...Вранцi дванадцятого липня командувача Вiсiмнадцятої армiї викликав по телефону генерал Малиновський i наказав прибути в штаб фронту. По обiдi мали пiдписати капiтуляцiю радянських вiйськ: тут, в Прибалтицi, на Псковщинi, в Карелiї i на Пiвночi. До польового аеродрому транспортного авiаполку довелося добиратися по дорозi, яку нещодавно обробляла наша авiацiя. З цих фронтових дорiг вже багато днiв поспiль стягували трофейну технiку, а справну гнали своїм ходом. Однак навкруги лишалося стiльки прикмет катастрофи, якої зазнали радянськi вiйська, що проїжджаючи мимо - хоч-не-хоч - думав про це.
Нормальна людська чуйнiсть на вiйнi притупляється. Вона й не може не притуплюватися, було б ненормально, коли б вона залишалася такою ж, як i у звичайному життi. Мертва людина, яка на узбiччi дороги лежить, i одягнена в чужий однострiй не може сприйматися, як звичайний мрець, несподiвана i насильницька смерть якого в нормальному людському розумiннi - нещастя. Смерть людини, одягненої в чужий однострiй на вiйнi не сприймається, як нещастя. I понiвеченi пожежею та вибухами, покрученi машини з чужими розпiзнавальними знаками, якi врiзалися одна в одну, не сприймаються, як результат катастрофи, про яку в звичайному життi думають iз жахом. Цi понiвеченi вогнем i вибухами чужi мертвi машини, разом з чужими мерцями, на вiйнi не сприймаються тобою, як нещастя, хоча б тому, що вони є результат прямих чи побiчних твоїх власних зусиль, здiйснюючи якi, ти сам можеш стати мерцем.
I все-таки, хоча ти й переможець, важкий трупний сморiд, що стелиться вздовж дорiг вiд отих незлiченних мерцiв в чужих одностроях, якi лежать по лiсам, - запах нещастя. I цей супутнiй вiйнi запах нещастя усвiдомлюється людьми, якi спостерiгають видовище чужої вiйськової катастрофи. Усвiдомлюється, не зважаючи на всю їхню вiру в справедливiсть того вiдомщення, яке вони здiйснюють...
...Вони ввiйшли - вiйськовики з орденами на кiтелях, в блискучих чоботях, партiйнi дiячi в напiввiйськових одностроях. Генерал Малиновський запрошує їх сiдати. Сiдають, сумирнi, шанобливi. На чолi делегацiї маршал Будьонний. Разом з ним Олексiй Кузнєцов - секретар ЦК ВКП(б) i перший секретар Ленiнградського обкому i мiськкому комунiстичної партiї, Петро Попков - голова Ленiнградської мiськради, Олексiй Косигiн - заступник голови Раднаркому СРСР, комiсар державної безпеки третього рангу Микола Лагунов - начальник управлiння наркомату держбезпеки по Ленiнградськiй областi, комiсар державної безпеки третього рангу Iван Шикторов - начальник Ленiнградського управлiння наркомату внутрiшнiх справ по Ленiнградськiй областi. Це представники уряду новоствореної республiки Iнгрiя.
Даниленко глянув на генерала Малиновського, начальника штабу фронту генерала Миколаєнка, на командувачiв та начальникiв штабiв естонської та латвiйської армiї, Росiйської Добровольчої армiї та РОА i раптом вiдчув в повiтрi тонкий аромат смоли соснової, п"янкий запах лiсу. Будиночок КП щойно зведений i поруч нього лiсочок сосновий - красиве i зручне мiсце неподалiк вiд захiдного берега Псковського озера. Степан Архипович подумав, що полонення залишкiв вiйськ 3-о Прибалтiйського фронту ставить в Псковсько-Нарвськiй наступальнiй операцiї навiть не крапку, а великий окличний знак.
Хоча i пiсля тих всього лише чотирьох днiв стрiмкого навального наступу, за якi - замiсть запланованих п"ятнадцяти - його армiя блискавичним трьохсоткiлометровим кидком вийшла до узбережжя Фiнської затоки, ще точилися бої з оточеними вiйськами росiян. Але капiтуляцiя противника, ось вона - в особi радянських вiйськових i полiтичних керiвникiв, яких доставили українським транспортним лiтаком з колишнього Ленiнграду сюди, на командний пункт командувача Пiвнiчного фронту...
...Вiйськовий пiдсумок Нарвської операцiї, що закiнчилася, був надзвичайно великим, а полiтичний - так взагалi незлiчимий! Вiйська росiян в Прибалтицi вдалося прихлопнути, не дозволили кораблям Балтiйського флоту евакуювати до Кронштадту та в Ленiнград рештки розбитих дивiзiй на узбережжi.
Подiї розвивалися стрiмко.
