Величко Валентина Олексiївна : другие произведения.

Астральний мандрiвник (частина перша)(укр)

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
Оценка: 3.42*4  Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Коли постiйно мрiєш про енергетичну незалежнiсть - то такого насниться! I прибульцi-медузи i блакитнi перлинки з начинкою з холодної плазми... Ця повiсть така собi фантастично-полiтична, бо я, як прихильник Ю.Тимошенко, ввела її в цей твiр саме в якостi керiвника країни. Перша частина надрукована в журналi "Нова проза", м. Луцьк.

   Астральний мандрiвник.
   23.11.2007 р
   Грег летiв до Сонця. Йому дуже подобалось наближатися до життєдайного, слiпучого, бурхливого свiтила, яке жило своїм величним життям. Вогнянi вихри, могутнi протуберанцi, потоки свiтла та жмутки плазми, якi час вiд часу зривалися з поверхнi Сонця, зовсiм не лякали Грега. Вiн вiдчував тепло, тiльки коли спускався до самої розбурханої поверхнi свiтила, i це тепло було дуже приємне та надавало йому сил для подальших подорожей Всесвiтом.
   Грег пурхав серед вогняних хвиль, пiрнав i зринав з вогняної стихiї, радiючи, як дитина. "На сьогоднi досить, полечу де iнде" - подумав Грег. Вiн зiбрав все своє невагоме, невидиме тiло в тугий жмуток i полинув геть вiд Сонця, на край сонячної системи - подивитись на неї збоку.
   Навкруги панували тиша та спокiй, але коли прислухатись якимось особливим, астральним слухом, то можна було почути рiзноманiтнi звуки. Нi, не звуки, а скорiше думки, чи емоцiї. Чиї думки? Не зрозумiло, адже навкруги не видно нiчого та нiкого, тiльки iнколи пролетить якась каменюка, зовсiм не турбуючи незворушних, нерухомих, яскравих зiрок. Грег напружував свiй астральний зiр i скоро почав розрiзняти в порожнечi простору якiсь майже прозорi хмарки, якi злегка вiдсвiчували тьмяним свiтлом. Ось двi маленькi хмаринки, вони пурхають одна навколо одної, нiби грають, вони смiються та про щось жваво розмовляють, неначе щебечуть двi дiвчинки, повертаючись зi школи. Помiтивши увагу Грега, хмаринки завмерли на мить, видовжились у веретенця та швидко зникли з його поля зору - немов злякались.
   Ось скрiзь простiр стрiмко мчить якесь астральне тiло. I Грег вiдчув, що воно - лається! Смiхота. Грег не все мiг зрозумiти в емоцiях цього мандрiвника, але це було щось приблизно таке: "Запускають вони тi супутники - отi металевi страховиська! Скiльки вiд них смороду та кiптяви! От недоумки! Тiльки засмiчують простiр! Невже не можна напружити свої мiзки i полетiти духовно! Тим бiльше, що можуть же це робити! Он летить же якийсь первiсний примат". "Це вiн про мене!" - здогадався Грег i полетiв швидше, намагаючись наздогнати колегу по мандрах Всесвiтом, щоб поспiлкуватись, але той стрiмко зник, наостанок запустивши в Грега неприємну емоцiю вiдрази та незадоволення. Щось на зразок: "Лiтають тут всiлякi!"
   - Грицько, от ледащо, ти досi спиш! - скрiзь сон почув Грег. Це повернулася з базару бабуся, ох, зараз буде виховувати.
   - Бабуню, тiльки десята година, чого ти лаєшся - позiхаючи, вiдповiв Грег.
   - А на лекцiї? Та коту хоч би горщик помив, он вiн вже двi купи наклав, а ти все спиш! Що тiльки твої батьки думають, ти ж ледарем виростеш! - не вгавала бабуня.
   - Все, все, все - бiжу на лекцiї! - Грег швиденько зiбрався, так-сяк поснiдав i вшився з дому.
   На лекцiях Грег в основному був зайнятий тим, що обмiрковував свої пригоди увi снi i намагався зрозумiти, чи це просто сни ледачого студента, чи вiн дiйсно мандрує просторами Всесвiту. Так нiчого не прояснивши для себе, вiн вирiшив продовжити свої дослiдження i спромогтися познайомитись з кимсь iз iнших мандрiвникiв, якими, як вiн зрозумiв, Всесвiт просто кишiв. Але такi сни-мандрiвки по космосу йому снилися не часто, тому, коли нарештi вiн знову опинився бiля Сонця, то зарядившись трiшки його життєдайною енергiю, швидко полинув геть - шукати, з ким би побалакати.
   Але його нахабним чином iгнорували! Вiн встигав тiльки вловити якiсь обривки думок та емоцiй, якийсь насторожений ментальний погляд - i мандрiвник зникав, не виявляючи анi найменшого бажання познайомитись. "I хто ж вони такi?" - думав Грег. "Нашi, земнi мандрiвники, як от я, чи, може, ангели? Чи душi померлих? Але як на ангелiв, то дуже вони якiсь нi, не злi, а просто дратiвливi i пихатi, нiчого не розумiю". Так вiн побовтався ще трохи в порожнечi, уважно прислухаючись до простору, поки не вiдчув на собi чийсь зацiкавлений погляд. Було таке враження, що його просвiчують рентгеном, або сканують всi нутрощi ще якимось невiдомим приладом. Грег заозирався навкруги. Поблизу нiкого не було видно, але напрям цього пронизливого погляду Грег запеленгував i полинув назустрiч, з надiєю i острахом.
   I ось, на невеликому бурому астероїдi, покритому кратерами та щiлинами, вiн побачив того мандрiвника - таку саму ледь блискаючу напiвпрозору хмаринку. Але коли подивитися на неї трiшки iнакше, нiби прикривши свої ментальнi очi, то здавалось, що це не то медуза, не то восьминiг, чи якесь iнше морське створiння з багатьма ногами-щупальцями та невеликою гулястою головою без очей. А якщо закрити очi, i дивитись зовсiм вже якимось внутрiшнiм зором, то здається, нiби на астероїдi сидить просто собi якийсь вусатий дядько, чомусь в чоботях, у фуфайцi, в хутрянiй шапцi з вухами та з рушницею через плече. Дядько посмiхався, закинувши ногу за ногу, i палив люльку.
   - Що, нехтують нашим братом енергетики? - раптом запитав Грега той дядько-медуза-хмаринка.
   - Га, що? - затинаючись перепитав Грег, вiн не очiкував такого початку розмови.
   - Та кажу, нахабнi енергетики, їм здається, що вони пупи Всесвiту! - продовжив дядько, випускаючи дим з люльки. (Боже, яка люлька, тут же немає повiтря - збентежено думав Грег)
   - А...То що, виходить, що ми з вами не енергетики? - нарештi спитав Грег.
   - Боже збав, ми "м'яснi", як принизливо вони нас називають - посмiхався дядько, просто розвалившись на астероїдi. Грег примостився поряд.
   - Розумiєш, хлопче - продовжував дядько-медуза, - вони вважать нас чимось на зразок слимакiв чи комах, чи взагалi - якихось iнфузорiй.
   - А ви теж з Землi, як i я? - спитав Грег.
   - Нi, ти що, я взагалi з iншого кiнця цiєї галактики, наша раса колись була могутня, панувала не на одному десятку зоряних систем - дядько заклав одну руку пiд голову i лежачи продовжував димiти трубкою.
   - А зараз же що? - запитав Грег.
   - А нiщо - ми майже виродились. Розумiєш, ми досягли всього, чого хотiли, ворогiв у нас нiяких нема i не було вже дуже давно. А це розслаблює. В результатi наша раса загубилася в насолодах та радощах життя. Ну, а з-за цього за довгi тисячолiття неробства у нас повисихали мiзки i ми перетворилися в тих самих медуз, з яких колись починали свою еволюцiю.
   - Жаль! А ми так на Землi чекаємо братiв по розуму, i космос прослуховуємо, i виглядаємо - коли ж хтось прилетить - сказав Грег.
   - Ну, от я ж прилетiв! - засмiявся дядько.
   - Та, таких у нас не чекають! Прозора хмаринка - ха! Вони хочуть, щоби прилетiла якась здоровенна бляшанка з моторами, щоби сiла посеред центральної площi якоїсь столицi, щоби з неї висипали зеленi чоловiчки з антенами на головi i розпочали якийсь мiтинг! - засмiявся Грег.
   - А, таких не дiждетесь! В цiй галактицi дуже мало таких, як ми, "м'ясних" - це енергетикiв повнiсiнький простiр - плюнути нiкуди! - аж сплюнув з огидою дядько-медуза.
   - Цiкаво, а звiдки ви знаєте нашу мову? - запитав Грег.
   - Яку нашу, яку це нашу! - засмiявся дядько. Мову духу розумiє кожне живе створiння, яке б смiховинне воно, хе-хе, не було, - сказав дядько, з веселою посмiшкою глянувши на Грега. Ми просто чуємо думки один одного, а наш розум сам перекладає все це в найближчi за змiстом слова. От ти мене бачиш в теплому одязi i з рушницею, це означає, що я захищений та озброєний - от i все.
   - А, так це чудово - нiяких мовних проблем не буде! - радiв Грег.
   - Нi, проблем у спiлкуваннi рiзних рас нiколи не бракує. Просто елементарнi думко-образи всiм доступнi, а що дещо складнiше - там все не так просто.
   - Боже, як цiкаво! Ви розумiєте - я перший контактер! Я перша людина, яка спiлкується з прибульцем! - заволав Грег, ледве не звалившись з астероїду.
