...Танки! Куди не кинеш погляд - всюди танки. Вони стоять в байраках, прикритi маскувальними сiтками, вони затаїлися в перелiсках, їх повнiсiнько на просiках. Вони схованi за хатами, сараями, клунями безлюдних сiл та хуторiв. Вони розташованi так, що їх не видно, але в разi отримання наказу вони можуть легко вийти звiдти. Їхня мiцна, надiйна броня фарбована темно-зеленою фарбою, що вже обвiтрилася вiд довгих маршiв. Танкова дивiзiя зосереджена перед ривком через Днiпро. Скоро, дуже скоро надiйде наказ i тут панує непоказна дiловитiсть: екiпажi готують машини до бою. Мiж броньованими мастодонтами працьовитими мурахами снують танкiсти в чорних комбiнезонах i шкiряних шоломофонах: з ранку - бiй!
Приїхавши наприкiнцi дня десятого жовтня в Шiстдесят п"ятий моторизований корпус, Даниленко впевнився, що начальник штабу зi всiєю прискiпливiстю прослiдкував за виконанням задуманого. Всi частини рухомої групи армiї були зосередженi в лiсi, вздовж просiк i, прокладених ще саперами противника, путiвцiв, звiдки вони могли швидко вийти до захоплених в Рєчицi нашим повiтряним десантом мостiв через Днiпро. А командири дивiзiй, полкiв i частин рухомої групи були зiбранi командиром корпусу i чекали на нього.
Генерал-майор Алексiйчук зустрiв командувача армiї на узлiссi. Чекав тут.
- Здраствуйте, Денис Анатолiєвич. - Потис руку Даниленко командиру корпусу генералу Алексiйчуку. - Доповiдайте, як справи в корпусi?
- Бажаю здоров"я, товаришу командувач! - Алексiйчук так стиснув руку, що в Даниленка аж пальцi злиплися. - Корпус до бою i походу готовий! Дозвольте провести вас до КП корпусу?
- А далеко вiн у вас?
- Крокiв триста звiдси, товаришу командувач.
- Коли триста, то пройдемо пiшки. А то сiдницi болять - цiлий день їздити. - Даниленко вилiз з "луаза" i пiшов по накоченiй колiї через лiс поряд к командиром корпусу.
День пiсля полудня видався клопiтливий, командувач армiї вже побував в двох свої корпусах, що вели наступ.
- Коли ви отримали наказ? - Запитав Алексiйчука. Багато чого залежало вiд погоди, весь день Даниленко потерпав, що доведеться мiняти плани. Але сонце навiть схиляючись на захiд, свiтило так, нiби цей день, який почався чотирнадцять годин тому, нiколи не закiнчиться.
- О дев"ятнадцятiй рiвно. Привiз його полковник Гончарний, вiн зараз знаходиться в штабi корпусу. Знайомить з наказом командирiв дивiзiй корпусу i окремих частин. Вони прибули пiзнiше.
День дiйсно був неймовiрно довгим i стiльки в ньому було всього, що ранковий початок, коли начальник штабу доповiв про закiнчення формування рухомої групи вiдiйшов вже так далеко назад, що спогади про нього заступали рiзноманiтнi мiркування, накази, доповiдi, якi також здавалися давнiми. Вiйна йшла далi i з кожною годиною змушувала думати про iнше, головне на цей момент...
- Вчора в оперативному вiддiлi армiї проектували, що росiяни почнуть сьогоднi вiдхiд проти нашого правого сусiда. А вони не почали...
- Мабуть наказу не отримали. Пiсля лiтнього наказу Сталiна у москалiв з цим досить суворо. - Сказав, посмiхнувшись, Алексiйчук. - Що ж, тим для нас краще. В "котел" їхнiх вiйськ потрапить бiльше.
- Точно. - Посмiхнувся Даниленко. - Але пiд вечiр вони його отримали...
