Величко Валентина Олексiiвна : другие произведения.

Астральний мандрiвник (частина друга)(укр)

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:


   Астральний мандрiвник
   Валентина Величко
   Частина 2
   14.01.2007р
   Ось уже декiлька мiсяцiв Грег жив у Києвi, в особняку сера Роберта Грея - поважного бiзнесмена-англiйця. Вiрнiше, не тiльки буцiмто бiзнесмена, а i буцiмто людини. Спочатку у Грега не було достатньо часу, щоб морочити собi голову взаєминами з бiо-роботом, бо в нього була купа своїх проблем. Грег хоч i перевiвся в Київський унiверситет з втратою курсу, але хвостiв доздавати йому довелось чимало - все ж таки це був фiзфак.
   I ось, цiною неймовiрних зусиль, вiдсидженої дупи i червоних очей Грег, випивши цистерну кави, поздавав таки основну частину своїх хвостiв - i нарештi озирнувся навкруги. О Боже, ну i долiтався вiн у астрал, ну i вляпався в iсторiю! Грег нiяк не мiг прийти до тями вiд такого несподiваного повороту в своїй долi.
   Орт прикупив непоганий будиночок. Це був двоповерховий особняк неподалiк Львiвської площi, вiн гордовито стирчав на пагорбi, на досить величенькiй галявинi, огородженiй кованим металевим парканом, i пихато поглядав на навколишнi багатоповерхiвки, якi хоч i значно перевищували його розмiрами, зате юрбилися тiсно, впритул один бiля одного. "Цiкаво, i скiльки Орт вiдвалив за цю хатинку?" - думав Грег. Вiн навiть приблизно не мiг собi уявити, скiльки це може коштувати, особливо враховуючи цiну на землю в самому серцi столицi. Роб найняв будiвельникiв, якi дуже швидко та гарно вiдремонтували будинок, i викликав Грега "додому".
   Грег згадав день свого приїзду, коли його на вокзалi зустрiв Роб. Грег глянув на нього з цiкавiстю i острахом. Зовнi це був той самий Орт в "м'ясному" виконаннi, але ж Грег знав, що Орта тут вже немає, що це тiльки пуста оболонка людини, якийсь Голем, чи то Франкiнштейн, тобто - iстота без душi. Але Роб був надзвичайно ввiчливий, коректний, варив Грегу каву та годував смачними обiдами. Тiльки погляд у нього був якийсь не такий, не те, щоби бездумний чи пустий, але якийсь холодний, незворушний. У Грега навiть iнколи мурашки пробiгали по тiлу вiд цього погляду, але вiн гнав вiд себе дурнi думки i налягав на пiдручники.
   Роб вiдразу вiдвiв Грега в центральну "хазяйську" спальню, але Грег категорично вiдмовився там жити.
  -- Ви що, Роберте, - сказав Грег, - ви забуваєте, хто я тут фактично - я студент, найнявся до вас охороняти будинок в вашу вiдсутнiсть! Треба ж дотримуватись конспiрацiї, а раптом хто стороннiй зайде!
  -- Так, звичайно, Грицю, але нiхто стороннiй сюди просто не зайде, - сказав Роб.
  -- Як це може бути? - здивувався Грег.
  -- Пан Ортофiлiнiкан поставив на будинок надiйний захист, - беземоцiйно вiдповiв Роб. Нi зайти, нi пiдглянути, нi пiдслухати. Звичайно, якщо ти сам, Грицю, не запросиш цю людину в дiм.
  -- А, я й забув. Вушанка, фуфайка, рушниця! - засмiявся Грег.
  -- Так, щось таке, - без тiнi хоч якоїсь емоцiї вiдповiв Роб.
   "Ну, нiчогенько собi - та вiн точнiсiнько як Франкiнштейн", - подумав Грег, а Роб раптом - посмiхнувся. Краще б вiн цього не робив. Це була якась механiчна, мертва, застигла посмiшка, схожа скорiше на гримасу. "...ля!!! Та вiн же читає мої думки!", - подумав Грег i швиденько вшився геть, оглядати будинок та пiдшукувати собi маленьку зручну кiмнатку подалi вiд центральних покоїв.
   I вiн знайшов таку кiмнатку, поряд з чорним входом та коморою. Надалi Грег окопався в нiй зi своїми пiдручниками i намагався не часто спiлкуватися з сером Греєм, щоб не дуже травмувати свою психiку. А може, i його також? "Чи є психiка, а точнiше, душа у штучно створеної людини? Буде час - порозмiрковую над цим питанням", - подумав Грег наостанок i поринув у науки з головою.
   I ось вiн зринув з глибин фiзики i вирiшив налагодити вiдносини з Робом, бо надалi так жити було просто неможливо. Грег елементарно боявся свого власного бiо-робота, на нiч защiпався в своїй кiмнатi i намагався не виходити в туалет вночi. "Цей психопатичний вузол потрiбно розрубати, або я просто не зможу тут жити", - невесело думав Грег. Нi, вiн чудово розумiв, що Роб нiколи не заподiє йому анi найменшої шкоди, не може такого бути, щоби Орт залишив його з небезпечною iстотою! Та й закони роботехнiки, мабуть, iснують i на iнших планетах - штучне створiння не повинно бути небезпечним для своїх творцiв. I для їхнiх друзiв також. Але розум говорив Грегу одне, а серце нашiптувало зовсiм iнше.
   I ось, за снiданком в суботу, Грег вирiшив поговорити з Робом про свої таємнi страхи. Тим бiльше, що Грег зiбрався з'їздити додому, а тi грошi, що йому давав Орт, вже закiнчились, адже вiн з них заплатив за рiк навчання в унiверi. Прохати грошей у Роба Грег просто не хотiв i не мiг, адже вiн уникав Роба, що легко було зробити в такому великому будинку, i навiть намагався не дивитися на нього. Тим бiльше, що Роб в основному був зайнятий тим, що робив ТО своїй, чи то Ортовiй "Маздi".
   Грег вперше за весь останнiй час подивився в очi Робу. Його вразив вираз обличчя Роба. Це було вже звичайне людське обличчя, з лагiдною посмiшкою, з iронiчними бiсиками в теплих карих очах.
   - Грицю, я давно мав намiр тобi сказати, що ти даремно мене страхаєшся, але не хотiв вiдволiкати тебе вiд навчання. Тим паче, що ти розумом чудово знаєш, що я - тiльки твiй слуга i друг, - сам почав розмову Роб.
   - Так, Робе, я все розумiю, але всi тi книжки, всi тi фiльми жахiв! Ну, ти мене розумiєш, не ображайся! Це якась пiдсвiдома фобiя, я дуже намагаюсь вiд неї звiльнитись, але не можу, - винувато сказав Грег.
   - Нiчого, Грицю, не звинувачуй себе, твої вiдчуття мають рацiональну основу, я тобi зараз все поясню, - сказав Роб. Я тобi вiдразу здався якоюсь маскою людини, iстотою без душi, так?
   - Так, - вiдповiв Грег.
   - То так воно i було! - вигукнув Роб. А ти бачив коли-небудь новонароджену дитину?
   - Нi, новонароджену не бачив.
   - Так от, - продовжив Роб. Новонароджена дитина теж не має емоцiй, не вмiє управляти мiмiкою свого обличчя, але це нiкого не вражає - адже воно ще тiльки народилося!
   - Так ти що, хочеш сказати, що тодi, коли ти зустрiв мене на вокзалi...
   - Так! Тодi пан Ортофiлiнiкан мене щойно переробив, сто перший раз, хай йому бiс! I кожного разу, коли вiн мене переробляв, або закладав у крiо-камеру - то я кожен раз просто помирав!
   - Ой, Робе, це ж жахливо! - вразився Грег.
   - От, бачиш, ти розумiєш це, а Орт вiдносився до мене просто як до костюму, який кожної митi можна перекроїти, перешити, а то й викинути на фiг. Але це не так! Чим довше я жив без такої переробки, тим бiльше я ставав людиною. Я навчався вiдчувати, спiвчувати, любити. Я починав обзаводитись тою самою душею!
   - Так ти вважаєш, що душа - це просто функцiя нервової системи людини, функцiя живого мозку? - спитав Грег.
   - Так! Це так i є! Душа наробляється в кожнiй живiй iстотi в процесi її життя. I нiхто її туди не помiщає.
   - Зрозумiв, Робе! Обiцяю тобi, що я нiколи в життi не дозволю Орту тебе переробляти!
   - Ага, я був би тобi дуже вдячний, Грицю, - сказав Роб. I нiколи не закладай мене в крiо-камеру, згода?
   - Та клянусь тобi всiм на свiтi! - запально вигукнув Грег. Давай її на фiг зламаємо та викинемо к бiсовiй матерi!
   - Нi, Боже збав! А раптом якого нещастя? Адже вона не тiльки зберiгає тiло, вона його лiкує, регенерує та ще багато чого робить. Нехай стоїть. Орт, бувало, як нагуляється досхочу, нахапається рiзної гидоти вiд повiй, то крiо-камера все те i вилiкує, поки вiн вдома вiдпочиває.
   - Робе, а спомини в тебе залишались, ну, пiсля смертей? - запитав Грег.
   - Ну звичайно, та ти що! Ти ж, коли купуєш новий комп'ютер, то переписуєш зi старого всi свої файли, всю свою iнформацiю. Так?
   - Так, звичайно, все зберiгаю на дисках, на флешах, - вiдповiв Грег.
   - I Орт теж все знову в мене переписував, i зовсiм не помiчав, що втрачається вся емоцiйна складова особистостi. А знання всi зберiгалися, це ж важливо. Я ж юрист, фiнансист, я ж грошi заробляв та зберiгав для Ортових гулянок.
   - I що, добренько Орт погуляв по злачних мiсцях Землi? - з посмiшкою спитав Грег.
   - Ой, не питай, Грицю! Вiн таке витворяв - жах! Менi, як iстотi, яка не має сексуальної складової, було просто огидно те все спостерiгати. Вiн об'їздив всi курорти планети, заводив купи коханок, вiд принцес до самих бридких портових повiй - все нiяк не мiг вгамувати свою вiчну нудьгу.
   - Ну та нехай, Орт нарештi знайшов собi заняття до душi, слава Богу, нехай грається в своєму власному Едемi. Мабуть, саме за це бл-во енергетики так не люблять нас, м'ясних! - засмiявся Грег.
   - Та мабуть! - вiдповiв Роб.
   Пiсля тiєї розмови Грег перестав боятися Роба i в них зав'язалися теплi та дружнi стосунки. Грег здихнув з полегшенням, адже покидати таку комфортабельну "хатинку" з повним пансiоном йому зовсiм не хотiлося. Вiн уже спокiйно взяв у Роба трохи грошей, накупував подарункiв рiднi, друзям та й подався додому. Роб теж поїхав, йому потрiбно було навiдатись в дiм на Iбiцi та побувати в деяких банках, подовжити депозити.
   Домашнi зустрiли Грега зi сльозами, бо дуже скучили, i з радiстю одночасно. Бабуся просто плакала i безперервно пхала в нього його улюбленi коржики, яких вона напекла мало не мiшок.
   - Грицуню, рiдненький, ну навiщо ти поїхав у той Київ, ти ж наше золотко, я так за тобою сумую! - примовляла вона.
   - Нехай, нехай! - казав тато. Може в Києвi вiн отримає справжню освiту. Фiзик! Це ж звучить гордо! Не те що комп'ютерник - просто наладчик iще одного рiзновиду машин. Скоро комп'ютери настiльки вдосконаляться, що не потребуватимуть стiлькох настройщикiв.
   Кiт Шерхан теж забув всi ще дитячi одрази, якi вiн отримував вiд Гриця i ходив за ним по п'ятах, гучно муркочучи, i весь час намагався видряпатись Грегу на колiна. У рiднi була радiсна звiстка - весь їх дачний масив викуповує уряд, хочуть там щось видобувати, чи то будiвельний камiнь, чи то газ - нiхто до пуття не знає. "Ага, почалося, операцiя "Блакитна перлинка" стартувала!" - подумав Грег.
   - Грицю, от ми хочемо з тобою порадитись. Що нам робити, продавати землю, чи здати дiлянку державi в оренду i отримувати проценти вiд прибуткiв майбутнього пiдприємства? - запитав тато.
   - Та чого ти дитину питаєш! - втрутилась мама. Дають по десять тисяч доларiв! За сотку! Це ж реальнi грошi! Та ще й компенсацiю за будиночок i за кожне плодове дерево! А що то буде за пiдприємство, i чи будуть у них хоч якi прибутки - це ще бабця надвоє сказала! У нас усi сусiди вирiшили продавати.
   - Пiдождiть, не поспiшайте продавати дачу, от я поїду в Київ, у мене там є юрист... вiрнiше ще студент юрфаку, я з ним пораджусь, що вiн скаже, чи продавати, чи здати в оренду. Ви можете ще почекати? - спитав Грег.
   - Так, ще є трохи часу, я думаю, ще десь з мiсяць буде тривати передача дачного кооперативу у власнiсть держави - вiдповiв тато.
   - Ну, то я через тиждень вам подзвоню. Не думаю, що хтось даватиме таку платню за землю, якщо очiкуванi прибутки викликають сумнiви.
   Потiм Грег повiявся по друзях, випив з ними цистерну пива, та й поспiшив у Київ, нiколи йому було розгулювати, в нього ще дуже i дуже багато роботи попереду - безтурботна гульня закiнчилася.
   Дiм на Львiвськiй зустрiв його привiтно та нiби радiсно. Роба не було, i Грег ще раз уважно та детально оглянув будинок. Вiн був неперевершений. Верхнiй, "хазяйський" поверх був просто розкiшний, аж якось занадто, Грег не звик до таких великих кiмнат i почувався в них незатишно. Вiн впав на велетенське, метра зо три завширшки лiжко, полежав хвильку, вiдчув себе комашкою, та й пiшов геть.
   Зайшов Грег i в пiдвал з крiо-камерою, повертiвся трiшки навколо неї, але ж, звичайно, не змiг нiчого второпати, нi як її включати, нi як в неї залазити, нi якi там в неї були режими роботи. Просто кришталева труна, без клавiатури чи там якихось важелiв, тiльки з непрозорим потовщенням у головнiй частинi. Мабуть, там i був пульт управлiння крiо-камерою, недоступний для "первiсних приматiв". "Та, що там i казати, куди там той будинок в центрi Києва, куди там той сраний євроремонт та меблi! Фiгня то все. Оце справжнє багатство - мрiя людства! Вона, мабуть i омолодити може старечий органiзм, може бути, i смертi за її допомоги можна уникнути, скорiш за все", - думав Грег. Якби хто довiдався, що тут за штука стоїть, то Грег просто не мiг собi уявити, що би розпочалось. Справжнiсiнька вiйна, без сумнiву. Адже мiльйони i мiльярди з собою на той свiт не забереш, коли є добрячi грошi, тодi вже потрiбне безсмертя. А як же iнакше! То нехай собi стоїть, крiо-камера ще дуже i дуже може згодитись.
   I Грег повернувся в свою затишну маленьку кiмнатку на першому поверсi . Вiн вирiшив збiгати в Iнтернет i запустити пошук по словах "блакитнi перлинки, намистинки, кульки" на українськiй, росiйськiй та англiйськiй мовi. Що ж там робиться в свiтi? Чи знайшли перлинки де iнде, окрiм України? Так, знайшли, звiсно, що знайшли, але ховають цю iнформацiю, ну, як завжди. Таких повiдомлень було дуже мало, i деякi з них просто на очах щезали, ледве встигнувши з'явитись. Потiм той сайт взагалi робився недоступним, а сервера падали один за одним, як дохлi мухи вiд хлорофосу. "Еге, ти дивись, що робиться! Та тут же цiла армiя хакерiв працює!" - подумав Грег. Хтось дуже добросовiсно чистив iнформацiйний простiр вiд всiх повiдомлень про перлинки. Ну, нiчого, шила в мiшку довго не приховаєш, от-от вся правда прорветься нагору, як лавина, i нiяка цензура її не зупинить.
   "Цiкаво менi, а як людство буде пояснювати само собi, що то за перлинки i звiдкiля вони взялися на планетi? Адже даю голову на вiдсiч, що в багатьох з тих мiсць, де Орт розташував перлинки, вже неодноразово колупалися в землi ранiше i нiчогiсiнько там не знаходили", - думав Грег i просто реготав, передбачаючи весь той бедлам, який пануватиме в головах людства, коли всi дiзнаються про перлинки. Просто зараз йде пiдкилимна боротьба сильних свiту цього за володiння родовищами перлинок, поки все не позахоплюють, фiг вам хто в свiтi знатиме про них, хоч увесь Iнтернет завалять на смерть. Потрiбно подзвонити додому, нехай продають дачу, а то як прорветься iнформацiя про те, що там таке пiд землею у їх дачному кооперативi, тодi невiдомо, що почнеться - i автомати i танки, Господи прости. Грег швиденько подзвонив.
   - Мамуся! Привiт! - сказав вiн, почувши мамине "альо". Як вашi справи? Ви там ще не визначилися з дачею?
   - Та ти що, Грицю! - закричала мама радiсно. Батька зразу ж вранцi в понедiлок, як тiльки ти поїхав, викликали в кооператив i вмовили негайно продати! Всiм, хто ще не продав, поталанило - збiльшили цiну!
   - Ну, то ви грошi вже отримали? - все ж хвилювався Грег.
   - Отримали, отримали, трiшки залишили, а то поклали на депозит, а то вже були випадки пограбувань! Лазять саме по тих квартирах, хазяї котрих продали дачi!
   - Ну, молодцi, що продали! - сказав Грег i заспокоївся.
   - Грицю, батько казав, там на дачах таке дiється! Будують височенний паркан, з десяток бригад одночасно, довкола бiгають охоронцi з собаками, а на сусiднiх з нашою дачею дiлянках вже колупаються в землi якiсь бульдозери! Батьку навiть не дозволили пожитки вивезти!
   - Та хай їм грець, тим каструлям! Не пхайтесь туди бiльше! Здається менi, що скоро це буде просто небезпечно! - сказав Грег i вiдключився. Ого, операцiя "Перлинка" набуває обертiв!
