Василенко Андрей Антонович : другие произведения.

На грани живого и мертвого

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:


  
  
  
  
   ВСЕСВIТ I КОСМОС ЛЮДСЬКОЇ ДУШI
  
   Шанувальникам поезiї добре вiдоме iм'я Андрiя Василенка. Вiн є автором цiлої низки книжок, якi вийшли протягом останнього десятилiття. Його вiршi -- щирi, лiричнi, пронизанi добрим настроєм, в якому перебуває людина, залюблена у рiднокрай, небайдужа до долi країни, котра любить i ненавидить не по-книжному, а по-справжньому.
   I от Андрiй Василенко пiдiйшов до свого дебюту в прозi, досить складному жанровi, який вимагає неабиякої зосередженостi, створення наближених до життя художнiх образiв, вмiння рухати сюжет, знаходити такi деталi, що якнайкраще могли б вiдтворити обстановку, у якiй вiдбуваються подiї. Чи вдалося це авторовi?
   Роман "На гранi живого i мертвого" - романтично-фантастична оповiдь про трiумф науки, про пошуки братiв по розуму на безмежних обширах Всесвiту. Молодi вченi смiливо переходять вiд теорiї, набутої в студентськiй аудиторiї, до практики. Створена на звичайному заводi "Токарно-фрезерного устаткування" лабораторiя мiжпланетного Iнтернету дає змогу зробити дивовижнi вiдкриття, i от уже iнопланетяни виходять на контакт з молодими вченими, дiляться досвiдом, передають незвичайнi проекти, якi мають допомогти людству створити новiтнi будови, зазирнути в таємницi довголiття, знайти розв'язання безлiчi iнших проблем.
   Лiтературознавцi, безперечно, правi, стверджуючи, що основою прози є сюжет. Умiння розповiдати, вести одну або декiлька лiнiй значною мiрою визначає успiх твору. А ще необхiдно створити психологiчно переконливi образи персонажiв, наповнити твiр деталями, якi сприяють достовiрностi у зображеннi подiй. Андрiй Василенко, наполегливо долаючи опiр матерiалу знайшов шляхи втiлення своїх задумiв.
   Роман помiтно вирiзняється тим, що дивним чином поєднує в собi риси виробничого i фантастичного творiв, що є досить рiдкiсним явищем у лiтературi, розповiдає про стосунки однодумцiв i високi почуття закоханих, ставить морально-етичнi проблеми.
   Андрiй Василенко добре орiєнтується в досягненнях сучасної науки, отже, оповiдаючи про дослiдження своїх героїв, про їхнi вiдкриття, почуває себе досить впевнено, говорить про все це, як то кажуть, зi знанням справи. Герої роману - люди творчi, неспокiйнi, налаштованi на вiдкриття. Олександр i Снiжана, Микола i Надiя, Петро i Маргарита... Молодi люди захопленi своєю роботою, пошуками нових методiв спiлкування на просторах Всесвiту. Вони наполегливо вчилися, ще будучи студентами займалися дослiдженнями. "Ми витримаємо iспити, щоб стати не тiльки фахiвцями мертвого, тобто технiки, а й фахiвцями живого..." - говорить своїм друзям Олександр Свiтозаренко. Вмiло застосовуючи свої знання на практицi, роблять справжнi дива. I перемагає - живе...
   Автор якоюсь мiрою iдеалiзує своїх героїв: вони добре навчаються, ведуть науковий пошук, самовiддано вiдстоюють власну точку зору, вiрнi у коханнi. Скептик може зауважити, що змалювавши таких героїв, автор вiдходить вiд реалiй життя. Однак твiр має елементи фантастики, i подiбнi, дещо незвичнi характери, в даному романi виглядають цiлком природно.
   Не може обiйтися автор без поезiї, тож вкладає в уста героїв свого твору натхненнi рядки. А поема "Кремнiянка" просто заворожує смiливiстю думки, несподiваними поворотами сюжету, логiкою висновкiв, незвичайним звукописом.
   А як же красиво, романтично закiнчується роман, як вмiло автор передає мрiї одного з головних героїв твору, Олександра: "Вiн бачить в своїй уявi, як променi ранкового сонця на Марсi, наче вогнянi стрiли, пронизують вологе повiтря долини Козоро i, вдаряючись об траву, вкриту росою, наче бризки шампанського, розлiтаються в рiзнi боки, уносячи за собою невидиме зображення розкритої таємницi своєї долини.
   Окремо слiд сказати про оповiдання, що увiйшли до цiєї книги. Вони побудованi на конкретному життєвому матерiалi, i характери героїв цiлком виваженi i вмотивованi психологiчно. Такими є молодий виробничий майстер Никифор i стропальник Славко ("Майстер"), вчитель Iван Петрович i випускниця Оксана Рiзченко ("Сiльський вчитель"), iнженер будiвельник Карпо Платонович ("У вiдрядженнi"), молодий вчений молодої науки "Бiоника" Антон Опанасович ("Третє") Цi твори "малого жанру" свiдчать про неабиякi творчi спроможностi Василенка-прозаїка.
   Не будемо переповiдати сюжети творiв, якi увiйшли до цiєї книги. Читач, вiдкриваючи свiт прози поета Андрiя Василенка, сам знайде вiдповiдi на питання, котрi його цiкавлять. А нам залишається сподiватись, що новi, вагомi прозаїчнi твори цього автора - попереду.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
   Науково-фантастичний роман
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
   НАГРАНI ЖИВОГО I МЕРТВОГО
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
   ЗНАЙОМСТВО
  
   Колись Микола, Олександр та Сергiй сидiли за одним столом в одинадцятому класi, вчилися у київському Мiжнародному науково-технiчному унiверситетi. Успiшно закiнчили навчання в аспiрантурi цього ж унiверситету. Микола та Олександр навчався на математичному факультетi, а Сергiй - на технiчному. Потисли один одному руки в актовому залi, коли отримували дипломи. Олександр та Микола отримали дипломи доктора математичних наук, а Сергiй - доктора технiчних наук. Домовилися, що поїдуть за мiсто - у сосновий лiс за опеньками.
   Наступного дня зустрiлися на примiськiй автостанцiї i стали в чергу за квитками. Помiтили в черзi чимало симпатичних дiвчат. А коли сiдали в автобус, то Олександровi та Сергiєвi запала в око одна дiвчина. В автобусi познайомитися їм так i не вдалося. Нарештi зупинилися бiля лiсу, i грибники, запам'ятавши розклад руху транспорту у зворотному напрямку, хутко вийшли на лiсовi стежини. Микола, шукаючи опеньки iшов i слухав, як Олександр та Сергiй розмовляли про ту карооку незнайомку, з якою так несподiвано зустрiлися бiля каси, слухав аж поки не натрапив на грибне мiсце. А потiм вони так захопилися пошуками грибiв, що розбрелися у рiзнi боки.
   У Олександра вже був майже повен кошик опенькiв, i вiн розвернувся, щоб iти назад, однак помiтив лiворуч ту карооку незнайомку з автобуса, яка
   привернула їхню увагу. Дiвчина наближалася до нього. Побачивши Олександра, вона поставила свiй кошик так, нiби в неї заболiла рука. Кошик був повен грибiв.
   - Добрий день, красуне!.. Вам допомогти? - ласкаво усмiхаючись, запитав Олександр. - Покажiть, яких ви назбирали...
   Вiн пiдiйшов, оцiнюючим поглядом глянув на її кошик. Там лежали тiльки маслюки.
   - У вас бiльше! - сказав Олександр, пiдвiвши на дiвчину здивованi очi. - А де ж ростуть отакi?
   - Мiсця треба знати... Гриби люблять ховатися, - жартуючи вiдповiла вона i, пiдвiвши очi, зустрiлася з його загадковим поглядом.
   Цей нiжний i блискавичний погляд пiдняв їй настрiй i, залетiвши в душу, розбудив почуття цiкавостi.
   - Будемо знайомi... Мене звати Олександром, - промовив хлопець i, подавши їй руку, став блукати у заворожливих чарах її карих очей.
   - А мене - Снiжана, - сказала дiвчина i ледь не втонула у заводi його голубих очей.
   Вони стояли, не вiдриваючи рук ,через якi бiгли у їх душi магнiтнi хвилi почуття, i дивилися одне одному в очi, вiдчуваючи, як наповнюється тiло цим чаруючим почуттям.
   - Снiжано, часто їздиш по опеньки? - запитав Олександр, перейшовши непомiтно для себе на ти.
   - Нi. За навчанням не було коли... - посмiхнулася кароока.
   - А де вчишся?
   - Минулого року закiнчила наш Нацiональний унiверситет "Києво-Могилянської академiї". Факультет iнформатики... А нинi - захистила дисертацiю на докторську ступiнь. За фахом iнженер-програмiст, - повiдомила вона.
   - Я нинi теж захистив дисертацiю на докторську ступiнь... За фахом - iнженер-математик, - сказав Олександр.
   - А що думаєш далi робити? - запитала Снiжана.
   - Вчитимусь у Медичному iнститутi Української асоцiацiї народної медицини, - вiдповiв вiн. - Хочу бути ще й цiлителем, - сказав Олександр. - А ти?
   - Теж вибрала цей iнститут, - сказала вона.
   - От i добре... Матимемо нагоду бачитись... Пропоную завтра сходити на пляж. Поговоримо, помрiємо...
   - Давай краще обмiняємося номерами телефонiв, - жваво промовила Снiжана. - А завтра побачимо, що нам робити.
   Завiвши номера в пам'ять мобiльних телефонiв, вийшли на просiку лiсу, яка виводила до автобусної зупинки. Олександр глянув на годинник. До вiдправлення автобуса залишалося сiмнадцять хвилин.
   - О, маємо ще багато часу, - зауважив хлопець. - Давай не будемо його пiдганяти. Бач, як тут гарно. Блакитне небо над головою. Сосни своїми зеленими кронами вросли в його заворожливу голубизну. Не жарко, бо по просiцi вiє вiтерець, несе прохолоду. Лiсова мелодiя окутує нас шелестом листя та глухими ударами лiсового санiтара - дятла, - iз захопленням говорив Олександр. - Лiсовi пахощi наповнюють повiтря... Снiжано, розкажи менi краще що-небудь святкове - про нашу планету, землю багату такими лiсами та квiтами, - попрохав вiн.
   - Хочеш святкове? - запитала Снiжана. - Тодi слухай ось цей вiрш:
  
   ПРОЛIСКИ
  
   На Восьме березня,
   Щоб не пом'яти,
   Збираю пролiски
   На нiжне свято.
   Вони з-пiд снiгу -
   Як очi неба...
   Тендiтнi пролiски
   Везу до тебе.
   Чуття високi
   Я не розтрушу...
   Нехай цi квiти
   Зiгрiють душу!
  
   - Спасибi, - сказав Олександр. - Це ти менi заздалегiдь нагадуєш, щоб подарував на це свято квiти - лiсовi пролiски, - усмiхаючись пожартував вiн. - А про любов та кохання в тебе є вiрш? - запитав Олександр.
   - Є ось такий:
  
  
   ГIМН ЛЮБОВI
  
   Спiває душа солов'їна любов'ю -
   У серцi пульсує мелодiя лунко, -
   З любов'ю по тiлу розноситься кров'ю -
   Скрiпляє мої почуття поцiлунком!
   Любовi мелодiю серце нам пише -
   Крiзь очi вона проникає ув очi!
   I, нiби в колисцi, кохання колише -
   Солодкi уяви хлоп'ячi й дiвочi.
   Душа переводить мелодiю в слово...
   Мов пульс, оживає мелодiя в словi.
   В обiймах воно трансформується знову -
   Кохання озвучилось гiмном любовi!
  
   - А про нас можеш експромтом написати? - запитав Олександр.
   - Можна б спробувати... Дай трохи зосередитись...
   Вона на хвилину замовкла. Глянула у високе небо, потiм перевела погляд на височеннi дерева... Нарештi промовила:
   - Ну от, здається щось вийшло. Послухай:
  
   У ГАЮ ПОЧУТТIВ
  
   В наш гай почуттiв ми зайшли лiсосмугою втiхи -
   Плодами кохання ми радуєм гiлля любовi,
   Яке пiдпирають надiйно довiрливi вiхи,
   Iз гiлля йде киснем в серця веснодiюча повiнь
   I мрiї наповнює теплим озоном довiри...
   Немає, крiм нас, на Землi щасливiшої пари!
   Спiлкуємось завжди на звуках душевної лiри.
   У нашiм гаю почуттiв - соловейковi чари!
  
   Олександр вiд здивування ледь не втратив дар мови. Нарештi отямився, захоплено сказав:
   - Спасибi тобi, Снiжано, за такi теплi та милi вiршi! Ти полонила моє серце i зачарувала мою душу. Ти, напевне, вже давно пишеш вiршi...
   - Так. Це моє хобi. Стала писати ще в школi. Ще тодi вiршi почали друкувати в газетах... Нинi маю декiлька поетичних збiрок. Член Нацiональної спiлки письменникiв України.
   - Вже час поспiшати на автобус, - зауважив Олександр, глянувши на годинник.
   Взяв обидва кошики, i вони, прискоривши ходу, пiшли по просiцi.
   Автобуса ще не було. Сергiй стояв мiж дiвчат, як будяк у квiтнику, i щось розповiдав. А коли побачив Сашка з тiєю незнайомою дiвчиною, то пiшов їм назустрiч.
   - Познайомся, Снiжано, - промовив Олександр. - Це мiй друг Сергiй...
   - А ось i автобус, - сказала Снiжана i взяла Олександра пiд руку.
   - Всi зiбралися? - запитав водiй. - Сiдайте, будемо їхати...
   В автобусi почали говорити - дiлилися своїми враженнями та результатами тихого "полювання". Грибiв у кошиках було достатньо. I затихли молодi люди тiльки тодi, коли водiй повiдомив:
   - Виходимо!.. Приїхали.
   Сергiй вийшов з автобуса першим, подав Снiжанi руку, допомiг зiйти. За ними вийшов Олександр та Микола.
   - Вибачаюся, але я поспiшаю, - сказав Сергiй i, потиснувши руку друговi, швидко пiшов iз Миколою на трамвайну зупинку.
   Олександр та Снiжана взяли по морозиву i всiлися за столики. Дивовижний десерт наче стримував їхнi гарячi почуття. Вони насолоджувались одне одним у спiлкуваннi. Не хотiлося йти додому. Олександр принiс ще двi порцiї. Напевне, морозиво стало повiльно охолоджувати їхнi голови, переповненi враженнями. Молодi люди, доївши морозиво, тепло попрощалися. Олександр посадив Снiжану на маршрутне таксi, а сам поїхав додому трамваєм.
   29.06. - 30.06.2013 р.
  
  
   НА ПЛЯЖI
  
   Олександр почув у слухавцi приємний дiвочий голос:
   - Доброго ранку, Сашко! Це Снiжана. Ти готовий до поїздки на пляж? Ми за тобою заїдемо? Моя подруга Маргарита зi своїм кавалером Петром теж туди зiбралися. Називай адресу зустрiчi, - радо повiдомила Снiжана.
   - Хрещатик, будинок чотирнадцять... Стоятиму бiля книжкового магазину, - вiдповiв Олександр.
   - Чекай на нас... Виїжджаємо з автостоянки, що по вулицi Коцюбинського через п'ятнадцять хвилин, - сказала Снiжана.
   Снiжана з Маргаритою та її чоловiком Петром вийшли iз продовольчого магазину i попрямували на автостоянку. Дiвчата поклали речi в багажник, i автомобiль рушив. На проспектi Кiрова потрапили у невеликий затор. Снiжана стала переживати: "Олександр, мабуть, хвилюється з приводу затримки".
   Нарештi череда машин стала рухатися, набираючи швидкiсть. Невдовзi Петро повернув на Хрещатик, зупинився навпроти книжкового магазину.
   - Олександре, сiдай! - гукнула Снiжана, вiдкривши дверцята машини.
   - Знайомитися будемо на пляжi, - сказав Петро, кладучи сумку Олександра в багажник.
   - Петре, ти нас повезеш туди, де ми були ранiше? - запитала Маргарита.
   - Так. У сосновий гай, - кивнув Петро.
   Їхали мовчки. Снiжанi кортiло якомога скорiше познайомити Сашка з друзями - випускниками по школi, якi вже встигли закiнчити iнститут журналiстики Київського нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченка i стати членами творчих спiлок - письменникiв i журналiстiв.
   Снiжана та Олександр сидiли на задньому сидiннi i розглядали один одного. Снiжанi здавалося, що вона вже десь його бачила. Вона пригадала одно схоже обличчя i з нетерпiнням наважилася запитати.
   - Скажи, Олександре, а ти рiк тому коли вчився у київському Мiжнародному науково-технiчному унiверситетi виступав на студентському симпозiумi, який проводив ваш iнститут на тему: "Таємниця силуетiв: павука павича i дикобраза, залишених прибульцями на нашiй Землi i на Марсi"?
   - Виступав, а що? - здивовано запитав вiн.
   - Та я думаю... Чи це був ти чи не ти? - я тодi пiдтримала твою iдею про спiльну iнформацiю закладену в силуетах павука, павича i дикобраза.
   - Так це була ти! Зрадiв Олександр, - i нiжно, обнявши, поцiлував у щiчку.
   Дорога до рiчки iшла через село, а далi - через сосновий лiс. Не доїхавши до рiчки, Петро поставив машину на галявинi, яка виходила до рiчки, i вони пiдiйшли до її похилого берега, зарослого травою.
   - Ну, що, друзi, подобається це мiсце? - запитав Петро i простягнув руку голубоокому з рудим чубом Олександру. - А тепер будемо знайомi... Петро.
   - А мене звати Маргаритою, - повiдомила його наречена. - Ти вже чув, Олександре...
   Молода жiнка подала руку.
   - Дуже приємно, - сказав Олександр i поцiлував їй руку.
   Снiжана, що мала фiгуру балерини, та атлетично скроєний Олександр притулились одне до одного. Вони мрiйливо дивився на протилежний берег рiчки, де зiбралися пляжники, переважно мешканцi iншого села. Петро - середнього росту, широкоплечий, худорлявий, голубоокий блондин. Темнi окуляри сидiли на його рудому кучерявiм волоссi. Вiн став розповiдати про те село, яке сховалося за пагорбом... Маргарита - трiшки нижча за нього, струнка, симпатична кароока брюнетка в окулярах, якi дуже пасували їй. Обнявши Петра за талiю, розповiла, яке в тому селi смачне молоко. По вихiдних, коли багато пляжникiв, те молоко привозять на продаж на цей берег.
   Оглянувши обидва береги, повернулися на галявину. Петро витяг iз багажника сумку Олександра, надувний диван та матрац. Олександр дiстав iз сумки свiй матрац, i вони стали все це накачувати. Маргарита та Снiжана простелили пiд кущем лiсового горiха скатертину i стали її сервiрувати. Поставили чотири блюдечка i чотири чашки. Потiм наробили бутербродiв i погукали хлопцiв снiдати.
   Петро вiдрiзав кут пакета, налив молока у чашечки. Снiдали навстоячки i недовго.
   - Який ми розробимо пляжний сценарiй? - запитала Снiжана. - Купатися будемо по десять хвилин через кожнi п'ятнадцять хвилин, - запропонувала вона. - Чи хто як захоче?..
   - Все залежатиме вiд води... А годинник? Невже купатимешся у годиннику? - промовила Маргарита.
   - Треба загартовуватися, - вiдстоювала свою пропозицiю Снiжана. - А годинник у мене водонепроникний.
   - А ви жеребки потягнiть, - сказав, усмiхнувшись, Олександр.
   - Давайте краще проголосуємо, - iронiчно запропонував Петро. - А як на мене, то воно покаже... - додав вiн i, взявши матрац, пiшов до рiчки. - Я вас чекатиму на березi.
   Олександр, доївши, взяв матрац i погукав дiвчат.
   Петро стояв на похилому березi. Чекав, поки пiдiйдуть його супутники.
   - А тепер, - запропонував Петро. - Беремося за руки i будемо ланцюжком опускатися до води.
   Вони зайшли у повiльну течiю. Спочатку було мiлко - трохи вище пояса. Дно - пiскове. За декiлька метрiв дно обривалося, i вже було з головою. Маргарита та Снiжана пливли на одному матрацi, а Петро та Олександр - на другому. Потiм зсунулися у воду, тримаючись за матраци. Вода була приємна i тепла, як парне молоко. Нiкому не хотiлося виходити. Вони випливли на мiлину i стали загорати на матрацах. Сонце все сильнiше припiкало i вигнало молодих людей на берег. Вони обсохли i пiшли на галявину. Там на них чекав надувний диван, розташований пiд лапатою кроною високого дуба, який стояв, мов парубок, посеред галявини i щось шепотiв своїм листям колючим сусiдкам - соснам. Вони влаштувалися на диванi, i зав'язалася досить серйозна розмова.
   - Що думають робити далi нашi русалки Снiжана та Маргарита? А ти, Петре, будеш вчитися чи працювати? - запитав Олександр.
   - Я думаю вчитися ще на лiкаря - в Медичному iнститутi Української асоцiацiї народної медицини. Хотiлося б стати фаховим журналiстом, спецiалiзувавшись на лiкувальних справах, - сказав Петро.
   - А я мрiю стати доктором медичних наук, - сказав Олександр. - Теж навчатимусь у цьому iнститутi...
   - Ми з Маргаритою також мрiємо там вчитися, - повiдомила Снiжана.
   - А як же захоплення поезiєю? На нього не впливатиме медицина? - запитав Петро. - Зiбралися самi поети. Хоч i собi - сiдай та пиши вiршi.
   - Поезiя - це той свiт, поза яким не мислю себе, - зiзналася Снiжана.
   - Почитай, - попросила Маргарита.
   - Слухайте... От, до речi, про медицину, - сказала Снiжана i стала читати:
  
  
   ЛIКАР ЗА ВИКЛИКОМ
  
   Вона з'явилася на виклик:
   - Тепер будь ласка роздягнiться...
   Холодна трубка? Ще не звикли!
   Вдихайте глибше. Повернiться...
   I де ж це ви так застудились?!
   - Було це дуже романтично:
   Ми, як мисливцi, натрудились...
   Навколо нас краса антична.
   А наш ведмiдь пiд снiжним тином -
   Це гребля ГЕС, їй в хуртовинi
   Упнулись електроди в спину, -
   Немов свiчки хтось перекинув.
   - Так ви романтикою грiлись?!
   - Мої ви лiки вiдгадали,
   Але дiагноз би хотiлось?!
   - У мене ви влюбились здавна!
  
  
   - А ти, Маргарито, маєш, що прочитати? - запитав Олександр.
   - Залюбки це зроблю... Прошу вибачення, якщо забуду якийсь рядок...
   I вона, трохи хвилюючись, прочитала власний вiрш:
  
   ЛIКИ
  
   Провiдав мене в лiкарнi
   Мiй колега по змiнi,
   Казав: "Справи токарнi
   Йдуть на вiдмiнно.
   I хлопцi нашi
   "Набили" добрих рекордiв..."
   Я цехом iду - неначе
   Вiтаю їх гордих
   I, нiби хмарини з вiкон, -
   Хлопцi в бiлих халатах
   Приносять, мов дiючi лiки,
   Добрi слова в палату!
  
  
   - Ще прочитай, будь ласка, - попрохав Олександр.
   - Iз задоволенням, - посмiхнулася Маргарита i стала читати:
  
   IСПИТИ
  
   Перед операцiєю, немов перед iспитом,
   На грайливе "нi пуху" посилають "до бiса!"
   В свiтлiм коридорi - тихо, iде операцiя...
   За дверима, в другому життєноснiм октантi,
   Пацiєнти складають життєбажаний iспит
   I життєдайний - хiрурги витримують...
   Приймає iспити кровомовний лиш скальпель:
   Невiдступно - i тiльки! В тихiм коридорi - тихо.
   Кiнець операцiї... Оголосили оцiнку:
   Людина - буде жити!
  
   Петро перевiв погляд на Снiжану.
   Дiвчина зрозумiла все без слiв i продовжила поетичну естафету:
  
   НIЧНИЙ ЛIКАР
  
   Нас вечiр стрiчав, а Ранкова Зоря проводжала...
   Заснула, втомившись, ти в мене на грудях аж вранцi,
   Проснувшись, з цiлунком моїм ти в обiймах лежала -
   Сiяли серця, як свiтанок, в душевному танцi!..
   Коли ми ходили купатися вранцi на рiчку,
   Там Мiсяць, як лiкар нiчний, нас обстежив iз неба,
   Поставив дiагноз. "Хвороба, - сказав вiн, - в них вiчна:
   Кохання... I їх лiкувати немає потреби!".
  
   - От тепер я впевнений, - сказав Олександр, що ми всi разом витримаємо iспити, щоб стати не тiльки фахiвцями мертвого, тобто технiки, а й фахiвцями живого. Так, Петре?
   - Давайте поклянемося, що обов'язково станемо цiлителями, - запропонував, усмiхаючись, Петро.
   Плечистий дуб, що стояв на галявинi, як парубок, та стрункi сосни - солiсти лiсу - були свiдками їхньої розмови, в якiй звучала майже клятва з уст Гiппократа i їхнiми словесними звуками доповнювала лiсову мелодiю.
   03.07. - 06.07.2013 р.
  
  
   ЕКЗАМЕНИ
  
   У пiдготовцi до екзаменiв непомiтно промчалося київське лiто. Перед екзаменом всi четверо зiбралися бiля вхiдних дверей Медичного iнституту Української асоцiацiї народної медицини.
   Снiжана i Маргарита обговорювали свої капелюшки. Олександр i Петро слухали їхню розмову, милуючись дiвочою красою. Здавалося, що пiсля того, як були на рiчцi, минула цiла вiчнiсть. Снiжана була в бiлому костюмi, в голубiй з оборками блузцi, на головi - невеликий чорний капелюшок. Олександр помiтив її вiдполiрованi бiлi нiгтi. На Маргаритi - темно-синя сукня з червоними ґудзиками i жовтим комiрцем. Петро поцiнував i новi окуляри. У них та в бiлому капелюшку дiвчина для нього стала ще красивiшою. Снiжана пiдiйшла до Олександра , а Маргарита до Петра. Пiдiймаючись на носочках, як балерини, стали заглядати в їхнi очi, розпитуючи, як хлопцi готувалися до екзаменiв.
   - Час заходити в аудиторiю, - зупинившись коло них, зауважив один iз абiтурiєнтiв. - Будемо знайомi. Мене звати Миколою...
   Вiн потиснув руку Олександровi ( усмiхаючись, жартуючи промовив: " Не забув мене?"), потiм Петровi, i на знак поваги чемно вклонився дiвчатам.
   - Ми з Миколою навчалися в однiй групi у київському Мiжнародному науково-технiчному унiверситетi, а потiм у ньому ж закiнчили аспiрантуру, - пояснив друзям Олександр.
   Аудиторiя була на першому поверсi, i дверi її були вже вiдчиненi. Молодi люди увiйшли, сiли за столи. Микола сiв бiля Олександра, i вони, радiючи цiй зустрiчi, розпитували один одного, адже поцiкавитися було чим...
   Їхню розмову перервав дзвiнок. Зайшов викладач української мови i коли в залi настала тиша вiн об'явив тему написання твору.
   - Будемо писати твiр на вiльну науково-фантастичну тему: "Ми родилися для того, щоб казку зробити яв'ю", - сказав вiн.
   Снiжана видумала тему: "Чи є iнопланетна любов?" i закiнчила твiр такими словами:
  
   "Дав нам вiдповiдь Шлях Молочний щомитi:
   У далеч ведуть до кохання любовi алеї...
   На те лиш iснує любов у цiм свiтi,
   Щоб явнiсть зробити iз казки по неї".
   Маргаритi захотiлося розкрити цiкаву, на її думку, тему: "Марсiанська любов" i закiнчила про неї так:
   "Що уста марсiянки i перса, як слiд...
   Поцiлує - навколо розтане весь лiд!
   Що в коханнi вони, як той порох горять!
   Що любов їх лишила у космосi плiд -
   В нiм проклала вона, як у казцi, свiй слiд!"
   Петро подумав i став розкривати таку тему: "Мiжпланетний Iнтернет". Вiн, уявляючи безмежне поле iнформацiї, яка йому як журналiсту i майбутньому медику конче потрiбна описав мiжпланетне спiлкування. Олександр дав назву своїй темi - "Мiжпланетний зв'язок". У цьому творi вiн розповiв про комп'ютерне устаткування для мiжпланетного зв'язку. У Миколи була тема - "Мiжпланетна любов". Вiн досить вдало написав про почуття, що виникли завдяки спiвпрацi бiологiчної та технiчної систем комп'ютерного устаткування. Першими свої твори здали викладачевi Снiжана та Маргарита i чекали хлопцiв надворi. Невдовзi вийшли всi троє парубкiв.
   - Мiсце зустрiчi мiняти не будемо, - усмiхнувшись їм, сказала Снiжана.
   Вони привiтали одне одного, потискуючи руки, i роз'їхалися по домiвках.
   За два днi на мiсце зустрiчi першим прийшов Микола. Потiм - Олександр та Снiжана, а пiсля них - Петро та Маргарита. Говорили про свої твори та про оцiнки, якi вони узнали в державному Iнтернетi.
   На екзаменi з хiмiї та з бiологiї кожен мав написати письмову роботу на задану тему.
   Центр з тестування абiтурiєнтiв пiсля обробки письмових робiт дав повiдомлення через Iнтернет про їхнi найвищi оцiнки. Через два тижнi друзi побачили себе в списках зарахованих на навчання.
   - Цю подiю треба вiдзначити вилазкою в лiс, за опеньками, - запропонував Олександр. - Хто за? - вiн зробив паузу, побачив пiднятi руки i констатував: - Колективне рiшення прийняте. День i мiсце зустрiчi узгодимо...
   Вони згадали свою клятву на пляжi. Маргарита з Петром, а Снiжана з Олександром обнялися i стали цiлуватися. А Микола подивився на них, посмiхнувся i думав про майбутнє... На все життя в пам'ятi залишилося успiшне складання екзаменiв i вступ до Медичного iнституту Української асоцiацiї народної медицини.
   07.07. - 08.07.2013 р.
  
  
   НАВЧАННЯ
  
   П'ятеро молодих людей були як одне цiле: майже щодня зустрiчалися в одному ж i тому мiсцi; чекають одне одного; вихiднi проводили разом. Навчальний рiк почався новими знайомствами, осягненням нових наук. Микола познайомився i подружився зi студенткою своєї групи кароокою Андрiаною. У неї була струнка постать. Через плечi, аж до талiї звисали двi каштановi коси. Дружба переросла в кохання. I це помiтили Олександр та Снiжана i Петро з Маргаритою. Цi три молодi пари завжди були помiтнi в їхнiй групi. Вони видiлялися серед студентiв не тiльки своїм старшим вiком, дружнiм спiлкуванням та розумом, а ще й тим, що коли давали вiдповiдь або писали контрольнi роботи, то завжди робили висновки з наукової точки зору. Особливо чiтко викладав свої думки Микола. Коли, примiром, писали контрольну роботу з фiзики на тему "Методи отримання кисню", то хлопець, крiм вiдомих науцi методiв, таких як хiмiчний, електролiзний та фiзичний, чудово описав ще i власний метод, який назвав "механiчним". Посилаючись на науку бiонiку, за аналог взяв дуги зябер рибини. Вона розбиває ними трикутну структурну решiтку води, в якiй один атом кисню з'єднаний пiд тупим кутом у сто п'ять градусiв iз двома атомами водню. Один атом кисню у тупiм кутi вiд удару зяберних дуг вiд'єднується вiд двох атомiв водню, i риби його вдихають. Ця контрольна робота стала основою статтi, опублiкованої в журналi "Молодий науковець". На жаль, вченi ще й досi не знають, навiщо рибi потрiбнi дуги зябер...
   Прозвище професор Микола отримав пiсля того, як одного разу на лекцiї з неврологiї вивчали головний мозок, розглядаючи його як центральний орган нервової системи. Микола почав дискутувати з викладачем i сказав, що вiн, як i американський професор Уiльям Тiллер, переконаний в тому, що свiдомiсть є невiд'ємною матерiєю Всесвiту i здатна генерувати енергiю, яка в ефiрi створює таку матерiю як мислення. I що вiн, Микола, нинi працює над розробкою єдиної наукової теорiї поля: "фiзика ефiру", про яку вченi марять вже не одне десятилiття. Лише теорiя поля "фiзика ефiру" може пiдтвердити, що свiдомiсть, мислення та мозок людини мiцно пов'язанi мiж собою. Олександр на лекцiї з бiологiї, коли розглядали мозок, в клiтинах якого функцiонують нейрони, що генерують i передають нервовi iмпульси, став розповiдати про те, що з кремнiю, який наука нещодавно визнала елементом живої природи, можна створити модуль переходу iнформацiї з технiчної системи в бiологiчну. Тобто перехiд iнформацiї - iмпульсiв - вiдбувається вiд нейтронiв до нейронiв i навпаки. Олександр теж послався на науку бiонiку i взяв за аналог павука. Павутиння - це технiчна система. Її матерiя складається iз нейтронiв, а сам павук - бiологiчна система. Її матерiя складається iз нейронiв.
   Петро в групi був вiдомий як журналiст, адже в журналi "Молодий науковець" надрукували його вiдгук про контрольну роботу Миколи.
   Снiжана та Маргарита були вiдомi як поетеси не тiльки по iнститутськiй стiнгазетi. Вони друкувалися в мiських газетах, видали власнi книги, тож студенти знайомi з їхньою творчiстю.
   Андрiана, в яку закохався Микола, також була здiбною студенткою, мала добру аналiтичну пам'ять. Коли хтось iз деканату, немов контролер, сидiв на лекцiї, то викладачi викликали Андрiану першою, вже потiм - когось iз хлопцiв. I вона завжди вiдповiдала без зупину на будь-яке запитання викладача...
   Так, iз дня в день, непомiтно для кожного з них тяглися останнi, часом досить рутиннi лекцiї навчального процесу, який закiнчився складанням iспитiв, а їхнi знання, якi зазвичай використовували в наукових роботах, i далi вражали викладачiв вузу, науковцiв, навiть деяких високих посадовцiв у медичнiй сферi мiнiстерства.
   09.07. - 10.07.2013
  
   ВИПУСКНИКИ
  
   Микола та Олександр ще з першого курсу стали улюбленцями як студентiв так i викладачiв. Про їхнiй науковий хист знали не лише в iнститутi, а й поза його межами. Кожен з хлопцiв мав по низцi наукових публiкацiй.
   Микола закiнчив розробку єдиної наукової теорiї поля "фiзика ефiру" i надрукував цi матерiали в журналi "Молодий науковець". В цiй теорiї довiв, що свiдомiсть, мислення та мозок людини - це матерiї пов'язанi одна з одною. Для того, щоб довести це, в основу своїх дослiджень поклав теорiю ефiру, яка стверджує, що ефiр i корпускулярна матерiя (хiмiчнi елементи) пов'язанi i цим самим атоми i молекули корпускулярної матерiї є невiд'ємними частинами як клiтин живої матерiї, так i структурних решiток неживої матерiї. Тобто атоми та молекули у кожнiй матерiї є незмiнними, а змiнюється тiльки сама матерiя, в залежностi вiд кiлькостi рiзних атомiв та молекул у нiй. Мозок - це одна кiлькiсть атомiв та молекул, свiдомiсть - iнша, а мислення - ще одна. Мозок - жива матерiя, свiдомiсть - фiзична, а мислення - фiзико-хiмiчна матерiя. I функцiонують вони як одна система, об'єднавши в собi живу i неживу матерiї з рiзною кiлькiстю однакових атомiв та молекул.
   Коли Микола познайомився iз творами авторiв теорiї ефiру - дiйсними членами Мiжнародної академiї бiоенерготехнологiй, все стало на свої мiсця. Фiзика ефiру дозволила молодому науковцевi зазирнути по-новому в бiологiчнi процеси, якi проходять в живих органiзмах, та створити єдину теорiю поля: "фiзика єфiру".
   Олександр надрукував у газетi "Фантастична Україна" свiй науковий твiр "Спiвiснування живої i неживої матерiї". Взяв за аналог звичайного павука i оцiнив його самого як бiологiчну систему, павутиння (пастка для жертви) розглянув як технiчну систему, з якої iнформацiя про жертву надходить у його мозок.
   На останню лекцiю з фiзiологiї, яка закривала навчальний рiк, з'явився професор Володимир Никифорович Томенко, декан фiзiологiчного факультету. Йому було тридцять чотири роки. Чорноокий брюнет середнього росту у свiтлому костюмi та чорних черевиках. Викладач дав йому слово.
   - Шановнi студенти! Випускники! - звернувся вiн до аудиторiї, пiдкреслюючи значимiсть своїх слiв. - Прийшов час, коли кожен iз вас здаватиме державний екзамен, щоб потiм пройти практичний шлях в iнтернатурi i отримати диплом лiкаря. Цю урочисту подiю ви повиннi запам'ятати на все життя i, ставши квалiфiкованими спецiалiстами, зможете не тiльки лiкувати, а й продовжити термiн життя людини - зробити її невмирущою. I я хочу, щоб з цiєї нагоди студентка вашої групи Снiжана Ткаченко, вiдома поетеса, прочитала вiрш. Давайте оплесками її попросимо.
   Снiжана пiд буремнi оплески вийшла i стала читати вiрш:
  
   МАГИ ЖИТТЯ
  
   О, лiкарi, люди у бiлих халатах!
   Ви є iнженери процесу живого,
   Який вiдбувається в свiтлих палатах,
   В душi, у якiй поселилась тривога...
   Ви є фахiвцями природи живої,
   Що нас клонувала в своїм автоклавi.
   Вона - Берегиня , а ви - її воїн!
   Їй честь вiддаєм. Вас -- лишаємо славi,
   Що ставить дiагноз суттєво й вiдверто:
   У бiосистемi живiй, не в технiчнiй,
   На рiвнi молекул, що мають безсмертя,
   На рiвнi клiтин, генеруючих вiчнiсть!
   Ви здатнi процес розпiзнати спочатку,
   Щоб визначить атом, хворобу ведучий,
   Й на нього накласти цiлющу печатку,
   Щоб став пацiєнт назавжди невмирущим!..
   ...Надiти халати -- сприянню подiя!
   О, маги Життя, не заплямiть халата.
   Завжди пам'ятайте: у ваших лиш дiях
   Звучатиме клятва iз уст Гiппократа!
  
