Я маю зiзнатися, що я знав про те, що Вона помре. Чому ж я нiчого не зробив щоби зарадити смертi? По-перше, я скажу, що це не моя справа. Чому саме я? Хто я такий, щоб вирiшувати Її долю? А по-друге, я i не мiг нiчого зробити.
В той час було багато оптимiстiв, були i песимiсти. I лише невелика кiлькiсть людей знала про Її майбутню долю. Але багато знати будеш - скоро зiстаришся. Якщо чесно, я не дуже почував себе молодим в тi днi.
Не варто казати про те, як люди чекали її народження. Я i сам його натхненно чекав. В тi днi, навiть найбiльшi песимiсти вiдчували, що Вона скоро буде. Кожен бачив її по-своєму, Вона виглядає iнакше для рiзних верств, типiв, характерiв людей. I ось восени, коли вона почала народжуватись, стало ясно, що вона - помре. Розкрию "таємницю", вона не просто помре, а Пом. Ре., тобто Помаранчева революцiя. Надiя, яку кожен, звiсно, мав свою виявилась помаранчевою революцiєю. Вiдтодi Пом.Ре. та "помре" для мене стали синонiмами. Казали та кажуть, що тi шiсть тижнiв були настiльки величними, настiльки духовними та творчими... але я за той час написав єдиний вiрш, єдину пiсню та почав єдину книгу. Щойно передивлявся старi матерiали, i знайшов той самий вiрш, який був написаний рiвно рiк тому, 25 листопада, тобто на самому початку ПОмРи. Ось його першi рядки, якi я хотiв зробити епiграфом оповiдання, але не зробив лише через те, щоб ввести читача в оману, та змусити задуматись: "хто така Вона"? А ви вже вiдгадали хто? Ось тi рядки:
Масовий психоз охоплює мiсто
Жовтогарячий СНIД множиться щохвилини
Iз стрiчками йде помаранчеве вiйсько
Щомитi їм додається сили
Так це менi тодi здавалось, правда поетично? Тобто ще до початку, Вона для мене вже не iснувала. Вона для мене померла ранiше нiж народилась. Але, як казав один вiдомий фiлософ, дехто народжується лише пiсля смертi. Тому я не вiдкидаю повнiстю Її вплив на моє подальше життя.
Чому я це пишу? Бо за останнi декiлька днiв, я чув вiд рiзних людей висловлювання, що нам бракує книг про помаранчеву революцiю. Казали, що в Європi вже б написали з сотню, та й фiльмiв назнiмали, а у нас - немає. Хоча є рiзнi хронiки, але як я розумiю вони не брались до уваги. Ну що ж, я писав тодi книгу "Нереволюiя", назва якої сама говорить за себе, але покинув цю справу, бо по-перше тодi з усiх джерел йшли iнформацiйнi атаки, та динамiка життя була надто високою. Але це, напевне дрiбниця, а головна причина в тому, що її б нiхто не видав. А опоненти, так званi бiло-блакитнi або синi там теж зображенi так, як вони й виглядали. Я вважаю, що краще було зробити всенародне свято на таких би умовах, але не впевнений, що тодi щось би було. Мети не було б. Гуляти - навряд чи можна назвати гiдною та довгостроковою метою. Тобто певнi плюси, позитиви у цього явища теж були, я не заперечую. Але чи вони були полiтичними? Напевне нi? Бiльше свободи слова? Ну у мене i так не було з цим проблем, а якщо хтось стане комусь на шляху, той комусь не буде заспокоювати себе iдеями демократiї.
Також, прикро усвiдомлювати, що ПомРя зруйнувала остаточно якiсь моральнi Iдеї, якi були у багатьох, особливо молодi. Тепер, полiтика асоцiюється з зароблянням грошей. Мiтинг - як додатковий пiдробiток, а для обмеженого кола людей - вдалий бiзнес. Iдеї щодо майбутнього України, а особливо патрiотичнi iдеї, в кращому випадку iгноруються, а так висмiюються, та навiть приборкуються. Хоча б просто через те, що не вiдповiдають програмi партiї. А хто платить - той замовляє музику. Хочеш просувати свої iдеї - створюй свою партiю, яких вже i так 130. Але на самiй ПомРi були люди, якi стояли безкоштовно, за iдеї так би мовити. Зараз деякi такi люди сильно ображаються на тих хвалькiв, якi люблять поговорити про те, скiльки хто пiдняв на революцiї. На ПомРi я бачив iдеї, навiть якщо то не мої, чужi iдеї - вони були, зараз їх я не бачу. Це як снiг, який бiлою ковдрою вкривав поле, але пробiгла орда та втоптала його в землю. Але прийде час i пiде снiг новий.
Так а що ж з Нею? Дехто Її взагалi не бачив, але для бiльшостi вона вже померла...