«Справа рожевої перлини» була вперше опублікована в The Sketch 1 жовтня 1924 року. Доктора Джона Торндайка створив
Річард Остін Фрімен (1862–1943).
«Що ти робиш?» — запитала Таппенс, увійшовши до святилища Міжнародного детективного агентства (слоган — «Блискучі детективи Бланта») і побачила свого лорда й господаря, що лежали на підлозі в морі книг.
Томмі насилу підвівся.
«Я намагався розкласти ці книжки на верхній полиці тієї шафи», — скаржився він. «І прокляте крісло піддалося».
«Що це взагалі таке?» — запитала Таппенс, беручи томик. « Собака Баскервілів» . Я був би не проти прочитати це ще раз.
«Ви бачите ідею?» — сказав Томмі, ретельно витираючи пил. — Півгодини з Великими Майстрами — такі речі. Розумієш, Таппенс, я не можу позбутися відчуття, що ми більш-менш аматори в цій справі – звісно, в певному сенсі ми не можемо не бути аматорами, але, так би мовити, не завадить оволодіти технікою. Ці книги – детективи провідних майстрів мистецтва. Я маю намір спробувати різні стилі та порівняти результати».
— Гм, — сказала Таппенс. «Я часто задаюся питанням, як би ці детективи повели себе в реальному житті». Вона взяла інший том. «Тобі буде важко бути Торндайком. У вас немає медичного досвіду, менше юриспруденції, і я ніколи не чув, щоб наука була вашою сильною стороною».
— Можливо, ні, — сказав Томмі. — Але в будь-якому випадку я купив дуже хороший фотоапарат, і я буду фотографувати сліди, збільшувати негативи і таке інше. Тепер, mon ami , використовуйте свої маленькі сірі клітинки – що це для вас означає?»
Він показав на нижню полицю шафи. На ньому лежали дещо футуристичний халат, турецькі тапочки і скрипка.
«Очевидно, любий Ватсоне», — сказала Таппенс.
— Саме так, — сказав Томмі. «Дотик Шерлока Холмса».
Він взяв скрипку й неквапливо потягнув смичком по струнах, змусивши Таппенс страшенно зойкнути.
У цю мить на столі задзвонив зумер, знак того, що клієнт прибув до зовнішнього офісу, і його тримав на переговорах Альберт, офісний хлопчик.
Томмі поспішно поставив скрипку в шафу й штовхнув ногою книжки за партою.
— Не те, щоб поспішали, — зауважив він. «Альберт розповість їм по телефону інформацію про мою співпрацю зі Скотленд-Ярдом. Таппенс, заходь у свій кабінет і починай друкувати. Завдяки цьому офіс звучить насичено та активно. Ні, якщо добре подумати, тобі доведеться стенографувати мої диктанти. Давайте подивимося, перш ніж ми змусимо Альберта прислати жертву».
Вони підійшли до вічка, яке було мистецьки придумано, щоб відкривати вид на зовнішню контору.
Клієнткою була дівчина приблизно такого ж віку, як Таппенс, висока й чорнява з досить виснаженим обличчям і презирливими очима.
Ще за хвилину дівчина тиснула руку знаменитому містеру Бланту, а Таппенс сиділа поряд, скромно опустивши очі, тримаючи в руках блокнот і олівець.
— Мій секретар, міс Робінсон, — помахнув рукою містер Блант. «Ви можете вільно говорити перед нею». Потім він на хвилину поліг назад, напівзаплющив очі й зауважив втомленим тоном: «Ви, напевно, вважаєте, що в цей час дня в автобусі дуже людно».
— Я приїхала на таксі, — сказала дівчина.
"Ой!" — ображено сказав Томмі. Його очі з докором зупинилися на синьому автобусному квитку, що стирчав з її рукавички. Очі дівчини прослідкували за його поглядом, усміхнулась і витягла його.
'Ви маєте на увазі це? Я підібрав його на тротуарі. Їх збирає наш маленький сусід».
Таппенс закашлялася, і Томмі кинув на неї злий погляд.
— Треба братися до справи, — жваво сказав він. — Вам потрібні наші послуги, міс…?
— Мене звуть Кінгстон Брюс, — сказала дівчина. «Ми живемо на Вімблдоні. Минулої ночі жінка, яка зупинялася у нас, втратила цінну рожеву перлину. Містер Сент-Вінсент також обідав з нами, і під час вечері він випадково згадав вашу фірму. Моя мати відправила мене до вас сьогодні вранці, щоб запитати, чи не хотіли б ви розібратися з нами.
