Дайнiн з задоволенням вiдмiтив, що нi блукаючi чудовиська, нi представники будь-яких iнших рас Мензоберранзану, включаючи дроу, не наважилися затриматись у нього на шляху. Цього разу другий син Дому До'Урден був не сам. Близько шiстдесяти воїнiв дому йшли за ним, вишикуванi щiльними рядами. За ними, так само вишикуванi, але з куди меншим ентузiазмом, марширувала армiя рабiв iз нижчих рас - гоблiнiв, оркiв та чудовиськ.
У тих, хто їх бачив, не виникало сумнiвiв - дiм дроу вирушив на вiйну. Це не було буденним для Мензоберранзану, але i не було неочiкуваним. Щонайменше кожну декаду один з домiв вирiшував, що може покращити своє суспiльне становище, знищивши iнший дiм. Це було ризиковано, тому що всi благороднi дому-жертви мали бути вбитi швидко i тихо. Якщо хоч один виживе i зможе подати обвинувачення проти злочинця, дiм-вбивця буде негайно знищений безжальною "системою правосуддя" Мензоберранзану.
Але якщо наступ буде виконаний блискуче, все мiсто, навiть правляча рада - матерi восьми найвищих в iєрархiї домiв - буде таємно аплодувати загарбникам за їх вiдвагу та хитрiсть, i нiхто бiльше не говоритиме про цей iнцидент.
Дайнiн обрав обхiдний шлях, не бажаючи йти напролом вiд дому До'Урден до дому ДеВiр. Через пiвгодини вiн вже вдруге за нiч пiдкрався до пiвденного кiнця грибного гаю, до скупчення сталагмiтiв, що пiдтримували Дiм ДеВiр. За ним воїни нетерпляче готували зброю i оцiнювали мiсцевiсть.
Раби не так квапилися. Багато з них шукали якогось шляху до втечi, оскiльки вiдчували, що приреченi. Вони боялися гнiву темних ельфiв бiльше самої смертi, тому все ж не осмiлювалися втiкати. Кожен вихiд з Мензоберранзану захищений безжальною магiєю дроу, тож куди їм iти? Кожен з них так чи iнакше колись був свiдком того, як жахливо дроу карали дезертирiв. Тож за командою Дайнiна вони зайняли свої мiсця навколо загорожi.
Дайнiн дiстав зi своєї великої сумки нагрiту металеву пластинку, що яскраво сяяла в iнфрачервоному спектрi. Вiн тричi посвiтив нею назад, даючи сигнал загонам Нальфейна i Рiззена, що вже наближалися до них. Потiм, зi звичною зухвалiстю, Дайнiн пiдкинув пластинку в повiтря, зловив її i опустив в свою екрановану вiд тепла сумку. За Дайнiновим сигналом дроу його загону прилаштували дротики до своїх маленьких ручних арбалетiв i нацiлилися на означенi мiшенi.
Кожен п'ятий гриб був крикуном, але кожна стрiла мiстила магiчний двеомер, здатний приглушити рев дракона.
- Два...три... - рахував Дайнiн, його рука показувала рахунок, оскiльки в сферi магiчної тишi, якою були огорнутi його воїни, не було чути слiв. Вiн мiг додумати собi клацання, з яким натягнута стрiла його маленької зброї вивiльнилася, випускаючи дротик в найближчого крикуна. Так вони зробили довкруж всiєї загорожi Дому ДеВiр, систематично знешкодивши першу лiнiю захисту трьома десятками зачарованих стрiл.
На iншому кiнцi Мензоберранзану Мати Мелiс, її доньки та четверо простих жриць зiбралися в нечестивому колi Ллос. Вони стали навколо iдола свого жорстокого божества, зробленого з дорогоцiнного каменю у виглядi жiнки з обличчям дроу, i почали закликати Ллос, благаючи допомоги у своїй битвi. Мелiс сiла на чiльному мiсцi, в крiслi, призначеному для пологiв. Брiза та Вiерна стали обабiч неї, Брiза стискала її руку.
