...Полководець, навiть вигравши важке бойовище, ще довго i не один раз - коли, звiсно, для таких роздумiв можливiсть є в час безкомпромiсної вiйни з лютим вiковiчним ворогом країни своєї, - по звивистим шляхам обставин, що складалися на протязi битви, i дiй, ним вжитих за цими обставинами, думкою блукає i часто, нiби докiр недремного сумлiння свого, знаходить бiльш простi i розумнi рiшення.
Пiд рiвномiрний гул моторiв повертався у минуле командувач Вiсiмнадцятої армiї, в думцi повторював вiн виграну в Бiлорусi та на полях Смоленщини битву з розумiнням успiху свого.
Бiлоруська наступальна операцiя задумувалася, як операцiя другорядна, а не така грандiозна, як воно трапилося насправдi. В Генеральному Штабi вирiшили: головний удар - на пiвднi, на Кубанi, в Бiлорусi на пiвночi - допомiжний. Головна операцiя осiннє-зимової кампанiї готувалася на Кубанi, в степах Ставропiлля, в напрямку нафтових полiв Майкопа i Грозного, на просторах Пiвнiчного Кавказу. Нiхто, нi Гетьман, нi Начальник Генерального Штабу генерал-полковник Морозов, нi командувачi фронтiв й гадки не мали, що операцiя "Баторiй" вийде за рамки вiдволiкаючої операцiї, яка передує головнiй операцiї вiйни мiж Українською Державою i Радянським Союзом. Нiхто з них не чекав вiд виконавцiв цiєї вiдволiкаючої операцiї якогось особливого таланту в реалiзацiї задуманих Ставкою Гетьмана i Генеральним Штабом планiв. На команднi посади були призначенi командири, якi на той час не були найкращими в армiї Української Держави. Успiхи їхнi на нивi ратнiй були вiдносно невеликi, а у декого так i зовсiм неочевиднi.
I генерал Даниленко це усвiдомлював, отримавши минулого року наказ очолити армiю.
Вiн, генерал Даниленко, успiшно зарекомендував себе, як командир моторизованого корпусу в Харкiвськiй обороннiй i наступальнiй операцiях. В Бiлгородськiй обороннiй i наступальнiй операцiях вiн дiяв на другорядному напрямi i дiяв успiшно. Гетьман i начальник Генштабу звернули увагу на перспективного генерала, в другоряднiй операцiї на чолi армiї його поставили, на головному напрямi дiяти доручивши. А мiж тим в активi у генерала Даниленка не було досвiду проведення успiшної армiйської наступальної операцiї. Тим бiльше, наступальної операцiї стратегiчного масштабу.
Приблизно такий самий досвiд полководця був i в iнших генералiв - командувачiв армiй Сiверського i Волинського фронтiв. Не затьмарювали своїх командувачiв i начальники штабiв. Якихось перемог, не зважаючи на рiк вiйни, не було у жодного з них. Вiйна йде вже бiльше року, а майже на всiх командних посадах - новачки, для яких Бiлоруська наступальна операцiя була першою в їхнiй вiйськовiй кар"єрi. Такий кадровий вибiр можна було пояснити, - мiркував Даниленко, - тiльки тим, що Гетьманом i Генштабом операцiя "Баторiй" - битва за Бiлорусь - не задумувалася, як основна. Тим не менше, саме тут несподiвано для всiх трапилася блискуча вiкторiя.
Трапилася, навiть попри те, що сил i засобiв на її виконання видiлялося вдвiчi менше, нiж для Кубанської стратегiчної наступальної операцiї. Провадив операцiю "Калабухов " генерал армiї України Тимошенко. Семен Костянтинович в минулому, сорок другому роцi, зарекомендував себе майстром i стратегiчної оборони, i стратегiчного наступу. Пiд його керiвництвом провадилися Харкiвська оборонна операцiя i контрнаступ пiд Харковом, лiтом сорок третього року вiн координував дiї двох українських фронтiв в битвi за Бiлгород - Бiлгородськiй обороннiй i наступальнiй операцiях.
В листопадi сорок третього вiн готував визволення Кубанi. Два українських надпотужних фронти - Пiвденно-Схiдний i Донський, в який входила Таманська група вiйськ, - перебували пiд його командуванням. В складi двох фронтiв двi танковi армiї , чотири ударнi, якi могутнiстю вiд танкових не дуже вiдрiзняються та чотири польовi. До польових армiй армiйськi моторизованi корпуси входять, в їхньому складi танковi i механiзованi дивiзiї; цi фронти налiчують майже два мiльйона солдатiв i офiцерiв, чотири з половиною тисячi танкiв, бiльше трьох тисяч п"ятисот бойових лiтакiв та шiстсот гелiкоптерiв, двадцять чотири тисячi гармат i мiнометiв, бiльше тисячi установок залпового вогню.
А для операцiї "Баторiй", яку провадили три українських фронти: Сiверський, Волинський i Полiський та Пiвнiчна Група вiйськ , видiлялося тiльки трохи бiльше мiльйона бiйцiв, двi тисячi танкiв, три тисячi бойових лiтакiв, трохи бiльше п"ятисот гелiкоптерiв та близько п"ятнадцяти тисяч гармат i мiнометiв, п"ятисот РСЗВ. Тiльки одна Вiсiмнадцята армiя мала в своєму складi армiйськi корпуси, решта армiй всiх фронтiв та Групи вiйськ в своєму складi таких потужних армiйських корпусiв не мали, по сутi, вони самi були посиленими корпусами, та й з танками i мотопiхотою в цих армiях не густо було.
Операцiя "Баторiй", тим не менш, розвивалася успiшно i закiнчилася блискуче. 11 жовтня Вiсiмнадцята армiя одним ударом вiд Рєчицi розсiкла фронт росiян i рушила на Могильов i Жлобин, вiдсiкаючи в Бiлорусiї три радянськi фронти. Армiя вiдразу вийшла на оперативний простiр i пiшла по радянським тилам, захоплюючи i давлячи аеродроми, штаби, вузли зв"язку, склади та госпiталi. В жовтнi сорок третього року вiд одного, хоч i сильного удару фронт росiян в Бiлорусi розвалився.
