...Скоро забринить свiтанок. Але спати не хочеться. Як тiльки почне свiтати, лиш досвiтнi променi торкнуться червоним бiло-чорних, як верхiвки гiр, висоток на тому березi рiчки, штурмовий батальйон, якого будуть пiдтримувати батареї полкового гаубичного дивiзiону i мiномети - батальйонi та ротнi - першого батальйону, проведе розвiдку боєм, намагаючись вiдбити у росiян висотки за рiчкою.
- Якого дiдька вони нам потрiбнi? - Запитав Денисенко у командира дивiзiї, на дiлянцi оборони якої йому входити в прорив з передовим загоном. - Навiщо витрачати сили i засоби. Краще ж обiйти!
- Потрiбнi, капiтане, потрiбнi. - Посмiхнувся полковник. - З цих висоток всi нашi тили - як на долонi. - Однак пояснення було так собi i Кошовий сам чув, як непереконливо звучав його голос.
- Мирилися, мирилися, а тепер - "здрастуйте, я ваша тьотя!"
- З усiм миряться до пори, до часу. I з тим, що вiдступають, i з тим, що у оборонi сидять довго, в землю зарившись, як кроти. До того ж, мирилися не ми, а союзники. Вони наступ не планували.
- То накрити їх артилерiєю. - Не вгавав Денисенко. - Вони ж укрiпленi, як "лiнiя Сталiна". I рiчечка ця не до речi буде. Її ж пiд вогнем долати доведеться. Ляже там пiхота!
- А ми допоможемо. Ну, а попереду пiхоти пiде "Парасковiя". - Посмiхнувся Кошовий.
"Прасковєя" - це штрафна рота. Штрафникiв вивели в першу траншею всього лиш минулої доби, але росiяни вже встигли встановити з ними стосунки. Правда, не можна було сказати, що вони були теплi.
- Эй, служилые, среди вас случайно шахтёров нет? - Починали першими, зазвичай, росiяни.
- Є! - Клював на вудочку хтось з штрафникiв. А можливо: з цiкавостi: що далi буде?
- А табачку у тебя, случайно нету, приятель?
- У нас все є!
- На тогда, говнюк, прикуривай! - I довга кулеметна черга пiсля цих слiв. Трасуючими кулями.
А потiм вiдбiрна лайка, ваговитий росiйський мат, та iдiотський регiт. Нашi в богу не залишалися. Починалася несамовита, нiкому не потрiбна стрiлянина. I до телефонiв кидалися штабiсти всiх рангiв.
- Доповiдайте, що трапилося!
Неспокiй їхнiй був зрозумiлим. З вересня сорок другого саме тут росiяни намагалися прорватися через оборону латишiв i зробити кидок по правому березi Даугави до Ризької затоки. Спроб таких не менше п"яти було. Хоча i армiйська, i корпусна, i дивiзiйна розвiдка доповiла: противник тут поблизу танкових частин не тримає з минулого року - але перед наступом завжди в усiх штабах тримаються насторожено.
Штрафники викликають подвiйне почуття, розiбратися в якому не просто, i солдати їм не довiряють. Кожен з них щось утнув в минулому i тому людина це неповноцiнна. В бiльшостi це карнi злочинцi. У вiйськовий час утримувати кримiнальникiв, вiдволiкаючи на них людей i матерiальнi засоби, зовсiм недоцiльно. Тому в тридцять третьому роцi був прийнятий закон, який постановляв: в разi оголошення вiйни, з кримiнальних злочинцiв формувати штрафнi роти для дiй попереду вiйськ першого ешелону. Крiм кримiнальникiв у штрафнiй ротi немало i тих, хто вчинив вiйськовий злочин, на кшталт тилових чиновникiв, що на хабарах попалися, дезертирiв та самострiлiв. Втiм, з самострiлами розбираються на мiсцi, в пiдроздiлi чи частинi, де служить. I з ним розмова коротка зовсiм - розстрiл перед строєм. А дезертири... В розвiдку з таким не пiдеш. I в то й же час їх шкода - провину свою вони можуть спокутувати тiльки кров"ю. Коли бiльшiсть з них її все ж спокутує, їм це буде байдуже. Мертвi сорому не мають i прощення не потребують.
Зi спостережного пункту висотку, яку мають штурмувати, i пiдступи до неї видно досить добре. Свiтанок ще не осяяв своїми променями довкiлля, але в стереотрубу добре видно, як для кидка накопичується в окопах пiхота. Солдати штрафної роти. Сiро-зеленi мурахи в чорних канавках першої траншеї. Курить сизим туманом рiчечка i метушливе пожвавлення маленьких фiгурок в окопах перед кидком...
...Часто так буває: чекаєш, чекаєш чогось нетерпляче i... проґавиш! Всього на мить якусь вiдвернув увагу Денисенка командир танкового батальйону, i вiн побачив лише останнi iскри сигнальної червоної ракети. Праворуч, позаду, майже поряд зi спостережним пунктом, прозвучали рiзкi, пронизливi пострiли дивiзiйних гармат. Батареї почали вести вогонь одночасно, нiби ними командувала одна людина.
Припавши до стереотруби, Юрiй шукав бiлi хмарки снарядних розривiв на висотi. Є! Один снаряд вибухнув поблизу кулеметного гнiзда. Другий - за висоткою. Ще два розриви. Бiла хмарка розривiв накрила росiйських кулеметникiв. "Уявляю, як їм там весело, - хмикнув про себе капiтан, - коли над головою немає добрячого накату!" Ще один розрив - перелiт. Вогневий взвод дав залп i накрив i кулеметне гнiздо, i сусiднi окопи. Вогонь вели не тiльки гарматнi батареї. По окопам на висотцi шалено молотили мiномети пiхотних рот двох батальйонiв. Боєприпасiв вони не шкодували. Невдовзi дим заволiк дiлянку
- Пiшли. - Сказав артилерiйський спостерiгач.
Висотка сховалася за димом. В окулярах видно лиш те, що на нашому боцi рiчки.
- Бачу. - Артилерiйський i мiнометний вогонь припиняється в ту ж мить, як сiрi фiгурки висипали з окопiв. Пiднялися дружно, стрiмко кинулися вперед, до рiчки. Але дехто з них падав i не вставав.
Коли атакуючi досягли протилежного берега рiчки, з росiйських траншей також висипали фiгурки i кинулися геть вiд берега. Цi квапилися укритися в другiй лiнiї траншей.
Добiжать нашi до других траншей чи залишаться в захоплених перших?
Не добiгли. Наступаючих фiгурок якось враз стало менше. Вони короткими перебiжками квапилися повернутися в окопи захопленої першої траншеї росiян. Але i зараз деякi з цих фiгурок, нiби зiштовхнувшись з невидимою стiною, падали на землю. Скiльки їх упало на схилах висотки - побачити не вдалося. Сiрi фiгурки нiби провалися крiзь землю. Чи не до пекла?
I Микола Баль кивнув на амбразуру спостережного пункту.
- Потрiбно було зробити передишку, зосередитися i вже потiм атакувати другу лiнiю. - Невпевнено зауважив Денисенко.
- Один чорт. - Сплюнув сердито командир полкового артилерiйського дивiзiону капiтан Задорожний. - Там у кацапiв стiльки кулеметiв натикано, що Бог ти мiй! Схили прострiлюються кинджальним вогнем. Я сам засiк три нових кулеметних гнiзда. - I показав схему переднього краю.
- Нiчого. Це всього лиш розвiдка боєм. - Полковник Дидишко вiдiйшов вiд амбразури. - Повторимо спочатку. За голину з "Парасковiєю" пiдуть "коробочки" 245-о важкого полку.
