Немов дзеркал чужиннi силуети, 
Шпарини рим сягають всiх очей, 
Так, нiби неба спаленi намети, 
Це табiр закатованих речей. 

Збираючи гербарiй з тернiв неба 
I дивлячись у глиб в чужi сузiр'я, 
Чи знаєш ти, як не давати треба, 
Собi злетiти i тобi - безвiр'я?  

Потрiбно лиш розбити всi люстерка. 
Ходити опiвночi i босонiж. 
Ти вiчне коло, бiлих снiв позерка. 
А я, я той, кого вiдвiку ловиш. 

Але єдине, нiч цього не робить, 
Єдине, що банальнiше вiд долi - 
Згасає день неквапно i поволi, 
А ти крокуєш знову до свiтання ...