Вiсiмнадцята армiя i Естонський корпус взяли понад шiстсот тисяч полонених, понад чотири тисячi гармат i мiнометiв, близько дев"ятисот танкiв. При цьому загальна чисельнiсть українських i союзних вiйськ не перевищувала двохсот тисяч солдатiв i офiцерiв. Виходило, на круг, взяли втричi бiльше, нiж самi мали! Правда, технiчна оснащенiсть українських i естонських дивiзiй радянськi з"єднання перевищувала: одна Вiсiмнадцята армiя перед початком наступу налiчувала майже тисячу шiстсот танкiв, пiвтори тисячi самохiдних артилерiйських установок, майже двi тисячi гармат i мiнометiв (без приданих артилерiйських частин i з"єднань), бiльше двох тисяч бронетранспортерiв. Естонський корпус мав менше, але пiвтисячi танкiв та шiстсот з лишнiм гармат та мiнометiв солiдно доповнювали ту мiць, що двадцять третього червня вдарила по росiянам.
Проте вирiшальним стало зовсiм iнше. В росiян були танки, але не було пального до них; були гармати, але не було пального до тягачiв; були бомбардувальники, штурмовики та винищувачi, але не було пального для авiацiї; були розвiдувальнi лiтаки, але вони не могли злетiти, бо не мали бензину.
Позбавлений зимою сорок третього-сорок четвертого року свого основного району нафтовидобутку, Радянський Союз до лiта сорок четвертого року витратив всi запаси нафти i вiйська росiян сидiли без пального для лiтакiв, танкiв, тягачiв. До початку лiтнього наступу українською авiацiєю були знищенi нафтопереробнi заводи в Сибiру i на Уралi, поставленi американськими компанiями замiсть бакинських. I той мiнiмум пального, якого росiянам вдалося нашкребти до двадцять другого червня сорок четвертого року, аби почати наступ на Смоленщинi, був витрачений радянськими вiйськами без усякого зиску.
А пiсля цього почався розгром!
Бiлоруси знищили ударне угрупування радянських вiйськ в районi Невеля, коли росiяни намагалися завдати удару по бiлоруським вiйськам, i разом з бiлоруськими дивiзiями почала дiяти Росiйська Визвольна армiя. РОА дiяла пiд прапором щойно проголошеної республiки Iнгрiя. В своєму складi РОА мала двi загальновiйськовi армiї, сформованi з радянських вiйськовополонених: Першу колишнього командарма другого рангу Андрiя Власова i Другу колишнього командарма другого рангу Михайла Єфремова. Озброєнi трофейною радянської зброєю i бойовою технiкою, вони почали наступ двадцять сьомого червня, щойно танки Вiсiмнадцятої армiї вийшли на узбережжя Фiнської затоки в районi Петергофа.
Кожна армiя мала у своєму складi п"ять стрiлецьких дивiзiї, десять танкових бригад по 65 танкiв у кожнiй, та шiсть - 1-а армiя, i вiсiм - 2-а, полкiв важкої артилерiї. Легко прорвавши фронт армiй Захiдного напрямку, цi два об"єднання двадцять дев"ятого червня з ходу взяли Великi Луки i потiм стрiмко пiшли на пiвнiчний схiд - головний удар 1-ї армiї був спрямований в напрямку Селiжарово, 2-ї - в напрямку Ржева. Опору двом армiям нiхто нiде практично не чинив: вiйська республiки Iнгрiя пiд жовтим прапором з синiм хрестом мiсцеве населення радо вiтало, як своїх визволителiв. Пройшовши за п"ять днiв двiстi кiлометрiв майже без боїв з вiйськами РСЧА, 1-а армiя Андрiя Власова звiльнила вiд комунiстичної окупацiї Селiжарово, за два днi вийшла до Торжка i розвернулася на пiвнiч - для удару в напрямку Новгорода. Назустрiч армiї Власова в напрямку Новгорода завдавала зi сходу удару Росiйська Добровольча армiя.
Тим часом 2-а армiя Михайла Єфремова другого липня звiльнила Калiнiн. Мiсту того ж дня повернули iсторичне найменування його - Твер. Без затримки 2-а армiя рушила в напрямку Ярославля. Правий фланг армiї Єфремова був прикритий Волгою i його дивiзiї йшли стрiмко, не зустрiчаючи опору - частини i з"єднання РСЧА або вiдходили i уникали бою, або ж здавалися. Подекуди, пiд оркестр i з розгорнутими знаменами. Десятого липня над Ярославлем було пiднято жовте з синiм хрестом знамено Iнгерманландiї...
В результатi наступу Росiйської Визвольної армiї над столицею Радянського Союзу нависла загроза потужного удару по Москвi з пiвночi, вiд Ярославля. Неминуча катастрофа змусила радянське керiвництво кинути всi сили i засоби на захист головного мiста Радянського Союзу, жертвуючи обороною Ленiнграду вiд можливого удару Вiсiмнадцятої армiї по пiвнiчнiй столицi з пiвдня...