- А що їм залишалося робити, коли Тимощук до Рєчицi вийшов. - Знизав плечима Алексiйчук. -П"ята армiя їх обiйде i притисне до Днiпра. Ще десяток чи два десятки тисяч червоноармiйцiв в полон потрапить. А дозволити собi вони цього не можуть. Тож i не залишається нiчого iншого, як починати вiдхiд...
Думати так - що саме дiї нашої армiї причина тому, що росiяни побiгли не тiльки перед нами, а й праворуч вiд нас - було приємно. Однак все-таки основна причина в тому, що сил у "червоних маршàлiв" вже не вистачає i їм доводиться рятувати всiх, кого можуть. Не те, що на початку вiйни, коли з втратами не рахувалися. За рiк вiйни тiльки полоненими росiяни втратили бiльше двох мiльйонiв...
Даниленко з тривогою подумав, що в Кремлi вже розгадали задум операцiї i росiяни можуть почати вiдхiд з Бiлоруського виступу. А цього дозволити не можна, саме це має попередити рухома група...
- Скiльки танкiв повнiстю готових до виходу в рейд? - Висловився вiн раптом по-кавалерiйськи.
- Скiльки належить по штату, стiльки i пiде. Одинадцята танкова особовим складом i матерiальною частиною укомплектована повнiстю. - Вiдповiв командир корпусу. - I моторизованi дивiзiї корпусу, артилерiйська бригада, окремi полки i батальйони також укомплектованi повнiстю i технiкою, i особовим складом, до останньої людини. Я доповiдав...
Вони пройшли далi по вуличцi.
- Де ви тут розташувалися?
- А ось тут, в хатi, товаришу командувач. - Промовив Алексiйчук. - Прошу. - Вiн широко розчинив низенькi дверi. Хатина була непоказна, тiльки пучки телефонних дротiв видiляли її серед iнших.
- За скiльки можуть бути зiбранi командири дивiзiй i полкiв?
- За дванадцять хвилин. Вони вже напоготовi. Я зараз вiддам наказ начальнику штабу...
В хатi нiкого, навiть ординарця не було. Даниленко сiв на лавку бiля вiкна i оглядiвся. На нього вiдразу ж повiяло чимось далеким, захованим в дальнiй далинi пам"ятi, повiяло дитинством...
Так, у бабцi в хатi був така ж сама земляна, щiльно утоптана пiдлога, так само вишикуванi вздовж стiн дубовi, ще дiдом зробленi, лави. В сiнях, бiля дверей так само стояли важкi тривiдернi баняки. У бабцi, дай Бог пам"ятi, було їх три, а тут всього один. Нi, i тут стiльки ж було. Он на лавi закарбувалися два кола. Очевидно, два баняки забрали з собою, а третiй кинули. Генерал встав, вийшов в сiни, пiдiйшов до баняка i заглянув всередину. Ну, так i є: банячок-то з трiщиною!
Даниленко пройшовся по хатi з кутка в куток. Торкнувся приземкуватої, побiленої вапном теплої ще печi. Вiн кiлька хвилин, примруживши очi, дивився в одну точку, нiби вдивлявся в минуле...
Потiм стрiпнув головою i швидко пiдiйшов до столу. Не того, важкого, дубового, який ножем весь пошкрябаний, бiля якого стiльки разiв збиралася селянська родина, викинута нинi комунiстами з рiдних мiсць, а до легкого переносного похiдного столика, на якому лежали оперативнi документи...
...В великому наметi стояв довгий стiл, збитий з щойно напиляних дощок. За цим столом, розклавши кожен свою карту, сидiли командири i начальники штабiв дивiзiй, однiєї бригади i всiх полкiв корпуса, що входили як до складу дивiзiй, так i безпосередньо пiдпорядкованих командиру об"єднання.
- Товаришi офiцери! - Рикнув заступник командира корпусу, ледь командарм з"явився на входi.
Рвучко пiднялися полковники, пiдполковники i майори. Всього в наметi зiбранi 48 чоловiк: командир корпусу, його заступники, начальник штабу, начальники артилерiї, тилу, командири трьох дивiзiй, однiєї бригади i сiмнадцяти полкiв зi начальниками своїх штабiв.
