Про двiйникiв.
По селу , як ман яки,
Ходять - бродять двiйники.
В дiм заходять,
Жах наводять...
А буває, їх знаходять
Бiля бару, бiля плоту...
Ось, що трапилось в суботу:
Хтось в ночi пiсля " роботи"
Бiля тину як "мужчина"
Вiдпочити захотiв,
Та навiк "захолодiв".
Мати враз впiзнала сина
По рудої бородi.
Горе! Горе! Що казати?
Треба хлопця поховати.
Вже привезли тiло в хату.
Плачуть сестри. Плаче мати.
Як не плакати рiднi,
Коли родич у трунi?
Горить траурна свiча.
Вже й сказали копачам,
I священику, й музикам.
Все село про те базiкає,
Що помер Петро Горець...
Вiд сусiда Только Швець
Новину оцю почув
Й диву дався:
- Як помер?!
Вiн сьогоднi, ось тепер
У моєї хатi був,
Брав бутельку!
Це виходить,
Вже iз того свiту ходять
По горiлку!
Мрець , не мрець,
Але точно був Горець!
А у хатi, де небiжчик,
Плаче мате:
- Ой, навiщо
Ти , синок, покинув нас?!
Як без тебе доживати?!
Ой, бiда, бiда , бiда!
А тут дверi - рип.
В цей час
Син... живий !-
Заходить в хату!
Та же руда борода
Лиш нечесана й пом"ята,
А в руках - " свята вода"!
Рот роззявила стара:
Поряд з нею - два Петра!
Ось один в трунi лежить,
Iнший - у дверях стоїть!
Але серце - то не камiнь.
Розвела стара руками -
Горе з цими двiйниками!
Як тепер постановить,
Хто лежить,
А хто стоїть,
Як обидва з бородами?!
- Хоча...
Тiльки мiй Петро
По горiлку й з того свiту
До вас буде ще ходить.
Треба в органи дзвонить,
Щоб на кожнiм двiйниковi
Тепер ставили тавро,
Або пробували, може,
Цих небiжчикiв поїти:
Якщо п"є , то це - Петро,
А не п"є - похоронити!