Веснянi маневри сухопутних вiйськ пiд кодовою назвою "Карпати-42" почалися в перший день березня i йшли другий тиждень. Дiя розвернулася на величезнiй територiї вiд сходу України до заходу. Були задiянi в цих маневрах танковi, мотопiхотнi, артилерiйськi з"єднання, частини iнженерних, хiмiчних, залiзничних, радiо i радiотехнiчних вiйськ, автомобiльнi, шляховi пiдроздiли, авiацiйнi з"єднання i частини.
Такi маневри проводилися тричi на рiк. Нинiшнi завершували тримiсячний перiод навчання змiшаних територiально-кадрових з"єднань двох оперативних командувань: Захiдного i Пiвнiчно-Схiдного. За умовою навчань "захiднi" займали оборону, "схiднi" наступали. Вiйська почали рух з мiсць дислокацiї, розташованих далеко вiд "фронту". Танкiсти i мотопiхота здiйснили марш в 600-800 кiлометрiв, артилерiя - 500-кiлометровий марш. Колони бойових i транспортних машин рухалися в нiчний час. Попереду i по бокам йшли сторожовi застави. Марш по весняним дорогам був нелегким. механiки-водiї працювали на межi своїх сил, але незважаючи на це, в вихiднi райони для атаки вiйська прибули вчасно. В районах очiкування пiдроздiли займали укриття i негайно маскувалися.
Пiсля повiтряної i наземної розвiдки почався наступ "схiдних". Першими нанесли удар бомбардувальники i штурмовики. Лiтаки ще були над цiлями, коли в дiло вступила артилерiя. Здалеку i зблизька вона нанесли свiй удар по оборонi "противника" ракетами i великокалiберними снарядами. Артпiдготовка тривала всього кiлька хвилин, але цього було досить, щоб подавити вогневi засоби противника, зруйнувати його дзоти i блiндажi. Один артилерiйсько-мiнометний залп зведеного армiйського корпусу важив 53 тонни, хоч в кiнцi Великої вiйни його вага сягала всього тiльки тисячi п"ятисот кiлограмiв.
Пiсля артпiдготовки танки i бронетранспортери полишили укриття i пiшли в атаку. Крiзь ранковий туман, що танув на очах, з командного пункту "захiдних" вже видно було танки i бронетранспортери "схiдних", якi висувалися на рубiж розгортання. Так почалися березневi маневри сорок другого року...
- Що ж, наступ "противника" почався, - сказав командир зведеного корпуса, вiдiрвавшись вiд стереотруби, - i вогневу пiдготовку вiн провiв блискуче. Ось тiльки по пустому мiсцю...
Передова позицiя, яку так енергiйно атакували "схiднi", була пуста. Вночi мотопiхотнi бригади вiдiйшли пiд покривалом темряви в глибину оборони. В першiй траншеї зоставалися тiльки невеличкi групи прикриття, якi пострiлювали з кулеметiв i карабiнiв. Вони мали задачу переконати "схiдних", що "захiднi" приготувалися до оборони i чекають атаки "противника". I щоб розвiдка "схiдних", яка чатує десь поблизу, була впевнена: "захiднi" тут, i з ночi готовi вiдбити атаку "противника".
- "Каскад"! "Каскад"! Сто одинадцять! - Скомандував полковник у мiкрофон. Умовний сигнал означав, що дивiзiон РСЗВ повинен покинути район очiкування i зайняти вогневi позицiї. - Приступити!
Далеко в тилу "захiдних", за двадцять кiлометрiв вiд їхнiх опорних пунктiв по колонному шляху, прокладеному глибокому в снiгу БАТами , здiйснювали марш бойовi машини ракетної артилерiї. Дивiзiон - двадцять чотири пусковi установки - розвернувся i, давлячи широкими шинами снiгову цiлину, з ходу займав вогневi позицiї. Метеорологiчний пост, оснащений ДМК був розгорнутий в районi вогневої позицiї заздалегiдь. Командири установок з прапорцями в руках вказували водiям мiсця ВП ...
...Злетiли в небо ракети зеленого вогню i групи прикриття швидко вiдiйшли по ходам сполучення на новi позицiї. Командир корпусу, який спостерiгав з КСП за ходом атаки, бачив, як вони бiжать до своїх рот i батальйонiв. Що ж, бiйцi з-пiд удару виведенi, тепер потрiбно зупинити танки "противника".
- Командиру дивiзiону ракетних установок, - вiддав команду генерал-майор начальнику артилерiї корпуса, - поставити мiнне поле.
На вогневiй позицiї ракетних установок "Торнадо" на бойових машинах ракетної артилерiї пiднялися i розвернулися в бiк "противника" направляючi 330-мiлiметрових ракет. Данi для стрiльби отримуються по радiоканалу вiд батарейних командних пунктiв ракетної артилерiї i поступають в балiстичнi обчислювачi кожної установки. Все виконується автоматикою - нове слово у артилерiйськiй справi. На долю людей залишається тiльки прийняття рiшень на вiдкриття вогню i подача команди. I ця команда поступає. В кабiнах ракетних установок утоплюються кнопки пуску на пультах, з дванадцяти труб кожної машини б"ють в землю вогненнi струменi, здiймаючи снiговий пил i земний прах, i в небi зникають стовпи ракет. Здається, нiби зграї вiдьом летять за обрiй на вогненних мiтлах на свiй вiдьомський шабаш. Залп ракетного дивiзiону зайняв менше однiєї хвилини. I вiдразу, без усяких команд, екiпажi бойових машин знiмаються з мiсця i вже за хвилину на полянi залишаються тiльки випаленi в снiгу до голої землi плями...
Двi танковi бригади - бiльше ста п"ятдесяти танкiв у кожнiй - наступали на фронтi шести кiлометрiв. До батальйонних районiв оборони їм потрiбно було проти по вiдкритому полю не менше двох кiлометрiв - для потужних танкових дизелiв це всього-на всього чотири хвилини руху.
На вiдкритiй мiсцевостi танки "схiдних" було видно чудово. Але чомусь по танкам нiхто не стрiляв. Коли не зважати на кiлька пострiлiв легких протитанкових САУ, якi заднiм ходом - щоб не пiдставляти ворожим гарматам борт i корму - негайно покинули позицiї. А от танки "схiдних" вiдкрили по ранiше розвiданих цiлях шквальний вогонь. Танковi снаряди здiймали в небо землю i розщепленi силою вибухiв колоди блiндажiв i укриттiв. Вибухи вирували не тiльки на землi. Над полем бою раптом спухли розриви, як клаптi брудної сiрої вати, але розриви у висотi не привернули уваги танкiстiв. Вся їхня увага в цей напружений момент танкової атаки була прикута до траншей опорних пунктiв "захiдних".
А даремно. Бо на висотi двохсот метрiв розкривалися ракетнi "чемодани" i сипали довкiл пекельний вмiст своїх нутрощiв. Кожна 330-мiлiметрова ракета несла по сiмдесят п"ять потужних протитанкових мiн i зараз прямо перед атакуючими танками встановлювалося мiнне поле. На площу розмiром шiсть кiлометрiв на два з двадцяти чотирьох установок впало по вiсiмнадцять мiн на гектар. Тобто, коли витягнути мiни в лiнiю, вiдстань мiж сусiднiми становить п"ять-п"ять з половиною метрiв. Цiлком досить, щоб ймовiрнiсть пiдриву становила 0.6 - з десяти танкiв, якi потраплять на таке мiнне поле, шiсть пiдiрвуться.
I броньованi машини з ходу наразилися на нього. Пiд гусеницями то однiєї, то iншої машини хлопали вибухи i вони огорталися жовто-помаранчевими хмаринками - спрацьовували мiннi iмiтатори. Танки один за одним зупинялися, перетворюючись на нерухомi цiлi. I негайно цими нерухомими цiлями зайнялися артилеристи самохiдних дивiзiонiв винищувально-протитанкової бригади корпусу. Серед танкiв та бронетранспортерiв "схiдних" затанцювали фонтани вибухiв. Сапери, якi працювали всю нiч на "полi бою", зробили свою справу добре, iмiтуючи удар по наступаючих. До неба тяглися клуби чорного диму, повiтря стрясало ревiння потужних моторiв, гуркiт тисяч пострiлiв - все злилося в протяжний гул бою, який змушував командирiв, радистiв, телефонiстiв натискувати на голос, передаючи команди i розпорядження...
...Появою своєю бойовi машини ракетної артилерiї завдячують необхiдностi контрбатарейної боротьби. З досвiду Великої вiйни i пiслявоєнних навчань було зрозумiло, що при вiдповiднiй щiльностi артилерiйських стволiв не зможе вцiлiти жодна оборона. А у схiдного сусiди України розробка i прийняття на озброєння нових потужних артилерiйських систем, - польова, корпусна i дивiзiйна, артилерiя РСЧА отримала прекраснi зразки артилерiйських гармат, якi перевищували все, що було на озброєннi армiй iнших країн: 152-мiлiметровi гаубицi-гармати МЛ-20, 122-мiлiметровi далекобiйнi гармати А-19, дивiзiйнi гаубицi М-30, унiверсальнi гармати Ф-22 i УСВ, - йшло повним ходом, заводи Поволжя i Уралу працювали з тридцять дев"ятого року в режимi воєнного часу. I в Генеральному Штабi ЗСУ задумувалися: а проти кого "червонi маршàли" застосують цю силу. I шукали протидiю загрозi, яка була зовсiм не паперовою.
А в радянських настановах по прориву оборони говорилися, що щiльнiсть артилерiї на напрямку головного удару повинна досягати 200-220 гармат i мiнометiв на кiлометр фронту i тривалiсть артпiдготовки визначалася в 1,5-2 години. При середнiй скорострiльностi одного артилерiйського ствола - гармати, гаубицi, мiномета - в шiсть пострiлiв на хвилину на оборону противника на фронтi в десять кiлометрiв за пiвтори двi години впаде вiд 1080 тисяч до 1584 тисяч снарядiв i мiн рiзних калiбрiв! Мiльйон-пiвтора снарядiв i мiн! А потiм ще артилерiйський супровiд атаки з розрахунку двi артбатареї у визначенiй смузi наступу батальйону по фронту, та авiацiйна пiдтримка. I танки по двадцять-п"ятдесят одиниць на кiлометр фронту! Пiсля такого удару по оборонi говорити про якийсь опiр наступаючим вiйськам просто смiшно.