   - Та нi, ти далеко не перший - пихкаючи трубкою, сказав дядько. Я на вашiй Землi довгенько пожив, з пару циклiв.
   - Як? Ви у нас лiтали оцiєю хмаркою? - здивувався Грег.
   - Спочатку хмаркою, як ти кажеш, а потiм створив собi пiдходяще тiло та й погуляв по Землi. Подивився убогi хатинки, це ж просто жах! Пожив на розкiшних курортах, поки не набридло. Знаєш - сказав дядько, беручи Грега за ґудзик, - скрiзь одне й те саме, набридло до чортикiв. Секс, алкоголь, наркотики, наркотики, алкоголь, секс - у мене i дома цього во! - i дядько провiв рукою вище голови.
   - Ой, то ви не настiльки вже деградували, як раса! I тiло створили i грошей десь роздобули. Ну, на курорти.
   - Та, це такi дрiбницi! Для моєї раси це все рiвно, що тобi два пальцi... облити. Але не всiм, таких, як я, залишились лiченi одиницi, всiм iншим на всi дива Всесвiту начхати з високої тополi - був би той самий секс, алкоголь та наркотики - сумно сказав дядько.
   -Ой, а ми не познайомились! - згадав Грег.
   - Так, я - Орт. Це моє коротке iм'я, а повне тобi i не потрiбне, тим бiльше, що воно дуже довге та заковикувате.
   - А я - почав було Грег, але Орт його зупинив, - нiчого не кажи, я про тебе вже все i так знаю. I Грег раптом вiдчув, що вся його особистiсть, всi його вiдчуття та життєвi спогади розкладенi десь всерединi Орта на якихось уявних поличках якихось невiдомих носiїв iнформацiї. Грег вiдчув себе жабою в формалiнi i дещо засмутився.
   - А хочеш, Грицю, я тебе до себе на планету покатаю? На екскурсiю - запитав Орт, викинувши трубку i дивлячись, як вона, повiльно перекидаючись, зникла за краєм астероїду, мабуть, влаштовуючись бiля нього, як маленький супутник.
   - Ой, звичайно! - зразу ж повеселiшав Грег, - а як?
   - Елементарно, Ватсон! От бери мене за руку, мiцно заплющуй всi свої ментальнi почуття - i вперед! - закричав Орт, пiдхоплюючи Грега в мiцнi обiйми.
   I вони полетiли! Як вихор, як метеор, як куля, як ракета! Грег нiчого не бачив i не чув, але вiдчуття страшенної швидкостi пронизувало все його єство.
   - О-па! Готово. Розплющуй очi! - нарештi сказав Орт.
   I Грег розплющив. Вiн побачив темно-зелену, з коричневими плямами, велику планету. По її поверхнi пропливали хмари-не хмари, я якiсь жмутки та обривки кольору хакi, сiрого та коричневого вiдтiнкiв. В деяких мiсцях щось наче потихеньку кипiло i велетенськi бульбашки грязно-жовтого кольору пiднiмались догори i розривались на сiре ганчiр'я в верхнiх шарах атмосфери.
   - Ну, як тобi наша планета? Красунечка, чи не так? - гордовито запитав Орт.
   - Так, дуже гарна... - сказав Грег виключно заради ввiчливостi, бо планета здалеку нагадувала йому велетенське гниле болото.
   - Та ти не тими очима дивишся, хлопче! У вашої раси декiлька рiзних тiл, починаючи з м'ясного. Ти мандруєш по простору тiльки трьома тiлами, i кожним iз них ти бачиш зовсiм iнше! - сказав Орт.
   -А, я вже це помiтив, я от вас можу бачити у виглядi блискаючої хмаринки, в виглядi медузи i в виглядi звичайного земного чоловiка.
   -Так, перший мiй вигляд - це ти дивишся тра-та-татними, другий -тра-та-тутними, а третiй - тра-та-тетними очима, i от цiкавий саме третiй варiант. В цьому випадку ти дивишся духовним поглядом, а твоя свiдомiсть трансформує побачене в знайомi тобi образи. Саме тому я тобi видаюсь земним дядьком. Але, це, звичайно, не має нiчого спiльного з дiйснiстю, хоча деяке уявлення про об'єкт дає - пояснив Орт.
   - Тра-та-татним, тутними... мимрив Грег розгублено.
   - От бачиш, в вашiй мовi таких слiв просто не iснує, тому ти чуєш "сiрий шум". А ти казав, не буде проблем в спiлкуваннi! - смiявся Орт.
   -Ага, тепер все ясно. I мабуть всi тi три тонкi тiла, яким я подорожую, зробленi з рiзних видiв елементарних частинок! - пояснив сам собi Грег вдоволено, хоч щось сам второпав.
   - Молодець, хлопче! А тепер дивися на мене тими очима, якими ти бачиш дядька. Тими ж очима подивися на планету - сказав Орт.
   - Ой, точно! От тепер дiйсно краса! - сказав Грег.
   Тепер планета була майже як Земля - блакитна, з бiлими легкими хмарками, з синiми морями, зеленими лiсами та яскравими снiговими вершинами гiр. Тiльки материки були якiсь чудернацькi, неначе мереживо. Вся суша , зелена та квiтуча, була густо порiзана руслами рiчок, чи каналами, а океанськi береги всi були на кшталт фiордiв, з пiвостровами, якi сильно видавались у море i з глибокими бухтами, якi сильно проникали вглиб материкiв. Грег, роззявивши рота, з насолодою дивився на чудову планету. Раптом вiн вiдчув, що хтось з силою шарпає його за одяг, i наче б'є по обличчю. "Грицю, любий, прокинься!" - ледве чутно кричала з сльозами бабуся, десь там, так далеко, на Землi.
   - Ой, Ортt, здається мене вдома будять i не можуть розбудити! - закричав Грег з жахом. Як вiн не подумав, телепень, що з другого кiнця галактики не так просто буде повернутись, хоч ти там i сто разiв астральний мандрiвник.
   - Не хвилюйся, Грицю, я тебе зараз швиденько назад вiдтарабаню, а потiм, наступним разом, вже покажу планету докладнiше. Хапайся за мене - сказав Орт.
   - Орт, а ти не надуриш мене? Точно покажеш свою планету? - вже в польотi назад запитав Грег.
   -Та щоб менi грець! Я ж тобi обiцяв! I гадом буду, як обiцянку не виконаю. Не хвилюйся, хлопче, менi теж цiкаво з тобою спiлкуватись - я ж вiд неробства та нудьги подиха...
   I все скiнчилось. Грег розплющив очi в своєму лiжку, весь розхристаний та облитий водою. Це бабуся його намагалася розбудити. Тато i мама вже теж були тут. Мама, ясна рiч, голосила на всю околицю, а батько легенько бив його по обличчю.
   - Досить, досить, ти що, тату? - Грег пiдняв руку, закриваючи обличчя.
   Тато припинив екзекуцiю i уважно вдивлявся Грегу в очi. Вiн був блiдий, як стiна.
   - Грицю, дитинко, що з тобою вiдбувається! - закричала мама i кинулась до лiжка. Ти що, напився? Чи обкурився якоюсь гидотою? - крiзь сльози казала вона.
   - Нiчого я не обкурився. Я лiтав на iншу планету - бовкнув Грег, не подумавши.
   - Ой, дитина зiйшла з розуму! - знову заволала мама.
   - Так, тихо, дiвки, а ну припинiть репетувати - сказав тато i подивився на годинник. Скоро вже обiд, а ну бiгцем на кухню, приготуйте нам швиденько щось поїсти, а ми з сином побалакаємо.
   Мама i бабуся, схлипуючи, та витираючи сльози, пiшли до кухнi, за ними, гордовито задерши хвiст, по-царськi попрямував кiт Шерхан, а тато почав виховну роботу. Грег i хрестився i молився, i вiддавав честь, i клявся всiм на свiтi, включаючи свого комп'ютера та мотоцикла, поки батько не повiрив, що Грег не алкоголiк та не наркоман.
   - Григорiю, я бачу, ти наче вже нормально себе почуваєш. Тодi скажи менi, як твоє навчання. Он бабуся каже, що ти ледащо i пропускаєш лекцiї - нарештi змiнив тему тато.
   - Тату, ти розумiєш, у нас в iнститутi анi один викладач не зацiкавлений, щоби ми гарно вчилися - зiтхнувши, сказав Грег.
   - Як це так? Не розумiю - батько широко вiдкрив очi.
   - А так, ти нiчого не знаєш, кладеш сотню в залiкову книжку - i всi задоволенi! Вiн має сотню, ти маєш четвiрку!
   - Так, приїхали... I що ж тодi з вас будуть за спецiалiсти? Ти думав про це? Як ти збираєшся потiм працювати? - спохмурнiв тато.
   - Тату, я i так працюю, ти ж знаєш, я в сервiснiй фiрмi пiдробляю - на сесiю я завжди собi зароблю! I я навчаюсь, чесно, але ж ти знаєш, що у нас купа предметiв, якi нам нiколи не знадобляться! А те, що треба, я вчу, ти не хвилюйся, комп'ютер я знаю чудово - оправдовувався Грег.
   - Ну, Грицю, дивись сам, ти доросла людина i вiдповiдаєш за себе. А то лiтав вiн, чи бачите, на iншу планету! - насмiхався тато.
   - Тату, от ви всi менi не вiрите, а я дiйсно лiтаю у космосi, не весь, звичайно, а частково, деякими астральними тiлами.