Дівчина говорила похмуро, майже неприязно. Було ясно, як білий день, що вони з матір’ю не дійшли згоди. Вона була тут під протестом.
— Розумію, — трохи спантеличено сказав Томмі. — Ви не викликали поліцію?
— Ні, — сказала міс Кінгстон Брюс, — ми цього не зробили. Було б ідіотством викликати поліцію, а потім виявити, що дурниця закотилася під камін чи щось у цьому роді».
"Ой!" сказав Томмі. — Тоді коштовність може бути лише втрачена?
Міс Кінгстон Брюс знизала плечима.
«Люди так галасують, — пробурмотіла вона. Томмі прочистив горло.
— Звичайно, — із сумнівом сказав він. «Я зараз дуже зайнятий…»
— Я цілком розумію, — сказала дівчина, підводячись. В її очах швидко спалахнуло задоволення, яке Таппенс, наприклад, не пропустила.
— Тим не менше, — продовжував Томмі. «Думаю, мені вдасться добігти до Вімблдону. Дайте мені адресу, будь ласка?
«Лаври, Еджворт-роуд».
— Будь ласка, запишіть це, міс Робінсон.
Міс Кінгстон Брюс вагалася, а потім сказала досить неприязно.
— Тоді ми вас чекаємо. Доброго ранку.
«Кумедна дівчинка», — сказав Томмі, коли вона пішла. «Я не міг її розрізнити».
— Цікаво, чи вона сама це вкрала, — замислено зауважила Таппенс. — Давай, Томмі, давай відкладемо ці книжки, візьмемо машину та поїдемо туди. До речі, ким ти все ще будеш, Шерлоком Холмсом?
«Думаю, для цього мені потрібна практика», — сказав Томмі. «Я був скоріше невдоволений тим автобусним квитком, чи не так?»
— Ти так, — сказала Таппенс. «На твоєму місці я б не надто старався з тією дівчиною — вона гостра, як голка. Вона теж нещасна, бідолаха».
— Гадаю, ви вже все про неї знаєте, — сказав Томмі з сарказмом, — просто дивлячись на форму її носа!
— Я розповім тобі своє уявлення про те, що ми знайдемо в «Лаврах», — незворушно сказала Таппенс. «Сімейство снобів, які дуже прагнуть рухатися в найкращому суспільстві; батько, якщо є батько, обов'язково має військове звання. Дівчина змирилася з їхнім способом життя і зневажала себе за це».
Томмі востаннє глянув на книжки, акуратно складені на полиці.
«Я думаю, — задумливо сказав він, — що сьогодні я буду Торндайком».
«Я не мала думати, що в цій справі є щось судово-медичне», — зауважила Таппенс.
— Можливо, ні, — сказав Томмі. «Але я просто вмираю від бажання користуватися своєю новою камерою! Передбачається, що він має найчудовіший об’єктив, який коли-небудь був або міг бути».
«Я знаю такі лінзи», — сказала Таппенс. «Поки ви відрегулювали затвор, зупинилися, обчислили експозицію та не зводили очей з рівня, ваш мозок відмовляє, і ви прагнете простого брауні».
— Б’юся об заклад, я отримаю кращі результати, ніж ви.
Томмі проігнорував виклик.
«Я мав би мати «компаньйона курця», — сказав він з жалем. «Цікаво, де їх можна купити?»
— Завжди є патентований штопор, який тітка Арамінта подарувала тобі минулого Різдва, — послужливо сказала Таппенс.
— Це правда, — сказав Томмі. «Цікавий на вигляд двигун руйнування, як я тоді подумав, і радше жартівливий подарунок від суцільної неп’яної тітки».
«Я, — сказала Таппенс, — буду Полтоном».
Томмі зневажливо подивився на неї.
«Справді Полтон. Ти не міг почати робити те, що він робить».
«Так, я можу», — сказала Таппенс. «Я можу потирати руки, коли мені подобається. Цього цілком достатньо, щоб продовжити. Сподіваюся, ти збираєшся зробити гіпсові зліпки слідів?»
Томмі замовк. Зібравши штопор, вони пішли в гараж, вийшли з машини і вирушили на Вімблдон.
Лаври були великим будинком. Воно доходило до фронтонів і башточок, виглядало як щойно пофарбоване й оточене охайними клумбами, заповненими червоною геранню.
Високий чоловік із коротко підстриженими білими вусами й надмірно бойовою поставою відчинив двері до того, як Томмі встиг подзвонити.