   Потiм Грег знову взявся за пiдручники. Адже скоро вже весняна сесiя i потрiбно вчити поточний учбовий матерiал. Грег вже розпочав ходити на лекцiї, але не на всi. Деякi викладачi йому не подобались, долдонили щось нерозбiрливо, аби лекцiю вiдстояти, до цих вiн не ходив. Зате були i чудовi викладачi, якi просто палали вiд любовi до свого предмету, розповiдали цiкаво, натхненно, i Грегу здавалось, що вiн брав у них значно бiльше знань, нiж вони викладали, неначе вiн зчитував просто з їх голiв ще якусь iнформацiю, яку просто неможливо було висловити. Та може й Ортiв калькулятор допомагав, Грег його теж почав використовувати. Вечерi, коли вiн укладався в своє лiжко, то повторював про себе те, що встиг засвоїти за день, i те, що не змiг зрозумiти, а на ранок вся тема мiцно сидiла в його головi, вже без нiяких прогалин чи запитань.
   Вранцi Грег прокинувся вiд запаморочливого запаху кави. "О, це Роб повернувся!" - зрадiв Грег. Але як вiн потрапив в будинок, адже Грег защепнувся з середини на невiдкривний зовнi замок.
  -- Роб! Це ти? Ти вже тут? - спитав Грег, зазираючи до кухнi.
  -- Та хто ж iще? Сюди ж навiть тарган стороннiй не проскочить, ти що, Грицю! - весело вiдповiв Роб. Йди-но сюди, я з Лондону такої кави привiз! Смакота! Ти такої ще не куштував!
  -- Робе, а як ти зайшов у будинок, я ж замкнувся! - спитав Грег.
  -- Так я ж прилетiв на тарiлцi, прямiсiнько на дах, там же пiд покрiвлею вона завжди в гаражi стояла, - спокiйно вiдповiв Роб.
  -- На тарiлцi? - перепитав Грег i вiдчув, що волосся на його головi встає сторчма. На справжнiсiнькiй лiтаючiй тарiлцi?
  -- Звичайно. А що, ти про неї не знав? Орт на нiй завжди по планетi подорожував, - буденним голосом вiдповiв Роб, чаклуючи над якоюсь екзотичною стравою.
  -- Йо! А я ж нiчого не знав! - заволав Грег. Робе, а ти покатаєш мене на тiй тарiлцi? - запитав Грег, з надiєю зазираючи Робу в очi.
  -- О Господи, та звичайно! Це ж твоя тарiлка, хлопче. А ти не ембрiончик, як казав Орт, ти старий склеротик! Тут все - твоє! Не забувай, - казав Роб, спокiйно помiшуючи щось на плитi.
  -- Не кажи так, Робе, я не повинен про таке навiть думати, а то можу зледащiти! - раптом закричав Грег сердито. Це не моє - воно належить всьому людству! Воно стане моїм не ранiше, нiж я його все зрозумiю та впроваджу в земне життя. О Боже! Весь час додається робота! Акумулятори, перлинки! Потiм крiо-камера! Потiм летюча тарiлка! Я не впораюсь!
  -- Чого там не впораєшся, он Орт же тобi залишив посiбник, ну, той калькулятор.
  -- Ага, калькулятор! А чи вистачить мого життя все те роздовбати! - волав Грег.
  -- Ха, а ось про це можеш не хвилюватися - вистачить. Повiр менi, - сказав Роб спокiйно, ставлячи тарiлки з паруючою смакотою на столик.
  -- А, звичайно! Крiо-камера! Так? Вона подовжує життя? - спитав Грег.
  -- Звiсно. Там рiзнi режими є. Можна все, що завгодно.
  -- Добре, я зрозумiв. Але поки що я - студент, якому ще вчитися i вчитися, а потiм працювати та працювати, як татку Карлу. Не кажи менi нiколи про те, що там я маю, це - не педагогiчно, в рештi решт!
  -- Та заради Бога, заспокойся, я не буду бiльше на цю тему навiть думати, не те, що розмовляти. Iди снiдати.
  -- А може спочатку покажеш тарiлочку? - спитав Грег, вже вгамувавшись.
  -- Ой, залиш її в спокої, нiде вона не дiнеться, а кава - вихолоне!
   Грег похапцем поковтав якоїсь гострої мексиканської, чи то китайської смакоти, посьорбав дiйсно дуже смачної кави i ледве дочекався, поки Роб спокiйно, з насолодою, поснiдав.
  -- Грицю, ну чого ти так рознервувався через ту тарiлочку? - повiльно присьорбуючи каву, спитав Роб.
  -- Та як же менi не нервувати! Летюча тарiлка! Справжня! Мрiя всього людства! - аж пiдстрибував на стiльцi Грег.
  -- Ага, вiд перлинок ти вже не пiдстрибуєш, вiд крiо-камери також, залишилася тарiлочка! - насмiхався Роб.
  -- Не смiйся, будь ласка! Я ж ще трiшки хлопчик! Я ембрiончик! Я хочу нову цяцьку - летючу тарiлочку! - сам над собою смiявся Грег.
  -- Та ходiмо, ходiмо вже, а ти скоро стiлець протреш наскрiзь! - сказав Роб i вони нарештi пiшли на горище.
   Горище зустрiло їх тишею, спокоєм та... абсолютною пустотою.
   - Ой! А де ж тарiлка? Невже сперли? - з жахом сказав Грег, витрiщивши очi.
   - Ха! Фокус-покус! - сказав Роб театрально i щовкнув пальцями.
   Враз посерединi горища з'явилася - тарiлочка! Така маленька, гарненька, як лялечка. Кругле напiвпрозоре яєчко метра два, два з половиною в дiаметрi, i плаский обiд навкруги, ще десь iз метр завширшки, з пiв метра товщиною. Грег пiдбiг до тарiлочки i почав зачудовано роздивлятися її та обмацувати, одвiсивши щелепу та по iдiотському посмiхаючись. Роб просто зiгнувся вiд смiху, дивлячись на Грегову радiсть, але той не звертав на нього уваги.
   - Робе, вона що, пiд якоюсь завiсою невидимостi стояла, так? - спитав вiн Роба, продовжуючи дiловито оглядати тарiлочку.
   - Авжеж, про всяк випадок, - сказав Роб, витираючи бездоганною бiлою хусточкою сльози - так його Грег розсмiшив.
   А Грег все шукав, де ж на тарiлочцi дверi. Їх не було видно. Тарiлочка була не металева, а з м'якого напiвпрозорого, кольору клейстеру, пластику. Але подряпати її не виходило - матерiал гнучкий, проте мiцний. У верхнiй частинi центральної кулi виднiлося крiсло, чи то швидше диван, на всю ширину кабiни, а пiд пiдлогою щось мутне, не зрозумiле - мабуть мотор, чи щось таке - крiзь обшивку не дуже добре видно.
   - Робе, не томи мене, покажи, як вона вiдчиняється! - сказав Грег.
   - Дуже просто вiдчиняється. Сезам, вiдчинись! - сказав Роб i поклав руку на опуклий бiк тарiлочки.
   На тарiлочцi просто пропала частина корпусу збоку вiд крiсла i одночасно з'явилася сходинка пiд ободком. Грег хвацько заскочив у тарiлочку, за ним сiв Роб. Вiн знову поклав руку на корпус зсередини i обшивка замкнулася, Грег навiть не встиг угледiти, де вона була i яким чином з'явилася знову, настiльки швидко це вiдбулося. Потiм Грег зосередив свою увагу на тому мiсцi, де повиннi бути прилади керування тарiлочкою, але перед крiслом нiчого такого не було, тiльки така ж сама пластикова поличка перед уже абсолютно прозорим зсередини куполом.
   - Робе, а як же нею управляти? Де прилади, де важелi, ручки, кнопки? - дивувався Грег.
   - Де, де - ось! - сказав Роб i витяг з спинки крiсла якийсь срiблястий обруч. Вiн начепив його на голову i спитав:
   - Ну, i куди полетимо?
   - Ага, зрозумiв, ти будеш надавати накази тарiлочцi телепатично, - здогадався Грег.
   - А ти думав, що тут руль якийсь, чи штурвал? Може, просто вождi? Тпру-ну, моя кобила? - знову насмiхався Роб.
   - Та прямо, вже й спитати не можна, - образився Грег. Я ж перший раз бачу таке диво.
   - Нi, вибач мене, ти бачив автоматичну планету теплицю-годiвницю, як ти сам висловився, i так не дивувався, як тепер, - сказав Роб i здвинув плечима. Просто смiшно, ти поводишся дiйсно як дитя.
   Грег засоромився i замовк. А Роб подивився на люк в даху i вiн слухняно поїхав вбiк, вiдкриваючи тарiлочцi вихiд на бiлий свiт. Потiм тарiлочка абсолютно безшумно i легко, як пушинка, пiднялася над дахом будинку. Люк вiдразу ж зачинився.
   - Ой, Роб, зараз же бiлий день, скрiзь повнiсiнько лю...- почав було Грег, але зразу ж замовк, згадав, що тарiлочка вмiє дуже гарно ховатися.
   Тарiлочка пiднялася ще вище i Грег почав розглядати мiсто згори. Це неможливо було описати. У Грега було таке вiдчуття, що вони з Робом просто висять у повiтрi, зсередини тарiлочки навiть пiдлога була прозора, тiльки крiсло було зовсiм трiшечки непрозоре, а то б можна було зовсiм з глузду з'їхати вiд такої картини. Грегу хотiлося попередити Роба, щоб вiн не зачепився ненароком за дроти, або не проґавив якого лiтака, але вiн стримав себе i заткнувся. Роб лiпше його знає, що робити, не перший же раз лiтає, вiн пiв свiту на цiй таратайцi облiтав. I Грег розслабився i почав намагатися отримати задоволення вiд польоту, нi про що не пiклуючись.
   Але нi розслабитися, нi насолодитися польотом Грегу не вдалось. Як тiльки тарiлка трiшки нахилилась i полинула на Києвом, то Грега моментально почало страшенно нудити. Грег вiдчув, що стримуватися довго вiн не зможе, i вся мексиканська смакота разом з кавою зараз запаскудять тут все навкруг. Вiн навiть на мiг вiдкрити рота, щоб попросити Роба негайно повернутись додому, бо все те вже було на пiдходi.
   Але Роб зрозумiв ситуацiю, вiн збiльшив швидкiсть, i буквально через секунду стрiмко приземлився на полi, вже далеко за мiстом. Грег вивалився на землю, як мiшок з лайном i розпочав довго та гучно блювати.
  -- Ну, ти Грицю, даєш! - здивовано сказав Роб. Не думав я, що ти отак вiдреагуєш на полiт!
   Грег нiчого не мiг вiдповiсти, бо його нутрощi буквально виверталися на навиворiт, хоча все, що могло, вже давно вилетiло.
  -- Щось ти хлопчику слабенький у нас! - сказав Роб. Потрiбно буде закласти тебе в крiо-камеру та трiшки пiдлiкувати, ти, мабуть, перевчився, мало бував на повiтрi, мало рухався.
  -- Нi, Робе, не потрiбно в камеру, - нарештi сказав Грег, пiдводячись з землi, вкритою зеленою озиминою. Я знаю чому мiй органiзм так бурхливо вiдреагував.
  -- Чому? - спитав Роб.
  -- Це тому, що вона зовсiм прозора, - сказав Грег, знiмаючи з себе забльованого светра i витираючи його рукавами руки та обличчя.
  -- Ти так вважаєш? Якщо це так - то ноу проблем! Я мигцем зроблю її з середини чорною, як нiч.
  -- Це було б чудово, - сказав Грег, повернувшись обличчям назустрiч вiтру i жадiбно хапаючи свiже повiтря. Розумiєш Робе, це якась пiдсвiдома реакцiя органiзму на висоту без опори. Моя люба органiзмочка вирiшила, що вона зараз просто репне об землю i страшенно запанiкувала. От клята пiдсвiдомiсть! Що вона з людьми робить!
  -- Мабуть що так, - вiдповiв Роб. Але не лай пiдсвiдомiсть - це надбання еволюцiї, це досвiд мiльйонiв i мiльярдiв живих створiнь, твоїх предкiв, якi вижили в тобi i , хм... хочуть жити i надалi! Ну, то досить, сiдай в тарiлку, а то застудишся!
   Грег покинув светр на полi i вони сiли в тарiлочку. Роб начепив свiй обруч i в ту ж секунду тарiлочка стала абсолютно непрозора, а Роб з Грегом немов опинилися в темному льоху.
  -- Е, Робе, а як же ти будеш пiлотувати, ти ж нiчого не бачиш! - захвилювався Грег.
  -- Ой, Грицю, заспокойся! Я через обруч бачу все на свiтi. Сядь зручнiше, через хвильку будемо дома.
   Так воно i було, через хвилину-другу кабiнка стала прозорою, а сама тарiлочка знову опинилась посеред горища. Грег потихеньку, тримаючись за поручнi, спустився в свою кiмнату i репнув на лiжко. В той день на лекцiї вiн не пiшов, бо нудота i головний бiль довго не проходили - "люба органiзмочка" нiяк не могла оговтатись вiд такого "смертельного" стресу.
   Наступнi декiлька днiв Грег просто не змiг змусити своє тiло пiднятися на горище, хоча його свiдомiсть страшенно жадала навчитись керувати тарiлочкою, але пiдсвiдомiсть в таких питаннях була значно сильнiша - i не пускала Грега до того "страшного" приладу.
   Але потихеньку все минулося i Роб почав навчати Грега лiтати. Це було надзвичайно просто та цiкаво. Обруч був чудовим приладом! Вiн, прямо в голову, показував дiйсно все - панораму внизу, швидкiсть та напрям вiтру, швидкiсть тарiлочки, її точнi координати по вiдношенню до поверхнi Землi i по вiдношенню до меридiанiв та паралелей. Помiчалися всi стороннi предмети, починаючи вiд пташок та дротiв i закiнчуючи хмарочосами та лiтаками. До того ж тарiлочка автоматично ухилялася вiд всiх перешкод, їй потрiбно було лиш подавати команди в цiлому, вiдносно напрямку руху та швидкостi.
   Це було не так вже й легко. Потрiбно було навчитися дуже чiтко думати, позбавитись вiд хаотичностi думок. Грегу це не вiдразу вдалося, думки скакали в головi, як блохи, i тарiлочка не хотiла, вiрнiше просто не могла, слухатися. Але поступово Грег навчився дисциплiнувати свої думки-команди, i тарiлочка стала слухняною, як школярка-вiдмiнниця. Прозорiсть кабiни вони настроїли таким чином, щоб все було непрозоре, окрiм передньої панелi. Такий варiант влаштував Грегову "органiзмочку", чи то пiдсвiдомiсть. I Грег почав потихеньку лiтати, спочатку з Робом, потiм i сам.
   Вiдтак освоївши тарiлочку та трiшки полiтавши, не дуже далеко, Грег залишив нову цяцьку на потiм i знову взявся за навчання. "Зарано ще гратися, менi ще дуже багато чого потрiбно зробити, може, на лiтнiх канiкулах з Робом куди злiтаємо, а зараз - вчитися, вчитися i ще раз вчитися!" - думав собi Грег.
   I Грег продовжив своє наполегливе навчання. Вiн ранiше навiть не мiг i подумати, що цей процес може бути таким захоплюючим. Йому зовсiм не хотiлося швендяти по Iнтернетi та теревенити там пустi балачки, не хотiлося стрiляти нiяких монстрiв - вiн отримував надзвичайне задоволення, вивчаючи фiзику. Освоєнi фрагменти поступово з'єднувались один з одним в якiсь логiчнi ряди, котрi потiм шикувались в стрункi шеренги роздiлiв фiзики. Та, мабуть, i Ортiв калькулятор допомагав, без сумнiву. Вiн нiби заповнював прогалини в земнiй фiзицi знаннями з Ортової планети.
   Це Грег усвiдомив одного разу, коли на консультацiї перед екзаменом задав викладачу одне, неначе дуже просте, запитання. Викладач раптом закляк з вiдкритим ротом i зблiд. "Що? Юначе, що ви тiльки що сказали?" - нарештi запитав вiн тремтячим голосом. Грег вiдразу зметикував, що тут щось не так, що таке запитання не те що студент, а навiть самий вiдомий професор фiзики планети Земля не змiг би задати. Просто тому, що такого тут ще нiхто не вiдкривав, що це йому вночi нашептав Ортiв калькулятор. "Е-е-е, бе-е-е" - почав було Грег, не знаючи, що сказати. Професор сам знайшов вихiд з положення: "Ви читаєте фiзичнi журнали? В якому журналi ви це знайшли?" Ага, Грег дiйсно читав журнали i почав швиденько перераховувати їх всi, в тому числi i закордоннi, якi друкувались на англiйськiй мовi. В якому з журналiв вiн знайшов таку iнформацiї, звичайно ж, Грег "не пам'ятав" Професор трiшки заспокоївся, i облишив допитувати Грега. Потiм задумався, потiм вiдпустив студентiв, так i не завершивши консультацiї, i тут же в аудиторiї почав зосереджено щось карлякати на аркушах паперу, зрiдка прориваючи папiр олiвцем наскрiзь. Вiн став неначе трiшки того, не в собi. "Даю голову на вiдсiч, що наш професор скоро зробить якесь вiдкриття та ще й отримає Нобеля!" - зi смiхом подумав Грег. "Ну та нехай собi, вiн чудовий викладач!"
   Але надалi Грег вирiшив бути обережнiшим i почав чiтко роздiляти свої пiзнання на "Земнi" та "Ортовi". А все те, що вiн вже вивчив, Грег розпочав класифiкувати та роздiляти на цi двi частини. I еге, що ж вiн отримав! Виявляється, ледве не двi третини того, що вiн вже знав, не було нi в яких пiдручниках i нi в яких журналах. Це все було з Ортової планети, а Грег навiть не здогадувався про те! Ну й калькулятор, ну i стерво! Отак непомiтно та ненав'язливо ця iнопланетна штучка робить з нього наукове свiтило космiчного масштабу! Та ще й так швидко! Тодi це просто чудово! Тiльки потрiбно бути надзвичайно обережним.
