Я увiйшла до його кiмнати. Менi не було соромно, я робила це згiдно з моїми переконаннями. Я не було зрадницею. А якщо я i зрадила його, то я зробила це, щоб не зрадити себе. А це на мою думку, злочин набагато серйознiший. Все що менi було потрiбно, це вiдшукати, його щоденник - невеличку книжину, у червонiй шкiрянiй обкладинцi. Це було не важко, зi мною вiн був дуже щирим i занадто вiдкритим, я знала про нього все. Вiн вiрив менi. Знову кажу, менi анi трiшки нi соромно, тiльки трохи сумно.. Я вже пiдiйшла до його стола. Вiн був новим, оскiльки ще нема й тижню, як вiн замовив його. Великий, масивний, зроблений з якогось червоно-чорного дерева, вiн ще пахнув деревиною i над усе лаком, яким його вкрили майстри. Мабуть саме вiд цього запаху, я вiдчула слабкiсть i була змушена сiсти на стiлець...
Мимоволi я прислухалася до крокiв по сходах, я була впевнена, що вiн не повернеться ранiше п"ятої, i навiть, якби вiн все-таки прийшов, Я би не розгубилася и не злякалася б. Я би пояснила йому все, як є. Вiн знає, що нiколи не поступлюся своїми iдеалами. Бо це є слабкiсть, а слабкiсть, це саме те, що має бути подоланим...це моя фiлософiя. Я знала, що щоденник, в якiйсь однiй iз шухляд, а цей величезний стiл їх мав безлiч, деякi з них закривалися на спецiальнi маленькi замочки. Для мене, це не було перешкодою i я вирiшила розпочати.
Коли я дiстану його i пред"явлю iмператору, мого Маре повiсять. Мабуть, я би ще тричi подумала чи варто робити це, як би вiн сам не розповiв менi, що в його щоденнику є все. Розпочинаючи , з таємної змови i закiнчуючи перелiком iмен всiх учасникiв i секретними планами.
Я швидко передивилася малесенькi верхнi шухлядки, там не було нiчого, окрiм декiлькох листiв неполiтичного змiсту. У трьох iнших я вiдшукала писану вiд руки кулiнарну книгу. Якоїсь Лорделли Ван .згiдно з роком. Який був написаний на першiй сторiнцi, цiєї жiнки вже не було серед живих. Я обшукала всi, що були вiдкритi. Я з самого початку була впевнена, що вiн тримає його саме у закритих шухлядах, але ямала перевiрити всi.
За допомогою хитрого механiзму я справилась iз замком ...I перше, що побачила у шухлядi чомусь, дуже вразило мене. Там лежав мiй портрет. Невеликий и намальований на швидкоруч, але менi це було приємно... Моє волосся на портретi було розпущено, а на менi була бiла сукня, вiн старанно видiлив мої очi, надавши їм якогось теплого вiдтiнку... Щоденник лежав у третiй шухлядi. Я дiстала його, i хотiла йти, але дверi виявились зачиненими. Тут я зрозумiла у чому справа. За мною весь час стежили, можливо це був саме вiн. Чи вони доручили це кому-небудь.
Я уперше в життi вiдчула, якщо не страх, то якесь почуття пiдвищеної тривоги. Хтось зачинив мене ззовнi, i тепер я наче в пастцi...А цей i була пастка. Мене заманили сюди щоденником. Неначе пацюкiв манять сиром, i коли я повiрила, i прибiгла сюди дверцята зачинились . Хлоп! I кiнець мишцi...хлоп i кiнець iмператорському шпигуну. Я не могла вилiзти через вiкно, я могла лише чекати, коли прийдуть вони...тодi я взнаю свiй вирок. Я вiдкрила щоденник...Я вiдчула тих самих мурашок, що зазвичай починають бiгати по спинi...Щоденник був чистим...Файно! Нiяких таємних сходок i зустрiчей, нiяких iмен.
Я все ще караю себе, як же я могла бути такаю необачною. Була впевнена, що мудрiша, а мене перехитрили...Я знову дiстала свiй портрет. Я нiяк не могла надивитись на нього. Саме в цей момент i увiйшли вони. Їх було п"ятеро , Маре був серед них. По їх очам, я зрозумiла, що сподiватися на порятунок немає сенсу.
Маре дiстав револьвер, я одними лише очами запитала в нього прижимаючи до себе портрет. Вiн був трохи засмучений, але його голос прозвучав рiшуче i уразив мене набагато бiльше нiж та гаспидська куля з його револьверу.
"Я не зрадник. Можливо я i зрадив тебе, але я зробив це, тiльки для того, щоб залишитись вiрним перед самим собою..." - вiн вистрелив i вбив мене. А мене , моє тiло з камiнням на грудях кинули до рiки. Воно потонуло i бiльше я його не бачила. Мiй портрет , з краплинами кровi знову потрапив до першої шухляди.
Ми не зрадники, але ми зрадили один одного, щоб не зрадити себе, i тим самим переступили через нашi iдеали ...вiн часом дивиться на мене, а я iнодi приходжу увi снах ... а вiн їм не вiрить.