Даниленко привiтався з офiцерами.
- Полковник, прошу карту, - обернувся командарм до начальника оперативного вiддiлу армiї, який зайшов слiдом за генералом, - i наказ. - Хоча Гончарний привiз наказ, пiдписаний начальником штабу вiд iменi командувача армiї, i познайомив з ним виконавцiв, але не вручав, чекав командарма.
Даниленко наказав ще раз прочитати наказ i сам, поки полковник читав, уважно слiдкував по картi. Потiм довiдався: чи є питання в кого?
Питання було у командира танкової дивiзiї: на таку глибину ми ще не дiяли, ранiше ми самi чекали коли росiяни кинуть свої рухомi з"єднання в прорив, тобто, самi лiзтимуть на рожен, а нинi вже ми влазимо головою вперед до ведмедя в барлiг, - чи не потраплять частини корпусу в оточення?
- До сьогоднiшнього дня ми навмисно вiддавали iнiцiативу противнику - зустрiчали його наступ своєю обороною. Наступ i всi свої прориви нашi вiйська починали тiльки пiсля того, як на пiдготовленiй оборонi вибивали радянськi танки, перемелювали артилерiйсько-мiнометним i кулеметним вогнем пiхоту росiян i ворожа артилерiя вивалювала на нашi окопи i хибнi позицiї весь заготовлений для наступу запас снарядiв. Пiсля цього ми йшли вперед з мiнiмальним, а часто й без всякого опору, спротивом противника. А нинi ми самi навалюємося на пiдготовлену оборону. Нехай навiть нам приготовлений "чистий" прорив.
- Я розумiю, полковнику Гетьман, що йти в "чистий" прорив - це номер на межi смертi. I танковi командири його ненавидять i просто бояться: в цiй вiйнi такий маневр досi здiйснювали тiльки росiяни i в них нiчого путнього, крiм ганьби i смертi для виконавцiв, не виходило. З боку командування армiї зроблено все можливе: пробитий коридор, переправи через Днiпро пiд нашим контролем i сьогоднi вночi вiйська, що наступають з фронту, з"єднаються з десантом, який захопив мости. На цьому позитив закiнчується. I саме звiдси починається негатив. Мiсце прориву для противника визначилося i потрiбно негайно вводити рухомi частини. Задум операцiї противник коли вже не розкрив, то розкриє найближчим часом. А значить вiн негайно кине до мiсця прориву танки, саперiв з мiнами i штрафникiв, дивiзiйну i корпусну артилерiю, найперше протитанкову, поставить на пряму наводку гаубицi i зенiтнi гармати - i зробить все, щоб прорив лiквiдувати. I цим буде зiрвана вся операцiя. Тому, коли особисто ви, полковнику Гетьман, не готовi йти в прорив, для вас я зроблю виняток i вiдправлю вас в полк офiцерського резерву. Вирiшуйте негайно...
- Товаришу командувач, я не вiдмовляюся йти в прорив! - Командир танкової дивiзiї ледь не пiдстрибнув вiд обурення. - Задачу Одинадцята танкова дивiзiя виконає безумовно. Я тiльки хотiв би знати, покладатися менi на допомогу ззовнi в разi чого, чи розраховувати тiльки на власнi сили.
- Що ж будемо вважати, що я вас, полковнику, зрозумiв неправильно. - Даниленко розумiв, що сказав досить рiзко i до полковника, який досi воював бездоганно, був явно несправедливий. Але мiняти форму не став, змiст її лишався все одно таким самим. - Хочу, проте, зазначити, що дiйсно, операцiй на таку глибину ми ще не проводили. I побоювання полковника Гетьмана цiлком справедливi. Тому повiдомляю, що разом з вами, слiдом за вашим корпусом, я введу в бiй Сорок п"ятий моторизований корпус. Мотопiхота пiде правим берегом Днiпра. I в районi Могилева ви зустрiнетеся. Це сто вiсiмдесят кiлометрiв на пiвнiч. Три днi ходу...