В Бiлорусi було оточене майже мiльйонне угрупування радянських вiйськ. Основнi сили росiян - захiднiше вiд напряму головного удару Сiверського фронту. Удар по незахищеним флангам в Бiлорусi: українських дивiзiй вздовж Днiпра на Могильов i потiм на Бєшєнковичi i зустрiчний удар вiйськ союзникiв вздовж Захiдної Двiни на Полоцьк - i в котлi опинилися армiї всiх трьох радянських Бiлоруських фронтiв.
Але це ще не все. Удар Вiсiмнадцятої армiї ставив пiд загрозу Прибалтiйський фронт. При виконаннi цiєї вiдволiкаючої операцiї зовсiм неочiкувано для українського Верховного Командування склалася реальна можливiсть досягнення вирiшальної перемоги на всьому пiвнiчному крилi українсько-радянського фронту. З"єднавшись 18 жовтня в районi Бєшєнковичiв з вiйськами союзникiв, Вiсiмнадцята армiя могла вибирати будь-який напрям, всi шляхи вiдкритi. Можна вдарити на Смоленськ. Коли Смоленськ захищають, можна його обiйти i, не вв"язуючись в бої, ударити в тил Центрального фронту. А можна вдарити на Москву i захопити її, розрубуючи єдиний фронт радянських вiйськ на двi незв"язанi мiж собою частини.
Українськiй армiї доля надавала рiдкiсний по своїй красi шанс - знищити радянськi вiйська в межирiччi Днiпра i Захiдної Двiни, одним ударом взяти столицю Радянського Союзу i розрубати навпiл весь фронт, захопивши Московський залiзничний вузол. Утворилося кiлька напрямкiв для нищiвних ударiв по росiянам, а в Бiлорусi всього тiльки одна українська армiя - Вiсiмнадцята - мала у своєму складi рухомi з"єднання. Можливостi вiдкривалися неймовiрнi, тiльки ж сил в українцiв для їхньої реалiзацiї не було.
Ставка Гетьмана, Генеральний штаб, українськi генерали бачили унiкальнi можливостi, якi вiдкривалися перед українськими вiйськами, всю красу ситуацiї, що склалася. Це була б перемога.
Але тут вступили в дiю невмолимi закони вiйни.
План кампанiї не можна радикально змiнити пiсля того, коли вiн розроблений, затверджений i держава та її Збройнi Сили приступили до його виконання. Червонi стрiли на картах намалювати можна за кiлька годин. Але як перекинути в новi райони бойових дiй сотнi тисяч тонн боєприпасiв, пального, продовольства, iнших матерiальних засобiв (якi заздалегiдь складували в мiсцях ймовiрних бойових дiй), передислокувати резерви? Повторнi вiйськовi перевезення такого масштабу неможливi просто за визначенням.
Залiзницi в основному використовували - особливо на звiльнених територiях Бiлорусi - паровозну тягу. Щоб здiйснити плановi вiйськовi перевезення у вiдповiдностi з новим задумом чергової операцiї, потрiбно зосередити на вузлових станцiях - причому, саме на тих, в смузi котрих мали завдаватися удари - колосальну кiлькiсть вугiлля. Щось суттєво змiнити в кампанiї пiсля завершення перевезень неможливо - спаленого вугiлля для паровозiв вже немає! А на заготiвлю нових запасiв пiде час i обстановка, сприятлива на даний момент для українських вiйськ, кардинально змiниться.
Iншими словами, пiсля певного моменту держава i її збройнi сили стають заручниками власних планiв. Як в шахах, складається ситуацiя своєрiдного стратегiчного цугцвангу - вимушена послiдовнiсть не найкращих оперативних ходiв. "...le vin est tire , - примовляв в таких випадках Наполеон, - il faut le boirt!" Хочеш-не-хочеш, а операцiю "Калабухов" доводилося проводити.
Планували перелому у вiйнi досягти на Кубанi i Ставропiллi, а успiх несподiвано вийшов у зовсiм iншому мiсцi - на Сiверському фронтi в Бiлорусi. Вимагається якомога швидше перегрупувати в Бiлорусь - через всю Україну! - стратегiчнi резерви, матерiально-технiчнi засоби. У вiдносно короткий термiн можна перекинути авiацiйнi з"єднання - бомбардувальнi i штурмовi корпуси та дивiзiї. Але разом з лiтаками потрiбно органiзувати перевезення тисячi тонн високооктанового авiацiйного бензину - мiнiмально заправок п"ятнадцять-двадцять, авiацiйних засобiв ураження сотень i тисяч тонн. Авiацiйнi дивiзiї без цього не можуть воювати. На вiйськовi перевезення такого масштабу потрiбнi сотнi й тисячi вагонiв i два-три мiсяцi часу. А за цi вiсiм-дванадцять тижнiв противник встигне локалiзувати досягнутий нашими вiйськами успiх.
18 жовтня 1943 року радянськi вiйська були оточенi в Бiлорусi, а для того, щоб розвинути успiх в напрямку Москви крупних оперативно-стратегiчних резервiв пiд рукою у командування Сiверського фронту не виявилося. До радянської столицi - Москви - всього триста кiлометрiв. Вiсiмнадцята армiя стiльки ж пройшла з боями - по болотам! - вiд Прип"ятi до "смоленських ворiт" за тиждень. Далi - рiвна без особливих перепон мiсцевiсть. Якщо армiя йтиме з такою ж швидкiстю, то до ворiт Москви - лише один тиждень.
Але якихось значних оперативних резервiв в українського командування тут не було.
Страшну можливiсть прориву українських вiйськ до Москви бачили i радянськi полководцi.
Негайно замiсть розгромлених Бiлоруських в "смоленських воротах" постав новий фронт, Захiдний з заступником Сталiна на чолi. Резерви, якi мали йти на пiвдень, радянське командування кинуло на Захiдний напрямок. Росiяни атакували, атакували i атакували українськi вiйська, потрапляли в оточення, гинули тисячами в тих атаках, але вперто намагалися вибити українцiв та їхнiх союзникiв з "смоленських ворiт". Бойовище в межирiччi Днiпра i Захiдної Двiни тривало до початку грудня, коли були лiквiдованi в "котлах" оточенi вiйська росiян. I тiльки в кiнцi лютого наступного, сорок четвертого, року битва за Смоленськ завершилася нарештi.
