Жила-була фея. У маленькому будинку, разом з мамою i татом. Але зараз тато з мамою були на роботi, а феї в школу не треба було вже, на роботу - ще, тому вона сидiла на пуфику бiля вiкна i невесело мiркувала.
Кого уявляють собi люди, коли чують "фея"?
Гарну статну даму в довгiй сукнi i модному капелюсi.
Або високу грацiозну дiвчину в легкiй тунiцi.
Похмура, як небо за вiкном, фея зiтхнула i пiдiйшла до одвiрка, на який був приклеєний паперовий ростомiр. Притулилася, встала навшпиньки i приклала руку над головою до планки так, щоб не прим'яти волосся. Визирнула подивитись - велика риска проходила точно над її пальцями i закiнчувалася цифрою "150". Фея ще бiльше спохмурнiла i повернулася на пуф.
У тi кiлька хвилин, за якi вона намагалася пiдрости, на небесний луг вийшов пастух вiтер i розiгнав отару посвiтлiлих хмарних овець. Зрадiле сонце подивилося вниз i з задоволенням позолотило ще одне тонке руно - фея, яка журилася бiля вiкна, була фантастично кучерявою i неймовiрно рудою. Сонце її дуже любило i при кожнiй зустрiчi щедро обсипало веснянками, що фею кожного разу засмучувало. А сонце у вiдповiдь весело заявляло, що фея ще просто маленька i в красi нiчого не розумiє.
Ну, ось. Тепер вона виросла. Школу закiнчила.
Фея знову зiтхнула i повернулася до трюмо, яке стояло у кутку. iз дзеркала на неї дивилася одягнена в майку i шорти товстенька коротунка.
Фея закрила дзеркало, запнула штору i пiшла на кухню пити чай. З абрикосовим варенням.
Веселе сонце дивилося згори вниз часто й подовгу i було абсолютно праве в тому, що в красi розбиралося куди краще, нiж юна фея. Ось хто-хто, а воно точно знало: краса жiнки - в її чарiвностi, а не довжинi нiг i товщинi талiї, i вираз обличчя незрiвнянно важливiше намальованих на ньому вiдтiнкiв.
А фея була чарiвна.
Сонце щиро не розумiло, чим густi баранцi червоного золота, якi важко спускалися на плечi його улюбленицi, гiршi напiвпрозорого полотна якої-небудь модельної блондинки. Так, фея була невисокою. i пухленькою - вiддзеркалення, до речi, образилось, i куди бiльше, нiж засмутилася фея. i ноги у неї росли не вiд зубiв, але це зовсiм не заважало їм дуже швидко i невтомно носити свою господиню всюди, де господинi заманеться, а по частинi "i куди це мене занесло" рудiй феї просто рiвних не було. i якщо у людей за цiкавiсть вiдповiдає нiс, то у феї втiленням цiкавостi були очi - круглi очi кольору охри, якi все помiчали i на все звертали увагу, чим негайно задавали роботу головi, рукам, ногам i були головним постачальником пригод горезвiснiй п'ятiй точцi, хоча, треба визнати, точцi цiй неприємностi дiставалися значно рiдше, нiж очiкувалося.
Адже фея, все-таки, була чарiвною.
А що стосується одягу, то якщо цiлими днями носитись туди-сюди, у що-небудь встрявати i звiдкiлясь вибиратись, крiнолiн носити не станеш, навiть якщо люди всiх фей тiльки за крiнолiнами вiдрiзняти i зберуться.
Взагалi, сонце стверджувало, що рудiй феї личить бути такою, якою вона є. Але юна фея все ще вважала, що насправдi вона повинна бути якоюсь iншою; тiльки нiяк не могла визначитися, чим - зовнiшнiстю, характером або всiм вiдразу.
Зараз фея була цiлком сама собою: сидiла на кухнi, пила чай з абрикосовим варенням, слухала горобцiв за вiкном, стежила за кошеням, яке полювало на пучок пирiю у дворi.
i думала, феєю чого їй все-таки хочеться стати.
Це i було справжньою причиною її нинiшнього похмурого настрою: фея, дiйсно, тiльки що закiнчила школу, i їй потрiбно було визначитися з подальшою спецiалiзацiєю. А спецiалiзацiя не визначалася, хоч плач.
Фея вже перебрала всi, якi змогла згадати. Перечитала по дiагоналi товстелезний довiдник професiй. i нiчого не знайшла: на який би опис погляд не падав, жоден не викликав у феї анi найменшого iнтересу.