   Екзамени Грег здавав дуже тяжко, i не тому, що вiн чогось не знав. Навпаки, вiн знав надзвичайно багато, пiдозрiло багато! Там вистачило б, мабуть, не на один десяток Нобелiвських премiй, i от саме складне для Грега було вивчити назубок, що з того було "Земне", а що "Ортове". Вiн вимушений був записувати всi вiдповiдi на всi бiлети, звiряючись з пiдручниками i безжально викидати все, чого не знала Земна фiзика. Це було надзвичайно важко, тому що та процедура роздiлення зруйнувала вщент стрункi шеренги Грегового варiанту фiзики, яку вiн вже мав у своїй свiдомостi. Ну що ж, нiкуди не дiнешся, "генiальничати" ще зарано, встигне ще, не потрiбно так рано привертати до себе надмiрну увагу.
   Сесiю Грег здавав непогано, але не блискуче. Вiн страшенно боявся бовкнути щось лишнє, i намагався на слизьке запитання не вiдповiсти взагалi. Ну, то нiчого, наступний матерiал вiн вже буде заздалегiдь сортувати, щоби не наробити якихось епохальних вiдкриттiв прямо на екзаменi, та не ввергати викладачiв в стан ступору. А там, з середини четвертого курсу вже можна щось саме простеньке i "винайти" , чи то "вiдкрити". Але Грег маявся. Вiн все думав, чи має вiн моральне право присвоїти собi всi тi знання, якi роздобула Ортова планета за довгi тисячолiття своєї еволюцiї. Чи чесно це? Чи по християнськi? Потрiбно поговорите про це з Робом.
   I ось одного разу, прийшовши на останнiй екзамен, Грег помiтив, що в унiверi дiється щось незвичайне. Якийсь шум, ґвалт, купки студентiв i викладачiв юрбилися скрiзь, жваво розмовляючи та розмахуючи руками. Грег прислухався i вiдразу вловив в їх розмовах слово "блуперл". Ага! Ось воно! Розпочалося. Грег пiдiйшов до найближчої групки та почав слухати. За своєю не очiкувано тяжкою роботою по роздiленнi фiзики на "Ортову" та "Земну" вiн зовсiм вiдiрвався вiд життя - не ходив у Iнтернет, не дивися телевiзор i навiть нi з ким не розмовляв.
   Молодий рудий аспiрант в окулярах, збуджений та скуйовджений, пристрасно розповiдав про тi блуперл - Греговi блакитнi перлинки. Студенти стояли, вiдвiсивши щелепи на груди i зачудовано слухали. А, Грегу це не цiкаво, вiн i так про перлинки вже все знає. "Ось здам екзамен, та пiду полазю по свiтовiй павутинi, цiкаво, хто ж перший їх знайшов i як воно все було?" - подумав Грег та й пiшов шукати свою групу.
   Ввечерi вдома вiн зразу ж почав обстежувати Iнтернет в пошуках iнформацiї про вiдкриття перлинок. Перша iнформацiя про перлинки з'явилася, звичайно ж в Америцi. Якийсь фермер копав собi новий погрiб та й помiтив у ковшi своєї землерийки щось блакитне. Вiн уважно роздивився тi кульки i вiдразу зметикував, що це щось надзвичайно важливе та цiнне. Тому вiн нiкому нiчого не сказав, а склав їх в кишеню i вiдразу поїхав в найближчий унiверситет - здати цi штучки на експертизу. Там, як тiльки побачили перлинки, то впали в шок i негайно викликали ФБР. Цю знахiдку моментально засекретили, а перлинки викупили у фермера за величезнi грошi. Надалi уряд США викупив i ту ферму, а задоволений фермер поїхав з сiм'єю вiдпочивати на Гаваї, по дорозi прикупивши собi маєток в Калiфорнiї, замок в Англiї, яхту, лiтак та з десяток автомобiлiв.
   "А все ж таки америкоси молодцi!" - думав Грег. Де iнде в лiпшому випадку вiдпустили б того дядька додому живим, а в гiршому грохнули б, для секретностi, або ж заплатили йому якiсь копiйки. Так i було в дуже багатьох випадках. Одне африканське селище взагалi продало метким шахраям мiшок перлинок всього за тисячу доларiв, в той час, коли в розвинених країнах за них давали по мiльйону за штучку! Купували науковi установи для дослiдiв, мiльярдери для куражу, бiзнесовi магнати для перепродажу.
   В свiтi розпочалася "блуперлова" лихоманка. Всi, хто мав хоч крихiтний клаптик землi, вiдчайдушно рилися в нiй, ледве не руйнуючи свої будинки, в надiї вiднайти дорогоцiнну намистинку - хоч одну! За тi територiї, де їх знаходили, платили шаленi грошi в цивiлiзованих країнах i убивали на мiсцi в вiдсталих. О Господи! Розпочались справжнiсiнькi "блуперловi" конфлiкти та вiйни. Але це тривало не довго, бо перлинок вiднаходили доволi багато, i поступово цiна їх почала падати.
   Коли, нарештi, широкий свiтовий загал дiзнався про перлинки, то виявилось, що вже всi родовища перлинок комусь належать, все оформлене та запротокольовано згiдно законам. "Цiкаво, а що ж у нас з цим дiлом, чи виправдала Юля мої сподiвання?" - подумав Грег i почав пошуки в уа-нетi. "Ага, нормальок!" - подумав Грег через деякий час. Вiн знайшов вiдео про вчорашню прес-конференцiю прем'єра, в якому дотошнi журналюги допитували Юлю, як вийшло так, що всi українськi родовища перлинок були заздалегiдь викупленi урядом, що всi кар'єри давно працюють, а Україна посiла перше мiсто в свiтi по продажу перлинок за максимально високими цiнами. Юля, як завжди, вiдповiдала чiтко, обґрунтовано, зрозумiло:
   - Шановнi панове журналiсти, шановнi громадяни України! Iсторiю знаходження блакитних батарейок ви вже всi знаєте, але я коротко повторю, щоб дiзналися всi, хто ще не чув.
   - Першу перлинку знайшов один пенсiонер, саджаючи дерева на своїй присадибнiй дiлянцi. Вiн показав її своєму синовi, який, як людина з вищою технiчною освiтою, вiдразу ж зрозумiв, яка це коштовна знахiдка, i, як наш виборець, вiдразу повiдомив про неї особисто мене. Я, в свою чергу, передала перлинку в київський унiверситет, на кафедру фiзики, де в обстановцi повної секретностi були зробленi всi необхiднi дослiдження функцiй та можливостей цих утворень.
   - Потiм ми поставили науковцям завдання термiново розробити прилад для пошукiв перлинок, який i був доволi швидко ними винайдений та запатентований. До речi, цi прилади ми вiднедавна почали продавати як всерединi країни, так i за рубежем. За допомогою цього приладу, та за сприяння української картографiчної служби i вертолiтної бригади української армiї, в короткi строки i знову ж таки, в обстановцi повної секретностi, нами були зафiксованi всi родовища перлинок в країнi.
   "От чеше, як по писаному! А я про такий прилад i не подумав! А чи дiйсно вони його винайшли, чи може Орт пiдкинув iдею? Я не думаю, що такий прилад легко було створити, бо перлинки абсолютно iзольованi вiд навколишнього середовища, я це точно знаю, тому нiчого такого, що можуть зафiксувати нашi прилади, вони випромiнювати не повиннi" - думав собi Грег. Ну, та нехай, Юлька завжди знайде, як викрутитись.
   - А далi... А надалi справа технiки! - посмiхнулась Юля. Всi землi, на яких розташованi родовища, були викупленi у власникiв та повернутi у власнiсть держави. Тепер, увага! Я звертаюся до всiх. Кожна перлинка, видобута в Українi, зафiксована та занесена в вiдповiднi реєстри. Кожна копiйка, вторгована за них, лежить на державних рахунках, або вже виплачена громадянам України. Кожен може перевiрити, якщо є бажання, всi документи висять в Iнтернетi на урядовому сайтi. I я заприсягаюсь, що весь прибуток вiд цього Божого дарунку в нашiй країнi не пiде нi в чиї широкi кишенi, окрiм кишень українського народу! - голос Юлi просто задзвенiв. А чи повiрили журналiсти, чи нi, невiдомо - бо мовчали.
   - Тепер, панове, уже настав час впроваджувати перлинки в народне життя. Цiни на них стрiмко падають, i вже скоро не будуть перевищувати свiтовi цiни за енергоносiї, ну, пропорцiйно до їх потужностi. Тому ми розпочинаємо великомасштабну акцiю, не знаю ще, як її назвати...
   - Блакитне тепло! Газу - геть! Тепло України! - залунало вiдразу з рiзних куткiв залу - журналiсти веселились. Юля знову посмiхнулась i продовжила.
   - Київський завод побутової електротехнiки скоро розпочне випуск "перлових" обiгрiвачiв та кухонних плит. Такий обiгрiвач розрахований на опалення, вентиляцiю та кондицiювання однокiмнатної квартири площею тридцять квадратних метрiв. Кожен дорослий житель України, який має iдентифiкацiйний код, отримає такий прилад, заплативши тiльки за нього. Мене всi зрозумiли? Перлинки, вмонтованi в прилади, жителi України отримують безкоштовно! Платимо тiльки за прилад - обiгрiвач-кондицiонер, чи кухонну плиту з духовою шафкою, якi, до речi будуть видаватися по однiй на сiм'ю.
   - А одинаки, холостяки! - заволали журналiсти.
   - Ну, нехай по однiй на квартиру - це не так важливо. До речi, панове, я вам скажу, от кого геть, так це одинакiв! Потрiбно створювати сiм'ї, кохатися та народжувати дiтей, - засмiялася Юля. Я вважаю, що тепер нам буде за що їх годувати, одягати та гарно виховувати! - гордо сказала Юля.
   - А скажiть, як ви можете пояснити сам факт появи перлинок у свiтi? Чому ранiше їх не знаходили?
   - Це не до мене запитання. Я не геолог i не фiзик, вченi всього свiту працюють над цiєю проблемою, вiдповiдi поки що немає. З мене особисто вистачить того, щоби розумно ними розпорядитись. Але, увага! Я хочу наголосити на однiй важливiй речi. Коли населення нашої країни почне отримувати цi безкоштовнi перлинки, то, прошу вас, не спокусiться на неначебто дуже заманливi пропозицiї по їх перепродажу. Ви можете їх продати, нiхто не забороняє. Але, по-перше, слiдкуйте постiйно за свiтовими цiнами на перлинки. Ми будемо всюди, де тiльки можна, друкувати їх реальнi цiни кожного дня. По-друге, продавши свої перлинки, ви можете залишитись без тепла, бо, як тiльки всi мешканцi будинку, чи там села отримають цi прилади, то постачання побутового газу в той будинок чи селище буде припинено. Залишиться тiльки електроенергiя! Зрозумiло? Нi централiзованого опалення, нi газу! Так що, добре подумайте, перш нiж продавати. Я рекомендую нi в якому разi не продавати! Тому, що якщо надумаєте отримати повторно такий прилад, то за перлинки вже доведеться платити саме за свiтовими цiнами! Крiм того, перлинки нiколи не вийдуть з ладу, вони - вiчнi! Я дуже хочу, щоб ви це дуже добре усвiдомили. Бiльше нiколи в життi вам не доведеться платити за газ та тепло!
   - А гаряча вода? Як же вода! - заволали з залу.
   - Воду нагрiватиме кухонна плита. В режимi колонки, проточну. Все? Запитань немає?
   Яке там немає, журналiсти почали закидати Юлю купою рiзних питань, але Грегу вже все було ясно. Вiн не помилився. Подивимось, як тепер заживе Україна!
   Так, а надалi потрiбно глянути, як все ж таки в свiтi пояснюють появу перлинок. А от це був повний цирк на дротi! Чого вiн тiльки не знайшов! Дуже багато рiзноманiтних гiпотез, вiд повної нiсенiтницi до абсолютної правди. Ось самi поширенi теорiї походження перлинок.
   Перлинки розташував на планетi Бог, бо вирiшив врятувати людство вiд нестачi енергоносiїв, а вiдтак - вiд енергетичної смертi. В церквах правили служби, паломники вiдвiдували святi мiсця та дякували рiзноманiтним Богам.
   Перлинки розташував диявол, щоб iще раз спокусити людство. Хто буде ними користуватись, той негайно потрапить в пекло.
   Хтось бачив, як перлинки закопували в землю маленькi зеленi чоловiчки з антенами - вони дуже хорошi i хочуть допомогти землянам.
   Уфологи сповiщали, що вони фiксували появу багатьох НЛО, якi непорушно висiли в небi саме в тих мiсцях, де пiзнiше знайшли перлинки. "Схоже на правду", - думав Грег. "Я ж точно не знаю, як там їх Орт розташовував".
   Якийсь екстрасенс з Мексики бачив, як з неба спускались гiганти в срiблястих комбiнезонах i розкидали перлинки понад землею. Вони сказали йому, що перлинки сповiщають про початок колонiзацiї планети тими ж таки гiгантами.
   Вченi рiзноманiтних напрямкiв науки гарячково вiднаходили природнi шляхи появи перлинок. Саме поширене з них було таке. Магма в центрi Землi кипiла собi i кипiла, а потiм з неї абсолютно самостiйно конденсувались перлинки. Так як вони значно легшi за навколишнi породи, то вони почали потихеньку спливати на поверхню планети. "Ха, сама собою з магми конденсувалась холодна плазма в iзолюючiй оболонцi?" - насмiхався Грег.
   Друга з майже наукових теорiй походження перлинок була такою. В озоновому шарi планети пiд дiєю космiчного випромiнювання теж самi собою конденсувались перлинки i разом з дощем падали на землю. "Що за фiгня, адже ж Орт начебто "закопував" перлинки в землю, такою собi колоною в глибини Землi?" - уражався Грег.
   Солiднi вченi, якi мали змогу власноручно обстежити перлинки, мовчали в ганчiрочку, вони чудово розумiли, що перлинки - штучнi утворення, але пояснити їх появу на планетi вони нiяким чином не могли.
   I ось, нарештi, слiпа гадалка з Гондурасу сказала, що перлинки випросив у одного восьминога з iншого свiту наш бiлий хлопець з чорним волоссям. "Ого! Нi фiга собi!" - витрiщив очi Грег. Цей хлопець подарує людям ще багато чого. "О-го-го!" - Грег був просто шокований. Що ж це за бабця? Виявляється, це була трiшки душевно хвора, але душе шанована особа, яку мiсцевi жителi називали "Та, що бачить сутнiсть речей". Її запитували, де живе той хлопець, на що вона вiдповiдала, що вiн живе у холоднiй пiвнiчнiй країнi. Добре, що хоч Грегову адресу бабуся не знала. Але цю гiпотезу нiхто з солiдних аналiтикiв не брав до уваги, слава Богу.
  -- Грицю, ти вже здав екзамени? - зазирнув в його кiмнатку Роб.
  -- Так, Робе, я вiльний, як пташка! У всякому разi - сьогоднi.
  -- Слухай, тут такi дiла. Я хочу купити собi... вiрнiше тобi... А! Нам! Я хочу купити нам БМВ останньої марки, ти не заперечуєш? - сказав Роб.
  -- Робе, я ж тебе просив, я - студент! Твiй сторож!
  -- Нi, ну я просто думав ... - тiльки розпочав Роб.
  -- Та нiчого я не хочу слухати! Ти не береш з мене за проживання, годуєш делiкатесами, даєш грошi на рiзнi потреби. Та ще й катаєш на лiтаючiй тарiлцi - цього i так забагато! Все iнше мене не цiкавить.
  -- Та зрозумiв я! - аж закричав Роб. Просто менi шкода моєї старенької "Маздочки", я її дуже любив, не хочеться викидати, вона ж як лялечка. Може, подаруємо її твоєму батьковi?
   Гриць задумався. Заманлива пропозицiя! Батько їздив на древньому "Москвичевi", ще дiдусь купував. Але чи не здивується батько, коли Грег йому припре "Мазду"? Може казна що подумати. Багатий хазяїн дарує молодому сторожу таку машину. Це вже щось нагадує.
  -- Нi, Робе, зараз ще зарано. Нехай постоїть. Мiсце ж в гаражi для неї знайдеться? Я як трiшки сам зароблю, тодi i подаруємо батьку цю машину, згода?
  -- Авжеж! - вiдповiв Роб.
  -- Робе, а чому ти так любиш нашi "первiснi" машини? Все з тою "Маздочкою" возишся, вiчно весь в мастилi.
  -- Грицю, ну а за що я буду любити, припустимо, ту ж тарiлочку, коли вона зовсiм не потребує анi моєї турботи, анi любовi. Стоїть -летить, летить-стоїть. Бензину не просить, ТО їй не потрiбне, нiколи не ламається. Нудно з нею!
  -- А! Зрозумiло! - засмiявся Гриць. Тепер, Робе, я все хотiв з тобою порадитись з такого от приводу. Як ти думаєш, чи маю я право видавати все те з фiзики, що я засвоїв з калькулятора, за своє? Це i з морального боку - свинство, i пiдозрiло забагато для однiєї людини. Як ти вважаєш?
  -- Я думав про це. Ти що повинен негайно винайти? Ємний акумулятор, так?
  -- Так, звичайно, вiн нам конче потрiбен, - вiдповiв Грег.
  -- Так i займайся тiльки ним! "Винайди" тiльки те, без чого не можна створити такий акумулятор, а все iнше поки що не чiпай.
  -- Чудово, Роб, от я цим прямо зараз, на канiкулах, i займуся! - зрадiв Грег.
  -- "Прямо зараз, прямо зараз!" - передражнив його Роб. Тобi треба вiдпочити, хоч двi недiльки. Я ж за тебе вiдповiдаю перед Ортом! Ти що, забув?
  -- Та звичайно, я трiшки вiдпочину, злiтаємо додому, кудись у Європу, бiгцем. А тодi почну працювати.
  -- Ну i чудово! На Iбiцi зараз така краса!
  -- Ага! Я ж нiде ще не був! - сказав радiсно Грег, помився та й завалився спати, надолужуючи екзаменацiйний недосип.
