Я став луною в твоїх вiкнах, я зник iз днiв, щоб бути поруч в снах,
холодним подихом чекаю нiч на квiтах, i вранцi посмiхаюсь в дзеркалах,
Менi торкатись скла, а не обличчя, тягнути тiнь вiд заходу на схiд,
"Не спи", я хочу вiдчувати твоє сонце. "Лягай" тобi шепоче вчений кiт,
дарма що є, i слово не чiпляє, мiшенi збитi фарбою на снiг,
де має бути серце - не впускаю, немає мiсця серед гострих криг,
Я став луною, лунами на стелi, очима сонць, холодних наче лiд,
"Не спи", я розкажу тобi про зорi. "Добранiч", умовляє тебе кiт,
Iз тих що свiтять, свiтло не доходить, зникаючи в безмежностi "люблю",
Iз "майже є" у "в бiльшостi немає", знаходить i вiдштовхує к нулю,
У межах слiв, затертих почуттями, країн глухих, де алкоголiк-гiд,
Всi твої сни, безсоння з парусами, i вiддає i забирає кiт