Соколофф Олександра : другие произведения.

Голодний місяць (Трилери Фбр «мисливниця», №5)

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  Голодний місяць (Трилери ФБР «Мисливниця», №5) Олександра Соколофф
  
  Розділ перший
  Тшпилі з пісковика простягаються, наче чужі пальці, з глибини каньйону.
  Ущелина прорізає плато Арізони, величезну доісторичну розрив. Всередині лежить природне диво, якому 230 мільйонів років: собор із вирізаними вітром стінами з піщанику всіх можливих відтінків червоного, золотого та білого, прикрашених блискучими чорними завісами, відомими як каньйонний лак. Стародавні руїни селищ на скелях розташовані в природних печерах на неймовірній висоті. Осадові відкладення лежать характерними круглими купами, схожими на складені млинці.
  А знамениті подвійні шпилі з пісковика здіймаються на 750 футів від дна каньйону, на точному з’єднанні каньйонів де Челлі та Монумент.
  Легенда навахо говорить, що вищий шпиль є домом бабусі-павука, богині, яка створила світ. Вона вкрала сонце і принесла вогонь анасазі. На початку часів монстри бродили по землі, і вона дала своїм дітям, Вбивці монстрів і Народженому з води, силу вбивати монстрів і захищати перших людей.
   Її історії розповідають лише взимку.
  І тільки тим, хто буде слухати.
  Похмуре небо, всіяне білими смугами, простягається над безлюдним південним краєм каньйону. Сьогодні ввечері буде сніг.
  Тишу прорізає скрегіт пікапа.
  Чотиридверна Тундра. Чохол на ліжко. Всередині двоє чоловіків, одягнених у камуфляж. Фаст-фуд і в’ялені обгортки засмічують колодязі біля їхніх ніг. На задньому сидінні кулер, набитий пивом.
  І три гвинтівки, тридюймові магнуми дванадцяти калібру, прив’язані до м’якої підставки для зброї на задньому сидінні.
  Мисливці, водіння обода.
  Пасажир переднього сидіння придивляється до чогось, що рухається попереду, жадібно нахиляється вперед. «Ось ми йдемо, ось ми йдемо».
  Водій стежить за його поглядом, фіксує те, що він стежить. Не олень, а молода дівчина з блискучим чорним волоссям під каптуром парки. Рюкзак школярки на плечі.
  На обличчях чоловіків щось грубе й зловмисне.
  «Це якась смачна кицька».
  «О, так, підійде».
  «Ходімо».
  «Візьми її».
  Водій вертить вантажівку на узбіччя, пищаючи гальмами.
  Дівчина чує звук, напружується, починає бігти ще до того, як озирається.
  Вантажівка буксує і зупиняється на снігу. Двері відчиняються; чоловіки вийшли з машини, хапаючи гвинтівки.
  Дівчина біжить до каменів, але її переслідувачі більші, швидші. Двоє з них, дорослі чоловіки, проти дівчини-підлітка.
   Вони рухаються вперед, назустріч сильному вітру, військовим строєм, важкі черевики хрумтять у піщаному снігу.
  Вони зупиняються біля виступу скелі, дивлячись на валуни. Дівчина ніби зникла. Тоді дряпання по скелях видає її. Почувши це, чоловіки посміхаються один одному.
  Водій об’їжджає камінь першим, у нього тече сльоза. Він уже напружений в очікуванні. . .
  Залізна шина б'є його по обличчю, зламавши щелепу. Він хитається назад, виючи нерозбірливим болем.
  Дівчина жорстоко б’є його ногою в коліно, м’яче, потім повертається, коли другий мисливець обходить край скелі. Вона б'є залізною шиною об його голову.
  Тепер обидва чоловіки впали на землю, стогнучи й лаючись.
  Вона крокує вперед, уже не вдаючи тієї юнацької, нерішучої ходи.
  Вона піднімає свою руку і використовує залізну шину на їхніх черепах. Два, три, чотири удари, і вже нема стогону. На сніг бризкають густі багряні краплі. Її дихання різке. Її обличчя крижане.
  Є тільки вітер, який ковтає звук її дихання.
  Кара стоїть на краю каньйону, дивлячись на шпилі Скелі Павука, величезної відкритої ущелини.
  Під нею — крижана тріщина. У каньйоні їх багато, глибокі розколи в скелі, де відкололися цілі листи скелі. За нею пікап мисливців.
  Їхні тіла лежать біля її ніг.
  Вона тягне одне, потім інше, щоб штовхнути їх за край скелі, відступаючи назад, щоб спостерігати, як кожне тіло мчить у тріщину, перекидаючись у забуття.
  Снігопад цієї ночі закриє всі їхні сліди. Пізніше птахи і тварини виберуть кістки.
   Ще одна жертва каньйону, а також богам і привидам, які його переслідують.
  Вона викидає вантажівку в одному з населених пунктів уздовж обода, паркує її з ключами, залишеними під сидінням, за її домовленістю. Він зникне за одну ніч, буде швидко і якісно розібраний на частини. Відійшли в автомобільне забуття.
  Потім вона спускається в каньйон пішки. Висота прямовисної скелі захоплює дух, живіт повертається, але її ноги обережні та впевнені, коли вона йде стародавніми стежками Анасазі, повз бліді, моторошні відбитки долонь доісторичних мешканців каньйону, втиснуті в скелю.
  На дні каньйону арка з пісковика веде в більш відокремлену частину долини.
  Струмки на дні каньйону крижані, фруктові сади та кукурудзяні поля зараз поховані снігом. Діне, які живуть у каньйоні, залишили маленькі дерев’яні будиночки та обрядові хогани на зиму. Каньйон безлюдний, крім неї. І, можливо, богиня, яка, як кажуть, населяє його.
  У колі бавовняних дерев є груба кабіна з трьох кімнат і її восьмигранний хоган.
  Тепер вона вдома, поки їй тут дозволено.
  Каньйон де Челлі не думав про неї тієї ночі, коли вона втекла із занедбаної ферми в долині Напа та подій Холодного місяця. Сім тижнів тому вона перерізала горло хижаку Дарреллу Сойєру, а агент ФБР Меттью Рорк стояв навпроти неї та спостерігав, як Сойєр стікає кров’ю.
  У ту мить, дивлячись в очі Рорка й відчуваючи, як кров монстра хлинула на її руки, вона знала, що їй доведеться покинути Каліфорнію. Надовго, якщо не назавжди.
  Навіть зараз ця думка викликає біль. Держава так близько до дому, як вона ніколи не мала. Жодної його частини — більше схожого на все: дороги, гори, пляжі, ліси та пустелі. Але вона не може бути сентиментальною. Прихильність смертельна. Зараз їй загрожує більше, ніж будь-коли раніше, не лише тому, що вона звільнилася під заставу. Вона вперше в житті на радарі. Більше, ніж на радарі: вона стала сумно відомою. Її зображення було широко поширене.
  Засоби масової інформації були приголомшені тим, що вона робила, її найпростішими рішеннями для руйнування, яке це завдає світу. Такі чоловіки, як ті, яких вона щойно кинула в каньйон, — їхній намір очевидний. Їхня жорстокість нищить душу. Їм не місце на планеті. Вона давно відмовилася від світового розуміння.
  Але її робота більше не залишається поза увагою.
  За нею вже полюють не тільки Рорк і його команда. Насправді Рорк міг повністю припинити своє полювання. Але тепер її ім'я знає вся країна.
  Виїзд був єдиним виходом. Залишити Рорка з трупом хижака в крижаному фермерському будинку та їхати під постійним світлом місяця.
  Вона їздила десять годин поспіль, щоб вибратися з Каліфорнії.
  Спочатку на південь, по I-5, тому що в розпал зими гори Сьєрра-Невада є сніговими пастками, ефективним природним блокпостом до будь-якого штату на схід. Зупинка в Бейкерсфілді, щоб забрати набір автомобільних відмичок, які вона відправила на зберігання в одну зі своїх численних поштових скриньок. Потім переїзд по 58 на I-40, старий маршрут 66, у пустелю, через Техачапі, Барстоу і, нарешті, через кордон до Арізони. Жодних маленьких автомагістралей чи проїздів: вона хоче великі міждержавні дороги з анонімним трафіком.
  Наступний штат — Нью-Мексико, можливо, найкрасивіший з усіх штатів. Південний захід був частим місцем її неспокійної водіння; довгі милі незаселених територій і природна краса є її надійним притулком. Наступний штат після — Техас, завжди неспокійний, завжди найбільша небезпека для неї, але вона може залишитися на дорозі, проїхати її швидко, максимум півтора дня. А далі — Луїзіана. Вона не була в Новому Орлеані два роки. Занадто довго. Туристи збиратимуться до Марді Гра, одягнені в костюми та постійно п’яні, і вона зможе сховатися на виду. . .
  Це її перший потік панічних думок. Але дорога гальмує її, заспокоює тіло і розум. Це керівництво, яке їй потрібно. Керівництво, яке завжди було поруч з нею.
  Вона повинна бути спокійною і дозволити йому прийти.
  Тож вона керує автомобілем і слухає лише стільки новин, скільки потрібно, щоб переконатися, що полювання не зосередилося на собі.
  На півдорозі через штат вона зупиняється, щоб заправитися на віддаленій станції. На задній ділянці, поруч із поваленими вітром бавовняними деревами, є скупчення придорожніх стендів, де місцеві продавці демонструють різноманітні продукти та вироби ремесел. Наповнивши бак, вона підходить до трибун, щоб розім’яти ноги. Її притягує до столу, де крихітна жінка племені навахо продає намиста зі срібних павутин, символ богині творіння, бабусі-павука.
  Маленька жінка не дивиться на неї. Але поки Кара переглядає, літня жінка мовчки торкається філігранної павутини з обсидіановими зірками. І штовхає його до неї.
  Вона купує намисто і повертається на дорогу. І коли вона бачить поворот на індіанську трасу 15, на територію навахо, вона їде на нього.
  Сухопутна база нації Навахо охоплює 27 000 квадратних миль на південному заході, простори незрівнянної краси та майже безлюдної дикої природи поширюються через штати Юта, Арізона та Нью-Мексико. Поки вона їде, над луками, наче стародавні ідоли, височіють вирізані вітром гори та гори.
  Пейзаж викликає спогади про її чотирнадцятирічну себе, рік її звільнення з The Cage , в’язниці для неповнолітніх у Камарільо.
   І починає складатися план.
  Більшу частину свого підліткового віку вона провела поблизу індіанських резервацій. Значить, вона щось про них знає. Індійська земля є суверенною територією зі своїми законами та системою правосуддя. Прямо тут, на території навахо, жоден американський законодавець не може її заарештувати — закони Сполучених Штатів не поширюються на племінні землі. На цьому довгому відрізку шосе вона вільна.
  Вона дивиться на намисто, павутину, що звисає з дзеркала заднього виду. Воно вловлює затьмарене сонячне світло у сріблястому блиску. І раптом вона знає, куди йде.
  У місті Чінле плоскі площини відкриваються в приголомшливу червону розрив у землі. Каньйон де Челлі, другий за величиною каньйон у США, затьмарений лише самим Великим каньйоном. Розташована між чотирма священними горами навахо: білою горою Бланка, бірюзовою горою Тейлор, жовтою горою Сан-Франциско та чорною горою Гесперус. Місце сили і зцілення. І місце різанини, яка поклала початок одній із найжахливіших пародій в історії США: жорстокості, відомої як Довга дорога.
  Це не перший її візит сюди. Вона розбила табір біля приголомшливої краси каньйону, подолала його глибини, відчула спокій і душевний біль. Вона знає його ритми і правила.
  У цьому невеликому містечку в гирлі каньйону є лише кілька готелів: дві мережі та Thunderbird Lodge, що належить навахо, розташований у оригінальному торговому пункті 1896 року, прямо біля входу в каньйон. У сувенірній крамниці досі продаються ковдри та картини з піску, прикраси та ляльки-качини. У кафетерії шеф-кухарі готують традиційні страви: смажений хліб із синьою кукурудзою та рагу із зеленого чилі та свиняче посоле з червоного чилі.
  У міжсезоння тут не так безлюдно, як можна подумати. Зараз зима, а ціни вдвічі нижчі.
  Клерк за стійкою — Діне, як і всі готельні працівники, клерки на заправних станціях і в магазинах — це означає, що тут її колір приховує. Вона просто ще одна Білагаана , не варта їхньої уваги. І коли вона говорить до клерка, то лише кількома невгамовними словами з німецьким акцентом. Вона знає, що на південному заході багато німецьких туристів, і самотні німецькі мандрівниці не є чимось незвичайним.
  Вона імпульсивно просить кімнату на три ночі.
  Номер чистий і затишний, з товстими стінами та декором у стилі навахо. Вона опускається в ліжко і спить дві ночі і день.
  Коли вона відпочила, вона виїжджає на каньйон і йде по дозволених їй стежках. Згідно із законом, більша частина внутрішньої частини каньйону доступна лише з гідом Діне.
  Вона годинами сидить і дивиться на каньйон.
  Вона ходить, чекає та спостерігає, їсть у кафетерії сама, спостерігаючи за приходами та відходами: прибиральницями та клерками, власниками туристичних компаній у їхніх черевиках із вестерну та чорних капелюхах із сріблястими раковинами та кричущими позашляховиками, а також гіди з їхніми геріатричними джипами та настороженими та зацькованими очима.
  І ось як вона чує розмову про Полювання.
  Це стало видом спорту, який обговорюється на приватних форумах в Інтернеті під назвами на кшталт «Як зґвалтувати і піти з рук». Хижаки користуються лазівкою в законодавстві США, яка на практиці означає, що білий або некорінний чоловік може нападати на корінну дівчину чи жінку на землях племені, і племінна влада не має над ним юрисдикції. Ніякої можливості притягнути до відповідальності.
  За останні півроку на трьох дівчат-підлітків напали під час прогулянки кільцевою дорогою.
  І тепер у неї є ціль у похід.
  Тепер вона знає, навіщо прийшла в каньйон.
  Вона вбиває першого мисливця через тиждень, під зростаючим Гірким Місяцем, і кидає тіло в ущелину, на виду у шпилів Скелі Павука.
   І тієї ночі вона йде краєм, на морозі, під замерзлими зірками, відчуваючи глибоке відчуття спокою, яке приходить після успішної битви з Ним . Діамантовий балдахін над нею нагадує їй про бабусю-павука, яка започаткувала світ, взявши сплетену нею павутину, посипавши її росою та кинувши в небо.
  Вона зупиняється, торкаючись срібного намиста, яке носила щодня відколи його купила, і дивиться на каньйон, щоб знайти подвійний шпиль з пісковику, де, за чутками, живе богиня, оточена вибіленими кістками нечестивих, яких вона вбила.
  Коли вона повертає до стежки, перед нею силуетом стоять три фігури на стежці. Три чорні тіні, що виникають без звуку.
  Її пульс різко прискорюється, адреналін розливається по всьому тілу. . .
  І тоді вона визнає, що вони жінки.
  І вони там для неї.
  Ось як вона потрапила в один із маленьких дерев’яних будиночків на самому дні каньйону. Це був прямий обмін. У Діне каньйону є проблема, біла проблема. Вона погодилася вирішити проблему. Маленький будинок і притулок у каньйоні є її платою. Вона жила в будиночку в каньйоні протягом усього Гіркого місяця січня. Патрулювання обода . . . знищення хижаків.
  Житло маленьке, сире, низеньке. Вітер за межами дощатих стін є постійною, живою істотою, штовхаючи на дерев’яні бруси каюти та хоган зовні. Ковзає по вікнах, ковзає крижаними пальцями в щілини підвіконь. Але дров’яна піч гріє кімнати, і вогонь розмовляє з нею тріском, шипінням і тріском.
  Вона щодня збирає дрова, вибираючись уздовж русла струмка та збираючи з повалених стовбурів бавовни.
   Вона рубає дрова і варить прості страви: консервований суп, квасолю, смажить хліб. Вона ходить стежками, що звиваються вгору стрімкими стінами, вивчаючи вигини та розколи скелі. Вона відвідує руїни, стародавні кам'яниці в тих же кольорах пісковика, і слухає дзюрчання мертвих голосів у скелях.
  Гіркість землі цілюща. Удень величезні похмурі білі простори та голі скелі, що виступають крізь лід. На заході сонця небо криваво-червоне над скелями. А вночі — плеяда діамантових зірок.
  Вона розкошує в тиші, в абсолютному спокої, який є відсутністю людей — порожнечею пустелі та нескінченністю неба. Поступово це витягує з в’язниці та періоду ув’язнення все, що в ній досі є токсичним.
  На її прогулянках водяться яструби та білки, кролики та антилопи. Вона відчуває присутність стародавніх, але за місяць вона бачила лише чотирьох людей, усіх Діне. Хижаки тримаються на кільцевих дорогах, ніби боячись привидів каньйону.
  Вона також відчуває, як вони лютують і голосять у печерах, де так багато було вбито. Постійне нагадування про її власну можливу долю.
  Але поки що вона жива.
  Живий.
  Не тільки живий, а й вільний. Це так малоймовірно після всього, що вона пережила, після подій останніх кількох місяців. Вона не знає, що з цим робити.
  Щось завжди захищало її.
  Але вона знає, що цього разу її виживання, її свобода значною мірою завдячує Рорку. Вона тримала його власний пістолет у тому замерзлому, занедбаному фермерському будинку, але вона підозрює, що якби він хотів, щоб її спіймали, вона б уже помирала у в’язниці.
  Вона не впевнена, як довго вона пробула в каньйоні, не в днях. Час інший, коли немає готелів і кас. Це пройшло через зростання місяця. Гіркий місяць. Вовчий місяць. Місяць її підліткового пробудження.
   Вона відпочила. Але це добігає кінця.
  Безмежна темрява поширилася по землі. Навіть у своїй схованці в каньйоні вона відчуває це.
  Вона почула деякі новини про те, що сталося після виборів та інавгурації, по радіо за кермом, по телевізорах, які висять під стелею магазинів. Але здебільшого вона мріє, і вона дивиться на знаки в каньйоні. Хмари, що відкидають тіні на тлі заходу сонця, як якийсь масивний темний птах.
  Щоночі сни гірші: сни про білих людей, які гвалтують землю. Сняться палаючі будівлі і солдати на вулицях. Мрії про Апокаліпсис.
  На дачі розсипчаста . Скрізь, тепер. У найвищих коридорах влади. Буде розбірка. Але вона лише одна людина.
  Тільки один, проти цієї величезної армії темряви.
  Наближається .
  Вона чекає.
  І вона намагається заснути.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ другий
  РОрк не міг заснути.
  Він ніколи не міг перед великою зустріччю. А завтра вранці він збирався на, можливо, найважливішу зустріч у його кар’єрі у ФБР. Це була найважливіша зустріч у його житті.
  Там немає тиску. Ні, ні в якому разі.
  Він ще півтори хвилини полежав у своєму ліжку, а потім скинув ковдру. Перевертання просто зв’язувало його живіт вузлами.
  Треба спалити цю нервову енергію.
  Він не належав до тих людей, які можуть добре почуватися без сну, і він знав, що може пошкодувати про це вранці, але він підвівся й обплився потом. Може не бігом, але хоча б прогулянкою.
  Він пробігся сходами своєї вікторіанської квартири й вийшов у нічний Сан-Франциско.
  Щойно він зачинив за собою вхідні двері, він зрозумів, що вийти було правильно. Нічне повітря огорнуло його м’яким туманом, і він почувався спокійніше, просто вийшовши за межі свого дому.
   Він ішов. Навколо нього вимальовувалися темні будинки, а вуличні ліхтарі оповив туман, спливаючи вуличками.
  Його місто. Такий знайомий і такий улюблений.
  Його не було всього місяць.
  Але минуло лише кілька днів після його повернення з... Справи? Перебування? Одіссея? Мрія? — у пустелі Південної Каліфорнії, і він все ще почувався розбитим, приголомшеним темпом міста та необхідністю мати справу з людьми. Його районом була облагороджена долина Ное з її елітними бутиками, студіями йоги та магазинами натуральної їжі. Після того місяця життя в суцільній простоті пустелі та Місії Asistencia все це здавалося чужим. Занадто великий. Занадто тісно. Надто відволікає.
  Але всього за декілька кварталів від нього була Місія, яка, незважаючи на вторгнення хіпстерів із Кремнієвої долини в місто, залишалася колоритною, кримінальною, грубою.
  І саме туди він попрямував.
  Це була не прогулянка, яку багато хто хотів би зробити вночі. Гангстерські графіті прикрашали провулки, а кримінальні елементи ховалися в темних дверях, хоча й зникали, коли бачили, як наближається Рорк. Злочинці так само чули поліцейських, як і злочинці.
  Темні магазини, повз яких він проходив, були наповнені такеріями, бодегами та ботаніками, мексиканськими окультними магазинами з їхніми свічками, травами та оберегами. Коли він продовжив вулицею, глибше в серце місії, його майже неминуче затягнуло до бічної вулиці.
  Фасад будівлі попереду палав настінним розписом — дико барвистим мексиканським мистецтвом, таким типовим для цього району. Картина прикрашала крихітну крамницю, втиснуту між алкогольним магазином і баром. Його переднє вікно тихо світилося. Він рушив до магазину і зупинився на тротуарі.
  З-за скла на нього дивився скелет у натуральну величину. Була одягнена в білу сукню, в одній руці — глобус, а в другій — коса. У складках її мантії гніздилась сова та електричні свічки біля її ніг світилися всілякі кольори разом із підношеннями: цукерками, текілою, сигаретами, трояндами.
  Санта Муерте, неосвячена мексиканська свята, відома як Леді Смерть.
  Рорк втупився в кістляве обличчя ідола.
  У нього виникло моторошне відчуття, що він повертається до справи, яку він покинув два місяці тому, наприкінці року: грудневий холодний місяць.
  І це було лише одним із показників його зміненого погляду на життя — те, що тепер він думав про місяці через назви їхніх місяців. Грудень Холодний місяць. Січневий Гіркий Місяць — яким він був, усіма можливими способами. І цей місяць лютий. Голодний місяць. Саме ім’я викликало в нього відчуття нудоти.
  Надто на носі, там.
  Місяць холодного місяця розпочався з арешту підозрюваної, яку він переслідував усе життя: масової вбивці Кари Ліндстром. Вона вбила сутенера на ім’я Денні Рамірез, хижака-потащика, який бігав за дівчатами-підлітками на вулицях Тендерлойна. Це було єдине вбивство, яке команда Рорка коли-небудь могла приписати їй, хоча Рорк був упевнений, що Кара відповідальна за сотні інших вбивств за останні шістнадцять років. Але цього разу у них був свідок: передчасно розвинута, непостійна шістнадцятирічна втікачка, яка назвалася Джейд Лорен. Рамірез був сутенером Джейд, і дівчина була там, щоб побачити, як Кара перерізала йому горло в тунелі в парку Золоті ворота.
  Але перш ніж вони змогли змусити Джейд дати свідчення, вона зникла.
  А потім ще один сутенер виявився мертвим із перерізаним горлом у підписі Кари. За винятком того, що Кара в той час була в ізоляторі.
  Цього було достатньо, щоб її звільнили під заставу, і вона стрибнула.
  А тіла падали. Сутенери. Джонс. У Тендерлойні та через затоку на сумнозвісному Міжнародному бульварі Окленда. Усі з перерізаними горлянками.
   Місця злочину були пов’язані святинями та жертвами Санта-Муерте.
  Певний час усі жінки, яких знав Рорк, здавалися однаково здатними до вбивств. Кара. Двоюрідна сестра Кари Ерін Макнеллі. Рейчел Елліотт, соціальний працівник, з якою Рорк ненадовго, болісно мав справу. Дівчина Джейд. Одного разу він навіть запідозрив власного агента Сінгха.
  І, звісно, будь-який із послідовників радикальної анонімної кіберорганізації, яка називала себе «Стеркою», яка дуже зацікавилася Карою та її злочинами.
  Місяць закінчився, коли Рорк перебував у небезпечно скомпрометованому стані розуму. Одержимий Ліндстромом. Травмований тим, що здавалося марністю боротьби зі звірствами, на які суспільство відмовлялося дивитися: сексуальне насильство та торгівля дітьми.
  Він відшукав Кару та Джейд — і, на жаль, Рейчел — у занедбаному фермерському будинку в Напі, а потім безпорадно стояв поряд, коли Кара перерізала горло вітчиму Джейд, Дарреллу Сойєру, мерзотнику, який продав Джейд своєму покеру. приятелі по черзі, коли дівчинці було всього дванадцять.
  Рорк не втручався, частково через те, що Кара тримав на ньому свій пістолет. Але він сумнівався, що зупинив би її, навіть якби міг.
  Коли він дозволив Карі, Джейд і Рейчел втекти з того фермерського будинку, він скоїв перелік кримінальних дій: знищення доказів, знищення майна, пособництво та підбурювання втікача. Двоє втікачів.
  І в той момент йому було просто байдуже.
  Він вирушив у пустелю Південної Каліфорнії, намагаючись уникнути всієї відповідальності. Він більше ніколи не збирався повертатися до Бюро.
  Але ніби хтось, щось, карма — якась сила, яку він не міг пояснити — хотіла, щоб він продовжував бути агентом.
  Той наступний місяць, місяць Гіркого Місяця, був дивним перекосом у часі в стару, нерозкриту справу жорстокості. Він почав йти слідами чотирнадцятирічної Кари глибоко в її минуле. І закінчилося тим, що розкрила незавершену справу шістнадцятирічної давності та затримала жорстокого серійного ґвалтівника.
  Він ходив тими самими вулицями, що й молода Кара: її груповий дім, її середня школа, Mission asistencia , занедбана халупа, де вона вбила жахливого хижака — і Рорк ледь не вбив іншого. Він майже прожив її чотирнадцятирічне життя.
  Тепер він знав, що для Кари Санта Муерте був справжнім. Вона була дівчиною віку Кари, Айві Барнс. Школярку викрали, зґвалтували, спалили живцем. І Кара знала її, помстилася їй.
  Але Рорк підозрював, що Айві ніколи не покидала її, що тепер вона подорожувала з Карою і, можливо, вказувала своїм кістлявим пальцем на чоловіків, яких вона бачила своїми порожніми та незрячими очима.
  Такі образи переслідували його. Він намагався зрозуміти в них сенс.
  Але його досвід у пустелі повернув його мету, зосередив її. Йому дали другий шанс на життя та кар’єру завдяки допомозі незвичайної черниці та примарних спогадів трьох чотирнадцятирічних дівчат, які за короткий час на землі пережили пекло більше, ніж ціле життя.
  Його почуття до Кари змінилися.
  Тепер він знав її краще, ніж будь-коли. Знати більше послабило хватку того, що він повністю визнавав, що стало небезпечною одержимістю. Його фізичний голод за нею перетворився на щось ніжніше. Захисність. Тепер він бачив її дитиною, відчував її страждання. Вона виглядала як доросла, але залишалася такою, як описав її наставник, — зафіксованою в травмі свого дитинства.
  І він знайшов причину повернутися там, у пустелі, під Гірким Місяцем. На його умовах.
  Тепер у нього було видіння. Оперативна група повністю зосереджена на боротьбі з сексуальним насильством і торгівлею дітьми.
  Існувала нагальна необхідність втілити цільову групу в життя. Так багато федеральних програм перебували в хаосі під новим і безпрецедентно руйнівним режимом. Боротьба з сексуальним насильством та експлуатацією жінок і дітей було далеко не пріоритетом нової адміністрації. Насправді були всі підстави вважати, що прогрес цілого покоління в цьому питанні буде скасовано.
  І він може ніколи більше не мати такої сили, як у цей момент.
  Він втупився в обличчя скелета.
  І раптом він усвідомив, що прогулянка і візит до святого зосередили його думки, окреслили його напрям. Він відчував себе цілком готовим до ранкової зустрічі з SAC Reynolds.
  Він мовчки кивнув, подякувавши статуї.
  А потім, обернувшись, краєм ока він побачив, як череп розкрив щелепи в кістлявій посмішці.
  Він збентежено обернувся.
  Звичайно, вона не рухалася.
  Звичайно ні.
  Але раптом у його животі з’явився вузол жаху. Непереборне відчуття, що вона теж там, сьогодні ввечері, ходить вулицями так само неспокійно, як і він.
  Що робити, він поняття не мав.
  Але якщо вона була там, він збирався дізнатися.
  OceanofPDF.com
   ДЕНЬ ПЕРШИЙ
  OceanofPDF.com
  
