Спитало,якось,Сонечко у Сонця:
"Чому таке ,ти,пишне та ошатне?
I маєш золоте волосся,
всiх зiгрiваеш променем ласкавим."
"Я зiтканний з тепла i свiтла,
А де з'являюсь,там менi радiють.
Я день новий уранцi починаю.
Несу всiм людям радiсть i надiю".
У Сонечка теж Сонце запитало:
" Червоний жук i весь у чорну цятку.
На мене зовсiм ти не схожий,
Та кличуть тебе Сонечком малятка.
" Бо я лiтаю по усiх усюдах,
Багато бачу i менi все видно.
Вiд попелиць рослини захищаю,
Зi мною люди будуть iз врожаєм."
Почувши дивну ту розмову,
Прокинувсь жовтий Соняшник на полi.
" Не Сонце я,але на нього схожий
I маю теж славетну долю.
Своїм цвiтiнням землю прикрашаю,
Про подорожi зовсiм я не мрiю.
Зiгрiтий нiжним сонцем золотавим,
Дарую всiм насiння i олiю".
Зiтхнула пiд кущем Кульбаба тяжко,
Роздмухав вiтер iї сиве волосиння.
" Я зараз не примiтна,не яскрава,
Але на Сонце схожа,коли квiтну".