   - А, бог с тобою, лiтай, поки молодий. Бо як станеш дорослим, матимеш сiм'ю, то не дуже-то поспиш до обiду i не дуже-то полiтаєш по космосу - сказав нарештi тато, потрiпав Грега по розкуйовджених чорних кучерях, i теж пiшов на кухню, до "дiвок".
   А Грег вiдразу ж почав очiкувати наступної подорожi, в зв'язку з чим укладався в лiжко ледь не о дев'ятiй вечора, неначе немовля. I от, нарештi! Грег, як завжди, опинився неподалiк Сонця, i тiльки хотiв полинути до нього, набратися енергiї, як почув поряд з собою:
   - Привiт, Грицю! Нiчого тобi заряджатися на свiтилi, я тебе й так заряджу по саму зав'язку.
   - Ой, Орт, привiт! Ти вже тут, а я хвилювався, що бiльше тебе не побачу - зрадiв Грег.
   - Та я тут весь час бовтаюся, як тiльки ти заснеш, насилу дiждався, поки ти зволиш вилетiти у простiр - бурчав Орт.
   - Розумiєш, Орте, я не вмiю вилiтати, коли схочу. Це якось само собою вiдбувається. Без моєї участi - виправдовувався Грег.
   - А, то я тебе пiзнiше навчу, ти ж ще недосвiдчений астральний мандрiвник. Це дуже просто. А тепер - полетiли!
   - Полетiли! - закричав Грег. I вони полетiли.
   Ортова планета опинилась просто у них пiд ногами. Грег почав оглядатися на всi боки, i дивитися на оточуюче всiма своїми трьома типами очей - тра-та-татними, тутними i тетними - для того, щоб скласти собi детальну картину iнопланетного буття.
   Цi три картини дуже вiдрiзнялися одна вiд одної. Перший рiвень бачення. Орт - прозора хмаринка. Оточуючий ландшафт - вiдсутнiй. Таке враження, нiби Грег бовтається в помийному вiдрi з лайном. Окрiм мутних зеленкуватих помий не видно нiчого.
   Далi, другий рiвень бачення. Орт - медуза. В напiв-прозорому зеленавому багнi-повiтрi повiльно плазують коричневi медузи. Вони занурюються в бiльш густе та зелене багно, вочевидь море, наповзають одне на одне, i незграбно вовтузяться. Деякi валяються на жирно блискаючiй грязюцi пляжу, розiклавши свої численнi щупальцi, а деякi плазують до заростей, що оточують пляж. Це кущi-не кущi, а неначе велетенськi закустранi мочалки, якi повiльно колишуть своїми тонкими, кострубатими бурими пагонами. В гущавинi тих мочал висять якiсь темнi плоди, круглi та довгастi, сiрi, бурi, коричневi. З ґрунту та з моря весь час пiднiмаються жовтуватi бульбашки, якi повiльно спливають нагору, лопаючись з дуже якимось знайомим звуком. I запахом теж. Складається таке враження, нiби планета, вибачаюсь, пукає. Так, картина не з приємних!
   Зате третiй рiвень бачення! О! Це було щось! Грег опустив свою вiртуальну щелепу на вiртуальнi груди. Яскраве сонце освiтлювало чудовий пляж з золотим пiсочком. Синє, чисте море колихалося пiд ногами, невисокi прозорi хвилi м'яко накочувались на пiсок, наповнюючи повiтря свiжим запахом водоростей. По пляжу походжали люди - молодi чоловiки та жiнки невимовної краси. Вони всi були оголенi i їх тiла були неперевершенi - мускулястi, стрункi, гнучкi. Це були не люди, а юнi боги. Причiм десь половина з них займалася сексом, вiрнiше, це була якась гiгантська груповуха, якої годi було побачити навiть в Iнтернетi. Цi боги з веселими виразами облич виробляли таке, що Грег i уявити собi не мiг. Ну, нi фiга собi!
   - Агов, Грицю, не дуже на них задивляйся! А то вони ще тебе помiтять i затягнуть в своє болото задоволень! - перервав Греговi споглядання Орт.
   - Та я ж в астральному тiлi, як вони мене затягнуть - вiдповiв Грег, вiдводячи погляд вiд пляжу та червонiючи.
   - Та вони, якщо захочуть, то все, що завгодно зроблять, їм аби новi враження - бурчав Орт. Он подивися краще на нашi сади.
   Грег повернувся i почав дивитись на "сади". На цей раз це дiйсно були сади - чудовi невисокi дерева, з густим зеленим листям i всi обвiшанi яскравими плодами. Це були i ананаси i апельсини i якiсь iншi фрукти, потiм там висiли рiзноманiтнi ковбаски, тiстечка та пирiжки. Грег розсмiявся i полинув ближче - роздивитися. Далi на iнших деревах висiло вже зовсiм щось чудернацьке. Це були невеличкi пляшечки з рiзними алкогольними напоями, потiм запаленi люльки i сигари (вони димiли, але чомусь не згорали) , далi висiли , о боже, шприци, мабуть з наркотою, та щось таке - нiби колеса? Нi, Грег подивився пильнiше i колеса перетворились в таблетки - трамадол, димедрол.
   - Грицю, не дивуйся, це твiй дух намагається перекласти оточуюче на мову твоїх звичних вiдчуттiв - пiдказував Орт.
   - Ну, Орте, друже, ну i житуха у вас! Та це ж справжнiсiнький рай! - вигукнув Грег з захопленням.
   - Та рай, рай, нехай йому грець! Ти бачиш, наш люд вiд того раю зовсiм розум втратив, тiльки сплять, жеруть, п'ють, трахкаються, i це все - похмуро сказав Орт.
   - А ми тiльки мрiємо про таке життя! - сказав Грег.
   - От про таке мрiяти! Боже збав.
   Тут до одного з дерев наблизилась, ой, пригарнесенька повненька блондинка з дуже тонкою талiєю. Вона грацiозно пiднялась навшпиньки i зiрвала кремове тiстечко з гiлки дерева. Грег знову вiдвiсив щелепу, не в змозi вiдiрвати погляду вiд дiвчини. Вона раптом завмерла, прислухаючись. Потiм повернулася до Грега i подивилася йому прямо в очi пронизливим поглядом синiх, як море очей. У Грега пересохло в горлi. Потiм дiвчина посмiхнулася, вiдкривши слiпучо-бiлi дрiбненькi зуби i захиталась з боку в бiк, вiд чого її повнi пружнi груди заколихалися настiльки спокусливо, що у Грегадесь там, далеко на Землi, перехопило подих. I раптом, хрусь! В головi Грега щось клацнуло, i картина змiнилася, медуза кольору хакi трусила своїми вусиками, якi звисали з пiд її гулястої безокої голови, i вся омана зразу спала з Грега. Медуза теж вiдвернулася вiд нього i почала незграбно та поволi засовувати кострубату руду шишку кудись собi пiд верхнiй ряд щупалець, мабуть, їла те "тiстечко".
   - Все, хлопче, тепер будеш дивитися тiльки так, а то ти тут i пропадеш, а твої рiднi будуть плакати над твоїм вiчно сплячим тiлом. Я тобi третє бачення поки що вiдключив - сказав Орт строго, як i належить справжньому гуру.
   Грег хоча i не був вiд цього в захватi, але розумiв, що такi запобiжнi заходи необхiднi, щоб дiйсно з глузду не з'їхати.
   - Ну, Грицю, на сьогоднi досить, наступним разом я тобi покажу нутрощi нашої планети. Там теж дуже цiкаво - там знаходяться всi механiзми обслуговування цього раю - сказав Орт.
   - Почекай, Орте, я тiльки хотiв тебе ще спитати, а як от вашi люди не спиваються, не стають хронiчними наркоманами i не хворiють вiд тютюну? - запитав Грег.
   - Тьху, та ти що! Цi всi наркотичнi плоди не тiльки не шкiдливi для мого народу, а навпаки, дуже кориснi, вони не викликають нi болiсної залежностi, нi нiяких хвороб, чи ще там чогось. Такi рослини вивели нашi дуже далекi пращури, ще на зорi нашого розвитку, вже нiхто i не пам'ятає, коли це було.
   - Так, Орте, я в захватi! Це ж просто золотий вiк! - захоплювався Грег.
   - Ой, який там золотий! Це - випробування долi, сите життя без проблем - велика спокуса i велика загроза, воно фактично знищило нашу цивiлiзацiю... - похмуро сказав Орт.
   В наступних своїх снах-подорожах, Грег оглянув нутрощi планети Орта, подивився на всiю ту автоматично працюючу технiку, яка i забезпечувала безбiдне iснування медузового люду. Побували вони i на квiтучих островах, i в горах, в глибинi континентiв . В горах майже не було медуз, тiльки декiлька особин повзало по схилах, мабуть, втомившись вiд пляжного життя. Потiм вони з Ортом зробили загальний детальний огляд планети, пролiтаючи , звичайно ж, в ментальних тiлах, доволi низько над поверхнею, щоб скласти собi повне враження про планету. I ось, нарештi, Орт помiтив дещо, що його дуже здивувало. Вiн нiколи не бував в цiй доволi великiй мiсцинi, бо вона одна була зовсiм без рiчок. А медузовий люд не мiг довго обходитись без води, тому сюди в тiлесному втiленнi не забрiдав досi нiхто. На великiй рiвнинi височiла якась ясно-блакитна велетенська пiрамiда. Грег подивився на неї всiма своїми типами очей, i весь час це була блакитна пiрамiда, яка мерехтiла переливчастим свiтлом.