Навiть тонка броня танкiв супроводу пiхоти Т-26 i танкiв прориву Т-28 i Т-35 в такому разi не має нiкого значення. Бо нiякi протитанковi гармати вцiлiти пiсля стодвадцятихвилинної артпiдготовки такою прорвою стволiв калiбром три-вiсiм, а той бiльше дюймiв, не зможуть, i жодного пострiлу по атакуючим танкам i пiхотi зробити до її закiнчення нiкому не вдасться! Нехай тiльки спробують! Вони негайно стануть цiлями для цiєї маси артилерiї. Ось при таких умовах пiхота Робiтничо-Селянської Червоної армiї зможе наступати безборонно. На вiдмiну вiд кривавих атак Росiйської армiї у Великiй вiйнi.
Але українцям зовсiм не хотiлося ставати новими працiвниками на великих будовах комунiзму i потрiбно було вживати якихось заходiв, аби не потрапити в мiсця мантульнi. I в дослiдних навчання було зроблено висновок, що нiякi обороннi споруди, - нi польовi укрiплення, нi залiзобетоннi i броньовi вогневi споруди, - встояти при таких кiлькостях артстволiв не зможуть. I запобiгти можна тiльки одним: швидко, за кiлька хвилин пiсля початку артпiдготовки атаки, змусити замовчати - привести до мовчання, кажуть гармашi - радянську артилерiю. А оскiльки район розташування артилерiйських полкiв, дивiзiй i корпусiв, - а в РСЧА створювалися на випадок вiйни саме артилерiйськi дивiзiї i корпуси прориву, - був досить великим - двiстi-двiстi двадцять гарматних стволiв означало чотири-п"ять метрiв мiж гарматами, при тому, що ширина пересiчної гармати сягала трьох-чотирьох метрiв! - то потрiбно було цю площу накрити великою кiлькiстю снарядiв майже одночасно. Отож, поставала задача створення вогневого засобу, здатного за короткий промiжок - десять-шiстдесят секунд - випустити велику кiлькiсть снарядiв. Точнiсть стрiльби в цьому разi не має значення - район розташування артилерiї буде достатньо великим. Рiшенням задачi стало створення багатоствольної установки, яка стрiляє ракетами. I боєприпас нової зброї повинен бути своєрiдним контейнером, таким собi чемоданом, що розкривається над вогневими позицiями ворожої артилерiї i висипає на голови артилеристiв ворога десятки i сотнi уражаючих елементiв, якi нищать обслугу гармат i пошкоджують самi гармати, гаубицi, мiномети. Але так можна боротися не тiльки з артилерiєю, а й з танками i пiхотою противника. Коли ворожi вiйська знаходяться на маршi, загроза раптового вогневого нальоту змушує їх розосереджуватися, щоб не понести великих втрат. I до рубежу атаки танки i пiхота будуть висуватися в розосереджених передбойових i бойових порядках. Така велика цiль якраз для РСЗВ. Одночасно виникла iдея встановлювати на шляху атакуючих танкiв i пiхоти мiннi поля. Подальшi експерименти довели високу ефективнiсть дистанцiйного мiнування мiсцевостi ракетними залповими системами.
Завдання було поставлене одному з конструкторських бюро "фiрми" Сергiя Корольова, яке працювало над ракетами для метеорологiчної служби цивiльної i вiйськової авiацiї. В результатi була створена бойова машина залпового вогню для ракетної артилерiї. Нова РСЗВ отримала назву "Торнадо". Ракета для цiєї системи була створена на основi метеорологiчної ракети К38. Калiбр нової ракети був досить великим - 330 мiлiметрiв, що дозволяло нести солiдне бойове навантаження. Бойова частина вагою триста кiлограмiв несла вiд двадцяти п"яти до сiмдесяти п"яти суббоєприпасiв - бойових осколкових, кумулятивних, кумулятивно-осколкових елементiв, протитанкових i протипiхотних мiн. Дальнiсть польоту ракети досягала сiмдесяти кiлометрiв. Площа, яку накривала одна установка залпом з дванадцяти стволiв дорiвнювала сорока гектарам. Для пiдвищення точностi стрiльби ракета отримувала обертання вiд виступiв на корпусi, якi ковзали по нарiзах в пусковiй трубi i коригувалася в польотi газодинамiчними рулями. Недолiком системи був двигун на рiдкому ракетному паливi, що не дозволяло зберiгати повнiстю готову до пуску ракету на артилерiйських складах. Пальним для ракети РСЗВ "Торнадо" слугувала винайдена в Нiмеччинi речовина пiд назвою "триетиламiн-ксилiдин", або простiше - "тонка-250", а окислювачем - азотна кислота.
Для транспортування установки на Кременчуцькому автозаводi було розроблене на базi спiльного з чехами автомобiля самохiдне шасi "Краз-816". Шасi мало п"ять осей, повний привiд, потужний - модифiкацiя танкового двигуна - дизель в п"ятсот кiнських сил. Розрахунок бойової машини складався з чотирьох бiйцiв: командир, навiдник, механiк-водiй i заряджаючий. Заряджання ракетної установки проводилося з допомогою транспортно-заряджаючої машини. В батарею входило до восьми пускових установок, на кожну пускову установку по однiй ТЗМ i два батарейних командних пункти: для командира i для старшого офiцера батареї, зазвичай, ним був командир першого вогневого взводу.
Ракетними комплексами РСЗВ "Торнадо" комплектувалися фронтовi ракетнi бригади. Кожна така бригада мала п"ять дивiзiонiв i налiчувала до ста двадцяти установок в п"ятнадцяти батареях. Крiм фронтової ланки були розробленi РСЗВ меншого калiбру - РСЗВ "Тайфун " калiбром 220 мiлiметрiв для армiйських i корпусних артилерiйських бригад i для артполкiв полкової-дивiзiйної ланки 110-мiлiметровi РСЗВ "Шквал ". Шасi для цих ракетних установок також було створене Кременчуцьким автозаводом на базi трьохосних тягачiв, якi розроблялися на основi лiцензiйних швейцарських вантажiвок...
...Вагон рiвномiрно похитувався, стукiт колiс i темна смуга нiчного лiсу, яка стрiмко спливала назад, - все настроювало на такий же одноманiтний плин думок. Полковник Москаленко їхав у Київ за новим призначенням - для вiйськової людини справою, загалом, звичайною. Тим бiльше, що нового призначення Кирило Семенович чекав з дня на день. Ще весною вiн подав рапорт про переведення у стрiй i сподiвався прийняти, за поданням командувача Сумської армiйської групи генерала Малиновського, командування однiєю з артилерiйських бригад Пiвнiчно-Схiдного оперативного командування. Поки ж був цiлодобово зайнятий справами бойової пiдготовки i технiчного забезпечення артилерiйських частин армiйської групи.
А життя Сумської армiйської групи тiльки ззовнi здавалося звичайним. Це як перед грозою: здається, все, як ранiше - i небо, i земля, i люди, але все сповнене передчуття невiдомого. Так було повсюди у вiйськах, якi перебували в українському пiвнiчно-схiдному прикордоннi весни i лiта сорок другого року. Бойове навчання ще нiколи не було таким напруженим. Незвичним було i надходження великої кiлькостi нової бойової технiки, i безперервнi заняття, з якою її опановували. Тактичнi навчання, водiння машин i бойовi стрiльби вдень i, часто-густо, вночi. Всi види бойової пiдготовки заповнювали весь час, не залишаючи жодної вiльної хвилини. У квiтнi особливим указом Головнокомандувача Збройних Сил України були скасованi лiтнi вiдпустки особовому складу та вихiдний суботнiй день...
Ще сьогоднi вранцi Кирило Семенович був цiлком зайнятий поточними справами Сумської армiйської групи, артилерiйськi бригади якої отримували нову технiку i переходили на новi штати, що вимагало змiни i суттєвої ломки вже сталих колективiв та узгоджених планiв бойової пiдготовки, а це завжди вносить багато негативного в життя начальника артилерiї армiйської групи. А тут...
Наказ здати справи i прибути в Київ до начальника Головного Управлiння озброєнь Генерального Штабу прийшов несподiвано. Нове призначення було не таким, як передбачалося. Коли полковник Москаленко повернувся до свого кабiнету пiсля наради у командувача армiйської групи, задзвонив телефон прямого проводу i працiвник Управлiння кадрiв повiдомив Кирила Семеновича про його нове призначення. Наказом начальника Генерального Штабу генерала Морозова полковник Москаленко мав наступного ранку, тобто завтра, п"ятого червня, прибути до Учбового Центру бойової пiдготовки Сухопутних вiйськ "Десна" i прийняти командування першою винищувально-протитанковою артилерiйською бригадою.
Одним словом, з чистого артилериста, до чого полковник готувався останнiм часом, тепер доводилося ставали винищувачем танкiв. Але це не засмутило Москаленка. Сам факт створення нових потужних протитанкових формувань, спецiально призначених для вiдбиття танкових ударiв противника, говорив про те, що його погляди на сучасне оперативне мистецтво помiтили i вирiшили: раз ти такий палкий прихильник крупних мобiльних протитанкових з"єднань, то формуй одне з них i командуй! Радувало, що бригада мала на озброєннi новi самохiднi артустановки, а це означало рухливiсть i маневренiсть в бою.
Разом з тим полковник розумiв, що змiна органiзацiйних форм протитанкової артилерiї, без сумнiву, пов"язана з тим, що вище полiтичне i вiйськове керiвництво бачило неминучiсть вiйни, яка вже нависла над Україною. Тому й прагнуло досягти якiсного та кiлькiсного посилення артилерiї протитанкової оборони загальновiйськових об"єднань. Досвiд локальних воєнних конфлiктiв, навчань та маневрiв, як Української армiї, так i армiй сусiдiв України, свiдчив, що звичайна армiя, протитанковi засоби якої розосередженi мiж частинами, не зможе вiдбити масовану атаку крупного танкового з"єднання. А в РСЧА такими з"єднаннями були танковi бригади по 258 танкiв у кожнiй. Було цих танкових бригад в Червонiй Армiї бiльше тридцяти i вони переозброювалися новими танками Т-34 i КВ. Така танкова бригада гарантовано проривала оборону пiхотної дивiзiї на фронтi в чотири-шiсть кiлометрiв. I втрати танкiв про проривi будуть мiнiмальнi завдяки потужнiй артилерiйськiй пiдтримцi. А протитанковий дивiзiон пiхотної дивiзiї зупинити атаку двох з лишнiм сотень танкiв не зможе. Крiм того, з сорок першого року в РСЧА були сформованi чотири механiзованих корпуси нової органiзацiї по тисячi танкiв у кожному.
