|
|
||
Люди приховують вiд iнших не тiльки речi, але i думки... |
Вiкторiя Шкуркiна
Захованi думки
Дiд - Дмитро, який постiйно заховував свої та чужi речi i не тiльки речi.
Онуки - Сергiй та Павло - постiйно в пошуках пригод.
Онучка - Марiйка, яка вже все знайшла.
Дiти дiда Дмитра - Тарас, Василь, Андрiйко мандрiвники по своєму життю.
Невiстки - Одарка, Катерина, Оксана в пошуках почуттiв.
Варвара та Надiя - "незнайомi жiночки" знайомим нам вже Тарасу та Василю.
Михайло - хлопець, який знайшов кохання з онучкою дiда Дмитра, Марiйкою.
Микола Трохимович - найбагатший чоловiк у селi, просто шукає щастя.
Борис Олексiйович - невiдомий кiнорежисер, який, як ви здогадалися, знаходиться у пошуках слави.
Юрiй Михайлович - психолог, не може знайти мiсце знаходження своєї душi у тiлi.
Лариса Петрiвна - чергова гуртожитку, допомагає всiм усе знайти.
I Люди на вулицях, якi випадково знаходять те, що не шукали.
Автор, який задає iнодi запитання, Вам читач, наприклад таке: "Що шукаєте, Ви, шановний, на сторiнках цiєї пєси?"
Можливо, що саме найцiннiше для Вас, i заховав дiд Дмитро, але нiяк не може знайти, давайте йому допомагати. I той хто шукає, завжди знайде, i Ви це добре знаєте. Тодi у подорож. Бажаю найцiкавiших пригод собi та Вам.
Дiя перша. Ринок
Дiд Дмитро: Хто шукає смачну картоплю, цибулинку пiдходьте, знаходьте для себе найсмачнiшi овочi.
Марiйка: Дiдусь, ти так не гукай голосно, а то як усi прийдуть так у нас i овочiв буде не достатньо, поколотять ще нас.
Дiд Дмитро: За що поколотять?
Марiйка: За те, що обiцянки не виконуєш, для всiх пообiцяв смачну цибулинку, значить подавай. У нас народ наполегливий.
Дiд Дмитро: О, а ось i красива панi Варвара, будь ласка, картоплиночку пошкрябати не бажаєте, дивiться - розовенька, смачненька, i цибулька може знадобиться?
Марiйка: Щоб чоловiки чужi до Вас не чiплялися.
Варвара: Марiйка, не чую, що ти там бурмочеш? А картоплина у вас i справдi красива, хоч фотографуй та у журнал вiдправляй на заздрiсть усiм господарникам.
Марiйка: А що Ви, панi Варваро, вчора увечерi до тата заходили на фiрму, чи новенького трактора шукаєте, чи щось ще?
Варвара: Ох, Марися все ти знаєш.
Марiйка: Я вам не Марися i нiчого тертися бiля чужих чоловiкiв, свого шукайте, авось i мiльйонера знайдете.
Варвара: Ой, Марися мiльйонера це добре, але ще не все, що потрiбно мати у життi. А дiду, що для гарно життя потрiбно мати людинi?
Дiд Дмитро: Ох, ранiше я думав, що грошi потрiбнi, робота до душi та жiнка до тiла, а зараз вже передумав i знаю, що для тiла здоровя треба та жiнку для душi. А ще для мене важливо знайти одну рiч, яку я заховав, коли ще молодий був. I все життя шукаю, шукаю, а знайти не можу.
Марiйка: Дiдусю, це скарб?
Дiд Дмитро: Скарб онучко, дуже цiнний.
Марiйка: Дiдусю, а що ж ти на базарi про це говориш, та ще при таких чужих людях, ти нiкому вже не кажи, а ми з Михайликом допоможемо тобi його вiдшукати.
Дiд Дмитро: (Задумчиво) I то правда, можливо ви з Михайликом i знайдете.
Марiйка: А якщо ми знайдемо, ти попросиш тато з матусею за нас, щоб одружили нас поскорiше.
Дiд Дмитро: Куди бiгти, малi ще про обручки думати, про житло, добро, освiту маєте спочатку потурбуватися, а потiм вже весiлля.
Марiйка: А як же кохання?
Дiд Дмитро: А хто вам не дає, кохайте та йдiть по життю далi. А якщо кохання справжнє так i через десять, двадцять рокiв можна i одружитися. А весiлля може к вечору закiнчитися, а кохання вранцi вже i не буде, залишаться побутовi дрiбнички.
Марiйка: Дiдусю, ти як старий дiд брюзжиш.
Дiд Дмитро: А я i є старий дiд. (Посмiхається) Добре, якщо я побачу, що справжнє ваше кохання, тодi допоможу.
Марiйка: А як ти дiзнаєшся?
Дiд Дмитро: Є в мене дiагностичний метод, як каже твiй знайомий Юрiй Михайлович. О, а ось i вiн. Вот, панi Варваро, я Вам поки картоплю покладу, а Ви з добрим чоловiком поспiлкуйтеся, може щось i вийде путне.
Варвара: За кого ви мене приймаєте, думаєте для мене чоловiкiв замало, або в мене психологiчнi проблеми є, нi шановний, i овочi вашi не найкращi, пiду ще пошукаю.
Дiд Дмитро: Юрiй Михайлович, пiдходьте, дивiться яка картоплинка добра, купуйте.
Юрiй Михайлович: Так, бачу добра картоплинка, мабуть i смачненька. Марiя Тарасiвна, будь ласка пару кiлограмчикiв для мене зважте.
Марiйка насупившись набирає картоплю.