   Орт мав спантеличений вигляд, його хутряна шапка з'їхала набiк, а рушниця телiпалася на однiй руцi. Вони пiдлетiли до пiднiжжя пiрамiди. Дивно, вона вся була складена с маленьких перлин, якi переливались своїм власним блакитним свiтлом. Орт з подивом розглядав перлинки. Раптом зверху щось покотилось. Це була ще одна перлинка, i вона розташувалась на ґрунтi, тим самим трiшки збiльшивши основу пiрамiди.
   - Орт, що це таке? - запитав Грег здивовано.
   - Почекай хвильку, я якраз роблю запит у планетарну бiблiотеку, скоро отримаю вiдповiдь, тодi тобi i розкажу - вiдповiв Орт, до чогось уважно прислухаючись всерединi себе.
   - Ага, отримав вiдповiдь! Ледве знайшов! Уявляєш - цьому заводу три тисячi циклiв! I вiн весь час автоматично виробляє автономнi джерела енергiї - оцi ось намистини! - засмiявся Орт.
   - Як це, джерела енергiї, батарейки, чи що? - спитав Грег.
   - Так, щось таке, на зразок ваших батарейок, дюрасел там всякий. Тiльки вони значно потужнiшi. I вiчнi - сказав Орт буденно.
   - Що!!! Що ти сказав? Вiчнi??? - витрiщив очi Грег.
   - Ага, вiчнi. А що? - здивувався Орт.
   - Орте, друже! Ти що, не розумiєш! У нас же енергетична криза, у нас нафта з газом на планетi закiнчуються! Нам скоро нiчим буде обiгрiватись i нi на чiм їздити! - заволав Грег.
   - Ага, i ти хочеш, щоб я вам вiддав цю купу батарейок, i щоб ви в недалекому майбутньому перетворились на таких самих нероб та тупакiв, як мiй люд? - засмiявся Орт.
   - Орте, ти помиляєшся! У нас же не буде автоматичної планети, теплицi-годiвницi, як у вас, нам все доведеться робити самим - i їжу вирощувати, i одяг шити, я ж тiльки батарейки прошу! Вони ж вам зовсiм не потрiбнi! - репетував Грег.
   - Добре, я подумаю, пораджусь з центральним комп'ютером.., чи то мозком. З декiлькома своїми не зовсiм здичавiлими товаришами. Що вони скажуть - те i буде - похмуро сказав Орт i ця знаменна подорож закiнчилася.
   Пiзнiше Грег багато разiв бовтався в ближньому просторi, але Орта не було. "От гiвнюк, зажилив таки перлинки, думає вiн про нас! Щоби ми не зледащiли" - лаявся Грег, пурхаючи з астероїда на астероїд, в надiї побачити свого "вуйка з дубельтiвкою". "Але i його можна зрозумiти" - думав Грег. "Припхалося якесь двохноге страхiття на планету, побачило гарну рiч, i ну репетувати - вiддайте цяцю нам! Це просто нахабство якесь з мого боку, потрiбно було стриманiше себе поводити. I хитрiше" - думав невеселi думки Грег.
   I ось якось ввечерi сидить Грег бiля компу, стрiляє монстрiв, i мрiє про перлинки, коли це дзвонить його телефон. "Альо, Грицю, привiт! - почув Грег незнайомий приємний чоловiчий голос. "Альо, а ви хто?" - здивувався Грег, бо Грицем вiн був тiльки вдома. Йому не подобалось його iм'я. "Грицько - що це таке? Ще б Стецьком назвали" - не раз дорiкав вiн батькам. На що батько дуже сердився i казав: "А що, Брюсом тебе треба було наректи? Чи Шреком? Чудове православне iм'я, Григорiй, означає - Непереможний!"
   - Грицю, та це ж я, Отр! Я ж тобi казав, що я у вас довгенько жив, у мене тут є невеликий будиночок на Iбiцi, i тiло в ... ну, в холодильнику - вiдповiло Ортове тiло.
   - Орте, друже! Ти тут, а я в все по простору лiтаю, тебе розшукую! - зрадiв Грег.
   - Значить так, виходь погуляти, розмова є. Я на лавочцi сиджу, в скверику навпроти твого будинку - сказав Орт i вiдключився.
   Грег заволав: "Ма, я пiшов гуляти!" i вихром вилетiв з дому. На лавочцi навпроти будинку сидiв елегантний мужчина невизначеного вiку, чорнявий, стрункий, в модному одязi, з барсеткою в руках. Грег невпевнено пiдiйшов до чоловiка i розгублено подивився йому в очi. Чоловiк абсолютно не був схожим на Орта, яким вiн його знав.
   Чоловiк посмiхнувся i сказав: "Закрий очi". Грег закрив i подивився тим самим внутрiшнiм поглядом, яким вiн вмiв користуватись тiльки в своїх нiчних мандрах. Перед ним сидiв Орт, той самий вусатий дядько, але тепер на ньому була не вухаста закустрана шапка, а чомусь металевий рицарський шолом, а за плечима не мисливська рушниця, а здоровенний вiйськовий автомат.
   - Привiт, Орте, я дуже радий бачити тебе в "натурi" - посмiхнувся Грег. Тiльки скажи, навiщо шолом i автомат?
   - Як це, "навiщо"? Тут же захист повинен бути значно кращим, нiж у просторi, у вас же дикий, первiсний свiт! Менi здається, що небезпечнiшого мiсця, нiж ваша планета, у Всесвiтi немає - вiдповiв Орт. Тепер, Грицю, кажу, поки не забув, навчайся бачити духовно i в "м'ясi". Це дуже важливо. Ти вiдразу ж матимеш уявлення про ту людину, з якою будеш вести справи. Якщо тра-та-тетний зiр покажи тобi щось загрозливе, або неприємне - стережися тiєї людини - зрозумiв?
   - Зрозумiв, Орте, я вже трiшки вмiю це робити - вiдповiв Грег i подивився на Орта, чекаючи, що ж вiн йому скаже про перлинки.
   Орт дiстав сигарету, запалив її i почав розповiдати.
   - Ну, що парубку. Такi дiла. Я з усiма порадився. Центральний комп'ютер доповiв, що вiн давно намагався лiквiдувати той завод, але нашi пра-пра-дiдусi так хитро його спроектували, що знищити його практично неможливо. Тому комп'ютер мав намiр, як тiльки вся рiвнина заповниться намистинками, розпочати викидати їх на фiг кудись у простiр, з очей подалi. Так що нам вони дiйсно не потрiбнi - дуже вже застарiлi моделi. Товаришi мої взагалi послали мене геть з цiєю проблемою, i наказали слухатись комп'ютера.
   - О, це чудова новина! - майже застрибав Грег.
   - Почекай, не швиди! Я сам собi i комп'ютер, i товариш. Я весь цей час займався тим, що розробляв ну, скажiмо так, комп'ютернi моделi вашого земного подальшого розвитку. З перлинками i без них. Для цього менi довелось досконально вивчити вашу iсторiю, науку, суспiльний устрiй, географiю, ресурси планети, стан економiки, екологiї i безлiч iнших важливих факторiв.
   - Орт - ти просто молодець... - Грег дивився на Орта з захопленням.
   - Так от, виходить, що не можна вам давати батарейки. В вас i так перегрiв планети, парниковий ефект, тануть льодовики. Скiльки ви вже спалили вуглеводнiв, жах! Та й атомна енергетика теж перегрiває планету. Ви й без батарейок скоро, того, дуба дасте. Океани затоплять всi низини, загине дуже багато людей.
   - Так що тодi... - спохмурнiв Грег.
   - Не нервуй, Грицю, тi батарейки вам i не потрiбнi зовсiм. Адже ви впритул наблизились до використання енергiї свiтила, вам тiльки не вистачає гарних акумуляторiв. Щоб цю енергiю накопичувати. Тому я краще пориюся в своїй планетарнiй бiблiотецi та подарую тобi гарний, самий простенький акумулятор, ти його "винайдеш" i все буде чудово - посмiхнувся Орт.
   - Мабуть, ти маєш рацiю, але такi ж чудовi перлинки... - жалкував Грег.
   - Та, перлинки я вам все одно перекину, невiдомо ще, що може трапитись, i льодовиковий перiод може наступити i ядерна зима - ви ж , вибачаюсь, придурки! Шкода, щоб така гарна(та ще й м'ясна!), первiсна цивiлiзацiя загинула, пропала нi за цапову душу - розмiрковував Орт.
   - Ура! Орт, i ти вiддаси нам ту блакитну гору? - спитав Грег.
   - Так, я вирiшив вiддати, але! Використовувати їх потрiбно вкрай обережно - строго сказав Орт.
   - Орте, а можна хоча б тiльки у нас, в Українi? Щоб здихатися вiд тої проклятущої енергетичної залежностi. Га? - Грег з надiєю дивився на Орта.
   - Та, ти що, не вийде, будуть задешево купувати тут i втридорога продавати де iнде.
   - Точно... А що ж робити - зажурився Грег.
   - Та я маю один варiант. От слухай. Я телепортую блакитну гору на всю вашу планету, просто пiд землю, не дуже глибоко. Самi густi i багатi "родовища" перлинок будуть саме у вас в Українi. I саме ти їх перший знайдеш. От так! - гордовито вимовив Орт.
   - Де я їх знайду? На дачi, чи що? - запитав Грег.
   - От, от, саме на дачi, то ж твоя земля, значить, i кориснi копалини на нiй твої! - зрадiв Орт. Мабуть, я їх розмiщу у виглядi таких собi кiмберлiтових трубок, щоби ви потихеньку там колупались i добували все новi i новi перлинки.
   - Ага, так буде чудово! - знову застрибав Грег.