Зупинити цю танкову лавину можна тiльки в глибинi оборони. Тому артилерiйськi протитанковi бригади повиннi стати рухомим оперативним резервом командування армiйської групи чи оперативного напрямку, призначеним для локалiзацiї прориву таких броньових мобiльних з"єднань "червоних"...
Швидкiсний експрес Суми-Київ вже за якiсь неповнi чотири години домчав до столицi України i за чверть до дев"ятої вечора Москаленко ступив на кам"янi плити перону Центрального вокзалу. Тут полковника чекала приємна несподiванка - ледь Кирило Семенович вийшов з вагону, до нього пiдiйшов молоденький стрункий сержант в польовiй загальновiйськовiй формi з нашивкою артилериста на рукавi.
- Товариш полковник Москаленко? - Чiтко кинувши руку до козирка польового кепi, запитав вiн.
- Так. - Ствердно кивнув Кирило Семенович: кадровик попередив, що його зустрiнуть.
- Сержант Татарчук! - Представився сержант. - Наказано зустрiти вас i вiдвезти в штаб.
...Вони сидiли вдвох у величезному кабiнетi, схожому на невеличку залу для засiдань. Генерал-лейтенант Якiв Федоренко - господар кабiнету - був начальником Головного Управлiння озброєнь Генерального Штабу Збройних Сил України. До великого письмового столу впритул, перпендикулярно було приставлено iнший - довгий i вузький з двома рядами стiльцiв. На зеленому сукнi бiлiли блокноти, а з пластмасових стаканчикiв стримiли вгору, нiби списи, грифелi гостро заструганих кольорових олiвцiв.
Але господар кабiнету i його гiсть сидiли не за столом. Вони розташувалися в кутку кабiнету один проти одного у глибоких крiслах з пологими спинками, якi були покритi коричневим плюшем. Свiтильники вгорi були погашенi, лише на столi пiд матовим зеленим абажуром свiтила велика лампа.
- ...коли Гетьман призначив новим Начальником Генерального Штабу не пiхотинця, не кавалериста чи танкiста, навiть не артилериста, а авiатора, це багатьох, м"яко кажучи, здивувало. Всi ми потерпали, Кирило Семеновичу, що тепер традицiйнi засоби збройної боротьби, а також саме тi роди вiйськ: пiхоту, артилерiю, а нинi й танки, якi роблять на вiйнi основну роботу, буде принесенi в жертву авiацiї. На щастя, генерал Морозов виявився на висотi своєї нової посади. Саме завдячуючи йому, вас, полковнику, помiтили. I не тiльки пiсля вашого виступу на березневiй нарадi пiсля маневрiв "Карпати-42". Вашi смiливi думки щодо використання артилерiї в дальньому вогневому ураженнi противника, особливо його танкових угрупувань, були тотожнi планам нового начальника Генерального Штабу. Щодо вашого призначення командиром такого нового формування, як винищувально-протитанкова бригада, то тут вирiшальну роль зiграла ваша доповiдна записка про необхiднiсть мати потужнi рухомi з"єднання артилерiї, якi можна протиставити таким же рухомим з"єднанням танкових угрупувань, що будуть вводитися противником в прорив фронту. А також тi статтi у "Вiйськовому вiснику ", де обґрунтовуються способи боротьби з такими рухомими з"єднаннями та методи дальнього вогневого ураження ударних угрупувань противника. Особливо припали до душi новому Начальнику Генштабу вашi думки вiдносно спiльного використання протитанкових рухомих пiдроздiлiв разом з таким новим засобом вiйськової технiки, як гелiкоптери, та про введення до оргштатної структури протитанкових формувань власних засобiв протиповiтряної оборони...
Москаленко ввiчливо схилив голову. Статтi, про якi говорив генерал Федоренко, з"явилися в журналi рiк тому, коли Кирило Семенович узагальнив досвiд локальних конфлiктiв, де широко застосовувалися танки. I не тiльки конфлiктiв, але й великих маневрiв та навчань РСЧА, якi проводилися щорiчно i були побудованi по одному i тому ж, простому, але грiзному сценарiю: потужний удар крупних сил пiхоти i артилерiї з наступним проривом танкових мас у глибину оборони. Коли стаття "Боротьба з бронетанковими угрупуваннями противника" з"явилася, її помiтили i саме генерал Федоренко подзвонив йому i попросив сформулювати на паперi основнi положення по вдосконаленню протитанкової оборони. Але полковник Москаленко не думав, що ця доповiдна записка потрапить на стiл Начальника Генерального Штабу. Так вiн i сказав генералу Федоренку. Той усмiхнувся i вiдповiв, що слушнi думки, та ще викладенi на паперi, потрапляють саме на такий стiл, господар якого має досить влади, щоб вирiшувати будь-якi питання.
Розчинилися масивнi дверi, оббитi чорною шкiрою, ввiйшов ад"ютант генерала i поклав на столик перед Москаленком течку з двома десятками листкiв машинописного тексту. Полковник став читати. Коли годинник пробив одинадцять мелодiйних ударiв, Москаленко гортав останнi сторiнки.
- Я зрозумiв своє завдання, - перегорнувши останню, сказав Москаленко, - зробити за максимально короткий термiн боєздатне з"єднання. I довести необхiднiсть мати такi формування в нашiй армiї.
- Правильно. - Федоренко пiдвiвся. Пiдвiвся i полковник. - Знаю, важко вам доведеться з формуванням частин. Тож частiше дзвонiть, приїжджайте, труднощi долатимемо разом. Головне - не зволiкаючи, згуртовувати частини i пiдроздiли. Всю увагу - бойовiй пiдготовцi. Бажаю успiху, Кирило Семеновичу...
...На нового командира бригади в пунктi тимчасової дислокацiї вже чекали. Спецiально з бригади в столицю i був вiдряджений сержант-водiй, який i зустрiв полковника на вокзалi. Частини i пiдроздiли, якi прибули на цей час, були вишикуванi. Доповiдав старший з офiцерiв бригади, командир сiмдесят першого окремого дивiзiону самохiдних протитанкових гармат "Рапiра-С" пiдполковник Самiйло. Привiтавшись, Москаленко обiйшов стрiй, з задоволенням вiдзначаючи вiдмiнну виправку та акуратний зовнiшнiй вигляд солдат i сержантiв бригади. Щоправда, особовим складом бригада була укомплектована всього на третину.
Повнiстю був укомплектований тiльки один дивiзiон, ще один вiдбув до столицi пiд командуванням виконуючого обов"язки начальника штабу бригади, де отримував матерiальну частину, особовий склад iнших частин i пiдроздiлiв проходив навчання в учбових частинах Навчального Центру "Десна". I хоч формування тiльки-тiльки почалося, до кiнця мiсяця потрiбно було його завершити.
Сильне високорухоме вогневе протитанкове з"єднання - такою повинна була стати бригада. Вона складалася з п"яти окремих дивiзiонiв самохiдних протитанкових гармат "Рапiра-С", дивiзiону самохiдних зенiтних установок, мiнно-саперного i автотранспортного батальйонiв, розвiдувальної роти i окремих пiдроздiлiв обслуговування: роти зв"язку, медсанроти, ремонтно-евакуацiйної роти i роти тилового забезпечення. Всього в бригадi мало бути 120 САУ "Рапiра-С", 24 ЗСУ "Iнгулець", 9 гусеничних мiнних загороджувачiв на шасi МТЛБ, бiльше двохсот автомобiлiв рiзного призначення i понад п"ятдесят мотоциклiв.
Засмучувало полковника те, що був вiдсутнiй мотопiхотний батальйон, про необхiднiсть якого вiн особливо наголошував у своїй доповiднiй записцi. Це значно зменшувало самостiйнiсть бригади при дiях в складi рухомих загонiв загородження i означало залежнiсть вiд загальновiйськових командирiв.
Основною своєю зброєю - самохiдними протитанковими гарматами "Рапiра-С" - був укомплектований тiльки один, сiмдесят перший окремий дивiзiон бригади, але його командир запевнив полковника, що графiк надходження технiки дотримується суворо, щотижня пiдготовлений в учбовому центрi особовий склад вiдбуває на київський танкоремонтний завод у Броварах, де отримує повнiстю технiку i до кiнця тижня ешелон прибуває в пункт тимчасової дислокацiї на Широколанiвський полiгон. В кiнцi червня бригада в повному складi мала вiдбути на Миколаївщину для вiдпрацювання задач бойової пiдготовки...
Те, що перший раунд в двобої бронi та снаряда виграла легка протитанкова артилерiя калiбром 37-47 мiлiметрiв, стало зрозумiло пiсля перших боїв цих гармат з танками в Iспанiї. Для бiльш-менш тямовитого iнженера, а тим бiльше вiйськового професiонала, було зрозумiлi подальшi дiї конструкторiв танкiв - збiльшення товщини бронi. Так само було ясно, який хiд у вiдповiдь зроблять артилеристи - збiльшать калiбр протитанкової гармати. Саме таку гармату в Українi почали проектувати ще в тридцять шостому роцi, вiдразу пiсля перших повiдомлень про результати дуелей танкiстiв i протитанкiстiв. I вже наступного року з"явилася нова гармата "Стилет" - легка, калiбром 57 мiлiметрiв, вагою всього дев"ятсот кiлограмiв. Її бронебiйний снаряд пробивав стомiлiметрову броньову плиту на вiдстанi тисячi п"ятисот метрiв. Гармата була вiдносно легка i її можна було перекочуватися на полi бою силами обслуги, вона була низька i це дозволяло легко маскувати її в протитанкових засадах. Спецiально для транспортування гармати був розроблений малий броньований гусеничний тягач-транспортер "Унiверсал". Так з"явилася ПТГ "Стилет-Б" - буксирована 57-мiлiметрова протитанкова гармата. А через рiк - її самохiдний варiант "Стилет-С", оскiльки танки мали перевагу перед протитанковими гарматами в рухливостi, а, значить, могли вибирати час, мiсце i напрям атаки. Нова протитанкова самохiдка, - її називали винищувачем танкiв, - тепер звела нанiвець цю перевагу. А оскiльки висота машини була всього метр сорок сантиметрiв i у неї був потужний двигун - форсована модифiкацiя чотирьохцилiндрового карбюраторного мотора, який ставили на новi луцькi всюдиходи, - то це був серйозний противник для танкових пiдроздiлiв. Мотопiхотнi i механiзованi бригади отримали по дивiзiону таких САУ з 24 машин. Для посилення територiальних дивiзiй в Оперативних Командуваннях формувалися окремi винищувальнi протитанковi полки цих самохiдних гармат.