Що й не дивно. Спецiальнiсть феї - її суть: щоб знайти свою професiю впертiй феї потрiбно було не ображатися на дзеркало, а погодитися з сонцем; а цього вона нiяк не хотiла.
Фея зовсiм збентежилась - що було їй зовсiм не властиво, з'їла цiлу банку варення - що було їй як раз цiлком властиво, i тут повернулися з роботи батьки.
Мама подивилася на порожню банку, тато подивився на сумну доньку, обидва подумали i вирiшили, що раз теоретично нi з чим визначитися не виходить, доведеться визначатися практично. Тобто вiдправлятися до людей i на мiсцi з'ясовувати, до чого такого фейного у дитини душа лежить.
i фея дуже зрадiла - зрештою, гуляти серед людей набагато цiкавiше, нiж вивчати навiть самий важливий товстий довiдник.
Фея не дуже замислювалася, куди саме хоче потрапити - вiрнiше, не замислювалася зовсiм: наступного ранку вона просто стрибнула кудись, впевнена, що нiчого поганого з нею не трапиться. i опинилася в калюжi. Звичайнiй лiтнiй калюжi, яка розляглась на дорозi мiж високим дерев'яним парканом i заростями велетенських лопухiв. Обрисами калюжа дивовижно нагадувала континент Австралiю, а фея стояла приблизно в центрi Нового Пiвденного Уельсу. Пiвдень водної Австралiї виявився оберненим до лопухiв, i фея вiдступила в них, щоб краще роздивитися цю географiю навпаки Та займатися дослiдженнями їй завадили: на дорогу вибiг шпiц. Доглянутий помаранчевий шпiц.
Який за нормальних обставин до калюжi б нiзащо не полiз.
Але гарний пухнастий песик одним своїм виглядом негайно полiпшив феї настрiй, вiд чого, до речi, її мокрi ноги просохли самi собою. А усмiхнена руда фея, яку, як i будь-яку фею пiд час виконання службових обов'язкiв, нiхто не помiчав, до категорiї "нормальнi обставини" не вiдносилася.
Тому шпiц обережно ступив у воду. Оцiнив задоволення, розвеселився, пiдстрибом перетнув Австралiю вiд одного узбережжя до iншого i назад, пройшов у центр, розвернувся в той бiк, звiдки прибiг, i повiдомив: "Гав". Сам собi здивувався i залишився стояти посеред калюжi, злегка помахуючи хвостом.
Наступною на дорозi з'явилася дiвчина. Можна сказати - втiлення вчорашньої феїної мрiї: довговолоса блондинка, худа, висока, в босонiжках на високих пiдборах, короткiй спiдницi, топiку i темних окулярах, що перетворювали її на двоногу безкрилу бабку
Фея примiряла все це на себе, уявила, як стирчить, мов жердина, серед лопухiв, i розсмiялася.
В цей час дiвчина тiльки вiдкрила рота, щоб обуритися поведiнкою свого чотирилапого компаньйона. Закрила. Пiдняла окуляри - виявилася цiлком симпатичною, скинула босонiжки i поволi пiдiйшла по калюжi до шпiца. Озирнулася. Здивувалась, вперше помiтивши доiсторичний лопуховий лiс. Повернулась за босонiжками, якi залишились на сухому iндiйському океанi, i вирушила до океану Тихого. Шпiц в географiї геть не розбирався, але добре розумiвся на iграх, тому теж вибрався на сушу, посмiхнувся господинi i поскакав по дорозi вперед. Дiвчина задумливо помахала босонiжками, засмiялася i побiгла слiдом.
Фея нiчого не зрозумiла i вирiшила побувати де-небудь iще.
На цей раз вона була бiльш обережною, i "де-небудь" виявилося великим парком в не дуже великому, але i не маленькому мiстi, за сумiсництвом - адмiнiстративному центрi.
