Тимофеев Валерий Яковлевич : другие произведения.

Заднiстрова Сiч. 3. Днiстровський окружний Кiш

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
Оценка: 1.00*3  Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Продовження...

  III. ДНIСТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ КIШ (МАЛА СIЧ).
  
  
  7. Сiчень - березень 2006. Брати, об"єднаймося! Наказ Љ25. Адамiвська Сiч - прийом у козачата. Серiя статей "Козацтво Заднiстров"я". Радiо (Адамiвська Сiч, Долинiвська Сiч, Турлацька Сiч). Адамiвський дитсадок.
  
  
   Перший рiк нової влади виявив iстотнi недолiки в дiях уряду та Президента:
   - механiзм кадрової полiтики не став прозорим, а повальнi звiльнення управлiнцiв не додали управлiнню професiйностi;
   - порушуються принципи, проголошенi на Майданi, особливо щодо розмежування влади й бiзнесу, де справа обмежилася декларацiями;
   - немає навiть натяку на створення системи попередження корупцiї; як i ранiше, борються з її наслiдками;
   - урядовi рiшення глибоко не проробляються, їхнi наслiдки не прогнозуються, завiдси - низька ефективнiсть дiй урядових команд;
   - немає чiткого визначення внутрiшнiх стратегiчних орiєнтирiв i плану дiяльностi, спостерiгається сповзання влади вiд представницької демократiї до популiзму;
   - вiдсутнє чiтке ставлення до спiвпрацi на базi геостратегiчних парадигм: євроазiйської, євроатлантичної, балто-чорноморсько-каспiйської, переважає протистояння цих парадигм;
   - модель української модернiзацiї лишається технократичною, однолiнiйною, вкрай недостатньо враховуються iнтереси регiонiв, немає полiтико-культурного забезпечення проекту модернiзацiї...
   Згiдно з волевиявленням громадян, на виборах до Верховної Ради України 26 березня 2006 року першу трiйку переможцiв склали: Партiя регiонiв - 32,1% (186 депутата), Блок Юлiї Тимошенко - 22,3% (129 депутатiв), Народний союз "Наша Україна" - 14% (81 депутат). Значно вiдстали вiд лiдерiв виборчих перегонiв Соцiалiстична партiя України - 5,7% (33 депутата), Комунiстична партiя України - 3,7% (21 депутат). Виборцi голосували переважно не за програмнi документи, а за конкретнi iмена. Упродовж усього процесу виборiв тривала не боротьба програм, а протистояння лiдерiв, саме тому iснувало так багато iменних блокiв та партiй. Однак цей факт не допомiг бiльшостi учасникiв виборiв подолати тривiдсотковий бар"єр для проходження до Верховної Ради.
   Вiдбулося, незважаючи на всю гостроту конкуренцiї, подальше структурування суспiльства, хоча на сьогоднi воно не виявило готовностi до сприйняття пропорцiйної виборчої системи. З одного боку, голосування мало демократичний характер, без горезвiсного адмiнiстративного ресурсу, з iншого - органiзацiйно-технiчних недолiякiв виявилося занадто багато. Саме через це сотнi тисяч громадян так i не змогли реалiзувати своє виборче право, хоча на деяких дiльницях вибори тривали до двох - навiть п"яти годин наступного дня. Бiльшiсть серед 600 тис. членiв виборчих комiсiй не мала достатньої пiдготовки, чим i зумовлено зафiксованi численнi помилки; подекуди не виключалися й фальсифiкацiї. Мiсцева влада за 14 рокiв незалежностi так i не спромоглася пiдготувати реєстр виборцiв i виборчих примiщень, а партiї та блоки не досить серйозно поставились до завдання пiдбору досвiдчених кадрiв. Украй незадовiльно були органiзованi вибори на закордонних дiльницях, а на територiї Приднiстров"я не створили жодної, щоб не додати голосiв "регiоналам".
   Згiдно з оцiнками, партiї та блоки витратили на кампанiю близько п"яти мiльярдiв доларiв (не рахуючи державних коштiв), але джерела фiнансування, включаючи закордоннi, залишилися невiдомi навiть державним контролюючим органам.
   НСНУ за пiвтора року так i не стала справдi народною, залишившись звичайною чиновницькою структурою. Кампанiя правлячої партiї була млявою, невиразною, без вiдвертого i щирого аналiзу помилок i прорахункiв влади. Цей факт вмiло використала Ю.Тимошенко, запропонувавши "помаранчеву альтернативу" "помаранчевiй командi" - надмiрне захоплення розподiлом "революцiйних трофеїв" завжди призводить до втрати стратегiчної iнiцiативи.
  
  
  БРАТИ, ОБ"ЄДНАЙМОСЯ!
  
  Кiнець ХХ столiття - початок ХХI столiття в козацькому русi характеризується як перiод росту органiзацiй рiзного напрямку та чисельного росту цих органiзацiй. Вiд материнської органiзацiї (Всеукраїнська громадська органiзацiя Українське козацтво) почали вiдходити крайовi органiзацiї та й просто окремi первиннi товариства й утворювати свої - незалежнi. Це ж стосується й Одеського краю.
  Збiльшення кiлькостi членiв козацьких органiзацiй веде до появи поглядiв, вiдмiнних вiд поглядiв керiвництва цих органiзацiй. Якщо керiвництво толерантне, мудре - вiдмiни в поглядах ведуть до розвитку органiзацiї, покращання її роботи, змiцненню авторитету в широкому загалi. Але якщо керiвництво органiзацiї авторитарне, не терпить iнших поглядiв на розвиток руху, крiм своїх, - суперечки виливаються в розкол. Тут є й позитивний момент: можна вважати, що це не розкол, а очищення; невдоволенi дiяльнiстю органiзацiї козаки створюють свiй пiдроздiл i намагаються працювати краще.
  Така ж ситуацiя склалася на Українi й з партiями. Їх багато, але до Верховної Ради пройдуть небагато: шiсть-сiм (можливо, "нашiсти", "регiонали", "бютiвцi", "вiтренкiвцi", комунiсти, соцiалiсти, "костенкiвцi"). Й надалi кiлькiсть цих партiй буде зменшуватися; залишаться тi, що будуть користуватися довiрою виборцiв. На мiсцях (обласнi, районнi ради) картина буде строкатiшою...
  Так i в козакiв: збiльшується кiлькiсть органiзацiй - зменшується кiлькiсть членiв цих органiзацiй; падає їх авторитет; зменшується кiлькiсть практичних дiй; зменшується кiлькiсть людей, що пiдтримують їх; а далi - бiльшiсть органiзацiй iснує лише формально. Вiдтак, об"єднання рiзних органiзацiй можливе лише на грунтi реальних практичних iнтересiв лiдерiв, членiв органiзацiй; й можливо, лише на деякий строк, й можливо в однiй-однiсенькiй справi. Вважаю можливим об"єднання зусиль органiзацiй для проведення конкретних справ (без формального, органiзацiйного об"єднання) за принципом КТП (колективна творча справа). Ця методика розроблена росiйським вченим Iвановим й дає добрi результати. Але повинна бути тодi Координацiйна рада справи (рада отаманiв), рiшення якої безумовнi для виконання.
  До речi, багато крайових, районових, первинних товариств органiзацiйно входять до декiлькох об"єднань козацтв та органiзацiй, на практицi демонструючи толерантнiсть та здатнiсть до дiєвого дiалогу i спiвробiтництву. Можливо, це ще один з шляхiв практичного об"єднання зусиль в справах козацьких; об"єднання дiєвого, а не формального... (42)
  
  
   В лютому 2006 року козаки Днiстровської Сiчi Царенков О.П., Єремєєв В.I., Тимофєєв В.Я. мали розмову в м. Овiдiополi з Першим Заступником Гетьмана Українського Козацтва генерал-отаманом А.I.Петьком. Як наслiдок розмови - з"явився наказ Љ25 по Чорноморському Козацькому Вiйську.
  
  
  НАКАЗ Љ25
  
  Українське Козацтво
  Бог, Україна, Козацтво Наступай i Перемагай
  Чорноморське Козацьке Вiйсько
  23 лютого 2006 року м. Одеса
   "Про утворення Днiстровського Окружного кошу (Малої Сiчi) та наказних отамана i заступника"
  
   Виходячи з вимог Указiв Президента України вiд 04.01.1995 р. Љ14/95 "Про вiдродження iсторико-культурних та господарських традицiй українського козацтва", вiд 15.11.2001 р. Љ1092/2001 "Про Нацiональну програму вiдродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 рр.", прагнучи прискорення, подальшого розвитку та утвердженню Українського козацтва як нацiонально-громадської консолiдуючої сили українського суспiльства, а також по вiйськово-патрiотичному вишколу молодi, органiзацiї фiзкультурно-спортивної та культурно-просвiтницької роботи, сприянню взаємодiї козацьких товариств з правоохоронними i прикордонними структурами та розвитку козацьких пiдприємств, промислiв тощо, на пiдставi Статуту Чорноморського Козацького Вiйська, пункт IV.7.9.
   НАКАЗУЮ:
   1. Утворити мiжрайонове об"єднання (Малу Сiч) Днiстровський окружний кiш Чорноморського Козацького Вiйська, в який входять територiально мiсто Бiлгород-Днiстровський та Бiлгород-Днiстровський, Саратський, Арцизський, Татарбунарський, Тарутинський райони.
   2. Призначити наказним отаманом окружного коша, заступником Польового Гетьмана Чорноморського Козацького округу та Чорноморського Козацького Вiйська Українського козацтва - полковника Українського Козацтва пана Царенкова Олександра Петровича, його заступником - курiнного УК пана Єремєєва Вiктора Iллiча.
   3. Керiвництву Окружного коша пп. Царенкову О.П. та Єремєєв В.I. приступити до виконання своїх обов"язкiв, визначених Статутом Чорноморського Козацького Вiйська.
   4. Провести реєстрацiю в крайовiй канцелярiї ЧКВ окружного коша ззаведенням на кожного козака облiкової
   Картки, документацiї канцелярiї, реєстру особового складу, вирiшенням питання пошиву козацьких одностроїв i екiпiровки козакiв, виготовлення вiдповiдної атрибутики та козацького стягу, за допомогою адмiнiстрацiй мiста Бiлгорода-Днiстровського та районiв вирiшити питання примiщень для канцелярiї коша та район нових козацьких товариств, утворити останнi, де вони вiдсутнi (по узгодженню з Верховним Отаманом ЧКВ), а саме:
   - сформувати козацьку старшину окружного коша;
   - провести органiзацiйну роботу по укрiпленню окружного коша за рахунок вступу в товариство кращих та визнаних в районах трудових виробничих колективiв, бiзнесових структур i їх керiвникiв (в якостi колективних членiв), вiйськовослужбовцiв запасу ЗСУ, прикордонної служби України та правоохоронних органiв, службовцiв, робiтникiв, представникiв iнтелiгенцiї та органiв влади;
   - всю роботу направити на наведення порядку та дисциплiни, уваги до кожного козака i козацької родини, на виконання конкретних справ згiдно Статуту ЧКА та наказiв i розпоряджень Верховного отамана ЧКВ, рiшень козацьких рад та рад крайових старшин;
   - довести до керiвництва мiста Бiлгорода-Днiстровського та районiв, господарських структур, прикордонних пiдроздiлiв i правоохоронних органiв про органiзацiю окружного коша та його керiвництва.
   5. Наказ довести до старшини i козакiв Днiстровського окружного коша та Чорноморського Козацького округу - Чорноморського Козацького Вiйська Українського Козацтва.
   6. Контроль за виконанням наказу покласти на наказного писаря ЧКВ, полковника УК пана О.Коваленка.
   Перший Заступник Гетьмана Українського Козацтва, Польовий Гетьман, Верховний отаман Чорноморського Козацького Округу - Чорноморського Козацького Вiйська генерал-отаман УК А.Петько.
  
  
  АДАМIВСЬКА СIЧ - ПРИЙОМ У КОЗАЧАТА
  
   23 лютого 2006 року в Адамiвськiй школi вiдбулося Свято прийому у козачата. Висвячували в козачата полковник УК Л.Г.Городецький - отаман Бiлгород-Днiстровської паланки (вiйськовий пенсiонер, прапорщик запасу ЗСУ, приватний пiдприємець), генерал-хорунжий УК М.П.Скляренко - отаман Буджацької Сiчi (вiйськовий пенсiонер, пiдполковник запасу ЗСУ, фермер), полковник УК В.Я.Тимофєєв - заступник Польового Гетьмана УК, отаман-наставник "Молодої Сiчi" УК (педагогiчний пенсiонер, капiтан запасу ЗСУ, начальник вiддiлу органiзацiйної та кадрової роботи Бiлгород-Днiстровської районної державної адмiнiстрацiї), полковник УК В.О.Гавриленко - отаман-наставник "Молодої Сiчi" УК (вiйськовий пенсiонер, пiдполковник запасу ЗСУ, адмiнiстратор дозвiльної системи Бiлгород-Днiстровської районної державної адмiнiстрацiї).
   На святi були присутнi педагоги-органiзатори, заступники директорiв з виховної роботи шкiл району, Адамiвський сiльський голова М.А.Бурлай, Адамiвськi педагоги - В.М.Вронська, В.Н.Гриценко. Пiсля посвяти вiдбулися педагогiчнi посиденьки; педагоги та козаки обмiнялися думками щодо реалiзацiї в школах системи козацько-лицарського виховання. (43)
  
   В травнi-червнi 2006 року в районнiй газетi "Советское Приднестровье" пройшла серiя моїх статей про сучасне козацтво Пiвденноукраїнського Заднiстров"я.
  
  
  СУЧАСНЕ КОЗАЦТВО ПIВДЕННОУКРАЇНСЬКОГО ЗАДНIСТРОВ"Я
  
  ...Iсторiя вчить, що ефективне те, що утверджує своє. А своє у нас - козацтво - спосiб життя вiльної людини, яка iз зброєю в руках захищала Богом данi їй вольностi й права...
  
   Iсторичнi умови буття українського народу породили самобутнiй феномен - козацтво. Воно втiлювало в собi фiзичне i духовне здоров"я нацiї, iнтелектуальну силу, життєздатнiсть, оптимiзм i енергiю. Це була об"єднана, згуртована, iдейно i духовно зцементована, суворо дисциплiнована нацiональна сила, яка очолювала боротьбу проти чужоземних ворогiв. Сучасний загальнодержавний сплеск цiкавостi до iсторiї козацтва й зокрема увага до його проблем пояснюється просто: йде формування нацiональної елiти, яка спирається в своїй дiяльностi на нацiональний - козацький! - досвiд державотворення. Тому поглиблення i примноження козацько-лицарських традицiй в сучасних умовах сприятиме нарощенню зусиль державотворчого спрямування, пiднесенню духовностi як кожної особистостi зокрема, так i всього народу, суспiльства в цiлому.
  
  
  I. КОЗАЦЬКА ПЕДАГОГIКА Й СУЧАСНА ОСВIТА
  
  "Протягом кiлькох столiть - вiд кiнця ХУ до кiнця ХУIII - тривала на нашiй землi доба, названа козацькою ерою. Як багато важила вона в iсторiї України, свiдчить той факт, що нас, українцiв, i сьогоднi звуть у свiтi козацьким народом. Та й самi ми не втратили духовного зв"язку з лицарями-козаками. Хiба ж випадково й досi називаємо козацькими свої степи, свої пiснi й журбу, силу i свiй характер? Козацтво для нас стало втiленням невмирущого українського духу".
  (Шкiльний пiдручник з iсторiї України. 8 клас.)
  
   В жоднiй країнi свiту немає виховання "взагалi". Воно завжди має конкретно-iсторичну нацiонально-державну форму вираження i спрямоване на формування громадянина конкретної держави. В Українi склалася своя система виховання, яка максимально враховує нацiональнi риси i самобутнiсть українського народу. Це - українська козацька педагогiка.
   Iсторiя вчить: поки козацтво було могутньою суспiльною культуротворчою, морально-духовною, нацiонально-патрiотичною потугою, доти Україна зберiгала свою незалежнiсть чи автономнiсть. Козацтво - елiтного рiвня вiйськова органiзацiя, але самою iсторiєю їй судилося вiдiграти роль вирiшальної сили у вiдродженнi нацiї-держави, захистi демократiї i свободи, гуманiзму, найвищого рiвня - конституцiйної, правової культури.
   Багатогранною була дiяльнiсть козакiв - як звитяжних воїнiв, вiльнолюбивих громадян, полiтичних i державних дiячiв, умiлих господарiв землi, досвiдчених хлiборобiв, творцiв мистецтва, мудрих вихователiв дiтей.
   Дика i темна, свавiльна, гультяйська сила, як атестували козацтво недруги України, цiєї мiсiї виконати не могла.
   Нагадаймо свiдчення Дмитра Яворницького: на Сiч приймали лише тих, хто визнавав православну вiру, спiлкувався українською мовою, брав присягу захищати до останнього подиху людину, родину, вiйськове товариство й Україну та за них бути готовим вiддати й життя. Iноземцi вiдзначали: козацтво породило найвидатнiший феномен лицарства, патрiотизму, честi - духовне побратимство, їм не вдалося зафiксувати жодного випадку зради цього типу родства!
   I цiлком зрозумiло, що такий тип людей не мiг з"явитися сам собою, з нiчого.
   Вирiшальну роль у кристалiзацiї українського характеру вiдiграла козацька освiта - педагогiка самопiзнання та самореалiзацiї, особової й нацiонально-релiгiйної самосвiдомостi, фiлософiї жити по-людськи: чесно i совiсно, патрiотично й професiонально, на засадах демократiї i свободи, красиво i просто.
   Славетний Байда Вишневецький не тiльки поборює вiйськову потугу татар i туркiв, а й гордо вiдкидає компромiс (навiть в iм"я життя) з поневолювачами народу ("Вiра твоя, - кидає вiн у вiчi султановi - погана, - тож волiю умерти, але не бути у спiлцi з тобою!"). В iм"я розквiту народу Сагайдачний з усiм своїм кошем вступає до Київського освiтнього братства; Богдан Хмельницький сприяє розвитку Києво-Могилянської академiї; багато полковникiв здобуває освiту в зарубiжних унiверситетах. Гетьман Мазепа будує освiтнi заклади та храми; Пилип Орлик творить найдемократичнiшу та найгуманiстичнiшу в Європi Конституцiю; Кирило Розумовський докладає максимальних зусиль для створення в Батуринi унiверситету, очолює росiйську академiю наук i здобуває всеєвропейське визнання. Україна вся була всiяна навчально-виховними закладами i закономiрно була визнана Європою як найосвiченiша країна-нацiя.
   Козацька педагогiка - це частина української народної педагогiки, яка формувала у пiдростаючих поколiнь синiвську любов до рiдної землi, готовнiсть її захищати вiд чужоземних загарбникiв, високу нацiональну свiдомiсть i самосвiдомiсть, глибоку духовнiсть.
   Головна мета козацької педагогiки - виховати вiльнолюбиву i незалежну особистiсть, козака-лицаря, мужнього громадянина, сутнiсть якого розкриває мiжнародне козацьке гасло: "Душу - Богу! Життя - Батькiвщинi! Серце - людям! Честь - нiкому!"
   Нiщо не повертається в традицiйних формах, час диктує свої. Не всi форми вiдповiдають сучасностi i в козацькiй педагогiцi: нинi iнший тип виробничих вiдносин, побуту, потреб та свiдомостi. Але козацький дух не втрачає сили, енергiї, цiлеспрямованостi. Тому не можуть не використовуватися такi принципи козацької педагогiки, як любов до сiм"ї, роду i нацiї; до рiдної природи, оселi, землi; дух лицарства i волелюбностi, життєносний дух побратимства; дух особової, соцiальної i нацiональної самосвiдомостi, гiдностi та честi...
   Iсторiя козацтва Пiвденноукраїнського Заднiстров"я останнього десятилiття дають нам великий iсторичний урок громадянського почину. Вiн полягає в тому, що козацько-лицарськi традицiї, цiнностi, їхнiй могутнiй духовний потенцiал цiлеспрямовано, творчо вiдроджують козацькi органiзацiї i педагоги навчальних закладiв: Бiлгород-Днiстровського педагогiчного училища (Лобанова В.С., Юрченко В.I., Головань I.М., Виштак О.М.), шкiл - Старокозацької та Молозької (Лiсiцин I.М.), Випаснянської Љ1 (Гавриленко В.О.), Вигiнської (Бiленко В.Ю., Берлiзов А.М.), Долинiвської (Тома Т.I., Долгошеєнко М.I., Молчанова Т.I.), Турлацької (Тодорова Т.П., Чумаченко В.М.), Адамiвської (Вронська В.М., Лавриненко П.М., Гриценко В.Н.).
   Завдання, якi ставлять перед собою наставники наших Заднiстрових Сiчей - нести в маси українознавчу iнформацiю, утверджувати демократичнi засади життя, дисциплiну i порядок, правовi i моральнi норми, культуру поведiнки; боротися з алкоголiзмом, наркоманiєю, злочиннiстю, iншими суспiльними хворобами, бо у перiод моральної кризи, дегероїзацiї i деморалiзацiї значної частини нашого суспiльства козацько-лицарськi традицiї, козацька сiмейна, шкiльна i соцiальна педагогiка високо тримають стяг вершинних нацiональних i загальнолюдських цiнностей, здобуткiв елiтних прошаркiв рiдного народу, лицарської духовностi.
  
  1. Бiлгород-Днiстровське педагогiчне училище.
  Iз 1994 року (пiсля появи в педагогiчнiй пресi концепцiї козацького
  виховання) i по теперiшнiй час викладачi Лобанова В.С., Юрченко В.I., Головань I.М., Виштак О.М. опрацьовують iз студентами старших курсiв шляхи впровадження в практику освiти козацьку педагогiку. Студенти писали:
   Виходцев Р.Г., (1995): "Можна зробити висновок, що вiдродження культурно-освiтнiх козацьких традицiй - одна з необхiднiших i найважливiших граней змiцнення незалежностi України. Все це досягається за допомогою козацької педагогiки, яку використовували нашi предки";
   Чудак О.В., (1995): "Взявшись до написання курсової роботи на тему козацької педагогiки, я хотiв насамперед розкрити i донести до студентiв мiцний зв"язок системи виховання сучасного i минулого. Цi всi питання дуже складнi i водночас дуже цiкавi зараз, тим паче майбутньому педагогу. I якщо я бiльше буду знати про методи, форми виховання на Українi в часи козаччини, гетьманщини, то це пiде тiльки на користь менi i всiм тим, з ким я буду про це спiлкуватись";
   Мiсержi М.В., (1999): "Пiзнання iдейно-морального, виховного потенцiалу козацької духовностi, розкриття своєрiдних форм її iснування, самобутнiх шляхiв розвитку має багато в чому вирiшальне значення у вiдродженнi та становленнi української нацiональної системи виховання, школи i педагогiки, у формуваннi в наш час вiльної, з стiйкими морально-вольовими якостями, силою духу особистостi";
   Ткаченко I.В., (2002): "Як сказав директор школи козацько-лицарського виховання - українця можна виховати тiльки виховуючи українця, бо людина може стати людиною тiльки через виховання - i, спостерiгаючи розвиток сучасного українського суспiльства, ми приходимо до висновку, що вiдбуваються значнi змiни у вихованнi пiдростаючого поколiння, зокрема нацiонального виховання. Це вiдбувається завдяки тому, що все частiше в системi виховання керiвники шкiл звертають увагу на те, щоб дiтей, юних українцiв, виховували саме по-українськi, тобто використовували козацьке виховання i педагогiку".
  
  2. Старокозацька та Молозька школи.
  З числа школярiв Старокозацької, а згодом, й Молозької шкiл
  офiцером-вiдставником, учителем ДПЮ Лiсiцiним I.М. в 1996 роцi було органiзовано школу джур. У 1997 роцi старокозацькi школярi були учасниками Великої козацької ради в Києвi; старший джура виступав на цiй радi: "Сьогоднi у нас, джур дитячої та молодiжної органiзацiї Українського козацтва "Молода Сiч", створеної в нашому селi Старокозаче Одеської областi, дебют на всеукраїнському рiвнi. На сьогоднi в нашiй органiзацiї налiчується 108 осiб. Чим ми займаємось? Влiтку, окрiм занять з орiєнтування на мiсцевостi, правилам розташування наметового табору, вмiння розвести багаття, надання першої медичної допомоги, ми познайомилися з засобами зв"язку, трохи попрацювали у цiй сферi i, навiть, маємо свiй рекорд з проведення польового телефонного зв"язку на вiдстанi 100 метрiв - 43 секунди.
  Зараз ми займаємося художньою самодiяльнiстю (вчимо танцi, козацькi пiснi), спортивною гiмнастикою i, що саме головне, вивчаємо iсторiю козацтва, традицiї i звичаї наших предкiв, вiдомих на весь свiт козакiв. Разом з митним нарядом ми несемо патрульну службу, самостiйно сидiмо в засiдках по виявленню контрабандних вантажiв. Окрiм цього, з нами двiчi на тиждень проводить уроки богослов"я священик нашої Покровської церкви отець Антонiй".
  Ось що писали "Одеськi вiстi" тодi: "Багатолюдно було пiд час недiльної служби у Грецької церкви Бiлгорода-Днiстровського. 39 старокозацьких школярiв - козацьких джур та дан приїхали у мiсто, щоб, отримавши благословення отця Владислава, прийняти посвячення у козаки. Хлопчаки читають текст присяги: "Присягаю бути вiрним Боговi та Українi. Присягаюся товариству бути допомогою товаришам у козацьких справах. На славу перед Господом та Україною." Це не вистава, не театральне дiйство, а повернення до безсмертних народних витокiв, до вiри батькiв, до справи служiння своїй землi, Вiтчизнi, народу. А чому дiвчат називають данами? Даною називалася богиня води в староукраїнськiй мiфологiї. А вода - символ життя". (Б.Устименко).
  Молозькi школярi-джури займалися тiловихованням, їздили на екскурсiї.
  