Але українським дивiзiям пiсля третього липня бiльше воювати не довелося...
...Комунiстичним вождям, верховному керiвництву Радянського Союзу Ленiнград потрiбно було або втримати, або знищити там все, щоб нiчого не дiсталося ворогу. Рiшенням радянської Ставки в кiнцi червня в Ленiнград направляється державна комiсiя на чолi з Георгiєм Маленковим та Генеральним комiсаром держбезпеки СРСР Лаврентiєм Берiя. Маленков i Берiя були членами Державного комiтету оборони - надзвичайного органу, в якому була зосереджена вся повнота влади в Радянському Союзi. Маленков в iєрархiї радянських вождiв був третьою людиною пiсля самого Сталiна i Молотова. Лаврентiй Берiя вiд ЦК ВКП(б) був куратором наркоматiв внутрiшнiх справ i державної безпеки. Обороною Ленiнграду керував командувач Карельського фронту маршал Радянського Союзу Семен Будьонний. Сталiн покладався на своїх перевiрених соратникiв, але саме з цього боку отримав жорстокий i несподiваний удар.
Двадцять дев"ятого червня, дiзнавшись про взяття Росiйською Визвольною армiєю Великих Лук, Сталiн поїхав на "ближню дачу", вимкнув телефон i два днi провiв у глибокiй задумi (а можливо, у глибокiй прострацiї). Вождь Радянського Союзу i всього свiтового комунiзму зрозумiв, що загинуло все, вся справа його життя i вже нiчого зробити не можна. I вiн сидiв в бездiяльностi, охоплений тихим вiдчаєм.
...В серединi тридцятих рокiв Радянський Союз збудував соцiалiзм, тобто, економiка перейшла пiд контроль держави, а держава - це бюрократи i чиновники. Це означає, що економiка країни стала вкрай неефективною. Така країна не могла довго спiвiснувати поряд з нормальними країнами. Тому Радянський Союз мав нав"язати соцiалiзм всiм сусiднiм країнам, перш за все - Українськiй Державi. Або мав загинути.
Вiдмовлятися вiд соцiалiзму комунiстам на чолi зi Сталiним не хотiлося, i тому у них було тiльки одне рiшення - силомiць встановити свою iдеологiю i свiй спосiб економiки у всiх довколишнiх країнах. Це було можливим тiльки за умови нової європейської, а отже, i нової Свiтової вiйни.
Сталiн намагався використати будь-яку можливiсть аби розпочати таку вiйну в Європi. Однак...
Спроба запалити в тридцять шостому Європу з боку Пiренеїв, з Iспанiї зазнала невдачi.
Комунiсти в Кремлi, проте, не впали у вiдчай i спробували в тридцять восьмому ще раз розпочати європейську, а отже, i свiтову вiйну. Задум був простим: стравити чехiв i словакiв з нiмцями. Ось-ось мали розпочатися бої в Судетах. Московськi вождi вже бачили себе визволителями Європи вiд коричневої чуми i капiталiстичного рабства. Саме задля цього Сталiн ще з кiнця двадцятих рокiв вiдновлював могутнiсть Нiмеччини, яка зазнала поразки в Великiй вiйнi. Саме задля цього Сталiн привiв до влади Гiтлера, наказавши нiмецьким комунiстам боротися проти соцiал-демократiв, а не проти гiтлерiвцiв. Саме задля цього Сталiн розпочав кривавi провокацiї в Судетах. В Кремлi приготувалися i...
План Сталiна був простим: чужими руками розв"язати нову Свiтову вiйну, попервах лишаючись осторонь вiд сутички i над нею. А коли воюючi країни знесилять один одного i стечуть кров"ю, вступити в двобiй зi свiжими силами. На роль пiдпалювача вiйни кремлiвський горець вибрав упослiджену пiсля завершення Великої вiйни Нiмеччину. Для цього Сталiн створив умови, за яких до влади прийшла одна з багатьох соцiалiстичних партiй, що сповiдувала реваншистськi iдеї, очолювана агресивним лiдером. Залишилося тiльки пiдштовхнути Гiтлера в потрiбному напрямку. Ще б пак: чехи нiмцiв у Судетах беруть пiд ноги!
...i все зiрвалося!
Покинута всiма Чехословаччина раптом отримала потужну пiдтримку з боку Української Держави, українськi вiйська вступили на її територiю аби запобiгти агресiї з боку Нiмеччини Гiтлера. Українцi в Судетах збиралися воювати не на жарт! I нiмецькi генерали, якi давали собi звiт в силi української армiї, вирiшили за краще позбутися Гiтлера, нiж знову кинути свою країну в м"ясорубку нової вiйни.
I сталося так, що такий досконалий, такий витончений сталiнський план полетiв пiд три чорти!
Але жахливим був не тiльки провал чергової спроби розпочати європейську вiйну.