У парку гойдалося, бiгало, кричало i грало у всiлякi iгри безлiч дiтей. Вiд бiльшостi з них за непомiтнiстю не сховаєшся - маленькi дiти не знають, що фей не iснує, тому непомiтнiсть не працює. А руда фея була в тому вiцi, коли з малечею не граються нi вже, нi ще, тому вийшла на пiшохiдну дорiжку, яка оточувала парк.
i тут повз неї по проїжджiй частинi повiльно проїхала машина. Фея не дуже зрозумiла, як це виходить, але машина всiм своїм виглядом демонструвала, яка вона поважна. Чим фею дуже потiшила. Машина раптом пригальмувала, зупинилась, i з неї вилiз чоловiк. Який теж всiм виглядом демонстрував поважнiсть. i це було так смiшно. А коли смiшно, потрiбно смiятися, правильно?
i якщо до того моменту, коли феї стало зовсiм смiшно, чоловiк ще стояв бiля машини, немов розмiрковуючи, навiщо це вилiз, то пiсля - вiн вже не замислювався. А сказав комусь в машинi, щоб чекав, зачинив дверцята i пiшов у парк. i чомусь, поки йшов, ставав все менш i менш поважним. А машина так поважною i лишилась - напевно, тому, що залишилася стояти на дорозi. Хоча водiй теж залишився - вiдстебнув ремiнь безпеки, вiдкрив вiкно i увiмкнув якусь не надто складну, зате веселу музику. i сам виявився веселим, дуже задоволеним i зовсiм не поважним.
Вилiзши з машини, колишнiй поважний чоловiк в парку займався тим, чим в парках займатися i належить. Покатався на гойдалцi. Випив лимонаду. Накупив i пороздавав малюкам повiтрянi кульки. Придбав собi наповнену гелiєм кульку у виглядi страшної акули i посидiв на лавочцi, час вiд часу смикаючи акулу за прив'язану стрiчку. Подивився на годинник, зав'язав стрiчку в петлицi пiджака i пiшов назад до машини.
Акула їхати не надто хотiла, але влаштувалася над заднiм сидiнням поруч iз чоловiком, який знову став трошки поважним.
Фея здивувалася i вирiшила вiдправитися разом iз ними. Чоловiк вийшов iз машини на великiй площi бiля великого будинку, пiднявся у великий кабiнет, сiв у велике крiсло i прив'язав акулу до крiсла позаду себе. Таким чоловiк сподобався феї набагато бiльше, нiж його незмiнно поважна машина, i руда фея в прекрасному настрої вiдправилася подорожувати далi по мiсту.
Примiтка для зовсiм дорослих: дуже поважний чоловiк був мером; пiсля вiдвiдування парку його рейтинг пiдскочив до недосяжних висот, що дозволило йому залишатися мером ще найближчi два термiни - його б i далi обирали, та законодавство бiльше не дозволяло.
Центр мiста феї не сподобався. У ньому виявилося надто багато дуже поважних людей, дуже поважних машин i дуже поважних будiвель. Один iз таких будинкiв величався настiльки, що фея аж зацiкавилась: вiн що - весь такий, з усiх бокiв?
Вона як раз обходила будинок з тильної сторони, коли вiдчинилися дверi, i на двiр вийшли жiнки. Вони не виглядали поважними, але були одягненi так, що навiть якщо б фея i не побачила, звiдки вийшли, все одно б зрозумiла, що працюють вони в якомусь дуже поважному закладi. Будинок, втiм, з усiх сил задирав носа тiльки парадним фасадом. А ззаду виглядав зовсiм звичайно, i навiть пiдфарбувати його б не завадило, i асфальт у дворi пiдлатати, i дерева навколо були розтиканi, як заманеться. Фея "Трьох мушкетерiв" не читала, а то б неодмiнно згадала Портоса. Але вона i так порiвняла той будинок, який бачила з вулицi, з тим, на який дивилася з двору, i їй знову стало смiшно.
А тут ще двiр освiтило сонце. А жiнок лишилося всього п'ятеро - iншi розiйшлися по якихось своїх справах. i тi, що залишилися, раптом захихотiли, спочатку замахали одна на одну руками, але потiм одна з них пiдiбрала в кутку уламок цегли, що вiдвалився, i стала малювати на асфальтi.
Далi вони проводили час весело - феї сподобалося - поки у двiр не зайшов черговий дуже поважний чоловiк. Фея вже втомилася вiд кiлькостi цих дуже поважних, їх незлiченнiсть почала її дратувати - а таке траплялося настiльки рiдко, що майже нiколи - i фея просто не уявляла, що з цього може вийти; хоча пiдозрювала, що нiчого хорошого, для неї також.