  3. Випаснянська Љ1 школа.
   В школi учителем ДПЮ Гавриленко В.О. у 1999 роцi була органiзована джурова козацька органiзацiя "Молода Сiч", яка прийняла всiм своїм складом посвяту в козаки. "Молода Сiч" - самодiяльна дитяча органiзацiя, яка будує свою роботу на принципах добровiльностi, демократiї та самоврядування. Проводилися конкурси, змагання, козацькi КВК, гри, бесiди.
   Педагогiчний колектив не лишився в сторонi вiд козацької педагогiки: впроваджувалися козацькi традицiї, проводилися педагогiчнi ради "Формування нацiональної свiдомостi в процесi навчання i виховання", "Вплив дитячої органiзацiї "Молода Сiч" на формування патрiотизму школярiв".
  
  
  
  4. Вигiнська школа.
   У 1998 роцi директор школи курiнний Українського козацтва Бiленко В.Ю. та учитель фiзкультури осавул Українського козацтва Берлiзов А.М. органiзували дитячу джурову та данову органiзацiю "Молода Сiч", яка працювала на засадах Українського козацтва. Було придбано парадний однострiй (форма) для козачат, створено атрибутику. Учнi почали вивчати iсторiю козацтва, основи вiйськового мистецтва та тiлодуховиховання козакiв, пройшли посвяту в джури та дани. В лавах "Молодої Сiчi" налiчувалося 65 членiв, практично всi учнi 5-9 класiв.
  
  5. Долинiвська школа.
   В школi директором Тома Т.I., завучем Долгошеєнко М.I.,
  педагогом-органiзатором Молчановою Т.I. у 1996 роцi було створено дитячу козацьку органiзацiю "Козацький кiш", яка працює на засадах Українського козацтва. В школi створено чiтку систему виховної роботи, що ґрунтується на iсторичних i нацiональних традицiях українського народу. Ведеться гарно оформлений та талановито написаний лiтопис шкiльних справ. Дуже цiкаве дозвiлля школярiв: вечори, свята, КВК, спортивнi змагання, Козацькi забави "Суперкозак" - традицiйне травневе спортивно-мистецьке свято козачат. Працює шкiльний музей села - один з кращих в районi. Спiльними зусиллями сiм"ї та школи виховується у дiтей бажання зберегти родиннi традицiї, сiмейнi релiквiї, вивчати родовiд, прилучати їх до народних традицiй, звичаїв, обрядiв; етичнi норми взаємин мiж близькими людьми i в суспiльному оточеннi, здатнiсть пiклуватися про молодших i немiчних.
   "Козацький кiш" пройшов посвяту у козачата. Дiти всiєю душею приймають кодекс козацької честi, зростають в атмосферi взаємоповаги i взаємовиручки, добре поводять себе у побутi, добре вчаться.
  
  6. Випаснянська (Турлацька) школа.
  В Турлацькiй школi козацькому вихованню придiляють належну увагу директор Тодорова Т.П. та учитель початкових класiв Чумаченко В.М.
  Тодорова Т.П.: "... Я вирiшила для своїх другокласникiв влаштувати свято "Козацькi забави". До святково оформленої класної кiмнати завiтали батьки, старшi та молодшi братики i сестрички, друзi. Спочатку другокласники розказували про iсторiю Запорозької Сiчi, про славних козакiв. Потiм хлопчики змагались у швидкостi чищення картоплi, перетягування канату, вiджимання вiд пiдлоги; стрибали у мiшках, намагались якнайбiльше назвати українських мiст, виявляли свої мовленнi здiбностi, складали вiтальнi листiвки, якi вручали дiвчаткам разом з квiтами. Всi хлопчики пройшли випробування i були прийнятi до козацького загону."
  Чумаченко В.М.: " Я весь час намагаюся на уроках читання i рiдної мови дати бiльше знань дiтям про минуле наших предкiв. Я поставила перед собою мету: розширити знання учнiв з життя запорозького козацтва, розкрити феномен козацтва, показати його роль в iсторiї українського народу, виховувати в учнiв любов до рiдного краю, бажання бути гiдними синами України, прагнути стати сильними, здоровими, розумними i цим створювати дружний колектив."
  В тому, що Тодорова Т.П. та Чумаченко В.М. звернули увагу на патрiотичне виховання дiтей (у формi козацького), є закономiрнiсть - козацтво, як якiсть менталiтету українця, притягує до себе юнi, незiпсованi душi - романтикою звитяги, побратимства, всiм тим, що ми називаємо польотом душi.
  
  7. Адамiвська школа.
  Адамiвська школа козацько-лицарського виховання - громадський (на базi загальноосвiтньої школи) навчально-виховний заклад нового типу, покликаний дати учням додаткову козацько-лицарську освiту, забезпечити їх надiйний духовний зв"язок з предками, розвинути стосунки з сучасниками i зорiєнтувати козачат на iнтереси нащадкiв, бо творче вiдродження в життi iдей i засобiв козацької педагогiки має забезпечити виховання фiзично здорових, морально чистих i по-лицарськи мужнiх та сильних духом громадян незалежної України.
  Автором школи є її колишнiй директор - Тимофєєв В.Я., вiн же, разом iз завучем Лавриненко П.М. та педагогом-органiзатором Грищенко В.Н. - спiвзасновник Адамiвського курiня Адамiвської Сiчi (громадської дитячо-юнацької органiзацiї Українського козацтва). Теперiшнiй директор - Вронська В.М. - примножує славнi виховнi традицiї школи.
  У вихованнi нацiонально свiдомих козакiв та берегинь педагогiчний колектив бачить три ступенi: 1. Родинно-дошкiльне виховання козачати та лелi. 2. Родинно-шкiльне виховання джури та дани. 3. Громадсько-родинне виховання козака та берегинi.
  Кожен з етапiв козацько-лицарського виховання має свої особливостi i проводиться: А).Родинно-дошкiльне - через роботу з батьками дошкiльнят та введення спецiальних курсiв до програми дитячого садочка. Б).Родинно-шкiльне - у формi роботи Адамiвської школи козацько-лицарського виховання ( а/класна робота за рахунок варiативної частини з основних дисциплiн козацько-лицарського виховання; б/позакласна робота за рахунок гурткiв, у формi Козацької республiки - одна з форм самоврядування учнiвського колективу та класних козацьких загонiв; в/позашкiльна робота у формi дiяльностi дитячо-юнацької органiзацiї "Молода Сiч" Українська козацтва ). В). Громадсько-родинне - у формi дiяльностi мiсцевого осередку Українського козацтва (Адамiвського курiня) та жiночої громади Українського козацтва.
  Основна мета Адамiвської школи козацько-лицарського виховання - формування в родинi, школi й громадському життi творчої особистостi козака-лицаря, захисника рiдної землi з яскраво вираженою українською нацiональною свiдомiстю i самосвiдомiстю, свiтоглядом i духовнiстю. Практика роботи школи свiдчить, що введення потенцiалу козацько-лицарської духовностi у виховний процес значно полегшує формування вiльної, зi стiйкими морально-вольовими якостями й силою духу особистостi.
  
  8. Духовне виховання.
  Практично всi педагоги, якi впроваджували в практику своєї школи
  козацьку педагогiку, вважають, що в систему виховної роботи з козачатами, крiм тiловиховання, треба вводити й духовне виховання, що на практицi означає введення християнської моралi.
  Генеральний суддя Буджацької Сiчi Б.Устименко: "У нас церква вiдокремлена вiд держави, але в одеських єврейських школах учнiв ознайомлюють iз змiстом свячених книг. В польських школах вивчають Бiблiю. Особисто я вважаю, що в наш час бездуховностi, яка росте, корисно було б знайомити нашу молодь з дитинства хоча б iз канонiчними заповiдями, щоб дитина змогла вiдрiзнити добро вiд зла."
  В останнє десятилiття дедалi бiльше полiтичних i культурних дiячiв, учителiв, батькiв звертаються до християнських моральних цiнностей як найбiльш стiйких, унiверсальних, не пiдвладних полiтичнiй та iдеологiчнiй кон"юнктурi. Це означає, що сучасне українське суспiльство поступово пiдходить до визнання й опанування етичних основ християнства, вiд яких воно було штучно вiдлучене протягом багатьох десятилiть i до яких у бiльшостi людей навiть було сформовано рiзко негативне ставлення.
  Нiхто не буде сперечатися, що Церква є носiєм духовностi. Так воно i є, адже те, чого навчають тут, спрямоване на забезпечення нашого духовного добробуту, i найперше гармонiї нашого внутрiшнього свiту. Багато людей вiдвiдують храми, вважають себе вiруючими i повага до традицiй та релiгiї свого народу стримує багатьох з них вiд хибних крокiв. Свою роль тут вiдiграє i громадська думка, а тому людина буде намагатися жити i дiяти так, щоб не було соромно перед людьми.
  Лише розвинута моральнiсть, лише прийняття абсолютних вiчних норм спiвжиття допоможе у потрiбну хвилину пiдлiтку (юнаку) - вiн не буде вагатися, втримається, не пiде на умовляння товаришiв, адже матиме приписи на всi випадки життя. А нагородою буде чисте сумлiння та гармонiя внутрiшнього свiту...
  Формування духовностi як основної якостi людини, визначення її духовних прiоритетiв, обґрунтування системи цiнностей, на яких має базуватися життя дитини - основнi напрямами роботи духовного виховання.
  Отже, тривале функцiонування i понад ситуативний, iнтегративний характер цiнностей, увiйшли до людської культури як християнськi моральнi настанови, зумовлюють їх особливу роль у процесi виховання дiтей та молодi й спонукають нас - педагогiв - до вироблення засобiв i методiв їх засвоєння учнями...
  
   Аналiз дiяльностi педагогiв в напрямку козацько-лицарського виховання учнiв свiдчить, що ефективнiсть цiєї роботи значною мiрою залежить вiд особи, яка спрямовує дiяльнiсть колективу, її впливу на оточуючих. Загальнi риси цього процесу (формообразуючи фактори): 1. Наявнiсть ентузiастiв. 2. Залежнiсть результатiв роботи вiд особистих якостей ентузiастiв. 3. Залежнiсть результатiв роботи вiд посади, яку займає ентузiаст (адмiнресурс). (44)
  
  
  II. КОЗАЦЬКI ОРГАНIЗАЦIЇ
  
  Душу - Боговi!
  Життя - Батькiвщинi!
  Серце - людям!
  Честь - нiкому!
  
  Козацтво органiзувалося в критичний для України час, вiдновило на нацiональних iдеалах державу i виховало поколiння лицарiв.
  Вiдродження козацьких традицiй сьогоднi є надзвичайно потрiбною i важливою справою. Постане сучасне українське лицарство - духовно постане Україна. Особливо цiнними iдеї козаччини є для української армiї.
  В програмi дiяльностi Українського Чорноморського козацтва, до складу якого входить бiльшiсть Бiлгород-Днiстровських козацьких об'єднань, є такi слова:
  "Враховуючи унiкальнiсть козацтва, як соцiального явища свiтового масштабу, що воно несе в собi неосяжний нацiонально-духовний, морально-виховний i вiйськово-патрiотичний потенцiал; що Українське козацтво є наша українська форма демократiї i державностi i форма вiйськового устрою; що структура органiзацiї Українського козацтва легко вписується в адмiнiстративний устрiй України i пiдкрiплює його, МЕТОЮ козацького руху є розбудова української держави через духовне об'єднання народу, мобiлiзацiя енергiї на економiчне процвiтання i пiдняття добробуту людей..."
  
  1. З 1991 року в мiстi Бiлгородi-Днiстровському дiяло Заднiстрове козацьке земляцтво. Група вищих офiцерiв 180-ї дивiзiї на чолi з її начальником штабу - полковником Токаревим А.Є. створила козацьке земляцтво - складову частину Всесвiтньої спiлки козакiв. Душею земляцтва був комендант Бiлгород-Днiстровської залоги - полковник Слєпухiн М.О. До складу органiзацiї входили полковник Кучер В.В., пiдполковники Ломовцев Ю.О., Корнєв Ю.М., Некрасов П.М., Пронiн С.В., капiтан Антонов Г.В. - за посадами - командири полкiв, вiйськовий прокурор...
  Штабом земляцтва було розроблено цiкавий документ - "Iдеологiя козаччини", який слугував фундаментом для розробки статутiв усiх наступних об"єднань козакiв Заднiстров"я.
  На початку 90-х рокiв почалося скорочення Збройних Сил; було розформовано 180-ту дивiзiю, офiцерiв-козакiв було звiльнено з армiї.
  Залишившись без пенсiй та квартир, офiцери вимушенi були шукати роботу та помешкання; багато хто з них виїхав за межi Одещини. Але козаки залишилися вiрними козацькiй iдеї: маленький осередок Заднiстрового козацького земляцтва ще працював у 1996 роцi - до його отамана Слєпухiна М.О. зверталася рада отаманiв козакiв Петербурга.
  
  2. У 1994 роцi князем Аргутiнським-Довгоруким було органiзовано кооператив "Рюрик" при Дворянських зборах пiвдня Одещини. Складовою частиною кооперативу була Буджацька Сiч - об"єднання козакiв пiвдня країни. Спiвзасновниками Буджацької Сiчi були Устименко Б.I., Деордиця I.М., Токарєв А.Є., Скляренко М.П., Бойчев В.В., Дмитренко В.В., Кучер В. В., Зуєв О.I. Першим писарем Сiчi (начальником штабу) був письменник Мисюк В.С.
  Харчук Ю.I. - один iз спiвзасновникiв Буджацької Сiчi - сказав: "Iз закриттям Заднiстрового козацького земляцтва - козацька iдея в Заднiстров"ї не вмерла - оскiльки землi Буджаку потребують захисту"...
   У складi осередка було багато впливових та знаних осiб, але позицiя керiвництва стосовно других осередкiв козацтва у районi (курс на iзоляцiю та елiтаризм) не дала Сiчi можливостi консолiдувати та очолити козацький рух. Та ще й князь багато часу був у роз"їздах (справи за кордоном - був особистим секретарем Великого князя Володимира - нащадка росiйського iмператорського престолу; керiвництво дворянським зiбранням Пiвдня України та iн.), а вiдсутнiсть отамана паралiзувала роботу осередка, бо за першим статутом Сiчi отаман практично одноосiбно керував роботою Буджацького козацтва (печатка та фiнанси осередка були в руках князя). Буджацька Сiч була незалежною обласною органiзацiєю i не входила до лав Українського козацтва - на той час єдиноi у країнi козацької органiзацiї всеукраiнського масштабу. У складi Сiчi дiяли козацькi осередки в Саратi (Iванов С.I.), Тарутiно, Арцизi, Татарбунарах, Кiлiї, Їзмаїлi, "але тамтешнi полковники, крiм саратського Сергiя Iванова, майже нiчого не зробили для вiдродження козацтва" (Б.Устименко). Було проведено коло з органiзацiйних питань, на якому була затверджена нова редакцiя Статуту Сiчi, який вiдтепер обмежував права отамана та розширював права та повноваження сiчової старшини; керiвництво Сiччю перетворювалось iз одноосiбного на колегiальне; отаманом було обрано Деордицю I.М., писарем Черв"яка О.О. До Бiлгорода-Днiстровського приїздив Гетьман Українського козацтва В.Мулява, який мав зустрiчi з керiвництвом Буджацької Сiчi та Бiлгород-Днiстровської паланки.
  В кiнцi 90-х рокiв керiвниками Сiчi було обрано Скляренко М.П. (отаман) та Воробйова В.М. (писар).
  
  3. З 1994 року працює Бiлгород-Днiстровське паланкове товариство козакiв-пасiчникiв, яке очолює Городецький Л.Г. В паланцi нiколи не було розбрату - паланкова старшина завжди спокiйно й розважливо вирiшувала всi суперечки мiж козаками i не доводила цi суперечки до розколу.
  Найактивнiшими членами козацької паланки пасiчникiв були - Берлiзов Андрiй, Костецький Євсей, Марин Георгiй, Сердцевич Дмитро, Панаїт Федiр, Денисов Iван, Денисов Юрiй, Греча Якiв, Соловєнко Володимир, Сидоренко Володимир, Чумаченко Василь, Швачка Петро, Вiдман Iван, Смаглiй Павло, Хоменко Євген, Вiтряк Микола-старий.
  Згодом до пасiчникiв приєдналися козаки мiста Бiлгорода-Днiстровського Майстро Анатолiй, Василь Якименко, Iгор Лелеченко, Бiлоусенко Павло, Вiтряк Микола-молодий, Вiтряк Борис, козаки Адамiвського курiня - Тимофєєв Валерiй, Гуцан Валерiй, Редько Анатолiй, Завацький Дмитро, Гамар Iван, Гречко Леонiд...
  На енергiю та бажання козакiв робити справи милосердя звернула увагу влада - ми почали взаємодiяти: отримали примiщення пiд канцелярiю, перукарню, почали переобладнання колишнього банно-прального комбiнату, готували документацiю для вiдкриття ринку "Козацький привiз", будiвлi козацької церкви...
  Бiлгород-Днiстровська паланка входить до складу Українського козацтва ( перший Гетьман УК В"ячеслав Чорновiл). Вiд Чорновола група козакiв паланки отримала першi козацькi нагороди - Хрести з мечами. Першим в паланцi цей Хрест отримав Л.Городецький.
  Для розвитку козацтва у Бiлгород-Днiстровському (мiстi та районi) Леонiд Григорович зробив дуже багато. Вiн налагоджував роботу курiнiв по селах ( цих курiнiв - 7), завозив малозабезпеченим верствам населення вугiлля за цiнами вдвiчi нижче комерцiйних, вiдкрив перукарню, яка обслуговує пенсiонерiв, iнвалiдiв, органiзував пункт самозабезпечення козакiв продуктами харчування, зокрема, там реалiзується якiсний мед, дешевший, нiж на ринку i ще багато реальних справ.
  Л.Городецький очолив i приймав безпосередню участь у роботi з забезпечення козакiв одностроєм: через Мiнiстерство оборони України та речову службу Одеського вiйськового округу обозна служба паланки придбала офiцерськi мундири кольора морської хвилi. Такими ж мундирами було забезпечено джур та дан Адамiвської школи.
  Була придбана ритуальна козацька зброя, бунчуки, перначi, виготовленi прапори та корогви. Розробленi козацькi ритуали - прийняття до козацтва, освяти зброї, козацьких святинь та iн. Паланка почала спiвпрацювати з православними священнослужителями. Був свiй козацький капелан - отець Микола.
  Козаки брали участь у Великих радах Українського козацтва.
  
  4. З 1994 року працює Адамiвський курiнь Українського козацтва - автономний осередок козацтва у складi Бiлгород-Днiстровської паланки. Вiн виник у Адамiвцi як козацька добровiльна народна дружина; взаємодiяв у справi охорони порядку на територiї сiльської ради з районним вiддiлом МВС, з районною радою, з 27 бригадою Бiлгород-Днiстровського гарнiзону, з прикордонниками Старокозацької прикордонної залоги...
  Першими реєстровими козаками Адамiвського курiня були Тимофєєв Валерiй, Гуцан Валерiй, Редько Анатолiй, Дмитро Завацький, Гречко Леонiд, Козаченко Олександр Iванович, Козаченко Олександр Антонович, Рибальченко Вiктор, Кулiков Руслан, Даниленко Iван, Маринеску Микола, Кульчицький Анатолiй, Николайчук Юрiй, Басюк Вiктор, Козубенко В"ячеслав, Чеботюк Олександр, Бiлоус Василь, Козубенко Феодосiй, Гончаров Вiктор, Лаврiненко Юрiй, Деревенча В"ячеслав, Одорожа Iгор, Лазуренко Дмитро, Макаренко Федiр, Макаренко Сергiй, Редько Сергiй.
  Адамiвський курiнь налагодив роботу з вiдродження прогресивних козацьких традицiй, плiдно спiвпрацював з органами мiсцевого самоврядування. Метою його дiяльностi було сприяння мiсцевим органам влади в забезпеченнi громадського порядку, боротьбi iз злочиннiстю i правопорушеннями.
  
  Кiнець ХХ столiття в козацькому русi характеризується як перiод росту органiзацiй рiзного направлення та чисельного росту членiв цих органiзацiй. Причиною цьому слугувало пiдвищення загального iнтересу до справ козацьких у країнi i зокрема Указ Президента України "Про День Українського козацтва".
   Збiльшення кiлькостi членiв козацьких органiзацiй веде до появи поглядiв, вiдмiнних вiд поглядiв керiвництва цих органiзацiй. Якщо керiвництво толерантне, мудре - вiдмiни в поглядах ведуть до розвитку органiзацiї, покращання її роботи, змiцненню авторитету в широкому загалi. Але якщо керiвництво органiзацiї авторитарне, не терпить iнших поглядiв на розвиток руху, крiм своїх, - суперечки виливаються у розкол. Тут є й позитивний момент; можна вважати, що це не розкол, а очищення: невдоволенi дiяльнiстю органiзацiї козаки створюють свiй пiдроздiл i намагаються працювати краще...
   Подiбна ситуацiя у кiнцi ХХ столiття склалася в Українському козацтвi на всiх рiвнях - вiд всеукраїнського до мiсцевого, зокрема в Одеськiй крайовiй та Бiлгород-Днiстровськiй районнiй та мiськiй органiзацiях.
  
  5. В 1998 роцi було створено Бiлгород-Днiстровський козацький Кiш. Першими козаками Кошу були Скляренко М.П., Вiтряк М.К., Устименко Б.I., Черв"як О.О., Горлачов В.П., Воробйов В.М., Бойчев В.В., Мельниченко Г.Б., Скиба М.Є., Лелеченко I.А., Городниченко П.М., Кулинський В.Я., Зуєв О.I., Лiсiцин I.М., Павлюк В.В., Оленєв I.П.
  
   6. Вiд Бiлгород-Днiстровського козацького Кошу вiдпочкувався 1-й Бiлгород-Днiстровський Окружний полк iм.П.Орлика, спiвзасновниками якого є Врублевський М.В., Єремєєв В.I., Дейна М.К., Оленєв I.П., Царенков О.П., Хоменко Є.В. Першим отаманом полку був Царенков О.П., потiм козаки отаманом обрали Врублевського М.В.
  
   7. Вiд полку вiдiйшов Бiлгород-Днiстровський Окремий курiнь iм. С.Бiлого, спiвзасновниками якого є отаман Городниченко П.М., козаки Сокорев Ю.О., Сокорев О.О., Чудак В.С., Павленко О.Д., служитель УПЦ отець Микола Григоращенко. Штаб-квартира куреню знаходиться на вулицi Плавневiй; над воротями майорить державний прапор.
  
   Розпорошенiсть заважала козакам плiдно працювати (де два українця - там три гетьмана).
   Л. Городецький писав ще у 1999 роцi: " Чи може щось об"єднати козацьких лiдерiв?
  Об"єднати може тiльки Гетьман України - глава держави - признаний авторитет. Хто? Сьогоднi це вакансiя. Дiждемось президентських виборiв, якщо буде вибiр.
  Якi перспективи розвитку вiдродженого козацтва? Перспективи вiдкриваються на шляху. Важливо йти цим шляхом i не збиватися ради хвилинних вигiд.
  Йти крiзь терни i без сумнiвiв служити людям в їм"я Добра i Господа, їм"я якому Христос. Це найтяжчий шлях, але iншої дороги до Правди в козакiв бути не може.
  Козак може бути задоволений, коли народ буде задоволений своїм становищем. Чи буде це результатом дiяльностi козацтва, чи результатом iншого Промислу - це не важливо. Важливо, щоб козаки не були стороннiми свiдками подiй.
  Щоб не соромно було пiдписатися пiд гаслом: "Слава Богу, що ми козаки!", - треба виборювати свої вольностi, разом навалюючись на перепони i тi перепони ламати, а не обходити."...
  
  Початок ХХI столiття в Бiлгород-Днiстровському районi для козакiв ознаменувався якiсним ростом i загальною зацiкавленiстю влади у спiвробiтництвi. Це було пов"язано iз Указами Президента України про створення державної Координацiйної ради з питань розвитку козацтва (такi ради були в Одесi i в Бiлгородi-Днiстровському - при обласнiй та районнiй державних адмiнiстрацiях) та прийняттям Нацiональної програми розвитку козацтва в Українi.
  Почали працювати:
  8. Бiлгород-Днiстровський курiнь Вiйська Запорозького - отаман М.М.Возний; Монашiвська сотня (автономно у складi куреня, отаман - В.П.Ткаченко).
  9. Жiноча громада Чорноморського козацького вiйська Українського козацтва - керiвник Л.Я.Горлачова.
  10. Бiлгород-Днiстровський курiнь Чорноморського козацького з"єднання Українського козацтва, отаман В.П.Бiлоус.
  