   Пiд такi ж оплески Снiжана сiла на своє мiсце, а професор, подякувавши дiвчинi, продовжив свою розмову:
   - А тепер хочу розповiсти про приємну подiю, яка вiдбулася у стiнах нашого iнституту. Вчора рада вчених нашого iнституту обговорила двi наукових роботи студентiв вашої групи: Миколи Опанаснко
   та Олександра Свiтозаренка. Вченi дiйшли висновку, що кожна iз цих наукових робiт - це вже майже готова докторська дисертацiя. Залишаються лише формальностi: вступити до аспiрантури i захистити дисертацiї на докторський ступiнь. Це перша новина для нас, а друга приємна новина - для цих випускникiв, - продовжував професор. - Колумбiйський Iнститут в Нью-Йорку запрошує вас обох, молодi люди, на симпозiум, що має назву " Мозок людини - фiксатор свiдомостi". Поїздка за рахунок нашого iнституту. Так вирiшив ректор нашого iнституту - Володимир Iванович Котляр. Дату проведення симпозiуму отримаємо завтра зранку... Тож приходьте до мене рiвно о п'ятнадцятiй, поговоримо про цю поїздку. До побачення, - сказав професор i вийшов.
   Аудиторiя стала заповнюватися шепотом - студенти загули, як бджоли у вулику, обговорюючи новину.
   - Ну, що, Миколо, будь ласка, виходь, розкажи нам експромтом, як ти збираєшся розкрити новiтню тему. Зможеш? - запитав викладач.
   - Спробую, - сказав хлопець i пiдiйшов до дошки.
   Стояв перед студентами i уявляв, що перед ним науковцi з рiзних країн, якi з'їхалися у Нью-Йорк. Група затихла i стала слухати.
   - Скажу так... Якщо мозок людини є не конструктором, а всього лише фiксатором свiдомостi, то всiх людей нашої планети можна уявити як величезну секцiю телевiзорiв у салонi електронної технiки. Телевiзори, звичайно ж, на рiзний смак i колiр. Вони згрупованi за зовнiшнiм виглядом, функцiональною схожiстю i товарною цiною, але кожен з них транслює в будь-який момент часу свою власну телепрограму. Ясна рiч, головне в цьому випадку - не сам салон, не телевiзор, а програма... Тобто головне те, що говорить нам унiверсальна свiдомiсть, абсолют, - закiнчив Микола. - Це моя тезова думка, яку буду розвивати i обґрунтовувати. Дякую за увагу, - сказав Микола i пiшов на своє мiсце.
   - А ти, Олександре, теж маєш щось сказати по цiй темi? - запитав викладач.
   Хлопець вийшов до дошки, обвiв очима своїх слухачiв i, дивлячись в очi Снiжани, став говорити.
   - Почну з того, що головний мозок складається з великої кiлькостi нейронiв, пов'язаних мiж собою синоптичними зв'язками. Завдяки взаємодiї цих зв'язкiв нейрони формують складнi електричнi iмпульси, якi починають, генеруючи, формувати нову матерiю - матерiю мислення. Саме ця матерiя виконує функцiї не лише контролю за дiяльнiстю всього органiзму, а й обробляє сенсорну iнформацiю, що надходить у мозок вiд всiх органiв чуття. Мислення як самостiйна матерiя - одна з рiзноманiтних функцiй свiдомостi. Є в її складi ще така самостiйна матерiя, як матерiя мови, котра виконує функцiї сприйняття i генерацiї мови. Ось чому мозок людини є фiксатором свiдомостi як абсолюту, - закiнчив свою думку Олександр.
   Дзвоник сповiстив про закiнчення лекцiї, i Олександр пiшов на своє мiсце.
   Його зустрiла Снiжана i, пiдвiвшись, як завжди, навшпиньки, обняла i смачно поцiлувала. Потiм вони удвох вийшли на вулицю, де бiля входу в iнститут на них уже чекали Микола з Андрiаною та Петро з Маргаритою, i включилися в їхню розмову, продовжуючи фантазувати на цю тему.
   10.07. - 11.07.2013 р.
   НА СИМПОЗIУМI
  
   Декан фiзiологiчного факультету - Володимир Никифорович Томенко сидiв за столом у своєму кабiнетi засмучений, згадував дещо з минулого. Вiн переживав недавнє розлучення з дружиною, з якою прожив майже десять рокiв. Невесело було на душi, i тiльки телефон, на який iнколи звертав увагу, переривав його думки про кохану дружину, про якiсь побутовi негаразди, про наукову дiяльнiсть.
   Невтомна робота у лабораторiї по проведенню дослiдiв привела його до нагороди Нобелiвською премiєю, а її - до нервового зриву. Дружина не витримала самотностi i подала на розлучення.
   Занурений у душевний неспокiй, вiн сидiв i розчулено думав, як це могло трапитися. Поглядаючи на телефон, уявляв її голос та згадував чергове прохання придiляти їй побiльше уваги, вчасно приходити додому.
   Задзеленчав телефон. Томенко зняв трубку i почув голос секретаршi:
   - Володимире Никифоровичу, ви призначали зустрiч двом студентам-випускникам? - запитала вона. - Хлопцi хочуть до вас зайти...
   - Хай заходять, - промовив вiн i, поклавши слухавку, вийшов з-за столу.
   Крiзь вiдчиненi дверi пролунав голос Миколи:
   - Можна до вас?
   - Заходьте, будь ласка, - сказав професор i вказав на стiльцi. - Сiдайте.
   Хлопцi сiли i стали уважно слухати його роз'яснення щодо симпозiуму у Колумбiйському iнститутi.
   - Симпозiум "Мозок людини - фiксатор свiдомостi" вiдбудеться пiсля того, як здасте екзамени, - зауважив Томенко. - Щоправда останнiй екзамен доведеться здавати в день вильоту. Ви встигаєте вчасно повернутися звiдти додому - за три днi перед державним iспитом. Прямий рейс Київ - Нью-Йорк - по четвергах о сiмнадцятiй двадцять. Вас там зустрiнуть на трапi лiтака i вiдвезуть у гуртожиток iнституту. А тепер iдiть в бухгалтерiю, отримайте грошi на вiдрядження. А потiм поїдете в аеропорт, купите квитки на сiмнадцяте число. Часу у вас достатньо, щоб купити квитки i зiбратися на лiтак. I хай вам щастить, - закiнчив професор.
   Сiмнадцяте число. Було вже близько двадцяти години. Лiтак став кружляти над аеродромом Нью-Йорка. Над мiстом наче висiв величезний абажур, в якому мерехтiли електричнi вогнi, мов зорi у небi.
   Стюардеса оголосила про прибуття. Пiлот опустив шасi, i лiтак пiшов на посадку.
   Приземлення пройшло майже непомiтно. Пiд'їхав трап, i люди стали виходити.
   - Україна... Микола Опанасенко та Олександр Свiтозаренко! На вас чекає машина з прапорцем вашої держави, - оголосив гучномовець.
   Хлопцi побачили перед собою цiлу чергу автомашин пiд стягами рiзних держав i взяли напрямок на український прапор... Їх запросили в машину i повезли у гуртожиток iнституту, поселили в одну кiмнату. Вранцi хлопцiв розбудили i вiддали на руки сценарiй роботи симпозiуму, в якому було чiтко розписано розпорядок дня. Вони поснiдали в їдальнi гуртожитку, i та ж сама машина вiдвезла їх в iнститут. У вестибюлi на першому поверсi проходила реєстрацiя делегатiв симпозiуму, видавали програми i радiонавушники - для прослуховування перекладу виступiв. В загальному гомонi делегатiв чулися всiлякi мови. Микола та Олександр вiдмiтили на програмi доповiдi, якi їм хотiлося б послухати, i пiшли до залу, сiли у третьому рядi. В залi ще було гамiрно. Задзвонив мобiльний телефон. Це Андрiана.
   - Привiт, любий! Ми тут iз Снiжаною... Цiлую тебе. Ви ще не виступали? - з хвилюванням говорила дiвчина.
   - Нi. Тiльки-но закiнчилася реєстрацiя... Як ти там? Тримайся i чекай. Цiлую i передаю слухавку Олександровi. Мене вже викликають на виступ, - сказав Микола i, пiдвiвшись з мiсця попрямував до трибуни.
   На трибунi розгорнув аркуш iз тезами i, поклавши його перед очима, став оглядати аудиторiю, чекав доки стихне галас. Вiн тримався досить впевнено i справляв враження цiлком обiзнаного у своїй справi молодого науковця. У залi запанувала тиша. Микола детально розкривав кожну тезу свого виступу, посилаючись на науку бiонiку та на фiзику ефiру.
   У своїй роботi, присвяченiй єдинiй теорiї поля ефiру, доводив, що свiдомiсть, мислення та мозок людини мають нерозривний зв'язок.
   - В основу моїх дослiджень покладено теорiю поля ефiру, - говорив Микола. Вона стверджує, що ефiр i корпускулярна матерiя (хiмiчнi елементи) пов'язанi, i тим самим атоми i молекули корпускулярної матерiї є невiд'ємними частинами як клiтин живої матерiї, так i структурних решiток неживої матерiї. Це свiдчить про те, що при виникненнi нової матерiї атоми та молекули у кожнiй новiй матерiї незмiннi, а змiнюється тiльки сама матерiя, в залежностi вiд рiзної кiлькостi незмiнних атомiв та молекул...
   Його басистий голос звучав упевнено i переконливо. Тлумачення теми було настiльки обґрунтованим i логiчно довершеним, що не потребувало зайвих аргументiв та коментарiв з приводу того, що мозок людини - це не будiвник свiдомостi, а всього лише її фiксатор.
   Олександр сидiв, слухав i гордiвливо сприймав спочатку увагу i тишу в аудиторiї, а потiм - бурхливi оплески, пiд якi Микола закiнчив свою доповiдь.
   Головуючий запропонував усiм бажаючим висловити свою думку i, обвiвши зором аудиторiю, надав слово кожному делегату. Виступило п'ятеро науковцiв, i всi вони були враженi новизною та яснiстю цiєї теорiї.
   - У нас на сьогоднi заплановано вислухати та оцiнити чотири доповiдi. Будемо робити перерву? - запитав головуючий i запропонував: - Нехай комiсiя пiдрахує голоси... Добре. Не будемо. Тодi надається слово другому українцю - пановi Свiтозаренку, - сказав вiн i став бурно аплодувати.
   Олександр вийшов на трибуну пiд бурхливi оплески. Вiн згадав карi очi Снiжани, якi завжди додавали йому творчої наснаги i став говорити.
   - Нам всiм вiдомо, що головний мозок складається з великої кiлькостi нейронiв, пов'язаних мiж собою синоптичними зв'язками... - цими словами розпочав доповiдь. - Взаємодiєю цих синоптичних зв'язкiв нейрони формують складнi електричнi iмпульси...
   Олександр натхненно розповiдав: про бiонiку, про павука та його павутиння та роль кремнiю у спiвiснуваннi технiчної i бiологiчної систем. Все це було цiкаво присутнiм, i їхнi обличчя свiтилися задоволенням почутого.
   В залi пролунали бурхливi оплески, i знову панувала тиша, а Олександр продовжував. Розповiдаючи, звернув увагу на те, з яким захопленням аудиторiя слухає, цiкавиться ходом його думок. Глянув на Миколу, i той великим пальцем руки показав йому - вiра. Це умовний знак, який дозволяє машинiстовi баштового крану пiдняти вантаж угору. Цей знак додав ще бiльше ораторського натхнення, хлопець продовжував говорити, завойовуючи прихильнiсть аудиторiї.
   - Матерiя мислення виконує функцiї не тiльки контролю за дiяльнiстю всього органiзму, а й обробляє сенсорну iнформацiю, яка поступає в мозок вiд всiх органiв чуття, - сказав Олександр. - Саме мислення як самостiйна матерiя - це одна iз рiзноманiтних функцiй свiдомостi, - продовжував вiн викладати свою думку. - Є в складi цiєї субстанцiї ще така самостiйна одиниця як матерiя мови, яка виконує функцiї сприйняття i генерацiї мови, - доповнив вiн свою доповiдь. Голос Олександра звучав упевнено, з вiдчуттям глибокого знання, завдяки якому вiн доносив свої iдеї до реальної уяви науковцiв. Iз цих iдей у свiдомостi делегатiв вибудовувалася суцiльна думка i формувала суттєвий образ iстини. На основi доповiдi Олександра науковцi дiйшли висновку, що мозок людини є тiльки фiксатором свiдомостi. А Олександр, розповiдаючи, ще чiткiше став уявляти суть iстини, яка вела його до вершини вiдкриття - до мiжпланетного спiлкування.
   - Ось чому мозок людини є фiксатор свiдомостi як абсолюту, - так закiнчив свiй доклад Олександр.
   Микола уважно стежив за своїм колегою i пишався його виступом, який спочатку полонив аудиторiю, а потiм пiд її бурхливi оплески провiв Олександра на його мiсце. Доповiдь було закiнчено.
   Головуючий запропонував науковцям висловити свою думку i, обвiвши поглядом присутнiх, надав слово кожному бажаючому. Виступило шiсть делегатiв, i всi вони були враженi новизною формування думки та суттєвiстю доповiдi.
   Пiсля обговорення голова президiї оголосив перерву на п'ятнадцять хвилин. Микола та Олександр стали телефонувати Андрiанi та Снiжанi. Дiвчата в цi днi особливо пишалися своїми кавалерами. Вони чекають на їх приїзд, щоб погордитися ними, почувши їх виступ записаний на портативному магнiтофонi, який вони почергово вмикали пiд час своїх виступiв.
   Дзвоник сповiстив про закiнчення перерви. Микола та Олександр ще стояли в коридорi, розмовляючи iз коханими - Андрiаною та Маргаритою. Враження вiд телефонного спiлкування iз дiвчатами викликало теплi емоцiї, якi приємно бентежили їх душi, i хлопцi вирiшили перевести це почуття в площину розмови.
   - Наше вiдрядження закiнчується завтра. Прямим рейсом Нью-Йорк - Київ лiтак вiдправляється о восьмiй годинi ранку, - почав розмову Микола. - Ми свою справу зробили.
   - У тебе, друже, є бажання послухати ще якусь доповiдь iз сьогоднiшньої програми? - запитав Олександр. - У мене - немає, - зiзнався вiн.
   - Я солiдарний з тобою, - вiдповiв Микола i запитав: - Тодi що... Робимо обрив Петровича?
   - Згоден, - вiдповiв Олександр i розсмiявся - це був його любимий жарт.
   - Походимо хоч по вулицях та по магазинах Нью-Йорка. Пропоную поїхати на П'яту Авеню або на Таймс-Сквер. Може, купимо дiвчатам якiсь гостинцi... - запропонував вiн.
   В аеропорту "Бориспiль" хлопцiв зустрiчали Андрiана зi Снiжаною. Кожна приготувала троянду i смачний поцiлунок. У вiдповiдь отримали мiцнi обiйми з поцiлунком та подарунки. Взяли таксi i роз'їхалися по домiвках.
   13.06. - 15.06.201З р.
  
   ДЕРЖIСПИТ
  
   Повернувшись iз вiдрядження, Микола та Олександр вiдразу зайшли в бухгалтерiю iнституту, здали свiй фiнансовий звiт. Потiм завiтали в деканат, до професора Томенка. Той саме стояв бiля канцелярiї, розмовляв з представниками преси.
   - Хлопцi я зараз проводжу гостей, а ви, будь ласка, заходьте в кабiнет i розташовуйтесь, - сказав вiн i пiшов iз журналiстами по коридору.
   Микола та Олександр всiлися на стiльцi i стали розглядати кабiнет. Стiни були з пластикових панелей. На них вдало розташувалися портрети Ломоносова, Пирогова та Ганемана. Задзвонив телефон, i в ту ж мить з'явився професор. Вiн взяв слухавку, став говорити. Цей дзвiнок був iз телебачення.
   - Не встиг дати iнтерв'ю, як уже запрошують нас iз вами на телепередачу, - посмiхаючись, сказав вiн. - Розповiдати, як ви з'їздили, не треба. Ми все бачили i чули. Молодцi! Прославили Україну, Ну, що? У вас три днi попереду. Готуйтеся до державного екзамену i, коли треба, заходьте , - сказав вiн i потиснув їм руки.
   Микола та Олександр вже думали не лише про здавання державного екзамену. У головi роїлися думки про те, де зароблятимуть собi на хлiб. Батьки вже не працюють - на пенсiї. А попереду ще два роки iнтернатури.
   - Давай поїдемо до Сергiя - нашого однокашника, з яким навчалися в київському Мiжнародному науково-технiчному унiверситетi... У нього власне пiдприємство. Може, нам щось запропонує, - сказав Олександр.
   Зателефонувавши Сергiєвi вони поїхали за межi Києва, у примiську зону, де однокурсник за допомогою батькiв зумiв вiдкрити власне пiдприємство.
   Сергiй зустрiв їх бiля прохiдної. Пiдприємство знаходилося неподалiк вiд залiзничної колiї на березi Днiпра.
   Вiн вiдразу повiв їх на завод. У першому корпусi стояли чотири вагони, завантаженi токарними верстатами. У другому йшло збирання токарних верстатiв. У наступному стояли токарнi та фрезернi станки, на яких виготовляли деталi для токарно-фрезерних верстатiв. Четвертий корпус був порожнiй. Вiн закiнчувався купольною баштою, що майже впиралася у крутий берег Днiпра, понад яким красувалися молоденькi ялинки та чайнi троянди, посадженi заводчанами. Ця зелена територiя - заводський парк - був їхнiм п'ятим цехом. Тут було розмiщено їдальню та друкарню, де один раз на тиждень виходила заводська газета "Фрезер". Четвертий корпус зовнi не був схожий на iншi три корпуси, а скорiше нагадував обсерваторiю. Навколо башти, пiд вiкнами, росли рiзнокольоровi троянди.
   - А що тут плануєш розмiстити? - запитав Олександр.
   - Це ваш науковий цех, - вiдповiв Сергiй i продовжив розмову: - Я знав, що ви - серйознi хлопцi, та й Снiжана теж - дiвчина не промах. Прийде той час, коли ваш замах на пiзнання всесвiту треба буде задовольняти. Але хто забезпечить такi потреби? Держава не в змозi побудувати таке примiщення. У цьому цеху має стояти комп'ютерне обладнання, яке допоможе пiзнавати таємницi далеких свiтiв. Iнформацiя, яку, сподiваюся, будемо отримувати, стане нам приносити прибутки - вiдкриємо свiй мiжпланетний Iнтернет. Отож, будь ласка, приступайте до роботи, - пiдвiв риску Сергiй.
   Олександр вiд захоплення не знав, що й сказати. Вони втрьох вiд такої звiстки весело перезирнулися.
   - Ми хоч сьогоднi почнемо перевозити комп'ютерне устаткування, яке я робив самотужки. Воно займає в мене найбiльшу з трьох кiмнат, - сказав Олександр. - Вже на цьому тижнi вийдемо на мiжпланетний зв'язок. I почнемо виробляти у твоєму механiчному цеху деталi для виготовлення шоломофону ... - додав вiн, подивившись на Миколу.
   Той щиро вiдповiв: "Я до цього готовий".
   - Ну, якщо так, то ходiмо до мене в канцелярiю. Пiдпишемо вже готовий договiр про сумiсну спiвпрацю. Снiжана хай приїздить i теж пiдпише. Цей договiр був готовий ще вчора. Я вранцi збирався телефонувати, однак ви мене випередили. Дуже задоволений вашим рiшенням, - жваво говорив Сергiй. - А зараз зайдемо до юриста заводу, пiдпишемо трудову угоду. Ти, Миколо Антоновичу, працюватимеш на посадi головного науковця заводу. Олександр Андрiйович буде обiймати посаду начальника наукового цеху, а Снiжана Вiкторiвна очолить заводську наукову лабораторiю.
   Пiсля пiдписання трудової угоди вони зайшли до Сергiя в кабiнет. Вiн дiстав з книжкової шафи три чарки i пляшку коньяку. Вони пiдняли тост за своє "мiжпланетне спiлкування". Зав'язалася дружня розмова про майбутнi плани - не на один рiк.
   - Сергiю, ти говорив, що пiсля iнституту поступатимеш в аспiрантуру на економiчний факультет, - зауважив Олександр.
   - Так, говорив i своє слово дотримав. Три роки тому захистив свою дисертацiю на ступiнь доктора.
   - Вiтаю тебе. Ми з Миколою тiльки цього року будемо поступати в аспiрантуру на заочне вiддiлення фiзiологiчного факультету, - сказав Олександр.
   - Час їхати, - пiдiймаючись, сказав Микола, i вони встали з-за столу.
   - Я вас проведу на зупинку електрички. Iти недалеко, - сказав Сергiй i глянув на годинник. - Через вiсiм хвилин прибуває. Ми якраз встигаємо, - повiдомив вiн i повiв друзiв на зупинку.
   Вони зайшли на станцiю, купили квитки. Iз-за повороту, де стояв семафор, з'явилася електричка. На платформi вони стали прощатися.
   - Я думаю на цьому тижнi ми до тебе, Сергiю, завеземо все комп'ютерне устаткування. Завтра тобi зателефоную, як у нас iтимуть справи по його демонтажу, - сказав Олександр, сiдаючи в електричку.
   Вагон був напiвпорожнiй, i друзi всiлися за столиком бiля вiкна.
   - Ти, Миколо, завтра зранку, як прокинешся i приведеш себе до ладу, приїзди до мене. Треба зробити все якнайшвидше, - сказав Олександр.
   - Добре. Буду, як штик, - усмiхнувшись, вiдповiв Микола.
   - Державний екзамен, я гадаю, ми i без пiдготовки здамо, - згадав Сергiй.
   - Я про нього вже й забув пiсля такої подiї. Здамо неодмiнно, - пiдтримав його думку Микола.
   Їхали мовчки - кожен мрiяв i будував плани на майбутнє.
   Електричка швидко дiсталася до кiнцевої зупинки.
   - Ти додому як - на трамваї чи на маршрутцi? - запитав Микола.
   - Поспiшати сьогоднi вже нема куди... На трамваї поїду, - вiдповiв Олександр.
   Трамвай також був майже порожнiй. Вони не розмовляли. Кожен думав про своє. Першим виходив Микола.
   - Бувай! До завтра, - сказав на прощання.
   Кожен з них, приїхавши додому, зателефонував своїй нареченiй. Олександр розповiв Снiжанi про гарну пропозицiю Сергiя i запросив на демонтаж комп'ютерного устаткування.
   Наступного дня до обiду Микола та Олександр пiд керiвництвом Снiжани по частинах розiбрали i упакували комп'ютерне устаткування.
   Олександр зателефонував Сергiю, розповiв про те, що пiдготували все до вiдправлення.
   - Добре. Диктуй адресу... Я пришлю вантажiвку.
   Слухавку взяла Снiжана, промовила:
   - Доброго дня, мiй роботодавець. Безмежно рада такому сюрпризу i за це щиро вдячна. Завтра пiсля держаного iспиту, в другiй половинi дня прибуду до вас. Будемо працювати! До зустрiчi!
   - Чекатиму з нетерпiнням, - сказав Сергiй i поклав слухавку.
   За годину приїхала машина iз вантажниками. Хутко загрузили упаковки i поїхали на завод.
   Наступного дня всi шестеро зустрiлися на своєму улюбленому мiсцi бiля входу в iнститут. Всi були наряднi.
   - У нас новина, - сказав Олександр. - Вчора знайшли роботу i вже уклали трудову угоду. Працюватимемо всi троє на заводi "Токарно-фрезерного устаткування".
   - Вiтаємо! - пролунали радiснi голоси Петра, Маргарити та Андрiани.
   - А як же аспiрантура? - запитав Петро.
   - Заочну будемо закiнчувати, - вiдповiв Микола.
   - Сьогоднi на цьому мiсцi бачимося востаннє, - сказала Снiжана. - Ми маємо встановити на заводi комп'ютерне устаткування, - сказав Олександр.
   Обговоривши новини, вони, як завжди, першими зайшли в аудиторiю.
   Державна комiсiя сидiла за столами. Запропонували випускникам витягти по бiлету. Друзi по черзi витягли бiлети i назвали їхнi номера.
   Олександровi дiсталася тема, яку вiн досить добре знав.
   - Чи можна вiдповiдати без пiдготовки? - запитав випускник.
   Члени комiсiї перезирнулися i дали згоду.
   Олександр пiдiйшов до дошки.
   - Моя тема - "Головний мозок - центральний орган нервової системи"...
   Вiн став детально розповiдати про функцiї мозку.
   Члени комiсiї уважно слухали, а вiн говорив без зупинки, впевнено i рiвно, розкриваючи функцiї, склад та зв'язки структур головного мозку.
   - Завдяки комунiкацiї мiж нейронами цих структур головний мозок виконує обробку сенсорної iнформацiї, що надходить вiд органiв чуття, - переконливо говорив Олександр, пояснюючи комiсiї кожну деталь. - Аксони в мiсцях контакту з iншими нейронами утворюють iмпульси i посилають сигнали вiд нейрона до нейрона. Форма i розмiри нейронiв головного мозку дуже рiзноманiтнi. Є принциповi нейрони, аксони яких передають iмпульси iншим вiддiлам мозку. Є iнтер-нейрони, якi виконують комунiкацiю в серединi кожного вiддiлу.
   - Досить, - сказав нарештi голова комiсiї. - Ваша вiдповiдь ґрунтувалася на дуже глибоких знаннях, i в цьому ви, Олександре, нас переконали. Заслуговуєте на найвищу оцiнку. Дякуємо.
   Олександр теж подякував i пiшов чекати на мiсце зустрiчi.
   Вiдповiдати вийшла Снiжана. Вона трималася впевнено, розкриваючи суть своєї теми.
   Голова комiсiї, посмiхаючись пiдвiвся, промовив:
   - Ми вiдчули, що ви маєте глибокi знання. А тепер просимо вiдповiсти на нашi запитання.
   Члени комiсiї по черзi задавали запитання, а Снiжана блискуче вiдповiдала, пiдтвердивши глибоке знання матерiалу.
   - Ви заслуговуєте на найвищу оцiнку. Дякуємо, - сказав голова комiсiї.
   Снiжана ввiчливо подякувала i пiшла на їхнє мiсце зустрiчi, де чекав на неї Олександр.
   - Все гаразд? - запитав Олександр i впiймав дiвчину, яка вже падала в його обiйми.
   Вiдповiдати вийшов Микола. Однак комiсiя запропонувала йому змiнити тему вiдповiдi.
   - Шановний, Миколо, - звернувся до хлопця голова комiсiї, - ми впевненi, що ваша вiдповiдь заслуговуватиме на найвищу оцiнку... Розкажiть краще, як ви вийшли на розроблення єдиної наукової теорiї поля "фiзика ефiру". Вашу доповiдь " Мозок людини - фiксатор свiдомостi", з якою ви виступали на симпозiумi в Колумбiйському унiверситетi, ми теж читали...
   - Як тiльки я дiзнався про нову теорiю фiзики ефiру, вiдразу збагнув, що її слiд взяти за основу розробки єдиної наукової теорiї поля "фiзика ефiру". Це було у двi тисячi сьомому роцi, як тiльки я познайомився з авторами теорiї фiзика ефiру - дiйсними членами Мiжнародної академiї бiоенерготехнологiй. Це Олексiй Олексiйович Селiн - автор наукових праць: "Вiд мiфiв вiдносностi до реальностi пiзнання свiту" (1991 р.); "До основ iснування матерiї" (1996 р.); "Фiзика про медицину" (1998 р.). Володимир Андрiйович Ткаченко - автор 12 монографiй та 170 наукових праць на царинi фiзики, фiлософiї, економiки i державного управлiння. Володимир Олексiйович Юпенков - володар трьох дипломiв на вiдкриття, 70 патентiв винаходу, автор 77 наукових публiкацiй у галузi фiзики i технологiї ракетобудування...
   - Вiдповiдь прийнято за найвищою оцiнкою. Дякуємо, - сказав голова комiсiї.
   Микола подякував викладачам i, пославши повiтряний цiлунок Андрiанi та помахавши рукою ("До побачення!") Маргаритi та Петровi, побiг на вихiд.
   Олександр та Снiжана, щиро привiтали Миколу а потiм всi троє поспiшили на трамвайну зупинку: мали їхати на залiзничний вокзал. Придбали квитки, сiли в електропоїзд. За пiвгодини їх зустрiв на прохiднiй Сергiй.
   - Вiтаю вас iз успiшним подоланням екзаменацiйного бар'єру, - промовив вiн i потиснув руку Олександровi та Миколi, а Снiжану поцiлував у щiчку. На хвильку їх погляди пересiклися, i кожен вiдчув далекий вiдгомiн тiєї зустрiчi, коли їздили в лiс за опеньками...
   - Там вантажники вже розпакували комп'ютерне устаткування. Тепер я познайомлю вас iз нашими монтажниками, якi допомагатимуть...
   Сергiй повiв їх у другий корпус, де збирали токарнi верстати на замовлення Куби. Вони пiдiйшли до монтажникiв, якi в цей час сумлiнно працювали.
   - Забирай, Снiжано, оцих двох... А ви, Денисенко та Павленко, переходите тимчасово в її розпорядження. Я скажу начальнику вашого цеху, коли повертатимусь. А зараз - ходiмо з нами, - сказав Сергiй Никифорович.
   Вiн вiдкрив башту четвертого корпусу i вiддав ключi Снiжанi.
   Площа башти була разiв у десять бiльшою, нiж кiмната Олександра, i дорiвнювала майже дев'яноста квадратним метрам. Олександр, Снiжана та Микола прикинули, де яке устаткування має стояти, i Снiжана почала показувати монтажникам, куди ставити розпакованi прилади. Коли все це розмiстили, як слiд, Снiжана кожному окремо стала показувати, як треба збирати та пояснювала, що з чим треба з'єднати. А коли комусь було незрозумiло, то показувала, як треба робити. Снiжана весь час вела спостереження - переходила з одного робочого мiсця на iнше, ретельно перевiряла роботу кожного помiчника. Всi працювали мовчки. Тиша порушувалася зрiдка лише запитаннями монтажникiв та технологiчними шумами. Робота наближалася до завершення. Снiжана радiла таким кмiтливим помiчникам, що мали творчий розум i золотi руки. До кiнця робочого дня залишалося бiльше нiж пiвтори години. Снiжана ще раз перевiрила i дiйшла висновку: комп'ютерне устаткування зiбрано за технологiєю i з високою якiстю.
   - Ну, що у нас iз хлопцями все зроблено, - звернулася до Олександра та Миколи Снiжана. - Треба погукати Сергiя Никифоровича... Будемо вже вмикати i виходити на зв'язок, - захоплено промовила вона.
   - Ми теж впоралися, - вiдповiв Олександр.
   Невдовзi прийшов Сергiй Никифорович. Привiв iз собою головного iнженера, головного механiка, головного технолога, головного конструктора, головного електрозварника. Не забарилися й начальники вiддiлiв та цехiв. Прийшла й секретар директора Надiя Петрiвна Пiчна. Їй чомусь дуже кортiло побачити i послухати головного науковця заводу Миколу Антоновича, якого бачить тiльки мельком, коли вiн приходить за ключами вiд свого кабiнету. Коли всi зiбралися, то перед їх зором на стiнi башти постало велике табло, на яке виводилися зображення та iнформацiя з комп'ютерного устаткування.
   Снiжана увiмкнула систему. На табло з'явилося повiдомлення такого змiсту: "Миколо Антоновичу та Олександре Андрiйовичу, я натрапив на вашу iнформацiю, розмiщену в Iнтернетi вашої планети. Якщо згоднi, то буду опонентом по вашiй науковiй темi. Я з планети Нiбiру, яка через кожнi три тисячi шiстсот рокiв заходить у вашу Сонячну систему - Свiчаго Юрон Борисвiтович, начальник вiддiлу по збереженню даних на зовнiшнiх носiях iнформацiї, з яких наповнюється мiжпланетний Iнтернет. Ознайомився з вашими розробками та науковою темою. Ви на вiрному науковому шляху. Розробили комп'ютерне устаткування як технiчну систему. Нинi працюєте над розробкою iндивiдуального модуля з аморфного кремнiю - шоломофона, в який iнформацiя надходитиме з технiчної системи завдяки нейтронам. А потiм вона трансформується iз нейтронiв у нейрони в перехiдному кремнiєвому модулi i пiде iз шоломофона в ту частину мозку, яка на сьогоднiшнiй день поки що резервна i не у всiх людей задiяна функцiями свiдомостi i мислення. Ця незадiяна частина мозку передбачена природою - Богом саме для з'єднання бiологiчної системи - нейронiв з нейтронами технiчної системи - радiохвилями i телебаченням через ваше комп'ютерне устаткування. Фiзика ефiру - тобто сам ефiр має поки що й для нас невiдому здатнiсть бути рухомим i передавати рух, коливання думки, через аморфний кремнiй вiд однiєї частки матерiї ефiру до iншої зi швидкiстю навiть бiльшою за швидкiсть нейтрино. Залишається розробити лише iндивiдуальний модуль з аморфного кремнiю - шоломофон , який фантастично задiє вашу свiдомiсть у резервнiй частинi мозку. Я вас чую, а ви мене - нi. Коли розробите свiй, пiдкреслюю, свiй iндивiдуальний модуль - шоломофон, то зможете вже вiльно будь з ким розмовляти, незалежно вiд його координати простору. А поки що ваш зв'язок з нами хай вам нагадає колишнє ваше беззвукове i безкольорове кiно. Науковцi нашої планети i наша цивiлiзацiя проходили вже цей пiзнавальний шлях, доки не визрiла наша резервна частина мозку i не задiяла свiдомiсть. I тепер я без шоломофону, але вас чую. Не потрiбна вже нам така транспортна матерiя, якою колись користувалися, а нинi ви користуєтеся. Її функцiї замiнила резервна частина нашого мозку. Пошуки в Iнтернетi потрiбної вам iнформацiї займуть чимало часу. Я гадаю, що ви погодитесь отримувати потрiбну для вас iнформацiю з моїх уст. Натискайте мiй пароль або пароль Рирторiї Алмазонiвни Золотар - це науковий працiвник вiддiлу iнформацiї. Паролi я залишу пiсля нашого зв'язку на табло комп'ютера. Записуйте ваше запитання, i за декiлька секунд отримаєте потрiбну iнформацiю на табло. Бажаю творчої наснаги та успiхiв. Сподiваюся, що незабаром самостiйно розробите перехiдний модуль, який частотою i довжиною своїх хвиль з'єднає хвилi нейронiв мозку з хвилями нейтронiв кремнiю в шоломофонi. Ви будете самостiйно спiлкуватися з будь-якою цивiлiзацiєю i зможете самостiйно заходити в Iнтернет будь-якої планети. Вам не буде потрiбний Iнтернет вашої планети, в який посилаємо iнформацiю. На жаль, без перехiдного кремнiєвого модуля ваша планета не може нам передавати iнформацiю".
   Коли прочитали, то всi були пiд враженням вiдкриття, отриманого завдяки розробцi комп'ютерного устаткування. Кожен, прочитавши цю iнформацiю, став уявляти щось, до цього часу недосяжне. Посипалися, як град, питання. I коли все було з'ясовано, вгомонилися.
   - Вiд сьогоднi - це наш науковий цех, - повiдомив директор заводу. - Влаштуємо тут власний мiжпланетний Iнтернет, який приноситиме неабиякий прибуток. Що нам скаже головний науковець? Яким ви, Миколо Антоновичу, бачите наш завод у майбутньому?
   - Шановнi друзi, - звернувся Микола до присутнiх. - Кожен iз нас мрiє якомога глибше пiзнати Всесвiт, але, щоб його краще пiзнати, при сучаснiй технiцi не вистачить життя декiлькох поколiнь. Наш науковий цех дозволить пiзнати його вже сьогоднi зi швидкiстю думки. Наприклад, на Землi ви тiльки подумали - i вже уявно миттю опинилися там, де вам хотiлося бути. Пiзнання Всесвiту - це новi технологiї, а такi технологiї - новий матерiальний i духовний розвиток нашого суспiльства. Пiднiметься економiка нашої держави... Та не тiльки нашої, а всiєї планети Земля. Не буде ворожнечi мiж людьми i державами. Залишається розробити лише iндивiдуальний модуль iз аморфного кремнiю - шоломофон, який фантастично задiє вашу свiдомiсть у резервнiй частинi мозку. Приходьте до нас в лабораторiю у вiльний час, i ми все розповiмо i покажемо, перевiряючи резервну частину вашого мозку...
   - А тепер, шановнi, - по робочих мiсцях, - сказав Сергiй Никифорович. - Ми з Миколою та Олександром зайдемо в кабiнет, а ти, Снiжано, закриєш цех i теж прийдеш...
   Вони, йдучи, розмовляли про мiжпланетний Iнтернет. Надiя Петрiвна iшла поруч iз Миколою Антоновичем, зачарована ним i його промовою, але вiн поки що не звертав на неї бажаної уваги.
   Озвалася мобiлка Снiжани. Пролунав схвильований голос:
   - Це я, Андрiана. Державний екзамен ми всi здали. А ви - як там? Ще не впоралися чи вже? - запитала дiвчина.
   - Тiльки-но порозходилися. Ми вийшли на зв'язок з мiжпланетним Iнтернетом. I всi прочитали на екранi цiкаву iнформацiю, - вiдповiла Снiжана.
   - Виходить, що ви з моїм любим витримали iще один екзамен... Де вiн? Можна з ним поговорити? - запитала Андрiана.
   - Пiшли до Сергiя в кабiнет, - вiдповiла Снiжана. - Я теж поспiшаю до них... До побачення.
   Снiжана зайшла в кабiнет до Сергiя Никифоровича. На столi стояли чотири чарки i пляшка коньяку.
   Сергiй дiстав договiр i, вiддавши його Снiжанi на пiдпис, вiдкоркував пляшку, став наливати. Снiжана пiдписала договiр, i вони, стоячи, пiдняли свiй тост за вiдкриття заводського мiжпланетного Iнтернету у четвертому корпусi. Зав'язалася дружня розмова про мiжпланетнi зв'язки - омрiянi ними та випещенi не за один рiк.
   - Завтра безлiч рiзних справ. Треба вiдпочити, - пiдводячись, сказав Микола Антонович, i вони вийшли з-за столу.
   - Я вас проведу до електрички, - сказав Сергiй Никифорович i глянув на годинник. - Через чотирнадцять хвилин вона вiдправляється. Ми встигаємо...
   На семафорi вже горiв зелений - показалася електричка. Молодi люди, купивши квитки вже були на платформi i стали прощатися.
   Вагон електрички був напiвпорожнiй, i вони посiдали за столиком бiля вiкна. Їхали мовчки - кожен мрiяв про своє. В уявi був завтрашнiй день. Аж ось гучномовець електрички сповiстив про кiнцеву зупинку.
   - Ви додому як - на трамваї чи на маршрутцi? - запитав Микола.
   - Он iде трамвай. Ним i поїдемо, - вiдповiв Олександр.
   Трамвай рухався досить швидко. Першим, як завжди, виходив Микола.
   - Бувайте! До завтра, - сказав вiн.
   Вийшовши, став дзвонити Андрiанi i пiшов до неї на побачення.
   Олександр, стоячи в обiймах Снiжани, був щасливим, притулившись до неї стояв i не тримався за поручнi.
   15.07. - 20.07.2013 р.
  
