Стоїть село заснiжене вздовж шляху на КремГЕС,
I свiтять Сонце з Мiсяцем йому з ясних Небес.
Сади довкiл Бiлецькiвки, березовi гаї,
Всi люди доброзичливi, i друзi тут мої.

З весни i аж до осенi гостює Флора тут,
I буйна зелень з квiтами у всiх дворах ростуть.
В полях пшеницi золото, чи яблука в садах -
Про все подбати, встигнути - не час ще для розваг.

Зима прийде холодная неждано, як завжди,
Морозiв лютих з холодом чи хоч - не хоч, а жди.
Зеленi шати згинули, замерзла вся трава,
В селi стоять оголенi, заснулi дерева.

Шумлять гаї березовi в Бiлецькiвцi моїй,
Їх замiтає снiгом холодний буревiй.
Замерзлi ручки-вiтоньки несамовито рве,
Та деревам те байдуже. Нехай собi реве.

Стоять берези й думають: "Пройдуть зимовi сни -
Ми листячко одягнемо й сережки для Весни."
I люди всi здивуються: Зими як не було!
А Сонце свiтить лагiдно на все моє село.