   - Тепер про твiй захист - продовжив Орт. Я припхався сюди з тiлом тiльки для того, щоб видати тобi захисту амунiцiю, от майже таку, як моя - фуфайка, шолом i автомат - сказав Орт.
   - А на фiга менi захист? - здивувався Грег.
   - Зараз саме "на фiга", а як ти "знайдеш" перлинки, то дуже навiть може знадобитися. Не хвилюйся, нiхто нiчого не помiтить.
   Орт витяг з барсетки металеву коробочку i дiстав з неї крихiтну чорну кульку. "А ну, Грицю, нахили голову" - сказав Орт, i притулив кульку у Грега за вухом, потримав її трiшки i вiдпустив. Кулька декiлька разiв кольнула шкiру, начебто пустила в неї маленькi корiнцi i затихла. Грег помацав за вухом. Там вiдчувався тiльки крихiтний бугорок, не бiльше звичайної родимки.
   - I як же ця бородавка буде мене захищати? - спитав Грег.
   - А воно тобi потрiбно? Я й сам цього не знаю. Ти що, знаєш як працюють всi вашi прилади? - запитав Орт.
   - Ну, приблизно знаю - сказав Грег.
   - Приблизно i я знаю. Це дуже складний прилад, як вiн працює - не має нiякого значення, але тепер тобi нiяка собака не зможе заподiяти анi найменшої шкоди. Ага, до речi, вона ж забезпечить тобi зв'язок зi мною. Тiльки не турбуй мене без особливої необхiдностi, я дуже не люблю, коли мене смикають, коли я вiдпочиваю - сказав Орт.
   - А хто любить! - засмiявся Грег. Обiцяю, Орте, чесслово!
   - Ну, наче все - сказав Орт. Я зараз одвезу тiло на схованку i додому! Трiшки вiдпочину. Я втомився з вашими проблемами, як собака. А потiм вже почну телепортацiю перлинок.
   - Чудово, Орте, я не знаю, як тобi i дякувати! - сказав Грег.
   - Пусте, я вже давно казюся з нудьги, це для мене просто цiкава пригода - посмiхнувся Орт, викинув недопалок в урну i попрямував в глибину парку.
   "Не думаю, що вiн їхатиме на свою Iбiцу нашим транспортом, мабуть у нього якась лiтаюча фiгня десь пiд кущиком захована, або й просто, є якась телепортуюча бородавка" - подумав Грег i пiшов додому.
   Надалi Грег обмiрковував, як вiн буде "знаходити" перлинки, як їх буде обстежувати i як буде про них сповiщати свiтовiй громадськостi. Перше, що вiн зробив, це непомiтно випитав у батька, чи приватизована їх дача. Бо неприватизовану ж одберуть, як цяцьку у немовляти, в першi ж хвилини "знайдення" перлинок. Потiм попросив дозволу у бабусi, головної "дачницi", спорудити на дiлянцi невеликий декоративний басейн, ну, для прохолоди. Бабуся дуже здивувалася, а тодi милостиво дозволила, бо з деяких пiр їй почало здавалося, що той клаптик землi з кожним роком почав збiльшувався в розмiрах.
   Десь приблизно через мiсяць Грег, тихо куняючи на лекцiї, раптом почув голос Орта просто в себе в головi.
   - Грицику, привiт! Доповiдаю. Перлинки розiпханi по материках планети строго пропорцiйно щiльностi населення. На територiї України норма в три рази вища. Нормально?
   - Ой, Орте, чудово! Сьогоднi ж їду на дачу! Я вже завiз туди деякi матерiали для басейну, а головне - лопату! - подумав Грег, аж пiдстрибнувши на стiльцi.
   - Ага, Грицю, якщо тебе пограбують i одберуть i всi викопанi перлинки i саму дачу - не переживай! Я їх тобi пiдкину стiльки, скiльки тобi буде потрiбно - сказав Орт.
   - Ти думаєш, одберуть? - захвилювався Грег.
   - Не сумнiваюсь. Я ж трохи вивчив особливостi вашої країни i вашого бiзнесу. Це ж суцiльний жах! Я тобi рекомендую зразу ж пiсля "знахiдки" i галасу в пресi швиденько продати дачу - вiд грiха подалi. Нехай хижаки самi гризуться, головне, щоб про перлинки всi в свiтi довiдались i почали дослiджувати та шукати де iнде.
   - Ага, Орте, ще хотiв тебе запитати, а вони достатньо безпечнi? Чи не почнуть вони вибухати, коли дослiдники почнуть їх колупати, плющити, травити кислотами та опромiнювати лазером? - турбувався Грег.
   - Боже збав! Цi батарейки розрахованi на повних недоумкiв i тому абсолютно безпечнi. Нi пошкодити, нi знищити їх неможливо - нехай вашi дослiдники роблять з ними, що їм заманеться. Ну, ти займайся, а я починаю пошуки гарного простенького акумулятора у себе в планетарному архiвi. Поки що все.
   - Орте, друже, я тобi надзвичайно вдячний! - подумав Грег, але Орт вже вiдключився.
   А Грег раптом втратив весь свiй запал i оптимiзм. Слова Орта про вiдiбрану дачу не давали йому спокою. В його уявi почали поставати жахливi, але напрочуд реальнi сцени рейдерського захоплення їхньої нещасної дачi, якiсь мордовороти в масках i з автоматами i бабуся, розхристана i заплакана, з розставленими вбiк руками, яка закиває собою його, Грега невмирущого, вiд пострiлiв з тих автоматiв. Грег трiпнув головою, вiдганяючи жахливу картину. Нi, не буде цього! Орт мав рацiю, одберуть, неодмiнно одберуть, i саме найкривавiшi i найжорстокiшi бандити, чи то, пардон, бiзнесмени. I Грег почав викликати Орта.
   -Ортику, любий, пробач мене, ти менi дуже потрiбний, вiдгукнись! - волав подумки Грег, не дуже впевнений в тому, що саме так потрiбно зв'язуватися з Ортом.
   - Ну, що таке? - вiдразу ж почув вiн невдоволений голос Орта.
   -Орте, вибач! Прийми те родовище з моєї дачi, якщо ти маєш таку можливiсть, я просто почав боятися за життя моїх рiдних, у них же немає такої бородавки за вухом, як у мене! - репетував Грег.
   -А! Можливо, ти i маєш рацiю. Я те родовище прибирати не буду, нехай воно там буде, тiльки ти його не "знаходь" поки-що, та i все - вiдповiв Орт.
   - Ортику, а де ще неподалiк є родовище перлинок? Може, десь на березi Днiпра? Щоб начебто я ловив рибу, а круча трiшки обрушилась i я знайшов тi перлинки? - питав Грег.
   - Гаразд, я тобi зроблю невелике родовище, де тобi тiльки заманеться. Адже наш завод продовжує "випiкати" перлинки, вистачить на всiх! От у вихiднi iди до Днiпра, яке ти мiсце обереш, там я i влаштую те родовище. Все!
   Фух, у Грега гора з плеч звалилась. Ще немає в нього таких моральних i фiзичних сил тягатися з кривавими бiзнесменами нашого часу, часу дикого капiталiзму i накопичення брудного капiталу. Адже будь яке судове рiшення будь якого суду можна без проблем придбати за грошi, навiть саме нереальне, на кшталт того, що Грег - психiчно хворий, його батько - сексуальний манiяк, а Київ - столиця Сiнгапуру. Тодi приходить судовий виконавець, i тебе абсолютно, пардон, "законно" помiщають в божевiльню, i чао-какао.
   Ох, у Грега як почала болiти голова пiсля вiдвiдин Ортової планети, так i болить безперестанку. Виходить, що знайти на другому кiнцi галактики вiчнi двигуни, випросити їх у якихось високорозвинених, хоч i дещо здичавiлих iнопланетян, виявилось значно простiше, анiж подарувати їх власному народу. "Ну що ж", - думав Грег, " я сам цю кашу заварив, сам i буду розхльобувати!"
   В суботу Грег зiбрав свої рибальськi причандали i попрямував до Днiпра, в тi мiсця, де вiн влiтку iнколи рибалив з батьком, або з товаришами. Хоч i була пiзня осiнь, але було тепло, тихо, ласкаво свiтило сонечко. Грег йшов по стежечцi понад крутим берегом Днiпра i радiв сонцю, теплу, свiжому запаху води та опалого листя. Вiн зупинився на високiй кручi, розставив руки i закричав радiсно i безтурботно, немов прощаючись з дитинством, яке, як вiн вважав, у нього дещо затяглося.
   Грег вiдчував, що в його життi починається нова смуга. Йому потрiбно, по-перше, розумно розпорядитись перлинками, по-друге, пристойно здати сесiю, а потiм влiтку вiн повинен вивчати все, що може знайти в бiблiотеках та Iнтернетi про акумулятори. Потрiбно ж якось готуватись до "винаходу" ємного акумулятора, щоби можна було хоча б один день, припустiмо, без перезарядки їздити на електро-автомобiлi. Поки що це всi його плани на майбутнє. Грег роздумував, чи викликати йому Орта, чи нi, адже мiсце вiн вже обрав.
   -Агов, Грицю, я тебе чую! Чудова мiсцинка! Хоча, як на мiй смак, надто розрiджена атмосфера, холодно i смердить киснем! - Орт, мабуть був у доброму гуморi.
   -Привiт, Орте! Так, мабуть от тут, пiдi мною. Можна тут, як ти вважаєш? - спитав Грег.
   - Та без проблем! Запам'ятай добре це мiсце i йди собi, куди хочеш. З десяток перлинок уже знаходяться у тебе в тiй коробочцi, яку ти для них прихопив, а пiд горою через деякий час все буде тiп-топ! - сказав Орт надзвичайно весело.