По лощинi, брязкаючи гусеницями, повзуть важкi танки. Денисенко таких ще в дiї не бачив - новiтнi Т-10, з надпотужною 127-мiлiметровою гарматою, подальший розвиток важкого танку Т-3 "Молот". Новий танк прозвали "Боксером", мабуть, через здатнiсть пробивати найпотужнiшу броню радянських важких танкiв - КВ-3, IС-1, IС-2 - на найбiльшiй вiдстанi, як боксер-важковаговик дiстає щелепу суперника своїми довгими руками. Хто бачив, як воюють новi танки, каже, що пробивають ворожi "iси" наскрiзь.
Танки схованi передсвiтанковою пiтьмою i густим туманом, який перед сходом сонця затягнув низини. Поряд з танками вишикувалися здоровеннi "крази" з металiчними конструкцiями за кабiною - танковий механiзований мiст. Ось чому, значить, вирiшили штурмувати оцi висотки!
...Мiст вiн i є мiст, i призначення його цiлком очевидне - по ньому переправляються на iнший бiк рiки, тому для ведення наступальних бойових дiй мости мають визначальне значення.
В минулу Велику вiйну, як бувало? Немає мосту, а рiчку форсувати потрiбно. I тодi лунає команда: "Вперед на пiдручних засобах!", а пiдручних засiб, це те, що пiд руку трапиться - уламок дошки, колода, плiт, або, коли поталанить, човен, - на тому i пливли. Зазвичай набивали гiмнастерки сiном i так, примостивши гвинтiвку i патронташ, перепливали рiчку. I йшли на дно солдатики, часто цiлими пiдроздiлами.
Звичайно, сапери будували мости. Забивалися палi, дзижчали пилки, стукотiли сокири - нескоро справа ця робилася. I що тут вдiєш?! А ворог не чекає, i пiхота на тому березi воює без пiдтримки артилерiї та такої-сякої технiки, тому артилерiю та технiку цю - гармати, бронеавтомобiлi, боєприпаси та продовольство все одно переправляти потрiбно. I поранених в тил евакуйовувати. Тому без мосту - нiяк!
А в сучасному бою без такої iнженерної споруди взагалi не повоюєш! То що ж, за сокири братися? В цьому немає необхiдностi: українськi конструктори розробили для армiї потрiбну технiку, яка забезпечує вiйськам швидке формування водних перешкод, оперативну переправу. В розпорядженнi командирiв механiзованих i танкових полкiв є iнженерно-саперна рота, яка має вiддiлення танкового механiзованого мосту - ТММ з чотирьох машин. А у командира механiзованої чи танкової дивiзiї є iнженерно-саперний батальйон iз iнженерно-технiчною ротою, в якiй два взводи ТММ по три комплекти в кожному взводi.
Лиш постала потреба i заводи негайно почали випуск механiзованих мостiв. Комплекти танкових механiзованих мостiв поступали в вiйська вже з осенi сорок третього року, коли українська армiя перейшла до широких наступальних дiй. I нинi ця технiка буде проходити випробування в бойовiй обстановцi...
Край горизонту загорається червоним i з-за нього виринає червоний краєчок сонця. I одночасно з появою денного свiтила полковник Дидишко вiддає в мiкрофон радiостанцiї коротку команду. За секунду потому в тилу важко здригається земля i лунає перший залп 155-мм гаубиць його бригади.
Шурхочуть над головою снаряди i висотки на тому березi рiчки огортають хмари диму i пiднятого вибухами снарядiв пилу. Свiтанок, що ледь брижiв в досвiтнiх променях, померк в морi вогню артилерiйської пiдготовки. Повiтряна хвиля величезної сили притиснула до землi прибережнi дерева. Через голови летiли сотнi важких снарядiв, за спиною глухо гупали важкi мiномети. Пiвнiчний берег був охоплений вогнем i огорнутий клубами чорного диму.
Одночасно з початком артилерiйської пiдготовки до рiчечки пiдходить заднiм ходом перший Краз з мостовим прольотом. Для установки мосту потрiбно тридцять хвилин, рiвно стiльки триватиме артилерiйська канонада, стримуючи ворожих солдатiв в укриттях. Сапери працюють вправно i ледь остання машина звiльняє колiю, заревiли дизелi важких танкiв та самохiдних гармат.
- Залишилося п"ять хвилин. - Схилившись до самої голови - артилерiйська стрiлянина глушить всi звуки - прокричав у вухо Денисенку полковник Барабаш. Вiн командує передовим загоном дивiзiї.
Хвилинна стрiлка повiльно долає останнє коло. Шквальний вогонь артилерiї став вiддалятися на пiвнiч. Наближався час кидка танкiв i пiхоти в атаку. Рев потужних дизелiв за спиною. Танкова рота долає по мосту рiчечку i ледь "Боксери" з брязкотом проходять лiнiю окопiв, штрафна пiхота пiднiмається за ними в атаку. Хрипкий мат злiтає до небес, перекриваючи рев танкових моторiв. За танками в другiй хвилi йдуть важкi самохiдки з 155-мiлiметровими гарматами-гаубицями. Снаряди самохiдок вагою в половину центнера кожен крушитимуть, нiби кувалда яйця, вогневi точки, дорогу штрафнiй пiхотi розчищаючи...
- Пiшли мої "коробочки"! - Звертається до командира передового загону 245-ї дивiзiї полковник Єремеєв. Машини його важкого танкосамохiдного полку пробили коридор в оборонi противника i в коридор цей потрiбно негайно вводити рухомi сили. I першим в нього ввiйде передовий загiн дивiзiї. - З Богом!
- Ходiмо! - Полковник Барабаш глянув на радиста. - Передавайте: "Яструб, п"ять, п"ять, п"ять!"
Три п"ятiрки - це сигнал початку руху. Машини передового загону рушили до колiйного мосту. Коли перша танкова рота поминула його, в колону загону вклинився бронетранспортер Денисенка...
***
В нiч на двадцять третє червня генерал Даниленко так i змiг заснути. Коли вiддав останнi розпорядження, годинник показував чверть на другу годину ночi. До початку атаки майже три години, можна було б подрiмати годину-пiвтори, але хвилювання не дає склепити повiки. Це хвилювання знайоме солдатам. I командувачу армiї не можна не хвилюватися перед атакою. А от показувати його комусь не бажано.
Час тягнеться нестерпно повiльно.
Свiтанок двадцять третього червня. Третя година. На сходi ледь помiтно яснiшає небо. Чомусь пригадався ранок сьомого жовтня сорок третього року, перед початком операцiї "Баторiй". Мiж тим свiтанком i нинiшнiм, здавалося Степану Архиповичу, було щось спiльне. Але ця подiбнiсть була суб"єктивною i визначалася тiльки нинiшнiм станом командувача Вiсiмнадцятої армiї. Битва за Бiлорусь пройшла успiшно. I Даниленко певен, що нинiшня операцiя пройде ще краще.
Зазумерив телефон - начальник штабу повiдомив, що над переднiм краєм стоїть негустий туман, але є сподiвання, що до четвертi на п"яту, коли призначена атака, вiн розсiється. Генерал Стельмах також повiдомив: генерал-полковник Малиновський цiкавиться, чи вчасно почнеться атака.
- Нервуються вони там, в штабi фронту? Га, Григорiю Давидовичу? Мабуть, й зi Ставки Гетьмана вже не раз дзвонили. - Хмикнув iронiчно Даниленко. - I що ви сказали? До речi, чому менi не повiдомили?
- Генерал-полковник наказав не будити. Так, генерал Малиновський сказав, в Ставцi цiкавляться погодою. А нервуватися, товаришу командувач, то привiлей начальства. Нам же справу робити потрiбно без нервiв, без метушнi та без зайвого шуму. - Сказав в тон Даниленку начальник штабу. - Повiдомив що туман, що розсiюється, що почнемо атаку вчасно. Вiд себе додав, що все готово. - Чiтко доповiв Стельмах. - Командирам корпусiв i дивiзiй я передав, що початок артилерiйської пiдготовки почнеться вчасно.
- Дякую, Григорiю Давидовичу. Я виїжджаю на спостережний пункт, коли буде питати.