  Цiкаве спостереження: новi козацькi органiзацiї завжди утворювалися iз появою нових лiдерiв - й надалi я прогнозую рiст цих органiзацiй iз приходом у козацтво осiб - носiїв нових iдей.
  Новим у козацтвi (i характерним для цього перiоду) було спiвробiтництво козакiв усiх осередкiв ("час збирати камiння"), особливо коли необхiдно було проводити масштабнi заходи - участь у Днi мiста Бiлгорода-Днiстровського, у вiдкриттi пам"ятникiв Т.Шевченку (м. Бiлгород-Днiстровський), отаману Головатому, Богдану Хмельницькому (Одеса), органiзацiя екскурсiй для школярiв у Київ, на кораблi Чорноморського флоту (Адамiвська, Вигiнська, Долинiвська школи), районне свято на базi Адамiвської школи, Свято козацької пiснi, посвят у козачата учнiв Долинiвської (директор Тома Т.I.) та Турлацької (директор Тодорова Т.П.) шкiл, у козаки всесвiтньо вiдомого фольклорного ансамблю "Веселка" (керiвник М.I.Нiкiруй), хлопчачого ансамблю "Гроно" (керiвник Б.М.Нiкiруй), лiцеїстiв Тузлiвського НВК та iн...
  Почав друкуватися невеликим накладом (тиражем) регiональний козацький щомiсячник "Рiч про Буджацьку Сiч" (тут друкуються статтi теоретикiв козацького руху, новини козацької дiяльностi, художнi бiографiї лiдерiв козацького руху Буджаку та iн.).
  Було прийнято регiональну програму вiдродження та розвитку Українського козацтва на Одещинi на 2002-2005 роки. Метою територiальної програми вiдродження та розвитку Українського козацтва в Бессарабiї є - подальший розвиток козацтва як громадської сили, здатної зробити певний внесок у консолiдацiю суспiльства.
  Згiдно програми, козацтво Буджаку зосередило зусилля на: iсторико-просвiтницькiй та дослiдницькiй дiяльностi; вiйськово-патрiотичному вихованнi (iз впровадженням козацьких традицiй у навчальнi заклади та в лави армiї); спортивному розвитку; розвитку фермерських господарств та пiдприємницької i ремiсничої дiяльностi; спiвпрацi з органами правопорядку та адмiнiстрацiями i органами самоуправлiння; обстоювання засад релiгiйного виховання.
  Влiтку 2005 року було сформовано Координацiйну раду козацтва при Президентi України; готується Закон про козацтво, Нацiональна програма розвитку козацтва на 2006-2010 роки...
   Завдання отаманської верхiвки козацтва Буджаку - не втягувати козакiв в згубну конфронтацiю та релiгiйнi, мовно-нацiональнi, полiтико-економiчнi iнтриги (бо на сучасному етапi козацтво як єдина полiтична сила не сформувалась!) i щоб утримувати козацтво вiд цих iнтриг - бiльше займатися вихованням та просвiтницькою дiяльнiстю, розвивати культурнi осередки - козацькi хори, ансамблi, театри; пiклуватись про козацькi лiцеї i табори вiдпочинку та спортивного загартування дiтей i молодi.
  Ми не повиннi насаджувати зневiру. Не можна в такiй ситуацiї будувати цивiлiзовану державу; козаки повиннi не дозволяти морально i духовно перетворювати українцiв на нацiю, в якiй панують i буття якої визначають панiкери, провокатори i духовнi дезертири.
  Як сказав козак академiк-письменник Б.Сушинський: "Ми живемо в мирнiй європейськiй державi. Найбiльша мужнiсть полягає в тому, щоб кожен з нас, українцiв, на своєму робочому i житейському мiсцi, щоденно - борозна до борозни, цеглина до цеглини, слово до слова - пiдтверджував козацьку вiрнiсть в iм"я України, козацьку мужнiсть задля захисту України, козацьку працьовитiсть i поряднiсть задля процвiтання України.
  Оце вона i є - житейська, бiблiйна, а отже й козацька мудрiсть нашої Нацiональної iдеї. Бо: велич козацької Української Нацiональної iдеї - у величi козацького духу! (45)
  
  
  III. КОЗАЦЬКI ХУДОЖНI КОЛЕКТИВИ
  
  У кого немає культури, у того позитивних якостей
   лише половина. Вiд особи, яка не пройшла школи мистецтва,
  завжди вiддає грубiстю; людинi потрiбно шлiфувати себе,
  прямувати у всьому к досконалостi.
   Грасiан.
  
   В статутах усiх сучасних козацьких органiзацiй Заднiстров"я мовиться про необхiднiсть розвивати козацьку культуру, зокрема:
   Чорноморське козацьке вiйсько, Чорноморське козацьке з"єднання: "...створення козацьких фольклорних колективiв, ансамблiв";
   Окремий полк iм. П.Орлика, Бiлгород-Днiстровський Кiш Буджацької Сiчi: "...вiдродження, утвердження i розвиток української культури";
   Програма "Джура" Українського козацтва: "Органiзувати дитячi фольклорнi колективи з вивчення козацької пiснi та танцю, української народної пiснi та танцю";
   Статут Молодої Сiчi Українського козацтва: "Вiдродження козацьких мистецьких традицiй: кобзарства, лiрництва, гуртового спiву, танцю, дотепного влучного слова, рiзьбярства, художнього розпису, художньої вишивки, iконопису";
   Програма розвитку Чорноморського козацтва на 2002-2005 роки: "п.4. Вивчити можливостi й утворити у районах новi козацькi творчi самодiяльнi колективи, надавати пiдтримку створеним мистецьким колективам, провести районнi фестивалi-огляди козацького мистецтва".
  
  1. Козацький духовий оркестр.
  Iз органiзацiєю козацьких осередкiв в Бiлгород-Днiстровському районi та мiстi - навеснi 1996 року вiд вiйськового оркестру Бiлгород-Днiстровської залоги (гарнiзону) вiдбрунькувався козацький духовий оркестр (малий склад). Вiн складається з труб (3), баритону (1), тенорiв (2), валторни (1), альту (1), басу (1), тромбону (1), великого барабану (1), малого барабану (1). Керiвник козацького духового оркестру - Радченко Степан Федорович.
   Козаки обслуговували козацькi заходи: конференцiї, зустрiчi з отаманами, паради, ходи, виступали з концертами духової музики, надавали ритуальнi послуги за помiрними цiнами...
   Найактивнiшими учасниками оркестру було створено ядро - козацьку раду - члени якої є Радченко Степан, Дегтяр Леонiд, Литвин Петро, Хомко Анатолiй, Радченко Володимир, Лiсовий Анатолiй.
   Приємно було пройтися головною вулицею Бiлгорода-Днiстровського з козацьким оркестром.
  
  2. Хор української народної пiснi "Мрiя".
  16 рокiв тому молодий, енергiйний, талановитий Iван Зорило прийшов на завод медичних виробiв (сьогоднi ВАТ "Гемопласт") з метою створити хоровий колектив. Й це йому вдалося.
   В 1989 роцi на базi заводу медичних виробiв було створено хор української народної пiснi. До складу хору входять люди рiзних професiй, рiзних нацiональностей, але всi вони великi любителi української народної пiснi.
   Через три роки колективу було надано звання "Народний". Кожен рiк хор давав звiтний концерт перед робiтниками та керiвництвом заводу. Жодне свято не проходило без його виступiв. Завжди радiсно й тепло артистiв зустрiчали не тiльки заводчани, але й жителi мiста й району.
   Про колектив багато писали в районних та обласних газетах. Хор має багато грамот, дипломiв, свiдоцтв; брав участь в мiських, обласних, мiжнародних фестивалях. На одному з таких фестивалiв - "Травнева калина" - зустрiлися з таким ж колективом з мiста Кривий Рiг. Зав"язалася творча дружба. Колектив запросили на фестиваль української народної пiснi до Кривого Рогу. Декiлька разiв приїздив криворiзький хор до Бiлгорода-Днiстровського.
   Керiвництво заводу багато допомагало колективу, видiлявся транспорт для поїздок, матерiальна допомога артистам, був на заводi свiй хорклас. Колектив преюмiвався турпоїздками до Ленiнграду, у Карпати, Крим.
   Але змiнюються часи, змiнилося керiвництво мiста, заводу. Змiнилося й наше життя. Iз-за матерiальних проблем на заводi скоротили ставки баянiстiв та керiвника хору; колектив залишився без свого хоркласу та матерiальної пiдтримки.
   Але хор не розпався, вiн продовжує жити й радувати своєю пiснею народ. Ось вже п"ять рокiв керiвник хору й баянiсти працюють з колективом безкоштовно, п"ять рокiв колектив не має нiякої пiдтримки вiд мiста. Проводили репетицiї й в ПТУ-10, й в мiськiй бiблiотецi, й в рибопромисловому технiкумi. Сьогоднi артисти мають примiщення на територiї мiського пологового будинку. В 2004 роцi видiлили старе складське примiщення , його вiдремонтували за свої кошти, виписали дошки й керiвник сам зробив лави. Зараз артисти вважають, що це хорклас й сподiваються, що тут вони будуть працювати постiйно.
   В колективi 38 осiб рiзних професiй, рiзного вiку й рiзного характеру. Але за п"ять рокiв вони дуже здружилися, "загартувалися" й стали великою спiвучою, веселою родиною й живуть за девiзом - "Нам пiсня жити й перемагати допомагає".
  
  3. Ансамбль української народної музики "Веселка".
  Дехто iз англiйцiв чи не вперше почув про Україну, коли ансамбль "Веселка" побував в Великобританiї на Мiжнародному музичному фестивалi, який проводиться пiд патронатом принца Уельського. I хоч у святi брало участь майже пiвтораста колективiв iз шести десяти країн свiту, концерт наших спiввiтчизникiв, у якому було вiдтворено яскравi i поетичнi українськi обряди, справив на розважливих жителiв Альбiону незабутнє враження. На їх запрошення ансамбль через рiк побував i на наступному фестивалi.
  "Веселцi" вже тридцять рокiв. Нинi це сталий колектив української пiснi зi спiвочою та хореографiчними групами, власним оркестром народних iнструментiв. Вирiс ансамбль iз троїстих музик, органiзованих подружжям Михайлом Iвановичем та Валентиною Опанасiвною Нiкiруй. Про Нiкiруїв кажуть, що у них трiйко дiточок: Богдан, Зоряна та ще "Веселка", i всi вони щедро обдарованi талантами.
  У складi колективу - студенти та викладачi педагогiчного училища. Їх Нiкiруї прискiпливо вiдбирають за конкурсом, а потiм ще "школять" у пiдготовчих групах перш нiж включити до основного складу. Адже ансамбль гiдно носить звання народного, а це зобов"язує постiйно тримати його у високiй художнiй формi, вдосконалювати майстернiсть спiвакiв, музикантiв i танцюристiв до професiйного рiвня.
  Керiвник - Михайло Iванович - великий знавець українських пiсенних традицiй, особливостей нацiонального мелосу, нiколи не прагнув перетворити ансамбль на академiчний колектив. Не випадково на всеукраїнських та мiжнародних фестивалях i конкурсах, зокрема у Польщi, Югославiї, Болгарiї, Нiмеччини, Англiї, слухачiв завжди вражало дуже природне i не натужне звучання "Веселки". Голос у неї м"який, проникливий, нiби огортаючий. Так завше спiвали на весiллях та на вечорницях.
  Саме обрядовi пiснi становлять основу репертуару колективу. Iз студентськими фольклорними експедицiями М.Нiкiруй об"їздив мало не всi села Приднiстров"я, збираючи невiдомi зразки гаївок, щедрiвок, весiльних та обжинкових пiсень. За роки копiткої пошукової роботи таких знахiдок стало на великий фольклорний збiрник, який вже пiдготовлено до друку.
  За час iснування "Веселки" її школу пройшло бiльше пiвтисячi студентiв педучилища, i всi вони, незалежно вiд обраної спецiальностi, на все життя стали палкими шанувальниками української пiснi. А ще за цi роки в ансамблi з"явилися колективи-паростки - спiвочi й iнструментальнi гурти, органiзованi по всiй Українi його колишнiми вихованцями. Таких уже налiчується близько тридцяти.
  ...Неповторнi хвилини щастя, коли спiваєш улюбленi з дитинства пiснi в унiсон iз знаменитим ансамблем, вiдчуваючи i себе трошки артистом. I вiдбиваєш долонi в шалених вдячних оплесках, i плачеш сльозами радостi. Тому що наша народна пiсня - то душа України.
  Знову щемно спiває сопiлка Михайла Iвановича, а Валентина Опанасiвна, яку бiлгород-днiстровцi називають своїм "буджацьким соловейком", виводить "Над горою мiсяць сходить" - найпершу i найулюбленiшу пiсню iз свого репертуару. А в ансамблi їм акомпанують i пiдспiвують Богдан та Зоряна, яким нести далi музичну естафету батькiв...
  
  4. Ансамбль української народної музики "Гроно".
  Ансамбль української народної музики "Гроно" був створений у 1997 роцi на базi мiського Центру дитячої творчостi. У цьому ж роцi колектив вперше став лауреатом мiського i обласного конкурсiв-оглядiв "Таланти твої, Україно". У складi ансамблю працює три рiзновiковi групи, що складає 45 гурткiвцiв. Ансамбль "Гроно" є лауреатом I, II та III ступенiв ХI, ХII, ХIII, ХIУ, ХУ обласних в рамках Всеукраїнських оглядiв-конкурсiв "Таланти твої, Україно".
  Творча дiяльнiсть колективу спрямована на вiдродження української народної пiснi. Весь склад ансамблю - хлопчики, тому i репертуар колективу побудований на українських похiдних маршах, козацьких пiснях, думах, баладах.
  Ансамбль української народної музики "Гроно" веде активну роботу з естетичного виховання юних слухачiв, з пропаганди українських народних пiсень. Колектив користується великою популярнiстю у мешканцiв мiста, є постiйним гостем у навчальних закладах, у дитячих таборах вiдпочинку та санаторiях Затоки та Сергiївки. Колектив є активним учасником дитячих свят, концертiв i акцiй, якi проводить мiський Центр дитячої творчостi.
  В основi успiху колективу полягає системнiсть навчавльно-виховного процесу: гра на музичних iнструментах, пошук i вiдтворення пiсенного матерiалу, розвиток вокальних здiбностей дiтей. У 2003 роцi ансамбль "Гроно" прийняв участь у Всеукраїнському фестивалi козацької пiснi "Байда", де здобув звання лауреата. Того ж року хлопцi прийняли участь у святковому концертi на Всеукраїнськiй козацькiй Радi в Нацiональнiй Оперi України. А влiтку 2005 року вокальне трiо ансамблю представляло Україну на ХХIII конкурсi "Лемкiвська ватра" в Польщi.
  Керiвник - Богдан Михайлович Нiкiруй - народився в найбiльш музичнiй сiм"ї нашого мiста. Його батьки - Валентина Опанасiвна та Михайло Iванович - викладачi педагогiчного училища, а також керiвники ансамблю української народної музики "Веселка" (вiдомого не тiльки на Українi). Зростав у творчiй атмосферi, просоченою духом справжньої української культури. Батьки з малих рокiв брали його з собою на концерти, фестивалi, творчi вечори...
  Як каже Богдан, життя - це пошук. Нiколи не треба опускати руки, треба шукати. Й саме головне - нiколи не треба забувати, хто ти й звiдкiля; яким би не було твоє становище, головне - це повiрити в свої сили. Ось тодi й можлива робота, й результат обов"язково з"явиться". (46)
  
  РАДIО.
  
   На мiсцевому радiо "Новини Приднiстров"я" пройшла серiя радiопередач про шкiльнi козацькi органiзацiї. Готувала їх кореспондент Харченко А.О.
  
   В березнi 2006 року козачата Адамiвської школи виступали на Бiлгород-Днiстровському радiо - "Новини Приднiстров"я" з iнформацiєю про роботу з козацько-лицарського виховання. Вступне слово було у Тимофєєва В.Я. - полковника УК, заступника Польового Гетьмана УК, начальника вiддiлу органiзацiйної та кадрової роботи райдержадмiнiстрацiї; вiн розказав про основнi напрямки цiєї роботи, про школи, якi працюють у цьому напрямку. Директор Адамiвської школи Вронська В.М. розказала про школу, якою вона керує, про педагогiв, дiтей, їх батькiв. Педагог-органiзатор Адамiвської школи Гриценко В.Н. розказала про цикл основних заходiв школи, про роботу з батьками, дiяльнiсть органу самоврядування школи - Козацьку Раду. Козачата виступили з блiц-iнформацiєю "Рiч про Адамiвську Сiч".
  
  Раз... Раз... Раз, два, три.
  Привiтати вас прийшли.
  Хто ж ви, славнi вояки?
  З Адамiвської школи славнi козаки.
  Хто ви є i як вас звати?
  Джури ми i дани, лелi й козачата,
  Тiлом й духом не слабкi,
  Гострий розум маєм всi.
  Що вам ваша честь велить?
  Рiдну неньку Україну ми зумiєм захистить.
  А девiз також в нас єсть:
  Вiра, воля, Україна
  I козацька наша честь!
  
  В школi Адамiвськiй "Сiч Молода"
  Учнiв усiх об"єднала.
  Гей заспiваймо, джури i дани,
  Щоб наша пiсня лунала.
  Будемо жити i працювати,
  Станем ми всi козаками.
  То ж всi смiливо i без вагання
  Дружно крокуйте за нами.
  Гей заспiваймо дружно всi пiсню,
  Про козакiв щоб в нiй шлося.
  Козацько-лицарське щоб виховання
  В школi й надалi велося! (47)
  
  З чого починається Батькiвщина? З маминої пiснi, батькiвської хати, стежки до школи. А ще, кажуть, вона починається "з пiсень, що щиро лунають, та з тих рядочкiв вiршованих, що дiти ще змалку вивчають".
   Цi слова найповнiше розкривають роботу вчителя початкових класiв Випаснянської ЗОШ I-II ступеня (с.Турлаки) Валентини Миколаївни Чумаченко. Ще в 1997 роцi вона зробила першi кроки до поглибленого вивчення iсторiї козацтва разом зi своїми учнями. А зараз перший клас, який вона веде, носить горде звання "Козачата". В минулому роцi на свято Покрови Пресвятої Богородицi урочисто прийняли їх в лелi та козачата. Малята з честю носять своє ймення, а Валентина Миколаївна впевнено веде їх крутими козацькими шляхами.
  Зовсiм недавно первачки всiєї України попрощалися зi своєю першою книжкою - Букварем. У нашiй школi це свято пройшло надзвичайно урочисто й незвично. Коли горталися сторiнки Букваря, кожна буква весело розповiдала вiршика на козацьку тематику. Гостi та вчителi почули про славних гетьманiв - Сагайдачного, Мазепу, Конашевича. Пообiцяли козачата, що самi стануть достойними звання степових лицарiв. Я впевнена, що саме так i буде, бо те, що з дитинства зростає в серцi, залишається в ньому навiки.
  Нагадаймо свiдчення Дмитра Яворницького: на Сiч приймали лише тих, хто визнавав православну вiру, спiлкувався українською мовою, брав присягу захищати до останнього подиху людину, родину, вiйськове товариство й Україну та за них бути готовим вiддати й життя. I цiлком зрозумiло, що такий тип людей не мiг з"явитися сам собою, з нiчого. Вирiшальну роль у кристалiзацiї українського характеру вiдiграє козацька освiта - педагогiка самопiзнання та самореалiзацiї, особової й нацiонально-релiгiйної самосвiдомостi, фiлософiї жити по-людськи: чесно i совiсно, патрiотично й професiонально, на засадах демократiї i свободи, красиво i просто...
  Про це та про шляхи реалiзацiї завдань козацько-лицарського виховання йшлося у виступах в студiї запису радiомовлення "Новини Приднiстров"я" директора Випаснянської ЗОШ I-II ст. Т.П.Тодорової, класовода первачкiв В.М.Чумаченко, генерал-хорунжого Українського козацтва В.Я.Тимофєєва. А свiдченням результатiв роботи прозвучали звiти лель i козачат Турлацької Сiчi.
   Пiсля радiостудiї школярики вiдвiдали в м. Бiлгородi-Днiстровському краєзнавчий та етнографiчний музеї i фортецю. Транспорт для поїздки надала начальник вiддiлу освiти Р.М.Чапкiна (водiй - В.С.Лебеденко). Спасибi їм вiд турлачан-школярикiв та їх батькiв. (48)
  
  
  АДАМIВСЬКИЙ ДИТСАДОК - "ЛЮБИ I ЗНАЙ КОЗАЦЬКИЙ КРАЙ"
  
   Козаку найперше - Воля,
   Козаку найперше - Честь.
  
   Неможливо забути неповторнi хвилини щастя, проведенi на заходi для вихователiв дошкiльних закладiв району в дитячому садку "Галинка" села Адамiвка "Люби i знай козацький край", коли вiдчуваєш себе дитиною, дивлячись в вiдкритi очi малят, i вiдбиваєш долонi в шалених вдячних оплесках та плачеш сльозами радощi. Колектив, яким вмiло керує Алла Iванiвна Iвасенко, вже кiлька рокiв впроваджує в роботу з дiтьми основи козацько-лицарського виховання.
   - Народнi традицiї, звичаї та обряди, - каже Алла Iванiвна, - об"єднують минуле i майбутнє народу, прилучаючи наших дiтей до творчого ставлення до дiйсностi. Саме тому у нашого колективу з"явилось бажання широко використовувати в роботi з дiтьми давнi козацькi традицiї, кодекси лицарської честi та обряди.
   Дуже цiкаво виступив заступник Гетьмана Українського козацтва по роботi з молоддю, начальник вiддiлу райдержадмiнiстрацiї та автор посiбника для вихователiв дошкiльних навчальних закладiв "Козацька педагогiка - сучасна освiта" (який вийшов iз друку в цьому роцi) В.Я.Тимофєєв. Цю книгу вiн подарував всiм учасникам заходу. Валерiй Якович звернув увагу на те, що педагогам України треба вести широку просвiтницьку роботу серед населення з проблем iсторiї, культури, дiяльностi козацтва. На це нас орiєнтують Укази Президента України, нормативнi документи Мiнiстерства освiти i науки України. Дошкiльний навчальний заклад - це головна основа нацiонального життя держави, тому впровадження в життя iдей i засобiв козацької педагогiки має забезпечити виховання фiзично здорових, морально чистих i по-лицарськи мужнiх дiтей.
   Вчитель початкових класiв Адамiвської школи Л.М.Лавриненко сказала, що саме козаки створили самобутню козацьку педагогiку, яку впроваджує в свою роботу колектив школи та ряд загальноосвiтнiх дошкiльних закладiв. Приємно, що добре поставлена сумiсна робота дошкiльного закладу та школи. Учнi початкових класiв, випускники дитячого садку О.Щербатюк, Н.Кисляк, Л.Антонюк, А.Данiленко, В.Пiщуган, А.Смоленко, В.Черненко, Б.Березнюк, Т.Данiленко так гарно разом з дошколятами вiдображали дiйство козацького життя, що неможливо було не вiдчути себе його учасниками.
   По-справжньому пiклується про самих маленьких мешканцiв села голова бамiвської сiльради М.А.Бурлай, знає усi проблеми дошкiльного закладу i допомагає в їх рiшеннi. (49)
  
  
  
  8. Квiтень - вересень 2006. Посвята мiського голови. Iсторiя Заднiстрового козацтва. Духовний свiт козацтва. Журнал "Гетьман" повiдомляє. 1-й районний збiр козацької молодi.
  