   СНIГОВА КОРОЛЕВА
  
   Непомiтно промайнули ще три з гаком роки, як пiсля здачi державного екзамену в київському Медичному iнститутi Української асоцiацiї народної медицини Микола, Олександр та Снiжана стали працювати на заводi "Токарно-фрезерного устаткування". Написаний тодi Миколою план наукової роботи успiшно виконувався. Пiдготували для комiтету Державної юстицiї документи на узаконення заводського мiжпланетного Iнтернету. Олександр досконало провiв дослiдження органiв чуття та зору павука та органiв чуття, зору i нервової системи людини. Вiн по-справжньому занурився в нейробiонiку i замислився над тим, як би швидше виявити оту спiльнiсть бiологiчної та технiчної систем. Нинi створює математичну модель вiдповiдної дiї бiологiчної системи - нервових клiтин (нейронiв) i нейронних мереж на рiзнi подразники технiчної системи - нейтронiв та електронiв. Снiжана, пiсля того, як Олександр створить математичну модель, по цiй моделi напише комп'ютерну програму, щоб перенести оту спiльнiсть двох систем та втiлити її як аналогову базу в технiчну систему. Це дасть можливiсть подальшого удосконалення обчислювальної технiки i розробки нових елементiв та устроїв автоматики i телемеханiки та систем виявлення i пiзнавання.
   Мислячу енергiю Олександра Андрiйовича, спрямовану на вирiшення в лабiринтах мозку наболiлої мрiї, в той момент, коли майже знайдено логiчний кiнець, зупинила мелодiя мобiльного телефону.
   - Знаєш, Сашко, ми як домовлялися з тобою?! - розгнiвано буркнула Снiжана. - Ти менi казав, щоб я цього разу не забула взяти свiй паспорт. Навiщо вiн менi в лiсi? - сердито запитала вона i вимкнула телефон.
   Вона продовжувала одна в лiсi вести вiдеозйомку i весь час з нетерпiнням чекала на нього, думаючи, навiщо їй потрiбний паспорт. Пiсля того, як Олександр вiдвiз її в лiс, де вони вибрали об'єкт спостереження, установивши телекамери комп'ютерного вiдеозапису, вiн повернувся в творчий кабiнет наукового цеху, щоб завершити складання математичної моделi для закiнчення теми, а пiсля обiду поїхати до неї в лiс. Вiн працював у цьому кабiнетi тiльки тодi, коли приходила творча наснага.
   Лiс шумiв своїм неповторним звуком. Через його крони пробивалася енергiя сонячного тепла i навiвала приємнi спомини про знайомство з Олександром. Снiжана пригадала той сосновий лiс, в якому, збираючи опеньки, зустрiлася з цим хлопцем. В її уявi вiн раптово вирiс iз-за кущiв, як величезний опеньок.
   - Добрий день, красуне! Ану покажи, що ти назбирала, - промовив, пiдiйшовши, i поставив свiй кошик поруч з її кошиком.
   В її кошику лежали лише маслюки.
   - А в тебе бiльше!
   - Я ж не сплю так довго, як ти, - жартуючи сказала Снiжана i подивилася в його кошик. Пiдвiвши очi, зустрiлася з його поглядом...
   Згадуючи, Снiжана стала тонути в солодких спогадах i, вслухаючись в звуки лiсової пiснi, вийшла з бажаних тенет спогадiв. Вона продовжувала вести вiдеозйомку i чекала на нього вже бiльше години, роздумуючи, навiщо ж потрiбен паспорт. Олександр Андрiйович був засмучений тим, що змусив дiвчину чекати, тож вирiшив зателефонувати. Вiн зачинив кабiнет. Сiв у машину i набрав її номер.
   - Пробач, моя снiгова королево, їду! - промовив нiжно.
   Так вiн називав Снiжану завжди, коли вiдчував провину або коли вона його чимось радувала. Вона дiйсно була для нього, немов снiгова королева: пiд час якихось наукових дослiдiв - розсудливо холодна, в дотриманнi наукових принципiв - строга i вимоглива. Бiла копна волосся здавалася йому снiговою короною. Все це та її iм'я асоцiювалися в його уявi з образом снiгової королеви.
   В лiсi було тихо i затишно. Сонце стояло в зенiтi, освiтлюючи об'єкт їхнього спостереження, а Олександр стояв перед Снiжаною i дивився в її карi очi, зiгрiвав її душу, гнав геть вiд неї холод очiкування i викликав нiжнi почуття вiд зустрiчi.
   Олександр занiс в машину переносний комп'ютер з автономним електропостачанням, i вони стали переглядати вiдеозапис. На табло з'явився об'єкт спостереження, де чiтко було видно, як павук iз залишкiв розiрваного сьогоднi зранку Олександром та Снiжаною павутиння - свого колишнього "гнiзда" - спускається на землю. Пiдлазить до стовбура дерева, на якому вiн сидiв у своєму "гнiздi" i, швидко рухаючись, прямує вгору до гiлки, яка росла зi стовбура на три метри вище вiд його розiрваного "гнiзда". Лiзе по нiй майже до кiнця, потiм iз неймовiрною швидкiстю падає з гiлки пiд кутом i пролiтає через центр розiрваного "гнiзда" на нижню гiлку. Випустивши за собою павутину, натягує її, як розчалку, закрiплює i знову повторює такi ж самi дiї, змiнюючи траєкторiю падiння, кут падiння i гiлки, з яких падає.
   Зроблено одинадцять таких пiдйомiв i падiнь. Всi одинадцять розчалок павутини пройшли в центрi розiрваного "гнiзда", схрестившись мiж собою в однiй точцi. Далi видно, як павук у центрi колишнього "гнiзда" з'єднує в однiй точцi всi розчалки павутини i починає плетiння нового "гнiзда", перелазячи вiд розчалки до розчалки, тягнучи павутину мiж лапками, щоб вона не злипалася.
   - "Гнiздо", - промовила Снiжана, не вимикаючи комп'ютер, - ще не готове, але я думаю, що цього вже достатньо, щоб зробити певнi висновки. Ти, Сашко, згодний з моєю думкою?
   - Погоджуюся. Ти блискуче впоралася зi своєю комп'ютерною програмою дослiдження, поклавши мою математичну модель в основу програмування, - задоволено промовив вiн i нiжно поцiлував дiвчину в трояндову щiчку.
   - Це ж iще не все, - сказала Снiжана i вивела на монiтор пiдсумки спостереження. У зведенiй таблицi були данi, якi показали, пiд яким кутом кожен раз падав павук та якою була швидкiсть при кожному падiннi. Олександр не вiрив своїм очам. Цифри в таблицi показували чiтку закономiрнiсть: чим бiльший кут падiння, тим бiльшою була швидкiсть падiння. А це означало, що павутина, яка в рiдкому станi знаходиться всерединi павука, випускається ним теж зi швидкiстю, яка залежить вiд вибраного павуком кута падiння. А процес переходу павутини з рiдкого стану в твердий, в залежностi вiд цього створює вiдповiдну невелику реактивну тягу, якої достатньо для того, щоб вiдштовхнутися, перемiстивши в координатах простору вагу цiєї iстоти.
   - Науцi вже давно вiдомо, що у павука м'язiв немає, а рухається вiн завдяки гiдравлiцi. Тобто ноги - "цилiндри", а рiдина, наповнюючи їх, призводить до руху тiло, - зауважив Олександр, дивлячись в карi очi Снiжани. - Ти розумiєш, до чого це я веду наше обговорення?
   - Ти хочеш, Сашко, сказати, що завдяки гiдравлiцi павук виштовхує iз себе рiдину, яка окислюючись iз киснем, переходить у павутину, створюючи реактивну тягу? - промовила Снiжана i нiжно хлопнула його по плечу, дивлячись в голубi очi.
   - Ти що, читаєш мої думки? - здивовано запитав вiн, нiжно скуйовдивши її снiжну зачiску.
   - Ти, Олександре, хочеш сказати, що у залишках розваленої стiни, збудованої невiдомо коли i ким на нашiй планетi, лежить та плита, яка має таку вагу, що її не пiдняти жодному сучасному пiдйомному механiзму була покладена прибульцями, яких також замiсть м'язiв рухала гiдравлiчна сила? - продовжувала думку Снiжана, занурюючись все глибше в iсторичнi подiї.
   - Коли ти все знаєш, тодi скажи менi, Снiжано, навiщо нам прибульцi залишили силуети Павука, Павича i Дикобраза?
   - Може, ти хочеш поставити ще i таке питання:"Яку iнформацiю
   закладено у зображеннях i що спiльного мають цi силуети?", - випередила його думку Снiжана.
   - Нi, я вже хочу вiдповiсти на це запитання, та хiба ж за тобою встигнеш... - промовив Олександр, усмiхаючись.
   - Спiльне, що їх об'єднує в iнформацiйний об'єкт, це гiдравлiка, кремнiй, спiвiснування матерiй: живої i неживої, спiвпраця систем: бiологiчної i технiчної. Ось читай! - сказала Снiжана i вивела на табло комп'ютера його щоденник.
   Олександр - вiд такої несподiванки, а Снiжана - вiд упередженостi його думок щиро розсмiялися. Коли смiялися, то несподiвано для себе обнялися i поцiлувалися. Їхнi тiла, з'єднанi почуттями любовi, довго бринiли в теплих обiймах. I коли, нацiлувавшись, прийшли до тями, Олександр спитав:
   - Паспорт не забула?
   - Взяла, - вiдповiла Снiжана.
   - Чудово! А тепер, моя снiгова королево, поїхали!
   Вiн швиденько зiбрав у машину всi прилади, якi були задiянi в цьому спостереженнi. Розiгрiвши двигун, вони виїхали на просiку. Невдовзi звернули на автостраду i заїхали у Київ. Поставивши автомашину на стоянцi, пiшли по Хрещатику. Зупинилися коло будинку, на стiнi якого була табличка з чотирма красивими лiтерами: ЗАГС. Снiжана, усмiхаючись зрозумiла навiщо їй в лiсi був потрiбен паспорт. Бiля цього урочистого будинку їх з квiтами зустрiчали друзi.
   - А тепер, снiгова королево, ходiмо на шлюбну церемонiю, - сказав Олександр i, зазирнувши у сяючi карi очi, взяв її, мов пушинку, на дужi руки.
   19.04 - 22.04.2013 р.
  
   ТАЄМНИЦЯ ДОЛИНИ КОЗОРО
  
   Через два днi пiсля одруження Олександр та Снiжана, прийшовши в свiй науковий цех, стали думати над iнформацiєю, яку отримали в день установки комп'ютерного устаткування.
   - Процес пiзнання людиною Всесвiту зупинити неможливо, як не в силi їй зупинити час, або оберти Землi навколо Сонця. Але життя людини занадто коротке, щоб пiзнати нескiнченну будову Всесвiту, - сказав Снiжанi її чоловiк Олександр Свiтозаренко, закриваючи вiконнi штори наукової лабораторiї.
   Вiн у задумi пiдiйшов до робочого столу. Там стояло розроблене ним комп'ютерне устаткування, яке мало органiчно з'єднувати ефiр космосу з ним - як з бiологiчною системою. Не встиг надiти на голову iндивiдуальний шоломофон, над розробкою якого працював уже другий рiк, як раптом виношувана ним мрiйна iстина визрiла i розiрвалася в мозку, мов бомба. Вiн зрозумiв, що творчий шлях, по якому вiн в думках так впевнено наближався до iстини, наяву привiв до мети. Його вiдчуття iстини росло у свiдомостi i вражало чiткiстю, пов'язаною своїми складовими процесу пiзнання Всесвiту з доступною для нього таємницею марсiанської долини Козоро.
   Променi Сонця, яке сходило, на Марсi, наче вогненнi стрiли, пронизували вологе повiтря долини Козоро i, вдаряючись об траву, вкриту росою, як бризки шампанського, розлiталися врiзнобiч, уносячи за собою невидиме зображення таємницi долини. Таємницю, яку залишили прибульцi з планети Нiбiру (Мардук), в зашифрованому виглядi в силуетах павука, павича i дикобраза .
   В цей час на Землi Сонце стояло в зенiтi, i його променi через не завiшенi шторами вiкна лабораторiї заливали планетарiй четвертого заводського корпусу, в якому ще тiльки вчора була розташована наукова лабораторiя по дослiдженню космiчних зв'язкiв. В цiм планетарiї-лабораторiї стояло комп'ютерне устаткування технiчної системи зв'язку з космосом. На стiнах i на куполоподiбнiй стелi лабораторiї були розташованi вiдео табло в певному порядку, залежно вiд небесних свiтил у космiчному просторi. Закривши штори, Олександр сiв на своє автоматизоване робоче крiсло, яке робило оберти навколо своєї осi - теж у певнiй залежностi вiд космiчного об'єкту, за яким велося спостереження. Загорiлися iндикатори простору Всесвiту. Зовнiшнi носiї технiчної системи комп'ютерного устаткування наповнювали свої монiтори iнформацiєю мiжпланетного Iнтернету. На табло векторного зв'язку стала зринати iнформацiя в перекладi будь-якою мовою, будь-якої планети. Олександра це дуже зацiкавило. Хто мiг у Всесвiтi знати всi мови, в тому числi i його рiдну - українську?
   Так Олександр став з'єднуватися через розроблене ним комп'ютерне устаткування з мiжпланетним Iнтернетом. Вiн, як дослiдник, постiйно користувався у своїй науковiй працi безкоштовними послугами Iнтернету Землi, в який надходила iнформацiя з iнших планет. Йому цi послуги надавалися як молодому i перспективному для Всесвiту вченому. Мiжпланетний Iнтернет був органiзований вищим розумом розвинених цивiлiзацiй. Цей розум був обожнений малорозвиненими цивiлiзацiями Всесвiту i названий Богом. Олександр зрозумiв, що його iдея пошуку модуля з кремнiю, який науковцями планети Земля тiльки недавно визнаний елементом живої природи, залишається актуальною проблемою мiжпланетного зв'язку. Цей модуль дозволить iз технiчної системи - радiо i телебачення - переводити iнформацiю в його бiологiчну систему, мозок, уже в розшифрованому виглядi без мiжпланетних перекладачiв, якi знають всi мови будь якої цивiлiзацiї. Не даремно ж прибульцi, щоб довести це, зашифрували iнформацiю, залишену на роздум землянам в силуетах павука, павича i дикобраза, зображених на Землi i на Марсi, в долинi Козоро. А ще - iнформацiя, залишена у фiгурах Аку на Землi, на островi Пасхи. Пiдтвердження Юрона Борисвiтовича Свiчаго, оприлюднене в науковому цеху, що вiн iде вiрним науковим шляхом, додало впевненостi у наукових пошуках.
   Побудова такого модуля - мiжсистемного з'єднувача i перекладача - вимагала неабиякого наукового iнтелекту. Олександр розумiв, що в цiй справi має бути нова матерiя, яка могла б переносити iнформацiю з технiчної системи в бiологiчну. Такою транспортною матерiєю може бути тiльки кремнiй, i лише з нього слiд будувати перехiдний модуль зв'язку, i тiльки в ньому з'єднувати нейрони мозку iз нейтронами електронiв, щоб досягти миттєвого отримання iнформацiї. Розумiючи це, Олександр з головою занурився у свою мету. Вiн ще раз переглянув розмiщенi ранiше в Iнтернетi Землi питання своєї пiзнавальної iнформацiї (хто вiн?) i свої координати у просторi Всесвiту i почав наполегливо вести пошуки iнформацiї, яка могла б пролити свiтло на вибраний ним шлях щодо побудови модуля переходу iнформацiї з технiчної системи в бiологiчну. Перечитуючи сторiнки в Iнтернетi, натрапив на цiкавий науковий фрагмент. Виявляється, кремнiй буває у твердому, рiдкому та аморфному станах. Не встиг усвiдомити важливiсть аморфного кремнiю в науковiй темi, як раптом перебила його думку iнформацiя, яка щойно з'явилася на табло. Вона була такого змiсту: "Олександре Андрiйовичу. Я з планети Нiбiру - Свiчаго Юрон Борисвiтович, начальник вiддiлу по збереженню даних на зовнiшнiх носiях iнформацiї. Вчора на ваше прохання послав iнформацiю, в якiй пропонував розробку iндивiдуального модуля iз аморфного кремнiю. Що скажете з цього приводу? Я чекаю на вашу вiдповiдь". Вдруге побачена i прочитана iнформацiя пiдтвердила його сподiвання. Олександр радiв з того приводу, що йому як вченому зi свiтовим iменем першому поталанило озвучити на симпозiумi мирового значення iдею про пiзнання Всесвiту з допомогою нового виду транспортної матерiї пiд назвою "ньютонiй", Таку назву ефiру дав ще Д.I. Менделєєв. Голубi очi Олександра, сяюче обличчя, рухи його тiла виплескували радiсть душi i серця. I цього душевного i духовного трiумфiв не могла не помiтити його дружина - "снiгова королева" Снiжана Свiтозаренко. Вона аж скрикнула:
   - Олександре, ти знову вийшов на зв'язок?! Так?!
   - Вийшов! - радiсно вiдповiв Олександр.
   I раптом його обличчя наповнилося неочiкуваним для Снiжани смутком.
   - Чого це ти, Сашко? - запитала стривожено.
   - Та так, прикро, що тодi на симпозiумi, який проводив мiй iнститут, не пiдтримали мою iдею про розкриття таємницi долини Козоро. Пам'ятаєш, всi запрошенi студенти, крiм тебе i шести вчених, утрималися, - додав Олександр.
   - Авжеж пам'ятаю... Це ж було давно, - сказала вона i занурилася у спогади, якi виникали у чарунках її мозку, нiби вона знову опинилася на симпозiумi i веде розмову у своєму виступi: "Пiдтримую iдею Олександра Свiтозаренка, - каже вона i пояснює: - Дiйсно, в цих силуетах закладено спiльну iнформацiю. Спiльною iнформацiєю, є: перше - це кремнiй, який знаходиться у шкiрi павука, пiр'ї павича, у голках дикобраза, друге - це спiвiснування бiологiчної системи павука з його "технiчною системою" - павутиною. З неї iнформацiя через аморфний кремнiй переходить у бiологiчну систему павука - в його мозок. Я вже не кажу про гiдравлiчнi ознаки, адже нам всiм вiдомо, що павук рухається гiдравлiкою за рахунок павутинної рiдини. Павич i дикобраз розпрямляють, вiдповiдно, пiр'я i голки, за рахунок колодочкової рiдини. Але ця iнформацiя для iншої наукової теми", - гордовито закiнчила свiй виступ.
   Вона так пiрнула у свої спогади, що Олександровi довелося її поцiлувати у щiчку. I Снiжана, наче прокинувшись, обняла його i поцiлувала. Їхнi спогади про довгий шлях наукових дебатiв та спостережень уперемiш з поцiлунками закiнчилися опiвночi солодким сном. Снiжанi та Олександру снився один i той же дивовижний сон, нiби вони висадилися на Марсi, в долинi Козоро. Перед їхнiм зором - марсiянське нiчне небо, всiяне зорями. У стелю зiрчатого неба впирається марсiянська пiрамiда. А вони йдуть до неї долиною по травi, яка вистеляється перед ними, неначе килим, i веде їх на зустрiч з учасниками мiжпланетного симпозiуму, що вiдбудеться завтра у цiй пiрамiдi.
   У цей час на Марсi променi Сонця, наче вогненнi стрiли, пронизували вологе повiтря долини Козоро i, вдаряючись об траву, вкриту росою, наче бризки шампанського, розлiталися врiзнобiч, уносячи за собою невидиме зображення таємницi загадкової долини.
   17.05 -18.05.2013 р.
  
   РОЗРОБКА СИСТЕМИ ПIЗНАВАННЯ ВСЕСВIТУ
  
   - Математична модель виявлення iнформацiї i пiзнавання Всесвiту готова, - так заявив своїй "снiговiй королевi" Олександр Свiтозаренко. - За тобою, люба, розробка комп'ютерної програми, - усмiшкою i поцiлунком закiнчив вiн свою
   вимогу.
   - А який метод реєстрацiї iнформацiї, яка входить у мозок, вибрав ти? - запитала Снiжана..
   - Я вибрав метод функцiональної магнiтно-резонансної томографiї? - Сказав Олександр.
   - А чому не вибрав метод позитрон-емiсiйної томографiї? - Запитала Снiжана.
   - Через те, що в клiтинах мозку знаходяться нейрони. Вони генерують i передають нервовi iмпульси, як сплески електричних та магнiтних iмпульсiв, - сказав Олександр.
   - Ти, Сашко, мабуть, ще врахував i те, що свiдомiсть як матерiя знаходиться у матерiї мозку. Вона, будучи невiд'ємною часткою Всесвiту, сама здатна генерувати енергiю, ведучи до виникнення нової матерiї, - зауважила Снiжана.
   - Врахував... А звiдки ти знаєш? - здивовано запитав Олександр.
   - У тебе на чолi написано, - пожартувала Снiжана i додала: - Тому, що це той напрямок, в якому ми розробляємо iндивiдуальний шоломофон - кремнiєвий модуль переходу з технiчної системи в бiологiчну систему, якою є мозок.
   - Це так, моя "снiгова королево", - усмiхнувшись, закiнчив Олександр i занурився в думку.
   Мiркував про те, з чого розпочати втiлення своєї iдеї в розробку системи пiзнавання Всесвiту. Сiв у робоче крiсло i почав складати оптимальний план проведення дослiджень. В першу чергу належало дослiдним шляхом визначити мiсце знаходження резервної частини мозку та вiдрегулювати в резервуарi шолому аморфнiсть кремнiю, адекватну аморфностi того кремнiю, який знаходиться у корiннi волосся на головi. Але прочитана iнформацiя на табло не давала змоги сконцентрувати думку. Найбiльше його бентежила одна сентенцiя начальника вiддiлу по збереженню даних на зовнiшнiх носiях iнформацiї: "Ви зможете самi заходити в Iнтернет будь-якої планети. Не буде потрiбний Iнтернет вашої планети, в який ми надсилаємо iнформацiю".
   - Снiжано, давай обговоримо iнформацiю з планети Нибiру, - запропонував Олександр i увiмкнув комп'ютерне устаткування.
   Снiжана пiдiйшла, сiла йому на колiна i, пригорнувшись нiжно, стала читати. Зупинилася на такому реченнi: "А поки що нехай наш зв'язок нагадає колишнє без звукове i безкольорове кiно".
   Прочитане викликало резонну думку та ще спогади... Вони почали дискутувати.
   - I дiйсно, - розпочала свою думку Снiжана. - Це вкотре доводить, що наша свiдомiсть - продукт мозку, а в цiлому ми як бiологiчна система спроможнi сприймати радiо i телеiнформацiю тiльки з осягненої нами вiдстанi. Сприймаємо i не уявляємо, як десь сказане (не чуте на власнi вуха) i побачене (не бачене на власнi очi) звiдти доноситься через ефiр до нашої свiдомостi - мозку. Отже, i резервна частина мозку буде задiяна так само, як i дiючий сучасний мозок, тiльки функцiонуватиме через бiологiчний штучний шоломофон, який нам з тобою належить створити. Тодi будемо сприймати iнформацiю з будь-якої недосяжної нами вiдстанi.
   - Ти хочеш сказати, моя "снiгова королево", що цивiлiзацiя розвивається з часом i в певному просторi, до якого наша планета ще не долетiла. I прийде той час, коли в певному просторi свiдомiсть - мозок людини - як бiологiчна система стане вiльно i звично спiвпрацювати з технiчною системою - радiо i телебаченням. I незалежно вiд вiдстанi мозок працюватиме так, як працює i зараз, але зi швидкiстю думки, котра поки що тiльки в нашiй уявi миттєво переноситься в рiзнi бажанi координати простору. I така спiвпраця систем буде функцiонувати завдяки новiй транспортнiй матерiї. Нова цивiлiзацiя сприйматиме iнформацiю вiд природи, як належне, що створене пiдсвiдомо, не уявляючи ким, як i яким чином. А наука астрологiя постiйно вивчатиме вплив ефiру на розвиток цивiлiзацiї. Саме життя - це результат взаємодiї корпускулярної речовини з ефiром...
   Цiєю думкою Олександр закiнчив обговорення теми i обняв Снiжану.
   - Будемо ночувати в лабораторiї чи поїдемо додому? - запитала Снiжана, сидячи на диванi i смачно цiлуючи Олександра.
   - Давай тут, бо вже смеркає, - сказав Олександр.
   Дiстав iз дивана бiлизну. Снiжана постелила постiль i лягла. Олександр, вимкнувши свiтло, теж лiг спати. Та сон їх не брав. Думка свердлила мозок. Вони знову почали обговорювати отриману iнформацiю про чорно-бiле зображення, яка надiйшла на табло з мiжпланетного Iнтернету. Але сон взяв своє - i вони швидко заснули.
   Ранок розбудив Олександра, зазираючи сонцем у не завiшене шторами вiкно лабораторiї. Променi повели його до умивальника, а потiм посадили в робоче крiсло. Вiн надiв на голову бiологiчного капелюха - шоломофон i ввiмкнув систему комп'ютерного устаткування. На табло з'явилася зона резервного мозку площиною у вiсiм квадратних сантиметрiв. Її координати Олександр щойно занiс у пам'ять комп'ютера i розмiстив на зовнiшнiх носiях iнформацiї комп'ютерного устаткування. За декiлька секунд на табло з'явилася змiстовна таблиця, на якiй висвiтлювалося значення аморфностi кремнiю: у резервуарi шолому - 30 вiдсоткiв, а в кiнцiвках коренiв волосся на головi - 40 вiдсоткiв. Олександр увiмкнув комп'ютерну систему пiдiгрiвання шоломофону i, добавляючи в нього твердий кремнiй спостерiгав, як у ньому визначалася аморфнiсть кремнiю. Коли данi у змiстовнiй таблицi зрiвнялися, вимкнув систему пiдiгрiвання. Закiнчивши дослiд, пiдiйшов до Снiжани, яка себе ще удавала сплячою красунею, хоча вже давно прокинулась i спостерiгала за ним. Як тiльки вiн почав пiдводитися з крiсла, жваво запитала:
   - Модуль готовий?!
   - А ти готова почати складання комп'ютерної програми для нашого вiдкриття? - запитав Олександр i, проходячи повз неї, нахилився, чемно поцiлував i сказав : - Ти ще трiшки полежи, а я збiгаю до буфету, займу чергу. Що тобi купити на снiданок?
   - Дивись сам... На твiй смак, - сказала Снiжана, пiднялася i, склавши постiль в диван та, навiвши марафет сiла у своє робоче крiсло.
   Вона взяла математичну модель, яку розробив Олександр, вивчаючи, розглянула її, вибрала мову програмування i стала писати програму. В цей час Олександр принiс смачний снiданок, i Снiжана, не втримавшись, вiдклала свою програму i стала їсти. В цей час пролунав телефонний дзвiнок. Олександр взяв слухавку.
   - Це лабораторiя заводу "Токарно-фрезерного устаткування"? Вас турбує телебачення. Це Олександр Свiтозаренко? З вами розмовляє тележурналiст Петро Микитович Шулiка.
   - Телебачення... Шулiка... Я... А що? - здивовано запитав Олександр i глянув на розгублену вiд несподiванки Снiжану. - Це ти, "Пташо"?! - пожвавився Олександр.
   -Я, Олександре... Ми прочитали в газетi "Фантастична Україна" вашу наукову статтю i хочемо до вас у гостi - на чашечку кави та iнтерв'ю, яке хотiли б незабаром провести i дати в ефiр на цьому тижнi - в середу.
   - Гаразд. Якщо не жартуєш, як завжди, то приїздiть. - До побачення, - погодився Олександр.
   - Пам'ятаєш гумориста "Пташу" з нашої групи? - звернувся Олександр до Снiжани. - Замiсть лiкаря став тележурналiстом.
   - Та де ж там забути? В одинадцятому класi приставав на кожнiй перервi до нас iз Маргаритою, - засмiялася Снiжана.
   В лабораторiї запанувала тиша - кожен думав про написану ними статтю та про зустрiч з телевiзiйниками. Доснiдавши, Снiжана в емоцiйному настрої знову сiла в робоче крiсло i стала створювати комп'ютерну програму по розробцi системи пiзнавання Всесвiту. Олександр почав робити для Снiжани шоломофон, а потiм, зробивши ще два запасних, пiдiйшов до неї.
   - Тобi ще багато писати... Може, залишиш на завтра? - запитав вiн i сiв на диванi.
   - Та нi, хочу закiнчити сьогоднi. Не заважай, - сказала вона, ледве вiдводячи вiд нього закоханi очi.
   Олександр дiстав подушку i прилiг на диванi. Милуючись своєю ненаглядною дружиною, не зводив з неї очей. Його, як магнiтом, тягло до неї. Став пригадувати рiзнi приємнi обставини з їхнього спiльного життя. Почав з моменту знайомства. Вiн пригадав сосновий лiс, куди пiшов iз друзями по школi Миколою та Сергiєм збирати опеньки. Розбрелися, хто куди, а зустрiвся зi Снiжаною. В його уявi лiсове минуле прозвучало незабутньою мелодiєю:
   " Добрий день, красуне! Ану покажи, що ти назбирала! Пiдiйшовши до неї, поставив свiй кошик поруч з її кошиком. Там лежали самi маслюки. "А в тебе бiльше", - сказав вiн, опустивши на неї здивованi очi.
   "Я ж сплю не так довго, як ти, - жартуючи, сказала Снiжана i подивилася в його кошик, пiдвiвши карi очi, зустрiлася з його поглядом".
   Цей нiжний i блискавичний погляд розбудив його почуття... Олександр пам'ятає, як охоче i довго вони дивилися одне одному в очi, лиш зрiдка поглядаючи на кошики, з яких пiдглядали опеньки, коли вiн поклав руку на її плече. Пригадав, як, вийшовши з лiсу i зустрiвшись iз Сергiєм, познайомив з ним Снiжану, а потiм взяв за руку i повiв додому, розповiдаючи їй про своє бажання стати вченим. Пригадав, як вони на другий день пiсля зустрiчi в лiсi пiшли в кiно. Ще й зараз здається, що вiн не лежить на диванi, а сидить у залi кiнотеатру, вiдчуває її тепло. Приємно згадав i свiй найперший з нею поцiлунок, коли вони стояли бiля її будинку i тiла вiд любовi неначе бринiли.
   Широкою панорамою в уявi стали зринати спогади про навчання в однiй групi на факультетi нейробiонiки в київському Медичному iнститутi Української асоцiацiї народної медицини, де повсякчасно, день i нiч, їхнi солов'їнi душi спiвали любов'ю. Згадав весiлля, на якому вiдчував любов як земне тяжiння. Ця згадка, нiби магнiт кохання, пiдвела його з дивана. Вiн пiдiйшов до Снiжани, обняв її i гаряче поцiлував. I, вiдчувши мелодiю любовi своїх сердець, вони почали писати програму вдвох. Олександр схвалював алгоритми побудови програми, та iнколи доповнював її своїми нюансами, з якими Снiжана зрiдка не погоджувалася. Так у наукових суперечках було пiд вечiр створено комп'ютерну програму пiзнавання Всесвiту.
   19.05 - 27.05.2013 р.
  
   ПЕРШI МIЖПЛАНЕТНI ЗВ'ЯЗКИ
  
   Наступного дня Снiжана та Олександр прийшли в лабораторiю о восьмiй годинi ранку. Був пахмурний день, проте свiтлi вiдчуття майбутнього спiлкування з гуманоїдами планети Нiбiру пiдiймали настрiй i фантастично пiдносили їх бадьорий дух у космiчний простiр. Олександр розсунув штори i вiдкрив вiкна. Свiже повiтря вiйнуло озоновим запахом i ароматом чайної троянди, розквiтлi кущi якої заглядали у вiдчиненi вiкна башти. Снiжана вирiшила очепурити лабораторiю i стала витирати пил та поливати квiти, якi стояли у горщиках навколо комп'ютерного устаткування. Олександр пiдiйшов до Снiжани. Вони взялися за руки i довго дивилися одне одному в очi... Їх поцiлунок ледве розiрвав телефонний дзвiнок в лабораторiю. Олександр пiдняв слухавку.
   - Це турбує вас друга прохiдна заводу. До вас просяться з телебачення. Пускати? - повiдомив вартовий.
   - Хай заходять, - сказав Олександр.
   Невдовзi пролунав дзвiнок у лабораторiю. Олександр попрямував до дверей - вiдкривати. Снiжана також пiшла зустрiчати гостей. У вiдчинених дверях стояли двоє репортерiв: юнак з телекамерою i дiвчина з блокнотом та ручкою. Юнак - середнього росту, широкоплечий, худорлявий, голубоокий. Темнi окуляри сидiли на його рудому кучерявiм волоссi. Юначка - трохи нижча за нього, струнка, симпатична кароока брюнетка в окулярах, якi дуже пасували до її обличчя.
   - А ми - прибульцi, в раннiй час iз телебачення до вас, - радiсно вiршувала юначка i, привiтавшись, обняла Снiжану, а потiм, жартуючи, представилася: - Я - Маргарита, а це Петро - наш залицяльник, - i першою переступила порiг лабораторiї.
   - Доброго ранку. Заходьте, будь ласка, - майже в один голос сказали Олександр та Снiжана.
   Петро пiдiйшов до Олександра, який стояв перед ним бiля вiдчинених дверей. Вони привiталися, гаряче потиснули руки один одному. Снiжана закрила дверi i стала поруч з Маргаритою. Трiшки помилувалися чоловiками i пiдiйшли до них.
   - Будь ласка, заходьте, - ввiчливо запросила Снiжана, глянувши Петру в очi, з яких знову вiдчула той погляд, яким вiн її зустрiчав на кожнiй перервi декiлька рокiв тому.
   Будьте, як вдома, - привiтливим тоном запропонував Олександр. - Розташовуйтеся, - вiн показав їм на красивий диван. - А я зараз увiмкну устаткування i налаштую для вас шоломофони. Доведеться нам, Снiжано, на хвильку вiдкласти обговорення подальшого удосконалення наших наукових розробок.
   Вони пiдiйшли, i Олександр надiв на їхнi голови iндивiдуальнi шоломофони, ввiмкнув систему. На табло з'явилися зони резервних дiлянок мозку Петра та Маргарити. Їхнi координати Олександр щойно занiс у пам'ять комп'ютера i розмiстив на зовнiшнiх носiях iнформацiї. За декiлька секунд на табло з'явилася змiстовна таблиця, де висвiтлювалися данi аморфностi кремнiю в коренях волосся на головах Петра i Маргарити та аморфностi кремнiю в шоломофонах. I коли данi у таблицi зрiвнялися, вимкнув систему пiдiгрiвання кремнiю у шоломофонах, зняв їх i разом з друзями повернувся на диван.
   - Розповiдай, "Пташо", яка в тебе доля i який шлях широкий? - запропонував Олександр.
   - Ти ж знаєш, Сашко, я ще тодi захоплювався сатирою та гумором, мав двi власнi книжки, А нинi - член Нацiональних спiлок України, письменникiв та журналiстiв. Закiнчив iнститут журналiстики Київського нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченка. Мої телерепортажi та статтi в газетах - спецiалiзованi, тiльки з медицини та бiологiї, бо тут я почуваю себе, наче риба у водi. Ну який би з мене був лiкар? - сказав Петро. - Одружений. Ти ж знав її ще тодi, коли їздили на пляж. Моя дружина... - i вiн показав на усмiхнену Маргариту.
   - Дуже приємно вдруге познайомитися, - майже в один голос пожартували Олександр та Снiжана.
   - А ти, Сашко, ще одружений? - жартуючи, запитав Петро.
   - Ось - вона з нами, - i вiн перевiв погляд на Снiжану, яка спочатку привiтно глянула на Петра, а потiм тепло стиснула руку Маргарити, яка сидiла поруч.
   - Як добре, що ми знову зустрiлися, - нiби в один голос, радiсно промовили Маргарита i Петро.
   Зав'язалася тепла i дружня розмова, яку вирiшили продовжити за столом.
   - Це ми бачилися на державному екзаменi... То вже минуло бiльше трьох рокiв, як почали ви тут працювати, - сказав Петро. - А як же заочна аспiрантура на факультетi нейробiонiки?
   - Тиждень тому ми з Миколою захистилися на докторський ступiнь, тi ж самi дисертацiї, про якi до поїздки у Нью-Йорк говорив декан фiзiологiчного факультету Володимир Никифорович Томенко.
   - Вiтаю, - сказав Петро i мiцно потиснув руку.
   До поздоровлення приєдналася i Маргарита, поцiлувавши його в щiчку. Попивши кави, вони розiйшлися i стали займатися своїми справами. Петро налагоджував телекамеру, а Маргарита з цiкавiстю розглядала лабораторiю. Вона раз по раз задавала запитання - то Олександру, то Снiжанi, не пропускаючи жодної деталi. Потiм Олександр Андрiйович надiв на голови Маргарити та Петра запаснi шоломи, увiмкнув комп'ютерне устаткування, набрав пароль сайту мiжпланетного Iнтернету Юрона Борисвiтовича з планети Нiбiру i вiдправив їх на диван для гостей. У лабораторiї засвiтилися у певному порядку всi табло - залежно вiд небесних свiтил в космiчному просторi.
   На вiдео табло планети Нiбiру з'являється хоч i кольорове зображення, але сприймається воно Олександром поки ще чорно бiлим. На екранi виникла людиноподiбна iстота, тiльки голова ледь помiтно сплюснута i по своїй формi нагадувала кавун. Вона на товстiй шиї пропорцiйно вписувалася в широкi плечi атлетичної фiгури. Круглi великi очi, якi обрамляли густi чорнi брови, та злегка ввiгнутий нiс, пухкi вуста та вольовий пiдбородок формували красивiй дизайн обличчя. Товсте, як дратва, рiдке смоляне волосся на головi ледве закривало круглi вушнi раковини. На обличчi були ледве помiтнi вилицi, а в мiру великий рот i широке пiдборiддя додавали мужнього вигляду. Що б там не було, але форма голови викликала приємнi вiдчуття.
   Петро вже добре налаштував на табло телекамеру.
   - Доброго ранку, Юроне Борисвiтовичу. Ми вже знайомi по мiжпланетному Iнтернету... - так почав розмову Олександр, розглядаючи високу постать з атлетичною фiгурою.
   - Доброго ранку, Олександре Андрiйовичу. Дуже радий, що ви з'явилися на сайтi мiжпланетного Iнтернету i поповнили планетою Земля картотеку мiжпланетного зв'язку. Вiтаю iз закiнченням спорудження бiотехнiчної системи пiзнання Всесвiту. Вона i надалi знадобиться, коли ваша резервна частина мозку буде задiяна свiдомiстю. Перепрошую, але мене термiново викликають. Я потiм вас знайду... Давайте краще я вийду з вами на зв'язок завтра зранку. До зустрiчi в космiчному ефiрi! - так закiнчився перший мiжпланетний зв'язок iз планетою Мардук.
   Петро вiд несподiванки широко вiдкрив очi i переводив отетерiлий погляд то на Олександра, то на Снiжану, то на Маргариту. Потiм, перевiривши зображення i звук на своїй телекамерi, розгублено, радiючи, запитав:
   - Олександре, хто це?
   - Це з планети Нiбiру... Начальник вiддiлу по збереженню даних на зовнiшнiх носiях iнформацiї, з яких наповнюється мiжпланетний Iнтернет, у тому числi й наш, - пояснив Олександр i став розповiдати: - Юрон Борисвiтович вийшов зi мною на зв'язок ще тодi, коли ознайомився через державний Iнтернет iз нашими розробками про єдине спiвiснування живої i неживої матерiй. Вiн говорив менi, що завдяки найвищому розуму, тобто Богу, створено у Всесвiтi iз живої матерiї бiологiчну систему - живу iстоту, а з неживої матерiї створено технiчну систему - павутиння павука, телефони та радiо i телебачення. Що Всесвiт iснує тiльки завдяки живiй i неживiй матерiї, яку з'єднує особливого роду матерiя, котру вченi Всесвiту називають ефiром. Що в цiлому Всесвiт є живий i розумний, як людина. Що фiзика ефiру, тобто сам ефiр, має невiдому поки що й для них здатнiсть бути рухомим i передавати рух - коливання матерiї думки через аморфний кремнiй вiд однiєї частки матерiї ефiру до iншої - зi швидкiстю навiть бiльшою, нiж швидкiсть нейтрино. Що матерiя думки (свiдомостi i пiдсвiдомостi) теж знаходиться в матерiї мозку i так само, як i матерiя мозку, є невiд'ємною часткою Всесвiту, який плаває в ефiрi. Що матерiя думки сама здатна у певнiй комбiнацiї матерiй генерувати енергiю, ведучу до виникнення нової транспортної матерiї. Що така транспортна матерiя виникає завдяки iснуванню матерiї резервного мозку i на основi матерiї аморфного кремнiю у шоломофонi. Що вся матерiя, яка плаває в ефiрi, генерована в певних умовах поки що невiдомою їм енергiєю. Вiн навiв менi такий приклад: певна лiтера вiдкриває або доповнює безлiч рiзних слiв, створених розумом. Або певну фарбу мають вiдповiднi матерiї: морква має свiй колiр , а буряк - свiй. Троянда має свiй колiр, а ромашка - свiй. Або всiлякi почуття, якi виникають вiд почутої, побаченої чи дотикової iнформацiї мають свою певну iнформацiю i свої певнi дiї. Так роз'яснив менi Юрон Борисвiтович. Що це все зробив найвищий розум - Бог...
   - Здорово виходить, - замислившись, зауважив Петро, пiдвiвшись на хвильку iз дивана.
   - Виходить, - продовжував Олександр. - Є десь у Всесвiтi планета, на якiй живе найвищого розуму iстота, тобто Бог. I вiн створив, тобто клонував на своїй планетi живих iстот, собi подiбних. А потiм доручив щоб цi iстоти стали клонувати населення на сусiднiх планетах, теж подiбних до себе - тобто Богу... Так проходив процес створення Богом населення на всiх iнших планетах.
   - Хтось клонував анунакiв* на планетi Нiбiру, а вони клонували нас, - сказала Снiжана i набрала на сайтi мiжпланетного Iнтернету планети Нiбiру пароль Рирторiї Алмазонiвни Золотар - наукового працiвника вiддiлу iнформацiї.
   Анунаки* - це назва населення нацiї iз планети Нiбiру.
   На табло знову з'явилося чорно-бiле зображення. На цей раз була жiноча iстота: голова теж ледь помiтно сплюснута i за своєю формою теж нагадувала кавун. Тонка шия, вузькi плечi та ще тонша талiя нагадували фiгуру балерини. Круглi, не дуже великi очi та рiвний нiс над невеликим ротом вимальовували симпатичне обличчя. Товсте, рiдке волосся темного кольору було заплетене в чотири коси. Двi коси звисали спереду через плечi, а двi - на спину. Були добре помiтнi невеликi за розмiром круглi вушнi раковини. Ланiти були бiлого кольору, їх з'єднували трiшки темнiшi вiд обличчя уста.
   Олександр знову замислився з того приводу, що зображення чорно-бiле. Петровi iнопланетна жiнка з першого погляду запала в око, i вiн миттєво зiскочив з дивана, знову налаштував телекамеру. Снiжана перевела зв'язок зi свого комп'ютера на комп'ютер Олександра, а Маргарита всiлася зручнiше на диванi. Олександр надiв на голову шоломофон i, увiмкнувши зв'язок, почав розмову:
   - Доброго ранку! Вас вiтає планета Земля. Я - Олександр Свiтозаренко, начальник наукового цеха заводу "Токарно-фрезерного устаткування", Снiжана - начальник дослiдної лабораторiї, Петро та Маргарита - журналiсти телебачення.
   - Вiтаю! Я - науковий працiвник iнформацiйного вiддiлу, Рирторiя Алмазонiвна Золотар. Слухаю вас, - приємно усмiхнувшись, вiдповiла жiнка.
   - Хочемо взяти у вас iнтерв'ю, - сказав Олександр i перевiв паралельнi зв'язки на Петра та Маргариту.
   - Запитуйте. Охоче вiдповiм, - спокiйно вiдповiла Рирторiя Алмазонiвна.
   - Скажiть, будь ласка, скiльки проживає людей на вашiй планетi? Який суспiльний лад у вашої цивiлiзацiї? Яка середня тривалiсть життя населення? - запитала Маргарита.
   - Шумери - це предковiчна назва нашої цивiлiзацiї... Населення планети порiвняно з вашою невелике - понад вiсiмсот мiльйонiв мешканцiв. Живуть вони вiд семи тисяч рокiв до десяти тисяч рокiв. У нас єдина нацiональнiсть - анунаки, якi побудували заможну комуну, де всi рiвнi, незважаючи на посаду. Нацiональне надбання дiлиться мiж членами суспiльства за потребою кожного з нас. У нас вiдсутнi жадiбнiсть, заздрiсть, ворожнеча та брехня. Кожен живе так, як йому подобається, не наносячи жодної шкоди суспiльству, адже керується тiльки розумом. А наш розум має таку енергiю, яка трансформує в ефiрi матерiю оберiгання. Ця матерiя знає, що їй робити i веде наш розум тiльки вiрним шляхом, вибраним всiм суспiльством. Посади займаються вiдповiдно до розуму. Нам невiдомо, чим керується ваш розум.
   - А як вам дається довголiття? Вiд народження чи пiдтримуєте його штучно? - поцiкавилася Маргарита.
   - I вiд народження i штучно... Через кожну тисячу рокiв кожен з нас має зробити те, що йому напише вищий розум на сайтi мiжпланетного Iнтернету. Хто сумлiнно виконує цi вказiвки, живе довше.
   - А для нас вiн може написати, що робити через кожнi десять рокiв? - жартуючи, запитала Маргарита.
   - Для вас теж зможе, але ж ви зумiли тiльки частково задiяти резерви мозку... А iншi дiлянки розрахованi й закодованi вищим розумом у ваших генах i будуть задiянi тiльки в той час, коли ваша цивiлiзацiя досягне належного розвитку. Вам тодi непотрiбно буде надiвати шоломофон. Я без нього, а спiлкуюся з вами через такi ж самi, як у вас, засоби iнформацiї. I спiлкуюся так само, як i ви в себе вмикаєте коли потрiбно i використовуєте телефон, радiо та телебачення. А коли у вас буде вiдповiдний такому зв'язку iнтелект (подiбний до нашого), то будете сприймати i посилати iнформацiю на планети так само, як зараз вiдправляєте i отримуєте її з iншого мiста по мобiльному зв'язку, - вiдповiла Рирторiя Алмазонiвна.
   - А у вас зображення на екранi чорно-бiле? - запитав Олександр i перевiв зв'язок на Петра.
   - Нi, не чорно-бiле... Це стосується штучного зв'язку i резервної частини вашого мозку. Адже колiр - це теж матерiя i невiд'ємна частина Всесвiту. I поки не буде задiяна резервна частина вашого мозку, будете з нами спiлкуватися i бачити нас в чорно-бiлому зображеннi, - зауважила Риртор Алмазонiвна. - Або удосконалюйте своє комп'ютерне устаткування...
   - Розкажiть, будь ласка, яка у вас промисловiсть... Як колись ви добували золото на нашiй планетi? Чи не пов'язано це з промисловiстю? - запитав Петро.
   - У нас тiльки виробництво промислових роботiв та транспортних ракет для перевезення роботiв, яких ми посилаємо не тiльки на планети, з якими ведемо взаємний обмiн копалинами. Роботи у нас працюють у сiльському господарствi та на виробництвi товарiв широкого вжитку. А золото теж добували у вас на обмiн i для використання при будiвництвi радiомаякiв-пiрамiд, таких, як у вас в Єгиптi, на планетi Марс i на iнших планетах. На цi радiомаяки iшли у вiрному напрямку нашi ракети-кораблi з промисловими роботами, - вiдповiла жiнка.
   - А чи є у вас армiя? Якою вогнестрiльною зброєю вона насичена? - знову запитав Петро.
   - Я вже вам говорила про нашу ракетобудiвну промисловiсть. То ви, мабуть, подумали, що ми виробляємо ще i бойовi ракети далекого бою. Нi. Це транспортнi ракети i ракети-перехоплювачi. У нас армiї немає. Ми не агресивна планета. Але оборону тримаємо завжди. Вченi провели удосконалення обчислювальної технiки, розробили новi елементи та устрої автоматики i телемеханiки, оснастили ракети-перехоплювачi системами виявлення i пiзнавання. Як тiльки стартує ворожа ракета, то наша йде на таран i випускає знищувальний снаряд, а сама миттєво звертає iз самоцiлi i незабаром повертається на своє стартове мiсце.
   - Риртарiє Алмазонiвно, а яку бiологiчну основу має ваш органiзм? - запитала Снiжана.
   - Аморфно-кремнiєву... Нашi м'язи твердi, рухаємося трiшки повiльнiше, нiж ви. Нашi кiстки не беруть вашi рiжучi iнструменти. Ми володiємо неабиякою силою. Наш органiзм емоцiйно вольовий, стiйкий до хвороби, - вiдповiла вона.
   - Риртарiє Алмазонiвно, скажiть, будь ласка, скiльки часу мати виношує в своїй утробi дитину до дня її народження? - запитала Снiжана.
   - У нас мати виношує дитину дванадцять мiсяцiв, але народжує лише два рази за своє життя, бо це пов'язано з нашим довголiттям.
   - А це правда, що ви нас клонували, як зазначено в манускриптах? В Бiблiї написано, що нас сотворив Бог. Якщо це правда, то навiщо ви для заплiднення додавали глину? - запитав Петро.
   - Скажу так. Коли ми надумали вас клонувати, то користувалися такою думкою. Ви знаєте, що глина - не тiльки елемент живої природи. Її клiтини самостiйно розмножуються, i вона за рахунок цього росте - збiльшується у своїй масi. Це по-перше. По-друге, ми також знаємо, що кожна матерiя, яка плаває в ефiрi, сама здатна в певнiй комбiнацiї генерувати енергiю, ведучи до виникнення нової матерiї, тобто вас. I глина не дасть нам клонувати знову себе... I по-третє, ми були впевненi, що при такiй комбiнацiї в лонi нашої жiнки, яка на той час була на планетi Земля у вiдрядженнi, повинна створитися нова iстота, подiбна нам. А оскiльки ми були клонованi вищим за нас розумом за дорученням Бога, то гадали, що ви будете тотожнi нам, подiбнi до Бога. А те, що сказано в Бiблiї, - то правда. Вiн один, а Всесвiт великий... Призначений помiчник, який проживає з ним на планетi, клонував населення сусiднiх планет i на кожнiй з них призначив помiчникiв Бога... Таким чином, схожi на Бога живi iстоти створювалися на тих планетах, де бажав Бог, - так пояснила Риртарiя Алмазонiвна.
   - Скажiть, будь ласка, а чому наше суспiльство живе не так, як ви? Чому в наших людей дуже багато недолiкiв: егоїзм, жаднiсть, недовiра, брехня, ворожнеча, агресiя, зрада?.. Адже ви, коли клонували нас, були впевненi, що будемо вам подiбнi, а отже, подiбнi Богу. Чому так сталося, що наша цивiлiзацiя у своєму розвитку духовно занепадає з кожним роком? Як зупинити цей духовний занепад? Чи можна його зупинити? - знову спитав Петро.
   - Скажу чесно. Ми не мали права вас клонувати i за це були покаранi Богом. Помiчника Бога, призначеного ним на нашiй планетi, на той час з нами не було. Ми побачили вас ще тодi - такими, якими ви є тепер. Iєгова сказав, що нечестивi будуть викорчуванi iз землi, i вирiшив їх затопити. Вiн устами свого помiчника сказав про це Ною, а сам затопив Землю. А Ной зробив усе так, як сказав Бог. Вiн збудував ковчег i взяв iз собою трьох синiв, свою дружину та дружин синiв i по парi кожної тварi. А щодо духовного занепаду скажу, що вiн триватиме i його вже нiхто не зупинить, адже такий розвиток людини закладений в її генах при клонуваннi. А чи довго триватиме занепад? Зараз ми думаємо над цим питанням, але не впевненi, адже ми - не Боги. I клонованi не ним особисто. Ми думаємо, що спускається вказiвка Бога про покарання нечестивих. Але вiн дав час, щоб ви його зрозумiли i покаялися. За його бажанням змiнюються орбiти планет, щоб очистити Всесвiт вiд нечестивих. Орбiта Землi буде змiнюватися доти, доки вiн не побачить здiйсненi державними правителями та олiгархами духовнi змiни. Адже Бог - милостивий. А поки вiн продовжує змiнювати орбiту, її змiна може привести Землю до всепланетного потопу. Прояви таких катаклiзмiв уже вiдбуваються в тих мiсцях, де проживає найбiльше неугодних Боговi. Ви й самi все це бачите на власнi очi. Я не лякаю, а пропоную кожному замислитися, поки не сталося непоправного лиха, - так закiнчила iнопланетна жiнка свою не дуже приємну вiдповiдь.
   - Ви сказали, що Бог мiнятиме орбiту нашої планети, поки не побачить змiни, прогрес... А ви могли б назвати цi змiни? - запитала Маргарита.
   - Помiтнi змiни мають починатися з побутових умов суспiльства. Спочатку правителi повиннi дати наказ, згiдно якому олiгархи стануть вiдраховувати в бюджет держави сiмдесят вiдсоткiв свого рiчного прибутку. А з часом слiд почати вiдбудовувати ту комуну, яку ви почали будувати, але не довели до кiнця, - сказала вона.
   - Скажiть, будь ласка, а яка вага малюка при народженнi? Скiльки рокiв йому виповниться, коли починає розмовляти? У скiльки рокiв закiнчується його дитинство? - сипала питання Маргарита.
   - Як вам сказати? Ми над цим не думали, тому що у нас не було такої потреби. А не було через те, що розвиток малюка починається вже в утробi матерi. Малюк, як тiльки народився, миттю звертається до мами i просить те, що вважає за потрiбне для нього. I так з кожною годиною, з кожним роком поповнює свiй мозок потрiбною iнформацiєю. Його зрiлiсть залежить вiд здiбностей. Трапляється, що i в сорок рокiв стає дорослим, а буває - i в шiсть тисяч рокiв зберiгає дитячi устої та поведiнку. Ми на це не звертаємо уваги. Вiдразу пiсля народження дитина важить вiд дванадцяти до сiмнадцяти кiлограмiв. До сорока рокiв набирає вже повну вагу. Вона становить вiд двохсот до трьохсот кiлограмiв.
   - Риртарiє Алмазонiвно, велика вам подяка вiд кожного з нас за iнтерв'ю. I, з вашого дозволу, останнє запитання. Ви сказали, що резервна частина мозку людини з часом зможе приймати не тiльки кольорову iнформацiю. Що ви мали на увазi? - поцiкавився Олександр.
   - Я мала на увазi емоцiйнi почуття, якi виникають при спiлкуваннi живих iстот. Почуття - це теж особливого роду матерiя, яка за певних обставин генерує з вiдповiдними матерiями транспортнi матерiї, якi здатнi у резервнiй частинi мозку на вiдстанi сприймати i передавати вiдповiднi свої емоцiї. Зараз вашi емоцiйнi почуття я теж сприймаю такими, якими їх сприймаєте ви, коли вони виникають при нашiй розмовi. Дякую за щирi запитання. До зустрiчi в ефiрi! - закiнчила свою вiдповiдь Рирторiя Алмазонiвна.
   Петро i Маргарита, подякувавши Олександровi i Снiжанi, вiд радiсного задоволення ще довго приходили до тями, сидячи на диванi для гостей i обговорюючи завтрашню вечiрню телевiзiйну передачу.
   - Давайте я вас проведу, а заодно познайомлю з директором нашого заводу, - запропонував Олександр.
   Вони зайшли в приймальню директора. Олександр Андрiйович пояснив секретарцi, що журналiсти-телевiзiйники хочуть познайомитися з директором. Секретарка запропонувала гостям присiсти.
   - Сергiю Никифоровичу, до вас гостi з телебачення, - повiдомила вона.
   - Будь ласка. Нехай заходять, - сказав директор.
   - Прошу заходити, - промовила секретарка, вiдчиняючи їм дверi.
   - Сергiю Никифоровичу, я тобi вже розповiдав про них, а тепер познайомтеся: Петро Микитович i Маргарита Вiталiївна, - представив їх Олександр.
   - Будемо знайомi, - сказав Сергiй Никифорович i, вийшовши з-за столу, потиснув руки гостям, запропонував сiсти. - Чим можу бути корисним для вас? - запитав, сiдаючи за стiл.
   - Прийшли запросити вас, Сергiю Никифоровичу, i ваших науковцiв до нас на телепередачу, яка вiдбудеться в наступну середу о двадцятiй годинi. - Ви ж у вiдрядження не їдете? Зможете прийти? - запитав Петро Микитович. - Прийдемо. Дякую за запрошення, - вiдповiв вiн, знявши слухавку телефону.
   - Тодi на все добре. До зустрiчi на телебаченнi. Не будемо вас вiдволiкати, - сказав Петро Микитович, тиснучи ним подану йому руку.
   - Будь ласка, Олександре Андрiйовичу, проведи наших гостей i покажи наш завод, - сказав Сергiй Никифорович.
   В супроводi Олександра Петро i Маргарита, сяючи вiд задоволення побаченого i почутого, виходили через другу прохiдну заводу.
   29.05. - 03.06.2013 р.
  