Дiд Дмитро: Юрiй Михайлович, розкажiть, чи багато у людей зараз психологiчних проблем? Що там каже наука психологiя, чи скоро ми вилiкуємося вiд цих психiчних розладiв.
Юрiй Михайлович: Ви розумiєте, дуже велике рiзномаїття цих психологiчних вiдхилень у людей i настiльки вони рiзнi, що дуже багато потрiбно рiзних корекцiйних засобiв якi б усiм допомогли.
Марiйка: А хто вам психологам допомагає, чи у вас проблем не має?
Юрiй Михайлович: Є i у нас, але ми намагаємося своє пiдсвiдоме перевести у свiдоме i тi захованi бажання якi там є, зрозумiти, i якщо можливо, реалiзувати у життi.
Дiд Дмитро: Так що, всi проблеми вiд прихованих думок?
Юрiй Михайлович: Так, вiд дуже глибоко прихованих. Вiд самих себе прихованих бажань.
Марiйка: Вот, Вам картопля i бажаю Вам вiдшукати усе, i краще у iншому районi.
Юрiй Михайлович: Сподiваюся, я вже все знайшов, подобається менi тут, повiтря свiже, картопля смачна, дiвчата веселi, люди вiдкритi, а що ще потрiбно молодому не одруженому психологу, так Марiя Тарасiвна?
Марiйка вiдвернулася i зробила вигляд, що не почула.
Дiя друга. Батько з сином
Тарас: Сиджу ось я на сiнi i думку гадаю, чому я не з Галиною, чому не гуляю...
Дiд Дмитро: Тому, що ти одружений та двох дiтей маєш.
Тарас: Добре дiду, буду працювати та лиш мрiяти.
Дiд Дмитро: Який я тобi дiду, я гадав, що ти мiй син, та й ще розумний син, тому що старший й сам скоро дiдом станеш, якщо за своїми синами дивитися не будеш.
Тарас: Добре, поїду до мiста поговорю з Сергiєм, може пора йому одружитися. Я ще молодий 48 рочкiв усього, можу ще i про своїх дiтей думати та i про онукiв також вже час замислюватися.
Дiд Дмитро: Ти дивись краще не за Сергiєм, а за Павлом вiн в тебе пiшов, дивись щоб вiн у 17 рокiв батьком не став, бо тодi ти i справдi i татом i дiдом станеш миттєво, бо хто дитину ростити буде?
Тарас: Батько, а скажи, закохатися можна майже у пятдесят? А в тебе було таке?
Дiд Дмитро: Це яке, таке? Закохатися можна i у сто рокiв, тiльки закохання i кохання це рiзнi речi. У сто рокiв це вже буде кохання, тому що вiд серця, а що там у тебе в пятдесят i звiдси виходить твоє закохання, це ти сам синку розбирайся, майже дорослий вже. Кхе-кхе. Це Надiя тобi голову запаморочила?
Тарас: А що помiтно? Ти звiдси знаєш?
Дiд Дмитро: Так все село помiтило, що вона за тобою бiгає, а подруга її за Василем.
Тарас: I що?
Дiд Дмитро: I нiчого, а то що одруженi ви, якщо в мене ще склероз не на всю голову. I соромно менi за вас обох.
Тарас: Зараз сором не у модi, i я вже дорослий щоб мене виховували, що хочу той i буду робити i люди менi не указ.
Дiд Дмитро: От, ти скажи, що з Одаркою ти нещасливий?
Тарас: Та, не знаю, щасливий не щасливий, сумно менi уже стало, звичка мабуть, чи ще що, вона менi рiдна, та мабуть це ж вже не кохання. А як Надiю побачу так i серце тремтить.
Дiд Дмитро: Де там, в тебе що тремтить, це ще час покаже. А Надiя твоя ненадiйна, тому що спочатку за психологом бiгала, потiм бачить дiла немає, так вона за тобою стала, замiж хоче вот i все, а за кого, то вже дiло десяте.
Тарас: Всi жiнки хочуть замiж i це природно.
Дiд Дмитро: Природно коли жiнки мають добре серце, розум, золотi руки, у мої часи це було найголовнiша прикраса. А зараз яка наглiше, та роздягнутiше та i замiж виходить швидше.
Тарас: Та не все так просто дiду, чоловiки зараз також змiнилися, нас тiльки на голi ноги не вiзмеш, нам зараз все потрiбно i вiдразу i краса тiла i душi, якщо вона взагалi у жiнок є. (Посмiхається).
Дiд Дмитро: Та все в них є, тiльки, щось всi загубили i жiнки i чоловiки з переходом у це XXI столiття. Старе загубили, а взамiн поки що нiчого гарного не знайшли. Дивись, синку, тобi жити, i Одарка i Нiдiя твiй вибiр, а вибирати завжди сладно. I як ти вважаєш, довго ти зможеш ховати вiд Одарки блуднi думки. Жiнки ж все вiдчувають.
Тарас: I не знаю, може вона шось i вiдчуває, так поводить себе звичайно, тiльки ... а ти i прав, щось вона на той недiлi зачiску у перукарнi зробила, хустиночку нову купила, це вона для мене старається чи може... також накогось запала? А, дiду? А ще у нас цей кiнорежесер зявився, може це для нього вона причепурилася?
Дiд Дмитро: А шо дiду, ти ж тiльки що збирався з Надiйкою роман закрутити, а сам i жiнку можеш втратити, i правильно якщо вона вiд тебе втече, нiчого було на чужих жiнок задивлятися.
Тарас: Так вона ж про це не знає.
Дiд Дмитро: Знає, не знає, вiд жiнки почуттiв не заховаєш, вона серцем вiдчуває, кохає чи нi. Коли ви в останнiй раз у кiно ходили, чи кафе, а може на морi їздили? Для жiнки головне увага, турбота про неї. Кохання це як вогонь, його пiдтримувати треба а то погасне, або iнший розпалить.