  
   Якщо на президентських виборах 2004 року Україна умовно, за полiтичними уподобаннями, подiлилася на двi частини, то в березнi 2006 - вже на три. За НСНУ масово голосувала лише Захiдна Україна; Правобережжя й Центр - за БЮТ, а Схiд, Пiвдень, Крим - за Партiю регiонiв. Виборцi не пiдтримали iдеологiчних постулатiв тих дiячiв та партiй, що захищали суто етнонацiональну українську платформу. Натомiсть вони голосували за м"який космополiтизм у сполученнi з детальною вмотивованою економiчною програмою.
   Було пiдписано попереднiй протокол "коалiцiї демократичних сил" у складi НСНУ, БЮТ та СПУ. Серед учасникiв потенцiйної коалiцiї була вiдсутня iдеологiчна єднiсть, вони по рiзному розглядали багато проблем внутрiшньої й зовнiшньої полiтики, включаючи найпринциповiшi й найскладнiшi. Нiяк не могли сторони розподiлити мiж собою керiвнi посади. Пропозицiя надати посаду прем"єр-мiнiстра Ю.Тимошенко, а спiкера - П.Порошенку виглядала непрохiдною у Верховнiй Радi. Сама ж Ю.Тимошенко бажала бачити головою Верховної Ради О.Мороза, проти чого заперечувала "Наша Україна". Нарештi була оголошена Угода про створення коалiцiї демократичних сил й сформована її Рада (липень). Однак спроба узурпувати владу, проiгнорувавши позицiї Партiї регiонiв i особлива точка зору лiдера СПУ О.Мороза на найбiльш дражливi для України проблеми призвела до розвалу коалiцiї. СПУ вийшла зi складу "демократичної коалiцiї".
   Виникла "антикризова коалiцiя" у складi Партiї регiонiв, СПУ та КПУ. БЮТ почав блокувати роботу Верховної Ради, а за її стiнами почалися закритi переговори представникiв Партiї регiонiв з членами "Нашої України". На знак протесту фракцiя БЮТ покинула будiвлю парламенту. О.Мороз став Головою Верховної Ради України.
   Деякi полiтичнi сили, особливо БЮТ, вимагали вiд Президента України негайного розпуску парламенту. Для цього не iснувало жодних юридичних пiдстав, окрiм того, на нових парламентських виборах НСНУ втратила б значну кiлькiсть голосiв. Тому за iнiцiативою В.Ющенка почалися засiдання "круглого столу" за участю представникiв п"яти полiтичних партiй - переможцiв виборiв 26 березня, а також представникiв громадськостi. Пiсля тривалих дебатiв було пiдписано Унiверсал нацiональної єдностi - морально-полiтичний документ вимушено-компромiсного характеру. СПУ, КПУ та Партiя регiонiв узгодили кандидатуру В.Януковича на посаду прем"єр-мiнiстра України, його було обрано Верховною Радою, призначено мiнiстрiв. Реакцiя на цi подiї була рiзною як в Українi, так i за кордоном. У Києвi мiтингували прихильники та противники Партiї регiонiв. Ю.Тимошенко оголосила В.Януковича нелегiтимним прем"єром i закликала В.Ющенка розпустити уряд. Українська громада Чикаго оголосила Президента України зрадником. Рiшення про невизнання уряду ухвалила Львiвська обласна рада.
   Йшли складнi перемовини мiж Партiєю регiонiв та НСНУ. Оскiльки в останньому поєдналися "помаранчевi олiгархи", "iдеалiсти" й представники колишньої номенклатури, єдностi серед партiй блоку щодо приєднання до "антикризової коалiцiї" не було. Точилися дебати щодо висловлювань прем"єр-мiнiстра України В.Януковича, що Україна має загальмувати свiй поступ до членства в НАТО.
   За вiдсутностi законiв про повноваження Кабiнету Мiнiстрiв i Президента не припиняються суперечки мiж обома гiлками влади. В Українi економiка поки що не сформована, iснує тенденцiя величезного соцiального утриманства, суспiльство не пiдготовлене до сприйняття цiнностей європейської демократiї. Бiзнесовi кола розглядали вибори як своєрiдний тоталiзатор, у якому треба робити безпрограшнi ставки, а така позицiя залишає економiчне майбутнє країни важко прогнозованим.
   Епопея зi створення "широкої коалiцiї" доводить: сценарiй здiйснення влади в Українi за проектом "громадянське суспiльство" є переконливiшим, нiж "нацiональна держава". Але перше iснує поки що лише в теорiї, тому й виявився Унiверсал нацiональної єдностi бiльш ознакою тимчасового перемир"я мiж конкуруючими партiями. Потрiбне реальне, а не декларативне впровадження в життя принципiв терплячого дiалогу, взаємного компромiсу i толерантностi, яких так бракує в горизонталi влади.
   Вiдсутнiсть у Президента контрольного пакета влади, наявнiсть мiжфракцiйної опозицiї в парламентi України, боротьба мiж євроромантиками та європрагматиками, строкатий полiкультуралiзм у суспiльствi робить поступ України по демократично вiдкритому шляху складним i суперечливим, але незворотним.
   У республiцi залишається iснувати режим "змагальної олiгархiї", до того ж без консолiдуючої влади Президента, який продовжує вважати себе лише представником частини електорату та опозицiйних до "коалiцiї нацiональної єдностi" полiтичних партiй. Не набула реальних рис система розподiлу гiлок влади, особливо на найвищому рiвнi. Вектори модернiзацiйних реформ надто нестiйкi, багато в чому невизначенi, як i системнi трансформацiї в суспiльствi. Недосконалiсть виборчої системи, прогалини в законах на конституцiйних актах породжують полiтичну мiмiкрiю, манiпулятивнiсть i прямий обман. Соцiокультурнi чинники розривають Україну на частини, i нерiдко непримиреннi в полiтичному планi.
  
   У видавництвi "СПД СП" надрукував книги:
  1. С.В.Тимофєєва. Сучасне козацтво Бiлгород-Днiстровщини. Видавництво "СПД СП". Бiлгород-Днiстровський. 2006. (12.06.2006).
  174 стор. Додатки. Бiблiографiя.
  Iлюстрована iсторiя козацтва Бiлгород-Днiстровського (мiста та району).
  Роздiли книги: Вiд автора. I. Вiдродження українського козацтва у 90-тi роки ХХ столiття. II. Iсторичнi витоки та особливостi розвитку козацьких органiзацiй на Одещинi. III. Бiлгород-Днiстровськi козацькi товариства: iсторiя виникнення, структура, склад. IV. Основнi напрямки дiяльностi козакiв. V. Козацькi художнi колективи. VI. Козацька педагогiка. Висновки. Лiтература. Додатки. Лiдери.
  2. В.Я.Тимофєєв. Сучасне козацтво Пiвденноукраїнського Заднiстров"я. Видавництво "СПД СП". Бiлгород-Днiстровський. 2006-2008.
  Спроба всебiчного видання про козацтво Пiвденноукраїнського Заднiстров"я: життєпис козацьких достойникiв, преса про козацтво, нотатки Самовидцiв.
  Т. 1. 2006. (29.04.2006).
  216 стор. Фото.
  Роздiли тому: Сучасне козацтво Пiвденноукраїнського Заднiстров"я. Постатi. Козацькi достойники.
  Т. 2. 2006. (29.04.2006).
  212 стор. Фото.
  Роздiли тому: Вступ. Цiкава iсторiя козацтв Заднiстров"я кiнця ХХ - початку ХХI столiть. I. Постатi. Козацькi достойники. II. Преса про козацтво Пiвденноукраїнського Заднiстров"я. III. Нотатки Самовидцiв. Висновки. Загальнi тенденцiї розвитку сучасного козацтва України (Буджак), Росiї, Бiлорусi, Приднiстров"я.
  
  
  ПОСВЯТА МIСЬКОГО ГОЛОВИ
  (Ритуал козацької учти. Розробив Городецький Л.Г. Квiтень 2006.)
  
   Козаки заходять, знiмають шапки, хрестяться, примовляючи: "Слава царю небесному, сину Божому Iсусу Христу".
   Той, кому складається учта, вiдповiдає: "Навiки слава Боговi".
   Виступає наперед отаман та й каже: "Пане Голово! Ми прийшли засвiдчити те, що син Божий в недiлю 1963 роки тому в"їхав до Єрусалима, аби посiсти трон царя iудейського i народ вiтав його, вистилаючи дорогу йому зеленими гiлками.
   Бог послав сина свого первородного, жертвуючи найдорожчим що у нього було, щоб спасти людство вiд нечистi духовної.
   Тож i ми маємо нагадати тобi приклад Iсуса, який пожертвував плоттю своєю ради спасiння народiв, хоч мiг мати на пропозицiю Сатани владу над всiма царствами свiту.
   Хоч церква твердить, що всякая власть є вiд Господа, але козаки знають, що можливiсть iде вiд Господа, а посадою Сатана спокушає людей, вiдволiкаючи їх з шляху праведного, ради збагачення та всiляких вигод на хибну дорогу.
   Вербними гiлками, освяченими в церквi, ми освятимо тебе, аби Сатана не спокушав тебе на посадi мiського голови.
   (Далi абзац прилюдно не треба) А як ти з нами разом роздiлиш хлiб та рибу i вип"єш з нами вина нашої землi бессарабської, то приймемо тебе до нашої козацької компанiї. Згоден?"
   Тодi отаман гiлкою верби хрестить Голову по усiх органах, примовляючи:
   (Хрестить по головi) "Будь здоровий як верба, будь сильний як вода, будь багатий як земля! Хай голова твоя думає так, щоб розум був холодним, слово гаряче, а дух був сильним".
   (Хрестить праву руку) "Хай правиця твоя буде твердою та дужою!"
   (Хрестить лiву руку) "Хай лiва рука твоя творить вiд щирого серця та в лад з правою!"
   Хрестить праву ногу) "Хай нога твоя буде швидкою на правильнiй дорозi!"
   (Хрестить лiву ногу) "Хай лiва нога тебе не заносить налiво, хай служить для дiла!"
   (Хрестить живiт та груди) "Хай живiт твiй не буде над тобою паном, хай варить добре, щоб серце билося i дух був свiжий".
   (Хрестить мiсце де прут) "Хай те, що у ширинцi виросло, служило тобi, а не ти йому, при повному здоров"ї та силi".
   " А тепер повернися, голубе, похрещу твiй поперек, аби тобi не перечив".
  Б"є по хребту, примовляючи: "Верба б"є, а не я б"ю. За тиждень - Великдень там десь за горою iде за тобою".
  Пiсля цього i усi козаки хрестять вербою Голову, приказуючи приказку: "I вже недалечко червоне яєчко за цьою вербою - дiждись!"
  Далi голова ради старiйшин звертається до Голови, знiмаючи шапку та тричi кланяючись i хрестячись:
  "Пане виборний! Тебе на Голову обрав народ. Iсус на шляху до Єрусалима наситив народ п"ятьма хлiбами та рибою. Якщо не цураєшся нашої компанiї, подiлимося цiєю нехитрою трапезою, про пам"ять тайної вечерi. Щоб ми знали, що не буде серед нас Iуди-зрадника.
  Тодi i ми пiдемо за тобою на службу людям. А як вип"єш нами, грiшними, вина разом, то будемо знати, що то найбiльший твiй грiх у Пiст i приймемо тебе до своєї компанiї."
  Голова ради старiйшин дає Головi кумпанiю з вином, примовляючи: "Причастися, грiшнику!"
  Потiм голова ради старiйшин i сам вiдпиває з кумпанiї.
  Пiдходить слiдом Осавул до Голови i каже: "Аби тебе, Голово, на владнiй посадi не спокушав Сатана, дай покладу на твої плечi шаблю козацьку, як оберег."
  Джура пiдносить Осавуловi рушник, той кладе його на лiве плече Головi, виймає з пiхв шаблю i лезом зовнi по черзi з лiвого плеча на праве i знову на лiве тричi покладає шаблю. Пiсля того дає свою шаблю до руки Голови i каже: "Перехрестися i очерти круг над своєю головою, аби нечисть сатанинська не приставала до тебе".
  Голова виконує це, кажучи: "Во iм"я Господа!"
  Осавул каже: "З Богом! За Україну!"
  Осавул забирає шаблю, Зав"язує на правому боцi рушник, обнiмається з Головою.
  Козаки роблять шабельний вiнок. Голова проходить крiзь вiнок, де його обнiмає отаман i каже: "Пiдстав лiву долоню до лоба, щоб нiяка зброя тебе не брала".
  Той виконує. Отаман примовляє: "Хай Бiс тебе не бере. Iди собi з Богом!"
  Пiдходять козаки, вiтають Голову усiєю компанiєю. Вiддають йому вербу на згадку, як оберiг... (50)
  
  
  С.ТИМОФЄЄВА. IСТОРIЯ ЗАДНIСТРОВОГО КОЗАЦТВА
  
  1. Задунайське козацтво.
  
  Пiсля руйнацiї Запорозької Сiчi козацька маса розiйшлася по величезних земельних просторах, зокрема й по пiвдню України, зробивши чималий внесок у освоєння i заселення цього регiону. Знищення основної органiзацiї українського козацтва, Надднiпрянської Сiчi, не завадило виникненню нових формувань такого типу.
   Одразу ж пiсля зайняття Сiчi царськими вiйськами козаки почали звертатися до генерала Телекiя з проханням вiдпустити їх на рибнi лова за кордон. Незабаром в курiнях майже не лишилося козакiв. Запорожцi, скориставшись неуважнiстю росiйського генерала, сiли на човни i попливли з Сiчi по Днiпру аж до Туреччини. Так пiшла цiла половина перебуваю чого в Сiчi вiйська i забрала з собою тi вiльнi думки, проти яких було влаштовано погром. Отже, замiсть повного знищення запорозького козацтва i перетворення його на регулярне вiйсько сталося зовсiм iнше: значна частина козацтва опинилась на боцi Туреччини, з якою Росiї ще треба було вести боротьбу на пiвденних кордонах.
   За кордоном опинилася значна кiлькiсть козакiв. Визначити її в першi роки пiсля лiквiдацiї Сiчi надто складно. Запорожцi розсiялися на величезному просторi мiж Бугом i Днiстром та Дунаєм.
   Козаки розселилися в першi роки пiсля виходу з Запорiжжя в Очакiвськiй окрузi, на Березанi, по Тилiгулу, бiля Хаджибею i Балти, у пониззi Днiстра вiд Акермана до Бендер, в Буджаку, в дунайських гирлах - у Вилковому, Кiлiї, бiля Тульчи й Галаца.
   Приймаючи до себе козакiв, Туреччина послаблювала позицiї Росiї на пiвднi. Козакам надавалася земля для заснування Сiчi в пониззi Днiстра - в Кучурганах, озброєння i конi. Козацтво виявилося об"єктом полiтичної гри мiж Росiєю i Туреччиною (царський уряд Росiї вимагав повернення козакiв). Росiйський уряд знову i знову вимагав вiд Туреччини переселення запорожцiв з прикордоння. Тому було вирiшено переселяти козакiв за Дунай. Переселення козакiв з Очакiвської округи почалося в серпнi 1779 року. Запорожцi оселялися в Румунiї, хоча мiсцеве населення було цим незадоволено. Досить багато козакiв залишалося, починаючи вiд розташованого за Днiстром турецького мiста Бiлгорода i далi вгору до Бендер, на Балту i звiдси до польського кордону Кодимою i Бугом, до Очакова, а вiд нього до Бiлгорода.
   За час вiйни 1787-1791 рр. Задунайськi запорожцi створили свою вiйськову органiзацiю i закрiпилися на певний час в гирлi Дунаю та розмiстили свiй Кiш в Дунавцях - в Катирлезi (Очакiвська округа вiдiйшла до Росiї), а також в мiсцях нижче Старої Кiлiї на островi.
  Пiсля вiйни 1806-1812 рр. до Росiйської iмперiї вiдiйшла Бессарабiя. Запорозькi оселi в Дунайському гирлi опинилися на росiйському кордонi. У 1818 р. було видiлено запорожцям землi в Iзмаїлi (тепер село Трудове Кiлiйського району Одеської областi), хоча задунайськi запорожцi селилися в цьому мiсцi ще в кiнцi ХУIII ст.
   В 1823 р. частина запорожцiв оселилася в колонiї Ново-Покровськiй (тепер Покровка Iзмаїльського району Одеської областi), в 1820 р. кiлька груп запорожцiв одержало землю в урочищi Акмангiт (тепер Бiлолiсся Татарбунарського району Одеської областi).
   Акмангiтцi на протязi 20-х рокiв ХiХ ст.. уперто домагалися вiдновлення козацького вiйська, i село стало тим центром в Бессарабiї, куди продовжували виходити з Туреччини задунайськi запорожцi.
   За вiдомостями справи канцелярiї новоросiйського i бессарабського генерал-губернатора "Про некрасiвцiв i запорожцiв, що вийшли з Турецьких володiнь 1824-1828 рр.", 30% селилося на Херсонщинi, в тому числi в Херсонi - 40%, в Одесi - 36%, в Бессарабiї - 30%, з них в Акерманському повiтi - понад 87%, i з них в Акмангитi - 74%; в Таврiйськiй губернiї - 27%, iншi - в Катеринославськiй i Слободсько-Українськiй губернiях. У зв"язку iз збiльшенням населення в Акмангитi, частина задунайських запорожцiв i усть-дунайських козакiв перейшла на нове мiсце в Акерманському повiтi, де в 1827 р. заснувало село Старокозаче (тепер в Бiлгород-Днiстровському районi Одеської областi).
   Становище Задунайської Сiчi на кiнець 20-х рр. ХIХ ст. Ставало все бiльше нестабiльним: частина запорожцiв схилялася до Росiї, iнша частина волiла залишитися пiд владою Туреччини. Старих козакiв, що вийшди з Надднiпрянської Сiчi, на кiнець 20-х рр.. ХIХ ст.. було вже замало. Для них повернення до Росiї було зрадою своїх давнiх переконань. Дещо по iншому нiж старi запорожцi дивилися на своє становище молодi козаки. Значна частина з них лишила на Українi свої родини, дружин i дiтей. Їх тягло на Батькiвщину. Значну роль в долi Задунайської Сiчi вiдiграв й занепад пiсля вiйни вiйськової органiзацiї, адже у задунайського козацтва не було ворога, для боротьби з яким i створювалася Сiч. Тиснув на Задунайську Сiч i росiйський уряд, намагаючись розкласти її i переманити козакiв до Росiї.
   Не слiд забувати, що запорозьке козацтво виникло i розвивалося як одна iз сил, що вела боротьбу з мусульманською агресiєю проти християнської України. Тепер же козацтво Задунайської Сiчi вже не захищало українського народу, а воювало проти братiв по релiгiї, що билися за визволення.
   Трагiчна доля чекала запорозьке населення, що лишилося на правому боцi Дунаю пiд турецьким пануванням. В 1828 р. група запорожцiв таємно повернулася до Росiї, за що тi, хто залишився, були вирiзанi мiсцевими турками. Сiч в селi Верхнiй Дунавець була зруйнована. Українськими центрами стали Нижнiй Дунавець i Тулча.
   З Запорожцiв, якi повернулися до Росiї, був сформований Дунайський козацький полк, що брав участь у вiйнi 1828-1829 рр. В 1831 р. вiн був оселений в Олександрiвському повiтi на Катеринославщинi i утворив Азовське козацьке вiйсько. Проiснувало воно до 1865 р. З тих козакiв, якi перейшли до Росiї до виходу тiєї групи, i мешкали в Бессарабiї i на Херсонщинi, в 1828 р. було утворено Дунайське (з 1856 р. Новоросiйське) козацьке вiйсько. Поселено воно було в Акерманському повiтi Бессарабiї i проiснувало до 1869 р. Це було останнє козацьке вiйсько на теренi сучасної України.
   Мужнiсть i хоробрiсть, патрiотизм, любов до волi й батькiвщини, демократизм, взаємодопомогу, високi моральнi цiнностi лишило козацтво в спадщину українському народу. Не випадково в оглядi Одеської вiйськової округи за 1871 р. пiдкреслювалося, що в українцях "й до цього часу добре зберiгається пам"ять про вiльне козацтво".
   В умовах незалежної України знов, в новiй якостi, вiдродилося козацтво. Воно вiдiграє важливу роль в полiтичному i культурному життi, разом з усiм народом будує Українську суверенну державу. Задунайський запорожець Ананiй Коломiєць, закiнчуючи розповiдати Федору Вовку про Задунайську Сiч, висловив невмирущi, сповненi глибокої вiри в козацтво i його спадкоємцiв, слова: "А за нас... то наше не пропаде... Досi не пропало, то вже й не пропаде!.. Нашого насiння нiхто не скоренить!"
  
  2. Некрасiвцi.
  