Однак, навiть "Стилети" проблему стiйкої протитанкової оборони не вирiшували повнiстю. Було зрозумiло, що подальше збiльшення товщини бронi танкiв не забариться, а, отже, необхiдно було мати чим вiдповiсти на передбачуваний виклик танкових конструкторiв. (Тим бiльше, що українськi танковi КБ вже почали проектування танкiв з протиснарядною бронею. I це був тiльки початок гонки.) Пошуки нових способiв боротьби з броньованими цiлями не припинялися. Подальшi дослiдження в областi ствольної артилерiї привели через розробку гармат з конiчним каналом ствола до появи нових ПТГ з гладкою трубою i снарядом з пiдкалiберним бронебiйним осердям великої довжини. Потрiбно зазначити, що протитанковi гармати з конiчним стволом розроблялися в багатьох країнах, але вiд них вiдмовилися в зв"язку зi складнiстю виробництва i недовговiчнiстю самого ствола. Переваги конiчного ствола заключалися в реалiзацiї принципу "корка i голки". Вiдомо, що з точки зору внутрiшньої балiстики найбiльш вигiдний снаряд великого дiаметра i малої ваги i вiдповiдно малого поперечного навантаження. Велика площа перетину, мала iнерцiя i низький опiр руховi снаряда в каналi ствола забезпечують найбiльш повне використання тиску порохових газiв для надання такому "корковi" високої початкової швидкостi. А для зовнiшньої балiстики, навпаки, оптимальним рiшення є "голка" малого дiаметра з довгою оживальною частиною, якомога меншою площею поперечного перетину i високим поперечним навантаженням, що зменшує втрату швидкостi через опiр повiтря. Принцип "корка i голки" був найбiльш вдало реалiзований в гарматах з гладким стволом та пiдкалiберних снарядах з пiддоном, який вiддiляється, i важким опереним осердям великої довжини. Нова ПТГ отримала назву "Рапiра-Б". Але буксирований варiант був занадто важким - вага цiєї артсистеми досягала майже трьох тонн i вручну обслуга гармати не могла легко перемiщати "Рапiру" на полi бою, маневренiсть її була низькою - отже, як мобiльний протитанковий засiб ця гармата не дуже годилася.
(Потрiбно зазначити, що Чернiгiвський Державний арсенал розробив цiлу лiнiйки таких гармат з гладким стволом. Починали з калiбру 75 мiлiметрiв, але дослiднi стрiльби виявили його слабкiсть в боротьбi з бронецiлями на великих вiдстанях. Тому перейшли на новий калiбр в 90 мiлiметрiв. Нестандартний калiбр пояснювався наявними можливостями обладнання та iнструменту. I в подальшому збiльшення йшло з таким кроком: 90, 105, 115, 120, 125, 140 i 155 мiлiметрiв. Але такi потужнi артсистеми поки що були не потрiбнi, однак все було готове для їхнього запуску у виробництво в разi появи у РСЧА нових танкiв з товстою бронею i сильним озброєнням. Вiйськова розвiдка ще в сороковому роцi добула вiдомостi про розробку конструктором Грабiним нової гармати калiбром 107 мiлiметрiв для танкiв типу КВ.)
I тому ПТГ НК-12 "Рапiру" встановили на новий винищувач танкiв на шасi Т-36. Так з"явилася самохiдна протитанкова гармата "Рапiра-С" - повнiстю закрита САУ з лобовою бронею в сiмдесят мiлiметрiв та гладкоствольною гарматою в закритiй рубцi. Ще одним достоїнством нової САУ було застосування механiзованої боєукладки i механiзму заряджання - скорострiльнiсть досягала 14-16 пострiлiв на хвилину, дуже високий показник, заряджаючий ледь встигав би подавати снаряди вручну. Але його замiнили механiзмом i екiпаж машини складався всього з трьох осiб. Однак вже першi навчання в умовах максимально наближених до бойових виявили необхiднiсть оснащення САУ зенiтною кулеметною установкою i введення в склад екiпажу стрiльця - досягти в сучаснiй вiйнi успiху без надiйного прикриття вiд ударiв з повiтря неможливо. А протитанковi мобiльнi резерви - бо саме для них i розроблялася нова САУ, - повиннi будуть дiяти там, де не буде вiйськ, або вiйська i їхнi системи ППО будуть дезорганiзованi. Очевидно, що сподiватися в такiй обстановцi на надiйнiсть прикриття штатних засобiв ППО загальновiйськових з"єднань не можна. Бiльш того, теоретичнi розрахунки i практичнi навчання довели, що протитанковий резерв армiйської групи у фронтовiй обороннiй операцiї на стратегiчному напрямку ще при висуваннi на рубiж розвертання буде нести втрати перш за все вiд ударiв з повiтря. А коли врахувати, що прорив танкових i механiзованих з"єднань противника прикриватимуть з"єднання броньованих штурмовикiв, то протитанковi резерви можуть бути знищенi ще до вступу у бiй. Логiчний виводом звiдси було введення у склад протитанкових бригад штатних засобiв ППО - дивiзiону ЗСУ i встановленням на кожну САУ зенiтної кулеметної установки, яку спочатку обслуговував командир машини. А оскiльки вiн мав у бою виконувати свої штатнi обов"язки, то в найбiльш вiдповiдальний момент САУ залишалася без захисту. Рiшення було прийнято негайно - в склад екiпажу ввели стрiльця, що мав захищати машину також i вiд пiхоти в ближньому бою...
...Генерал Федоренко останнiм часом працював по двадцять годин на добу. I не один вiн. Весь Генеральний Штаб з квiтня знаходився майже на казарменому положеннi - обстановка на кордонi з Радянським Союзом складалася тривожна. В Радянськiй Бiлорусiї формувалися двi загальновiйськовi армiї, три армiї формувалися на схiдному напрямку, в Бєлгородськiй, Воронезькiй, Ростовськiй областях Радянської Росiї, двi загальновiйськовi армiї на Пiвнiчному Кавказi. I все це всього за двiстi-двiстi п"ятдесят кiлометрiв вiд українського кордону. I кожна армiя, за даними розвiдки мала у своєму складi три-п"ять артилерiйських полкiв, не рахуючи власної артилерiї корпусiв та дивiзiй. Це була дуже серйозна сила, на напрямках головного удару радянськi вiйська могли зосередити до двохсот гармат великого калiбру на один кiлометр фронту. А враховуючи те, що радянська артилерiя швидкими темпами отримувала вiд промисловостi найкращi у свiтi гармати i проблем з боєприпасами для них - як в роки Великої вiйни, - у РСЧА нiяких не виникне, товариш Сталiн про це потурбувався заздалегiдь, з тридцять дев"ятого року промисловiсть СРСР працювала у режимi воєнного часу, то було над чим задуматися керiвникам Української Держави.
З досвiду Свiтової вiйни i з численних дослiдних навчань двадцятих-тридцятих рокiв було визначено, що коли на кожен кiлометр фронту у противника буде двiстi-двiстi п"ятдесят великокалiберних гармат, то нiяка оборона проти такої сили не встоїть, нi польова, нi довготривала. Шести i восьми дюймовi снаряди розтрощать i примiтивнi траншеї з блiндажами в п"ять накатiв, i залiзобетоннi вогневi споруди з двох i трьохметровими стiнами i броньовими ковпаками. Дiєвим захистом при такiй щiльностi артилерiї може бути тiльки одне - не давати противнику можливостi вести артилерiйський вогонь. Проведенi дослiдження показали, що для цього потрiбно мати: по-перше, добру iнструментальну розвiдку в артилерiйських дивiзiонах i полках, по-друге, дальнiсть стрiльби основних артсистем дивiзiй, корпусiв та армiй повинна досягати тридцяти-сорока кiлометрiв. Проведенi українськими артилеристами в тридцятих роках дослiдження довели, що традицiйними методами досягти такої дальностi стрiльби важко i дуже, дуже дорого. Коротко задача для артилерiйських конструкторiв звучала так: новий ствол, новий снаряд, новi метальнi речовини. Традицiйнi методи для вирiшення цiєї задачi не годилися. Потрiбнi були iншi технiчнi рiшення.
I вони були знайденi.
З середини тридцятих рокiв почали входити в активне життя тi, хто виростав, виховувався i вчився вже у вiльнiй, незалежнiй країнi. Для них було природним - завдяки закладеним ще на початку розбудови Української держави пiдвалинам виховання i навчання молодi - самим прокладати дорогу в життi, шукати найкраще вирiшення посталих проблем, бути лiдером.
I ось цi молодi, однак вже впевненi у своїх силах, знаннях i вмiннi здiйснювати задумане ними, люди взялися за вирiшення проблеми далекобiйностi артилерiйських систем. Втiм, не можна сказати, що ця проблема була новою. Однак рiшення її було знайдено при розв"язаннi iншої важливої проблеми.