   ДРУГИЙ КОСМIЧНИЙ ЗВ'ЯЗОК
  
   Мрячив лiтнiй дощик. Двоє людей iз зачохленою телекамерою стоять пiд парасолями бiля дверей другої прохiдної заводу "Токарно-фрезерного устаткування". Це Петро та Маргарита. Вони чекають працiвникiв заводу, запрошених на вечiрню передачу. Обiцяв бути присутнiм i директор.
   До прохiдної пiд'їхали на автомашинi Олександр та Снiжана. Виходячи, побачили старих знайомих.
   - Доброго ранку! А ви до нас прийшли iще, щоб привiтати iз дощем?! - на цей раз жартуючи, привiтала двома рядками вiрша Снiжана.
   - Та нi, погода тут для вас не має значення. Ми просимо на iнтерв'ю - до телебачення, - у вiршованiй формi вiдповiла Маргарита i, усмiхаючись, стала згортати парасолi - свою i Петрову.
   - На сьогоднiшню вечiрню передачу, - доповнив Петро запрошення Маргарити i пiдiйшов до Олександра. Вони привiталися, потиснувши руки один одному.
   - Будь ласка, заходьте, - ввiчливо запросила Снiжана, глянувши на Петра.
   - Будьте, як вдома, - привiтливим голосом запропонував Олександр Андрiйович. - Розташовуйтесь, а я тим часом увiмкну устаткування i приготую вашi шоломофони.
   Теплу розмову, яка тiльки-но зав'язалася, обiрвав сигнал мiжпланетного зв'язку. Олександр та Снiжана довго чекали цього зв'язку, готуючи цiлу низку запитань. Петро мерщiй розчохлив кiнокамеру, швидко налаштував її.
   - Доброго дня, Олександре Андрiйовичу. Вас iз Снiжаною i ваших гостей вiтають планета Нiбiру i я, її мешканець Юрон Борисвiтович. Продовжимо вчорашню розмову. Ще раз вiтаю вас iз закiнченням монтажу бiотехнiчної системи пiзнання Всесвiту. Вона i далi буде необхiдною, коли ваша резервна частина мозку буде задiяна свiдомiстю. Буде потрiбна так, як зараз вам потрiбен радiоцентр та телецентр, мобiльний телефон чи радiо, телевiзор, якими ви користуєтесь. А ваш, як ви кажете, iндивiдуальний капелюх - шоломофон лежатиме в iсторичному науковому музеї. Або будуть приходити до вас i користуватися ним тi, у кого резервна частина мозку ще не визрiла. Вони ж бо хочуть спiлкуватися з населенням космосу.
   - Доброго дня, Юроне Борисвiтовичу. А коли приблизно така подiя, про яку ви щойно розповiли, може статися з нашою цивiлiзацiєю? - запитав Олександр.
   - Сказати можу одне: треба оцiнювати людську зрiлiсть. Кавуни на баштанi теж не всi в один день дозрiвають. Отак i люди. Та й ми, коли були такi, як ви тепер, теж не всi були готовi до такого спiлкування. Запрошуйте до себе екстрасенсiв та вчених, надiвайте їм вiдповiднi штучнi шоломофони. Дайте оголошення.
   - Дякую, Юроне Борисвiтовичу. А в мене ще таке питання. Ви зараз мене бачите в кольоровому зображеннi? - поцiкавився Олександр.
   - Так, у кольоровому. Я ж вам сказав, що менi вже не потрiбен штучний шоломофон, яким ранiше користувався. Його замiнила моя резервна частина мозку. I я користуюся своїм комп'ютерним устаткуванням так, як ви телевiзором чи мобiльним телефоном. Можливо, що ви на вашiй планетi будете першою людиною, вiдчуття якої сприймуть такий фантастичний трiумф. От коли побачите моє зображення кольоровим, то миттєво скидайте геть свого "капелюха" i вiдправляйте в музей. Це значить, що його замiнила ваша частина резервного мозку, - смiючись сказав Юрон Борисвiтович.
   - Юроне Борисвiтовичу, а з якими планетами ви порадите спiлкуватися? - запитав Олександр.
   - Таких доброзичливих, як наша,з яких ми знаємо бiльше тридцяти. З ними можете спiлкуватися. Всi їхнi сайти є в мiжпланетному та й у вашому Iнтернетi.
   Однак я вважаю, що найцiкавiшим iз цих об'єктiв буде планета "SS-433".
   - Юроне Борисвiтовичу, скажiть, будь ласка, чи є у Всесвiту планети, що вороже ставляться одна до одної? У чому виявляється їхня ворожiсть? -
   поцiкавився Олександр.
   - Цi планети стоять на облiку в мiжпланетному Iнтернетi. Але як би вороже не ставилися одна до одної, вони не несуть Всесвiту майже нiякої загрози, не мають потужної зброї. Воюють мiж собою через брехню та прагнення до матерiальної наживи. Прикладом є ваша планета Земля. Ми ведемо за нею спостереження i прогнозуємо її майбутнє, - щиро вiдповiв Юрон Борисвiтович.
   - Якщо це не ваша вiйськова таємниця, то чи зможете розповiсти про майбутнє Землi? Яким ви його бачите? - запитав Олександр.
   - Ви вже будували таку, як у нас, комуну в однiй країнi, - почав свою вiдповiдь Юрон Борисвiтович. - Але так i не вдалося збудувати її до кiнця. Це був вдало вибраний суспiльний устрiй. Був вождь Ленiн, який досить вдало його оберiгав вiд оточення капiталу. Це була особистiсть. Такi лiдери народжуються дуже рiдко. Зараз такого лiдера у вас немає. Щоправда, є одна жiнка - Юля Тимошенко, яка могла б покращити духовне i матерiальне життя вашого суспiльства. Але олiгархи видумали на неї кримiнал, а правителям було тiльки цього й треба. I влада незаконно посадила її за грати, бо вбачала в цьому лiдеру основного полiтичного конкурента перед наступними президентськими виборами. Iснують лише такi лiдери, котрi поставили перед собою матерiальну мету, а не наукову чи духовну. До влади прийшли вождi, якi на замовлення капiталу доводять країну до руйнацiї. Цi вождi, прийшовши до влади все соцiальне надбання перекрали в свої кишенi, ставши потенцiйними олiгархами. Зараз на вашiй планетi, у Сполучених Штатах Америки, є так звана Резервна Федеральна Система. Ця система приватна i належить найбiльшому на планетi олiгарху. Його виробництво - це вiдомi вам долари. Друкарський станок скiльки хоче, стiльки й друкує, а на ринку збуту - як хоче, так i крутить попитом на свою продукцiю, що приносить величезнi прибутки. Ця система за свої долари купує все. I коли привласнить всю планету Земля, довiвши всiх олiгархiв до банкрутства, то скiнчиться її матерiальна мета як потреба. I тiльки тодi (та й то, як то кажуть, бабуся надвоє гадала) ця матерiальна особистiсть може стати духовною. А поки цей олiгарх i його спадкоємцi будуть привласнювати всю планету Земля, мине дуже багацько часу. Вiйни мiж країнами бiльше не буде. Будуть смертельно воювати мiж собою клани та олiгархи - доти, поки з них не залишиться один. Отаке твоє i твого поколiння майбутнє, Олександре Андрiйовичу, - iз сумним поглядом закiнчив свою вiдповiдь Юрон Борисвiтович.
   - А на iнших планетах - яке матерiальне та духовне життя мешканцiв? - запитала Снiжана.
   - На таких планетах, як наша, всi живуть заможно, в мирi i в злагодi. А на таких, як ваша, - духовно i матерiально не гiрше, нiж ви, а трiшечки краще, - коротко i зрозумiло вiдповiв спiврозмовник.
   - Юроне Борисвiтовичу, скажiть, будь ласка, чи ви спiлкуєтеся з планетами, де немає такого устаткування, як наше? Якщо спiлкуєтесь, то як i завдяки чому? - запитала Снiжана.
   - Спiлкуємося, так би мовити, однобiчно - без їхнього вiдома. Наше комп'ютерне устаткування оснащено устроями автоматики i телемеханiки, тож ультразвуковi системи виявлення i пiзнавання дозволяють посилати i повертати назад потрiбний нам iнформацiйний запит. Ми ведемо дослiдження та обстеження так само, як ви проводите обстеження внутрiшнiх органiв людини. Але ми можемо навiть розпiзнати думку цивiлiзованої живої iстоти. Тому нам доступна iнформацiя, у якiй маємо потребу, - вiд живої i неживої матерiї. Я зараз можу вiдповiсти, якi мрiї пробiжать у чарунках вашого мозку, коли буду використовувати спецiалiзоване комп'ютерне устаткування. Хочете, давайте перевiримо, - так пояснив вiн Снiжанi Вiкторiвнi i пiшов вмикати спецiалiзоване комп'ютерне устаткування.
   - Давайте, - з нетерпiнням сказала Снiжана.
   - Приготуйтесь. Увага. Посилаю запит до мозку, - сказав вiн i натиснув клавiшу запиту та клавiшу вiдповiдi. I став на екранi комп'ютера не вголос читати її думку: "Треба й собi почати розробку такого устаткування. Та чи варто, коли ще моя резервна частина мозку не задiяна свiдомiстю?" - Варто, адже у вас є штучний шоломофон... Починайте розробку спецiального комп'ютерного устаткування, - вже уголос вiдповiв Снiжанi Юрон Борисвiтович.
   - Я зрозумiла. Сподiваюся, що незабаром i я розгадаю вашу сокровенну думку, - пожартувала Снiжана. - Юроне Борисвiтовичу, у нас iз Олександром в гостях журналiсти з телебачення - Маргарита та Петро. Хочуть взяти у вас iнтерв'ю.
   - Будь ласка, - вiдповiв вiн.
   - Яка у вас, Юроне Борисвiтовичу, культура духовного життя? - запитав Петро.
   - За формою - така ж, як у вас: театри, кiно, художня лiтература, а за змiстом - не знаю, де краща: у нас чи у вас. Про це може сказати тiльки третя особа. Безперечно, я заглиблююся в культуру багатьох країн, особливо такої славної держави, як Україна. Подобається, коли танцюють або спiвають у вишиванках. Люблю українську поезiю за її щиру, соковиту мову, - вiдповiв Юрон Борисвiтович.
   - Ви, шановний, можете прочитати моє бажання? - запитала Маргарита.
   - А якщо не зможу? Що ви тодi зi мною зробите? Ну добре, давайте спробую, - зi щирою посмiшкою промовив спiврозмовник.
   - Хочу запитати у вас, Юроне Борисвiтовичу: коли ви звернули увагу на українську поезiю? А ще - хотiла б прочитати вам свої вiршi. Яка тематика вам до вподоби? - запитала Маргарита.
   - Звичайно, люблю i хотiв би послухати щось лiричне, про кохання. Виберiть вiрш, який хочете прочитати, назвiть тiльки його заголовок, а далi - слухайте, читати буду я. Зараз, з вашого дозволу, його сканую з вашого мозку i прочитаю, щоб всi присутнi почули, - сказав вiн i натиснув двi клавiшi.
   Маргарита вибрала вiрш, прочитала в уявi його назву i стала слухати, а спiврозмовник почав зчитувати його вголос iз табло свого комп'ютера:
  
  
  
  
   БIЛА ТРОЯНДА
  
   Троянда я бiла, чарiвно-колюча,
   Душею вiдкрита, пелюстками губи...
   Я снiжна обличчям i завжди пахуча,
   Без мене нiде не вiдбудуться шлюби!
   Я нiжно-колюча, шипи, наче пiки,
   Пелюсточки бiлi - мiй рiд загадковий,
   Менi не байдужi крутi чоловiки -
   Приношу я в буднi їм настрiй святковий!
   Троянда я бiла, чарiвно-колюча,
   Я серцем вiдкрита, пелюстками губи...
   I нiжна, мов бархат, i завжди пахуча.
   Кого уколю - той навiки полюбить!
  
   - Спасибi, - сказала Маргарита i запитала: - А ще можна запропонувати?
   - Iз великим задоволенням послухаю... Прошу щось на полiтичну тематику.
   Маргарита знову в уявi вибрала вiрш пiд назвою "Бiла тигриця" i сказала, що вона готова. Спiврозмовник, натиснувши двi кнопки, жартуючи, сказав, що можна починати. Всi стали уважно слухати. Це був такий вiрш:
  
   БIЛА ТИГРИЦЯ
  
   Я - бiла тигриця, загадка природи!
   Маскуюся скрiзь в небезпечному вирi...
   Я знати не хочу якої породи,
   Лиш хочу я жити спокiйно, у мирi!
   Я бiла тигриця - оскал мiй зубатий!
   Маскуюсь завжди у безпечному цвiтi,
   Не хочу я спокiй для себе лиш мати,
   Так жити набридло в блудливому свiтi!
   Я - бiла тигриця, є символом року!
   Маскуюся скрiзь в небезпечнiй країнi...
   Оскал мiй - рушiйнi корупцiї кроки,
   Ганьба, хто порушить закон в Українi!
  
   - Щось вас на бiле потягнуло. А про чорне є? Якщо є, то давайте... I бажано прочитати... - на полiтичну тему, - попрохав вiн.
   Маргарита в чарунках своєї пам'ятi знайшла вiрш, але зрозумiла, що забула текст.
   - Юроне Борисвiтовичу я назву вiрша знаю, але його вже не пам'ятаю, - розпачливо промовила Маргарита.
   - А ви не хвилюйтеся. Мозок людини влаштований так, як i комп'ютер. Те, що йому непотрiбно весь час пам'ятати, вiдправляє у кошик пам'ятi. Отож, будьте певнi, ми знайдемо, - впевнено сказав вiн.
   - Тодi давайте. Я готова. Натискайте клавiшi комп'ютера, - задоволено промовила Маргарита.
   Юрон Борисвiтович натиснув на якiсь клавiшi i став читати, а всi уважно слухали вiрш:
  
  
   МУХА-РОЗТОРОПА
  
   Зазирнула муха якось ненароком
   В унiтаз, з вiкна влетiвши в нього скоком...
   В нiм вода блищить, неначе скло кватирки,
   I щось радить їй на вухо, нiби гирка:
   - Вiд фекалiй вiн вбиває тухлий запах,
   Екологiю тримає цим на рiвнi.
   У Європу, мов якийсь новiтнiй клапан,
   Пропускає непригожi людям зливнi,
   Що течуть крiзь нього в свiт нових стандартiв -
   Та й вони його уже не вартi!
   У води й питає муха-розторопа:
   - Унiтаз, скажи: це ж що - вiкно в Європу?!
  
   - Гарнi вiршi ми почули, - майже в один голос iз Юроном Борисвiтовичем сказали присутнi.
   - Дуже вдячна всiм вам, - сказала Маргарита.
   - Юроне Борисвiтовичу, ми, мабуть, вже вас втомили, - зауважив Олександр. - Якщо нi, то ще одне, останнє на сьогоднi запитання... Скажiть, а на вашiй планетi сiм розлучаються?
   - Нi, не розлучаються, проте по декiлька разiв одружуються. Бо в нас - багатолюби. Їх об'єднує взаємна любов. Нам почуття зради не вiдоме. Такого слова у нашому тлумачному словнику немає, i ми його нiколи не вживаємо у спiлкуваннi. I якщо ви говорите, що на сьогоднi досить спiлкуватися, то я кажу всiм: "До побачення в ефiрi у наступному зв'язку", - сказав вiн, попрощався i вимкнув комп'ютер.
   - Ну, що? - сказала Снiжана, звертаючись до телерепортерiв - Петра та Маргарити. - Запрошення ваше приймаємо. Так, Олександре Андрiйовичу? Тепер, мабуть, треба нам скорегувати сценарiй сьогоднiшньої вечiрньої телепередачi.
   Вони вчотирьох заглибилися у сценарiй. На вулицi накрапав невеликий дощик. Скрiпивши сценарiй пiдписами, Петро та Маргарита почали укладати свої речi.
   - Ви ж не забудьте взяти iз собою Сергiя Никифоровича, - нагадала Маргарита.
   Олександр i Снiжана приступили до обговорення чергової наукової теми по подальшому удосконаленню комп'ютерного устаткування. Петро i Маргарита повертатися у телецентр. Так закiнчилася бiльша половина робочого дня.
   07.06 - 10.06.2013 р.
  
  
   ЗВ'ЯЗОК З МIЖПЛАНЕТНИМ IНТЕРНЕТОМ
  
   В другiй половинi робочого дня Олександр та Снiжана стали обговорювати почуте у першому мiжпланетному зв'язку.
   - Я все ж думаю про сказане Рирторiєю Алмазонiвною... Резервна частка мозку може сприймати не тiльки колiр, а навiть нашi з тобою почуття, - зауважив Олександр.
   - Що стосується кольору, то нам тут з тобою, любий, все дуже добре зрозумiло - необхiдно удосконалювати функцiї нашого устаткування так, як колись удосконалювали телебачення - з чорно-бiлого на кольорове, - сказала Снiжана. - А що стосується розпiзнавання почуття, то тут треба добряче помiзкувати. Як ти гадаєш, Олександре, - упораємося? - запитала вона.
   - Давай краще зробимо першу розвiдку на сайтах планети "SS-433", - запропонував Олександр.
   - Гаразд, - промовила Снiжана i увiмкнула комп'ютерне устаткування.
   На екранi з'явилося запитання: " Хто ви ? Яка потрiбна iнформацiя?"
   Снiжана ввела свiй пароль i написала запит. На екранi знову з'явився напис: "Дякуємо, плането Земля, за те, що в цьому питаннi наважилися звернутися саме до нас. Нашi вченi розробили устаткування, яке може не тiльки розпiзнати колiр, а й дозволяє живим iстотам, якi спiлкуються, обмiнятися почуттями та з їхнього дозволу сканувати мозок. Ми будемо дуже радi подiлитися своїм досвiдом. Можете скористатися нашим кресленням по цьому устаткуванню i отримати креслення. Звертайтеся до вiддiлу iнформацiї, який очолює Iван Андрiйович Даценко. Ось по цьому паролю, який ви зараз бачите на табло. Всього вам найкращого".
   Олександр тут же ввiв пароль у свiй комп'ютер. На табло з'явилося чорно-бiле зображення особи жiночої статi. Це була молода симпатична жiнка, яка нагадувала звичайну українську молодицю: повненька, голубоока, чорноброва, пишнi щоки, губки бантиком, рiвний нiс, товстi та довгi коси.
   - Я - секретар вiддiлу iнформацiї. Звати мене Наташа. - сказала вона. - Ми вже маємо ваш запит, який щойно поступив з Iнтернету в наш вiддiл, i ми з Iваном Андрiйовичем Даценко вже готовi передати вам креслення по цьому устаткуванню. Будемо радi подiлитися досвiдом. Ви можете скористатися нашими кресленнями. Ви готовi їх зараз отримати? - люб'язно спитала Наташа.
   Олександр та Снiжана вiд такої несподiванки стрiлися радими очима i майже в один голос сказали: "Так!". Снiжана хутко увiмкнула зовнiшню пам'ять комп'ютерного устаткування. На табло вискочило слово "прийом". Це ж слово з'явилося i перед очима Наташi на вiдео табло в кабiнетi вiддiлу iнформацiї планети "SS-433".
   - Я бачу, що ваше устаткування готове прийняти... Передаю креслення, - сказала Наташа i увiмкнула вiдповiдне устаткування.
   - Прийом закiнчено, - повiдомила Снiжана. - Ми не очiкували, що ви так термiново виконаєте наше замовлення. Щиро дякуємо!
   - А тепер давайте познайомимося, - продовжувала розмову Снiжана. - Мене звати Снiжана, а це - Олександр. У нас буде до вас декiлька запитань, - додала вона.
   - Будьте ласка, задавайте, скiльки завгодно, - вiдповiла Наташа.
   - Скажiть, Наташо, а ми на вас зовнi та духовно схожi? Як вам здається?
   - Напевне, що так... Ми давно спостерiгаємо за вашою планетою, адже її створено iдентично нашiй планетi найвищим Розумом, тобто Богом, вiдразу ж пiсля нашої планети. I все живе i неживе, що є у нас, тотожне вашому.
   Народжуємося так само, як i ви, з такою ж вагою... Такi ж проживають нацiональностi. До речi, я - українка i володiю всiма мовами. Не розлучена холостячка i дуже б хотiла поспiлкуватися з вашими хлопцями. Мiж нами, щоправда, не одна рiзниця. Термiн нашого життя такий, як на планетi Нiбiру. Те, що є у вас негативне, ми вже прибрали зi свого побуту. Це, зокрема, армiя та грошi... Ми всi духовно i матерiально рiвнi, незалежно вiд нацiональностi та посади. Живемо в злагодi й любовi. Армiя нам не потрiбна, бо немає на нашiй планетi ворогiв. Грошi зайвi, бо розподiл нацiональних здобуткiв iде по потребi кожного. На всiй планетi - тiльки планове господарство. У нас створено планетний автоматизований центр по плануванню та обчисленню економiчної iнформацiї. Всюди стоять регiстратори виробництва будь-якої продукцiї. Такi регiстратори передають iнформацiю про щодобову кiлькiсть випущеної продукцiї на обчислювальний центр, де враховується споживча потреба населення нашої планети. Якщо добова потреба перевищує добовий випуск продукцiї тої чи iншої галузi або навпаки, - приймається вiдповiдне рiшення. Немає нi черг, нi зiпсованої або зайвої продукцiї. А у вас, як ми зараз бачимо, продукцiя, на яку вийшов термiн споживання, тоннами вивозиться на смiтники. Чому б не зменшити цiну? Хай краще пропаде?.. А прилавки - забитi товарами широкого вжитку. Так чи не так? - закiнчила вiдповiдь Наташа.
   - Дякуємо за дуже зрозумiлу вiдповiдь, - сказав Олександр. - Якщо у вас, Наташо, теж є до нас запитання, будь ласка, слухаємо...
   - Моє запитання стосується особисто вас, Олександре Андрiйовичу, - промовила Наташа. - Що будете робити, коли, не дай Бог, ваша любов до Снiжани раптом зникне?.. Розлучитеся з нею i кохатимете iншу жiнку?
   - Такого не може бути нiколи, - впевнено вiдрубав Олександр. - Я її люблю i без неї не зможу жити. Вона - це моє тiло, мiй розум, мої очi, моя душа i серце. I якщо все це зникне, то я буду мертвий.
   - Iншої вiдповiдi вiд вас, Олександре, я не очiкувала, Дякую за вiдверте i щире зiзнання, - сказала Наташа. - Але... - хотiла щось сказати, однак передумала.
   - Тодi у мене на ваше запитання появилося теж запитання, - пiдтримала розмову Снiжана. - А що, на вашiй планетi таке трапляється? Як часто?
   - Трапляється, бо любов - це особлива матерiя нашого почуття. Будь-яка матерiя в оточеннi iншої матерiї при певних невiдомих нам обставинах генерує в ефiрi енергiю, яка може на деякий час створити нову матерiю, що буде здатна з невiдомої нам причини притупити гострi почуття любовi, - зауважила Наташа.
   - I що ж ви робите в такому випадку? - запитав Олександр.
   - А це нас не турбує. Нашi почуття сприймають любов рiзної величини. I така рiзна любов тiльки приємно впливає на свiдомiсть подружжя. Ми сприймаємо це як належне. Подружжя вiдчуває любов кожного з нас. Коли в нашi почуття завiтає взаємна любов iншої особи, ми, вiдчувши її, зразу кажемо одне одному: "Я тебе люблю". Живемо таким ефiрним випробуванням любовi на її мiцнiсть i тривалiсть, не звертаючи на це увагу, бо такими стаємо вже при народженнi. Рiзна любов - це наша потреба, наша душевна та духовна їжа, - сказала Наташа.
   - А як це розумiти, що ви - не розлучена холостячка? - запитала Снiжана.
   - Це означає, що я не розлучена, бо розлучень у нас взагалi немає, однак вдруге ще не вийшла замiж, - вiдповiла Наташа.
   - Вiзьмемо до уваги ваше пояснення, шановна Наташо, - сказав Олександр i задумався над отим але. - Щиро дякую. Якщо у вас не буде бiльше запитань, то з вашого дозволу закiнчуємо наш перший з вами зв'язок .
   - Я теж вам щиро вдячна. Ранiше нi з ким так не спiлкувалася. Менi було дуже приємно з вами, шановнi Снiжано та Олександре. До нової зустрiчi! - попрощалася Наташа i вимкнула зв'язок.
   Олександр та Снiжана стали обговорювати ставлення Наташi до любовi, до її сприйняття i розумiння. Така розмова в їхнiй уявi малювала зрозумiлi, абстрактнi образи любовi i викликала збудження емоцiй, якi оп'янили до нестями. Вони повнiстю вiддалися своїм почуттям. I коли почуття, як два гострi леза, на деякий час притупилися, роздрукували два примiрники креслення.
   В лабораторiю зателефонував Микола Антонович, запитав, що нового.
   - Ми отримали креслення по устаткуванню з планети "SS-433". Зараз занесемо, - сказав Олександр Андрiйович.
   Один примiрник креслення Снiжана вiднесла Миколi Антоновичу, i вiн став його ретельно розглядати, писати специфiкацiю на виготовлення деталей. Олександр почав складати кошторис на таке устаткування. Снiжана прийшла вiд Миколи Антоновича i, пiдготувавши деякi питання, якими необхiдно доповнити вечiрню телепередачу, стала допомагати Олександровi. Коли вони закiнчили писати кошторис, вже була дев'ятнадцята година. Довелося поспiшати. Олександр вимкнув комп'ютер i став одягатися. Снiжана зiбрала домашнi речi в сумочку i теж одягнулася. Коли виходили, Олександр, вже закриваючи дверi, розмовляв iз "Птахою", притискаючи мобiлку плечем до лiвого вуха.
   - Ми вже зiбралися. За двадцять хвилин будемо у вас, - сказав Олександр, i вони швидко сiли в машину, в якiй уже був Сергiй Никифорович i Микола Антонович.
   На автостоянцi, яка була розташована бiля телецентру, на них уже чекав "Птаха". Олександр Андрiйович та Петро Микитович взяли Снiжану пiд руки, i через шiсть хвилин "Птаха" вiдкривав дверi телецентру. До виходу в ефiр залишалося десять хвилин. Петро Микитович познайомив їх iз керiвництвом телецентру, яке радiсно вiтало науковцiв, котрi першi на планетi знайшли пiзнавальний шлях до космiчних свiтил i мають познайомити пересiчних громадян Землi з таким неймовiрним досягненням науки, котре вiдкриє неосяжнi горизонти Всесвiту.
   Увiмкнулися прожектори. Свiтло, наведене на Сергiя Никифоровича, Миколу Антоновича, Олександра Андрiйовича, Снiжану Вiкторiвну, Петра Микитовича та Маргариту Вiталiївну, своєю яскравiстю заслiплювало їм очi. Порушив тишу студiї рiвний голос ведучого:
   - Сьогоднi у нас в гостях...
   I вiн поодинцi представив присутнiх науковцiв, якi роблять такi важливi кроки у мiжпланетному спiлкуваннi.
   - Сергiю Никифоровичу, скажiть, будь ласка, як вам вдається поєднувати промислове виробництво з наукою? - звернувся ведучий до директора.
   - Можливо, тому вдається, що не можу жити без науки. Вона пiдсвiдомо впливає на мою свiдомiсть i, можливо, дає вказiвки: що робити i як робити... Сподiваюся, це зможуть пiдтвердити i мої науковцi.
   - Олександре Андрiйовичу, яка наукова тема сьогоднi вас бiльше за все хвилює? - запитав ведучий у наступного гостя програми.
   - Найбiльше турбує тема передачi iнформацiї на будь яку вiдстань та її отримання з будь-якої вiдстанi зi швидкiстю нейтрино.
   - А як ви собi це уявляєте? - запитав ведучий.
   - Розповiдати вам про свою уяву, яку на сьогоднi вже можна не тiльки послухати, а й побачити наяву, немає сенсу. Давайте краще подивимося i послухаємо те, що зафiксували на телекамеру минулого тижня Петро Микитович та Маргарита Вiталiївна, - запропонував Олександр Андрiйович.
   - Тодi, шановнi глядачi, давайте подивимося i послухаємо, - погодився ведучий.
   Режисер увiмкнув потрiбний сюжет. На екранi монiтора стали з'являлися iнопланетнi дiячi, якi вiдповiдали на запитання землян.
   Микола, Олександр та Снiжана, хвилюючись i переживаючи вже вдруге, сприймали серцем i душею появу цих iнопланетних персонажiв, якi так чiтко i зрозумiло давали вiдповiдь на поставленi запитання.
   На екранi монiтора, вiд якого Снiжана та Олександр нi на секунду не вiдводили очей, закiнчився вiдеоматерiал. Увiмкнули студiю.
   - Миколо Антоновичу, а над чим ви зараз працюєте? - запитав ведучий.
   - Я зараз розробляю специфiкацiю для виготовлення деталей. Буде у нас нове комп'ютерне устаткування. Воно дасть можливiсть пiзнавати колiр та отримувати вiдомостi про почуття живої iстоти. А ще - розглядаю кошторис для їх виготовлення. Проситиму грошi у мiнiстра медицини, - вiдповiв Микола Антонович. Та ще разом iз Олександром Андрiйовичем створюю математичну модель для цього нового комп'ютерного устаткування.
   - А ви, Олександре Андрiйовичу, теж iдете далi в пошуках? - запитав ведучий.
   - Так. Зараз ми вдвох з Миколою Антоновичем шукаємо оптимальний варiант створення нового устаткування i пишемо математичну модель, по якiй це нове устаткування спiвпрацюватиме разом iз комп'ютером, - задоволено вiдповiв Олександр.
   - Якi новi проблеми розв'язуєте ви, Снiжано Вiкторiвно? - продовжив розмову ведучий.
   - Я вивчаю математичну модель, яку створили мої колеги, i пишу по нiй комп'ютерну програму - для сприйняття почуття та кольору, - жваво повiдомила Снiжана.
   - Шановнi глядачi, те, що ми почули i побачили, - це дiйсно неабияка сенсацiя, яка залишила приємне враження. Я дуже радий, що є такi вченi, - звернувся ведучий передачi до глядачiв. - Хочу разом з вами щиро подякувати їм i побажати нових досягнень у науцi.
   Пiднявшись, пiдiйшов до кожного i потиснув руку. Петро Микитович та Маргарита Вiталiївна теж приєдналися до такої урочистої церемонiї привiтання.
   - Сашко, ми вас зi Снiжаною проведемо, - сказав "Пташа".
   Вони, попрощавшись iз працiвниками студiї, пiшли в супроводi Петра та Маргарити.
   Весело поверталися до автостоянки. Жили всi в одному районi. Сергiй Никифорович попросив свого водiя, i той всiх порозвозив по домiвках.
   Олександр та Снiжана повечеряли i стали готуватися до сну.
   - Давай завтра знову вийдемо на зв'язок iз Наташею з планети "SS-433", - запропонувала Снiжана.
   - Обов'язково, - погодився Олександр i, згадавши Наташу, упав, нiби у сплячку, в теплий поцiлунок Снiжани.
   20.06.2013 р.
  
