Ми будьмо, та навiть якщо,
холонуть жахи у стаканах,
i тихо влива"ться ранок
крiзь на нiч закрите вiкно,
ми будьмо у теплих вiршах,
що палим листом  паленiють,
допоки вустами сухими
п'"мо свiй затямлений жах
в присутностi смертi й вiйни,
з темрявою прямо за кра"м,
де тiльки грачина навала
гада" наявнiсть весни,
де похапцем мрiї живуть
на те, що повернеться лiто,
та лютий за шибкою свiтла
стоїть, як важкий льодоруб.
Ми будьмо, бо доля така
не кожному буде по силi,
а шибку полагодьмо нинi,
знiмаючи зброю з плеча.

21.02.24