   Розділ третій
  ТПідвал був глибоко під будинком, величезний триповерховий будинок, що тримався на краю скелі в ряду будинків на березі океану вздовж Дель-Плайя. Поза віконною стіною та розсувними скляними дверима довга, добре використана дерев’яна палуба виходила на Тихий океан, а шум прибою був постійним ритмічним гуркотом.
  Кімнату всередині освітлювали лише різдвяні вогники. На кріслах і диванах сиділи темні постаті дев’яти чи десяти молодих чоловіків у розквіті сил. Вони були однаково вродливі: виточені підборіддя, шовковиста засмагла шкіра на підтягнутому пресі, міцні стегна. Будь-хто з них міг би заробити пристойні гроші, будучи моделлю для реклами, що зображує досвід Південної Каліфорнії.
  Однак у цей момент, у тіні, з обличчями, освітленими миготливими вогнями цифрової звукової системи та екранами своїх смартфонів, вони були настільки виснажені, що виглядали більше як бандити. Вони сиділи навколо столу, розпластавшись на диванах, неохайні п’яні, з різними пляшками та червоними пластиковими стаканчиками для напоїв, які валялися на крайніх столиках, на підлозі. А на низенькому столику перед ними дзеркало, заплямоване рядками нюхаючих речовин.
  Над ними одна стіна кімнати була повністю заклеєна фотографіями: колаж із оголених частин жіночого тіла. Знімки грудей і стегон, позначених грецькими літерами, намальованими маркером на шкірі. Боброві постріли, анальні постріли. Кілька відвертих фотографій в повний зріст голих і напівголих дівчат, що втратили свідомість, одна чи дві у власній блювоті. На деяких фотографіях хлопці займалися сексом з дівчатами — на них обличчя хлопців не було показано.
  Один із юнаків звернувся до стіни. «Втомлююся дивитися на ті самі старі сиськи та дупу. Потрібні свіжі шпалери».
  Ще один підхопив: «Так. Застави стають занедбаними. Треба налагодити їхню гру».
  Знову заговорив перший юнак. «Цього разу наступного тижня я хочу побачити всю нову здобич там».
  Було хвиля схвалення. “Чортове право. Нова кицька».
  Почався сканд. «Нова кицька. Нова кицька. Нова кицька».
  «Нам потрібен виклик».
  «Чорбаний виклик, так ».
  Їхній ватажок стояв, хитаючись. «Це приходить до мене. . .” Він зробив драматичну паузу. «День святого Валентина».
  Хор стогони, гукання. «До біса це!»
  «Тримайся. Подумайте про це. Це лайно - приманка для шлюхи. Ми кидаємо великий вибух, серця, квіти та стрінги. . .”
  Тепер щиро сміється.
  «Сукам це сподобається, а ми виберемо рану. Вечірка до Дня святого Валентина для них, а для нас – Полювання».
  Кімната підняла крик. «Мисливська вечірка! Мисливська вечірка!»
  «Усі зобов’язання мають складати двадцять п’ять балів. П'ять за сиськи».
  «Додаткові бали за найкращу дупу у формі серця!» брат зробив внесок зі свого місця на підлозі.
   «Додаткові бали за ослів, на яких написані літери K-Tau. Тавруйте сук».
  «Десять для повного фронту. Двадцять за проникнення. І..."
  «Двадцять п'ять за анал!» — закінчив великий хлопець.
  "Гей!" — запротестував ще хтось. «Чому зобов’язання повинні отримувати всі дії?»
  «Будь-хто може брати участь», — великодушно сказав альфа. «Скінчи один, кінчи всіх». Він підняв келих у тості.
  Хлопці всі стукали, а потім кімната вибухнула п’яною балаканиною.
  «Ми будемо трахатися завтра. Зовсім до біса».
  «Приведіть сюди поганих сучок».
  «Купер тріпає мо' біб, ніж епілептичний мексиканський шеф-кухар на кухні, повній стробоскопів».
  «Я зараз піду на полювання . Доведеться провернути кілька, щоб потім я міг протриматися довше».
  Вождь обернувся й поглянув на стіл, заплямоване дзеркало. «Ой, біс! Подивіться на це. Хтось виніс усі частування. Катлер, Фогель, ви готові. Поверніть укріплення».
  Обидва брати братства, хитаючись, вийшли з дому в туман. У кінці кварталу Дель Плайя наткнувся на початок стежки, що перетворилася на звивисті піщані стежки крізь лабіринт пляжного чагарнику на скелі.
  Катлер і Фогель збочили на стежці, плескаючись на піску. Вони важко дихали, мружилися через двоїння в очах, спотикаючись у темряві. Спальні комплекси Манзаніта-Віллідж і Сан-Рафаель були далекими, розмитими вогниками в тумані. Головний дилер дому Kappa Alpha Tau жив у Сан-Рафе й мав зустрітися з ними у звичайному місці на скелі.
  Час від часу вогник місячного світла спалахував на гуркітливому темному просторі Тихого океану внизу. Інакше темрява. Тиша.
   Фоґель усе обертався, вдивляючись у темряву густого лісу біля стежки.
  «Чувак, у чому твоя проблема?» — поскаржився Катлер.
  «Хтось там», — невиразно сказав Фогель. «Інна скраб. За нами».
  «Ти тріпаєшся, чувак. . .”
  «Ха-га. Слухай..."
  Обидва хлопці підстрибнули, коли карильйони раптово залунали з башти Сторк у центрі університетського містечка. Катлер вибухнув маніакальним сміхом.
  «Так, зараз я це чую. Абсолютно».
  Він пошкандибав попереду, залишивши Фоґеля бурмотіти позаду. «Був. Був хтось...
  Він пошкандибав у темряві — і мало не наштовхнувся на Катлера, який зупинився на місці й злобно дивився на густий чагарник. «Хтось там? Хто за нами стежить? Йди звідти, мудаку».
  Тіні ворухнулися. Катлер напружився, стиснувши кулаки по боках. Під ними гримів океан.
  З’явилася темна постать із капюшоном.
  "Священний shiiiit!" Фогель скрикнув.
  Фігура просунулася крізь туман, відкинувши капюшон, щоб відкрити сяюче біле обличчя з порожнистими очницями. Череп.
  Брати з братства відступили назад, кричачи, і фігура скелета, невблаганна в тумані, мчала до них.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ четвертий
  Фog дрейфує мовчазними високими секвоями північного кампусу на холодному сірому світанку.
  Самотня дівчина, кутаючись у своє пальто, мчить звивистою стежкою через гай, прямуючи на ранню зустріч ТА. Її дихання біліє в тумані. Білки розбігаються перед нею, шалені червоні блискавки руху.
  Шлях відкривається перед вигнутою кам’яною стіною, схожою на давньоримський колізей. Груба сіра цегла з чорними чавунними воротами.
  Дівчина зупиняється перед воротами, дивлячись угору. Вона відскакує назад. . . і починає кричати.
  Дві чоловічі фігури звисають з арок стадіону, на мотузках на шиях.
  Рорк стояв перед воротами зі спеціальним агентом Демієном Еппсом та інспектором відділу вбивств поліції Сан-Франциско Кліфтоном Міллсом, дивлячись на фігури, що звисають зі знаменитих арок історичної стіни. Це були чоловіки, одягнені у футбольну форму та толстовки братства.
  нависла , висіла табличка з написом « ЦЕНТР ДЛЯ СТУДЕНТІВ СІМПСОНА — ВИСОКА ПРОДУКТИВНІСТЬ СПОРТСМЕНА » .
  Червоною фарбою на стіні були намальовані написи « СМЕРТЬ Гвалтівникам» .
  Міллс відвернувся від видовища, щоб поглянути на агентів. «Не надто розпливчасто, чи не так? Я б сказав, що це не надто розпливчасто».
  «Це також не вбивство, коли жертви є манекенами», — сказав Еппс. «То що саме ми тут робимо?»
  Рорк мовчав. Він думав про те саме.
  Після свого опівнічного паломництва, щоб поспілкуватися зі святим вітрини, він повернувся додому й задрімав. . . тільки щоб майже наступної хвилини його розбудив телефонний дзвінок від Міллса, який попросив його проїхати через затоку в сліпучому тумані для якогось термінового дзвінка, пов’язаного зі справою, над якою вони нещодавно працювали разом.
  Звичайно, вони прийшли, тому що це був Міллс. Ексцентричний детектив був справжньою справою, але вони були йому боржники і довіряли йому.
  Але Рорк мав одну місію, на якій мав зосередитися, і це було не це — що б це не було.
  «Дозвольте розповісти вам двом сплячим красуням», — протягнув Міллс. «Двоє спортсменів у цій програмі перебувають під слідством за сексуальне насильство. Університет перебуває під федеральним розслідуванням за порушення розділу IX. Я припускаю, що мені не потрібно знайомити вас із розділом IX та його порушеннями».
  Агенти чудово знали розділ IX та його порушення. Розділ IX був федеральним законом, який зобов’язував коледжі та університети захищати студентів від дискримінації та сексуального насильства. За останні два роки масовий рух, очолюваний молодими особами, які пережили зґвалтування, поширився на кампуси по всій країні. Завдяки їхнім діям на даний момент виявилися понад двісті коледжів та університетів перебувають під федеральним розслідуванням через реагування або нереагування на скарги про зґвалтування проти студентів, спортивних команд, братств і викладачів.
  Міллс ткнув вказівним пальцем угору до повішених опудала. «Отже, ти скажеш мені, що це не пов’язано з твоєю безкінечною траханнями про справу».
  Рорк відчув хвилю тривоги, заперечення. . . і порожній голод. Все те, що він завжди відчував, коли згадували Кару. Все, що він сподівався, він залишив у пустелі.
  Він зібрався, похитав головою. «Кара Ліндстром цього не робила». Він глянув на Еппса.
  «Зовсім не в її стилі», — погодився Еппс.
  Кара не вішала опудала. Вона вбила. Жорстоко, безжально і плідно.
  Еппс додав: «Крім того, це Берклі. Якщо є проти чого протестувати, то тут будуть протестувати».
  Сумнозвісний ліберальний кампус був місцем, хто знає скільки тисяч протестів протягом багатьох років: від сидячих протестів у 1960-х роках і захоплення будівель кампусу проти війни у В’єтнамі до наметового містечка 1985 року, яке закликало вивести Каліфорнійський університет на південь апартеїду. Африка, до Маршу мільйонів студентів з вимогою безкоштовної вищої освіти та скасування студентської заборгованості. . . і всього кілька тижнів тому суперечливий, полум’яний бунт через заплановану лекцію правого Twitter-троля.
  І студенти Берклі не шкодували театру, коли справа доходила до політичного протесту. Рорк бачив «вмирання» з тисячами студентів, що розкинулися на Sproul Plaza, активісти прикували себе до воріт Ліверморської лабораторії. Десяток молодих людей, які захищали навколишнє середовище, жили на гілках секвої, деякі з них протягом приголомшливих 649 днів, щоб протестувати проти будівництва цього самого спортивного об’єкта.
  «Так, це Берзеркелі. Моя альма-матер». Міллс сатирично вдарив його по грудях кулаком. «І протести тривають безперервно відтоді Чито вступив на посаду. На Sproul є наметове містечко Hashtag-Not-My-President — ви його бачили? Діти втрачають своє лайно».
  «Хто ні?» — запитав Еппс.
  Ніхто не мав відповідати.
  Рорк повернувся з пустелі до абсолютно нового світового порядку. Порушення виборів викликало загальнонаціональну хвилю протесту, безпрецедентну в сучасному політичному ландшафті США.
  — продовжував Міллс. «Чого ви не розумієте, це те, що це був не тільки Берклі, товариші мої. Поки ви, хлопці, наздоганяли той вищезгаданий чудовий сон, це відбувалося по всій країні». Він тицьнув пальцем угору по повішених манекенах — погрозі, намальовані балончиком. «Вони вразили майже сотню кампусів, про які нам відомо».
  Тепер Рорк і Еппс приголомшено перезирнулися.
  «А звіти надходять». Міллз пройшов повз свій iPad. Агенти поглянули на верхнє зображення. Це була фотографія особняка з колонним портиком. Великі грецькі літери, видні на видному місці, вказували, що це будинок братства. Під літерами хтось написав балончиком ТИ НАСТУПНИЙ, Гвалтівник . А поруч із цим попередженням була намальована піктограма черепа з вінцем із квітів.
  — Санта Муерте, — сказав Еппс.
  Санта Муерте. Череп з короною був явним посиланням на неї.
  Рорк згадав свою опівнічну прогулянку, момент спілкування з ботанічним ідолом. Це відбувалося навіть тоді, коли він стояв перед вівтарем святого. Це було моторошне відчуття.
  Він перейшов до наступної фотографії. Інше братство, манекени, що висять на шиях, та сама погроза, намальована балончиками, та та сама піктограма черепа.
  Наступне фото: футбольний стадіон коледжу. Аерозольна фарба та череп.
  Рорк підвів очі й побачив, що Міллз дивиться на нього. «Так. По всьому США. Ночівля. Ми не маємо уявлення про остаточний підрахунок. Коледжі та університети Північної та Південної Каліфорнії, Північної та Південної Кароліни, Флорида, Кентуккі, Мічиган, Массачусетс. Нульове попередження. Деякі з них мають череп, деякі ні. Те саме повідомлення, погроза смертю чи двічі.
  «Череп — це трафарет, що свідчить про те, що його можна завантажити в Інтернеті. За словами вашого агента Сінгха — який, очевидно, встає раніше за вас обох — більшість, але не всі університети, які постраждали, перебувають під федеральним розслідуванням за порушення Розділу IX.
  «Суко», — жорстко сказав Еппс.
  Міллс показав на Еппса. «Сука. точно. Правда? Як інакше хтось міг це організувати?»
  Рорк кивнув, замислившись. Це було правдою — він не сумнівався, що у Сучки є онлайн-інфраструктура, щоб ініціювати скоординовані дії.
  Як і група інтернет-активістів Anonymous, феміністична організація Bitch була більше філософією, ніж реальною структурою. «Приналежність», мабуть, було кращим словом для цього. Це була підпільна, позамережева операція, яка стверджувала, що не має ні штаб-квартири, ні корпоративного розташування. Не було відомо, чи було там сорок членів, чи чотириста, чи чотири тисячі. Будь-хто, хто хотів, міг використовувати ім’я Сука, щоб вимагати заслуги за певний вид дії. У випадку Бітч ця дія була викриттям сексуальних злочинців.
  Минулого місяця, коли пари сутенерів і прислужників почали з’являтися мертвими на сумнозвісних прогулянках повій у місті, ніхто не використовував ім’я Суки, щоб звинувачувати ці вбивства. Але місця злочину були пов’язані святинями та приношеннями до Санта-Муерте, і Сука прийняла символи святого, коли вони влаштовували протести проти ув’язнення Кари Ліндстром. Рорк дуже підозрював, що Санта Муерте був новим талісманом Суки.
  Він звернувся до Міллса. «Хтось постраждав у цьому? . .” Йому довелося зупинитися, щоб знайти слово для цього. «Вандалізм? Хтось убитий?»
  «Наскільки я не знаю», — зізнався детектив.
   «Тож ці кампуси зв’язалися з вами — чому?»
  «Просити допомогти знайти та затримати злочинців».
  Рорк підняв iPad. «Мені здається, що злочинці встановлені».
  Еппс кинув на нього погляд, але нічого не сказав.
  Міллс знизав плечима. «Ви можете прийняти таку точку зору, і я б не став з вами сперечатися. Але в інших районах, включаючи твій власний двір, вони називають це внутрішнім тероризмом».
  Рорк навіть не встиг розсміятися над абсурдністю цього. Вибухнув Еппс. «Ти мене обдурюєш?» Агент пройшов коло по стежці в цілковитій недовірі. «За останній місяць спостерігався семивідсотковий сплеск повідомлень про злочини на ґрунті ненависті проти мусульман, афроамериканців, геїв, жінок. Це ледве оцінка в ЗМІ — а протест проти ґвалтівників раптом стає тероризмом?»
  Рорк не міг погодитися. «Вибачте, Міллз, ви самі з цим». Він глянув на висячі манекени. «Це вуличний театр. Мистецтво перформансу. Це вандалізм, так, але це не тероризм і точно не вбивство».
  І все ж у нього було якесь неприємне відчуття. Нова адміністрація дедалі рішучіше закликала ФБР до придушення будь-яких протестів, які суперечили її порядку денному.
  Це може стати негарним. швидко
  Міллс суворо глянув на агентів. «Якщо ти пам’ятаєш, я розслідую серійне вбивство. Я б сказав, що це слабо або тісно пов’язано. Отож, привіт, ти можеш мене віддути або просто віддути. Наразі це без жертв. Але це не останнє, ми всі це знаємо. Рано чи пізно все стане реальністю». Він кивнув головою в бік слів, намальованих червоною фарбою. СМЕРТЬ Гвалтівникам .
  І Рорк знав, що він правий. Люди збиралися померти.
  «І FY-бля-я, це була не моя ідея привезти вас сюди, хлопці. Це був твій начальник».
  Рорк і Еппс зупинилися на стежці й переглянулися.
  «Тож запитайте його , що він має на думці. Я провів тобі тур, як просили. Йди з Богом. Або з цим черепом. Ваш вибір».
  Рорк і Еппс пішли звивистою стежкою вниз через північний кампус, під високими секвоями, повз неоготичні будівлі та бруталістські цементні споруди, через дерев’яні мости, що перекинули низький струмок. Шлях петляв евкаліптовим гаєм, повітря було приправлене пахощами. Холодний ранній ранок був важкий від туману.
  «Це справді схоже на суку», — нарешті сказав Еппс.
  Якщо так, то, безсумнівно, це викликає занепокоєння.
  Сука продовжувала вживати заходів протягом кількох тижнів після грудневих протестів через арешт Кари Ліндстром і таємничі, досі нерозкриті вбивства в Санта-Муерте. Організація або хтось із неї оприлюднив онлайн-списки імен і приватну ідентифікаційну інформацію про сутенерів, «торговців» та інших сексуальних злочинців у кількох доксингових кампаніях. Але doxxing був досить стандартною операцією в кріслі.
  У цьому масштабі планування, координації та виконання не було нічого віддаленого.
  Рорк вирвався з цих думок. Сука не була його справою. Він був поза цим бізнесом. У нього був план. У нього була оперативна група, яку потрібно було організувати, коли він продав її своєму SAC.
  «Це не наша проблема», — сказав він Еппсу. «Більше ні». Він деякий час поглянув на свій телефон. «Я маю повернутися».
  «Зустріч із Рейнольдсом?» — запитав Еппс.
  «десята ранку»
  «Зроби це, бос…»
  Еппс замовк, дивлячись перед собою. Вираз його обличчя був таким дивним, що Рорк миттєво обернувся. І він відчув, як підскочив пульс.
  У тумані між деревами матеріалізувалися бліді постаті. Ціла група молодих жінок, у щось схоже на закривавлені савани. Коли вони підійшли ближче, Рорк побачив, що це були дівчата коледжу, закутані в одяг білі простирадла бризнули червоним, як кров. Десятки з них, як привиди, крокують серед евкаліптів.
  Агенти стояли й дивилися, як вони проходять, не нервуючи.
  — Берклі, — невпевнено сказав Еппс.
  Рорк мовчав, спостерігаючи, як дівчата знову зникають у тумані.
  Тільки це вже не просто Берклі, чи не так?
  Сто студентських містечок вдарили за ніч.
  Тут щось відбувається. Без сумніву.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ п'ятий
  РОарк увійшов до бетонного моноліту федеральної будівлі Сан-Франциско в центрі міста. Показав своє посвідчення Бюро охоронцеві у величезному куленепробивному скляному кубі в мармуровому вестибюлі з блакитними прожилками. Піднявся на ліфті й вийшов у сяючий коридор, заставлений газетами в рамках і фотографіями з історії Бюро. Проходив повз вікна, звідки відкривався краєвид на затоку — завжди приголомшливо красиву — та пошарпану убогість Тендерлойна.
  Він зупинився, щоб перевести повітря в офісі свого спеціального відповідального агента. І він змусив себе розслабитися, згадати обставини. Розголос справи, яку він розкрив минулого місяця — майже незважаючи на нього — став вірусним. Він повертався героєм. Він заходив до офісу свого SAC, тримаючи всі картки.
  Він впевнено відчинив двері.
   Все так добре починалося. Рейнольдс сидів за своїм широким столом, уважно слухаючи, як Рорк крокував кабінетом, викладаючи пропозиції для своєї робочої групи.
  Першим кроком стала повна переробка ViCAP, Програми Бюро із затримання насильницьких злочинців. База даних мала зробити революцію в правоохоронних органах, особливо щодо випадків сексуального насильства. На відміну від успішної канадської версії тієї ж програми, цього ще не відбулося. З 18 000 поліцейських відомств у США лише близько 1400 зараз брали участь у системі ViCAP. Набагато менше одного відсотка насильницьких злочинів коли-небудь надходило до бази даних.
  Тож першочерговим завданням Рорка було пришвидшити ViCAP.
  Друга, але одночасна, дія полягала б у розв’язанні національних наборів для зґвалтувань. Сотні тисяч наборів для зґвалтувань із важливими доказами ДНК, які могли б засудити десятки тисяч серійних злочинців, наразі залишаються без обробки в поліцейських лабораторіях по всій країні. Справа, яку він щойно розкрив, жахливий напад на чотирнадцятирічну Айві Барнс, викрадену, зґвалтовану та спалену живцем, цілком могла б і не відбутися, якби набори для зґвалтування двох попередніх жертв перевірили та внесли до ViCAP. система. Рорк хотів створити національний розрахунковий центр для обробки наборів для зґвалтування. Він знав, що його товариш по команді, Антара Сінгх, справді може впитися в нього зубами.
  Він сформулював ці перші два стовпи для Рейнольдса і завершив третьою метою.
  «На нашому терені я хочу перенести фокус команди. Використовуйте закони RICO для переслідування та судового переслідування торговців людьми. Якщо ми щось дізналися з вбивств в Окленді та Тендерлойні, то це те, що правоохоронні органи не приділяють належної уваги торгівлі людьми. Наразі єдиною загальнонаціональною оперативною групою, яка займається протидією внутрішньому секс-трафіку, є операція Cross Country, яка проводиться раз на рік».
  Минулорічна акція OCC призвела до відновлення 82 дітей, які стали жертвами проституції, та арешту 239 сутенерів. Менше, ніж крапля у відрі бруду.
   Ні, цього недостатньо. Нічого не може бути достатньо.
  «Потрібна цілорічна робоча група. Спеціальний підрозділ тут, у зоні затоки, означатиме більше ресурсів, вищі штрафи, більше врятованих дітей, більше сутенерів, які будуть ув’язнені на такий довгий час, що банди, картелі та незалежні люди почнуть довго і наполегливо думати про те, щоб почати рекет».
  Він перевів подих. «І, що найважливіше, ми можемо бути пілотною програмою для інших офісів на місцях. А також співпрацюйте з іншими організаціями, такими як Thorn, Polaris, MISSSEY і Children of the Night, які використовують інноваційні стратегії для боротьби з торгівлею людьми в Інтернеті та на вулицях».
  І ще стільки всього треба було зробити. Взявши до відповідальності соціальні служби та систему ювенальної юстиції, агресивно переслідуючи кривдників усіх видів, від батьків до сутенерів і співробітників правоохоронних органів.
  Але це все було можливо.
  Його команда була найкращою, на яку він міг сподіватися. Спеціальний агент Деміен Еппс, найморальніша людина, яку він зустрічав у своєму житті. Стріт кред. Незвичайні інстинкти. Справжнє обурення про зло, яке роблять люди.
  Спеціальний агент Антара Сінгх. Блискучий технічний експерт, дослідник і аналітик. Народився в Індії, отримав освіту в Кембриджі, з гострим розумінням міжнародних проблем торгівлі людьми.
  Техніки на місці злочину Лем і Стотлмайр, які контролюють криміналістичні аспекти розслідування оперативної групи. Координація капітального ремонту ViCAP.
  Рорк також сподівався залучити свого старого наставника, спеціального агента у відставці Чака Снайдера, як головного профайлера оперативної групи.
  Коли Рорк закінчив говорити, Рейнольдс довго кивав. «Я надзвичайно вражений, Метте. Ви багато думали над цим. Ви вирішуєте системні збої, і все правильно. Більше ніж звук».
  Рорк уже напружився. Він відчував, як наближається «але».
  «Сер, я ціную це...» — почав він.
   «Але перед тим, як ми перейдемо до деталей, я хотів би знати, що ви бачили сьогодні вранці в Берклі. Це сука?»
  Рорк намагався тримати голос рівним. «Вся повага — я тут не для того, щоб обговорювати це. Ви знаєте мої умови повернення».
  «Я», — запевнив його начальник. «Але на мене тиснуть, щоб я розслідував ці напади на кампус». Він відкрив папку, і Рорк подивився на стос надісланих факсом фотографій. На нього витріщився трафарет Санта-Муерте, намальований балончиками. «Вони були по всій країні, але вони були особливо зосереджені в Каліфорнії, тому...»
  Рорк не міг дочекатися, поки він закінчить. «Суть — це вандалізм. Я навіть не знаю, чому ми...
  Тепер Рейнольдс говорив замість нього. «Зараз Бюро надзвичайно стурбоване кібертероризмом, і це була скоординована атака, організована онлайн, через соціальні мережі та зашифровані облікові записи. Очевидно, це початковий гамбіт у затяжній дії, якщо ми не зробимо крок, щоб її припинити».
  Рорк змушував себе не відповідати в гніві.
  Якщо Бюро так стурбоване кібертероризмом, то де воно було під час виборів, коли тоталітарна влада зламала демократію?
  Він подумав, але не сказав. Це було одне з актуальних питань нового світового порядку.
  Якусь мить він замовк, змушуючи себе заспокоїтися. А потім знову заговорив.
  «Є лише одна причина, чому я повертаюся, і це оперативна група».
  «І ви отримаєте свою оперативну групу. Цей вандалізм. . . ця дія, — Рейнольдс намагався назвати її, — це зараз ... Це головний пріоритет. Ви знаєте потенційних гравців. У вас є контакти. У країні немає нікого більш готового впоратися з цим. І ми повинні впоратися з цим, перш ніж . . .”
  «Перед чим?»
  Його шеф зробив паузу. «Я не знаю. Я ніколи раніше не бачив нічого подібного».
   Нічого подібного ще ніхто не бачив. Але протести – це лише реакція на уряд, якого ніхто в США ще не бачив.
  «Чого очікують від нас ці кампуси?» — запитав Рорк, зберігаючи нейтральний голос.
  Рейнольдс почав: «Вони знають, що ми знайомі з організацією Сука…»
  «Моя команда припинила розслідування організації в грудні, коли була заарештована Кара Ліндстром. Це ніколи не було повним розслідуванням, а лише напрямком розслідування. Але це не суть». Рорк показав на файл фотографій на столі SAC. «Відколи маркування вважається федеральним злочином?»
  «Правління університетського містечка каже, що це створює атмосферу страху».
  Рорк засміявся. Він не міг вдіяти. Водночас він відчув, як у його кишках бурхить знайома хвороба, відчуття, що вони живуть у системі, перевернутій з ніг на голову.
  Він зібрався і заговорив так рівно, як міг. «Тож десятиліттями ці кампуси приховували зґвалтування, захищали ґвалтівників, залякували жертв, щоб вони мовчали — або, в деяких випадках, самогубства, — і жодного разу ці кампуси не просили федеральної допомоги, щоб вирішити проблему зґвалтувань. Але є купа графіті — і раптом вони хочуть федерального втручання?»
  «Адміністратори стверджують, що інші студенти також відчувають загрозу».
  «Тільки якщо вони ґвалтівники». Рорк навіть не намагався прибрати різкість у голосі. «Повідомлення досить чітке: не ґвалтуйте. Відповідь теж досить зрозуміла. Ці кампуси могли б позбутися проблеми, виключивши ґвалтівників». Він витріщився на свого агента-наглядача. «Ви серйозно не пропонуєте нам брати участь у цьому».
  Рейнольдс підняв руки, заспокоюючи. — Усе, що я прошу, — це щоб ти з’їздив до Санта-Барбари на день чи два.
  Незважаючи на себе, Рорк був зацікавлений. «Чому Санта-Барбара?» Якби протести були по всій країні. . .
   «Там ситуація — підвищена. Це єдиний кампус, де насправді напали на пару студентів».
  «Як напали?»
  «Це одна з деталей, яку, я сподіваюся, ви зможете прояснити».
  У Рорка було відчуття, що SAC щойно ухилився від запитання, але старший чоловік продовжив. «Це проста робота. Піди туди, дізнайся, що трапилося, чи там щось». Він розвів руками, благаючи. «Ти знаєш, як це працює, Мет. Ви віддаєте трохи, щоб отримати багато».
  Натяк був ясним: зробіть це, і я підтримаю вашу робочу групу.
  Так ось і все. Пропозиція, від якої я не можу відмовитися. Рорк мусив стримати хвилю образи. Йти разом, щоб порозумітися.
  Він був сліпуче розлючений, коли вийшов з офісу SAC.
  Він врізався у свій кабінет і побалував себе так, як він рідко робив, вдаривши ногою оббіч свого столу. Це було так болісно добре, що він повернувся й ударив кулаком по стіні.
  Потім він побачив Сінгха, який стояв біля вікна свого кабінету. Її мерехтливе темне волосся, сяюче, її пильні темні очі. Спокійним, яким міг бути тільки Сінгх.
  Він не сумнівався, що вона бачила його спалах.
  Вона зустрілася з ним поглядом. Потім тихенько відчинила двері й зачинила їх за собою. «Тоді неприємні новини».
  Він похитав головою. Його дихання було наче тварина, яка застрягла в його грудях і хапається кігтями, щоб вибратися. Він відвернувся від неї і вхопився за підвіконня, дивлячись назовні. «З усіх довбаних завдань дрочити. Зараз. Зараз , коли. . .”
  Його спогади накрили його: свіжі, сирі, болісні.
  Айві Барнс. Лаура Хьюлл. Джейд Лорен. Марлена Санчес.
  Юні жертви зґвалтувань, яких він знав за останні два місяці. Дівчата, які зазнали насильства поза межами його розуміння та зраджені тими самими системами, які мали їх захищати.
   Він поклявся собі, поклявся їм , що не залишить цих дітей боротися з цим самим.
  Почуття терміновості повернулося, гнітюче, ніж будь-коли. Не вистачає часу. Ваші дні полічені.
  Він був на межі того, щоб знову вийти й ніколи не повернутися. Натомість він викликав себе.
  Я винен їм цим.
  «Візьми Еппса», — сказав він Сінгху. «Скажи йому, що ми беремо ранній обід. Зустрінемося на площі».
  Агенти зустрілися в Civic Center Plaza — площі Beaux-Arts, оточеній класичною архітектурою мерії, державної будівлі, бібліотеки — і пройшли її восьмикутними стежками повз голубів і блукаючих бездомних.
  Сінгх і Еппс крокували пліч-о-пліч, професійно офіційно, не торкаючись, але рухаючись у тандемі. Вони були парою протягом кількох місяців, спочатку залишаючись повністю поза увагою радарів. Тепер вони подали до Бюро заяву про внутрішнього партнера з повним схваленням Рорка. Але їх поведінка на роботі була бездоганною.
  Агенти купили каву та вуличні тако у фуд-траку й сіли на лавку вздовж алеї з сикоморами. За негласною домовленістю вони замовкали щоразу, коли поруч проходив пішохід.
  Рорк міг удавати собі, що ця зустріч просто неба має прояснити його голову.
  Правда в тому, що він більше не почувався безпечним говорити у власному кабінеті.
  Це була ознака нового Ненормального — надзвичайного відчуття параної, яке команда Рорка могла відчути навіть за континент у Каліфорнії.
  Хмара пронизувала все Бюро. Адміністрація чинила відкритий тиск на посадових осіб ФБР у Вашингтоні, щоб вони підтримували «альтернативні» версії подій, заперечували зв’язки Білого дому з Росією та російський вплив на самі вибори. Адміністрація мав у полі зору всю розвідку. Ніхто не знав, хто міг би співпрацювати.
  Як швидко руйнується демократія.
  Принаймні у Рорка була своя команда. Тепер це були тільки він, Сінгх і Еппс. Нещодавно вони втратили свого нового члена. Спеціальний агент Раян Джонс був молодий, голодний. Коли Рорк взяв відпустку на невизначений термін, Джонс попросив про переведення. Рорк чудово зрозумів, побажав йому добра. Сам Рорк ніколи не збирався повертатися, тож чому б Джонсу не перейти до більш традиційної домовленості?
  Це було на краще. Він не мав нагоди повністю пізнати Джонса. Амбітний агент був сприйнятливий до уваги та обіцянок начальства.
  У той час як Еппс і Сінгх, він довірив би своє життя.
  І навіть це. Ось так я зараз думаю.
  До чого ми прийшли?
  Це кінець Америки? Чи це?
  Він відкинув свої хаотичні думки й виклав своїм агентам стислу версію зустрічі. Навіть надворі, так далеко від Федерального будинку, він говорив приглушеним голосом, остерігаючись перехожих.
  Не встигнувши закінчити, він відчув, як кипить Еппс.
  «Отже, така угода», — закінчив Рорк. «Не цими словами, але... жодної цільової групи, навіть не обговорення цього, доки ми не проведемо це розслідування того, що б в біса це було, що сталося минулої ночі».
  Чоловіки обидва автоматично глянули на Сінгх, знаючи, що вона отримає останнє.
  Вона кивнула, завжди зосереджена, завжди спокійна. «Я весь ранок стежив за повідомленнями, які надходили. Було вражено понад триста кампусів. І все в ту ж ніч».
  «Мати свята. . .” Еппс пробурмотів із недовірою — і захопленням.
  Рорк мусив визнати, що він був приголомшений розмахом... Екшн? протестувати? Демонстрація? Йому було так само важко назвати це, як і Рейнольдсу.
   «Це вражає», — погодився Сінгх. «Менш ніж два місяці тому ми бачили, як Сука вигнала понад тисячу жінок на знак протесту проти арешту Кари Ліндстром. Це число не є чимось незвичайним для Сан-Франциско. Але це було до інавгурації і Жіночого маршу».
  Протести в січні, ті, які Рорк пропустив, демонстрації Маршу жінок, змінили все. Наступного дня після інавгурації на вулиці вийшла безпрецедентна кількість жінок, чоловіків і дітей. Місто за містом по всій країні була така маса людства, що не було ніякої можливості контролювати це. Це був найбільший політичний протест в Америці. Три-чотири мільйони людей, разом.
  Дивно, але не було ні насильства, ні арештів. Але це було ще рано. Марші показали чисельність опозиції.
  Скількома способами можна використати цю енергію?
  Адміністрація негайно вжила жорстких заходів. У вісімнадцяти штатах, щодня більше, пропонувалися та прискорювалися закони, які б серйозно обмежили мирні протести. Законодавство було розпочато в південних штатах у відповідь на осінні протести Black Lives Matter, але тепер більше штатів підхопили цю перемогу, проштовхуючи суворе законодавство — навіть закон, який декриміналізує вбивство протестувальника транспортним засобом, якщо це так. Протестувальник перекривав рух. Такий закон був нічим іншим, як відкритим запрошенням певного елемента вчинити ненавмисне вбивство.
  І тепер Сука відповіла власною ескалацією.
  Сінгх підсумував: «Я вважаю, що зрозуміло, чого насправді бояться вищестоящі. Сам масштаб дій Суки викликає занепокоєння. Загальнонаціональна скоординована бліц-атака, яка є не просто протестом, а чимось більш активним загрозливим».
  Враховуючи нинішній політичний ландшафт, Рорк навряд чи міг звинуватити протестувальників. Але Сінгх мав рацію. Що викликало тривогу в цьому вандалізмі, зосередженому на кампусі, так це його постійний символізм. Череп, висячі манекени, фокус на ґвалтівниках. Це було на місці, це був оверт загроза насильства, і вона продовжувала об’єднуватися, навіть антропоморфізуватися, навколо міфічної сили Санта-Муерте.
  Тепер, коли Рорк оговтувався від укусу невдачі, він мусив визнати, що доручити розслідування йому та команді було б певною перевагою.
  Він запитав: «Чому, на вашу думку, Сука націлилася на кампуси? Чому саме така увага?»
  Першим відповів Еппс. «Тому що це спрацювало. Вони точно донесли своє повідомлення. Але я не той, хто це пояснює».
  Обидва чоловіки поглянули на Сінгха.
  Вона не поспішала, відповідаючи повільно. «Я б сказав, що вже була велика мережа активістів, до яких можна було підключитися. Перед виборами був сплеск масової активності. Коаліція молодих жінок, які пережили сексуальне насильство лише для того, щоб знову стати жертвами через юридичну та університетську системи. Молоді жінки, готові виступити, боротися зі своїми ґвалтівниками та керівництвом своїх коледжів за справедливість. Сотні цих молодих жінок. У сотнях кампусів. З безпрецедентною в історії протестів технічною підкованістю та знаннями соціальних мереж».
  Рорк зосереджено кивнув.
  «І зараз є додаткове, глибоке страждання від виборів, нормалізація сексуальних насильств з боку найвпливовіших наших лідерів на найвищих посадах країни. І ті позови, над якими так важко працювали ці молоді жінки, незважаючи на такі труднощі, знаходяться під загрозою через новий режим. Новий міністр освіти наразі відмовляється взяти на себе зобов’язання продовжувати ці позови. Отже, Сука знала, що тут є гнів і молодість, якими можна скористатися. Була — є — бажаюча й здатна армія».
  Вона дивилася на чоловіків своїми темними і сяючими очима. «Це здається цілком очевидним кроком, чи не так?»
  Рорк дивився на неї, не нервуючи. «Це схоже на війну».
  «Так», — тихо відповіла вона. «Я вважаю, що це оголошення війни».
  OceanofPDF.com
  
   Розділ шостий
  яКоли вона бачить її, ще навіть не сутінки, тож це не можна звинуватити в тіні чи трюку світла.
  Вона стоїть на підвищенні, дивлячись на Кару згори. Дівчина-скелет.
  Назавжди чотирнадцять. Плоть згоріла аж до кісток.
  Привид Айві Барнс. Дівчина зі свого минулого. Викрадена монстром, злісним хижаком, одним із найгірших втілень Його, з яким вона коли-небудь стикалася. Згвалтована, спалена живцем, дивом вижила, її тіло з’їдено вогнем.
  Вона не підійде, але спостерігає за Карою, яка збирає розпалювання для печі.
  Дівчина Айві давно померла. Шістнадцять років тому Кара помстилася за неї, убивши її мучителя, і допомогла їй померти. Але її привид, дівчина-скелет, повернувся і був майже постійним супутником останній місяць.
  Вночі Кара згортається біля вогню й бачить сни, а дівчина-скелет заповзає в її ліжко й лежить біля неї, як і тієї ночі, багато років тому.
   А тепер вона тут і вдень.
  для чого
  Кара випрямляється, тримаючи охапку розпалювачів, і стоїть на місці, бажаючи її заговорити, зробити крок уперед, подати їй якийсь знак.
  Але Айві стоїть непорушно, і коли розтоплене сонце опускається за край каньйону, вона зникає.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ сьомий
  РОрк стояв, дивлячись у високі вікна своєї вітальні на вогні, що горіли по всьому його місту.
  Вранці вони з Еппсом поїдуть до Санта-Барбари. Рорк ненавидів втрачати дорогоцінний час, але він змирився з цим. Якщо це була перешкода, яку йому довелося перескочити, щоб отримати оперативну групу, то краще було до неї дістатися.
  Він відвернувся від вікна, сів перед комп’ютером за обідній стіл, яким ніколи не обідав.
  Він уникав переглядати оновлення новин. Це було лише погано. Постійний стан нереальності виснажував.
  Але, як він робив щовечора протягом останніх двох тижнів, він зайшов на онлайн-форум «прав чоловіків».
  Звичайно, сьогодні ввечері на форумах кипіли розмови про напади на кампус Санта-Муерте. Меніністи мали стільки ж проблем, скільки медіа намагалися знайти слова, щоб описати акцію. але замість фраз, які використовували засоби масової інформації, як-от «скоординований протест» і «загальнонаціональна анонімна демонстрація», на цих форумах знову і знову з’являлося слово «тероризм». І незмінно популярний «фемінацистський тероризм».
  Якщо фемінацисти хочуть війни, вони отримають війну.
  Війна за зґвалтування. До біса, так.
  Гвалтувати сук.
  І далі, і далі, і далі.
  Велика кількість протестувальників вважали, що за протестами стоїть Кара.
  Це Ліндстром і ті стерви.
  Зґвалтувати сук Ліндстрома.
  Рорк відчув, як наростає безпорадний гнів.
  Десятки тисяч, сотні тисяч цих монстрів. Погрожуючи справжніми злочинами.
  А протести проти непритягнутих до кримінальної відповідальності злочинців маємо придушувати? Що це за світ?
  До чого ми йдемо?
  Він наказав собі більше не читати. Замість цього він пробіг по форумах у пошуках імен, які, як він знав, були іменами детектива Гілберта Ортіса.
  Ортіс. Демон з минулого Кари, який слідував за нею в сьогодення. Передбачуваний законник, який брав участь у розшуку жорстокої пари серійних ґвалтівників, які напали на Айві Барнса в середній школі Кари, і зґвалтував десятки інших старшокласниць у десятках різних штатів протягом десятків років.
  Замість того, щоб переслідувати цю нечестиву пару хижаків, Ортіс зловжив своєю владою, щоб вистежити чотирнадцятирічну Кару . І навіть зараз, через шістнадцять років, він створював цілі подібні форуми. Форуми з такими назвами, як «Зґвалтування Кари Ліндстром» і «Убити суку Ліндстром».
  Довгий досвід Рорка, як профайлера та як чоловіка, свідчить про те, що ніхто не говорить про сексуальне насильство над жінкою, якщо вона не є жорстокою.
  Він бачив гнів Ортіса зблизька. Старий партнер Ортіса називав його бійцем. І Рорк подумав, що це навіть більше, ніж це.
  Ортіс знав, що Кара впізнала його. Вона побачила в ньому те, що вона називала Це . Вона бачила зло.
  Віч-на-віч з Рорком Ортіс не тільки не заперечував це — він майже визнав це.
  Тож Рорк стиснув щелепи й почав прокручувати вигрібні стовпи.
  Він змусив себе це зробити, тому що Ортіс призначив винагороду за голову Кари. Він пропонував заплатити за «будь-які підтверджені спостереження Ліндстрома». До цих повідомлень була прикріплена електронна адреса, яку Рорк постійно спокушався попросити Сінгха зламати.
  Але він цього не зробив. Той факт, що Ортіс періодично публікував варіанти того самого повідомлення, означав, що він, ймовірно, ймовірно, не отримав жодних корисних порад.
  ще.
  Кара була поза радаром уже майже два місяці. Рорк сподівався, що їй вистачить розуму триматися подалі від радарів.
  У нього було власне припущення, де вона могла бути.
  Це прийшло до нього протягом місяця, проведеного в пустелі, коли він їздив державними дорогами, що перетинали індіанські резервації та виїжджали з них.
  Він не знав точно, де, навіть точно, в якому штаті. Але він був цілком упевнений, як хтось почне її шукати, якщо захоче її знайти.
  Але він не був.
  Кара більше не була його справою. Вона відмовилася від звільнення під заставу, що зробило її юрисдикцією та відповідальністю Служби маршалів США Північного округу Каліфорнії.
  Рорк не стежив за діяльністю маршалів — не зовсім. Але він знав, що відділ не досяг жодного прогресу в її розшуку.
  І те, що він дізнався про її дитинство, зробило його останньою людиною, яка хотіла б її зловити.
  Але він щовечора прочісував чоловічі форуми, щоб переконатися, що Ортіс не збирається її вбити.
  OceanofPDF.com
   ДЕНЬ ДРУГИЙ
  OceanofPDF.com
  
  Розділ восьмий
  Сїхав крізь туман, гори, скакав під кронами вікових дубів, хлюпаючи потоками. Відчуваючи, як блискучі боки коня здіймаються м’язами під нею, важкі копита топчуть усе на її шляху. Злита з конем, вона була величезною, могутньою, непереможною. Ніхто не міг доторкнутися до неї, коли вона їхала.
  На хребті вона злізла з коня, відчуваючи тремтіння стегон. Але її позиція була сильною, її ноги, як коріння, стовбури дерев, продовження землі.
  Джейд стояла, важко дихаючи, притулилася до Крістобель і дивилася на долину, крізь туман, що пробивався сонячним світлом. Воно було приголомшливо красиве, таке тихе й безлюдне, із сонними ранчо, що ховалися в складках пагорбів. Койоти бродили вдень і вночі, а олені — парами, трійками й цілими табунами. Там були яструби та сови, кролики та єноти та білки, ящірки та колібрі.
  І майже ніколи ніяких людей. Вони були всього за півтори години на північ від Лос-Анджелеса, за півгодини від пляжів Санта-Барбари, а неподалік були міста, повні туристів. виноробні міста, як-от Лос-Олівос і Санта-Інес, з їхніми химерними головними вулицями магазинів Старого Заходу, крафтовими пивоварнями та внутрішніми двориками для дегустації вин.
  Але тут, у долині, багато ранчо були незаселені. Будинки для відпочинку для багатих власників, які іноді здають в оренду через Airbnb або VRBO. Стільки розкоші, недоторканої, невикористаної.
  Ця долина Санта-Інес стала для Джейд цілим світом. Долина, пагорби навколо неї та ранчо.
  Вони тримали її там на ранчо вже майже два місяці. Ель — Рейчел Елліотт, соціальний працівник будинку Бельведер. І жінки, які називали себе Стервами.
  Вони точно не тримали її в заручниках. Це був їхній варіант госпіталізації. Ну, і була дрібниця про вбивства.
  Минулого місяця Джейд вбила трьох людей, якщо можна було б назвати «людьми» підлабузного сутенера та двох придурків. Можливо, чотири — на деякий час там стало трохи божевільним, що з метамфетаміном, кров’ю та тією білявою, Карою Ліндстром. І скелет. Джейд була настільки засмучена, що важко було відрізнити спогади від кошмарів.
  Вона знала, що зробила сутенера ДеШона і того товстого торговця ебать Голдвіна, чи Голдмана, чи ще когось. І Кренстон, у Санта-Крус, нехай не спочиває з миром. Вона щиро сподівалася, що існує загробне життя і що Клайд вічно смажиться там, унизу, на рожні. Була пара інших, у яких вона не була впевнена. Але так, достатньо мертвих альфонсів і джонів, щоб, якби вона не тримала голову, її кинули б у якусь бетонну яму на все життя.
  Коли Елліотт уперше привіз її на ранчо, вони тримали її замкненою в одній кімнаті. О, вона була облажана, без сумніву. Вони — переважно Елліотт, але й інші — вигодовували її через відмову від метамфетаміну. Цілодобовий нагляд, тож у неї не було іншого вибору, як кинути його.
  Вона була дуже божевільна через це. Вона багато чого не пам’ятала, але знала, що там кричали та ламали речі, намагаючись боротися з людьми. Можливо, завдаючи їм болю. Вона не була цілком впевнена, але їй здалося, що вона пам’ятає обмеження.
  Звичайно, це могло бути раніше . Коли її вперше затягнули в пекло, відоме як «життя». Коли були систематичні тортури звідників під назвою «приправа» нової дівчини…
  Вона сильно вщипнула себе. Раніше не було того, про що їй потрібно було думати. Просто закрийте це лайно зараз.
  Після перших двох тижнів детоксикації. . . внутрішньовенне зволоження, тряски. . . коли вона справді змогла знову ходити. . . їй дозволили вийти з кімнати в інші частини будинку ранчо. З наглядом, звичайно. Завжди хтось спостерігає за нею.
  Але цього разу Воно , метамфетамін, ця спустошлива голодна істота, здавалося, не засунула свої кігті так глибоко в неї. Через півтора місяці вона стала чистішою, чистішою, ніж за рік, два — вона навіть не могла пригадати, насправді.
  Тепер, коли вона подивилася в дзеркало, їй довелося придивитися, щоб знайти себе у відображенні. Її буйне і важке волосся було підстрижене на боб і пофарбоване в темно-коричневий колір, а також ретельно переформовані брови. Вона ніколи не виходила на вулицю без боді з довгими рукавами тілесного кольору під чимось іншим, що вона одягала, щоб приховати мистецтво, яке покривало майже все її тіло. Суки не ризикували. Джейд не було в списку найбільш розшукуваних чи щось подібне, але вона була майже впевнена, що кілька копів із Сан-Франциско хотіли б з нею поговорити.
  Звичайно, Сукам було багато чого втратити від того, щоб їх самі виявили. Джейд зрозуміла це, цілком правильно. Незаконне лайно тут, безумовно, ховалося вбивцею. Або «приховування жертви патріархату». Проте вони хотіли це сказати.
  Вона була шокована тим, що її взагалі випустили.
  Але це була не в'язниця. Вона вже могла втекти. Вона могла втекти будь-коли.
  Справжньою причиною, чому вона цього не зробила, були коні.
   Вони почали її садити на коней після тих перших важких тижнів — шаленості, тремтіння та блювоти, довбаного відходу від неї.
  Вона знала, як лайно позитивного підкріплення працює — воно полягало в тому, щоб привести її в порядок. але. але. Коли вони почали дозволяти їй їздити верхи в якості нагороди, це відвернуло її думку від кристала.
  А потім вона закохалася. Цілком захопився їхньою дикою красою та швидкістю — вони були такими швидкими — та неймовірною силою. Крістобель — будь-яка з цих величезних тварин — могла б розчавити її до смерті, не замислюючись. Розчавте її чи будь-кого.
  Вони належали до диких. Вони дозволили себе замкнути в хліві, де їх доглянули, нагодували та дали притулок. Хто б не хотів, щоб хтось так задовольняв ваші потреби? Але за всіма їхніми величезними рідкими очима ховалося усвідомлення того, що під час будь-якої поїздки вони можуть кинути свого вершника, розтоптати його й злетіти, щоб ніколи не бути знайденим.
  З самого початку Ель змусила її доглядати, годувати й поїти їх. Немає верхової їзди, не почистивши коней і не вичистивши стійла. Говорячи «спасибі», тримаючи свої стійла чистими.
  Але це було так само добре, як і їзда. Підняти одну з цих ніг і змусити цю величезну тварину довірити тобі почистити її копита.
  Навіть викидати лайно було схоже на... . . якось почувався . . . ніби викидає лайно з власної душі. Позбавляючись від кожної краплі мужності цих жалюгідних невдах. Кожен неприємний дотик, кожен ковток. Стає чистішим із кожним викидом.
  Це було так само добре, як консультування, хоча їх теж було вдосталь. Елліотт почав це та детоксикацію ще до ранчо, коли Джейд була в Бельведер-Хаузі в Сан-Франциско протягом тих кількох днів після того, як білявий, Ліндстром, відбив Денні просто на її очах…
  Денні.
  На одну тремтячу секунду вона знову опинилася в темному, смердючому тунелі. . .
  Тіло сутенера біля її ніг у калюжі його власної крові.
   Вона знову сильно вщипнула себе, прогнавши образ.
  Біля неї Крістобель зарегітнула їй на вухо, і Джейд автоматично повернулася, щоб погладити її.
  «Там зараз. Ось, — проспівала вона, тицяючи носом коня своїм носом.
  Ліндстром убив Денні та звільнив її. Але Джейд розвернулась і звільнила Ліндстрома, чи не так? Підкладаючи бритву, якою Ліндстром убив Денні на місці вбивства ДеШона. Безперечно, це був геніальний подвиг. Вони назвали це виправдувальним доказом, і це змусило їх звільнити Ліндстрома під заставу. Вийти з в'язниці на волю.
  Ліндстрем повернувся на вулицю, мабуть, вбиваючи до лайна нових покидьків.
  Ось чому іноді Джейд навіть не була цілком впевнена, що зробила це, інші звідники та торговці. Тому що напевно Ліндстрем там робила свою справу.
  А потім . . . ну так. Там був скелет, який вона іноді бачила. Вона не знала, чи то метамфетамін, чи її мозок, чи що. Іноді було просто важко відрізнити реальність від наркотичних фугів, детоксикаційних галюцинацій і божевільних хижачих спогадів.
  Скелет теж був там, коли помер Денні. І цей товстий торговець блядь.
  Тож, можливо, це зробив скелет.
  А може я й зробив.
  Але головне те, що вони були мертві. І це було добре .
  «Як я тобі зараз подобаюся?» — прошепотіла вона.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ дев'ятий
  Свін міг доглядати за Крістобель за півгодини, але їй часто потрібно було вдвічі більше просто тому. Це було зовсім не клопітно. І не поспішала повертатися до хати. Завжди було так страшенно напружено. Кожен день якась нова драма.
  Суки на ранчо приходили й йшли, залишаючись на ніч, дві чи тиждень. Були деякі з тих, кого вони називали «вижили». Джейд знала чорну настороженість у їхніх очах. Деякі були радниками, як Елліот. Криза зґвалтування, соціальні працівники, юристи. Дайки, транс-люди та навіть деякі старомодні цис-жінки.
  У них були таємні зустрічі, і Джейд туди не допускали. Тож вона знала, що щось трапилося, те, що вона могла б повністю зіпсувати, якби захотіла.
  Суки там не вбивали. У всякому разі, ще ні. Поки що все це були кібератаки. Велися постійні шалені блоги. петиції. Кампанії в Twitter.
  І кібершторм зріс до рівня урагану після виборів, вороже захоплення кицьки. Ніби це було будь-яке когось здивувати? Вони, звісно, були наїжачені, ціла країна була наповал, але вони завжди були такими.
  Вона дістала з бочки яблука й нагодувала Крістобель, потім інших трьох коней, погладжуючи їхні довгі носи, дивлячись у стародавні очі.
  Потім вона попрямувала до будинку ранчо.
  Це було величезне. Вона обійшла й нарахувала один день: десять спалень різного розміру, хоча багато з них завжди були замкнені. Хто б не володів будинком, мав гроші, звичайно, але якщо ця людина колись була там, Джейд ще не здогадалася про неї.
  Але це було більше по-домашньому, ніж по-домашньому. Меблі були старі й у них жили. Здавалося, що це щось зі старого чорно-білого фільму, який ви бачите по кабелю на Різдво. У Джейд була власна кімната з ліжком з балдахіном, серветками та лайном, наче вона була справжньою людиною.
  Вона увійшла в передні двері й кинула свої чоботи для верхової їзди у туалеті.
  Просто зайшовши в головний зал, вона зрозуміла, що щось відбувається. По-перше, у великій кімнаті чи на кухні нікого не було.
  Це залишило бібліотеку. Але щоб потрапити туди, їй довелося пройти повз Неї .
  У залі була ніша, яку встановили як вівтар Санта Муерте, жінки-скелета. Леді Смерть.
  Джейд, як завжди, з трепетом підійшла і зупинилася перед нею, дивлячись на п’ятифутового ідола: скелет, одягнений у пурпурні оксамитові мантії, з мереживною шаллю на черепі. Сигарета весело застрягла в її кістлявій щелепі.
  Вівтар був покритий блискучим полотном. На ньому горіли товсті свічки, а перед святим складалися приношення: монети, квіти, цукерки, пляшка текіли.
  Її порожні очі дивилися на Джейд, і Джейд здригнулася. Але вона не могла відвести погляд.
  Решта з них, Суки, вони не дуже вірили в неї. Вони використовували її як реквізит, якийсь талісман для своєї справи. але вони не були там, на брудних вулицях Тендерлойна та Інтернешнл-Бульвару. Вони не бачили, як скелет ширяє в тіні, спостерігаючи за торговцями, що ходять дівчатами-підлітками та молодшими. Вони не відчували люті, що розігрівала стародавні кістки, коли вона спостерігала за примусовими мінетами в провулках. Не відчував її бажання вбивати.
  Суки не повірили. Але Джейд знала, що не обов’язково вірити в щось, щоб воно було справжнім.
  Кожен подарунок, який вони клали перед нею, кожна шоколадка, кожен долар, кожна сигарета, усе це робило її ще більш живою.
  Досить жива, щоб Джейд могла бачити її майже весь час.
  Вона дивилася в порожні очі й прошепотіла: «Чого ти хочеш? Просто скажи ».
  Чорні думки дзижчали, як рій ос всередині неї. . .
  Голоси.
  Але цього разу голоси були не в її голові. Вони йшли з бібліотеки.
  Вона швидко відступила від вівтаря й пішла коридором.
  Бібліотека була найкращою: двоповерхова кімната з книжковими полицями по всіх стінах першого поверху, а також на верхньому балконі. Суки використовували його як конференц-зал. Тепер двері були зачинені, і вона чула за ними підвищені голоси. Багато голосів, які швидко говорять один через одного. Бійка.
  Вона зробила м’які кроки й безшумно пересунулася по підлозі, потім зависла за дверима, прислухаючись.
  “. . . новини на першій сторінці. . .”
  “. . . ударив раніше. Ми випереджаємо…»
  «Ледве. Це настане будь-якої хвилини».
  «Нехай приходить. Нехай оголосить. Зараз ми готові».
  Судячи з голосів, багатошаровості звуку, жінок у бібліотеці було більше двох десятків. Три, можливо. Було щось велике.
   Джейд знала планування кімнати; вона могла уявити це у своїй голові. Вони збиралися за старим дубовим столом на нижньому поверсі. І знала, що на балкон можна потрапити через двері другого поверху. Якби вона була обережною, ніхто на першому поверсі не побачив би, як вона зайшла.
  Вона повернулася до сходів і тихо підкралася в панчохах. На сходовому майданчику другого поверху вона зупинилася біля дверей і обережно повернула ручку, відчинивши двері. Тепер голоси стали голоснішими.
  Вона штовхнула двері настільки, щоб проскочити. У кімнаті вона притиснулася спиною до стіни.
  Знизу чітко долинали голоси.
  «Зараз ми маємо висвітлення в ЗМІ».
  «Саме тому ми повинні наполягати ».
  Джейд раптом почула голос Елліотта, підвищений і засмучений. «Це надто далеко. Ми не можемо. . .” і було щось, чого Джейд не чула. «Не по- своєму ».
  Потім пролунав купа криків.
  Джейд досі не знала, про що вони говорять. Але вона знала, як дізнатися.
  Вона повільно відступила від дверей бібліотеки. Елліот була там, у бібліотеці, тож у неї було принаймні кілька хвилин.
  Вона поспішила до спальні Еллі, тихенько відчинила й зачинила двері й сіла за комп’ютер.
  Їй не дозволяли виходити в Інтернет без нагляду. Але якщо вони не хочуть, щоб вона була онлайн, вони не повинні вчити її хакерству. Що одна з Сук, Міранда, робила вже деякий час. А Джейд давно розгадала паролі.
  Хтось сказав щось про «першу сторінку», тож вона загуглила LA Times . Їй знадобилося десять секунд, щоб зрозуміти, про що весь цей крик.
   Вона подивилася на екран на фотографії повішених чоловічих манекенів, розмальовані черепи Санта-Муерте. І вона відчула, як її серце забилося. Це було набагато цікавіше, ніж вона думала.
  Хтось шукав крові. Хтось був готовий щось зробити .
  Це був знак, на який вона чекала.
  Це було схоже на війну.
  Вона була настільки захоплена читанням, що забула стежити за часом. І раптом за нею з гуркотом розчинилися двері.
  Вона підскочила зі стільця, її серце калатало.
  Ель була в кімнаті ще до того, як помітила Джейд. Вона зачинила за собою двері й нахилилася до них.
  Джейд витріщилася на спину Елліотта. Вона тремтіла.
  що? Що за біса?
  Ель обернулася. . . і відскочив на ногу, побачивши Джейд. «Джейд! Що ти..."
  І тоді замість крику вона розплакалася.
  Тепер Джейд була справді налякана. Вона ніколи раніше не бачила, щоб вона робила це. Усе, що робив Елліотт, усе, що вона бачила, і вона ніколи не плакала. Ні за що. Джейд було справді дивно.
  «Мені дуже шкода», — сказала Елль крізь ридання, ніби вона зробила щось не так. «Мені шкода». Вона різко сіла на ліжко, ніби й справді не могла встати.
  лайно
  Джейд проковтнула. «Чи можу я . . . Вам щось потрібно? Чи можна тобі щось принести?»
  Елліот не відповів. Вона просто плакала.
  Це було точно не в порядку . Ель була найсильнішою людиною, яку вона коли-небудь знала.
  Вона знала, що Елль думала, що вбила тих татусів-сутенерів і торговців. По-справжньому — Елль знала, що Джейд — убивця. Але Елліот не намагався вдавати, що нічого не сталося. Вона не сказала їй поставити його все за нею та зосередитися на інших речах. Вона не злилася, коли Джейд була божевільна; вона сказала, що має повне право на будь-яку частинку гніву.
  І вона сказала. . . сказала вона . . . що в цьому немає її провини і що вона повірить у це одного дня.
  Вона була всім, ким мав бути вчитель. Так, і все, чим мати повинна бути. А тепер вона його втрачала. Здавалося. . . насправді здавалося, що вона розривається.
  Мабуть, усе погано. Гірше, ніж погано.
  І раптом Джейд не злякалася. Вона була розлючена.
  OceanofPDF.com
  