   Вранцi Грег пiднявся раненько, поснiдав тим, що залишив йому Роб та й полетiв кататися на тарiлочцi. Був чудовий ранок початку лiта, Київ зеленiв, цвiв i пах каштановим цвiтом. Спiвали пташки, не звертаючи уваги на ревiння машин, дзижчання якихось приладiв, та гомiн натовпу. Грег поволечки полетiв понад Днiпром, все далi i далi вiд центру, понад зеленими берегами, ось вiн летить близенько понад крутим обривчастим берегом Днiпра, на якому часто тренувалися альпiнiсти. Але сьогоднi тут нiкого не було, скеля була порожня.
   Аж раптом Грег помiтив, що майже на самiй верхiвцi скелi, на невеличкому майданчику стояла дiвчина. Вона сперлася спиною об скелю, заплющила очi i розкинула руки. На нiй був лише крихiтний червоний купальник i папiрець на носi - дiвчина загоряла. Грег пiдлетiв ближче, бо йому здалося, що вiн вже десь бачив таку дiвчину. Це була висока повненька блондинка з дуже тонкою талiєю... Ой, та це ж та дiвчина, яку Грег бачив на Ортовiй планетi! Яка їла тiстечко! Чудасiя. Серце в грудях Грега чомусь сильно закалатало. Вiн тихесенько та обережно, щоб не збурити повiтря, пiдлетiв ще ближче.
   На скелi поряд з дiвчиною лежав якийсь одяг i кiлька пiдручникiв. "Теж студентка!" - майнула думка. У дiвчини було пряме свiтло-русяве волосся до плеч i миле свiже личко. "Цiкаво, а якого кольору у неї очi?" - подумав Грег. Раптом дiвчина рiзко вiдкрила очi i пильно подивилась просто на Грега. В її поглядi не було анi страху, анi здивування, а тiльки приязна цiкавiсть. Очi в неї були великi, свiтло-блакитнi, як весняне небо. Грег скрикнув i дав повний назад. Фух, вiн аж спiтнiв. Адже досi, де б Грег не лiтав, його нiхто не бачив, хоч ти розташуйся перед носом у людини, чи просто у неї на головi. Тарiлочка була повнiстю невидима, це вiн не раз перевiряв i просто ширяв у рiзних людей перед носом, все не вiрив, що його нiхто не бачить.
   Грег так задумався, що не помiтив, як тарiлочка вiдлетiла хрiн знає куди, вона переляк Грега зрозумiла як команду "Давай драпака i подалi!" Грег раптом злякався, що дiвчина могла ненароком звалитися зi скелi в Днiпро, i швидко полетiв назад, до скелi, але нi дiвчини, нi одягу, нi пiдручникiв там вже не було. Вiн облiтав всю скелю, з усiх бокiв, але дiвчина як крiзь землю провалилась.
   Грег був весь в якихось розхристаних почуттях, не знав що i робити, i полетiв додому, до Роба, питати поради, чи то поплакатись в жилетку. Роб уже повернувся додому i порпався в гаражi, викидав рiзний непотрiб, мабуть готував мiсце для новенького бумера.
  -- Ой, Робе, слухай! Може таке статися, щоб тарiлочка зламалася i стала видима? - заволав Грег, вилетiвши з будинку, як вихор.
  -- Та ти що, Грицю, такого не може бути! - впевнено сказав Роб. А що сталося?
   Грег розповiв про свої пригоди, а Роб задумався.
  -- Хм! Ти знаєш, я здогадуюсь, що це таке, - нарештi сказав Роб. Тарiлочка невидима для вашого звичного, як каже Орт, "м'ясного" зору. А от для духовного зору вона цiлком може бути i прозора. Адже духовним зором на вашiй планетi володiє не так вже й багато людей, це особливий талант. Але ти ж володiєш ним, це факт. Чом би тiй дiвчинi не володiти таким вмiнням? Тим паче, ти казав, що вона стояла з заплющеними очима?
  -- Так! Фух, Робе, це ясно. Тепер далi. Чому вона так схожа на ту дiвчину з тiстечком в руках, яку я бачив на Ортовiй планетi, ну, духовним зором? Хоча насправдi то була медуза з бурою шишкою в щупальцях?
  -- А, та то простiше всього! Тi медузовi курви дуже гарно вмiють прочитати в твоїй головi твiй власний iдеальний образ сексуальної партнершi! I вмiють мати саме такий вигляд в твоїх очах! Зрозумiв? Така собi сексуальна мiмiкрiя. До речi, це вони вмiли робити ще на самому початку свого iснування як виду - щоби зачарувати самого розумного самця. Отак на нашiй планетi i йшла еволюцiя, Грицю.
  -- Ой, тодi це чудово! А я вже не знав, що i думати! Чортiвня якась! - зрадiв Грег.
  -- Саме тому Орт тодi так злякався за тебе, вiн чудово знає, якими чарами володiють їх самки.
  -- Тодi, Робе виходить, що я там на скелi знайшов свiй iдеальний образ? I вiдразу ж втратив його, от телепень! Може вона взагалi з переляку впала в воду! - заволав Грег.
  -- Пiдожди, хлопче, не панiкуй! Ми зараз пiдемо в тарiлочку i подивимось запис польоту.
   Вони пiднялися до тарiлочки, Роб надiв обруч, заплющив очi, i на лобовому склi почали швидко прокручуватись кадри останнього Грегового польоту. Ось Київ, ось Днiпро, ось скеля, ось дiвчина. Кадри майже зупинились. Грег дивився на дiвчину i серце в нього знову почало шалено стукотiти. А Роб збiльшив зображення i почав уважно оглядати кожен фрагмент скелi, збiльшуючи зображення ледве не в тисячi разiв.
  -- Ага, Грицю, можеш заспокоїтись, твiй iдеальний образ не звалився зi скелi, он там, за тим каменем виднiються невеличкi дверцi! Бачиш? - нарештi сказав Роб.
  -- Ага, бачу! - зрадiв Грег.
  -- То виходить, вона просто заховалася, там є якась печерка, добряче замаскована.
  -- Все, Роб, я побiжу туди пiшки! Вона ще там, я думаю.
  -- Куди побiжиш! Скiльки часу це займе! Давай я тебе зразу ж туди пiдкину на тарiлцi, висаджу неподалiк скелi, а надалi ти сам розбирайся.
  -- Ой, Робчику, це було б чудово! - застрибав Грег.
  -- Ну от, хлопчик i закохався! - сказав Роб, закриваючи тарiлочку. А я думаю, чого це ти зовсiм дiвчатами не цiкавишся, неначе вiк такий, що пора кохатися, а ти все фiзика та фiзика - примовляв Роб. Може, думаю, хворий трiшки, та потрiбно його в крiо-камеру покласти...
  -- Ой, Роб, перестань! Все б тобi мене запхати в ту крiо-камеру! I я ще не закохався! Я просто сам ще не знаю, чому я так хочу побачити ту дiвчину! - розсердився Грег.
  -- Мовчу, мовчу! - сказав Роб, хитро посмiхаючись. До речi, якщо я буду потрiбен, звертайся просто до мене, я почую, адже у тебе є захисно - зв'язковий прилад, ну, за вухом.
  -- Ага, - сказав Грег.
  -- I як пiдлiтатимемо до скелi - не дивись на дiвчину! Заплющ очi, зрозумiв?
  -- Ага, - знову сказав Грег. Вiн чомусь заздалегiдь почав втрачати дар мови.
   Дiвчина на цей раз сидiла на своєму мiстi вже вдягнена в джинси i светр, бо сонце тепер вже не освiтлювало її майданчик. Вона втупилась в книжку, перiодично щось записуючи в зошит. "Готується до екзамену!" - здогадався Грег i заплющив очi, намагаючись навiть не думати про дiвчину.
   Через секунду тарiлочка зупинилась з другого боку обриву, бiля русла невеликого струмочка, який витiкав з пiд тої скелi. Грег вистрибнув з тарiлочки i наказав Робу летiти додому. "Угу", - сказав Роб i зник. Чи полетiв вiн, чи нi, Грег побачити вже не мiг. Грег почав роздивлятися навкруги. Майже непомiтна стежечка вела нагору промiж каменiв. Вiн пiшов нею потихеньку, намагаючись примусити серце не битися так шалено. Досить швидко стежечка привела його до вершини скелi, i Грег почав шукати вхiд в печерку. Вiн ледве знайшов його в вузькiй розщелинi мiж великими валунами. Якби Грег не знав, що там повинна бути печера, то нiзащо б не знайшов того входу.
  -- Агов! Тут хтось є! - запитав вiн тремтячим голосом. Грег просто боявся злякати дiвчину, щоб вона таки не впала з тої триклятої скелi. В печерцi почулася якась метушня, дiвчина видно таки злякалась.
  -- Дiвчино, не бiйтесь мене - я хороший! - сказав Грег весело, вже опанувавши свiй страх.
  -- А я i не боюся... - почувся дзвiнкий, нiжний, спiвучий голосок, неначе заспiвала якась заморська пташка. З пiд навiсу над входом в печеру з'явився "iдеальний образ" з тою самою приязною цiкавiстю в поглядi.
  -- Ви альпiнiст? - запитала дiвчина. То прошу пробачити мене за те, що я тут розташувалася. Менi дозволив тут трiшки пожити керiвник секцiї, Анатолiй Петрович.
  -- Та... альпiнiст, - збрехав Грег, вiн знову боявся, що дiвчина злякається невiдомого хлопця.
  -- Ой, а менi казала Оля, моя подружка, що нашi iнститутськi альпiнiсти вже закiнчили свої тренуваннi i пороз'їжджалися на канiкули! Тому я тут так нахабно окопалася, як у власнiй хатi, - щебетала дiвчина, заводячи Грега в печерку i всаджуючи його на єдиний кривенький стiльчик, який стояв посерединi.
   Грег роздивлявся печерку. Вона була досить велика. Всюди лежали зв'язки мотузок, металевi гаки, полинялi рюкзаки, старi кросiвки, порожнi пляшки, якийсь доволi драний одяг висiв на цвяхах, забитих в зводи печери. Це, мабуть, був секретний штаб альпiнiстiв. В одному кутку лежав матрац, застелений старим, але чистеньким, блакитним покривалом в квiточках. На ньому лежала скручена картата ватяна ковдра з подушкою всерединi. Печерка освiтлювалась через тi самi замаскованi дверцята, якi вели на скельний "балкон". Був там ще i невеличкий столик, на якому лежали стопою журнали з усмiхненими альпiнiстами на фонi заснiжених гiр. Поряд з журналами на газетi лежала печена картопля i сiрникова коробочка з сiллю. Схоже, що дiвчина якраз зiбралася їсти ту картоплю.
   - Сiдай на стiльчик! Як тебе звати? Ти прийшов тренуватися? - цокотiла дiвчина, сiдаючи сама на краєчок матрацу. Так Анатолiй Петрович строго заборонив тренуватися наодинцi, без страховки. Тут це дуже небезпечно!
   - Мене звати Григорiй Ткаченко, я студент третього, нi вже четвертого курсу фiлфаку, - сказав Грег, подивившись дiвчинi в очi.
   - Ой! - скрикнула раптом дiвчина, теж дуже пильно подивившись в очi Грега. А мене звуть Iрина Бондаревська, дома мене кличуть Орисею, - вже тихо сказала дiвчина. Перший курс фiлфаку. А скажи, Грицю, а ти не лiтаєш часом увi снi? - раптом спитала Орися.
   - Лiтаю, як могутня птиця горобець! - посмiхнувся Грег. До речi, саме з-за свого вранiшнього сну я i знаходжуся тут. Я тебе в ньому побачив.
   - А! То це чудово! Сама то я не лiтаю, зате вас всiх, тих, хто вмiє покидати своє тiло, бачу як на долонi! - весело засмiялася Орися.
   - I що, багато нас таких лiтає? - здивувався Грег.
   - Нi, живих дуже мало лiтає, в основному це душi померлих, - так же весело вiдповiла Орися.
   - I ти так спокiйно це кажеш? Ти не боїшся їх? - здивувався Грег.
   - А чому я повинна їх боятися? По-перше, вони нiкому нiчого поганого заподiяти не можуть i не хочуть. Ну, майже завжди. По-друге, я їх бачу з дитинства i сприймаю як частину життя.
   - Ну, тодi ми обоє з тобою унiкуми - я дiйсно iнколи вилiтаю, з тiла, як ти кажеш. Тiльки дуже рiдко. Це просто я сьогоднi дуже довго спав, бо вчора здав останнього екзамену! - вiдповiв Грег.
   - Щасливий! - з гiркотою сказала Орися. А я й не знаю, коли все поздаю. Мене вже i з гуртожитку вигнали, бо там розпочався ремонт, а я все не можу хвостiв доздати. А запустила я навчання тому, що просто була змушена працювати, i на прожиття, i за навчання потрiбно було борги вiддавати. Я ж платно навчаюся, у мене школа була проста, сiльська, я не знала матерiал настiльки добре, як його знають київськi дiвчата, тому не пройшла на бюджет. У них i вчителi чудовi були i репетитори... - сумно сказала Орися.
   - А де ти працювала, Орисю? - запитав Грег.
   - В продуктовому магазинi, в основному цукор та крупи важила. Так нафасуюся з обiду до пiвночi, що вранцi на лекцiях нiчого второпати не можу - засипаю, як муха.
   Грегу раптом стало нестерпно жаль Орисi, бiдолашна, вiн же тiльки вчився, спав та їв, як буржуй, а вона отак поневiрялася. "Негайно ж заберу її до себе!" - майнула думка.
  -- Грицю, ти будеш печену картоплю? Це домашня, смачна, розсипчаста! - знову весело сказала Орися. Тiльки холодна. Я її пiв-мiшка на вогнищi напекла, як ще тут товклися альпiнiсти.
  -- Орисю, дуже тобi дякую, - сказав Грег, а в самого аж сльози навернулися на очi, бо вiн снiдав кальмарами, холодною телячою вирiзкою i ананасами. Краще дозволь менi запросити тебе на снiданок.
  -- Дякую! Я дуже б хотiла чогось iншого поїсти, бо вже два днi їм одну картоплю! - засмiялася Орися. Але менi потрiбно вчитися! Я не можу нi на секунду вiдриватись вiд пiдручникiв, бо скоро i викладачi пороз'їжджаються у вiдпустку, - вже сумно сказала Орися. Вона була, як весняний ранок - то сонечко свiтить, то темна хмарка набiжить.
   Але Грег прийняв рiшення.
  -- Орися! Слухай мене уважно. Я тебе тут не залишу i не заперечуй! Я працюю сторожем у одного багатого iноземця, його часто не буває вдома, в будинку повнiсiнько порожнiх кiмнат, куди нiхто нiколи навiть не заходить. Ти будеш там жити i навчатись, поки не поздаєш свої хвости.
  -- Грицю, я тобi дуже вдячна, але... - почала Орися.
  -- Нiяких але!
  -- "У нас є кухарка Iзольда Сидорiвна", - раптом прозвучав просто в головi Грега голос Роба. Грег замовк на секунду, переварюючи почуте.
  -- Нарештi, у мого хазяїна є лiтня кухарка, Iзольда Сидорiвна, ти можеш чудово пожити з нею.
  -- А, якщо є кухарка! - повеселiла Орися. Хоча менi дуже незручно завдавати тобi клопiт... I тiй Iзольдi Сидорiвнi.
  -- Орися! Кажу остаточно i безповоротно. Я в цiй печерi тебе не залишу, тут сиро, холодно, та ще може трапиться, що тут тебе вистежать якiсь злочинцi, чи просто п'янички. Все! Збирай свої речi, - сказав Грег дуже грiзним, безапеляцiйним тоном, як справжнiй мужчина.
   Орися посидiла трiшки, машинально крутячи в руцi коробочку з сiллю, подумала, ще раз уважно та пильно подивилася на Грега, потiм нарештi встала з матрацу i почала закидати у рюкзак свої пiдручники та одяг. Вона хотiла впхати в другий рюкзак i картату ковдру з подушкою, але Гриць сказав, що нехай воно залишиться тут - може кому знадобиться.
   Поки вони добирались до дому, Орися весело щебетала, розповiдаючи йому про маму i братика, про своє село Таборище, що на Житомирщинi. Татко їх помер, коли вони з братом ще були маленькi, бо в нього був рак кровi пiсля Чорнобиля. Мама працювала, але не постiйно, у них в селi просто не було роботи, жили вони тiльки з свого городу та тримали курей i кабана. Гриць слухав i думав, яким же чином Роб викрутиться з тою Iзольдою Сидорiвною. Мабуть, у нього колись працювала така жiнка кухаркою, та чи згодиться вона так швидко, без попередження, приступити до роботи?
   Бiля кованої брами будинку Орися зупинилася, сказала "Ого!" i як вiдкрила рота, то i не закривала його майже весь перший день. В будинку нiкого не було. "А де ж Iзольда Сидорiвна?" - вiдразу спитала Орися. "А, мабуть пiшла в магазин за продуктами!" - вiдповiв Грег, а сам занервував. Вiн зрозумiв, що присутнiсть тої самої Iзольди дуже важлива для Орисi. Але чи вдасться Робу вмовити її знову хоч трiшки попрацювати в нього?
   I Гриць кинувся годувати Орисю. Вiн щось пiдогрiвав, щось кришив, так старався догодити Орисi, що аж змок вiд ретельностi. А Орися просто боялася те все їсти, тим бiльше, що на столi було багато такого, чого вона нiколи не бачила i навiть не знала, що воно таке. "Грицю, а якщо прийде кухарка, побачить, що ми тут їмо хазяйськi харчi, та й поскаржиться йому?" - ледь не з сльозами казала Орися. "А ну зараз же припини!" - сердився Гриць. "Я ж тобi казав, хазяїна немає, поки вiн приїде, все те зiпсується i я викину його на смiтник! Зараз же їж!" Орися почала їсти, потихеньку схлипуючи вiд образи на цього американського багатiя, який може дозволити собi жити в такому будинку, може дозволити собi їсти, i навiть викидати, такi страви, вiд образи на своє важке дитинство, на цi безкiнечнi екзамени, на ту одноманiтну роботу в магазинi. Гриць розгубився i не знав, що казати i як заспокоїти Орисю.
   Але тут на кухня ввiйшла така собi бадьора, енергiйна старушенцiя чималенького зросту, зморшкувата, зате з завивкою, пiдфарбована, усмiхнена, з двома великими сумками.