Тим часом розвивався наступ на Кубанi. Донським фронтом було завдано два удари: перший з Таманського пiвострова на Новоросiйськ i спроба вздовж Туапсинського шосе прорватися до кордонiв Грузiї; другий вiд Ростова-на-Дону в напрямку Краснодара i Ставрополя, який росiяни перейменували на Ворошиловськ. В Кубанськiй битвi було знищено радянськi 6-ту, 9-ту, 28-му i 57-му загальновiйськовi армiї, сiм окремих танкових i кавалерiйських корпусiв, три десятки стрiлецьких дивiзiй, десятки бригад i полкiв посилення, росiяни втратили тисячi танкiв i гармат, величезнi стратегiчнi запаси, сотнi тисяч солдатiв i командирiв були вбито або захоплено в полон. Радянський фронт на пiвднi було прорвано на величезному просторi. Танки i механiзована пiхота українцiв, не зустрiчаючи опору, ринули в гiгантський прорив у напрямку до Кавказького хребта. Українськi вiйська, вийшовши до Головного Кавказького хребта, широко застосовували тактичнi десанти для захоплення гiрських перевалiв i нафтових промислiв. Вже в груднi обiцянка Гетьмана, яку вiн дав Народним Зборам - парламенту Української Держави - пiсля поразки Кубанського повстання, була виконана - Кубань i Ставропiлля були звiльненi вiд росiйської окупацiї.
Одночасно з Донським завдав свого удару Пiвденно-Схiдний фронт вiд Мiллерово на схiд, до Сталiнграду i Астраханi. В промерзлiй на кiстку землi радянським солдатам неможливо було пiхотною лопаткою швидко звести оборону i українськi танки пройшли степом, як розпечений нiж через масло. Так само, як i на Пiвнiчному Кавказi, широко застосувалися гелiкоптернi десанти - аеромобiльнi частини при пiдтримцi авiацiї висаджувалися у вузлових точках, займали оборону, а за три-чотири години до них пiдходили танки i механiзована пiхота. Розгром росiян був повний, нашi вiйська вийшли на правий берег Волги. В першiй декадi листопада завершилися бої за Сталiнград, через п"ять днiв було взято Астрахань.
Успiх українських вiйськ пояснювався ще й тим, що українцям з перших днiв наступу допомагали народи, якi населяли цю територiю: почалося стихiйне повстання терських козакiв, козакiв Кубанi i горських народiв: росiйських комунiстiв, чекiстiв, червоноармiйцiв ловили i в бiльшостi випадкiв убивали. Сотнi тисяч радянських бiйцiв добровiльно здалися в полон - воювати за комунiстiв було мало бажаючих. Зате було без лiку тих, хто просив: "Запишiть мене до української армiї!" "Як же ти будеш воювати проти свого народу?" - дивувалися нашi. "Та я не проти народу, до своєї армiї мене запишiть, я проти комунiстiв воювати буду!" Пiд конвоєм десятка бiйцiв Нацiональної гвардiї йшли тисячнi колони радiсних полонених в новеньких шинелях: тiльки на фронт прибули, так вiдразу й здавалися, в окопах одяг свiй не бруднивши.
Зайняте обороною Москви радянське командування нiчим не могло допомогти армiям новоствореного Пiвнiчно-Кавказького фронту пiд командуванням маршала Семена Будьонного.
Вихiд українських вiйськ до Головного Кавказького хребта означав майже вiрний крах комунiстичного режиму. Кавказ - це нафта. Падiння Сталiнграду i взяття Астраханi означало те саме: нафта з Бакинських промислiв йде через Каспiйське море до Астраханi i звiдти Волгою вгору. Падiння Сталiнграду означало не тiльки втрату Радянським Союзом одного з центрiв танкобудування - Сталiнградського танкового заводу, але й те, що нафтову артерiю перерiзано. Нафта з Баку перестала поступати в центральнi райони i пiд ударами авiацiї опинився iнший нафтовий район - Куйбишев, Казань, Башкирiя. Сюди досягали навiть тактичнi бомбардувальники. Пiд їхнiми ударами також опинилися й хлiбнi райони за Волгою.
А стратегiчнi бомбардувальники Калiнiна, якi й так могли досягти i танковий Уралмаш, i артилерiйську Мотовилиху, тепер лiтали на меншу вiдстань i брали бiльше бомб. Пiд потужнi удари бомбардувальних з"єднань Дальньої авiацiї потрапила промисловiсть Сибiру i Далекого Сходу.
А в Закавказзi опинилися в оточенi вiйська радянського Закавказького вiйськового округу i армiї, якi вiдiйшли в Грузiю i Азербайджан з Пiвнiчного Кавказу. Постачання їхнє здiйснювалося кораблями Каспiйської вiйськової флотилiї i транспортними суднами Каспiйського пароплавства.
Вже в сiчнi українським флотом була проведена морська десантна операцiя на чорноморське узбережжя Кавказу. Сформованi в Українськiй Державi нацiональнi вiрменськi, грузинськi i азербайджанськi дивiзiї вступили в бiй i до травня сорок четвертого року звiльнили свої країни вiд комунiстичної окупацiї.
Постало питання: а що ж далi? Чи приєднає Українська Держава вiдвойованi у росiян територiї, чи буде знайдене якесь iнше рiшення? Вiдповiдi чекали не тiльки українцi, але й держави Заходу.
