Двадцять восьме червня двi тисячi двадцять другого року.
В мене одне питання до росiян - ви, взагалi, люди?
Особисто я вас за людей вже не вважаю. Але все-таки. Якою ж треба бути потворою, щоб свої злочини називати постановами. Якою ж треба бути сволотою, щоб спочатку запустити ракету по цивiльному об'єкту, внаслiдок чого гинуть мирнi люди - i дiти, i жiнки, i люди похилого вiку, - а потiм сказати, що то все постанова, влаштована нами, а про себе смiятись та радiти, що ваш акт тероризму виявився успiшним, i бажати його повторення.
Скажете, що то не ви, то вiйськовi? Але це ви допустили цю вiйну, i це ви дозволяєте їй продовжуватись, i саме ви пiдтримуєте цю вiйну, хто навмисно, а хто поневолi. Але всi ви - так чи iнакше - злочинцi. Нелюди.
I це, мабуть, моє останнє повiдомлення. Менi вам бiльше нiчого не хочеться казати. Вам нема прощення. Нi вам, нi вашим дiтям.
Нiколи не пробачу росiянам цю вiйну. Вам, може, i байдуже, але таких, як я - мiльйони. I скiльки б людей ви не вбили, на скiльки б країн не напали, - а цю вiйну ви програєте. Хай навiть ваша країна велика, i населення складає сто сорок мiльйонiв. Та тiльки в однiй лише Європi, крiм росiян, проживає ще приблизно шiстьсот мiльйонiв людей.
Все ще думаєте, що ви правi, а всi iншi брешуть вам? Що ж, продовжуйте жити в оманi. Та всi ви заплатите за свої грiхи.