   Глава десята
  ТАгенти прилетіли в Санта-Барбару в такий прекрасний день, що на нього було боляче дивитися. Пологий гірський масив Санта-Інез оточував прибережне місто з розкішною Стейт-стріт, уздовж якої розташовано іспанську архітектуру. Анклав у середземноморському стилі багато в чому був втіленням каліфорнійської міфології: сонце, прибій, виноробні, багатство.
  Літак опустився до величезного блиску океану. Дивлячись у вікно, Рорк бачив чорні крапки на хвилях уздовж берегової лінії.
  Сидячи поруч з ним, Еппс дивився з недовірою. «Ці дурні справді займаються серфінгом? У лютому?»
  «Найкраща пора року для цього».
  «І ти знаєш це з досвіду».
  «Трохи».
  Насправді Рорк трохи займався серфінгом прямо там, рік, коли він зустрічався з дівчиною з жіночого товариства UCSB і регулярно їздив півтори години зі свого коледжу в Сан-Луїс-Обіспо.
   Еппс похитав головою. «У вас є приховані мілини».
  Рорк не збирався сперечатися. Це були дні, сухо подумав він. Час настільки простий, що здавалося сім століть тому.
  Аеропорт знаходився трохи на північ від самого міста й лише за півмилі від університету.
  Двоє студентів, на яких напали в ніч акції Santa Muerte, були братами з братства Kappa Alpha Tau. Очевидно, по дорозі додому до їх капітулу до них звернулась фігура в накидці в масці черепа.
  Рорк знав, що всі братства та жіночі товариства UCSB були зосереджені в студентському селищі Айла-Віста, на північ від кампусу. Але першим контактом агентів був Кірк Сендлер, адвокат університетської Міжбратської ради. Сендлер запропонував машину, щоб забрати їх, але агенти відмовилися орендувати машину заздалегідь.
  Місце їх зустрічі було лише за кілька миль від аеропорту: курорт і спа Bacara. Рорк туманно пам’ятав гольф-курорт на північ від кампусу. Але агенти жодним чином не очікували розкоші Bacara.
  Це був п’ятизірковий готель на шосе 1, тобто прямо на березі океану. Блискучі «Мерседеси», «БМВ» і лімузини стояли вздовж довгої дороги перед головною будівлею: каліфорнійський місійний стиль змішався з архітектурою середземноморського стилю в сліпучому білому кольорі.
  Агенти залишили орендовану машину на парковці й пройшли через парадний вхід у вестибюль із товстими колонами, арочними закутками, візерунчастою мармуровою підлогою з перськими килимами, кількома величезними камінами, залізними люстрами. На дегустацію вина та сиру, що відбувалася в одній з ніш, юрбилися заможні гості.
  Еппс пробурмотів біля Рорка: «Гадаєте, цьому Сендлеру є що довести?»
  Рорк похмуро посміхнувся йому. Це було приголомшливо, але не дивно. Санта-Барбара була найбілішою з усіх UC і середніх батьківський дохід новокурсника був найвищим у штаті. Помітне споживання було нормальним для курсу. Affluenza, це називалося.
  Сендлер чекав на агентів у конференц-залі з видом на океан. Костюм за п'ять тисяч доларів і доглянуті нігті, республіканська зачіска, ботоксований лоб. Він ступив уперед, простягнув руку.
  «Кірк Сендлер. Ціную, що ви прийшли».
  Так ввічливо. Але це була лише формальність, поверхневий блиск над зарозумілістю цього чоловіка.
  За сигналом Сендлера агенти сіли за стіл переговорів. Рорк боровся з собою, щоб не відволіктися на приголомшливий, сяючий вид на океан, і зосередився на людині перед ними.
  «Містер Сендлере, чому б вам не сказати нам, чому ми тут?»
  Сендлер роздратовано переводив погляд з одного агента на іншого. «Я б подумав, що ваш SAC сказав вам це».
  «Ми хотіли б почути це від вас».
  Сендлер нетерпляче показав рукою. «Позаминулої ночі напали на пару молодих людей».
  «А під «нападом» ви маєте на увазі... . . ?»
  «Напад на кампусі. Глухої ночі. Одночасно з цим — гротескний напад на Storke Tower».
  Вандалізм був подібний до того, що вони бачили в Берклі: чоловічий манекен, підвішений за шию до центральної дзвіниці університетського містечка, той самий трафарет черепа, намальований балончиком, і слова НІ Гвалтівникам , намальовані на вежі червоною фарбою.
  «Чи повідомляли про це поліцію?» — досить ввічливо запитав Рорк.
  «Звичайно», — ображено сказав Сендлер. «Але Національна рада веде дискусію з Бюро з тих пір, як вони пройшли по всій країні. . .” він зробив паузу, щоб знайти слово, зупинився на «напади».
   Рорк не сумнівався. У Бюро було багато випускників братства. І він був упевнений, що було зроблено багато дзвінків, посмикували багато ниточок. Лобісти братства хотіли б крові.
  — продовжив Сендлер. «Бюро негайно звернулося до мене, оскільки наші молоді брати Тау були свідками цього нападу».
  Рорк був розгублений. Напевно були й інші свідки, по всій країні. А потім у нього з’явилося жахливе відчуття, що вони з Еппсом не єдині агенти, послані для розслідування цієї справи. Це була загальнонаціональна акція Бюро?
  Він нахилився вперед, перейшовши до справи. «Містер Сендлере, когось із цих хлопців звинуватили у зґвалтуванні?»
  Сендлер відреагував так, наче його вдарили рогатиною. «Що це за запитання?»
  — Очевидний, — м’яко відповів Еппс. «Враховуючи природу графіті».
  Сендлер обурено обернувся до Рорка. «Ти миришся з цим?»
  Тепер Еппс напружився. "Вибачте?"
  Сендлер навіть не глянув на нього. «Я не розмовляю з тобою».
  Голос Еппса був тихим. «Ти зараз».
  Сендлер подивився на Рорка, очевидно чекаючи підтримки. Рорк підняв руки. Ти сам по собі, мудак.
  Еппс говорив рівно. «У всіх випадках по всій країні ці демонстрації мають особливий фокус: ґвалтівники. Якщо на цих двох молодих людей напали, це логічне запитання».
  Сендлер суворо глянув на обох агентів і випростався на стільці. «Мене залишили тут консультантом з управління ризиками та радником Міжбратської ради. Ви хочете знати, що, з мого досвіду, є найбільшим ризиком для наших юних братів?»
  Агенти чекали.
  — П’яні студентки, — сказав Сендлер із відтінком тріумфу. «Потрібна лише одна божевільна історія якогось істеричного студента, щоб зруйнувати цілу систему братства».
   «Тож висунуто звинувачення в зґвалтуванні», — припустив Рорк, дивлячись прямо.
  Сендлер був наляканий, а потім розлючений. «Ні. Зовсім ні. Чому б тобі — зовсім ні».
  Рорк удав розгубленість. «Можливо, я не стежив. Я думав, це те, що ви намагаєтеся сказати». Він відчував поруч Еппса, який намагався не розреготатися.
  Сендлер став тривожно червоним, явно на межі нового вибуху. «На цих хлопців напали абсолютно без провокації. Ваше начальство сприймає це серйозно…
  « Ми сприймаємо це серйозно», — різко сказав Рорк. «Ось чому ми просимо надати будь-яку інформацію, яка допоможе нам виконувати нашу роботу тут».
  Обличчя Сендлера похололо. «Звинувачень у зґвалтуванні не було. Не проти цих хлопців. Ні проти кого в домі».
  До цього моменту Рорк був упевнений, що вони не отримають від нього жодної корисної інформації. І він не був у настрої обговорювати з цим чоловіком визначення зґвалтування чи згоди, враховуючи те, що вони вже чули. Він підвівся, і Еппс піднявся разом з ним. «Я радий це чути. Зараз ми б хотіли поговорити з хлопцями».
  Сендлер також підвівся, передав папку з файлами. «Ось адреса капітулу, контактна інформація офіцера капітулу та імена двох молодих людей. Я організував для вас номери тут, у готелі, ви можете заселитися на стійці реєстрації».
  Агенти переглянулися. «Чи знає SAC Reynolds про цю «домовленість»?» — запитав Рорк.
  Погляд Сендлера був чистим поблажливим. «Звичайно. Тоді я почую від вас сьогодні».
  Рорку знадобилося все, щоб відповісти нейтрально. «Дякуємо за вашу інформацію». Агенти пішли, не давши йому більше.
  Територія Бакара була настільки великою, що агентів довелося підвозити до їхньої вілли на візку для гольфу. Еппс сидів, стиснувши губи, поки візок проїжджав повз круглі білі будівлі в місійному стилі з дахами з червоної черепиці, подвійні басейни з джакузі посередині, кам’яні доріжки під пальмами між віллами, мозаїчні фонтани, таємничі сходи. Там були нескінченні краєвиди на океан, піщана бігова доріжка вздовж скелі, пірс прямо на пляжі.
  Їх водій підтягнув візок до однієї з вілл. Рорк дав йому чайові, і обидва агенти відмовилися принести їхні сумки на ніч, перш ніж вони підуть до своїх дверей.
  Рорк відімкнув двері. . . і ступив у розкішний номер з двоспальним ліжком розміру "king-size" з арочними дверима, що ведуть у приватний внутрішній дворик. На столі стояв подарунковий кошик з пляшкою вина, горіхами, фруктами, шоколадом.
  Він відчинив скляні двері й вийшов на патіо. Крізь бананові пальми, що непомітно оточували відокремлений простір, він побачив величезну їдальню на відкритому повітрі з видом на океан, де на широкій галявині проходили заняття йогою.
  Еппс вийшов крізь розсувні двері сусідньої кімнати й поглянув через живопліт на Рорка. «Я щойно подивився онлайн. Кімнати починаються від 750 доларів за ніч».
  Ціна була різкою.
  «Але є безкоштовний Wi-Fi», — прямо вказав Еппс.
  «Дякую Богу за маленькі ласки. Одні лише поради нас уб’ють».
  «Ви відчуваєте, що нас купили?» — сухо сказав Еппс. «Як ми думаємо, за що він платить?»
  «Я думаю, ми дізнаємося. Ходімо перевіримо це невинне братство, яке так підло обстріляно».
  OceanofPDF.com
  
   Розділ одинадцятий
  ДжАде обернувся по колу, оглядаючи відкритий розлогий кампус Санта-Барбари: велику годинникову вежу, пальми та широкі зелені галявини.
  Вона залишила ранчо лише з рюкзаком, трохи грошей і iPad.
  Ну, це — і машина.
  Кожного дня, відколи їй дозволили вийти, більшість часу витрачала на дослідження будівель у долині: сараїв, гаражів, будинків — багато з них без складних систем безпеки, що робило їх легким кроком для проникнення. І всі ці машини просто стояли в гаражах на сусідніх ранчо, залишені як запасні для відпочинку на вихідних.
  Багаті люди ніколи не пропустять жодного.
  Вона стежила за потоком студентів, що йшли повз Університетський центр «The Hub» зі студентським магазином, навчальним залом, закладами харчування. Будівля виходила на лагуну, і вона могла бачити океан. Студенти бігали по доріжці, що вигинається біля води. Веслярі пливли по хвилястій поверхні.
  Мільйон років тому в десятому класі, до того, як вона пішла слідом за Денні-негідником зі школи на вулиці Сан-Франциско, її вчитель математики сказав, що її чекають на вступ до коледжу, якщо вона матиме хороші оцінки. Мабуть, сьогодні математика була «золотим квитком», а вона завжди добре розбиралася.
  Вона усвідомлювала хвилі емоцій всередині неї, гуркіт, як шум моря.
  Це те, що Елліотт продовжував їй наполягати. Обіцянка коледжу, відкриття дверей, проходження через ці двері в майбутнє, де вона буде не жертвою насильства, а привілейованим членом класу влади.
  Елль сказала, що вона теж може мати все це.
  Джейд відчула спокусливий потяг. . .
  Але вона дуже швидко закрила це.
  Зрив Еллі, цей плаксивий зуб — як би ви не хотіли це називати — загартував її. Якщо все було так погано, то хтось повинен був втрутитися. Ель не знала, що робити? Ну, Джейд знала, що робити. І цього разу вона була не сама.
  Санта-Муерте вдарила по всій країні одночасно. Близько трьохсот коледжів за одну ніч. Це було страшенно круто. Хтось там мав справу.
  Добре, що хтось привернув її увагу.
  Коли Джейд проходила повз групу хлопців, один з них штовхнув іншого ліктем, і вони повернулися, щоб подивитися на неї. Вона кинула на ватажка такий злобний погляд, що глузливий погляд завмер на його обличчі.
  Правильно, мудак. Ваші дні полічені.
  Вона йшла швидше, щоб зберегти дистанцію між собою та ними, продовжувала рухатися головною дорогою повз байкерів і скейтбордистів, поки не знайшла Storke Plaza, великий цементний простір під шістнадцятиповерховою вежею з годинником, озеленений пальмами та оливковими деревами, фонтан і відбиваючий басейн з ліліями та справжніми качками.
  Ця вежа була місцем, де повісили манекен ґвалтівника.
  Джейд стояла під вежею і, примружившись, уявляла її.
   Вони вже зафарбували слова на бетоні та обличчя черепа, але ви могли бачити, де вона була, цю бліду пляму не зовсім відповідної фарби.
  Хлопці, напевно, втратили своє лайно. Напевно, все ще втрачають своє лайно.
  добре. Їх треба лякати. Але цього недостатньо. Справжнім ключем є подальші дії.
  Коли Джейд опустила голову, вона була засліплена сонцем, тому постать перед нею була лише тінню з простягнутою рукою.
  На секунду її пульс прискорився. Тому що вона побачила скелет. З капюшоном, у мантії, непримиренний. Ла Сантісіма. Леді Смерть.
  Але потім її очі сфокусувалися і побачили дівчину в толстовці. У її простягнутій руці була рожева листівка. Дівчина терпляче тримала листівку витягнутою. Джейд взяла його, подивилася на нього.
  ВИСТАТИЛО? ПРИХОДІТЬ НА НАШУ ЗУСТРІЧ.
  ПОКІНЦІ КУЛЬТУРІ ЗГВАЛТУВАННЯ.
  IX
  Джейд і дівчина якусь мить дивилися одне на одного, а потім дівчина пішла далі.
  І це було так просто.
  Знак.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ дванадцятий
  Фщурячий ряд прилягав до кампусу в Айла-Віста, квадратна миля типового студентського містечка, невимушеного, похмурого. Будинок KAT можна було впізнати миттєво, з великими грецькими літерами, встановленими на фасаді будинку. Це була одна з групи розлогих двоповерхових будинків з оштукатуреним покриттям з червоними черепичними дахами, побудованих у формі чотирикутника, що займало цілий квартал. Їхні стоянки було перетворено на внутрішні дворики, огороджені дешевими дерев’яними дощатими парканами для усамітнення та з кількома пальмами для озеленення. І як пам’ятав Рорк зі старих поганих часів, хуртовина червоних пластикових стаканчиків усіяла газони, столи, тротуар. Партійний центр.
  Коли агенти підійшли до будинку, Рорк зазирнув крізь одну відчинену браму й побачив волейбольні сітки, високі дерев’яні прямокутні конструкції, схожі на барні столики, автомати з кока-колою та цукерками, сміттєві баки розміром із сміттєвий контейнер, переповнені пляшками й банок.
  Зграї братів розвалилися у дворах, розвалилися на брудних диванах , гуляючи ледве о четвертій годині дня. Офіційна уніформа виглядала як шорти-карго або низько спущені плавки стегон і без сорочки, краще демонструвати шість пакетів преса. У групах панувала якась млява й невиразно хижа чуттєвість.
  — Майбутні капітани промисловості, — пробурмотів Еппс.
  «Боже, допоможи нам», — погодився Рорк.
  Біля дверей їх зустрів високий пухнастий молодий чоловік із квадратними щелепами, повністю одягнений, із навченою посмішкою — і холодними, як сталь, сірими очима.
  — Агент Рорк? Молодий чоловік простягнув руку до Рорка, не пояснивши, хто який агент, а потім звернувся до Еппса з підозріло перебільшеною ввічливістю.
  «І агент Еппс. Я Тофер Стівенс, президент відділення. Наш представник IFC сказав, що ви приїдете».
  Коли він проводив їх у передпокій, на сходах поряд з ними почувся тупіт. Група хлопців топталася вниз, дивлячись на агентів, коли вони проходили, прямуючи до вхідних дверей.
  Стівенс кивнув групі, а потім повернувся до агентів. «Кірк передзвонив», — сказав він. — Він сказав, що ти хочеш поговорити з Катлером і Фогелем. Я маю їх тут». Стівенс провів агентів через подвійні двері до меншої, приватнішої кімнати, схожої на бібліотеку. «Де можна спокійно поговорити».
  Рорк озирнувся на засклені книжкові шафи, вражаючий бар. У кімнаті сиділо двоє молодих чоловіків, обидва білі й засмаглі, невибагливо гарні. Один був вищий, другий важчий, але в іншому їх було неможливо відрізнити один від одного.
  «Рік Катлер, Ніл Фогель», — сказав Стівенс, показуючи спочатку на вищого, а потім на важчого.
  «Дякую. Ми візьмемо це звідси, — сказав Рорк Стівенсу й подивився на подвійні двері.
  Стівенс нахмурився, але вийшов із кімнати, зачинивши за собою двері.
  Агенти звернулися до хлопців, і Рорк перейшов прямо до справи. «Чому б вам не розповісти нам про те, що сталося минулої ночі?»
   Першим відповів той, кого звали Фогель. «Ми вчилися вдома, і нам потрібно було трохи їсти, щоб продовжити?» Знак питання наприкінці був типовим для Південної Каліфорнії — не питанням, а просто словесним тиком.
  Еппс кинув на Рорка нейтральний погляд, який точно сказав те, про що думав Рорк. «Навчання вдома» було кодом «вечірки». Перехід на "munchies" був кодом для "beer run". Можливо, вони навіть зустрічалися з дилером.
  Катлер взяв на себе розповідь. «Ми просто йшли за кілька кварталів до 7-Eleven, вирішили пройтися вздовж скелі».
  Рорк запам’ятав це у своїй свідомості. Кампус був за п’ять-десять хвилин ходьби від дому братства. Кордоба-роуд впадав прямо в кампус на Оушен-роуд, який закінчувався на урвищах. В Ісла-Віста все було близько.
  «О котрій годині це було?»
  «Після півночі. Майже близько до одного».
  «Пізно для прогулянки, чи не так?» — запропонував Еппс. «Яка особлива причина, чому ви попрямували до блефів?»
  Більш громіздкий, Фогель, миттєво став войовничим. «Чому б нам не бути на скелі?»
  «Я не кажу, що ви не повинні бути», — сказав Рорк.
  Катлер кинув великого поглядом. «Ми просто гуляли».
  «Але в цій області їх небагато, чи не так?»
  Катлер витріщився на нього. «Океан. Лагуна».
  «Тоді на краєвид», — запропонував Рорк. «У темряві».
  Хлопці мовчали.
  Еппс розклав на столі карту кампусу. «Покажи нам».
  Катлер провів пальцем дорогу — Кордоба-роуд до Оушен-роуд, а потім на стежку, яка петляла повз два гуртожитки.
  «Тож ви були на блефах і... . .”
  «Ми не бачили, як вона прийшла», — сказав Катлер. «Раптом вона просто була там. Це — річ з капюшоном. Накидка і капюшон. І обличчя було а череп. Я маю на увазі, так, це була маска. Але на секундочку. . .” Він здригнувся.
  «Тож ця фігура була в масці та накидці».
  «Накидка чи пончо, можливо. Щось тече».
  Рорк кивнув. «Якщо обличчя цієї людини було закрите, а її тіло було закрите, як ви знаєте, що це була жінка?»
  Фогель нахмурився. «Ну… чувак не зробив би цього з манекеном, чи не так?»
  «Манекен висів на вежі?» — запитав Рорк. «Про який ти не знав до наступного ранку, правда?»
  Фогель виглядав розгубленим. «Але . . . тепер ми знаємо».
  Катлер кинув на Фогеля ще один попереджувальний погляд. «Ми зрозуміли, що це була дівчина за тим, як вона рухалася. Точно не хлопець».
  Рорк звів брови. «Як вона рухалася? Обтягнутий? Дівчата?»
  «Ні, вона була швидкою. Дуже швидко. Але це було не те, як хлопець рухався б».
  Рорк переглянув карту, яку Еппс розклав на журнальному столику.
  Манекен був підвішений до вежі Сторк, яка була всього за хвилину-дві від лагуни. Рорк припустив, що їх було більше, ніж один… Таґер? Вандал? сука? Йому не вистачало слів, щоб описати злочинців.
  Але Стежка лагуни петляла навколо скелі. Отже, імовірно, фігура в капюшоні була однією з небагатьох, хто повісив манекен, а потім промчав до Лагунної стежки й налетів прямо на хлопців.
  «Ця особа стикалася з вами?» запитав він. «Напасти на вас? Вона тебе торкалася?»
  Хлопці заворухнулися, не розмовляючи.
  «Вона намагалася вас поранити? Вона тобі взагалі погрожувала?» Брати мовчали.
  Роздратований Рорк ходив по колу. «Дивіться, хлопці. Ви повідомили, що вона на вас напала...
  Фогель випалив: «Ми не казали «напали»».
  Рорк нахмурився. «Це нам сказав Кірк Сендлер».
  «Ну, ми не сказали «напали».
  Рорк подумки повернувся назад. Отже, Сендлер перебільшив інцидент.
  Але чому?
  «Гаразд, значить, ви не повідомляли про напад. Але ви повідомили про інцидент».
  Катлер заговорив. «Гей, ми не знали, з чим маємо справу. Якби це курча було озброєне, чи що. . .”
  «Ти думав, що вона переслідувала саме тебе?»
  Хлопці переглянулись. Знову відповів Катлер. «Ну . . . вона прийшла прямо до нас. Без жартів, вона падала вниз».
  «Якого зросту вона була?»
  Катлер підвівся й показав на місце біля своєї ключиці. П'ять-шість, п'ять-сім.
  Еппс кивнув. — Тоді не надто великий. А вас було двоє. Великі хлопці».
  Вони трохи звивалися, збентежені.
  Еппс продовжував. «Але вас забили камінням, чи не так? Ось що вас злякало».
  «Це було не просто це», — сказав Фогель. Катлер кинув на нього погляд, і той поправився: «Це було не це. Вона була, ніби, розкручена. Це було ненормально».
  Адреналін, звичайно, подумав Рорк. Якби вона просто повісила манекен на вежі, вона б літала з ним.
  Він похитав головою. «Серйозно, хлопці. Ви ходили цими шляхами раніше, сотні разів. Я припускаю, що ви були під кайфом раніше. Ви бачили людей у костюмах. Тож чого я не розумію, чому це було для вас таким дивним? Чому ви відчули потребу повідомити про це?»
  «Ми цього не зробили. Не спочатку, — запротестував Катлер.
  «Це було тоді, коли ми побачили, що вони зробили з тим манекеном. Ви це бачили, так?» — багатозначно запитав Фогель.
   Рорк подивився на нього. «Але малюнок на вежі був дуже специфічним».
  Хлопці дивилися порожньо.
  «Те, що було сказано: «Ти наступний, ґвалтівник». Є причина, яка повинна вас налякати?»
  Катлер відвів погляд. Фогель пробурмотів: «Там якісь божевільні сучки. Звідки я знаю, що вони думають?»
  «Але чи є у вас особлива причина думати, що ці протестувальники підуть на вас?»
  Катлер зрозумів запитання. Він підняв очі, зиркнув на нього. «Ні».
  «Тоді чи є хтось у будинку, хто може бути більш імовірною мішенню, ніж будь-хто інший?»
  Хлопці мовчали.
  «Тому що цілі тут дійсно конкретні. Ви це розумієте, правда? Якщо тут когось підозрюють у зґвалтуванні з будь-якої причини, правильно це чи ні, цей хлопець уразливий».
  Досі немає відповіді. Просто багато кипить.
  Рорк і Еппс перезирнулися. Обидва встали одночасно, і Рорк заговорив. «Хлопці, ось у чому справа. Ви тут граєте роль жертви — здається, ви хочете, щоб ми вас захистили, але ви не пояснюєте нам, чому. Ми не можемо вам допомогти, якщо ви не будете з нами відверті. Ви трохи подумайте над цими запитаннями, а коли будете готові відповісти, повідомте нам».
  OceanofPDF.com
  
   Розділ тринадцятий
  ТIX засідання відбулося на четвертому поверсі будівлі на Storke Plaza, у класі зі звичайними столами та стільцями. . . і стіна вікон, які виходили на океан.
  Вид фактично зупинив Джейд на мить, коли вона вийшла в двері. Божевільний від того, що ти міг піти на урок і мати цілий океан прямо перед тобою.
  У кімнаті було розкидано ще п’ятнадцять дівчат різного зросту та віку.
  Одна дівчина стояла попереду, біля дошки з величезним нашкрябаним IX . Вона була білява, біла. Вона подивилася на Джейд, увійшовши, і Джейд напружилася, але погляд іншої дівчини був прямим, дружнім. «Привіт, я Ліз. Це ваша перша зустріч?»
  Це було легко. «Так. Я бачив листівку. Я Торі, — збрехала Джейд, не замислюючись.
  «Ласкаво просимо, Торі».
  Джейд побачила вільне місце й зайняла його. Її ніхто навіть не запитав, чи зарахована вона до школи. Але насправді люди майже ніколи цього не запитували така річ. Якщо ви були там, вони припускали, що ви маєте право бути там. Вона була досить схожа на решту, але правда в тому, що їй було лише шістнадцять. Вулиця з тобою це зробить. Вона знала, що може перевалити за тридцять, якби захотіла. Велика частина життя полягала в тому, щоб грати в те, що люди думали, що бачать.
  На момент початку зустрічі кімната була переповнена, лише стоячі, студенти були приваблені вандалізмом на вежі.
  Дівчина на ім’я Ліз сказала: «Я знаю, що у нас тут багато нових людей, тому ми хочемо поговорити про те, що таке Nine. Ми називаємо себе «дев’яткою» після розділу IX: федерального закону, який забороняє дискримінацію за ознакою статі в програмах і заходах навчальних закладів. Розділ IX вимагає від навчальних закладів вживати необхідних заходів для запобігання сексуальному насильству в їхніх кампусах і швидко й ефективно реагувати на повідомлення про таку поведінку. . .”
  Джейд помітила, що метушиться.
  Вона знала, про які справи говорить Ліз. На даху п’ють, відокремте дівчину від зграї — до своєї кімнати або вниз у підвал — запросіть своїх чуваків на чергу. Хлопчики залишаться хлопцями.
  Ну, до біса це. Час потрясти це лайно.
  «То хто повісив?» — різко запитала вона.
  Усі обернулися, щоб подивитися на неї. Були погляди, деякі стримані, деякі ні.
  «А якщо серйозно, як ти забрав туди манекена? Тому що це було звільнено».
  «Це була не Дев’ять», — сказала Ліз.
  Джейд широко розширила очі. «FR? Мабуть, це був один із вас усіх». Вона оглянула кімнату. «У вас, мабуть, був план щодо поліцейських у кампусі та камер спостереження, правда?»
  Навколо неї обмінялися поглядами.
  «Я не знаю, хто це зробив», — твердо сказала Ліз.
  Джейд усміхнулася. «Так. я вас розумію Я просто хотів сказати, що це було дико». Вона стишила голос. «Чи є інша зустріч для цього?»
   Ліз виглядала незатишною. «Ми працюємо над програмою Title IX. Ми збираємо дані для позовів..."
  — перебила її Джейд, удаючи невинність. «Але розділ IX знаходиться під юрисдикцією Департаменту освіти, чи не так?» Вона все чула про це на ранчо. «А хто зараз керує управлінням освіти? Ця пластівця Святого Ролера? Як йдуть справи за розділом IX під її керівництвом?»
  Тепер Ліз була повністю збентежена. «Ось чому ми повинні продовжувати тиск на…»
  Джейд було досить. «Але чого ти хочеш ?»
  «Загалом?» — запитала Ліз.
  «У всьому. Чого ти хочеш?» Джейд з викликом повернулася до інших у кімнаті.
  Після паузи вона почула шепотіння дівчат: «Більше жодної культури зґвалтування». «Покінчити з культурою зґвалтувань». «Кінець зґвалтуванням».
  «Ось про що я говорю». Джейд навмисне озирнулася на них усіх суворим поглядом. «І ви думаєте, що це станеться? З законами ? справді? Коли шістдесят сім відсотків суддів - чоловіки? Коли вісімдесят вісім відсотків поліцейських - чоловіки? Вісімдесят один відсоток Конгресу? Сімдесят дев'ять відсотків сенаторів? Ну що ж?»
  Вона слухала на тих зустрічах із Суками, зрозуміло. Вона чула цифри. Вона чула більше, ніж те, що їй потрібно було почути, щоб зрозуміти, що лайно не зміниться без серйозної революції.
  «Ви насправді бачили, що зараз керує країною, чи не так? Що ж, бажаємо удачі змінити це за нашого життя».
  Вона відчувала напругу в кімнаті, рух дівчат, тривогу та страх. Були якісь перешіптування, але вона їх проігнорувала. То що, якщо це було жорстоко? Це була правда . «То що ми будемо з цим робити?»
  Хтось підняв руку й невпевнено запитав: «Що, за твоїми словами, нам слід робити?»
  «Я кажу, що вам потрібно прискорити це лайно». Її голос був жорстким і безжальним. «Хочеш покінчити зі зґвалтуваннями, тобі потрібно почати думати про те, щоб покінчити з ґвалтівниками».
   Ліз виглядала приголомшеною. «Це не ми. Це не те, що ми робимо».
  «Ну, здається, хтось там готовий». Джейд встала, підійшла до дошки, взяла ручку й надрукувала на дошці анонімну електронну адресу жирними штрихами. «Ось хто я . І це той, з ким я хочу поговорити».
  Вона розвернулася і вийшла.
  Виходячи з будівлі, Джейд була гіпер. Її обличчя почервоніло, шкіра була занадто напруженою. Вона різким кроком пішла назад до площі.
  Всередині вона кипіла. Вона не знала, що відчувати. Деякі з цих дівчат—найгіршим досвідом у їхньому житті було те, через що вона проходила щовечора, іноді чотири чи п'ять разів за ніч. Мішок лайна невдахи використовують її тіло, ніби вона була якимось смітником.
  Ви думаєте, що одна ніч може зруйнувати ваше життя? Спробуйте прожити рік. Або два. Або чотири. Ось як давно це було з Дарреллом і його тупими друзями. . .
  Раптом вона не могла дихати.
  Вона повернулася в фермерський будинок. . . навколо товпилися чоловіки. . . руки тримають її на ліжку. . .
  Вона голосно задихнулася.
  Вона нерухомо стояла на стежці. Кілька дівчат насторожено глянули на неї, наближаючись.
  Вона дивилася на них у відповідь, поки вони поспішно не рушили далі.
  Ну, вона не збиралася нікому нічого говорити про все це. І дозволити їм дивитися на неї так, як вони б? До біса це. Вона не говорила.
  Але хтось... хтось там готовий займатися бізнесом. Можливо, ніхто на тій зустрічі. Але хтось.
  Вона відчула щось, наче очі на спині, те саме відчуття, яке вона відчувала колись, коли її їздили на вулиці. Іноді можна було просто сказати, що хтось дивиться.
  Вона обернулася, озираючись навколо себе.
  Вона побачила блідий відблиск обличчя в тіні будівлі й завмерла.
  Скелет.
  Потім той хтось ступив на сонячне світло пізнього дня.
  Ще одна дівчина.
  Вона підійшла до Джейд. Коротке чорне волосся та казанок. Під комбінезон чорне купальник. Старша за Джейд на кілька років, але вона виглядала старшою. Її обличчя було напруженим і блідим.
  Вона кивнула головою в бік будівлі, де відбувалося IX засідання.
  «Ви сказали, що хочете знати».
  OceanofPDF.com
  
   Розділ чотирнадцятий
  ВКоли агенти покинули будинок братства, Тофер Стівенс стояв біля дверей, щоб вивести їх. Рорк міг би побитися об заклад, що він був у зоні чутності протягом усього інтерв’ю.
  Агенти попрощалися і вийшли на вулицю. Як тільки вони були на безпечній відстані, прямували до машини, вони дивилися одне на одного під темнішим небом.
  Еппс виступив першим. «Фуня, фігня і ще раз фігня. «Напав, моя дупа».
  «Це єдине, що ми від них витягли. Сендлер назвав це нападом».
  Еппс мовчав, розмірковуючи над цим.
  «То чому така різка реакція Сендлера?» — запитав Рорк, міркуючи вголос. «Ці хлопці не просто налякані. Сендлер наляканий».
  «Тож він витягає зв’язки з ФБР, викликає будь-які зв’язки, які має з Рейнольдсом, або будь-кого, щоб розслідувати це лайно. . .”
   Рорк похитав головою. «Однак він це сказав не зовсім так. Звучало так, наче ця рада братства подала скаргу, і хтось із Бюро підтримав цих хлопців як потенційних свідків».
  Чоловіки підійшли до машини, але Рорк зупинився біля неї, не сідаючи. Він був упевнений, що Тофер Стівенс спостерігає за ними, і Рорк вирішив, що не зашкодить нервувати цих хлопців. Вони були не зовсім вченими-ракетниками — і він хотів, щоб вони були достатньо спритними, щоб помилитися.
  Він дивився на океан, видимий відблиск за чотири квартали в кінці вулиці. Нарешті він сказав: «Хтось повинен вирішити поговорити з нами. Поки вони… — Він провів рукою по волоссю. «Поверніться в готель і викликайте обслуговування номерів. Зарядіть його до кімнати».
  Зрештою, Сендлер платив за це.
  Еппс витріщився на нього, потім розсміявся, вловлюючи. «Стейк буде чудовим на смак. . .”
  «Омар. Хороша пляшка вина. . .”
  «Вся ця важка робота, яку ми робимо».
  «Треба зберігати сили».
  «Зрозумів».
  «Зміцніться», — наказав Рорк. «Подзвони своїй жінці. Побачимося зранку».
  Еппс запитально подивився на нього. Рорк кивнув у бік океану, заходу сонця. «Я збираюся прогулятися. Очистіть мою голову. Я повернуся Ліфтом».
  OceanofPDF.com
  
   Розділ п'ятнадцятий
  Бдівчину в совнику звали Кріс.
  Вона була цікава. У ній була майже транс-атмосфера — або жінка, яка експериментувала з бучом. Але не дуже. «Genderfluid» було словом.
  Що було круто. Стать була просто ще однією пасткою. Але у Джейд склалося відчуття, що будь-який перехід, який відбувався, був нещодавнім.
  За мовчазною згодою дівчата не розмовляли, спускаючись з вежі стежкою до лагуни. Вода рясніла водоплавними птахами: качками, пеліканами, навіть зграя білих чапель стояла по коліна на каламутній мілині, пірнаючи за рибою. Вітерець пахнув океаном. Це було так мирно, ціле святилище прямо тут, посеред кампусу.
  Стежка закінчувалася біля невеликої пляжної бухти, а інші стежки йшли вгору по скелі з обох боків.
  Замість того, щоб піднятися однією зі стежок, Кріс продовжив прямо до пляжу. Кулики розбіглися, коли дівчата переходили пісок.
  Вони сиділи на м’якій дюні між купами валунів. Кріс витягнув джойнт, і вони закурили. Сонце сідало, і бур'ян перетворив небо на палаючий і кривавий. Хвилі шуміли й розбивалися, ритмічний, заколисуючий звук.
  Джейд дивилася на іншу дівчину, не дивлячись на неї. Вона була експертом у цьому. Обман означав, що ти спостерігав за всіма, увесь час, напиваючись, сплячи, трахаючись — завжди.
  Коли вони обидва були добре та розслаблені, Джейд заговорила. «Тож ти зробив манекен».
  «Нас було багато», — невиразно сказав Кріс. «Ви знаєте, люди стежили за тією групою «Сука». Вона глянула на Джейд.
  Джейд нахмурилася, кивнула, сама тримаючись невиразно. «Начебто як Anonymous, так? Ви берете участь у цій... суковій справі?» Кріс не був тим, кого Джейд коли-небудь бачила на ранчо, і їй дуже хотілося дізнатися, як це все склалося.
  Кріс напівзнизав плечима. «Я не знаю, що таке «ін». Є всі ці групи. На Tumblr, на Reddit, на Gram. Вас запрошують до групи порталу, і ви можете там публікувати. Я вважаю, що люди у внутрішньому колі стежать за тим, що ви публікуєте, або, можливо, перевіряють вас іншими способами. Коли ви публікуєте достатньо потрібних публікацій, вас запрошують до іншої групи, а потім ще до іншої, і це стає все більш хардкорним».
  Джейд кивнула. Це мало сенс. Вона продовжувала грати невинну. «Тож Сука змусила це статися, усі ці коледжі? Були десятки, чи не так?»
  Очі Кріса блищали в згасаючому світлі. «Сотні».
  «Як вони це зробили?»
  «Вони закликали до дії. Ви б тільки побачили це, якби ви вже були зареєстровані в деяких із цих груп — публікували багато разів — я не знаю, можливо, навіть робили пожертви? Вони перевіряли людей, напевно. А потім вам довелося пройти через купу рівнів і використовувати паролі, щоб отримати доступ до інструкцій. . . а потім вони надіслали фактичні деталі через Snapchat».
   Тому все, що вони надсилали, зникло б. «І вони використовували цибулинні маршрутизатори, щоб ніхто не міг їх відстежити», — пробурмотіла Джейд.
  «Так».
  Маршрутизатори Onion обернули повідомлення шарами шифрування. Потім послідовні комп’ютери розгортали лише по одному шару за раз, тому походження повідомлення не вдалося відстежити.
  Її навчила Міранда. Вона змусила Джейд освоїти HTML і JavaScript і навчила її мовам програмування SQL, Python, Perl і C. Вона перейшла до різного лайна — тонни практичних прийомів, щоб потрапити на веб-сайт. Як зробити ловці файлів cookie для отримання доступу до облікових записів користувачів веб-сайтів для веб-сайтів з уразливими логінами. Як зашифрувати її IP-адресу, щоб замести сліди.
  Міранда показала їй достатньо, щоб вона знала, що Сука працювала над створенням мережі протягом тривалого часу. Тепер Джейд почала розуміти чому.
  Вона говорила вголос, випробовуючи. «Отже, вся ця справа тієї ночі…»
  «Вони написали повідомлення в групах», — сказав Кріс. Тепер вона, здавалося, прагнула поговорити про це. «У них був трафарет черепа, який можна було завантажити. Це дало мені ідею, і я просто подумав. . .” Вона дивилася на червоний океан, і її голос став твердішим. «Так. Це ."
  Джейд озирнулася в бік кампусу. «А що з ними? На зустрічі? Вони брали участь у цьому?»
  «Дев'ять? Вони круті. Ліз прямо зосереджена на зміні законів. Деякі з інших. . .” Вона знизала плечима. «Я припускаю, що є різні рівні зобов’язань».
  Джейд нахилилася вперед. «То який у вас рівень?»
  Кріс витягла свій телефон із кишені, постукала по ньому й мовчки передала.
  Джейд подивилася на фотографію білявої дівчини зі свіжим модельним обличчям, радше красивою, ніж гарячою. Під час тієї короткої прогулянки студентським містечком вони пройшли повз десятки її.
  — Моя сестра, — тремтячим голосом сказав Кріс.
   Джейд швидко глянула на неї. Вони навіть не виглядали спорідненими. Насправді вони не могли бути більш різними.
  Кріс видихнув дим. «Я знаю, правда? Міс Всеамериканська. Черлідінг у середній школі. Помчав сюди на СБ. Кейтлін була в усьому цьому лайні. Вона ніколи не знала, коли була просто якоюсь дурною іграшкою».
  Джейд переглянула ще кілька фотографій Кейтлін, а потім повернула телефон Крісу.
  «Вона так хотіла належати. Це було як мішень на її грудях».
  Джейд кивнула, почекала, поки Кріс трохи покурить, взяла себе в руки.
  «Вона пішла на братську вечірку на Хелловін. Вона прокинулася вранці на галявині в парку на вулиці. І на її спині були вибиті букви К різними кольорами. І вона була, наче розірвана».
  Вона зупинилася. Але їй не довелося малювати карту. Джейд підняла з піску камінь і кинула його в прибій. «Не її вина. Світ повний мудаків. Рано чи пізно ти стикаєшся з одним із них».
  «Чотири», — сказала Кріс холоднішим голосом. «Було чотири».
  «Вона не ходила до копів?»
  «Поки не буде надто пізно». Вона додала, майже як запізнення, «Вона навіть не розповідала мені кілька тижнів».
  «Як вона зараз?»
  Кріс відвів погляд, і Джейд точно знала, що вона збиралася сказати. «Вона мертва. Вбила себе».
  Вона не плакала. Вона не трясла. Її обличчя було таким же порожнім, як і голос.
  Джейд нахилилася, дістала пачку сигарет із кишені нагрудника Кріса, запалила одну й простягнула їй. Потім зробила один для себе.
  Вони сиділи й курили разом, дивлячись, як сонце стікає в океан.
  А потім Джейд тихо запитала: «Так чому ці дупи досі дихають?»
  OceanofPDF.com
  