В травнi у визволеному Мiнську Гетьман України виголосив промову, в якiй запевнив, що визволенi вiд росiйської окупацiї етнiчнi українськi територiї пiсля перехiдного перiоду i проведеного референдуму ввiйдуть, коли буде на це воля народу, до складу Української Держави. Павло Скоропадський заявив, що Українська Держава не претендує на землi, де проживають бiлоруси, росiяни чи iншi народи. Вони самi вибиратимуть собi владу i спосiб управлiння своєї держави. На доказ цього українськi вiйська, якi поза межами кордонiв України знаходилися, виводилися в другий ешелон i вiдтепер вiйна з сталiнською Росiєю, основою Союзу Радянських Соцiалiстичних республiк, велася армiями країн Балтiї, Бiлоруською Народною армiєю, Добровольчою Росiйською армiєю, Росiйською Визвольною армiєю i вiйськовими формуваннями, якi мали ввiйти в Пiвденну федерацiю народiв Дону, Волги i Пiвнiчного Кавказу. Українська Держава нiкому не буде нав"язувати свою волю, заявив Гетман Скоропадський. Право народiв на самовизначення невiд"ємне, сказав вiн, але воно накладає обов"язок самому виборювати i захищати свiй вибiр...
...Те, що нi Сталiн, нi його воєначальники не змиряться з поразкою на Кавказi, було зрозумiло з самого початку. Однак Червона армiя в Бiлорусi i на Пiвнiчному Кавказi продемонструвала, що воювати за комунiстiв не буде i тому першочерговим для кремлiвських людожерiв стало завдання привести будь-яким чином червоноармiйську масу до покори i знову примусити поневоленi росiянами народи проливати на полях бойовищ свою кров i кров противника за людоїдську комунiстичну владу.
Для цього наказом 227 в Дiючiй армiї створювалися загороджувальнi загони i вводилися штрафнi роти i батальйони. Частини переформовувалися i комплектувалися так, щоб солдати в них не були знайомi мiж собою в мирному життi, по можливостi, не було навiть двох призваних з одного населеного пункту; пiдроздiли густо розбавлялися призваними з Середньої Азiї, бурятами, евенками, тунгусами та iншими корiнними жителями Сибiру та Далекого Сходу. Часто бiйцi в пiдроздiлi знали мiнiмум росiйських слiв: "вперед", "в атаку", "стiй", ще кiлька, i не всi молодшi командири вмiли спiлкуватися росiйською мовою.
Крiм того, переконавшись в боях, що українська зброя переважає радянську: танки, лiтаки, стрiлецьке озброєння, в Червонiй армiї з кiнця сорок третього року приймалися на озброєння новi зразки бойової технiки, яка могла б на рiвних боротися з українськими танками, бомбардувальниками, винищувачами.
В сорок третьому роцi був прийнятий на озброєння промiжний набiй для ручних кулеметiв та автоматичних i самозарядних карабiнiв. Радянська пiхота отримала замiсть самозарядних гвинтiвок Токарєва i Симонова, створених пiд потужний набiй трилiнiйної гвинтiвки, i пiстолетiв-кулеметiв Дегтярьова, Шпагiна, Судаєва пiд пiстолетний набiй, стрiлецьку зброю пiд новий промiжний набiй: автомати i самозаряднi карабiни Симонова i ручнi кулемети Дегтярьова. Станковi кулемети "максим", якi вiдвоювали в Росiї Велику i Громадянськi вiйни, замiнювалися на станковi кулемети Горюнова i на ротнi кулемети Дегтярьова.
Танкова промисловiсть з грудня сорок третього почала випуск "тридцятьчетвiрок" з гарматами калiбром вiсiмдесят п"ять мiлiметрiв, нових важких танкiв серiї "Йосип Сталiн" з новими надпотужними гарматами калiбром сто сiм i сто двадцять два мiлiметри.
Протитанкова артилерiя озброювалася гарматами калiбром вiсiмдесят п"ять i сто мiлiметрiв, самохiдними установками СУ-100 i IСУ-122, здатними боротися з українськими танками "Молот" i Т-44. виробництво танкiв, гармат, мiнометiв у сталiнському СРСР зросло бiльш, нiж у два рази, бойових лiтакiв - бiльш нiж в пiвтора, абсолютну частину промислових ресурсiв радянський уряд направляв у вiйськову промисловiсть, були мобiлiзованi новi контингенти для змiцнення пошарпаних армiй на фронтi.
Улiтку сорок четвертого року радянське вiйсько становило ще досить могутню силу, здатну витримати тривалу, напружену боротьбу, а вiйськове та полiтичне керiвництво Радянського Союзу, пiдкоряючись шаленiй волi комунiстичного вождя Сталiна, прагнуло взяти реванш за осiннiй розгром сорок третього року в Бiлорусi i на Пiвнiчному Кавказi.
Ставало очевидним, що в Кремлi не збиралися вiдмовлятися вiд iдеї Свiтової революцiї та плекали надiї повернути знову пiд свою владу втраченi в боях з українцями територiї...
..Командувач Вiсiмнадцятої армiї генерал-лейтенант Даниленко тримався за стiйку вiтрового скла "луаза", який цапом стрибав по розбитiй танками дорозi, i вiдчуття у нього було таке, нiби одне життя, так i не почавшись, вже закiнчилося, а iнше, не встигнувши закiнчитися, почалося знову.
I оце його воєнне життя, перерване на чотири мiсяцi затишшя, так званою паузою, знову нагадало про себе ось цiєю розбитою танками дорогою, i воно є його єдиним життя, яким йому жити до кiнця вiйни.
Лiворуч в лiс йшла колiя машин, виднiлися слiди гусениць. Вздовж дороги лежало зiв"яле гiлля - звалилося на узбiччя маскування танкiв чи бронетранспортерiв, якi проходили тут вночi. Або ж ракетних установок, що пройшли вже на свiтанку. I знову колiї в лiс, i знову. I шлагбаум вдалинi, де потрiбно було показати перепустку - далi без перепустки не пускали. Дорога йшла через лiс i потiм виходила на вiдкрите мiсце. Виїзд з лiсу перекривав шлагбаум i бiля нього стояли двоє бiйцiв зi штурмовими карабiнами.
Передислокацiя Вiсiмнадцятої армiї провадилася в таємницi. Щоб не сполохати, навiть повiтряних розвiдникiв росiян не ганяли. То ж режим пересування по тутешнiм дорогам був суворо регламентований. Вдень по всiй смузi армiї мало перемiщуватися рiвно стiльки ж машин, як i ранiше. А решта - тiльки вночi. Штаб армiї, потрiбно вiддати йому належне, в цiй справi дотримувався зразкового порядку. Кожнiй частинi видавалася жорстко обмежена кiлькiсть перепусток на машини. I кожного дня перепустки цi були рiзними: на однi дорогi - однi, на другi - iншi, щоб нiде не вiдбувалося помiтного росiянам скупчення.