Жах полягав у тому, що Гетьман України Павло Скоропадський запропонував провести нову мiжнародну конференцiю з нiмецького питання. Почалася пiдготовка до нового передiлу в Європi, де Нiмеччина мала посiсти належне мiсце. Європейська i мiжнародна спiльнота мали зiбратися в сiчнi сорок третього року в Ялтi i обговорити питання Версальських обмежень, знявши їх з Нiмеччини. Протистояння мiж європейськими країнами переводилося з вiйськової площини в площину економiки: масло замiсть гармат! I в цьому змаганнi Українська Держава з самого початку була серед лiдерiв.
У Кремлi усвiдомили: вiйна в Європi вiдкладалася на невизначений час!
Та лишень Сталiн не мiг бiльше чекати. Ривок, який отримав Радянський Союз, використовуючи захiднi технiчнi досягнення i технологiї, вичерпався. Ось-ось мало початися непомiтне спочатку, а потiм все бiльше вiдставання радянської Росiї вiд країн вiльного свiту у розвитку культури, науки, технiки...
Призначений на сорок другий рiк час вступу Радянського Союзу у нову свiтову вiйну був встановлений ще в другiй половинi двадцятих рокiв, все в СРСР було спрямоване на цю дату i вiдкласти не було нiякої можливостi. Та ще й вкрай неефективна економiка не дозволяла бiльше тягнути з початком вiйни.
А особисто для Сталiна це загрожувало небезпекою чергової змови.
I змова таки склалася! Невдоволенi тим, що вiйна вiдкладається, вождi i воєначальники другого ешелону вирiшили усунути вiд влади товариша Сталiна разом з усiєю верхiвкою вождiв, вiдправивши його з соратниками на пенсiю. Змову довелося лiквiдовувати вже в умовах вiйни з Українською Державою. Та ще й вiйна, яку розпочав Радянський Союз шостого вересня тисяча дев"ятсот сорок другого року, розпочалася таким собi експромтом, локальним чином, а не як увертюра до загальної європейської вiйни.
Звичайно, генеральний штаб РСЧА планував запеклий опiр української армiї, але спiввiдношення сил було не на користь українцiв, тому на цей опiр в Кремлi не зважали. Тiльки виявилося, що радянськi солдати не бажають воювати. Вони радо здавалися в полон, коли танковi клини Червоної армiї виявлялися вiдрiзаними вiд тилового забезпечення. I найгiрше, цi полоненнi раптом зорганiзувалися в Росiйську Визвольну армiю, що поставила за мету знищення комунiстичного режиму на територiї Радянського Союзу.
Спочатку в Кремлi на це не звернули уваги - до сiчня сорок третього року вiйна йшла на територiї Української Держави, зачiпаючи великий i могутнiй СРСР тiльки краєчком, тiльки в прикордонних областях, та й то ледь-ледь, майже непомiтно. Стурбувалися кремлiвськi вождi тiльки зимою сорок четвертого року, коли сформованi в Українi нацiональнi дивiзiї потужним ударом в ходi Кубанської стратегiчної наступальної операцiї визволили вiд комунiстiв Пiвнiчний Кавказ i Закавказзя. Втрата бакинської нафти означала поразку у вiйнi. А українцi тут воювали з росiянами руками грузинiв, вiрменiв, азербайджанцiв. Нафтовi промисли захопили цiлесенькими - українська розвiдка попрацювала, як слiд - i кавказька нафта потекла широким потоком на українськi нафтопереробнi заводи. Тi пiвтора-два мiльйони тонн нафти на рiк, що давали родовища Татарiї, Башкирiї, Куйбишевської областi не могли забезпечити паливом нi армiю, нi промисловiсть навiть у мiнiмальнiй кiлькостi.
Втрата кавказької нафти для Радянського Союзу означала катастрофу стратегiчного масштабу.
Це означало абсолютне панування в повiтрi української авiацiї i танкiв на полях битв.
Було ще сподiвання на допомогу Америки, але двадцять дев"ятого червня разом з повiдомленням про взяття РОА Великих Лук прийшло повiдомлення з Вашингтону, що американцi почали налагоджувати зв"язки з урядом Республiки Грумант. Ця звiстка стала тiєю соломинкою, що надломила Сталiна.
