ту-туууууу!!! ту-тууууу!!!! ту-тууууууу!!!
кричить маленька дiвчинка в вагонi метро
вона вольготно розклала свої окорочки в шкарпетках
знявши сандалi та поклавши їх пiд лаву
вона не їбе, хто така Клара Цеткiн
її нiхуя не колише, що хтось хоче сiсти
вона навiть не має пiдозри, що хтось столiтями
вибиває зуби за iдеї потужного фемiнiзму
що жiнки приковували себе до грат,
щоб їх дозволили за них саджати. хуйня якась.
вона чiтко впевнена, що вона - принцеса
i всi їй повиннi поступатися мiсцем
її також не колише, що сама вона
сидить на двох мiсцях вiдразу.
"значить, поступляться двома" - по-єврейськи думає мала.
у вагон заходить старий iнвалiд-алкоголiк
його шлунок приємно грiє дешева бадяга
а душу - надiя на те, що вiн зараз притулить булки.
вiн зверхньо споглядає на маленьку дiвчинку
що весело крутить головою, напiвлежачи на лавi.
"от, думає вiн, от вiн, мiй шанс! або моя шанс!"
в його зогнилому мозку все плутається i 
вiн пiдходить до дiвчинки i неоднозначно на неї втикає.
принцеска ж в свою чергу палить алкаша
щось там собi думає i в наступний момент
вiдвертається до вiкна, i на дiда вже насупились
вже п"ятки її трохи брудних бiлих шкарпеток.
iнколи я починаю вiрити в реiнкарнацiю.