Краса природи милою, Радостью мене пошанувала, Всю печаль i бiль затьмарила, I собою мене вигодувала. Забув знегоди, Що мої топили роки, Сонця свiтло прорiзало менi очi, Що вiд подиву покотiлася сльоза. Побачив життя чудеса, I те, чому не надавав значення. У храмi Божому Вперше спалахнула свiчка, Друга спалахнула без вогню. Теплотою до себе ваблячи, Дивився я у височiнь на небеса, Уловив посмiшку свiтла, I Евангелiя почув голоси. Протягнулися руки до життя, Свiтлiше за сталь думки. Захотiв любити когось смiливо, Хай буде навiть не умiло. Розкидав розбитi осколки, Не слухав бiльше плiтки, толк. Лише перед Богом душу, Я розкроїв i поклав на полицi, Тепер вiн шиє її своєю голкою. I я люблю, I я одружений, I Богом, i дружиною багатий.