I вiн вiдсторонився вiд справ, як той мужик, в якого згорiв i дiм, i конюшня, i комора зi збiжжям. Два роки, з вересня сорок другого, з початку вiйни проти ненависної йому Української Держави, вiн працював на межi i за межею людських можливостей. Два роки, не шкодуючи своїх власних сил i життiв солдатiв Червоної армiї, гнав вiн у наступ її дивiзiї, корпуси i армiї. Наступати, наступати i наступати! Радянськi лiтаки горiли в небi, збитi зенiтними ракетами, наступати без авiацiйної пiдтримки - самогубство! Але Сталiн кидав вiйська в самовбивчi атаки. На веснi сорок четвертого було втрачено нафтову базу Радянського Союзу - Баку. Танки, лiтаки, автомобiлi Сталiна залишилися без пального. А поставки всього необхiдного зi Сполучених Штатiв, Великобританiї та Нiмеччинi неможливi, бо висадка вiйськ Росiйської Добровольчої армiї в Мурманську та Архангельську позбавили його захiдної пiдтримки. Навiть за золото, яким вiн розплачувався з захiдними країнами за вiйськовi поставки з початку вiйни з Українською Державою, Радянський Союз нiчого отримати нинi не зможе - бажаючих потонути в холодних водах Пiвнiчної Атлантики чи в теплих хвилях Каспiйського моря в країнах Заходу не знайти, а флот транспортних суден Радянського Союзу катастрофiчно зменшився. Потрiбно будь-що вириватися з вiйни, в яку, нiби вовк у капкан, потрапив радянський Союз. А потiм знайти винуватцiв поразки. Потрiбно було сконцентрувати всi сили величезної країни в одному надпотужному короткому ривку. Так рветься вовк зi сталевого капкану, обриваючи власну скривавлену лапу, ламаючи свої кiстки, рвучи м"язи i сухожилля.
I Сталiн, Радянський Союз, рвонувся! Наступальна операцiя на Смоленщинi була таким ривком.
Радянський Союз рвонувся...
Але бiлоруська армiя завдала удару на випередження. А наступного ранку ударили українцi там, де не чекав нiхто. Останнiй самовбивчий наступ захлинувся, Калiнiнський фронт оточено, його армiї в кiльцi i розгром їхнiй - справа двох-трьох днiв.
Ось тут i зрозумiв Сталiн, що справа всього його життя програна i йому вже виправити не вдасться нiчого, отже, Радянський Союз приречений на загибель та на розвал. Все життя вiн працював, як вiл. Вiн готував Радянський Союз до вiйни, вiн готував перемогу в цiй вiйнi з нестримною силою своєї сталевої волi, вiн будував фундамент цiєї перемоги з року в рiк, не вiдволiкаючись на традицiйнi дурницi всiх диктаторiв - жiнок, палаци, ордени, полювання. Зiрвалося! Державу, вогнище Свiтової революцiї, вiн просрав!
I саме цими словами описав Сталiн ситуацiю, що склалася, коли ввечерi тридцятого червня до нього приїхали найближчi соратники - всi, крiм Ворошилова, Маленкова, Берiї, яких Сталiн цiєї ночi вiдправив у Ленiнград. Соратникiв прийшло багато i вони входили в його кiмнату мовчки, як кати для виконання вироку. I маленька кiмната резиденцiї в Кунцево вмить перетворилася для Сталiна в камеру смертника i вiн затамував переляк. В своєму горi Сталiн забув про те, що потрiбно рятуватися самому. Соратники застали його зненацька. А вiн до смертi не готовий...
Однак соратники прийшли за iншим. Свiтова Революцiя хвилює їх в останню чергу, зараз на кону стоять їхнi долi. Потрiбно рятувати власну шкiру i власнi голови, а для цього потрiбно врятувати комунiстичну владу i сталiнську державу, Радянський Союз. Вони зовсiм не бажають стати учасниками трибуналу в Москвi, а не в Києвi, як вони планували. Бо в такому разi суд над "призвiдцями вiйни" вiдбудеться з iншим складом обвинувачiв i обвинувачених. I Сталiн потрiбен комунiстичним вождям, як символ.
Полiтбюро змушує Сталiна повернутися на вершину влади i вiн, байдуже рукою махнувши на все, повертається, знаючи, що справа, якiй вiн вiддав життя, програна остаточно i безповоротно...
Проте заходи для того, аби не повторився переляк, став вживати негайно. Бо потрiбно ж країнi пояснити причину поразки. Чому втрачено Кубань i весь Пiвнiчний Кавказ, чому Ворошиловськ знову назвали Ставрополем, а мiсто Калiнiн - Твер"ю. Чому з року в рiк радянським людям все сутужнiше жити доводиться i велика Росiя нiяк пiсля закiнчення Громадянської вiйни не може сама себе прогодувати. В чому причина такого становища... Сталiн знав, що небезпека чигає на нього звiдусiль, але з цього боку - особливо. Кожен, хто думати здатний, розумiє в чому причина поразки i що товаришу Сталiну необхiдно зробити, аби виправити катастрофiчне становище країни.
Провести нову чистку вищого керiвництва Радянського Союзу - ось що!
Але й вище керiвництво розумiло, чим загрожує їм вже найближче майбутнє. Давно в Москвi кроки вiдлунням вiддаються: темними ночами ходять темнi люди. Стукають в дверi. Закiнчується влада молодих сталiнських висуванцiв Маленкова, Берiї, Мерецкова, разом з їхнiми командами, не вигорiло їм, косяками вiдловлюють i стрiляють. Потрiбно було рятуватися, не дожидаючись, коли однiєї ночi ввiйдуть до московської квартири темнi вiдвiдувачi: ви арештованi!