Жрицi почали читати закляття в унiсон, об'єднуючи свою енергiю в єдине руйнiвне заклинання. За мить, коли Вiерна, ментально пов'язана з Дайнiном, зрозумiла, що перша атакуюча група на мiсцi, коло восьми спрямувало першу хвилю ментальної енергiї на дiм-жертву.
Матiр Джинафе, її двi доньки та п'ять священиць з армiї дому ДеВiр збилися в темнiй молитовнi п'ятиколонного дому. Вони збиралися тут кожну нiч i молилися, вiдколи Матiр Джинафе дiзналася, що втратила прихильнiсть Ллос. Джинафе розумiла, яким вразливим буде її дiм, поки вона не знайде шлях вмилостивити Павучу Королеву. В Мензоберранзанi було шiстдесят шiсть iнших родин, щонайменше двадцять з них могли атакувати ДеВiр, користуючись їх вiдкритою слабкiстю.
Вiсiм священиць були дуже занепокоєнi. У них було передчуття, що ця нiч буде неспокiйною.
Джинафе вiдчула це перша - крижаний удар чужої волi, що змусив її затнутися на пiвсловi своєї молитви прощення. Iншi священицi Дому ДеВiр нервово озиралися на Джинафе, чекаючи пiдтвердження.
- Нас атакують, - видихнула Джинафе. В її головi бився тупий бiль, наростаючи разом з грiзним натиском священиць Дому До'Урден.
Другий сигнал вiд Дайнiна призвiв армiю рабiв до руху. Вважаючи хитрiсть своїм союзником, вони безшумно кинулись до грибної огорожi i врiзалися в неї широкими лезами мечiв. Другий син Дому До'Урден з насолодою спостерiгав, як легко армiя проникла на територiю ДеВiр. "Не так вже й добре пiдготовлений захист", - саркастично прошепотiв вiн гаргульям, що мовчки сяяли червоним на високих стiнах. Коли Дайнiн дивився на скульптури цiєї ж ночi ранiше, вони здавалися йому мовчазними i зловiсними охоронцями. Тепер вони лиш безпомiчно спостерiгали.
Дайнiн вiдчував стримувану нетерплячiсть воїнiв навколо нього, що все наростала; свою типову для дроу жагу битви вони вже ледь-ледь могли тримати в собi. Час вiд часу то тут, то там, спалахували вбивчi заклинання, коли раби наступали на охороннi глiфи, але дроу лише посмiювалися над спектаклем, що розгортався перед ними. Нижчi раси були лише витратним матерiалом в армiї Дому До'Урден. Єдиною причиною, з якої вони привели гоблiноїдiв до Дому ДеВiр було знешкодити смертельнi пастки i виявити магiчний захист по периметру територiї, щоб вiдкрити шлях ельфам-дроу, справжнiм воїнам у цiй битвi.
Огорожа вже була знешкоджена, i раби рвонули вперед, не дбаючи про таємнiсть. Воїни Дому ДеВiр зустрiли чужинцiв вже у дворi споруди. Ледве Дайнiн пiдняв руку, даючи знак атакувати, як шiстдесят нетерплячих воїнiв дроу виструнчилися i пiдготували заклинання. Їхнi очi сяяли лиховiсним блиском, так само як i зброя, готова до бою.
Вони не кинулися вперед лише тому, що їх стримував наказ, i пам'ятали головну мету цiєї ночi. Кожен дроу, благородний чи нi, володiв певними магiчними здiбностями. Викликати сферу темряви, таку ж, якою Дайнiн вкрив чудовиськ на стежцi цiєї ж ночi, було легко навiть для найпростiшого темного ельфа. Тож тепер шiстдесят воїнiв дроу, сфера за сферою, оточили Дiм Девiр по периметру непроникною темрявою.
Хитрий i обережний, Дiм До'Урден знав, що багато очей спостерiгатимуть за атакою. Свiдки не були великою проблемою, їх зазвичай не хвилювало викриття атакуючого дому. Але звичай i закони передбачали хоча б певнi спроби приховати злочин, це було щось на кшталт правил етикету битв мiж дроу. Дiм ДеВiр вмить став лише темною плямою для будь-кого, хто в цю мить дивився на Мензоберранзан.