Питань бiльше не було.
- Товаришi офiцери. - Даниленко взяв зi столу письмовий наказ i простягнув його Алексiйчуку. - Вручаю генерал-майору Алексiйчуку, командиру Шiстдесят п"ятого моторизованого корпусу наказ на прийдешнi дiї. Задача Вiсiмнадцятої армiї: дiючи на напрямi головного удару Сiверського фронту, у взаємодiї з вiйськами Волинського фронту i групи армiй "Балтiя", оточити угрупування радянських вiйськ в Бiлорусi. Ваша задача: в районi мiста Рєчиця з вже захоплених трудом i кров"ю повiтряного десанту плацдармiв, вранцi одинадцятого жовтня ввiйти в прорив i не пiзнiше, як до кiнця дня п"ятнадцятого, максимум до ранку шiстнадцятого, жовтня вийти в район мiстечка Бєшєнковичi, де з"єднатися з рухомою групою вiйськ групи армiй "Балтiя". - Даниленко зробив паузу. - До цього дня воювали iншi. А вас ми берегли для цього удару. Чекаємо вiд вас, що ви вкладетеся у вказанi термiни i виконаєте задачу. Хто з вас з першого дня воює? - Даниленко рiзко змiнив тему. Майже половина офiцерiв пiдняла руки. - Це добре. I добре, що ви живi залишилися, хоча росiяни на iнше розраховували. Вони бажали пройтися танковим смерчем по нашiй землi, вiд Полiсся до Чорного моря, вiд Харкова та Донбасу до Києва i Кримських перешийкiв. Пiдкорили б нас, а потiм iншим країнам дiсталося б. Таким задум їхнiй був. I ви той задум їхнiй зiрвали. Нинi ж вiд вас i ваших товаришiв вимагається всього лише одне: зробити тут, в Бiлорусi росiянам початок вiйни навпаки. I не просто навпаки, а ще крутiше. Ви пройшли через початок вiйни i наступнi битви - i живi залишилися. I я так само, як i ви. А росiяни щоб завтра вiд вас таку вiйну отримали, щоб, хто не мертвий - той полонений, а хто не полонений, той мертвий! Зрозумiло все, чи ще щось пояснити?
Командувач говорив i бачив, що слова його всi розумiли так, як вiн i сподiвався.
- Не потрiбно, товаришу командувач. - Вроздрiб вiдповiли офiцери i обличчя їхнi ряснiли усмiшками. - Все й так зрозумiло, не сумнiвайтеся, виконаємо...
- Тодi бажаю вам успiху в завтрашньому бою!
...На командний пункт армiї Даниленко повернувся вже в сутiнках.
Начальник штабу з порогу зустрiв його доповiддю, що передовi загони дивiзiй Тридцять четвертого корпусу вийшли до передмiсть Рєчицi i зараз ведуть бої за кiлька кiлометрiв вiд захоплених десантом мостiв. Десантники повiдомляють, що чують звуки бою на пiвденнiй околицi. Генерал Тимощук обiцяв ще до настання ранку з"єднатися з десантом i є всi пiдстави вважати, що обiцянку виконає. А буквально за хвилину зателефонував командир Двадцять першого корпусу генерал-майор Сагайдак i повiдомив, що передовi загони його дивiзiй також пiдiшли до мiста з заходу. Звiстка - найважливiша за весь день. I щоб отримати цю звiстку, начальник штабу на протязi цiлого дня, як невтомний насос качав звiдси, з тилiв армiї туди, вперед, i технiку, i людей, i транспорт з паливом та боєприпасами, i накази, i нагадування...
...Генерал Алексiйчук прокинувся задовго до свiтанку.
Напередоднi були вiдпрацьованi з командирами дивiзiй першого ешелону Тридцять четвертого корпусу питання взаємодiї i забезпечення при вводi в бiй Шiстдесят п"ятого моторизованого корпусу. В штабi разом з начальниками штабу, оперативного i розвiдувального вiддiлень "програли" всi можливi варiанти дiй противника. Командир корпусу, начальник штабу та начальник розвiдки, командир дивiзiй та начальники штабiв схилилися над картою майбутнього бойовища.