   Розділ шістнадцятий
  СПоки Рорк йшов скелями, стежки лилися на призахідному сонці.
  Він вирішив перевірити слід, про який говорили хлопці Тау.
  Коли він звернув з вулиці біля початку стежки, то миттєво опинився в пустелі. Піщані стежки перетинали скелю, пронизуючи лабіринт густого прибережного чагарника шавлії, заввишки й вище, так що кожен вигин стежки приховував наступну частину від очей.
  Усі вуличні звуки зникли; був тільки постійний гул океану внизу та щебетання птахів у соляних кущах. Дерев’яні лавки стояли вздовж стежки на різних оглядових точках, звідки відкривався захоплюючий вид на Тихий океан і Нормандські острови.
  Двоє байкерів проїжджали повз, одягнені по шию в чорні гідрокостюми, стискаючи дошки для серфінгу під пахвами. Вони зникли за поворотом, і Рорк знову залишився сам.
  Він повернув у бік кампусу. Він міг бачити вершину Storke Tower і два величезних спальні комплекси, які виходили на лагуна і скелі. Теоретично нападника в масці, чи вандала, чи ким би там не було, могли бачити сотні людей зі своїх вікон чи балконів. Але тієї ночі був туман, густий прибережний туман.
  А вздовж стежки не було жодного світла. Вночі було б страшно темно.
  Моторошно, мусив визнати він.
  Він зупинився біля оглядового майданчика й подивився на хвилі червоного кольору, що випромінювалися від призахідного сонця. Він відчув різкий зелений запах горщика, що доносився з пляжу внизу.
  І він уперше за весь день відчув якийсь спокій. Він жадав цього: порожнього піску та нескінченної перспективи океану. Шум хвиль, що заглушив людські голоси.
  Чи почує він колись знову океан, не згадуючи про Кару?
  Йому було так добре, що він не думав про неї. Тепер, на самоті, він обережно відпустив свою охорону, дозволив своїм думкам повернутися до неї.
  де ти
  Він дедалі менше був упевнений, що вона залишиться прихованою. З усім, усім, що зараз відбувається в країні, вона не буде спокійною. Вона не могла бути. Вона б спливла. І це було б скоро.
  Його погляд звернувся до неба. Було надто рано побачити місяць, але він відчував його.
  Голодний місяць.
  Це був забобон. Це було надприродне. Але у вічності, за п’ять місяців, відколи Кара з’явилася в його житті, він зрозумів одну річ: що ближче до повного місяця, то більша небезпека.
  Що б воно не було, воно буде скоро.
  OceanofPDF.com
  
  Розділ сімнадцятий
  КРіс витріщився на Джейд, ніби приголомшений запитанням. «Я не . . . Я не знаю, що ви маєте на увазі».
  — Так, — відповіла Джейд.
  Кріс закусила губу й подивилася на океан.
  Отже, вона ще не зовсім готова. Але вона була тут. Цим усе сказано. Джейд могла почекати.
  Через деякий час Кріс заговорив. «Я пішов на IX засідання після . . .” Вона проковтнула. «Після похорону. Думала подати скаргу. Але що вони насправді могли зробити?»
  — Нічого, — категорично сказала Джейд. «Тож ви бачите цей заклик до дії від Суки . . .”
  «Так. Дійсно, це було раніше. Це була та річ Кара Ліндстром».
  Джейд відчула це ім’я як удар. Ні, не удар. Поріз бритвою.
  Кріс дивився на неї. «Ви знаєте, кого я маю на увазі? Ті вбивства в Сан-Франциско?»
  Джейд кивнула. Ах так. Вона знала. Що вона не знала? Її серце шалено калатало. Вона провела пальцями по прохолодному піску й нічого не сказала.
   Кріс дивився на вкриту червоними смугами воду. «Я читав про те, що вона робила, і знав — я знав, що все може бути інакше».
  Джейд відчула дзижчання, яке не могла визначити. Це все мало бути.
  Вона взяла джойнт у Кріса, взяла довгий ток, потримала й видихнула. «Я був там».
  Тунель у парку Золоті ворота короткий, темний і холодний. Воно тхне рідинами організму, запахом тріщин, як горілим пластиком, і багатьма іншими речами.
  Денні написав їй повідомлення, щоб зустрітися з ним там, на одному з його улюблених місць побачення. І коли Денні надсилає повідомлення, ну будьте там, інакше.
  Вона не бачить його в темряві, але відчуває його та чує його дихання.
  Потім лунає спалах запальнички, піднесеної до каламутної скляної труби, і вона бачить його попереду, освітленого в арці тунелю.
  І тоді її серце зупиняється.
  Там теж є хтось інший. Білява жінка, струнка і нерухома, одягнена в темний одяг. Ту, яку Джейд тепер знає як Кара Ліндстром.
  Вона може сказати, що Денні не бачив цієї жінки. Тоді він помічає її й здригається, явно зляканий. Він не знав, що вона там.
  На мить йому стало весело. Його посмішка повільна, небезпечна.
  «Хочеш чогось, суко?»
  Одним швидким рухом білява жінка робить крок вперед і бере його за волосся, відкидаючи голову назад, оголюючи горло.
  Джейд задихається.
  У тунелі спалахує блискучий метал і криваві дуги Денні.
  Жінка міцно тримає його, стиснувши один кулак у його волосся, його тіло притискається до її тіла, поки він бореться. Він видає здивовані, нерозбірливі звуки, коли кров гаряча й жорстка хлине на руки білявої жінки. Дивлячись, зачарована, Джейд майже відчуває вологе тепло на власних руках.
  Йому потрібні лічені секунди, щоб витекти кров'ю.
   Ліндстрем відпускає її хватку, дозволяючи тілу Денні важко сповзти на підлогу тунелю. Вона стоїть у темряві над тілом, спустивши ноги.
  Серце Джейд калатає в її грудях, відлунюючи у вухах.
  Ліндстром повільно повертається в тьмяному блакитному світлі місяця поза тунелем і дивиться прямо на неї.
  Джейд не може рухатися, не може дихати. Все, що вона бачить, це кров. . . Кров Денні на всьому обличчі Ліндстрема, її руках, її руках...
  Джейд повернулася до сьогодення й подивилася на пляж.
  Скелет був там, стояв на березі, його силует вимальовувався останніми променями сонця.
  Джейд звернулася до Кріса. Її голос був безжальним. «Вони зґвалтували твою сестру, і вона мертва. Не кажи мені, що ти не думав про це».
  Тепер Кріс тремтів. Вона обережно відповіла: «Я знаю лише одну напевно. . .”
  «І?»
  Обличчя Кріса затверділо. «Я хочу знати всі імена».
  Джейд відчула шалений тріумф. Гра на. «Тоді гаразд. Це перший крок».
  Тепер слова Кріса зринули. «Це ніколи не закінчується. Вони знають, що можуть робити це з ким завгодно, тому що у них ніколи навіть не буде часу».
  Джейд нахилилася вперед і поклала руку на щиколотку Кріса. «То чого ти хочеш?»
  Голос Кріса був таким напруженим, що ледве людським. «Я хочу їх убити. Я хочу вбити їх усіх».
  Вони сиділи мовчки, і якусь хвилину було чути лише шум океану. Потім заговорила Джейд. «Тож давайте схопимо цих лохів».
  Кріс дивився на неї, ошелешений. «Але . . . чому б ти?»
  «Тому що хтось повинен».
  OceanofPDF.com
  
   Розділ вісімнадцятий
  Сдивлячись на останні промені світла на океані, Рорк відчув неспокій.
  Шум прибою оточував його. Запах каструлі зник. Сонце занурилося під хвилі.
  Почало темніти. Він мав би повернутися. Для чого, він не був цілком упевнений.
  Але дещо.
  Він відвернувся від моря й неба й попрямував звивистою стежкою в протилежному напрямку, назад до готелю.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ дев'ятнадцятий
  CАра прокидається в крижаній темряві, від дотику гіркого вітру до шкіри та шаленого стуку серця, що калатає в грудях.
  Вона сідає, скинувши товсту ковдру. Вогонь згас у дров’яній печі. Двері стоять відчинені навстіж.
  А дівчина-скелет стоїть у дверях і дивиться на неї незрячими очима.
  Вона киває Карі й повертається.
  Кара встає з ліжка і йде слідом .
  Вийшов у темряву каньйону. У місячне світло, що розливається по снігу яскравим синьо-білим слідом.
  Попереду Айві впевнено піднімається на скелю, слідуючи стежці Анасазі вгору по високій стіні з пісковика.
  Кара йде слідом.
  Вітер штовхає її, утримуючи вертикально. Але ходити без зусиль, і Кара не відчуває страху.
  Миттєво вони проходять повз примарні руки, вбиті в пісковику, з довгими витонченими пальцями, піднятими на знак привітання, на знак солідарності.
   А на вершині каньйону Айві зупиняється і показує.
  До мисливського намету, темного чотирикутника на скелях, боки якого брижать від сильного вітру.
  І Кара паралізована від страху.
  Все, для чого Айві принесла її, все, що вона хоче їй сказати, є в цьому наметі.
  І життя віддала б, щоб не знати.
  Вранці, у час, відомий як реальність, вона робить довгий похід до краю. Це не так просто, коли вона не спить, без свого спектрального провідника. Стежка крижана. Одне ковзання, і вона перекинеться на сотні футів до смерті, що розтрощить кістки. Але її тіло пам'ятає нічну подорож, а ноги знаходять опору в скелі.
  Намет стоїть саме там, де він був минулої ночі, на стежці Південного краю. Це щільне структуроване полотно, арктичний намет. Камуфляж, звичайно.
  Вона сидить у притулку біля виступу скелі й спостерігає за ним, прислухаючись, майже годину, перш ніж наважується на нього наблизитися.
  Немає звуку, крім брижі стін. Немає відчуття присутності людини.
  Вона обережно розстібує передній клапан. . . крокує через нього в кімнату полотна.
  І дивиться собі в обличчя.
  Поліцейський її знімок висить на стіні намету, прикріплений до якоїсь гротескної насмішки над жіночим тілом — розпластаним, вагіна волого блищить.
  Вона ковтає назад жовч і презирство.
  Ці чоловіки не прийшли сюди полювати на дівчат.
  Вони полюють на неї.
  OceanofPDF.com
   ДЕНЬ ТРЕТІЙ
  OceanofPDF.com
  
   Розділ двадцятий
  Тбрезентові стіни намету хитаються на вітрі.
  А може, це вона тремтить.
  Тьмяні тканинні стіни ніби закривають її. Це все, що вона може зробити, щоб не зірвати образи, не роздерти намет.
  На полотні є більше фотографій, наклеєних скотчем, усі на ту саму тему: її фотографія та поліцейський ескіз, роздрукований, прикріплений до тіл моделей Hustler . Порно кадри. Поза собачки, щоки розставлені, анус відкритий.
  Вона змушує себе дихати, змушує своє тіло рухатися, нахилятися і перебирати спальні мішки та рюкзаки. Здебільшого це туристичне спорядження, нездорова їжа і, звісно, порножурнали, з яких вирвано зображення.
  Але в одному рюкзаку теж є якісь папери, і вона просто піднімає все, перекидає на руку. Вона повертається й знімає верхню частину входу намету, щоб оглянути ззовні — сніговий край, скелі з пісковика по обидва боки від нього.
  Вона не бачить жодного руху.
   Вона вислизає з намету й біжить, швидко й безшумно, назад до своєї ніші в сусідньому валуні.
  Вона знаходить позаду вітру місце, яке приховує її, але відкриває вид на намет.
  Вона влаштовується, притулившись спиною до масивного каменю, і привчає обидва вуха до будь-якого звуку, відкриваючи рюкзак, дістаючи папери й починаючи читати.
  OceanofPDF.com
  
   Глава двадцять перша
  РОрк прокинувся від звуку телефону, який вібрував і стрибав на стіл біля великого ліжка.
  Він потягнувся до нього, перевірив екран і побачив ім’я Сінгха.
  «Сінгх. Я хотів подзвонити тобі вчора ввечері...
  «Не потрібно. Я довго розмовляв з агентом Еппсом. Він уже на шляху».
  Завжди ця формальність. Рорк навіть ніколи не чув, щоб вона називала Еппса його ім’ям.
  Тут же почувся стукіт у двері, знайомий ритмічний стукіт Еппса. Достатньо характерний для розпізнавання, не будучи очевидним кодом.
  Рорк натягнув одяг і відчинив двері, щоб впустити його. Він показав на телефон на столі. «Сінгх включений».
  Він перевів трубку на динамік, і її оксамитовий голос заповнив кімнату. «Я розмірковував над питанням, чому наше начальство так хоче, щоб ви працювали в Санта-Барбарі, і я вважаю, що у мене є підказка, якою ви повинні слідувати. Ви пам'ятаєте Андреа Янові».
   Ім’я було дивним тріском із найближчого минулого. Коли Кара була ув'язнена в жіночому ізоляторі в Сан-Франциско, таємничий відвідувач використав викрадене водійське посвідчення як документ, щоб потрапити до в'язниці, щоб відвідати її. Права належали Андреа Джанові, жінці, яка не вміла керувати автомобілем два роки — не після аварії, яка забрала її ноги.
  У телефонному інтерв’ю Яновий заявив, що не знає ні про використання посвідчення особи, ні про те, хто його використовував. Але все-таки Рорк дивувався.
  — продовжував Сінгх. «Ви також пам’ятаєте, що ми сильно підозрювали, що блогер, який використовує ім’я Bitch, був особою, яка використовувала ідентифікатор Янового, щоб отримати доступ до Ліндстрома».
  Рорк відчув укол значущості. Він знав, що Сінгх щось натрапив, але йому знадобилася хвилина, щоб усвідомити зв’язок.
  — Джанові живе в Санта-Барбарі, — сказав він.
  «Просто так. І мені спало на думку, що Яновий міг бути зв’язком із Сукою, яку вас спонукають розслідувати. Тож я проводив деякі дослідження щодо пані Джанові. Вона уродженка Санта-Барбари, здобула ступінь бакалавра в Каліфорнійському університеті, а потім отримала ступінь юриста в Каліфорнійському університеті в Берклі. Зараз вона є молодшим партнером юридичної фірми Goleta Buchanan Thompson Kerr, яка спеціалізується на страховому праві. І особлива увага пані Джановий — подання позову проти братств».
  — Будь я проклятий, — тихо сказав Еппс.
  Рорк знав, що їм обом спала на думку та сама думка.
  Якщо таємною метою цієї місії в Санта-Барбарі було розслідування Суки, то, можливо, ключ до вищих рівнів Суки весь час був у них прямо під носом.
  Яновий домовився про раннє побачення ще до роботи. Шлях до її дому вів їх на пагорби, повз місію Санта-Барбара з її характерними подвійними дзвіницями, червоними куполами та хрестами на вершині. Рорк мигцем помітив черепа, вставлені в садову стіну, і образи матері-доктора та Айві промайнули в його голові. Mission asistencia в Лас-П’єдрас, ще одна зупинка в дивовижному поході Рорка в минуле, здавалося, що минула сто років тому.
  Коли він відвів погляд, Еппс спостерігав за ним. «Що там сталося?» — тихо запитав Еппс.
  Команда знала дещо про те, що сталося в пустелі. Найменший мінімум.
  Рорк похитав головою. Це була історія, для якої потрібен був час, щоб не просто розповісти, а щоб мати можливість розповісти. Еппс кивнув і поїхав.
  Будинок Янового був повним контрастом до Місії: елітний сучасний. «Дякуємо, що прийняли нас», — сказав Рорк, коли агенти йшли за Джанові по пандусу до гладкої, широко відкритої житлової площі.
  Вона витратила значні кошти, щоб зробити будинок доступним для інвалідних візків. Скрізь пандуси і ліфт на другий поверх. Звичайно, відкритий план поверху мав дати їй якомога більше місця для переговорів у кріслі.
  — Я не проти, — сказала вона через плече. «Але я пройшов через усе це з вашим агентом Сінгхом ще в грудні». Джанові носила спортивні рукавички без пальців і вміло керувала своїм інвалідним візком з ручним приводом, напружені м’язи плечей напружувалися під її майкою N ASTY WOMAN . Її каштанове волосся було підстрижене близько до голови, лише пушинка.
  Вона розвернула крісло обличчям до дивана, жестом попросила їх сісти. «Як я їй сказав, я не знаю, хто скористався моїм посвідченням особи, щоб потрапити до в'язниці Bay Area. Я не користувався водійським посвідченням після аварії».
  Рорк і Еппс перезирнулися. Яновий впіймав.
  «Чи є з цим проблеми?»
  Рорк подумав: чому без машини? Судячи з її будинку та того, як вона поводилася з інвалідним візком, вона була символом мобільності, і на ринку було багато транспортних засобів з ручним керуванням. Очевидно, у неї були гроші на одного.
  Рорк почав: «Не моя справа, але...»
  Вона чекала.
   «Ви не думали про автомобіль з ручним керуванням?»
  Вона дивилася на нього з кам’яним обличчям. «Легко сказати, коли у вас на ногах ніколи не стояла сімнадцятитонна вантажівка».
  Рорк відчув укол удару, і це було правильно. «Точка прийнята. Вибач".
  «ПТСР», — коротко сказала вона. «Я над цим працюю. Але це не означає, що я безпечний за кермом. Тепер що я можу для вас зробити?»
  Після цього невдалого початку Рорк вирішив полегшити собі шлях до своїх запитань. «Це використання ваших водійських прав здається таким випадковим. Ви навіть чули про Кару Ліндстром? До того, як Сінгх зв’язався з вами?»
  Вона звела брову. «Деякі з нас пам’ятають справжні новини».
  Ухилення. Рорк натиснув. «Чи говорили про неї люди у вашому оточенні? Арешт, суд. . .”
  «У моєму колі», — повторила вона без перегину. Рорк був майже впевнений, що вона знала, що він натякав на Суку. Але все, що вона сказала, це: «На роботі була розмова. Усі, хто виріс у Каліфорнії. . .”
  Їй не довелося закінчувати речення; Рорк точно знав, що вона збиралася сказати. Кожен, хто виріс у Каліфорнії, знав про Женця, сімейні масові вбивства та Кару, «чудо-дівчинку», яка була єдиною, хто вижив у тій бійні.
  Вона знизала плечима. «Ну. Звичайно, я пам'ятаю Жнець. Все це». Вона раптом усміхнулася, не дуже жартівливою усмішкою. «Давайте перейдемо до справи, добре? Ви справді думаєте, що я знаю, де Ліндстром?»
  Це був цікавий погляд на те, чому вони були там.
  Еппс усміхнувся у відповідь. «А ти?»
  Яновий підняв руки. «Вона пішла під землю, чи не так? Я знаю , що б. Покинути державу, мабуть, покинути країну. Але ти найкраще про це знаєш. . .”
  Рорк мав легке відчуття, ніби його досліджують. Це могла бути просто цікавість, але він був більш схильний вірити, що точилася гра.
  «Ви, ймовірно, маєте рацію», — сказав він, а потім витратив хвилину, вдаючи, що задумався. «Ви чули про кібергрупу Bitch?»
  Він дивився на її обличчя, коли вона відповідала: «Після вчорашнього, хто ще не знав?»
  Рорк і Еппс перезирнулися.
  «Що?» — запитала вона.
  "РС. Джанові, наскільки нам відомо, Сука не взяла на себе заслуги в акції в кампусі».
  «Але це досить очевидно, чи не так?» — заперечила вона. «Це не моя особиста теорія. Більшість ЗМІ, здається, так думають».
  «То ви коли-небудь працювали з ними?»
  Вона спохмурніла. «Працював з ними? Як адвокат?»
  «Як що завгодно».
  «Я впевнений, що деякі публікації у Facebook і Twitter мені «подобаються». Вона переводила погляд з одного чоловіка на іншого. «Ви думаєте, що хтось із Bitch викрав мою особу? Це недобре, чи не так?»
  "Як ви маєте на увазі?"
  «Вони є потужною кібергрупою, яку багато людей називають терористами. Я сиджу вдома і розмовляю з двома агентами ФБР, які хочуть знати, чи маю я зв’язки з цією організацією. У цьому чудовому новому світі це не дуже весело. Тож ви мені скажіть — чи потрібен мені адвокат?»
  І Рорк, і Еппс незручно поворухнулися, і Рорк знав, що він відчуває сором. Справа вже дійшла до цього — кожен наш запит сприйматиметься як воєнізована загроза.
  Він був на межі вибачитися і залишити її в спокої. Але жінка ставила галочки в усіх галочках: багатий юрист, міжсекторальна феміністка — вона точно була тим, хто міг би бути частиною Bitch, навіть, ймовірно, керувати нею. Тож він спробував інший прийом.
  «Я не хотів справити таке враження. Вибачте, що ця тема викликала у вас дискомфорт. Відставимо Суку вбік. Нас справді цікавить ваш досвід».
  «Експертиза щодо?»
  «Братства».
  Її погляд звузився.
   Очевидно, Еппс зрозумів стратегію Рорка. Тепер він розширив питання. «У багатьох випадках вандалізму минулої ночі братства були мішенню для погроз. Нам хотілося б, щоб ви могли пояснити, чому це відбувається».
  «Взагалі, ви маєте на увазі».
  «Загалом, звичайно».
  Вона знизала плечима. «Ви про це просили». Вона нахилилася вперед у своєму кріслі. «Якщо ваша мета — зруйнувати патріархат, братства — гарне місце для початку. Саме там проходять навчання всі наші найкращі женоненависники. І, звичайно, вони також є бастіонами привілеїв білих чоловіків». Говорячи це, вона подивилася прямо на Еппса. «Братства являють собою майже культовий білий-цис-гетеропатріархат — закритий жолоб, який існує, щоб ізолювати синів привілейованих серед їхніх заможних однолітків і дозволити їм рухатися прямо у вищі ешелони суспільства. Братства — це місце, де один відсоток систематично консолідує свої багатства та вчиться тримати решту суспільства в рабстві.
  «Сестринські клуби — це також шлях до вищих ешелонів суспільства. Різниця в тому, що дівчат із жіночих клубів не виглядають владними посередниками. Грецька система пропагує і нормалізує жіночу неповноцінність. Сексуальне насильство є звичайною частиною грецького життя. Відверто кажучи, грецька система – це мисливське угіддя. Ми розводимо титулованих расистських женоненависників у чашці Петрі культури ґвалтування. Ці головорізи продовжують створювати закони та застосовувати закони, які увічнюють культуру зґвалтувань і расизм».
  Вона подивилася Рорку в очі, а потім Еппсу. «Це не випадково, хлопці. Це тонко відточена система гноблення. На його будівництво пішли тисячі років. І це не зникне, якщо всі ми не використаємо свої навички, щоб знищити це».
  Рорк зрозумів це. «Тож ваша мета — зруйнувати патріархат».
  Вона похмуро всміхнулася. «Моя мета — зруйнувати патріархат. Але, очевидно, — вона вказала на свої ноги, — я не збираюся підійматися на університетські вежі з годинником, щоб це зробити. Я хотів вибрати найбільшого порушника, якого я міг би переслідувати з моїми навичками. І це братства. Я адвокат брата-позивача».
   «Що означає — ви подаєте до суду на братства? Університети?»
  Вона скривилася. «Це дорога в гору. Адміністратори коледжу неймовірно неохоче карають грецькі будинки або оприлюднюють злочини окремих членів. Вони з набагато більшою ймовірністю зімкнуть ряди навколо себе, заблокують будь-яке зовнішнє розслідування, тому що університети залежать від багатих грецьких випускників. Також є дуже потужні політичні лобістські групи, спрямовані на захист інтересів братств». Вона зробила паузу. «Тож я йду за батьками».
  Ніщо з того, що вона сказала досі, не здивувало Рорка. Це останнє.
  «Я повернув мільйони і мільйони доларів від домовласників. Саме стільки позовів проти хлопців, які порушують суворі поліси, оплачується: зі страхування домовласників їхніх батьків».
  Рорк і Еппс дивилися на неї, не нервуючи. «Ви не почуваєтеся анітрохи винним у тому, що покарали батьків?» — запитав Рорк.
  Яновий звів на нього цинічні очі. «Ви випадково читали листа, який батько Стенфордського ґвалтівника написав судді, благаючи поблажливо ставитися до свого сина-ґвалтівника? Стверджуючи, що його дорогоцінного хлопчика не слід карати за «двадцять хвилин дії»?»
  Її ненависть була відчутна в кімнаті.
  «Так, агенте Рорк. Я йду за батьками. Вимагати від них прищепити своїм синам елементарну порядність виявилося безглуздо. Вони й пальцем не поворухнуть, щоб зупинити гвалтівницьке ставлення, культуру зґвалтування. Тож я йду за ними в єдине місце, де, здається, їм боляче. Їхні банківські рахунки. Досить гучних судових процесів, і вони просто почнуть розуміти повідомлення».
  Рорк мусив визнати, що це мало сенс. Але він прагнув чогось більш конкретного.
  «Чи були ви чи чули про якісь скарги щодо будинку Каппа Альфа Тау зокрема?»
  Вона завмерла лише на частку секунди, але Рорк це вловив. Тоді вона заговорила. «Окремо K-Tau? Не те, що я знаю. чому Ви щось знаєте?»
  Рорк відчув попереджувальний удар від її інтересу. «Просто запитую».
   Вона дивилася на нього без усмішки.
  Рорк швидко перейшов до останнього запитання. «Ще одне запитання, якщо можна. Мені цікаво, коли це все відбувається. Ця величезна, скоординована акція. Чому зараз? Здається, це не реакція на щось конкретне».
  Вона схилила голову. «Ви не бачите нічого суттєвого щодо часу?»
  Рорк глянув на Еппса. «Яке це значення?»
  «Ми сидимо тут п'ятнадцять хвилин і розмовляємо про братства. Демонстрації були спрямовані конкретно, якщо не виключно, на братства. Отже, суд про зґвалтування Тейлор Мортон? Вирок буде винесено будь-якого дня. Внизу, в Сан-Дієго».
  Тейлор Мортон? Рорк почав розпізнавати ім’я. Вона холодно посміхнулася йому. «Не можу точно розмістити це? Можливо тому, що таких випадків дуже багато. Ось ваше резюме. Обвинувачений – зірковий бігун. Білий, представник вищого середнього класу, братський хлопець. Суддя — білий чоловік середнього віку, випускник юридичної школи Прінстона. О, і, до речі, галун Каппа Альфа Тау».
  Рорк і Еппс витріщилися один на одного. Випадковість? Або щось більше?
  «Взявши все це разом, чи реально ми думаємо, що Мортон отримає тюремний термін?» Її голос тремтів. «Брок Тернер. Остін Вілкерсон. Ці хлопці визнані ґвалтівниками, і ми не можемо змусити суддів винести їм вирок. У певний момент ви повинні почати запитувати себе, як насправді вирішити проблему. Тому що два відсотки засуджених навіть не починають зараховуватися. Через який час у нас буде рівна кількість жінок-суддів? Скільки часу залишиться до того, як ми зробимо хоча б найменшу вм’ятину у справах про зґвалтування? Враховуючи політичний кошмар, у якому ми живемо, яка у нас надія на те, що це станеться зараз ?
  Вона зупинилася, щоб перевести подих.
  «Так. Я б очікував, що щось станеться навколо цього вироку та вироку».
  Рорк на мить продумав це в голові. «Тож увесь цей вандалізм був чим — передбачуваним обуренням? Або ви хочете сказати, що хтось доклав чимало зусиль, щоб встановити доміно, щоб їх було легко перекинути, коли буде винесено вирок?»
  Яновий нахилився вперед. «Ви постійно питаєте мене, що я думаю. Я думаю, що щось вибухне. Просто більше нема чого втрачати. Уряд США оголосив відкриту війну жінкам. Офіційно, ці лохи збираються забрати всі права, за які ми коли-небудь боролися. Жінки зліші, ніж ви можете собі уявити. Все, що нам потрібно, це остання крапля. Це може статися будь-якої секунди. А потім на вулицях почнуться бунти. Буде кровопролиття».
  Вона сіла назад. «А той суд? Люди дивляться це. Знаєш чому? Цей женоненависницький жарт судді є в короткому списку головного хижака до Верховного суду».
  Агенти сіли в машину на вулиці біля будинку Янового.
  Першим виступив Еппс. «Вона мала багато чого сказати».
  «Вона зробила». І все це добровільно. Це завжди сповіщало Рорка про порядок денний. «А що, якщо вона права? Що скоординований вандалізм є підготовкою до винесення вироку у справі Мортона? Будувати вогнище в очікуванні матчу?»
  У цьому було щось логічне, особливо якщо суддя у справі Мортона претендував на відкрите місце у Верховному суді.
  Еппс говорив, і Рорк мусив зосередитися на його словах. «Якщо вона з Бітч, навіщо нам це все розповідати? Вона просто годує нас цією речовиною».
  Він мав рацію. І особисто Рорк вважав, що Джанові бреше. Про щось або про все.
  Він нахилився вперед, підключив свій телефон до порту приладової панелі та подзвонив Сінгху.
   «Ми щойно закінчили з Яновим. Нам потрібна деяка інформація про суд у Сан-Дієго…
  — Суд над Тейлором Мортоном, — закінчив замість нього Сінгх. «Це в списку потенційно небезпечних ситуацій, який я склав».
  Рорк кинув погляд на Еппса. Еппс знизав плечима, але Рорк помітив примарну посмішку. Без сумніву, разом із Сінгхом Еппс виграв у лотерею.
  «Яновий просто назвав процес — вирок — бомбою уповільненої дії».
  Настала коротка тиша, поки Сінгх розглядав це. «Можливо, вона має рацію. Головуючий суддя – Чарльз Блеквелл. Він має історію винесення легких вироків за сексуальне насильство. Його ім’я висувалося як можливість зайняти вакансію у Верховному суді, хоча й не як головний претендент».
  Еппс заговорив. «Яновий каже, що вирок може бути оголошений будь-якої хвилини».
  Перш ніж вона відповіла, запала тиша. «Будь-якої хвилини» було б не зовсім правильно. Наскільки я розумію, сторона захисту завершить презентацію своєї аргументації протягом наступного тижня чи близько того. Але в кримінальному процесі. . .”
  Їй не довелося закінчувати речення. Вони всі знали. Що завгодно може статися, будь-коли.
  Рорк почав: «Отже, або Янові знає щось, чого ми не знаємо. . .”
  «Або вона намагається затягнути нас туди», — сказав Еппс. «Або просто подалі звідси».
  «Можливо». Рорк нахмурився. «Однак зв’язок з Тау є».
  «Отже . . .”
  Правда в тому, що відтоді, як вони з Еппсом прибули до Санта-Барбари, Рорк був настроєний. Він не міг сказати, чи означало це відчуття, що вони близькі до якоїсь дії чи надто далеко від неї. Але з наближенням ранку він почувався дедалі дратівливішим.
   Він зважив, назвав. «Ми розійшлися. Ти залишайся тут. Зверніться до шерифів округу та пішого патруля Айла-Віста, щоб дізнатися, чи були повідомлення про зґвалтування в будинку KAT. Навіть чутки».
  Еппс виглядав здивованим. «Ви їдете до Сан-Дієго?» На якусь секунду він виглядав скептично, підозріло. А чому б і ні? Від початку цієї справи у Рорка не було кінця-краю прихованих мотивів.
  Еппс нічого з цього не згадував. Він лише запитав: «Як ти справді думаєш, що можеш там робити?»
  Рорк змушений був зробити паузу. «Сидіть на суді. Будьте поруч, якщо щось не вийде. Так, це хеджування наших ставок. Але якщо у Янового є якийсь внутрішній трек, то я тут на місці».
  Була ще одна причина, звісно, була.
  Але не той, яким Рорк збирався поділитися.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ двадцять другий
  АПісля розмови з Рорком і Еппсом Сінгх сидить у своїй кабінці й оглядає порожній офіс. Рано, ще трохи до робочого часу; вона єдина в.
  Тож вона відвертається від свого комп’ютера Бюро й дістає свій особистий ноутбук із ящика. Вона завантажується та входить, щоб перевірити власний проект.
  Використовуючи псевдонім у зашифрованому з’єднанні, вона входить у Darknet і заходить на форум під назвою «Зґвалтування Кари Ліндстром».
  Це ненависне дітище детектива шерифа округу Ріверсайд Гілберта Ортіза.
  Сінгх стежив за Ортісом в Інтернеті вже кілька тижнів. Спочатку її стеження здійснювалося на підставі законного ордера на діяльність Ортіса в Інтернеті, коли він був підозрюваним у зґвалтуваннях понад десятка дівчат-підлітків за останні шістнадцять років.
  Ортіс не був частиною цієї команди ґвалтівників. Рорк закрив справу. Але Сінгх неофіційно продовжував стежити за Ортісом. Причому незаконно.
  Через цей форум.
   Це місце, де чоловіки, які вирішили це зробити, можуть поділитися своїми наймерзеннішими фантазіями.
  Сінгх прожила все своє життя зі знанням, що випадкова група людей може перетворитися на жахливого, хижого звіра, без думки, без моралі, без свідомості. Що будь-якої миті її саму можуть схопити, знущати, залишити померти чи ще гірше, ніж померти.
  Так багато родичів, друзів, колег були зламані Ним , мерзотною істотою, яка ковзає вулицями її рідної країни. Те, що тероризує жінок, тримає їх у Своїх руках. Те, що вона завжди знала, також є тут, у цій країні, але принаймні дещо глибше в тіні.
  Але на цих форумах він має свободу дій.
  Вона обережно маскує свої рухи. Використання ноутбука, який неможливо відстежити. Шифрування її IP-адреси, щоб замести сліди. Але на іншому рівні їй просто байдуже.
  Вона знає псевдоніми Ортіса. Вона знає його звички. Коли він прагне отримати доступ до секретних форумів. Порядок, який він перевіряє на всіх форумах, які він переслідує.
  Вона створила власну ідентичність і публікувала повідомлення на форумах, копіюючи гротескний, майже незмінно неграматичний стиль письма мешканців форумів. Завдяки своїм псевдонімам вона отримала доступ до секретних підфорумів у Darknet.
  Є екстремальні порно відео та форуми з такими назвами, як «Десять найкращих способів позбутися зґвалтування».
  Тут також професійні тролі вербують однодумців, щоб атакувати жінок, які наважуються публікувати свою думку в Інтернеті. Вчені, актриси, журналісти, політики, дизайнери ігор — будь-яка жінка вразлива до тролінгу. На форумі розміщується мета, і починається кампанія переслідувань, під час якої жертву засипають образами, погрозами, зображеннями садистського порно.
  За останні кілька років онлайн-тролінг набирає тривожної хвилі. Сінгх бачив, як сотні знаменитостей були затоплені з погрозами зґвалтування — не тільки проти них самих, але й проти їхніх дітей, їхніх матерів, їхніх сестер. Скоординована спроба змусити жіночі голоси замовкнути.
  Цих тролів тільки підбадьорило сходження найвищого троля, сексуального хижака, який зараз визначає національну політику.
  Сінгх покинула власну країну частково, щоб звільнитися від поширеної основної віри в те, що зґвалтування — це нормально, частина долі жінки. В Індії ставлення таке, що жертва просить про це, а чоловік ніде не звинувачує.
  Вона не вважає ці форуми чи повідомлення невинними. Від ставлення виникає дія.
  Тому вона збирає файли на плакатах. Тралення злочинів. Вона сподівається, що оперативна група, яку очолює Рорк, дасть їй платформу для того, щоб якимось чином переслідувати цих монстрів.
  Тим часом вона спостерігає.
  Вона шукає всі форуми, які, як їй відомо, часто відвідує Ортіс, перевіряючи будь-яку нещодавню активність. Вона тільки знежирює нитки. Читати уважно нестерпно.
  Але Ортіс сьогодні не опублікував. І, як завжди, незабаром їй доводиться розписуватися з відразою.
  Вона відкладає комп’ютер, сідає на спинку крісла. Вона відчуває, як хвилювання поколює під шкірою, і на мить заплющує очі.
  Вона дозволяє своїй робочій кабінці вислизнути і зосереджується на своєму диханні, визначаючи відчуття у своєму тілі.
  Вони занадто знайомі.
  Температура її тіла підвищена, обличчя палає. Вона згорає, тремтить від цього токсичного потоку мізогінії, расизму та ненависті.
  Не лише на форумах, а й у новинах, скрізь.
  Їй часто здається, що вона втрачає контроль над чимось раціональним. І як це часто буває, в цей момент вона буквально перестала дихати.
  Вона змушує себе глибоко вдихнути, повільно видихнути.
   Потім вона центрується, візуалізує сонце, промені, що зігрівають і оточують її, і мовчки читає молитву, ритуал світла.
  Світло переді мною.
  Світло за мною.
  Ліворуч від мене світло.
  Світло праворуч від мене.
  Світло наді мною.
  Світло піді мною.
  Світло навколо мене.
  Світло всім.
  Світло Всесвіту.
  Вона сидить у візуалізації та відчуває, як її дихання заспокоюється. І це допомагає, звичайно, допомагає. Але її молитви та ритуали дедалі менше заспокоюють її.
  Вона проводить дні в серпанку тривоги. Вночі їй сниться зловісні: про темну силу, що осідає над країною. Пароксизми злоби. Постійне відчуття полювання.
  Тікати нікуди. Немає безпечного місця.
  І страшна, неминуча реальність: кінця не видно.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ двадцять третій
  Cара тулиться у своїй ніші між масивними скелями. Намет брижіє на вітрі, танцюючи з грізною присутністю.
  Зараз вона переглянула більшість матеріалів у рюкзаку, роздруковані електронні листи та веб-сторінки. Директива зрозуміла. За її голову призначено винагороду в 25 тисяч доларів.
  «Живий і неушкоджений», — так сформульовано повідомлення. — Спершу приведи її до мене, і ти відчуєш свій смак.
  Вона відчуває присутність Воно , ширяє, усміхається їй крізь зазубрені зуби. Вона деякий час сидить, дихаючи від жаху.
  Роздруківки взято з онлайн-форуму. Тоді скільки на неї полюють? Сотні? Тисячі? Може бути будь-яка кількість. Ці низькорослі істоти збираються в темних кутках онлайн, але все своє життя вона бачила, як вони гуляють при денному світлі щодня. Вони легіон.
  Вона пригнічує огиду.
  Інші - наступна проблема. Спочатку вона розбереться з цими перед нею.
  Вона намагається тримати свій розум зосередженим, незважаючи на надзвичайні фізичні відчуття, які змушують її тікати.
  Виходьте зараз. Драйв. Поставте кілька станів між вами та цими монстрами.
  Найбільш приголомшливим і водночас не дивовижним є те, що вона знає людину, яка відправила мисливців на їхню гротескну місію.
  Його ім’я прикріплене до стіни намету в роздрукованому онлайн-повідомленні, що є пропозицією винагороди. Повідомлення анонімне, але мисливці додали власну нотатку, ім’я та адресу в місті, яке їй добре знайоме.
  Старий ворог.
  Ортіс.
  Цей чоловік з її дитинства, який відчував до неї якусь сильну, обурливу ненависть.
  Він прийшов за нею підлітком, йому ледве виповнилося чотирнадцять років, з Воно повзало в його очах і однаково частково гнівом і хітью в його серці. Він підозрював її у вбивстві сімейного консультанта, який намагався напасти на неї, і збирався знищити її за це.
  І тепер зрозуміло, що ненависть ніколи не вмирала. Натомість воно загноїлося, дало метастази.
  Її настільки охопила злоба, що вона не може зосередитися. І це робить її вразливою.
  Вона холодно повертає свій розум до сьогодення, до проблеми. Мисливці.
  Їх двоє, вона знає. Два спальні мішки. Два надувних матраца.
  Два - легке число.
  Спочатку вона повинна розібратися лише з цими двома.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ двадцять четвертий
  ВКоли Джейд прокинулася, минула мить, перш ніж вона зрозуміла, де вона. Не ранчо, вона це знала.
  І в ліжку з нею хтось був.
  Усвідомлення було миттєвим, сліпучий жах. Все її тіло завмерло, і вона знову опинилася в нескінченному пеклі вулиці. . .
  Замовкни і бери, суко. Проковтни це, ти маленька повія. Переверни її і дай мені цю солодку дупу. . .
  Джейд видихнула зі спогадів, стискаючи простирадла під собою, і вкусила внутрішню частину щоки, щоб змусити себе поринути в сьогодення.
  Простирадла були м’які, добре поношені, а подушка пахла лавандою. Дихання біля неї в ліжку було легким, жіночим.
  Панічне відчуття небезпеки вщухло.
  Вона зараз згадала. Вони розбилися біля квартири Кріса, анонімної підсобної квартири на краю площі дві квадратні милі Айла-Віста.
  Біля неї Кріс прокинувся, різко зіпнувши. І Джейд знала, які думки крутилися в її голові. Вона знала свій страх, вона знала свою лють.
  Вони були однакові.
  Одне зґвалтування, тисяча зґвалтувань. . . або все життя жити зі страхом цього. Все було однаково.
  «Тільки я», — тихо сказала вона. «Це круто». Вона дивилася в очі Кріса, поки інша дівчина не зосередилася на ній і не впізнала її.
  Вони обоє лежали, пригадуючи розмову минулої ночі.
  І нарешті Джейд заговорила. «Тож ходімо подивимося на цього придурка».
  Вони взяли каву гранде в місці під назвою «Еквілібріум» і пішли під хмарним небом до будинку Каппа Альфа Тау на Каміно Ембаркадеро. Це був один із чотирьох у квадратному блоці, притулених один до одного.
  Ціле братське місто, подумала Джейд без розваг.
  Чуваки були на вулиці зграями, у шортах кольору хакі, без сорочок, піднімалися на драбини, висіли ліхтарі на передній частині будинку, сердечка з паперу для вирізок і крила ангела були на мотузках, натягнутих на задній частині патіо.
  «Знаєш, настав час вечірки», — тихо сказала Джейд.
  «День Святого Валентина, — сказав Кріс.
  Джейд була вражена цією думкою. Вона зовсім втратила відчуття часу на ранчо.
  Наскільки це ідеально? Можливості танцювали в її голові. Костюми. Легкий вхід. Ми можемо зробити це сьогодні ввечері.
  «Де він?» — пробурмотіла вона Крісу. «Ви бачите його?»
  «Він не буде виконувати грубу роботу. Напевно, відмовляючись від будинку-супутника».
  Джейд спохмурніла. «Будинок-супутник?»
  «Всі великі братства мають другі будинки на Del Playa. Головні будинки ніколи не стають занадто божевільними. Вони тримають гарний фронт, тому будь-хто з офіційних осіб заходить — коледж, колегії братства, копи — просто бачить те, що братство хоче від них побачити. Справжній. . .” Вона захиталася. «Справжня дія відбувається в будинках-супутниках».
  «Покажи мені».
  Кріс повів її вулицею, яка вигиналася в «Петлю» — смужку дороги навколо невеликого парку, вздовж якої були ресторани, кафе, магазини алкогольних напоїв, магазин для вечірок, магазин товарів Amazon. Звідти короткі прямі блоки вели вниз до океану.
  Дель-Плайя була вулицею, що пролягала вздовж скелі. Великі старі будинки чергувалися з кондомініумами з дошками для серфінгу, вишикованими на балконах. У багатьох передніх дворах стояли довгі, високі прямокутні столи та брудні дивани на тротуарі, постійно розставлені для чергової вечірки. Значна кількість менших будинків була розмальована барвистими фресками із зображеннями голлівудських ікон: Джеймса Діна, Мерилін, Елвіса. Червоні стаканчики з-під напоїв були розкидані всюди, наче велике конфетті.
  Коли дві дівчини дійшли до кінця наступного кварталу, Кріс продовжувала рухатися, але кивнула головою в бік останнього будинку кварталу. «Це все».
  Джейд пішла слідом за Крісом і недбало озирнулася.
  Будинок-супутник являв собою величезну сучасну триповерхову будівлю, що трималася за скелю в одній лінії з іншими будинками на березі океану вздовж Дель-Плая.
  Кріс пробурмотів біля неї: «Ззаду, на скелі, є колоди. Ви не можете побачити найнижчий рівень спереду. Вони називають це підвалом. Ось де . . .”
  Вона обірвалася, хитаючись.
  Дві дівчини продовжували йти. Біля будинку був міні-парк з видом на океан, з гойдалками, душем на відкритому повітрі, сходами, що ведуть до берегової лінії.
  Кріс кивнув у бік парку. «Ми можемо спостерігати звідти».
  Дівчата перебралися по пошарпаній траві й сіли на гойдалки. Шум прибою під ними був постійним ритмічним гуркотом. Кріс вказав на патіо з видом на океан, трирівневі палуби, що виступають над водою. «Нижня палуба — це підвал».
  Джейд оглянула будинок, оцінюючи планування. «Зрозумів».
  Саме тоді група хлопців вибігла через задні двері на бетонний внутрішній дворик. Кріс витріщився на братських хлопців і завмер. «Це він».
  Джейд побачила високого, темного й зарозумілого. Кріс піднявся з гойдалок. Джейд пішла слідом, кинувшись геть від гойдалок, пірнувши під одне з витких дерев.
  Вони спостерігали з-за гілок.
  Двоє хлопців несли між собою кулер для пива. Вони поставили кулер на веранді, на території будинку, але легкої прогулянки від волейбольної сітки.
  Кілька з них почали перекидати м’яч між собою, це ще не гра, а просто трахалися. Багато з них несли червоні чашки. Вже пили, а може, й не припиняли з минулого вечора.
  Дівчата зависли на деревах. «Отже, це той самий», — сказала Джейд, не зводячи з нього очей.
  Голос Кріса був порожнім. «Він вдарив її першим. Весь шарм, такий гладкий. Звичайно, він напоїв її наркотиками».
  Джейд примружилася, влучаючи в нього лазером. Квадратна щелепа. Шестипакетний прес. Шорти звисають із стегон, щоб показати трикутник тазових м’язів. Вона знала тип. Альфа-мудак. Татус маленький принц.
  Ти зухвалий лохун, чи не так?
  «Дай телефон», — наказала вона. Кріс передав його, і Джейд збільшила масштаб, щоб зробити кілька фотографій, а потім перемкнулася в режим відео. Вона хотіла запам'ятати його обличчя.
  Крізь об’єктив телефону вона зблизька бачила їхню гру, як деякі їхні дотики затримувалися на щоках дупи, як пальці торкалися живота та стегон.
  Багато гомоеротики? — подумала вона з презирством. Чому ви не можете просто трахнути один одного? Залиште нас решту з цього.
  Нарешті вона опустила трубку. «Тоді гаразд. Ми робимо це сьогодні ввечері».
  Кріс витріщився на неї, здригнувшись.
  «Вони взяли її на вечірку, чи не так? Тож ми отримуємо його на вечірці. Поетична справедливість, йо».
  «Я не можу», — каже Кріс. «Я не можу бути там».
  Джейд зрозуміла. Не кажучи вже про те, що Кріс ніколи не потрапить на одну з цих вечірок. Вона була надто схожа на реальну людину з реальними думками, а не на надувану ляльку.
  «Я можу», — сказала їй Джейд. «Я чудово впораюся з цим».
  OceanofPDF.com
  