В лiсi панувала нiчна темрява. Вiзерунчасте склепiння з гiлок i листя над головою i по бокам розмивалося, здавалося, нiчною темрявою. Десь неподалiк дзюркотiв заболочений ручай, в тiй сторонi тихо озвався якийсь нiчний птах i йому негайно вiдгукнувся iнший. Здається, вiдзначив про себе Даниленко, це була малинiвка. От тiльки в ту ж мить зi сходу долинув важкий гул бомбових вибухiв - i птахи замовкли.
Кавалькада машин пiд"їхала до фiльварку, де знаходився штаб армiї, незадовго до пiвночi.
Автомобiль командувача збавив швидкiсть i зупинився бiля сходiв, на якi вийшли назустрiч Даниленку начальник штабу армiї генерал-майор Стельмах, начальники оперативного i розвiдувального вiддiлiв.
- З прибуттям, товаришу командувач. - Привiтав Даниленка начальник штабу.
Потиснувши всiм руки, командувач пiднявся по мармуровим сходам на другий поверх, в робочий зал. Начальник штабу розстелив карту з самою свiжою обстановкою. Григорiй Давидович був професiональним штабним працiвником високої культури, ще зовсiм недавно вiн очолював один з вiддiлiв в оперативному управлiннi Генерального Штабу. З притаманною високоосвiченому генералу чiткiстю, стисло i послiдовно вiн викладав все, що було вiдомо на даний момент про стан, сили i дiї противника, який дiяв в смузi завтрашнього наступу армiї, про нашi вiйська, якi займали вихiднi позицiї для атаки, про з"єднання, якi висувалися в райони зосередження, про бази i маршрути постачання.
Коли, вислухавши доповiдь начальника штабу, Даниленко запропонував висловлювати свої думки щодо скорого наступу, вдалинi з боку фронту, почулася стрiлянина зенiтних гармат. Пострiли були рiзкими, приглушенi вiдстанню, а розривiв снарядiв i рокоту авiацiйних моторiв не було чути. Тiльки в ту ж мить долинув протяжний, ступiнчастий гул бомбардування, вiд якого затремтiла пiдлога пiд ногами i повiльно покотився по картi круглий червоний олiвець...
Що ж, подумав про себе Даниленко, до сьогоднi i вiн, i його армiя закiнчували дороблювати задумане iншими, а з цього дня i надалi все буде вже його. I саме з цим пов"язаний був недавнiй - всього лише мiсяць тому - вiзит в Бiлорусь Гетьмана України.
...Павло Петрович Скоропадський прилетiв до Бiлорусi вранцi двадцять першого травня. Офiцiйно цей вiзит був присвячений перемовам мiж керiвниками Української Держави i Бiлоруської Народної республiки, насправдi ж Гетьмана України хотiв перед початком бойових дiй переговорити з генералом, який провадитиме останню операцiю українсько-радянської вiйни.
- ...Я бачу, генерале, вас щось мучить? - Скоропадський запитально глянув на командувача Вiсiмнадцятої армiї. - Коли у вас є питання, задайте його. Не тримайте в собi...
- Вiйськова дисциплiна зобов"язує солдата питань керiвництву не задавати. - Ледь усмiхнувся Даниленко. - А вони, клятi, виникають постiйно. Третього травня в Мiнську на найвищому рiвнi було заявлено, що Українська Держава допоможе всiма наявними засобами своїм союзникам виборювати у комунiстiв свою незалежнiсть i свободу, але українськi вояки проливати свою кров за їхню землю не будуть. Дозвольте дiзнатися, товаришу Гетьман, для чого ми починаємо цю операцiю? Невже союзники провести її не зможуть? Я маю на увазi i армiї країн Балтiї, i Добрармiю Республiки Грумант, i Росiйську Визвольну армiю. Нашi союзники отримали досить озброєння i бойової технiки, як трофейних, так i нашого виробництва. А нашi радники допомогли б спланувати i провести операцiї. Навiщо нашим хлопцям за них гинути? Прошу зрозумiти мене правильно, я не обговорюю рiшення Ставки, я хочу осягнути сенс своїх дiй.
- Ви маєте рацiю, генерале. - Погодився Гетьман. - I питання ви поставили цiлком доречно...
Павло Петрович пiдiйшов до вiкна, дивився, примружившись, на зелений кущ бузку пiд стiною.
- Щоб пояснити проблему правильно, почну iз загальновiдомого. Для вiйни потрiбнi ресурси, дуже багато ресурсiв. Вислiв про те, що "перемога кується в тилу, котиться по рейкам i здобувається ударом багнета на фронтi" став крилатим, коли не помиляюся. ще за часiв франко-прусської вiйни. За великим рахунком Українська Держава може сама себе забезпечити сировиною для виробництва озброєння та бойової технiки. Але в деяких ключових матерiалах ми або дуже обмеженi, або не маємо їх взагалi.
Для оборонної промисловостi України потрiбна сировина надходить морем. Сталiну не вдалося, як вiн планував, розв"язати велику вiйну в Європi в сорок другому роцi. Iспанський варiант не спрацював, тодi в Кремлi вирiшили задiяли варiант з Судетами. I знову невдача! Смерть Гiтлера i всiєї нацистської верхiвки пiд час Судетської кризи зруйнувала всi сталiнськi плани. А збiльшення армiї дедалi бiльше обертiв набирає: вiйськовi заводи - а в Радянському Союзi не вiйськових заводiв майже не було - все новi i новi танки, гармати, лiтаки виробляють, наркомат боєприпасiв снаряди та бомби сотнями тисяч тонн випускає. Вже сховища боєприпасiв переповненi всi i продукцiю наркомату боєприпасiв в прикордонних округах на ґрунт викладати доводиться. Все це потребує колосальних ресурсiв, все це зжирає i так не досить великi резерви радянської економiки.