...На розстеленiй картi позначенi портсигарами, сiрниковими коробками з"єднання i частини.
- Корпус виходить на ось цей рубiж. - Запитував Алексiйчук головного розвiдника корпусу пiдполковника Савицького. - Що будуть робити "вашi" вiйська?
- Я можу перекинути їх ось звiдси. - Показує ймовiрнi дiї росiян Савицький. Вiн обводить вiстрям олiвця синiй овал, що позначає мiсце зосередження радянських вiйськ. З перших днiв склалося так, що начальник розвiдувального вiддiлення виступав у ролi противника. В будь-яку хвилину вiн має знати, що намiрюються робити "його" вiйська i дати точну довiдку про мiсце їхнього зосередження. - Правда, для цього менi знадобиться вiд десяти годин до доби. А за цей термiн ви зможете висунутися ось на цей рубiж.
- I де ви нанесете удар по нашим флангам?
- Ось тут. - Олiвець розвiдника впирається в вiстря клину, направленого в бiк противника.
- Значить, передовi загони ми висунемо сюди. А ось тут поставимо заслони. - Начальник штабу перемiстив портсигар i двi сiрниковi коробки, що зображують частини корпусу, i звертається до генерала Алексiйчука. - Як по-вашому, Денисе Анатолiєвичу?
Командир корпусу згоден з таким рiшенням i начальник штабу наносить на карту помiтки...
Хвилювання Алексiйчука було таким великим, що командир корпусу навiть не вiдчував його. Ще вночi, не зважаючи на те, що йшли бої, вiн разом з оперативною групою i командирами дивiзiй i полкiв перебрався на плацдарм на лiвому березi Днiпра. Поки командир снiдав, начальник штабу по телефону доповiв: дивiзiї корпусу виходять на лiвий берег i марш проходить в високих темпах завдяки органiзованiй комендантськiй службi, її здiйснює своїми силами мотоциклетний батальйон корпусу.
З початку наступу Алексiйчук був на КП Вiсiмнадцятої армiї, а з отриманням команди на введення корпусу в прорив - на командному пунктi генерал-майора Тимощука, в смузi якого вводилися в прорив з"єднання i частини його корпусу. Начальник штабу ще вночi розмiстився на передовому командному пунктi, з якого мав керувати введенням вiйськ в прорив.
- Товаришу генерал, чай пити будете? - Запитав ординарець, але командир корпусу не вiдповiв.
Ординарець терпляче чекав, йому здавалося, що командир корпусу занурений у роздуми i просто не почув запитання.
- Так. - Сказав по хвилi Алексiйчук. - Мiцного i без цукру. А то кухар так i прагне щонайбiльше сипонути, аби я в танк не влiз. - Ординарець усмiхнувся цьому жарту й такiй дивакуватостi кухаря, i зник.
Генералу здавалося, вiн навiть не думає про те, що через пiвтори години почнеться артилерiйська пiдготовка, що небо буде гудiти вiд сотень моторiв штурмовикiв, бомбардувальникiв; що поповзуть сапери рiзати дрiт i робити проходи в мiнних полях; що пiхота, тягнучи кулемети, побiжить на туманнi пагорби, якi вiн цiєї ночi розглядав у стереотрубу. Генералу здавалося, вiн не думав, що на двi-три години його танки, випереджаючи десь на пiвночi та заходi iншi танки, ввiйдуть в прорваний артилерiєю i пiхотою радянський фронт i почнуть безупинний рух в бiк Бєшєнковичей, так само, як через кiлька годин з-пiд Берестя пiдуть iншi нашi танки назустрiч тим, хто йтиме з пiвночi, щоб оточити в Бiлорусi кiлька армiй росiян.