   Розділ двадцять п'ятий
  ТМіж Санта-Барбарою та Сан-Дієго було лише двісті чи близько того миль, але єдиним виходом Рорка з аеропорту Санта-Барбари був рейс із пересадкою через Фенікс: шість годин у дорозі та клопоти з аеропорту з обох кінців. Якби він стартував глибокої ночі, він міг би доїхати до Сан-Дієго за чотири години. Під час пікового трафіку, який зараз був майже весь час, це могло зайняти до восьми.
  Який залишив Pacific Surfliner, потяг Amtrak, який обіймав берегову лінію. Реклама на веб-сайті хвалилася: «Щоб роздивитися ближче, вам потрібно бути на дошці для серфінгу», і, згідно з рекламою, приголомшливий вид на океан відкрився через кілька хвилин після того, як поїзд відійшов від центральної станції. Рорк відкинувся на спинку свого сидіння, насолоджуючись краєвидом, і відтворював у своїй голові інтерв’ю Янового.
  Яновий був стервом? Дуже ймовірно. Вона була лідером? Цілком можливо. Але лідер ? Його серйозна підозра полягала в тому, що по всій країні були десятки, сотні Янових. Освічений. Кожен зі своїм набором навичок, як казав Яновий. І злий.
   Рорк дивився у вікно, і його думки повернулися до кузини Кари Ерін Макнеллі. Туман, що плив у прибережних кипарисах, повернув його до останньої ночі, коли він бачив її. Парк «Золоті ворота» був укритий туманом грудневого холодного місяця.
  Ерін була тим прихованим мотивом, щодо якого Еппс мав рацію підозрювати.
  Рорк усе ще вважав, що Ерін така ж хороша підозрювана, як і будь-хто, у серії вбивств сутенера та Джона під час ув’язнення Кари та після вбивств Санта-Муерте. Якщо Андреа Джанові була однією з божевільних незавершених кінців справи, то Ерін була іншою.
  Ерін була на місці події. Вона пережила сексуальне насильство. І у Рорка виникло неприємне відчуття, що молода жінка, можливо, пішла аж до вбивства, щоб створити свого роду брандмауер, щоб захистити Кару від судового переслідування.
  Його найкраще припущення полягало в тому, що зникнення Ерін було якось пов’язане з Бітч. Що вона зараз працює з ними.
  І йому спало на думку, що сурогат Джанові, той, хто використав її посвідчення (і якого, як він був упевнений, Джанові знав, цілком можливо, що її надіслав), і Ерін Макнеллі були єдиними двома людьми, які відвідували Кару у в’язниці.
  Чи можуть ці дві жінки бути пов’язані?
  Усі ці настирливі незавершені справи. А Санта-Муерте, ким би вона не була, досі на волі з тієї ночі.
  Тож так, він їхав до Сан-Дієго, щоб перевірити суд над Мортоном. Але безсумнівно, Ерін думала про нього.
  Якби справжнє завдання полягало в тому, щоб вистежити Суку, Ерін могла б бути шляхом. Він просто не був упевнений, що хоче знати.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ двадцять шостий
  Сна екрані кур’єра, щоб прийняти букет, набризкує коралові троянди. Чоловік дивиться поверх її столу й дає їй багатозначну посмішку, повертаючись, щоб піти. «Гарного вам».
  Якби Сінгх мала звичку червоніти, її щоки були б кольору троянд. Це не єдина квіткова композиція на її зазвичай незайманому столі. Її робоче місце переповнене квітами, подарунковими коробками. Аромат оточує її.
  День Святого Валентина. Це не свято, з яким вона виросла або до якого справді прив’язана. Проте замість його присутності Деміен взяв на себе зобов’язання обсипати її подарунками.
  Щогодини, щогодини, доставлявся інший подарунок. Мілагро дзеркальна, у формі палаючого серця. Офорт Ремедіоса Варо, її улюбленого сюрреаліста. Статуя богині Сарасваті для її колекції. Книга суфійської поезії. Приголомшливе намисто. Інші предмети. . . непридатні для публічного показу.
  Її темний настрій з ранку розчинився в приємному серпанку, м'яко еротичному. Весь день був типово екстравагантним жест від Еппса, який, як вона підозрює, частково відчуває провину за те, що не був з нею протягом дня. Але вона також знає, до чого все це веде.
  Вона не сумнівається, що Демієн - партнер її серця.
  У своїй духовній практиці вона знайома з концепцією астральних тіл. Що в сексуальному союзі, в більш глибоких стосунках, аури обох партнерів поєднуються в одну сутність, тобто пару. Вона відчула, як її власна астральна сила поєднується з Еппсовою. І вона знає, що це правильно і добре.
  І вона була безмежно вдячна, що він розуміє її страх і гнів після виборів. Як афроамериканець, він добре знає ці почуття. Є речі, які не потрібно озвучувати між ними. Вони розуміють, у якій небезпеці знаходиться країна.
  Це ніколи не зникло — расизм, женоненависництво, невблаганна влада патріархату.
  Але тепер він має повний, безперешкодний голос. Він стає швидше, ніж вона могла собі уявити, у десятках, сотнях малих і великих способів, законом країни.
  Їм пощастило жити в одному з найліберальніших міст країни, навіть у світі. І все ж вони обговорювали звільнення з роботи.
  Мати чоловіка, партнера, споріднену душу, який розуміє кожен душевний біль часу, який відчуває жах кожного нового оголошення, який готовий підтримати будь-який крок, який вона вважає за необхідне зробити, — це має бути даністю. Натомість вона знає, що це розкіш, яку мало хто з жінок коли-небудь дізнається. З Демієном вона в безпеці, її люблять, плекають, підтримують — тілом, розумом і душею. Це благодать.
  І все одно вона відчула, що відривається від нього. Приховуючи глибину своєї тривоги. Вона постійно почувається на межі вибуху, що може будь-якої миті розлетітися на шматки, які більше ніколи не зібрати навіть у копію людської істоти. Іноді її охоплює відчуття бажання здерти з себе шкіру. Внутрішній тиск, який вона змушує бігти, бігти якомога далі, — це те, чого вона не може передати навіть Еппсу.
  Сьогодні через його вдумливість, цей вилив прихильності вона отримала відстрочку. Її не мучили постійний страх, раптові хвилі паніки у випадкові моменти, щоразу, коли пригадується нова реальність.
  Але навіть коли вона думає про це, на екрані блимає спливаюче вікно, яке вона запрограмувала сповіщати її про активність у певних темах на чоловічих форумах із певними ключовими словами.
  Вона оглядає офіс, щоб переконатися, що Рейнольдса ніде не видно, а потім дістає свій ноутбук, щоб увійти.
  А на форумі «Зґвалтування Кара Ліндстром» є новий допис із найстрашнішим ключовим словом із усіх.
  Приготуйте цю нагороду . Ми дивимося на суку. Знищити її сьогодні. Спостерігайте за цим простором.
  Серце Сінгха стискається. Вона швидко робить скріншот публікації, а потім уважно спостерігає за відповідями на форумі.
  Інші користувачі вже відповідають на пост, вимагаючи подробиць.
  Але не минуло й п’яти хвилин, як повідомлення раптово зникає.
  Ортіс, вона не сумнівається. Вона бачить, що він увійшов на форум під одним зі своїх псевдонімів.
  Цей плакат або плакати були неохайними. Нездатний протистояти кукуріканню.
  І ви кинулися на них за це, чи не так? Як тільки ви це побачили. Але не досить скоро.
  Вона відкидається від комп’ютера, почуваючись погано.
  Почалося.
  Хтось нажився. І Ортіс має намір заплатити цим монстрам, щоб вони доставили йому Кара Ліндстром.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ двадцять сьомий
  Внавколо неї спіралі, здуваючи товсті пластівці снігу. Насувалася хуртовина.
  Все біле. Пластівці осідають на її вії, засліплюючи її, коли вона спостерігає за наметом зі свого скельного кола над ним.
  Вона знає, що незабаром повинна знайти притулок. Скелі захищають від вітру, а її біла парка має арктичний рейтинг, але навряд чи достатньо, щоб вижити в таку погоду.
  Але вона залишається, бо знає, що сніг змусить мисливців повернутися до намету. Це не повинно бути довго.
  І навіть коли вона думає про це, вона бачить темну форму в білості.
  Об'ємна чоловіча фігура та впізнаваний силует гвинтівки.
  Гвинтівка.
  Вона ненавидить зброю.
  Але зброя робить чоловіків зухвалими. Зброя змушує їх думати, що вони тримають усі карти. Вона може дістати його, якщо він один.
  Де інший?
   Вона оглядає край, шукаючи в засніженому околицях будь-які ознаки камуфляжу. Не найрозумніший одяг для погоди — мисливця було легко помітити на чистій білизні.
  Другого мисливця не видно. А цей зараз так близько. . . вона може більше ніколи не матиме такої нагоди.
  Її очі шукають землю, і вона бачить те, що їй потрібно. Вона нахиляється, хапає круглий камінь, більший за бейсбольний м’яч, бере його в руку. Добрих два фунти смертоносної сили. Вона націлилася на мисливця. . . вдих, видих, зосередження. Коли він нахилений у правильному напрямку, вона збирає силу своєї ненависті й кидає камінь йому в голову.
  Це вдаряє по ньому з нудотним хрускотом, хитається. Не нокаутуючий удар, але він ошелешений. Він відновлює рівновагу, прикладає руку до скроні. Його пальці червоніють.
  Тепер він незграбно обертається по колу, оглядаючись навколо. І коли він до неї спиною, вона використовує цей момент дезорієнтації, щоб кинутися з каменепаду й кинутися на нього. Зарядка його повна. Згорнувшись калачиком і вдарившись йому в спину, збиваючи його з ніг, обличчям у сніг, усією вагою свого тіла на ньому. Вона відчуває хворобливий, здригаючий вплив його падіння.
  А вона на ньому, підіймається йому на спину, щоб міцно сісти йому на хребет, притискаючи його руки своєю вагою, затиснувши під собою його гвинтівку. Вона впивається колінами в його хребет, обіймає руками його шию, тримаючи його обличчя в снігу, знаходячи хватку, щоб повернути йому голову, стиснути його шию...
  У білості перед собою вона бачить блакитно-рожеву нитку світла.
  Потім вона підстрибує на одну ногу в повітря, летячи назад. . . коли її в груди влучили подвійні колючі дротики, що посилюють п’ятдесят тисяч вольт сильного болю.
  Електрика пронизує її, ніби хтось риється всередині її тіла, щоб розчепити її м’язи виделкою.
  Усе її тіло здригається від м’язових спазмів, і на ривчасті, розпечені до білого секунди лише біль.
   Через п’ять болісних секунд біль зник.
  Те, що залишилося, набагато жахливіше. Повна нервово-м'язова непрацездатність.
  Вона знає, що її вдарили. Через дезорієнтацію вона змушує себе думати. Вона повинна встати. Їй доводиться змусити себе рухатися, перш ніж вони зможуть до неї дістатися.
  Вставай.
  Але її тіло не слухається команди.
  Вона чує хрускіт важких кроків по льоду.
  Буквально в декількох метрах від неї мисливець, який підстрелив її, нахиляється, щоб допомогти поваленому товаришу підвестися.
  Тоді чоботи навмисне плюхають сніг і зупиняються біля неї. Нагорі вимальовується темна постать, коли він зловтішається.
  «Ну, дивіться сюди. Ми отримали собі найкращу суку».
  Вона відчуває пальці у своєму волоссі, а її голову піднімають. Він штовхає її тильною стороною, завдаючи сильного удару по щелепі.
  «Тепер спокійно», — каже інший. «Неушкоджений», — сказав чоловік.
  Мисливець міцніше стискає її волосся, вдивляється в обличчя. «Просто означає, що ми повинні прибрати за собою. Давайте віднесемо її до намету».
  Кара відчуває сліпучу лють і використовує всю свою волю. Цього не станеться. Не поки вона дихає.
  А потім жахливий тріск, наче світ розколюється. . .
  І вона падає.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ двадцять восьмий
  РОурк прокинувся від удару серця, а тіло закрутилося від відчуття нестерпної нудоти.
  Падіння . . .
  Він сів прямо, оглядаючись навколо. Він сидів у потязі, що м’яко гойдався, в оточенні пасажирів. Жінка з маленьким хлопчиком нишком глянула на нього з сусіднього сидіння, і він міг тільки сподіватися, що не кричав уві сні.
  Йому довелося робити глибокі, повільні вдихи, щоб вгамувати нудоту.
  Заколисування? Або це було щось із тривожного сну?
  Він нічого не міг згадати. . . коли він закрив очі, була лише біла.
  Коли запаморочення минуло, він подивився у вікно. Поїзд якраз ковзав повз гавань Сан-Дієго, де знаходиться діючий військово-морський флот.
  Майже там.
  Рорк сидів нерухомо, охоплений тривогою, яку він не міг описати. Але потім він підвівся, щоб зібрати свою нічну сумку.
   Нова будівля центрального суду Сан-Дієго на Юніон-стріт була високою, повністю сучасною, прямокутною будівлею з білого бетону, що обрамляла металеві панелі, схожі на вітрила, які вловлювали мінливе сонячне світло.
  Кілька десятків протестувальників вишикувалися біля сходів будівлі, піднімаючи плакати.
  Гвалтівники ЗАСЛУЖУЮТЬ ТЮРМУ
  НІ СПРАВЕДЛИВОСТІ, НІ МИРУ
  І деякі ще більш гострі:
  СУДДЯ БЛЕКВЕЛЛ: УВЕСЬ СВІТ ДИВИТЬСЯ
  Багато протестувальників носили тепер уже всюдисущі рожеві в’язані капелюхи. Ідея, яка в теорії здавалася химерною і безглуздою, виявилася геніальним ходом, жіночим прапором нового опору. Рожевий відтінок був безпомилково жіночним. Це був символ згуртування для п'ятдесяти одного відсотка населення США. Більшість, яка вже не спить.
  Тож Яновий мав рацію в одному: цей процес був на радарі.
  У вестибюлі Рорк пройшов перевірку безпеки, яка включала відмову від мобільного телефону.
  Як виявилося, йому вдалося встигнути принаймні на частину головної події — дачі свідчень обвинуваченого.
  Нагорі він сів у залі суду й побачив білого чоловіка середнього віку в мантії на лаві та чисто остриженого молодого білого чоловіка на місці для свідків.
  Тейлора Мортона можна було витягти з того самого шаблону, що й молодих людей із дому KAT. Стрижка Мортона, його костюм, взуття, його статура — все це свідчило про те, що його батьки могли дозволити собі більше, ніж купити справедливість. Заможна пара в першому ряду, ймовірно, була батьками, які стояли попереду й підтримували свого хлопчика.
   Захист говорив спокійно. «Містер Мортоне, ви засвідчили, що випивали тієї ночі.
  «Так, сер».
  «Чи могли б ви пояснити суду звички ваших товаришів по команді пити?»
  Прокурор встала на ноги. «Заперечення, ваша честь. Нерелевантно».
  «Переходить до стану розуму, ваша честь», — заперечив адвокат захисту.
  — Я дозволю, — сказав Блеквелл.
  — слухняно відповів Мортон. «Команда не встановлює обмежень на вживання алкоголю. Здавалося, що це просто бути частиною сім’ї».
  «Можете описати типову поведінку команди на вечірках?
  «Ваша честь...»
  «Скасовано».
  «Я незліченну кількість разів був свідком того, як хлопці, на яких я дивився, ходили на вечірки, зустрічалися з дівчатами та брали з собою дівчат, з якими щойно познайомилися. Дівчата завжди поверталися додому, щоб підтримувати вечірку».
  Рорк відчув презирство. Неможливо не побачити, куди це йде. «Я був п’яний, вона була п’яна, усі були п’яні, ми всі це зробили, усі це роблять».
  Крізь стукіт у голові він намагався вислухати свідчення. Мортон познайомився з позивачем у барі. Вони танцювали. Вона, очевидно, була в цьому. Вони цілувалися. Стало важче, і вона захотіла піти «кудись приватне». Це все була її ідея, звичайно. Він запропонував свою кімнату, і вони пішли разом. У його кімнаті вони почали сваритися.
  Він стверджував, що просив і отримав усну згоду. Він наполягав на тому, що позивач перебував у повній свідомості та чуйно реагував протягом усієї «зустрічі». Вона стогнала, вона обняла його руками. Жодного разу він не думав, що вона добровільно бере участь. Він був абсолютно шокований, коли наступного дня прибула поліція, щоб заарештувати його.
  Якщо послухати його, можна подумати, що він щойно з ферми, спокушений, а потім звинувачений світською та хижою жінкою. Але це не повинно було мати сенсу. Бо, зрештою, це було його слово проти її. Все, що йому потрібно було зробити, це встановити обґрунтовані сумніви. Заперечувати, заперечувати, заперечувати.
  І це спрацювало. Навіть коли суд присяжних визнав винним, не було жодної гарантії розумного вироку.
  Тому що тридцять років тому цим суддею був цей хлопець. Був схожий на нього, мав таких самих батьків, ходив у таку ж школу, належав до того самого братства.
  Якби Рорк відчував гнів, то як би було бути однією з цих молодих жінок?
  Не дивно, що вони взяли справу у свої руки. Не дивно, що Сука вивела свої протести на вулиці. Будь-що, щоб привернути увагу до повторюваної, триваючої несправедливості, яка посилає те саме повідомлення знову і знову.
  Ці дев’яносто вісім відсотків часу, ви можете зґвалтувати і піти з рук.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ двадцять дев'ятий
  Твін решту дня готувався.
  Джейд проводила розвідку, обдумуючи свою стратегію. Денний одяг UCSB був повсякденним. Але вечірки були розпусниками. У цьому й була вся суть. Судячи з листівок, які вона бачила, з публікацій в Instagram, Facebook і Twitter, які вона переглядала, це мала бути повна вечірка нижньої білизни. Валентина Брати та Хос.
  так Оригінал.
  Коли Кріс і Джейд гуляли Loop раніше того дня, вони проходили повз магазин для вечірок з одними з найрозпусніших костюмів, які Джейд коли-небудь бачила, і це говорило багато про що.
  Магазин для вечірок був заповнений дівчатами жіночого клубу, що робили покупки для великої ночі, хихікали та гралися з обладнанням для фетишів, яким вони не мали жодного уявлення про використання. Рожеве пір'я на паличці. Пристрій для верхової їзди, який може підійти на My Little Pony. . . або єдиноріг.
  Як будь-який хлопець хоче, щоб його лоскотали рожевими пір’їнками або злегка шльонули підробленим стрижкою для верхової їзди.
   Те небагато, що знали студенти, вони почерпнули з порно. Агресивні хочуть трахнути вас в дупу, а потім в рот. Тих неагресивних, ви можете просто схопити їх за яйця та просунути палець їм у дупу, щоб усе якнайшвидше закінчилося. Бам, бац, наступний клієнт.
  Вона спостерігала, як діснеївські принцеси-слеш-повії переходять до нижньої білизни, і відчула хвилю презирства.
  Валентина, хтось зрозумів це правильно. Переодягаються під гвалтівників. Наскільки ти міг стати дурним?
  Чим більше вона думала про це, тим більше їй здавалося, що Кріс мав правильну ідею. Поголена голова, гендерно нейтральний одяг. . .
  Навіщо комусь грати в цю гру про ляльку Барбі? Безсумнівно, це лайно добре підходить для костюма. Але насправді? Це найбільша пастка, яку будь-коли винайшли.
  Вона була на межі того, щоб вийти з магазину. Але потім вона помітила блискучу маленьку цифру, яка цілком підійде.
  Ах так.
  Вона могла б повеселитися цим.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ тридцятий
  Джяк тільки Рорк відчув, що має вийти із зали суду, перш ніж вдарити когось кулаком, суддя оголосив перерву.
  «Цей суд буде на перерві до вівторка».
  Коли Рорк стояв з рештою глядачів, він зрозумів, що це початок вихідних.
  Він вийшов із натовпом із будівлі суду в сутінки центру міста, кипіли від напруги.
  Молоді жінки по всій країні подали сотні позовів у студентських містечках саме через жалюгідні шанси коли-небудь домогтися справедливості від судової системи. І тепер міністр освіти може вирішити їх усіх скинути. А суддя з історією Блеквелла міг би вирішувати справи у вищому суді країни.
  У Рорка все ще було відчуття, що Джанові грає його. Але Джанові, і Сінгх, і якщо на те пішло, Рейнольдс — усі вони мали рацію. Звісно, Сука стежила за будь-якою кількістю гарячих точок у штаті та по всій країні та мобілізувалася для чергового протесту чи ескалації дій. Війна почалася.
   Він зупинився на тротуарі, щоб зорієнтуватися, і зрозумів, що опинився прямо на межі знаменитого Кварталу газових ліхтарів Сан-Дієго, колишнього будинку салонів, гральних залів і борделей. Його було перетворено на космополітичний ігровий майданчик з історичними вікторіанськими будівлями, які переповнені сучасними хмарочосами, ресторанами знаменитостей, крафтовими пивоварнями, бурхливими нічними клубами та культурою вуличних ярмарків.
  Він вимкнув свій телефон, коли залишив його охороні в будівлі суду. Зараз він потягнувся до нього, перегорнув його і переглянув кілька повідомлень, усі від Сінгха.
  Він миттєво напружився і вдарив по першому.
  Записаний голос Сінгха також був напруженим. «Я не знав, чи варто . . .” Здавалося, вона ретельно підбирала слова. «Якщо я повинен вас цим потурбувати. Але я спостерігав за онлайн-акаунтами детектива Ортіса, за його діяльністю на форумах із захисту прав чоловіків. Особливо теми Кара Ліндстром».
  Його вдарив поштовх адреналіну та хвилювання. Він навіть не відтворив повідомлення, перш ніж набрати їй номер. «Я щойно отримав ваше повідомлення. Що відбувається?»
  «Я вірю, що щось відбувається, поки ми говоримо».
  Його горло було сухим, як пил. «Скажи мені».
  «Ви знаєте, що Ортіс запропонував винагороду за інформацію про місцеперебування Ліндстрома. Сьогодні на тому форумі була публікація..."
  «Надішліть», — напружено сказав Рорк.
  «Я надсилаю».
  Рорк натиснув на електронний лист. Коротке повідомлення перетворило його кров на лід.
  Приготуйте цю нагороду. Ми дивимося на суку. Знищити її сьогодні. Спостерігайте за цим простором.
  Знищити її сьогодні.
  Чи була Кара захоплена?
   За типом покидьків, які писали на тих форумах? Такий, який відповість на пропозицію винагороди? Він похолодів від страху за неї.
  «Звідки це взялося?» — запитав він уголос, намагаючись зберегти нейтральний голос.
  «Шефе, я над цим працюю. Ортіс публікує з певним рівнем шифрування. Так само — люди — з якими він спілкується. Мені ще не вдалося відстежити походження повідомлення».
  Рорк мовчав, борючись із собою.
  «Начальник?» У голосі Сінгха звучала тривога.
  «Я тут».
  Він відчував її присутність на іншому кінці зв’язку. Спокійно, в очікуванні.
  Його думки бігли, вийшли з-під контролю. Він міг дістатися до Палм-Дезерта, дому Ортіса, за дві години.
  «Ви будете . . . стежити за Ортісом на форумах?» — запитав він її крізь пересохле горло.
  «Звичайно», — лагідно сказала вона.
  Він не сказав, куди їде. Він був упевнений, що вона знає.
  Він відключився від Сінгха, а потім використав свій телефон, щоб знайти найближчу компанію з прокату автомобілів. За кілька кварталів був один.
  Він різко повернувся, щоб піти в цьому напрямку.
  І побачив спалах знайомого обличчя, коли хтось швидко пірнув у двері. Швидко, але недостатньо швидко.
  За ним стежили.
  OceanofPDF.com
  
  Глава тридцять перша
  Сingh відключається і сидить. Вона відчуває легку нудоту і розуміє, що це почуття співчуття, викликане рівнем болю в голосі Рорка.
  Вона дивиться через свій стіл на квіти, усі подарунки від Еппса.
  Її власне щастя змушує її боліти через болісну, нерозв’язну дилему Рорка. Любити — і вона не сумнівається, що це любов, хоча вона ніколи не скаже цього вголос — когось такого трагічного і смертоносного... . . знати, що немає місця на землі, немає місця навіть у його власній свідомості, яке дозволило б колись завершитися. . .
  Турбуватися про когось так, як вона знає, що він піклується про Ліндстрома, незважаючи ні на що, і бути безпорадною перед лицем небезпеки, яка загрожує життю цієї людини. . .
  Це нестерпно споглядати.
  Вона дивиться на список подарунків Еппса, кожен із яких достатньо продуманий, щоб стояти сам по собі.
  Це дає їй необхідний щит, щоб повернутися до вигрібної ями форумів.
  Якщо там є підказка про місцезнаходження Ліндстрома, вона її знайде.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ тридцять другий
  РОрк звернув на тротуар і продовжив крок, повз танцюристів і продавців з відрами червоних троянд і повітряних кульок у формі серця, і він дивився на вітрини, наче роздивлявся вітрини.
  У склі відбивалася вулиця й тротуар позаду нього. Він йшов повільніше, дивлячись у вікна, шукаючи відображення в пошуках переслідувача.
  Вікна за вікнами були прикрашені трояндами, мереживними сердечками та нижньою білизною. І нарешті копійка впала. Це був день Святого Валентина. Він навіть не помітив дати.
  Він змусив відволіктися від короткого, болісного спогаду про Рейчел…
  А потім він помітив її, привид у склі.
  Ерін.
  Вона все ще була надто худа, її оливкова шкіра натягувалася на високі вилиці, її волосся тепер було зістрижене в крислату шапку. Але востаннє, коли він бачив її, вона перебувала в саморуйнівному стані, ошелешена, суїцидально налаштована. Тепер вона була набагато згуртованішою, різкою, зосередженою, цілеспрямованою.
   Він зупинився перед найближчим магазином, вдивляючись у вітрину. . .
  А потім він розвернувся на каблуках і попрямував тротуаром до неї.
  Цього разу вона не змогла пірнути в двері. Він побачив, як на її обличчі швидко промайнув розгублений вираз, який негайно змінився вимушеним виразом задоволення. Вона пішла до нього.
  «Агент Рорк. Це ти, — сказала вона, зупиняючись перед ним.
  «Ви стежили за мною», — коротко сказав він.
  «Так, мені здалося, що я бачив, як ви виходите з будівлі суду. Я не був впевнений».
  До її честі, у неї була готова гарна обкладинка. Він їй не повірив. Скільки повідомлень він залишив після того, як вона зникла? Вона могла передзвонити йому будь-коли.
  «Ерін, я намагався знайти тебе…» Він ледь не сказав «місяці», але правда в тому, що минуло не більше шести тижнів. Він раптом відчув себе старим. «Я подзвонив вам додому, поговорив з вашим сусідом по кімнаті. Подзвонив вашому братові в Японію».
  «Минулого місяця. . . був поганий час, — сказала вона навскоси. «Були деякі речі, які я опрацьовував. Тепер уже краще. Ось чому я намагався тебе зловити. Я хотів подякувати тобі за те, що ти подбав про мене тієї ночі...
  Більше брехні. Можливо, Яновий дав їй знати, що спускається, і послав її знайти його, стежити за ним. Але він не встиг на це. Більше ні.
  «Мені потрібно передати Карі повідомлення», — сказав він поверх неї.
  Це підняло її. Вона насторожено відповіла. «Ми не спілкуємося. Я не бачив її з тюрми...
  Він проігнорував це. «Ви повинні сказати їй, що вона в небезпеці. Є поліцейський детектив на ім'я Ортіс. З Палм-Дезерта».
  Її обличчя затихло. «Я пам'ятаю Ортіса».
  Це його здивувало. Ерін було... скільки років було, коли Ортіс почав переслідувати Кару? Навіть не десять.
  «Що ти пам'ятаєш?»
  «Він приходив до нас додому, коли в гостях була Кара. Ставлячи запитання. . .”
  «Він все ще йде за нею».
  Він розповів їй, коротко. Про форум «Зґвалтування Кара Ліндстром». Баунті.
  Ерін помітно зблідла, коли він говорив. «Добре», — вибухово сказала вона, і він замовк. «Добре, я розумію».
  «Я не знаю, чи вони серйозні», — почав він.
  «Ти ні?» — кинулася вона йому у відповідь. «Справді?»
  «Тоді ви захочете зв’язатися з нею».
  «Я ж казав тобі, ми не…»
  Він знову перебив її. «Кара вкрала мій телефон». Він непрохано подумав про ніч на пляжі в Санта-Крус. Про те, як вона отримала від нього телефон. Він змусив себе відійти від думок. «Я вірю, що вона все ще має це, не з собою, але десь там. Я не відключив номер. Якщо ви залишите повідомлення, вона може його отримати».
  Він виловив одну зі своїх старих візитних карток і простягнув її їй. Ерін подивилася на нього, не беручи.
  ти не дзвониш?» — багатозначно запитала вона.
  «Я маю».
  Він мав. Він пробував. Відповіді, звичайно, ніколи не було. Але лінія була живою. Це було його знайоме повідомлення на поштову скриньку.
  Її обличчя було бурхливим, конфліктним. «Чому я не повинен думати, що ця лінія прослуховується?»
  «Це не так».
  Вона нервувала дедалі більше. «Однак це не те, що я коли-небудь дізнаюся, чи не так?»
  «Мабуть, ні. але. Все одно візьміть. Будь ласка Хтось повинен її попередити. Хтось, якому вона може довіряти».
  Вона взяла картку, стала, тримаючи її. Вона раптом здалася дуже молодою.
  Він торкнувся її руки. «Мені потрібно йти. Бережи себе, Ерін».
  OceanofPDF.com
  
   Розділ тридцять третій
  БУвійшовши в квартиру, Джейд знайшла Кріса за кухонним столом, який нервово палив сигарети з відкритою пляшкою горілки перед нею.
  «Чи зрозумів?»
  Кріс розкрила руку й показала вісімку, білий мішечок.
  Кришталева мужність.
  «Ось про що я говорю», — пробурмотіла Джейд.
  Кріс стрибнув на удар, а не на метамфетамін. Джейд була потрібна ясність, яку їй дав би кока-кола.
  Вона нарізала порошок на шматку скла, і вони зробили кілька ліній, перш ніж Джейд пішла одягатися. Минуло майже два місяці з тих пір, як вона кайфувала, і вибух відніс їй маківку.
  Це змусило одягнутися як один довгий оргазм, дражливе ковзання шовку по її голій шкірі.
  Здавалося, вона давно не одягалася, щоб вийти на вулицю. Відчуття було гаряче до білого.
  Потім вона побачила тінь у дзеркалі. Він стояв позаду неї.
   Денні.
  Ці довгі чорні дреди, шкіряні штани на стегнах, куртка в стилі стімпанк.
  Він подивився в дзеркало, посміхнувся, прошепотів: «Тобі це подобається? Як добре, крихітко?»
  Вона обернулася, її серце прискорювалося.
  Огодохгодохох. Це був не сон. Він був там .
  Він підморгнув їй. «Оце та гаряча мама, яку я люблю бачити. Та моя дівчина. Де ти був, крихітко?»
  Він клацнув пальцями, як собака. «Ходи зараз до тата». Він тихенько свиснув.
  «Ні. . .” — пробурмотіла вона.
  А потім його не стало.
  Вона спіткнулася на занадто високих підборах, важко сіла на ліжко, серце її щемало.
  нічого нічого Ніколи там. Він мертвий.
  Вона змусила дихати сповільнено.
  Зараз я головний.
  Цього разу її ніхто не виштовхував. Цього разу вона працювала на себе. І вона збиралася завдати шкоди. Братський щур падав.
  Вона стояла.
  Коли вона вийшла зі спальні, вітальня/міні-кухня була густа від диму від сигарет, які Кріс палила.
  Кріс підняв очі. . . і її обличчя було безцінним. Повністю приголомшений.
  Джейд вибрала блискуче боді зі зміїною шкірою з блискучого зеленого, рожевого, фіолетового, сріблястого кольорів і великою кількістю вирізів у стилі «пікабу». Це був камуфляж: боді ідеально приховувало її татуювання. Кожен, хто подивиться на неї, побачить шкіру та блиск, а не мистецтво. Але це також був шикарний костюм. Вона зачесала волосся до голови блискучим гелем і намалювала обличчя світлою зеленню та фіолетовим і срібла. Блискучі підбори, що дають мені трахнути, зробили її ноги довжиною близько милі. Вона була схожа на екзотичну змію.
  Вона зробила повільну, ковзаючу повію перед Крісом, повернувшись для повного ефекту. «Так?»
  Кріс виглядав щиро приголомшеним. «Ви виглядаєте фантастично. Страшно здорово».
  Джейд зупинилася, щоб подивитися на себе в дзеркало. «Це допоможе зробити роботу». Вона підійшла до столу й подивилася на залишки кока-коли. «Де інший?»
  Кріс поліз у кишеню джинсів і витяг ще один пакетик із кількома таблетками.
  Джейд узяла пергаміновий пакет, витягла дві таблетки й почала їх роздавлювати.
  «Давайте почнемо цю вечірку».
  OceanofPDF.com
  