   Протяжнiсть пiвденних кордонiв Росiйської iмперiї була вiдома не тiльки козацтву на Українi. Запорозькi козаки, що розходилися по великих пiвденних просторах, зустрiчалось тут з представниками некрасiвських i донських козакiв.
  Некрасiвськi козаки-старообрядцi на чолi з отаманом Гнатом Некрасовим брали участь у повстаннi 1707-1709 рр. пiд проводом К.Булавина. Пiсля поразки повстання вони пiшли на Кубань, що тодi знаходилася пiд Кримським ханством, - до двох тисяч козакiв з дружинами i дiтьми (800-900 родин). Незабаром С.Селiванов привiв з Дону ще 1000 козацьких родин. На Кубанi некрасiвцi зустрiлися з iншими старообрядцями, що осiли тут в 80-90-х рр. ХУIII ст. Створена ними своєрiдна козацька громада одержала назву Кубанське вiйсько некрасiвських козакiв.
   В 40-х i 70-х рр. ХУIII ст. вони переселились на Днiстер та в пониззя Дунаю. Це було пов"язано iз змiнами в середовищi некрасiвцiв, якi сталися внаслiдок внутрiшнiх конфлiктiв; експедицiй царських вiйськ пiд час росiйсько-турецьких вiйн 1735-1739 та 1768-1774 рр. Проросiйська полiтика кримського хана Шагiн-Гiрея i вiйськовi експедицiї, влаштованi росiйським командуванням, зробили становище некрасiвських козакiв вкрай хитким. Пiсля приєднання в 1783 р. Кримського ханства до Росiї стало неможливим перебування некрасiвцiв на Кубанi.
   Поступове переслення їх почалося в 1778 р. i тривало, вiрогiдно, бiля 8 рокiв. Воно мало два потоки: один йшов в Анатолiю, другий - в Дунайську дельту.
   Некрасiвцiв, що займалися переважно рибальством, приваблювали багатi рибнi промисли Дунаю. Район цей був знайомий донським козакам-старообрядцям ще з кiнця ХУII ст. Документально встановлено, що вони в 1700 р. в Константинополi переговори про переселення в Подунав"я. Некрасiвськi рибальськi артiлi неодноразово були в пiвнiчно-захiдному районi Чорного моря.
   Про оселення некрасiвцiв в 40-х рр. ХУIII ст. свiдчить чимало документiв. В липнi 1775 р. у вiдповiдь на вимогу росiйського посла в Константинополi про видачу втiкачiв з Росiї, що поселилися "на боцi гирла Дунаю", кримський хан заявив, що цi люди є некрасiвськими козаками i тому виданими бути не можуть.
   З"явились некрасiвцi i в пониззi Днiстра, де також iснували старообрядницькi поселення. В 1781 р. в бератi кримського хана до "мешкаючи в турецькiй окрузi некрасiвцiв" пiдкреслювалося, що "вони мешкали з давнiх-давен бiля р.Днiстер рiзними селами". Разом з ними оселялося й росiйське, переважно селянське, старообрядницьке населення, назване липованським (вiд iменi назви секти пилипiвської).
   Турецька ж адмiнiстрацiя видiляла козакiв-некрасiвцiв вiд iншого росiйського населення, називаючи їх "гнат-козаками" (вiд iменi Гната Некрасова) або "кара-iгнат" (чорнi гнатовцi - за чорний козацький однострiй - форму), оскiльки вони мали нести вiйськову службу, за що й одержували пiльги.
   Тiкали за Дунай i донськi козаки. Частина їх лишилася в Буджаку ще пiсля росiйсько-турецької вiйни 1768-1774 рр. У вереснi 1790 р. М.I.Кутузов повiдомляв I.I.Мелер-Закомельського про те, що на "бессарабських морських лиманах знаходяться донськi козаки, що лишилися в минулу вiйну". Цiкаво, що на "вiльне поселення" в Буджаку вирiшив лишитися О.Пугачов. На допитi в 1774 р. вiн зiзнався, що їздив у 1772 р. в Бендери i певний час був у цьому мiстi.
   Пiд час поразки повстання пiд проводом О.Пугачова та iнших антифеодальних виступiв, втiкачi з Дону знов поповнили селища некрасiвцiв, липован на Дунаї та в Новоросiйськiй губернiї. В травнi 1778 р. росiйськi вiдвiдувачi повiдомляли, що в "якомусь мiсцi за Дунаєм скупчилося з рiзних росiйських людей, як от солдат-втiкачiв, Донського вiйська козакiв та колишнiх запорожцiв".
   У 80-х рр. ХУIII ст. поява донських козакiв в Бессарабiї i на нижньому Дунаї була настiльки значною, що викликала серйозну тривогу росiйської адмiнiстрацiї. В 1783 р. цивiльний уряд Вiйська Донського повiдомляв росiйського генерального консула в Молдавiї, Волощинi i Бессарабiї I.I.Севєрiна про те, що на Днiстрi i на Дунаї переховувалося 254 втiкача з Дону. На Дунаї в с.Чепурчi було 15 донських козакiв, в Вилковому - 20, на р.Дунавець - 20 з станиць Нижньо-Михайлiвської, Верхнє-Каргальської,Комишової; на Днiстрi в Акерманi, в с.Роща та iнших мiсцях перебували козаки з станиць Бистрянської, Бесергенiвської, Тетерiвської, Павлiвської.
   Втечi донських козакiв на Дунай продовжувалися й далi. В березнi 1793 р. О.В.Суворов, що командував вiйськами Катеринославської губернiї, вiдзначав неодноразовi втечi з донських пiшiх та кiнних полкiв за днiстровський кордон. Вони особливо збiльшилися в травнi 1794 р. пiсля придушення повстань в станицях верхнього Дону. В 1807 р. до складу Усть-Дунайського Буджацького вiйська була зарахована група донських козакiв, що лишилася в пониззi Дунаю пiсля вiйни 1787-1791 рр., i тих, що "зайшли" сюди пiзнiше.
   В кiнцi ХУIII - на початку ХIХ ст. основним центром некрасiвсько-старообрядницьких поселень був Великий Дунавець. До нього тягли села Болотне, Будимiвське, Чиряни, села вздовж озера Разем (за некрасiвцями - Разiн) i р.Дунавець - Караорман, Нова Слава (Кизил Гисар), Стара Слава, Журилiвка, Камiнь (Караклi-ой), Вилкове, Жебрiяни (Хаджи Iбрагим), Галiлешти бiля Кiлiї, Буджак-Некрасiвцi мiж озерами Кагул i Ял пух, Джурджулешти в гирлi Пруту.
   Стосунки мiж запорожськими та некрасiвськими-донськими козаками складались по-рiзному: вiд добросусiдських вiдносин, спiльного мешкання та служби разом в армiях Росiї та Туреччини, в вiйнах кiнця ХУIII - початку ХIХ ст., до загострених збройних конфлiктiв. Цi сутички та конфлiкти виникали на грунтi розподiлу земель пiд поселення; впливало й те, що запорожцi брали участь в експедицiї росiйських вiйськ 70-х рр. ХУIII ст. проти некрасiвцiв, в свою чергу донськi козаки вiдiграли негативну роль в зруйнуваннi Нової Сiчi, певне значення мала також рiзниця вiросповiдання.
   I.П.Лiпрандi, полковник росiйської армiї, iсторик, який видав в Бессарабiї розвiдкою проти Туреччини, в 1826 р. писав: "Запорожцi жили по Дунаю, Вони мали Сiч свою на цiй рiчцi, в мiстечку Сеймени... Звiдти у 1805 р. за розбiйництво на Дунаї (гайдамацтво) фiрманом були переведенi до берегiв Чорного моря, в сусiдство до некрасiвцiв. Їм вiдведенi були землi, там вони побудували мiстечко, назвали його Едерлезом (вiд iменi протоки) i заснували в ньому свою Сiч. Проте мiжусобна боротьба, що виникала в Турецькiй iмперiї, не надовго лишила їх у новому мiсцi. Пехлеван, що схилив до себе некрасiвцiв, надiслав їх на запорожцiв, якi залежали вiд браїльського назиря.
   Здiйснивши напад на Едерлез i розсiянi житла запорожцiв, некрасiвцi знищили i спалили Сiч, багатьох порубали, iнших розiгнали. Деякi встигли врятуватися у Браїлiв, деякi продовжували поневiрятися у селах до Бухарестського миру (1812 р.).
   Дещо по iншому змальовує переселення задунайцiв у Катирлез А.О.Скальковський. В матерiалах з iсторiї дунайського козацтва вiн зазначає, що в "липнi 1803 р. невiдомо, чи за бажанням уряду, чи за мiсцевими незручностями, козаки перейшли до гирла Дунаю, в урочище Гедерлез-Бугазi i, витiснiвши старообрядцiв (росiйськi втiкачi), що там жили, розташувалися Кошем i зайняли на узбережжi Чорного моря всi зручнi рибнi лови".
   В 1811-1812 рр. запорозька старшина вирiшила знову оволодiти тими мiсцями в дунайському гирлi, що займали некрасiвцi, i, в першу чергу, Катирлезом.
   Становище некрасiвсько-липованського населення було в цей час складним. Пiсля виходу росiйських вiйськ в дунайське пониззя, частина його перешла на бiк Росiї. Мешканцi Старої Кiлiї i Вилкова подали росiйському командуванню велику допомогу у проведеннi суден через Кiлiйське i Сулинське гирла, на власних човнах перевозили вiйська вiд Кiлiї до Iзмаїла, Тульчi, Iсакчi, постачали провiантом. Головнокомандуючий Молдавською армiєю М.I.Кутузов в 1812 р. визначив дiї вилкiвчан як "подвиг" i зробив усе можливе, щоб перетягти некрасiвсько-липованське населення на росiйський бiк. Некрасiвцi брали участь i в збройнiй боротьбi з турецькими вiйськами. Населення Караорману захопило турецьку батарею, що контролювала вихiд з Жулинського гирла. Все це призвело до мiжусобиць мiж липованським населенням. Так, коли в 1807 р. мешканцi Караорману вирiшили прийняти росiйське пiдданство, некрасiвськi козаки з Дунавця напали на "село, яке спалили i пограбували, забираючи жiнок i дiтей". Рештки його жителiв врятувалися на лiвому березi Дунаю в селi Кислиця (тепер в Iзмаїльському районi Одеської областi).Такi дiї характеризували липованське населення в очах турецької адмiнiстрацiї як ненадiйне.
  В 1812 р. запорозький кошовий Семен Калниболотський звернувся до турецьких пашiв у Тульчi, Сулинi i Бабадазi з пропозицiєю вигнати некрасiвцiв з їх поселень. Урядовцi в дiла невiрних вирiшили не втручатися. Скориставшись цим, Семен Калниболотський почав готуватися до наступу на некрасiвцiв. Двома великими загонами запоржцi рушили вздовж берегiв Дунаю, нападаючи на липованськi села. Одержавши пiдкрiплення з Вилкова, де було чимало козакiв, вони посунули до Портицького гирла. Пiсля упертих сутичок на лиманi Разем (по некрасiвськi - Разiн), запорожцi захопили велике некрасiвське село Сарикiой. Навеснi 1813 р. вони закрiпились в Катирлезi (Сфинту Георге), де вже двiчi був колись їх Кош.
   Влiтку 1813 р. знов розпочалися вiйськовi дiї мiж запорожцями i некрасiвцями, що охопили територiю мiж Тульчею i Дунавцем. За спогадами сучасникiв, боротьба мiж ними була надзвичайно вiдчайдушною i кривавою. "Трохи не з кожним пасмом, з кожним пагорбом в болотах i плавнях дельти пов"язанi згадки про сутички запорожцiв з некрасiвцями, про повнi знищення цiлих загонiв з того чи iншого боку". Нарештi, в 1814 р. запорожцi оволодiли Дунавцем, головним центром некрасiвцiв. Тут була заснована Сiч, що проiснувала до кiнця Задунайського Кошу. Пояснюючи ата кування запорожцями саме Дунавця, Ананiй Коломiєць розповiдав "у Катирлезi не схотiли сидiти, бо там лучче. В Дунавцi - степ є, а тут в Катирлезi, от як бачите, тiльки вода, та комиш, та небо зверху та й годi!"
   Про дальшу долю некрасiвцiв є маловiдомi свiдчення росiйського розвiдника та iсторика I.П.Лiпрандi. "Турецький уряд, - писав вiн, - вiддав їм пiд заселення землi i вони освоїли їх на захiд вiд Константинополя, до Мармурового моря, на рiчках Мага лиця i Мандрозе, де займалися переважно рибальством. Частина їх оселилася в Бандромi, що лежить на Бугазькiй або Ахiольськiй затоцi. Деякi з тих, що лишилися в турецьких вiйськах (з 1806 по 1812 рр.) i ховали свої родини в горах Балканських, у болгарських та турецьких селищах, по закiнченню вiйни приєдналися до тих, що були в Бандромi. Проте переважна їх бiльшiсть оселилася в околицях Бабадагу, переважно на захiд i на пiвдень вiд мiста, заснувавши багато сiл, що були знайденi в 1828 р.
   Росiйське командування в перiод вiйни 1828-1829 рр. знайшло в цьому районi некрасiвськi села Сарикiой, Караорман, Нова Слава, Стара Слава, Журилiвка, Кам"янка, де проживало 1437 осiб.
   Втiм не слiд вважати, як твердять деякi автори, що запорожцi i некрасiвцi беззастережно нищили один одного. Так, у Вилковому, в селi Углиця бiля Манчину, в Сарикiої, Караорманi були випадки, коли некрасiвцi або липовани вступали до запорозького козацтва.
   Поселення некрасiвцiв:
   1. Вилкове, Липованське - початок цього мiста (1746?) пов"язується з першими некрасiвськими артiлями рибалiв, якi оселилися у гирлi Дунаю. Протягом наступного розвитку сформувалося липовансько-українське населення, яке окремо проживає в мiстi до сьогоднi (Кiлiйський район Одеської областi).
   2. Жебрiяни, Хаджи Iбрагим - поселення, виникнення якого наприкiнцi ХУIII - на початку ХIХ ст. було пов"язане з некрасiвсько-липованським населенням. Некрасiвцi мешкали в Жебрiянах з кiнця 1770-х рр. Нащадки їх до цього часу зберiгають свою особливiсть (тепер село Приморське Кiлiйського району Одеської областi).
   3. Кислиця - село виникло в 1807-1808 рр., коли частина некрасiвсько-липованського населення Караорману перейшла на бiк Росiйської iмперiї. Пiсля 1812 р. це населення приєдналося до своїх сородичiв з Старої Некрасiвцi (тепер з тiєю ж назвою iснує українсько-молдавське село в Iзмаїльському районi Одеської областi) та Тучковi (Iзмаїл).
   4. Муравльовка - село засноване некрасiвцями в 1813 р., якi перейшли на бiк Росiї з-за Дунаю. Протягом наступних 20-30-х рр. населення збiльшилося за рахунок липован та старообрядцiв європейської частини Росiї. Їх нащадки мешкають i тепер у цьому селi Iзмаїльського району Одеської областi.
   5. Стара Некрасiвка (Некрасiвка до 1829-1830-х рр.) - поселення мiж Дунаєм та озером Катлабух було засноване некрасiвцями з Добруджi в 1813 р., пiсля переходу на бiк Росiї. Нащадки некрасiвцiв та липова проживають в ньому до сьогоднi (тепер - село Iзмаїльського району Одеської областi).
   6. Нова або Мала Некрасiвка, Кугурлуй - поселення некрасiвцiв мiж Дунаєм та озером Ялпкх, яке заснували 100 родин переселенцiв iз-за Дунаю 1829-1830-х рр. (тепер - Iзмаїльський район Одеської областi).
   7.Тучков - район мiста Iзмаїла, в якому в 1812 р. адмiралом П.В.Чичаговим була поселена група некрасiвцiв з правого берегу Дунаю. Потiм, в 1820-1830-х рр. сюди переселялися iншi некрасiвцi та липовани з Саф"ян (iснувало з 1811 по 1821 рр.), Джурджулешт, Кислиць тощо. У ХIХ ст. Тучков (Iзмаїл) - один з головних центрiв старообрядництва в Європi.
  
  3. Чорноморське козацьке вiйсько.
  
   В серединi серпня 1787 року розпочалася друга за царювання Катерини II вiйна з Туреччиною. Османська iмперiя прагнула повернути Крим, приєднаний до Росiї у 1783 р. Росiйська iмперiя, з свого боку, мала на метi утвердитися в Пiвнiчному Причорномор"ї i розширити свої володiння в цьому районi i на Пiвденному Кавказi.
   З початком вiйни росiйське командування вiдчуло гостру потребу у збiльшеннi свого вiйськового контингент, особливо за рахунок бiйцiв, що добре знали театр воєнних дiй i противника та бойовi якостi яких були загальновiдомi. Тому уряд змушений був звернутися до колишнiх запорожцiв, якi лишилися в Українi. Восени на базi утвореного у 1783 р. полку запорозьких козакiв (один з заходiв росiйського уряду, спрямованих на повернення задунайських козакiв до Росiї) почалося формування козацького вiйська. Указом вiд 22 сiчня 1788 р. воно одержало назву Вiйська вiрних козакiв, у противагу "невiрним" задунайським запорожцям. Очолили його колишнi запорозькi старшини. Кошовим було призначено Сидора Бiлого, суддею Антона Головатого, кiннотою командував Захар Чепiга.
   Незабаром за героїзм i мужнiсть, виявленi у боях в Причорномор"ї, в тому ж 1788 р. воно було перейменовано в Чорноморське козацьке вiйсько.
   Ще в ходi вiйни, в 1790 р., Кiш Чорноморського козацького вiйська роздiлив територiю мiж Бугом i Днiстром, яку заселяли козаки, на три полкових паланки (окружнi управлiння) - Поднiстрянську, Березанську, Кiнбургську (тепер Одеська, Миколаївська та Херсонська областi). Вони очолювалися призначеними Кошем старшинами i паланковими полковниками. Кожна паланка включала в себе декiлька козацьких поселень.
   Так, на територiї, яку займала Поднiстрянська паланка, виникли поселення чорноморцiв по Днiстру: Бiляєвка, Калаглiя, Кучургани, Глинна, Чобручи, Не завертай, Головкiвка, Аджидер, Яська та багато iнших. За далеко не повними даними, на 1792 р. у По днiстрянськiй паланцi iснувало 30 селищ, в яких проживало близько 1500 козацьких родин. В Кiнбургськiй паланцi ж було всього бiля 150 родин. Крiм того, виникло багато хуторiв i поселень при риболовецьких заводах, по рiчках та лиманах.
   Центром Чорноморського козацького краю i Поднiстрянської паланки стала Слободзея, де проживало 130 козацьких родин. Тут знаходилася вiйськова резиденцiя.
   Пiсля виходу у Дунай росiйської армiї з весни 1791 р. Чорноморському вiйську були вiдданi для рибальства великi дiлянки дунайського узбережжя вiд Кiлiї до Вилкового i далi до моря.
   В 1791 р. була скiнчена росiйсько-турецька вiйна. В 1792 р. царський уряд прийняв рiшення про переселення чорноморцiв на Кубань для несення служби по Чорноморськiй кордоннiй лiнiї (по правому берегу Кубанi).
   Та переселенi були не всi чорноморцi. Частина залишилася на Херсонщинi, вiдiгравши полiтичну роль в економiчному освоєннi цього регiону. На початок 1805 р. в Херсонськiй губернiї нараховувалося декiлька тисяч козакiв. Багато їх оселилося на околицях Одеси та в близьких до неї хуторах. Вони були приписанi до Чорноморської гребної флотилiї i використовувалися "для устроения Хаджибея".
   Iнша частина чорноморцiв шукала удачi за Днiстром. Вихiд чорноморських козакiв за Днiстер, що почався в 90-х рр. ХУIII ст., не припинився до самого початку вiйни 1806-1812 рр.
  
  4. Усть-Дунайське Буджацьке козацьке вiйсько.
  
   На початку ХIХ ст. вiдносини мiж Росiєю та Туреччиною настiльки загострились, що привели до вiйни 1806-1812 рр. В листопадi-груднi 1806 р. росiйськi вiйська оволодiли Бессарабiю, за виключенням Iзмаїла. Вихiд в цей район поставив перед росiйським командуванням питання про взаємовiдносини з бiглим сюди українським i росiйським населенням i задунайськими запорожцями. Зокрема, у фортецi Браїлiв, що була оточена росiйськими вiйськами, знаходилося до трьох тисяч дунайцiв. Генерал-лейтенант О.Ф.Ланжерон, який командував корпусом на Дунаї, писав в сiчнi 1807 р., що задунайськi козаки можуть "наносити шкоду бiльш, нiж турки i татари". Тому росiйське командування вжило низку заходiв, щоб залучити задунайських запорожцiв на свiй бiк, обiцяючи їм всi пiльги, якими користуються чорноморцi на Кубанi. Все це мало певний ефект. Збiгле населення було зацiкавлене в легалiзацiї свого положення, а задунайськi запорожцi опинилися в районi дiй росiйської армiї. Створювались перспективи зберегти та утвердити положення цим категорiям населення. Найбiльш доцiльним становився вступ до волонтерських формувань росiйської армiї, де зараховувались на положеннi козакiв та офiцерiв Бузького козацького вiйська.
   Враховуючи успiхi у формуваннi волонтерського полку з задунайських запорожцiв i збiглого українського населення, було вирiшено створити на Дунаї козацьке вiйсько, давши йому найменування Усть-Дунайського.
   20 лютого 1807 р. Усть-Дунайське Буджацьке козацьке вiйсько було офiцiйно затверджено указом Олександра I.
   Створенням цього вiйська царська адмiнiстрацiя передбачала взяти пiд контроль мiсцеве українське населення, одержати додатковий вiйськовий контингент i, спираючись на нього, нанести рiшучий удар Задунайськiй Сiчi.
   Уряд, зацiкавлений у швидкому заселеннi ново приєднаної Бессарабiї, дозволив усть-дунайцям селитися в Придунайських степах на правах колонiстiв. На протязi 1815-1817 рр. в Бессарабiю з-за Дунаю вийшло кiлька груп козакiв, якi разом з усть-дунайцями оселилися в Iзмаїльському повiтi, заснувавши в 1818 р. с.Дракуля (тепер с.Трудове Кiлiйського району Одеської областi). Незабаром тут нараховувалося вже 45 козацьких родин. В 1820 р. друга група усть-дунайських козакiв i задунайських запорожцiв, незважаючи на опiр земської полiцiї, в кiлькостi 38 родин оселилася в Акерманському повiтi, заснувавши с.Акмангiт (тепер с.Бiлолiсся Татарбунарського району Одеської областi). Частину задунайцiв у 1823 р. переселили в Їзмаїльську колонiстську округу, де засновано с.Новопокровське (тепер с.Покровка Iзмаїльського району Одеської областi).
   У зв"язку iз збiльшенням населення в Акмангiтi частина задунайських запорожцiв i усть-дунайських козакiв перейшла на нове мiсце в Акерманському повiтi, де в 1827 р. заснувала с.Старокозаче (тепер в Бiлгород-Днiстровському районi Одеської областi).
   Створення на Дунаї Нової сiчi, як про це пiшли чутки на Українi, викликало серед селянства надiї на вiдродження козацтва. Це призвело до значних втеч населення до Дунайської Сiчi, що прискорило лiквiдацiю вiйська.
  
  5. Дунайське (Новоросiйське) козацьке вiйсько.
  
   Пiсля лiквiдацiї Усть-Дунайського козацького вiйська переважна бiльшiсть козакiв лишилась в Бесарабiї. Усть-дунайцi та задунайськi запорожцi, якi переселювалися до них, повертаючись до Росiї, на протязi 20-х рр. неодноразово зверталися до державних установ з домаганням створення в краї козацького вiйська, з центром в с.Акмангiт.
   Росiйсько-турецька вiйна, яка розпочалася в 1828 р., пожвавила клопотання козакiв. Цi прагнення спiвпали з намаганням командування збiльшити вiйськовий контингент Дунайської армiї. В червнi 1828 р. уряд дозволив сформувати козацьке вiйсько, яке одержало назву Дунайського, з усть-дунайцiв, задунайських запорожцiв, що оселилися в Бессарабiї до 1828 р., та волонтерiв з Балканських країн, якi брали участь у росiйсько-турецькiй вiйнi 1806-1812 рр. Волонтери могли принести велику користь дiючiй армiї: вони знали мiсце вiйськових дiй та схiднi мови. До вiйська були зарахованi села Акерманського повiту Акмангiт, Старокозаче i Волонтирiвка (тепер у районi Штефан Воде Молдови).
   В 1836 р. до вiйська були приєднанi села Михайлiвна, Костянтинiвна, Новотроїцьке, Миколаївка, заснованi вiдставними солдатами, та село Петрiвка, в якому мешкали селяни-переселенцi з Курської губернiї (тепер в Бiлгород-Днiстровському, Кiлiйському, Саратському районах Одеської областi). Через три роки були приєднанi заселенi циганами села Фараонiвка та Каїри (останнє - с.Крива Балка; обидва в Саратському районi Одеської областi).
   За Паризьким миром 1856 р. частина козацької територiї з станицями Миколаївка та Новотроїцька вiдiйшла до Молдавського князiвства. Замiсть цих земель вiйську було дозволено придбати у помiщика К.Зiро селище Байрамна, незабаром перейменоване в Миколаївку-Новоросiйську.
   Центр управлiння вiйська розмiщувався в станицi Волонтирiвка. Однак в зв"язку з тим, що в цiй станицi не було необхiдних помешкань, вiйськове правлiння до 1856 р. знаходилось в Акерманi. Пiсля придбання вiйськом Миколаївки-Новоросiйської воно переїхало в цю станицю. В серединi 60х рр. тут знаходились майже всi головнi вiйськовi установи: госпiталь, головний вiйськовий храм св. Миколи Чудотворця, поштова станцiя та училище.
   Дунайське вiйсько мало нести прикордонну службу на Дунаї, Прутi та по Чорноморському узбережжю до Днiпра, внутрiшню службу в Бессарабськiй та Херсонськiй губернiях, утримувати гарнiзони в Iзмаїлi та Акерманi. Притягувалися вони для виконання й iнших завдань.
   В 1856 р., 11 липня, в зв"язку з вiдторгненням вiд Росiї за Паризьким миром дунайської частини Бессарабiї, вiйсько було перейменовано в Новоросiйське. З цього часу воно несло кордонну службу на лiнiї Болград-Татарбунари i далi по Чорноморському узбережжю.
   Надiї козацтва з вiдновленням вiйська iстотно полегшити своє становище не виправдалися. Нерозвинене господарство, виснажлива довготривала служба, сувора дисциплiна, зловживання старшини своїм службовим положенням - все це обумовлювало загострення соцiальних конфлiктiв.
   У 40-х рр. ХIХ ст. протест козакiв против важкої вiйськової служби, уимскiв i гноблення з боку старшиним набирає бiльш масових форм, виливаючись у рух за вихiд з вiйська. Особливої гостроти вiн набрав у 1842-44 рр. Весною 1855 р. у вiйську знов почалися заворушення, викликанi позачерговою мобiлiзацiєю i зловживанням старшини, що привело до зриву польових робiт.
   Проiснувавши в такому станi 40 рокiв, у груднi 1868 р. в зв"язку з загальною реформою козацьких вiйськ Новоросiйське козацьке вiйсько оголошувалося лiквiдованим. Це було останнє козацьке вiйсько на теренi сучасної України. (51)
  
  
  С.ТИМОФЄЄВА. ДУХОВНИЙ СВIТ КОЗАЦТВА
  (ХРИСТИЯНСТВО Й КОЗАЦТВО)
  