Повна оманливої тишi пiтьма нагадала Алексiйчуку його шахтарське дитинство. Ось так все здавалося сплячим за кiлька хвилин до того, як повiтря в Юзiвцi сповниться сиренами та гудками i пiдуть в бiк заводських i шахтних ворiт люди. Але вiн знав, що тисячi рук, так само, як i вiн, шукають в темрявi чоботи i онучi, босi жiночi ноги тупотять по землянiй пiдлозi, гримкотить посуд i баняки в печах. Так було з його дiдом, якого завалило в шахтi, батьком, якого чекала така сама смерть, так буде з ним самим. I пекуче бажання якою завгодно цiною вирватися з цього кола...
- Рушайте, сержанте. - Тронув Алексiйчук за плече водiя.
Дорога вийшла з передмiстя, "луази" один за одним вискочили на залiзничний мiст i пiшли на лiвий берег Днiпра. На мiст саме витягувалася колона артилерiї - артилерiйська бригада перебиралася на плацдарм. Важкi артилерiйськi тягачi з далекобiйними 127-мм гарматами i 155-мм гаубицями-гарматами. I та, i iнша пiд десяток тонн вагою i довжиною метрiв вiсiм, а то й всi дванадцять в похiдному положеннi.
Вони проїжджали мимо лощини, де зосередилися танки особливого експериментального механiзованого полку, який ввели в склад корпусу всього за два з половиною тижнi до наступу. Полк має найсучаснiшу українську бойову технiку: батальйон важких танкiв Т-10 "Боксер", дивiзiон самохiдних артилерiйських установок СУ-114, батарею зенiтних самоходiв ЗСУ-50-2, три механiзованих батальйони на гусеничних плаваючих бронетранспортерах. Могутнiсть неймовiрна!
Алексiйчук раптом наказав водiю: "Стiй!" i, зiскочивши на землю, пiшов в сутiнках до бойових машин. Вiн йшов, не розмовляючи нi з ким, тiльки вдивлявся в обличчя людей.
Наставав його день.
Вiн, скiльки себе пам"ятає, був честолюбним. Завжди п"яний шкiльний пiп задля забави вивчив шахтарського сина грамотi. I в книжках хлоп"ятi вiдкрилося iнше життя, краще за шахтарськi злиднi. I палке бажання до такого життя. Оте дитяче бажання вирватися з остогидлого кола: шахта або завод - шинок - цвинтар, змушувало його вчитися i, здолавши всi бар"єри, закiнчити провiнцiйне офiцерське училище саме напередоднi Великої вiйни. З тiєю вiйною i пов"язував вiн всi свої надiї на краще життя.
Тiльки ж доля - дама примхлива, вона вмiє насмiхатися над людськими мрiями.
Вiйськова кар"єра його складалася якнайкраще, на четвертому роцi вiйни вже мав погони пiдполковника, - а отримав їх за поданням тодi ще генерал-лейтенанта Скоропадського, i майбутнiй Гетьман України покладав на честолюбного офiцера якiсь свої надiї! - коли в столицi Росiйської iмперiї революцiя сталася: спочатку Лютнева, а потiм бiльшовицький переворот у жовтнi сiмнадцятого. А далi доля повернулася до нього спиною. У вiйську Гетьмана два роки прослужив у запасному полку i йому довелося писати рапорт про звiльнення в запас. Причиною стали п"янi балачки у вузькому колi, де Алексiйчук досить необачно висловився про своїх однополчан, що воювали i в Бiлiй армiї, i на боцi "червоних", i своє ставлення до цього. Сталася дуель, офiцерський суд честi, звiльнення з армiї i крах всiх честолюбних мрiй.
Довелося все починати спочатку i тут примхлива доля раптом виявилася прихильною до нього.
Вiйна вже з бiльшовицькою, комунiстичною Росiєю була для колишнього пiдполковника Росiйської армiї очiкуваною i Алексiйчук, маючи економiчну освiту, не мав iлюзiй вiдносно свого майбутнього в разi поразки Української Держави. I коли територiальна дивiзiя Даниленка була переформована в моторизовану, колишнiй пiдполковник побачив в цьому перст долi. А також свiй шанс продовжити вiйськову стезю. Для цього потрiбно було тiльки зробити правильнi висновки з чужого, тобто, росiйського, досвiду.