Черговому дуже поважному те, чим займалися жiнки у дворi, чомусь не сподобалося. Вiн чомусь розсердився, обурився i почав говорити якiсь безглуздi слова, на кшталт "репутацiя фiрми", "корпоративна етика" та iншi, такi ж поважнi i порожнi. Фея сама на нього майже розсердилася, але тут одна з жiнок - невисока, не юна, у великих окулярах i з гладко пiдiбраним у кульку темним волоссям, повернулася до дуже поважного i такого галасливого чоловiка - i раптом теж стала дуже поважною. Недосвiдчена фея навiть спочатку трохи злякалась. Але потiм розiбралася i захихотiла: виявляється, з дуже поважною людиною можна боротися її ж поважнiстю - жiнка в окулярах вимовила ще бiльше рiзних слiв, i якщо про те, що таке "законодавство про працю" фея ще здогадувалася, то про "виробничу дисциплiну" нi найменшого уявлення не мала. А дуже поважний чоловiк - мав уявлення: вiн став дуже тихим, зовсiм маленьким i шмигнув у якраз вiдчиненi кимось зсередини дверi.
Жiнка негайно перестала бути поважною - феї сподобалося, як вона цю поважнiсть одягала i скидала, як плащ вiд дощу - i обернулася до iнших:
- Так. Я не зрозумiла. До кiнця перерви десять хвилин, i зараз моя черга.
Вона спритно кинула той самий уламок цегли на цифру "9" i застрибала по намальованих клiтинах.
Примiтка для зовсiм дорослих: феї трапився банк, дуже поважний чоловiк обiймав посаду директора департаменту персоналу, жiнка в великих окулярах була начальником вiддiлу заробiтної плати - фахiвцем дуже квалiфiкованим i всiма шанованим; пiсля цього випадку вона стала шанованою буквально легендарно, а директор д.п. обходив вiддiл з/п, i особливо його начальницю, десятою дорогою i пiдписував усi їхнi вимоги, навiть не читаючи.
Фея вирiшила, що вiд усiх цих дуже поважних потрiбно вiдпочити. А найкраще для цього, як не дивно, пiдiйшла лава в тiнi крихiтного скверу перед черговою поважною будiвлею. Фея зручнiше влаштувалася на лавi, закрила очi i стала вiдпочивати. Теплий вiтер шурхотiв над головою, сонячнi зайчики грали в квача на рудих кучериках - фея вiдчула себе майже вдома i посмiхнулася.
Поруч заурчав мотор машини. i у напрямку будiвлi протопали чиїсь ноги. Але до будiвлi не дiйшли, тому що дверi не вiдкрилися. Ноги постояли, пiдiйшли до лави, i поряд iз феєю хтось сiв. Фея подумала, що не пам'ятає, помiчають її зараз чи нi, але це не важливо - вона все одно нiчого не робить.
Хтось трохи посидiв, пiднявся i пiшов назад до машини. Але машина урчати не стала, а ноги пiшли кудись далi, що для дуже поважних було дивно. Коли ноги звiдкись вернулися, фея вже зовсiм вiдпочила. i збагнула, що сидiв хтось один, а нiг ходить двi пари. Чотириногих людей фея ще не бачила i вiдкрила очi.
Нiг виявилося все-таки не чотири разом, а двi пари окремо, кожна зi своїм тулубом i головою. Йшли один за одним. Попереду йшов неймовiрно поважний чоловiк. Це було прямо написано у нього на лобi великими лiтерами. Правда, вiн чомусь тримав у руцi льодяникову бiлочку на паличцi i з очевидним задоволенням її облизував. А з зовнiшньої кишенi його пiджака стирчав загорнутий в целофан льодяниковий пiвник.
Другий чоловiк був незвичайним, i фея його довго роздивлялась. Вона зустрiла сьогоднi багато людей дуже поважних. Дуже небагато - веселих. Досить багато - стурбованих. А цей був серйозним. Тому що першого не тiльки в машинi возив, але i охороняв. i фея подумала, що це - правильно: перший чоловiк був немолодим, а другий - навпаки, молодим i сильним. їй стало цiкаво, що буде далi - вона переконалася в тому, що її не можна помiтити просто так, i вiдправилася за ними слiдом.
Другий анiтрохи не дивувався тому, що дуже поважний чоловiк збирається увiйти до дуже поважної будiвлi з льодяником. А всерединi всi чомусь здивувалися, чим в свою чергу здивували фею - ну подобаються людинi льодяники, подумаєш. Феї теж подобаються, i нiкого це не дивує. Зупиняти чоловiка з льодяником, правда, нiхто не намагався, але фея за нього трохи образилася i вирiшила провести до кiнця - куди вiн там прямував.