   ...Загроза вiйни з Туреччиною та проблема встановлення повного контролю над населенням Пiвденної України призвело до створення козацьких вiйськ. Одним iз результатiв цього полiтичного рiшення були суттєвi корекцiї у церковному та релiгiйному життi краю, якi безпосередньо стосувалися козацьких вiйськ. На початку 1790-х рокiв загальна кiлькiсть козакiв складала не менше 20% вiд росiйської армiї на Пiвднi; в той же час козацьке населення становило не менше 20% вiд населення краю. Одже, унiкальнiсть козацтва Пiвденної України як чисельної полiетнiчної та багатоконфесiйної соцiальної верстви, робить його важливим об"єктом спецiального iсторичного дослiдження, завдання якого полягає у вивченнi особливостей релiгiйного та церковного життя козакiв регiону.
   Як зазначав архiєпископ Гавриїл (Розанов), звичнi до церковного богослужiння чорноморцi не могли довго залишатися без нього. Через те, що навiть пiсля 1792 року багато козакiв Чорноморського вiйська продовжували мешкати уздовж прибережної смуги вiд Бендер до Очакова, в цих мiсцях ними було побудовано багато церков, серед них були як i кам"янi, так i сплетенi з хмизу та покритi глиною будiвлi. Це вказує на те, що навiть через частий брак коштiв козаки намагалися побудувати хоча б тимчасову церкву. Складом козацьких загонiв була передбачена посада вiйськового священика При складаннi наказiв про заснування козацьких вiйськ одним з пунктiв завжди значились обов"язки уряду на пiдтримку вiдправлення церковних служб у цих формуваннях. Росiйське керiвництво брало на себе видатки, пов"язанi з будуванням церков, утриманням священикiв, придбанням церковних атрибутiв, книг тощо. Церковнослужителi та священики, якi входили до складу козацьких вiйськ, виконували багато функцiй. Серед них варто назвати проведення щоденних та урочистих служб, догляд за пораненими та старими козаками, соборування помираючих, складання заповiтiв та iнших документiв, вмовляння козакiв пiд час заворушень або iнших проявiв непокори, адже священики традицiйно користувалися чималим авторитетом та повагою серед козакiв.
   Давньою традицiєю залишався звичай козакiв заповiдати частину майна "на церкву" на випадок хвороби або смертi власника. "Благолiпним" вважалася також пожертва частини майна (грошей) на прикрашення церков i церковних атрибутiв. Для релiгiйностi Запорозького козацтва було притаманне шанобливе ставлення до деяких християнських святих i до iкон. На Запорiжжi був дуже поширений культ Покрови. Згiдно з легендою, що записана до "Житiя Андрiя Юродивого", пiд час наступу мусульман у Влахернському храмi з"явилася Богородиця в оточеннi святих. Вона вийшла з царських ворiт, зняла Олефiр i покрила ним присутнiх, врятувавши вiд смертельної небезпеки. (52) Козаки мали в своїх оселях досить велику кiлькiсть святих образiв. Вiрячи в рятiвну силу iкон, козаки прикрашали ними свої хати i куренi. Останнiх святi образи вiшались над мiсцем, де сидiв курiнний отаман. Iкони багато прикрашалися, пiд ними висiли лампади, якi запалювались пiд час свят. Таке пiклування про iкони робило куренi схожими на каплицi.
   Запорозьке керiвництво, особливо в перiод Нової Сiчi, прагнуло зберегти свою автономiю у вирiшеннi релiгiйних питань, що стосувались Вольностей Запорозьких. Досягненню цiєї мети сприяли тi щедрi дари, якi запорожцi постiйно давали на церкви i на утримання духовенства. Матерiально зацiкавленi в пiдтримцi дружнiх стосункiв iз Вiйськом Запорозьким, духовнi особи, в тому числi i київськi митрополити, досить помiрковано ставились до управлiння Кошем церковною справою на Запорожжi. В силу вище перелiчених обставин запорожцi були щедрими жертвувачами на храми Божi i на утримання духовенства. Знаючи це, до Запорозьких Вольностей щороку приходила для збирання милостинi велика кiлькiсть ченцiв не лише з росiйських i українських, а й iз закордонних монастирiв. (53)
   Козацьке вiйсько мало певнi особливостi релiгiйностi та церковного життя, що пояснювалось рiзницею у походженнi та традицiях населення, яке входило до кожного з формувань. В свiтосприйманнi запорозького козацтва, що формувалося протягом кiлькох столiть, поєднались елементи росiйського, українського розумiння православ"я i оригiнальних поглядiв, що виникли в самому козацькому середовищi. Яскраво оригiнальна релiгiйнiсть проявилася в ставленнi до представникiв iнших релiгiй, конфесiй i нацiональностей. Запорожцi були зацiкавленi в збiльшенi своєї чисельностi. Багато мешканцiв Запорожжя щорiчно гинуло внаслiдок вiйн, хвороб i старостi. Тому довгий час єдиним джерелом поповнення лав запорозького вiйська було прийняття переселенцiв iз-за меж Запорожжя. На Запорожжi знаходили притулок євреї, болгари i серби, грузини, волохи, поляки, литовцi, бiлоруси, чорногорцi, татари, турки, калмики, нiмцi, французи, iталiйцi, iспанцi та англiйцi. (54) Однак всi вони були повиннi прийняти православну вiру. Без виконання цiєї умови переселенцi не мали права мешкати на Запорiжжi.
   Процедура виконання багатьох християнських обрядiв на Запорiжжi дещо вiдрiзнялась вiд тiєї, що була поширена в iнших регiонах Росiйської держави. Наприклад, цiкава процедура прийняття новоприбулих до Вiйська, яка зустрiчається в мемуарах та iсторичнiй лiтературi. Прибулого до Сiчi звичайно приводили до кошового отамана, який питав:"А чи вiруєш в Бога"? Новоприбулий вiдповiдав:"Вiрую". - "I в Богородицю вiруєш?" - "I в Богородицю вiрую". - "А ну, перехрестись!" Людина хрестилася. Цим i обмежувалось з"ясування релiгiйної приналежностi прибулих до Сiчi.
   Серед духовних осiб, що служили при церквах Запорозьких, було багато колишнiх козакiв. Запорожцi, часто знаходячись в довгих походах, iнколи не мали можливостi задовольняти свої духовнi потреби за допомогою священикiв i тому обов"язки останнiх часто виконували самi козаки, чим пояснюється неординарне розумiння запорозькими козаками специфiки виконання священицьких обов"язкiв. Як зазначає дослiдник iсторiї церкви Запорозької Сiчi I. Лиман, запорозькi нащадки та їх нащадки - чорноморцi зберегли особистий характер у вiдносинах мiж людиною (козаком) та Богом, при якому зовнiшня обрядовiсть та чiтке дотримання церковних канонiв не було обов"язковим. (55) У 1791 роцi пiд час допиту Катеринославських духоборiв - представникiв секти, що мала значний вплив серед мiсцевого населення, останнi стверджували, що не мали потреби у зовнiшнiй обрядовостi i церковних установах. На їх думку все це компенсувалося духом розуму. (56) Подiбнi погляди були характерними для мешканцiв українського Пiвдня, зокрема для запорозьких та чорноморських козакiв. В основi лежала iдея про зайвiсть посередництва при спiлкуваннi мiж людиною та Богом. Однак це зовсiм не принижує ту роль, яку вiдiгравали козацькi церква та священики у духовному життi козакiв. При цьому варто враховувати, що належнiсть людей до такого соцiального стану як козацький, привносила певний демократизм у релiгiйну та церковну органiзацiю у Запорозькому та Чорноморському вiйськах, зi всiма вадами та досягненнями, властивими демократичним iнститутам. Це твердження не входить у протирiччя з фактами, згiдно яких козаки часто придiляли значну увагу церковним святам, прикрашанню церков тощо. Справа в тiм, що сама обрядовiсть у козакiв мала суттєвi особливостi, що часто призводило до звинувачення їх у єресi з боку росiйських церковних установ: зображення козакiв на iконах, вживання козацької символiки помiж символами, якi вiдносилися до християнської релiгiї. Так у сучасних дослiдженнях козацьких кам"яних хрестiв, I. Сапожников вiдзначив вживання козаками суто козацьких символiв при оздобленi цих поховальних пам"ятникiв, (57) серед яких привертають увагу символи сонця, мiсяця, зiрок, зброї (спис, шабля) тощо.
   Козаки часто використовували пiд час релiгiйних свят i виконання релiгiйних обрядiв зброю, що можна казати про iснування своєрiдного "культу зброї". На Запорiжжi iснував звичай, згiдно яким пiд час хрещення хлопцiв, що народилися у запорозьких козакiв, батько пiдсипав у купiль порох. Це робилося для того, щоб загартувати козака змалку. Зброя використовувалася козаками в день Богоявлення. На його святкування до Сiчi збирались навiть тi козаки, якi мешкали по зимiвниках. Вони разом з сiчовими козаками в повному озброєннi йшли до церкви, везучи з собою навiть гармати. Вiйсько займало весь центральний майдан Сiчi, чекало, доки скiнчиться лiтургiя. Пiсля того, як з церкви виходили, несучи хрест, євангелiє i iкони, настоятель i iєромонахи та йшли до рiки, запорiжцi направлялись за ними, везучи з собою артилерiю i несучи розгорнутi знамена. По закiнченнi водохрещення настоятель занурював хрест у воду, i в цей момент козаки давали один залп з рушниць i гармат. Пiсля того, як настоятель три рази занурював хрест, козаки починали вже жарити во всi тяжкi, скiльки кому завгодно. (58) Велику роль вiдiгравала зброя i в поховальному обрядi запорозьких козакiв. Померлий перед тим, як його клали в домовину, лежав на лавцi в повному козачому бойовому вбраннi, поруч з ним стояла зброя - пiка i рушниця. Коли домовину з померлим запорожцем несли до церкви, за нею звичайно вели бойового коня в повному спорядженнi - з сiдлом, пiстолетами в кобурах, в"юками. На саму домовину клали шапку, козачу шаблю i пiку.
   Як хочеться й можеться ставилися козаки до вживання їжi. Дотримуючись православних обрядiв, сiчове козацтво, коли збиралося для прийняття їжi в своїх куренях, спочатку молилося, а потiм вже починало їсти. В молитвах, якi козаки читали перед вживанням їжi, вони благословляли горiлку, рибу, щербу, тетерю, галушки.
   Запорожцi з повагою ставились до iкон, але вони не доходили, на вiдмiну вiд росiян до "iдолопоклонства", межуючого з їх обожнюванням. Малися розбiжностi i в вшануваннi святих. Запорозьке i українське духовенство досить вiльно тлумачило написане в релiгiйних книгах, в той час як росiйське духовенство цього не допускало. (59) Цiкаво, що на деяких iконах, що знаходились на Запорожжi, були намальованi козаки. Так, на однiй з iкон сiчової Покровської церкви були зображенi, крiм Божої Матерi, патрiарха, священнослужителiв, царя i членiв царської родини два запорожця. Ця iкона, певно, повинна була символiзувати заступництво Богородицi за Вiйсько Запорозьке. На iншiй iконi, написанiй на початку 70-рокiв XVIII ст. зображена Богородиця, обабiч вiд якої стоять святий Микола i архiстратиг Михаїл Пiд ними намальованi двi групи козакiв, серед яких були кошовий отаман П. I. Калнишевський i вiйськовий писар I. Глоба. З уст кошового отамана, який пiдвiв голову до Богородицi, виходять слова:"Молим, покрий нас чесним твоїм покровом; позбав нас вiд всякого зла..." На вiдмiну вiд iкон Богородицi, якi малювались до цього, на означенiй iконi мiж Божою Матiр"ю i козаками не залишилось попередникiв - царя, царицi i патрiарха. (60) Це значною мiрою вiдбивало ситуацiю, що склалася в той час у церковному життi Запорожжя; у взаєминах Коша i росiйським урядом. До останнього моменту iснування Сiчi Кiш зберiгав свою керiвну роль в управлiннi релiгiйними справами Вольностей, незважаючи на спроби росiйської духовної i свiтської влади змiнити такий стан справ. Тому на iконi i вiдсутнi традицiйнi зображення царя i представника вищої духовної влади. З iншого боку, в часи написання iкони iснувала реальна загроза Вольностям Запорозьким з боку росiйського уряду, i тому невипадково з уст П. I. Калнишевського виходить прохання про допомогу.
   Щирiсть у молитвах, пошана до святих iкон поєднувалися у запорозьких козакiв з вiрою в характерникiв, чаклунiв, знахарiв. Досить поширеними серед населення Запорозьких Вольностей були розповiдi про запорожцiв - характерникiв, чаклунiв, якi спiлкувалися з нечистою силою i тому не вiдчували болю, не могли бути вбитi нi стрiлою, нi кулею, нi шаблею. За повiр"ям, характерники нi в огнi не горiли, нi в водi не тонули, вмiли вiдчиняти без ключiв замки, плавали на човнах по пiдлозi, як по морю, переправлялись через рiки на циновках, брали голими руками розпеченi ядра, мешкали на днi рiчок, вмiли залазити i вилазити iз зав"язаних торб, перетворюватись на котiв, перетворювати людей на кущi, вершникiв - у птахiв, плавати у вiдрах пiд водою. На Запорiжжi довгий час ходили розповiдi про чаклуна Довгого, який кiлька разiв вмирав i оживав, бо його "земля не приймала". (61) Оповiдей про характерникiв без лiку зiбрано у фольклорних та iсторичних джерелах i художнiй лiтературi (славнозвiсний роман О.Iльченка "Козацькому роду нема переводу"). При цьому лише запорожець виступає в ролi характерника, що явно вказує на магiчне значення Сiчi. Це таємна, дбайливо приховувана сфера сiчової культури, замаскована християнським обрядом. Нiчого дивного тут немає. Народ, прийнявши хрещення, зберiг у пам"ятi прадiдiвськi язичницькi звичаї. В Запорожжi зберiгались особливi, тiльки йому властивi, тiльки ним знанi таїнства, прийнявши якi, чоловiк потрапляв до товариства.
   Iмовiрно, що загадкова мiфологiя Запорожжя зумовлювалась якимось прадавнiм воїнським культом. Можливо, що мiстичне значення Запорожжя як священної землi виростало з перед християнських уявлень про сакральнiсть саме цiєї територiї, самою природою, пристосованої для дiйств магiчних, для служiння богам. Ще Боплан, пливучи вниз по Днiпру, бачив на островах рештки язичницьких капищ. Можна припустити, що якийсь культовий центр був i на Хортицi, i що його вiдродили запорожцi, поєднавши з культом християнства.
   Запорожець - характерник був невразливий для куль, мав якiсть переваги в бою. Мiцно тримаючи спогад про надприроднi властивостi характерника, народна пам"ять приховує спосiб їх здобуття в Запорожжi. А спосiб мiг бути єдиним - магiчне посвячення у якесь таїнство, прилучення до надприродної сили, котра випадає з християнської культовостi. Знаменно, що в Запорожжi вважалося за грiх обдурити чорта. Якимось чином i сам образ характерника - запорожця пов"язується в народнiй свiдомостi з чортом (наприклад, Басаврюк i Рудий Пацюк у Гоголя) Скальковський А. свiдчить про те, що запорожцi займались якимось ворожiнням на могилах (до речi, могили прикрашалися камiнними постатями скiфських iдолiв, вусатi обличчя котрих можуть правити за козацькi типажi, а межi своїх володiнь козаки позначали саме цими камiнними постатями). Запорожжя було територiєю, забороненою не лише для жiнок, а й для вiдьом, - тут зосереджувалось магiчне чоловiче начало. I цей факт досить промовистий, бо на рештi України явно домiнувало жiноче ворожiння i чародiйство. Навiть Хмельницький мав звичай оточувати себе ворожками й неодмiнно радився з ними, перш нiж почати якесь дiло. Провiсництво у Сiчi було справою суто чоловiчою. Скальковський А.. згадує розповiдi про дячка - вiщуна, без пророцтва якого козацтво не виступало в похiд. Очевидно, iнститут провiсництва був добре розвинутий у Сiчi, хоч i тримався в таємницi, оскiльки суперечив християнським догматам. Все це дає певнi пiдстави, щоб припустити пряму спадкоємнiсть мiж Сiччю i древнiм язичницьким культом, що складав таємне, магiчне осердя сiчового братства й також регламентував його життєдiяльнiсть.
   Ще одна промовиста подробиця запорозького життєустрою: сiчовий священик пiдкорявся гетьману чи кошовому (як i захiдноєвропейських орденах магiстру - гросмейстеру). влада якого, отже, поширювалась i на сферу духовно-релiгiйну. А що в Запорожжi особливою пошаною користувалися дiди - старiйшини, носiї та зберiгачi сiчових традицiй, то можна здогадуватись, що саме вони, а не вiйськова адмiнiстрацiя, виконували функцiї, котрi збiгаються з функцiями жерцiв у дохристиянських громадах. Певно ж, дiди формували й систему запорозьких цiнностей, що про неї знаємо дуже мало - вона ж, поза будь - яким сумнiвом, була добре прилаштованою до дiйсностi, стрункою i дiйовою свiтоглядною системою, тiєю таємною доктриною, котра вiдкривала сакральнi iстини буття, не знаючи яких людина гинула в марнiй боротьбi з минущим i суєтним. (62)
   Найвищою iдеєю українського язичництва є фiлософiя вiчного життя, обожнювання природного начала Всесвiту, радiсть iснування на землi. Вважалося, що в потойбiчний свiт людина вiдходить такою, якою була за життя: або вiльною i багатою, або нiкчемним рабом, яким i перебуває вiчно. Тому кожний член первiсного суспiльства намагався за життя досягти найвищих почестей, шани, багатства, вiдзначитися на полi бою чи в повсякденнiй працi. Звiдси - одвiчне прагнення вiйськової верстви, в тому числi українського козацтва, до свободи. Звiдси i традицiйне несприйняття зверхностi над собою i повага до iншої особистостi, живучiсть iдей "краще смерть, нiж рабство", якою вже тисячу рокiв живиться український патрiотизм.
   Цi вищеперерахованi особливостi ставлення козакiв-запорожцiв та їх нащадкiв - чорноморцiв - до релiгiї (унiкальнiсть як чисельної полiетнiчної та багатоконфесiйної соцiальної верстви; прагнення зберегти свою автономiю у вирiшеннi релiгiйних питань; всi козаки мають прийняти православну вiру; щедрiсть жертвування на храми Божi; процедура виконання багатьох християнських обрядiв дещо вiдрiзняється вiд тiєї, що поширена в православ"ї; особистий характер у вiдносинах мiж людиною-козаком та Богом, при якому зовнiшня обрядовiсть та чiтке дотримання церковних канонiв не обов"язкове - часто-густо обряд проводить отаман; культ зброї - до речi, в 1999 роцi освячення Староцаричанської церкви Бiлгород-Днiстровського району козаки проводили iз зброєю; дотримуючись православних обрядiв, сучасне козацтво, коли збирається для прийняття їжi, спочатку молиться, а потiм вже починає їсти - в молитвах, якi козаки читають перед вживанням їжi, вони благословляють горiлку, рибу, щербу, тетерю, галушки; козаки з повагою ставляться до iкон, але не доходять до "iдолопоклонства"; щирiсть у молитвах, пошана до святих iкон поєднуються у козакiв з вiрою в характерникiв, чаклунiв, знахарiв; священик пiдкоряється отаману - спiвробiтництво православних священникiв - отця Павла (Стара Царичанка), отця Миколая (Адамiвка); неприйняття зверхностi над собою i повага до iншої особистостi) притаманнi й сучасному козацтву пiвдня Одещини...
   Декiлька слiв про отця Миколая Григорашенко, iєрея Української православної церкви Київського патрiархату. Народився у 1975 роцi. Закiнчив 4 курси Одеського iнституту сухопутних вiйськ, Одеську духовну семiнарiю, вчиться в Київськiй духовнiй академiї.
   Один iз засновникiв Iверського монастирю (Одеса), має церковнi нагороди.
   У серпнi 2002 року пiдготував пакет документiв для реєстрацiї Свято-Казанської церковної громади села Адамiвка та згодився бути її духовним пастирем. Примiщенням церкви тимчасово слугував пришкiльний iнтернат; священик жив при церквi. Проводилися богослужiння, просвiтницька робота - отець Миколай проводив заняття з учителями, школярами, жителями села. Готувалися документи для збудування церкви...
   Дiакон Миколай Григорашенко рукоположений у сан священика був у п"ятницю 7 лютого 1997 року в Свято-Григоро-Богословському храмi мiста Одеси мiтрополiтом Одеським та Iзмаїльським Агафангелом (Українська православна церква Московського патрiархату).
   Служив настоятелем в храмах Свято-Успенському мiста Анан"їва (1997), Свято-Iоанно-Богословському села Жеребково (1997 - там створив парафiю), Свято-Рождества-Богородичного села Байтали (1997), Свято-Казанського села Тимково (1998 - там створив парафiю), Святих Мучениць Вiри, Надiї, Любовi та матерi їх Софiї села Кiрове (2000), Св. Димитрiя Солунського села Новоградiвка (2000), Свято-Михайлiвського села Ленiно (2001), Святого рiвноапостольного князя Володимира мiста Бiлгорода-Днiстровського (2002). Був призначений Благочинним Бiлгород-Днiстровського округу Одеської областi Української православної церкви Київського патрiархату з правом вiдкриття парафiй та нагляду за ними (2002). У 2003 роцi переїхав до Одеси. В теперiшнiй час - Благочинний Савранського округу Одеської областi.
   До Адамiвської шкiльної газети "Рiч про Адамiвську Сiч" отець Миколай у жовтнi 2002 року писав: "Першочерговим завданням держави, школи i батькiв являється виховання морально i фiзично здорового поколiння, тому що вiд цього залежить майбутнє нашої нацiї. Яке насiння в дiтях буде посiяне зараз, такi виростуть i плоди, як написано в Бiблiї: "Бо що тiльки людина посiє, те саме й пожне!" (Гал. 6:7).
   Протягом багатовiкової iсторiї людства були вiдпрацьованi певнi норми поведiнки людини у суспiльствi, якi закладенi Богом-Творцем у її совiстi...
   ... Дiтей треба вчити добру, стримувати в них вияв жорстокостi i агресiї, прищеплювати любов до працi, шанувати батькiв, бути милосердними i спiвчутливими, вихованими, дружелюбними i не егоїстичними, допомагати один одному i бути завжди вдячними, бо вдячнiсть - це плiд високої культури. На жаль, багато дiтей не навченi навiть елементарним нормам поведiнки у суспiльствi.
   Життя за заповiдями любовi Iсуса Христа приносить людинi внутрiшнiй мир i душевний спокiй, вiдводить почуття страху i неспокою, якi стають причиною багатьох хвороб, що пiдтверджують i лiкарi-психiатри.
  Навколишнє середовище формує характер дитини, i її треба навчити розпiзнавати добро i зло, протистояти злу, дотримуючись бiблiйних наставлень, щоб уникнути морального падiння. Бiблiя вчить: "... утiкаючи вiд пожадливого свiтового тлiння, докладiть до цього всю пильнiсть i покажiть у вашiй вiрi чесноту, а в чеснотi - пiзнання, а в пiзнаннi - стриманiсть, а в стриманнi - терпеливiсть, а в терпеливостi - благочестя, а в благочестi - братерство, а в братерствi - любов" (2 Петр. 1:4-7)...
  ... Якщо ми бажаємо бачити нашу країну процвiтаючою в усiх сферах життя, то молоде поколiння треба виховувати в дусi християнської моралi..."
  
  Вiд редактора
  
  В останнiй час частина козакiв знову почала пiднiмати питання про пiдтримку козацтвом лише Православної церкви Київського патрiархату (до речi, храму Православної церкви Київського патрiархату на територiї району немає - його лише збираються будувати). Можливо, не треба ставити питання так гостро (бiльшiсть козакiв Бiлгород-Днiстровщини за традицiєю пiдтримує Православну церкву Московського патрiархату й в найближчий час не збирається змiнювати конфесiйну орiєнтацiю) - бо питання конфесiйної приналежностi в умовах сучасної широкої полiтизацiї суспiльства негайно спровокує рiзке негативне ставлення до козацтва Бiлгород-Днiстровщини зокрема й до iдеї козацтва взагалi. Шкоди вiд цього буде набагато бiльше, нiж користi. Нашому козацтву бракує ще й розколу з конфесiйного признаку! Залишимо питання - хто православнiший - з"ясовувати спецiалiстам - священикам... (63)
  
  
  ЖУРНАЛ "ГЕТЬМАН" ПОВIДОМЛЯЄ
  
  ... Хочу повiдомити читачiв про ще одну цiкаву рiч: заступником Верховного отамана генерал-хорунжим Українського козацтва паном Валерiєм Тимофєєвим пiдготовлена книга "Практика i теорiя козацького молодiжного вишколу "Молодої Сiчi" В нiй узагальнено досвiд десятирiчної роботи з молодiжного вишколу.
  За дорученням пана Гетьмана Українського козацтва Миколи Миколайовича Пантелюка у мене була зустрiч iз польовим гетьманом Слобожанщини, ректором нашого козацького iнституту, на нiй ми домовилися провести Всеукраїнську конференцiю iз узагальнення нашої теорiї i практики молодiжного руху, виробити єдиний пiдхiд i методику для всiєї України, а всi надбання видати в альманахi... (64)
  
  
  1-Й РАЙОННИЙ ЗБIР КОЗАЦЬКОЇ МОЛОДI
  
  9 вересня 2006 року на березi Днiстровського лиману вiдбувся 1-й районний збiр козацької молодi
  
   Керiвництво козацтва Заднiстров"я звернулося до начальника вiддiлу освiти Чайкiнiй Р.М. з пропозицiєю провести збiр дiтей-козачат шкiл району (Адамiвської, Долинiвської, Бурлацької, Вигiнської). Представництво з кожної школи по 10-15 дiтей. План проведення збору додавався.
  План-сценарiй проведення 1-го районного збору козацької молодi
  
   1. 8.00-9.00 Прибуття команд. Визначення мiсця шикування, мiсця дислокацiї.
   2. 9.00-9.30 Шикування. Пiдйом прапора. Гiмн України. Оголошення мети, плану зборiв, вимог до дисциплiни, заходи безпеки. Знайомство учасникiв.
   3. 9.30-10.00 Правила розбивки табору. Екологiчнi, санiтарнi та туристичнi норми. Облаштування.
   4. 10.00-10.30 Снiданок.
   5. 10.30-11.00 Розповiдь про Запорозьку Сiч. Козацька вдача, козацькi походи, козацька вольниця. Конкурс з iсторiї українського козацтва. Показовi виступи молодих козакiв. Самозахист без зброї. Iсторичне фехтування.
   6. 11.00-13.00 Змагання мiж командами: канат, стрiльба, граната. Показовi козацькi вмiння стрiльби з пневматичної зброї. Навчання основам стрiльби та заходам безпеки.
   7. 13.00-13.30 Психологiчна пiдготовка: колективний тренiнг "Пiдтримка товариства".
   8. 13.30-14.00 Обiд. Прослуховування козацьких пiсень.
   9. 14.00-15.00 Обговорення результатiв збору. Пропозицiї, зауваження. Перспектива. Козацька педагогiчна рада.
   10. 15.00-16.00 Пiджведення пiдсумкiв збору. Нагородження переможцiв. Спуск прапору. Вiдправка додому.
  
  За наслiдками проведення збору начальник вiддiлу освiти видала наказ Љ391 вiд 18.09.2006 року "Про впровадження козацького виховання в практику роботи ЗНЗ району"
  
   З метою вiдродження i поширення народних традицiй, виховання дiтей та юнацтва в дусi нацiональної гiдностi, готовностi до захисту рiдного краю, забезпечення всебiчного розвитку їхнього духовного свiтогляду, любовi до української культури, мови та батькiвської землi
  НАКАЗУЮ:
   1. Керiвникам ЗНЗ району практично впроваджувати козацьке виховання в життя ЗНЗ:
   1.1. Органiзувати зустрiчi з представниками козацтва Заднiстров"я.
   1.2. Через систему козацького виховання долучати до європейських демократичних основ суспiльного життя, виборностi лiдерiв, якi вiдповiдають вимогам часу i громади, здорового способу життя.
   1.3. Проводити роботу по створенню на базi ЗНЗ шкiльних органiзацiй козацького спрямування.
   1.4. Класним керiвникам включати у виховнi планги рiд заходiв щодо заохочення та зацiкавлення учнiв козацькою iдеєю, а свме: виховнi години, бесiди, перегляди iсторичних фiльмiв, обговорення iсторичної лiтератури.
   2. Органiзувати щорiчнi збори-змагання мiж ЗНЗ району з максимально можливим iнформацiйним та оздоровчим насиченням
   2.1. Проводити анкетування учасникiв, аналiзувати письмовi вiдгуки педагогiв, скласти таблицю результатiв конкурсiв та змагань.
   3. Оголосити подяку керiвникам ЗНЗ: Адамiвського - Вронска В.М., Вигiнського - Вдовиченко О.М., Долинiвського - Тома Т.I., Випаснянського - Тодорова Т.П. за прийняття активної участi в проведеннi одноденного табiрного збору дiтей-козачат.
   4. Контроль за виконанням наказу покласти на методиста вiддiлу освiти Герасименко Н.О.
  Завiдуюча вiддiлом освiти Р.М.Чапкiна. (65)
  
  
  9. Жовтень - грудень 2006. 14 жовтня - День Українського козацтва. Нагородження активiстiв. Адамiвська Сiч: дитячий садок - козацькi розваги. Велика Рада Українського козацтва. Свобода по козацькi. Районний молодiжний форум. Клуб "Патрiот".
  