Рiззен став поруч з наймолодшим сином. "Чудова робота", - сказав вiн мовою жестiв. - "Нальфейн уже тут".
"Легка перемога", - зухвало вiдповiв Дайнiн. - "Думаю, Матiр Джинафе та її священицi тремтять вiд страху".
"Покладись на Матiр Мелiс", - була вiдповiдь Рiззена. Вiн поплескав сина по плечу i рушив разом зi своїм загоном крiзь проламану огорожу.
Високо над Домом ДеВiр Закнафейн вичiкував в руках повiтряної елементалi Брiзи, спостерiгаючи за драмою, що розгорталася внизу. Завдяки заклинанням Зак мiг бачити крiзь темряву i чути в кiльцi магiчної тишi. Загiн Дайнiна перший ступив на територiю i зустрiв опiр в кожних дверях, тому йому дiсталося найбiльше.
Нальфейн, що вiв загiн найкращих в армiї магiв, наступав з iншого боку комплексу. Блискавки та кислотнi сфери вибухали в дворi бiля пiднiжжя Дому ДеВiр, вбиваючи i охоронцiв, i власних рабiв.
На передньому дворi вели бiй Дайнiн та Рiззен з найкращими воїнами Дому До'Урден. Благословення Ллос без сумнiву було з ними. Зак бачив, як в розпалi битви магiчнi атаки воїнiв Дому До'Урден били швидше, нiж атаки ворогiв, завжди знаходили цiль i завжди були смертельнi. За лiченi хвилини боротьба вже точилася всерединi будiвлi. Зак спробував струсити з себе докучливий магiчний холод i наказав елементалi дiяти. Вiн пiрнув вниз разом з вiтром i коли залишилося декiлька футiв, зiстрибнув на терасу, що тяглася вздовж центральної будiвлi. Двоє охоронцiв, чоловiк i жiнка, кинулися зустрiчати гостя. Вони завагалися, надто довго намагаючись розрiзнити форму дивного сiруватого марева.
Вони нiколи не чули про Закнафейна з Дому До'Урден. Вони не пiдозрювали, що сама смерть вiд них за крок.
Нагайка Зака злетiла вгору, зловила i прорiзала горло жiнки, поки iнша рука з мечем кiлькома блискавичними рухами вибила чоловiка з рiвноваги. Зак покiнчив з ними одним швидким, ледь помiтним рухом, скидаючи придушену нагайкою жiнку з тераси i штовхаючи чоловiка ногою в обличчя, так що вiн попрямував за нею.
В самiй будiвлi Зака зустрiло знову двоє охоронцiв, але...за мить вони вже лежали пiд його ногами.
Зак прослизнув попiд стiною сталактитової вежi, його охолоджене тiло бездоганно зливалося з каменем. Воїни Дому ДеВiр метушилися навколо, намагаючись органiзувати хоча б якийсь захист вiд загарбникiв, що вже захопили перший рiвень кожної з веж, i двi вежi вже взяли повнiстю.
Зака вони не хвилювали. Вiн не зважав на дзвiн адамантитової зброї, гучнi команди та передсмертнi крики. Вiн зосередився лише на тому, що приведе його до мети - скажений хоровий спiв заклинання, що читалося десь неподалiк.
Закнафейн знайшов порожнiй коридор, прикрашений рiзьбленими павуками та побiг вперед, прямуючи до центру вежi. Як i в Домi До'Урден, коридор закiнчувався високими двостулковими дверима, прикрашеними, як i стiни, павучим орнаментом. "Це має бути тут", - пробурмотiв Зак сам до себе, накидаючи капюшон.
Гiгантський павук вискочив зi свого сховку прямо на воїна.
Зак впав на пiдлогу i прослизнув пiд почвару, занурюючи меч глибоко в роздуте тiло монстра. Липка рiдина ринула на майстра зброї, i павук скорчився в агонiї.
- Так, - прошепотiв Зак, стираючи гидку гущу з обличчя, - це має бути тут. Вiн штовхнув вже мертвого монстра назад в його сховок, i причаївся там само, сподiваючись, що нiхто не помiтив короткої сутички.