«Я піклувався про вас», — метушливо пояснив він. — Містере Блант, чи не так? Я полковник Кінгстон Брюс. Ви зайдете до мене в кабінет?»
Він впустив їх у маленьку кімнату в задній частині будинку.
— Молодий Сент-Вінсент розповідав мені чудові речі про вашу фірму. Я сам помітив вашу рекламу. Це гарантоване ваше двадцятичотиригодинне обслуговування – чудова ідея. Це саме те, що мені потрібно».
Внутрішньо проклявши Таппенс за її безвідповідальність у винаході цієї блискучої деталі, Томмі відповів: «Саме так, полковнику».
— Усе це дуже сумно, сер, дуже сумно.
— Можливо, ви б були люб’язні надати мені факти, — сказав Томмі з відтінком нетерпіння.
— Звісно, одразу ж. На даний момент у нас живе наша дуже давня і дорога подруга, леді Лаура Бартон. Донька покійного графа Керроуея. Нинішній граф, її брат, днями виступив із яскравою промовою в Палаті лордів. Як я вже сказав, вона наш давній і дорогий друг. Деякі мої американські друзі, які щойно приїхали, Гамільтони Бетти, дуже хотіли зустрітися з нею. «Немає нічого простішого», — сказав я. «Вона зараз залишається зі мною. Приїжджай на вихідні». Ви знаєте, які американці ставляться до титулів, містере Блант.
— І іноді інші, крім американців, полковник Кінгстон Брюс.
«На жаль! дуже вірно, мій любий сер. Ніщо я не ненавиджу більше, ніж сноб. Ну, як я вже казав, Бетти приїхали на вихідні. Минулого вечора — ми тоді грали в бридж — зламалася застібка кулона, який носила місіс Гамільтон Беттс, тож вона зняла його й поклала на маленький столик, маючи на увазі взяти його з собою нагору, коли піде. Це, однак, вона забула зробити. Мушу пояснити, містере Блант, що кулон складався з двох маленьких діамантових стулок і великої рожевої перлини, що висіла від них. Кулон знайшли сьогодні вранці там, де його залишила місіс Беттс, але перлину, перлину величезної вартості, було вирвано».
«Хто знайшов кулон?»
«Покоївка – Гледіс Хілл».
— Є підстави її підозрювати?
«Вона була з нами кілька років, і ми завжди вважали її абсолютно чесною. Але, звичайно, ніхто не знає…
'Точно. Чи не могли б ви описати свій персонал, а також сказати мені, хто був присутній на обіді вчора ввечері?»
— Є кухарка — вона з нами лише два місяці, але тоді б їй не було нагоди підійти до вітальні — те ж саме стосується і кухоньки. Крім того, є домробітниця, Еліс Каммінгс. Вона також була з нами кілька років. І, звичайно, покоївка леді Лаури. Вона француженка».
Полковник Кінгстон Брюс виглядав дуже вражаюче, коли говорив це. Томмі, якого не вплинуло на відкриття національності покоївки, сказав: «Точно так. А вечірка за обідом?
— Містер і місіс Беттс, ми — моя дружина й донька — і леді Лаура. Молодий Сент-Вінсент обідав з нами, і містер Ренні заглянув до нас після обіду.
«Хто такий містер Ренні?»
«Найшкідливіший хлопець — запеклий соціаліст. Звісно, гарний на вигляд і з певною потужною аргументацією. Але чоловік, я не проти сказати вам, якому я б не довірив ні двору. Небезпечний тип».
— Знаю, містере Блант. Я впевнений, що, дотримуючись своїх поглядів, він не може мати жодних принципів. Що могло бути для нього легшим, ніж тихенько вирвати перлину в момент, коли ми всі були поглинені своєю грою? Було кілька захоплюючих моментів – пам’ятаю, подвоєна роздача без козиря, а також болюча суперечка, коли моя дружина мала нещастя відкликати».
— Саме так, — сказав Томмі. — Мені хотілося б знати одну річ — яке ставлення місіс Беттс до всього цього?
— Вона хотіла, щоб я викликав поліцію, — неохоче сказав полковник Кінгстон Брюс. «Тобто, коли ми шукали скрізь, чи не впала перлина».
— Але ви її відмовили?
«Я був дуже противний ідеї публічності, і моя дружина та дочка мене підтримали. Потім моя дружина згадала, як молодий Сент-Вінсент говорив про вашу фірму за вечерею вчора ввечері — і про цілодобове спеціальне обслуговування».