Тут ще й нелади з сiльським господарством додалися. Ввiвши колгоспи, Сталiн i комунiсти фактично зробили селянина крiпаком, рабом при землi. А рабський труд неефективний. Селян вони закрiпачили ще на початку тридцятих, а в кiнцi - i робiтникiв. Побудували в Комсомольську-на-Амурi найбiльший в свiтi авiацiйний завод, а робiтникiв з Москви, з московського авiазаводу цiлими цехами брали i вiдправляли на Далекий Схiд. I вiдмовитися нiхто не мав права! Економiчне навантаження при такiй вiйськовiй промисловостi на державу таке, що комунiстам не починати вiйну неможливо. Iнакше все втрачає сенс! В Радянському Союзi сiльське господарство в мирний час виробляє продовольства менше, нiж iмперiя Романових в ходi Великої вiйни! Поголiв"я худоби було менше, нiж в шiстнадцятому роцi! Це кризовий рiк Свiтової вiйни. Це рiк, коли Росiйська iмперiя посипалася. Мужики на фронтi, на господарствi в тилу жiнки залишилися. Ще немає вiйни, а прокормити себе сталiнська Росiя вже не могла.
I в сорок другому роцi постала дилема: або починати вiйну, або економiчний колапс держави. Далi чекати комунiсти не могли, орiєнтована на вiйну економiка Радянського Союзу погiршувала внутрiшнє становище з кожним мiсяцем. До цього додалося ще й введення в сороковому роцi загального вiйськового обов"язку. Розрахунок був на те, що велика вiйна в Європi все-таки розпочнеться в сорок другому роцi. В сороковому, в сорок першому роках призвали на два роки всiх, хто мав вiсiмнадцять рокiв i всiх, у кого була вiдстрочка вiд служби. А пiсля сорок другого року, на початку сорок третього довелося б вiдпускати додому солдатикiв, яких призвали за цим законом. Iнакше дисциплiна впаде катастрофiчно.
Вже першi чотири днi вiйни показали комунiстам, що з Україною їм швидко не впоратися. А значить потрiбно рiзати шляхи поставок стратегiчної сировини. Для виробництва будь-якого озброєння i бойової технiки потрiбна сталь. Воювати без сталi неможливо. Виробництво вiдоме: для виплавки сталi з залiзної руди вугiлля потрiбне. Не просто вугiлля, а "металургiйний кокс". В Українi добувається досить вугiлля, але проходка вибоїв в шахтах без лiсу неможлива. Лiс ми отримуємо з Фiнляндiї.
Вiйна ця - континентальна, а, отже, це танкова вiйна. Танки - це броньова сталь. Для танкової бронi потрiбен нiкель. Воювати без нiкелю - неможливо. Нiкель також iз Фiнляндiї.
Ось i вирiшено було у високих кремлiвських кабiнетах вiдрiзати Українську державу вiд стратегiчної сировини, яку ми отримували зi Швецiї та Фiнляндiї. Швецiя - це мiдь, свинець, цинк, залiзна руда високої концентрацiї, прецизiйнi станки i високоточнi прилади для авiацiї. Фiнляндiя - нiкель i лiс. Крiм того, Фiнляндiя - це найкоротший шлях до Швецiї та фiордiв Норвегiї, якi контролюють вихiд радянського Пiвнiчного флоту в Атлантику.
Тому дев"ятого вересня сорок другого року радянськi вiйська вторглися на територiї країн Балтiї та у Фiнляндiю. На щастя, Сталiн в цей час чистив армiю вiд чергової змови i виконавцi планiв "совєтизацiї" Балтiї та Фiнляндiї дiяли без iнiцiативи. Це, та висадка дивiзiй Добровольчої Росiйської армiї, врятувало Естонiю i Латвiю вiд радянської окупацiї. Фiнляндiю рятувала мужнiсть її захисникiв. В тi першi мiсяцi вiйни Українська Держава могла допомогти своїм союзникам тiльки озброєнням i бойовою технiкою, якi поставлялися морем. Для суттєвої допомоги потрiбен був коридор через Бiлорусь. Цей коридор пробила ваша армiя, Степане Архиповичу. Одночасно ви створили сприятливi умови для дiй армiй Тимошенка.
В результатi наша армiя вийшла до берегiв Волги вiд Сталiнграду до Астраханi, наша авiацiя могла тримати пiд ударом Поволзький i Уральський промисловi райони i видобуток нафти за Волгою. Однак Урал - не останнiй радянський промисловий центр, за Уралом i Алтай, i Новосибiрськ, i Омськ, i Комсомольськ-на-Амурi, де зведено за допомогою американських спецiалiстiв, з американським обладнанням i технологiями найбiльший авiацiйний завод свiту. I новi родовища нафти знайдено в Захiдному Сибiру.
Тому Сталiн може продовжувати цю вiйну, вiн своїх планiв не виконав i вiд них не вiдмовився.
А от для Української Держави пiсля визволення Кубанi всi задачi цiєї вiйни були виконанi. Радянська загроза вiд наших кордонiв була усунута. Мiж сталiнською Росiєю та Україною утворився пояс прикордонних держав, як це сталося пiсля завершення Громадянської вiйни в колишнiй Росiйськiй iмперiї.
Ось тому в травнi я i оприлюднив заяву українського уряду про вiдвiд українських вiйськ. Це не означало, що ми припинимо постачати наших союзникiв озброєнням, бойовою технiкою i всiма матерiалами, необхiдними для ведення вiйни. Навпаки, нашi поставки рiзко зросли. Крiм того, українськi пiдприємцi приймають участь в реформуваннi промисловостi i сiльського господарства Бiлорусi, щоб ця країна змогла якнайшвидше позбутися наслiдкiв радянської окупацiї. В проектi "Великого князiвства Литовського-2" Бiлорусь є центральною країною, яка поєднує схiдноєвропейську пiвнiч з схiдноєвропейським пiвднем.