Три вертких "луаза" вискочили з ворiт фiльварку i шпарко пiшли путiвцем до передової.
Ввечерi, коли всi справи були завершенi, викликав генерал-полковник Малиновський до себе командувача Вiсiмнадцятої армiї генерал-лейтенанта Даниленка. Доля зводила їх багато разiв i розводила не менше. Вперше в листопадi двадцятого року. Командир стрiлецького полку Революцiйно-Повстанської армiї України Родiон Малиновський був по той бiк фронту. Пiд командуванням колишнього українця Вiталiя Примакова йшов встановлювати в Українi соцiальну справедливiсть. А командир пiхотного полку пiдполковник Даниленко у складi армiйського корпусу генерала Сiкевича, що входив до Донецької армiї, захищав свою землю вiд "визволителiв" з пiвночi. Тодi українцям вдалося вiдбити "червоних коней".
Розгром РПАУ в зимовому степу завершився для Даниленка пораненням, а для Малиновського полоном. Радянська Росiя пiд час пiдписання мирної угоди в Ризi вiд "повстанцiв" Примакова вiдмовилася i Родiон Малиновський за вироком українського суду вiдбував покарання до двадцять сьомого року.
В тридцять другому доля знову їх звела. Тепер i Даниленко, i Малиновський очолювали повстанськi загони на Кубанi, коли там козаки-українцi пiднялися проти комунiстичних людожерiв з Росiї.
В вереснi сорок другого командир П"ятдесят п"ятої територiальної дивiзiї генерал-майор Даниленко воював пiд керiвництвом генерал-майора Малиновського, захищаючи Сiверщину вiд РСЧА. В лавах Української армiї на той час билися проти росiйських комунiстiв багато колишнiх "повстанцiв". Командувач Слобожанського фронту генерал-полковник Тимошенко також в двадцятому воював у РПАУ.
В операцiї "Баторiй" Вiсiмнадцята армiя Сiверського фронту генерал-майора Даниленка завдавала головного удару, а генерал-лейтенант Малиновський командував сусiднiм Слобожанським фронтом.
I ось доля знову звела їх разом. Справи дня на сьогоднi завершенi i карта зсунута вбiк.
Командувач фронтом i командувач армiєю. Генерал-полковник i генерал-лейтенант. Рiзниця вiдчутна, але мiж ними багато спiльного. На столi замiсть карти пляшка i скромна закуска, по-фронтовому. Багато i доброго i хорошого, так само, як i недоброго, було за всi попереднi роки. Їм є що згадати.
Офiцiйно Родiон Якович прибув до Вiтебська в якостi генерал-iнспектора Ради нацiональної безпеки i оборони. Прибув, як зазначено було в наказi, щоб перевiрити хiд бойової пiдготовки армiї.
Цьому вiзиту передувала нарада в Ставцi Гетьмана. Там було прийняте рiшення завершати вiйну з Радянським Союзом. Однак це рiшення потрiбно було зберегти в таємницi до того часу, поки воно не стане виконуватися. Так само в таємницi мають бути збереженi i iнструменти виконання цього рiшення.
Тому 20 квiтня 1944 року був таємно сформований Пiвнiчний фронт. Очолював нове стратегiчне об"єднання генерал-полковник Малиновський.
До складу Пiвнiчного фронту входили: управлiння чотирьох армiй - українська Вiсiмнадцята, Росiйська Добровольча армiя Республiки Грумант, Росiйська Визвольна армiя, армiя "Балтiя"; управлiння п"яти корпусiв - українськi Тридцять четвертий i Сорок п"ятий армiйськi , Естонський, Латвiйський i Латиський пiхотнi корпуси; двадцять двi дивiзiї - танкова, шiсть механiзованих, десять пiхотних, п"ять стрiлецьких, двi артилерiйськi Резерву Головного Командування; дев"ятнадцять бригад - п"ять танкових, двi повiтряно-штурмовi, iнженерно-штурмова, вiсiм артилерiйських, три авiацiйнi; п"ятдесят артилерiйських полкiв - двадцять вiсiм у складi дивiзiй, чотири корпуснi, два армiйськi; шiстнадцять РГК; чотири змiшанi авiацiйнi бригади, сорок шiсть винищувальних, штурмових, бомбардувальних i гелiкоптерних полкiв. Пiвнiчний фронт налiчував п"ятсот двадцять тисяч солдатiв i офiцерiв, дванадцять тисяч гармат, мiнометiв i установок залпового вогню, понад три тисячi танкiв i двi тисячi двiстi п"ятдесят чотири лiтаки i гелiкоптера. Для забезпечення дiй Пiвнiчного фронту залучалися з"єднання Дальньої авiацiї i кораблi флотiв країн Балтiї i Озерної флотилiї.
Головною ударною силою фронту мала стати Вiсiмнадцята армiя генерал-лейтенанта Даниленка.
Про це i повiдомив командувача Вiсiмнадцятої армiї генерал-полковник Малиновський, коли з Даниленком наодинцi зостався, i пред"явив посвiдчення командувача Пiвнiчного фронту. Фронт був створений, але наказ про його формування ще навiть не надрукували. Цiй таємничостi були вагомi причини. Навiть такий цiлком таємний документ мiг стати вiдомий сталiнськiй розвiдцi. Одним з пояснень такої перестороги українського Генерального штабу i була розповiдь генерал-полковника про "бойню Нiвеля ", учасником i свiдком якої довелося стати в часи Великої вiйни Родiону Яковичу Малиновському.
Обговоривши з генерал-полковником можливi варiанти використання армiї, Даниленко зупинився на двох варiантах. Пiсля того, як Малиновський вiдбув на аеродром, Даниленко доручив начальнику штаба армiї генералу Стельмаху займатися поточними справами, а сам закрився у себе на квартирi, аби остаточно вiдпрацювати варiанти дiй армiї в майбутнiй наступальнiй операцiї. Потрудитися командувачу довелося аж до свiтанку, бiльше дванадцяти годин. Оскiльки план операцiй армiї мав зберiгатися в найсуворiшiй таємницi, Даниленко навiть для чисто технiчної роботи не мiг нiкого залучити.
Варiантiв дiй Пiвнiчного фронту, якi мали поставити остаточну крапку на вiйнi з Радянським Союзом, було всього два: перший - удар на Москву; другий - удар на Ленiнград.
Удар на Москву не мiг закiнчитися нiчим добрим. Даниленко уявив: Пiвнiчний фронт завдає удар на Москву. Попереду йде Вiсiмнадцята армiя, його головна ударна сила. Припустимо, що потужнi обороннi лiнiї його армiя прорве. Нехай з великою кров"ю, але прорве. Однак фланги армiї вiдкритi, тил нiчим не прикритий, постачання армiй фронту можливе по однiй-єдинiй транспортнiй магiстралi, досить уразливiй i ще взимку українською авiацiєю пошкодженiй залiзницi Смоленськ-Вязьма-Москва. З пiвночi над комунiкацiями армiї нависають два радянськi фронти - 1-й Прибалтiйський i Захiдний, загальною чисельнiстю в шiстсот тисяч солдатiв з сотнями танкiв та тисячами гармат. Цi фронти знаходяться на танконедоступнiй Валдайськiй височинi. З пiвдня, з району Калуги однiй-єдинiй лiнiї постачання загрожує Брянський фронт росiян чисельнiстю в пiвмiльйона солдатiв з тисячею танкiв i п"ятьма тисячами гармат.
При такiй розстановцi сил наступ на Москву стає ривком у пастку. Коли Вiсiмнадцята армiя пiде на Москву, залишивши вiдкритими фланги, досить одного скоординованого удару з пiвночi i пiвдня i Пiвнiчний фронт генерала Малиновського зазнає ганебної поразки. Так дiяти не можна!
Тому цей варiант дiй своєї армiї Даниленко вiдкинув рiшуче i безповоротно.
Бiльш привабливим був варiант удару на Ленiнград.
