Присвячується Оксанi Забужко
Спогад
Шляхи,перехрестя i брами,
I очi з вiдомським вогнем.
Я (вiрите, панi Оксано?)
Була Вавiлонським царем.
Я мовчки складала закони
Пiд схвалення давнiх богiв,
I вiрила, що перегони -
То справжнє життя для царiв.
Ще й досi таблички iз глини
Чиїсь будоражать уми.
А в мене нема батькiвщини -
Нi царства, нi навiть вiйни.
Я - дика, свавiльна (свавiльний?),
На попелi тисячолiть
Зворушено, гiрко i сильно
Благаю богiв:"Повернiть!"
Не трон, де сидiв я чи лежав,
Не землю. де кровi лилось!
А ту незбудовану вежу,
З якої усе почалось.
Я б мовчки, скривавлена й боса
Її будувала одна.
Нi вiтер, нi спрага, нi роси,
Нi смерть, нi жорстока вiйна
Не зможуть мене зупинити,
I в мороцi духiв чи душ
Я зможу її захистити
Тим вiчним i справжнiм: не руш!