Шум битви став ближчим, i Зак зрозумiв, що воїни вже майже дiйшли до цього поверху. Але Дому ДеВiр, здавалося, таки вдалось органiзувати оборону, тож певний час вони могли втримувати позицiї.
- Ну, Мелiс, - прошепотiв Зак, сподiваючись, що Брiза, пов'язана з ним на час битви ментально, вiдчує його тривогу. - Не дай нам спiзнитись!
Там, в молитовнi Дому До'Урден, Мелiс та пiдлеглi їй жрицi продовжували свiй жорсткий ментальний наступ на священиць ДеВiр. Для Ллос молитви Мелiс звучали гучнiше, нiж молитви її ворогiв, тому її закляття були куди сильнiшi в цiй сутичцi. Їй досить швидко вдалося обернути ворогiв в захисну позицiю. Одна з молодших жриць кола восьми ДеВiр не витримала натиску Брiзи i тепер лежала мертва в кiлькох дюймах вiд нiг Матерi Джинафе.
Але iмпульс раптом ослаб, i битва, здавалося, пiшла на рiвних. Матiр Мелiс щосили боролася з переймами i не втримала концентрацiю. Без її голосу закляття нечестивого кола на мить ослабли.
Стоячи бiля матерi, Брiза стисла її руку так, що вся кров вiдхлинула вiд неї - єдина холодна пляма в очах дроу на тiлi напруженої жiнки. Брiза спостерiгала за переймами i за увiнчаною бiлим волоссям макiвкою дитини, що на мить з'явилася на свiт, i намагалася вирахувати час до народження. Технiка переведення пологового болю в силу атакуючого закляття ще не була нiким випробувана, про це лише ходили легенди, i Брiза знала, що час тут може бути їх ворогом.
Вона зашепотiла в материне вухо, продовжуючи слова смертельного закляття.
Матiр Мелiс слабко вiдгукнулася, задихаючись, намагаючись опанувати себе i виплеснути свiй гнiв та бiль в силу ментального удару.
- Дiннен довард...мааа...бречен тол, - гарчала Мелiс, так вiдчайдушно намагаючись сфокусуватися крiзь дикий бiль, що прокусила собi тонку губу.
Голiвка дитини знов з'явилася, цього разу майже вся, i вже нiкуди не зникала.
Брiза затремтiла, вона вже сама ледь не забула слова закляття. Вона прошепотiла останнє слово в материне вухо i зрозумiла, що майже боїться того, що станеться потiм.
Мелiс глибоко вдихнула i зiбрала всю свою мужнiсть. Вона вiдчувала тремтiння закляття так само чiтко, як i свiй бiль. В очах своїх доньок, що стояли навколо iдола богинi i не вiрили своїм очам, вона здавалася скупченням живого i лютого вогню, струминки поту, що розкреслили її шкiру, сяяли майже так само, як кипляча вода.
- Абек, - почала дроу, вiдчуваючи, що тиск наростає, мов крещендо. - Абек!
Вона вiдчувала власний жар, а потiм несподiване полегшення, коли голiвка дитини нарештi повнiстю з'явилася на свiт, несподiваний екстаз народженняю.
- Абек дж`н`а` БРЕГ ДОВАРД! - закричала Мелiс, випускаючи свою агонiю в слiпучий вибух чистої магiї, що збив навiть жриць її дому з нiг.
Викликаний потужним ударом Мелiс, двеомер прогримiв в молитовнi Дому ДеВiр, розбиваючи коштовний iдол Ллос, розтрощивши дверi, якi розлетiлися шматками погнутого металу, i кинувши Матiр Джинафе та її жриць на пiдлогу.
Зак вражено похитав головою, коли уламки дверей пролетiли повз нього.
-Гарний удар, Мелiс.
Вiн посмiхнувся i розвернувся до входу в молитовню. Користуючись iнфразором, вiн швидко виявив i порахував присутнiх в темнiй кiмнатi - семеро живих. Вони намагалися звестися на ноги, їх одяг висiв на них клаптями. Знову похитуючи головою, дивлячись на результати роботи Мелiс, Зак низько опустив капюшон на обличчя.