Конференц-залiв фея теж ранiше нiколи не бачила. Але зал їй сподобався. А люди, якi в ньому сидiли - нi. Мало того, що всi вони були дуже поважними. їм аж нiяк не сподобалося, що той, перший поважний, прийшов до них iз льодяником. Це фея зрозумiла дуже добре, хоча всi вони злилися мовчки. i фея образилася всерйоз - i за лiтнього поважного чоловiка, i за його молодого супроводжуючого, який, схоже, єдиний з людей не вбачав в льодянику нiчого жахливого.
Руда фея був дiвчиною розумною. i добре вчилася в школi. i вже бiльше, нiж пiвдня, бродила серед людей. А її очi кольору охри, як i ранiше, все помiчали i на все звертали увагу. i вона непогано вiдпочила в затишному скверику. i навiть встигла подумати. А два i два в неї виходило п'ять, тiльки коли їй самiй хотiлося побешкетувати.
Зараз їй бешкетувати зовсiм не хотiлось. А прийти в правильний настрiй було дуже потрiбно.
Тому фея згадала помаранчевого песика, чоловiка з акулою на стрiчцi, жiнок, якi грали в класики у дворi поважного будинку, ще раз подивилася на всiх цих поважних i незадоволених людей - i, нарештi, розсмiялася. Вони були такими дурними, в цих своїх поважностi i невдоволеностi. i це було так смiшно.
Далi їй все сподобалося. i величезнi пiци, i пляшки вина, i фрукти, i тiстечка, i якiсь безглуздi реплiки, пiсля яких всi смiялися, i розпущенi краватки - чомусь без затягнутої краватки виглядати дуже поважним нiкому не вдавалось. i те, що всi вони, тим не менш, якось примудрилися обговорити тi справи, заради яких зiбралися, i пiдписати якiсь папери. А iншi вiдкласти, i навiть з вiдповiдним обґрунтуванням.
Такими цi люди феї дуже сподобалися. i, задоволена, вона вже зiбралася йти, коли ще раз подивилася на того, самого першого поважного, у якого був льодяник. Перший дивився прямо на неї i посмiхався. Фея озирнулась. Перший посмiхнувся ще ширше, похитав головою i пiдморгнув. Фея помахала йому рукою - вiн кивнув i одними губами вимовив: "Я впораюсь". i фея погодилася - дуже поважний чоловiк, який може її побачити, впорається навiть iз цiлою купою усiляких поважних i дурних. Не гiрше, нiж та жiнка у великих окулярах.
Власне, фея могла повертатися - вона знайшла своє покликання, хоча i не пам'ятала, є воно в товстому довiднику чи нi. Ну немає, так впишуть, так завжди буває. єдине - повертатися потрiбно було звiдти, куди вона вiдразу потрапила. Не зовсiм з калюжi, звичайно, але приблизно. Тому вона приблизно i перемiстилася. i знову зустрiла дiвчину з помаранчевим шпiцем. Тiльки на цей раз з нею був ще й юнак. Дуже закоханий. i дуже скромний: вiн страшенно боявся зiзнатися в своїх почуттях такiй красунi. А фея подумала, що вiн хоч i не поважний, але все одно - дурний, тому що будь-якiй дiвчинi подобається подобатися. i посмiхнулася.
- Почекай. Я зараз, - промовив раптом закоханий юнак. i втiк.
Фея нiчого не зрозумiла. Крiм того, що у неї гарний настрiй. i що додому вона поки що не вiдправиться.
Дiвчина теж нiчого не зрозумiла, хотiла вже образитися i йти далi, але шпiц виявився солiдарним зi зниклим юнаком i однаково вiдмовився i куди-небудь йти, i братися на руки. Так що дiвчинi, хотiла вона чи нi, довелося залишитись на мiсцi.
Коли закоханий повернувся, фея так смiялася, що в чудовий настрiй прийшли дiвчина, шпiц, всi навколишнi метелики, бабки, жаби, птахи, звiрi i, можливо, навiть землянi черв'яки. Тому що по дорозi йшли ноги. Ноги несли руки. А руки тягли величезний квiтучий соняшник.
Фея все-таки повернулася додому. i її покликання вписали в товстий важливий довiдник. А ще - вона помирилась iз своїм вiддзеркаленням i подружилася з сонцем. Тому що це все-таки - здорово, коли люди перестають бути поважними i нудними вiд однiєї твоєї посмiшки.
i якщо вам коли-небудь захочеться зробити щось таке, що вважається непристойним робити дуже поважним людям - про всяк випадок, озирнiться навколо. Раптом вийде її побачити - адже вона точно десь поряд. Маленька руда фея пустотливого настрою.
| |