  Суспiльство з тривогою спостерiгало "перетягування каната" владних повноважень мiж Верховною Радою, Президентом i Кабiнетом Мiнiстрiв України. Довгостраждальний Закон про повноваження Кабiнету Мiнiстрiв України набрав чинностi, але за пiдписом О.Мороза, бо В.Ющенко наклав на нього вето. Серед значної кiлькостi громадян зберiгається "презумпцiя недовiри" до партiй та їхнiх лiдерiв. На засiданнi Кабiнету Мiнiстрiв було визначено п"ять напрямiв прiоритетного бюджетного фiнансування: енергозбереження, iнформацiйнi технологiї, нанотехнологiї, медицина, технологiї в сiльському господарствi.
  Однак полiтично Україну лихоманить. Наявнiсть прозахiдної стратегiї у В.Ющенка, революцiйно-популiстської - у Ю.Тимошенко, "козирної карти" всеукраїнської єдностi у В.Януковича робить неможливим мирне спiвiснування у вищих ешелонах влади.
  Подiї 2005-2007 рокiв не означають поразку українського шляху до свободи, справедливостi й достойного життя. Громадяни хоч б якою мiрою змусили майданних лiдерiв - "менеджерiв олiгархату", iншi полiтичнi сили визнавати їхнi уподобання, рахуватися з переконаннями. Вимоги українського народжу не змiнилися нi на йоту: лiквiдувати здирництво та корупцiю, реально боротися з бiднiстю, безробiттям, викорiнювати злочиннiсть i клановiсть, кумiвство. Громадян не влаштовує i рiвень свободи думки й висловлювань.
  
  У видавництвi "СП "Петрекс" надрукував книги:
  1. С.В.Тимофєєва, В.Я.Тимофєєв. Архiви козаччини Заднiстров"я. Видавництво "СП "Петрекс". Бiлгород-Днiстровський. 2003-2010.
   Документи та матерiали козацтв Заднiстров"я.
  Т. 8. Козацькi органiзацiї Заднiстров"я. 2006. (29.12.2006). 528 стор.
  У видавництвi "СПД СП" надрукував книги:
  1. В.Я.Тимофєєв. Рiч про Буджацьку Сiч. Видавництво "СПД СП". Бiлгород-Днiстровський. 2006. (29.12.2006).
  526 стор. Фото.
  Iлюстрована iсторiя сучасних козацтв Буджаку (збiрка козацьких газет "Рiч про Буджацьку Сiч" 2004-2006 рокiв).
  
  
  14 ЖОВТНЯ - ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА
  
  Шановнi козаки!
  Щиро вiтаємо з цим дiйсно всенародним святом нащадкiв славного козацького роду. Ця традицiя належно пiдкреслює велике iсторичне значення козацтва в боротьбi за утвердження української державностi та суттєвий внесок у сучасний процес державотворення.
  Нацiонально-культурне вiдродження сьогоднi великою мiрою живиться традицiями славної козацької доби. Саме представникам козацьких громадських об"єднань належить важлива роль в утвердженнi нацiональної свiдомостi та патрiотичних почуттiв населення мiста та району.
  Вiримо, що козацтво i надалi залишатиметься в авангардi конструктивних сил, сприятиме змiцненню громадянського миру i злагоди в нашому краї.
  Тож зичимо всiм козакам та їх родинам щастя, здоров"я, наснаги у вiдродженнi кращих нацiональних традицiй, плiдної працi на благо народу, задля слави України.
  Мiський Голова Голова
  голова районної ради райдержадмiнiстрацiї
  М.М. Даценко М.С. Адиров В.М. Зiнченко. (66)
  
  
  НАГОРОДЖЕННЯ АКТИВIСТIВ
  
  РОЗПОРЯДЖЕННЯ
  Про нагородження активiстiв Бiлгород-Днiстровської районної громадської органiзацiї Українського козацтва
  
   За вагомий внесок у розбудову козацького руху в Бiлгород-Днiстровському районi та з нагоди Дня Українського козацтва:
  1. Нагородити грамотами Бiлгород-Днiстровської районної державної адмiнiстрацiї таких активiстiв районної громадської органiзацiї Українського козацтва:
   Тимофєєва Валерiя Яковича - генера-хорунжого УК, заступника Польового Гетьмана УК з питань виховної роботи серед молодi.
   Маринеску Миколу Костянтиновича - полковника УК, голову Ради старiйшин Днiстровської Сiчi ЧКВ УК.
   Єремєєв Вiктора Iллiча - полковника УК, заступника отамана Днiстровської Сiчi ЧКВ УК.
   Черв"яка Олександра Олександровича - полковника УК, начальника штабу Днiстровської Сiчi ЧКВ УК.
   Кульчицького Анатолiя Олексiйовича - осавула УК, отамана Адамiвського куреня Днiстровської Сiчi ЧКВ УК.
   Нiколайчука Юрiя Олексiйовича - курiнного УК, заступника отамана Адамiвського куреня Днiстровської Сiчi ЧУВ УК.
   Редька Анатолiя Сидоровича - курiнного УК, голову Ради Старiйшин Благодатненського стану Днiстровської Сiчi ЧКВ УК.
   Макаренко Федора Васильовича - сотника УК, отамана Благодатненського стану Днiстровської Сiчi ЧКВ УК.
  2. Контроль за виконанням розпорядження покласти на заступника голови районної державної адмiнiстрацiї Iгумнова П.М.
   Голова районної державної адмiнiстрацiї В.М.Зiнченко. (67)
  
  
  АДАМIВСЬКА СIЧ: ДИТЯЧИЙ САДОК - КОЗАЦЬКI РОЗВАГИ
  
  Нещодавно дитячий садок "Галинка" приймав гостей. Бiльше 20 вихователiв дошкiльних навчальних закладiв сiл району були запрошенi на виїздне засiдання методичного об"єднання, що проводив районний вiддiл освiти в Адамiвському дитячому садку. "Козацькому роду - нема переводу" - так називалася фiзкультурно-пiзнавальна гра, що пiдготував колектив "Галинки". Особлива подяка вихователям С.С.Даниленко та Н.I.Березнюк, батькам вихованцям, яки вечорами шили футболочки, чешки, шаровари для маленьких козачат. Експрес-iнформацiя про нову форму виховання в мiсцевому дитячому садку, що вiдображає козацький напрям, пiдготувала завiдуюча дитячим садком Алла Iванiвна Iвасенко. Вихователi в українських костюмах, зала, прикрашена в українсько-козацькому стилi, iгри, конкурси, спортивнi розваги на мотиви української народної казки "Котигорошко" - це яскраве дiйство спостерiгав генера-хорунжий Українського козацтва, заступник Польового Гетьмана В.Я.Тимофєєв, мешканець села Адамiвна. Вiн розказав присутнiм про те, як розвивається козацький рух в нашому краю. Рухомостi, енергiйностi, яскравому самовираженню маленьких козачат, їх артистичностi можна позаздрити. В роботi методичного об"єднання взяли участь головний спецiалiст районного вiддiлу освiти з питань дошкiльної освiти Федорова Л.В. та методист Мизюк Т.Л. (68)
  
  ВЕЛИКА РАДА УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА
  
   Двi гiлки Українського козацтва провели окремi Великi Ради - схiдна (Лiвобережжя) в Києвi, захiдна (Правобережжя) в Тернополi. В Київськiй брала участь делегацiя на чолi з генерал-хорунжим УК Тимофєєвим В.Я., в Тернопiльськiй - делегацiя на чолi з генерал-хорунжим УК Скляренком М.П.
  
  14 жовтня 2006 року в столицi України м. Києвi вiдбулася ХХIII Велика Рада Українського козацтва. Делегацiю Днiстровської Сiчi (об"єднання козакiв пiвденних районiв Одещини) очолював генерал-хорунжий УК В.Я.Тимофєєв.
  На Радi делегати обговорили та подали на розгляд Президента України проекти Положення про Департамент з питань Українського козацтва (зi структурами на мiсцях) та Нацiональну програму розвитку Українського козацтва на 2007-2010 роки.
  Основнi завдання Департаменту:
  - утвердження, розвитку та оборони нацiональної iдеї;
  - нацiонально-патрiотичне виховання молодi через козацько-вiйськовий вишкiл в загальноосвiтнiх школах та навчальних закладах;
  - створення на базi товариства сприяння оборони України "Центру Українського козацтва";
  - створення козацько-вiйськових лiцеїв, iнститутiв Українського козацтва;
  - залучення козацьких товариств (згiдно чинного законодавства України) до охорони важливих державних об"єктiв, громадського порядку, державного кордону, лiквiдацiї наслiдкiв стихiйного лиха та iнших надзвичайних ситуацiй, профiлактики правопорушень тощо.
  Нацiональна програма розвитку Українського козацтва передбачає бiльше 100 пунктiв заходiв та роботу за 10 основними напрямками (територiальна оборона, нацiонально-патрiотичне виховання, розвиток вiйськово-прикладних видiв спорту та iн.).
  Президент-Гетьман України В.Ющенко визначив "дорожню карту" подальшого розвитку Українського козацтва й доручив Головi Секретарiату Президента України В.Балозi пiдготувати проект розпорядження Президента України щодо поданих пропозицiй. (69)
  
   У Тернополi проведена 23 Велика Рада українського козацтва.
  Головним питанням, якi там розглядались, були: переобрання генеральної старшини. Реформування структури i замiна назв пiдроздiлiв українського козацтва на єдине українське козацтво. Вiдтепер структура по вертикалi буде така: Гетьман України, Верховний отамана українського козацтва, обласнi отамани УК.
  Реорганiзацiя проведена з метою вiдокремлення вiд УК чужородних, а iнодi навiть ворожих для держави козацьких утворень.
  Вдруге Верховним отаманом обрано I.С.Варданця. За його кандидатуру було проголосовано одностайно. На посаду генерального суддi теж одностайно обрали генерал-хорунжого В.В.Боркiвського.
  Нашу делегацiю повезли в хзамок Вишневецьких. Ним у свiй час володiв вiдомий козацький гетьман Байда (Дмитро) Вишневецький, якого замучили у Стамбулi турки. Нас тепло привiтали перший заступник голови Тернопiльської облдержадмiнiстрацiї, мер м. Тернопiль, голова райдержадмiнiстрацiї Збаразького району, селищний голова.
  Пiсля урочистого привiтання вiдбувся iмпровiзований концерт силами козацьких ансамблiв. Усi номери йшли на "ура". Особливо колоритним, в файно оздоблених народних костюмах був кримсько-татарський танцювальний ансамбль. Пiсля концерту бiля учасникiв цього ансамблю вишикувалась черга мiсцевих мешканцiв, бажаючих зробити фото на пам"ять.
  Тут треба зробити маленький вiдступ вiд теми з ухилом в iсторiю. Так склалося iсторично, що доля українського i кримсько-татарського народiв мають багато спiльного. Коли українськi козаки не могли самотужки подолати польських магнатiв, на допомогу викликали кримчан. Репресiї проти обох народiв розпочала Катерина II. За допомогою О.Суворова було проведено в життя план виселення українцiв з України, кримських татар з Криму, а на облаштованi цими народами мiста i села переселяли росiян. Для здiйснення цього плану О.Суворов у 1777 роцi з пiвдня України виселив 32 тисячi душ чоловiчої статi. А у 1944 роцi Сталiн усiх кримських татар переселив до Сибiру й у Казахстан.
  Пiсля концерту, у церквi, що при замку Вишневецьких, проводився обряд прийому у козаки й лелi нових козакiв i козачок.
  Потiм усю козацьку старшину повезли до аеропорту Тернопiль. Там нас вишикували у коробку для почесного караулу на честь зустрiчi лiтака з Президентом України Ющенко В.А.
  Президент поздоровив козакiв з днем Українського козацтва. Генерал-осавул Луганського обласного козацтва подарував iменну шаблю Гетьману УК В.А.Ющенко. А Верховний отаман УК I.С.Вардинець подарував Президенту України iкону Божої Матерi. Козацький хор з Київщини проспiвав на честь Президента його улюблену пiсню "Молитву Петра Калнишевського". Президент подякував козакам за теплу зустрiч i вiдбув до облдержадмiнiстрацiї.
  Пiсля концерту козаки вiдвiдали Кременецький державний технiкум лiсового господарства. На другий день, вишикувавшись в колону по чотири, пiдзвуки оркестру обласного радiо та телебачення, пiд ритми бою козацьких буздуганiв i тулумбасiв козацьке вiйсько пройшло через усе мiсто Тернопiль до Спiвочого поля, де цiлий день йшов фестиваль козацької пiснi "Байда-2006", який проводиться вже п"ять рокiв.
  В останнiй день Великої Ради козацька старшина ознайомилась з мiстом Тернопiль, а на вечiр вiдбувала до своїх регiонiв.
  14 жовтня в Бiлгородi-Днiстровському в день свята Покрови Божої Матерi i українського козацтва представники мiських i районних козацьких органiзацiй поклали квiти до монумента Т.Шевченка в Бiлгородi-Днiстровському. (70)
  
  СВОБОДА ПО КОЗАЦЬКI
  Виступ заступника Польового Гетьмана Українського козацтва з питань виховної роботи серед молодi, генерал-хорунжого УК В.Тимофєєва
  по мiсцевому радiо (21.11.2006 року - День Свободи)
  
   "Майже 400 рокiв тому козаки так виклали королiвським послам свою роль i призначення: "Подiбно до наших предкiв, хочемо й ми користуватися вольностями життя, маєтностями i свободами, що належать лицарським людям...
   Дбаємо про те, щоб так само, як ми отримали вiд своїх предкiв тi права i вольностi, щоб i нашi наступники прийняли їх цiлими i непорушними, з примноженням слави. I щоб вони один пiсля одного передавали їх у прийдешнi часи".
   Виконувати козацьку справу неможливо без козацької волi, свободи.
   В iсторiї козацтва є приклади абсолютної волi козацької маси - Чорна рада, й абсолютної волi однiєї людини - влада гетьмана або кошового отамана пiд час вiйськового походу. Але в iдеалi козаки розумiли волю як панування демократiї, а козацька демократiя, воля, свобода - це суворе виконання козацьких завiтiв - козацького звичаєвого кодексу.
   1. Починай справу з молитвою Божою та iменем Божим. Не злися, коли щось не вийшло. Мабуть до дiла готовий не був. Споможеш, як будеш готовим до найтяжчого. Проси у Бога i дасть тобi силу, коли справа угодна для Бога. Нема на свiтi такого, щоб не корилося праведним людям.
   2. Євангелiю вiруй, а не попам. Мiж Богом та козаком посередник один - Христос, а заступниця нашому роду - Богородицi Покрова.
   3. Не обiцяй i не клянися. Бо людина - то трiска в потоцi життя. Не все залежить вiд наших бажань. Краще вiр справi, анiж словам.
   4. Перед Богом всi люди рiвнi. Не гноби нi татарина, анi ляха i сам також не гнись. Корися в походi Старшинi та козацькiй громадi, бо ця покора для тебе ярмо, а скупинi - то є заручина волi.
   5. У козака сила лише в своїй землi. В чужому краї є сила лиш проти полону.
   6. Лишнього не хапай. Не всяке добро на добре. Всього на свiтi з"їсти не вдасться, то ж бо тримайся посту. В походах посту немає.
   7. Коли просять - помагай, i коли не просять, а треба. Не вiдказуй навiть ворогам.
   8. Родину свою шануй, бото твоя втiха та рай на землi. Нема на свiтi притулку, окрiм сiм"ї.
   9. Козак має зброю пильнувати, як око своє i ще бiльше. Здоровiє другим коротити можеш тiльки тодi, коли честi твоїй рятунку нема. Коли ж честь свою ставиш вище громади - складай свою зброю.
   10. Як не можеш козаковi вiдрядити зi справи з своєю долею, тодi козака наймитом не займай. Бо справа не пiде на лад i совiсть свою загубиш.
   11. Умiй слухати. Слухай все до кiнця. Отамана не перебивай. Гаси дратування та злiсть. Мовчання вiд розуму. Втрачай слова, як найдорожчий скарб.
   12. Заповiт iз чужого досвiду.
   13. Заповiт iз набитих гуль.
   14. Пам"ятай: один вiрний шлях на землi - терпiння. Найвеличнiшi перемоги на свiтi - це перемоги над власним "Я".
   Виконання цих завiтiв - ото й є козацька справжня воля, свобода! (71)
  
  
  РАЙОННИЙ МОЛОДIЖНИЙ ФОРУМ 17.11.2006
  "Молодь у суспiльно-полiтичних та економiчних перетвореннях"
  ПРОБЛЕМИ У ВИХОВАННI СIЛЬСЬКОЇ МОЛОДI ТА ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНИХ МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГIЧНИХ УСТАНОВОК В СУЧАСНИХ УМОВАХ
  Виступ начальника вiддiлу органiзацiйної та кадрової роботи
  районної державної адмiнiстрацiї Тимофєєва В.Я.
  
  Шановна громадо!
  Форуми такого масштабу - значна подiя в громадському життi нашого району - ручаї практичного досвiду молодi району в царинi громадської, полiтичної, економiчної дiяльностi повиннi злитися в повноводну узагальнюючу рiку-Славуту, активiзуючи розвиток та реалiзацiю потенцiалу молодих людей.
  Готуючись до виступу, гортав я сумнi сторiнки статистики: стан молодi в сiльських районах кризовий, враховуючи рiвень безробiття; вiдбувається вiдтiк молодих кадрiв; знижується вплив школи, сiм"ї i держави на розвиток духовностi i культури та iн.
  Позашкiльне життя для бiльшостi дiтей та пiдлiткiв проходить бiля телевiзора, просто на вулицi, в кращому випадку бiля комп"ютерних iгор, в гiршому - за проведенням часу в барах, дискотеках, пiд впливом низькопробної "попси" або жорстокого бойовика - тому мрiї про героїв та подвиги, бажання пригод пов"язанi з викривленим свiтосприйняттям, здебiльшого насильницького плану.
  Таким чином, не вiдбувається практичного прищеплення здорового способу життя та розумiння цiнностей демократiї, гуманiзму, справжньої лицарської поведiнки. В першу чергу це стосується сприйняття i поваги до культури, традицiй та iсторiї українського народу i козацтва зокрема.
  В той же час сiм"я, держава та суспiльство вимагають вiд молодого поколiння знань, вмiнь, психологiчної готовностi, фiзичної пiдготовки, якi пов"язанi з певним рiвнем здоров"я, технологiчної культури та дисциплiни у виробничих процесах, адаптацiї до сучасного динамiчного життя, протистояння негативному впливу пропаганди аморальностi, шкiдливих звичок, наркоманiї, жорстокостi та цинiзму.
  Проблеми виховання прийдешних поколiнь хвилювали людство завжди. "Тяжкi часи настали в країнi. Молодь розбещена, глузує iз старших, не поважає сивину, досвiд, намагається зробити все сама." Цитатi - 3,5 тис. Рокiв; писано в Стародавньому Египтi.
  Про цi проблеми говорять й сьогоднi як молодi, так i старi, як в сiм"ях, так i в школах, як тi, хто веде на Захiд, так i тi, у кого iдеал радянське минуле. Всi згоднi iз проблемами у вихованнi молодi та iз недосконалiстю шкiльних та державних программ. Багато є критики та невдоволення, та мало є реальних справ, таких, якi глибоко проорюють та надовго закрiплюють позитивнi звички, прищеплюють на все життя високi цiнностi, переконання та практичнi вмiння. Особливо вмiння протистояти злу та людським порокам, вмiння бути чесним, сильним i водночас сучасним...
  Але не все так погано. Є приклади конструктивного пiдходу до виховання дiтей та молодi: робота громадської органiзацiї "Перлина" в Миколаївцi, молодiжного навчально-виховного, спортивно-оздоровчого клубу "Патрiот" (керiвник - Гавриленко Валерiй Олексiйович), дитячої органiзацiї в Випаснянськiй школi Љ2 (директор Резниченко Анатолiй Iванович), шкiл козацько-лицарського виховання в Долинiвкi (директор Тома Тетяна Iванiвна), Турлаках (директор Тодорова Тетяна Петрiвна), Вигонi (директор Вдовиченко Олена Михайлiвна), Адамiвцi (директор Вронська Валентина Миколаївна). До речi, модель учнiвського самоврядування Адамiвської школи було признано однiєю з кращих на Українi.
  Колективи вищезазначених органiзацiй в своїй дiяльностi домагаються виконання таких завдань:
  - фiзичне, моральне та психологiчне навчання, оздоровлення та розвиток пiдлiткiв та молодi;
  - максимальне розкриття можливостей для самореалiзацiї та пiдвищення самооцiнки сiльської молодi, закрiплення почуття впевненостi в собi, вiри в свою державу, у верховенство права, у власнi сили;
  - прищеплення пiдлiткам та молодi здорового способу життя, чемностi та вихованостi, вiдвернення їх вiд негативного впливу вулично-кабачної субкультури та негативних молодiжених установок.
  Досвiд вчить, що в сучасних умовах найбiльшого впливу на молодь мають форми коллективного виховання - клуби, громадськi органiзацiї, полiтичнi партiї. Тому такi форми роботи необхiдно впроваджувати в роботу усiх сiльських громад.
  До речi, в бiблiотеках району та мiста ви можете ознайомитись з досвiдом роботи вищезгаданих шкiл в царинi козацько-лицарського виховання. Запитуйте книги В.Тимофєєва: "Адамiвська Сiч - школа козацько-лицарського виховання", "Козацька педагогiка - сучасна освiта", "Рiч про Адамiвську Сiч", "Рiч про Буджацьку Сiч", "Козацько-лицарське виховання", "Школа козацько-лицарського виховання", "Козацтво Пiвденноукраїнського Заднiстров"я"; С.Тимофєєвої: "Сучасне українське козацтво на пiвднi Одещини", "Сучасне козацтво Бiлгород-Днiстровщини".
  Проблеми виховання дiтей та молодi менi знайомi не з книг; тридцятирiчний педагогiчний досвiд (двадцятирiчний директорський) дають пiдставу робити деякi висновки щодо покращання сучасного стану виховання й для цього я пропоную:
  1. Включити в плани роботи районної ради та районної державної адмiнiстрацiї розробку концепцiї розвитку та життєдiяльностi системи виховання, передбачивши в нiй реалiзацiю стратегiчних напрямiв, а саме:
  А. Утвердження в свiдомостi громадськостi району розумiння абсолютної прiоритетностi сфери виховання i забезпечення її фактично;
  Б. Модернизацiя виховної дiяльностi, що на практицi означає:
  - суттєве коригування спрямованостi виховного процессу - вчити самостiйностi;
  - включення учасникiв виховного процесу в складнiшу i масштабнiшу систему взаємовiдносин - соцiалiзацiю особистостi шляхом суттєвого розширення аспектiв громадського самоврядування - активiзацiя роботи рад навчальних закладiв, пiклувальних рад, педагогiчних рад, учнiвського самоврядування, батькiвських комiтетiв, громадських органiзацiй;
  - переведення методичної бази виховного процессу на сучасний рiвень.
  2. Вимагати безумовного виконання районних цiльових программ (у тому числi в частинi фiнансування) "Розвиток позашкiльних навчальних закладiв", "Розвиток краєзнавства", "Комп"ютерно-iнформацiйцне забезпечення розвитку системи освiти", "Вчитель".
  3. Розробити та представити на розгляд районної ради цiльовi програми (перелiк - пiд умовною назвою), залучивши до їх розробки iнтелектуальний потенцiал райдержадмiнiстрацiї, депутатського корпусу, громадськиїх органiзацiй та полiтичних партiй:
  - Вражаючi цифри, розробка загальної стратегiї розвитку виховання в районi;
  - Доступ, ширшi можливостi i великi проблеми, розширення доступу до якiсної освiти й виховання для всєї молодi i дотримання принципу справедливостi;
  - Пiдвищення якостi освiти й виховання в районi, новаторство i творчiсть;
  - Гендерна рiвнiсть, рiшучi дiї для компенсацiї гендерного дисбалансу;
  - Життєвi навички, стратегiя щодо життєвих навичок;
  - Соцiальне входження, зосередження уваги на найпоширенiших ризиках виховання;
  - Умови, сприятливi для виховання, значення вихователiв та iнструкторiв;
  - Передбачення майбутнього, використання наявних знань i сприяння науковим дослiдженням;
  - Розподiл коштiв, полiпшення їх використання в царинi виховання;
  - Альянси i партнерства, сприяння їм на всiх рiвнях;
  - Мир, стабiльний розвиток i соцiальна справедливiсть, освiта й виховання для стабiльного розвитку, миру i соцiальної справедливостi.
  Щиро дякую громадi за увагу! (72)
  
  
  КЛУБ "ПАТРIОТ"
  
   При Бiлгород-Днiстровському педагогiчному училищi почав працювати клуб "Патрiот" (керiвник - Гавриленко В.О.). Спiвзасновники - Гавриленко В.О. (адмiнiстратор дозвiльної системи райдержадмiнiстрацiї), Бойчук I.Л. (вiйськовий комiсар Бiлгород-Днiстровського вiйськомату), Тимофєєв В.Я. (начальник оргвiддiлу райдержадмiнiстрацiї).
  
