Чужак...Яке гiрке, болюче слово...
Хто зна, чи в нього є жiночий рiд...
Ото, якби - нема!Чогось я знову
Його немовби вiдчуваю лiд.
Та наче друзi є, та є й знайомi
I незнайомi, що -нi пари с вуст.
Аж раптом, нiби давить щось у скронi, -
То чужака несамовитий глузд.
Чого злякалась, чий тягар чи регiт
Сховався за долоню лiхтаря?
I знов - той самий найгучнiший шепiт:
-Ховаєшся? Все марно!"Плачешь? Зря!"
Нi, зовсiм я не плачу, не сумую.
Хто зна, що стрiну на своїм вiку?
Та за плечима крiзь роки несу я,
Той бiль, що в спину диха чужаку...