Тарас: Я йому розпалю, по потилицi.
Дiд Дмитро: Краще не кулаками розмахувати, а про сiмю пiклуватися. Сiмя це як борщ, коли все зварене на бульончику кохання, та овочi всi свiженькi, тодi i життя смачненьке буде.
Тарас: А вас з матiрю як було?
Дiд Дмитро: Ох, який ми борщ варили, причому я завжди допомагал. Коли разом звариш, то й їсти разом смачнiше. Ох, розчулився я пiду позгадую її, сумую я один тут, на Землi.
Тарас: А я пiду з Одаркою борщу зварю.
Дiд Дмитро: Ото, так краще буде.
Дiя третя. Майбутнi кiнопроби
Усi на кiнопроби!
Хочеш стати зiркою, знiмайся у кiно!
Дiд Дмитро: Що це за транспарант? Яке це у нас кiно знiмається?
Борис Олексiйович: Так, будемо знiмати фiльм, не просто там телесерiал, а художнiй фiльм, будемо на Оскар номiнувати.
Дiд Дмитро: А, зразу i на Оскар.
Борис Олексiйович: Нi не зразу, спочатку, потрiбно вiдзняти кiноплiвку, прорекламувати, а потiм на фестивалi вiдправити, а там i Оскар в кишенi.
Дiд Дмитро: У кого там Оскар в кишенi, щось я не дочув? (притуляє руку до вуха)
Борис Олексiйович: У мене буде Оскар у кишенi, а то, i актори будуть радi. Так Дiд Дмитро, а ти хочеш у фiльмi знiматися?
Дiд Дмитро: На кiноплiвку?
Борис Олексiйович: А як ще у фiльмi знiмаються? Ти щось дiду не проте думаєш.
Дiд Дмитро: Я про те, який з мене актор, з мене гарний дiд зараз, для онукiв живу, та й про себе не забуваю.
Борис Олексiйович: Так, i будеш роль другого плану грати, Батька!
Дiд Дмитро: Якого Батька другого плану? Якого дiдька ти менi голову морочиш?
Борис Олексiйович: Нi, Дiд Дмитро, ти не сварися, а вiдчуй хвилину майбутньої слави, i приходь на кiно проби.
Марiйка: Щось, я там почула про кiно проби? Так? I я для мене, Борис Олексiйович роль пошукайте, будь ласка (притуляється до кiнорежисера).
Дiд Дмитро: Якi там проби, що ти тулишся до дядька, Марiйка! Ану до дому швиденько.
Борис Олексiйович: Марiйка, ось тобi сценарiй, прочитай. Я тобi пропоную пройти проби на головну роль.
Дiд Дмитро: спочатку нехай мати сценарiй прочитає, а там подивимося. А чому Ви професiйних акторiв не запросите, як простi люди можуть бути акторами, для цього вмiння потрiбнi, талант?
Борис Олексiйович: Так то так, та тiльки, на мою думку, акторський талант мають всi люди, не має простих та не простих людей, всi ми рiзнi i кiно повинно бути реалiстичним, все як у життi. Повинно щоб було у кiно як у життi, а не у життi як у кiно. Я знiмаю реалiстичне кiно. I в актори вiзьму тих людей якi будуть найреалiстичнiше грати, та i не грати, а бути самим собою. Ми i так багато граємо фальшивi ролi у життi: фальшиве кохання, фальшиву дружбу, надутий патрiотизм. А моєму кiно все буде справжнiм, почуття, дiї, декорацiї.
Марiйка: Борис Олексiйович, Ви казали, що сценарiй дасте почитати, можна менi зараз його отримати, а то бiгти потрiбно.
Борис Олексiйович: Так, зараз я тобi його знайду, тут вiн у мене лежав (шукає у саквояжi). Ти i Михайлику скажи про сценарiй, ви вдвох запрошуєтеся на кiно проби. А де ж сценарiй, я його заховав, щоб не загубити, спецiально у спецiальнiй кишенi, i не має, що ж робити, не можу повiрити, я ж сам його тут заховав, щоб нi хто з конкурентiв не змог найти, i ось лихо, не має.
Дiд Дмитро: Ось i заховав, щоб нiхто не знайшов, i сам втратив.
Борис Олексiйович: Та нi, я знайду, у мене ще вдома копiя є. Марiйка, я завтра тобi дам почитати, приходь до офiсу. (Витирає краплi з лоба).
Дiд Дмитро: Знайдеш, знайдеш. Марiйка дивись, ранiше свинарник був, зараз офiс. Все змiнюється, скоро їсти будемо телесерiали на снiданок, рекламу на обiд, та вечеряти новинами, щоб спати страшнiше було. I все це буде готуватися в офiсах-свинарниках. Iнформацiя головний продукт у рацiонi людей.
Микола Трохимович: Що ви там виступаєте, дiд Дмитро, як на трибунi?
Дiд Дмитро: Та ось, Борис Олексiйович, сценарiй заховав i не може знайти.
Микола Трохимович: Якщо заховав, то значить потрiбно знайти, а то я грошi буду також заховувати i не стану сплачувати ваш кiно проект, Борис Олексiйович.
Борис Олексiйович: Та все знайду, Ви не турбуйтесь, все буде гаразд.
Микола Трохимович: А я i не турбуюся. Грошi я завжди знаходжу, а ось щастя поки що ховається вiд мене. Щастя? Ти де? (Голосно) Мовчить.
Борис Олексiйович пiдозрiло подивився на Миколу Трохимовича.
