не вимiрити часу сили,
i не дiзнатись, що буде..
коли досягнеш небосхилу--
чекаєш. поки щось впаде...
життя коротке й пролiтає.
секунда вiчнiстя стає..
воно бiжить й нiхто не знає:
чого iще нам не стає..
слова набули нових значень,
й життя перетворилось в сон..
i ми живемо всi неначе
у свiтi крику й заборон...
i вже не чуть чужого плачу,
не видно слiз в чужих очах...
й вiдчути щастя те дитяче
ми хочем на сво§х плечах...
й не приховати порожнечi
в слова, що вкладенi останнi..
це ж ми говоримо тi речi,
що залишають в серцi рани..
й лиш деккiлька вiкiв потому,
коли життя мине третина..
ми знов захочемо додому
i в цiм буде наша провина...
все набува нового змiсту
й частiшає серцебиття..
i так нiхто не змiг вповiсти:
чому марнуємо життя?..