   ОБГОВОРЕННЯ КОШТОРИСУ
  
   Олександр Андрiйович пiдписав кошторис i збирався показати його головному
   науковому спецiалiсту заводу.
   Вiн набрав номер телефону канцелярiї. Секретар взяла трубку.
   - Микола Антонович є?- запитав Олександр. - Є. Тодi з'єднай нас, будь ласка, - попросив вiн.
   - Миколо Антоновичу, нам з тобою треба обговорити одне питання. Зможеш придiлити менi бодай десять хвилин своєї уваги?
   - Заходь, - погодився Микола.
   Микола став згадувати вчорашню телепередачу, а ще - навчання в Медичному iнститутi Української асоцiацiї народної медицини та в київському Мiжнародному науково-технiчному унiверситетi. Молода наука бiонiка їх обох полонила, i вони, ще будучи студентами, мали власнi теоретичнi науковi розробки. Вони були досить вiдомi не тiльки в наукових колах. Їх добре знав i мiнiстр медицини. При проведеннi захисту дисертацiї на докторську ступiнь, мiнiстр, не вагаючись, запропонував Миколi Антоновичу посаду ректора в Медичному iнститутi Української асоцiацiї народної медицини.
   Коли Олександр зайшов до Миколи в кабiнет, на столi стояла кава, щойно зварена секретаркою заводу.
   - Вiтаю. Прошу сiдати. Будемо приливати нашi здобутки безалкогольним напоєм, - запропонував, усмiхаючись, Микола Антонович.
   Вони потиснули один одному руки. Олександр Андрiйович поклав перед Миколою Антоновичем креслення i кошторис i сiв за стiл.
   - Я тобi принiс уже готовий кошторис. Покажеш його Сергiєвi Никифоровичу. Нехай шукає грошi.
   - Багато потрiбно? Пiдкажи, де їх знайти, - пожартував Микола.
   - Мiльйон сiмсот шiстдесят чотири тисячi гривен, - вiдповiв Олександр.
   - Добре, будемо шукати. Ти, Олександре, краще розповiдай, що ти ще знайшов цiкавого в космосi.
   - Для тебе, Миколо, наречену.
   - А якщо точнiше? - зацiкавлено запитав Микола.
   - Точнiше? Тодi пiшли в лабораторiю - покажу.
   - Пiшли.
   Олександр подзвонив Снiжанi, щоб їх зустрiчала. До кiнця робочого дня залишалося бiльше, нiж пiвгодини. Микола зачинив свiй кабiнет.
   - Мене вже не буде. Я в лабораторiї, - попередив секретарку.
   Вони опустилися лiфтом адмiнiстративного корпусу на перший поверх i пiшли в лабораторiю понад корпусами. Теплий лiтнiй вiтерець куйовдив їхнi зачiски i малював в уявi жiночi образи. У Миколи - образ незнайомки, в Олександра - образ Снiжани. На входi на них чекала Снiжана.
   - Ви заходьте, а я зараз збiгаю в магазин, - сказала вона.
   Зайшли в лабораторiю. Микола сiв на диван для гостей, на якому вже не раз сидiв. Олександр, увiмкнувши устаткування, покликав його. Потiм надiв на його голову шоломофон, вiдрегулював на кремнiй, i вони почали переглядати запис вчорашньої розмови з Наташею. Микола та Олександр замислилися. В уявi дiялося щось незрозумiле.
   - Ну як - красива? От коли ми з допомогою того устаткування, на яке складено кошторис, прийматимемо кольорове зображення, то Наташа буде ще красивiшою.
   - Так воно ж уже кольорове, - здивовано сказав Микола.
   - Та невже? А ти, друже, не жартуєш? Ти ж знаєш, що це для тебе i для нас означає? - радiсно i здивовано запитав Олександр.
   - Знаю. Резервна частка мого мозку задiяна в ефiрному просторi! - майже скрикнув Микола. - I коли ж це сталося? - нiби сам у себе, запитав вiн.
   - Може, ти, друже, вже будеш сприймати i вiдчувати почуття Наташi? - з наростаючою радiстю сказав Олександр i увiмкнув зв'язок.
   На табло з'явилося зображення. Перед Миколою стояла неймовiрної краси жiнка. Чорноброва, блакитноока, ланiти та уста - трояндового кольору. З пiд чорних тятив брiв стрiли синiх вiй наче цiлилися в чорнi очi Миколи. Двi каштановi коси лежали поруч з її тугими персами i нiби клечали фiгуру, яка була схожа на фiгуру балерини. Микола вiдчував на собi бiоструми, якi приємно впливали на почуття, i вiн закохався в неї з першого погляду.
   - Наташо, це я, Олександр, iз планети Земля, а це Микола - мiй найкращий друг. Познайомтеся, - сказав вiн i став дивитися на них.
   Було видно як i з якою насолодою Наташа протягла руку Миколi, i Микола, вставши теж подав їй руку, доторкнувшись до її руки на монiторi.
   В лабораторiю зайшла Снiжана. Поставила пляшку вина та закуску на стiл i пiдiйшла до них. Надiла свiй шоломофон i привiтавшись iз Наташею, мовчки сiла на диван. Думаючи про свою комп'ютерну програму, зовсiм не чула, про що йшла розмова Миколи та Наташi.
   - Дуже приємно бачити тебе, Миколо, i сприймати твої гарячi почуття , - сказала Наташа. - Ти менi подобаєшся. Я вже тебе люблю...
   - Я тебе, Наташо, теж люблю, - освiдчився їй Микола. - А як же будемо кохатися? Я - тут, а ти - там... - запитав Микола.
   - Не хвилюйся, любий. Я навчу, i ти будеш задоволений нашим коханням. Залишайся сьогоднi пiсля робочого дня в лабораторiї i чекай, коли я вийду на зв'язок, - запропонувала Наташа. - А зараз - вiдзначайте вашi досягнення.
   Вони вимкнули апаратуру.
   Снiжана покликала чоловiкiв за невеличкий столик, який Олександр ще вчора поставив коло дивана, накрила скатертиною i стала сервiрувати.
   - Вiдкорковуй, Олександре, я вже сполоснула посуд.
   Вона поставила на столик чотири чарки. Олександр став розливати вино.
   - А це ще кому? - не зрозумiв Микола.
   - Наташi. За креслення, без якого не було б i кошторису. Який ти, Миколо, сьогоднi недогадливий! - усмiхаючись, промовила Снiжана i додала: - А тепер пропоную випити за нашi розробки.
   - Гарне вино, - сказав Микола i, взявши шматочок сиру, став закусювати.
   - А ти, Сашко, чого не хвалиш? Не подобається? - запитала Снiжана.
   - Подобається, - вiдповiв Олександр. - Я думаю...
   - Про Наташу? - ревниво запитала Снiжана.
   - Не вгадала. Думаю про кошторис. Чи цього року мiнiстр видiлить нам потрiбну суму? Адже це - позапланова робота, на яку в бюджетi на цей рiк кошти не передбачалися, - сказав Олександр.
   - Думаю, що видiлить, - сказав Микола. - Вiн сам дуже зацiкавлений... Вчора пiсля передачi на телебаченнi був вiд нього телефонний дзвiнок. Несподiвано для мене задзеленчала мобiлка, яку, коли лягаю спати, кладу поруч з подушкою. Оце його мова: "Добрий вечiр, Миколо Антоновичу. Тебе турбує Вiктор Олексiйович Конограй. Вiтаю тебе i твоїх колег-науковцiв Олександра Андрiйовича та Снiжану Вiкторiвну з незабутньою подiєю в науцi. Телефонуй. Фiнансами я вас завжди пiдтримаю. На добранiч". Отака вiдбулася розмова. Кошторис я йому вiдвезу завтра.
   - Наливай ще, - запропонувала Снiжана.
   - А хто четверту чарку вип'є? - запитав Олександр i налив тiльки двi чарки.
   - Микола, - жваво промовила Снiжана. - А тепер давайте пiднiмемо тост за Любов.
   Вона глянула спочатку в очi Олександра, потiм у Миколинi очi, якi вiн щойно вiдвiв вiд її обличчя i потопив свiй погляд у чарцi мускатного вина, яке належало б випити Наташi.
   Спиртне почало ще бiльше розв'язувати язики, i потекла розмова про любов та кохання.
   - Скажи, Миколо, коли ти розмовляв iз Наташею i протягував їй руку для знайомства, то тодi що-небудь вiдчував? - запитав Олександр.
   - Так. Вiдчував дотик її руки. Вiн в моїм тiлi приємно штовхнув бiоструми, якi передали моїй уявi її емоцiйнi бажання. Вiдчув тепло її руки. Воно наповнило моє серце любов'ю.
   Снiжана, слухаючи їх балачки, нiяк не могла второпати, про кого йде мова.
   - Про чию любов ви говорите? - спитала, не втримавшись.
   - Про чию? Про любов Миколи та Наташi з планети "SS-433". Ти ж ходила за вином, а я йому показував те, що було вчора, i знову вийшов на зв'язок. I вiн її побачив уже в кольоровому зображеннi, - пояснив Олександр.
   - Та невже?.. А ти не жартуєш? Ти ж, Миколо, знаєш, що це для тебе означає, - радiсно i здивовано запитала Снiжана.
   - Знаю... Резервна частка мого мозку задiяна в ефiрному просторi. Ми вже про це говорили з Олександром, коли ти виходила, - зауважив Микола.
   - Здорово! Чому ми ранiше тебе не запросили на нашi дослiдження? - усмiхаючись, сказала Снiжана. - То це теж правда про почуття до Наташi? За це треба випити i третiй тост. Наливай, Сашко, - попросила вона.
   Олександр налив у чотири чарки по п'ятдесят грамiв.
   - За нашу та за вашу, Миколо, любов, - сказала Снiжана.
   I вони, пiдвiвшись, випили стоячи.
   Так їх застав кiнець робочого дня. Попрощавшись, Снiжана з Олександром пiшли додому, а Микола залишився в лабораторiї - чекати зв'язку з Наташею.
   24.06. - 25.06.2013 р.
  
   IНТИМНИЙ ЗВ'ЯЗОК
  
   Микола Антонович про всяк випадок надiв шоломофон, сiв у робоче крiсло Олександра i став чекати. На вулицi стояла чудова лiтня погода. Горлицi, якi сидiли на опорi електромережi, напроти вiдчиненого вiкна, своїм воркуванням через кожну хвилину наче просили: "Че-куш-ку, че-куш-ку, че-куш-ку", то нiби вже п'янi i кажуть йому: "Хоч-ку-ди, хоч-ку-ди, хоч-ку-ди". До їхнiх голосiв приєдналася мелодiя комп'ютерного зв'язку. Микола Антонович увiмкнув зв'язок. На екранi з'явилася в кольоровому зображеннi Наташа.
   - Наташо, я тут, - усмiхаючись, сказав Микола.
   - Я бачу тебе, любий, - сказала вона. - От тiльки навiщо ти надiв шоломофон? Скинь його. Твоя частка резервного мозку сама сприйме все те, що вiдбуватиметься в нашому спiлкуваннi.
   Микола Антонович тут же зняв шоломофон, i вiд цього зображення Наташi аж нiяк не змiнилося. Вiн сприймав її так, наче зараз сидить i дивиться домашнiй телевiзор i бачить перед собою на екранi дiвчину, яка живе зовсiм недалеко.
   - Дiйсно. Ти така ж красива... Дуже хочу, моя ненаглядна чародiйко, обняти тебе i поцiлувати, - сказав вiн.
   - Нашi бажання одинаковi, - сказала Наташа, - але спочатку послухай, як нам це треба зробити разом. Наш зiр та органи чуття - це надзвичайного роду матерiя, яка передається i сприймається так само, як i матерiї: звук, свiтло та колiр. Вони у наших органах чуття викликають вiдповiднi подразники, якi призначенi вiдповiдно для кожного органу чуття. Коли дивимося один одному в очi, то вони в цей час передають i сприймають матерiю нашого зору. Саме зiр є транспортною матерiєю i несе в собi подразники нашого бажання. Цi подразники, принесенi зором, сприймаються вiдповiдними органами чуття i викликають вiдповiднi емоцiї нашого бажання. Такi емоцiї передаються нашими органами чуття в уяву. В нашiй уявi резервна частка мозку цi бажання перевтiлює в iстину i повертає в органи чуття - для сприйняття натурального вiдчуття iстини. Функцiї вiдчуття iстини виконує резервна частина нашого мозку. Треба тiльки побажати та ввiмкнути бiосистему комп'ютерного устаткування i використати так, як використовуєш телецентр. Зрозумiв, мiй любий?
   - Зрозумiв, - сказав Микола Антонович i став вiдчувати дiї Наташi.
   Вiдчув дотик нiжних рук, якими вона обняла його. Цей дотик наче влив у нього тепло, i воно розлилося по всьому тiлу. Смачний поцiлунок Наташi оп'янив його почуття, i вiн став її цiлувати i голубити, потiм повiв на диван для гостей.
   - Сiдай, будь ласка, моя суджена, моя люба, - сказав їй i сам сiв поруч, обняв її i став цiлувати.
   - Бачиш, мiй любий, це - не сон, а результат дiї наших бiотехнiчних систем та резервних частин нашого мозку. Я сиджу в робочому крiслi бiотехнiчної системи на своїй планетi i водночас - на твоєму диванi у твоїх обiймах зi смачними поцiлунками, - сказала Наташа i вимкнула устаткування.
   Микола, наче прокинувся i подивився на те мiсце, де вiн посадив Наташу. Знову ввiмкнув своє устаткування, i з'явилося бажання бачити знову Наташу у своїх обiймах. Засвiтився екран. Перед ним сидiла Наташа. Зустрiла його своїм теплим зором, чекаючи на його подальшi дiї. Микола сидiв, як заворожений, дивлячись в її очi.
   - Ти чому пiшла вiд мене? - стурбовано запитав Микола Антонович.
   - Не хвилюйся, мiй любий. Я захотiла, щоб ти прийшов до мене в гостi i накривала на стiл. Адже в тебе на столi все є, а в мене не було...
   Пiсля того, як знову було ввiмкнено устаткування i з'явилося обопiльне бажання продовжити спiлкування, Микола i Наташа знову, цiлуючись, сидiли на диванi. Перерви в їх спiлкуваннi нiби й не було.
   - Ти кажеш, Наташо, що це - не сон. Але у мене пiсля того, як ти вимкнула своє устаткування, було таке враження, що все схоже на справжнiй сон, з якого я ще й досi не можу вийти, - сказав Микола.
   - Сон чи не сон? Але ж все це було, i ми по сутi його вiдчували обоє.
   - Це дiйсно так, - зауважив Микола, не випускаючи Наташу зi своїх обiймiв. - Але, що ж це за кохання, коли доводиться зустрiчатися тiльки за комп'ютерним устаткуванням? - бiдкався вiн.
   - А ти що, не зможеш видiлити часу на кохання? - запитала Наташа. - Невже у вас тiльки те й роблять, що кохаються? I весь час на думцi тiльки одне бажання: кохатися? Звикнеш. А тепер я тебе запрошую до себе в гостi, - сказала Наташа i, взявши його за руку, повела до себе.
   Не вiдпускаючи руки, дивлячись в очi i бажаючи, щоб вiн побачив, де вона живе, Наташа завела його в залу. Це була невелика кiмната, в якiй стояв посерединi круглий стiл. На столi були живi ромашки - символ любовi. Шафа для одягу стояла навпроти книжкової шафи. Обабiч них стояли два крiсла, притуленi до дивана, який розташовано пiд вiкном.
   - У тебе гарно, затишно, - помiтив Микола.
   - Отак я живу, - сказала Наташа i, сiвши на диван, запросила Миколу сiсти поруч. Обняла його, стала цiлувати.
   Нацiлувавшись, вони пiднялися з дивана. Наташа повела його на кухню. Це було зовсiм невеличке примiщення. Стояла газова плита, коло неї - посудомийня. А ще - стiл та два стiльцi. Пiд стiною, бiля входу, стояв холодильник.
   - Зараз будемо вечеряти, - сказала Наташа i повела гостя на кухню, де був накритий стiл.
   Потiм вона взяла зi столу пляшку вина "Долина Козоро" i вiддала Миколi. Поставила двi чарки, i вони сiли за стiл. Кавалер вiдкоркував пляшку i наповнив вином двi чарки кольору iндиго.
   - Сьогоднi, моя наречена, ми будемо пити за нас iз тобою... За наше кохання, - сказав Микола Антонович, не вiдриваючи погляду вiд плеса голубих очей Наташi, вiд трояндових пелюсток її уст.
   Микола Антонович встав, пiдiйшов до неї, i вони, поцiлувавшись, випили на брудершафт.
   - Ти згоден одружитися зi мною? - запитала Наташа, сяючи вiд почутих слiв, сказаних Миколою.
   - Згоден. А чого розтягувати час, наче гумку? Поїхали зараз у загс, - запропонував вiн.
   - Уже пiзно. I їхати нам нiкуди не треба... Ми зараз дамо заяву до загсу, який знаходиться в мiжпланетному Iнтернетi. Нас там зареєструють i видадуть посвiдчення про наше одруження, - повiдомила Наташа.
   Вони написали заяви i по факсу передали в мiжпланетний Iнтернет. Через декiлька хвилин отримали вiдповiдь. Така ж сама вiдповiдь прийшла i на планету Земля Миколi Антоновичу на факс його устаткування. Спочатку прийшов лист поздоровлення з такою важливою подiєю, яка лiквiдувала безкiнечну вiдстань для закоханих i порiднила їх палкою любов'ю. Потiм прийшло посвiдчення з кольоровою печаткою. Наташа вiддрукувала їх на принтерi i зняла на ксероксi копiю посвiдчення.
   - От що значить бiотехнiчне комп'ютерне устаткування разом iз часткою резервного мозку людини, - радiсно промовив Микола Антонович i, обнявши Наташу, втiлив у поцiлунки свої почуття.
   Так вони вдвох скромно святкували своє весiлля. Була уже одинадцята година ночi.
   - Ну, що, мiй любий чоловiче, пiшли до тебе дому, бо ти сам заблудишся, - пожартувала Наташа i вимкнула зв'язок.
   Зайшовши в лабораторiю, Микола сiв за робочий стiл, увiмкнув устаткування i почув голос Наташi, який знову нiби розбудив його вiд цiєї глибокої сплячки.
   - Вiддрукуй на принтерi посвiдчення про наше одруження i лягай спати, - порадила йому Наташа. - Смачно тебе цiлую та обiймаю. На добранiч.
   25.06. - 26.06.2013 р.
  
   МIЖПЛАНЕТНА РОЗМОВА
  
   Вранцi, рiвно о восьмiй, Миколу Антоновича розбудив комп'ютерний дзвiнок. Вiн пiдiйшов до устаткування i увiмкнув зв'язок . На табло з'явилося обличчя чоловiка. Це був начальник вiддiлу по збереженню даних на зовнiшнiх носiях iнформацiї з планети Нiбiру Юрон Борисвiтович Свiчаго.
   - Ви - Микола Антонович? - запитав вiн.
   - А звiдки ви мене знаєте? - здивувався Микола.
   - Я щойно розмовляв iз Наташею з планети "SS-433", i вона менi все розповiла. Тому вирiшив вам зателефонувати. З цiєї нагоди щиро i вiд душi вiтаю з одруженням. Бажаю мiцної та довгої любовi.
   - Я дуже вдячний вам, Юроне Борисвiтовичу, за тепле вiтання, - сказав Микола.
   - Менi також приємно, що ви обоє так покохали одне одного. Мої почуття теж штормили радiсними емоцiями, коли я закохався в Наташу. Вона була моєю першою дружино, - вiдверто зiзнався Юрон Борисвiтович.
   - Пробачте, а ревнощi у вас коли-небудь в життi виникали? - Здивовано i розгублено запитав Микола Антонович.
   - Почуття ревнощiв нам не знайомi. Можливо, тому, що наш розум трансформує в ефiрi матерiю уникнення небажаних наслiдкiв наших бажань. Такий шлях кохання узгоджений нашим суспiльством.
   - А скiльки разiв ви, Юроне Борисвiтовичу, за своє життя були одруженi? - запитав Микола.
   - Враховуючи те, що ми - довгожителi, то не дуже багато. Одинадцять разiв...
   - I що, одинадцяту дружину любите бiльше за всiх попереднiх? - запитав Микола Антонович.
   - Нi. Всiх, крiм першої, люблю однаково. А першу - чомусь найбiльше. Перша жiнка дається вiд Бога...
   - Чи ви розлучалися з попереднiми дружинами перед тим, як знову одружитися? А з ким iз подружжя залишаються жити дiти? - не вгавав Микола.
   - Нi, не розводимося, а дiти живуть то з матiр'ю, то з батьком... Скiльки хочуть i коли захочуть, - сказав Юрон Борисвiтович.
   - А вашi колишнi дружини повиходили замiж? Чи кохаєтесь ви зараз iз кожною з них? Якщо так, то коли i де? - спитав Микола Антонович.
   - Одруженi. I так само кохаємося, як i пiсля одруження. Я зазвичай заздалегiдь повiдомляю свою дружину i чоловiка тiєї дружини i призначаю мiсце кохання, день i час: чи то в мене, чи то в неї, i вони завжди дають згоду. У нашiм суспiльствi таке узгодження - це, як то кажуть, неписаний закон. Сприймається i виконується бажання кожного - як належне, - зауважив Юрон Борисвiтович i став читати думки Миколи Антоновича.
   У Миколи пiсля почутого зашкребли душу почуття ревнощiв. Вiн не мiг навiть уявити, що робитиме, коли Юрон Борисвiтович захоче покохатися i сповiстить йому про свiй намiр. I що робитиме Наташа? Чи погодиться з цим чоловiком покохатися?
   - Миколо Антоновичу, ви зараз думаєте про те, що робитиме Наташа? Чи погодиться, чи нi?.. А ми зараз у неї спитаємо. Давай i ти виходь на зв'язок...
   Микола увiмкнув зв'язок i став чекати зустрiчi з Наташею.
   На одному екранi Юрон Борисвiтович продовжує розмову з Миколою Антоновичем, а на другому - з'являється перед його очима Наташа.
   - Доброго ранку, мої любi, Миколо та Юроне. Чого вам не спиться? Сьогоднi ж вихiдний день... - здивувалася Наташа.
   - У нас iз Миколою Антоновичем до тебе, люба, запитання, - промовив Юрон Борисвiтович.
   - Слухаю тебе, мiй любий Миколо. Що ти хотiв вiд мене почути? - нетерпляче запитала Наташа.
   - Хочу знати твоє рiшення, яке прийматимеш пiсля того, як Юрон Борисвiтович покличе тебе до себе покохатися? Я починаю ревнувати... Менi це дуже неприємно, - говорив Микола Антонович.
   - Любий, я не бачу в цьому нiчого поганого i неприємного. Адже коли ми полюбили один одного, то це для нас уже є вiчною потребою. I цю потребу вiльно виконуємо так само, як потребу сну чи потребу їжi. Це нашi традицiйнi устої, любий, - пояснювала Наташа.
   - Так що ж менi робити з моїми почуттями? Вони ж виведуть мене з рiвноваги. Буду вимушений скоїти непоправний вчинок, - сказав Микола Антонович.
   - Ти маєш сам вирiшити, що тобi робити, мiй любий. Цiлую i чекаю на тебе, - сказала Наташа i вимкнула свiй зв'язок.
   - Скажiть, Юроне Борисвiтовичу, чи будете ви пропонувати Наташi покохатися? - спитав збитий пантеликом Микола Антонович.
   - Не знаю. Все залежить вiд мого бажання та любовi. Ти не можеш усвiдомлено подолати свою ревнiсть, так само i я усвiдомлено не можу припинити дiї свого бажання. Думай сам, що тобi робити зi своєю любов'ю, коли кохатися доводиться за таких обставин. Ще є до мене запитання?
   - Дякую, Юроне Борисвiтовичу, за щиру пiдтримку. Я подумаю. Але хочу ще задати питання на наукову тематику. Нещодавно прочитав книгу наших вчених, яка називається: "Космiчне середовище з позицiї нової фiзики ефiру". Вони, зокрема, пишуть: "Чи далеко ми полетимо в Космос i чи опануємо його, коли не знаємо, що таке гравiтацiя" i далi: "Це середовище (ефiр) стало винуватцем гравiтацiйних сил, якi є силами гiдродинамiчного натиску ефiру на поверхню атомiв та молекул матерiального тiла. Таким чином, ми не притягуємося до землi, а придавлюємося ефiром до неї". Що ви скажете?
   - Я скажу одне: тяжiння на всiх планетах було, є i буде, - вiдповiв Юрон Борисвiтович, адже гравiтацiю треба розглядати не з точки зору ефiру, а з точки зору векторiв ( направлень) сил, якi виникають водночас при обертах планети на своїй орбiтi i навколо своєї осi. Коли ваша планета повертається навколо своєї осi, то виникає векторна сила, яка рухає вас у напрямку вiд Землi до Сонця. А коли Земля разом з вами обертається навколо Сонця, то виникає векторна сила, яка рухає вас разом iз планетою в напрямку вiд Сонця до Землi. Коли Земля обертається навколо своєї осi то векторна сила хоче вас вiдiрвати вiд неї, але векторна сила, яка вiдриває Землю разом з вами вiд Сонця занадто бiльша неї i не дає вам вiдiрватися вiд Землi, бо вектор цiєї сили направлений на вас i ця сила не дає вам вiдiрватися вiд Землi.
   Так що гравiтацiя - це не результат земного тяжiння, а дiя сили на масу любого тiла, яке рухається по iнерцiї в сторону направлення вектора сили - тобто в даному випадку вам здається, що вас Земля притягує до себе. А насправдi вас разом iз Землею маса Землi i маса вашого тiла вiдривають вiд Сонця. Але вiдiрвати не можуть, тому що, подiбно вашiй Землi, ваша галактика (Сонце разом iз Землею i планетами, якi кружляють навколо нього), обертається навколо своєї осi i навколо метагалактики. Тобто iснує у Всесвiтi така закономiрнiсть, що ваша Земля, Сонячна галактика i метагалактика теж обертаються вiдповiдно: навколо своєї осi i навколо Сонця; навколо своєї осi i галактики; навколо своєї осi i метагалактики i так далi - таким поясненням вiдповiв Юрон Борисвiтович на запитання Миколи Антоновича.
   - Ясно i зрозумiло. Дякую за вiдповiдь, - сказав Микола Антонович.
   - Ще будуть питання?
   - Ще в мене таке питання, Юроне Борисвiтовичу. Чому на нашiй Землi за останнi роки рiзко пiднялася температура i часто стали випадати невеликi короткочаснi дощi , а подекуди такi дощi, що створюють неймовiрної величини зливи.
   - Це питання пов'язано iз нашою планетою Нiбiру, яка через кожнi три тисячi шiстсот рокiв з'являється у вашiй Сонячнiй системi. I буде вона у вас в двi тисячi тридцятому роцi. Вона вже на пiдходi до вас i вiд її вiзиту ваша планета приблизилася до Сонця, даючи космiчний простiр для прольоту нашої планети по своїй елiптичнiй орбiтi навколо Сонця. Нашi вченi завдяки ультразвуковому променю на спецiалiзованому комп'ютерному устаткуваннi вже провели дослiдження i пiдрахували настiлки ваша планета, змiнивши свою орбiту приблизилася до Сонця, а наша планета - до вашої планети. А вiд цього само собi зрозумiло, що пiднялася i температура. А раз пiднялася температура, то вашi ставки, рiки, моря, океани стали iнтенсивнiше випаровуватися. А пари, якi пiдiймаються в космiчний простiр попадають у такi шари атмосфери, де температура нижче температури пару i вiн конденсується, i тiльки завдяки Сонцю в залежностi вiд мiсця розташування кiлькостi водяних накопичень i вiд пори року пропорцiйно неподалiк вiд цих мiсць випадає належна їм кiлькiсть випаруваної води, - пояснив Юрон Борисвiтович.
   - Теж ясно i зрозумiло. Дякую за вiдповiдь, - подякував Микола Антонович.
   - Ще будуть питання? - запитав Юрон Борисвiтович.
   - Останнє питання, Юроне Борисвiтовичу. Чому планета Земля яка рухається в космiчному просторi iз швидкiстю тридцять кiлометрiв за секунду вiд тертя об ефiр не згорає ? Адже нашi супутники приземлюючись iз меншою швидкiстю i то дуже нагрiваються, - запитав Микола Антонович .
   - Тому, що ваша планета i всi планети Всесвiту рухаються у просторi завжди мiнусової температури. Бог, який має самий неабиякий розум, все продумав i зробив Всесвiт саме таким. Щоб планети не згорали вiд тертя вiн весь космiчний простiр зробив мiнусової температури. А щоб на планетах було життя зробив для вашої планети карликову зiрку - Сонце. А для iнших планет теж Свiтила подiбнi вашому Сонцю i навiть бiльшi вiд нього, - вiдповiв вiн. .
   - Ще будуть питання?
   - Нi, немає... Дякую. На все добре. До зустрiчi.
   Микола Антонович додому не поспiшав. Вiн лiг на диван i став обдумувати почуте на свої запитання вiд Юрона Борисвiтовича. Спочатку вiн подумав: "Треба обов'язково розробити i собi таке устаткування i замiрити настiльки Земля приблизилася до Сонця. Треба обговорити це питання iз Олександром та Снiжаною i хай Петро вийде завтра ж на зв'язок iз Наташею чи з Рирторiєю Алмазонiвною i запитає у кого iз них є креслення на таке устаткування". Але цю думку витiснила думка про свiй вчинок - про своє досить несподiване одруження, яке вiдбулося в уявi так швидко, анiж в реальному життi. Микола став усвiдомлено думати про свою любов та штучне (завдяки бiотехнiчному устаткуванню) кохання, яке наче натурально, по-справжньому задовольняє його почуття.
   Думка про це нi на хвилину не полишала його. Микола думав про земну теж палку любов iз своєю дружиною Андрiаною, яка трагiчно загинула. Бог забрав її в Царство Небесне. Думав про ту дитину, яку вона не встигла йому народити. Його охопив смуток. Люта туга по зорецвiтах любовi, яка була у них з Андрiаною знову почала краяти болем його серце i вселяти в душу самотнiсть, болючiшу вiд болю. Вiн, не втримавшись, заплакав. Наташа та Юрон спостерiгали за його вiдчаєм i, зрозумiвши, зробили висновок, що якийсь час його не слiд турбувати.
   Микола, почувши воркування голубiв, пiймав себе на думцi, що йому хочеться додому. Вiн схопився з дивана, сховав бiлизну i, закривши вiкно, пiшов у супроводi своєї нудьги на електричку.
   27.06. - 28.06.2013
  
   ПОНЕДIЛОК - ВАЖКИЙ ДЕНЬ
  
   Олександр Андрiйович прийшов на роботу один. Вiдчинив вiкно. Полив всi квiти в горщиках i став ретельно вивчати креслення. Щоб зробити тiльки каркас такого устаткування, потрiбнi золотi руки слюсаря та ювелiрна токарно-фрезерна робота. Такi умови є, i вiн зателефонував Миколi Антоновичу.
   - Миколо, коли плануєш запустити у виробництво деталi для нашого нового устаткування? - запитав Олександр.
   - Планую iз завтрашнього дня. Грошi вчора надiйшли в Приватбанк на рахунок нашого заводу. Сьогоднi закiнчую специфiкацiю деталей i вiддаю її у виробництво, - так вiдповiв йому Микола.
   - Добре, а я теж вивчаю електронне креслення i починаю писати математичну модель для спiльної працi майбутнього устаткування з комп'ютером. Пiсля роботи зустрiнемося. Я зайду до тебе, - сказав Олександр.
   В лабораторiю прийшла Снiжана. Обличчя чоловiка засяяло, як ранiшнє Сонце. Вiн пiдiйшов до неї, став дивитися у криницю її карих очей, пити iз них живу воду кохання. Вiд такого погляду душа Снiжани стала лiтати в голубизнi його очей, мов у небi його любовi.
   - Що це ти, Олександре Андрiйовичу, такий веселий зранку? - усмiхаючись запитала Снiжана. - Давай розповiдай... Понедiлок - важкий день, а на тебе вiн нiяк не впливає, - пожартувала вона.
   - Просто... Побачив тебе. Ти напоїла мене чарами своїх очей i... Я ожив. А як твої справи? Що сказала Маргарита?
   - Маргаритi сподобалася моя поема. Вона порадила прочитати її вам. Тобi i Миколi.
   Снiжана закрила лабораторiю, i вони пiшли до Миколи Антоновича. Вiн саме сидiв над кресленнями i розписував деталi останнього вузла нового устаткування.
   - За два тижнi деталi нового комп'ютерного устаткування будуть готовi, i можна вже з них збирати каркас нового комп'ютерного устаткування, а потiм i начиняти його електронними деталями та модулями трансформацiї звуку, кольору та почуття з одного стану в iнший, - сказав Микола Антонович.
   - До цього часу ми зi Снiжаною також впораємося. Напишу для неї математичну модель, а вона пiдготує комп'ютерну програму, - сказав Олександр Андрiйович.
   - Я тобi допоможу розробити математичну модель. Не турбуйся, Олександре.
   - Ви все про роботу... А коли про вiдпочинок в оточеннi любовi будемо говорити? - пафосно запитала Снiжана.
   - Про любов?.. Давай про любов, - сказав усмiхнено Микола. - Прочитай нам Снiжано, щось таке, щоб за душу взяло, - попросив Микола.
   - Ти краще розкажи, як ви iз Наташею провели вчорашню нiч, а потiм я прочитаю, - з усмiшкою промовила Снiжана.
   - Ми краще пiдемо та подивимось на вчорашнiй сон, - сказав вiн.
   Вiдклав креслення, i разом пiшли в лабораторiю. Снiжана увiмкнула комп'ютерне устаткування i стали продивлятися зображення та дiї в супроводi мови закоханих. Микола знову впав духом i розчарованим голосом зауважив, що краще б послухати поезiю.
   Снiжана сiла на диван i стала читати свою поему.
  
   КРЕМНIЯНКА
  
   Поема -- наукова фантазiя
  
   I
   В динамiцi Всесвiту жеврiє мрiя
   Смiливих думок у кмiтливому стилi --
   Спiлкуються вченi Антон та Антiя...
   Хоч їх роз'єднали парсековi милi,
   Та з'єднує знов пiзнаванностi дiло,
   Яке допоможе цей простiр здолати
   I навiть вiдчути на вiдстанi тiло.
   У цiм допоможуть наук постулати,
   Бо зовнiшня пам'ять вiд них вимагає
   Системи технiчної в дисках магнiтних,
   Яка щоб втручалася в роздум негайно,
   Собою доповнивши мозку чарунки
   Людини. I, щоб це було непомiтно,
   Що в нiй iнформацiї шлях пролягає
   I креслить в уявi буття вiзерунки,
   З'єднавшись iз бiосистемою в парi
   Крiзь кремнiю модуль на трасi зенiту,
   Який iз родини магнiчених чарiв,
   Що з'єднує мозок i зовнiшню пам'ять
   Й виводить зв'язок на найдальшу орбiту.
   Який iз ракетницi задуму палить
   Й матерiї вмiє незнанi творити,
   Якi транспортують i думку миттєво,
   I всi почуття -- щоб про них говорити
   Водночас на рiзних планетах суттєво!
   Що чути Антiя на Зiрцi захоче,
   Те ж саме Антон на Землi розпiзнає,
   Коли до комп'ютера вабляться очi,
   Хай навiть про це ще нiчого не знає.
   А що вiдчуває Антiя на дотик,
   Те й вiн на собi в бiострумi вiдчує.
   I це вiдбуватися буде аж доти,
   Аж доки потреба у цьому iснує!
   Їх мозок працює з комп'ютером в ритмi,
   Iз бiошоломiв сприймає сигнали,
   Якi з бiотоками завжди у римi
   I модулем кремнiю з мозком з'єднались.
   Цей модуль сигнал дешифрує у шлемi,
   I шле iнформацiю в мозку чарунки,
   Iдею шукаючи в кожнiй проблемi.
   Де вченням вiбрують i розуму струни,
   Антiя й Антон пiдбирають акорди,
   Щоб кремнiєм роль, як по нотах, зiграти
   I в справах творiння енергiї гордо
   Зi швидкiстю думки весь Всесвiт пiзнати!
  