Ще в роки Великої вiйни, коли гримiли позицiйнi бої на Захiдному фронтi, намагалися посилити снаряди польових гармат. Традицiйно це пробували вирiшувати зменшенням товщини стiнок снарядiв, але тут виникала загроза, що внаслiдок колосальних перевантажень при пострiлi, стiнки не витримають i снаряд зруйнується в стволi. Намагалися збiльшити довжину снаряда, але снаряд не мiг мати довжину бiльш нiж в п"ять калiбрiв, iнакше в польотi вiн втрачав стiйкiсть i летiв по траєкторiї, вельми далекiй вiд розрахункової. "Винним" був ведучий поясок, який знаходився в придоннiй частинi снаряда. У надмiрно витягнутого снаряда, який опирається на нарiзи цим ведучим пояском, змiщувався центр мас - звiдси i невдачi.
Цими проблемами, разом з дослiдниками в iнших країнах, займався у Францiї генерал Шербаньє. I в 1918 роцi йому прийшла iдея замiнити ведучий поясок виступами на корпусi подовженого снаряда. Тодi при пострiлi тиск припаде не на вузький ведучий поясок i таку ж вузьку частину ствола, яка з ним стикається, а на досить велику дiлянку ствола i корпуса снаряда. Це повинно було забезпечити стiйкiсть польоту останнього, оскiльки поперечне навантаження у нього буде бiльше, нiж у звичайного, короткого.
Пiсля виготовлення дослiдних стволiв i снарядiв довжиною в 9-10 калiбрiв - вже пiсля Великої вiйни - провели експериментальнi стрiльби. Результати були вражаючими i давали певнi надiї. Коли звичайна 155-мiлiметрова гармата системи Шнейдера могла закинути штатний, 43-кiлограмовий снаряд на 22 кiлометра, то нова стрiляла з тим же зарядом подовженими 60-кiлограмовими снарядами з готовими виступами на 32 кiлометра! Крiм того, гармати Шербаньє витримували без помiтного збитку пiвтори тисячi пострiлiв - звичайнi пiсля такої кiлькостi пострiлiв довелося б вiдправляти на переплавку! Результатами цих дослiдiв французи подiлилися з англiйськими артилеристами, i тi таким самим чином переробили 203-мiлiметрову (вiсiм дюймiв) гармату, подовживши її ствол до ста двадцяти двох калiбрiв. Дальнiсть стрiльби гармати снарядом Армстронга вагою в 109 кiлограмiв i початковою швидкiстю 1500 метрiв за секунду перевищила стокiлометровий рубiж i досягла 110 кiлометрiв! I вага цiєї артсистеми не йшла нi в яке порiвняння iз знаменитою гарматою "Колоссаль", з якого нiмцi обстрiлювали Париж весною сiмнадцятого року, вона була значно менша 750-тонного монстра, породженого "похмурим тевтонським генiєм".
Щоправда, тут було ще одне бiльш суттєве "але...".Крiм переваг у далекобiйностi, масi снаряда i живучостi стволiв новi артсистеми мали значно бiльше недолiкiв, якi зводили нанiвець усi якiснi переваги. Велика складнiсть конструкцiї нових гармат, на порядок менша скорострiльнiсть в порiвняннi зi звичайними гарматами, а головне, неможливiсть виготовляти у потрiбнiй кiлькостi снаряди, якi мали складну форму i були значно дорожчими за традицiйнi. А снарядiв у новiй вiйнi знадобиться дуже i дуже багато. Це було очевидно. Втiм, про нову вiйну у Європi нiхто не бажав думати, тут ще не вiдiйшли вiд минулої...
До того ж, зiграв свою роль i швидкий розвиток авiацiї. Зокрема, загальне захоплення доктриною iталiйського генерала Дуе, який вважав, що авiацiя впорається з усiма задачами в майбутнiх битвах, включаючи i сугубо артилерiйськi, поклало край цим багатообiцяючим дослiдам.
Одним словом, перспективну iдею в європейських армiях благополучно "поклали пiд сукно". Бо полiтики боролися за мир, проголошуючи промови у Лiзi Нацiй, англiйцi сподiвалися на природний протитанковий рiв пiд назвою Ла-Манш, французи на нову Китайську стiну - "лiнiю Мажiно", а що ж до усяких там рiзних чехiв-полякiв-румунiв, то вони мали покладатися на мiжнароднi договори з сильними країнами.
В Українi ж ситуацiя була принципово iншою. Неспокiйний сусiда, який марив Свiтовою Революцiєю, був поряд, ось вiн, на пiвночi i сходi. I українцi добре розумiли, що першими пiд сталiнську сокиру потрапить саме їхня країна. I боронитися випадає самим українцям, бо нiхто, крiм них самих, не стане на захист неньки-України, європейцi вiйни не бажали i вважали можливим "умиротворення" комунiстичного монстра рахунком України, тим бiльш, що пiд боком у Францiї набирала сили нацистська Нiмеччина, а комунiстичнi вождi в Кремлi поговорювали лише про повернення втрачених Росiйською iмперiєю "своїх iсконних" територiй. Думка людей, якi на цих територiях жили споконвiкiв, нiкого в Європi не цiкавила...
Для вирiшення задач по розробцi нових артсистем в Чернiговi був заснований Державний Арсенал - дослiдний центр, наукове i виробниче об"єднання Управлiння озброєнь Збройних Сил України.
В Українi теж провели дослiди з снарядами з готовими виступами i визнали цей напрям перспективним для розвитку польової артилерiї. Для початку виготовили батарею з восьми дослiдних семидюймових - 178 мiлiметрiв - далекобiйних гармат на залiзничних транспортерах. Принципових недолiкiв не знайшли i було прийняте рiшення продовжити роботи в цьому напрямку. Перед конструкторами нової артилерiйської системи постали чисто технiчнi задачi, якi можна i потрiбно було вирiшити. I перше рiшення було очевидним: звести участь людини в обслуговуваннi нової артсистеми до мiнiмуму. Так з"явилася механiзована боєукладка i механiзм заряджання, вони вивели з обслуги заряджаючого: снаряд в ствол подавав механiзм, який виключав його заклинювання внаслiдок не потрапляння виступiв снаряда в нарiзи ствола. Потiм ввели балiстичний обчислювач i автоматичне введення установок стрiльби. I в результатi обслуговували нову гармату всього три людини: командир, навiдник i оператор механiзму заряджання.
Таким чином задача по створенню нового ствола i нового снаряда для майбутнiх артилерiйських систем була вирiшена. Але вирiшена частково, тiльки в принципi дiї. Спроби сконструювати новi артсистеми на основi традицiйних схем зазнали невдачi - зразки виходили важкими, складними у виготовленнi i експлуатацiї, ненадiйним у використаннi. Потрiбно було розробляти новi схеми i на цiй основi створювати новi конструкцiї. Iснуючi типи вузлiв i агрегатiв традицiйних артилерiйських гармат для нових артсистем не годилися. Потрiбно було заново створювати лафети i їхнi вузли: противiдкатнi пристрої, верхнiй i нижнiй станки, механiзми заряджання, потрiбнi були новi прицiльнi пристрої, нова ходова частина i т.д.
Але артилерiйська гармата, якою б досконалою вона не була, сама по собi не знищує противника. Противника знищує снаряд, який вистрелює гармата. Крiм традицiйних, осколкових та фугасних снарядiв, призначених для ураження живої сили i руйнування оборонних та iнших споруд, були розробленi новi снаряди: димовi, освiтлювальнi, касетнi. Касетнi споряджалися осколковими та протитанковими суббоєприпасами i були призначенi для знищення площадних цiлей, насамперед броньованих машин i пiхоти. Новий, розроблений чернiгiвським Арсеналом, 155-мiлiметровий касетний снаряд для ураження бронетехнiки споряджався тридцятьма осколково-кумулятивними боєприпасами, для ураження розташованої вiдкрито iнфантерiї вiн мiг нести шiстдесят чотири бойових осколкових елемента. Дослiднi стрiльби довели, що застосування таких снарядiв значно зменшує кiлькiсть боєприпасiв, потрiбних для знищення однiєї цiлi, наприклад, артилерiйської батареї, яка знаходиться на обладнанiй вогневiй позицiї.
Пiсля всiх наукових i дослiдних робiт в областi польової артилерiї прiоритетним напрямом розвитку було визнано створення гаубичних систем, основним був прийнятий калiбр 155 мiлiметрiв, на вiдмiну вiд традицiйного шестидюймового - 152 мiлiметра. Такий перехiд пояснювався можливiстю використати досягнення французiв в царинi далекобiйних гармат. Ще в кiнцi двадцятих рокiв Українська армiя закупила два дивiзiони - 24 одиницi - найкращих гармат Свiтової вiйни GPF калiбром 155 мiлiметрiв. В 20-i i на початку 30-их рокiв українськi артилерiйськi конструктори, iнженери i технологи намагалися вдосконалити i модернiзувати цю систему. Був розроблений новий лафет з розсувними станинами, з чотирма пневматичними спареними колесами, що розташовувалися попереду. В цiлому нова гармата базувалася на розробках французьких конструкторiв i всi полiпшення вносилися в уже iснуючу 155-мiлiметрову гармату GPF. Довжину ствола збiльшили до п"ятдесяти двох калiбрiв. На вогневiй позицiї колеса пiднiмалися, а лафет опускався на пiддон. Дослiднi стрiльби довели високу точнiсть стрiльби i стiйкiсть нової гармати. В кiнцi тридцятих рокiв був розроблений важкий артилерiйський тягач для цiєї гармати, а в сорок другому прийнята на озброєння важка 155-мм самохiдна установка для артилерiйських полкiв механiзованих вiйськ.