Прорвавши фронт оборони радянських вiйськ, армiя йтиме до Ленiнграду в своєрiдному коридорi: з правого флангу її будуть прикривати рiчки Ловать та Волхов, з лiвого флангу будуть Чудське i Псковське озера та рiчка Нарва. Радянськi вiйська в районi Нарви скутi Естонським корпусом i бiльш-менш значнi сили росiяни можуть взяти тiльки з резервiв Карельського фронту чи сформувати в Ленiнградi.
Перевiривши ще раз спiввiдношення сил по етапам бою та дням наступу, врахувавши резерви противника i їхнi можливi дiї проти українських вiйськ, Даниленко i так, i сяк прикинув напрям головного удару, намiтив склад ударних угрупувань двох своїх корпусiв - Тридцять четвертого i Сорок п"ятого, визначив рухомi групи, вiдмiтив по картi основнi етапи операцiї. Природно, ним були врахований повiдомлений Малиновським загальний задум операцiї Пiвнiчного фронту, а також сили, якi додатково будуть видiленi Вiсiмнадцятiй армiї.
Найбiльшу складнiсть являв собою аналiз всiх питань оперативного i тактичного характеру, особливо вiдносно вибору напрямку головного удару з тим, щоб вiйська, дiючи на цьому напрямку, були поставленi у найвигiднiшi умови вiдносно противника. До того ж, доводилося враховувати ту обставину, що в другiй половинi червня росiяни почнуть свiй наступ проти бiлоруської армiї.
Саме пiд час роботи над планом операцiї у Даниленка остаточно викристалiзувалася iдея. Iдея, яка народилася ще пiд час битви за Бiлорусь: пустити попереду наступаючих вiйськ Пiвнiчного фронту не пiхоту, як це бувало ранiше, а передовi рухомi загони, в основi яких - танки i механiзована пiхота. Не вводити механiзованi дивiзiї армiї в прорив пiсля пiхоти, а вiдразу кинути їх вперед! За даними розвiдки на лiнiї фронту у росiян вiйська тiльки на передовiй лiнiї оборони. З їхнього боку таке рiшення цiлком логiчне. Головнi їхнi сили дислокуються вiддалiк, за водними перепонами, таким чином, хто першим вийде до рiчок, то й i захопить iнiцiативу. Вийдуть до рiки першими росiяни - на що вони справедливо покладаються, бо контролюють всi шляхи-дороги - ми не вирвемося на оперативний простiр, вийдемо першими ми i переправимося на другий берег - вирвемось на оперативний простiр i пiдемо громити радянськi тили, давити аеродроми, штаби, вузли зв"язку, захоплювати склади, залiзничнi станцiї i вузли дорiг. Ризиковано пускати танки, по сутi, у вiдривi вiд пiхотних з"єднань? Так, але хiба буває вiйна без ризику? Та й враховано все. Протаранимо оборону росiян танками, форсуємо Велику i рвонемо на пiвнiч до пiвденного узбережжя Фiнської затоки. Танкову лавину важко буде зупинити. Таким чином, цю iдею кладе вiн в основу свого рiшення на наступ.
Нiч пройшла непомiтно i рiвно о восьмiй годинi робота була закiнчена. Рiшення на наступ було нанесено на карту i у виглядi конспекту записано на паперi. По закiнченню цiєї роботи командувач Вiсiмнадцятої армiї знову зустрiвся з генерал-полковником Малиновським, який повернувся до Вiтебська.
- Що ж, задумано добре. - Командувач Пiвнiчного фронту докладно ознайомився з усiма намiтками рiшення i пiдсумував, пiсля обговорення окремих деталей задуму. - Iдея ця безумовно дасть нам успiх. Тепер потрiбно тiльки втiлити його в життя з усiєю рiшучiстю, наполегливо та послiдовно.
Пiдготовку до наступу керiвництво армiї здiйснювало з командного пункту у Вiтебську, аби не сполохати завчасно противника. I командири корпусiв нiчого не знали про наступ, хоча, звичайно, здогадувалися: готується щось важливе. I тiльки пiсля десятого червня викликанi на КП армiї у Вiтебськ генерали Тимощук i Демиденко отримали усний наказ про пiдготовку до наступу. До 22 червня вони мали закiнчити всю пiдготовку до операцiї i вiдпрацювати з командирами дивiзiй i полкiв, а також з артилеристами i авiаторами, всi питання взаємодiї. Остаточне рiшення ухвалили чотирнадцятого червня на Вiйськовiй Радi армiї. Шiстнадцятого червня командний пункт був перенесений з Вiтебська до Латвiї, в район озера Алуксне. З метою маскування вiн був органiзований, як допомiжний пункт управлiння армiйського корпусу.
За задумом операцiї Вiсiмнадцятiй армiї належало прорвати оборону росiян на пiвдень вiд Пскову i, форсувавши з ходу Двадцять четвертою танковою дивiзiєю рiку Велика, на п"ятий день операцiї вийти до Фiнської затоки.
...Радянськi вiйська з вересня сорок другого року не один раз намагалися тут наступати. Однак їм так i не вдалося досягти успiху. З обох сторiн була створена потужна польова оборонна лiнiя. I вже бiльше року тут стояло вiдносне затишшя. З радянського боку на пiвдень вiд Пскову оборонялася 43-тя армiя 1-го Прибалтiйського фронту командарма 2-го рангу Єрьоменка. 43-ю армiєю командував комдив Коротков.
У складi Пiвнiчного фронту Вiсiмнадцята армiя, Росiйська Добровольча i Росiйська Визвольна армiї, армiя "Балтiя". На чолi фронту - генерал-полковник Малиновський.
Головний удар завдавала Вiсiмнадцята армiя генерал-лейтенант Даниленка. Армiя отримала задачу в ходi фронтової наступальної операцiї прорвати фронт оборони радянських вiйськ, завдати удару на Лугу i вийти до Фiнської затоки, оточивши радянськi вiйська в районi Псковського i Чудського озер.
В складi Вiсiмнадцятої армiї два армiйськi корпуси: Тридцять четвертий i Сорок п"ятий, Двадцять четверта танкова дивiзiя, 204-а аеромобiльна (повiтряно-штурмова) бригада. Оперативна побудова армiї - в один ешелон. Тридцять четвертий армiйський корпус прориває оборону росiян на дiлянцi шириною 10 кiлометрiв, Сорок п"ятий - 11 кiлометрiв.
Посилення Тридцять четвертого корпусу: П"ята артилерiйська дивiзiя прориву РГК (2-а важка гаубична артилерiйська бригада, 7-а i 8-а гаубичнi артилерiйськi бригади, 12-а важка мiнометна бригада), П"ята дивiзiя РСЗВ (11-а бригада БМ-220 "Тайфун", 14-й i 15-й полки БМ-330 "Торнадо"), 4-а важка гарматна артилерiйська бригада РГК, 65-а штурмова iнженерно-саперна бригада.
Наступ корпусу пiдтримували П"ятий бомбардувальний авiацiйний корпус, Дванадцята i Шiстнадцята штурмовi авiацiйнi дивiзiї, Четверта винищувальна авiацiйна дивiзiя.
Посилення Сорок п"ятого корпусу: Третя артилерiйська дивiзiя прориву РГК (3-а важка гаубична артилерiйська бригада, 2-а i 3-а гаубичнi артилерiйськi бригади, 9-а важка мiнометна бригада), Сьома дивiзiя РСЗВ (16-а бригада БМ-22 "Ураган", 14-й i 15-й полки БМ-33 "Смерч"), 8-а i 12-а важкi гарматнi артилерiйськi бригади РГК, 619-й штурмовий iнженерно-саперний батальйон.
Наступ корпусу пiдтримували Третiй бомбардувальний авiацiйний корпус, Сьома, Восьма i Одинадцята штурмовi авiацiйнi дивiзiї, Третя i Шоста винищувальнi авiацiйнi дивiзiї...