   Розділ тридцять четвертий
  Хголова пульсує. Її тіло пульсує. Навколо неї скелясті стіни, лід і сніг. Вона наполовину похована в ньому.
  Ніколи в житті вона не була такою холодною. Це надихає її, тому що вона знає, що на останніх стадіях замерзання до смерті ви відчуваєте тепло, а не холод. Ще є достатньо часу, щоб вижити.
  Вона вдихає, і біль пронизує її груди. Її ребра, думає вона. По її щоці тече кров. Вона тремтить, болить. Але вона жива. І вона може рухатися.
  Вона схиляє голову до сірого неба.
  Вона стоїть на виступі, дивлячись на прямовисну скельну стіну. Край скелі, де вона боролася з мисливцем, щонайменше тридцять футів над нею.
  Кам’яна плита, мабуть, відкололася і сповзла прямо вниз по скелі, поки не розбилася об уступ.
  Що означає. . .
  У поштовху рідкого вогню її пробиває адреналін, і вона сидить прямо.
  На відстані не більше десяти футів дві темні фігури втопилися в м’якому снігу. Два мисливці з нею на виступі.
  живий? Або мертвий?
  Її очі розширюються, і вона оглядає землю навколо себе. У білому снігу вона бачить темну форму, схожу на ліхтарик: електрошокер. Вона простягає до нього руку. . . агонія пронизує їй груди.
  Надто далеко.
  Але вона тремтячою рукою тягнеться до свого черевика й береться за ручку ножа, який там сховала.
  Вона повзе крізь сніг до першої фігури, борючись із вогнем у грудях. Вона піднімає ніж і встромляє його в горло мисливця, відчуваючи, як тепла кров тече по її тремтячим пальцям. Тепло, рух крові говорить їй.
  Живий. Ненадовго, але це означає інше...
  Вона відчуває, як якась рука хапає її за щиколотку, скидає з колін, тягне назад у сніг. Біль пронизує ребра. Вона викидається на другого мисливця, люто б'є йому обличчя.
  Він бурчить прокляття. Його рука б’є по снігу, шукаючи гвинтівку, яка впала на три-чотири фути від нього.
  «Сука. Ти сука. ти не можеш . . не можу . .”
  Вона може. Вона робить. Встромляє ножа йому в горло й дивиться, як тече кров, чорна на білому снігу.
  Вона хитаючись тягнеться й сідає на сніг між тілами, важко дихаючи. Адреналін гарячий до білого, збуджує, усуває її біль.
  Але коли її дихання сповільнюється і вона озирається на високі стіни скелі, правда долає її.
  Немає шляху з цього виступу.
  У ній виникає бажання вижити, інстинктивне НІ темряві, що штовхає її на ноги. Вона стоїть, погойдуючись на тремтячих ногах.
  Але потім вона робить паузу, оскільки інша думка з’являється крізь паніку.
  Замерзнути до смерті, зараз? Після всього?
   Відпустити боротьбу. Щоб назавжди бути вільним від цього. Віддатися каньйону, його невблаганній милості.
  Не більше.
  Ця думка наповнює її дивним спокоєм.
  Я воював. Я боровся так сильно, як будь-хто міг битися.
  Вона так втомилася. Так сильно втомився.
  Її ноги здригаються і згинаються під нею. Стоячи на колінах, вона дивиться на похмуру, позачасову, жахливу красу каньйону.
  так тут я готовий
  І тепер вона знову лежить у снігу. Вже не холодна, а м'яка, як ковдра. М'який, чистий, чистий. І сама здається.
  Її останні думки перед темрявою — про Рорка.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ тридцять п'ятий
  ХВін керував орендованою машиною, як маніяк, випалюючи дороги, відчуваючи, що мчить проти якогось невидимого годинника.
  У цій пустелі, так близько від місця, де Кара вбила свого першого чоловіка, він думав про дитину, якою вона була.
  П'ятирічного порізало чудовисько. Дванадцятирічна дівчина була засуджена до в'язниці за злочин, коли захищалася від двох хижаків. Чотирнадцятирічний підліток, який зіткнувся з серійним ґвалтівником і вбивцею, тому що жоден дорослий не усвідомлював настільки, щоб побачити монстра під їхнім носом.
  Її ніхто не захистив. І лише з цієї причини він не збирався дозволити цьому монстру взяти її в руки.
  Він поїхав назустріч місяцю, що сходить.
  Він знав, що Ортіс живе в Палм-Дезерті; він знав його адресу. Сінгх склав для нього досьє, коли Ортіс був підозрюваним у справі про серійне зґвалтування, до якої втягнули Рорка в пустелі.
  Він не знав, що Ортіс жив на полі для гольфу.
   У цьому районі їх було багато, але це не означало, що вони були доступні за зарплату законника. Це було дивно.
  Рорк зупинив свою орендовану машину на темній вулиці за розлогим ландшафтним комплексом.
  Охоронні ворота заблокували вхід.
  Можливо, це означає, що вам слід триматися подалі.
  Замість цього він увімкнув передачу, під’їхав до будки охоронця й кинув гаманцем на охоронця пенсійного віку. Він вклав у свій голос увесь авторитет Бюро. «Я тут, щоб поговорити з менеджером території».
  І коли охоронець потягнувся до телефону, він сказав: «Не треба».
  Охоронець вагався, але кивнув і підняв ворота. «На другому перехресті поверніть праворуч. Будинок менеджера в кінці справа».
  Рорк дотримувався вказівок і повернув на короткий квартал, а потім повернувся назад, щоб знайти адресу Ортіса, квартиру у двоповерховому триплексі. Він припаркувався на відстані, виключивши фари, і оглянув передню частину будівлі. У навісі стояв позашляховик з номером Ортіса.
  Ортіс був удома.
  А тепер що?
  У голові Рорка промайнули божевільні сценарії. Підійшли до будинку, вимагали зайти, схопили чоловіка. . .
  і що? Що він насправді міг зробити ?
  Заарештувати його за незаконно отримані та неоднозначні пости в Інтернеті?
  Вибити його до живого?
  Якби Рорк не поспішав, тут могла б бути справа. Викрадення та транспортування через межі штату з метою сексу. Безрозсудна загроза. Усі вони були злочинами, які підпадали під юрисдикцію ФБР. Проте жертва, про яку йдеться, також була втікачем. Втікач, який більше не був його справою.
  Він намагався заспокоїтися, думати.
   Це не те, що Кара насправді була там . Ортіс ніколи не привів би заручників у свій дім.
  А на плакаті було лише написано: «Ми дивимося на неї . »
  Але це було кілька годин тому.
  Вони вже впіймали її?
  Він вимкнув двигун, вийшов з машини на сухе повітря пустелі. Він тримався тіні, коли рухався збоку триплексу до траси. Він не був великим гравцем у гольф, але знав, як влаштовані ці гольф-спільноти. Будинки підступили до зелені. І люди платили за краєвид, а це означало стіни з вікнами та скляні двері.
  Він залишився поряд із будівлею та вийшов, щоб побачити, що це таке.
  Розлогий фарватер був м’яко, яскраво освітлений, упорядкований величезними старими перцевими деревами. Трав'янисті пагорби та піщані пастки були доглянуті до досконалості.
  І справді, усі три квартири мали невеликі внутрішні дворики зі стінами заввишки до пояса, які відокремлювали їх від поля для гольфу. Як він і сподівався, квартира мала розсувні скляні двері, призначені для безперешкодного огляду зелені.
  Але цей погляд був двостороннім. Кімнати в квартирі Ортіса були темні, але Рорк бачив згорблену тінь, яка сиділа за столом в обідній зоні між маленькою відкритою кухнею та вітальнею.
  Ортіс нахилився до клавіатури, шия й спина були напружені, він люто друкував. Рорк упіймав спалах обличчя Ортіса, освітленого світлом екрана його комп’ютера.
  Дивлячись на нього, Рорк відчув деяке полегшення. Він був там, він був один. Кара була в безпеці від нього, принаймні поки що.
  «Ми дивимося на суку. Слідкуйте за цим простором».
  Чи планувалася якась засідка? Вони зняли її прямо зараз?
  До чого її доставити?
  Але Рорк знав. Назви форумів сказали все.
  Він зустрівся з Ортісом, зіткнувся з його ірраціональним гнівом, побачив зблизька його одержиму лють через те, що Кара все ще вільна. Блюзнірство жінки, яка вбиває чоловіків, вбиває чоловіків з причини, звело його з розуму. Форуми довели, що таких людей як він багато.
  Профіль онлайн-тролів був жахливим. Психологи виявили високі рівні всіх чотирьох рис так званої «темної тетради»: нарцисизму, макіавеллізму, психопатії та садизму. І чим більше ці чоловіки вдавалися своїм садистським фантазіям в Інтернеті, тим більша ймовірність переходу межі від фантазії до практики. Якби об’єктом гніву Ортіс був журналіст чи політик, Ортіс залучив би цих однодумців, щоб тролити, стежити, переслідувати її, погрожувати, щоб вона замовкла. Але у Кара не було ні адреси, ні присутності в Інтернеті. Вона була несприйнятлива до звичайних психічних тортур тролінгу. Тож Ортіс мав плани справжніх фізичних тортур.
  Поки Рорк спостерігав, як Ортіс друкує, його кишки закрутилися. Чи він навіть зараз організовував «доставку» Кари?
  Його огида й лють наростали, аж поки він не злякався, що перетне межу, силоміць увійде в будинок, заподіє всі види злочинної шкоди. Він відвернувся від скляних дверей, акваріума бруду, і пішов у темряву поля для гольфу.
  Він зупинився під тінистим листям перцевого дерева і перевів подих, спробував заспокоїти свої думки, що мчали.
  Пам’ятайте, що Сінгх теж стежить за Ортісом. Якщо є спосіб перехопити повідомлення, вона його знайде.
  Але все, що він міг думати, це...
  Недостатньо.
  Тож під пір’ястими тінями дерева він підняв слухавку, щоб зателефонувати Карі Ліндстром, масовій вбивці, об’єкту безлічі переслідувань.
  Він не представився. Він був упевнений, що йому не доведеться. І він не назвав її імені, хоча це заповнювало його думку, коли він слухав власне привітання голосової пошти на іншому кінці.
  Тоді він заговорив.
  «Де б ти не був, тобі потрібно вийти. За тобою йдуть люди. . .” Він ледве міг ковтати через стискання в горлі. «Будь ласка, дайте мені знати, що з вами все гаразд».
  Він відключився, перш ніж у нього виникла спокуса сказати більше.
  Майже відразу ж задзвонив телефон. Він дивився на нього, якусь мить не дихаючи, нездатний поворухнутися.
  Це не могло. . . чи могло це? Цього не могло бути.
  Він підняв трубку. . . і побачив ім’я Сінгха на екрані.
  Він клацнув на її голос.
  «Я стежив за форумами. Відтоді мисливці більше не працювали в мережі».
  Разом із божевільним полегшенням Рорк відчув тяжкість власної невиправданої поведінки. «Я не хочу, щоб ти цього робив, я не прошу тебе робити це, Сінгх. Я не хочу, щоб ти робив щось, що, як ти відчуваєш, — поза межами».
  Настала тиша. Тоді вона заговорила. «Це питання далеко за межами загрози Ліндстрому. Детектив Ортіс — чинний офіцер правоохоронних органів, який бере участь у злочинній змові з метою підбурювання та/або вчинення зґвалтування, тортур і, цілком можливо, вбивства. Ми не знаємо, на кого ще він може мати намір націлитися. Він являє собою явну небезпеку для будь-якої кількості людей, можливо, для всіх, з ким він контактує. Він зловживає своєю посадою таким чином, що принижує всіх нас». Її голос, завжди такий спокійний, тремтів від сили гніву. «Ігнорувати цю загрозу було б невиправданим. Вкрай важливо, щоб він був притягнутий до відповідальності, перш ніж він зможе заподіяти будь-кому».
  Рорк зрозумів, що вона мала рацію, і відчув свіже почуття провини: він був настільки зосереджений на небезпеці для Кари, що йому не спало на думку, що з таким очевидним садистом, як Ортіс, інші жінки можуть бути в небезпеці.
   «Я в Палм-Дезерт», — зізнався він.
  «Звичайно», — тихо відповіла вона.
  Він уже збирався говорити, коли у вітальні Ортіса спалахнуло світло. Навіть здалеку Рорк бачив, як він схопив своє пальто й прямував у коридор до вхідних дверей.
  Рорк прошепотів Сінгху: «Я дивлюся на Ортіза. Він у русі».
  Він засунув телефон у кишеню і побіг до машини.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ тридцять шостий
  яsla Vista була в повному режимі вечірки. Вибухи лютували в кожному іншому будинку кварталу. Смуги червоних вогнів украшали подвір’я та внутрішні дворики разом із скупченнями повітряних кульок у формі серця, лазерних світлових променів, дзеркальних куль. Студенти та цивільні вишикувались уздовж тротуарів, сподіваючись пройти повз дворових охоронців у будинки.
  Джейд і Кріс продиралися крізь хаос на вулицях, пробиваючись крізь масу молодого людства до дому Тау. Земля під їхніми ногами загуркотіла, наче невеликий землетрус, з об’єднаною силою десятків звукових систем, бас на максимумі.
  Костюм Джейд зі зміїної шкіри добре ховався під легким пальто. Немає сенсу привертати до себе увагу, поки вона не опиниться всередині. Навряд чи хтось зверне на неї увагу в цьому хаосі. Тим паче, що більшість людей уже тупцювали п’яними.
  Що значно полегшило все це.
  Її погляд зосередився на комплексі чотирьох братських будинків.
  Dudebros охороняв кожну браму, з підкріпленими масами надії відвідувачів вечірки чекали в черзі. Процес сортування був навіть очевидним на відстані. Дівчата жіночого клубу в нижній білизні зайшли всередину після того, як довго дивилися. Хлопців групами більше двох відвертали.
  Коли вони підійшли до будинку, Кріс схопив Джейд за руку. Вона раптом побіліла, як простирадло, дихаючи поверхнево. «Почекай. Зачекайте. Ви не повинні. Можливо, нам варто просто повернутися».
  «У мене є це», — пробурмотіла Джейд. «Тримайся». Вона затягнула Кріса в тінь між двома будівлями. У напівтемряві вона повернулася спиною до вулиці й виловила з-поміж грудей табакерку на ланцюжку. Вона занурила ложку, нюхнула порошком, відчула поколювання. . .
  І відчуває себе підірваною в абсолютне теперішнє. Її очі сяють, коли вона витирає ніс.
  Ти готовий до мене, мудаку? Сьогодні твій нещасливий вечір.
  Вона скидає пальто й передає його Крісу. «Я напишу вам повідомлення».
  Потрапити на вечірку – це не так вже й багато. Вона одягнена як повія і неповнолітня, найбільша наживка для братів. Вона бачить, як охоронці пускають слини, коли вона підкрадається до воріт у своєму блискучому боді.
  Один із охоронців глузливо дивиться на неї, тиснучи червоне серце на її руці. Історія Кріс спалахує в її пам’яті: у неї на спині були набиті ці... Ks .
  Так, Джейд дещо знає про брендинг.
  Вона проходить повз охоронців, через широкі вхідні двері в хол. Вечірка неймовірно гучна. Стробоскопи сліплять. Стукіт динаміків схожий на стиснення в якомусь заводському м'ясорубці.
  У цій тисняві людства немає такого поняття, як ходьба. Замість цього вона дозволяє людській течії занести себе в темну кімнату, де пульсує техно, заповнену одягненими в нижню білизну студентами коледжу. Повійки жіночого клубу в блискітках Vicky's Secret, чуваки в Calvins, від яких тхне пивом і потом. Незважаючи на рівень її роздягнення, тут задушливо жарко.
   Хлопці кричать їй в обличчя, а вона лише посміхається. Вона нічого не чує через огидну електронну музику.
  На довгому столі виставлені бочки. Підлога вже мокра від розлитих напоїв і бог знає чого ще, так огидно, що ніхто не наважиться роззутися. Не тільки підлога, все вкрите якоюсь невідомою липкою рідиною. Вона знає, що ванна кімната буде гротескною — блювати в раковину і мочиться в душі.
  Вона дякує своїм щасливим зіркам, що вона під кайфом. Немає іншого способу, як це можна було б витримати. Ти мав би з’їхати з розуму, щоб думати, що це був хоч якийсь гарний час.
  Вона змушує свій розум відійти від убогості й змушує себе увійти в свою роль, рухаючи своїм тілом зі звивистістю змії. Вона бачить, як навколо неї опускаються щелепи, коли вона ковзає крізь натовп, споглядаючи навколо себе швидкими спалахами, коли лунає техно-музика, що стукає тілом.
  Навколо столу для пивного тенісу гойдається натовп.
  Дві дівчини веселяться на танцполі, а гурт братів записує їх на iPhone.
  Інша група хлопців вказує на молодшу дівчину та скандує: «Свіже. Свіжий. Свіже».
  Звичайно, люди пишуть повідомлення та роблять селфі, як божевільні. Тому що не має значення, добре ви проводите час чи ні, поки виглядає, що ви добре проводите час у Snapchat і Gram.
  Вона зазирає в іншу кімнату й бачить трьох дівчат із жіночого клубу, які крутяться на стіні — стоять на руках біля стіни й несамовито качають стегнами. Ще одна дівчина з жіночого клубу схилилася, руки вперлися в підлогу, шліфує свою дупу, коли хлопець із братства тисне її ззаду.
  Джейд знає, що вона впоралася ще гірше — набагато, набагато гірше, — але це видовище сповнює її огидою. Їй спадає на думку, що будь-який вид виступів для чоловіків, хлопців, довбань, як би ви їх не називали, приносить більше шкоди, ніж користі.
  Але вона не має часу на це роздумувати. У неї є робота.
  Вона набирає сили й рухається в натовп у головній кімнаті.
  Залишившись одна, вона миттєво стає мішенню. Що й суть. Вона відчуває брижі електрики, пробиваючись крізь натовп.
  Вона — блискуча змія серед усіх поганих ангелів Victoria's Secret. Чоловіки стежать за нею очима, а суперниці лютують за нею. Вона залишила їх усіх у пилу.
  Це набагато більше, ніж костюм.
  Адже вся тусовка набита дилетантами.
  Те, що Джейд знає, походить від великого досвіду, здобутого важкою працею. Вона знає головний секрет: що більшість людей — чоловіків і жінок — підводні. Чоловіки, які всі дурні — це ті мудаки, на яких вам слід остерігатися. Їй довелося мати справу з більш ніж її часткою з них. І більшість чоловіків такого типу можуть пускати це лайно лише на дітей, підлітків чи наркоманів. Але чоловікам, які перебувають на нижній шкалі, все, що вам потрібно зробити, це взяти на себе відповідальність. І ви можете взяти на себе контроль одним лише поглядом — поглядом, який говорить: «На колінах».
  Вона не знає, ким буде Тофер, домом чи суб. Але вона з нетерпінням чекає, щоб дізнатися. У будь-якому випадку вона готова до гри.
  Нарешті вона помітила його, коли він підійшов до довгого столу, щоб зіграти у фліп-кубок під схвальні вигуки деяких братів і більшості дівчат.
  Дві команди з трьох гравців займають свої місця на кожному кінці столу. За сигналом Тофер і головний гравець іншої команди піднімають повні чашки, п'ють пиво. Тофер першим дістається до дна, ставить свою порожню чашку обличчям догори на край столу та однією рукою перевертає чашку так, щоб вона впала обличчям донизу. Він вставляє чашку з першої спроби під бурхливі вітання, а наступний гравець у команді бере на себе команду, пхаючи свою чашку. . .
  правильно.
  Чи є на планеті дурніша гра?
  Але Джейд дивиться так, наче старий Тоф — найчарівніша річ на землі. Спостерігає за ним, доки він не відчує на собі її погляд і не повертається, щоб подивитися. Вона дозволяє йому зловити її погляд. Це ключ, дивитися прямо на них. Працює кожного разу.
  І він бачить її, добре.
   Вона профі. Давай гаряче, потім відвернись, прикинься, ніби захитаєшся, ніби не в її глибині.
  Вона бачить, як він починає хизуватися, трохи хизуватися. Голос голосніше, жести більше. Господи, як легко.
  Вона дивиться всю гру. Коли він перемагає, тому що, звичайно, він перемагає, натовп глузує та радіє.
  Вона намагається зникнути в натовпі, поки його друзі займаються тим, що роблять хлопці, бо коли вони втрачають шанс помацати один одного? Отже, коли він шукає її, а вона знає, що він це робить, її вже немає.
  Нехай він знайде її, думає, що він все контролює.
  Вона переходить до єдиної танцювальної кімнати, де не грає лайнова хаус-музика. Оглядає кімнату, вибирає своє місце. Стіл достатньо міцний, щоб витримати її вагу, притуливши до стіни, щоб вона була ще помітнішою.
  Так, підійде.
  Вона погойдується разом із парою хлопців, які намагаються вмовити її на підлогу, а потім бачить, як він заходить до кімнати. Робить вигляд, що не шукає її.
  Правильно, чувак. Ти просто продовжуєш це прикидати.
  І в ту ж секунду починається справжня хороша пісня.
  Мав бути.
  Вона встановлює зоровий контакт з King Frat Dude, тому немає жодних сумнівів, що вона робить це для нього. А потім вона підіймається до столу, усі її мерехтливі ноги, як риб’яча луска, і блискучі каблуки, які сяють, і починає це робити. Танці біля стіни. Об’ємні хвилі, брижі, звивисті.
  Вся кімната дивиться на неї, хлопці виють і радіють, дівчата димляться.
  Її руки по всьому собі, її шия, її сиськи, її стегна.
  О, він зараз дивиться.
  Її очі час або два торкаються його очей, даючи йому зрозуміти, для кого цей танець.
  Все для тебе, придурка.
   Коли пісня закінчується, вона закидає голову і притискається, розставивши ноги, до стіни.
  Уся кімната — ну, половина — вибухає вітаннями.
  Вона проводить його погляд через кімнату, потім простягає руки до двох хлопців під собою, і вони піднімають її вниз.
  Тофер підходить до неї, мовчазний, владний, натовп на танцювальному майданчику розступається за ним, наче він якийсь хлопець з братства Мойсей. Він зупиняється перед Джейд, дивлячись на неї вниз, і вони починають танцювати, не розмовляючи.
  Його руки повільно обертаються по її стегнах. Вона дивиться йому в очі, викликаючи його.
  Він нахиляється до неї, і вони рот до рота. Вона всмоктує його язик у свій рот, дає йому відчути смак кока-коли на своєму язику.
  «Ого. . .” він дихає і занурюється глибше. Вона відштовхує його, тримаючи одну руку за груди. . . потім просуває палець йому в рот, щоб він посмоктав.
  Лиже їй палець, лиже долоню, стогне від задоволення.
  Це не просто секс, це. Він щойно виявив, що вона занурила ніготь у порошок.
  «О, це те, про що я говорю», — муркоче він.
  «Хочеш ще?» вона кидає йому виклик, дозволяючи своєму тону передати шари значення. Він знову дивиться їй в очі.
  «Я хочу все».
  Вона проводить рукою по стегну до одного з вирізів боді. Окрім флакона на шиї, у неї є ще один, професійний маленький тюбик.
  Вона дістає його, непомітно блисне йому на долоні. «Знаєш десь тихе місце, де ми можемо поділитися цим?»
  OceanofPDF.com
  
  Розділ тридцять сьомий
  РОрк слідував за ним на орендованому автомобілі, поки Ортіс їхав у темряві на своєму великому позашляховику. Силует гірських хребтів Сан-Хасінто та Санта-Роза височів над ними, масивний і чорний на темно-блакитному небі, окресленому сріблом місяця.
  Ортіс проїхав однією з, здавалося б, нескінченних магістралей, паралельних горам, повз кілька полів для гольфу та торгових центрів, що будуються. Він звернув на бічну вулицю й зупинився на стоянці біля ресторану з миготливим неоновим кактусом під написом N OPAL .
  Рорк простоював на своїй орендованій машині біля стоянки, спостерігаючи, як Ортіс паркується біля передньої частини стоянки, потім вийшов і зайшов у ресторан.
  Лише тоді Рорк повернув на стоянку й припаркувався на місці, звідки відкривався вид на вхідні двері та позашляховик Ортіса.
  Він сидів у машині в темряві, хотів увійти.
  Він з кимось зустрічається? Це хтось уже там?
  Швидше за все, всередині вхідних дверей був би тамбур, де Рорк був би схований від відвідувачів у головній кімнаті. Він міг оглядати сцену, не будучи поміченим.
   Він потягнувся до дверної ручки...
  Почекай, шепотів інстинкт.
  Він сів на спинку сидіння. Повільно минали хвилини.
  Він якраз знову потягнувся до дверей, коли на майданчик під’їхала інша машина. Громіздкий Tahoe, який привернув увагу Рорка.
  Водій припаркувався біля краю стоянки, і з машини вийшов чоловік. Був одягнений у штани кольору хакі та спортивне пальто, товсте до середини, але він вийшов із автомобіля з владним настроєм «не шукай зі мною» й миттєво оглядав ділянку широким розмахом, розглядаючи оточення. Він зачинив за собою дверцята автомобіля, продовжуючи стежити за всім. І була безпомилкова відмінність — його правий лікоть залишався зігнутим і злегка притиснутим до тіла, приховуючи пістолет на поясі.
  Правоохоронні органи. Теперішній чи колишній, але так, цей хлопець поліцейський.
  Це той, з ким зустрічається Ортіс.
  Чоловік ішов до ресторану, прямою спиною, важким і впевненим кроком.
  Рорк чекав, поки він відчинить передні двері, щоб зникнути в ресторані. А потім вийшов із власної машини та пішов слідом.
  Біля входу в ресторан він затамував подих і відчинив двері, кинув швидкий погляд у вхід.
  Він мав рацію: там була зона очікування з кількома шкіряними лавками, стійкою касира та стійкою господині.
  Він зупинився біля стенду й потягнувся до меню на винос, а потім підійшов до стіни, вдаючи, що вивчає його. Схиливши голову над меню, він подивився вбік, оглядаючи арку в їдальню. Звичайно, Ортіс сидів у задній кабінці, а новий хлопець сидів навпроти нього. Вони вже були поглиблені розмовою, мова тіла Ортіса напружена та схвильована, поліцейський/колишній поліцейський захищався.
  Господиня пройшла повз Рорка, проводячи пару до їдальні. Поки вона була зайнята, він вийшов із вхідних дверей.
  На парковці він дістав свій телефон і підійшов, щоб сфотографувати машину та номерний знак нового хлопця. Він швидко перевірив вікна, щоб побачити, чи немає чогось викривленого на сидіннях або в отворах для сидінь, але машина була добре збережена, без будь-яких цікавих доказів.
  Рорк відвернувся й повернувся до свого орендованого автомобіля. Усередині він зателефонував Сінгху, щоб доповісти.
  «Мені потрібно, щоб ти перевірив тарілку на Chevy Tahoe». Він дав їй номер.
  «Хвилинку», — сказала вона йому, і він мовчки чекав, спостерігаючи за вхідними дверима ресторану.
  Невдовзі Сінгх повернувся.
  «Власником Tahoe є Корі Паркер. ДОБ 4-20-62. Мешканець Ранчо Міраж, домашня адреса 4525 Mariposa Avenue. Раніше Паркер працював у відділенні Палм-Дезерт департаменту шерифа Ріверсайду. Вийшов на пенсію чотири роки тому, зараз займається приватною розшуковою діяльністю. Я надсилаю файл».
  Рорк сказав їй: «Ортіс зараз зустрічається з Паркером у ресторані біля дому Ортіса».
  Наймати його, щоб стежити за Карою? Або це щось інше? Він опублікував загальний заклик до всіх, хто бажав піти на полювання за нею. . . то що він зараз робить з ПІ?
  «Начальник?» — запитав Сінгх.
  Рорк зрозумів, що кілька хвилин мовчав, занурений у власні темні думки.
  «Я тут».
  — Ти маєш намір поговорити з цим Паркером?
  Рорк не бачив сенсу прикидатися. «Я думаю про це».
  Замість того, щоб застерегти його від цього, Сінгх обережно продовжив. «Якщо, можливо, Паркер спілкується з цими — мисливцями за головами — і ви змогли отримати для них електронний лист, я зможу отримати їхню IP-адресу, надіславши їм електронний лист, нібито від детектива. Ортіс. Я міг би розмістити піксель в електронному листі, який би дав мені IP-адресу, якщо одержувач відкрив цей електронний лист. І це дало б нам уявлення про поточне місцезнаходження мисливців».
  Кібер не був сферою знань Рорка. «Отже, ви б надіслали їм електронний лист з електронної адреси Ортіса?»
  «Я міг би, якби зламав його обліковий запис», — сумнівно відповів Сінгх. «Однак Ортіс досить обережний, використовуючи маршрутизатори, шифрування, шифруючи свою IP-адресу. Він, безумовно, стежитиме за будь-якими спробами злому. Нам потрібно спонукати його надіслати нам електронний лист на обліковий запис, який я буду контролювати. Що стосується мисливців, то, судячи з їхнього спілкування, ці чоловіки . . .” вона замовкла, ніби шукаючи. «Досить тьмяні лампи. Думаю, я міг би написати електронний лист, який би вони відкрили».
  Б’юся об заклад, що зможеш, — подумав Рорк із спалахом розваги.
  Розвага не тривала. Він замовк, і його охопив зростаючий страх. Мисливці за головами були зараз у дорозі з Карою? Повернути її до Ортіса, піддаючи по дорозі немислимим жахам?
  Усю свою поїздку сюди він був хворий на зростаючу тривогу. Він відчував небезпеку.
  Сінгх заговорив нізвідки. Вона все ще була на лінії. «Чому, на вашу думку, Ліндстром не використовує вогнепальну зброю?»
  Рорк був здивований. Це було питання, до якого він повертався знову і знову.
  Не зовсім вірно було сказати, що вона не користувалася зброєю. Його перша справжня зустріч з нею відбулася лише три місяці тому на покинутому цементному заводі, який використовувався групою з торгівлі наркотиками та людьми. Відбулася перестрілка, і Кара відібрала автоматичну гвинтівку в одного з членів банди. Її майстерність поводження зі зброєю змусила його подумати, що вона не вперше тримає її в руках.
  Але команда ніколи не виявила іншого випадку, коли вона використовувала пістолет для вбивства. Вона використовувала ножі, вогонь, нещасні випадки зблизька, і, звичайно, її стандартний спосіб: бритва в горло.
  Саме тому його страх за неї зараз був таким високим. Ці дихаючі ротом полювали на Кару — і не з ножами. Вона, безсумнівно, була нещадним, умілим бійцем, але всі вміння та кмітливість світу не мали великого значення проти потужної рушниці.
  Він повернув запитання до Сінгха. «Як ти думаєш, чому вона цього не робить?»
  На лінії запала тиша.
  «Я не знаю, що займає голову Кари. Але я знаю, що не можу бути польовим агентом. У мене є табельна зброя. Я атестований. Я підтримую свої тренування в актуальному стані. Але я ніколи не беру його без відчуття. . .” Вона вагалася. «Зменшено».
  Рорк помітив, що киває. Це був не перший раз, коли він думав, що Сінгх має таке розуміння Кари, яке виходить за межі того, що він міг зрозуміти.
  Він уже збирався відповісти, коли двері ресторану відчинилися й Ортіс вийшов.
  «Ортіс щойно вийшов із ресторану», — тихо сказав він.
  Його рука ковзнула до кобури глока. Усе, що він міг зробити, — не вискочити з машини, не стрибнути на чоловіка, не штовхнути його об стіну. . .
  Але він залишився сидіти. Він знав, ким був Ортіс: найгіршим видом хижака. Але він також знав, де його знайти. І він був об заклад, що з таким приватним громадянином, як Паркер, він має кращий шанс отримати відповіді.
  Коли Ортіс поїхав, Рорк сидів у орендованому автомобілі й спостерігав.
  Минуло кілька секунд, але коли Паркер вийшов із дверей і пішов через стоянку до своєї машини, Рорк був готовий.
  Паркер сигналив, що Chevy відкривається, потягнувся до дверної ручки…
  І завмер, коли Рорк вийшов із темряви, простягаючи свої акредитаційні грамоти.
  «Ми гуляємо».
  Паркер підвівся і вигукнув: «Як у пекла. Чому б я..."
  «Щоб я вас не заарештував за ту маленьку зустріч, яку ви щойно мали».
   «Заарештуй мене, піздюк», — гаркнув Паркер. «І найди мені адвоката».
  Рорк утримався від того, щоб дати йому удар. «О, я буду радий заарештувати вас. Дозвольте мені розповісти вам це. Сьогодні вечір п'ятниці довгих, довгих вихідних. Я можу подбати про те, щоб ти перебував під вартою на цілих два дні та три дуже довгі ночі». Він знав, що йому не потрібно нагадувати Паркеру, як добре сидіють у в'язниці правоохоронці на пенсії. Навіть якби Паркер чи Ортіс мали місцеву силу, таким шансом не хотів би скористатися будь-хто при здоровому глузді.
  Рорк продовжив: «Тоді я збираюся звинуватити вас у викраденні, секс-торгівлі та злочинній змові».
  Він зупинився, дав йому зрозуміти. Паркер замовк.
  Рорк підняв руки. — Або — ми можемо поговорити, як розумні люди. Ми можемо порозумітися. Цілком залежить від вас».
  Паркер стояв, сердячись, але знав, що його схопили. Рорк міг зрозуміти з його реакції — йому навіть не потрібно було вдаватися в деталі того, що він мав на PI, а це означало, що Ортіс і Паркер задумали досить серйозно, щоб налякати Паркера, щоб він підкорився.
  «То що це буде?» запитав він.
  Паркер скрипів крізь зуби: «Давай поговоримо».
  «Я сподівався, що ти побачиш це саме так». Рорк кивнув у бік темної пустелі за автостоянкою. «Після тебе».
  OceanofPDF.com
  
   Розділ тридцять восьмий
  явсе йде саме за планом.
  Джейд і Тофер йдуть, п’яні, з запамороченням, кількома короткими кварталами до Дель-Плайя, повз інших п’яних людей із запамороченням. Зупиняючи кожен блок, щоб розібратися, сухе горбання. Вона масажує його через джинси, щоб він відчув, яка вона хороша. Але вона щоразу відступає, залишаючи його стогін за собою.
  Дель Плая — це люди, які живуть від кварталу до кварталу, музика лунає з кожного двору та балкона, але Тофер хапає її за руку й майстерно, хоча й невпевнено, веде крізь натовп до будинку KAT.
  Всередині більше пульсує музика, але порівняно з хаосом головного будинку, це святилище. Цей будинок темний, освітлений лише випадковими ланцюжками різдвяних вогників і червоного чилі. І це далеко не так багато людей. Це чортовий палац, приватна вечірка для вищих ешелонів братства.
  Звичайно, він веде її прямо в підвал. Веде її вузькими сходами, відчиняє двері.
  Очі Джейд швидко оглядають довкола.
  Це довгий прямокутник кімнати зі скляною стіною навпроти, яка дивиться на палубу та мерехтливий океан позаду. Вона чує гул хвиль під будинком.
  Є свічки, крихітні червоні вогники та пари на різних стадіях роздягання. Вбудована барна зона: раковина, шафи, острівна стійка, заставлена пляшками та чашками. Дивани та крісла, зайняті людьми, які спілкуються, одна пара відверто горбається на дивані. А дим із горщика настільки густий, що й коня задушить.
  Тофер - бос. Коли він наказує: «Всі виходьте», усі хапаються за одяг і біжать геть.
  Розлад, що виник, дає Джейд весь необхідний час.
  Коли остання пульсуюча, незадоволена пара пішла, він замикає двері й повертається.
  Вона вже очистила місце на барній стійці, зручною пластиною дзеркала вирізала кілька ліній.
  І тепер у його напої є щось зайве. Вона додала порцію текіли з руфі. Вона знає, що це його напій сьогодні ввечері, тому що вона смакувала його, коли вони цілувалися. Не те щоб це мало значення. Зараз він візьме все, що вона йому дасть.
  Вона тисне йому в руку чарку, і вони вбивають стрільців. Потім вона передає йому дзеркало та згорнуту купюру.
  Поки вона спостерігає, він жадібно витягує рядок.
  Лінії походять від флакона, який вона вирізала з рогіпнолом. І це не перша його доза за ніч. Удари, які він зробив під час їхньої прогулянки до Дель-Плайя, були від того самого флакона. Вона точно не знає, скільки він випив, але це його сповільнює. Його координація погіршувалася з кожною хвилиною.
  Вона штовхається в нього, дражниливо пританцьовуючи до нього, водночас гладячи його.
  І посміхається, коли хитається, спотикається.
   Вона розгойдує його, штовхає на диван, осідлає. Вона тримає в руці ще одну ін’єкцію з шипами, але в цей момент він не схоже на те, щоб утримати її, не проливши. Тож вона бере текілу в рот, а потім нахиляється над ним, цілує його, вливаючи чарку йому в рот, щоб він проковтнув ще одну дозу.
  На додаток до решти, можливо, достатньо, щоб уже вбити його.
  Його голова опускається на підлокітник. Вона їздить на ньому, притискаючись до нього, а він дихає нерівно. «О так, крихітко. . . так . . .”
  А потім мовчить.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ тридцять дев'ятий
  Сйого перекидають через чиюсь спину, несуть. Хтось піднімається на скелю, здається, прямо вгору. Фігура невелика, просто з плоті та кістки, але неймовірно міцна. Вона чує бурмотіння того, хто її несе.
  Вона знає, що цього не може бути. Але що б не відбувалося, вона надто слабка, щоб боротися.
  Вона піддається всьому, що б це не було, і знову втрачає свідомість.
  OceanofPDF.com
  
   Глава сорокова
  РОрк і Паркер мовчки йшли від вогнів стоянки, подалі від мерехтливого неону вивіски «Кактус», звиваючись повз полин і справжні кактуси. Рорк відчув на вітрі подих креозоту.
  Музика ресторанного бару затихла позаду, і під ногами чувся лише тихий хрускіт піску. Ніч була ясна, і місяць наближався до повного. Було неважко знайти дорогу між чагарниками, ніжними листочками мімози, зрідка деревом Джошуа.
  Нарешті вони були далеко від виду останніх автомобілів, з місяцем і зірками єдиним світлом. Рорк зупинився й показав на великий плоский камінь. «Сідайте».
  Паркер зробив те, що йому було сказано, неохоче. І Рорк розповів, що Сінгх про нього дізнався. «Вас звуть Корі Льюїс Паркер. Ви служили в департаменті шерифа округу Ріверсайд з 1984 по 2013 рік. Ви працювали з детективом Гілбертом Ортісом у відділі тяжких злочинів з 2005 по 2007 рік. Тепер ви приватний детектив, назва компанії Приватні рішення». Він зробив паузу. «А ти виконуєш маленьку роботу для Ортіса під столом».
  «Здається, ти все знаєш», — посміхнувся Паркер.
  «Я хочу знати, для чого вас найняв Ортіс».
  Паркер жорстоко мовчав.
  «Тоді в блокуванні?» — запропонував Рорк.
  Паркер скривився. «Я досліджую відповіді на...» Він замовк.
  «Його винагорода?» — сказав Рорк. «Змова з метою вбивства?»
  Паркер тлів. Рорк поглянув у темну ніч і побачив дерево Джошуа.
  На мить він міг майже побачити скелет дівчини.
  Плющ.
  Він повернувся до Паркера з ледве стримуваною люттю. «Чинний співробітник правоохоронних органів пропонує винагороду за зґвалтування та вбивство, і ви отримуєте з цього прибуток». Його голос упав, низький і смертельний. «Скажи мені, чому б мені не вбити тебе зараз».
  Уперше Паркер виглядав по-справжньому стурбованим.
  «О, ти зараз це розумієш , чи не так? З цього справді не вийти живим».
  Паркер говорив швидко. «Мене найняли, щоб перевірити людей, які відповідають на пропозицію. Я перевіряю репутацію».
  «Що конкретно ви перевіряєте?»
  Ще одна довга пауза. «Судимості. Володіння вогнепальною зброєю. Історія діяльності на певних онлайн-форумах».
  Рорку не довелося питати, про які онлайн-форуми він говорить. «Я вважаю, що ніхто з них не є дискваліфікацією. Це список мінімальних вимог».
  Паркер скрипнув зубами, але кивнув.
  «Тож ви шукаєте людей із записами».
  З метою шантажу та для збільшення шансів, що респонденти справді дотримаються.
  «Так», — відповів Паркер.
   «І ця вогнепальна зброя — я припускаю, що вона нелегальна».
  «Правильно».
  Рорк крокував піском, а над ним мільйон нерівних зірок. «А якщо кандидати подолають цей поріг?»
  Ще одна пауза. «Тоді я розумію, що певна інформація передається цим особам».
  Рорку стало погано. «Інформація, як . . . розташування? що?»
  Паркер поворухнувся на камені. «Я не знаю. Це не моя частина справи».
  «Він набирає мисливців, щоб привести йому Кару Ліндстром».
  «Так».
  «У Ортіса зараз є Ліндстром? Хтось?»
  «Я не знаю».
  Рорк відчув, як у ньому набирає гніву, і, не встигши стриматися, він підтягнув Паркера за комір.
  «Клянуся, що ні», — промовив Паркер. «Я лише перевіряю кандидатів».
  «Мені потрібен список цих претендентів ».
  «Гаразд. так Так».
  «Я маю на увазі зараз ».
  Рорк відштовхнув Паркера, і чоловік намацав свій телефон. Він постукав, прокрутив, нарешті передав його Рорку.
  Було вісім імен з адресами в Каліфорнії, Неваді та Арізоні.
  Рорк ковтнув, зібрався. «Ви перевіряли всіх цих чоловіків особисто?»
  «Так».
  «А потім що?»
  «Я роблю звіт. Побутова ситуація, сімейний стан, фінанси. Як вони представляють».
  «Скільки Ортіс заплатив за це?»
  «Понад двадцять п'ять тисяч».
  Рорк не відреагував, але був приголомшений. Це була висока ціна для . . .
   для чого помста? Зґвалтування? Можливість приватного вбивства?
  Холод, який він відчував, не мав нічого спільного з пустельною ніччю.
  «Надішліть це все мені. Все що маєш. Зараз».
  Рорк дав Паркеру електронну адресу. Це був обліковий запис Hotmail, яким Рорк ще ніколи не користувався. Він встановив це, коли взяв перерву, про всяк випадок. У разі чого? було цікаве запитання. Але обліковий запис був не на його власне ім’я чи будь-який його варіант.
  Він дивився, як Паркер знову возився зі своїм телефоном. Коли Паркер підняв очі, кивнув, Рорк перевірив обліковий запис електронної пошти, відкрив файл, прочитав достатньо, щоб зрозуміти, що Паркер надіслав справжнє повідомлення. Потім повернувся до чоловіка.
  «Чому ти зустрівся з Ортісом сьогодні ввечері?»
  «Сьогодні прийшла ще пара заявників, які хочуть перевірити».
  Плакати з форуму?
  «Це в списку?»
  «Так. Останні два».
  «Ви завжди зустрічаєтеся з Ортісом особисто?» Це здавалося невиправдано ризикованим способом займатися таким бізнесом.
  Паркер нахмурився. «Зазвичай ми цього не робимо. Не з першого разу».
  «То чому ви зустрілися сьогодні особисто?»
  Паркер виглядав щиро збентеженим. «Я не впевнений».
  — Вгадай, — напружено сказав Рорк.
  «Ортіс став параноїком», — зізнався Паркер. «Вважає, що за ним стежать. Хоче знати, з ким він розмовляє».
  Це була перша справді спонтанна річ, яку Паркер сказав тієї ночі. Було цікаво. Рорк йому повірив. І тепер він побачив можливість отримати контакт, який Сінгх їм потрібен.
  «Гаразд. Ви повернетесь до свого роботодавця та запропонуєте своїм останнім потенційним клієнтам зв’язатися. Хлопці поставили галочки в кожному полі, здали на відмінно. За винятком того, що відтепер ви дасте Ортізу нову електронну адресу для надсилання інформації «їм». Моя електронна пошта. Якщо я ні З вами зв’яжуться протягом наступних дванадцяти годин, я виламую ваші двері з ордером на ваш арешт за злочинну змову. І ви прямісінько підете до замку. Ми зрозуміли?»
  Паркер похмуро кивнув.
  «У мене є твоє ім'я. Я маю вашу адресу. У мене є ваші онлайн-акаунти. У мене є твій номер телефону. Зараз ви перебуваєте під цілодобовим спостереженням. Будь-які новини про Lindstrom, я очікую почути від вас негайно. Будь-яка ваша спроба зв’язатися з Ортісом буде відстежуватися. Не облажайся, інакше я примушу тебе шкодувати про це все життя. Це обіцянка».
  Рорк повів поліцейського назад до стоянки, тримаючись на відстані позаду Паркера. Він спостерігав, як Паркер сів у свій автомобіль і поїхав позашляховик.
  Повернувшись у машину, він зателефонував Сінгху.
  «Ортіс використовує Паркера для перевірки мисливців. У мене є список людей, з якими він зустрічався і передав Ортісу, а також їх контактна інформація. Я думаю, що останні двоє – це ті, хто написав сьогодні на форумі».
  Рорк зробив паузу. Сінгх відповів на його невисловлене запитання просто: «Надішліть мені список».
  «Дякую, Сінгх».
  Він завершив розмову й залишився один у місячному світлі. І сподівався, що він уже не запізнився.
  OceanofPDF.com
  