— Так, — сказав Томмі з важким серцем.
— Розумієш, у будь-якому випадку шкоди не буде. Якщо ми завтра викличемо поліцію, можна припустити, що ми думали, що коштовність просто загубили, і шукали її. До речі, сьогодні вранці нікому не дозволили виходити з дому».
— Крім вашої доньки, звичайно, — сказала Таппенс, заговоривши вперше.
— Крім моєї дочки, — погодився полковник. — Вона одразу зголосилася піти й передати тобі цю справу.
Томмі піднявся.
«Ми докладемо всіх зусиль, щоб ви були задоволені, полковнику», — сказав він. — Я хотів би побачити вітальню та стіл, на якому була покладена підвіска. Я також хотів би поставити кілька запитань місіс Беттс. Після цього я опитаю слуг, а точніше, це зробить моя помічниця міс Робінсон».
Він відчув, як його нерви здригаються перед жахом допиту слуг.
Полковник Кінгстон Брюс розчинив двері й повів їх через зал. Коли він це зробив, крізь відчинені двері кімнати, до якої вони наближалися, до них чітко донеслося зауваження, і голос, який вимовив його, був голосом дівчини, яка прийшла до них того ранку.
«Ти чудово знаєш, мамо, — казала вона, — що вона таки принесла додому чайну ложку в муфті».
Ще за хвилину їх познайомили з місіс Кінгстон Брюс, жалібною леді з млявими манерами. Міс Кінгстон Брюс відзначила їх присутність коротким нахилом голови. Її обличчя було похмуре, ніж будь-коли.
Місіс Кінгстон Брюс була багатослівною.
— Але я знаю, хто, на мою думку, взяв це, — закінчила вона. «Цей жахливий молодий соціаліст. Він любить росіян і німців і ненавидить англійців – чого ще чекати?»
«Він ніколи його не торкався», — люто сказала міс Кінгстон Брюс. «Я спостерігав за ним – увесь час. Я не міг не побачити, чи він це зробив».
Вона дивилася на них зухвало, піднявши підборіддя.
Томмі влаштував диверсію, попросивши на інтерв’ю місіс Беттс. Коли місіс Кінгстон Брюс пішла у супроводі свого чоловіка та дочки, щоб знайти місіс Беттс, він задумливо свиснув.
«Цікаво, — лагідно сказав він, — хто це мав чайну ложку в муфлі?»
— Саме те, що я й думала, — відповіла Таппенс.
Місіс Беттс, а за нею її чоловік увірвалися до кімнати. Це була велика жінка з рішучим голосом. Містер Гамільтон Беттс виглядав пригніченим і пригніченим.
— Наскільки я розумію, містере Блант, ви приватний розшуковий агент і той, хто швидко веде справи?
Хастл, — сказав Томмі, — це моє друге ім’я, місіс Беттс. Дозвольте поставити вам кілька запитань».
Далі все розвивалося стрімко. Томмі показали пошкоджений кулон і стіл, на якому він лежав, і містер Беттс вийшов зі своєї мовчазності, щоб назвати вартість украденої перлини в доларах.
До того ж Томмі відчув дратівливу впевненість, що він не вийде.
«Я думаю, що підійде», — сказав він нарешті. — Міс Робінсон, будь ласка, принесіть із залу спеціальний фотоапарат?
Міс Робінсон підкорилася.
— Невеликий власний винахід, — сказав Томмі. «Зовні, бачите, це як звичайна камера».
Він відчував певне задоволення, побачивши, що Бетти були вражені.
Він сфотографував кулон, стіл, на якому він лежав, зробив кілька загальних оглядів квартири. Тоді «міс Робінсон» було доручено розпитати слуг, і, зважаючи на нетерпляче очікування на обличчях полковника Кінгстона Брюса та місіс Беттс, Томмі відчув покликання сказати кілька авторитетних слів.
«Позиція зводиться до цього», — сказав він. «Або перлина все ще в домі, або її ще немає в домі».
«Цілком так», — сказав полковник з більшою повагою, ніж це було, можливо, цілком виправдано за характером зауваження.
«Якщо його немає в будинку, то воно може бути де завгодно, але якщо воно є в будинку, воно обов’язково має бути десь заховане…»
— І слід провести обшук, — перервав полковник Кінгстон Брюс. «Саме так. Я даю вам карт-бланш, містере Блант. Обшукайте будинок від горища до льоху».