Мої слова почули в Кремлi. Не буду приховувати, там є реальнi полiтики. Погляди Сталiна i його найближчих учнiв та соратникiв на шляхи подальшого розвитку країни i свiту рiзко розiйшлися. Багато хто з членiв Полiтбюро ЦК ВКП (б) вважає, що головнi зусилля потрiбно направити не на пiдготовку нової свiтової вiйни, а на вiдмову вiд Свiтової революцiї i вирiшення внутрiшнiх проблем Радянського Союзу.
Така позицiя Української Держави - небажання проливати кров українських воякiв у вiйнi за незалежнiсть визволених вiд росiйських комунiстiв земель - була невiрно оцiнена "московськими мрiйниками". В Кремлi позицiю України зрозумiли, як можливiсть вiдвоювати частину втрачених земель. Наступ радянських вiйськ на початку травня в Карелiї i наступальна операцiя Захiдного i Брянського фронтiв, яка має початися в червнi, є прямим наслiдком цiєї хибної оцiнки позицiї Української Держави.
- Тобто, товаришу Гетьман, ми вступимо в бiй? - Запитав Даниленко.
- Вступимо, Степане Архиповичу. - Пiдтвердив Скоропадський зауваження командувача Вiсiмнадцятої армiї. - Але не тут, не в Бiлорусi. За вашим планом армiя має вийти до пiвденного узбережжя Фiнської затоки. А щоб ви краще розумiли, яку задачу на вас покладено керiвництвом держави, поясню деякi тонкощi полiтичної обстановки, пов"язаної з нашими союзниками. Точнiше, з Республiкою Грумант.
Навiщо в двадцятому роцi уряд Української Держави висунув на мiжнароднiй конференцiї по архiпелагу Шпiцберген iдею утворення там держави з росiйських емiгрантiв, навiщо ми пiшли на безпрецедентно високi витрати по створенню там, за Полярним кругом, мiст з мiльйонним населенням?
Вiдповiдь ви й самi знаєте - тому, що лояльнiсть емiгрантiв з Росiї до Українсько Держави була вкрай низькою. I отримати в результатi майбутньої вiйни з Радянською Росiєю у себе в тилу "п"яту колону" наш народ, українськi полiтики i керiвництво Української Держави не бажали. Ця впевненiсть знайшла пiдтвердження в змiнi настроїв населення Груманту. Вже до кiнця тридцятих, коли в СРСР завершилася iндустрiалiзацiя, бiльшiсть грумантцiв, як випливало з опитувань, вважала Сталiна новим царем, "червоним iмператором", який продовжить справу розширення Росiйської iмперiї, перервану Лютневою революцiєю i наступними подiями - розпадом держави Романових i Громадянською вiйною на цiй територiї.
- Але ж вiйна почалася i Росiйська Добровольча армiя виступила проти Радянського Союзу на нашому боцi? - Зауважив Даниленко.
- Це так. - Погодився Гетьман. - Але тiльки, як можливiсть усунути вiд влади комунiстiв. Вони бажають прийти замiсть комунiстiв i заснувати в Росiї нову монархiю. А чи зупиниться новий росiйський монарх на утворених в результатi цiєї вiйни кордонах, чи знову продовжиться давня московська полiтика "завоювання Царгороду" i чи не буде прагнути цей новий монарх прибити "свiй щит" на його воротах?
- Цього сказати я не можу, товаришу Гетьман.
- От i я не можу сказати напевне. - Погодився Скоропадський. - Але можливiсть того, що всього за двадцять-тридцять рокiв на наших пiвнiчно-схiдних кордонах постане новий Радянський Союз, але вже бiлого кольору, надзвичайно велика. Ось тому, Степане Архипович, ваша армiя має провести цю останню операцiю вiйни мiж Українською Державою i Радянським Союзом. Цим ми дамо можливiсть здоровим силам в радянському керiвництвi прийти до влади...
Скоропадський дивився суворо, ледь примружившись, на генерал-лейтенанта, i в думцi завершив фразу: "...або хоча б на частинi, яку вони зможуть вiдвоювати завдяки дiям вашої армiї..." Але не сказав нiчого - ще не прийшов час для таких вiдвертих розмов.
...Двадцятого червня сорок четвертого року Ставка Гетьмана попередила, що радянськi вiйська ось-ось перейдуть у наступ в смузi оборони Бiлоруської Народної армiї. Це було вже третє попередження. Перше в Вiсiмнадцятiй армiї отримали 17 травня, друге - 6 червня.
Для проведення стратегiчної наступальної операцiї, яка отримала назву "Марс", долучалися два потужнi об"єднання: Захiдний фронт, який лiвим крилом завдавав удар по бiлоруськiй 2-й армiї з району Невеля на Вiтебськ i створений навеснi Брянський фронт, який мав ударити правим крилом по 1-й армiї БНА з району Спас-Деменська на Оршу.
Червона армiя в червнi сорок четвертого повторила все те, що в серпнi тридцять дев"ятого здiйснила проти Квантунської армiї, у вереснi сорок другого року проти Української армiї, що робила перед кожним наступом протягом осенi i зими сорок другого, весною i лiтом сорок третього: винесла аеродроми, штаби, вузли зв"язку, госпiталi, склади пального i боєприпасiв вперед. З травня приховано, ночами, по однiй, по двi батареї, займала вогневi позицiя артилерiя корпусна, армiйська i Резерву Головного Командування. Танковi частини i мотопiхота накопичувалися в ближньому тилу, за тридцять-сорок кiлометрiв вiд переднього краю. По бiлоруськiй армiї на останню декаду червня готувався удар великої сили.
Українському i союзному Верховному Командуванню вдалося своєчасно розгадати задуми росiян, напрями їхнiх основних ударiв i приблизний термiн переходу в наступ. Аналiз обстановки, що склалася, наявнiсть розвiдувальних даних про пiдготовку наступу противника на Вiтебськ i Оршу пiдводили до висновку, що на першому етапi кампанiї нам вигiднiше провести на вiтебському i оршанському напрямках стратегiчну оборонну операцiю. Ставка Гетьмана на той час брала до уваги, що Червона армiя на лiто сорок четвертого року вже вiдчуває обмеження в резервах i може наступати на одному стратегiчному напрямку, створивши для цього досить сильне ударне угрупування. Вважалося доцiльним повторити те, що Українська армiя робила в восени та взимку сорок другого i лiтом сорок третього рокiв: знекровити ворога в обороннiй битвi, знищити його ударнi угрупування в обороннiй операцiї, а потiм, увiвши свiжi резерви, завдати нищiвного удару i розбити знекровленi дивiзiї i корпуси росiйських армiй. Однак цього разу такий удар буде завдано наступного дня пiсля початку радянського наступу i в зовсiм iншому мiсцi - в Литвi.