   II
   Сенсацiя з кремнiєм вийшла спонтанно,
   I в просторi слава знаходить Антона...
   Звернулась до нього iз Зiрки Антiя
   I мовила чемно про кремнiй в спокусi:
   - Ти в кремнiї визнав важливiсть нейтрона...
   В студентськi часи - це велика подiя,
   Бо мрiйне пiзнання прозрiти примусив!
   ...З'явилась Вона на екранi - кмiтлива,
   Пiскового кольору звабливi губи,
   А кремнiй-коса заблудилася в персах...
   Була кремнiянка Антiя вродлива.
   Янтарились нiмбом привiтливi зуби,
   Та очi яскравились, начебто перли!
   Вiд усмiшки нiби глянцюються щоки.
   На мовi iвриту таємнiсть вiдкрила:
   -- В нас кремнiю дух, на його ми основi.
   Нейронами в тiлi снують бiотоки,
   А в душах у нас -- гравiтацiї крила...
   До тебе тяжiю i в дiлi, i в словi.
   Дiйшов i ти висновку, визнавши кремнiй
   Живим елементом живої природи,
   Матерiю транспортну в ньому вiдкривши...
   Провiв за комп'ютером ночi буремнi,
   Знайти щоб, де мешкає в свiтi твiй родич.
   Звичайно, доводилось падати й крижем...
   Ми предки є вашi iз острова Пасхи.
   Антiя - мене на Землi так назвали,
   Це значить, що я - є властителька ласки.
   Старезнi дiди космогонiю знали
   Й лишили для вас в силуетах загадку,
   Яка, з лiтака як дивитись,-- помiтна:
   Це павич, павук, дикобраз та незмiнно
   Стоять i фiгури Аку - вам на згадку
   Про те, що вiд предкiв пiшли ми, - елiта,
   Що є в нас душа i вразлива, й нетлiнна.
   Обличчя веселе, пiщано-рум'яне...
   Тодi нам i сили Земля додавала,
   Її щоб покинули ми -- кремнiяни.
   I я гравiтацiї пута порвала,
   Бо вже наближалась планета Нiбiру,
   З якої на Землю посходили внуки,
   Щоб жити в коханнi i слухати лiру!
   Щоб пiсля потопу їм знов повернутись...
   Якi є ознаки у цих силуетах,
   Прикмети якi в них, що спiльнiсть єднають?!
   Ти визначив їх науковi секрети,
   За що я, Антоне, тебе i кохаю!
   Себе я давно вже, як бiосистему,
   З'єднала з технiчною через байтмодуль.
   Хотiла в твiй мозок вмiстити антену,
   Щоб в просторi мiг вiдчувати свободу.
   Однак ти тодi ще не визрiв як вчений,
   Щоб в космос послати свого позивного...
   До цього вели в пiдсвiдомостi гени.
   Ти власний комп'ютер лиш ставив на "ноги",
   Вивчав манускрипти, залишенi нами,
   Бiонiку вчив, кiбернетику гожу...
   Ти мав заклопотаний долею намiр
   I знав, що комп'ютер тобi допоможе, -
   I нам спiлкування дiстанеться вiчне,
   Щоб поруч з тобою себе вiдчувати
   I йти до мети крiзь пiзнання магiчне,
   Й за це в нагороду лиш iстину мати!
  
   III
   Ще в школi Антон знав технiчнi системи,
   Бо так полюбляв кiбернетики справу,
   На дослiдних стендах бiонiку "мучив",
   Що й знать не хотiлося iншої теми...
   В природi сприймав лиш вечiрню заграву,
   Як Сонце сiдало за кряжевi кручi,
   Бо мрiялось взнати, що спiльного мають
   Iстот силуети, крiм кремнiю: в пiр'ї
   Павлина, в ногах павука, в павутиннi,
   В голках дикобраза, що в темрявi сяють
   Вiд блиску, неначе маленькi сузiр'я?
   Є спiльний ще рух -- це гiдравлiки плиннiсть:
   У павича в пiр'ї, в ногах павукових,
   В голках дикобраза. Цi спiльнi прикмети
   Несуть iнформацiї хист науковий.
   Й напише Антон науковi сонети
   Про спiвiснування двох рiзних матерiй:
   Живої -- що в бiологiчнiй системi,
   I мертвої - теж як єднання критерiй
   В технiчнiй системi. Павук - це той приклад,
   Де спiльна прикмета у загадцi, мов темiнь!
   Коли попадеться комаха у сiтi -
   Для неї ця пастка, звичайно, є прикра,
   Для нього - сигнал, мов з радара святиня,
   Сприймається миттю, як благо на свiтi.
   I очi, немов телекамери, жертву
   У мозку його роздивляються чiтко,
   Щоб швидко отрутою вразити жертву,
   Щоб сплутати вмить павутиною чiпко...
   Антон зрозумiв, що на гранi з'єднання
   Двох рiзних матерiй - i третя iснує,
   Яка переносить i думку, й пiзнання.
   Вона iнформацiю ретрансформує
   З одної до iншої якостi хвилi.
   Й людина сприймає переклад, як мову.
   Це кремнiй аморфний - йому лиш по силi
   Для мозку зв'язок цей позначити словом...
   Так з модулiв кремнiю змiг вмонтувати
   Антон електроди у бiошоломи.
   Надiнеш такий - i контакт свiй вагомий
   Завжди з гуманоїдом можна тримати.
   Рясна iнформацiя йде в бiотоках
   Крiзь модуль аморфного кремнiю в мозок,
   Де справдi з чужого сприймаються ока
   Придуманi Всесвiтом метаморфози.
   Побачивши щось, чи сприйнявши на дотик,
   На смак чи на слух - передасть гуманоїд
   Антону, як є, на комп'ютер, по виду,
   Де можеш почути земнi анекдоти
   Або скуштувати черешнi земної -
   Сприймається весь iнтелект iндивiду.
  
   IV
   Як сонце сiдало на обрiю плечi,
   На Землю з Зорi транслювались подiї...
   Сприяв вiрогiдностi мiсячний вечiр,
   Народжений в метеоритнiм падiннi.
   Антiя зв'язком лиш пiдтвердила факти,
   Що в метагалактицi, в сьомiм октантi,
   Складалися вiрнi гуманностi акти -
   Й планетi бажалося мирних свiтанкiв...
   Земля не зiйшла iз орбiти примхливо,
   Коли пролiтала планета Нiбiру,
   Лише вiдбулись океанськi припливи,
   Потопи були i, здавалося, в мiру.
   - Антоне, - сказала по сутi Антiя, -
   В iнерцiї сил хаотичного руху
   Вже вектори шляху Нiбiру не вкажуть
   На Землю, де спить катаклiзмiв стихiя.
   Твiй марево-сон визначальний на руку.
   В майбутнiм Земля не порушить пейзажу,
   Бо наша планета до просторiв iнших
   Сягає щомитi, вiдкинувши вiдстань...
   В її траєкторiї губиться нiша
   Для iнших планет, що подiбнi за змiстом...
   Яке там Дворiччя -- мiсця анунакiв,
   Де нинi Iрак вiд вiйни потерпає,
   Земля анунакiв, сьогоднi ознаки
   Майбутнього завтра ще зовсiм не має...
   Моїм кремнiянам вiйна ця огидна,
   Бiда й анунакiв, що вас клонували
   До себе подiбними, тобто - до Бога.
   I згоди мiж вами тому i не видно!
   Бо вас лиш, як роботiв, ми шанували,
   Хоч вкралась за ваше життя i тривога!
   Надiя на саморозвиненiсть мозку
   Розтанула, нiби та свiчка iз воску!
   Людини убоге знання гальмувало
   Ходу пiзнавання розумного свiту.
   Бо штучне скорочення вiку сприяло
   Нiкчемному рiвню земної освiти.
   Чекала я тисячi рокiв... Твiй вислiв,
   Антоне, знайшовся ти в просторi з часом!
   Твiй розум творця iнтелекту вже виспiв,
   I свiт пiзнавати ми будемо разом!
   На жаль, iнформацiї в тебе замало,
   Бо всi манускрипти про нас спопелились...
   Буття анунакiв поразки зазнало,
   З шумерами Землю вони залишили...
   Колись так було, що планета Нiбiру
   Один раз в три тисячi з хвостиком рокiв
   Заходила в сонячну вашу систему,
   Та бiльше не зайде -- ми маємо вiру!
   Тодi ми знання набули вже глибокi.
   I геть гравiтацiї стерли проблему!
   Менi довелося цi пута долати...
   Ми нову матерiю транспортну мали,
   I нам вiд потопу прийшлося втiкати!
   Нiбiру звернула на iншу орбiту...
   Про це анунаки, без сумнiву, знали.
   Ми бiльше на Землю не зiйдемо з неї
   I будем гасати до скону по свiту:
   То я -- в апогеї, то ти -- в перигеї...
   У рiчцi Євфрат або Тигр, так хотiла б
   З тобою, Антоне, мерщiй освятитись.
   Вiдчути танок ледь вагомого тiла,
   В обiймах води хвилювання омити,
   Зiрвати в долонi чаруючу квiтку,
   Яку посадила богиня Iнанна.
   I це ми з тобою все зробимо влiтку...
   Добранiч! Твоя кремнiянка кохана!
  
   V
   Антон вiдчував дефiцит насолоди,
   Яка дарувалась йому вiд Антiї,
   Бо нiч чорноточила, Мiсяць заходив,
   Сичали в душi невдоволення змiї.
   Вони божеством проникали у неї.
   I думка бентежила мозку чарунки,
   Щоб швидше наблизилось лiто вишневе
   I в серцi розтали зими вiзерунки!
   I вiн задрiмав у ранковiм полонi,
   Лиш мозок його працював пiдсвiдомо...
   I снилась Антiя, немов на долонi,
   В далекому космосi - нiби як вдома!
   I наче мороз, як той вакуум, тягне
   Iз хати тепло, мов крiзь вибиту шибку,
   Бо так малювати снiжиноньки прагне
   Та Мiсяця - динi достиглої - скибку,
   Та зорi на небi, як вишнi,
   Та Шлях той Молочний, як поле iз гречки...
   Здається Антону: мороз, мов Всевишнiй,
   Вже ллє молоко з-пiд корови у глечик -
   Пiдносить Антiї на березi рiчки,
   Де лiто, мов чайка, над водами в'ється
   I степ з павутиння вивiшує стрiчки.
   I все це Антону ввi снi не здається -
   Бо вiн задрiмав i шолом свiй не вимкнув.
   Та ще й до обставин таких вiн не звикнув,
   Щоб з ним гуманоїд зв'язок вiв з планети,
   Де бабине лiто було у сезонi,
   Де час павукiв розставляє тенета...
   Прокинувсь Антон i побачив спросоння:
   Мороз вигаптовує срiблом на вiкнах,
   Бере у природи свою одержимiсть.
   Тому, де шукають, - проблема там вiчна!
  
   VI
   За даними дослiдних дiй об'єктивних
   Є доказ, що крiм гiдравлiчного руху,
   Павук реактивним тяглом володiє,
   Яке на пiдставi умов реактивних
   Iснує. Польоти цi в лiсi помiтнi,
   Бо вiн павутину снує при падiннi,
   Зi стану рiдкого в твердий переводить -
   Й вiд цього реакцiя йде реактивна!
   Павук пiд кутом павутину проводить --
   Iз гiлки на гiлку чiпляє активно...
   А може, в собi й анунаки вже мали
   Ще й бiодвигун реактивної тяги?!
   I стоячки, вгору з Нiбiру здiймались.
   I, в хмарах набувши душевної магми,
   Зiйшли iз небес i обожнились з часом, -
   Боги й напiвбоги - так стали їх звати!
   А перед потопом на крилах помчали
   У небо планети Нiбiру - до хати!
   А з ними - й Антiя, шумер-кремнiянка,
   А через комп'ютер як штучна земнянка,
   Яка i далека, й близька для Антона...
   А вiн з павуками у лiсi чаклує -
   Знiмає кiно з павукового лона
   I, весь в розрахунках польоту, мудрує!
   I швидкiсть, i кут вираховує вчений,
   Щоб все науково сприяло уявi,
   Щоб потiм проектом закласти у гени,
   Щоб радiсть у серцi Антiї буяла!
   Щоб змiг гравiтацiї силу здолати,
   Як Землю покинути буде всiм треба,
   I новi шляхи у мiжзiр'ї прокласти,
   Як буде у цьому велика потреба.
   А так, то хiба до Антiї злiтати
   Й вiч-на-вiч зустрiтися вдвох на орбiтi!
   Устами в уста поцiлунком спитати,
   Що є, крiм кохання, найкраще на свiтi?
   Так їм доведеться крiзь космос кохатись,
   Крiзь вiдстань комп'ютерну ласку збагнути...
   I всi почуття, хоч i штучно сприймати,
   Але натуральнiсть у дiях вiдчути.
  
   VII
   Неначе туман, дим Дворiччям - вiд нафти,
   Вiд кровi солдатiв - вода червонiє...
   З орбiти знiмають цей фiльм космонавти -
   Вiд слайдiв таких у них серденько скнiє...
   Зiбрався Антон, як Антiя казала,
   Скупатися в теплiй водицi пiд вечiр,-
   Так настрiй поплавати нехiть злизала,
   I розпач тяжить на роззброєнi плечi...
   - Не треба, Антоне, я теж вiдчуваю
   Твiй стан i становище фауни й флори...
   На березi рiчки, як в чорнiм чувалi, -
   Сказала Антiя, й зв'язок перервався,
   Порушило вибухом мiнiкомп'ютер,
   Який для пiдводних дiянь призначався,
   Щоб все середовище можна вiдчути...
   Покинув Антон негатив емоцiйний
   I воду рiчну океанська змiнила,
   Бо кликало дiло - так буде доцiльно,
   Вода ще студентом в пучину манила...
   Збулося... Тепер артефакти шукає
   Про камiнь вогнистий - кришталик жахливий,
   Який до енергiй нових закликає
   I їх трасформує у швидкiсть мiнливо,
   Що й раптом полiт зупинити можливо.
   А це в навантаженнi суперважливо
   I щоб цей лiтальний двигун збудувати -
   То запис про це в Атлантидi сховали,
   А часу на пошук дали малувато...
   Але з манускриптiв приблизно узнали,
   Що снить цей секрет в Посейдонi - у храмi
   На островi Бiлi, де берег Флориди...
   Лиш треба знайти манускрипти про камiнь
   I потiм його чародiйство створити...
   - Ти вiрно мiркуєш, Антоне, в цiй справi, -
   Сказала Антiя iз мiнi екрану, -
   I знайдеш той храм - на долiвцi лиш гравiй.
   Пiд ним пульсуватиме датчик урану, -
   В дозиметрi з'явиться цифра чотири...
   Золочена скриня, а в нiй - манускрипти.
   Її обережно з-пiд гравiю вирий
   I кодом чотири-чотири вiдкрий ти.
   - Я вдячний, Антiє, за щиру пiдказку, -
   Всмiхнувся Антон, вiдчуваючи ласку,
   Що ллється, немов океанськi припливи,
   Iз кожного слова, з очей гордiвливих.
   Я хочу, щоб ти розказала, чи правда,
   Що дату й причину потопу ти знала,
   Чи Землю покинуть була ти не рада,
   Чи мала вiд когось для старту сигнали?
   - Так, знала, причин цих є бiльше, нiж треба:
   Нiбiру лиш збурила Землю собою, -
   Її завернувши тяжiнням до себе...
   I хлинули метеорити юрбою, -
   Один з них дiстався Землi, стусонувши,
   Що й з осi своєї вона вiдхилилась...
   Вiд цього льодовник полярний, проснувшись,
   Розтанув, i миттю Земля затопилась.
   Ще й внутрiшня сила Землi, як напруга,
   Вулканно поверхню її зруйнувала, -
   Була над Землею всесвiтня наруга,
   Яка все живе в катаклiзмах сховала...
   Антон прислухався до болю Антiї,
   До кожного слова, яке вiбрувало...
   Здавалось, потрапив у лапи стихiї,
   I болем обличчя, мов затаврувало.
   -- Не треба, Антоне, трагiчно сприймати.
   Я теж вiдчуваю i серденьком тлiю.
   Крiм горя з печалi бiльш нiчого взяти,
   В обставинах смертi я тiльки мужнiю!
   I боляче теж вiдчуваю хвилююче жало,
   Яке отруїло закохану душу...
   I все, що на серцi твоєму лежало,
   До серця дбайливо прийняти я мушу.
   За розуму скарби тебе я кохаю,
   Наповненi даром емоцiй iдейних.
   За очi твої голубi, за веснянки,
   За твiй атлетизм, за святi обiцянки.
   Послухайсь поради, тебе лиш прохаю,
   I матимеш успiхи в справах щоденних,
   Ти знайдеш бажання твоє в iдеалi,
   Його щоб пiзнати -- вiдчуєш реальнi
   Вiд мене до тебе кодованi звуки.
   Про тебе згадають ще нашi онуки,
   Бо здiйме тебе гравiтацiї промiнь,
   Ти зiйдеш на небо, а потiм - iз неба...
   I пiде землею, мов свято, твiй гомiн:
   "Тепер двигуна збудувати лиш треба,
   Щоб мав з гравiтацiї паливо в тiлi,
   Щоб бiофiзична реакцiя малась,
   Щоб кожна людина цього захотiла,
   I в небо прозрiння свого пiдiймалась...
   ...Мо', прийде, мов гiсть, до Землi незабаром
   Той час нерозважний, коли заманеться
   Людинi небесним пiддатися чарам,
   Як знов вiд Нiбiру Земля похитнеться...
   Тож думай, мiй любий, людей як спасати,
   I в храмi хуткiш манускрипти вiдшукуй,
   А зараз вже пiзно, i треба поспати.
   Що, спати не хочеш?! Себе не ошукуй.
   Добранiч. Цiлую. Цiлую. Добранiч!
   I дiйством уста захопилися смачно"...
   -- Добранiч, моя кремнiяночко, панi!
   Я дуже щасливий i спрагливо вдячний!
   Так кожен iз них на орбiтах далеких
   В уявi гнiздо сновидiння будує,
   I вже безтурботно, неначе лелеки,
   В обiймах космiчних у мрiях стартує.
   VIII
   Гора Розоро на Нiбiру висока,
   I Сонце планети з-за неї виходить.
   На постать Антона покладено око,
   Хоч вiн на Землi роздратований ходить,
   На скелi там з ним розмовляє Антiя:
   Вони вiдчувають емоцiї звукiв.
   На вiдстанi сталась святкова подiя:
   Мiж ними iснує зв'язок перегукiв!
   - Чому ти, Антоне, засмучений зранку?
   Ти ж вчора створив гравiтацiї модуль.
   В комп'ютер заклав iнформацiю банку,
   Приборкав тяжiння земне i погоду...
   I можеш до мене пiднятися вiльно,
   От тiльки тобi довголiття бракує.
   Давай цю проблему обчислимо спiльно,
   Чи, може, тобi це нiяк не смакує?!
   Тобi я свiй мозок дозволю пiзнати.
   Скануй iнформацiю з нього на вiру.
   Секрет довголiття вже будеш ти знати,
   Як тi анунаки-прибульцi з Нiбiру.
   Їх вiк був - сто тисяч нiбiровських рокiв!
   Тодi i прикинеш - що, як i до чого...
   З добутками золота мали мороку, -
   Вас - робота шахт клонували для цього.
   - Гаразд! Я погоджусь, Антiє, з тобою,
   Ти мiй чародiй, iдеал-стимулятор.
   Долати незгоди найкраще в двобої...
   Для мене зробила ти дуже багато,
   Але я ще хочу, щоб ти з'ясувала,
   Навiщо ви золото з шахт добували,
   Яка в тiм потреба, що вас спонукала?!
   Скажи, i на Марсi ви теж побували?
   А Сфiнкса навiщо ви там збудували?
   Й такi ж -- пiрамiди! Це щось означає?
   В яких траєкторiях свiт пiзнавали...
   Де брали потрiбне знання для початку?
   Навiщо лишили iстот силуети,
   Та ще з артефактiв ваш череп єдиний?
   Щоб нам вiднайти iсторичнi замети
   I в них розлопатити тайну людини?!
   Цей череп не врiже й один iнструмент...
   То що ж - вiн є вирiб токарної справи?
   Чи, мо', у прибульця в трагiчний момент
   Упав iз плечей, не дiждавшися правди?!
   - Запитуєш влучно... Це часу питання -
   Фантазiй настирливих вмiле зростання,
   А золото ми для зв'язку добували,
   Щоб ним з пiрамiди луну вiдбивати,
   Що в радiохвилях пробуджує масу
   I в космос їх шле, як зворотнi сигнали,
   Щоб напрямок руху мiг вiрно триматись,
   Щоб мати надiйну безкомпасну трасу.
   Сама ж пiрамiда, немов передатчик,
   Неначе маяк для космiчних польотiв:
   Надiйний, не раз перевiрений датчик
   Усiх iнформацiй для автопiлотiв.
   А Сфiнкс поєднав у собi двi прикмети -
   Це зло i добро в нiм - як золота символ,
   Як бачення свiту людиною й звiром,
   З'єдналися в ньому iнстинкт з iнтелектом.
   В нiм все об'єдналось занадто красиво,
   Бо все це, як символ, задуманий свiтом!
   Цю всю iнформацiю в рiзному планi
   Залишили предки - боги-анунаки,
   Їх теж клонували, у мене є данi:
   Про їхнє буття неспростовнi ознаки!
   Тезаурус їхнiй в перекладi нашiм
   Надiйний двигун - Альма-матiр пiзнання.
   Ми з'їли ядро наукової кашi,
   Щоб мати цей засiб свого спiлкування.
   - Ти знаєш, Антiє, наш клiмат змiнився,
   Бо ваша Нiбiру до нас - на пiдходi.
   - Так, знаю, Антоне, менi ти приснився,
   Що, нiби як Ной, вiд шаленої хотi
   Ти людям даруєш надiю спастися,
   Чекаєш побачити сушу, як Бога,
   До Зiрки спасiння молився й хрестився,
   Щоб швидше iз берега йшла допомога.
   З обличчям, наповненим спокоєм духу,
   Ти кличеш везiння з моєї поради,
   I хвиля потопна тебе накриває...
   А я, нiби чайка, кричала на вухо,
   Що витерплю все, крiм космiчної вади!
   I серце вiд цього навпiл розриває...
   - Твiй сон передався в мої бiоструни
   Й розладив акорди душевного стану -
   Це влився у мене i твiй бiострумiнь,
   Як чайку, здавалось, ось-ось я дiстану...
   А ти полетiла, лиш хвилi, мов крила,
   На згадку про себе менi залишила,
   I в небо озонову дiрку вiдкрила,
   Щоб струм гравiтацiї пружився в жилах.
   А я, мов ракета, тебе здоганяю,
   Лиш зорi встигають мене привiтати.
   Свої почуття я до тебе мiняю:
   I злюся, й радiю, що вмiю лiтати!..
   Проснувся: на шибках мороз, на екранi -
   Ласкава, вродлива, скануєш свiй мозок,
   Щоб Всесвiт пiзнав я, i кажеш: "Добранiч",
   I в лiжко кладеш розумiння мiмози!
  
   IX
  
   Смiливi думки у кмiтливому стилi.
   Спiлкуються вченi Антон та Антiя...
   Хоч їх роз'єднали парсековi милi,
   Крiзь вiдстань доводиться штучно кохатись
   I через комп'ютер це чудо збагнути,
   Щоб весь iнтелект iндивiду сприймати
   Й чуття натуральнi у дiях вiдчути...
   Вони просторовi єднають акорди,
   Щоб кремнiєм роль, як по нотах, зiграти,
   Щоб в справах творiння енергiї, гордо -
   Зi швидкiстю думки весь Всесвiт пiзнати!
  
   - Це ти, Снiжано, мабуть, про мене написала? - запитав Микола.
   - Так, про тебе i про Наташу, - пiдтвердила вона. - До речi, ми з Олександром домовилися сьогоднi вийти з нею на зв'язок. Ти не проти?
   - Нi, не проти, - погодився Микола.
   Вiн пiдвiвся, увiмкнув устаткування. На екранi з'явилося обличчя Наташi.
   - Доброго вечора, мiй любий, довгожданий. Я весь час думала тiльки про тебе. Ти весь час був зi мною. Вiдчувала твiй душевний стан щохвилини. Читала твої думки, сприймала почуття навiть тодi, коли ти уважно слухав поему Снiжани. Розумiю твоє страждання i не ображаюся на тебе. Саме тому ще бiльше хочеться з тобою спiлкуватися, - сказала вона.
   - Доброго дня, моя далека суджена наречена, - сказав Микола i тут же вiдчув тепло її обiймiв i медовий смак її поцiлунку.
   Олександровi та Снiжанi довелося вставати з дивана, бо вони бачили iмiтацiю дiйства любовi. Микола взяв Наташу на руки. Поколихав i посадив на диван, не розмикаючи обiймiв.
   - Олександре, давай їх залишимо та поїдемо додому, бо вже смеркає, -запропонувала Снiжана.
   Вони пiдiйшли до Миколи i, вiддавши йому ключi вiд лабораторiї, попрощалися.
   Микола знову сiв на диван, i їх обох полонило мiжпланетне кохання. Вони вiдчували себе поруч одне одного. Розумiли щирiсть думок i сприймали залюбки пестощi, незважаючи на те, що в цей час були на рiзних планетах. Їхнi почуття по-справжньому наповнювалися емоцiйними подiями завдяки лише тому, що їх резервна частина мозку визрiла, i вони сидiли за дiючим комп'ютерним устаткуванням, зустрiчаючи сплески свого почуття.
   - Наташо, а як ми будемо жити, коли у нас не буде сiм'ї. Проживемо тiльки у почуттях весь вiк без дiтей? - запитав Микола.
   - Чому весь вiк? Ти можеш одружитися там, на Землi, а я вийду замiж у себе на планетi. Ми будемо мати дiтей i одночасно любитимемо одне одного. Ти будеш любити свою дружину, а я свого чоловiка. Хiба це погано? Головне любити, а кого - не має значення. Любов до кожного, якщо вона з'являється, - це святе правило на нашiй планетi, - заспокоювала жiнка Миколу.
   Для нього такi тлумачення були незрозумiлi. В його душi бушувала суперечка мiж поняттям любовi земної i любовi мiжпланетної. Вiн дуже добре усвiдомлював це поняття. I на цей раз став думати, розглядаючи цю нову для нього проблему з наукової точки зору: " Кожному своє: народжений повзати лiтати не може." Але чому мене тягне до Наташi, як магнiтом? А може, вона каже правду i треба так i зробити i з часом звикнути до цього? Адже на їхнiй планетi всi так живуть i не бачать у цьому нiякої проблеми. Вiн дiйшов такого висновку: "Я нiчого поганого для нашого суспiльства не роблю, i те, що тiльки менi на нашiй планетi дане долею, не вiдкину - робитиму над собою експеримент". Наташа весь час слiдкувала за його думкою, скануючи його мозок.
   Посутенiло. На електричних опорах загорiлися лампи. Наташа стала переживати , що Миколi треба завтра видати у виробництво деталi за її кресленнями. А вони ж мабуть до кiнця ще не розписанi по деталях у звiдну специфiкацiю.
   - Давай так зробимо, мiй любий. На сьогоднi спiлкуватися досить, а зустрiнемося через три днi. Ти за цей час встигнеш переосмислити нашу сьогоднiшню зустрiч, закiнчиш специфiкацiю, налагодиш виробництво деталей i тодi прийдеш до мене в гостi, - запропонувала Наташа.
   - Добре, - погодився Микола i, розцiлувавши, випустив її iз обiймiв. - Через три днi зустрiнемося.
   На електричних опорах заворкували дикi голуби. Їхнi химернi голоси, що долинали через вiдкрите вiкно, нагадали, що вiн не вдома. Вiн закрив вiкно, а потiм, замкнувши лабораторiю, пiшов до себе в кабiнет.
   Директор ще був на роботi, дверi його кабiнету були вiдчиненi. Микола зайшов у канцелярiю, зняв iз гвiздочка ключ вiд свого кабiнету i зазирнув у директорський кабiнет.
   - Чого так довго затримався? - запитав Сергiй Никифорович. - Я через двадцять хвилин їхатиму додому, заберу i тебе. Я зайду.
   Микола Антонович зайшов у свiй кабiнет i схилився над кресленнями деталей останнього вузла нового устаткування. Наташа весь час була у нього перед очима. Вiн крiзь неї розглядав деталi, крiзь неї дописав специфiкацiю. Вiдчував її в собi, вона була для нього єством життя.
   Його невгамовнi мрiї перервав прихiд Сергiй Никифоровича.
   - Поїхали, - сказав вiн.
   Микола закрив кабiнет, i вони пiшли до машини.
   - Сьогоднi я - за водiя, - у риму сказав Сергiй i запитав: -А що роблять нашi тележурналiсти? Я б охоче взяв їх на роботу. Петра - на посаду начальника вiддiлу мiжпланетного Iнтернету, а Маргариту - завiдуючою заводської друкарнi. Передай, щоб прийшли.
   - Добре. Я пiдготував уже документи вiд нашого заводу Мiнiстерству юстицiї - для отримання дозволу на вiдкриття у нас вiддiлу "Мiжпланетний Iнтернет". Хай пробивають цей дозвiл. Я їм iз дому зателефоную, - радо сказав Микола.
   Сергiй зупинив машину бiля його пiд'їзду.
   - Ось ми i вдома - приїхали... На добранiч, - сказав Сергiй i потиснув Миколi руку.
   У квартирi було задушливо. Вiн вiдчинив вiкна i став телефонувати Петру та Маргаритi, щоб завтра зранку були у директора заводу. Сiв вечеряти.
   Повiтря поступово заповнювало його кiмнату свiжiстю, а мозок опанували спомини про час, проведений з Наташею в лабораторiї. Вiн згадав її слова: "Давай так зробимо, мiй любий... Зустрiнемося через три днi. Ти встигнеш переосмислити нашу сьогоднiшню зустрiч..."
   Вiн став думати над тим, що отриманi приємнi почуття не замiнять йому найдорожчого i найрiднiшого - дитину. Вiн дуже хотiв, щоб йому народила Андрiана...
   Розумiв, що в Наташi будуть дiти, i вiн з ними спiлкуватиметься, як iз нею,
   але то не його плоть, не продовження його роду. Вiн вирiшив: "Треба, мабуть, починати i себе дослiджувати. Шукати жiнку..." Думаючи так, вiн звiв свою проблему одруження поки що до двох вимiрних величин - кiлькостi часу i сили почуття. "Та чи зможу я в iншу закохатися так, як у Наташу?" - подумав Микола i став засинати.
   28.07. - 02.08.2013 р.
  
   ЧОМУ ЗНИКАЮТЬ ПОЧУТТЯ?
  
   Перший день трудового тижня для Олександра Андрiйовича впав, як снiг на голову, як неочiкуваний грiм серед ясного неба. Вiн, прокинувшись, несподiвано вiдчув, що неосяжного почуття любовi до Снiжани, яке сонячно випромiнювало в його очах її бажаний образ, вiдкривало цiлий Всесвiт, бiльше не iснує. Де б не був i що б не робив, вiн завжди бачив перед собою її живе фото, а цього ранку воно чомусь безпричинно i раптово зникло з його постiйної уяви.
   Вiн, пориваючись, щоразу намагався таке почуття вiдновити в собi, але воно не з'являлося. Снiжана вже не спала i чекала його пробудження. Вiн, пiднявшись на лiкоть, став розглядати її, проте чомусь не вдалося побачити її такою, якою бачив щоранку, яку щоденно носив у своїй повсякчаснiй уявi. Йому стало нестерпно боляче - i вiн заплакав у неї на грудах, признавшись про свою втрату. Плакав i думав, чому вона вийшла з його душi такою, якою її сприймав i носив у собi майже десять рокiв. Вiн лежав коло Снiжани, обнявши її продовжував плакати. Вона для нього була такою ж милою i такою ж бажаною. Вiн вiдчув, як завжди, теплi її обiйми i смачний поцiлунок, але втрата вiдчуття бажаної уяви, яка постiйно супроводжувала його в повсякденному життi, не давала спокою.
   - Не плач, мiй любий, - ридаючи, заспокоювала його Снiжана. - Досить нам рюмсати. Давай вставати та гайда на роботу, - сказала Снiжана i пiднялася.
   Олександр теж встав, але був ще нiби сам не свiй. Вони повмивалися, поснiдали i поїхали на роботу.
   Снiжана вийшла на зв'язок iз Наташею з планети "SS-433". А поруч з нею сидiв Олександр i думав про те але, що сказала Наташа.
   - Слухаю тебе, Снiжано. Що трапилося? - дивлячись на її сумне обличчя, запитала Наташа.
   - Пригадуєш, Наташо, ти задавала запитання Олександровi, що вiн робитиме, коли його любов до мене зненацька зникне, - запитала Снiжана.
   - А чому ж не пам'ятати? - вiдповiла Наташа. - Я так довго очiкувала з цього приводу вашого звернення. Я хотiла ще тодi застерегти вас вiд такої подiї. Але ви не хвилюйтеся... Це все закономiрне явище природи. Любов, як i iншi матерiї, не вiчна. Любов так само, як i матерiя, не зникає i не з'являється знов, а з одного стану переходить в iнший - так казав ваш вчений Ломоносов, - заспокоїла Наташа. - Незабаром Олександр про все забуде, i будуть мiж вами гарнi любовнi стосунки.
   - Будуть iще якiсь катаклiзми любовi? - запитала Снiжана.
   - Звичайно, - вiдповiла Наташа.
   - А коли i якi? - поцiкавилась Снiжана.
   - Я вже вам казала i ще раз нагадаю, що любов - це особлива матерiя нашого почуття. А вiдомо ж, що будь-яка матерiя в оточеннi iншої матерiї при певних невiдомих нам обставинах генерує в ефiрi енергiю, яка може на деякий час створити нову матерiю, що буде здатна притупити гострi почуття любовi, - вiдповiла Наташа. - Але нас це не турбує. Наша свiдомiсть i нашi почуття сприймають любов рiзної величини. I така рiзна любов тiльки приємно впливає на свiдомiсть подружжя. Ми сприймаємо це, як належне. Коли в нашi почуття завiтає взаємна любов iншої особи, то ми вiдчуваємо її вiдразу. Живемо таким ефiрним випробування любовi на її мiцнiсть i тривалiсть, не звертаючи на це увагу, бо такими стаємо вже при народженнi. Рiзна любов на нашiй планетi - це наша потреба, нашi душевнi та духовнi харчi, i чим її бiльше, тим довше живе органiзм людини, - продовжувала Наташа. - Така форма любовi, звичайно, не для вашого суспiльства. У вас вона призводить до розлучення подружжя. У вас свiдомiсть не може миритися з такою любов'ю, як у нас, або на планетi Нiбiру, або на багатьох iнших планетах. Ваша свiдомiсть залежить вiд резервної частини мозку, яка ще не визрiла до такого iнтелекту, як на iнших цивiлiзованих планетах. У вас, щоправда, є вже такi особи, котрi, керуючись розумом, вмiють пробачати (як ви кажете) зраду. Це значить, що вже об'єм резервної частини мозку задiяний свiдомiстю i вона якоюсь мiрою здатна боротися ( як ви кажете) з ревнiстю. Це ваш колега Микола Антонович, бо в нього вже задiяна свiдомiстю резервна частина мозку. Отож керуйтеся своїм розумом, боляче переборюйте своє поняття любовi у вашому розумiннi. Iншої поради для вашого слаборозвинутого суспiльства я не знаю. Ви, Снiжано, як розумна жiнка маєте сприймати таку земну любов так, як трава сприймає Сонце рiзної температури. I якщо й до вас, Снiжано, i до Олександра завiтає нова любов i освiжить вашi почуття - то не цурайтеся її, навiть якщо комусь iз вас буде нестерпно боляче. Чому на планетi Нiбiру i на нашiй живуть довгожителi? Просто вони все життя поповнюють свою любов джерелами нової любовi, не забуваючи попередню любов. Любов - це елiксир здоров'я, вiчний двигун життя. Отже ви, Олександре, запитуєте себе, куди подiлася ваша повсякчасна уява образу Снiжани? За розумiнням моєї цивiлiзацiї любов до Снiжани нiкуди не подiлася, а просить поповнити її свiжими джерелами любовi. Жаль, що ваша свiдомiсть не розумiє поки що цього поняття, - так свою думку закiнчила Наташа.
   16.08.2013 р.
  