«О! Чарльз, — плаксиво пробурмотіла місіс Кінгстон Брюс, — ти вважаєш це розумним? Слугам це не сподобається . Я впевнений, що вони підуть».
— Ми обшукаємо їхні помешкання останніми, — заспокійливо сказав Томмі. «Злодій напевно сховав дорогоцінний камінь у найнеймовірнішому місці».
— Здається, я читав щось подібне, — погодився полковник.
— Саме так, — сказав Томмі. «Ви, мабуть, пам’ятаєте справу Рекса проти Бейлі, яка створила прецедент».
«О… е-е… так», — спантеличено сказав полковник.
— Найнеймовірніше місце — квартира місіс Беттс, — продовжував Томмі.
'Мій! Чи не було б це надто мило?» — із захопленням сказала місіс Беттс.
Без зайвих слів вона відвела його до своєї кімнати, де Томмі знову скористався спеціальним фотографічним апаратом.
Незабаром до нього приєдналася Таппенс.
— Сподіваюся, місіс Беттс, ви не заперечуєте проти того, щоб мій помічник переглядав вашу шафу?
— Ну, аж ніяк. Я тобі більше тут потрібна?»
Томмі запевнив її, що немає потреби її затримувати, і місіс Беттс пішла.
— Ми могли б і далі блефувати, — сказав Томмі. «Але особисто я не вірю, що у нас є шанс собаки знайти цю штуку. Прокляти тебе і твій двадцятичотирьохгодинний трюк, Таппенс.
— Слухай, — сказала Таппенс. — Зі слугами все гаразд, я впевнений, але мені вдалося щось витягти з французької покоївки. Здається, коли леді Лаура гостювала тут рік тому, вона пішла пити чай із друзями Кінгстон Брюсів, а коли повернулася додому, з її муфти випала чайна ложка. Усі думали, що це випадково впало. Але, якщо говорити про подібні пограбування, мені дісталося ще багато чого. Леді Лаура завжди залишається з людьми. Я так зрозумів, що в неї немає нічого, і вона шукає комфортні номери з людьми, для яких титул усе ще щось означає. Це може бути випадковість – або це може бути щось більше, але п’ять різних крадіжок відбулося, коли вона перебувала в різних будинках, іноді тривіальні речі, іноді цінні коштовності».
"Вау!" — сказав Томмі й дав волю протяжному свисту. «Де кімната старого птаха, ти знаєш?»
«Просто через перехід».
«Тоді я думаю, швидше за все, що ми просто проскочимо й проведемо розслідування».
Кімната навпроти стояла з прочиненими дверима. Це була простора квартира з білими емальованими речами та рожевими шторами. Внутрішні двері вели до ванної кімнати. У дверях цього з’явилася струнка чорнява дівчина, дуже охайно одягнена.
Таппенс перевірила вигук здивування на вустах дівчини.
— Це Еліза, містере Блант, — сказала вона незграбно. «Покоївка леді Лаури».
Томмі переступив поріг ванної кімнати і в душі оцінив її розкішне й сучасне оснащення. Він узявся за роботу, щоб розвіяти широкий погляд підозри на обличчі французької дівчини.
— Ви зайняті своїми обов’язками, еге ж, мадемуазель Еліз?
«Так, месьє, я прибираю ванну міледі».
— Ну, можливо, ти допоможеш мені з фотографією. У мене тут є особливий вид камери, і я фотографую інтер’єри всіх кімнат у цьому будинку».
Його перебили двері до спальні, які раптово грюкнули позаду нього. Еліз підстрибнула від цього звуку.
«Що це сталося?»
— Мабуть, це був вітер, — сказала Таппенс.
— Ми підемо в іншу кімнату, — сказав Томмі.
Еліз пішла відчинити їм двері, але дверна ручка безцільно затріщала.
«Що сталося?» — різко сказав Томмі.
«Ах, мосьє, але хтось, мабуть, замкнув його з іншого боку». Вона наздогнала рушник і спробувала ще раз. Але цього разу дверна ручка досить легко повернулася, і двері відчинилися.
' Voilà ce qui est curieux . Мабуть, він застряг, — сказала Еліз.
У спальні нікого не було.
Томмі приніс свій апарат. Таппенс і Еліз працювали за його наказом. Але знову і знову його погляд повертався до дверей зв'язку.
«Цікаво, — сказав він крізь зуби, — цікаво, чому ці двері застрягли?»
Він щохвилини оглянув її, закриваючи й відкриваючи. Він підійшов ідеально.