До четвертої години ранку генерал Даниленко вже був на передовому спостережному пунктi Тридцять четвертого армiйського корпусу. На вiдстанi двохсот метрiв вiд армiйського ПСП знаходився командно-спостережний пункт командувача Пiвнiчного фронту. Звiдси, з панiвної висоти вiдкривався прекрасний огляд на бiльшу частину дiлянки головного удару корпусу. На жаль, туман, який на свiтанку став густiшим, погiршував видимiсть. Артилеристи хвилювалися i довелося змiстити початок артпiдготовки на пiвгодини.
Зазвучав зумер телефону. "Слухаю..." - тихо промовив у слухавку полковник Гончарний. I потiм чути було лише тихе: "Так, так, так-так..."
- Товаришу командувач, - повiдомив начальник оперативного вiддiлу, - на дiлянцi Сорок п"ятого корпусу проведена розвiдка боєм. У них туман розсiявся. Генерал-майор Демиденко пропонує почати артпiдготовку. Бо прогаємо час. Пора, їй-Богу, пора, Степане Архиповичу!
- Вiддавайте наказ. А у нас все ще цей бiсiв туман. - З досадою промовив Даниленко.
Не пройшло i хвилини, як праворуч здригнулася земля i невдовзi долинув важкий гул артилерiї.
- Струнко! - Пролунала команда.
Даниленко обернувся - по ходу сполучення на ПСП пiдiйшов командувач фронту.
- Вiльно! - Махнув рукою генерал-полковник. - Зi Ставки дзвонять, турбуються, наполягають на тому, щоб починати... Довелося пояснити їм, що командувач фронту не в кабiнетi сидить, а знаходиться на полi бою i йому звiдси виднiше. Не терпиться їм! - Буркнув сердито. - Менi краще знати, коли починати.
- У Демиденка вже почали. - Кивнув в той бiк, на пiвдень вiд висоти, Степан Архипович.
Там важко вовтузився артилерiйський грiм, з кожною хвилиною набираючи силу.
- Ось-ось, i я про те саме! - Коротко реготнув Малиновський. - Тому я на ту дiлянку, Степане Архиповичу, а ви вже тут керуйте. - Генерал-полковник помовчав i сказав те, що мабуть йому не давало спокою останнiм часом. - Здається, Степане Архиповичу, тут ми їх пiдловили. Не чекали вони наступу.
- Здається, що так. - Задумливо промовив Даниленко. - Не чекали...
Вкрай важливим було те, що противник проґавив нашу пiдготовку. Бо тут мав мiсце не просто вiйськовий обман, в наявностi була не тiльки тактична раптовiсть в дiях якогось окремого з"єднання чи частини, якi можна було досить легко приховати, - це не важко парирувати. Тут мова йшла про стратегiчну несподiванку: на дiлянках намiчених проривiв зосереджувалися значнi сили за рахунок резервiв Ставки та внутрiшнього перегрупування фронту, а пiдготовка до наступу залишилася нерозгаданою росiянами...
...На свiтанку 23 червня на дiлянках Сорок п"ятої, Сто сорок п"ятої i Двiстi сорок п"ятої механiзованих дивiзiй Сорок п"ятого армiйського корпусу була проведена розвiдка боєм.
Майже без паузи почалася артилерiйська пiдготовка атаки. Удар по першiй позицiї завдала артилерiя. Ширина смуги наступу одинадцять кiлометрiв. Щiльнiсть артилерiї на кiлометр фронту прориву - 143 ствола калiбром вiд 114 до 240 мiлiметрiв.
Українська авiацiя в момент початку артпiдготовки знаходилася в повiтрi. Одночасно з артилерiєю лiтаки завдали ударiв по другiй позицiї. Завдання - не допустити резерви росiян до дiлянки прориву.
...За двадцять чотири хвилини п"ята година ранку. Туман поволi розсiюється i видимiсть наближається до нормальної, видною стає далечiнь. В окопах, на вогневих позицiях напружено чекають сигналу.
Командувач Вiсiмнадцятої армiї, в куртцi, в розношених чоботах, в кашкетi, низько i рiшуче насунутому на самi очi, гостро ковзнув поглядом по обличчям застиглих в очiкуваннi офiцерiв штабу армiї. Зараз вiн бiльше звичайного напружений, риси його схудлого обличчя ще бiльше окреслилися.
Горблячись, поглядаючи пронизливо з-пiд козирка польового кашкета, прийняв доповiдi про готовнiсть частин, пiдроздiлiв та служб.
- Ще раз звiримо годинники. - Сказав командувач. Голос його прозвучав бiльш хрипло, нiж завше. Даниленко вiдчув на собi чийсь напiвзапитальний погляд i напружена посмiшка коротко зачепила старий, зазвичай непомiтний, шрам на його обличчi, який зараз став особливо виразним.
- Час! - Нагадав начальник штабу.
- Давайте сигнал починати артпiдготовку. - Ще раз глянувши на годинник, командує Даниленко.
До п"ятої години лишається двадцять три хвилини. Зазвичай початок артпiдготовки припадає на "круглу" цифру i зараз противник розслабився, "перегорiв" очiкуванням. Що ж, це добре.
Начальник оперативного вiддiлу вiддає в слухавку коротку команду i негайно першими вдарили ракетнi установки залпового вогню. Всього тiльки кiлька годин тому, пiсля того, як ранком двадцять другого червня зiрвали спробу наступу росiян на бiлорусiв, вони зайняли вогневi позицiї. I буквально прямо з маршу батареї, дивiзiони i полки РСЗВ починають артилерiйську пiдготовку нової атаки.
Слiдом за ракетними установками вдарили гарматнi, гаубичнi i мiнометнi полки. Важко передати те вiдчуття, яке вiдчуваєш, вслухаючись в багатоголосий хор артилерiї. Неймовiрне пiднесення в душi, просто ейфорiя, весь пiдносишся ввись вiд захвату, адреналiн так i грає в кровi. Збудження неймовiрне!
Тридцять четвертий корпус прорив росiйської оборони здiйснює на двох дiлянках: ударом сумiжних флангiв Тридцять четвертої i Двiстi тридцять четвертої механiзованих дивiзiй, i лiворуч на дiлянцi Двадцять четвертої танкової дивiзiї рвала оборону росiян 65-а штурмова бригада.
Вогневий налiт короткий, але виключно iнтенсивний. Щiльнiсть артилерiї на кiлометр фронту прориву - 186 гарматних, гаубичних i мiнометних стволiв. Тривалiсть - 35 хвилин. За цей час вогневi взводи, батареї, дивiзiони, полки та бригади викинули на ворога двiстi тисяч снарядiв та мiн. Кожен вагою вiд шiстнадцяти до трьохсот кiлограмiв. Щохвилини в землю влiтало шiсть з четвертю тисяч снарядiв рiзних калiбрiв вiд 114 до 240 мiлiметрiв, якi з громом та ревом врiзалися в землю, розриваючи на шматки людськi тiла, ламаючи блiндажi i плющачи гарматнi, мiнометнi та кулеметнi стволи. Це сотнi мiльйонiв розпечених осколкiв, що з виском розлiтаються навсiбiч.
Хоча свiтанок був у самому розпалi, здавалося, що настали сутiнки - сонце, що сходило, заступали дими та пил розривiв. До артилерiйських вибухiв додалися вибухи авiабомб: бомбардувальники i штурмовики стелили бомбовий килим, давлячи другу лiнiю оборони радянських вiйськ.
На тридцять п"ятiй хвилинi артилерiя перенесла вогонь в глибину i в атаку пiднялися штрафнi роти - їх пустили перед батальйонами штурмової iнженерно-саперної бригади. Задача штрафникiв - прийняти на себе удар артилерiї i кулеметiв противника. Перед ними йшли танки i самохiднi установки всiх чотирьох важких танкосамохiдних полкiв Тридцять четвертого армiйського корпусу.