   - Орте, а чого це ти такий веселий? - запитав Грег.
   - Я тобi пiзнiше розповiм, як буду там у вас, в "м'ясному" тiлi. А поки що, бувай! - сказав Орт.
   - Бувай! - вiдповiв Грег i пiшов геть.
   Вiн навiть не присiв нiде трiшки порибалити i швидко попрямував додому, адже у нього в рюкзаку вже лежали омрiянi перлинки. На щастя, дома нiкого не було, але Грег все ж таки защепнувся у себе в кiмнатi. Бо якщо бабуся повернеться з дачi, то обов'язково перевiрить всi кiмнати, чи немає в квартирi грабiжникiв, пожежi, затоплення чи ще якого-небудь стихiйного лиха.
   I ось вона, та сама коробочка, i ось вони, довгоочiкуванi перлинки. Вони були точнiсiнько такi, якими вiн їх бачив на Ортовiй планетi, ясно-блакитнi, нiби трiшки пухнастi , вони злегка свiтились i мерехтiли. Грег доторкнувся до однiєї пальцем i не вiдчув нiчого, нi холоду, нi тепла, нi твердої поверхнi, перлинка нiби трiшки увiгнулась. Грег зробив спробу затиснути одну перлинку пальцем в кутку коробочки, але перлинка лагiдно розплющилась пiд його пальцями, i знову зiбралась в кульку, як тiльки вiн її вiдпустив. Це була, без сумнiву, холодна плазма, але якась незбагненна сила примушувала її триматися купи та iзолювала вiд оточуючого середовища. Чудово!
   I Грег почав детальнiше дослiдження перлинок. Вiн уражався i захоплювався, радiв i засмучувався одночасно. Перлинки були незрiвняннi, чудовi, казковi, неперевершенi. Вони могли все, абсолютне без нiяких допомiжних пристосувань. Грег засовував їх в електронний годинник, в те мiсто, куди вставляється звичайна батарейка. Перлинка секунду "думала", а потiм витягувалась в тоненький цилiндрик вiд плюса до мiнуса, i годинник починав бадьоро цокати. Грег тiльки пiдносив перлинку до вилки будь якого ввiмкненого електричного приладу, як перлинка розтiкалася по електродах вилки тонкою блакитною плiвкою, i прилад починав працювати, нiби його ввiмкнули в розетку. Причому, за електроди можна було спокiйно братися руками - перлинки заодно iзолювали собою вилку. Як тiльки вiн виключав прилад, перлинка стiкала з вилки i знову збиралась в пухнастий блакитний клубочок.
   "А ну, чи витримають вони драконячу мiць!" - подумав Грег. Батько колись купив здоровенного масляного обiгрiвача, на ймення "Драко", але включали його вкрай рiдко, бо вiн жер страшенну кiлькiсть електроенергiї. Тiльки три перлинки примусили драконяку працювати на повну потужнiсть. Подивимось, чи вистачить у них сил довго вдовольняти натиск дракона! Грег залишив обiгрiвач i продовжив гратися перлинками. Вiн взяв свого старого розрядженого телефону i поклав перлинку бiля отвору для зарядки. Перлинка трiшки подумала, i зникла, просочившись всередину. Телефон замигав, засвiтився i почав заряджуватись. Ну, краса! Вiчна проблема з пiдзарядкою зникне назавжди!
   Тим часом котяра, який дуже любив товариство, розвалився на пiдлозi i вiдкинув лапи в рiзнi боки. Тiльки тодi Грег усвiдомив, що в його маленькiй кiмнатi страшенна спека i нiчим дихати. Вiн швиденько вiдчинив вiкно та вимкнув обiгрiвач. Перлинки слухняно стекли з вилки i знову замерехтiли, такi самiсiнькi, як i були. "Де ж вони, лялечки, беруть ту енергiю?" - думав Грег. "Не iнакше, як просто з вакууму, адже її бiльше нiде взяти".
   Грег зрозумiв, що нiчого в принципi дiї цих казкових вiчних двигунiв вiн нiзащо не второпає, i нiхто iнший на Землi також. Треба просто використати такий iнопланетний дарунок, i, як мiнiмум, зробити двi речi. По-перше, трiшки розбагатiти самому, ну, там, купити собi квартиру, машину, а по-друге, позбавити Україну вiд енергетичної залежностi повнiстю i безповоротно! А тодi хто хоче, нехай той i розбирається з принципом їх дiї - якщо мiзкiв вистачить! Грег навiть повеселiв. "Дайте менi джерело енергiї, i я переверну весь свiт!!!" - волав вiн подумки, i танцював навкруг коробки з перлинками. Хряпнули дверi, хтось з домашнiх повернувся, Грег зсипав перлинки в коробочку та запхав її подалi в свої шухляди з рiзним мотлохом.
   Весь вечiр i всю нiч вiн думав, що робити далi. Голова почала вже не болiти, а просто трiщати вiд цих думок. Вiн знову бачив фрагменти з можливих подiй майбутнього, i всi вони були безрадiсними. Хто би не отримав контроль за першим же родовищем, чи держава, чи приватний власник, як плакали для рiдної України всi прибутки вiд використання перлинок. Їх зразу ж почнуть продавати в розвиненi країни за цiною, яка буде лиш трiшки нижча за вартiсть того ж таки газу чи електроенергiї по свiтових цiнах. Всi доходи осядуть в кишенях урядовцiв та рiзних кривавих спрутiв, чи то бiзнесменiв, а в Українi i далi будуть отримувати 500 гривень зарплати, гинути в шахтах, топити груби соломою i кiзяками, та канючити у Росiї дешевий газ.
   Тiльки в наших, диких пост-радянських країнах можливе таке стрiмке збагачення самих нахабних та жорстоких, так званих бiзнесменiв, при надзвичайно низьких доходах їх працiвникiв. Це просто безсоромна обдирайлiвка народу та природних ресурсiв країни - i все в кишенi одних i тих самих. Грег просто не знав, що робити.
   Ох, полiтика, продажная дiвка, ну нiяк без тебе не обiйтись! Доведеться починати саме з полiтикiв, а зовсiм не з журналiстiв. Журналюги потриндiли, посвистiли, а мафiя своє дiло враз зробить i нiщо її не зупинить. Вона пельку швидко всiм позатикає, кому судовим рiшенням, кому хабаром, а кому i кулею снайпера. Виходить, що потрiбно з усiх можливих бiд вибрати найменшу. "Так, а за кого наша сiм'я там голосувала на останнiх парламентських виборах?" - думав Грег. "Звичайно, за Юлю, от я їй першiй i покажу свої перлинки!" . Все, рiшення прийнято. Грег кинувся ритися в своєму письмовому столi, їм перед виборами кинули в поштовий ящик адресу i телефон громадської приймальнi БЮТ.
   "Ось вiн, цей папiрець! Знайшовся, слава богу" - думав Грег. "Ага, i не забути подивитись на тих бютiвцiв своїм третiм зором! " - ще згадав Грег. Як вiн не тренувався, а з розплющеними "м'ясними" очима вiн зовсiм не мiг бачити духовно. З заплющеними дещо бачив, але все рiвно, зовсiм не так виразно та чiтко, як в астральних тiлах. Мабуть, "м'ясне" бачення сильно пригнiчувало духовний зiр. Вiн дивився на бабусю, i бачив ту ж таки бабусю, але з червоним пiонерським галстуком i в червонiй хустцi - бабуся була заядла комунiстка. Дивився на маму, це була та ж сама мама, але трiшки схожа на овечку, може тому, що колись Грег чув, як бабуся спересердя, пiд час сварки, назвала маму "дурною вiвцею". Тато теж був, як тато, але неначе в мiшку, зав'язаному на головi, може тому, що коли мама була незадоволена татовою зарплатою, вона називала його "лантухом". Духовнi спостереження над своїми товаришами-студентами теж нiчого не дали, майже такi самi, як i є, може тому, що ще не встигли опаскудитись. Багато досвiду в духовному баченнi в нього i не було, бо не будеш же всюди ходити з заплющеними очима. "Ну та гаразд, завтра ж пiду в осередок БЮТ з двома перлинками в кишенi, неначе вступати в партiю!"
   I ой-ой-ой, i ай-ай-ай! I що ж вiн побачив в БЮТ! Голова осередку, солiдний блондин середнього вiку, дуже привiтний, з доброзичливою посмiшкою та чистими, безневинними свiтлими очима в духовному баченнi мав вигляд гiєни з писком в кровi, червоними очима та з пазурами по пiвметра. Грег ледве не зойкнув, як побачив таке. Побачив, та i вшився додому, навiть в партiю вступати не став. Вiн, звичайно ж, дуже засмутився, але подумав, що на мiсцях може бути все, що завгодно, i потрiбно їхати в Київ та глянути духовно саме на Юлю. Вона ж не може всiх просканувати, от так, як вiн, в партiю можуть потрапити i випадковi люди, i зрадники, i перебiжчики, що ми вже бачили в парламентi.