Коротке клацання нагайки - єдине попередження, яке вiн дозволив собi зробити, коли кидав маленьку керамiчну кульку на пiдлогу. Кулька розбилася, розсипавши гранули, якi Брiза зачарувала спецiально для подiбних випадкiв, гранули, що сяяли свiтлом наземного дня.
Для очей, звичних до темряви, звичних розрiзняти тонкi тепловi вiдбитки, спалах такого сяйва був нiби згусток чистого слiпучого болю. Крики болю лише надихнули Зака, що вже йшов молитовнею i посмiхався щоразу, коли його меч знаходив ельфiйську плоть.
На пiвдорозi вiн почув слова заклинання i зрозумiв, що хтось з ДеВiр отямився достатньо, що становити небезпеку. Майстру зброї необов'язково було бачити, щоб знаходити цiль. Нагайка засвистiла i за мить вирвала язик з рота Матерi Джинафе.
Брiза поклала новонародженого на спину павучого iдола i пiдняла церемонiальний кинджал, зупинившись лише щоб помилуватися його майстерним оздобленням. Його рукiв'я було зроблене в формi павучого тiльця, вiсiм лап були вкритi гострими ворсинками i загиналися донизу, слугуючи лезами. Брiза пiдняла зброю над грудьми малюка.
- Дай йому iм'я, - сказала вона матерi. - Павуча Королева не прийме жертву без iменi!
Матiр Мелiс спробувала пiдняти голову i зрозумiти, чого хоче вiд неї донька. Верховна матiр вiддала всi сили на закляття i пологи, тож зараз вона ледве була в свiдомостi.
Дай йому iм'я! - наказала Брiза, якiй вже не терпiлося вмилостивити голодну богиню.
- Ми близькi до перемоги, - сказав своєму брату Дайнiн, коли вони зустрiлися в нижньому залi однiєї з менших веж Дому ДеВiр. - Рiззен вже пробирається до верхiвки i немає сумнiву, що Закнафейн блискуче виконав свою темну роботу.
- Декiлька воїнiв Дому ДеВiр вже присягнули нам на вiрнiсть, - вiдповiв Нальфейн.
- Вони знають, що це кiнець, - засмiявся Дайнiн. - Один дiм чи iнший, звичайним воїнам не хочеться помирати за жоден. Наше завдання скоро буде виконане.
- Надто швидко, щоб хтось помiтив, - мовив Нальфейн. - Тепер До'Урден, Дармон Н'а'шезбернон - Дев'ятий Дiм Мензоберранзану, а ДеВiр знищено!
- Обережно! - скрикнув Дайнiн, налякано вирячивши очi i дивлячись кудись за плече брата.
Нальфейн вiдреагував миттєво, готовий зустрiти небезпеку за спиною... лише щоб отримати справжнiй нiж в спину. Бо в ту мить, коли Нальфейн зрозумiв обман, меч Дайнiна вп'явся йому в хребет. Дайнiн поклав голову на плече брата i притисся щокою до щоки Нальфейна, спостерiгаючи, як гасне вогонь в його багряних очах.
- Надто швидко, щоб хтось помiтив, - перекривив Дайнiн останнi слова брата.
Вiн кинув мертве тiло на пiдлогу.
- Тепер Дайнiн - старший син Дому До'Урден, а Нальфейна знищено!
- Павуча Королево, вiзьми це дитя! - почала вона, занiсши кинджал для удару. - Дзирта До'Урдена даємо тобi, як плату за славну пере...
Вiерна зацiкавлено глянула на сестру. Тодi ж, коли Майя вiдчула смерть Нальфейна, Вiерна, пов'язана з Дайнiном, вiдчула сильний наплив емоцiй. Захват? Вiерна приклала тонкий палець до стиснених губ, мiркуючи, чи Дайнiну справдi вдалося убивство.
Брiза все ще тримала кинджал у формi павука над грудьми дитини, бажаючи вiддати його Ллос.
- Ми обiцяли Павучiй Королевi третього живого сина, - почала Майя. - I вона його отримала.