А це був довiд використання росiянами крупних танкових угрупувань.
Створенi в Радянському Союзi напередоднi вiйни з Українською державою механiзованi корпуси з бiльш, як тисячею танкiв, а також сотнями бронеавтомобiлiв, гармат, тракторiв, з тисячами автомобiлiв, мотоциклiв мали пройти броньовим тараном-котком по українськiй землi. Такi корпуси призначенi були тiльки для прориву на ворожу, в даному разi, українську територiю. Тiльки на землi України можна було реалiзувати колосальну могутнiсть таких формувань, тiльки тут можна було витягнути їхнi довжелезнi колони. Однак лише за однiєї умови: повної раптовостi нападу i повного панування в повiтрi, коли тисячi танкiв раптом вриваються на українську землю i пруть вперед, не вiдволiкаючись на дрiбнi сутички, обходячи вузли опору, лишаючи їх тим, хто йде позаду, пруть i пруть безупинно аж до самого Чорного моря.
Коли кинути таку масу танкiв через кордон, стримати їх не зможе нiхто. Навiть коли кинути не всi вiсiм корпусiв, що були у РСЧА на початок вiйни, а тiльки чотири чи п"ять, все одно цю броньову масу нiкому не втримати. Але будь-якi ранiше не запланованi вiдхилення вiд початкових планiв можуть завершитися поразкою просто тому, що iнерцiя такої маси танкiв, бронемашин, гармат, тракторiв i автомобiлiв колосальна, i керувати нею було неможливо. У випадку, коли не дотримано умови повного панування в повiтрi, неймовiрна могутнiсть кожного такого механiзованого корпусу стане причиною його розгрому.
Тому, що без прикриття з повiтря вся ця маса технiки воювати не здатна.
Просто через непомiрну довжину своїх колон, просто через той пил, який цi колони пiднiмають, просто через неможливiсть прикрити цю масу технiки вiд авiацiйної розвiдки i ударiв з повiтря, просто через нереальнiсть керувати такою армадою бронi i людей та постiйно живити її всiм необхiдним для бою.
Тепер вiн, генерал Алексiйчук, сам командує моторизованим корпусом, який має зробити з росiянами те, що вони намагалися зробити з нами. Вiн сам формував корпус, наполягав на такiй, а не на iншiй органiзацiї, вимагав таку, а не iншу технiку, i вiн нинi вiдповiдає за його використання в реальному бою.
Коли три тижнi тому Гетьман Скоропадський вручав йому генеральськi погони i сказав, що завжди вiрив у його здiбностi, якi тепер вiн зможе реалiзувати повнiстю. Все залежить лише вiн нього. Тодi Алексiйчук сказав, що Гетьман не помилився в ньому, як не помилився i генерал-лейтенант Скоропадський в сiчнi сiмнадцятого року, коли вручав погони пiдполковника капiтановi двадцяти чотирьох рокiв...
Коли вiн знову сiдав у всюдихiд, обличчя його було суворим i жорстоким, нiби ввiбрало в себе недобру пiтьму цього жовтневого свiтанку...
На командному пунктi командира пiхотного полку - на дiлянцi оборони його i його правого сусiда, де буде введено в прорив корпус Алексiйчука - дiлова метушня i штовханина.
- Як здiйснюється артилерiйське i авiацiйне забезпечення, начальник штабу? - I стало тихо на КП.
- Товаришу командир корпусу, - доповiдав Алексiйчуку його начальник штабу, - для кращого артилерiйського забезпечення в полки першого ешелону i передовi загону висланi офiцери-коригувальники iз засобами радiозв"язку i офiцери авiацiї вiд штурмової авiацiйної дивiзiї.