Ось чому десятого липня була проголошена Iнгерманландiя - демократична республiка Iнгрiя. I на чолi цiєї республiки стали Маленков та Берiя. Мiнiстром оборони був призначений маршал Будьонний. Столицi республiки - мiсту Ленiнград, повернули його попередню назву - Санкт-Петербург. Керiвництво республiки Iнгрiя звернулося до Гетьмана України Павла Скоропадського з проханням про припинення бойових дiй та перемир"я. Гетьман Скоропадський задовольнив прохання i в нiч на одинадцяте липня бойовi дiї були припиненi офiцiйно. Неофiцiйно українськi вiйська припинили вести бойовi дiї ще другого липня, коли здалися в полон залишки оточених в районi Нарви-Iвангорода радянських вiйськ...
...Коли всi питання були вирiшенi, в кiмнату юрбою ввалилися кореспонденти українських, естонських, латвiйських, фiнських та грумантських газет. Всi з голови до нiг обвiшанi кiно та фотоапаратами, портативними друкарськими машинками. Вони негайно приступили до роботи: фотографували, заводили пружини знiмальних апаратiв, ставили триноги, похапцем записували першi враження. Засяяли спалахи "блiцiв", аж очi заболiли, ледь чутно стрекотiли кiнокамери, фiксуючи митi iсторичної подiї.
Генерал Малиновський пiдвiвся i проголосив коротку промову, сенс якої зводився до того, що вiйна мiж Українською Державою та союзниками з одного боку i республiкою Iнгрiя (Iнгерманландiєю), колишньою пiвнiчно-захiдною частиною Радянського Союзу, з другого, завершилася i мiж ними укладено мирну угоду. Окупацiї територiї Iнгерманландiї не буде. Українськi вiйська з територiї Iнгрiї виводяться, на деякий час залишаться тiльки окремi частини союзних Українськiй Державi вiйськ Фiнляндiї, Естонiї та Латвiї. Змiна полiтичного устрою краю, сказав генерал Малиновський, не передбачає територiальних змiн
- Панове, ваш час вийшов. - Офiцер iнформацiї ввiчливо, але твердо випроводив представникiв засобiв масової iнформацiї за дверi зали, де проходили перемовини.
Було близько третьої години, коли перемовини закiнчилися i генерал Малиновський дозволив маршалу Будьонному з його почтом повернутися до Санкт-Петербургу. А Степан Архипович вiдчув сильну втому, схожу на нездужання. Але пiдiйшов до вiкна, глянув: липневий вечiр давно перейшов у теплу лiтню нiч, в яскравому свiтлi лiхтарiв маршал Семен Будьонний йшов до машини, кашкет вiн чомусь тримав у руцi, голова його хилилася донизу, хоч вiн намагався тримати її високо; слiдом за ним по посипанiй жовтим пiском вузькiй дорiжцi йшли партiйнi i державнi дiячi, останнiм чомусь йшов Олексiй Косигiн.
"Ось i все... - Даниленко вiдчув, що втома так само гне i тисне його додолу. Сказав подумки, i негайно, наперекiр тiй втомi, протилежне. - Нi, не все, далеко не все!"
Вчора його викликав на вузол зв"язку Гетьман України.
- Поздоровляю вас i вашi вiйська, Степане Архиповичу, з успiшним закiнченням останнiх боїв цiєї вiйни! - Зазвичай Павло Петрович Скоропадський уважно вислуховував доповiдь, але цього разу Гетьман з добродушним смiшком перервав командувача Вiсiмнадцятої армiї.
- Дякую, товаришу Гетьман! - Однак про себе Даниленко подумав, що бойовища ще далеко не закiнчилися. Степан Архипович мовчки чекав, чи не додасть Скоропадський ще щось.
Але Гетьман України нiчого бiльше не сказав, ще раз поздоровив з закiнченням бойових дiй, попрощався i поклав слухавку. Згадавши цю розмову, генерал Даниленко подумки повернувся до подiй останнiх тижнiв. Так, Псковсько-Нарвська наступальна операцiя завершилася i ось зараз фiнал цiєї вiйни...
За годину лiтак командувача Вiсiмнадцятої армiї вже був у повiтрi. На аеродромi генерала Даниленка чекав начальник оперативного вiддiлу штабу армiї.
Над далеким лiсом в чорнотi ночi злетiла в небо, спалахнула далека слiпуча бiла освiтлювальна ракета. Даниленко дивився на неї до того часу, поки вона не згасла, вiдгорiвши свiй томливий час.
Бiля "луаза" про щось тихо перемовлялися ад"ютант генерала i його офiцер для доручень.
- Не чував, - донеслося до Даниленка тихе запитання капiтана Янковського, - в оперативному вiддiлi, хоча б краєм вуха, куди нас далi думають?