Однак основу української артилерiї на 1938 рiк складали знаменитi росiйськi тридюймiвки, ветерани великої вiйни. Бiльшiсть артилерiйських полкiв територiальних дивiзiй була озброєна саме такими гарматами. Їх налiчувалося в вiйськах i на складах близько двох тисяч одиниць. Судетська 1938 року криза виявила необхiднiсть переозброєння територiальних вiйськ новими артсистемами. На той момент в складi ТАОУ налiчувалося 25 дивiзiй, кожен полк дивiзiї мав свiй артилерiйський дивiзiон з 24 трьохдюймових гармат. Планувалося в майбутньому ввести до складу дивiзiї полк 105-мм гаубиць, але полiтична ситуацiя в Європi пришвидшила хiд подiй. Раптом виявилося, що швидко озброїти "територiалiв" гаубичною артилерiєю неможливо. Розробленi на базi чеських i нiмецьких артсистем 105-мiлiметровi гаубицi були дорогими, низькотехнологiчними. Головне ж полягало в тому, що гаубицi цього калiбру потребували снарядiв, якi в порiвняннi з боєприпасами тридюймiвок були значно дорожчими. Звичайно, в разi вiйни з цим нiхто б не рахувався, але вiйни ще, на щастя, не було i грошi потрiбно було рахувати. Тому пiсля пошукiв було ухвалено рiшення закупити в Великiй Британiї щойно розроблену i прийняту на озброєння 25-фунтову (87,6 мм) гармату-гаубицю. Такий калiбр робив можливим модернiзацiю старих тридюймiвок, мав вiдносно дешевий боєприпас, давав можливiсть бiльш гнучкого його застосування внаслiдок "напiвунiтарностi" пострiлу. До кiнця 1941 року перестволили всi наявнi - 1422 одиницi - 76-мм польовi гармати, модернiзували лафет, артилерiйський хiд замiнили на автомобiльнi пневматики. Тодi ж випустили першу серiю нових гармат-гаубиць по кресленням отриманим вiд британцiв. До кiнця року пiдприємства ВАТ "Пiвденноукраїнськi механiчнi заводи" випустили близько двох тисяч цих гармат-гаубиць. Спроби полiпшити цю артсистему зробили вiдразу ж пiсля початку серiйного виробництва. Вже в груднi сорок першого року випробували три станинний лафет - вiн дозволяв вести круговий обстрiл, що було вкрай цiнним для протитанкової оборони. Довжина ствола збiльшилася до 42 калiбрiв - в оригiналу ствол мав довжину 31 калiбр, внаслiдок дальнiсть стрiльби виросла з 12 тисяч до 15 тисяч метрiв; було встановлене дульне гальмо.
Однак основною ударною силою Сухопутних Вiйськ ЗСУ були танковi та механiзованi бригади. Вони потребували бiльш потужної артилерiї. I в тридцять дев"ятому роцi були розробленi та прийнятi на озброєння Української армiї легкi гаубицi калiбром 105 i 155 мiлiметрiв для пiхотних i мотопiхотних полкiв механiзованих i танкових бригад i дивiзiй (на вiдмiну вiд традицiйного для росiйської армiї калiбру 122 мiлiметра), гармати-гаубицi калiбром 155 мiлiметрiв для корпусної i армiйської артилерiї. Для далекобiйної артилерiї РГК розробили артилерiйськi установки на залiзничних транспортерах.
Для танкових i мотопiхотних полкiв розробляли самохiдну артилерiю на базi буксированих артилерiйських систем. Тим бiльше, що навчання виявили неможливiсть застосування артсистем на механiчнiй тязi - конi, як тяглова сила, вiдiйшли в минуле для українських артилеристiв ще на початку тридцятих рокiв, - на головних стратегiчних напрямках вiйни: Харкiвському i Донецькому. Необхiдним став перехiд на самохiднi установки, оскiльки буксированi артсистеми мали низьку мобiльнiсть i не мали броньового захисту, а значить, приреченi на швидке знищення штурмовою авiацiєю...
...Давним давно мудрий китаєць на ймення Сунь-Цзи написав у трактатi про вiйну: "Правило ведення вiйни полягає в тому, щоб не покладатися на те, що супротивник не прийде, а покладатися на те, з чим я зможу зустрiти його; не покладатися на те, що вiн не нападе, а покладатися на те, що я зроблю його напад неможливим для нього...". Коли якась країна має неспокiйного сусiда, лiдери якого марять Свiтовою Революцiєю, мають необмеженi сировиннi ресурси, створену з чиєюсь безкорисливою допомогою потужну вiйськову промисловiсть, здатну виробляти гори озброєння, i без вагань поставлять пiд рушницю п"яту частину своїх пiдданих, тодi у цiєї країни, якщо вона не хоче потрапити у "союз нерушимий", з"являється важковирiшувана проблема - необхiднiсть мати чималу армiю. А це дуже обтяжливо для економiки.
В Українi на сiмдесят з лишнiм мiльйонiв жителiв кадрова армiя налiчувала лише двiстi п"ятдесят тисяч воякiв. Основну ж частину Збройних Сил складали частини, якi називалися офiцiйно "Територiальна Армiя Оборони України" чи "територiальнi формування", неофiцiйно ж їх звали "партизани".
Ви хочете знати, що це таке? Будь ласка!
Пройдiться вулицями Харкова, Сум, Чернiгова. Коли бачите чоловiка вiком вiд двадцяти п"яти до сорока рокiв, спортивної статури, з прямим жорстким поглядом, з владною складкою губ, не сумнiвайтеся - перед вами офiцер запасу. Зайдiть ввечерi у будь-який шинок, в робiтничий клуб чи на танцмайданчик i пошукайте у натовпi спортивного хлопця з накачаними м"язами, зi значком майстра спорту, парашутиста, ралiста, планериста, коротко стриженого з прямою осанкою - не майте сумнiву, цей парубок унтер-офiцер або рядовий першого класу "територiального вiйська". В глибинних районах України ймовiрнiсть натрапити на такого "партизана" складатиме трохи менше - вiдсоткiв так вiсiмдесят-дев"яносто. I коли думаєте, що "партизан" це такий собi вахлак i тюхтiй, то ви, шановний, глибоко помиляєтеся. Справа в тому, що Україна вiдмовилася вiд принципу загальної вiйськової повинностi, як способу комплектування армiї, i служба у вiйську була справою добровiльною. Потрапити до вiйська можна було тiльки пiсля жорсткого, а часом i жорстокого, вiдбору i лише за власним бажанням. Сповiдувався принцип: "не хочеш - не служи...", однак, не сподiвайся, голубе, що i тебе, а, головне, твою власнiсть хтось буде захищати. Але коли ти служиш, то отримуєш достойну платню. I кадровi вiйськовики української армiї, вiд рядового третього класу до Головнокомандувача Збройних Сил, отримували дуже велику грошову винагороду за свою службу, нижня межа становила не менше десяти мiнiмальних зарплат для рядового вояка, який лише пройшов курс молодого бiйця i починав свою вiйськову кар"єру. Тi, хто вiдслужив строкову, переходили, в бiльшостi, до "Територiальної Армiї Оборони" i служба ця компенсувалася чималими пiльгами. Це було добре, але...
Але всi вiйськовики були найманими службовцями i обходилися державi у немалу копiйчину. Тобто, це була дуже дорога армiя, а тому мала за чисельнiстю. Такий принцип формування армiї мав свої переваги. До лав захисникiв Батькiвщини не потрапляла всяка наволоч, яка опиняється у армiях країн, що комплектується на основi загальної вiйськової повинностi. В таку армiю йшло найсучаснiше озброєння, така армiя займалася тiльки бойовою пiдготовкою, служити в армiї було престижно, нарештi.
Ось тiльки був один дуже суттєвий великий мiнус...
В разi, коли супостат застосує принцип "парового котка", така армiя воюватиме дуже недовго. Бо в сучаснiй вiйнi, панове, все вирiшують ресурси. А тому кадрова армiя становила всього тiльки десяту частину вiд всiх Збройних Сил України. Дев"ять десятих сухопутного вiйська складала "Територiальна Армiя Оборони України", тобто, "партизани". Кожен "партизан" зберiгав дома особисту зброю i польове обмундирування. Кожен "партизан", який жив у прикордоннiй смузi, мав у власноруч обладнанiй криївцi десять боєкомплектiв i все необхiдне для самостiйного ведення бойових дiй на протязi десяти дiб. Кожен щотижня, в п"ятницю, проходив одноденнi збори у складi свого пiдроздiлу, а щомiсяця тридобове навчання в складi загону самооборони. Кожен "партизан" у вiцi до тридцяти п"яти рокiв регулярно через дванадцять мiсяцiв призивався на тримiсячне навчання у складi бригади або корпусу територiальної оборони, яке закiнчувалося чотиритижневими маневрами. I коли ви, панове, вважаєте, що "партизанами" були всякi недоумки, нехлюї та гультiпаки, якi не змогли вiдкрутитися вiд призову, то ви, любi мої, дуже помиляєтеся. Справа в тому, що стати "партизаном" було ой, як непросто!
Хоч, звичайно, нiчого хитрого тут не було. А було те, що той же мудрий китаєць Сунь-Цзи давним-давно вивiв у своєму трактатi "Про вiйну": "...обдуманiсть дiй розумної людини полягає у тому, що вона обов"язково поєднує вигоду i шкоду. Коли з вигодою сполучають шкоду, зусилля можуть привести до потрiбного результату; коли зi шкодою сполучають вигоду, бiда може бути усунута. Тому князiв пiдкорюють собi шкодою, змушують служити собi справою, спокушають йти в потрiбному напрямку вигодою...". А вигода у тих, хто ставав до лав "партизан", була очевидною. Все полягало, панове, у податковому законодавствi. Кожен українець, який мав рухоме чи нерухоме майно, а, отже, був потенцiйним кандидатом у "буржуазнi елементи" i мав у перспективi перемоги любителiв спiльного майна животiння у Сибiру, або кулю у потилицю в "чекiстському" пiдвалi - про рiзникiв Харкiвської "чека" в Українi ще не забули! - сплачував високi податки. Але, як це ведеться, була категорiя власникiв, якi отримували неслабi пiльги. Так-так, ви маєте рацiю, це були так званi "партизани"! В прикордонних з СРСР районах пiльги для "територiалiв" складали дев"яносто, а часом i всi сто, вiдсоткiв. В глибинних районах України на кордонах з нормальним демократичними країнами - не менше сiмдесяти п"яти. I кожен власник землi, будiвель, засобiв виробництва - а таких в Українi було дев"ять з десяти - спав i бачив себе оцим самим "партизаном"!
Тому Гетьман, пiдписуючи в двадцять другому роцi Указ про створення "Територiальної Армiї Оборони України", сказав, що її бiйцi знають, що вони захищають, а своє кровне українець захищатиме завзято. I, - додав Павло Петрович, поставивши пiдпис пiд Указом, - такий стан речей у державi йому дуже подобається! Тим бiльше, що з самого початку iснували конкуренцiя i дух суперництва мiж кадровиками i "територiалами", втiм, звичайна рiч у всiх армiях свiту...
