Вітепер мені порожньо й сумно 
Все зника як вода у пісок 
Світ навколо танцює бездумно 
Шум у вухах мов галас сорок 

Я себе витрачаю на марне 
Не спілкуюся і не дружу 
Все заклякле, занудне, бездарне... 
Час іде, я не сплю, не пишу... 

Одержима, шукаю натхнення 
Щось зігріє, щось кине у прірву 
Щось дарує кипіння у венах 
Інше вщент мою душе розірве 

Скільки можна таке вибирати? 
Скільки можна іти диким полем? 
Жити, наче щодня помирати 
І ламати все що проти волі 

Я втомилась. Де мій порятунок? 
Де той лицар у сяючих латах? 
Де хрещеноï-феï дарунок? 
Тільки небо в зіркових заплатах... 

Я не хочу боротись з собою 
Руйнувати себе й будувати
Темні спогади мити водою
І думками себе рятувати

Все мине, все розвіється вітром
Кожне слово моє - незабутнє
Кожна мрія - це міст через вічність
Кожен крок - то є шлях у майбутнє.