- Не чував, - так само тихо промовив Денисенко, - там вголос про таке не думають...
Багато хто в армiї генерала Даниленка ставив собi таке саме запитання. Ставили його i в штабi армiї. Але поки що не могли вiдповiсти. Всього тiльки двi людини в Вiсiмнадцятiй армiї - її командувач, генерал-лейтенант Даниленко i начальник штабу генерал-майор Стельмах - знали вiдповiдь.
В штабi армiї ввечерi дванадцятого липня отримали директиву Генерального Штабу, а командувачевi армiї повiдомив генерал-полковник Малиновський: пiсля українсько-радянського фронту, лiквiдацiї його пiвнiчної дiлянки, Вiсiмнадцяту армiю передислокують до України, в Прикарпаття. На передислокацiю дається обмежений час, кожна година була дорогою, тому i повiдомив командувача армiї вiдразу ж пiсля завершення церемонiї пiдписання капiтуляцiї i перемов з представниками Iнгерманландiї. Вiддавати армiю Малиновському була шкода, i вiн так прямо про це i висловився: "в чужi руки".
Прощаючись, Родiон Якович сказав Даниленку:
- Тут проти москалiв, Степане Архиповичу, твої дивiзiї показали себе добре. Тепер подивимося, що ви покажете там, у Європi... - Вiн потиснув Даниленку на прощання руку. - Хай щастить!
- Як думаєш, Родiоне Яковичу, на вiдпочинок виводять чи в бiй пiдемо? - Вагаючись дещо, запитав Даниленко.
Генерал-полковник витримав довгу паузу, видно, також вагався, перш нiж вiдповiсти.
- Не знаю. - Сказав з вiдвертою прямотою людини, яка не боїться показати пiдлеглому, що й вiн не знає того, чого навiть йому поки що знати не належить. - Тут, у всякому разi, бої закiнчилися.
Однак окремi бої на територiї Iнгерманландiї продовжувалися ще до чотирнадцятого липня. В пiдсумковому донесеннi штабу Вiсiмнадцятої армiї про закiнчення Нарвської операцiї, написаного чотирнадцятого липня 1944 року сказано: "...взято в полон 466158 солдатiв i командирiв Червоної армiї, 794 танки i САУ, 4196 гарматi мiнометiв, 864 лiтаки, 5411 автомобiлiв i багато iншого майна..."
П"ятнадцятого липня було опублiковане останнє зведення Служби iнформацiї Ставки Гетьмана України: "Прийом полонених радянських солдатiв i командирiв закiнчений..."
У радянського керiвництва було всього два можливих варiанти подальших дiй.
Перший: укласти з Українською Державою мир, аналогiчний тому, що в Берестi-Литовському був укладений вiсiмнадцятого року. В цьому разi Сталiн прикривався авторитетом батька-засновника радянської держави: "Ми вiзьмемо передишку ганебного Бреста. Втратимо територiю, виграємо час!", заперечень у соратникiв - тих, яким Сталiн залишить життя - не було б. В цьому разi Сталiн зберiг би життя i владу i на безмежних просторах "урало-сибiрської республiки" його режим продовжив би будувати комунiзм.
Другий варiант значно гiрший. Сталiн вирiшує воювати до переможного кiнця. В українцiв i їхнiх союзникiв абсолютна перевага в повiтрi, бакинськi нафтопромисли i нафтопереробний комплекс постачають нафту i нафтопродукти армiям українцiв, естонцiв, фiнiв, Росiйськiй Добровольчiй армiї та РОА. На боцi української армiї якiсна i кiлькiсна перевага в танках, засобах протитанкової оборони, в моторизованих вiйськах i засобах зв"язку. Основне - абсолютна перевага в повiтрi.
Що може протиставити цьому Радянський Союз?
Тiльки одне: масовий героїзм на фронтi i в тилу. Жiнки, старi i школярi риють протитанковi рови, снаряди на фронт носять на руках, автомобiлiв i шин для них, а також пального катастрофiчно не вистачає - зруйнованi в ходi нальоту української авiацiї Московський автомобiльний завод iменi Сталiна в нiч з 2 на 3 червня сорок третього року, Горькiвський автомобiльний завод iменi Молотова в нiч з 6 на 7 червня, Ярославськi автомобiльний i шинний заводи в нiч з 9 на 10 червня, Саратовський нафтопереробний завод в нiч з 12 на 13 червня. В нальотах приймали участь вiд двадцяти семи до дев"яноста важких бомбардувальникiв Калiнiна К-36, кожен з яких нiс вiд тридцяти до сорока тонн бомб.
В далекому тилу на Уралi та в Сибiру на заводах i полях жiнки та школярi гарують по двадцять годин на добу, що дозволяє вивiльнити i вiдправити на фронт новi мiльйони голодних - продовольства катастрофiчно не вистачає! - i роззутих - в тилу вже давно плетуть личаки! - мужикiв. I на величезному фронтi вiд Архангельська до Астраханi йде нескiнченна багатомiсячна битва. Радянськi полководцi вкладають в землю дивiзiю за дивiзiєю, а українцi i їхнi союзники давлять авiацiєю, танками i артилерiєю, завдають потужних контрударiв, потiм нова хвиля радянського наступу i новi мiльйони трупiв...
