Маленький кораблик з тоненькими крильцями пролетiв над грiшненькими калюжками благаючого "не хочу" i впав у стiчну канаву невблаганного "пiзно" i захлинувся брудною непотрiбнiстю свого iснування. Не витримав. Та, може, i не треба було...
Тож несе його,такого безнадiйно зруйнованого, брудна течiя по знекровленим жилам у Великий Непотрiб. Викине у смiтник i залишить його там iз забльованими крильцями чекати на янголiв, якi, можливо, нiколи не знайдуть його там.
Iншi кораблi, великi, сильнi i гордi забудуть маленького кораблика, бо нiколи не пам"ятали його, розправлять свої пишнi вiтрила i попливуть по чистих незаплямованих калюжах.
А кораблик помре щасливим, бо хоч раз спробував полiтати.