Микола Трохимович: Та все з головою у мене нормально, що Ви так дивитися на мене, тiльки у душi пустота, щастя та немає. Пiшов на пошуки. А Ви, шановний щоб сценарiй знайшли. (Посмiхається) Добре, до завтра.
Дiя четверта. Пошуки скарба
Дiд Дмитро: Дiд Дмитро у хатi, щось шукає. I розмовляє сам з собою.
I де я її заховав. Як давно я її не бачив. I тут немає. Може серед фотографiй. (знаходить велику кiлькiсть фотографiй).
Це батьки, вони ще царя знали i виховували нас у любовi. Як зараз мало любовi на свiтi мiж людьми, то говорили що цар заважав, а сьогоднi i царя не має i люди всi чужi один одному.
Де ж я її заховав, так я сумую, що стiльки рокiв жив без неї, дiтей виховував, без неї, можливо хоч онукам зможу її передати, нехай може хоч вони знайдуть цю любов, любов до себе, до життя, людей.
Ось, я на фронтi, друзi, багатьох вже немає. Там, вона завжди була зi мною, може i зберегла мене. I чому я так далеко її заховав, скiльки рокiв вже пройшло, пятдесят, ох майже шiстесят рокiв я її не бачив. Може втратив, загубив. Нi, я не мiг, я же памятаю, що заховав її, а ось де, не можу згадати.
Тiльки зараз зрозумiв хто я, що я Дмитро, частина природи. Скiльки рокiв я шукав самого себе, i ось, на восьмому десятку знайшов. А якщо б ранiше зрозумiв, то по iншому жив би, - щасливiше.
Ось, моє весiлля (дивиться на фотографiю). Люба моя Оксано, де ти зараз? Як там тобi, добре? Вiдчуваю, що добре, скоро зустрiнемося, як ти i просила за онуками приглядаю та i про дiтей не забуваю. I ще знаєш, я тут зрозумiв, хто я, який я, хотiв би з тобою борща зварити та обговорити свої знахiдки. Ти знаєш, що завжди я думав, що я по-перше чоловiк, а по-друге вже Людина, а зараз я думаю, що чоловiк або жiнка це по-перше люди, якi живуть своє життя i не цiнують його, кожну хвилину, всi бiгають один за одним або вiд когось, i вiд себе тiкають також. Ти знаєш, люба, ось в мене є пропозицiя: у школi вчити дiтей не тiльки корiнь квадратний знаходити, а самого себе молодiй людинi допомогти знайти, свої здiбностi, свої iнтереси, щоб це було її особисте, а не навiяне засобами масової iнформацiї, потребами суспiльства. Всi кудись поспiшають, щось шукають, а головного, справжнього себе знайти не можуть. Ох, багато люба, про що хотiв би я поговорити зараз з тобою, но потрiбно менi знайти одну рiч, памятаєш, я тобi її ще на весiллi нашому показував. Ну давай, не сумуй там, час прийде i зустрiнемося. Цiлую.
Де ж я її заховав? I свято скоро, хотiлось би до свята знайти її.
Марiйка: Дiдусю, що ти шукаєш?
Дiд Дмитро: Та ось, онучко, заховав, а знайти не можу, одну дуже велику рiч, хотiв тобi передати цей скарб.
Марiйка: Скарб, дiдусю, а що це за скарб, вiн цiнний?
Дiд Дмитро: Дуже цiнний, Марiйко, найцiннiший у свiтi.
Марiйка: А як вiн виглядає, може разом пошукаємо, давай я тобi допоможу.
Дiд Дмитро: Допоможеш, якщо я сам не знайду, тодi будеш допомагати.
Марiйка: Побiжу я, дiдусю, до Бориса Олексiйовича, може вiн сценарiй знайшов.
Дiд Дмитро: Добре онучка, бiжи. Марiйка?
Марiйка: Так, дiдусю?
Дiд Дмитро: А ти щаслива?
Марiйка: Так дiдусю, я щаслива, мене ж Михайло любить.
Дiд Дмитро: А без Михайла була б щаслива?
Марiйка: Ти що дiдусю, як це без Михайла, нi, ти щось не те кажеш. Я люблю Михайла, а вiн мене, ось ми i щасливi.
А ти без бабусi щасливий?
Дiд Дмитро: Щасливий онучко, тому що живий. Тiльки жива людина може вiдчути щастя та радiсть, бiль та смуток, холодне та гаряче, я можу дихати повiтрям i насолоджуватися цим, їсти цибулинку i радiти що вiдчуваю смак, дивитися на тебе мати таке почуття як любов. Життя це великий дар який я маю, тому i щасливий.
Марiйка: Щось я тебе не розумiю дiдусю.
Дiд Дмитро: Ну добре, потiм поговоримо.
Дiя пята. Кiно проби: перший день
Плакат-афiша: Поїзд Љ 5
Борис Олексiйович: Так всi учасники кiнопроб запрошуємо на знiмально площадку. Так, сцена перша "Кохання з першого погляду", Марiйка з Михайлом зустрiчаються у вагонi. Зустрiч, кохання з першої хвилини, посмiшки, очi блищать, на щоках румянець.
Марiйка: А румянець домалюєте.
Борис Олексiйович: Все натуральне, Марiя, i румянець i поцiлунки, все натуральне. Так свiтло, оператор готов? Починаємо.
Марiйка: Щось я не зрозумiла, до чого тут назва "Поїзд Љ 5", чула що пять символiзує змiни, тодi чому фiльм називається поїзд змiн, що змiнюється? Звичайна ситуацiя, життєва. Зустрiлися двоє, покохали, i не зрозумiло будуть вони разом чи нi. Всi у поїздi мiж собою спiлкуються, минуле згадують, i що? Звичайний поїзд.