  -- О! Кого я бачу! Грицю, а ти ж казав, що в тебе немає дiвчини! - заторохтiла вона з порогу. "Грицю, спокiйно, це я - Роб!!! Ти чуєш мене?" - знову почув Грег у себе в головi голос Роба i ледве не вдавився кавою.
  -- Яка мила дiвчинка! Грицю, а ти не такий пентюх, як я думала, таку гарненьку дiвчину пiдчепив! Ну, познайомиш нас, чи що? "Iзольда Сидорiвна", - подумки нагадав Роб.
  -- Орися, знайомся, це Iзольда Сидорiвна, наша кухарка, - пробелькотiв Грег.
  -- Григорiй! Знову ти мене ображаєш! Я ж просила тебе нiколи не називати мене кухаркою! Я - шеф-кухар першої категорiї! Я все життя пропрацювала в ресторанах вищого класу! Я годувала ЦК компартiї, секретарiат президента i зарубiжних послiв! - Псевдо-Iзольда шпурнула сумки на пiдлогу, сiла на стiлець i ображено замовкла.
   Орися тут же забула про свої сльози i кинулася заспокоювати Псевдо-Iзольду, перепрошуючи її замiсть Грега. "Ну, Роб, ну стерво, та вiн чудовий психолог! Як вiн професiйно зняв Орисину напругу i сльози. I в бабцю переробився! А я й забув, ще ж Орт казав менi, що це тiло може змiнювати зовнiшнiсть, якщо буде потреба". А тим часом Орися жваво розмовляла з Iзольдою, наливала їй кави, i та, нарештi, зволила заспокоїтись i вибачити "пентюха" Гриця. Вони з Орисею розпочали чисто жiночi розмови, так, що Грег вiдчув себе зайвим i аж трiшки образився на Роба. "Ага", - тут же подумки сказав йому Роб, - "це називається - приревнував!" В цей же час Псевдо-Iзольда пiдморгнула йому i посмiхнулась.
   Орися тим часом розповiдала Псевдо-Iзольдi про себе, одночасно уже з апетитом поїдаючи якихось крабiв, чи то омарiв, Грег до пуття i сам не знав. Вiн їв, що давали, не особливо цiкавлячись тим, що воно таке.
  -- Ой, як я наїлась! - нарештi сказала Орися, тримаючись за живiт. Менi ж не можна, я i так затовста!
  -- Нiчого, нiчого, Орисю, ти їла тiльки морепродукти, а вiд них ще нiхто нiколи не потовстiшав! - заспокоювала її Псевдо-Iзольда.
  -- Так, дiтки! - сказала грiзно Псевдо-Iзольда. Слухайте мене! Зараз ми влаштуємо Орисю i нехай вона навчається! I щоб ти, Грицю, не смiв вештатись бiля її кiмнати, поки вона не поздає всi свої хвости! Зрозумiло?
  -- Зрозумiло, Ро... Iзольдо Сидорiвно, зрозумiло! - сказав Грег.
  -- Ой, Iзольдо Сидорiвно, давайте я вам допоможу помити посуд, - почала було Орися, але Псевдо-Iзольда сказала, що он Грицько вiльний, вiн i допоможе.
   На першому поверсi жилої кiмнати не було, тому Iзольда Сидорiвна помiстила Орисю на другому поверсi, в невеличкiй спальнi для гостей, з балконом, окремою ванною кiмнатою i туалетом. Орися, вражена красою кiмнати, вiдмовлялась i боялась "хазяїна", але Псевдо-Iзольда запевнила її, що хазяїна недiлi двi, а то й мiсяць точно не буде в Києвi, бо вiн зайнятий на своєму кар'єрi по видобутку "блуперл". "Тодi чудово, за двi недiлi я обов'язково все поздаю!" - вигукнула Орися.
   "Нi хрiна собi, а коли це Роб встиг прикупити родовище перлинок?" - подумав Грег. "Коли, коли!" - тут же почув вiн думку Роба. "Вже давно. Ти що, думаєш, що я такий телепень, щоб не прикупити заздалегiдь хоч одне родовище? Я ж разом з Ортом їх розташовував, i я - справжнiй бiзнесмен! Щоб я, та впустив таку можливiсть!" "А як же ти це робив, ти ж нiкуди не їздив?" - уражався Грег. "Та на хрiна кудись їздити! - сердився Роб. "В мене купа своїх брокерiв, дiлерiв i менеджерiв! А також телефон i Iнтернет!" "Все, зрозумiв", - подумав Грег.
   В цей час Псевдо-Iзольда дiставала з шафи чисту бiлизну i ковдру для Орисi. Ковдра була пухнаста, бiлоснiжна, легка, мов пушинка, iз якогось невiдомого нi Грегу, нi Орисi матерiалу.
   - Орисю, а ти хотiла брати сюди свою ватяну ковдру! - засмiявся Грег.
   Орися раптом широко вiдкрила очi, скривилась i таки заплакала знову.
  -- Григорiй! Як тобi не соромно! Ти не маєш уявлення, що таке такт i гарне виховання! Мужлан! - грiзно сказала Псевдо-Iзольда. А подумки ще й додала: "От бовдур! Я стараюсь її заспокоїти, а ти! "
  -- Орися, пробач, я зовсiм не хотiв тебе образити, я ж просто знав, як воно тут, в будинку сера Роберта, - виправдовувався Грег.
  -- Нiчого, Грицю, не хвилюйся так, ти нi в чiм не винен, просто я згадала, як ми з мамою шили ту ковдру з клаптикiв, бо менi нiчого було взяти з собою укриватися - схлипувала Орися.
  -- Григорiй! Слухай мене! Щоб ти не смiв навiть пхатися на другий поверх! Я вас, мужикiв, добре знаю! Хоч воно ще i жовтороте, а як йому довбане щось в голову, так вiн i лiзе вiдразу, куди не треба! Я строгого виховання i цього не допущу! Тiльки пiсля свадьби! Ти мене зрозумiв! - грiзно сказала Псевдо-Iзольда, потрясла ключами i демонстративно вiддала їх Орисi. Гриць мовчав i тiльки клiпав очима.
  -- Все, моя люба дiвчинко, розташовуйся, прийми ванну, отам у шафцi купальний халат висить. А я тобi зараз принесу м'ятного чаю, трiшки вiдпочинь, а тодi i будеш учити свої уроки, - лагiдним, медовим голоском сказала Псевдо-Iзольда, i вони з Грегом пiшли.
   На кухнi Грег сiв на стiлець, насупився i почав лаяти Роба, поки вiн прибирав зi столу.
  -- Роб! Ти , звичайно, молодець, я тобi надзвичайно вдячний за Iзольду i все iнше, але навiщо ти називав мене пентюхом, розпатякав вiдразу, що в мене немає дiвчини, що я жовторотий! Отак соромити мене перед моїм "iдеальним образом"!
  -- Грицю, заспокойся! - казав Роб скрипучим голоском Iзольди. Я робив тiльки те, що потрiбно. Я ж читаю не тiльки твої, а її думки, i я лiпше знаю, що i коли потрiбно казати! Вона пiшла сюди з тобою тiльки з двох причин. Перша, що її схованку все-ж таки вистежили, а вона цього панiчно боялась, а по-друге, свою роль вiдiграла кухарка. Орися очiкувала вiд неї захисту i пiдтримки, як вiд жiнки, як вiд матерi, вона дуже боялася цього будинку, i, до речi, тебе також. Їй здалося, що ти такий собi мачо, пожиратель дiвочих сердець, тому я те все й казав.
  -- Чому це я пожиратель сердець? - дивувався Грег.
  -- Ой, а то ти не знаєш! - вiдповiдав Роб. Ти ж у нас Гриць кучерявий, красунчик, герой багатьох дiвочих мрiй!
   Грег мовчав, бо це було так. Ледь не з десяти рокiв його почали атакувати дiвчатка, чiплялися до нього, писали iдiотськi записочки i дуркувато хихотiли. З тих пiр вiн намагався їх уникати. Потiм почали чiплялися i жiнки, i навiть чоловiки, тому вiн уникав рiзноманiтних гулянок та компанiй, i спiлкувався тiльки з декiлькома перевiреними друзями. Якийсь вiн був слабо сексуальний, мабуть, це спадкове, татко в нього теж був такий, пентюх, довго не одружувався. Мама любила розповiдати, як вона його наполегливо спокушувала, незважаючи на те, що була дуже гарна i в неї було повно кавалерiв. Мабуть, саме тато був маминим "iдеальним образом". Ну, та нехай, не всiм же бути Казановами! Це вже в кого що на роду, чи то в генах, записано. Але Орисю вiн вже вiд себе не вiдпустить, як би там не було.
  -- Тепер, Грицю, слухай. Далi про Iзольду. Я завтра запрограмую крiо-камеру на ось таке тiло - Роб-Iзольда показав на себе самого пальцем. Процес вирощування тiла буде йти три тижнi. Потiм я змiню своє тiло знову на таке, як i було. А Iзольда буде в нас кухаркою - на фiга воно менi, оця безкiнечна кухня!
  -- Так давно треба було зробити кухарку! Мiльйонер свiтового масштабу працює кухаркою у свого сторожа! Кiно! Я ж не знав, що ти можеш вирощувати людей! - уражався Грег.
  -- Та я й сам не знаю, чому ранiш не додумався. Вiрнiше, знаю. Орт же мене трiшки переробив - саме на твого слугу!
  -- А ти що, не можеш ту команду заблокувати! - аж злякався Грег.
  -- Заблокувати - не можу. Зате "пошити" кухарку - запрстяка! Щоб ти знав, вона вже не буде мною. Вона буде усвiдомлювати себе звичайною людиною, зi звичайною бiографiєю, в неї будуть вiдповiднi документи. Вона буде просто кухарка, ну може трiшечки психолог. Зрозумiло?
  -- Так, Робе, це чудово! - посмiхнувся Грег. Боже, якi чудеса тiльки можливi! Я вражений!
  -- Слухай далi, про Орисю. Вона дiйсно особлива дiвчина, вона надзвичайно обдарована, багато чого про себе вона сама ще не знає. Вiрнiше сказати, вона чорнобильський мутант, новий утвiр еволюцiї.
  -- Мутант? Може й так, але це якось неприємно звучить - мутант, - сказав Грег.
  -- Ой, Грицю, всi люди мутанти, окрiм Адама. Але є i оборотна сторона - Орися хвора. Радiацiйне опромiнення, погане харчування. Та не хвилюйся ти так! Ти що, забув про крiо-камеру! Так от, я зараз їй вiднесу м'ятного чаю з снодiйним, вона засне i ми її вiдразу покладемо в крiо-камеру на обстеження i лiкування. На ранок, я думаю, процес завершиться.
  -- Гляди, Робе, щоб ти не стер її ту, як ти казав, емоцiйну складову! - закричав Грег.
  -- Ой, Грицю, ну ти i панiкер! Я ж чудово володiю камерою, я ж фактично Орт! Я знаю майже все те, що знає вiн! Вiн просто не обтяжував себе тим, щоби почистити свiй земний костюм, тобто мене, вiд своїх знань, якi вiн записував собi, коли подорожував на Землю. Тiльки я людянiший, я знаю, що окрiм знань тiло володiє ще i душею, тому - заспокойся! Нiчого з Орисею поганого я не зроблю.
   Роб-Iзольда взяв чашечку чаю i дрiбненько переступаючи худими ногами в черевиках без пiдборiв, зате з бантиками, попрямував нагору, гучно питаючи: "Орисю! Дитятко моє, ти вже прийняла ванну?"
   Через пiвгодини Грег з Робом понесли Орисю в пiдвал, в крiо-камеру. Орися була доволi важка, i Грег дуже боявся, що вони її не вдержать i впустять на сходах. Але все обiйшлося, вони благополучно вклали Орисю в крiо-камеру, i Роб сказав: "Iди звiдси геть, я її буду роздягати!" - i Грег пiшов. Через деякий час Роб повернувся i сказав, що дiагностика закiнчена i почався процес лiкування, який буде проходити автоматично. У Орисi виявилось не так багато хвороб, але з вiком вони могли б стати фатальними. В неї була початкова форма раку щитоподiбної залози i легка форма анемiї. "Грицю, не хвилюйся, абсолютно всi вашi хвороби пiдвладнi крiо-камерi". Грицю нiчого не залишалось, як розраховувати на краще.
   Надалi все у них було чудово. Щоби Орися не вiдчувала каяття совiстi з приводу оплати свого харчування, Iзольда зранку другого ж дня продемонструвала їй повен холодильник "прострочених" продуктiв, якi начебто залишились пiсля останнього перебування сера Роберта Грея в своєму київському будинку. Орися уважно все те обстежила - i повiрила. "Що ти, Орисю, що ти!" - приказувала Iзольда, витягаючи наступну морожену курку з морозильної камери, - "сер Роберт нi за що не їстиме перемороженого м'яса! Тiльки свiже! Це все ми повиннi поїсти з Грицем, поки сер Роберт не повернеться! А то примусить викинути все на помийницю, а менi ж так шкода, ой, як шкода! Такi ж гарнi продукти!"
   Тому Орися добре харчувалася та спокiйно i наполегливо вчилася, зрiдка тiльки вибiгаючи то за якоюсь книжкою, то здавати наступний залiк чи екзамен. Грег теж взявся за свою фiзику. Потрiбно було навести лад в поруйнованому "роздiленням" його власному варiантi фiзики. Але одного разу Орися прийшла вся в сльозах, бо якась там викладачка, Iнеса Миколаївна, навiдрiз вiдмовилась приймати в неї екзамен i вже поставила їй в залiкову книжку двiйку. Орися ревiла, розмазуючи сльози по щоках - вона була в повному вiдчаї, адже це закреслювало все її подальше навчання i всi її попереднi зусилля.
  -- Вона така зла! Стара дiва, вона ненавидить всiх молодих дiвчат! Неначе я винна, що молода! - приказувала Орися крiзь сльози. Як я її благала! Тим бiльше, що я знаю її предмет, я завжди любила iсторiю! Просто я iнодi пропускала її лекцiї!
  -- Орися! Заспокойся, от я зараз до неї пiду i попрошу прийняти в тебе той iспит! - сказав рiшуче Грег.
  -- Ага, як вона тебе побачить, то i вирiшить, що окрiм того, що я молода, то ще й i гуляща! А це для неї сама страшна провина! - схлипувала Орися. Очi її потьмянiли, вона була на гранi непритомностi.
  -- Так, дiтвора, заспокойтесь! За дiло береться тонкий психолог, або ж я! Ви знаєте, я стiльки рокiв пропрацювала у дуже вiдомих i надзвичайно вередливих людей, я вмiю чудово ними манiпулювати! - впевнено сказала Iзольда Сидорiвна.
   Орися з надiєю подивилася на неї.
  -- Тим бiльше, що я значно старша за неї i, без сумнiву, значно потворнiша! - гордовито сказала Iзольда, неначе її потворнiсть була великим достоїнством.
  -- Орися, ти знаєш її домашню адресу? - спитала Iзольда.
  -- Звичайно, вона пiсля офiцiйного iспиту нi з ким в стiнах унiверу взагалi не розмовляє про навчання. Щось на зразок того - "Побiгайте ви тепер за мною".
  -- Далi, Орисю, ти знаєш, чим вона захоплюється? - спитала Iзольда.
  -- Достеменно не знаю, вона любить тiльки iсторiю.
  -- Ну, тодi якийсь древнiй фолiант пiдiйде! - радiсно вигукнула Iзольда. У сера Роберта в кабiнетi гарнi такi стоять, ядренi фолiантики! Вона вiд кожного з них пiсятиме окропом! - радiсно казала Iзольда, i бляклi її очицi заблищали.
  -- Що ви, що ви, Iзольдо Сидорiвно! А як ваш сер Роберт помiтить, що зникла така коштовна книжка! Вiн же нас усiх засадить до в'язницi! - знову злякалася i спохмурнiла Орися.
  -- Орисю! Дитятко моє! Я знаю, що кажу. Нашому Робчику тi фолiанти, що зайцю мотоцикл. Вiн нiколи навiть не взяв жодного в руки - то просто демонстрацiя його грошей. Я ж лiпше знаю! - впевнено вiдповiдала Iзольда, так, що навiть Грег повiрив в iснування якогось тупого сера Роберта, вiдмiнного вiд цiєї бабцi-Шапокляк.
  -- Ой, нiчого не вийде! - знову заплакала Орися. Адже в залiковiй книжцi не можна нi виправляти, нi закреслювати-и-и! - просто вила вона.
  -- А ну давай її сюди, ту залiкову книжку! - скомандувала Iзольда.
   Вона уважно роздивилася акуратну двiйку i художньо бездоганно виконаний пiдпис зловредної Iнеси. Потiм пильно подивилась на Орисю... i та заплющила очi, заснула, вiдкинувшись на спинку кухонного диванчику. Грег спантеличено подивився на Iзольду.
  -- Робе, що це таке? Ти її приспав? Просто так, поглядом? - спитав вiн.
  -- Та ну вас, з вашими нервами! Чи й не проблема! Через двi години в цiй книжцi стоятиме четвiрка, але за цей час твоя Ориська знову зiпсує собi здоров'я. Та й твоє, i моє. Я вже не можу чути цих ридань! - сказав Роб i вийшов з кухнi.
   Гриць сидiв поряд з Орисею i слухав її спокiйне дихання. На губах Орисi блукала дуже легка, але надзвичайно зваблива посмiшка, хоча сльози на її щоках ще навiть не встигли висохнути. "Сонечко моє!", - з нiжнiстю подумав Грег. Правильно Роб зробив, що приспав Орисю. Навiщо їй так нервувати з приводу такої незначної подiї, як якась там двiйка! Адже вона ще не здогадується, до кого потрапила. Вона ще не знає, що всi її труднощi позаду.
   Через декiлька хвилин повернувся Роб, помахуючи залiковою книжкою. Вiн пiднiс її близенько до Грегового обличчя. На мiсцi двiйки було тiльки мокре п'ятенце, та i воно швидко висихало, не залишаючи по собi анi найменшого слiду.
  -- Ну, Роб, та ти просто майстер на всi руки! - тихо сказав Грег, намагаючись не ворушитись, бо Орися навалилася на нього i тихесенько сопiла увi снi.