Забезпечення вводу здiйснюється: артилерiйське - силами засобiв посилення та пiдтримки (всього одинадцять дивiзiонiв, 214 гармат), а також вогнем двох дивiзiйних артилерiйських груп i трьох полкових груп. Артилерiйська пiдтримка, - продовжував доповiдати пiдполковник, - планується на глибину вiд чотирьох до шести кiлометрiв. На рубежi вводу зенiтно-артилерiйське прикриття здiйснюється двома армiйськими зенiтними артилерiйськими полками. Iнженерне забезпечення - обладнання маршрутiв, розширення проходiв в загородженнях, пропуск танкiв через заболоченi дiлянки - здiйснюють: на маршрутах виходу - iнженерно-саперний батальйон Тридцять четвертого корпусу, на маршрутах вводу - сапернi батальйони дивiзiй. - Продовжував начальник штабу. - Авiацiйне прикриття здiйснює Двадцять восьма винищувальна авiацiйна дивiзiя як на рубежi вводу, так i в оперативнiй глибинi. Пiдтримку з повiтря надає Третя штурмова авiадивiзiя по плану штабу фронту.
- Дякую. - Сухо промовив Алексiйчук. I заклопотанiсть вчувалася в його голосi всiм, хто був на командному пунктi. Було вiд чого - пiхота свою справу зробила, прорив забезпечила, тепер задача командування корпусу i його командира особисто - ввести корпус в прорив.
Зараз корпус висувався в смузi 12 кiлометрiв. Перейшовши по двом мостам Днiпро, танкова i двi моторизованi дивiзiї, артилерiйська бригада, окремий механiзований полк, полк РСЗВ i iншi пiдроздiли корпусу перед ривком зосередилися на плацдармi на лiвому березi Днiпра. Вони чекали наказу...
Завдання моторизованого або танкового корпусу на вiйнi - вирватися на оперативний простiр через пролом в оборонi ворога i, стрiмко рухаючись вперед по тилам противника, розвинути тактичний успiх в оперативний, а оперативний - в стратегiчний. Рухомi об"єднання - моторизований або танковий корпус - призначенi для самостiйних дiй в глибинi оборони противника у вiдривi вiд головних сил армiї чи фронту. Тому для цього потрiбно мати мiнiмум, крiм того, що завантажено в танки i бронемашини, ще по два боєкомплекти i по три заправки паливо-мастильних матерiалiв.
Але потрiбнi не тiльки снаряди з набоями та паливо з мастилом.
Бiйцiв потрiбно кормити, їм потрiбна медична допомога i евакуацiя в разi поранення, а пошкодженi бойовi машини потрiбно ремонтувати. I не в глибокому тилу на танкоремонтних заводах, а там, де вони воюють. I все це потрiбно везти на автомобiлях. Це красиво в теорiї. А на практицi довжина колони моторизованого корпуса витягувалася на десятки кiлометрiв i тодi виникала небезпека повiтряного удару. Щоб цього не сталося, корпус Алексiйчука будуть постiйно прикривати винищувальнi полки.
...Артилерiя замовкала, закiнчуючи свою роботу. Тиша впала, як сокира гiльйотини на шию приреченого. Люди, що очiкували тишi, аби подати сигнал атаки i люди, готовi по цьому сигналу кинутися в бiк росiйських позицiй, на мить аж захлинулися цiєю тишею. I тiльки димова хмара повiльно змiшувала курнi жаркi патли з холодною вологою рiчкового туману.
Однак в ту ж мить небо заповнилося новим звуком - йшли на схiд українськi лiтаки - броньованi штурмовики i винищувачi притискувалися до самої землi низькими хмарами, а в хмарах ревiли басами невидимi бомбардувальники.
Всi чекали сигналу, наказу командира корпусу.
Однак Алексiйчук не поспiшав. Земля переднього краю димувала перед ним снарядними вирвами, не вiдриваючись дивилися на командира моторизованого корпусу люди, якi стояли поряд з ним в окопчику командного пункту. Командири танкових полкiв очiкували його, - саме його! - наказу.
Проте пройшло кiлька довгих секунд i ось вiн викликав командира танкової дивiзiї, яка першою йшла у прорив.