Борис Олексiйович: Так стоп камера. Марiйка, коли почали знiмати, то знiмаємо i нiяких зайвих слiв. Ну добре, поясню. Поїзд це не просто поїзд, це алегорiя. Поїзд показує Рух, Рух часу, нашого життя вiд станцiї сьогоднi до станцiї завтра, i деякi люди у поїздi не розумiють що життя рухається прямо зараз, деякi живуть у минулому i розмови будуть про це, деякi у майбутньому, у планах-мрiях, i тiльки ви Марiя з Михайлом будете вiдчувати сьогоднi, цей час, тому що у вас з Михайлом все вiдбувається зараз, у ваших квитках написанi рiзнi зупинки, життя у поїздi це те, що ви будете цiнувати, вiдчувати кожну хвилинку. Добре, починаємо. Камера!
Вагон, Марiйка з Михайликом iдуть на зустрiч один одному з квитками, шукають своє мiсце, у цьому життi, зупиняються бiля купе. Заходять в купе i там про щось розмовляють, нiхто не чує, тому що це дiалог не словами, а серцями, але глядачам зрозумiло, що мiж молодими людьми пролетiла iскра кохання.
Борис Олексiйович: Добре, молодцi, вiдпочивайте. Сцена друга "Страхування цiнностей". Лариса Петрiвна, Одарка, Варвара i Надiя приготувалися. Ви звичайнi пасажири, кожна зi своєю iсторiєю, однак, дивiться у сценарiй, Лариса Петрiвна починає перша.
Лариса Петрiвна: Давайте знайомитися, мене звуть Лариса Петрiвна, я (дивиться у сценарiй) страховий агент, ось тiльки вийшла на пенсiю i пiшла у страховi агенти, а до цього бухгалтером працювала, та с зором проблеми, тому вирiшила корисним дiлом займатися, людей страхувати та їхнi найдорожчi речi. Ой стiльки кумедних випадкiв зараз є, хто що тiльки зараз не страхує. Ось i шукаю людей, якi, щось цiнують у своєму життi. Я i не думала, що це така цiкава професiя. Ну, а вас жiночки, як звати, чим займаєтеся, може подумаємо що будемо страхувати.
Варвара: Я, Варвара, працюю вихователем у дитячому садку, нiчого цiкавого, крiм що кожен день не звичайний, щось та трапиться, кумедне або не дуже, дiти Ви ж знаєте вони дiють не прогнозовано. Страхувати, та i нiчого у мене страхувати, все звичайно, життя як життя.
Лариса Петрiвна: А чоловiк, дiти є?
Варвара: Мужикiв коло мене багато, а ось чоловiка, такого щоб справжнього, надiйного немає. Своїх дiтей маю 30 у групi в дитячому садку, а дома тiльки кiт Мурзик, можемо його застрахувати. Вiн в мене єдиний з ким ми повнiстю знаходимо порозумiння.
Лариса Петрiвна: Так, такi випадкiв зараз дуже багато, люди страхують котiв, собак, одна дамочка папугу застрахувала. З тваринним свiтом у багатьох дiйсно зараз бiльше порозумiння нiж з людським. Це нормально, не сумуйте. А Ви, шановна? (Звертається до Надiї)
Надiя: Ох, у мене четверо дiтей, чоловiк, собака, кiт, папуга i кацап. Страхувати потрiбно або всiх разом або нiкого. Тому що, хто кого перший доведе до iнфаркту не вiдомо чи кiт папугу, або дiти кота. Чоловiк у нас багато працює i ми його зовсiм не бачимо, кiлька хвилин у вечерi та iнодi на вихiдних, а от начальних багато його бачить. Це справедливо, скажiть? Чому зараз люди стiльки працюють, а жити коли?
Одарка: Скажiть а можна застрахувати кохання?
Що застрахувати? Щось ви дуже тихенько сказали, не почула.
Одарка: Кохання, чи можна застрахувати кохання?
Варвара: Його спочатку знайти треба.
Одарка: Я вже знайшла. Ми з чоловiком i кохання маємо i двох дiтей, вже дорослих, та i самi ще молодi. Ось я i кажу, що бiльше всього я боюся втратити наше кохання. Що тодi залишиться? Родина без кохання це як хатина без свiтла. Я хочу застрахувати наше кохання.
Лариса Петрiвна: А навiщо Вам, його страхувати. Ось, наприклад, якщо люди страхують машину, i раптом щось з нею станеться, ми виплачуємо страховку i це дозволяє компенсувати витрати на ремонт або з часом i нову машину купити.
А ви, що, кохання? А якщо ви його втратите, або хтось його вкраде, то й що ви на грошi нове кохання зможете купити?
Одарка: Ну Ви страхуєте тварин, людей? Якщо трапляється з людиною, або твариною, на грошi точно також не купиш. Нового кота можна купити але ж це вже iнший не той, i порозумiння може i не буде. Навiщо ж тодi iх страхувати?
Лариса Петрiвна: Так, то так. Але з людьми та котами це можна зафiксувати фiзично: людина, тварина, рiч ось вона є, а ось i щось з нею трапляється, це можна вiдстежити, задокументувати. А кохання, як його вiдстежиш, ось воно є i раптом немає. Не докажеш.
Одарка: Але ж люди це вiдчувають, i коли воно є, i коли немає.
Лариса Петрiвна: Для страхового бiзнесу така рiч, як кохання не серйозна. Ми таке не страхуємо.
Одарка: Тодi ви обманюєте людей. У рекламi кажете, "все що цiнно для вас, ми застрахуємо i допоможемо вам зберегти", тодi ви обманюєте людей. Для мене цiнне кохання. Застрахуйте його.
Лариса Петрiвна: Шановна, кохання потрiбно самiй зберiгати, i щоб чоловiка нiхто не вкрав, пiдтримувати вогник кохання, тодi i свiтло у хатi буде.