   Глава сорок перша
  ДжАде сидить на Тофері, не рухається, дивлячись на нього вниз. Його дихання стає подовженим, глибоким, утрудненим.
  Вона встає, дивлячись на нього. Він не рухається.
  Тепер вона вільно носиться по кімнаті. Вона бере флакон з-поміж своїх грудей, флакон без шипів і шишки.
  Вона спотикається. І хихикає.
  Гаразд, той останній вибух міг бути помилкою.
  У куточку її ока, у темряві біля стіни навпроти бару, відчувається рух. Спалах кістлявого білого кольору.
  Вона крутиться. . . і бачить скелет, що ширяє на тлі чорної завіси.
  Вона задихається.
  Видіння згасає.
  Вона вдихає, зосереджується.
  І розуміє, що чорна завіса накинута на стіну там, де не було б вікна.
  Вона хмуриться, невпевнено ходить через кімнату. . . простягає руку і відсуває штору вбік. . .
   І дивиться на стіну трофеїв.
  Роздруковані знімки на звичайному папері, глянцевому папері: колаж із частин жіночого тіла. Оголені груди та стегна з грецькими літерами, намальованими маркером. Постріли бобра. Оголені дівчата непритомніли, їх перебирали, трахали.
  У ній здіймається лють, пронизуючи її вени, засліплюючи її.
  Вона бачить спалахи у своїй свідомості, спалахи камери. Денні знімає фотографії для онлайн-сайтів, Backdoor, Redlight. Постріли дупи, постріли грудей.
  Роби це і посміхайся. Зробіть це або вас поб'ють.
  Вона душить здавлений крик люті. Вона обертається в кімнаті. . . потім крокує до бару, дивлячись поверх нього, її обличчя палає.
  Вона починає висмикувати шухляди, перебираючи їх. . . поки вона не знайде те, що шукає.
  Вона випрямляється, тримаючи ніж.
  Вона навмисне підходить і пильно дивиться на Тофера. А на лезі сяють червоні різдвяні вогні.
  «Тепер твоя черга, піздюк», — тихо каже вона йому.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ сорок другий
  CАра прокидається від пухнастого снігу на щоках.
  Потім її охоплює нудота, і вона сидить прямо з непереборною потребою блювоти. Раптом вона відчуває на своїй голові тонку суху руку, і хтось тримає їй чашу, щоб їй нудити.
  Вона довго хворіє, виригаючи всю жовч зі своїх снів, з мисливців, з фотографій, зі світу.
  Нарешті блювота припиняється. Вона порожня і тремтить. Але хвороба минула.
  Її обличчя холодне, але решта тепла. Біль у ребрах перейшов у тупий біль.
  Вона відкриває очі. Вона лежить на ложі з купи хутра, похована в них. Навколо неї вигин кам’яної стіни утворює печеру. За півколом вона бачить прямо в хуртовини, ніби вона в її оці, високо-високо в небі.
  Маленька стародавня жінка стоїть на кам’яному підлозі печери й дивиться на неї. Вона одягнена в мантії антилоп і намисто з кісток на шиї.
   Кару раптово пронизує жах, її рот сухий, як пил.
  Це інший страх, ніж той, який вона відчувала з мисливцями. Це споконвічно.
  Чиста сила, яку випромінює ця істота, жахає. Це не по-людськи. Це енергія богині. Це нереально, і це далеко, далеко за межами реального. Це руйнує розум.
  Стара жінка бере чашу, підходить до краю скелі і викидає її. Усі хворі перетворюються на темний попіл, коли він пливе вниз, у те, що Кара тепер знає, це каньйон, сотні футів нижче.
  Не колір і форма скелі говорять їй, де вона знаходиться. Це не запаморочлива висота і не простори засніженого неба.
  Це та маленька, зморщена фігура в мантії.
  Вона на шпилі Скелі-павука.
  Вона відчуває, як її розум напружується, щоб охопити це, відчуває, що її розум на межі розриву від напруги.
  Стара повертається до Кари. Кара опускає очі. Вона не може дивитися в обличчя цієї істоти. У неї перехоплює подих. Вона завжди жила на межі здорового глузду, але тепер, здається, нарешті переступила її. Або, можливо, вона мертва.
  Вона чує стародавній кістлявий голос у своїй свідомості, а не вголос.
  Дихни, дитино, каже бабуся-павук. Є над чим працювати.
  OceanofPDF.com
   ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ
  OceanofPDF.com
  
   Розділ сорок третій
  CАра тулиться в ліжку з хутра, мріючи наяву. Оголені тіла мисливців звалені в кутку печерного кола, поверх купи інших кісток.
  Стара сидить на табуреті, злегка погойдуючись вперед-назад. Її слова невпинно запам’ятовуються Карі.
  Ще не пора тобі вмирати, внучко.
  Слова роблять Кару холоднішою, ніж лід навколо неї: однаково благословення та прокляття.
  Ви захистили каньйон. Вам подяка Перших Людей.
  Не дивлячись на приплив гордості та вдячності, Кара розуміє, що наближається ультиматум.
  Але ти не можеш залишатися тут. Тут тобі вже небезпечно. І це не твоя земля.
  Кара знає, що це правда і справедливість. Але страх перед тим, що зовні чекає на неї, майже нестерпний.
  Голос богині невблаганний.
   Тепер білі ґвалтівники керують. Гвалтують і Матір, і всіх матерів, і всіх дочок. Гвалтують землю. Вони гвалтують планету. Всі ми. Всі ми.
  На щоках Кари, на її горлі є волога.
  «Я не можу. Бабуся, я не можу...
  Слухай. Я скажу тобі, що може бути.
  Кара ковтає, замовкає. Крихітна, чудова істота триває.
  Жінка може покласти край Великому Самозванцю. Жінка, яка носить шкіру білого чоловіка. Хто може ходити коридорами влади.
  Кара намагається зрозуміти, намагається відповісти розумом.
  Але як я можу? Коли всі знають моє ім'я -
  Не думай, наказує бабуся-павук. Слухай. Ти дізнаєшся, коли дізнаєшся. Вони сплели павутину. Відріжте одну нитку, і вся розплутається.
  Очі у старої бездонні, сяють, як обсидіан.
  Молодь встає. Ви не повинні підвести їх.
  Кара задихається, коли купа трупів у кутку раптом ворушиться.
  Мисливець на вершині ще живий.
  Стара підходить до нього і жорстоко б’є його ногою, а потім хапає за руку. Кара чує, як ламаються кістки, коли плече ламається від чистої, бездумної сили древнього. Вона простягає його руку Карі.
  Візьми його за руку.
  Кара відсахається.
  Візьми це. Ви повинні прочитати секрети Блискучої скриньки. Вам знадобиться те, що всередині.
  Деякою частиною свого розуму Кара знає, що каже. Поки мисливець живий, вона може використовувати його великий палець, щоб розблокувати його телефон.
  Вона насилу підводиться на ноги. Хутро спадає, і вона розуміє, що під ним одягнена мисливська парка.
   Кишені важкі, і коли вона просуває руку в праву, то знаходить всередині телефон.
  Вона підходить до купи тіл на тремтячих ногах і стає біля неї на коліна.
  Мисливець нагорі майже посинів від холоду, скоріше труп, ніж людина, але вона бачить, як його губи ворушаться під час неглибокого вдиху.
  Вона тягнеться до його руки, бере його за руку, тисне великим пальцем на кнопку «Додому».
  Потім вона кидає майже мертву руку й відривається на сніг, подалі від кісток і трупів.
  Вона дивиться на розблокований телефон. І торкніться кнопки «Налаштування», щоб скасувати захист.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ сорок четвертий
  РОрк прокинувся.
  Його мрія вислизнула від нього, як хвиля, що відступає по піску. Він тримав заплющені очі й тягнувся до нього розумом.
  Першою його думкою була мама-лікар. Якась тепла і трохи страхітлива жіноча присутність. . .
  А потім це зникло, замінившись відчуттям холоду, скутості, судоми в шиї. Він відкрив очі. Він сидів на передньому сидінні свого орендованого позашляховика. Крізь лобове скло світанок мерехтів сріблом і пурпуром над прямовисною стіною скелі хребта Сан-Хасінто/Санта-Роза.
  Він обережно сів, відчуваючи, як нарікає кожен м’яз його тіла. Він спав у машині, на вулиці від дому Ортіса.
  Гаразд, це абсолютно нереально.
  Але позашляховик Ортіса все ще стояв у його навісі. Він не виходив минулої ночі. До нього ніхто не приходив.
  Кара, ймовірно, була в безпеці. Поки що.
  «Візьмися», — тихо сказав він собі.
   Але він потягнувся до телефону, перевірив електронну скриньку, яку дав Паркеру.
  Його серце забилося, коли він побачив електронний лист від облікового запису, якого він не впізнав. Від Ортіса. Це мало бути. Ніхто інший, крім Паркера, не мав такої електронної адреси.
  Він натиснув на нього, прочитав лаконічне повідомлення.
  Доставка у вівторок буде працювати. Надішліть оновлення, коли пакет буде в руках.
  «Коли посилка в руках».
  Коли. Приплив полегшення був миттєвий.
  Тож у мисливців за головами її ще не було.
  І цей електронний лист довів, що він налякав Паркера, щоб той передав Ортісу фіктивний обліковий запис електронної пошти, який належить одному з мисливців.
  Він побачить будь-яке повідомлення від Ортіса з інструкціями щодо доставки. І Сінгх міг би взятися за роботу, відстежуючи комунікації Ортіса та відстежуючи місцезнаходження мисливців.
  А потім що? — прошепотів його розум.
  Він не міг піти за нею.
  Він не міг піти за нею.
  Якщо він щось і знав про Кару, так це те, що вона вміє подбати про себе. І як не дивно, відчуття небезпеки, яке охоплювало його майже весь учорашній день, розвіялося. Можливо, все, що потрібно, це побачити Ортіса на власні очі.
  «Роби свою роботу», — тихо сказав він собі. І подобається це чи ні, але робота була в Санта-Барбарі. Поки що він дозволив би Сінгху стежити.
  Також була найкраща причина повернутися до Санта-Барбари. Відхід означав, що він не піддасться спокусі зробити щось справді божевільне, як-от убити Ортіса.
  Був ранній суботній ранок; у Південній Каліфорнії буде найменший трафік, на який він міг сподіватися. Він міг би відпочити десь по дорозі. На 101 були зупинки для вантажівок, де були душі.
  Він ще раз пильно подивився на дім Ортіса. . . потім повернув ключ у замку запалювання та вирушив у дорогу.
  Десь біля Ріверсайду він зупинився випити кави та відвідати ванну кімнату, умив обличчя й розім’яв ноги, чекаючи буріто на сніданок.
  Він повернувся на автостраду лише через двадцять хвилин, коли його телефон задзижчав.
  Він схопився за нього, очікуючи Сінгха. Але на іншому кінці був голос Еппса.
  «Той братський президент? Стівенс? Він пропав минулої ночі».
  OceanofPDF.com
  
   Розділ сорок п'ятий
  ТДорога до дому Стівенсів йшла тією ж каньйонною дорогою, що й дорога до Андреа Янові. Коли Рорк знову проїжджав повз місію, його близькість дещо тривожила. Якщо Тофер справді зник, можливо, сам Рорк дав Джанові та/або Суці боєприпаси, щоб вирушити за дитиною, згадавши Джанові будинок KAT.
  Але це означатиме, що Джанові справді знайшов щось викривальне на Тофера.
  Дотримуючись тихих підказок супутникової навігації, він повернув на звивисту дорогу. Будинок Стівенс був новим особняком Санта-Барбари, розташований на скелі, що нависла над містом. Рорк згорнув на петлю під’їзної доріжки й припаркувався за орендованим автомобілем Еппса. Автомобіль без розпізнавальних знаків, очевидно модель автопарку правоохоронних органів, стирчав, мов наболілий палець, поруч із парою блискучих розкішних автомобілів.
  Коли Рорк вийшов зі свого орендованого автомобіля, він знову перевірив фіктивний обліковий запис електронної пошти. Нічого більше від Ортіса чи мисливців за головами. Або від Сінгха.
   Він відчув полегшення. Потім змусив себе викинути з розуму тривогу за Кару.
  Економка відчинила вхідні двері, і Еппс був прямо за нею, щоб зустріти його. Вони ступили у величезний хол з мармуровою підлогою та колонами, подвійними вигнутими сходами. Скоріше вестибюль музею, ніж приватний будинок.
  Еппс підійшов до Рорка, говорив швидко, тихо. — Тут також є детектив із шерифського відділу Санта-Барбари. І Сендлер. Він був тут раніше мене. «Підтримка сім’ї», — каже чоловік. Вони спочатку подзвонили йому, потім він подзвонив мені, думаючи, безсумнівно, що вас дістане».
  Рорк кивнув. «Але досі немає жодної вимоги про викуп, жодного зв’язку з кимось, хто б стверджував, що викрав його?»
  «Нічого. Хлопець не з’явився на сніданок до мами на день народження в центрі, от і все, і тепер вони не можуть його дістати. Справа в тому, що вчора ввечері у Тауса стався сильний викид. День Святого Валентина. Я навіть не хочу думати про похмілля, чи не так?» Еппс похитав головою. «Ви думаєте, що деякі з цих клоунів не прокинуться до наступного тижня. Але Стівенси ось-ось готові викликати Національну гвардію».
  Рорк зрозумів його думку. Це не мало сенсу.
  Еппс додав: «Я послав поліцейських з Ісла-Вісти до будинку Тау, щоб переконатися, що вони нічого не прибирають».
  «Хороша робота».
  «Так, будь ласка, але я покидаю місце. Я впевнений, що мамі й татові буде зручніше розмовляти з… високопоставленим агентом, — сказав Еппс, зумівши зберегти прямий вигляд.
  Рорк вловив підтекст. «Так погано?»
  Еппс мовчки кивнув на фотографію в рамці на стіні, фотографію політичних авторів, на якій чоловік у силовому костюмі потискає руку новому президенту. Це все сказано.
  «Але привіт. Вони впустили мене через передні двері».
   Батьки Тофера були в розкішній вітальні. Містер Стівенс, він на політичній фотографії, стояв. Його дружина сиділа на дивані позаду нього. Ідеально підібрана пара: підібрана, відполірована, з ботоксом. Один відсоток. Хлопці з братства та дівчата з жіночих клубів зв’язувалися, одружувалися та виростали такими. «Консолідація багатства» — так казав Яновий.
  Біля вікна стояв Кірк Сендлер, а латиноамериканець потужної статури, незграбно сидячи в занадто маленькому кріслі, був, очевидно, детективом шерифа.
  Коли агенти увійшли, усі очі звернулися до дверей.
  Еппс швидко представився. «Містер Стівенс, місіс Стівенс, детектив Уерте, це помічник спеціального агента Рорк.
  Стівенс коротко кивнув на Рорка. Мати мовчала і ніби не в собі. Рорк стримано подивився їй в очі. Її зіниці були крихітними. Опіати, він би побився об заклад. Відпускаються за рецептом знеболюючі таблетки. Оксі. Перкоцет.
  «Містер Стівенс, місіс Стівенс, мені прикро, що доводиться зустрічатися за таких обставин. Як вам, без сумніву, сказав агент Еппс, я був у дорозі…
  «Ми можемо просто підійти до нього?» Голос Стівенса був ображеним скиглінням.
  «Звичайно», — відповів Рорк. «Ось у чому річ. Ще ранок після, як я розумію, великої вечірки вчора ввечері. Але ви, здається, переконані, що вашому синові заподіяно якесь зло».
  «Хіба це не очевидно?» — гаркнув Стівенс.
  Рорк був незворушним. «Вибачте, сер, але це не так. Ваш син уже дорослий. Технічно він ще навіть не є зниклим безвісти».
  Стівенс махнув Еппсу рукою, не дивлячись на нього. «Ми вже проходили через це з вашим чоловіком. Тофер ніколи б не пропустив сніданок своєї матері».
  Це трохи лицемірства виходило від людини, яка, очевидно, сама була продуктом братства. У нього була або коротка пам'ять, або довга історія заперечень. Звідки, в біса, вони знають, що він просто десь не знепритомнів?
   Стівенс явно підхопив скептицизм Рорка. «Він не дзвонив. Він не відповів на повідомлення. Ніхто з його братів — його братів Тау — не бачив його».
  «І в районі Санта-Барбари за останні шість місяців сталася низка спроб захоплення заручників», — додав Сендлер.
  Рорк і Еппс звернулися до слідчого шерифа, детектива Уерте. Детектив кивнув. «Це правда. Але, як я пояснив містеру та місіс Стівенс, це зовсім не схоже на шахрайство з викупом. Ці злочинці відстежують місцезнаходження своїх цілей онлайн. Коли з будь-якої причини об’єкт не має зв’язку, вони дзвонять сім’ї об’єкта та вимагають негайного викупу. Подзвонювачі іноді представляються членами наркокартелю або корумпованими правоохоронними органами. Вони можуть бути дуже переконливими. Але телефонних дзвінків тут не було. Викуп не вимагається».
  Рорк подивився на Стівенса. «Звучить не пов’язано зі мною. То чому ви так впевнені, що це ситуація із заручниками?»
  Стівенс щетинився. Здавалося, усе змусило цю людину захищатися. «Я не казав, що це була ситуація із заручниками. Я сказав нечесну гру».
  Рорк повернувся, щоб включити місіс Стівенс у своє наступне запитання. «Чи є конкретна причина, з якої ви вважаєте, що ваш син став би мішенню для «нечесної гри»?»
  Місіс Стівенс кліпнула очима, трохи здригнувшись. Містер Стівенс миттєво спалахнув.
  «Що, в біса, ви маєте на увазі?»
  «Я спантеличений тим, що ви поспішно робите висновок про нечесну гру. З вами ніхто не зв’язувався, щоб стверджувати, що вони завдали болю вашому синові...
  «Час говорить усе. Ця атака на коледжі та університети була спрямована саме на членів братства. На двох хлопців у будинку Тау вже напали. Те, як цей манекен був порізаний. . .” Уперше Стівенс захитався. «А тепер Тофер. . .”
  «Але ви всі, здається, бачите в цьому вандалізмі пряме відношення до вашого сина. чому?»
  — втрутився Сендлер. — Він президент братства. Лише це могло б зробити його мішенню для помсти за будь-яку кількість образ чи образ».
  У цьому була розпливчаста логіка, хоча щось, щойно сказане Стівенсом, так непокоїло Рорка, що він не міг зрозуміти.
  У чому він був упевнений, достатньо впевнений, щоб поставити на карту всю свою репутацію, це те, що Стівенс і Сендлер знали про ситуацію набагато більше, ніж вони розповідали.
  Але він кивнув, удаючи, що погоджується, і наступні десять хвилин перебирав стандартні запитання, наче справді вірив цій дурниці. Сподіваючись, що десь на цьому шляху хтось проскочить і дасть агентам підказку, від чого вони всі так несамовиті.
  «Чи є у Тофера дівчина? Він з кимось бореться? Йому погрожували? Коли ви востаннє бачили його особисто?»
  Відповіді, які вони отримали, також були стандартними. «Зараз ніхто не буде стабільним. Ні. Ні. Тиждень тому».
  Рорк знав, що брати з братства майже напевно матимуть більше корисних подробиць про вчорашній вечір і про звички Тофера, ніж його родина знатиме — або визнає. Але він перейшов до більш емоційних питань.
  «Який у нього був настрій? Чи хвилювався він про щось? Тривожний? У депресії?»
  «Ти натякаєш на самогубство?» запитав батько, в той же час мати підняла підборіддя, щоб відповісти: «Звичайно, ні».
  «Я не мав на увазі самогубство, ні. Але якщо є якась особиста проблема, про яку ми повинні знати, ми маємо набагато більше шансів знайти вашого сина раніше. . . щось відбувається. Отже, якщо є щось, ви можете нам сказати. . .” Він дозволив своїм очам на мить з’єднатися з поглядом місіс Стівенс. «Нам потрібно знати».
   «Ми сказали вам те, що знаємо», — сказав містер Стівенс із ледве прихованою люттю. «А тепер що ти збираєшся робити ?»
  Рорк звернувся до Еппса. «У вас є номери телефонів Тофера, його домашній комп’ютер, номери банківських рахунків?»
  Еппс кивнув йому.
  «Департамент шерифа стежить за діяльністю на всіх цих облікових записах», — додав Уерте.
  Рорк побачив, як Еппс скривився. Здавалося, що протоколи про зниклих дорослих людей ніколи не застосовуються, коли зниклі безвісти були нащадками заможних громадян.
  Але Рорк кивнув із подякою на Уерте й повернувся до батьків. «Ми розпитаємо всіх у будинку братства, усіх, хто був на вечірці, кого зможемо знайти. Ми облаштуємо будинок як місце злочину».
  Навіть коли він це сказав, він знав, наскільки страшною була ця перспектива. Він згадав вечірки в Ісла Вісті. Вони дивилися на потенційно сотні відвідувачів.
  Але це означає, що хтось щось бачив , чи не так?
  Стівенс дивився на нього злісно. «Тоді приступай до цього».
  Агенти вийшли з дому, але Рорк зупинився біля машин на під’їзді.
  «Почекаймо Уерте».
  Еппс кивнув і криво озирнувся на будинок. «Ну, вони валяються дупами».
  «За винятком однієї ключової речі. Вони абсолютно вірять, що з дитиною щось трапилося».
  Епс пильно глянув на нього. «Ти думаєш, Сука забрала його? Або... щось?»
  Це було питання про 64 000 доларів.
  Організація — організація — як би ви її не називали — ніколи раніше не робила нічого подібного. Одна або кілька його філій можуть скоїли вбивство — вбивства сутенера та Джона в районі затоки та в інших місцях країни залишилися нерозкритими. Але якщо Бітч організувала ці вбивства чи мала до них будь-яке відношення, окрім використання засобів масової інформації, щоб привернути до них увагу, цей зв’язок не було доведено.
  Рорк похитав головою. «Я думаю, якби Сука щось зробила, ми б уже знали. Чому вони взяли Стівенса і не розголошували це? А чому він? Така маленька рибка у великій схемі речей. Якби вони збиралися надіслати заяву, чи не вибрали б когось більш високопоставленого?»
  Він міркував вголос. По правді кажучи, він поняття не мав. Він закінчив: «Я скажу тобі напевно, але мені набридло, що всі знають більше, ніж ми».
  Агенти обернулися, коли вхідні двері відчинилися і звідти вийшов детектив Уерте. Він спустився сходами до агентів, і Рорк ступив уперед.
  «Детективе Уерте, чи отримував департамент шерифа скарги на зґвалтування Тофера Стівенса чи дому Тау?»
  Уерте глянув на Еппса. «Я сказав агенту Еппсу. Не те, що я знаю. Є щось, що ви знаєте?»
  «Просто щось має бути», — порадив йому Рорк. «Якщо ви можете копати глибше, це те місце, щоб копати».
  «Я візьмуся за це».
  «Ми підемо до будинку Тау і заселимося пізніше».
  OceanofPDF.com
  
   Розділ сорок шостий
  Свін прокидається облитий потом, слабкий від гарячки. Але він зламався.
  Світло тьмяне. Печери немає. Снігу немає. Стіни навколо неї дерев’яні, знайомі.
  Вона в каюті на дні каньйону. У власному ліжку.
  Вона сидить рівно, швидко дивиться по кутках кабіни. Також немає купи тіл.
  Ні. Вони в іншому місці. Високо на вершині шпиля.
  Вона холоне від думки про це.
  Божевілля.
  Вона звикла до знаків і провісників, до фізичного прояву природи, до прихованих сил, які набувають конкретної форми. Але це. . .
  Вона думає про... Мрію? Зустріч? Бачення? Обережно підійшовши до нього подумки, не впускаючи все відразу.
  Щось із цього справді сталося?
   Але принаймні частина цього була реальною. Вона носить мисливську парку. І коли вона просуває руку в праву кишеню, там телефон. В іншій кишені електрошокер. Ні — їх двоє.
  Це все є. Все, крім тіл.
  Вона встає, одягає свіжий одяг, виходить з кабіни на сліпуче сонце і білий сніг. Небо крижано-блакитне, безхмарне.
  Стародавній голос шепоче в її голові.
  Ви не можете залишатися тут. Це вже не безпечно для вас. І це не твоя земля.
  І є пророцтво.
  Вона дістає телефон із кишені куртки.
  Як і в її сні, або що там було, телефон не заблоковано. Всередині багато інформації.
  Вона повертається всередину каюти, розпалює вогонь і сідає з телефоном, щоб почитати.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ сорок сьомий
  ТРанок після люті ніколи не був гарним видовищем.
  Рорк і Еппс стояли посеред Каміно Ембаркадеро й оглядали уламки вечірки вздовж і вниз по кварталу. Завірюха червоних пластикових стаканчиків для напоїв на тротуарі, у дворах, застряглих у кущах. Висихання блювотних мас. Розкиданий одяг. Подрібнені оксамитові вушка кролика.
  «Веселі часи», — сардонічно сказав Еппс.
  Так, веселі часи. Якщо вам подобається пити до втрати свідомості, прокидатися в калюжі власної чи чужої блювоти.
  Рорк мовчазно подякував порожнечі, яку він залишив далеко позаду, що завдяки будь-якій випадковості чи кармі він уникнув алкогольного гена.
  Агенти йшли крізь уламки на вулиці до будинку Тау. Тема Валентина була і в декораціях: червоні стрічки та червоні вогники все ще звисали з пальм і кущів. Здуваються повітряні кулі у формі серця лопотіли на вітрі.
  Чи є День святого Валентина значущим? — здивувався Рорк.
  Крім того, особливі труднощі, які вони мали під час цього розслідування, були явно очевидними: вечірка була величезною подією, яка проходила в чотирьох залах. Цілу ніч люди вільно ходили від хати до хати. І до інших будинків по всій Айла-Віста, без сумніву.
  Вони повернули крізь відкриті ворота у внутрішній дворик К-Тау, пройшовши повз автомат з безалкогольними напоями, звукове обладнання, світлові палички у формі фалоімітатора.
  Рорк підійшов ближче до куща, щоб поглянути на малиновий шматочок матеріалу. Це були червоні оксамитові стрінги. Інші предмети нижньої білизни висіли на живоплоті неподалік.
  Він повернувся, показав. «Схоже, хтось збирав трофеї».
  Обличчя Еппса напружилося. Вони бачили фотографії подібних прикрашених дерев уздовж кордону з Каліфорнією, де койоти розвішували білизну, відібрану у жертв. Чоловіки називали їх «деревами ґвалту».
  Поки агенти чекали на ґанку, Рорк дістав свій телефон і ще раз потайки поглянув на фіктивний обліковий запис електронної пошти. Нічого більше від Ортіса чи мисливців. Це була хороша чи погана новина? У нього не було часу подумати, як сонна застава відчинила двері.
  Всередині будинку була ще вечірня бійня. Більше червоних чашок. Підлога була липка від розлитої води. Кілька ангельських крил були задрапіровані на стілець. Червоний целофан мляво звисав з ліхтарів.
  Рорк уявив, що хтось у напівпритомному стані сховав пивні бонги та будь-які засоби для вживання наркотиків. Були деякі базові спроби прибрати, але не професіонали — Еппс сказав, що надіслав накази припинити всі прибирання. Зрештою, це було потенційне місце злочину.
  Внизу в їдальні кілька десятків братів сиділи за рядами прямокутних столів. Скатертини були накинуті на поверхні, але підлога все ще була липкою.
  Дивлячись на зібрані обличчя, Рорк бачив виразні ознаки паралізуючого похмілля. Сонцезахисні окуляри, що приховують. Зеленуватий відтінок під загарами. Сухість у роті та тремтіння рук. Всі радості вечірнього життя.
  Він підійшов до передньої частини кімнати й почав. «Я впевнений, що вам сказали, що я агент Рорк, а це агент Еппс. По-перше, нам потрібно знати: чи є ще хтось із дому, кого ви не можете знайти?»
  Один безстрашний учасник піднявся. Він виглядав таким же тремтячим, як і решта, але грайливо підійшов, щоб відповісти на запитання. «Ми надіслали смс і повідомлення всім, кого сьогодні не бачили. Все враховано».
  «А як тебе звати?»
  «Алекс Фой, сер. Віце-президент відділення».
  «Ланцюг командування», — подумав Рорк. — Це була твоя ідея, Алекс?
  «Кірк Сендлер попросив мене».
  Рорк відчув, як Еппс ворухнувся біля нього.
  — продовжив Фой. «Ми всі вже говорили про це. Сьогодні ніхто не бачив Стівенса і не отримував від нього жодних смс чи повідомлень».
  «Гаразд. Що нам потрібно встановити, так це часову шкалу. Коли хтось останній раз бачив Стівенса минулої ночі?»
  Молоді люди перезирнулися один на одного.
  «Хтось бачив його після півночі?»
  Брати поворушилися на кріслах. Нарешті Фой заговорив. «Важко сказати, який час було що-небудь після точки».
  Потім піднялася рука: брат із довгим кучерявим чорним волоссям. — Я прийшов десь о чверть на дванадцяту. Він грав у пивний понг».
  Рорк кивнув йому. «Це добре. Хтось пам’ятає, що бачив його після цього?»
  Більше змін, жодних відповідей.
  «Ти бачив Стівенса з якоюсь конкретною дівчиною?»
  Відповіді немає.
  «Хтось?»
  Відповіді немає.
  Рорк відчув, як зростає гнів, але зберігав спокійний голос. «Слухайте, хлопці. Ви не зробите йому жодної послуги, зволікаючи. Чим більше ми знаємо про що сталося, тим більше у нас шансів зрозуміти, що тут насправді сталося».
  Потім, як і у випадку з родиною, агенти відповіли на серію звичайних запитань. «Він з кимось сварився? Чи були бійки тієї ночі? Він когось образив? Йому хтось погрожував?»
  Усі відповіді негативні. Тому Рорк став більш конкретним.
  «Це була вечірка до Дня святого Валентина. У вас, хлопці, є якісь особливі ігри?»
  Можливо, він це уявляв, але йому здалося, що в кімнаті стало трохи спокійніше.
  — Звичайне, — відповів Фой. «Найкращі костюми отримують безкоштовні квитки на напої тощо».
  «Біля вхідних дверей живопліт, на ньому розвішана жіноча білизна. Про що це?» Рорк обвів поглядом кімнату. «Чия це нижня білизна?»
  Першим заговорив Фой, захищаючись. «Нічия. Це просто прикраса, чоловіче. Це була білизняна вечірка. . .” Його тон мав на увазі: «Зрозуміло?»
  «Чи був фотограф минулої ночі?»
  Фой кинув на нього поблажливий погляд. «Ніхто офіційний. Не треба. Завжди будуть фотографії».
  «Тоді ми хочемо побачити всі фото ночі. Все, що у вас є. Фото в костюмах, зроблені біля дверей. Приватні фото та відео. Речі, опубліковані в Instagram і Tumblr. Ніхто не вийде з цієї кімнати, доки ми не зберемо все, тому приступайте до роботи».
  Хлопці за столиками почали витягувати телефони.
  Рорк додав: «І ще одне запитання, перш ніж перейти до цього. Хтось тут думає, що зникнення Стівенса має якесь відношення до вандалізму дві ночі тому? Манекен, що висить на вежі Storke?»
  Було кілька крадькомих поглядів.
  «Хтось?» — повторив Рорк жорсткішим голосом.
  Все ще тиша.
   Рорк озирнувся на братів, які зібралися. «Ось що втомлює. Ви всі брешете. Ви це знаєте. Ми це знаємо. Ми всі це знаємо».
  Він подивився на Фоя. Обличчя юнака було ввічливим порожнім.
  «І вам потрібно це отримати . Ваш друг, президент, чувак, ким би він для вас не був, цілком може бути в серйозному лайні. І привіт, один із вас може бути наступним. Отже, тут хтось має взятися за справу...
  На півслові його перервав дзижчання телефону в кишені пальта. Він виловив його, глянув на екран. Сінгх.
  Його адреналін підскочив. Він відійшов убік, повернувшись спиною до братів, що зібралися, і приклав трубку до вуха.
  «Так».
  «Начальник, вам потрібно включити телевізор. Зараз».
  OceanofPDF.com
  
   Розділ сорок восьмий
  ТЗапах повільно повернув його до тями. Затхлий, схожий на цвіль сморід. Стара деревина. Бруд. Щось подряпало його обличчя. І слабкий зеленуватий запах теж. У цьому було щось смутно знайоме, повернення в дитинство.
  Він мерз і був похмільний. А потім він поворухнувся й відчув щось тверде й холодне навколо своїх зап’ясток.
  Його очі розплющилися.
  Темний. Тонкі смужки світла високо над освітленими плаваючими порошинками.
  Він був у стійлі. У конюшні. Лежить у купі запліснявіла солома. Біля обличчя грудка сухого лайна.
  «Що за біса?» — бушував він, сідаючи. Ланцюги, пов’язані з манжетами на його зап’ястях, відкинули його назад.
  Він був прикутий до стіни. І він був голий.
  У його дезорієнтації сталася дивна річ. Напівперетравлені спогади про Джеффрі Дамера, Джона Уейна Гейсі, Ренді Крафта через його мозок. І на мить його нутрощі перетворилися на воду, і він відчув первинний жах.
  Тому що час від часу. . . час від часу зґвалтування траплялося і з чоловіками.
  Адреналін прорвався в нього, коли він зрозумів, що не один. Дві високі тіні маячили над ним. Занадто високий, щоб бути справжнім. З білими плямами облич. . .
  Він відшкрябав назад, несамовито зосереджуючись. «Фууууууу».
  Ланцюги стиснулися, зупинивши його.
  Крізь калатання серця він нарешті зрозумів, на що дивиться. Дві постаті сиділи на воротах стійла заввишки до грудей, одягнені в темні накидки з капюшонами — і в масках із черепами.
  Джейд дивилася на Тофера з-за маски.
  Важко було не впоратися з ним просто там, у підвалі, коли він втратив свідомість. Подбайте про нього раз і назавжди. Але це були імена, які хотів Кріс, тож імена вони збиралися отримати. Джейд відклала ніж і написала Крісу, щоб той достав машину до кінця кварталу й спустився на вулицю — це було досить легко зробити з боку парку, де вони були того дня.
  Тоді вона розбудила старого Тофа кількома ударами кока-коли — розбудила його настільки, щоб підвести його на ноги, щоб вони з Крісом могли вивести його прямо через розсувні скляні двері. Зрештою, це була краса Руфі, як міг би вам сказати будь-який ґвалтівник із братства. Повна відповідність.
  Їм навіть не довелося виводити його на вулицю: піщана стежка пролягала за парком, уздовж усього краю обриву. Вони вивели його на невелику прогулянку, під час місячного світла, яке розливалося по хвилях під ними, і ейфоричного поколювання кока-коли та хвилювання від цього. У кінці кварталу вони звернули зі стежки й провели його просто до машини.
  І незабаром він знову втратив свідомість на задньому сидінні. Але тоді, звісно, зв’язали.
   І тепер, коли вони взяли його, безпорадного, прикутого, Джейд почувалася добре .
  Спробуй сам, як це відчуваєш, ти, дурно.
  Істоти-скелети були дуже нерухомі, дивлячись на нього вниз.
  «Мені здається, він просто пописав собі штани», — сказав один іншому.
  Жіночий голос, звичайно. І це зробило його божевільним.
  «Ви, пізди», — лютував він. «Ти потрапив у таку довбану біду, що навіть не підозрюєш».
  Один із них коротко засміявся. «Справді, чувак? Стривай — хто тут у кайданах? Це був би ти ».
  «Мій тато підсмажить ваші жалюгідні дупи».
  «Ти думаєш, тато може тобі допомогти?» — глузувала постать. «Звідки він взагалі дізнається, що з тобою сталося?»
  Інший додав: « Ти хоч уявляєш, де ти, невдаха?»
  Його розум намагався згадати що-небудь, взагалі будь-що про минулу ніч або про те, як він туди потрапив.
  Нічого, крім заготовки.
  «Зовсім пусте, га? Так, руфі, яка сука, чи не так?» — кепкував один із них.
  «Цікаво, чого ще він не пам’ятає?»
  «Все могло статися. Що завгодно. Чи не так, Тоф?»
  «Я тебе вб’ю», — прогарчав він. Але він усе ще чув, наскільки невиразною була його мова. Блін, голова боліла як біс.
  Вищий раптом прозвучав важко. «Ого. справді? Можливо, вам краще подумати, перш ніж говорити».
  Її слова перетворилися на дзижчання, коли його охопила хвиля нудоти. Він нахилився й вирвав на сіно поруч.
  Він чув над собою сміх. «Ой, маленький Тофі хворий. Пішов ура».
   Нарешті він знову сів, скориставшись ланцюгами навколо зап’ястя.
  «Ви, суки. . .” він слабко кашлянув.
  Один повернувся до іншого з перебільшеним подивом. «Він щойно назвав мене Сукою?»
  «Він просто назвав тебе Сучкою», — відповів інший.
  «Ну добре. Він знає наше ім’я». Скелет нахилився вперед і пильно поглянув на нього. «Ці суки — ваш бос. Тут у вас нуль карток. Тож ви захочете робити саме те, що ми скажемо. Або все може піти дуже погано, дуже швидко».
  «Пара дівчат? Що ти збираєшся робити, зґвалтувати мене?» Він глипнув на них. «Давай це».
  На стіні стайні Джейд відчула, як Кріс напружився біля неї, зробивши короткий, різкий вдих. Джейд дивилася на їхню полонянку. . . і відчув сліпучу лють. Тому що це було, чи не так? Це було те, чого вони не могли зробити. Це ніколи не було тим самим. Це ніколи не буде таким, як взагалі. Зґвалтувати його? Вона навіть не хотіла його торкатися. Погляд на нього, голого, тільки викликав у неї бажання самої захворіти.
  Вона здригнулася. . . відчуваючи, як піднімається жовч.
  І на мить вона була там, унизу, на соломі, прикута до стовпа. . . тоді як ДеШон привів хлопців, одного за одним.
  Вона відчула крик, що піднімався з глибини її істоти. . .
  Вона закусила губу так сильно, що відчула смак крові, змусила геть спогади. Вона кинулася вперед і глузливо кинула крізь маску-череп на Тофера.
  «Ми — вас зґвалтувати ? У своїх мріях. Але є багато збоченців, які заплатять непогані гроші, щоб отримати шматок гарного хлопчика з братства».
  Вона дивилася вниз. . . і побачив, як він вагається. Жорстокий тріумф спалахнув у ній. Бійся, хоч раз. Краще бійся.
   Вона глузувала з нього, насолоджуючись владою. «Як це було б весело? Оскільки групове зґвалтування – це ваша річ, так?»
  «Я не знаю, про що ти, в біса, говориш», — пробурмотів він.
  Але вона бачила, як він здригнувся. І тепер його очі були насторожені.
  Джейд штовхнула Кріса, який усе ще застиг, німий, поряд із нею. «Чорт, так, ми могли б це зробити. Ми могли б заробити серйозні гроші на вашій ніжній дупі. Що говорить Біблія? «Око за око, дупа за дупу»? Щось подібне?»
  Вона зробила голос жорстким.
  «Ти подумай про це, поки ми зробимо кілька дзвінків».
  Вони обоє зісковзнули з верхньої частини воріт і зникли з поля зору з іншого боку стійла, залишивши Тофера самого в темряві сараю.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ сорок дев'ятий
  РОрк і Еппс стояли в бібліотеці дому Тау, з недовірою дивлячись, як президент зі своїм звичайним пишним нахабством оголосив про свою кандидатуру на вакансію у Верховному суді.
  Усі очікували кандидата, який буде різко протистояти вибору.
  Чого Рорк не очікував, так це того, що він буде призначений на посаду про зґвалтування.
  Не суддя Блеквелл, суддя, якого Рорк щойно бачив у Сан-Дієго.
  Це було гірше.
  Суддя Невілл Армстронг був гротескним прикладом інституційної мізогінії. Жіночі групи вже давно зберігають списки його коментарів про тих, хто пережив зґвалтування, а також про його легкі вироки та повне звільнення у справах про зґвалтування.
  Він був змушений піти у відставку з Верховного суду Пенсільванії після того, як на нього обрушилася буря критики у відповідь на його зауваження про те, що «дев’яносто дев’ять відсотків повідомлень про зґвалтування є неправдивими».
  Його найганебнішим рішенням, хоч і не єдиним образливим, було рішення у справі проти п’ятдесятивосьмирічного чоловіка, звинуваченого у зґвалтуванні тринадцятирічної дівчинки. Підсудний мав на своєму комп’ютері зображення жорстокого поводження з дітьми та зоофілії. Завдяки Армстронгу він вийшов на свободу з умовним терміном.
  У своїх коментарях Армстронг заявив, що тринадцятирічна жертва, яка зазнала сексуального насильства з боку члена сім’ї, була «хижою та сексуально досвідченою», і що вона «підводила підсудного».
  Тринадцятилітній.
  І це був той хлопець, якого нова адміністрація збиралася протаранити Верховний суд?
  Рорк уже не вперше відчув, що потрапив у якусь альтернативну реальність. Він міг лише уявити, як це почуття посилиться для жінки.
  Це було настільки відверто женоненависницьким, що здавалося фарсом.
  І не було жодних сумнівів, що Армстронг буде підтверджений. З республіканською більшістю в Конгресі голоси були.
  «Це бомба, що цокає», — подумав Рорк. Це те, що збирається встановити все це.
  І навіть коли він це думав, новина змінилася. На екрані ведучий виглядав стурбованим, читаючи копію. «Реакція на номінацію була миттєвою та зловісною».
  Біля Рорка на телефоні Еппса надійшло текстове повідомлення. Рорк глянув на нього.
  «Сінгх», — сказав Еппс і показав Рорку вбудоване посилання.
  Два агенти збилися навколо телефону, і Еппс перейшов по посиланню.
  На екрані з’явилося зернисте відео з чорним фоном.
  Фігура в масці з черепом у чорній мереживній сукні сиділа за столом із купами паперу перед нею.
   Воно підняло голову й заговорило моторошним, схожим на мультфільм, згенерованим комп’ютером голосом.
  «Ця гидота кандидата не буде терпіти.
  «Ми Санта Муерте. Ми легіон. Ми закінчили. Ми знищимо культуру зґвалтування будь-якими необхідними засобами. Ґвалтівник помирає щодня, доки ці умови не будуть виконані».
  Скелет підняв аркуш паперу й почав читати перелік вимог цим нервовим шипінням.
  «Камінація Невіла Армстронга відкликана, і він назавжди видалений із лави.
  «Кожен набір для зґвалтування в країні перевіряється, і всі результати вносяться до бази даних Програми затримання насильницьких злочинців.
  «Усі звинувачені в ґвалтівництві в нашому списку вилучаються зі шкіл, коледжів і університетів.
  «Усі судді з нашого списку зняті з лави.
  «Усім засудженим ґвалтівникам і насильникам у нашому списку заборонено участь у НФЛ і НБА, а звинувачених у ґвалтівництві та насильниках призупинено».
  Скелет підвів погляд від аркуша паперу.
  «У нас є імена. Ми маємо адреси. Ми оприлюднимо списки, щоб світ знав, хто вони. Навіть зараз за винними стежать, стежать, стежать. Деякі потрапили в полон. Деякі вже вбиті.
  «Жоден ґвалтівник не в безпеці. Жоден апологет зґвалтування не є безпечним.
  «Це заклик до зброї. Це війна з культурою зґвалтування.
  «Війна починається зараз».
  Екран став темним.
  Еппс відвів очі від телефону й глянув за них.
  Рорк обернувся, щоб поглянути. Брати братства просочилися до кімнати позаду них і дивилися на власні телефони з таким же ошелешеним недовірою. Почулося бурчання.
   «Вони не можуть цього зробити, правда?»
  «Вони збираються вбивати людей?»
  Перш ніж він встиг зупинитися, Рорк обернувся й відповів: «Так. Вони збираються вбивати людей».
  А поруч Еппс пробурмотів: «Зачиняйте двері, хлопці».
  OceanofPDF.com
  
