" Перше кохання"

Я стiльки раз бачила, як люди проходять через всi
 етапи закоханостi i це мене змусило написати цей
 вiрш. Бо їхнi захоплення ставали їхнiми хворобами.
Емоцiї - це прекрасно, але нiколи, прошу, нiколи не
 перетворюйте свої  почуття в залежнiсть. 

Вiд перших нiжних почуттiв
Я танула крижинкою на сонцi
Бажала лиш тебе побачити в вiконцi, 
Почути голос твiй палкий...
Твоїм чарiвним я словам 
Спочатку вiрити не смiла
Й стояла нiби вся оторопiла.
Не розумiла я у чiм же дiло.
Чому, коли лиш посмiшку твою побачу
Смiюся я i плачу.
I серце вирватися хоче
 До  сонця до тепла твого!..
Разом з тобою я свiй час проводжу,
А мить без тебе чорним я обводжу.
Я розумiю, що в тобi усе моє буття
I що не треба менi без тебе це життя!
Яка щаслива я,  коли ти поряд
Але не знаю я, на жаль, 
Що я повинна тобi дати, 
Щоб  тебе нiколи не втрачати?
А ти проходиш поряд 
Й не даруєш менi погляд.
Боже ж мiй, чому ти так?!
Що я зробила?!
Пробач, можливо я не так все зрозумiла...
Але ти завжди нiби поряд
Та все ж далеко дуже,
Любий мiй, голубе сизокрилий,
Але, як би я могла  я б все зробила
Й стобою разом i до сонця долетiла!
Коли ти поряд  нiчого я не боюся.
Та лиш пiдеш сльозами я заллюся 
В агонiї жахливiй б"юся
I не живу, i не вмираю,
Бо все ж таки тебе кохаю.
 I з жахом думаю, гадаю,
Що вже можливо я тебе втрачаю,
 Але  надiю непокидаю,
Тому що  щиро довiряю.
***
" О Боже, як важко тут жити!
Тебе ще любити i все ще тужити.
Вiд туги вмирати
Та щастя благати...
Побачить тебе, i хоч мить 
З тобою ще провести, а ти мене покинув, 
I втратила  я свiт!
Забула все, що я хотiла
Лиш ти лишився  спомином тяжким...
На груди, мов камiння лiг.
I задихаючись вiд болю
Пишу тобi  останнiй лист.
Я хочу, щоб весь свiт загинув, 
А з свiтом цим i ти, i я!
Щоб хоч за гранню
Були ми разом. Ти i Я!!!
Ти моє сонце, ти мої зорi
I не потрiбнi менi бiльше гори.
Лиш ти б лишався бiля мене ...
Втрачаю я яснiсть.
Не чую i слова, що люди говорять.
Ой втрачу свiдомiсть,
Коли не побачу твої я очi, 
Коли не вiдчую твої  я цiлунки!
 О Боже, скорiше б настала та мить, 
Як  сонце ласкаве моє вiконце освiтить,
Заллє промiнням своїм нашi гори,
Та нащо воно все менi?!
Менi ж лиш ти потрiбен...
О Боже, вмираю цей свiт покидаю,
Бо ти не вернешся,
А я ж все простила!
Я щиро любила,
I щиро вважала,
Що зроблю щасливим...
А всi мої мрiї
Вмрають без тебе.
Я не iсную... себе все ж втрачаю...
I хочеться менi твоєю тiнню стати
Для того лиш, щоб  тебе нiколи не лишати
Але я людина! О Боже,  яке ж це прокляття!
Я згину й тебе не побачу...
Пишу я востаннє я тобi
I мрiю, що ти менi пробачиш,
Хоча невинна я нiвчому!
I бачить Бог вiрна тобi одному!!!"
***
Не знаю, може. То моя такя вдача, 
Що, коли тебе не бачу
У весь час я за тобою плачу.
Журбою серце оповите,
Без тебе тугою оббите.
I не живе, й не мертве
Затяте все ж та вперте.
На усi твої слова 
Я лишаюсь тверда.
Але серце у той час,
В розпачi великiм,
Вiрити тобi все ж хоче,
Мiй ти милолиций!
Хотiлося б менi,
Щоб серце кам"яне було!
Як те намисто iз коралiв,
Яке вважають аморальним,
Воно червоне та тверде
Й нiчим його  вже не розтопиш,
Не розiб"єш  i не спотвориш...
Не те, що серденько моє!
З яким ти гратись намагався
 Доки  i сам не закохався...
Але тепер пощади не дiждеш,
Бо я тебе кохала, i ц мене вбивало,
Але я вижила й перемогла!
Любов твою дiстала!
I iграшки у тебе бiльш не стало...
Я не повiрю бiльше
Жодному твоєму слову,
А твоя гра хай обирає нову!
Бо я своє життя занапастить не хочу!
I слово я даю: " Тебе я бiльше не морочу..."