Варвара: Так, я згодна з вами i кота страхувати не буду, такого самого нiде нi за якi грошi я не куплю, вiн же розумiє мене. I кохання дiйсно потрiбно зберiгати, але це усвiдомлювати необхiдно двом людям i чоловiку i жiнцi, тому що кохання дiйсно палає i зiгрiває коли воно взаємне. Ось би менi таке знайти.
Одарка: Головне чуже не красте.
Лариса Петрiвна: Знайдете, всi хто дiйсно хочуть знайти щось, обовязково це знаходять, якщо це вiд щiрого серця.
Борис Олексiйович: Стоп камера. Молодцi. Всiм спасибi. Вiдпочивайте. Ви в мене справжнi актриси.
Варвара з Одаркою: А ми i не грали, тут все як у нашому життi.
Надiя: А менi складно було, чоловiк, четверо дiтей. У мене дома тiльки комахи влiтку живуть. Але i нормально. Я як уявила четверо дiтей, стiльки тварин, а коли ж у парикмахерську ходити, на зачiску, манiкюр, я ще мабуть не готова до такого життя.
Лариса Петрiвна: А менi сподобалося, може кину я це чергування у гуртожитку, а то постiйно шукаємо утюги, простирадло, краще дiйсно шукати цiннi для людей речi i страхувати їх.
Надiя: Iнодi i утюг цiнний, коли на побачення поспiшаєш. (Посмiхається)
Лариса Петрiвна: Все тобi по побаченням бiгати, може i про сiмю подумати треба.
Надiя: Подумати може i треба. Подумала i передумала. (Посмiхається).
Борис Олексiйович: На сьогоднi кiно проби завершенi. Всi затвердженi на ролi. Дякую.
Всi розходяться.
Дiя шоста. Кiно проби: другий день
Борис Олексiйович: Всi учасники другого дня кiнопроб. Готовнiсть номер один. Сцена третя "Дiти". Учасники Василь i Катерина, ви вже давно одруженi та їдете до столицi, доньку замiж видавати. Андрiй з Оксаною, ви недавно одружилися i направляєтеся у весiльну подорож подивитися на мiсто.
Василь: Ой складно менi буде це грати, як би не накаркати, Борис Олексiйович, Марисi тiльки 17 рокiв, а ви вже замiж.
Борис Олексiйович: За сценарiєм їй девятнадцять i вона вагiтна, i ви про це знаєте, але вам це не дуже подобається.
Василь: Ой, дивiться накаркаєте, будете самi на Марисi одружуватися.
Борис Олексiйович: Це тiльки сценарiй. Абстрогуйтеся, Василь.
Оксана: А ми з Андрiєм вже пять рокiв разом живемо i так не разу у весiльну подорож не їздили.
Борис Олексiйович: Вот зiграєте свої ролi у фiльмi i поїдете вiдпочивати. Приготувалися, по мiстам. Свiтло, камера!
Купе. Люди сидять, їдять i розмовляють.
Катерина: А ви, що до столiцi, подивитися, чи по справам? (звертається до Андрiя)
Андрiй: Ми погуляти їдемо та подивитися на неньку, столицю нашу, Володимирiвський Собор хочемо знайти, там кажуть красиво.
Оксана: Ми тiльки на менулiй недiлi одружилися i зараз у нас весiльна подорож.
Василь: Коли, ми, тiльки одружилися то двi недiлi з дому не виходили, все нацiлуватися не могли. (Посмiхається до Катерини)
Катерина: А тут, раптом тiльки весiлля наше було, а вже доньку треба замiж видавати.
Оксана: А ви до столицi по справам?
Василь: Так кажу вам, доньку замiж видаємо, за якогось банкiра.
Андрiй: За банкiра це добре, дивиться з ревнощами на Оксану.
Оксана: За банкiра або за сантехнiка це все одно, аби кохання було на все життя. Так Андрiйко, на все життя?
Андрiй: Ага.
Оксана: Ось дивлюся на вас, значить може бути, кохання то, на все-е життя. Я так мрiю про це.
Василь: А ми не мрiяли просто жили i все, i майже двадцять рокiв пролетiло як один день. Тiльки доньку народили, а вже замiж видаємо, та i дiдусем скоро стану. (Вздихає)
Оксана: Так, зараз всi виходять замiж, коли вже дитина в утробi. Ми з Андрiйкою вирiшили, що поки для себе не поживемо нiяких дiтей заводити не будемо.
Василь: Що "заводити"? (роздратовано) Заводити машину можна, годинник, а до появи дiтей потрiбно вiдповiдально ставитися.
Оксана: Ось, я i кажу, якi ми вiдповiдальнi? Нам ще i двадцяти пяти рокiв немає. Ще самi дiти. Ось виростемо, тодi i заплануємо. Ми ще для себе хочемо пожити.
Василь: Не розумiю я вас. Ми i для себе жили i для доньки. Вона ж тоже наша, значить для себе. Кажу вам, дiти по бiзнес плану не бувають, тут проектувати, прогнозувати, прораховувати не треба.
Оксана: А фiнансова сторона, ви не забувайте скiльки зараз коштують дитячi речi.
Василь: Так то оно так. Але ви подивiться на тварин. Ми також живi iстоти. I у них все по-iншому. Вони виросли, пару знайшли, будиночок собi змайстрували, i дiти вiдразу зявляються. А речi у шкафи не складають, меблями не запасаються, холодильник з харчами на два роки не забивають. Тiльки жити потрiбно по природним законам, i все буде: i дiти, i хлiб.
