проходить час i все минає
минають й §хнi почуття..
i вiн §§ вже забуває
i мрi§ втiлює в життя.

усе проходить, час лiкує,
все пролiтає й це мине
вона все думає, сумує:
"чи не забув вiн ще мене?"

чомсу так швидко вiн зявився
на декiлька секунд i зник
навiки в серцi оселився,
але вiд нього вiн вiдвик...

чому зявився так раптово
невже вiн сцену все ж обрав?..
в нас все було.. i так кажково
я думала, що вiн кохав..

i так пройшли години, ночi
вона все жде,як вiн велiв..
не спить, чекає, обнять хоче,
а вiн другою заболiв..

вiн знав, що це всього лиш жiнка,
чергова пасiя з дiнок..
для нього це була сторiнка,
серед чергових сторiнок...

гортав вiн §х, i все без впину,
гортав, гортав... й так все життя
спинився враз...згадав хвилину
i дiвчину, що з майбуття...

i враз нахлинуло кохання:
його кохана саме та,
чиє здiйснилося бажання...
та в §§ серцi пустота...

цiнуйте щире ви кохання,
воно не вiчне-- вiдлетить..
зостанеться одне бажання....
одне...i пустота на мить...

будьте коханi i кохайте
i через гордiсть проступiть
не все вiдразу... почекайте,
а краще перший крок ступiть...