ЗМIЯ
Я змiю узяв на руки,
подивився їй у очi,
з жала падає отрута.
Я змагатись з нею хочу.
Чий сильнiший буде погляд,
i чия сильнiша воля?
Ми на рiвних у пустелi,
ти i я - обоє голi.
Йде тринадцята хвилина,
розвести не можем очi,
вперто дивиться тварина,
я чекатиму до ночi.
Поспiшати не збираюсь,
шансiв вижити замало,
що знайшла ти у пустелi?
Чи якраз мене шукала?
Я не пив води недiлю,
смак її давно забутий,
замiнити чимось треба,
заберу твою отруту.
Я змiя, а ти людина,
вперше, мабуть у пустелi,
ти зустрiв лиху годину,
а мої думки веселi.
Забирай мою отруту,
незабаром буде нова,
я смiюсь тобi у очi,
жаль, не розумiєш мови.
Тут було багато рiзних,
їхнi костi сонце сушить,
хоч i погляд в тебе грiзний,
я дивлюсь тобi у душу.
Потримай, чекати вмiю,
а вiдпустиш, не ображу,
не вкушу, чекати буду,
доки сам пiд сонцем ляжеш.
Ну а зараз вiдпочину,
потримай, як буду спати,
перший той iз нас загине,
зможе довше хто чекати.
Я ЗБЕРУ ДОКУПИ БIДНИХ
Я зберу докупи бiдних
i роздам своє багатство,
вийде кожному копiйка,
не зрадiє бiдне братство.
I не стане в мене грошей,
я пiду до бiдних жити,
на одного буде бiльше,
за грiшми почну тужити.
Бо немає тої слави,
друзiв, що були зi мною,
а тепер єдина справа,
де дiстати хлiб з водою.
Знов зберу докупи бiдних,
заберу своє багатство,
стане добре жити в свiтi,
не зрадiє бiдне братство.
Рознесе мої ворота,
Розчахне в скарбницю дверi,
забере усе голота,
добре, що лиш на паперi
я пишу вiрша про бiдних,
я насправдi небагатий,
серед бiдних скiльки рiдних,
що не зможу ображати.
Дитяча
Я iду в дитсадок, бо всi дiти iдуть
я не хочу - насилу батьки вiддають
А як час нескiнченно в садочку iде
доки хтось iз батькiв за дитиною йде.
Виховательки злi: примушують їсти
тут навiть не можна в пiсочницi сiсти
Усюди жорстокiсть, порушення прав.
Щоб я тiльки з дозволу старшого грав?
Тут не жалкують березових рiзок.
Мабуть, це найтяжчий життєвий вiдрiзок.
Ну, що це за справи? Я в школу пiшов.
Полiпшень в життi аж нiяк не знайшов.
Чекання кiнця у навчальному роцi
ця думка зi мною на кожнiм уроцi.
Одна лише радiсть, що є фiзкультура
бальзам для душi i найлiпша мiкстура.
На уроках закони i теореми
школа несе величезнi проблеми.
Пустiть в дитсадок у пiсочницi грати
жилося там легше менi набагато.
Нарештi скiнчилася школа. I слава!
Та треба, щоб дбала про мене держава.
Пiду в iнститут, що менi заважає?
Бо армiя не за горами чекає.
Життя - насолода. Тут свято щоденно
i все ж в iнститут я пiшов недаремно.
Але почалося: однi перездачi
три двiйки набрав i мало не плачу.
Я вилетiв, все. Пустiть мене в школу.
Бо краще нiж там не бувало нiколи.
Здається, життя наше - iнодi камiнь
який ми пiд гору штовхаєм руками.
Чим вище, тим важче - закони природи.
I хай не говорять: життя - насолода.
Вiдчуваю дивний сум
Вiдчуваю дивний сум.
Я тебе не бачив день.
Не казав тобi - люблю,
не спiвав тобi пiсень.
Як завжди рятує сон
i приносить мрiї в дiм.
Там тепло твоїх долонь
грiє дотиком своїм.
Прокидаюсь - я один,
у кiмнатi щастя слiд
i зникає в свiтлi тiнь...
Знов сумний без тебе свiт.
ЗНИКЛА ЛЮБОВ
Вiдпускай мене з веселкою.
Сяду в неї на спинi.
I, будь ласка, будь вiдвертою:
Ти зi мною йдеш чи нi?
Вiдпускай мене за хмарою,
що лишилась без дощу.
Ще, як був з тобою парою,
ти казала: "Вiдпущу".
Вiдпускай мене за рiчкою.
Риби вкажуть, де звернуть.
Понесе стрiмкою стрiчкою.
Побажаєш добру путь?
Вiдпускай мене за пiснею,
що недавно проспiвав.
Полечу...
Та тiльки визнаю:
Сильно я тебе кохав.
ГРА
Пограємо в гру:
я зараз помру,
ти спробуй мене оживити.
Хвилина ще є,
а далi усе
i з тебе не вийде цiлитель.
Подивимось фiльм
iз назвою "Бiль".
Чи зможу я втратити спокiй.
Я свiй не втрачав,
а ти закричав,
узявши всi ноти високi.
Пiдемо у лiс
послухати слiз
дерев, що лежать i вмирають.
Порадуй мене,
врятуй хоч одне.
Щоб знав, як по-справжньому грають.
СТАЛIН
Зкрiплялося страхом його управлiння.
I кiлькiсть для нього - далеко не якiсть.
За кровi рiкою сховавши невмiння,
винищував радiсть.
I люди навчились кидати прокляття.
Не вголос, а мовчки, i то, наодинцi.
Бо видали б очi, або рiднi браття,
тепер, як чужинцi.
ЧОРНОЗЕМ
Я був на барханi
i бачив його короля,
а вiн запитав мене
де моя рiдна земля.
Коли я сказав: "Україна -
моя батькiвщина",
задумався вiн.
Ворушились навколо пiщинки.
Сказав, що не знає такої,
Хоч майже усюди бував:
в Австралiї, Африцi
всюди слiди залишав.
Росiю вiн знає, Китай,
Азiатськi пустелi.
От тiльки в країнi моїй
не бували бархани веселi.
Сказав, що прийде в Україну,
як вiтер його занесе,
та знаю, не зможе.
В нас iнший король - Чорнозем.