А перед танками та самохiдками артилерiя котила катком асфальтовим вогневий вал суцiльних розривiв. А слiдом за першим валом йшов другий.
Командир Тридцять четвертого корпусу генерал-майор Тимощук повiдомляє - штрафнi роти пiд час обманного переносу вогню пiднялися в атаку i захопили першу траншею, опiр росiян вiдсутнiй. Вiн вирiшив подальшу артпiдготовку припинити i перейти до артилерiйсько пiдтримки атаки. Танковий полк Двiстi тридцять четвертої механiзованої дивiзiї ввiйшов в прорив i успiшно просувається в глибину ворожої оборони. Даниленко вiдчуває, що i цього разу удача посмiхнулася йому. Тепер потрiбно тiльки вдало скористатися її прихильнiстю. Рiшення очевидне - вводити в прорив рухоме з"єднання армiї - Двадцять четверту танкову дивiзiю.
На КСП разом з командувачем армiї знаходиться командир дивiзiї генерал-майор Бурдейний.
- Олексiю Семеновичу! - Даниленко коротко пояснив танкiсту обстановку, що склалася. - Потрiбно вводити вашу дивiзiю в прорив. Розумiю, що за планом рубiж вводу за три кiлометри в глибинi оборони росiян, а не на тiй дiлянцi, де дiє дивiзiя полковника Лосєва. Обстановка внесла корективи. Негайно вводьте свою дивiзiю!
- Слухаюся! - Бурдейний ступив до свого радиста. - "Аврору"! Негайно!
Командир дивiзiї вiддає короткий наказ. "Аврора" - це 120-й танковий полк. Командир полку - полковник Андрiй Соммер. Полк полковника Соммера рушив двома маршрутами. Танки йшли через бойовi порядки Двiстi тридцять четвертої механiзованої дивiзiї, обганяючи штурмовi батальйони i штрафнi роти 65-ї iнженерної бригади. За двадцять хвилин, не зустрiчаючи опору противника, вони подолали першу лiнiю оборони ворога.
Ще гримiла канонада артпiдготовки, а два полки Двадцять четвертої танкової дивiзiї вже ввiйшли в прорив. Слiдом за ними рушила i решта полкiв дивiзiї Бурдейного.
- Вперед! - Разом обважнiлим голосом сказав Даниленко, вiн нiби вкарбував це слово в стiл важким ударом долонi. I додав, вже тихiше i м"якiше. - Ну, почали, жниварi...
Успiх був повсюдним. До десятої години ранку позицiї росiян на дiлянцi Сорок п"ятого армiйського корпусу були прорванi на всю глибину i в прорив пiшли передовi загони механiзованих дивiзiй. За годину був здiйснений прорив i на дiлянцi дивiзiй Тридцять четвертого армiйського корпусу.
***
Танкова дивiзiя генерала Бурдейного прорвала тактичну смугу оборони радянських вiйськ i вирвалася на двадцять кiлометрiв вперед. Противника перед танками вже немає, повертай праворуч, повертай лiворуч, йди в будь-якому напрямку i зустрiчайся з такою ж дивiзiєю, яка ударила на сусiднiй дiлянцi - i будуть "Канни двадцятого столiття" десь в районi Луги чи Пскову. Але щоб вийти на оперативний простiр потрiбно спочатку переправити танкову дивiзiю через рiку Велика - єдину серйозну перепону на її шляху.
Правий берег рiки Великої, тим часом, залишався в руках радянських вiйськ. Українськi вiйська не встигали вийти на оперативний простiр, а радянськi не могли завдати контрудару - рiка пролягла мiж ними подiляючим рубежем, нiчийною "смугою", яка роз"єднувала противникiв.
На другому роцi вiйни мiж Українською Державою i Радянським Союзом навiть великi рiки перестали були серйозною перепоною для воюючих армiй. Проте коли в бою порушується рiвновага сил, для того, хто обороняється потрiбен природнiй рубiж, здатний хоча б якось убезпечити вiйська вiд несподiваного удару. Резерви росiян знаходилися досить далеко вiд переднього краю. Вони зараз прискореним маршем рухалися до Великої, але будуть не скоро. Реальною силою в руках радянського командування був тiльки 23-й мотострiлецький полк НКВС - вiн дислокувався в районi Острова.
Полк мав у своєму складi чотири мотострiлецькi батальйони, артилерiйський дивiзiон, протитанкову батарею та танкову i автотранспортну роти. Мотострiлецький батальйон - три стрiлецьких, кулеметна i мiнометна роти, взвод протитанкових гармат ЗIС-2, автотранспортний взвод. Артилерiйський дивiзiон - гаубична i двi гарматнi батареї. Всього в полку нараховувалося шiстнадцять танкiв Т-34, шiсть 122-мм гаубиць М-30, дванадцять 76-мм дивiзiйних гармат ЗIС-3, п"ятнадцять 57-мм протитанкових гармат ЗIС-2, двадцять чотири 82-мм мiномети БМ-42, тридцять шiсть 50-мм мiнометiв РМ-41, шiстдесят станкових кулеметiв СГ-43 i сто сорок чотири ручних кулемети ДП-27. Автотранспортна рота полку i автотранспортнi взводи батальйонiв могли пiдняти вiдразу весь полк, тому вiн i називався мотострiлецьким. По сутi такий полк був з"єднанням, рiвноцiнним стрiлецькiй бригадi.
Розташований в другому ешелонi, полк, завдяки своїй мобiльностi мiг швидко зайняти позицiю на правому березi рiки Великої, закриваючи дiльницю, на якiй противник спробує форсувати цю водну перепону. Пiхоту, якщо вона переправиться на пiдручних засобах, мотострiлецький полк легко може намотати на гусеницi своїх танкiв, для переправи ж важкої технiки потрiбно вiдбити плацдарм на протилежному березi i навести понтонний мiст. Навiть коли вдасться захопити плацдарм, це справа не однiєї години: поки понтоннi частини пiдiйдуть до мiсця форсування, поки наведуть мiст - не одна година спливе. За цей час полк встигне спихнути пiхоту противника назад, у рiчку, i дочекатися пiдмоги - танкових частин, якi дислокуються в глибинi оборони росiян. Тому прорив українських танкiв до рiчки особливої тривоги у радянського командування не викликав - час для лiквiдацiї загрози у нього був.
Все це добре розумiли в штабi Вiсiмнадцятої армiї, коли планували прорив Двадцять четвертої танкової дивiзiї до єдиної серйозної перепони - рiки Великої. Важливим було зберегти темп руху i випередити росiян. Дивiзiя генерала Бурдейного темп витримала i до десятої години вийшла до берега Великої.
План форсування рiки був таким: танкова дивiзiя пiдходить до рiки Великої, на її захiдний берег. Власнi i приданi дивiзiї артилерiйськi пiдроздiли займають позицiї i готуються вiдкрити вогонь по виявлених на схiдному березi цiлях. Пiд їхнiм прикриттям рiку форсують розвiдувальнi пiдроздiли: розвiдувальний батальйон дивiзiї i розвiдувальнi роти трьох танкових i механiзованого полкiв.
Це перша хвиля. Задача - переправитися через Велику, вести бойову розвiдку в пiвнiчному напрямку, затримати пiдхiд рухомих частин радянських вiйськ до мiсця переправи дивiзiї.
Слiдом за розвiдниками - друга хвиля форсування; механiзований полк на плаваючих гусеничних бронетранспортерах. Задача механiзованого полку: захопити i утримати плацдарм на схiдному березi Великої, забезпечуючи переправу третьої хвилi форсування: трьох танкових полкiв по дну рiки.
В третiй хвилi десять танкових батальйонiв. Всього має бути триста п"ятнадцять танкiв Т-44М.
Пiсля цього танки вже нiчого не стримуватиме, вони рвонуть на пiвнiч, розвалюючи систему тилового забезпечення Червоної армiї. В результатi росiяни кинуть свої танки без палива i гармати без снарядiв, радянськi вiйська без доладного тилового забезпечення покотяться геть, до Ленiнграду i Новгороду.