Оксана: Ага добре вам казати, у вас донька за банкiра замiж виходить. Ви коли були молодi, про вас Радянська влада пiклувалася. А ми зараз самi по собi. У нас свобода вiд всього i вiд обовязкiв перед громадянами.
Катерина: Так, це правда сьогоднi кожен сам по-собi. I банкiр такий же, не ким не захищений, як i тракторист.
Василь: Добре, бажаю вам, щоб ваш бiзнес-проект життя спiвпав з самим життям, тодi i прибуток буде у виглядi почуття - щастя. (Обiймає Катерину)
(Андрiй обiймає Оксану)
Борис Олексiйович: Стоп камера. Якось, ти Василь, перегнув палку, як кажуть. Забагато емоцiй. Це ж тобi не брат, а чужа людина у купе, спокiйнiше потрiбно спiлкуватися, "без жару" i ближче до тексту.
Василь: Та, як спокiйнiше, пять рокiв вже живуть, а дiтей немає, як так можна?
Андрiй: Це наше життя i нiчого до нас лiзти з порадами, коли не просять. Ми самi розберемося з нашим бiзнес-проектом.
Роздратованi розходяться у рiзнi сторони.
Борис Олексiйович: (сам до себе) Мабуть Василя треба з ролi знiмати, занадто гаряч. Готовнiсть номер один. Сцена четверта "Душа". Учасники, Юрiй Михайлович, Микола Трохимович, Павло, дiд Дмитро з текстом ознайомилися? Прохання: вiд тексту не вiдхилятися, все як написано, якщо забудете можна пiдглядати, це поки що кiно проба. Одна вимога: реалiстично, та i там нiчого вигаданого майже i немає, сидiть собi, розмовляйте. Так, головне запамятайте: Микола Трохимовия їде до Францiї по дiловим справам, Юрiй Михайлович їде у Камбоджу шукати мудростi, Дiд Дмитро їде на похорони брата у село, Павло поспiшає зустрiтися з дiвчиною з Польшi, з якою познайомився по Iнтернету.
Дiд Дмитро: Добре хоч у мене брата не має, значить я просто собi їду i все.
Борис Олексiйович: Не все, а потрiбно слова зi сценарiю читати. Приготувалися. Свiт, камера!
Павло: Шановний, так Ви що дiйсно у Камбоджу їдете?
Юрiй Михайлович: Дiйсно, їду. Вилiтаю завтра, з аеропорту Бориспiль.
Павло: А навiщо Вам в Камбоджу.
Юрiй Михайлович: Хочу знайти вiдповiдi на деякi фiлософськi запитання.
Дiд Дмитро: На якi саме, такi фiлософськi?
Юрiй Михайлович: Наприклад, де знаходиться душа у тiлi людини, чи iснували цивiлiзацiї до нашого iснування, що там (пiднiмає очi до гори) пiсля смертi, чи є сенс життя?
Павло: I що, там, у Камбоджi ви все зрозумiєте, знайдете вiдповiдi на всi запитання.
Микола Трохимович: Як щоб там були вiдповiдi, то десята частина людства жила б у Камбоджi.
Павло: А чому десята?
Микола Трохимович: А тiльки десята частина людства замислюється, хоч iнодi, над цими запитаннями, всi iншi просто живуть, "жруть" (вибачте за грубе слово), але це так i є. I взагалi, про душу згадують тiльки на кордонi життя та смертi.
Юрiй Михайлович: Про десять процентiв, це ви багато щось вигадали. На мою думку, тiльки максимум три процента людства хочуть думати i вмiють це робити. Iншим, краще коли за них хтось думає, приймає рiшення, а вони виконують чиїсь розпорядження. Навiщо напружуватися, краще розслабитися з пивом перед телевiзором.
Павло: Щось Ви людей недооцiнюєте, зараз кожен, хоч раз, да замислювався у чому його сенс життя.
Микола Трохимович: Помислив, помислив i пiшов дивитися футбол.
Павло: А що тут поганого? Ну i пiшов, дуже цiкава гра, я часто на стадiон ходжу дивитися, там бiльше драйву отримаєш.
Юрiй Михайлович: Вся молодь зараз за драйвовим станом бiгає, як би кайфанути.
Павло: I що тут поганого. У кожного свiй кайф.
Дiд Дмитро: Я, ось, напрацююсь в огородi з ранку до вечора, потiм прийду до хати, розтягнуся на лавцi i такий кайф вiдчуваю. Ви про це юначе?
Павло: Та нi, я про дискотеки, музику драйвову, рiзнi там речовини спецiальнi.
Юрiй Михайлович: Бiльшiсть людей шукає шляхи виходу вiд проблем у своєму життi. I вихiд завжди є - кожен знаходить свiй наркотик: алкоголь, компютер, телесерiал та багато що. Iндустрiя "драйвових речей" працює з великою потужнiстю.
Микола Трохимович: А вашi там медитацiї у Камбоджi, це ж також вiдхiд вiд проблем.
Юрiй Михайлович: Нi медитацiя - це вхiд, вхiд у свою реальнiсть, у особистiснi проблеми з метою їх вирiшення.
Дiд Дмитро: Ох, лiняться зараз люди працювати фiзично от i на придумували собi медитацiй, сидиш i нiчого не робиш. А ти, синку, помедитуй з лопатою пару годин, потiм може й iстину знайдеш. Iстину, як харчi на столi зявляються.
Юрiй Михайлович: Не знайдемо ми порозумiння, тому що на рiзних мовах говоримо.
Дiд Дмитро: Як, це на рiзних на однiй, рiдненькiй - українськiй.
Юрiй Михайлович: Справа не в словах, а в смислах. У кожної людини свiй сенс життя, своє щастя i завдання її у цьому життi - знайте це. Душу свою знайти та порозумiння внутрiшнє мiж розумом та серцем.
