невже так швидко промайнули
щасливi тi роки дитинства...
не вiриться, що вже й забули
краплини щастя материнства...
невже забули порiг хати,
через який ступали ми...
не станемо собi брехати,
про щастя, що були дiтьми...
i кожен хоче повернутись
в дитинства гру й веселий смiх
i щиро до батькiв горнутись,
немов немає бiльших втiх..
ми не цiнуєм те, що маєм,
а втративши плачем без мiри..
вже й до батькiв не заглядаєм
i в цiм втрачаєм частку вiри..
думки сягаюь десь в минуле,
i хоч реальнiсть бється вслiд...
дитинство--що давно забули,
розтане в серцi наче лiд...
щодень вертаємо в кра§ну,
де щирий смiх i де тепло...
ми покидаємо ру§ну
i те, що з нами вже було..
вже й не зважаючи на втому,
на документи, що в паперi....
завжди вертаємо додому
i в рiднi батькiвськi§ дверi...