Та спочатку механiзованi батальйони 24-о полку мають переправитися через рiку Велика.
...Пахне розiгрiтою сонцем смолою, травами i вiдпрацьованою соляркою. Тут панують запахи землi та бойової технiки. Колона першого механiзованого батальйону 24-о механiзованого полку перелiсками рухається до водного рубежу. Праворуч вiд першого батальйону точнiсiнько такими ж перелiсками висувається другий механiзований батальйон полку. Лiворуч - третiй механiзований батальйон.
...Кожен батальйон має по тридцять п"ять плаваючих бронетранспортерiв МТЛБ-БТР. Бронетранспортер є подальшим розвитком тягача-транспортера МТЛБ, який використовувався в якостi пiхотного бронетранспортера з початку вiйни. За рiк бойових дiй машина пройшла жорстке випробування справжнiми бойовими дiями, вона позбулася своїх "дитячих хвороб" i в Харковi була створена нова її модифiкацiя спецiально, як броньований транспортер для механiзованої пiхоти. Це гусенична машина, призначення якої транспортування пiхотинцiв до поля бою i вогнева пiдтримка їхньої атаки або посилення оборони. Для цього бронетранспортер озброєний великокалiберним кулеметом i захищений лобовою бронею в 20 мiлiметрiв i бортовою в 14 мм. Вiн слугує транспортом для пiхотного вiддiлення з десяти бiйцiв.
Задача у батальйонiв проста: форсувати рiку Велика, захопити плацдарми на правому березi i дати можливiсть танковим полкам Двадцять четвертої танкової дивiзiї переправитися через рiку Велика. За рiкою танки вирвуться на оперативний простiр i їх уже нiхто i нiщо не зможе стримати.
Попереду батальйонiв механiзованого полку вже дiяли розвiдувальний батальйон дивiзiї i розвiдувальнi роти трьох танкових i механiзованого полкiв. Це перша хвиля форсування.
Розвiдувальнi пiдроздiли Двадцять четвертої танкової дивiзiї озброєнi плаваючими танками i бойовими розвiдувальними машинами. Плаваючий танк зроблений вже в ходi вiйни на базi бронетранспортера МТЛБ, вiн озброєний 57-мiлiметровою гарматою та кулеметом i має таку саму броню, як i бронетранспортер. На даху моторного вiддiлення танка можна переправляти мотоцикли розвiдникiв. Бойова розвiдувальна машина була розроблена ще до вiйни i випускалася невеликою серiєю для вiйськових випробувань.
Розвiдувальний батальйон танкової або механiзованої дивiзiї має в своєму складi роту плаваючих танкiв, всього сiм машин, двi розвiдувальнi роти по сiм БРМ в кожнiй i одну БРМ в управлiннi батальйону. Кожна розвiдувальна рота танкового або механiзованого полку має взвод розвiдувальних танкiв з трьох машин, два розвiдувальних взводи по три БРМ в кожному i одну БРМ в управлiннi роти.
Шлях розвiдникам та механiзованим батальйонам торують: двi артилерiйськi бригади - корпусна i армiйська, артполк Двадцять четвертої дивiзiї i два дивiзiйнi артполки Двiстi тридцять четвертої механiзованої дивiзiї та корпусний полк, ракетнi дивiзiони Двадцять четвертої танкової i Двiстi тридцять четвертої механiзованої дивiзiй, а також полковi батареї систем залпового вогню...
Перелiсок змiнився широкою галявиною, гул дизельних двигунiв накочувався i глушив шелест минулорiчного листя i трави, голосне дзюрчання i плескiт води. Темна пiд крутим берегом, до середини вона поступово висвiтлювалася i знову темнiшала бiля протилежного берега. I по силi голосу води вiдчувалося, яку шалену силу дали червневi дощi цiй зазвичай тихiй, напiвсоннiй рiчцi. Саме на це її багатоводдя вирiшили покластися росiяни, сподiваючись зупинити просування частин української армiї.
На рубiж рiки спiшно висувався мотострiлецький полк росiян i генерал Бурдейний, знаючи, що тут вiдбуватиметься головне, перемiстив свiй спостережний пункт на одну з берегових висоток.
В першiй хвилi - 19 плаваючих танкiв i 43 БРМ. Слiдом за розвiдниками йде друга хвиля.
Першими до краю води пiдiйшли плаваючi танки. Головний танк, розкидаючи гусеницями пiсок в боки, з ходу пiрнає у воду. На пару секунд вiн ховається в пiднятiй хвилi, з"являється на поверхнi i, струшуючи з себе воду, прямує до берега, залишаючи за собою пiнний слiд. Хвилi не сильнi i екiпаж танку веде вогонь з гармати прямо на плаву. Позад нього розвертаються вiялом iншi танки. Слiдом за ними бойовi розвiдувальнi машини розвiдувальної роти третього танкового полку стрiмко домчали до рiки. Вони, по-качиному задираючи корму, скочувалися зi стрiмкого берега, збурюючи воду, i вигрiбали навскоси проти течiї, виходили на стрижень, де їх пiдхоплювала течiя i несла до протилежного берега. Вiдбiйна течiя, утворена внаслiдок багатоводдя, хватала машини i виштовхувала їх вiд берега на перекат.
Збуривши гвинтами бiлi буруни, бойовi машини рушили по поверхнi води, ведучи вогонь на плаву. Своїм вогнем танки i БРМ розчищають дорогу плаваючим бронетранспортерам, якi йдуть за ними. А поряд вода вiд близьких розривiв ворожих снарядiв стовпами здiймається, заливають хвилi оглядовi прилади, креняться на борт броньовi машини.
Спостережний пункт комдива - зигзаг окопiв на схилi висоти. Бойовi машини розвiдникiв вже ввiйшли у воду. I тут стривоженi вигуки штабних офiцерiв змусили командира дивiзiї взятися за бiнокль.
Протитанкова батарея противника, поставлена саме проти цього перекату, встигла зайняти позицiю i вичiкувала на свою жертву. Генерал мовчки спостерiгав за ротою: передовi машини наблизилися до схiдного берега, водiї вiдчайдушно боролися з вiдбiйною течiєю, намагаючись зачепитися колесами за ґрунт, до того, як їх винесе пiд прицiли росiйських гармат. Боротьба виявилася даремною - двом екiпажам залишалося лише плисти за течiєю - прямо в вогненну пащу. Там їх очiкував пристрiляний перекат...
Росiяни знають: переправити три сотнi танкiв на схiдний берег Великої без мосту неможливо. Понтонно-мостовий батальйон може пiдiйти до рiки через три-п"ять годин, для наведення мосту потрiбно ще чотири-вiсiм годин. Всього у розпорядженнi росiян буде половина доби, аби вибити з схiдного берега десант i скинути зi свого берега українську пiхоту назад у воду.
Було сподiвання, що прорив танкової дивiзiї через передову лiнiю оборони росiян буде стрiмким i вони не встигнуть пiдтягнути до цього водного рубежу якiсь значнi сили.
В основному це сподiвання справдилося, але на правому фланзi до берега рiки змiг вийти стрiлецький батальйон i почав окопуватися. Висунута на берег протитанкова батарея, придана батальйону, встигла обстрiляти розвiдувальну роту 3-о танкового полку i два взводи роти вiдiйшли на захiдний берег, втративши свої бойовi розвiдувальнi машини. Розвiдники ж обстрiляного протитанковими гарматами взводу пострибали з бронi в мутнi, виром закрученi струменi, пробивалися до обривистого берега, чiплялися руками за мокру слизьку глину, за корiння дерев, що звисало з обриву, за корчi та притопленi кущi. Вони, то вискакуючи з води, то провалюючись в пiдводнi ями по саму шию, рушили назустрiч потоку, туди, де на похилий схил мали вийти машини лiвофлангового взводу розвiдувальної роти першого танкового полку. Попри втрати, розвiдники виконали свою задачу - ворог вiдчув цiну втрачених хвилин. Батальйон росiян ще не встиг окопатися, а йому на голову вже звалилася вiдразу рота. I нехай це була не пiхотна, а розвiдувальна рота, вона за своїм значенням зараз перевищувала цiну двох повнокровних пiхотних батальйонiв.