Павло: Ми, з Барборою на рiзних мовах розмовляємо, через перекладач електроний, а серцем вiдчуваю - кохаю її, i розумiємо ми один одного без слiв.
Юрiй Михайлович: З коханими це завжди так, там дiалог мiж серцями вiдбувається.
Микола Трохимович: Внутрiшнє порозумiння кажеш, i я так думаю що це, дiйсно головне. Ось я, грошi заробляю, заробляю, i будинки маю два, i автомобiлi - два, i синiв двоє i жiнок, все є. А сенс свого життя щось не знайшов. Що ж це я, жив сорок рокiв, щоб матерiальнi речi накопичувати? Ось вiдчуваю, все є, а в душi пусто. Чим же душу свою наповнити? Де ти там кажеш, у Камбоджi знають?
Юрiй Михайлович: У Камбоджi, Непалi, Єгиптi, Браворах значення не велике. Тут у поїздi можна сенс життя знайти i душу свою наповнити.
Микола Трохимович: Ти не глузуй, я тебе серйозно питаю. Нудно менi жити, розумiєш.
Юрiй Михайлович: Я не глузую, а розумiю. Сартру, фiлософу, також нудно було жити, вiн про це роман написав i Нобелiвську премiю отримав. Якщо ви розумiєте цю "нудоту" вiд життя, то це вже добре, це екзистенцiальна криза у Вас.
Микола Трохимович: I який вихiд з цiєї кризи?
Юрiй Михайлович: Вихiд як i вхiд завжди є у множинi. Можна самогубство здiйснити, таке часто трапляється з багатими людьми у духовному тупiку, а буває навпаки, починають знаходити самого себе, своє внутрiшнє я. I душа наповнюється сенсом i як результат - почуття щастя на все тiло. (Посмiхається)
Микола Трохимович: Так, а робити та що, конкретно?
Юрiй Михайлович: Конкретно, сiсти а може лягти, а може i пiти погуляти на природi, заглянути у себе. Вiдповiсти на запитання: що я дiйсно люблю робити, який я, чи подобається менi чим я займаюся, кого я люблю, що робити далi, щоб душа спiвала?
Микола Трохимович: I що буде?
Юрiй Михайлович: Побачите. Жити почнете.
Дiд Дмитро: Щось складно менi це все. Ось ти менi одне скажи, мiй брат вчора помер, зараз душа його де?
Юрiй Михайлович: Немає у тiлi, полетiла у космос.
Дiд Дмитро: I йому там добре?
Юрiй Михайлович: Кому?
Дiд Дмитро: Брату?
Юрiй Михайлович: Душi брата добре.
Дiд Дмитро: А всiм там добре, чи тiльки тим, хто на землi добрi справи робив?
Юрiй Михайлович: А на цi питання Ви самi собi вiдповiдайте. Спитайте свою душу, як їй тут живеться i як їй там буде, вона все знає.
Дiд Дмитро: Ох, i хитрий же ти.
Борис Олексiйович: Стоп камера. Всiм вiдпочивати. Молодцi. Дякую. На ролi затвердженi.
Дiд Дмитро: Ох, щось я втомився.
Юрiй Михайлович: Вiд чого?
Дiд Дмитро: Забагато думав.
Юрiй Михайлович: А як Ви хотiли. Хоч сокирою махай - там мязи рук працюють, а у головi також "мязи" є, якi потрiбно частiше тренерувати. (Посмiхається)
Микола Трохимович: Все, вирiшив, поїду у Камбоджу. Може знайду там щось, чим душу свою наповнити.
Юрiй Михайлович: А я, тут залишуся. Я зрозумiв, що душа моя наповнюється прямо зараз, ось тут, це i є моє життя!
(Всi розходяться)
Дiя сьома. Скарб Дiда Дмитра
(Марися з Михайлом цiлуються бiля хати. Вибiгає дiд Дмитро)
Дiд Дмитро: Ура! Знайшов.
Марися: Що знайшов дiдусю?
Михайло: Ви що такий радiсний, дiду?
Дiд Дмитро: Щастя та яке. Свято сьогоднi, справжнє свято. А ви хоч знаєте яке сьогоднi свято.
Марися: А яке сьогоднi свято?
Дiд Дмитро: Ви що придурюєтеся, ви же знаєте, всi знають, сьогоднi велике свято.
Михайло: Ну так, сьогоднi травневе свято - свято Родини.
Марися: Так сьогоднi пятнадцяте травня, i що?.
Дiд Дмитро: I що? Сьогоднi День Родини. I ось, дивiться я знайшов її!
Марися: Що це?
(Дiд Дмитро розкриває якесь лахмiття i достає ...)
Дiд Дмитро: А це, мої любi, фотокартка родини моєї матерi. Дивiться - батько, мати, брати i вона маленька. Це дуже велика рiдкiсть. Не всi мають таке багатство.
Марися: Так це, той скарб, що ти шукав?
Дiд Дмитро: Так, це великий скарб. Знання про рiд свiй, тому що ми одне цiле. Любов зараз наповнює мiй розум, моє серце i мою душу. Любов рода нашого.
Дiд Дмитро сiв на лавку i розплакався.
Михайло: Чому же Ви плачете дiду?
Дiд Дмитро: Вiд щастя, щастя що пiзнав себе, зєднався з родиною. Тримай цей скарб онучко, цю фотографiю Родини нашої. Обєднай з iншими. Бережи себе i Рiд тобi допоможе.
Дiд Дмитро передає фотокартку Марисi i Михайлу i обiймає їх.
Дiд Дмитро: Люди, зi святом вас! Бережiть себе i Родини свої! (звертається у зал)
Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души"
М.Николаев "Вторжение на Землю"