   "Нiчого, хлопче, не нервуй, все буде ОК!" - пiдбадьорював сам себе Грег. Вiн зiбрав всi свої кошти, якi були, сказав батькам, що їде в Київ на декiлька днiв, до однокласника-студента, та й поїхав. Грег збрехав, його однокласник уже не навчався в Києвi, бо батько покинув їх з матiр'ю заради iншої жiнки i припинив платити за навчання сина. Тому Грег ночував на вокзалах. Погода, як на грiх, зiпсувалася, iшов мокрий снiг з дощем, дув пронизливий вiтер, а впiймати Юльку нiяк не виходило. Грег чатував i пiд штабом БЮТ, i пiд Верховною радою, i пiд будинком з химерами, але нiяк не мiг її побачити хоч мигцем, все або не встигав, або взагалi чекав в iншому мiстi. Зате їв Грег за трьох, вiд холоду, i скоро його грошенята розтанули. Ну нiчого, завтра, у вiвторок, будуть пiдписувати коалiцiю демократичних сил у Радi, i Грег обов'язково її побачить. "Якщо i Юля в духовному баченнi видасться менi якоюсь химерою, то все, нiкому нiяких перлинок показувати не буду", - вирiшив Грег. "Нехай знаходять тi перлинки, хто вже знайде, а я займуся акумуляторами". Лiпшого нiчого Грег надумати не мiг.
   I ось, вiвторок, 27 листопада, купа журналiстiв юрбиться бiля Верховної ради, ще якiсь люди, прихильники рiзних партiй, всi зустрiчають полiтикiв. Пiд'їжджають "помаранчi", "бiло-рожевi", а Юлi все немає. I раптом хтось кричить: "Юлька пiд'їхала до чорного ходу!" Вся журналiстська банда зi своїми причандалами рвонула до чорного ходу, перечiпаючись один через одного. Грег бiг швидше за всiх - вiн з учора нiчого не їв, а на вечiр в нього був куплений квиток на маршрутку додому. Конче необхiдно було хоч краєм розуму глянути на Юльку, щоб вже точно знати, що робити. Ось вiн, рiг будинку, там, за ним, Юлька!
   Грег заздалегiдь заплющив очi, щоб не втратити нi секунди. I вiн побачив дещо своїм духовним зором. Грег тихо вiдiйшов вбiк, i почав осмислювати побачене. Що це було? Невелика група людей зробила тiльки декiлька крокiв по ганку i зникла за дверима. Це було кiлька чоловiкiв-не чоловiкiв, а скорiше якихось песиголовцiв. Мiцнi, спортивнi статури в чорних костюмах i собачi, чи може вовчi, голови з оскаленими iклами. Сiра шерсть клоччям стирчала понад бiлими комiрцями бездоганних сорочок з краватками. "Господи, хто ж вони такi?" - з жахом думав Грег. "Тьху, та це ж охоронцi, вони i повиннi бути таким!" - здогадався i зрадiв Грег.
   Серед них була i жiнка, але зовсiм не схожа на Юлю. Це була висока, дуже струнка рудоволоса розпатлана дiвчина. I чомусь майже оголена. Чому це? Вiрнiше, вона була не зовсiм оголена, а нiби обмотана зрiдка бiлими бинтами. Якась дуже знайома аналогiя вертiлася в Греговiй головi, але вiн нiяк не мiг вхопити ту думку за хвоста. Голова знову почала трiщати. I раптом! Ура ! Здогадався! Це ж була Мiла Йовiч у ролi Лiлу! Тра-та-та! Тра-та-та! Грег застрибав по слизькому тротуарi, ледве не звалившись в снiгове мiсиво. "П'ятий елемент!!! Ура!!! Юлька - п'ятий елемент, вона назначена, щоби врятувати свiт! Чи може, це менi тiльки здається?" - розмiрковував Грег. " Але нi, Орт же казав, що духовному зору можна довiряти!"
   Фух, Грег уже спокiйно пiшов на вокзал, голова в нього паморочилась з рiзних причин, але вiн був задоволений. " Вдома вiд'їмся, вiдпочину, трiшки пiдзароблю грошенят, i знову в Київ, треба пiдiбратися саме до Юлi, хоча це i не просто буде зробити" - думав Грег. " Вона надзвичайно обережна i зграя охоронцiв в неї теж нiвроку. Мабуть, є чого боятися. Вона всiм, як кiстка в горлi".
   Так розмiрковуючи, Грег уже пiдходив до теплого, гостинного вокзалу, вже його нiздрi лоскотали хвилюючi аромати смажених пирiжкiв та кави, коли його хтось взяв за рукав: "Грицику, та ти що? Спиш на ходу?" - перед ним стояв, посмiхаючись, Орт! В "м'ясному" варiантi! Акуратна зачiска, розкiшне пальто, пiжонський жовтий шовковий шарф, жовтi ж елегантнi черевики, ну i звичайно ж, сигара в ротi.
   - Ортику, любий! - буквально кинувся йому на груди Грег. Я такий задоволений, що зустрiвся з тобою! Ти не позичиш менi трiшки грошей, небагато, я дещо зголоднiв.
   Орт мовчки взяв його пiд руку i повiв у вокзальний ресторан. Там Орт замовив Грегу розкiшний обiд i Грег натрiскався, як ненормальний. Поки вiн їв, Орт - плакав, елегантно витираючи шовковою хусточкою очi i з тиха хлипаючи носом.
   - Орте, друже, ти що? Чого ти рюмсаєш? - питав його Грег, чавкаючи, як свиня. Подумаєш, я ж всього один день не їв, чи й не трагедiя! - заспокоював вiн Орта.
   - Старий дурень, кинув дитину напризволяще! - лаяв себе Орт.
   - Ортику, а як би ти ридав, коли б побачив наш Голодомор? Он, у моєї бабусi ледь не всi родичi з голоду померли в 33 роцi - плямкаючи, казав Грег.
   Даремно вiн це сказав, бо Орт просто заревiв вголос, бризкаючи сльозами в рiзнi боки i привертаючи увагу сусiдiв.
   - Не кажи менi такого, я такi страхiття не можу переносити, я дуже чутливий! - сказав вiн крiзь сльози чомусь тоненьким голосом, потiм закусив губу, затамував подих i скоро заспокоївся.
   А Грег розчервонiвся, розiмлiв i, допиваючи каву з тiстечком, сказав:
   - До речi, я зовсiм не дитина, а цiлком дорослий мужчина. А ти i так робиш для нас всiх надзвичайно важливi речi, вистачить з тебе i того.
   - Знаєш, Грицю, в порiвняннi зi мною ти не просто дитина - ти ембрiон! Без перебiльшення. Ти знаєш, скiльки менi циклiв...ну, нехай ваших рокiв? - спитав Орт.
   - Не маю уявлення - вiдповiв Грег.
   - Та я й сам не дуже пам'ятаю, скiльки, але не одна сотня. Далеко не одна. Може 300, може 400. Я, як був молодий, тi роки не рахував, а жив, як i всi iншi, купаючись в насолодах, як якась безмозка амеба.
   - Ага, до речi, я там у вас зовсiм не бачив дiтей? Чому? - спитав Грег.
   - Дiти у нас народжуються надзвичайно рiдко, тiльки тодi, коли хтось iз дорослих помирає. Вiрнiше захоче померти. Бо ми - фактично вiчнi, i помираємо тiльки по власному бажанню, коли нам просто набридає жити.
   - Ну, нi фiга собi! Вiчно жерти, пити та трахкатися - це дiйсно вже занадто! - уражався Грег.
   - До речi, я теж почав втрачати жагу до життя, мене на свiтi тримала тiльки тяга до ну... тютюну, а так би вже теж, пiшов би в море та й вiдключився би там. Адже саме тому я почав шукати собi розваг в дальнiх подорожах по Всесвiту, от i натрапив на вашу планету. I на тебе - сказав Орт i посмiхнувся.
   - Ну, Орте, ти молодець, що почав мандрувати! А так би помер у своєму болотi безвiсти, а ми би не отримали нi вiчних батарейок, нi ємних акумуляторiв! - казав Грег, ледве володаючи язиком з пережору.
   - Ну, все, пiшли! - Орт розплатився, i вони вийшли на вулицю. Хоча мокрий снiг все ще йшов, Грегу видавалось, що значно потеплiшало.
   - Грицю, зараз пiдемо в той готель, де зупинилось моє тiло, побалакаємо, нам потрiбно уладнати багато справ.
   Орт велично пiдняв руку, зупинив таксi i вони поїхали до готелю "Київ", у Ортiв номер. Грег вiдразу подзвонив додому, сказав, що скоро буде вдома i що в нього все гаразд. Адже грошi на рахунку його мобiлки теж закiнчились.
   Орт замовив каву та фрукти в номер, запалив сигару i розпочалася їх довга, i, як виявилося пiзнiше, остання розмова.
   - Грицю, такi дiла. Я прийшов до тебе, щоб завершити всi свої Земнi справи - сказав Орт. Грег вирячив на нього очi.
   - Та ти мене не так зрозумiв! - посмiхнувся Орт. Я просто хочу закiнчити всi справи з тобою. Слухай уважно. Про ту вашу полiтичну Юлю. Не бiгай за нею. Я вирiшив, що тобi взагалi не потрiбно свiтитися з тими перлинками - тут i без тебе обiйдеться. Тебе я бачу в майбутньому вiдомим на весь свiт вченим, винахiдником супер-акумулятора, а пiзнiше, можливо i принципу дiї перлинок. У вiдношеннi Юлi. Я просто помiщу на її тумбочку перед лiжком миску перлинок. А поряд - коротеньку iнструкцiю, що воно таке, як ними користуватись, i карту "родовищ" по Українi.
   - Тiльки ж Орте, дивись, щоб нiхто, окрiм неї, того всього не побачив! Якась там прибиральниця чи охоронець! - вигукнув Грег.
   - Дитя! Вiрнiше ембрiон! Кого ти вчиш! - поблажливо усмiхнувся Орт. Слухай далi. З цих пiр перлинки зникають з небосхилу твоїх проблем, забудь про них. Далi про тебе. Ти повинен дуже i дуже напружено вчитись. Шаляй-валяй та тринди-ринди тепер уже не пройдуть! Ти дорослий чоловiк, чи таки ембрiон? -спитав Орт, пильно дивлячись Грегу в очi.