На цiй дiлянцi переправа перейшла в форсування водної перешкоди...
Поки росiяни воюють з розвiдниками, гусеничнi бронетранспортери механiзованих батальйонiв ламають прибережнi кущi i, не збавляючи швидкостi, влiтають у воду в стовпах дрiбних бризок. На тому березi - грiм i гуркiт, вогонь i дим. Артилерiя б"є по схiдному берегу, прокладаючи шлях пiхотi. До протилежного берега - кiлька десяткiв метрiв i ледь першi машини пiрнають у рiчковi хвилi, артилерiя переносить вогонь у глибину. Простором над рiкою володiє вогонь i гуркiт. А верткi приземкуватi машини зачепилися гусеницями за землю, ось уже вони виходять на берег. Стрибають з бронi пiхотинцi...
Тепер настала черга йти на схiдний берег Великої танкам.
...Олексiй Бурдейний воював з перших днiв вiйни. В жовтнi сорок другого його бригада пiдтримувала частини територiальної дивiзiї, яка обороняла плацдарм на березi Десни. Росiйське командування прикладало всiх зусиль, аби скинути нашу пiхоту в рiчку. Танки Т-44 потужнi машини, вони могли б бронею своєю прикрити пiхоту, але вони на лiвому березi знаходилися. Як допомогти горопашнiй пiхотi? Для наведення поромiв та мостових переправ потрiбен тривалий час, та й вразливiсть їхня вiд ворожого вогню велика. I тодi його танкiсти вирiшили переправляти танки по дну. Найбiльш пiдходив брiд бiля села Литки, але його глибина вдвiчi перевищувала норми, допустимi для танкiв - вода повнiстю закривала корпуси машин, вихлопнi труби, наполовину ховала башту.
Його танкiсти знайшли спосiб.
В танках всi люки i жалюзi задраїли клоччям, просякнутим солiдолом, промасленими брезентовими килимками. Вихлопнi труби подовжили брезентовими рукавами. Повiтря в двигуни поступало через вiдкритi люки башт. Механiки-водiї вели танки наослiп, по командам командирiв машин, що стояли в баштах. За вiсiм годин були переправленi два батальйони - шiсть десяткiв броньованих машин.
Досвiд тiєї переправи не пропав даремно. На другому роцi вiйни українська промисловiсть перейшла на вiйськовi рейки i давала фронту ту технiку, яку вимагала армiя. В сорок третьому роцi українськi вiйська вели широкi наступальнi операцiї. I в ходi їх танкам доводилося долати воднi перепони. Вже в листопадi сорок третього року в серiю пiшов вдосконалений танк Т-44М - подальша модифiкацiя танку Т-44.
Крiм бiльш потужної 105-мiлiметрової гармати танк мав i спецiальне обладнання для подолання водних перепон по дну - ОПВТ .
Броньовi машини зосередженi на майданчиках герметизацiї. Танкiсти одягають iзолюючi протигази - з водою жарти кепськi, розслаблятися не можна. Нiби здута автомобiльна камера, лягає на плечi кожному дихальний мiшок, на грудях прилаштовується гофрована коробка. Все разом i є iзолюючий протигаз. На випадок затоплення танку можна дихати у водi. Але танки - технiка надiйна. На навчаннях такого ще не траплялося. I всi в душi сподiваються - в бойовiй обстановцi також нiчого не трапиться.
- По мiсцям! - Танкiсти швидко займають мiсця в бойових машинах.
Закриваються люки. В шоломофонах команда: "Заводь!", рiзко рявкає i рокiтливо реве потужний дизель. В триплексах танкiсти бачать, як рушила, витягуючись на дорогу, колона танкiв.
Остання зупинка. Ззовнi два мелодичних, як передзвiн годинника, удари молотком по баштi: все, герметизацiя повна. Тепер повiтря поступає в машину тiльки через одну-єдину трубу. Ну, рушили...
З залитого сонцем лiсочку, який зеленiв вiддалiк вiд рiчки, виповзли три танки. Наглухо задраєнi вiд гарматних стволiв до жалюзi, з високими, як зеленi колони, трубами над баштами.
За першими машинами по всiй ширинi переправи вийшли з укриттiв танки i швидко пiшли пiд воду. Не раз танкiсти Бурдейного водили свої машини назустрiч ворожому вогню, не раз язики полум"я лизали броньове скло, не раз смерть дивилася їм у вiчi. Зараз вона обернулася мутнуватою рiчковою водою.
Плавно пiдходять машини до краю води, ось вона ринула на броню, затанцювали, ходять ходуном хвилi, пiдбираються до триплексiв. Промайнула на рiвнi очей сталева гладiнь рiки i нiби свiтло-жовтою шторкою закрило оглядовий прилад. Швидко темнiшає ця шторка, стає, як нiч, густо-чорною. Погляду немає за що зачепитися, немає орiєнтирiв, очi нiби зав"язанi.
Але танк йде не наослiп. Механiк-водiй не зводить погляду зi стрiлки спецiального приладу - гiронапiвкомпасу. В шоломофонi голос начальника переправи: "Так... так..." танк по дну рiки йде вiрно.
Труби, якi живили машини повiтрям, рiзали рiчковi хвилi, як перископи пiдводних човнiв.
Ось чорнота в триплексах свiтлiшає. I раптом ринуло свiтло в середину танка: берег в диму та розривах, атакуючi танки i блакитна даль горизонту. Танк виходить з води, тепер пробити гумову заглушку ствола бронебiйним пострiлом, скинути трубу, гармату i башту зi стопорiв, гармату вниз. В диму бою око навiдника i командира танку шукає цiль.
- Осколковим, прямо, окремий кущ, кулемет в окопi... - В шоломофонi навiдника лунає голос командира...
Першi машини виходять на берег i з ходу вступають у бiй, а у воду входять все новi i новi танки. Танковi батальйони дивiзiї генерала Бурдейного долають водну перепону по дну.
Тепер вже було не зупинити пiднятої сигналом бойової сили. Рух цей з кожною хвилиною набирав силу i Двадцять четверта танкова дивiзiя потужним струменем вливалася в загальний потiк.
Що чекало їх попереду?
Цього, окрiм посвячених в плани командування армiї штабних офiцерiв, нiхто не знав. Знали лише одне: потрiбно бути готовим до всього. Танки йшли по дорогам, дотримуючись маршової швидкостi. Важкими смерчами слiд за ними котився пил i коли б не цi, сiро-чорнi чаднi шлейфи за кормою танкiв, самохiдок, бронетранспортерiв, їх було б здаля важко оком виявити: броня машин, задраєних по-бойовому, скоро зробилася нерозрiзненою вiд кольору того пилу, крiзь який вони пробивалися, звершуючи свiй безупинний бiг. Для танкiстiв, по сутi, молодих хлопчакiв, закритих гарячою вiд руху бронею, свiт зробився однозначним, звузившись до меж того, що вони бачили в оглядовi прилади.
А там, за триплексами броньового скла, нескiнченною стрiчкою розгорталося одне i теж саме: клубочився, обрiзаючи видимiсть, пил, а земля, здиблена рухом, то розмашисто злiтала вгору, як на гойдалцi, то стрiмголов падала донизу. I вони вчилися шостим солдатським вiдчуттям осягати сутнiсть цього бойового руху, бачити бiльше, нiж можна було бачити крiзь прицiли, перископи та оглядовi прилади, i нi на мить не втрачати вiдчуття землi, над якою нерухомим лишалося одне тiльки небо, що все бiльше знебарвлювалося в жаркому маревi довгого червневого дня.