  СТАТУТ
  громадської органiзацiї
  "Молодiжний навчально-виховний спортивно-оздоровчий клуб "ПАТРIОТ"
  (розроблено В.Гавриленком)
  
  1.Загальнi положення
  1.1. Молодiжний навчально-виховний, спортивно-оздоровчий клуб "Патрiот" (надалi - клуб "Патрiот") - це громадська органiзацiя молодiжного спрямування, яка органiзує та здiйснює навчально-виховну, спортивно -оздоровчу, вiйськово - патрiотичну роботу з учнями загальноосвiтнiх шкiл, лiцеїв, спецiалiзованих навчальних закладiв, вищих навчальних закладiв I-П рiвнiв акредитацiї та iншими категорiями молодi вiком з 14 до 21 рокiв, на засадах української козацької педагогiки, лицарської етики, скаутського руху та державних молодiжних програм, а також приймає участь в навчально - тренувальних заходах цивiльного захисту населення та пiдготовки до вiйськової служби.
  Дiяльнiсть клубу, його статутнi завдання та окремi заходи з вищевказаних напрямкiв узгоджуються з Мiнiстерством Оборони, Мiнiстерством з надзвичайних ситуацiй, Мiнiстерством внутрiшнiх справ, Державною прикордонною службою, Мiнiстерством освiти, Мiнiстерством у справах сiм"ї та молодi та спорту, Мiнiстерством культури, або з їх мiсцевими пiдроздiлами.
  1.2. Вiйськово -патрiотичнi та спортивно - оздоровчi заходи клубної роботи проводяться з метою збереження духовностi української молодi на iсторичних засадах запорiзького козацтва, європейського лицарства, виховання готовностi до захисту Батькiвщини, та з метою забезпечення прав людини, морального i фiзичного здоров"я українського народу, охорони природи та збереження генофонду нацiї. Шляхом спiвпрацi та координацiї спiльних дiй i заходiв органiв мiсцевого самоврядування, органiв виконавчої влади усiх рiвнiв, мiсцевими пiдроздiлами силових мiнiстерств та вiдомств, установами захисту екологiї, культури, туризму та освiти, мiсцевих осередкiв Українського козацтва, клуб "Патрiот" органiзовує роботу серед молодi щодо залучення до членства в клубi.
  1.3. Географiя дiяльностi поширюється в першу чергу на пiвденно-захiднi райони Одеської областi, основою є мiсто Бiлгород-Днiстровський, як мiсто з великим культурно- педагогiчним потенцiалом, та Бiлгород-Днiстровський район. Подальшi плани передбачають розширення сфери дiяльностi на iншi райони, та обов язковi заходи спiвпрацi з молодiжними органiзацiями iнших областей України.
  1.4. Клуб "Патрiот" входить до складу Українського козацтва, є його структурним пiдроздiлом i заснований з метою професiонального виховання молодi України на засадах української козацької педагогiки. Клуб "Патрiот" може входити в асоцiацiї та спiльнi проекти iнших громадських та державних органiзацiй з питань якi стосуються його дiяльностi.
  1.5. Клуб "Патрiот" в Українi керується Конституцiєю України, всiм чинним законодавством України, Законом "Про об"єднання громадян", Статутом Українського козацтва, цим Статутом i Наказами мiнiстерств та вiдомств з питань вiйськово-патрiотичної роботи, щодо зв язкiв з громадськiстю, в першу чергу тих, якi стосуються пiдготовки до служби в Збройних Силах та iнших вiйськових формуваннях, цивiльного захисту населення, територiальної оборони, рiшеннями органiв державної влади з питань дитинства, юнацтва та молодi , визнаними Україною нормами мiжнародного права, прогресивними українськими козацькими звичаями i традицiями.
  1.6. Клуб "Патрiот" створений i дiє на засадах добровiльностi, рiвноправностi, позапартiйностi її членiв, самоврядування, законностi, гласностi, спiльної реалiзацiї громадянами України своїх прав i свобод.
  1.7. Клуб "Патрiот" спiвпрацює з зарубiжними та мiжнародними державними й громадськими органiзацiями з питань, якi стосуються його статутної дiяльностi.
  1.8. Клуб "Патрiот" є позапартiйною, позаконфесiйною органiзацiєю. В осередках клубу та в клубних заходах заборонена партiйна дiяльнiсть. Основою моральностi та духовно-освiтнього навчання є християнська мораль та засади християнської етики. Для виконання своїх завдань клуб " Патрiот" спiвпрацює з усiма легальними партiйними та релiгiйними органiзацiям.
  1.9. Мовою спiлкування та дiловодства в "Патрiотi" є державна мова України - українська мова.
  1.10. Клуб "Патрiот" має свою атрибутику i символiку: прапор козацького зразку, клейноди структурних пiдроздiлiв, нарукавний знак члена клубу, а також однострiй, звання,та нагороди, зразки яких затверджуються та реєструються в установленому законом та цим Статутом порядку.
  1.11. Повна офiцiйна назва клубу - Громадська органiзацiя "Молодiжний навчально-виховний, спортивно-оздоровчий клуб "ПАТРIОТ", скорочена - клуб "ПАТРIОТ".
  
  2. Мета дiяльностi та завдання, форми роботи клубу "Патрiот".
  2.1. Клуб "Патрiот" має концепцiю козацько-лицарського виховання, яка базується на основi концепцiї козацько-лицарського виховання навчального закладу, розробленої В.Я.Тимофеєвим - спiвзасновником клубу.
  2.2. Мета дiяльностi клубу :
  - Вiйськово- патрiотичне навчання та виховання молодi з метою формування здорового способу життя та готовностi до захисту Вiтчизни.
  - Фiзичне, моральне та психологiчне навчання, оздоровлення та розвиток здiбностей пiдлiткiв i молодi .
  - Максимальне розкриття можливостей для самореалiзацiї та пiдвищення самооцiнки пiдлiткiв та молодi, закрiплення почуття впевненностi в собi, вiри їх у свою державу, у верховенство права, та у власнi сили .
  - Прищеплення пiдлiткам та молодi здорового способу життя,чемностi та вихованностi, вiдвернення їх вiд негативного впливу вулично-кабачної субкультури, та iнших негативних молодiжних установок.
  2.3. Завдання клубу"Патрiот".
  Для досягнення мети керiвництво та члени клубу вирiшують наступнi завдання:
  - формування команди професiйних педагогiв та тренерсько-iнструкторського складу;
  - створення, пiдтримання та вдосконалення програми навчання i матерiально- технiчної бази клубу;
  - розвиток осередкiв по мiстах, селах та районах, популяризацiя клубної роботи;
  - проведення заходiв спiвпрацi з державними та громадськими органiзацiями,заходiв пiдтримки, фiнансування та самофiнансування клубу;
  - органiзацiя та проведення регулярних вишкiльних таборових заходiв, змагань та тренувань;
  2.4. Члени клубу приймають участь в волонтерських та iнших соцiальних програмах, заходах екологiчного контролю та допомоги в природоохороннiй дiяльностi, охорони iсторичної культурної спадщини України, дiйснi члени клубу можуть залучатись до практичних заходiв цивiльного захисту населення, вiдпрацюванню навчальних, тренувальних планiв територiальної оборони та мобiлiзацiйної пiдготовки, формують та утримують власнi резерви для вказаних завдань .
  2.5. Клуб "Патрiот" разом iз навчальними закладами, державними установами, громадськими органiзацiями, державними органами, представниками Збройних Сил, МВС, МНС, Державної прикордонної служби в процесi клубної роботи:
  - залучають пiдлiткiв та молодь до участi в популяризацiї служби в пiдроздiлах силових структур української держави.
   - формують у молодi патрiотизм, свiдому громадянську позицiю, державницьке мислення, сприяють фiзичному розвитку молодi, вiдверненню їх вiд негативних звичок, та навчають здоровому способу життя;
   - розвивають пiзнавальну i громадську активнiсть, колективiзм, товариськiсть, самостiйнiсть, вiдповiдальнiсть, творче мислення, поглиблюють практичнi знання та вмiння, розвивають особистi здiбностi,
  - надають практичну допомогу навчальним закладам, позашкiльним установам, органам мiсцевого самоврядування у створеннi гурткiв козацько - лицарського виховання клубу "Патрiот":
  2.6. Форми роботи.
  2.6.1. Клубна робота передбачає застосування всiх прогресивних сучасних форм та методiв навчання i виховання, головними з яких є:
  - Гурткова робота в навчальних закладах;
  - Робота "недiльної школи" (козацько-лицарської школи вихiдного дня);
  - Практичнi заняття з призовниками та робота по соцiальнiй адаптацiї колишнiх вiйськовослужбовцiв;
  - Навчальнi 1-2 деннi табори для членiв клубу та призовної молодi;
  - Навчально-вишкiльнi, спортивно-оздоровчi, лiтнi 2-3 тиждневi табори для шкiльної, студентської та робiтничої молодi;
  - Участь в акцiях по захисту екологiї, культурної спадщини, державних та молодiжних програм захисту молодi вiд насильства, згубних звичок та iнш.
  - Участь або перебування при вiйськово- прикладних змаганнях, вiйськових навчаннях, тренуваннях пiдроздiлiв МВС,МНС, Збройних сил, ДПСУ.
  - Вiдпрацювання програм особистого вишколу, клубної пiдготовки їх вдосконалення та демонстрацiя власних можливостей;
  Навчально-виховнi плани клубу мають бути методично обгрунтованi, узгодженi з компетентними профiльними органiзацiями та забепеченi необхiдними матерiальними засобами.
  
  3. Членство в клубi"Патрiот".
   3.1. Членами клубу "Патрiот" можуть бути громадяни, яким виповнилось 14 рокiв, за станом здоров/я здатнi виконувати спортивнi, туристичнi та iншi клубнi заходи.
  Для перебування в клубi кожен кандидат надає керiвниковi заяву встановленого зразка та висновок медичного огляду щодо можливостей перебування в клубi i виконання клубних заходiв, проходить спiвбесiду з керiвництвом клубу, сплачує вступний членський внесок у розмiрi 1 неподатковуваного мiнiмуму доходiв громадян. В подальшому сума щомiсячного членського внеску нараховується iндивiдуально, i може бути сплачена у натуральному виглядi (матерiально-технiчними ресурсами, продуктами харчвання та iншим, що необхiдно для клубної роботи), або звiльнятись вiд оплати, виходячи з можливостей члена клубу, рiшення про що приймає керiвництво клубу. Особи з 14 до 16 рокiв надають до заяви письмову згоду батькiв, або осiб якi їх замiнюють, про варiанти участi в клубних заходах. На найближчому клубному заходi новий член клубу вiдрекомендовується колективу.
  3.2. Неповнолiтнiм членам клубу заборонено тютюнопалiння та вживання алкоголю. Дiйснi члени клубу мають обовязково утримуватись вiд тютюнопалiння та вживання алкоголю пiд час клубної роботи.
  3.3. Дiйсним членом клубу може бути член клубу старший 18 рокiв, який успiшно пройшов клубну пiдготовку з усiх дисциплiн, здав тестування та прийнятий до складу дiйсних членiв клубу на засiданнi керiвних органiв клубу.
  3.4.Члени клубу мають право на:
  - користування майном клубу, участь у всiх заходах клубної роботи;
  - формування в складi клубу власних мiсцевих осередкiв;
  - висловлення особистої думки при обговореннi перспектив та планiв клубної роботи;
  - винесення керiвництву клубу пропозицiй та зауважень щодо клубної роботи;
  - допомогу та захист власних iнтересiв з боку клубу "Патрiот";
  
  Дiйснi члени клубу мають додатковi права на обрання до складу навчально-методичної ради, на прiоритетне призначення до складу iнструкторiв на конкурсних засадах, обговорення i особисте голосування за прийняття рiшень щодо перспектив та планiв клубної роботи.
  3.5.Член клубу зобовязаний:
  - виконувати статутнi вимоги, дотримуватись клубної дисциплiни,бути стриманим, ввiчливим, памятати, що його поведiнка - це честь клубу i його одноклубiвцiв;
  - приймати участь в колективних заходах клубної роботи спрямованих на вдосконалення або ремонт матерiально-технiчної бази, та соцiальних акцiях, пiдтриманих керiвництвом клубу;
  - на тренуваннях, спортивних змаганнях, таборових заходах та роботах з благоустрiю клубної бази дотримуватись заходiв безпеки, вважати травмування грубим порушенням клубної дисциплiни;
  - постiйно вдосконалювати свої знання, навички та вмiння;
  - в межах своїх можливостей та пiдготовки надавати допомогу органам державної влади та громадянам;
  - берегти клубне майно, при необхiдностi приймати участь в ремонтi та вiдновленнi матерiально-технiчної бази клубу;
  - поважати одноклубiвцiв, керiвництво клубу та тренерсько - iнструкторський склад;
  - не допускати негiдних вчинкiв поза межами клубу, якi дискредитують клуб "Патрiот";
  Дiйсний член клубу зобовязаний також прибувати за наказом керiвництва клубу для реагування на надзвичайнi ситуацiї та заходи цивiльного захисту населення.
  3.6. За активну роботу по змiцненню клубу та особистi досягнення до членiв клубу можуть бути застосованi наступнi заохочення:
  - подяка керiвництва клубу;
  - нагородження вiдзнаками клубу:знак "Iнструктор", знак "Майстер", знак "Ветеран";
  - подяка державних органiв влади та громадських органiзацiй;
  - цiнний подарунок вiд членiв клубу;
  - клопотання перед державними органами про державну нагороду;
  3.7. За грубi порушення клубної дисциплiни до членiв клубу застосовуються наступнi стягнення:
   - попередження про недопустимiсть подiбного вчинку;
   - догана ;
   - вiдсторонення вiд занять;
   - позбавлення клубних вiдзнак;
   - виключення з членiв клубу;
  Виключенню з членiв клубу пiдлягають особи якi:
  - скоїли негiдний вчинок по вiдношенню до iнших членiв клубу, порушили кримiнальний кодекс i вина яких доведена судом, завдали невиправних збиткiв, i щодо яких було винесене письмове вмотивоване рiшення клубного керiвництва.
  - помiченi у вживаннi наркотикiв та схожих їм засобiв;
  - якi iншим способом порушують Статут,чи дискредитують клуб "Патрiот", i щодо яких було винесене письмове вмотивоване рiшення клубного керiвництва,прийняте пiсля обговорення на навчально-методичнiй радi.
  При скоєннi негiдного вчинку, або грубого порушення клубної дисциплiни, члена клубу може заслухати навчально-методична рада або збори членiв клубу.
  Будь-який член клубу також самостiйно несе вiдповiдальнiсть за свої вчинки, згiдно чинного законодавства України.
  
  4. Керiвнi органи клубу"Патрiот".
  4.1. Центральним керiвним органом клубу "Патрiот" є загальнi збори засновникiв клубу.
  4.2. Керiвництво клубу " Патрiот" складається з наступних категорiй:
  - Голова клубу - органiзацiйно-методичний керiвник .
  - Заступник голови клубу - навчально- методичний керiвник.
  - Заступник голови клубу -навчально- методичний керiвник .
  Призначення на керiвнi посади проходить на загальних зборах засновникiв, якi приймають рiшення простою бiльшiстю голосiв.
  4.3. Для повсякденної роботи клубу керiвництво клубу призначає зi свого складу, чи з дiйсних членiв клубу виконавчi органи: Виконавчий директор клубу, iнструкторiв (молодiжних лiдерiв), представникiв до навчально-методичної ради, тренерський склад. Тренерський склад може бути як власний, так i на договiрних засадах.
  4.4. Клуб "Патрiот" може створювати осередки в мiстах та селах, органiзацiях та установах, керiвники яких затверджуються на загальних зборах засновникiв клубу.
  4.5. При затвердженнi навчальних планiв, пiдведеннi пiдсумкiв року або проведених заходiв( таборових, змагальних, акцiйних та iнш.), керiвництво клубу збирає збори членiв клубу, на яких доводить до вiдома всю звiтну iнформацiю, оголошує майбутнi плани, заохочення та стягнення до членiв клубу, приймає пропозицiї та зауваження членiв клубу.
  4.6. Для наукового, правового та методичного забезпечення навчально- виховного процесу, його вдосконалення, пiдтримання клубної дисциплiни, врегулювання спiрних та неузгоджених питань в складi клубу " Патрiот" створюється Навчально-методична рада з представникiв зацiкавлених сторiн, з якими клуб має угоду про спiвпрацю. Навчально-методична рада збирається за необхiднiстю, або за затвердженим графiком, але не рiдше 1 разу на рiк.
  
  5. Кошти та майно клубу "Патрiот".
  5.1. Клуб "Патрiот" може мати у власностi кошти та iнше майно, необхiдне для здiйснення його статутної дiяльностi. Фiнансування заходiв вiдбувається за рахунок вступних, щомiсячних та цiльових членських внескiв, благодiйної допомоги донорiв та спонсорiв клубу, органiзаторiв проектiв та окремих договiрних взаємин. Клуб "Патрiот" набуває право власностi на кошти та iнше майно, передане їй засновниками, членами клубу "Патрiот", донорами, спонсорами, (учасниками) або державою в установленому порядку, пожертвуване громадянами, пiдприємствами, установами та органiзацiями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштiв чи на iнших пiдставах, не заборонених законом. До майна необхiдного для дiяльностi клубу належить : будiвлi, примiщення, земельнi дiлянки, господарськi споруди, автотехнiка, спецтехнiка, навчальна вiйськова технiка та вiйськове майно, отримане в законному порядку, спортивний iнвентар, туристичне знаряддя, паливно - мастильнi матерiали, навчальна лiтеретура, тренажери, iншi засоби навчання.
  5.2. Кошти клубу "Патрiот" формуються з:
  - коштiв або майна, якi надходять безоплатно або у виглядi безповоротної фiнансової допомоги чи добровiльних пожертвувань;
  - пасивних доходiв;
  - коштiв або майна, якi надходять вiд проведення основної дiяльностi, з урахуванням положень чинного законодавства України;
  - дотацiй або субсидiй, отриманих з державного або мiсцевого бюджетiв, державних цiльових фондiв, державних або мiсцевих Програм, або у межах благодiйної, у тому числi гуманiтарної допомоги чи технiчної допомоги, що надаються вiдповiдно до умов мiжнародних договорiв, згода на обов'язковiсть яких надана Верховною Радою України, крiм дотацiй на регулювання цiн на платнi послуги, якi надаються згiдно iз законодавством, з метою зниження рiвня таких цiн.
  Клуб "Патрiот" може бути засновником iнших органiзацiй, в т.ч. пiдприємницької дiяльностi.
  5.3. Клуб "Патрiот", створенi ним установи та органiзацiї зобов'язанi вести оперативний та бухгалтерський облiк, статистичну звiтнiсть, зареєструватись в органах державної податкової iнспекцiї та вносити до бюджету платежi в порядку i розмiрах, передбачених законодавством.
  
  6. Порядок внесення змiн i доповнень до статуту органiзацiї.
  6.1. Внесення змiн та доповнень до Статуту, є компетенцiєю загальних зборiв засновникiв клубу "Патрiот".
  6.2. Рiшення з питань змiн та доповнень до Статуту приймається, якщо за нього проголосувало бiльшiсть засновникiв, присутнiх на загальних зборах засновникiв.Про змiни, що сталися в статутних документах, клуб "Патрiот".
  У 5-денний строк повiдомляє реєструючий орган.
  
  7. Припинення дiяльностi органiзацiї.
  7.1. Припинення дiяльностi клубу "Патрiот" здiйснюється шляхом її реорганiзацiї або лiквiдацiї.
  Реорганiзацiя здiйснюється за рiшенням загальних зборiв засновникiв, якщо за нього проголосувало бiльшiсть членiв клубу "Патрiот" присутнiх на зборах. Пiсля реорганiзацiї клубу "Патрiот" всi її права i обов'язки переходять до її правонаступникiв.
  7.2. Клуб "Патрiот" може бути лiквiдовано:
  - за рiшенням зборiв, якщо за нього проголосувало 2\3 членiв Клубу "Патрiот" присутнiх на зборах;
  - на пiдставi рiшення суду або у випадках, передбачених законодавством України;
  7.3. Лiквiдацiя Клубу "Патрiот" проводиться комiсiєю, призначеною органом, який прийняв рiшення про лiквiдацiю.
  Про початок лiквiдацiї Клубу "Патрiот" i строки подання заяв, про претензiї до неї, лiквiдацiйна комiсiя повiдомляє в офiцiйнiй пресi.
  7.4. Лiквiдацiйна комiсiя оцiнює наявне майно клубу "Патрiот", виявляє його кредиторiв та дебiторiв i розраховується з ними, вживає заходи до оплати боргiв клубу "Патрiот" третiм особам, складає лiквiдацiйний баланс i подає його загальним зборам засновникiв або органу, що призначив лiквiдацiйну комiсiю.
  Наявнi у клубу "Патрiот" грошовi кошти, включаючи отриманi кошти вiд розпродажу її майна пiсля розрахункiв з бюджетом, банками та iншими кредиторами, а також кошти для оплати працi працiвникiв клубу "Патрiот", повиннi бути переданi лiквiдацiйною комiсiєю iншiй неприбутковiй органiзацiї вiдповiдного виду або зарахованi до бюджету.
  7.5. Лiквiдацiя клубу "Патрiот" вважається завершеною з моменту внесення запису про це до державного реєстру. (73)
  
  
  ЛIТЕРАТУРА:
  
  42. В.Тимофєєв. Рiч про Буджацьку Сiч. Љ26, сiчень 2006. Бiлгород-Днiстровський.
  43. Рiч про Буджацьку Сiч. Љ 27, лютий 2006. Бiлгород-Днiстровський.
  44. В.Тимофєєв, С.Тимофєєва. Советское Приднестровье Љ49, 04.05.2006. Бiлгород-Днiстровський.
  45. В.Тимофєєв, С.Тимофєєва. Советское Приднестровье Љ51, 11.05.2006. Бiлгород-Днiстровський.
  46. В.Тимофєєв, С.Тимофєєва. Советское Приднестровье Љ91, 04.07.2006. Бiлгород-Днiстровський.
  47. Рiч про Буджацьку Сiч. Љ 28, березень 2006. Бiлгород-Днiстровський.
  48. Рiч про Буджацьку Сiч. Љ31, червень 2006. Бiлгород-Днiстровський. Л.Коваленко. Советское Приднестровье. Љ87, 27.07.2005.
  49. Л.Федорова. Советское Приднестровье. Љ49, 4.05.2006. Бiлгород-Днiстровський. Рiч про Буджацьку Сiч. Љ29, квiтень 2006. Бiлгород-Днiстровський.
  50. Рiч про Буджацьку Сiч. Љ29. квiтень 2006. Бiлгород-Днiстровський.
  51. Рiч про Буджацьку Сiч. Љ32, липень 2006. Бiлгород-Днiстровський.
  52. Плохiй С. Покрова Богородиця в Українi.// Пам"ятки України. 1991. - Љ5. - с.32 - 39.
  53. I. I. Лиман. Церква в духовному свiтi Запорозького козацтва. -Запорiжжя, 1997. - с.16.
  54. Яворницький Д. I. Iсторiя Запорозьких козакiв. - К.: Наукова думка, 1990. - Т.1. - 592 с.
  55. Мiжконфесiйнi взаємини на пiвднi України. XVIII - XX столiття. Запорiжжя. 1999. - 70 ст.
  56. Мiжконфесiйнi взаємини на пiвднi України. XVIII - XX столiття. Запорiжжя. 1999. - 70 ст.
  57. I. В. Сапожников. Кам"янi хрести степової України (XVIII - перша половина XIX ст.). - Одеса, 1997. - 103 - 105 ст.
  58. I. I. Лиман. Церква в духовному свiтi Запорозького козацтва. -Запорiжжя, 1997. - с. 9.
  59. I. I. Лиман. Церква в духовному свiтi Запорозького козацтва. -Запорiжжя, 1997. - с. 15.
  60. Плохiй с. Покрова Богородиця в Українi.// Пам"ятки України. 1991. - Љ5. - 37 с.
  61. I. I. Лиман. Церква в духовному свiтi Запорозького козацтва. -Запорiжжя, 1997. - с.22.
  62. Запорожцi. Київ - "Мистецтво", 1993. - с. 26.
  63. Рiч про Буджацьку Сiч. Љ33, серпень 2006. Бiлгород-Днiстровський.
  64. А.Петько. Гетьман. Љ2-3 травень-червень 2006. Київ.
  65. В.Зелений. Аккерманские вести. Љ, 15-21 вересня 2006. Бiлгород-Днiстровський.
  66. Советское Приднестровье. Љ115, 14.10.2006. Бiлгород-Днiстровський.
  67. В.Тимофєєв. Рiч про Буджацьку Сiч. Љ35, жовтень 2006. Бiлгород-Днiстровський.
  68. М.Бурлай. Рiч про Буджацьку Сiч. Љ35, жовтень 2006. Бiлгород-Днiстровський. Советское Приднестровье, Љ122, 28.10.2006. Бiлгород-Днiстровський.
  69. В.Тимофєєв. Рiч про Буджацьку Сiч. Љ36, листопад 2006. Бiлгород-Днiстровський. Советское Приднестровье. Љ127, 09.11.2006. Бiлгород-Днiстровський.
  70. I.Оленєв. Советское Приднестровье. Љ119, 21.10.2006. Бiлгород-Днiстровський. Аккерманские вести. Љ, 20-26.10.2006. Бiлгород-Днiстровський.
  71. В.Тимофєєв. Рiч про Буджацьку Сiч. Љ36, листопад 2006. Бiлгород-Днiстровський.
  72. В.Тимофєєв. Рiч про Буджацьку Сiч. Љ36, листопад 2006. Бiлгород-Днiстровський.
  73. Рiч про Буджацьку Сiч. Љ37, грудень 2006. Бiлгород-Днiстровський.
  
Оценка: 1.00*3  Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"