   ОРГАНIЗАЦIЯ ПОЛЬОВОГО ЦЕХУ
  
   В останнiй трудовий день тижня видався теплий ранок. Ароматом чайної троянди вiн доповнював свiжiсть повiтря. Микола iшов уздовж четвертого корпусу у заводську їдальню i весь час поглядав на Днiпро. Надзвичайну голубизну рiчки нiби вiдтiнював чорний катер, що плив по зеленiй гладi води.
   Дихання серпня вiдчувалося в зелених голках ялинок, якi обрамляли тротуар, який вiв до їдальнi. Микола снiдав i думав про вчорашню зустрiч з Наташею. За його столик присiла секретарша директора Надiя Петрiвна.
   - Смачного вам, Миколо Антоновичу, - сказала вона i стала вивчати меню.
   - Дякую i Вам, Надiє Петрiвно, теж взаємно, - побажав вiн i подивився на молоду жiнку так, неначе вперше побачив. I вона це помiтила.
   Надiя чимось нагадувала його першу дружину Андрiану. Струнка постать, кароока... Каштанове волосся заплетене в одну довгу косу, яка звисала мiж персами.
   Вона покликала офiцiанта i стала чекати замовлення. Микола в уявi порiвнював i розглядав її чорнi брови та, мов трояндовi пелюсточки, уста, якi вiн бачить перед собою, мов у живої Андрiани.
   - А що це ти, Миколо Антоновичу, так пильно дивишся на мене? - запитала Надiя Петрiвна, усмiхнено заглядаючи йому в очi.
   - Ти, Надiє Петрiвно, нагадуєш менi мою дружину, яка трагiчно загинула, - сказав вiн.
   - Так в чому ж справа? Я поки що незамiжня, - пожартувала вона, запитливо дивлячись на нього.
   - В такому разi, може, сьогоднi пiсля роботи сходимо кудись? Найкраще було б вiдправитись на природу... - запропонував Микола Антонович.
   Вiн уважно розглядав її обличчя, яке приваблювало найбiльше. В її поглядi весь час мелькали iскорки неспокою, i вiн для себе визначив, що її свiдомiсть бореться з почуттям.
   - Можна i на природу, - усмiхнено i радо погодилася вона.
   Офiцiант принiс замовленi блюда i Надiя Петрiвна стала їсти. А Микола Антонович, розглядаючи її обличчя став по новому в ньому уявляти образ любимої Андрiани. Вiн став вiдчувати як в його тiлi теплою хвилею стали пробiгати збудженi нею почуття до Надiї Петрiвни i глянув на годинник, стрiлки якого показували без двадцяти дев'яти хвилин вiсiм годин.
   - Смачного тобi, Надiє Петрiвно. Я зачекаю на лавi в ялиновiй алеї, - сказав Микола Антонович i вийшов.
   Микола сидiв на лавi i з нетерпiнням чекав на Надiю. Вона з'явилася на порозi їдальнi i йшла до нього.
   - Ходiмо потихеньку, негоже запiзнюватися, - промовила Надiя.
   Вони iшли i обговорювали майбутню зустрiч на орелях у парку iменi Максима Рильського. Коли зайшли в адмiнiстративний корпус, то годинник показував без дванадцяти хвилин вiсiм годин. Микола Антонович вирiшив зайти в цех. Йому треба поговорити з начальником, дiзнатися про обсяги завантаження та про потужнiсть устаткування його цеху.
   - Доброго ранку, Iллє Володимировичу. До тебе можна?
   - Навiть треба... Заходь, будь ласка, i присаджуйся, - сказав Iлля Володимирович.
   - Я прийшов сказати, що завтра з наукового цеху до тебе прийде замовлення на виробництво нового комп'ютерного устаткування. Хочу дiзнатися, чи є в тебе робоча сила, чи не завантаженi роботою токарно-фрезернi верстати?
   - Аби грошi... Люди будуть - приймемо на роботу. А устаткування, незадiяне роботою, знайдемо, - вiдповiв Iлля Володимирович.
   - Грошi є. Нас фiнансують пiд контролем самого мiнiстра медицини, - запевнив Микола Антонович.
   - Тодi все зробимо, - сказав Iлля Володимирович i зняв слухавку телефону.
   Дзвонила секретар директора.
   - Микола Антонович у вас? Берiть його i йдiть до директора. Позачергова оперативка, - повiдомила Надiя Петрiвна.
   - Уже йдемо, - сказав Iлля Володимирович.
   Вони вдвох першими зайшли в канцелярiю i посiдали, очiкуючи приходу iнших. Надiя Петрiвна закiнчила обдзвонювати i, усмiхнувшись, приязно подивилася на Миколу Антоновича. Їхнi погляди зустрiлися так, нiби вони продовжували розмову про сьогоднiшню зустрiч.
   - Заходьте, будь ласка, в кабiнет. Сергiй Никифорович у головного iнженера. Зараз вийде, - сказала вона, не вiдриваючи очей вiд Миколи.
   Вiн також, коли заходив, кинув на Надiю нiжний погляд. Вона була приємно вражена цим чаруючим дiйством.
   Сергiй Никифорович зайшов у свiй кабiнет разом з головним iнженером.
   - Доброго дня всiм, шановнi колеги, - сказав директор. - Ми зiбралися на обговорення важливого для нас агропромислового питання. Я був у мiського голови i домовився з ним, щоб нашому заводу дали в оренду землю пiд посадку овочевих культур. Кожен, хто працює на заводi, може, отримати, якщо бажає, дiлянку землi. Можемо створити, як було це ранiше, господарство, i це буде наш агропромисловий цех. У кого будуть якi пропозицiї?
   - Я пiдтримую цю справу, - сказав начальник транспортного цеху Вiталiй Анатолiйович. - Перевезення людей органiзуємо у двi змiни. Машини у нас є. Це ж буде екологiчно чиста продукцiя...
   - Сподiваюся, що графiк роботи в полi ми розробимо. Сiльський агроном пiдкаже, якi культури коли садити, як обробляти та збирати врожай. Ми його оформимо на пiв ставки на наш завод, i вiн наглядатиме за нашим полем, - запропонувала начальник вiддiлу кадрiв Полiна Петрiвна.
   - А ми зi Снiжаною будемо вчасно надавати з Iнтернету потрiбну iнформацiю, - сказав Олександр Андрiйович.
   - Виконувати польовi роботи строго за графiком будуть всi. Кожен начальник цеху та вiддiлу має видiляти людей, коли буде потреба, зауважив начальник механiчного цеху Iлля Володимирович.
   - Продукцiю поля будемо дiлити порiвну на кожного працiвника нашого заводу по її собiвартостi, - сказала головний бухгалтер - Олена Василiвна.
   - Я напишу статтю у заводську газету про наш шостий польовий цех, - пообiцяла редактор газети "Фрезер" Катерина Вiкторiвна Конограй.
   - Тодi все гаразд, шановнi колеги. А ви Полiно Петрiвно маєте призначити дату проведення заводських зборiв з цього питання. Пiдготуйте наказ по заводу, i нехай його Катерина Вiкторiвна оприлюднить у газетi. Якщо немає запитань, то оперативку закiнчено. Миколу Антоновича прошу залишитися, - сказав Сергiй Никифорович.
   В кабiнет увiйшла секретар Надiя Петрiвна.
   - До вас, Сергiю Никифоровичу, прийшли з телебачення, - повiдомила вона, не вiдриваючи погляду вiд Миколи.
   - Хай заходять. А ти, Миколо Антоновичу, вiльний. Я тебе затримав, бо хотiв запитати, чи ти їм телефонував, - сказав директор i вийшов з-за столу назустрiч журналiстам.
   - Дуже добре, що ви прийшли. Сiдайте, будь ласка, - запросив вiн, потискуючи Петровi руку i цiлуючи руку Маргарити. - Ви згоднi з моєю пропозицiєю?
   - Так. Згоднi, - вiдповiли Петро та Маргарита.
   Вiн натиснув кнопку зв'язку з секретаркою. Вона, ледве вирвавши у
   Миколи свою руку, зайшла до нього.
   - Покличте до мене начальника вiддiлу кадрiв i начальника вiддiлу працi i заробiтної платнi, - попрохав директор.
   Надiя Петрiвна вийшла i стала натискати кнопки зв'язку, дивлячись в очi Миколi.
   - Ти заважаєш менi працювати. Зайдеш пiсля роботи, - усмiхнувшись, сказала вона.
   Микола Антонович послав їй повiтряний поцiлунок i пiшов до себе в кабiнет.
   Швидко прийшли Полiна Петрiвна Шевельова та Тетяна Олександрiвна Носулько.
   - Я покликав вас для вирiшення питання, яке також пов'язане з нашим агропромисловим цехом - почав розмову директор . Для початку познайомтеся, будь ласка. Це Маргарита Вiталiївна Лисенко та Петро Микитович Шулiка. Ось їхнi заяви. Ви, Полiно Петрiвно, напишiть наказ про прийняття їх iз сьогоднiшнього дня на роботу, а ви, Тетяно Олександрiвно, встановiть їм заробiтну платню згiдно штатного розкладу по максимуму. Вас, Петре Микитовичу, та Маргарито Вiталiївна, прошу органiзувати спiльно з нашими провiдними спецiалiстами нарис у мiську газету i виступ на телебаченнi, а заодно познайомитеся iз працiвниками заводу та його виробництвом. Ваше мiсце роботи, Петре Микитовичу, в баштi наукового цеху. Ви вже там були. На дверях кабiнету вже висить табличка : "Начальник вiддiлу мiжпланетного Iнтернету". Ключi - у Снiжани Вiкторiвни. А ваше, Маргарито Вiталiївно, - у заводськiй друкарнi. Полiно Петрiвно, будь ласка, покажiть їй мiсце роботи. А тепер - iдiть i працюйте ,- попросив Сергiй Никифорович i натиснув кнопку зв'язку з секретарем.
   Вона зайшла до нього в кабiнет.
   - Будь ласка, Надiє Петрiвно, сходи зараз у башту наукового цеху та в друкарню i перевiр там наявнiсть необхiдних меблiв для наших працiвникiв. Якщо чогось не вистачає, то поклич начальника вiддiлу постачання, нехай вирiшує, - попросив директор.
   Надiя Петрiвна зайшла в башту наукового цеху. В кабiнетi начальника вiддiлу мiжпланетного Iнтернету сидiли Петро Микитович та Микола Антонович. Як тiльки вона ввiйшла, Микола Антонович вiдчинив ящик столу i витяг документи, якi вiн пiдготував i заздалегiдь поклав у стiл - вони розмовляли про узаконення заводського мiжпланетного Iнтернету у мiнiстерствi юстицiї..
   - Я прийшла по завданню директора - перевiрити наявнiсть необхiдних меблiв, - сказала секретарка, дивлячись в заворожливi очi Миколи.
   Петро Микитович це помiтив, але не подав виду.
   - Як на мене, то в цьому кабiнетi для роботи все передбачено. Дякую вам i Сергiю Никифоровичу за турботу, - сказав вiн.
   - А вам, Петре Микитовичу, подобається тут? - запитала Надiя.
   - Та ви присядьте, будь ласка, - запропонував вiн.
   - Дякую, менi ще треба йти в заводську друкарню, - сказала вона i пiшла на вихiд, повертаючи голову в сторону, де сидiв Микола.
   . В кабiнетi завiдуючого друкарнею були: Катерина Вiкторiвна, Полiна Петрiвна та Маргарита Вiталiївна. Вони закiнчили писати нарис про майбутнiй польовий цех i обговорювали його сюжет.
   - Сергiй Никифорович попрохав, щоб ми з вами, Маргарито Вiталiївно, визначили, якi ще меблi потрiбнi для вашого кабiнету.
   - На мою думку, тут є все для нормальної працi. Дякую вам за пiклування, - сказала вона.
   - Тодi все гаразд, - сказала Надiя Петрiвна
   Вона пiшла в канцелярiю з думкою про Миколу. Дочекалася, коли вийшов з кабiнету директора начальник транспортного цеху, зайшла i доповiла, що меблi всi є...
   - Добре, - сказав директор. - Тодi скажеш Полiнi Петрiвнi, щоб наступного тижня пiдготувала збори з цього питання, пiсля того, як з'явиться у мiськiй газетi нарис про наш польовий цех.
   Надiя Петрiвна зайшла в кабiнет начальника вiддiлу кадрiв. Полiна Петрiвна саме розмовляла по телефону, тож показала їй на стiлець. Надiя присiла i з головою занурилася у спомини про зустрiч iз Миколою у заводськiй їдальнi. Полiна Петрiвна закiнчила розмову i звернулася до секретарки:
   - Я слухаю тебе, Надiє Петрiвна, - говори чого прийшла? - запитала Полiна Петрiвна. А потiм пiдiйшла до неї i торкнулася її плеча. - Ти жива, чого мовчиш? - знову запитала вона.
   Надiя Петрiвна, споминаючи Миколинi погляди, нiби проснулась вiд глибокого гiпнотичного сну.
   - Вибач, Полiно... Мабуть, я закохалася, - чи то жартуючи, чи то питаючи в себе самої, промовила вона. - А якщо по сутi справи, то мене послав Сергiй Никифорович сказати тобi, щоб ти зайнялася i пiдготувала по агропромисловому питанню заводськi збори серед наступного тижня, пiсля того коли з'явиться в мiськiй газетi нарис про наш польовий цех, - роз'яснила вона, встала i пiшла в канцелярiю.
   Директора вже не було. Вiн залишив записку про те, що його щойно викликав мiський голова. На заводi його вже не буде. Так для неї закiнчився робочий день цього тижня. Зайшов Микола i сiв напроти неї, запитливо подивився в очi.
   - Поїдемо додому, чи трохи посидимо? - запитала Надiя.
   - Трохи посидимо, - сказав Микола i, взяв її за руки, простягнутi на столi в його бiк.
   Вiн став хилитися до неї. Через руки потекло тепло, i їхнi тiла стали наповнюватися цим теплом. Очi злилися поглядами, i вони стали вiдчувати бажання, яке примусило пiднятися, пiдiйти одне до одного i обнятися. Стояли в обiймах, злившись поцiлунками в одне цiле, i їхнi серця стали битися в унiсон, а душi бринiли струнами любовi. Вони так би ще й стояли, якби охоронник не постукав у дверi. Цей стук припинив дiйство їхнього почуття. Тодi вони, зiбравшись, закрили дверi i пiшли на електричку.
   - У мене рiчний квиток на проїзд. А в тебе? - запитала Надiя.
   - I в мене теж постiйний - на рiк, - вiдповiв Микола.
   Пiшли на платформу. Говорили про те, де вони завтра мають провести свiй день вiдпочинку. Ждати електричку довелося недовго.
   У вагонi Надiя iшла спереду i вела Миколу за лiву руку, а коли зайшовши в купе вагона вона сiла бiля вiкна i посадила його поруч. Їхнi обличчя були спрямовано в протилежну сторону напрямку електрички. Напроти вже сидiли двi лiтнi жiнки.
   Миколi довелося обняти Надiю лiвою рукою за талiю i притулитися до неї, яка теж прихилилася до нього i обняла за талiю. Так вони мовчки доїхали до своєї зупинки, вiдчуваючи душевне тепло, яке у їх свiдомостi говорило своєю мовою
   про їхнi неповторнi чаруючi почуття.
   02.08. - 10.08.2013 р.
  
   НА ОРЕЛЯХ
  
   На мiсце зустрiчi Надiя прийшла першою. Вона стояла, обiпершись об металеву огорожу, якою було обнесено озеро, i прикормлювала рибу. Це були вже досить великi коропи. Вони часто скидалися коло берега озера, розташованого посеред парку iменi Максима Рильського. В центрi цього озера бив фонтан заввишки близько двадцяти метрiв. Микола потихеньку пiдiйшов ззаду i закрив їй долонями очi. Жiнка вiдчула тепло знайомих рук, повернулась i, смачно цiлуючи, повисла у нього на шиї.
   Нацiлувавшись, вони пiшли на автоматизованi орелi, якi стояли на краю озера. Коли гойдалися на орелях, їм було видно те мiсце, де Надiя кидала хлiб рибам.
   - Миколо, а ти казав , що коли я завiтаю в лабораторiю, перевiриш мою резервну частину мозку. То, може, зразу й поїдемо в лабораторiю.
   - А що, тут вже набридло? - запитав вiн.
   - Не надокучило, але я вже закачалася, - сказала вона.
   - Добре. Зупиняться орелi - поїдемо, - задовольнив вiн її прохання.
   Помiрний вiтер коли-не-коли роздмухував фонтан i доносив до них пил води, насичений запахом риби.
   - А ти пахнеш, як русалка, - рибою, - пожартував Микола Антонович, заглядаючи в її сяючi очi.
   - А як ти перевiряєш мозок? - поцiкавилася Надiя, тонучи у голубих заводях його очей.
   - Поїдемо в лабораторiю i все там з'ясуємо, - коротко вiдповiв вiн.
   - А чому в того Юрона Борисвiтовича його голубi очi бiльшi, нiж у тебе? - запитала Надiя.
   - А чом в нас очi меншi, нiж у нього? - вiдповiв вiн, жартуючи, на її запитання своїм запитанням i тут же перепитав. - А якi, ти кажеш, у нього очi i коли ти його бачила?
   - Такi, як у тебе, - голубi, - вiдповiла вона. А бачила тодi, коли ти з ним у вихiдний день розмовляв про гравiтацiю... А що? - зацiкавилась вона.
   - Та нiчого. Я подумав, що менi почулося, - радiючи, вiдповiв Микола. Вiн вирiшив їй поки що не говорити, а ще перевiрити. "Може, пожартувала", - подумав вiн i промовив: - Чого це ти у вихiдний була на заводi?
   - А чого ти так зрадiв, любий? - зацiкавившись, запитала вона. - Я була на заводi тому, що хотiла тебе побачити. I подумала, що, можливо, i ти приїдеш, - додала вона. - I побачивши, i почувши не наважилася зайти у вiдчиненi дверi та й поїхала додому, - закiнчила вона, пильно дивлячись в його задумливi очi.
   - Я потiм тобi все скажу, а поки що - це для тебе сюрприз, - пообiцяв Микола.
   Орелi повiльно стали зупинятися i зупинилися.
   - Зачекай. Не вставай, доки я не пiдiйду до тебе. Тримайся, щоб не впала, - застерiг Микола.
   Вiн пiдiйшов до Надiї i взяв її на руки. Поцiлував i обережно, в обiймах, поставив на землю.
   - Ну що - не закачалася? - запитав вiн, не випускаючи iз теплих обiймiв, i знову поцiлував.
   - Нi. Не закачалася, мiй любий, - вiдповiла Надiя i, обнявши його голову, стала цiлувати.
   Досита нацiлувавшись, вони поїхали на завод. Було десять хвилин на дванадцяту, коли вони зайшли в лабораторiю. Микола увiмкнув комп'ютерне устаткування. Посадив Надiю на робоче мiсце Снiжани. Надiв їй запасний шоломофон i, встановивши в ньому вiдповiдний їй кремнiєвий модуль, набрав пароль мiжпланетного зв'язку з планетою Нiбiру. Сам сiв у робоче крiсло Олександра. Загорiлися iндикатори простору Вселеної. На табло векторного зв'язку з'явилася постать Юрона Борисвiтовича.
   - Доброго дня. Я слухаю вас, Миколо, i радий буду познайомитися з вашою колегою, - сказав вiн.
   - Доброго! Мене, Юроне Борисвiтовичу, звати Надiя Петрiвна. Можна простiше - Надiя, - сказала вона i заглянула в його голубi очi.
   Вiн вiдчув її проникливий погляд i, миттєво натиснувши вiдповiдну кнопку на своєму устаткуваннi, прочитав її думку.
   - Це так, як ви бачите i вiрно думаєте, - очi в мене голубi. Я був радий з вами познайомитися, - сказав вiн. - Тiльки от шоломофон вам уже не потрiбен, бо ваша резервна частина мозку вже визрiла i задiяна свiдомiстю.
   - Дякую вам, - сказала Надiя, зняла шоломофон i знову стала розглядати його очi та волосся.
   - Ну що? Без нього i головi легше, - сказав вiн.
   - I дiйсно! Очi - голубi, чуб - рудий, - усмiхаючись, говорила вона.
   - Ви - друга людина на вашiй планетi, в якої визрiла резервна частина мозку. I я цю людину знаю, - повiдомив вiн.
   - А хто та, перша людина? - поцiкавилася Надiя.
   - Це ваш колега - Микола Антонович, - сказав вiн.
   - Я вас, Юроне Борисвiтовичу, вiтаю, - привiтавшись, сказав Микола.
   - Ти на вiрному шляху, Миколо Антоновичу, - сказав Юрон Борисвiтович. - Гадаю, що в тебе i в Надiї одна доля. Ви будете з часом спiлкуватися з гуманоїдами iнших планет так, як ми спiлкуємося тепер.
   - А як ви спiлкуєтесь? Розкажiть, будь ласка, - поцiкавилася Надiя.
   - Слово спiлкування на рiзних планетах сприймається по-рiзному. У нас в це слово входить i поняття любовi та кохання. Це поняття стосується того подружжя, яке бере шлюб по декiлька разiв за життя. Ваш колега знає, що в нас розлучень немає , адже ми - багатолюби. Коли приходить нова любов, тодi й беруть шлюб, а до нового одруження живуть окремо, але продовжують спiлкуватися. Чоловiк - iз попереднiми дружинами, а жiнка - з попереднiми чоловiками. I спiлкуються тiльки тодi, коли з'являється бажання i тiльки з вiдома попереднього подружжя. А дiти живуть, з ким бажають i скiльки бажають, - роз'яснював вiн.
   - А почуття ревностi у кого-небудь i коли-небудь з'являлося? - запитала Надiя.
   - Таке почуття нам невiдоме. А слова ревнiсть у нашому толковому словнику теж немає. У буттi нашого суспiльства спiлкування є природною потребою. Так само, як сон, як їжа, - зауважив вiн.
   - Це можна зрозумiти так: з часом, завдяки резервнiй частинi мозку, i до нас приходитиме нова любов. Будемо по декiлька разiв одружуватися i спiлкуватися, як ви тепер, - сказала Надiя.
   - До вас i так вже приходить нова любов, i ви одружуєтеся теж не один раз, але ж розлучаєтеся пiсля кожного одруження. Я думаю, що резервна частина мозку з часом допоможе вам належним чином усвiдомити i сприймати таке спiлкування, як у нас. Час покаже. Запитання з цього приводу є? - промовив iнопланетянин.
   - А скiльки раз ви одружений? - запитала Надiя.
   - Враховуючи наше довголiття, то замало. На нашiй планетi - десять разiв, - вiдповiв вiн.
   - Ви, Юроне Борисвiтовичу, сказали, що на вашiй планетi десять разiв. - А що, у вас є дружини i на iнших планетах? - зацiкавилась Надiя.
   - Є, але це тiльки в уявi i тiльки одна. Адже резервна частина мозку дозволяє уявно спiлкуватися з iншими планетами через комп'ютерне устаткування, подiбне до того, що у вас вже розроблене Миколою та Олександром.
   - I чим вiдрiзняється, як ви кажете, спiлкування на вашiй планетi вiд iнших планет? - запитала Надiя.
   - Рiзниця невелика. З'являються в уявi такi ж самi почуття любовi, як i насправдi. Цi почуття викликають такi ж дiї кохання. Але ти знаєш, що це все не в справжньому життi i що нiколи не буде дiтей. Але цi почуття справжнi - їх реально вiдчуває душа i тiло, - пояснив вiн.
   - Ви так закохалися, що навiть вирiшили одружитися. А з якої ж вона планети? - запитала Надiя.
   - З планети "SS-433". Микола Антонович знає. Вона вам дала креслення для нового устаткування, - пояснив вiн. - Я вибачаюсь, але мене щойно викликає Наташа з планети "SS-433", - сказав вiн i вимкнув зв'язок.
   - Чого ти, любий, на орелях так зрадiв i сказав, що це буде для мене сюрпризом. Де ж вiн - твiй сюрприз? - запитала Надiя.
   - А ти, що - не зрозумiла з розмови, яка вiдбулася у нас iз Юроном Борисвiтовичем? Вiн же сказав, що шоломофон тобi вже не потрiбен, бо твоя резервна частина мозку нинi визрiла i задiяна свiдомiстю. Ти впевнилася, знявши його, що в тебе i в мене - одна доля. Ми будемо з часом спiлкуватися з гуманоїдами iнших планет так само, як вони спiлкуються тепер, - пояснив Микола.
   - Так оце i є твiй сюрприз?! - зрозумiла Надiя i, радiсно усмiхнувшись, стала цiлувати Миколу. I вони, нацiлувавшись, з вiдома охорони закрили лабораторiю i пiшли на електричку. I тiльки дикий голуб на електричнiй опорi пiд вiкном лабораторiї тепер казав їм услiд: "Хоч ку-ди, хоч ку-ди..."
   10.08 - 13.08.2013 р.
  
   ПОВТОРНИЙ ЗВ'ЯЗОК З НАТАШЕЮ
  
   Наташа на березi рiчки зустрiчала лiтнiй вечiр на Планетi "SS-433". Вiтерець теплим подихом обвiював її засмагле обличчя. Вона вирiшила поплавати i омитися в цiлющих водах рiчки Дельфiри, взявши портативне комп'ютерне устаткування - мобiлефон. Наташа весь час слiдкувала за душевним станом Миколи. В цей час на Землi Сонце стояло в зенiтi. Миколу Антоновича та Надiю Петрiвну, в обiдню перерву пiсля вiдвiдання ними їдальнi, Снiжана з Олександром завели до себе в лабораторiю. I всi четверо одiли шлемофони на всякий випадок. До кiнця перерви залишалося шiстнадцять хвилин.
   Наташа згадала про освiдчення Миколи в любовi Надiї i вирiшила їх привiтати.
   На екранi її мобiлефону з'явилися всi четверо. Вони були налаштованi на зв'язок.
   - Ви що вiдчували, що я вам телефонуватиму? - Жартома запитала Наташа.
   - Та нi. Просто так, про всякий випадок, i, як бачиш, - не прогадали, - усмiхнувшись, вiдповiла Снiжана.
   - I бачу, i чую, - весело вiдповiла Наташа. - Я хочу тебе, мiй любий Миколо, i твою кохану Надiю привiтати зi щирою i великою любов'ю, яка навiки полонила вас. Менi дуже приємно, мiй ненаглядний, що до тебе прийшла справжня нова любов, яку я теж вiдчуваю в своїх почуттях i буду радо роздiляти з Надiєю. Я весь час спостерiгала за тобою i вiдчувала твою любов до Надiї, особливо тодi, коли ви удвох вийшли на зв'язок з Юроном Борисвiтовичем. Я буду безперестанно чекати того часу, коли ти побажаєш вийти на зв'язок зi мною, щоб поспiлкуватися, як ми спiлкувалися з тобою вперше, коли приходив до мене в гостi i ми тонули у почуттях любовi на нашому весiллi.
   - Дякую тобi, Наташо, за щире i вiдверте привiтання, - сказав Микола. - Я безмежно радий, що зустрiв натуральну, земну любов, i це тiльки завдяки тобi. Ти примусила мене переглянути у моїй свiдомостi поняття земної i мiжпланетної любовi. Я з болем переборов мої почуття до тебе, якi виникали в уявi завдяки бiотехнiчному комп'ютерному устаткуванню. А нинi увiч знайшов свою земну любов, - сказав Микола, дивлячись у закоханi очi Надiї. - Бажаю i тобi знайти на своїй планетi коханого чоловiка i одружитися. На все добре. Прощавай, - сказав Микола i вимкнув устаткування.
   Наташа добре розумiла Миколу i погодилася чекати на нього, нехай навiть i не дiждавшись взаємного почуття любовi. Вона не могла чинити iнакше, адже в її генах закодовано предковiчне поняття такої любовi.
   Микола подивився на годинник. До закiнчення перерви залишалося шiсть хвилин.
   - Ходiмо, - промовив, пiдiйшовши до Надiї.
   Вони взялися за руки i пiшли на свої робочi мiсця.
   Минуло бiльше тижня пiсля вiдвертої розмови Олександра з Наташею iз планети "SS-433", однак Олександр ще не вийшов iз негативної колiї своїх сумнiвiв щодо любовi до Снiжани. Розмова Наташi з Миколою, яку довелося йому послухати, та її порада, щоб вiн поповнив свою любов до Снiжани свiжими джерелами почуттiв, гнiтюче вражала його уявлення про любов. Снiжана теж була збуджена такою розмовою та порадою Наташi. Вони сидiли розчарованi вiд почутого, i нiяк Олександровi не йшла на думку нова математична модель, а Снiжанi - нова комп'ютерна програма.
   З цього депресивного стану їх вивiв дзвiнок секретаря директора Надiї Петрiвни.
   - Зайдiть, будь ласка! Сергiй Никифорович збирає позачергову оперативку, - сказала вона.
   Вони iнерцiйно вимкнули комп'ютери i, переключивши думки на iншi справи, прийшли на оперативку.
   - Я вас, шановнi колеги, покликав, щоб обговорити житлове питання для працiвникiв нашого заводу i, зокрема, для нас iз вами. Ви, Олександре Андрiйовичу, Петре Микитовичу i всi тут присутнi їздите на роботу на власному транспортi або на електричцi з мiста. Воно не так i далеко, однак було б краще, якби будинок був поруч. Я маю на увазi наш заводський парк.
   - Що ви скажете? - запитав вiн.
   - Я думаю, що кращого рiшення не iснує, - сказав Олександр Андрiйович.
   - Я з вiкна рибу ловитиму, - пожартував Петро Микитович. - А якщо по
   сутi - то кращого не придумати. Напишу про це в мiську газету, - сказав вiн.
   - Завтра у заводськiй газетi вийде стаття на цю тему, - сказала Маргарита Вiталiївна.
   - Я думаю, що це правильне рiшення i його треба негайно виконувати, - сказав Сергiй Никифорович. - Головному бухгалтеру заводу Оленi Василiвнi - взяти кредит в банку, на будiвництво... Начальнику вiддiлу кадрiв Полiнi Петрiвнi - включити до назначених заводських зборiв i це питання. А я зараз поїду до головного архiтектора мiста, попрохаю, щоб вiн приїхав сюди. Хай подивиться, вибере мiсце i дасть дозвiл на спорудження будинку.
   Директор викликав свого водiя i поїхав у мiсто - в управлiння архiтектури.
   З приймальнi нiхто не хотiв розходитися - обговорювали своє майбутнє житло.
   Микола сiв напроти Надiї Петрiвни i, дивлячись в її карi очi, бачив у них своє майбуття. Олександр та Снiжана, обнявшись за талiї, вже уявляли себе у власнiй квартирi. Петро з Маргаритою, стоячи, робили у своїх записниках якiсь помiтки - мабуть, планували меблювання майбутньої квартири. Начальники цехiв та вiддiлiв теж розмовляли - дiлилися враженням вiд нового майбутнього дизайну примiщення. I, наговорившись всi розiйшлися по робочих мiсцях.
   Олександр та Снiжана, надихнувшись новими думками, сiли за столи i мовчки писали. Олександр описував математичну модель, а Снiжана по вже написанiй ним частинi математичної моделi складала комп'ютерну програму.
   Микола, розробивши специфiкацiю на деталi, з яких можна збирати каркас нового комп'ютерного устаткування, а потiм i начиняти його електронними деталями та модулями трансформацiї звуку, кольору та почуття, понiс цю специфiкацiю в наукову лабораторiю для вiдкриття нею замовлення на їх виготовлення.
   - Олександре Андрiйовичу, я принiс тобi специфiкацiю на деталi. Я вже був у Iллi Володимировича, начальника механiчного цеху, говорив з ним, а ти зараз понеси йому специфiкацiю, вiдкрий замовлення на виготовлення цих деталей. Ходiмо. Я йду до себе i доведу тебе, - сказав Микола Антонович.
   - Добре ,- погодився Олександр Андрiйович.
   Вийшли з лабораторiї i йшли цехом. Iлля Володимирович стояв бiля одного з верстатiв i розмовляв зi своїм майстром.
   - Iллє Володимировичу, я до тебе, - сказав Олександр Андрiйович i вiддав йому специфiкацiю деталей i креслення.
   - Я вже знаю, - сказав начальник цеху. - А ти, Iване Iвановичу, зараз зайдеш до мене, забереш документацiю i вiддаси завтра зранку в роботу, - звернувся вiн до свого майстра.
   I вони розiйшлися. Олександр, iдучи, думав про математичну модель та про Снiжану. Микола зайшов до себе в кабiнет i зателефонував Петровi Микитовичу:
   - Ти дiзнавався, як рухається узаконення в юстицiї нашого заводського мiжпланетного Iнтернету.
   - Цiкавився. Там сказали, що на наступному тижнi можна буде приїхати i забрати готовi документи, - вiдповiв Петро.
   - Ти додому їдеш своїм транспортом чи на електричцi? - запитав Микола Антонович.
   - На машинi. Збирайтеся, я i вас вiзьму.
   Микола зайшов до Надiї. Вона вже зачиняла приймальню.
   Спустилися вниз. Пiд'їхав Петро. За декiлька хвилин вони вже їхали знайомою дорогою додому.
   17.08.2013 р.
  
  
   ПРОВЕДЕННЯ ЗАВОДСЬКИХ ЗБОРIВ
  
   У цей день Микола першим прийшов на примiський перон. До вiдправки електрички залишалося чотири хвилини, а Надiї чомусь немає. Микола став переживати, вигадуючи рiзнi причини. За двi хвилини до вiдправлення зайшов у вагон електрички i сiв бiля опущеного вiкна, яке виходило на перон. Спостерiгаючи, як стрибає на циферблатi секундна стрiлка, вiн помiтив Надiю. Вона з розгубленим виразом обличчя бiгла вздовж вагонiв. Микола висунув голову у вiкно, крикнув i побiг до дверей, щоб не дати їм зачинитися. Надiя встигла забiгти в тамбур електрички, i враз гучно ляснули дверi. Микола впiймав її у свої обiйми i став цiлувати, вже не думаючи нi про що. Поцiлувавшись, вiдкрили очi i нарештi заспокоїлися.
   - Ти знаєш, на колiю вискочила вантажiвка, i вони добряче поцiлувалися з трамваєм, - пояснила Надiя.
   - А менi в голову лiзли рiзнi нiсенiтницi, - сказав Микола.
   "Сьогоднi ж заводськi збори, - думала в цю хвилину Надiя Петрiвна. - Треба обдзвонити начальникiв цехiв та вiддiлiв, щоб забезпечили явку своїх працiвникiв", - бiдкалася вона.
   Зайшли в купе електрички, сiли.
   - Кому свiжi газети? - оголосила молода жiнка, проходячи по вагону.
   Микола купив газету i став читати заголовки.
   - А ось i нарис Маргарити Вiталiївни, - сказав вiн Надiї.
   Вони прочитали по черзi газетну публiкацiю. Надiя звернула увагу i на коментар головного редактора газети.
   - Вiн просить колектив нашого заводу взяти в оренду землю, з урахуванням наших послуг, i для колективу мiської газети. Я - за. Якщо нашi вантажiвки, обладнанi стiльцями, забиратимуть нас у поле з примiського автовокзалу, то чому б не возити ще й людей, якi цього бажають, - пояснила Надiя Петрiвна суть вiдгуку головного редактора газети.
   Прибувши на завод, Микола Антонович, Олександр Андрiйович та Снiжана Вiкторiвна продовжили збирання i монтаж нового комп'ютерного устаткування з виготовлених деталей. Надiя Петрiвна зайшла в кабiнет директора i поклала газету йому на стiл, розгорнувши сторiнку, на якiй було надруковано нарис.
   Потiм вона зайшла у вiддiл кадрiв. Полiна Петрiвна саме наводила марафет у своєму кабiнетi.
   - Ти чого так рано? - запитала вона.
   - Ми з Миколою Антоновичем в електричцi купили газету "Вечiрнiй Київ", i вона лежить на столi в кабiнетi Сергiя Никифоровича...
   - Це ти про нарис Маргарити Вiталiївни?, - запитала вона. - Так я теж купила газету "Хрещатик". I в нiй теж є цей нарис, - сказала Полiна Петрiвна. А ви в якому вагонi їхали?
   - У першому. Я ледве встигла... В трамвай врiзалась вантажiвка, - розповiдала Надiя Петрiвна.
   - А я думаю, чого це вас не бачила?.. Я була у задньому вагонi, - сказала Полiна Петрiвна i додала: - Думаю, що ми сьогоднi ж проведемо заводськi збори. Зараз домовлюся з директором i почнемо їх готувати.
   Вони пiшли по коридору другого поверху до директора.
   Не дiйшовши лiфту, побачили, як вiдчинилися дверi i вийшов Сергiй Никифорович, тримаючи в руцi газету.
   - Дуже добре, що ви вже тут. Заходьте до мене.
   Вiн вiдiмкнув кабiнет i побачив на столi таку ж саму газету.
   - Молодець, Надiє Петрiвно, - сказав вiн. - Отож, будемо сьогоднi проводити заводськi збори? - запитав, уважно подивившись на спiвробiтниць.
   - Ми з Полiною Петрiвною теж вирiшили з вами домовитися, щоб провести їх сьогоднi, - сказала Надiя Петрiвна. - Не як завжди, пiсля роботи - за традицiєю предкiв, а зразу ж пiсля обiдньої перерви, - запропонувала Надiя Петрiвна.
   - Я не проти... Раз так - то i карти вам в руки, - радо промовив Сергiй Никифорович.
   - Тодi ми, з вашого дозволу, пiдемо, - сказала Полiна Петрiвна.
   Вони вийшли i стали обговорювати органiзацiю майбутнiх зборiв.
   - Я скажу завiдуючiй господарством Людмилi Якiвнi Курiщенко, щоб належним чином пiдготувала конференцiйний зал: столи, скатерть, газована вода та склянки, стiльцi, дзвоник, гучномовець, вентилятори, - сказала Полiна Петрiвна. - А ти, Надiє, сходи, будь ласка, в конструкторське бюро, попроси, щоб тушшю написали об'яву. Знiмеш на ксероксi шiсть примiрникiв i наклеїш на дошках iнформацiї. А я попрохаю диспетчера заводу - Тетяну Iванiвну Тараненко, щоб через селекторний гучномовець оголосили про заводськi збори, приблизно так: "Увага! Увага! Увага! Сьогоднi пiсля перерви на обiд о тринадцятiй годинi десять хвилин почнуться заводськi збори з агропромислового та житлового питань. Явка обов'язкова". Потiм, перед обiдньою перервою, слiд повторити таке оголошення, а потiм, за десять хвилин до початку, робити оголошення через кожнi п'ять хвилин. Зараз зайдемо до мене в кабiнет, дам тобi текст об'яви...
   Далi вони говорили про необхiднiсть зателефонувати всiм начальникам цехiв i вiддiлiв, визначити, хто виступатиме, намiтити президiю...
   Через годину повiдомлення про збори висiли на дошках оголошень в цехах, а також у їдальнi та друкарнi.
   У Полiни Петрiвни за двi години до початку зборiв лежав на столi розроблений нею сценарiй зборiв, списки виступаючих по кожному цеху та списки кандидатiв у президiю зборiв, а також узгоджене прiзвище головуючого та список лiчильної комiсiї. На збори сходилися, не переодягнувшись у чистий одяг. Лунали оголошення диспетчера заводу. Полiна Петрiвна сидiла одна в президiї i з нетерпiнням чекала, коли диспетчер зробить останню об'яву.
   - Увага! Увага! Увага! До початку зборiв залишилося п'ять хвилин, - прозвучав голос диспетчера.
   Полiна Петрiвна обвела зал поглядом. Порожнiх мiсць вже не було. Вона пiдвелася, взяла дзвiнок i сповiстила ним про початок зборiв. Коли гомiн у залi зiйшов нанiвець, зачитала список кандидатiв у президiю зборiв. Проголосували за них, а також за головуючого, секретаря та лiчильну комiсiю.
   I от всiх обрано.
   Як завжди, головуючий (вибрали Миколу Антоновича) подзенькав олiвцем по графину з водою, i гомiн затих, наче його хтось прибрав регулятором гучностi, як у радiоприймачi.
   - Слово надається Сергiєвi Никифоровичу, директору нашого пiдприємства, - сказав голова президiї.
   Директор зiйшов на трибуну. В залi аплодували.
   - Шановнi спiвпрацiвники! - звернувся вiн до присутнiх. - Ми зiбралися, щоб обговорити два важливих для всiх нас питання. Почнемо з обговорення агропромислових проблем. Будемо спочатку говорити про екологiчно чистий продукт. Тут ви - господарi. Скiльки треба добрива, стiльки й дамо, адже перевищення дози - це вже нiтрати. Далi - належна обробка польових культур. Це ваш урожай. I нарештi - збирання, навантаження, розвантаження та транспортування врожаю. Це якiсть продукцiї i термiн її збереження. Тобто все в наших руках. Садити, обробляти, збирати врожай та доставляти його кожному з нас будемо суворо за графiком. Для цього приймемо на роботу агронома на повну ставку. Вiн на кожнiй оперативцi доповiдатиме про стан польових робiт, їх органiзацiю та забезпечення всiм необхiдним. I те, що вiн скаже, буде записано в оперативному завданнi всiм начальникам цехiв - конкретно кожному. Що стосується прополки, то будемо її виконувати за графiком польових робiт, розробленим нашим агрономом i корегованим ним, залежно вiд природних умов. А виконувати будемо таким чином. Перше - наша ремонтно-будiвельна дiльниця повинна для кожної вантажiвки зробити необхiдну кiлькiсть ослонiв. Друге - в кiнцi робочого дня буде оголошено про поїздку на прополку. А це означає, що до кiнця прополки начальник цеху чи вiддiлу зобов'язаний вiдкласти виконання заводської роботи. Так само будемо виконувати роботи по удобрюванню, збиранню та доставцi врожаю. Дiлити наш врожай будемо порiвну, за цiною тридцять вiдсоткiв вiд собiвартостi затрат на транспортнi послуги. Решта - сiмдесят вiдсоткiв собiвартостi транспортних затрат ляже на зменшення прибутку заводу. У мене все з цього питання, - сказав Сергiй Никифорович. - Тепер звертаюся до вас. Ви згоднi брати землю в оренду чи нi?
   - Шановнi слухачi, - звернувся до присутнiх головуючий. - Будемо обговорювати це питання чи заслухаємо друге i тодi кожне iз них почергово обговоримо. У кого є яка пропозицiя? - запитав Микола Антонович. - Надiйшло двi. Перша - заслухати друге питання. А друга - обговорити перше питання. Прошу голосувати, а лiчильнiй комiсiї пiдрахувати голоси, - сказав вiн.
   У залi спостерiгалося пожвавлення. Лiчильна комiсiя пiдрахувала голоси. Головуючий дзенькнув дзвоником, i зал затих.
   - Переходимо до обговорення першого питання. Слово надається фрезерувальницi Василинi Григорiвнi Чабаненко, - сказав головуючий, пiдтримуючи її вихiд оплесками.
   - Шановнi колеги, а що тут обговорювати? Як на мене, то я при таких темпах зростання цiн на борщовi овочi, iншого виходу не бачу. Морква з трьох гривень зросла до дванадцяти гривень за кiлограм. А буряк, картопля, капуста - ви вже знаєте. Дуже вдячна Сергiєвi Никифоровичу за його iдею. Я - за! - сказала вона i пiшла на своє мiсце пiд бурхливi оплески всього залу.
   Головуючий знову взяв у руки дзвоник i, дочекавшись тишi, продовжив обговорення.
   - Слово надається завiдуючiй лабораторiї наукового цеху Снiжанi Вiкторiвнi, - сказав Микола Антонович.
   - Додати до щойно почутого вiд Василини Григорiвни можу тiльки одне, зауважила Снiжана. - Мало того, що цiни ростуть, як опеньки пiсля липневого дощу, так ще й якiсть овочевих продуктiв лишається на досить низькому рiвнi. Взяти ту ж картоплю - в серединi та по краях - чорна як одна. В капустi також - майже до середини в кожному листику чорнi плями з горошину. От i доводиться перебирати порiзану на борщ капусту, а це все нашi нерви, наше здоров'я. Я вже не кажу, що цi вiдходи збiльшують цiну.
   Велика подяка нашому директору за його пiклування. Я те ж - за, - сказала вона.
   Микола Антонович зачекав трiшки, поки стихнуть оплески, i, знову дзенькнувши, повiв далi доленосний процес обговорення.
   - Слово надається токарю Володимиру Двiрцовому, - оголосив головуючий.
   - Я скажу ось що. Коли вам, шановнi чоловiки, ненаглядна дружина дає сто гривен i посилає скупитися в магазин. Категорично вiдмовляйтеся, як я. Кажу їй: "Не пiду, хоч убий!". А то таке приносиш... Вона дивиться та й каже: "Нiчого не купив, i грошей немає". Та що ж я їх - пропив?! - жартуючи сказав вiн. - А якщо говорити серйозно, то сто гривен сьогоднi - це лиш двi гривни, i це доводить точна наука математика. Ось дивiться: ранiше квиток на трамвай коштував три копiйки, а зараз - одну гривну п'ятдесят копiйок. На гривну п'ятдесят копiйок тодi можна було б проїхати п'ятдесят разiв. Якщо роздiлимо отi сто гривен, що майже щодня дає вам на харчi дружина, то отримаємо цифру два. Тобто вона вам дає лише двi гривнi. Ви зараз менi скажете, що я взяв за приклад тiльки послуги. Ось вам приклад iз продуктiв харчування: ранiше пирiжок з картоплею коштував чотири копiйки, а зараз - двi гривнi. Тодi на два карбованця можна було б з'їсти п'ятдесят пирiжкiв. Iнфляцiя, коли роздiлимо двi гривнi на чотири копiйки, теж дорiвнює цифрi п'ятдесят. А тепер отi сто гривен роздiлiть на п'ятдесят знову виходить двi гривни. Отож, хай дружина дає не сто, а п'ять тисяч гривен. Тодi берiть i їдьте на базар, - так закiнчив вiн свiй виступ i пiшов на своє мiсце пiд бурхливi оплески i вигуки: "Молодець!", "Математик!".
   Головуючий на цей раз почекав i, як тiльки галас у залi став затихати, голосно сказав: "Бажаючих виступити записалося багато".
   Не дуже далеко проторохтiла електричка - i зал затих.
   - Ну що, будемо обговорювати чи зробимо перерву на п'ять хвилин, а потiм перейдемо до обговорення житлового питання? - запитав вiн. - Надiйшло двi пропозицiї, - повiдомив тримаючи записки в руках. - Перша продовжити обговорення, друга - зробити перерву i перейти до другого питання. Виношу на голосування першу пропозицiю, щоб продовжити обговорення. Лiчильнiй комiсiї надати в президiю пiдрахованi голоси, - сказав вiн.
   Пiдрахованi голоси вiддали в комiсiю. Було всього три голоси бажаючих виступити.
   - Шановнi спiвпрацiвники Зробимо перерву на п'ять хвилин, - оголосив головуючий i, увiмкнувши заводське радiо, пiшов на перекур.
   Спочатку Микола Антонович пiдiйшов до Олександра Андрiйовича, котрий розмовляв зi Снiжаною та фрезерувальницею Василиною Чабаненко, яка брала участь в обговореннi. Вона хоч i була у спецiвцi, проте на її фiгурi можна було розгледiти точку золотого розтину тiла - на верхню i нижню частини. Її голубi очi божественно сяяли на симпатичному обличчi, з якого, якби був ще живий, художник Рубльов, обов'язково намалював би неповторної краси iкону. Вона просилася в Миколи Антоновича прийти у цей день пiсля роботи в лабораторiю i перевiрити резервну частину мозку, вийти на зв'язок з планетами Нiбiру та "SS-433" i задати їм декiлька запитань. Вiн погодився i, глянувши на Снiжану, зустрiв її ревнивий погляд. Але все таки Снiжана пiдiйшла до неї i теж запросила. Потiм Микола Антонович пiдiйшов до чоловiкiв, якi слухали заводське радiо i розмовляли про футбол. Грали у пiвфiналi київське "Динамо" i донецький "Шахтар". Рахунок був два - один на користь шахтарiв. Потiм, перекуривши i поговоривши про футбол, Микола Антонович разом з ними зайшов до конференц-залу i вимкнув радiоприймач. У залi запанувала тиша.
   - До нас прийшов лист вiд колективу редакцiї "Вечiрнiй Київ", - повiдомив присутнiх головуючий. - Вони просять брати землю в оренду i для них. Є вiдповiднi розрахунки - за оренду землi, за добриво, за транспортнi послуги та за амортизацiю транспорту. Тiльки в них буде окрема дiлянка, i вони самi виконуватимуть всi польовi роботи: садити, полоти та збирати врожай. Тобто вони користуватимуться тiльки нашим транспортом, коли ми будемо виконувати польовi роботи згiдно з нашим графiком. Ставлю це питання на голосування, щоб надати їм такi послуги i взяти в оренду землю за їх оплату. Хто за? Прошу голосувати. Лiчильнiй комiсiї голоси пiдрахувати.
   Лiчильна комiсiя пiдрахувала голоси i передала записку в президiю. Проголосували всi - за.
   - Тепер, шановнi, голосуємо за ухвалення резолюцiї наших зборiв по першому питанню. Хто за те, щоб взяти землю в оренду з урахуванням
   прохання колективу газети "Вечiрнiй Київ", прошу голосувати. Лiчильнiй комiсiї пiдрахувати i результати передати в президiю зборiв, - сказав головуючий.
   Надiйшла службова записка з пiдрахунком голосiв. Всi проголосували - за.
   - Прийняту нами резолюцiю на зборах ухвалено, - повiдомив головуючий. - Переходимо до розгляду житлового питання. Слово надається директору заводу.
   - Шановнi спiвпрацiвники, - звернувся вiн до присутнiх. - Це тiльки початок нашої розмови про вирiшення житлового питання. Менi вiдомо, що кожен, хто працює на заводi, в тому числi, i я, добирається на роботу з протилежного боку передмiстя. Щодня на дорогу витрачаєте майже двi години. То краще б цей час використати на вiдпочинок бiля телевiзора. Чому б нам не побудувати житло поруч iз заводом у нашiй зеленiй зонi бiля самої рiчки Днiпро? - запитливо сказав вiн. - Вiзьмемо кредит. Органiзуємо спецiалiзоване будiвельне управлiння у структурi нашого заводу. Приймемо на роботу начальника будiвельної дiлянки та спецiалiстiв робiтничих будiвельних професiй. Житло буде продаватися працiвникам нашого заводу за п'ятдесят вiдсоткiв вiд собiвартостi затрат в кредит на п'ять рокiв. Решта витрат ляже на зменшення прибутку заводу. Бажаючi придбати таке житло мають подати заяву завтра до кiнця робочого дня. У заявi слiд вказати кiлькiсть кiмнат та їх площу. Коли вже матимемо список бажаючих, можна буде конкретно прийняти рiшення - який це буде будинок та на скiльки квартир. Зробимо кошторис витрат. З них складатиметься собiвартiсть одного квадратного метра житла. Кожен розгляне цей кошторис i зможе сказати свою думку. Тодi ми ще зберемося i бiльш детально обговоримо це питання. А поки що я даю iнформацiю для роздумiв. Дякую за увагу, - закiнчив виступ директор заводу.
   - Хто хоче висловити свою думку з цього приводу? - запитав головуючий i надав слово прибиральницi Ользi Iванiвнi Даценко.
   - Гарна iдея. Дiйсно, доводиться вставати о п'ятiй ранку, щоб встигнути приготувати снiданок та ще щось зробити - чи то прополоскати щось, чи прибрати... Домашня робота завжди знаходиться. А потiм поспiшаєш на роботу. Та ще з цими пересадками у постiйних чергах... Поки доберешся до примiського залiзничного вокзалу, доводиться довго чекати. Якби це вiдбулося, то для мене кращої подiї в життi не було б, - закiнчила вона, витираючи хустиною сльозинку, що накотилася на око, i пiшла - пiд ввiчливi оплески - на своє мiсце.
   - Слово надається електрозварнику Василевi Кiндратовичу Шульзi, - сказав головуючий.
   - Що тут говорити по цьому питанню?.. Будувати треба, не вiдкладаючи. Справа злободенна. Чекаємо кошторису та початку будiвництва. Якщо буде потрiбна i наша допомога, то, я думаю, по вихiдних вiдпочиватимемо на будiвництвi. Адже психологи стверджують, що перемiна роду роботи - це свого роду вiдпочинок. Спасибi Сергiєвi Никифоровичу за добру iдею i чекаємо подальшого i невiдкладного розвитку будiвництва. Я впевнений, що кожен, хто мене чує, має таку ж думку, як i в мене. Досить обговорювати та ходiмо працювати, - сказав Шульга i пiшов пiд оплески на своє мiсце.
   - Шановнi президiя та учасники зборiв, дозвольте менi взяти слово, - попрохав головуючий Микола Антонович. - Посилаючись на слова попереднього оратора, хочу внести таку пропозицiю. Щоб прискорити вирiшення цього питання, доручимо i запишемо як резолюцiю наших зборiв начальнику вiддiлу мiжпланетного Iнтернету нашого заводу Петровi Микитовичу, щоб вiн вийшов на зв'язок iз Наташею iз планети "SS-433" i запросив у них проект, креслення та витрати необхiдних матерiалiв для цього проекту - на будинок площею, яку ми вирахуємо завтра з наших заяв. I як тiльки отримаємо проект i вiдповiдну кiлькiсть будiвельних матерiалiв для цього проекту, розробимо кошторис i розрахуємо собiвартiсть одного квадратного метра житла та квартири, вiдповiдно заявi кожного з нас. Тодi знову зберемося i обговоримо це питання, - запропонував вiн. - А тепер давайте проголосуємо за цю пропозицiю.
   Лiчильна комiсiя швидко зробила пiдрахунок.
   - Пропозицiю прийнято одноголосно, Наше рiшення по житловому питанню ухвалено зборами. А тепер - ходiмо ще попрацюємо, - сказав головуючий i закрив засiдання зборiв.
   До кiнця робочого дня залишалося двi години i чотири хвилини. Всi стали розходитися по своїх робочих мiсцях.
   Сергiй Никифорович поїхав у село, до голови агропромислового управлiння - повiз рiшення мiськвиконкому i отримав карту орендного паю заводської землi. Домовився, щоб вiн прислав до нього свого колишнього агронома - пенсiонера для постiйної роботи агрономом в заводському польовiм цеху. Потiм, вирiшивши всi аграрнi питання, зателефонував Надiї Петрiвнi, повiдомив, що вiн на роботу вже не встигає, тож поїде додому.
   Микола Антонович, Олександр Андрiйович та Снiжана Вiкторiвна зайшли в лабораторiю i стали закiнчувати монтаж нового комп'ютерного устаткування по передачi i отриманню кольорового зображення. Коли закiнчили i перевiрили, Микола Антонович пiшов до себе, Олександр Андрiйович продовжив мiзкувати над математичною моделлю для комп'ютерного устаткування по передачi i отриманню почуттiв. Снiжана Вiкторiвна стала закiнчувати написання комп'ютерної програми по передачi i отриманню кольорового зображення. Петро Микитович надiв свiй персональний шоломофон i набрав на комп'ютерi пароль Наташi з планети "SS-433". Засвiтилося вiдеотабло, розташоване на стiнi башти. З'явилася жiноча постать.
   - Я вас слухаю, - сказала жiнка.
   Петро Микитович побачив молоду симпатичну особу. Вона була середнього росту, багато в чому нагадувала українську жiнку: повненька, голубоока, чорноброва, пишно щока, губки бантиком, рiвний нiс, товстi та довгi каштановi коси.
   - Вас вiтає планета Земля. Україна. Завод "Токарно-фрезерного устаткування" . Начальник вiддiлу мiжпланетного Iнтернету Шулiка Петро Микитович, - вiдрекомендувався вiн. Пробачте, якщо ви - Наташа? То дозвольте звернутися до вас iз питанням житла. Мiй спiвпрацiвник Микола Антонович порадив звернутися до вас...
   - Так, я Наташа. Дуже рада бути вам у пригодi. Говорiть, будь ласка. Яку б ви хотiли отримати iнформацiю? - сказала вона.
   - Перепрошую, але як вас по-батьковi? - запитав Петро Микитович.
   - Iванiвна... Але менi буде приємнiше, коли називатимете мене просто Наташа, - сказала вона.
   - Наташо, менi потрiбнi типовi проекти будинкiв i витрата на них потрiбних матерiалiв.
   - Готуйте зовнiшню пам'ять у вашому комп'ютерному устаткуваннi, i я скину на ваш сайт всi каталоги наших будинкiв i витрату вiдповiдних матерiалiв по кожному проекту, - сказала Наташа.
   Снiжана Вiкторiвна чула їхню розмову i увiмкнула зовнiшню пам'ять. На табло вискочило слово "прийом". Це слово з'явилося i перед очима Наташi на екранi в кабiнетi вiддiлу iнформацiї планети "SS-433".
   - Я бачу, ваше устаткування готове прийняти... Передаю необхiдну iнформацiю. Якщо ще щось буде потрiбно - звертайтеся.
   - Дякуємо за iнформацiю i - на все добре, - сказав Петро Микитович i став через принтер роздруковувати отриманi щойно матерiали.
   В Iнтернетi Петро Микитович взяв цiну по кожному матерiалу i, перемноживши на об'єм необхiдних матерiалiв згiдно отриманого розходу розробив кошторис по кожному типовому будинку.
   До кiнця робочого дня вся отримана вiд Наташi iнформацiя була опрацьована i пiдготовлена до наступних зборiв.
   17.08. - 22.08.2013 р.
  
