Спали мій морок поглядом очей
Я посилизнулась, ідучи... дай руку
Дивись у душу крізь мільйон речей
Чуй подиху моєї долі звуки
Тримай міцніше і не відпускай
Назад в полон пульсуючого страху
Мені потрібен захист. Не питай
Від чого і коли дала я маху
Непередбачувана, так. І агресивна
Весь час по нервах, вічно на краю.
Я іноді вдаю, що дуже сильна.
І безперервно з себе щось вдаю
Чи й справді сильна? Тільки доля зна.
Для чогось же цей шлях приготувала.
Кудись по краю прірви привела.
І в грудях полум’я навіщось дарувала
Не холодно. Вже майже не болить.
Давно загоїла усі душевні рани.
Лишивсь маленький крок, яскрава мить.
Аби лиш не вчинить самообману...