- Але не як жертву, - заперечила Брiза.
Вiерна пересмикнула плечима.
- Якщо Ллос прийняла Нальфейна, значить, це була жертва. Якщо ми дамо їй ще одного, це може викликати гнiв Королеви.
- Але буде гiрше, якщо ми не дамо того, що обiцяли! - наполягала Брiза.
- Тодi закiнчуй, - мовила Майя.
Брiза стиснула кинджал i почала ритуал знову.
- Зупинись, - наказала Матiр Мелiс, намагаючись сiсти в своєму крiслi. - Ллос задоволена, ми перемогли. Тож привiтай свого брата, нового благородного Дому До'Урден.
- Це всього лиш чоловiк, - мовила Брiза гидливо, вiдходячи вiд iдола та дитини.
- Наступного разу зробимо, як ти хочеш, - слабко посмiхнулася Матiр Мелiс, запитуючи себе, а чи буде наступний раз. Вона наближалася до кiнця свого п'ятого столiття, а ельфи-дроу, навiть молодi, не надто плодовитi. Мелiс народила Брiзу в дуже молодому вiцi, приблизно в сто рокiв, але майже чотири столiття вiдтодi принесли Мелiс лише п'ятьох. Навiть ця дитина, Дзирт, була для неї сюрпризом, i Мелiс дуже сумнiвалася, що зможе народити ще.
- Досить про це думати, - Мелiс прошепотiла до себе, виснажена до краю. - Я матиму для цього повно часу...
I вона опустилася в крiсло, занурюючись в неспокiйнi, але дуже приємнi сни про владу, що росла з кожним днем.
Закнафейн йшов через центральну вежу комплексу ДеВiр, його каптур був вiдкинутий назад, а нагайка i меч зручно прилаштованi на поясi. Тут i там лунали звуки боротьби, але вони вже стихали. Дiм До'Урден наближався до остаточної перемоги, десятий дiм захопив четвертий, i все, що тепер лишалися зробити - це знищити докази та свiдкiв. Група молодших жриць пройшла повз нього, допомагаючи пораненим До'Урденам i оживляючи трупи, якi ще можна було зiбрати докупи, так що мерцi самi могли покинути мiсце злочину. Їх треба було привести до Дому До'Урден, щоб найбiльш цiлi знову могли стати до роботи.
Зак вiдвернувся, помiтно здригнувшись, поки священицi рухалися вiд кiмнати до кiмнати, а кiлькiсть зомбi все зростала за їх спинами.
Хоч ця картина i була Заку неприємною, але те, що вiдбувалося далi, було ще страшнiше. Священицi проводили вiд кiмнати до кiмнати групу воїнiв, використовуючи закляття, що мали виявити схованки живих ДеВiр. Одна жриця зупинилася за декiлька крокiв вiд Зака, її очi закотилися, поки вона намагалася вiдчути еманацiї свого заклинання. Вона повiльно витягла руку вперед, нiби невблаганний i зловiсний жезл, що вказував на дроу.
- Там! - оголосила вона, вказуючи на панель в стiнi. Воїни стрибнули вперед, мов зграя голодних вовкiв i ввiрвалися крiзь таємнi дверi. В маленькiй кiмнатцi тулилися одне до одного дiти Дому ДеВiр. Це були благороднi, i їх не можна було залишити живими.
Зак прискорив крок, намагаючись швидше пройти повз, але безпомiчнi дитячi крики наздогнали його, поки воїни виконували своє завдання. Зак зрозумiв, що бiжить. Вiн промчав якимось коридором i ледь не налетiв на Дайнiна та Рiззена.
- Нальфейн мертвий, - повiдомив Рiззен спокiйно. Зак пiдозрiло зиркнув на молодшого сина До'Урден.
- Я вбив воїна ДеВiр, котрий це вчинив, - запевнив його Дайнiн, навiть не ховаючи знущальну посмiшку.
Зак прожив вже близько чотирьох столiть, i встиг гарно вивчити шляхи i засоби своєї амбiцiйної раси. Брати замикали свої загони, тому їх i ворога роздiляли воїни До'Урден. На той момент, коли вони могли б зустрiти воїна не зi свого дому, бiльшiсть живих ДеВiр перекинулися на бiк До'Урден. Зак навiть сумнiвався, чи брати навiть бачили битву.
