Моя туга гаркава, що вщент
розтинає столiття на трiски -
всесвiт спить у картатiй колисцi
пiд її безперервним  дощем

та плекає свiй сон молодий,
що не знає нi смертi, нi волi -
куля влучить, снаряди знедолять -
все одно його сон золотий.

Вiн не знає де рай наш, де ад,
щоб себе до кiнця розвивати,
наша туга лиш впевнює дати,
по яким ми крокуємо в сад -

та повернення смертi одно
бо цi двоє  сусiдять вiдвiчно,
i паркана мiж ними цинiчно
ми не бачимо дуже давно.

Все було, та повторення тлiн
як стара заборона на брамi,
що веде до запеклого раю
i не знає як змiниться вiн.

14.08.23