  -- Та, чи й не робота! Знаєш, скiльки я рiзних документiв попiдробляв, поки на цiй планетi окопався! Жах! Iнеса цю двiйку ще у якiйсь вiдомостi поставила, потрiбно до неї злiтати, поки вона ту вiдомiсть не здала в деканат. Ну, голуб'ятка, сидiть! - сказав Роб i пiшов на горище, до тарiлочки.
  -- Гей, Роб, ти забув фолiант! - придушено закричав Грег.
  -- Фiгу їй, а не фолiант, - вiдповiв Роб. Вiрнiше, тiльки гiпноз та нейро-лiнгвiстичне програмування!
   Десь через пiвгодини Роб повернувся.
  -- Так швидко! - здивувався Грег.
  -- А що там робити! Аби та Iнеса вдома була, - сказав Роб.
  -- Ну, ти четвiрку таки принiс? - спитав його Грег.
  -- Та звичайно принiс! Але пережив поряд з Iнесою декiлька неприємних хвилин, поки не приспав. Репетувала i нiчого не хотiла слухати! Я назвався родичкою студентки Бондаревської i розповiв, пiд гiпнозом, звичайно, що Орися сирота, працювала повну змiну в магазинi, тому iнодi пропускала лекцiї. Потiм Iнеса, знову ж таки пiд гiпнозом, приймала у уявної Орисi той екзамен. Причому зауваж, Грицю, на всi свої запитання вона вiдповiдала сама! Але трiшки плуталась, по моїй вказiвцi, звичайно. I абсолютно чесно поставила уявнiй Орисi четвiрку. Ну, а я в той час, поки вона "екзаменувала", спокiйнiсiнько почистив вiдомiсть. Потiм ми з уявною Орисею чемненько подякували Iнесi i пiшли. От i все!
  -- Робчику, та в тобi пропав кримiнальний генiй! - сказав Грег.
  -- Чому "пропав"? Вiн в менi живе! - засмiявся Роб. Але ти знаєш, Iнеса дiйсно ненавидить всiх гарненьких дiвчаток, вважає, що вони тiльки те i роблять, що п'ють, курять, коляться та трахкаються. I це все тому, що Iнеса страждає вiд нереалiзованого сексуального прагнення i це просто жах! Хiба можна таким людям навчати молодь! Їх же потрiбно лiкувати, до того ж примусово!
  -- Бачиш, Роб, у нас ще настiльки дика планета, що такi речi хворобою не вважаються, - мурчав Грег.
  -- Так, хоча насправдi вона глибоко психiчно хвора, їй конче необхiдно кудись на курорти, на сексо-терапiю.
  -- Та мабуть вже запiзно. Вона, мабуть, вже не зможе, якщо не дуже молода. Вона, мабуть, затиснута та закомплексована, - мурчав Грег.
  -- Та я її трiшки полiкував, навiюванням. Я просто такий жах не мiг залишити без уваги, треба ж рятувати не тiльки її, а всiх тих дiвчаток, її студенток. Я ще до неї пару раз сходжу, попрацюю, коли буде час. А ти що, Грицю, ще не насидiвся поряд з "iдеальним образом"? - насмiхався Роб.
  -- Нi, не насидiвся! - просто оглушливо замурчав Грег. Я почуваюся, як то кажуть, як у Бога за пазухою. Так тихо, спокiйно, вiд Орисi так солодко i приємно пахне, вона бачить якiсь хорошi сни про мене, i я це вiдчуваю.
  -- Ну i чудово! Iще, Грицю, я - Iзольда Сидорiвна, не забувай, а то ти вже декiлька разiв при Орисi назвав мене Робом! Я зараз її розбуджу.
  -- Ага, а ти сам декiлька разiв казав про себе "я пiшов" та "я був"!
  -- Та вже скоро! Скоро кадавр Iзольди вилупиться, i я знову стану Робом!
   Роб дiстав iз кишенi залiкову книжку i поклав її поруч з Орисею. Потiм поклав руку на Орисин лоб i дуже чiтко сказав:
  -- Орисю! На iспит по iсторiї до Iнеси Миколаївни ми з тобою ходили удвох! Я розповiла їй, що ти працювала, i тому пропускала лекцiї. Потiм ти вiдповiдала про царя Хамурапi отримала четвiрку! Нiяких неприємностей не було! Зрозумiла?
   Орися, не вiдкриваючи очей, хитнула головою.
   - А тепер - прокидайся! - скомандував Роб i прийняв руку.
   Тут Орися потягнулася, замурчала i вiдкрила очi.
  -- Ой, то чи я задрiмала, чи що? - спитала вона.
  -- Та мабуть! Хизувалася своєю четвiркою, хизувалася, та й заснула! - сказала Iзольда Сидорiвна.
  -- Ой, я так стомилася! Iзольда Сидорiвна, я вам така вдячна, що ви вмовили Iнеску! Слава Богу, залишилась тiльки англiйська мова, але декан дозволив менi здавати iспит восени! Я з ним домовилась, адже у нас у школi взагалi не було вчительки iноземної мови! - радiсно защебетала Орися, весела, рум'яна та усмiхнена.
  -- Ну i чудово, он Гриць влiтку позаймається з тобою англiйською, вiн її непогано знає, - сказала Iзольда.
  -- Ха! Влiтку! Знаєте, Iзольдо Сидорiвно, скiльки менi картоплi потрiбно буде за лiто пересапати, скiльки журавлини назбирати! Та ще й англiйську вчити, вечорами, - сказала Орися, трiшки спохмурнiвши.
  -- В такому разi Гриць позичить тобi свого магнiтофону, правда ж, Грицю? - тут же сказала Iзольда Сидорiвна.
  -- Ой, Грицю! Будь ласка, позич менi магнiтофон, я його нiзащо не зламаю! В мене є декiлька хороших касет, подружки подарували, - сказала Орися, з надiєю подивившись на Гриця. У мене ж така вимова, що викладачку вiд неї нудить! - вже смiялася вона.
  -- Орися, та без проблем! - вiдповiв похмуро Грег.
  -- Дякую вам обом надзвичайно! - Орися встала з диванчику i продовжила. Ви менi не допомогли, ви мене врятували. Я не забуду цього нiколи i обов'язково вам обом вiддячу, зразу ж, як тiльки матиму змогу. Ви чудовi люди, я просто не очiкувала, що зустрiну таких, але завтра ж я їду додому.
  -- Орися! Он нас з Iзольдою сер Роберт запрошує на Iбiцу, до себе в маєток... - почав було Грег, але Орися засмiялась.
  -- Яка Iбiца, Грицю, ти що! Я чудово знаю, чим доводиться розплачуватися молодим дiвчатам за тi Iбiци! - сказала Орися.
   Потiм уважно подивилась в очi Грегу i тихо, але чiтко сказала: "Я нiколи не поїду нi з ким нi на якi курорти". Розвернулась i побiгла прибирати свою кiмнату та збирати речi.
  -- Оце тобi, знайшов "iдеальний образ!" - ошелешено сказав Грег. Робе, чому вона їде? В неї що, вдома є хлопець?
  -- Бач, як забалакав! - iронiзував Роб. Ще зовсiм недавно все те можна було сказати i про тебе! Нi, в неї нема ще нiкого, вона поки що мрiє тiльки про одне - закiнчити iнститут.
  -- Ага, мрiють вони закiнчити iнститут! А поки вивчаться, то i перетворяться на тих самих Iнес Миколаївн, хай їм грець! - лаявся Грег.
  -- Грицю! Заспокойся - нiде вона вiд тебе не дiнеться! Але не пришвидшуй подiї! Ти її знайшов в такiй неприємнiй ситуацiї, без грошей, без житла, а це її, як людину з великим почуттям власної гiдностi, дуже принижує. Вона нiзащо не стане купуватись на матерiальне.
  -- Та чи я її принижував, чи я її купував! - волав Грег. Я й сам майже такий!
  -- Ну, досить, нехай собi їде додому, не здумай її якось зупиняти, а то дiйсно втратиш!
   I Орися поїхала, залишивши Грега в повному вiдчаї. Вiн намагався подарувати їй мобiльного телефону, але вона категорично вiдмовилась, однак пообiцяла вiдповiдати на листи. Тепер нiяка фiзика вже не лiзла Грегу в голову, вiн сумував за Орисею, та ще й хвилювався за неї. Переполоти стiльки городу, назбирати тої клятої журавлини по лiсах. А раптом хтось посмiє її образити? Чи якийсь бовдур почне залицятися? Але Роб його заспокоїв:
   - Грицю! Негайно припини отi дурнi страждання! З Орисею нiчого поганого вiдбутися не може - я їй, коли лiкував, поставив такий самий прилад за вухо, як i в тебе. Це раз. По-друге, нехай трiшки посапає той город, нiчого з нею не трапиться, i це буде зовсiм недовго, поки не вилупиться Iзольда. Пiсля цього я впритул займуся твоєю Орисею. А поки-що можеш злiтати у Таборище, поглянути на неї, якщо це тебе заспокоїть. А то з тебе все рiвно нiякого толку зараз немає - дитина захворiла не кохання!
   - Ага, тодi я полетiв! - сказав Грег, вже не ображаючись на Роба, i вiдразу побiг до тарiлочки, прихопивши з собою автомобiльну карту України, по якiй вiн iнколи лiтав.
   По дорозi Грег ще заскочив до кухнi та взяв з собою самого здоровенного друшляка, якого знайшов. Вiн чомусь подумав, що металеве екранування на головi буде заважати Орисi бачити його духовно.
   I ось Грег, з друшляком набакир, летить понад Таборищем, вже веселий, в надiї скоро побачити Орисю. Село велике, але багато покинутих, поруйнованих будинкiв, багато неораних городiв, зате майже на всiх засаджених iде полiнка. Древнi, зiгнутi бабусi з сапами в покручених, вузлуватих руках, якi вже майже не здатнi втримати ту сапу, порпались на городах. Вони кректали та похитувались, вони з натугою вганяли сапку в землю i з натугою пiднiмали. "О Господи, який жах!" - думав Грег. "Куди таким бабцям полоти, їм усiм бiльше б личило лежати штабелями в реанiмацiї, а то й у морзi!" Зрiдка на городi поралась якась молодша жiнка, або дiдусь.
   I тiльки одна дiвчина - Орися. Грег вiдразу впiзнав її. На нiй було благеньке ситцеве платтячко з рукавом-лiхтариком, коротке та вузьке, мабуть, ще дитяче. На головi у неї очеретяний капелюх, а на ногах велетенськi чорнi черевики, схоже, що батьковi. Вона полола швидко та вправно, ще й наспiвувала. Грег, насунувши друшляк просто на обличчя, пiдлетiв ближче. Раптом спина у Орисi трiшки напружилась, неначе вона до чогось прислухалась, i Грег зрозумiв, що Орися щось вiдчуває, що вона от-от пiднiме голову i побачить його, незважаючи на той дурнуватий друшляк. I Грег негайно дав драпака.
   "Ну нiчого, хоч побачив, що все нормально, i то добре!" - подумав Грег, i полетiв низенько понад деревами до Орисиного будинку, подивитись на маму i братика, якщо вони вдома. Будиночок теж був запущений, трiшки кривобокий, подвiр'я густо заросло споришем, на ньому паслося декiлька курок. В загородцi рохкав кабанчик, розвалившись на сонечку. Раптом вiдчинились дверi i на подвiр'я, похитуючись, вийшла жiнка рокiв п'ятидесяти, з великою мискою в руках. Жiнка була схожа на Орисю, тiльки дуже грузна, неохайна, нечесана. Довге сiре волосся звiшувалось на обличчя, погляд її блукав. Вона зробила декiлька крокiв, миска випала з її рук, i сама жiнка впала слiдом за мискою, та й залишилась лежати, втупившись пустим поглядом в нiкуди. "О Господи, та вона ж п'яна!" - знову вжахнувся Грег. "А Орися i словом не обмовилась, що її мама - алкоголiчка!" - думав вiн. "Бiдолашна, адже немає нiчого страшнiшого, нiж батьки-алкоголiки. Як же вона жила весь це час, мабуть, вела все господарство, замiсть мами, мабуть, виховувала братика, та ще й гарно навчалась!". Грег знову ледь не плакав.
   Але тут у двiр, десь з вулицi, вбiг братик, ще одне сонячне диво. Вiн був, як кульбабка, стовiдсотковий блондин, засмаглий, замурзаний, босий. Хлопчик пiдбiг до матерi, i почав пiдводити її з землi, але в нього нiчого не виходило. Тодi вiн побiг на город погукати Орисю на пiдмогу, а Грег вирiшив летiти назад, поки Орися його не застукала на гарячому. Вона точно б не пробачила Грегу, якби знала, що вiн пiдглядає за її ганьбою.
   В Таборище Грег ще злiтав декiлька разiв, пiзно ввечерi, заглядав у вiкна Орисиного будиночку. Вiн хотiв перевiрити, чи немає там якихось кавалерiв, чи якихось гулянок, але Орися сидiла, як ясочка, бiля магнiтофону i шлiфувала свою англiйську вимову. Слава Богу, кавалерiв молодше шестидесяти рокiв у Таборищi не було взагалi.
   Вдома Грег здебiльшого тинявся по будинку, думаючи тяжкi думи. Його вразило сiльське запустiння, вразили отi ледве живi примари з сапами. У Києвi, i навiть у його рiдному мiстечку, все виглядало значно краще! Начебто стiльки перлинок видобуто i вигiдно продано, i грошi є в держави, а люди на селi отак бiдують. Та невже не можна доглянути тих бабусь, повсаджувати в крiсла, та нагодувати, щоби вони хоч перед смертю трiшки вiдпочили вiд отих вiчних сап! Може, ще не дiйшли тi кошти до всiх, може поступово життя буде покращуватись, Грег не знав.
   Також вiн намагався примусити себе вчити фiзику за четвертий курс, але в нього погано виходило, у всякому випадку, свiдомо. Вiн весь час вiдволiкався вiд пiдручникiв, бо всi його думки були в Таборищi. Але досить швидко Грег знайшов вихiд. Вiн швиденько проглядав якийсь роздiл пiдручника, читаючи майже тiльки однi заголовки, i завалювався спати, заодно задавши своєму калькулятору вiдповiднi запитання. А прокинувшись, Грег вже знав весь роздiл, те ще й купу iншої iнформацiї на цю ж тему, якої нi в яких земних пiдручниках не було.
   Тим часом Роб все ще бiгав по будинку в незвичному виглядi Iзольди, бо ж крiо-камера була зайнята, а без неї вiн не мiг знову переробитися на себе самого, сера Роберта Грея. Тому Роб вирiшив провiдати Iнесу Миколаївну та трiшки з нею розiбратися, поки вiн має вигляд Iзольди. Роб взяв таки той фолiант, причепурився, начепив капелюшок з вуаллю i пiшов собi.
   Повернувся Роб, чи то Iзольда (психiка Грега ледве витримувала всi цi штучки) в доброму настрої.
  -- Ну, що там наша Iнеса? Не розтерзала тебе? - спитав його Грег.
  -- Боже збав! Ми ж з нею ще з того разу подружки! - сказав Роб. Та ще як я їй подарувала той дурнуватий фолiант! Ти знаєш, Грицю, а вона не така вже й погана жiнка. Я глибоченько просканував її психiку. Їй дiйсно сексо-терапiя не пiдiйде, в неї був сексуальний досвiд, але дуже невдалий. Уявляєш, той бовдур, її перший партнер, навiки вiдбив у неї бажання займатися цим ще раз.
  -- Бив, чи що? - здивувався Грег.
  -- Та нi, фiзично не бив, але й морально можна людину вбити. Вiн її мало того, що звинуватив в задовгiй цнотливостi, а й ще розкритикував її фiгуру. Щось на зразок того: "А, то тому ти так довго була дiвкою, що така потворна!"
  -- О Господи, який жах! Невже бувають такi падлюки на свiтi? - жахався Грег.
  -- Ой, чого тiльки у вас тут не буває! - казав Робо-Iзольда. Я, як навчався, пам'ятаю, у Оксфордi, на психологiчному вiддiленнi, то чого тiльки не наслухався!
  -- А ти вчився в Оксфордi? - з благоговiнням спитав Грег чомусь пошепки.
  -- Ха! Де я тiльки не вчився! Орту ж потрiбно було ваше життя якось вивчити, усвiдомити. Я дуже багато де вчився, починаючи з притулку для дефективних сирiт, куди мене Орт пiдкинув нiмим десятирiчним хлопчиком. Ага! Якось треба ж було починати, це пiзнiше вiн навчився переписувати вашi мiзки в свої прилади.
  -- I скiльки ж рокiв ти тут, Робе? Починаючи з того притулку? - запитав Грег.
  -- Майже сiмдесят три роки, - вiдповiв Роб.
  -- Ого! Нiчогенько собi! А Орт казав менi - пару циклiв! - дивувався Грег.
  -- Орт жив у менi рокiв десять всього, коли я тут вже повнiстю вкоренився та забагатiв. Ну, та то дiло старе. Далi про Iнесу. Ти знаєш, менi її стало шкода, вона теж жертва обставин, її тiло вимагає сексу, а душа противиться. Тому такий розлад в її психiцi. Вона не хоче сексу, а хоче просто любовi. Любовi та турботи, як кожне живе створiння. I ти знаєш, я знаю, що мушу робити, - повiльно сказав Роб, закидаючи ногу на ногу.
  -- I що ж, Робе? - запитав Грег.
  -- Я мушу пошити їй гарного чоловiка, - сказав Роб.
  -- Ха! Робе, ну ти даєш! Я теж в дитинствi хотiв позбирати всiх приблудних кошенят та цуценят та й поселити їх в себе вдома! - засмiявся Грег. Всiх стражденних та нужденних врятувати просто неможливо!
  -- Я чудово це знаю, Грицю, я довго живу на цiй планетi, - сумно вiдповiв Роб. Але тим людям, з якими я близько зiткнувся, i яким можу допомогти - я допомагаю. Це просто обов'язок кожної розумної та гуманної iстоти.
   - Мабуть, Робе, ти маєш рацiю, - сумно сказав Грег. Вiн думав, що от люди одружуються, а чи свiтить йому таке щастя, вiн не знає, бо Орися, мабуть, зовсiм його не любить.