- Чутки про рiзню в молитовнi вже поширилися далеко, - сказав Рiззен майстру зброї. - Твоя робота була бездоганною, як i завжди, ми цього очiкували.
Зак нагородив батька дому презирливим поглядом i продовжив свiй шлях до ворiт комплексу i геть з кола магiчної темряви i тишi, в темряву свiтанку Мензоберранзану. Рiззен був на даний момент лише коханцем Мелiс, одним з багатьох, i не бiльше. Коли Мелiс вiн набридне, вона просто поверне його в ранг простих воїнiв i забере в нього iм'я До'Урден та всi права, якi вiн має зараз, або ж просто позбудеться його. Зак не зобов'язаний поважати його.
Зак вийшов за межi грибної огорожi, видершись на найвищу точку, яку мiг знайти, i там впав на холодний камiнь. За декiлька хвилин вiн спостерiгав процесiю - армiя До'Урден, батько та син, воїни та жерцi, i два десятки дроу-зомбi, що повiльно сунули назад додому. Вони втратили майже всiх своїх рабiв, але армiя, що покидала Дiм ДеВiр була бiльшою, нiж армiя, що йшла в наступ. Рабiв стало вдвiчi бiльше, нiж ранiше, за рахунок спiйманих слуг ДеВiр, та ще й поповнення у виглядi п'ятдесяти, а то й бiльше воїнiв, що показали типову для дроу вiдданiсть, i добровiльно перекинулися на сторону нападникiв. Цих зрадникiв пiддадуть магiчному допиту жрицi До'Урден, аби довести їх щирiсть.
Вони легко пройдуть цей тест, Зак знав. Ельфи-дроу пiдкорялися принципу виживання, i жодних iнших не мали. Воїнам дадуть новi iмена i таємно триматимуть декiлька мiсяцiв в Домi До'Урден, допоки падiння Дому ДеВiр не стане старою i забутою казкою.
Зак не квапився йти за ними. Навпаки, вiн пiшов грибним гаєм i, знайшовши затишну i непомiтну лощину, впав там на латку м'якого моху. Там вiн вдивлявся в вiчну темряву склепiння печери i непроглядну темряву свого iснування.
Зараз було б розсудливiше помовчати, адже вiн знаходився в найбiльш владному районi усього мiста. Ельф думав про можливих свiдкiв його слiв, тих самих дроу, якi могли бачити падiння Дому ДеВiр, якi щиро насолоджувалися спектаклем. Перед лицем такої поведiнки i рiзнi цiєї ночi, Зак не мiг стримати емоцiй. Його слова, повнi болю, звучали як крик якомусь невiдомому боговi, чийого iменi вiн не знав.
- Що за мiсце - мiй свiт, в якiй темрявi живе мiй дух? - шепотiв вiн гнiвнi слова заперечення, яке завжди було частиною його. - На свiтлi моя шкiра темна, в темрявi вона палає жаром того гнiву, якому нема полегшення. Якби я мав вiдвагу покинути цей свiт чи це життя, або ж стати вiдкрито проти тiєї брехнi, якою є свiт мого роду... Я б шукав iснування, що не йде врозрiз з тим, у що я вiрю, i проти того, що є правдою для мене. Закнафейн До'Урден - моє iм'я, i я не дроу, нi за вибором, нi за вчинками. Хай би вони зрозумiли, хто я є. Хай би вилили свiй гнiв на цi старi плечi, такi обтяженi безнадiєю Мензоберранзану.
Не думаючи про наслiдки, майстер зброї звiвся на ноги i прокричав:
- Що ти за пекло, Мензоберранзан?
Хвилину потому, не отримавши вiдповiдi вiд тихого мiста, Зак зiгнав рештки начаклованого Брiзою холоду з натомлених м'язiв. Йому стало трохи легше вiд вiдчуття, що його нагайка досi на поясi - знаряддя, що вирвало язик з рота верховної матерi.