Втiм, українцям немає потреби тримати на передовiй лiнiї свої танковi з"єднання та механiзовану пiхоту - вони виставляють дивiзiї РОА. Колишнi радянськi громадяни воюють проти колгоспiв та комунiстiв завзято, їм є що захищати - Гетьман Скоропадський визнав новi уряди утворених на територiях республiк Iнгрiя, Вiйська Донського, Грузiї, Вiрменiї, Азербайджану, Тамбовської республiки, звiльнених вiд росiйських комунiстiв. Не тiльки визнав - новим державним утворенням надається економiчна допомога...
Аж до Уралу у комунiстiв вiйськової промисловостi не буде - її вибомбить українська авiацiя.
Ударiв дальньої авiацiї українцiв ще в сорок третьому роцi зазнали танковi заводи в Коломнi, "Червоне Сормово", в Сталiнградi, авiамоторнi заводи в Ярославлi та Горькому, Саратовський авiацiйний завод Љ292 в нiч з 26 на 27 червня був знищений повнiстю. Авiацiйних ударiв зазнали обороннi пiдприємства Куйбишева, Саратова, Сталiнграда, Горького та їхнiх мiст-супутникiв. В результатi пiдприємства Волзького промислового району були вщент зруйнованi i до вересня-листопада сорок третього року не змогли вiдновити свою роботу. А восени Волзький промисловий район знову зазнав нальотiв української дальньої авiацiї. Пiсля нових нальотiв вiдновлювати вже було нiчого i промисловi пiдприємства переносилися з Поволжя на Урал i до Сибiру. Але й там українська дальня авiацiя могла дiставати - повiтрянi ваговози Калiнiна лiтали на дальнiсть в чотири-п"ять тисяч кiлометрiв з бомбовим навантаженням до десяти тонн.
Москва i Пiдмосков"я залишаються в руках комунiстiв, але з пiвночi вздовж Пiвнiчної Двiни зведений "Пiвнiчний вал", а вiд Саратова вздовж Волги до Астраханi - "Волзький вал". Їх будують на протязi осенi-зими сорок четвертого року. Цi обороннi лiнiї зустрiчають хвилi наступу Червоної армiї, якi йдуть одна за одною. I розбиваються об залiзобетоннi артилерiйськi доти i броньовi кулеметнi ковпаки. Проломити такi лiнiї можна тiльки масованим застосуванням важкої бомбардувальної авiацiї. Але зенiтнi ракети роблять всi спроби розбомбити обороннi споруди безглуздими. А в умовах панування в повiтрi української авiацiї жодного шансу подолати оборону РОА i армiй новостворених держав у РСЧА немає. Навiть коли завалити Волгу i Пiвнiчну Двiну трупами радянських солдатiв до самiсiнького дна.
Вибiр такого варiанту означає для Сталiна болiсний кiнець.
Цей кiнець в такому разi наступає досить швидко, щонайпiзнiше, до кiнця сорок четвертого року. I буде значно гiршим: неминучий кровопролитний розгром. В результатi все закiнчиться все тiєю ж "урало-сибiрською республiкою", але в значно жорсткiших умовах: повна демiлiтаризацiя, багаторiчна виплата величезних репарацiй, суд над винуватцями вiйни, який вiдбудеться в Москвi з сталiнським полiтбюро в якостi звинувачених...
Тим часом в Європi визрiла нова вiйна. Нiмеччина, хоч i позбулася свого агресивного лiдера, не вiдмовилася вiд реваншу за поразку в Великiй вiйнi. Українська Держава, з осенi сорок другого року зайнята вiйною з Радянським Союзом, не в змозi займатися європейськими питаннями. А в Судетах, в Схiднiй Померанiї, на Холмщинi спалахують сутички мiж нiмцями i чехами, мiж нiмцями i поляками, мiж поляками i українцями. Сталiн впевнений - Гетьман Скоропадський змовиться з керiвництвом Нiмеччини i Польща, потворне дiтище Версалю, буде розчавлена спiльними зусиллями нiмецької i української армiй. I така ситуацiя для Сталiна вельми вигiдна.
Тому сталiнське керiвництво, яке змiнило Москву, що стала прифронтовим мiстом, на уральський Свердловськ, погоджується на умови українського уряду. В серпнi з Українською Державою укладається перемир"я, але вiйна з Iнгерманландiєю, Тамбовською республiкою, Донською козачою республiкою продовжується. На фронтi в три тисячi кiлометрiв вiд Бiлого моря до моря Каспiйського встановлюється ситуацiя "нi миру, нi вiйни"...