— Ще одне фото, — зітхнувши, сказав він. — Ви відкинете ту рожеву завісу, мадемуазель Еліз? дякую Просто тримайся так».
Пролунало знайоме клацання. Він передав потримати предметне скло Елізі, віддав штатив Таппенс, обережно відрегулював і закрив камеру.
Він знайшов легкий привід, щоб позбутися Еліз, і щойно вона вийшла з кімнати, він схопив Таппенс і швидко заговорив.
«Слухай, у мене є ідея. Ви можете почекати тут? Обшукайте всі кімнати – це займе деякий час. Спробуйте взяти інтерв’ю у старої пташки – леді Лаури – але не лякайте її. Скажи їй, що підозрюєш покоївку. Але що б ви не робили, не дозволяйте їй виходити з дому. Я їду на машині. Я повернуся, як тільки зможу».
— Гаразд, — сказала Таппенс. — Але не будьте надто самовпевнені. Ви забули одну річ.
«Дівчина. У цій дівчині є щось смішне. Слухай, я дізнався, коли вона вийшла з дому сьогодні вранці. Їй знадобилося дві години, щоб дістатися до нашого офісу. Це нісенітниця. Куди вона поділася до того, як прийшла до нас?»
«Щось у цьому є», — зізнався її чоловік. — Ну, продовжуй будь-яку стару підказку, але не дозволяй леді Лаурі виходити з дому. Що це?
Його швидке вухо вловило слабкий шелест надворі на сходовому майданчику. Він підійшов до дверей, але там нікого не було видно.
«Ну, надовго, — сказав він, — я повернуся, як тільки зможу».
Таппенс дивилася, як він від’їжджає в машині, з легким побоюванням. Томмі був дуже впевнений – вона сама була не дуже впевнена. Були одна чи дві речі, які вона не зовсім розуміла.
Вона все ще стояла біля вікна, дивлячись на дорогу, коли побачила чоловіка, який вийшов із воріт навпроти, перейшов дорогу й подзвонив.
Миттю Таппенс вийшла з кімнати й спустилася сходами. Гледіс Гілл, покоївка, вийшла з задньої частини будинку, але Таппенс владно помахала їй назад. Тоді вона підійшла до вхідних дверей і відчинила їх.
На сходинці стояв худорлявий молодий чоловік у погано підібраному одязі та нетерплячими темними очима.
Він трохи повагався, а потім сказав:
«Міс Кінгстон Брюс тут?»
«Ви зайдете всередину?» сказала Таппенс.
Вона відійшла вбік, щоб дозволити йому увійти, зачинивши двері.
— Здається, містер Ренні? солодко сказала вона.
Він кинув на неї швидкий погляд.
«Е… так».
«Ви зайдете сюди, будь ласка?»
Вона відчинила двері кабінету. Кімната була порожня, і Таппенс увійшла в неї слідом за ним, зачинивши за собою двері. Він нахмурився на неї.
«Я хочу побачити міс Кінгстон Брюс».
— Я не зовсім впевнена, що ти зможеш, — спокійно сказала Таппенс.
«Послухайте, хто ви, чорт візьми?» — грубо сказав містер Ренні.
«Міжнародне детективне агентство», — коротко сказала Таппенс і помітила, як містер Ренні нестримно здригнувся.
— Будь ласка, сідайте, містере Ренні, — продовжила вона. — Почнемо з того, що ми знаємо все про візит міс Кінгстон Брюс до вас сьогодні вранці.
Це була смілива здогадка, але вона вдалася. Помітивши його жах, Таппенс швидко продовжила.
— Повернення перлини — чудова справа, містере Ренні. Ніхто в цьому домі не прагне – розголосу. Чи не можемо ми якось домовитися?»
Юнак пильно подивився на неї.
«Цікаво, скільки ти знаєш», — задумливо сказав він. «Дайте мені подумати на мить».
Він сховав голову руками – потім поставив найнесподіваніше запитання.
«Я кажу, чи правда, що молодий Сент-Вінсент заручений?»
— Цілком вірно, — сказала Таппенс. «Я знаю дівчину».
Містер Ренні раптом став конфіденційним.
«Це було пекло», — зізнався він. «Вони питали її вранці, вдень і ввечері — кидали Беатріс йому в голову. Все тому, що колись він отримає титул. Якби я по-своєму…
— Не будемо говорити про політику, — поспішно сказала Таппенс. — Чи не проти сказати мені, містере Ренні, чому, на вашу думку, міс Кінгстон Брюс взяла перлину?