...До вiйни потрiбно готуватися i готуватися потрiбно довго. Готуватися потрiбно так, щоб ворог нiчого не запiдозрив, або, принаймi, нiчого не розумiв якийсь час, достатнiй для того, щоб противник, усвiдомивши, врештi-решт, що вiдбувається, не встигав пiдготуватися сам. I СРСР готувався, готувався так, як нiхто ранiше. Тiльки ж це не пройшло мимо очей i вух української вiйськової i полiтичної розвiдки. I через дуже короткий час на стiл Гетьману України Павлу Скоропадському лiг приблизний оперативний план радянського наступу - тим бiльше, що варiантiв у "червоних маршàлiв" було не так вже й багато.
Для проведення наступальної операцiї стратегiчного масштабу потрiбно скласти план цiєї операцiї. I чим бiльший просторовий розмах наступу, тим план стає все бiльш складнiшим i важко виконуваним. А планування вiйськових операцiй є найбiльш важким плануванням з усiх видiв планувань. Потрiбно узгодити дiї багатомiльйонних людських мас, вiдпрацювати взаємодiю рiзнорiдних частин цих мас, їхнiх елементiв. Потрiбно спланувати забезпечення вiйськ матерiальними засобами ведення вiйни - вiд боєприпасiв i палива до кальсон i онуч. I так, щоб авiацiйний полк не отримав пiдкови i збрую, а танковий батальйон - овес з сiном. Потрiбно спланувати перемiщення частин i з"єднань i їхнє розташування в нових районах. Потрiбно... потрiбно... потрiбно... I всi цi "потрiбно" включають в себе десятки i сотнi iнших "потрiбно"...
Робiтничо-Селянська Червона Армiя досвiд такого планування мала. Численнi навчання: Великi Бiлоруськi маневри в 1936 роцi, Московськi навчання в 1935 i 1937 роках, меншi за масштабом навчання i маневри в Азiатськiй частинi СРСР дали досвiд такого планування на, фактично, континентальному, рiвнi.
Отже, план вiйни комунiстичної iмперiї, яка вже набрала силу завдяки безкорисливiй допомозi демократичних країн Заходу, проти незалежної України рано чи пiзно буде створено. Яким вiн буде?
Весь театр майбутнiх воєнних дiй можна роздiлити на три оперативно-стратегiчнi напрямки i два оперативних: Бiлоруський (Полiськi болота) оперативно-стратегiчний напрямок, Чернiгiвський (Пiвнiчний) ОСН , Харкiвський (Схiдний) ОСН, Кримський ОН i Азово-Донецький ОН.
Головним буде визнано Харкiвський оперативно-стратегiчний напрямок. Тут, внаслiдок танкодоступної мiсцевостi будуть зосередженi найбiльшi зусилля РСЧА, її кращi рухомi з"єднання на цьому напрямку можуть наступати на широкому фронтi. Вiд Грайворона до Кременчука всього двiстi двадцять кiлометрiв - десять мотогодин ходу. А вiд Кременчука можна повернути на пiвдень i без зупинки - природних перешкод тут немає, правий фланг ударного угрупування буде прикритий широкою водною перепоною, Днiпром, i тут є розвинута мережа комунiкацiй, - вийти за двадцять ходових годин до Марiуполя на з"єднання з армiями, якi наступатимуть вiд Ростова вздовж пiвнiчного узбережжя Азовського моря.
I тодi бiльша - i краща - частина української важкої промисловостi опиниться в руках любителiв спiльного майна. А без оборонних пiдприємств Лiвобережжя: без двигунiв, танкiв i лiтакiв Харкова, без метала i вугiлля Донбасу, без автомобiлiв i броньового прокату Днiпропетровська (колишнього Катеринослава), без алюмiнiю i моторiв Запорiжжя (колишнього Олександрiвська), без бронi Марiуполя довго українська армiя не протримається. Допомiжний удар армiй з пiвночi завершить розгром українських вiйськ на Лiвобережжi i приведе до втрати столицi України. Пiсля цього захоплення Таврiї та Кримського пiвострова не становитиме великої проблеми, а разом з Кримом Україна втратить основнi вiйськово-морськi бази на Чорному морi i свiй флот. Морська ж авiацiя вiдродженого Радянського Чорноморського флоту не дасть окремим кораблям втекти в Одесу чи за Протоки на українськi бази в Середземному морi.
Другий по могутностi удар буде нанесено в Бiлорусiї через Полiськi болота. Навiть коли вiн завершиться невдачею, дiї радянської дальньої авiацiї паралiзують роботу оборонних пiдприємств на правобережжi Днiпра: Волинського, Галицького, Подiльського та Причорноморського промислових районiв.
В українському Генеральному Штабi це стало зрозумiлим пiсля проведення РСЧА в тридцять п"ятому роцi широкомасштабних Московських маневрiв, де було вiдпрацьованi ключовi елементи "глибокої операцiї". Випущений в СРСР фiльм пiд промовистою назвою "Битва за Бєлгород" був закуплений українськими кiнопрокатними компанiями i викликав справжнiй переляк в Народних Зборах - українському парламентi. Натяк схiдного сусiда був промовистим i народнi обранцi враз стурбувалися перспективою близької вiйни з СРСР, а отже, можливiстю скiнчити свої днi на великих будовах комунiзму десь у Сибiру, Казахстану або на Пiвночi за Полярним кругом, i стали вимагати вiд вiйськовикiв вжити дiєвих заходiв у вiдповiдь на цю загрозу i, найперше, збудувати укрiплення в пiвнiчному та схiдному прикордоннi.
Так виникло таке поняття, як "лiнiя Скоропадського", хоч Павло Петрович був категорично проти будiвництва нової Великої Китайської стiни. Однак в тридцять восьмому роцi велике оборонне будiвництво почалося i припинити його, як цiлком безглузде закопування грошей в землю, вдалося тiльки в другiй половинi сорокового року. А взамiн непробивному щиту фортець, фортiв i укрiплених районiв була прийнята концепцiя дальнього вогневого ураження противника. Тобто, захист покладався не на непробивний щит, а на довгий спис, який не допустить противника на вiдстань удару. Щитом повинен був стати меч.
Основна ставка робилася на артилерiю. Це унiверсальний вид озброєнь. Артилерiя використовується вже кiлька столiть. Для Наполеона вона була вирiшальним засобом ведення вiйни. Артилерiя в готовностi до дiї двадцять чотири години на добу, на будь-якiй мiсцевостi, при будь-якi погодi. Вона мобiльна i гнучка. Вся суть артилерiї в її вогневiй могутностi. В кровопролитних битвах Великої вiйни левова частка втрат противника припадала на долю артилерiї. На полях битв тiєї вiйни втрати наземних сил вiд гарматного вогню досягали вiсiмдесяти i бiльше вiдсоткiв. I в майбутнiй вiйнi ця доля виросте ще бiльше.
Одним з аспектiв застосування артилерiї є сама по собi її жахаюча могутнiсть. Пiд час Свiтової вiйни найгiршим було те, що нiкуди не можна було сховатися вiд вогню артилерiї. Вiд кулеметного вогню рятували траншеї, вiд снайперiв ховалися в окопах, але нiкуди не можна було сховатися вiд снарядiв.
Битва при Камбре вiдома масовим використанням танкiв. Але не менш революцiйним було i застосуванням артилерiї британцями. Повiтряна розвiдка ворожих позицiй, зосередження ста i бiльше стволiв великих калiбрiв на один кiлометр фронту дали неймовiрний результат: дев"ять десятих нiмецьких батарей було знищено в ходi артпiдготовки i це визначило успiх атаки британцiв. Масове застосування артилерiї - це основний, вирiшальний фактор на полi бою. Не лiтаки, не танки, не пiхота - саме артилерiя. Артилерiя не тiльки убиває солдатiв противника, вона руйнує їхнiй дух. Не потрiбно бути вбитим чи пораненим. Досить тiльки потрапити пiд масований обстрiл, щоб бойова ефективнiсть вiйськ була пiдiрвана. На бойовищах Свiтової вiйни саме психологiчний вплив дiї артилерiї вирiшальним чином впливав на здатнiсть воювати. Той факт, що обстрiл може початися несподiвано, без попередження, неймовiрно впливав на бойовий дух. Потiм це назвали "психологiчною контузiєю". I цим все сказано про значення артилерiї.
В кожнiй вiйнi, в кожнiй битвi командири зобов"язанi правильно вибирати зброю, яка необхiдна для знищення противника. За двадцять пiслявоєнних рокiв українською промисловiстю був накопичений величезний досвiд, створена матерiальна база i у вiйськовикiв була повна можливiсть замовити i отримати саме ту зброю, яка дiйсно потрiбна i буде максимально вiдповiдати бойовим реалiям. Розробленi, випробуванi i доведенi до певної досконалостi артилерiйськi та ракетнi залповi системи були прийнятi на озброєння i почалася їхня масова поставка у вiйська. За три тiльки роки - з 1939 по 1941 - новi артилерiйськi заводи Львова, Вiнницi, Новокраматорська i Києва поставили дванадцять тисяч артилерiйських гармат калiбром вiд 87,6 до 406 мiлiметрiв i укомплектували ракетною технiкою двадцять п"ять бригад РСЗВ.