   - Орте, ти мене просто ображаєш, зараз це зовсiм iнша рiч! Я вже i сам вирiшив, що повинен вивчити все, що знайду, про акумулятори! - вигукнув Грег, у нього навiть сльози на очах виступили.
   - Спокiйно, синку, спокiйно - сказав Орт, а Грег вiдмiтив, що Орт перший раз назвав його сином.
   - Слухай далi. Ти переведешся з свого iнституту сюди, в унiверситет, тут непогана кафедра електрофiзики, я їх трiшки обстежив. Цього буде цiлком достатньо, адже основнi знання ти будеш добувати от звiдси - сказав Орт i поклав на стiл невеличкий, потертий, звичайнiсiнький калькулятор.
   - Калькулятор? - здивувався Грег.
   - Вiн просто має такий вигляд, для конспiрацiї. Бережи його, як зiницю ока, а ще краще, з дому просто нiколи не винось, щоб не загубити. Це я насмикав деяких вiдомостей з наших наукових архiвiв, в першу чергу про акумулятори, та ще дещо, саме близьке до ваших сучасних наукових уявлень.
   - А як вiн дiє? - запитав Грег.
   - Дуже просто. Дiє в радiусi декiлькох метрiв. Ти повинен сформулювати проблему, чи запитання i лягати спати. Прилад буде намагатися допомогти тобi зрозумiти, чи усвiдомити вiрну вiдповiдь на запитання. Не думай, що це так просто, дуже не просто, але можливо! Ти поступово будеш трансформувати цi невиразнi i незрозумiлi тобi вiдповiдi у власнi образи, слова та формули, i справа буде потихеньку рухатись.
   - О боже, Орте, я... - почав було Грег, але Орт його зупинив.
   - Мовчи i слухай. В мене мало часу. Я зараз пiдшукую пiдходящий будиночок в Києвi, це теж не так просто, вiн повинен вiдповiдати деяким моїм особливим вимогам. Ну, то це моя проблема.
   Орт замовк, але Грег мовчав, як риба.
   - Далi. Документи на будинок я оформлю на оце ось тiло, воно вже декiлька рокiв служить менi тут, на Землi, в якостi такого собi скафандра для мого астрального тiла. Коли я на своїй планетi, воно лежить в холодильнику, в пiдвалi на Iбiцi. Документи в цього тiла в абсолютному порядку. Вiн - одинак, заможний рантьє, має грошi в рiзних банках Землi i все життя валяє дурня, ну, як i я. До останнього часу. Тепер вiн вирiшив купити будинок в Києвi, i саме ти наймешся до нього сторожем, двiрником та охоронцем, адже в будинку вiн не збирається жити постiйно.
   Орт загасив сигару i почав пити каву, продовжуючи свої настанови.
   - Звичайно ж, це легенда, насправдi - вiн буде твоїм охоронцем та слугою, я його спецiально для цього трiшки переробив. Це буде просто домашнiй бiо-робот, дуже слухняний. До речi, вiн може мiняти зовнiшнiсть, це часто буває корисно. Ще. Вiн знає багато ваших мов. Що це за планета така, у вас така бiсова прiрва мов? - роздратовано сказав Орт. Ну, та нехай, це дурницi. Вiн знає все про банки, права власностi та iншi юридичнi штучки багатьох країн. Про такi речi навiть можеш не хвилюватися. Ти йому можеш наказати все, що тобi потрiбно, в тому числi i телепатично. Потiм пiзнiше, коли станеш вiдомим ученим, ти "викупиш" в нього цей будинок. Вродi все. Орт замовк та задумався. Ага, коли вiн тобi буде з якихось причин не потрiбен, можеш покласти його в пiдвал, там буде замаскована його крiо-камера. Ну, що я так зразу не згадав, вiн тобi сам розповiсть, по мiрi виникнення запитань, - сказав Орт i замовк.
   - Ортику, пробач, менi дуже соромно, але ж потрiбно буде платити за комунальнi послуги, та на харчування нам двом, я ж не зможу працювати, менi ж потрiбно буде наполегливо вчитися? - ледве не плакав Грег.
   - Тьху, ти, твою мать! - вилаявся Орт. Я про тi вашi iдiотськi грошi завжди забуваю! Та i ти - бовдур! Я ж тобi казав, вiн, сер Роберт Грей, дуже заможна людина. I вiн - твiй власний бiо-робот! В нього, чи то вiрнiше, в тебе, не пам'ятаю точно, але декiлька десяткiв мiльйонiв доларiв у рiзних валютах лежать у банках по всьому свiту. Вистачить тобi? - сердито спитав Орт.
   - Ой, вибач, цiлком вистачить - заспокоївся Грег.
   - Ну от, а ти "на харчування"! - посмiхнувся Орт. До речi, от на вiдразу, поки знову не забув, - сказав Орт, витягаючи з кишенi декiлька пачок грошей. I останнє. Я тiльки виберу будинок i повертаюсь додому. Сер Грей за цей час, уже самостiйно, купить та облаштує будинок, вiн тобi подзвонить, коли все буде готово. Пiсля цього я ще деякий час я побуду на своїй старiй планетi, так що, якщо трапиться щось надзвичайне - звертайся. Зараз їдь додому, i вiдразу починай переводитись сюди, в Київ, в унiверситет. Грошi на все i за все у тебе є! Ти зрозумiв?
   - Зрозумiв, Орте, зрозумiв, тiльки одне запитання, можна? - спитав Грег.
   - Валяй, тiльки швидко - вiдповiв Орт.
   - Орте, чому ти так поспiшаєш? I куди ти збираєшся, ну, зi своєї старої планети, ти тiльки що казав? Якщо не секрет? - спитав Грег.
   - А, я й забув, я ж обiцяв тобi розповiсти. Розумiєш, Грицю, я хочу вiдродити свою расу - сказав Орт i одкинувся на крiслi, заклавши руки за голову.
   - Ну, тодi тобi доведеться зруйнувати той ваш рай! "До основанья, а затем!"- заспiвав Грег.
   - А ти розумненький, як на ембрiончика! - дражнився Орт. Саме так, зруйнувати.
   - А ти не боїшся брати на себе таку вiдповiдальнiсть? - запитав Грег.
   - Боже збав, я стару планету не буду чiпати, нехай живуть, як i жили, що я, якийсь Антихрист, чи що, кiнець свiту влаштовувати? Нi, справа ось в чiм. Мої пошуки в наукових архiвах планети вилились в те, що я знайшов закодовану iнформацiю про ще декiлька таких самих штучних запасних планет в рiзних куточках всесвiту. Це нашi предки пiдстрахувались, про всяк випадок. Планети точнiсiнько такi ж, але наш медузовий люд, як ти кажеш, там не живе - дерева ростуть, моря плещуться, i пустота!
   -Орте, це чудово! Але є одна проблема - там же точнiсiнько такий самий рай! - вигукнув Грег.
   - Ха, дрiбницi! Я його трiшки зiпсую! Агов, я навчуся це робити, хлопче! По-перше, лiквiдую всi наркотичнi та алкогольнi дерева. Тютюновi, мабуть, залишу, я без них - ну нiкуди. Потiм трiшечки зiпсую клiмат, щоби потрiбно було хатки якiсь будувати та обiгрiватись - от як у вас. Ну i таке iнше, я ще не все обдумав. Потiм переберуся туди жити, та вiзьму з собою декiлька самих розумненьких та гарненьких самочок! Та й будемо плодитися -розмножуватися! Дiток своїх ми будемо виховувати та навчати! От як ви.
   - Ага, i ти станеш Богом-отцем i Адамом одночасно! - засмiявся Грег. А твої дiвчата будуть розповiдати вашим дiтям байки по Едем i вигнання з нього!
   - Так, щось таке. Але спочатку менi потрiбно буде дуже гарно все розрахувати, побудувати купу комп'ютерних моделей, адже успiшний розвиток суспiльства - це постiйне балансування на лезi бритви. Або цивiлiзацiя загине вiд непосильних труднощiв життя, або втопиться в задоволеннях, як от ми, медузовий люд - проказав Отр.
   - Орте, я просто в захватi! - вигукнув Грег.
   - Ну все, Грицю, все. Прощавай! Я теж дуже задоволений, що наткнувся тодi на тебе, адже саме ця зустрiч спонукала мене копирсатися в наших наукових архiвах, а вiдтак знайти запаснi планети - сказав Орт.
   - Ну i слава Богу! Все ж i вiд нашої планети буде щось корисне вашiй! I Орте, я мiльйон перший раз захоплююсь тобою! - вигукнув Грег. Ти просто Орт Неперевершений, чи то Орт Всемогутнiй!
   - Ну, добре, добре, нiчого менi лестити, не сотвори собi кумиру, юначе! Я простий медузовий дядько, тiльки багато чого вмiю - аж розчервонiвся Орт, задоволений та улещений.
   - Еге, Орте, а ти марнославний, - сказав Грег. Гляди, з часом не почни змушувати свiй люд приносити тобi кривавi жертви.
   - Та ти що, хлопче, я ж гуманiст! - аж злякався Орт.
   - Я сподiваюсь - дуже серйозно сказав Грег. Прощавай, Орте, щиро дякую тобi вiд iменi всiх жителiв планети Земля. Успiху тобi в твоїй нелегкiй справi - сотворiннi нового свiту!
  
   28.11.2007p
  
Оценка: 3.42*4  Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"