«Я… я ні».
— Знаєш, — спокійно сказала Таппенс. — Ти чекаєш, поки детектив, як ти думаєш, поїде й узбережжя звільниться, а потім приходиш і просиш її. Це очевидно. Якби ти взяв перлину сам, ти б і наполовину не засмутився».
«Її манера була така дивна», — сказав молодий чоловік. «Вона прийшла сьогодні вранці і розповіла мені про пограбування, пояснивши, що прямує до фірми приватних детективів. Здавалося, вона хотіла щось сказати, але не могла це вимовити».
— Ну, — сказала Таппенс. «Я хочу лише перлини. Тобі краще піди і поговори з нею».
Але в цю мить двері відчинив полковник Кінгстон Брюс.
— Обід готовий, міс Робінсон. Сподіваюся, ви будете обідати з нами. –'
Тоді він зупинився й люто глянув на гостя.
— Зрозуміло, — сказав містер Ренні, — ви не хочете запросити мене на обід. Гаразд, я піду».
— Повертайся пізніше, — прошепотіла Таппенс, проходячи повз неї.
Таппенс пішла слідом за полковником Кінгстоном Брюсом, усе ще гарчачи у вуса про чумну нахабність деяких людей, у величезну їдальню, де вже зібралася родина. Лише одна присутня особа була невідома Таппенс.
— Це, леді Лаура, міс Робінсон, яка люб’язно нам допомагає.
Леді Лаура схилила голову, а потім продовжила дивитися на Таппенс крізь пенсне. Це була висока, худа жінка з сумною посмішкою, ніжним голосом і дуже жорсткими проникливими очима. Таппенс відповіла на неї поглядом, і леді Лаура опустила очі.
Після обіду леді Лаура вступила в розмову з ніжною цікавістю. Як проходив розслідування? Таппенс належним чином підкреслила підозру, пов’язану з покоївкою, але насправді вона не думала про леді Лауру. Леді Лора могла ховати чайні ложки та інші предмети у своєму одязі, але Таппенс була цілком упевнена, що вона не взяла рожеву перлину.
Зараз Таппенс продовжила обшук будинку. Час йшов. Томмі не було й сліду, і, що було набагато важливіше для Таппенс, не було й містера Ренні. Раптом Таппенс вийшла зі спальні і зіткнулася з Беатріс Кінгстон Брюс, яка спускалася вниз. Вона була повністю одягнена для вулиці.
— Боюся, — сказала Таппенс, — що вам не варто виходити зараз.
Друга дівчина глянула на неї гордовито.
— Виходжу я чи ні — не ваша справа, — холодно сказала вона.
«Однак це моя справа, спілкуватися я з поліцією чи ні», — сказала Таппенс.
За хвилину дівчина попелясто зблідла.
«Ти не повинен... ти не повинен... я не вийду, але не роби цього». Вона благально пригорнулася до Таппенс.
— Моя люба міс Кінгстон Брюс, — сказала Таппенс, усміхаючись, — справа була для мене цілком зрозумілою з самого початку… я…
Але її перервали. У стресі від зустрічі з дівчиною Таппенс не почула дзвінка у вхідні двері. Тепер, на її подив, Томмі підскочив сходами вгору, і в коридорі внизу вона побачила великого кремезного чоловіка, який знімав казанок.
— Детектив-інспектор Маріот зі Скотленд-Ярду, — усміхнувся він.
Із криком Беатріс Кінгстон Брюс вирвалася з рук Таппенс і кинулася сходами вниз, коли вхідні двері знову відчинилися, щоб впустити містера Ренні.
«Тепер ти порвав його», — гірко сказала Таппенс.
«А?» — сказав Томмі, поспішаючи до кімнати леді Лаури. Він пройшов у ванну й узяв у руках великий шматок мила. Інспектор саме монтував сходи.
«Вона пішла досить тихо», — оголосив він. «Вона стара рука і знає, коли закінчується гра. А що з перлиною?»
— Думаю, — сказав Томмі, простягаючи йому мило, — що ти знайдеш його тут.
Очі інспектора вдячно засвітилися.
— Старий трюк, і непоганий. Розріжте шматок мила навпіл, зачерпніть місце для коштовності, знову притисніть його разом і добре розгладьте з’єднання гарячою водою. Дуже розумна робота з вашого боку, сер.
Томмі витончено прийняв комплімент. Вони з Таппенс спустилися сходами. Полковник Кінгстон Брюс кинувся до нього і гаряче потис йому руку.