За два майже роки вiйни Українська армiя навчилася протистояти наступу росiян. Щоб зiрвати перший, найсильнiший i найстрашнiший удар артилерiї та авiацiї противника, потрiбно завдати потужного артилерiйського i авiацiйного - коли застосувати авiацiю дозволить стан погоди та час доби - удару на випередження. А для цього потрiбно виявити артилерiйське угрупування i мiсця зосередження вiйськ ворога та знати точний час виходу росiйських танкiв на вихiднi позицiї i пiхоти з укриттiв.
Для вирiшення такої задачi українськими науковцями був ще до вiйни розроблений повiтряний комплекс раннього радiолокацiйного виявлення, який розмiщувався на висотному дирижаблi. Один такий дирижабль - "Аметист " - з другої декади червня постiйно знаходився над Вiтебською височиною. Радiолокацiйна i теплова апаратура комплексу ДРЛВ дозволяла вiдстежувати перемiщення не тiльки повiтряних, але й наземних цiлей. Саме з допомогою "Аметисту" i однотипного "Рубiну" - повiтрянi кораблi щотижня змiнювали один одного на бойовому чергуваннi - були виявленi аеродроми росiйської штурмової i винищувальної авiацiї, вогневi позицiї артилерiї i мiсця зосередження танкiв i мотопiхоти.
Сигналом до початку радянського наступу мав стати початок авiацiйної пiдготовки, коли буде проведено масовий злiт лiтакiв, якi базувалися на виявлених аеродромах.
Заздалегiдь спланували по росiянам i вогневий удар. Для артилерiйської контрпiдготовки залучалися фронтовi, армiйськi, корпуснi i дивiзiйнi артилерiйськi частини: 624 гармати i гаубицi калiбром понад сто мiлiметрiв, 480 мiнометiв калiбром 120 i 160 мiлiметрiв, понад 700 ракетних установок залпового вогню - з них 408 РСЗВ Вiсiмнадцятої армiї - вiдкриють вогонь по вихiдним районам росiйських вiйськ.
В нiч на двадцять друге червня в смузi оборони 2 i 4 стрiлецьких корпусiв 2-ї армiї БНА були взятi в полон радянськi сапери, якi розмiновували мiннi поля. Вони показали, що наступ призначено на четверту годину ранку, радянськi вiйська вже зайняли вихiдне положення для атаки.
До цього термiну залишалося трохи бiльше, нiж пiвтори години.
Степан Архипович спостерiгав за полем бою з командного пункту стрiлецького корпусу БНА.
Командувач бiлоруської 2-ї загальновiйськової армiї прийняв рiшення провести артилерiйську контрпiдготовку. Лиш тiльки з ПКП отримали повiдомлення про масовий злiт з польових аеродромiв росiйської авiацiї, бiлоруська артилерiя вiдкрила вогонь. Всього було завдано два удари: п"ятихвилинний вогневий налiт по виявленим вогневим позицiям артилерiї противника о другiй годинi тридцять хвилин i тридцятихвилинний вогневий налiт рiвно через годину. Наша артилерiя вiдкрила вогонь уже пiд час артилерiйської i авiацiйної пiдготовки атаки, розпочатої росiянами о третiй годинi тридцять хвилин.
Росiйська пiхота вийшла в траншеї i тут же потрапила пiд удар ракетних установок залпового вогню українських i бiлоруських вiйськ.
Одночасно з артилерiйської контрпiдготовкою по радянським вiйськам, що приготувалися до удару, вiдпрацювали нашi бомбардувальники i штурмовики. Перший вилiт - о третiй тридцять. В смузi оборони 2-ї армiї БНА мали наступати два танкових корпуса росiян. А що таке танковий корпус РСЧА? За новою органiзацiєю, прийнятою в сiчнi сорок четвертого року, танковий корпус росiян мав дванадцять тисяч солдатiв i командирiв, 207 танкiв Т-34 i 63 самохiдних установки, а також майже сотню гармат польової артилерiї. Два танкових корпуси вишикувалися вздовж двох дорiг, трьома-чотирма паралельними колонами - танки i транспортнi машини з боєприпасами (кожен корпус мав по три боєкомплекти!), цистерни з пальним щiльно, один до одного, впритул. Все величезною компактною юрбою зiбрано, в яку бомбою влучити зовсiм легко, навiть можна не цiлитися.
Радянськi вiйська зiбранi щiльними потужними угрупуваннями: штаби, вузли зв"язку, аеродроми, тисячi тонн боєприпасiв завантажених на автомашини, склади знаходяться поблизу передової, колосальнi маси вiйськ. Штурмовики i легкi бомбардувальники злiтали, бомбили - бомбити було дуже легко, бо цiль нерухома, колони стоять щiльненько вздовж дорiг. Поверталися, поки пiдвiшують бомби i заправляють лiтаки, пiлоти валяться на траву i засинають. Злiтають, бомблять, повертаються, злiтають, бомблять, повертаються... Останнiй вилiт о десятiй годинi вечора, а наступного дня о третiй пiдйом i знову вилiт...
Несподiваний масований налiт iз важких i середнiх артилерiйських систем по радянським вiйськам, що приготувалися до наступу, груповий удар бомбардувальникiв i штурмовикiв по скупченню механiзованих частин противника, а потiм удар установок залпового вогню по танковим полкам прориву i штрафнiй пiхотi, яка пiднялася з окопiв - все це виявилося для росiян таким несподiваним i неймовiрним, що вони в панiцi кинулися назад, в обжитi траншеї, де їх зустрiчали вогнем загороджувальнi загони.
Коли стало остаточно зрозумiло, що радянський наступ захлинувся, командувач повернувся у Вiтебськ...