   ПЕРЕВIРКА РЕЗЕРВНОЇ ЧАСТИНИ МОЗКУ
  
   Не встиг Петро Микитович вийти з лабораторiї, як на порозi з'явилася фрезерувальниця Василина Григорiвна Чабаненко.
   - Заходьте, будь ласка, - запросила Снiжана.
   Олександр Андрiйович пiшов їй назустрiч. Вона, простягнувши руку, легенько стисла його пальцi. Вiн гостро вiдчув її дотик. Жiнка зробила цей жест свiдомо i крадькома зазирнула в його очi, якi в цю мить теж чекали її погляду.
   Вони глянули один одному в обличчя i вiдчули, як мiж ними лягла загадкова теплота. В її очах було якесь магнiтне сяєво, i вiн не змiг вiдiрватися вiд її обличчя. Йому i не хотiлося вiдводити очей, але коли глянув на Снiжану йому стало якось нiяково, i вiн намагався прогнати зi своєї свiдомостi образ фрезерувальницi...
   "Та що ж це зi мною робиться?" - думав вiн. Олександровi хотiлося любити Снiжану так само, як протягом останнiх десяти рокiв. Його стали мучити докори сумлiння. Згадав той ранок, коли плакав на грудях у неї, викликаючи в пам'ятi близькiсть її образу, i знову глянув на Снiжану, посадивши Василину
   Григорiвну на запасне робоче мiсце. Снiжана вимкнула свiй комп'ютер i пiдiйшла до них.
   - Я закiнчила писати комп'ютерну програму на передачу i сприйняття кольорового зображення. Можемо її перевiрити в дiї.
   - Це дуже добре. Ти займешся нашою гостею, а я пiду до Миколи Антоновича i ми з ним продовжимо писати математичну модель по передачi i сприйняттю почуття, - сказав Олександр Андрiйович i пiшов до нього. "Слава Богу, не буду її бачити", - думав Олександр. Вiн твердо вирiшив, що нiколи до неї не пiдiйде i уникатиме всiляких нагод з нею заговорити. Був упевнений, що вiн, як i належить чинити волю мислячiй людинi, подолає випадковий порив свого почуття.
   Снiжана надiла на Василину запасний шоломофон i, настроївши його, увiмкнула зв'язок з планетою Нiбiру, натиснула кнопку пароля Юрона Борисвiтовича.
   - Добридень, Снiжано Вiкторiвно. Планета Нiбiру i я, її мешканець Юрон Борисвiтович, вiтаємо тебе i твою гостю. Радий буду з нею познайомитися.
   - З вами бажає поспiлкуватися Василина Чабаненко, - сказала Снiжана, усмiхнувшись. - Юроне Борисвiтовiчу, ця жiнка завiтала до нас, щоб перевiрити резервну частину мозку. Будь ласка, зробiть їй тестування, - попрохала Снiжана Вiкторiвна.
   - Добре. А тепер, Василино, слухай, що я тобi розкажу. Якщо резервна частина мозку задiяна свiдомiстю, то людина, спiлкуючись iз планетами, бачить все у кольоровому зображенi так само, як кольорове зображення на екранi телевiзора. А коли бачитимете тiльки чорно-бiле зображення, то це означає, що резервна частина вашого мозку ще не задiяна свiдомiстю, - пояснював Юрон Борисвiтович. Зараз вмикаю кольоровий короткометражний фiльм. Подивишся - i сама дiзнаєшся, - сказав вiн i натиснув вiдповiдну кнопку.
   Василина Григорiвна подивилася цiкавий сюжет з тележурналу "Єралаш".
   - Ну, що скажеш менi, Василино? - запитав вiн.
   - Кiно цiкаве, але я бачила його в чорно-бiлому зображеннi, - вiдповiла вона.
   - Можна буде побачити цей фiльм в кольоровому зображеннi, коли вашi вченi розроблять спецiалiзоване комп'ютерне устаткування i напишуть вiдповiдну комп'ютерну програму, - пояснив Юрон Борисвiтович.
   - У нас вже це все є. Отож зараз маємо привiд перевiрити на Василинi Григорiвнi. Нехай вона нас порадує, - сказала Снiжана i увiмкнула нове комп'ютерне устаткування.
   - Тодi я повторно вмикаю цей самий фiльм, - сказав Юрон Борисвiтович i натиснув ту ж саму кнопку на своєму комп'ютерному устаткуваннi.
   Василина Григорiвна дивилася, i вiд задоволення сяяли її голубi очi.
   - А тепер, яке зображення бачила наша шановна гостя? - запитав Юрон Борисвiтович.
   - Кольорове, Юроне Борисвiтовичу, - радiсно вiдповiла Василина. - Тепер я переконалася, що моя резервна частина мозку ще не визрiла i поки що не може замiнити спецiалiзоване комп'ютерне устаткування. Дякую за ваше тестування. А тепер, якщо можна, дозвольте задати декiлька питань, - сказала Василина
   - Будь ласка... Я уважно слухаю, - сказав вiн.
   - Юроне Борисвiтовичу, а яке у вас ставлення до Бога? Чи Бiблiя у вас така сама, як у нас? - запитала Василина.
   - Мешканцiв нашої планети сотворив вищий розум, - почав здаля пояснювати вiн. - Нас клонували прибульцi з планети Козоро, якi були i на Марсi. Клонованi ними марсiани їх обожнили i возвели в ранг Бога. Назвали iменем цiєї планети свою долину. Для мене Бог - це теж вищий розум. Я його визнаю i поважаю. В моїй уявi вiн такий, яким його бачу i вiдчуваю. У кожного з нас власне бачення образу Бога. Минуло два роки з того часу, як наша експедицiя була на Марсi i привезла звiдти марсiанську Бiблiю, знайдену як артефакт у марсiанськiй пiрамiдi, такiй, як у вас в Єгиптi, тiльки в сто п'ятдесят разiв бiльшiй. Така будова залежала вiд гравiтацiї - марсiанського тяжiння. Текст марсiанської Бiблiї був iдентичний тексту нашої Бiблiї. Текст вашої Бiблiї з текстом нашої не тотожний, тому що її писали не ми, а клонованi нами апостоли з вашої планети.
   - Зрозумiло. Щиро дякую. - А тепер ще одне питання. Я люблю читати науковi статтi. Недавно прочитала книжку "Космiчне середовище з позицiї нової "фiзики ефiру". Автори цiєї книжки - троє вчених. Вони кажуть про себе так: "Якi б не були нашi досягнення в електротехнiцi, ми однаково не будемо з нею на ти, тiльки тому, що не знаємо, що таке електричний струм".
   - А ви знаєте? - запитала вона.
   - Вченi нашої планети вклали в нього таке поняття: це матерiя, атоми якої поодинцi, у спокiйному станi та великiй кiлькостi знаходяться в ефiрi - космiчному просторi. Коли вони потрапляють у матерiю магнiтного поля, то починають у ньому хаотично рухатися, уникаючи зiткнення. Якiр, який крутиться в магнiтному статорi, вiдбирає з ефiру цi поодинокi атоми. Далi вони, потрапивши в провiд статора, починають вiдштовхуватися один вiд одного, бо мають однаковий заряд i бiжать далi по дротах.
   - Тепер i менi зрозумiло, звiдки береться електричний струм. Дякую, Юроне Борисвiтовичу. Бiльше запитань немає, - сказала Василина.
   - Якщо запитань немає, до побачення, - сказав вiн i вимкнув зв'язок.
   - Приходь, Василино Григорiвно, наступного тижня. Ми будемо випробовувати нове комп'ютерне устаткування по передачi i отриманню емоцiйного почуття, - запросила Снiжана.
   - Спасибi вам, Снiжано Вiкторiвно, i Олександровi Андрiйовичу, за теплий прийом. Обов'язково прийду, - сказала вона i пiшла з лабораторiї.
   Олександр закiнчивши з Миколою розробку математичної моделi по передачi i отриманню емоцiйного почуття повернувся в лабораторiю.
   Вiн намагався втлумачити собi, що не можна бути таким iдiотом, бо є кохана Снiжана. "Хiба можна зрiвняти мої почуття до Снiжани з цим тимчасовим поривом? Адже мiж нами немає нiчого спiльного i не може бути...", - говорив вiн собi i згадав Наташу iз планети "SS-433".
   Ця згадка знову ожила в його думцi: "Моє запитання стосується особисто тiльки вас, Олександре Андрiйовичу, - говорила тодi Наташа. - Що ви робитимете, коли, не дай Боже, ваша любов до Снiжани раптом зникне? Може, розлучитеся з нею i будете кохати iншу жiнку?"
   "Такого не може бути нiколи, - впевнено, як колись, думав Олександр. - Я її люблю i без неї не зможу жити. Вона - це моє тiло, мiй розум, мої очi, моя душа i серце. I, якщо, не дай Бог, це все зникне, то я буду мертвий", - вiдповiв i тепер вiн собi.
   "Дякую. Iншої вiдповiдi вiд вас, Олександре, я не очiкувала. Дякую за вiдвертiсть i щирiсть, - сказала Наташа. - Але..." - хотiла, щось сказати вона.
   Олександр замислився. Вiн думав, якi слова мали б iти за словом але.
   Вона мабуть хотiла сказати: "Але може трапитися", - припустив вiн. "Якщо це хотiла сказати Наташа, то треба боротися за любов зi своєю свiдомiстю". З такими думками Олександр пiдiйшов до Снiжани, яка вже збиралася додому.
   Вони мовчки взялися за руки i дивилися одне одному в очi, якi говорили про настоянi в душi, як мiцне вино, почуття любовi. Потiм обнялися i стали цiлуватися. В лабораторiю постукав Петро Микитович i запитав:
   - Ви готовi?.. Я сьогоднi на машинi. Поїхали".
   Снiжана зачинила лабораторiю. Петро з Маргаритою бiля виходу з башти вже сидiли в машинi. Вони їхали додому. Олександр обняв Снiжану i, вiдчувши її незабутнє тепло, неначе прокинувся. Її неповторний образ знову був у його єствi. Образ, який в його постiйнiй уявi носив Снiжану десять рокiв. I над тим але, що трапилося, вiн став смiятися.
   - Чого це тобi так весело? - запитала Маргарита.
   - Та так... Пофлiртував сьогоднi трiшки iз Василиною Григорiвною, - зiзнався вiн.
   - Я бачила, як вона до тебе загравала. Ти спочатку теж клюнув на її красу, а потiм отямився i спихнув її до мене, - сказала Снiжана i теж засмiялася.
   - Буває i таке, - сказав Петро i легенько вщипнув Маргариту.
   Снiжана та Маргарита тихенько засмiялися, згадавши, як вони удвох прийшли на побачення з Петром, а вiн не з'явився.
   - Виходьте. Ви вже вдома, - сказав Петро i зупинив машину бiля пiд'їзду.
   - До завтра, - сказали одне одному.
   Олександр взяв Снiжану на руки i знiс по сходинках на крило пiд'їзду.
   20.08 - 24.08.2013 р.
  
   ПОВТОРНI ЗАВОДСЬКI ЗБОРИ
  
   Петро Микитович, приїхавши на роботу, взяв типовi проекти будинкiв та розрахунок витрат потрiбних матерiалiв i пiшов у вiддiл кадрiв.
   - Доброго ранку, Полiно Петрiвно. Давайте пiдрахуємо загальну площу житла згiдно поданих заяв.
   - Я вже встигла пiдрахувати, - сказала вона i дала йому аркуш iз цифрами.
   Загальна площа складала чотири тисячi шiстсот двадцять квадратних метрiв. Такiй площi вiдповiдав типовий чотирнадцятиповерховий, на вiсiмдесят одну квартиру будинок. На той час на заводi працювало: шiсть токарiв; два фрезерувальника; п'ять слюсарiв-монтажникiв; три столяра; чотири прибиральницi; два електрика; два сантехнiка; три конструктора; головний бухгалтер; два бухгалтера; два трудовика; два плановика; два постачальника; два кадровика; завiдуюча хазяйством; комiрник; п'ять охоронникiв; чотири пiчника газової котельнi; три повара; полiграфiст; два електрозварника; диспетчер заводу; три водiя автомашин; два машинiста потягу; кранiвник; садовник; головний механiк; головний технолог; головний економiст; головний науковець; головний конструктор; головний електрозварник; копiювальник; чотири начальника цехiв - токарно-фрезерного, монтажного, транспортного та наукового ; начальник вiддiлу мiжпланетного Iнтернету; завiдуючий наукової лабораторiї; завiдуюча друкарнею; редактор; секретар приймальнi; головний iнженер та директор заводу. Всього працюючих на задi було вiсiмдесят один чоловiк i кожен iз них написав заяву. Згiдно розробленого вчора Петром Микитовичем кошторису цей будинок коштував двiстi двадцять п'ять тисяч шiстсот доларiв. Сорок вiсiм доларiв за один квадратний метр. В той час, як на ринку житла один квадратний метр коштував вiд двохсот до п'ятисот доларiв.
   Пiдiбравши типовий проект для такої кiлькостi працюючих, Петро Микитович та Полiна Петрiвна пiшли до директора заводу на обговорення.
   Сергiй Никифорович розглянув зовнiшнiй дизайн i креслення майбутнього будинку. Йому сподобалося планування i вiн ухвалив цей проект.
   - Тепер пiдберiть, згiдно заяви, площу, розставте кожному номер його квартири i оголосiть, щоб кожен прийшов познайомитися зi своїм житлом ще до зборiв, якi проведемо завтра пiсля обiдньої перерви. Можете iти, - сказав вiн.
   Петро Микитович i Полiна Петрiвна зайшли в кабiнет. Петро став диктувати прiзвища та iнiцiали потенцiйних новоселiв та розмiр житла з кожної заяви, а Полiна Петрiвна друкувала на комп'ютерi. Вiддрукували по одному примiрнику на кожного i стали кожному пiдбирати i проставляти в його примiрнику кiлькiсть житла згiдно заяви та пiдiбраного, собiвартiсть одного квадратного метра житла та вартiсть квартири. Зрештою видали єдиний список, в якому теж було видно: прiзвище, iм'я та по батьковi; номер квартири; житлова площа квартири по заявi та пiдiбрана; вартiсть будинку; вартiсть одного квадратного метра житла по собiвартостi i ринкова вартiсть та вартiсть кожної квартири по собiвартостi.
   Об одинадцятiй годинi Петро Микитович i Полiна Петрiвна з готовими списками вже сидiли в кабiнетi директора заводу.
   - Швидко ви впоралися, - похвалив Сергiй Никифорович. - Тодi збори проведемо сьогоднi за схемою, яку вже випробували - пiсля обiдньої перерви.
   Петро Микитович пiшов на своє робоче мiсце i став телефонувати у районний вiддiл мiнiстерства юстицiї, щоб дiзнатися, чи готовий дозвiл на вiдкриття мiжпланетного Iнтернету. Полiна Петрiвна стала займатися пiдготовкою зборiв. Вона зайшла в диспетчерську, записала на аркушi паперу коротенький текст оголошення. Коли iшла до себе, то в динамiках вже лунало: "Увага! Увага! Увага! Сьогоднi пiсля перерви на обiд, о тринадцятiй годинi десять хвилин почнуться заводськi збори по житловому питанню. Явка обов'язкова".
   Кожен, почувши таку об'яву працював з особливим натхненням i чекав початку зборiв. Диспетчер перед обiдньою перервою ще раз повторив це оголошення, потiм ще декiлька разiв... У Полiни Петрiвни як в органiзатора зборiв лежав на столi розроблений сценарiй, iншi необхiднi для проведення такого заходу документи.
   Люди потроху збиралися у залi. Вона обвела ряди зором. Жодного порожнього мiсця вже не було. Полiна Петрiвна пiдвелася, взяла дзвiнок i сповiстила ним про початок зборiв. Коли гомiн в залi затих, зачитала список кандидатiв у президiю та назвала прiзвища пропонованих головуючого i секретаря президiї зборiв. Присутнi дружно проголосували, згiдно з регламентом зборiв.
   Як це буває в таких випадках, головуючий (а ним i цього разу обрали теж Миколу Антоновича) подзенькав олiвцем по графину з водою, i гомiн зiйшов нанiвець.
   - Слово надається директору нашого заводу, - сказав голова президiї.
   - Шановнi спiвпрацiвники! - звернувся до присутнiх Сергiй Никифорович.
   - Ми зiбралися вже вдруге, щоб детальнiше обговорити дуже важливе для
   нас питання. Це вже друга i, я думаю, остання розмова про вирiшення житлового питання. Вже говорили i про те, як незручно добиратися на роботу, i про те, де будуватимемо наш дiм, i про те, що житло продаватиметься в кредит на п'ять рокiв. Вам залишалося тiльки дати згоду, написавши заяву, в якiй слiд вказати бажану для вас житлову площу. А нашi фахiвцi мали вибрати сучасний проект, який би задовольнив нас з вами, та розрахувати собiвартiсть всього будiвництва i продажну вартiсть одного квадратного метра житла i в цiлому кожної квартири. На даний час цi питання вирiшено. Ви написали заяви, а ми взяли проект типового будинку в Iнтернетi планети "SS-433", згiдно ваших заяв пiдiбрали майже однакову площу. Зараз кожен iз вас отримає списки, почитає, i якщо згоден, то на загальному списку проти свого прiзвища у графi поставить свiй автограф, - сказав Сергiй Никифорович. А далi, як я вже говорив, вiзьмемо
   кредит, органiзуємо спецiалiзоване будiвельне управлiння в структурi нашого заводу. Це поки що все, що я хотiв вам, шановнi, сказати. Дякую за увагу!
   Полiна Петрiвна пачку спискiв (на кожного в алфавiтному порядку), а з нею ще один загальний список такого ж змiсту на житло дала крайньому хто сидiв у першому рядi. Вiн брав свiй екземпляр i передавав поруч сидячому пачку та спiльний список, той теж брав свiй екземпляр i передавав теж поруч сидячому пачку i загальний список. I так передавали iз ряду в ряд iншим аж до кiнця.
   В залi настала тиша. Кожен розглядав площу, собiвартiсть та цiну свого житла i, знаючи номер квартири, поверх став заради цiкавостi порiвнювати своє житло з iншими квартирами. Стали взнавати хто у кого буде сусiдом, а потiм розглянувши i обмiркувавши стали ставити пiдпис в загальному списку i знову передавати його на пiдпис iз ряду в ряд через поруч сидячих спiвпрацiвникiв. Крайнiй вiднiс загальний список Полiнi Петрiвнi. Коли загальний список було отримано головуючий продовжив збори.
   - Хто хоче висловити свою думку? - запитав головуючий i надав слово водiю вантажної машини Кiндратовi Гнатовичу Перепелицi.
   - Я думаю, що всю роботу по розподiлу житла виконано вдало. Вартiсть житла мене теж задовольняє. Отож треба обов'язково брати кредит i починати будiвництво. Я схвалюю добродiйну iдею нашого директора Сергiя Никифоровича. Велика йому вдячнiсть, - пiднесеним тоном сказав Перепелиця i пiд задоволенi оплески пiшов на своє мiсце.
   - Слово надається кухаревi Валентинi Iгорiвнi Свiтлячок, - сказав головуючий.
   - Що тут говорити... - Будувати треба, не вiдкладаючи, поки не перекипiло. Я розумiю - це не борщ варити... Потрiбнi спецiалiсти. Але я думаю, що справжнi фахiвцi знайдуться. Он скiльки таких безробiтних... Дамо об'яву - прийдуть аж бiгом. Я теж щиро вдячна Сергiєвi Никифоровичу за батькiвську турботу.
   - Слово надається головному механiку заводу Олексiю Вiкторовичу Носулько, - продовжив обговорення головуючий.
   - Шановнi спiвпрацiвники, ми всi, як один, пiдписали список на житло. Бачимо турботу про кожного з нас з боку керiвництва. Сподiваюся, що мине небагато часу i у нас з'явиться нова нагода зiбратися, поговорити про освiтленi сонячним промiнням новi квартири. Мабуть, треба поставити на розмовах крапку i взятися за справу, - досить пафосно закiнчив короткий виступ Олексiй Носулько i пiшов на своє мiсце.
   - Хто ще бажає виступити ? - запитав головуючий. - Пiднiмiть руку... Немає. Тодi виношу на голосування пропозицiю Олексiя Носулько i голосуємо за прийняття рiшення по будiвництву житла. Хто за?
   Лiчильна комiсiя швидко впоралася i надала пiдрахунок.
   - Пропозицiю прийнято одноголосно. Рiшення по будiвництву житла ухвалено зборами, а тепер - ходiмо ще попрацюємо, - промовив головуючий i закрив засiдання зборiв.
   До кiнця робочого дня залишалося бiльше двох годин. Петро Микитович поїхав у вiддiл мiнiстерства юстицiї - забрати дозвiл на вiдкриття на заводi мiжпланетного Iнтернету.
   Олександр Андрiйович пiшов ще раз перечитати вже готову математичну модель на передачу i прийняття почуття. Снiжана Вiкторiвна почала дописувати комп'ютерну програму по третiй частинi математичної моделi з цiєї ж проблеми. Микола Антонович дописував специфiкацiю до креслення на нове комп'ютерне устаткування по передачi i отриманню почуття.
   Головний бухгалтер Олена Василiвна поїхала оформлювати кредит на спорудження житла, а Полiна Петрiвна - на бiржу працi, щоб пiдшукати для будiвництва гарних фахiвцiв.
   Так закiнчилось обговорення важливого питання, а далi, непомiтно для всiх працiвникiв пiдкрадався кiнець робочого дня.
   23.08. - 25.08.2013
  
   БУДIВНИЦТВО I ВСЕСВIТ
  
   Сергiй Никифорович скликав позачергову оперативку. Прийшли начальники цехiв, керiвники пiдроздiлiв та провiднi спецiалiсти: головний бухгалтер; начальник вiддiлу кадрiв; начальник вiддiлу труда i заробiтної платнi; головний бухгалтер; начальник планово-економiчного вiддiлу; начальник вiддiлу постачання; завiдуюча хазяйством; головний науковець заводу; головний конструктор; головний механiк; головний технолог; головний електрозварник; начальник заводської ремонтно-будiвельної дiльницi: начальник вiддiлу мiжпланетного Iнтернету; завiдуюча наукової лабораторiї; завiдуюча друкарнею, редактор газети "Фрезер" i секретар директора.
   - Ви, Надiє Петрiвно, спочатку пишiть, а потiм пiдготуєте наказ про те, що я скажу, а ви, панове, слухайте, - попросив Сергiй Никифорович.
   Всi слухали, а вiн пiдготував вказiвки кожному конкретно, щоб будь яка робота проводилась оперативно i злагоджено, щоб зiйшли нанiвець всiлякi негаразди та затримки у такiй важливiй справi як будiвництво, - i почав диктувати секретарю:
   - Головному бухгалтеру - Оленi Василiвнi в строк до першого липня цього року оформити в банку кредит на будiвництво будинку,. Начальнику вiддiлу кадрiв - Полiнi Петрiвнi в строк до першого липня цього року знайти кандидатуру на посаду начальника будiвельного управлiння, виконроба i майстра; начальнику вiддiлу труда i заробiтної платнi - Тетянi Олександрiвнi в строк до першого липня цього року розробити штатний розклад i встановити оклад по максимуму згiдно типового штатного розкладу для будiвельних професiй; начальнику вiддiлу постачання - Павловi Юрiйовичу iз першого липня почати завозити на заводський склад матерiали згiдно перелiку i розходу матерiалiв по проекту цього будинку; завiдуючiй заводського хазяйства - Людмилi Якiвнi до першого липня цього року пiдiбрати iз пустих примiщень три кiмнати для будiвельного управлiння; начальнику ремонтно-будiвельної дiльницi - Вiктору Iвановичу до першого липня цього року зробити ремонт трьох кiмнат для будiвельного управлiння, а з двадцятого липня цього року почати рити котлован пiд будiвництво будинку та розробити опалубку пiд фундамент згiдно креслень по цьому будинку.
   Головному конструктору заводу - Миколi Iвановичу Романець до першого липня цього року зробити ескiзи на деталi необхiднi для автосамоскидiв та екскаватору;
   Начальнику механiчного цеху - Iллi Володимировичу: до десятого липня цього року виготовити по ескiзах запаснi частини для автосамоскидiв та екскаватора; з першого липня цього року розпочати виробництво деталей згiдно креслення по комп'ютерному устаткуванню для сканування мозку.
   Начальнику транспортного цеху - Вiталiю Анатолiйовичу до двадцятого липня цього року вiдремонтувати три автосамоскида i екскаватор, якi я хотiв перед началом нового року списати, щоб зняти з балансу заводу; начальнику вiддiлу мiжпланетного Iнтернету - Петровi Шулiцi до першого липня цього року запросити на планетi "SS-433" креслення на комп'ютерне устаткування по скануванню мозку; головному науковцю заводу - Миколi Антоновичу до першого липня цього року розробити специфiкацiю до цього креслення i надати для виробництва, а до десятого липня цього року надавати в державний Iнтернет iнформацiю про рух нашої планети та прогноз погоди.
   Начальнику наукового цеху - Олександровi Андрiйовичу з першого липня цього року приступити до розробки i написання математичної моделi по скануванню мозку.
   Завiдуючiй наукової лабораторiї - Снiжанi Вiкторiвнi з першого липня цього року приступити до написання комп'ютерної програми по скануванню мозку.
   Завiдуючiй друкарнi - Маргаритi Вiталiївнi з першого липня писати нариси, якi будуть вiдображати наше будiвництво i надавати до друку на всi засоби преси.
   Червень був не дуже спекотливим. Зрiдка хмурилося свинцеве небо, однак не дощило. Перший у червнi наказ по заводу - про початок спорудження будинку - було виконано. Укомплектували фаховими кадрами будiвельне управлiння. Почалися роботи по спорудженню житла. Закiнчували рити котлован. Були завезенi фундаментнi палi та блоки.
   У такому, досить високому темпi, паралельно основнiй заводськiй роботi по виготовленню токарних та фрезерних верстатiв, протягом декiлькох рокiв виконувалися будiвельнi, аграрнi та науковi роботи. На полi, були поставленi бетоннi вiхи з назвою заводу. На цiй площi було вже посаджено i зiбрано три врожаї. Коли зiбрали третiй, то справили всiм будинком новосiлля.
   Щодня звертаються люди у заводський мiжпланетний Iнтернет. Його продукцiя - iнформацiя - теж стала прибутковою. Науковий цех комп'ютерного устаткування, яке дозволяє спiлкуватися з будь-якою цивiлiзованою планетою, був досить рентабельним. Вiн став справжнiм кiнотеатром, де можна подивитися чи то кiно, чи то виставу iнопланетного мистецтва.
   Спецiалiзоване комп'ютерне устаткування по спостереженню за рухом нашої планети навколо Сонця та виявленню змiн її орбiти кожен день фiксує на табло цi змiни. I в зв'язку з цими змiнами показує залежну вiд положення Землi навколо Сонця належну температуру при кожнiй змiнi орбiти. Показує i прогнозує погоду. Обiцяє, що грудень буде теплий з короткочасними дощами.А сiчень буде холодним. Температура в останнi днi сiчня буде перевищувати двадцять градусiв морозу. В другiй половинi лютого буде тепло.
   У Миколи Антоновича та Надiї Петрiвни два роки тому народилася двiйня. Двоє дiвчаток: Наташа та Iринка. У Олександра Андрiйовича та Снiжани
   Вiкторiвни народився хлопчик Олег. Йому вже три рочки. У Петра Микитовича та Маргарити Вiталiївни народилася дiвчинка Оксана. Їй незабаром виповниться рiвно рiк.
   Одружився нарештi i директор заводу, Сергiй Никифорович. Йому до нестями запала в душу фрезерувальниця Василина. Рiк тому всiм будинком справляли весiлля. У них також нещодавно народилася дiвчинка Снiжана.
   Так непомiтно промайнули юначi лiта в трудових буднях рiдного. заводу
   Микола, Олександр та Снiжана, прийшовши в лабораторiю, зайнялися звичною роботою. Микола став думати над розмiщенням в Iнтернетi Землi iнформацiї про погоду на Землi за сутки. Олександр писав математичну модель по скануванню мозку для вже виготовленого комп'ютерного устаткування. А Снiжана складала комп'ютерну програму по його математичнiй моделi. Чомусь Олександр згадав, як у день установлення першого комп'ютерного устаткування вiн сказав Снiжанi: "Процес пiзнання людиною Всесвiту зупинити неможливо, як несила їй зупинити час, або оберти Землi навколо Сонця..." Як тодi, так i нинi, вiдкриваючи вiконнi штори, Олександр замислений iшов до робочого столу. Його робоче мiсце - це розроблене ним же комп'ютерне устаткування - технiчна система, яка так органiчно з'єднує ефiр космосу з ним - з бiологiчною системою. А мiж технiчною i бiологiчною системами таємно протiкає через аморфний кремнiй невидима грань живого i мертвого i з'єднує їх. Олександр, вчений зi свiтовим i мiжпланетним iменем, вiдчувши iстину, радiв тому, що творчий шлях, по якому вiн у думках так впевнено iшов до iстини, наяву привiв до замрiяної мети. Його вiдчуття iстини виросло у свiдомостi i стало вражати своєю чiткiстю, пов'язаною складовими процесу пiзнання Всесвiту, завдяки таємницi долини Козоро. I вiн знову бачить в своїй уявi, як променi ранкового Сонця на Марсi, наче вогнянi стрiли, пронизують вологе повiтря долини Козоро i, вдаряючись об траву, вкриту росою, наче бризки шампанського, розлiтаються в рiзнi боки, уносячи за собою невидиме зображення розкритої таємницi своєї долини.
   25.08. - 26.08.2013 р.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  

 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"