«Мій любий сер, я не можу вам достатньо подякувати. Леді Лаура також хоче подякувати вам…
— Я радий, що ми принесли тобі задоволення, — сказав Томмі. «Але я боюся, що я не можу зупинитися. У мене найтерміновіша зустріч. Член Кабінету.
Він поспішив до машини й ускочив. Таппенс вскочила поруч із ним.
«Але Томмі», — вигукнула вона. — Хіба вони все-таки не заарештували леді Лауру?
"Ой!" сказав Томмі. «Хіба я не казав тобі? Вони не заарештували леді Лауру. Вони заарештували Еліз».
— Розумієш, — продовжував він, коли Таппенс сиділа приголомшена, — я сам часто намагався відчинити двері з милом на руках. Не можна – руки ковзають. Тож я подумав, що Еліз могла зробити з милом, щоб її руки були такими ж мильними. Пам'ятаєш, вона наздогнала рушник, щоб потім на ручці не було слідів мила. Але мені спало на думку, що якби ви були професійним злодієм, було б непогано стати покоївкою жінки, підозрюваної в клептоманії, яка залишалася в різних будинках. Тож мені вдалося сфотографувати її, а також кімнату, спонукав її взяти предметне скло й помчав до дорогого старого Скотланд-Ярду. Блискавична розробка негативу, успішна ідентифікація відбитків пальців – і фото. Еліза була давно втраченим другом. Корисне місце, Скотланд-Ярд.
— А якщо подумати, — сказала Таппенс, знаходячи свій голос, — що ці двоє молодих ідіотів лише підозрювали один одного в такий слабкий спосіб, як це роблять у книжках. Але чому ти не сказав мені, що ти збирався, коли пішов?»
— По-перше, я підозрював, що Еліз підслуховує на сходовому майданчику, а по-друге…
«Так?»
— Мій вчений друг забув, — сказав Томмі. «Торндайк ніколи не розповідає про це до останнього моменту. Крім того, Таппенс, ти і твоя подруга Джанет Сміт минулого разу накинули на мене один. Це робить нас усіх рівними».
OceanofPDF.com
Про автора
Агата Крісті є найбільш широко виданим автором усіх часів і будь-якою мовою, поступаючись лише Біблії та Шекспіру. Її книги розійшлися тиражем понад мільярд примірників англійською мовою та ще один мільярд сотнею іноземних мов. Вона є автором вісімдесяти кримінальних романів і збірок оповідань, дев'ятнадцяти п'єс, двох мемуарів і шести романів, написаних під ім'ям Мері Вестмакотт.
Вона вперше спробувала свої сили в детективі, працюючи в лікарні під час Першої світової війни, створивши тепер уже легендарного Еркюля Пуаро зі своїм дебютним романом « Таємнича справа в Стайлзі» . У «Вбивстві в будинку священика» , опублікованому в 1930 році, вона представила ще одну улюблену детективу, міс Джейн Марпл. Додаткові персонажі серіалу включають команду по боротьбі зі злочинністю чоловіка та дружини Томмі та Таппенс Бересфорд, приватного слідчого Паркера Пайна та детективів Скотленд-Ярду, суперінтенданта Баттла та інспектора Джеппа.
Багато романів і оповідань Крісті були екранізовані в п'єсах, фільмах і телесеріалах. «Мишоловка» , її найвідоміша п’єса, була показана в 1952 році і є п’єсою, яка грала найдовше в історії. Серед її найвідоміших екранізацій — «Вбивство у Східному експресі» (1974) і «Смерть на Нілі» (1978), де Альберт Фінні та Пітер Устінов зіграли Еркюля Пуаро відповідно. На малому екрані Пуаро найбільше запам’ятався Девіду Суше, а міс Марпл — Джоан Хіксон, а згодом Джеральдін Мак’юен і Джулія Маккензі.
Спочатку Крісті була одружена з Арчібальдом Крісті, а потім з археологом сером Максом Меллоуеном, якого вона супроводжувала в експедиціях до країн, які також стали місцем дії багатьох її романів. У 1971 році вона отримала одну з найвищих нагород Британії, коли її зробили Дамою Британської імперії. Вона померла в 1976 році у віці вісімдесяти п'яти років. У 2010 році весь світ відзначав її сто двадцятиріччя.
www.AgathaChristie.com
Відвідайте www.AuthorTracker.com, щоб отримати ексклюзивну інформацію про ваших улюблених авторів HarperCollins.