   I ось, нарештi, справжня (якщо можна так сказати) Iзольда Сидорiвна благополучно вилупилась iз свого гiгантського плодового мiхура у крiо-камерi. Як тiльки камера звiльнилась, Роб вiдразу ж переробився на сера Роберта, бо бути в жiночому, та ще й старечому, тiлi йому було надзвичайно неприємно. Надалi Роб возився з Iзольдою, як з немовлям. Адже вона дiйсно була немовлям! Грег нiчого з того не бачив, навiщо воно йому, i познайомився з новою Iзольдою тiльки вже тодi, коли вона стала усвiдомлювати себе Iзольдою Сидорiвною. I ось, новоспечена Iзольда перший раз цiлком самостiйно вийшла зi своєї кiмнати в кухню попити чаю.
   - Грицю, привiт. Як там Орися? - спитала вона, присьорбуючи чай.
   - Та нiчого, Iзольдо Сидорiвно, сапає картоплю! - вiдповiв Грег. Вiн вiдчував себе поряд з новонародженою Iзольдою якось незатишно, все нiяк не мiг пристосуватись до навколишнiх чудес та звикнути до них.
   - А не дзвонила? Бо я як захворiла на той клятий грип, так до цих пiр нiяк до тями не прийду. Така була температура висока, i це в моєму вiцi! I як тiльки запалення легень вдалося уникнути, - казала Iзольда.
   - А чим вона буде дзвонити, вона ж не схотiла вiд мене телефон взяти, така горда! - з образою сказав Грег.
   - Вiд тебе не взяла, зате вiд мене взяла, - сказала Iзольда беземоцiйно, але Грег знав, що ця неприродна беземоцiйнiсть скоро минеться, як i у Роба, i Iзольда знову стане такою, як i була, в "виконаннi" Роба.
   - Ви що, спромоглися подарувати їй телефон? - вразився Грег.
   - Грицю, з тебе ще поганий психолог. Я телефон їй просто позичила, до першого вересня, сказала, що я ним по-старостi нiяк не можу оволодiти, i нiколи не користуюсь. Та й грошей на дорогу додому вона в мене позичила.
   - Ой, дякую вам, Iзольдо Сидорiвна, ви такий тонкий психолог i така чудова жiнка! - дякував Грег вiд всiєї душi.
   - Ага, до речi, там був забитий наш мiський номер, ну, того телефону, що в вiтальнi, - сказала Iзольда. А я, мабуть, ще пiду полежу, щось я себе кепсько почуваю.
   Ну, звiсно, з тих пiр Грег вiд телефону в вiтальнi далеко не вiдходив, навiть коли читав пiдручники по фiзицi в своїй кiмнатi, то дверi не зачиняв. I ось, буквально через декiлька днiв, телефон задзвонив!
  -- Грицю, це ти? - почув вiн такий рiдний, але чомусь тремтячий голос Орисi.
  -- Я, звiсно я, Орисю! Дуже радий, що ти дзвониш! Як твої справи?
  -- Грицю, а ваш хазяїн вже приїхав? - спитала Орися.
  -- Вiн то приїхав, але зараз його немає вдома, буде тiльки ввечерi, - чомусь вгадав, як правильно вiдповiсти, Грег.
  -- Ой, чудово, я вже в Києвi, на вокзалi, через десять хвилин буду на Львiвськiй! - сказала Орися i вiдключилась.
   Грег швиденько причепурився, бо як Орися поїхала, то вiн навiть вмиватись перестав, i включивши чайника, побiг зустрiчати гостю. "Що за така невiдкладна справа в неї?" - думав Грег. "Ну та яка рiзниця, головне, що вона тут!". I вiн побачив Орисю, яка вже пiдходила до брами. Орися була в джинсах та футболцi, в руках тримала плетену корзинку. "Печериць, чи що, вона нам привезла?" - думав Грег. Орися була дуже напружена, зосереджена, але коли вони ввiйшли у двiр, то вона посмiхнулась i навiть - чмокнула Грега в щоку! Вiд чого вiн мало не зомлiв.
   Отямився Грег на кухнi, на диванчику, вiн спостерiгав, як Iзольда i Орися жваво розмовляють та посмiхаються одна однiй. "Так!" - раптом сказала Орися радiсно. "Мої любi рятувальники! Настав час менi з вами розрахуватись!" Iзольда та Грег дивились на неї здивовано. "Ось!" - гордо сказала Орися, поставила на стiл свою корзину, порозв'язувала на нiй якiсь хустки та ганчiрки i висипала на стiл - десь з пiв вiдра блакитних перлинок! "Опа! Оце, мабуть, те саме, що Грег назвав "впритул займуся твоєю Орисею", - здогадався Грег.
  -- Орися, люба, ти що, в себе на городi викопала цi перлинки? - сплеснула руками Iзольда Сидорiвна.
  -- Так! - гордо сказала Орися. Я ледве не впала, коли вони бризнули у мене просто з пiд сапи!
  -- О, то це чудо! Господь почув мої молитви за тебе, ти така хороша дiвчинка! - трiщала Iзольда, витираючи сльози щастя i цiлуючи Орисю в щоку. Поздоровляю тебе, моя дитинко! Тепер ти без проблем закiнчиш своє навчання!
   А Орися тим часом почала акуратно роздiляти мерехтливу купку на три рiвнi частини.
  -- Ось я i маю чим з вами розрахуватись! Так не очiкувано швидко, - сказала Орися, радiсно посмiхаючись. Це вам, Iзольдо Сидорiвна, - показала Орися на одну купку. А це тобi, Грицю, - i показала на iншу.
   Гриць мовчки пирхнув собi в кулак. Iзольда Сидорiвна раптом заплакала.
  -- Моя дорогоцiнна дитиночка! Я просто не маю слiв, - хлипала вона. Дякую тобi, моя люба, менi дуже приємно. Але! Цього нiхто не знає, - продовжила вона, але вам я можу сказати, я вас обох бачу наскрiзь - ви поряднi люди. Я дуже i дуже заможна жiнка. Так, так, не дивися на мене так здивовано, Орисю, я все життя працювала на дуже делiкатних i вiдповiдальних посадах, менi платили великi грошi не тiльки як кухарю, а здебiльшого, як тонкому психологу, до того ж слiпому i глухому. За межi тих урядових будинкiв не вилетiло нi єдине словечко з моїх вуст, я - ще й великий конспiратор!
   Грег покосився на Iзольду, що вона розцiнила, як недовiру.
   - Грицю, от ти менi не вiриш, бо тебе цiкавить, чому ж тодi я до цих пiр працюю? Так? На те є двi причини. По-перше, коли я працюю, то почуваю себе молодою i здоровою, по-друге, коли я не працюю, я лiнуюся собi готувати i нiчого не їм. До того ж у сера Роберта менi надзвичайно подобається, я тут вже давно i дуже звикла. Iзольда помовчала. Ну, та нехай, вiзьму двi штучки, щоб тебе, Орисю, не образити. Покладу до своїх прикрас. Так, так, у мене навiть є деякi дорогоцiнностi! - гордо сказала Iзольда. Я їх не ношу, але часто ними граюсь.
   I Iзольда Сидорiвна взяла двi перлинки зi своєї купки.
   Орися перевела погляд на Гриця.
  -- А я беру! - нарештi знайшов, що сказати, Грег. За цi перлинки ми з тобою придбаємо собi квартиру, коли поберемося!
   Грег пiдвiвся, взяв у шафцi каструльку i згорнув в неї "свої" перлинки. Орися засмiялася, заплескала в долонi. Роб мав рацiю, вона дуже не любить брати, це принижує її, зате обожнює вiддавати, вiд цього вона почуває себе сильною i значною. Фух, а вiн зразу теж хотiв вiдмовитися, але все-таки знайшов вiрний вихiд з цього слизького положення. Грега надзвичайно зворушила Орисина грандiозно завелика "розплата" за двадцятиденний притулок. "Люба Орися", - думав вiн, - "така щедра, така горда, така вдячна, така добра та весела".
  -- Ну що, Орисю, а тепер ти поїдеш зi мною в яку-небудь подорож? - все ж таки наважився спитати Грег.
  -- Тепер поїду! - Орися застрибала i заплескала в долонi. Тiльки ж потрiбно це все якось чи здати, чи продати - я на цьому абсолютно не розумiюся! Щоб ще не обдурили, чи не вкрали.
  -- Ой, та з цим нiяких проблем не буде, - сказала Iзольда. У сера Роберта є родовище перлинок в Сахарi, вiн вже давно купив там дiлянку, ще до перлової лихоманки. Збирався розташувати там сонячну електростанцiю, а там - бац! - i виявились перлинки!
  -- Ну й чудово, я думаю, грошей очiкувати довго не доведеться? - спитала Орися. Бо в мене ж мама i Сергiйко, треба їм допомогти.
  -- Та вiн через годину-другу буде вдома, ми тебе з ним познайомимо, - сказав Грег.
  -- Ой, я так хвилююсь, чомусь я боюся з ним зустрiчатися! - сказала Орися.
  -- Орисю, припини! Вiн чудова людина, хоч i товстосум! - заспокоїла її Iзольда.
   Потiм вони заховали перлинки по каструлям i сiли обiдати. Орися, захлинаючись, розповiдала їм, як знаходила перлинки, як викопувала їх вночi, щоб нiхто не бачив, з яким страхом вона їхала в Київ, бо боялася, що по дорозi пограбують.
   Як тiльки вони пообiдали i прибрали зi столу - явився сер Роберт Грей, власною персоною. Грега вразило, як змiнився його вигляд - тепер це був дiйсно товстосум, а не Грегiв кухар-служка. Поважно, вальяжно сер Роберт зайшов до вiтальнi, розвалився у крiслi i закурив, скинувши з нiг дорогi черевики. Iзольда значно краще знала, як себе поводити з хазяїном, бо цi знання разом з фiктивними спогадами були мiцно записанi в її головi. Вона швидко налила в склянку якогось брендi, чи то шеррi, поставила на тацю i понесла серу. Той взяв склянку, привiтно посмiхнувшись Iзольдi. Присьорбуючи напiй, вiн помiтив в розчиненi дверi кухнi насторожений погляд Орисi i посмiхнувся їй, приклавши руку до серця. Потiм помахав рукою Грегу i Орисi, запрошуючи їх зайти у вiтальню.
   I раптом сер забасив щось привiтно ... на чистiсiнькiй англiйськiй мовi. Грег вiдвiсив було щелепу, як вiдразу ж її пiдiбрав, вiн зрозумiв, що так i потрiбно, адже це було б пiдозрiло, якби сер Роберт почав розмовляти з Орисею на українськiй мовi.
   - Ой, Грицю, я нiчого не розумiю - перекладай! - штовхнула його пiд бiк Орися, i Грег почав якось перекладати.
   Чого вiн не розумiв, Роб пiдказував йому подумки. Та ще й насмiхався одночасно, бо всерединi це був той самий Роб. Вони познайомилися i порозумiлися з Орисею, а надалi все було чудово. Сер Роберт порекомендував Орисi продати йому перлинки навiть вище свiтових цiн, але без реєстрацiї цiєї продажi, щоб не платити дуже високий податок державi, i Орися погодилась. Сер Роберт наказав Грегу зсипати перлинки в свiй дипломат i сказав, що завтра ж вранцi вiн заведе рахунок на Орисю i на Грега, i покладе туди вiдповiдно двi третини i третину загальної суми. I сер Роберт попрямував в свої покої.
  -- Ой, Грицю, Iзольдо Сидорiвно! Я ж з-за цих перлинок всю нiч не спала, перенервувала, i вiдчуваю, що зараз просто тут впаду i засну, - сказала Орися.
  -- Грицю, а ну тягни з вiтальнi на другому поверсi розкладне крiсло, оте велике, жовте, поставимо його у мене в кiмнатi, i я там постелю Орисi! - скомандувала Iзольда.
   Вони вклали Орисю в те крiсло i тихенько причинили дверi. Iзольда Сидорiвна почала готувати вечерю, а Грег побiг до сера Роберта, побалакати. Роб вiдразу пiсля народження Iзольди перебрався в верхнi покої, бо тепер йому потрiбно було грати роль справжнього хазяїна цього будинку.
  -- Робчику, привiт! - закричав Грег, влiтаючи в спальню. Я просто вражений, який з тебе вийшов першокласний сер!
  -- Так, Грицю, щоб це було в останнiй раз - "Робчику, привiт" та ще й на українськiй мовi! Менi то начхати, як ти мене називаєш, але ж Iзольда! Орися! Ти з глузду з'їхав? - дивлячись на Грега з-за газети, строго сказав Роб англiйською.
  -- Ой, пробачте, сер Роберт! - забелькотiв Грег англiйською, просто я надзвичайно, той, задоволений i той, радiсний.
  -- Звикай, звикай! Я теж телепень, потрiбно було тренуватися, поки Iзольда до тями приходила. Ну, та нiчого, звикнемо. Але постiйно контролюй себе! А тепер слухай! - казав сер Роберт. Я тут в Києвi вирiшив започаткувати фiлiю своєї фiрми, сонячно-енергетичної, i думаю, що потрiбно буде виростити собi ще i директора цiєї фiлiї, я не дуже хочу сам всiєю тою рутиною займатися. I саме вiн i буде Iнесиним чоловiком, за сумiсництвом!
  -- О! Чудово! Iнеса точно пiсятиме окропом! Чоловiк - англiєць, та ще й директор фiлiї солiдної фiрми! - застрибав Грег, для нього тепер всi новини були радiсними.
  -- Ага! Вiрно, у них там на фiлфаку ледь не всi жiнки - i навчаються, i викладають. I такi у них проблеми у взаємовiдносинах, така конкуренцiя, просто жах! Вони безкiнечно вихваляються одна перед одною, якi в них крутi чоловiки, i як вони їх, розумниць та красунь, безтямно люблять! - смiявся Роб.
  -- Звiсно, баби, воно i є баби. А Iнеса, мабуть, вiд цього ще бiльше казиться, так? - спитав Грег.
  -- Ага! Ну зате тепер вона їм всiм покаже, хто самий незрiвнянний. А дiвчаткам, її студенткам, вiд цього буде взагалi неоцiненна користь. Iнеса стане улюбленим викладачем, я це вже передбачую.
   Орися проспала весь вечiр i всю нiч, а Грег весь цей час бiгав по будинку, стрибав зi сходiв i танцював на горищi - злегка казився вiд щастя. "Орися поїде зi мною! Орися мене любить! Тра-ля-ля! Я зiйшов з розуму! Тра-ля-ля!" Тiльки на свiтанку вiн втомився i заснув. А Орися, свiжа та бадьора, саме в цей час i прокинулась. Iзольда теж прокинулась i розпочала готувати снiданок. I Орися вирiшила порадитись з нею, як iз жiнкою, адже бiльш нi з ким вона не могла поговорити на таку делiкатну тему.
  -- Iзольдо Сидорiвно! Я хотiла з вами порадитись - сказала вона. Як ви вважаєте, чи можна менi поїхати з Грицем десь вiдпочити?
  -- Орисю, ти неправильно ставиш запитання. Хiба ти не доросла людина? Ти повинна запитати тiльки в самої себе: "Орисю, чи хочеш ти поїхати з Грицем вiдпочивати?"
  -- Так! Звичайно, я дуже хочу. Але я боюся, що не зможу десь там, наодинцi з ним, довго пручатись. Не думайте, що тiльки йому пручатись, а й самiй собi! Адже ще зарано! Як ви вважаєте?
  -- Що за нiсенiтницi! Сьогоднi зарано, завтра запiзно - згадай Iнесу. Навiщо пручатись тому, чого сама бажаєш? Навiщо такий мазохiзм? Заради чого? Ну, звичайно, якщо Гриць тобi не подобається, тодi зовсiм iнша рiч.
  -- Ой, нi, що ви, Iзольдо Сидорiвна! Вiн менi дуже i дуже подобається. У всiх аспектах. Але...
  -- Якi ще але? Орисю, слухай тiльки свого серця! Чого ти боїшся? - сердилася Iзольда.
  -- Та того i боюся - завагiтнiти! - просто закричала Орися, ледь не заплакав.
  -- Тю на тебе! В нас час цього нiчого боятися. Зараз є рiзнi хорошi лiкарськi засоби, якi зовсiм нешкiдливi i чудово захищають вiд незапланованої вагiтностi. Ага, до речi, в аптечцi сера Роберта якраз такi i є!
   Орися подивилася на Iнесу Сидорiвну здивовано.
  -- Ти, Орися, не дивуйся, це зараз вiн став трiшки тихiший та стриманiший, мабуть вже вiк не той, а ще декiлька рокiв тому вiн таке виробляв, жах! Тут вiдбувалися такi гучнi гулянки, такi вечорницi, аж будинок двигтiв. I жiнок рiзних вiн сюди поводив - i не згадаю всiх, стiльки їх було. А от неприємностей з тими жiнками, на зразок того, що "Ой, я вiд тебе завагiтнiла!" сер Роберт дуже не любив. Тому в нього в аптечцi завжди був один чудовий англiйський засiб, дуже дорогий, але абсолютно не шкiдливий i дiєвий. Тому саме перед тим самим, ну, ти мене розумiєш, вiн кожнiй дамi у келих з шампанським демонстративно, щоб вона бачила, всипав тi лiки. Саме тому сер Роберт нiколи не мав проблем з пузатенькими коханками!
   Орися мовчала, їй було чомусь соромно все це чути. А Iзольда пiшла у вiтальню i дiстала з шухлядки упаковку пiгулок. Вона дала їх Орисi i сказала, що якщо в тих таблетках виникне потреба, то приймати їх потрiбно кожен день в один i той же час. Орися швиденько заховала лiки в кишеню i почервонiла.
   Але нi Орися, нi сама Iзольда Сидорiвна не могли знати, що нiяких гулянок в цьому будинку сер Роберт нiколи не влаштовував, нiякi коханки не ковтали тут протизаплiдних пiгулок, всi цi спогади просто були записанi в Iзольду ще в крiо-камерi, перед самим її "народженням". А пiгулки тi були зовсiм не англiйськi, їх власноручно синтезував Роб, ще коли лiкував Орисю в крiо-камерi. Адже Роб був надзвичайно передбачливим!
