А днi летять неначе потяг
лишаючи лиш слiд нiмий
в мо§й душi залишив протяг
хлопчина рижо-золотий..
Тепер вiн серце§д i жертва
серед дiвчаток у дворi..
та горда постать, сильна, вперта,
що не пiдкориться порi.
I вiдблиск кучерiв на плечах
це сонцем мiчена дитина,
блакитний сум в очах лелечих
i вiдблиск губ, немов малина...
Тепер вiн так преобразився,
що не впiзнать його нiкому...
зненацька в серцi вiн зявився
й залишив там менi оскому...
Багатство золота, смарагди
в очах жеврiли що колись...
тепер же застерiг назавжди
лишивсь: "Рудого бережись!"