Сонячним теплом
Гiлля оповите,
 I  трава бринить
Нiжна, соковита...
Журавлi летять
До своєй домiвки...
Мавки заплiтають 
Зеленi голiвки.
А дiвча стоїть
Понад ставом тихим 
I рида, спiває 
Про годину лиху.
Спiвала, спiвала,
Коси розпускала..
Руки заламала, 
Бездиханна впала.
Там ходили люди
 Пiсню дослухати.
Тай понесли люди  
Дiвчину до хати...
Там ридає мати 
Над своєй дитиной
I летять лелеки
В небi синьо плиннiм.
Доньку поховала,
Сiрiш землi стала...
I в лиху годину 
Донька зустрiчала...
Стрiлись мати й донька
У небесах синiх.
Стрiлись, заридали 
I в обiйми впали.
" Доню моя, доню!
Чом же ти ридала?
Чом  в лиху годину
 Руки  заламала?"
" Матiнка рiдненька,
Над ставом стояла,
Бо козака миленького 
Iнша обiймала.
Руки я ломала,
Бо слiз вже недосить.
Коси розпускала, 
Бо судьбина боса.
А в лиху годину 
Тихо я спiвала,
Бо чарiвнi мавки 
Дитину гойдали..."
"Донечко, рiдненька,
Що ж ти наробила?
Та невже дитину 
Рiдну утопила?"
" Нi, матусю рiдна!
То не я зробила, 
А зла упириця, 
Що його вiдбила! 
Сина вiдiбрала 
По хвилям пускала, 
А русалки  любi,
Сина пiдiбрали
Колисати стали.
Став тепер царенком
У зеленiм царствi,
Хай чекають люди 
 В своїм господарствi, 
Бо росте синочок...
Швидко виростає
I дiвчина юна
Його вже кохає.
Стоять вони оба
Там тепер над ставом.
Стоять та спiвають
Долi виглядають.
Ой, дай же ти, Боже!
Долi моїм дiтям,
Щоб хоч їм всмiхалось
Листя золотисте.
Хай вони щасливу 
Пiсеньку заводять, 
Хай їх оминає 
Гiркая година, 
Хай в них виростає 
Щаслива дитина..."
" Най же так i буде, 
Як ти попросила.
Спи, моя дитино,
Спи, непокрита..."