   I Орися поїхала таки з Грегом вiдпочивати, вони пронеслись галопом по Європам, зупинившись все ж таки на деякий час в Англiї - шлiфувати вимову. I тi пiгулки, не вiдразу, а через деякий час їм обом стали у пригодi. Жили вони в простеньких готелях, їздили на автобусах, купалися в морi, вiдвiдували самi демократичнi та не дорогi ресторанчики - просто їм обом так було зручнiше та звичнiше. Вони були не просто щасливi, вони лiтали, вони насолоджувались кожною миттю цiєї незрiвнянної подорожi. Але це було не вiдразу.
   Спочатку вони накупили цiлу вантажiвку рiзних потрiбних в Орисиному домi речей - холодильник, телевiзор, пральну машинку, комп'ютер та велосипед Сергiйку, одяг, купу рiзних продуктiв та консервiв - щоб Орися могла спокiйно вiдпочити, не турбуючись про свою сiм'ю. Крiм того, вони закодували Орисину маму вiд алкоголiзму, ну, i звичайно, на нiч вони зупинились в будинку сера Роберта. Його, як завжди, коли потрiбно, не було вдома. I без крiо-камери ця справа також не обiйшлася.
   Грег часто згадував, як вони приїхали в Таборище з тою вантажiвкою. Це було кiно! Якраз у селi був "празник" i всi бабусi, як одна, причепуренi, склавши на колiнах свої жахливi, виробленi руки, сидiли на лавочках понад вулицею i лускали насiння. Як тiльки вони вгледiли ту вантажiвку, то ближнi бабусi вп'ялися в прибулих рентгенiвськими поглядами i повитягували шиї, а дальнi, спираючись на цiпки i похитуючись, почали пiдходити якомога ближче, щоб не пропустити нiчого з того, що вiдбувається. Вони обговорювали цю надзвичайну подiю гучно, зовсiм не турбуючись про те, що тi, кого вони обговорюють, все те до словечка чують.
  -- Параско, а жених у Оришки нiчогенький такий парубок, бравий! - казала одна, пропiкаючи своїм поглядом дiрку у Греговiй потилицi.
  -- Парубок нiчого, та й Оришка у нас нiвроку! Такої цицькатої дiвки, мабуть, i у всьому районi немає, - вiдповiдала Параска гордовито.
  -- Та дiвчата, а як же! - просто кричала третя з того боку вулицi. У нас i Бондарi, i Буряки споконвiку всi були ловкi та справнi! I Тетяна, поки не спилася, теж була гарна!
   Грег швиденько заховався за парканом, вiн не звик до такої безцеремонностi.
  -- Грицю, не звертай уваги, у нас тут завжди так. Їм же нудно, тут нiколи нiчого не вiдбувається - iнформацiйний голод! - смiялася Орися.
  -- Орисю, я тебе хотiв запитати, чому цi бабцi живуть тут однi? Адже вони такi старi та безпомiчнi? Мабуть, i городи самi обробляють? - питав Грег.
  -- Та ну їх зовсiм, вони ж хазяйки! А гарна хазяйка краще вмре на городi, анiж допустить, щоб вiн зарiс бур'яном! Грицю, їм навеснi так збiльшили пенсiю, що я ще мiсяць назад мрiяла швидше стати старою! На таку пенсiю тої картоплi можна купити вагон! Але вони все ж таки знову її садять! Чи то звичка така, чи психiчне захворювання - не знаю.
  -- А чому б їх не зiбрати всiх в якомусь одному комфортабельному будинку, щось на зразок iнтернату, бо хати ж у них просто жахливi! - питав далi Грег.
  -- Ти що, Грицю, потрапити у "приют" для старих - це велика бiда i просто сором. Бабцi помирають однi в холоднiй хатi, а в притулок не йдуть.
  -- Та мабуть там так добре, в тих притулках, що не хочуть йти! - сказав Грег.
  -- Скорiш за все! - вiдповiла Орися.
   Потiм, пiсля Європи, Грег з Орисею поїхали до Грега додому, провiдати нарештi батькiв, якi нiяк не могли дочекатися синочка, потiм знову в Таборище, i , нарештi, вони повернулися в Київ.
   Iзольда зустрiла їх, як рiдних дiтей, обцiлувала, оглянула з усiх бокiв i зробила висновок, що Орися схудла i засмагла, а Гриць потовщав i змужнiв. Але Iзольда була надзвичайно заклопотана - вона готувала вечiрку. Сер Роберт запросив до себе в гостi свого нового директора фiлiї. Iзольда бiгала по кухнi, страшенно стурбована, вона дуже хотiла вразити гостей своїми неперевершеними стравами.
   Грег та Орися сiли тихесенько в Греговiй кiмнатi i розпочали читати всi газети, в яких тiльки публiкувались об'яви про продаж житла. Вони вирiшили купити собi невеличку квартиру десь неподалiк вiд Львiвської.
   Iзольда нарештi звiльнилась i погукала "дiточок" випити з нею чайку.
  -- Орися, я повинна тебе попередити, щоб ти не злякалась. Я, а вiрнiше ми з сером Робертом, запросили на вечiрку твою Iнесу Миколаївну, - сказала Iзольда.
  -- Що? Iнесу? Навiщо? - здивувалась i трiшки злякалась Орися.
  -- Розумiєш, таке дiло. Новий директор - канадець українського походження, дуже гарний менеджер, з досвiдом, i людина порядна. Так от, вiн бездiтний, не так давно овдовiв, i коли сер Роберт вмовив його iти до нього директором фiлiї, то вiн наче пожартував: "сер Роберт, я поїду у Київ тiльки тодi, коли ви знайдете менi iнтелiгентну, порядну україночку рокiв сорока. I щоб була бездiтна та худенька".
  -- Ну, сер Роберт вирiшив, що то жарт, та й забув про ту розмову. Коли це являється той канадець, як його? А, Джекоб Смальчук! От! Являється той Джекоб i нагадує Роберту про iнтелiгентну жiнку. Сер Роберт прийшов додому i жалiється менi, що в нього повно знайомих жiнок, але iнтелiгентними їх важко назвати, бо сам вiн має схильнiсть зовсiм до iнших жiнок, не дуже обтяжених науками, зате розкутих i безтурботних, ну, в цiлому, до гулящих.
   Грег хмикнув собi в кулак. А Iзольда розповiдала далi.
  -- А мене вiдразу неначе щось в голову вдарило - Iнеса Миколаївна! Вона по всiх параметрах пiдходить, тридцять сiм рокiв, iнтелiгентна, порядна, худенька. Ага, може трiшки занадто, але худенька. Я Роберту вiдразу i бовк! - про Iнесу, а вiн менi каже, негайно клич її, бо вибирати вже нiколи, завтра вечiрка.
   Iзольда посьорбала чаю i продовжила.
  -- Я швиденько начепила капелюшок, i до Iнески, думаю, хоч би її застати вдома! Вона, бiдолашна, сидить i плаче. Не знаю, чому, може якi неприємностi. Ну, я їй дала те запрошення в руки i сказала, що мiй хазяїн запросив її, бо дуже цiкавиться iсторiєю. Оце наче все.
  -- Iзольдо Сидорiвно! - сказала Орися. Добре, що ви мене попередили, а то я могла б i свiдомiсть втратити, побачивши її. Я чомусь її надзвичайно боюся!
  -- Та нi, вона непогана жiнка! - запевняла Iзольда. Менi навiть здається, що в майбутньому ви з нею подружитесь.
   Орися нiчого не вiдповiла, тiльки пересмикнула плечима. Потiм "дiточки " допомогли Iзольдi Сидорiвнi накрити на стiл, з духової шафи запахло чимось незрiвнянно смачним, Iзольда перевдяглася в парадну форму, а Орися з Грегом заховалися в Грегову кiмнату. Грег знав, що Роб запросить їх за стiл, але ж потрiбно було конспiруватись перед Орисею. I ось у вiтальнi з'явилися першi гостi, почулися привiтання та розмови на українськiй та на англiйськiй мовi, жiночий смiх. Орисi було дуже цiкаво, i вона намагалася пiдглянути в шпарку замка. Раптом дверi вiдчинилися i на порозi з'явився усмiхнений сер Роберт, злякавши Орисю до гикавки. Вiн, звичайно ж, запросив i їх.
   Орися не хотiла йти, але Грег просто потяг її, йому теж було цiкаво глянути на "свiжопошитого" Джекоба Смальчука, на ту "страшну" Iнеску, та на процедуру залицяння iнопланетного бiо-робота до земної викладачки унiверситету. Гостi походжали по будинку та захоплювалися його красою та зручностями. Дружина головного бухгалтера нахвалювала чудовi картини, якi висiли у вiтальнi, а чоловiк кадровички не вiдходив вiд килима, на якому розташувались рiзнi шаблi, клинки та ятагани.
   Грег вiдразу ж спiдтишка почав уважно розглядати Джекоба. Його впiзнати було дуже легко, вiн чимось невловимо вiдрiзнявся вiд iнших, i не тому, що був бiо-роботом, а тому, що просто був iноземцем. Це був рудий, високий, досить огрядний чоловiк рокiв так пiд п'ятдесят, в нього були дуже свiтлi брови i вiї та квадратна англо-саксонська щелепа, мабуть, женилися тi Смальчуки виключно на англiйках або на iрландках. Джекоб уважно i по-черзi розглядав всiх присутнiх жiнок, мабуть, шукав серед них свою "iнтелiгентну українку", але такої не знаходив. Сер Роберт нервово поглядав на годинника - мабуть, також чекав на Iнесу, а її все не було.
   Грег i Орися вiдразу почали розмову з головним спецiалiстом, молодим хлопцем, який щойно закiнчив фiзико-технологiчний iнститут. Вiн захоплено розповiдав про своє вiдрядження на промисловий майданчик, десь на плоскогiр'ї в Криму. Там уже почали монтувати напiвсферичнi дзеркала, щоб вловлювати та концентрувати сонячнi променi. Сонячнi батареї вони поки-що використовуватимуть зарубiжнi, iзраїльськi, сам сер Роберт їздив за ними на сонячну ферму Сде Бокер, до вiдомого Девiда Файмана.
   Але ось дверi вiтальнi вiдчинилися i зайшла Iнеса Миколаївна! Висока, струнка, щоб не сказати кiстлява, молода жiнка, зi смаком вбрана, гарно зачесана, та й личко в неї непогане, не те, щоби красуня, але цiлком приємна жiнка. Але вона була якась дуже напружена, щоб не сказати перелякана, з застиглим виразом обличчя. Сер Роберт швиденько пiдскочив до неї i почав кланятися, прикладати руку до серця i щось привiтно говорити. Iнеса вiдразу трошки скуто, але посмiхнулася, щось вiдповiла, i сер Роберт пiдвiв її за руку до Джекоба. Грег вловлював за гулом голосiв деякi слова Роба: "..iсторiя Єгипту..", "...трiшки українець..", "...колiзеум..." та "...вдiвець...". А Грег слiдкував за виразом обличчя Джекоба. Ну кiно! На ньому вже свiтилися захват та любов! Так швидко, з першого погляду! Схоже було, що саме таку жiнку вiн i очiкував побачити! "Та, мабуть, Роб його вiдразу запрограмував на любов до Iнески!" - подумав Грег. "Звичайно, адже саме для цiєї важливої мiсiї вiн i був "пошитий"!" Надалi гостi розсiлися за столом i почали пригощатися. Пiсля першого ж келиху шампанського Iнеса розчервонiлася, очi її заблищали, вона весь час весело щебетала з Джекобом, який не вiдходив вiд неї нi на мить i закохано заглядав їй в очi.
   Ну, що, ну i все. В жовтнi i Джекоб з Iнесою, i Грег з Орисею побралися, в один день. Перед тим обидвi нареченi, висолопивши язики, та ледь не взявшись за руки, бiгали по магазинах, вибирали сукнi, черевички, квiточки-вiночки та iншi дуже важливi речi, i, чого Орися нiяк не могла собi уявити, дiйсно подружилися. Але надалi Орися все ковтала та ковтала свої пiгулки, бо в неї ще було достатньо часу, зате Iнеса негайно завагiтнiла, вiд чого взагалi розквiтла та помолодшала. Ну, перед тим сер Роберт таки спромiгся непомiтно запхнути її в свою крiо-камеру, бо Iнеса багато палила i в неї вже була прихована форма туберкульозу легенiв.
  -- Ой, морока менi безперервна з оцими всiма приблудними кошенятами! - примовляв Роб. То вони плачуть-страждають, то вони хворiють-помирають! Менi ж потрiбно завдання Орта виконувати, сонячне випромiнювання в електроенергiю перетворювати, а я блохатих кошенят виходжую!
  -- А хто тебе просив? - казав йому Грег. Ти сам за це взявся.
  -- Ага, я ж не можу допустити, щоби мої гени задарма пропали! В мене ж гени - ого-го, Орт добре почаклував в бiохiмiчнiй лабораторiї на Iбiцi, поки мене пошив! - гордовито сказав Роб.
  -- Так що, у Джекоба твої гени? - здивувався Грег.
  -- Майже, - вiдповiв Роб. Я йому тiльки масть помiняв, i трiшки зовнiшнiсть, а взагалi то вiн - це я, тiльки, звичайно, зi статевою складовою.
   Грег з Орисею придбали собi гарну квартиру прямо на Львiвськiй площi, на сьомому поверсi i пiсля весiлля поселилися там. Вони гарно облаштували своє гнiздечко i почали наполегливо вчитися. Зовсiм скоро Грег почав дещо "винаходити", саме те, що потрiбно було для створення ємного акумулятора. Тим часом сер Роберт по всiй планетi заснував безлiч фiлiй своєї фiрми "Саншайн" - сонячне свiтло. Вони з Грегом запланували "винайти" той акумулятор десь на другому роцi Грегової аспiрантури, не ранiше, але до того часу вловлювачiв свiтла вже повинно бути багато по всiх пiвденних країнах.
   Коли Грег отримав свою першу Нобелiвську премiю, то сер Роберт Грей надумав повернутися додому, на Iбiцу, i Грег, а вiрнiше уже пан Григорiй Ткаченко, придбав його будинок. I саме в той будинок Грег привiз iз пологового будинку Орисю з своїм первiстком, синочком Ярославом.
   Iзольда Сидорiвна, яка ще деякий час у них працювала, все ж таки пiшла на пенсiю i поїхала жити в свiй будинок на Харкiвщинi, а Орися найняла нову кухарку, теж дуже хорошу молоду жiнку i знову ж таки, тонкого психолога. Орися не могла б i припустити, що це була та сама Iзольда, тiльки пропущена Робом через крiо-камеру, та "заряджена" новими спогадами.
   Сер Роберт теж оженився в себе на Iбiцi, i ще встиг наплодити п'ять чоловiк надзвичайно обдарованих дiточок. Орися, коли вони iнколи вiдпочивали у сера Роберта в маєтку, дуже уражалася здiбностям тих дiтей, але Грег чудово знав, що Роб "пошив" серу Роберту таку саму генетично удосконалену дружину, як i вiн сам. Спецiально для того, щоб трiшки покращити "поголiв'я" людей, як вiн любив жартувати. Сер Роберт був надзвичайно задоволений своїми дiтьми, i часто казав: "Так, я погуляв я своєму життi добряче, що там i говорити, але спромiгся таки, нехай i пiсля сорока, а наплодити купу таких чудових дiточок!" Вiн був абсолютно вiльним вiд всiх спогадiв про болотяну планету, про медузовий люд та про пана Ортофiлiнiкана, свого хазяїна та творця. Адже його теж "пошив" Роб. Сам вiн залишився бiля Грега, бо iнакше просто не мiг вчинити, адже Орт так його запрограмував, на вiчну службу своєму астральному приятелю Грицю.
   Тому Роб, трiшки змiнивши зовнiшнiсть, найнявся до Ткаченкiв водiєм, двiрником та сторожем, i жив у бувшiй Греговiй кiмнатцi бiля чорного входу. Грег часто комплексував з цього приводу, просив Роба зайняти хоч кiмнату для гостей, але Роб вiдмовлявся. Вiн був задоволений, що здихався всiх отих бiзнесових проблем, i насолоджувався своїм новим спокiйним життям та доглядом за Греговими автомобiлями, а пiзнiше, коли професор Григорiй Ткаченко заснував свiй власний iнститут, то i лiтаками.
   Iнститут фiзики професора Ткаченко знав весь свiт. Спiвробiтниками цього славнозвiсного iнституту було зроблено стiльки епохальних вiдкриттiв у фiзицi, скiльки їх не було зроблено за всю iсторiю людства, i самi визначнi дослiдники та психологи планети нiяк не могли пояснити вiдомий "феномен множинних генiїв професора Ткаченко" з наукової точки зору.
   Планета Земля з тих пiр надзвичайно змiнилася. Тепер нiде нiщо не курiло й не димiло, нiякого отрутного смороду з пiд хвостiв лiтакiв, нi одної заводської труби, нiякої кiптяви, нiяких газiв. Грiнпiсiвцi хотiли зробити собi колективне харакiрi, але передумали, i полетiли вiдроджувати життя на Марсi. Пустелi покрилися сiткою оазисiв навкруг штучних озер, наповнених талою водою айсбергiв, та ще й прикритих парасольками сонячних батарей, щоб не дуже перегрiвались та не швидко випаровувались. Пiвнiчнi широти вкрилися цiлою системою велетенських теплиць, в яких квiтло i дозрiвало все, чого тiльки не бажалось.
   Всi на свiтi дiдусi та бабусi, до одної, i з Таборища, i всi iншi, жили в комфортабельних будинках, в окремих невеличких квартирах, але їжу їм приносили просто в лiжко, лiкували їх, та доглядали. Молодь вся навчалася безкоштовно, i жила в майже таких самих будинках, як i старi, тiльки з спортмайданчиком i басейном замiсть лiкарнi та аптеки на першому поверсi.
   А одна чудернацька iстота, десь дуже далеко в глибинах Всесвiту, зрiдка поглядала на успiхи планети Земля i щиро радiла, так, що її зеленi дранжглi наповнювалися скильзями щастя. ( ;-)) ) 24.01.2008р
  
  
  
  
   10
  
  
  
  
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"