Розвиток вiйськового мистецтва в тридцятих роках двадцятого столiття характеризувався значним збiльшенням ролi i мiсця вогневого ураження противника в досягненнi цiлей операцiї. Це було зумовлене створенням нових технiчних засобiв збройної боротьби - танкiв, авiацiї, ракетної артилерiї - i вдосконаленням традицiйної зброї, в першу чергу, артилерiї ствольної. Було очевидним, що в бойових дiях технiчно оснащених армiй чисто арифметична перевага однiєї з сторiн, навiть дуже значна, вже не створює вирiшальних передумов для розгрому противника, коли той володiє бойовим потенцiалом, який забезпечує завоювання i утримання вогневої переваги. Цей бойовий потенцiал визначається кiлькiсно-якiсним станом сил i засобiв, перш за все дальнього вогневого ураження, якими є далекобiйна артилерiя, РСЗВ та штурмова авiацiя. При цьому якiсть має перевагу над кiлькiстю в силу того, що задачi вогневого ураження можуть бути виконанi з бiльшою ефективнiстю меншим числом засобiв ураження, нiж це було ранiше. Таким чином тенденцiя до ведення бойових дiй з меншими людськими втратами зi свого боку, прийнята в цивiлiзованих країнах, визначала зростання ролi вогневого ураження противника, перетворюючи його у вирiшальний фактор, вiд якого буде залежати результат операцiї. Такий висновок - об"єктивна реальнiсть, зумовлена появою нових засобiв i способiв збройної боротьби. Дослiди i досвiд останнiх конфлiктiв в Iспанiї, Абiссiнiї, Китаї, Монголiї пiдтвердили, що загальновiйськовi угрупування не зможуть виконувати бойовi задачi, коли для цього не створенi сприятливi умови: необхiдне спiввiдношення сил i засобiв сторiн, надiйне ураження вогневих засобiв противника, порушення управлiння вiйськами, дезорганiзацiя i придушення систем розвiдки, пiдрив морально-психологiчного стану вiйськ противника. I тут особливу роль має система вогневого ураження противника, яка складається iз взаємозв"язаних частин: власне вогневих засобiв, розвiдки, управлiння, бойового i технiчного забезпечення. Ключовим елементом тут є система управлiння, яка об"єднує всi iншi частини в одне цiле. Тим бiльше, що рiст динамiзму бойових дiй збiльшує дефiцит часу, ускладнює ситуацiю управлiння в визначальнiй його частинi - бойовому плануваннi, спрямованому на узгоджене використання рiзноманiтних сил i реалiзацiю бойового потенцiалу застосованої зброї. Слова Суворова, що воюють "не числом, а умiння" не втратили свого значення з плином часу. Вигiдне спiввiдношення сил є лише передумовою для досягнення успiху у бою. Перемога досягається не стiльки за рахунок нарощування сил, як ретельною пiдготовкою i умiлим веденням бойових дiй, тобто, завдяки мистецтву воєначальника. Талант воєначальника виявляється не тiльки у правильному виборi напряму зосередження основних зусиль, способiв та послiдовностi розгрому противника, але й у визначеннi центрiв оперативної (бойової) стiйкостi його угрупування, ураження яких може привести до рiшучої змiни сил сторiн...
Отже, ймовiрний план вiйни СРСР проти України був зрозумiлий українським генералам.
Таким чином українське командування буде прагнути не допустити прорив радянських вiйськ на дiльницях Глухiв-Суми i Суми-Харкiв, вимотати i знекровити наступаючi з району Бєлгорода-Рильська радянськi армiї. Задача для наступаючих полегшувалася, а для тих, що оборонялися, вiдповiдно, ускладнювалася тим, що двомiльйонний Харкiв - мiсто, де було зосереджено бiльш, нiж чверть всiєї оборонної промисловостi України, знаходився всього за двадцять п"ять кiлометрiв вiд кордону - на вiдстанi артилерiйського пострiлу i захистити його традицiйними засобами було неможливо. Звичайно, тут потрiбно буде тримати жорстку оборону, спираючись на укрiплення Харкiвського УРу, не дати противнику перетнути державний кордон i заглибитися на українську територiю. Але навiть суцiль забудувавши промiжок мiж державним кордоном i мiстом дотами укрiплених районiв неможливо буде запобiгти руйнуванню заводiв та житлових кварталiв - радянська важка артилерiя перемеле Харкiв на купу камiння. Тому ставку в оборонi робили на далекобiйнi артилерiйськi i ракетнi системи i органiзували суцiльне вогневе ураження вздовж кордону на глибину п"ятдесяти-сiмдесяти кiлометрiв вглиб радянської територiї, використовуючи в першу чергу РСЗВ "Торнадо" i "Тайфун", а також далекобiйну залiзничну i самохiдну артилерiю. I, звичайно, штурмову та бомбардувальну авiацiю. Дослiднi навчання показали, що в такому разi наступаючi з"єднання пiхоти будуть втрачати до трьох чвертей свого складу на пiдходi до передової ще до першого зiткнення з українськими вiйськами. А танки будуть знищуватися масованим артвогнем ще до появи на полi бою. Досвiд минулих Свiтової i локальних воєн, численних навчань свiдчив, що найбiльш сприятливi умови для нанесення вогневого ураження наступаючим створюються при виходi їх з районiв розташування, коли захиснi властивостi мiсцевостi значно знижуються i вiйська стають доступнi для засобiв артилерiйської: повiтряної, наземної, технiчної розвiдки. Головне, щоб артилерiйська розвiдка не ловила ґав. А вважати артилерiйських розвiдникiв тюхтiями i неуками не було нiяких пiдстав: артилерiйськi батареї та дивiзiони i пiдроздiли артилерiйської розвiдки бригад були максимально насиченi рiзноманiтною оптичною, фото i звуковою технiкою i забезпеченi радiо i телефонним зв"язком. Кожна артилерiйська бригада - ствольна чи ракетна - мала у своєму складi авiацiйну ланку легких лiтакiв або легких двомiсних гелiкоптерiв Iгоря Сiкорського, якi надходили у вiйська останнiм часом.
А що втрати у наступаючої сторони будуть неприйнятними, видно було з можливостей середньої РСЗВ типу "Тайфун". Калiбр ракети - 220 мiлiметрiв. Бойова машина має шiстнадцять направляючих. Дальнiсть стрiльби - 35 кiлометрiв. Вага бойової частини ракети - 96-100 кiлограмiв в залежностi вiд типу спорядження: моноблочна чи касетна. Площа ураження касетними суббоєприпасами одним залпом - сорок три гектари. Касетна БЧ ракети мiстить вiд 26 (протитанкових, вагою дев"ятсот п"ятдесят грамiв) до 104 (осколкових, вагою триста грамiв) суббоєприпасiв. Це означає, що на дану дiльницю падає тисяча шiстсот шiстдесят чотири осколкових боєприпаси з радiусом суцiльного ураження до п"яти-семи метрiв. (37-39 штук на гектар.) Дивiзiон, 24 машини, при подвiйному перекриттi - в одну точку нацiлюються двi машини, а, значить, щiльнiсть осколкiв подвоюється - накриває одним залпом площу в п"ятсот з лишнiм гектарiв. Тобто, в квадратi 2,2 км на 2,2 км навряд чи залишиться хтось живим.
Основними достоїнствами систем ракетної артилерiї є її висока вогнева продуктивнiсть. За 20-40 секунд пiдроздiл РСЗВ може випустити по ворогу сотнi потужних снарядiв. Раптовiсть вогневого нальоту, комбiноване ураження противника осколками, ударною хвилею i вогнем вiд вибухiв та пожеж чинять величезний моральний i психологiчний вплив на ворожих солдатiв, якi потрапляють пiд такий обстрiл. Залповий вогонь ракетних систем дозволяє надiйно уражати навiть розосереджену на великiй площi цiль, наприклад, вiйська якi висуваються в вихiднi райони в передбойових розосереджених порядках. Крiм осколково-запалюваної дiї бойових частин ракет, є ще одна характерна особливiсть залпового вогню ракетної артилерiї. Вона заключається в тому, що iмпульси вибухових хвиль вiд фугасних бойових частин ракет, якi вибухають практично одночасно i на обмеженiй площi, накладаються, i сумарна дiя ударної хвилi значно посилюється. Навiть коли хтось i вцiлiє, потрапивши пiд такий обстрiл, до бою вiн вже буде непридатним.
Крiм ракетних залпових установок українська армiя насичувалася i таким новим видом зброї, як самохiднi артилерiйськi установки. Поєднання артилерiйської гармати, двигуна i броньованого корпусу, який захищає обслугу вiд куль та осколкiв снарядiв, дозволив досягти якiсно нового рiвня артилерiї. Значно зросла мобiльнiсть артилерiйських систем i це на порядок збiльшило захищенiсть i невразливiсть артилерiї, як основного виду збройних сил, що наносить вороговi найбiльшi втрати. Це вiдразу перевело артилерiю у якiсно новий вид озброєння. Нова технiка змiнила i тактику застосування артилерiйських систем. По своїй ефективностi пiдроздiли САУ були на порядок вищими, нiж аналогiчнi пiдроздiли, але артилерiї нам механiчнiй тязi. Тепер потужнiсть артилерiйського вогню несподiвано поєдналася з можливiстю швидкого маневру, хоч цього, звичайно, нiхто не ставив, як мету, створюючи самохiдну артилерiю.
За результатами дослiдних навчань було зроблено висновок, що самохiдна артилерiя повинна становити не менше половини артилерiйського парка пiхотних з"єднань i сто вiдсоткiв у рухомих з"єднаннях. Тому, що у сучаснiй вiйнi боротьба йде не за хвилини, а за секунди. А мобiльнi артилерiйськi установки можуть знаходитися на вогневiй позицiї не бiльше, нiж потрiбно для виконання вогневої задачi. I чим менший час витрачається на кожну задачу, тим бiльш ефективним є вогонь артилерiї.
Мобiльнiсть артилерiї означала, що можливий зовсiм iнший принцип використання гармат i гаубиць, а саме: "прийшов, пострiляв i негайно вшився з вогневої позицiї". Незначний час перебування артилерiї серйозно утруднив її ураження ворожим вогнем, бо зробив нереальним завчасне визначення мiсцеположення вогневих позицiй самохiдних установок i пiдроздiлiв САУ.. А оскiльки виявлення артустановок найбiльш ймовiрне пiд час ведення вогню, це пред"являє виключно високi вимоги до швидкодiї всiх елементiв контрбатарейної боротьби - засобiв розвiдки, зв"язку, управлiння i ураження. Особливо важливим ту був зв"язок. Результати дослiджень показали, що успiшне ведення контрбатарейної боротьби можливе тiльки в тому випадку, коли час вiд виявлення цiлi до вiдкриття по нiй вогню не буде перевищувати однiєї хвилини, коли командири частин будуть проявляти широку iнiцiативу при прийняттi рiшення на ураження цiлей, що для РСЧА пiсля лавиноподiбного зростання її чисельностi було нереальним.
Можна було з упевненiстю говорити, що вогневий поєдинок з радянською артилерiєю українськi гармашi виграли ще до початку бойових дiй.