   Розділ п'ятдесятий
  ДжАде знайшла стайні під час однієї зі своїх довгих поїздок у долину. Ніхто не міг побачити будівлю з жодної дороги, яку вона змогла знайти, і вона ніколи нікого не бачила поблизу.
  Вони з Крісом підготували запаси в кімнатах господаря стайні. Спальні мішки на каркасі ліжка, їжа, галони з водою, дієтична кола, горілка.
  І 4G працював чудово. Вони були ізольовані, але недалеко від цивілізації.
  Вони сиділи на затхлому дивані, який накрили ковдрами, і дивилися відео «Сука» з приголомшенням — і благоговінням.
  «Жоден ґвалтівник не в безпеці. Жоден апологет зґвалтування не є безпечним.
  «Це заклик до зброї. Це війна з культурою зґвалтування.
  «Війна починається зараз».
  Це був третій раз, коли вони грали.
  Кріс широко розплющив очі, приголомшений. «Що за біса насправді? Чи знають вони про. . . ?» Вона подивилася на стіну, у бік стійла Тофера.
  Джейд звузила очі, похитала головою. «Я так не думаю. Дещо з цього вони планували вже давно».
  «Що ти маєш на увазі?» Кріс подивився на Джейд, і якось вона це зрозуміла. «Почекай. Ти знаєш Суку?»
  «Так, я їх знаю. Деякі з них». Джейд подумала про Елліотта й відчула короткий...
  почуття провини?
  Ну, до біса це. Це відбувається. Тому що ми робимо це можливим.
  Кріс дивився на неї, розглядаючи це. «Так було все. . . що ми зробили. . . план?»
  «Ні. Я в цьому не брала участі... Джейд вказала на телефон. «Я прийшов шукати того, хто зробив цей манекен на вежі, як я і сказав».
  Кріс вагався, а потім відвів погляд. «Я зробив манекен . Але я не робив це на вежі».
  Джейд підняла брови, очікуючи.
  «Тієї ночі я зробив деякі речі, але не це. Я просто дозволив тобі думати, що я зробив». Кріс виглядав незатишним. «Я не знаю, хто це зробив. Але ви прийшли на зустріч і просили людей, які бажають активізуватись. Я зрозумів. . .”
  «Це круто», — заспокоїла її Джейд. «Ось так усе це працює. Вони закликають до дії, люди підхоплюють це по-своєму. Вся суть цього в тому, що ми не повинні бути пов’язані з ними. Кожен проводить свою кампанію. І це брижі. Воно росте. Таким чином ви лякаєте людей. Усе починає здаватися чимось більшим, експоненціальним. . .” Вона потяглася до слова. «Щось міфічне».
  «Але це відео…»
  Тепер Джейд підвелася на ноги, не в змозі втриматися. «Відео нам тільки допомагає. Люди до біса злякаються, що старого Тофа не стало. Усі подумають, що він один із тих, про кого вони говорять». Вона показала на телефон і відчула хвилю хвилювання. «І раптом він набагато більший за нас».
  «Отже . . .”
  «Тож тепер ми надсилаємо власне повідомлення».
  OceanofPDF.com
  
   Розділ п'ятдесят перший
  АКоли вони знову програли відео, Рорк побачив багато збентежених облич, зростаючу тривогу. . . коли деякі зібрані хлопці братства почали обробляти натяк, що вони нарешті можуть бути притягнуті до відповідальності за свої дії.
  Він кивнув Еппсу, показуючи двері. Він не мав наміру розмовляти десь у межах чутності.
  Хлопці навіть не помітили, як вони пішли.
  Поза домом Тау агенти мовчки йшли засміченою вулицею до ряду магазинів і ресторанів.
  Коли вони відійшли досить далеко, Еппс заговорив. «Зараз починає виглядати як тероризм».
  У Рорка аж закрутилося. Все це було трохи сюрреалістично. Звичайно, безпрецедентний. Йому було важко зрозуміти це.
  — голос Еппса був стурбований. «Ви думаєте, що це правда? Вони планують це зробити?»
  — Це не просто так, — повільно відповів Рорк. «Це хтось, хто знає про ці програми — знає ViCAP, знає відставання комплектів для зґвалтувань, знає відсотки».
  Відео було сукою. У нього не було сумнівів. І списки, про які говорив Санта-Муерте, — вони незабаром з’являться, якби їх уже не поширювали в Інтернеті.
  Еппс розсміявся коротко, без гумору. «Це мало б вселяти страх перед Богом у деяких тролів, принаймні».
  Рорк змушений був погодитися. Звичайно, звернути онлайн-загрози проти погрозників було геніальною ідеєю. І його довгий досвід, особистий і професійний, показав, що хулігани здебільшого боягузи. Це може спрацювати, щоб змусити таку людину стежити за тим, що він говорить.
  Це може змусити всіх чоловіків стежити за тим, що вони говорять.
  На обличчі Еппса промайнув неспокійний вираз. «Однак вони можуть погіршити становище жінок. Я маю на увазі всіх жінок».
  Рорк сам думав так само. «Я думаю, справа в тому, що гірше бути не може».
  Еппс похитав головою, щось схоже на захоплення. «Вони довго це все тягнули. Мабуть. Ви не можете придумати це за одну ніч».
  Рорк змушений був погодитися. Але чи забрала Сука Тофера Стівенса? У нього було якесь відчуття занепаду. Він перший помер?
  Еппс висловив свої думки вголос. «Значить, батьки праві? Сука забрала дитину?»
  Це був очевидний висновок. І все ж був елемент сумніву. Це був блиск відео Bitch. Він вимагав превентивної відповідальності за кожен напад на будь-яку людину будь-де. Сторінка з книги терористів.
  Рорк відповів: «Вони були готові до цієї номінації. Вони чекали цього. Написав сценарій. Ймовірно, більшу частину відео зробив заздалегідь. але . . . якби Стівенс був їхньою першою жертвою, це було б частиною відео. Можливо, ми навіть побачимо тіло».
  Епс кинув на нього різкий погляд. «Ви думаєте, що він мертвий?»
  Рорк не знав, що на це відповісти. Але зараз він відчував, що у дитини серйозні проблеми.
   Еппс не дочекався відповіді. «Батьки Стівенса втратять це. Повернемося туди?»
  Рорку не знадобилося більше кількох секунд, щоб прийняти рішення. «Ми не отримуємо нічого корисного від цієї команди. Вони настільки глибоко заперечують, що можуть повірити у всю ту дурницю, яку вони лопатять».
  У той момент, коли він говорив, його телефон задзижчав. Еппс звів брови, але це був не містер Стівенс і не Сендлер. Рорк показав йому дзвінок на екрані. SAC Reynolds.
  Агенти з'їхали з тротуару і зупинилися під деревом. Рорк підняв трубку. «Я саме збирався тобі подзвонити».
  «Я щойно розмовляв із Кірком Сендлером…»
  «Я впевнений, що ви це зробили. Але з усією повагою, сер, я призупиняю це розслідування, поки хтось не вирішить бути з нами відвертим».
  Еппс кинув на нього здивований погляд. Рорк дав знак Еппсу мовчати. Він перевів слухавку на динамік, щоб Еппс міг почути SAC, і продовжив. «Ми були тут і розслідували зникнення Тофера Стівенса ще до того, як він зник. Цього б ніколи не сталося, якби хтось наповнив нас наперед».
  SAC прокашлявся. «Я раніше не знав, що щось із цього станеться».
  Рорк палко сподівався, що Рейнольдс не знав про це, але він не збирався цього випускати. «Зрозуміло, що будь-яка кількість людей тут, у Санта-Барбарі, бачила щось подібне. Ми не в змозі проводити це розслідування в темряві».
  У телефоні панувала тиша, і Рорк зрозумів, що міг підштовхнути свого боса через край. Потім заговорив Рейнольдс.
  «Ніхто не думав, що дитину Стівенса викрадуть. Не те, що я знаю. Саме директор хотів розслідування нападів на кампус. Це він запропонував Санта-Барбару».
  Рорк з поштовхом усвідомив, що Рейнольдс мав на увазі директора Бюро. Еппс зустрів його погляд.
  Рорк натиснув. «Режисер хотів, щоб ми тут розслідували суку. То яке відношення до цього має Стівенс?»
  «Директор сказав, що в будинку Тау було двоє свідків. Він не згадав Стівенса. Я поняття не маю, яке відношення він має до цього».
  «Пане, я теж не знаю. Його зникнення — мені це не сука. Але якщо вони справді за ним погналися, то, безсумнівно, тому, що вважають його сексуальним злочинцем. Поки хтось не скаже нам правду про це, у нас зв’язані руки».
  «Я це розумію». Здавалося, що Рейнольдс це не втішився, але Рорк відчув полегшення від того, що SAC буде розумним.
  «Подивіться. Ми повернемося до Сендлера, коли це стане нам у нагоді. Але рукавички знімаються. Якщо він продовжуватиме обманювати, ми геть звідси».
  «Зрозумів».
  Рорк відключився, і агенти стояли, дивлячись один на одного.
  Еппс виступив першим. «Режисер».
  Рорк мовчав.
  І нарешті Еппс вибухнув. «Я тобі скажу. Я покінчив з цими білими людьми, які використовують свої посади, свої ролі та свої привілеї, щоб робити будь-які послуги своїм білим братам і своїм білим синам. Хоча будь-хто кольоровий. . . будь-яка дитина на вулиці. . .” Він замовк, ковтнув, щоб усвідомити себе. «Коли це лайно закінчиться?»
  І на це питання Рорк не мав відповіді. Крім одного.
  «До біса це», — сказав він. «Давай».
  Він показав на найближчий бар.
  Агенти сиділи на внутрішньому дворику. Він мав гавайську тематику Тікі з дошками для серфінгу на стелі, фаршированою рибою-фугу та різьбою по кокосу на стовпах.
  Надворі знявся сильний вітер, який шелестів сухим пальмовим навісом. Надходила гроза.
   Еппс був спокійніший, але все ще кипів. «Це не те, на що я підписався. Я не збираюся виконувати плани цієї людини». Ім'я режисера він не назвав. Йому не довелося. Він дивився на пальми, що гойдалися від поривчастого вітру. «Кожен день я думаю, що божевільнішим бути не може. Але зараз я не думаю, що ми навіть бачили початок божевілля».
  Він озирнувся, зустрівшись очима з Рорком. «Я маю бути з вами відвертим, босе. Я не знаю, що я хочу робити в цьому новому світовому порядку. І я не знаю, що нас попросять зробити далі».
  Рорк раптово відчув холод. «Ви не можете піти у відставку. Це не дозволено. ти мені потрібен».
  «Але скільки часу мине, перш ніж нас попросять робити те, чого я не можу?» Обличчя та голос Еппса були бурхливими, наполегливими. «Бюро починає переслідувати протестувальників, я геть».
  «Я згоден. я з вами Але ми ще не там...
  «Це більше, ніж це». Еппс замовк, зібрався. «Я роблю пропозицію Тарі».
  Еппс ніколи не використовував імені Сінгха. Вони не говорили про відносини агентів; це була особиста лінія, яка була проведена з самого початку, коли Рорк про це дізнався. Рорк був настільки здивований, що спочатку міг лише випалити: «Коли?»
  «Я хотів, щоб це було вчора. мене там не було але . . . вона отримала фотографію».
  «День святого Валентина», — подумав Рорк, а потім — значить, Сінгх уже знав, що весь цей час ми стежили за Ортісом. Не те, щоб вона була зобов’язана розповідати йому. Її розсудливість постійно його дивувала.
  Він хотів потиснути Еппсу руку, обійняти його, як рідного брата. Натомість він простяг руку через стіл і стиснув руку.
  «Це найкраща новина, яку я чув за останні роки. Я маю на увазі це».
  Еппс кивнув із подякою, на мить майже сором’язливо. «Ми говорили про це раніше. Але я не збираюся чекати. З усім цим лайном. . .” Він намацав слова. «У мене таке відчуття, що час спливає. Я хочу зберегти її безпеку».
  Сінгх був громадянином. Але це був перший раз, коли Рорк подумав, що її статус може бути під загрозою. На мить він повністю відчув щит своєї раси і дорікав собі за недогляд. Привілейований, багато?
  «Ти...» Рорк зупинився перед тим, як сказати «боїться». Натомість він закінчив: «Ти хвилюєшся, що її депортують? Бо офіс ніколи цього не допустить. Я б ніколи не допустив цього».
  Еппс мовчав тихо, але гнів пульсував під поверхнею спокою. «Ми до біса не знаємо, що станеться. Кожен день є чимось більш немислимим. Я не ризикую. Не те, що її стосується». Він замовк, борючись із собою. «Хоча я можу бути не найкращим її захистом».
  Рорк поклявся собі. Що сталося з нашою країною? Як ми могли сповзти так далеко в темряву за такий короткий час?
  «І ніхто з нас не впевнений, що ми зможемо виконувати свої обов’язки. Хто знає, що лайно буде відбуватися?»
  І саме в цьому була проблема. Рорк не знав. Але коли він заговорив, його голос був твердим.
  «Але ми повинні боротися з цим зсередини. Якщо ми не втримаємо лінію, то хто?»
  «Я не знаю», — сказав Еппс, і його голос був переслідуваним. «Я не знаю».
  Рорк потягнувся через стіл, але зупинив його руку, не торкнувшись його. «Подивіться. Поверніться до міста зараз. Дійсно. Іди. Будь з нею. Я можу тут усе впоратися».
  На мить Еппс виглядав майже хворим від полегшення, і Рорк був упевнений, що підтримає його. Але потім інший агент випростався, похитав головою. «Давайте просто зробимо це. Ми вже маємо всі фотографії з вечірки. Я перегляну їх і побачу, що я можу побачити. Поверніть хлопця, щоб він говорив за себе». Він похмуро посміхнувся Рорку. «Він міг бути невинним, чи не так? Є шанс».
  Рорк похитав головою. «Все можливо».
  Але перспективи щодо цього були похмурими.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ п'ятдесят другий
  Тчереп дивився з-під її капюшона, коли Джейд запалювала свічки на грубому вівтарі, який вони з Крісом зробили, встановивши дошки на двох кониках, накривши його кінською ковдрою.
  Вона вкрала цілу жменю масок із черепами з магазину для вечірок, де купила боді зі змією. Один із них тепер служив ликом святого.
  Дівчата створили вівтар як реквізит для власного відеозвернення. Але коли вони зібрали сигарети, польові квіти та цукерки, текілу, гроші та наркотики, усі жертви, які, як знала Джейд, любив святий, і виклали їх на вівтар, вона відчула, що присутність святого посилюється. Фігура вже ставала не просто костюмом скелета, а справжньою живою силою з власною волею.
  Джейд бачила, що Кріс теж втягується в це. Вона нишпорила в сараї, досліджуючи кожну лавку в пошуках випадкових залишків їжі для вівтаря, і пожертви, які вона приносила, ставали дедалі цікавішими.
  Залізна насадка. Ланцюги.
  Тепер вона підійшла з іншим предметом: довгою, іржавою залізною щукою, і майже сором’язливо простягнула її. «Я знайшов це. Я думав, що це покер. Але це не так».
  Джейд нахмурилась і оглянула його. Це був не покер. Кінець був зовсім не загострений. Це було. . .
  Вона здригнулася від усвідомлення. А потім усміхнулася.
  «Блискуче. Страшенно круто. Це все. Це те, що ми робимо».
  OceanofPDF.com
  
   Розділ п'ятдесят третій
  ТОкеан шумів і розбивався під ним, коли Рорк йшов піщаною стежкою скель за межами Бакара.
  Агенти повернули свої машини до готелю. Але, незважаючи на свою втому, Рорк не міг терпіти перебування в кімнаті. Йому потрібна була прогулянка. Йому потрібно було подумати.
  Еппс мав рацію. Було зрозуміло, куди це веде. Директор ФБР послав їх сюди провести розвідку щодо придушення Суки. І скільки часу мине, перш ніж усі протестувальники стануть ціллю?
  Усі вони були б змушені зайняти позицію.
  Сінгх і Еппс заслужили все велике в житті. Не цей темний, неоднозначний світ загроз і альтернативних фактів.
  Але чи було місце, де вони могли бути вільними?
  Сонце занурилося за море, і незабаром він уже йшов піщаною стежкою під слабким світлом місяця, що сходить. Він бачив лише проблиск, крізь хмари. Але це було неспокійно близько до повного. . .
   Голодний місяць.
  Протягом дня він перевіряв фіктивну електронну скриньку, щоб перевірити, чи не надійшов інший лист від Ортіса чи мисливців за головами.
  нічого
  Відсутність була полегшенням. Але постійне сире занепокоєння залишилося.
  Внизу гриміли хвилі. І звук навіював неминучі, заборонені думки.
  Еппс розповідає про Сінгха, біль і тріумф їхніх стосунків. . .
  Вони думали кинути роботу. Вихід із сітки. Разом.
  Він відчув смак цього в пустелі. Свобода життя поза роботою, поза законом.
  Поза законом.
  Це здавало неможливе. . . ближче, якщо не цілком реально.
  Поза сіткою. Нікому не відповідати, ні закону. Влаштування власного життя на моїх умовах. . .
  І як би це виглядало? Як ви насправді думаєте, що це буде виглядати? Тут, у темряві, ніхто не чує. Загадайте бажання.
  Під ним хвилювався прибій. І цей звук повернув усі відчуття, які він коли-небудь мав щодо затоплення Кари. Це був прямий постріл у його тіло, до тієї ночі на пляжі. Він відчув її, відчув її смак у солоному повітрі й шумі моря…
  Відчув жах її присутності. . .
  І будьмо справжніми. Терор ось що це було.
  Він тримав її на руках і відчув власну смерть.
  Скільки чоловіків вона вбила? Сто? Триста? Від цього вже немає шляху.
  Його дикі думки повернулися до сталевої клітки, яку він тримав у своєму серці.
  Але відчуття присутності залишилося.
  Присутність.
   Раптом він знову опинився в сьогоденні. Бо з ним хтось був.
  Він відчував когось позаду. За ним стежили. Знову.
  І в поспіху він це відчув. Знайоме сором’язливе, страшне, хвилююче почуття. . . що вона могла бути там, прямо за ним у темряві, спостерігаючи за ним. Її очі дивляться на нього, бачачи його таким, яким його не бачив ніхто в житті. . .
  «Кара», — сказав він крізь пересохле горло. Він обернувся на піску, оглянув густий, прихований соляний кущ. «Хто там?»
  Голос пролунав із темряви, десь здалеку, ледь чутно. «Продовжуйте йти».
  Рорк автоматично повернувся. Голос різко сказав: « Не обертайся».
  Це був молодий чоловічий голос.
  Після такту Рорк повернувся і зробив, як сказав голос. Він відчував, хто б то не йшов за ним.
  «Ти прийшов сьогодні до дому», — сказав молодий чоловік через деякий час.
  «Будинок Тау. Так, я був там».
  «Нам потрібно поговорити».
  Незважаючи на те, що він був хворий на цей міазм, Рорк відчув безпомилкове дзижчання нового сліду. Він йшов далі, не обертався. «Чому б нам не повернутися до мого готелю? Ми можемо..."
  «Ні. Не там, — сказав голос із легким хвилюванням. «Стежка веде до точки приблизно за чверть милі. Я зустріну вас».
  Поки Рорк дійшов до точки, з води накотився туман, запотіваючи слід. Він сів на лавку біля оглядового майданчика, нахилившись обличчям до стежки, з якої прийшов, притиснувши лікоть до боку, відчуваючи вагу свого глока.
  З темряви й туману висунулася тінь. Капюшон його толстовки був низько опущений, прикриваючи молоде бездоганне обличчя.
  Рорк міг побачити його раніше того дня, в їдальні братства. Важко було сказати. Хлопець був схожий на тисячу хлопців, з якими він навчався в середній школі та коледжі. Каліфорнійський серфер. Чоловік-хлопчик у світшоті та поношених хакі, з потертими дорогими докерами на ногах. Спортивний, легкий гарний вигляд. Кучеряве чорне волосся, трохи на довгий бік.
  «Я ціную вашу ініціативу».
  Малюк кивнув. Він не виглядав щасливим. Але він був там.
  «Як тебе звати?»
  Хлопець вагався, але нарешті сказав: «Ітан».
  Рорк намагався бути з ним спокійним. «Я знаю, що прийти до мене це дуже важливо. Але це завжди виходить. Завжди. І не потрібно бути вченим-ракетником, щоб зрозуміти, що те, що ми почули сьогодні вдень, не вся історія».
  Ітан злегка похитав головою на знак підтвердження.
  «Ви були з тими хлопцями, на яких напали?»
  «Ні, чувак, на той час я вже розбився. Я знаю лише те, що вони про це сказали».
  «Так про що це?»
  Ітан озирнувся навколо. «Хтось не жартує. І в будинок цілять, і . . . хто знає, що ця людина збирається робити далі?»
  «Ця людина».
  Хлопець захищався. «Або ці люди. Я не знаю».
  «Чому, на вашу думку, будинок став мішенню?»
  Ітан витріщився на нього. «Ця манекенська істота вся так порізана. Розпилювач фарби. У цьому немає нічого надто розпливчастого, чи не так?»
  Це те, що весь час бентежило Рорка. «Ви думаєте, що манекен, що висить на вежі Сторка, був попередженням дому Тау? чому Я не чув, щоб щось конкретно називалося Каппа Альфа Тау».
  «Це було не просто лайно в Storke Tower».
   «Що ти маєш на увазі?»
  «Ну дивіться. Хтось зробив і будинок».
  Рорк відчув стрибок адреналіну, але приховав свою реакцію. «Як ви маєте на увазі «зробили будинок»?»
  «Хтось облив будинок фарбою».
  «Скажи мені».
  Ітан незручно ворухнувся. «Тієї ж ночі, що й у Storke Tower. Я встав рано, щоб зловити хвилі. Коли я спустився вниз, кілька хлопців були надворі зафарбовували слова».
  «Які слова?»
  «Я маю на увазі слово ». Він зробив паузу, явно неохоче. «Хтось намалював двері фарбою «Гвалтівники».
  Нарешті, подумав Рорк. Нарешті хтось це сказав.
  «Дозволь мені зрозуміти це», — сказав він уголос. «Хтось намалював «Гвалтівники» над дверима будинку за адресою 815 Camino Embarcadero?»
  «Ні, не на Embarcadero. У будинку ДП».
  Рорк був збентежений. «ДП? Дель Плайя?»
  «Так».
  «KAT має інший будинок на Del Playa?»
  Ітан виглядав розгубленим. «Ну . . . так.»
  Дель Плайя. Спогади вразили Рорка — це була головна вечірка, яку він відвідував у студентські роки.
  звичайно. Звичайно, у них є окремий вечірній будинок на першокласній нерухомості.
  Рорк відчув, як гнів горить у його животі. Сендлер навіть не вважав за потрібне згадувати є супутниковий будинок? Що це за розслідування?
  «Того ранку кілька хлопців зафарбували фарбою. Які хлопці?»
  Ітан виглядав засмученим, і Рорк вирішив не тиснути на це. ще.
  «Чому ніхто не повідомив про це поліцію?»
   «Я запитав це. Щоб… — Хлопець замовк, швидко виправився: — Вони сказали, що будинок уже отримав пониження від національної ради, і вони не хочуть брати іншого за якесь дурне графіті.
  «Тож ви насправді бачили, як вони це зафарбовували».
  «Так, це було і . . .” Він зупинився, з дивним виразом обличчя.
  «А що ще?» — тихо запропонував Рорк.
  «Там теж був манекен. Коли я спустився сходами, ще ледве розвиднілося, я побачив це в коридорі, на лаві, це тіло з мотузкою на шиї. Злякав мене до біса — я думав, що хтось помер. Але коли я підійшов ближче, я побачив, що це якийсь, знаєте, манекен з магазину одягу.
  «Я вийшов на вулицю, а хлопці малювали. Потім, коли я побачив в Інтернеті фотографії манекена, що висить на Storke Tower, я зібрав його разом — він, мабуть, висів на вулиці перед будинком, і хлопці його зняли».
  Рорк намагався зберігати спокій. Він не хотів лякати дитину, коли той так співпрацював. Але це те, що йому та Еппсу слід було сказати з самого початку. Голова KAT була спеціально спрямована. Той факт, що це було приховано від них, був переконливою ознакою того, що звинувачення, написане балончиком, було справжнім.
  «І це було шоста, сьома ранку?»
  «Проллі шість тридцять».
  «Вони сказали вам нічого не говорити?»
  «Ну, ви знаєте. Пониження. Купу будинків призупинили за останні рік-два».
  Рорк суворо подивився на нього. «Тільки пониження? Це все?»
  «Ні. . . Я маю на увазі. . .” Ітан відвів погляд, і Рорк відчув, що нарешті наближається справжня історія. «Мені здається, когось зґвалтували на вечірці кілька місяців тому».
  «Зґвалтували», — повторив Рорк.
   Ітан порожньо глянув на нього.
  Рорка нудило від мови, яка не згадує злочинця. «Хтось удома когось зґвалтував».
  Принаймні Ітан зрозумів суть. «Ой. так Я чув. . . хтось її зґвалтував».
  «Насправді, більше ніж один, правда? На малюнку було написано «Ґвалтівники». множина.»
  «Можливо, більше одного. Я цього не бачив. Я щойно щось чув».
  «Коли це було?»
  «Це була вечірка на Хелловін».
  «Ти знаєш ім'я дівчини?»
  Ітан похитав головою.
  «Щось про неї? Вона була студенткою? Її вік?»
  Більше хитання головою. «Тих вихідних я спав зі своєю дівчиною в Санта-Крус. Я не чув про це аж до наступного тижня».
  «І ти ніколи не звертався до копів з цього приводу».
  Ітан раптово виглядав враженим. «Я маю на увазі, що я насправді нічого не знав . . .” Він замовк. «Це звучить досить нерозумно, правда?»
  Рорк відчув втому. «Правильно». Він дивився на величезний чорний океан. «То чому ти висуваєшся зараз?»
  «Манекен був справді розірваний. Порізав. Обличчя, тіло. . . червона фарба бризнула на . . .” Він вказав на свою промежину, виглядаючи трохи хворим. «Це не було схоже на гру».
  «Ні. Нічого з цього не є», – сказав Рорк. Він чув гіркоту в його голосі.
  «І . . . тепер Стівенса немає».
  «Так, він є».
  «Отже . . . хто б не зробив це лайно з манекеном і фарбою — вони не називають імен. Можливо, вони не знають імен. Отже, будь-хто в будинку. . .”
  Рорк раптом зрозумів. «Ви маєте на увазі, що ви можете бути наступним».
   У темряві він відчував, як обертаються шестерні в голові Ітана. Малюк нарешті заговорив. «Коли ви так сформулюєте це, це теж звучить досить погано».
  Рорк не відпустив його з гачка. «Це так, чи не так?»
  Він хвилину мовчав, просто дивлячись на океан, дозволяючи хлопцеві побути наодинці зі своїми думками. Тоді він запитав це.
  «Одним із цих хлопців був Тофер Стівенс?»
  — Не знаю, — сказав Ітан. «Я знаю, що Стівенс був одним із тих хлопців, які того ранку прибирали фарбу та манекен. Але я не знаю напевно про жодне з...
  Рорк чекав.
  Ітан подивився на нього. «Я не знаю, хто її зґвалтував».
  Повернувшись у свій готельний номер, Рорк знайшов фотографії вандалізму в Storke Tower, які надіслав йому Рейнольдс. Він знав, що збирався побачити, але все одно перевірив.
  Манекен, який був підвішений до Storke Tower, не був «порізаний». На промежині не було сильних червоних бризок. Отже, коли Сендлер і батько Тофера говорили про пошкодження манекена, вони говорили про інший манекен, той, що був повішений біля будинку супутника.
  Чоловіки знали про той напад на саме братство.
  «На біса», — сказав Рорк і лише тоді зрозумів, що сказав це вголос.
  Вони весь час брехали. Як мінімум, стримуючи.
  Він крокував розкішним простором кімнати.
  Йому набридла брехня. Здавалося, що кожного дня його команді доводилося виконувати цю нісенітницю, а він втрачав контроль над командою. Треба було переслідувати реальні злочини, а також прикривати справжніх злочинців.
  Але він не повертався, щоб протистояти Стівенсу чи Сендлеру. Не сьогодні ввечері.
  Він дістав свій телефон, набрав Еппс і отримав голосову пошту. Добре, подумав він. Сподіваюся, ти повернувся в місто. Він дочекався звукового сигналу й сказав: «Хтось нарешті вирішив розкритися».
  Він залишив повідомлення, в якому повідомляв іншому агенту про свою зустріч з Ітаном, сказавши, що сам прийде вранці.
  Він від’єднався, швидко перевірив свою електронну пошту та повідомлення, потім сів на диван лицем до скляних дверей, набрався сил і клацнув на електронну скриньку, яку він дав Паркеру як контакт.
  Він був на ногах, крокуючи, перш ніж він дочитав до кінця. Йому стало погано, його розбило коротке повідомлення:
  Перенесіть посилку через кордон по I-10. Чекайте там інструкцій.
  Він намагався продумати паніку, яку відчував.
  Повідомлення було від Ортіса. Не було жодного іншого електронного листа, нічого від мисливців, які б спонукали до цього.
  Це означає, що вони її мають? Він пропустив електронний лист?
  Він набирав номер Сінгха, перш ніж встиг зупинитися.
  «Я щойно побачив електронний лист від Ортіса. Мисливці з ним зв’язувалися?»
  Її голос був вічно спокійним. «Немає відповідей на електронний лист Ортіса, і жодних подальших публікацій з їхніх акаунтів на форумі. Але я зміг визначити їх IP-адресу з їхніх попередніх публікацій. IP показує, що вчора вони були на північному сході Арізони». Вона зробила паузу. «Я використав інформацію, яку ви отримали від Паркера, і дозволив собі зателефонувати цим людям на їхні приватні номери та на роботу. Їхні підприємства повідомляють, що вони у відпустці, а їхні мобільні телефони переходять на голосову пошту».
  Що означає що? Звичайно, вони брали відпустку на роботі, щоб піти на полювання.
  Тож останнім місцем, звідки їх чули, було північний схід Арізони.
   Якщо у них була Кара, то звідти до кордону з Каліфорнією був день їзди.
  На мить він загубився, коли в його пам’яті промайнули картини з подорожей на південному заході.
  Пустелі. Гори. Каньйони.
  І це його вразило. Спосіб знайти її.
  «Сінгх. Чи можете ви шукати незвичайні вбивства чи зникнення в Арізоні, у цьому загальному районі? Особливо з Cara's—Lindstrom's—MO І особливо поблизу індіанських резервацій.
  «Буду, звичайно», — відповів Сінгх.
  Можливо, він мав рацію щодо того, куди вона пішла, весь час.
  OceanofPDF.com
  
  Розділ п'ятдесят четвертий
  Хe відчував спрагу. А йому треба було лайно. погано Він уникав використання відра, яке суки залишили для нього. Але він не міг довго.
  Вони годували його наркотиками, він знав. У воді, яку вони залишили для нього в довбаній собачій мисці, тож йому довелося її випивати. У лайні, яку вони залишили йому, коли він втратив свідомість. Коли йому вдалося прокинутися, він був настільки запамороченим, що ледве міг рухатися. Його голова стукала, як у хрена.
  Але зараз, чомусь, здавалося, що рухатися навіть важче, ніж раніше. Він розігнув руки й ноги. . . і нарешті його осяяло. Його щиколотки тепер теж були прикуті ланцюгами. І це його остаточно розбудило.
  У кутку стійла на ніжках, схожих на палиці, сиділо навпочіпки щось темне, кругле й блискуче. Серце підскочило до горла.
  Потім його очі сфокусувалися, і він зрозумів, що це гриль для барбекю.
  що? Якого біса тепер?
  Двері кабінки зі скрипом відчинилися, і всередину увійшли дві пізди. Одягнені в ті кульгаві капюшони та маски з черепами.
   Один із них ніс ноутбук. Вона поставила його на відстані, обличчям до нього, і натиснула клавішу, щоб почалося відтворення відео.
  Він дивився на це затуманеними очима.
  На екрані була ще одна фігура скелета.
  З динаміків пролунав шиплячий, примарний голос, що відбивався луною в темряві сараю.
  «Ми легіон. Ми закінчили. Ми знищимо культуру зґвалтування будь-якими необхідними засобами. Один ґвалтівник помирає щодня, доки ці умови не будуть виконані».
  Відео відтворено. Неймовірна фігня про оприлюднення імен ґвалтівників. Погрози суддям.
  «Це заклик до зброї. Це війна з культурою зґвалтувань».
  Вища пизда закрила ноутбук.
  «Розумієте, це не все про вас. Зараз у людей по всій країні є такі мудаки, як ти, ув’язнені. Ми просто чекаємо на повідомлення про те, що ти жертва дня».
  Тофер відчув опік люті. Але він також трохи нервував. Тільки трохи. «Ви всі довбані, пізди. Ти не дивишся новини? Ця фігня феміназі покінчена . Більше нікому це лайно не вийде. Ваші дупи такі засмажені. Думаєш, тебе хтось захистить? Якщо вас трахали раніше, тепер ви мертві ».
  Один із них тихо відповів. «І тому нам нема чого втрачати».
  Він відчув ще один нервовий зрив. Навіть через наркотики це мало занадто великий сенс.
  «Дозвольте мені розповісти вам, як це відбувається», — невблаганно продовжувала вона. «Хлопці, які прямо говорять про те, що вони зробили? Їх відпускають. Ті, що мовчать? Не дуже».
  Вона зробила паузу, щоб це зрозуміти, а потім тихо сказала: «У ніч на Хелловін ти зґвалтував Кейтлін Роуз разом із купою своїх друзів. Ти назвеш нам імена всіх братів, які її зґвалтували».
  Тепер нервовий не почав описувати, що він відчуває.
   «Хай, — вимовив він.
  «Я б переосмислив цю відповідь». Вона витягла щось із свого халата. Картонна трубка, набита газетою. В іншій руці була запальничка. «Ця соломинка, на якій ти? Дуже горюча.”
  Вона запалила трубку, як факел, підняла її. Світло танцювало на масці черепа.
  «Не будеш», — сказав він.
  «Ти просто продовжуєш це говорити собі».
  Але замість того, щоб запалити солому, вона торкнулася смолоскипом решітки для барбекю. Все, що було всередині, миттєво загорілося, спалахнувши.
  Другий тримав довгу тонку жердину. Він не міг сказати, що це було. Це виглядало як середньовічне знаряддя тортур.
  Вона почала розпалювати його на вогні.
  І тепер його охопила паніка. Він випалив: «Я не знаю, хто ця сучка, але я ніколи її не торкався».
  Фігура біля гриля обернулася на нього. «Ця сука . Ця сука ?»
  Вони обоє підійшли до нього, дивлячись на нього черепашими обличчями.
  Потім один нахилився і зірвав ковдру з тіла.
  OceanofPDF.com
   ДЕНЬ П'ЯТИЙ
  OceanofPDF.com
  
  Розділ п'ятдесят п'ятий
  Свін виїжджає з каньйону на світанку у вантажівці мертвих мисливців. Вона швидко проїжджає через спляче містечко Чінле, щоб сісти на Індіанську дорогу 15.
  Через майже два місяці вона знову в дорозі.
  На дорозі.
  Як завжди, рух, водіння відчуваються природно. Покинути каньйон позаду відчуває фізичний біль. Її притулок на надто короткий час. . .
  Але голос у її голові:
  Каньйон не для вас.
  Звивиста дорога перетинає величезну плоску долину з характерними низькими пагорбами, що піднімаються посеред землі. Більше, ніж пагорби: це окремо стоячі гори, височезні масиви землі, схожі на богів, що ходять по полях.
  Вона озброєна знаннями з Блискучої скриньки. Телефон все розкрив.
  І вона озброєна не тільки знаннями. У кузові вантажівки є невеликий арсенал.
  Їй дуже неспокійно, навіть знаючи, що це є. Вона відчуває, як смертельна вага тягне вантажівку вниз, наче свинцева шабля за її спиною. Але вона повинна бути готова до будь-яких обставин.
  Вона бачила повідомлення на форумах про зґвалтування про винагороду Ортіса.
  Те, на що він все ще готовий піти, нереальне, божевільне. Але якщо його ненависть тліла так довго, їй не буде кінця, доки вона не покінчить з ним. Тим часом він поширює свою злісність на злісних чоловіків. Якщо вона має намір знову увійти у світ, це так само добре місце для початку.
  І як завжди, буде розкрито більше.
  У своєму електронному повідомленні Ортіс не вказав мисливцям, куди її доставити, лише розпливчасте вказівку перевезти її через кордон до Південної Каліфорнії та чекати звідти інструкцій.
  Але вона знає, де живе Ортіс. Він ніколи не залишав Palm Desert. Теоретично до долини Коачелла можна доїхати лише за вісім з половиною годин.
  Його мисливці мертві. Але вона має намір зберегти це побачення для них.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ п'ятдесят шостий
  Рoarke прокинувся у своїй кімнаті в Bacara і негайно потягнувся до свого телефону.
  Він налаштував це так, щоб будь-що з фіктивної електронної скриньки з’являлося на його екрані. Нічого не було.
  Тож він провів пальцем, щоб перевірити заголовки.
  Це була жахлива звичка, він знав. Скільки б разів він не казав собі, що це його робота. . .
  Те, що він побачив, змусило його скинути покривало й підвестися, потягнувшись до пульта, щоб увімкнути телевізор.
  Були масові протести. Знову. Люди по всій країні виходять на вулиці.
  Тисячі, десятки тисяч у кампусах коледжів і в центрах міст по всій країні у відповідь на висування кандидата у Верховний суд.
  Збільшуючи ставку, станції новин повідомляли, що Сука оприлюднила список імен — звинувачених у ґвалтівниках, анонімно повідомлених про ґвалтівників, домашніх насильників, джонів, сутенерів. Вони називали це списком смертників і обіцяли, що це лише перший із багатьох списків, які прийдуть. Списки були еклектичними, а в багатьох випадках зрадницькими. Не лише женоненависницькі твіттер-тролі, а й половина кабінету — і президент.
  МИ Йдемо за Вами.
  ТИ НАСТУПНИЙ.
  Погрози вбивством.
  Рорк дуже сумнівався, що Сука збиралася посилати вбивць за урядовцями. Але вони щойно перетнули межу, від якої Бюро та національні агентства не дозволили їм повернутися.
  Це війна. Як і передбачив Сінгх.
  Він натягнув штани і вихопив сорочку з чистих у шафі. Його одяг чистили та прасували в готелі. Це коштувало невелику суму, але якого біса — все було виставлено Сендлеру.
  Він приготував каву за допомогою кавоварки Nespresso, його очі були прикуті до екрана, коли почали надходити повідомлення про онлайн-тролів, які раптово отримували потоки погроз, зокрема зображення кастрації, і їх доксували — їхні адреси, телефони, електронні листи публікували в Інтернеті.
  Рорк виявив, що не може викликати співчуття.
  У двері постукали. Він перетнув підлогу й відчинив її.
  Еппс стояв у дверях, тримаючи в одній руці газету, а в іншій свій планшет.
  — Так, — сказав Рорк. «Я дивився...» Він показав на телевізор.
  «Не це. За Стівенса вимагають викуп».
  OceanofPDF.com
  
   Розділ п'ятдесят сьомий
  яце була не звичайна вимога викупу. Це було не заради грошей.
  Це було у формі відео, надісланого на приватні облікові записи електронної пошти містера та місіс Стівенс. Рорк і Еппс дивилися його в бібліотеці Стівенсів разом з батьками Тофера та Сендлером.
  Шлунок закрутив.
  Тофер у якомусь сараї, прикутий ланцюгом до стіни, явно втомлений — такий наркотичний, що ледве рухається. Цілковита тиша.
  У кабіні з ним є хтось, одягнений у чорний плащ і капюшон із маскою черепа під ним. Фігура зриває з тіла ковдру. Знизу Тофер голий.
  Фігура повертається, крокує до вогню, що палає перед вівтарем Санта-Муерте.
  Рорку знадобилася мить, щоб зосередитися проти світла багаття, щоб зрозуміти, що вогонь зберігається в грилі для барбекю.
  Інша фігура в плащі повертається від вогню, тримаючи довгий металевий інструмент. . .
   Рорк витріщився на екран. Він не був упевнений, що вона тримає. Кочерга? Його фігурний кінчик світився червоним.
  Не покер. Брендингова праска.
  «О, чорт, — пробурмотів Еппс поруч із ним.
  Тишу порушує крик, коли відео раптово повертається до звуку.
  І камера затримується на спині Тофера, коли тавро палає йому на плечі.
  Щелепа Рорка, усе його тіло стиснулися від цього звуку. Ці крики не були підроблені. Це були спонтанні крики агонії.
  Він відчував, як Еппс так само стиснувся поруч.
  «Вимкніть це», — видихнула місіс Стівенс. «Будь ласка, будь ласка, будь ласка».
  — Почекай, — наказав Рорк.
  Фігура блокує камеру своєю спиною, коли вона нахиляється над ним.
  Потім фігура відступає, і камера фокусується на обпаленій кровоточивій рані — у формі літери R .
  Коли відео закінчилося, екран потемнів і замовк.
  Містер Стівенс лютував по вітальні. «Я їх уб'ю. Я подам на них до суду. я буду . .”
  У нього була гіпервентиляція, його руки стискалися й розтискалися, ні за що не хапаючись. Його очі були розфокусовані. Рорк почав хвилюватися, що в нього на очах у чоловіка може статися інсульт.
  «Містер Стівенсе, тобі потрібно заспокоїтися і зосередитися».
  Він повернувся до місіс Стівенс, швидко оглянув її, щоб переконатися, що вона дихає. Потім він почав словами: «Я хочу підкреслити, що те, що ми бачимо, може бути підробкою». Він вважав це вкрай малоймовірним, але шанс був. Він кивнув Еппсу. «Ми перешлемо відео до нашої лабораторії, і аналітики переглянуть його з усіх можливих кутів, усіма можливими методами, щоб побачити, що тут насправді відбувається».
  Еппс відійшов у бік кімнати з телефоном. Рорк повернувся до Сендлера та Стефенсів, і тепер його голос був жорстким.
  «Але всім вам пора припинити цю шараду. Цілі суки надзвичайно специфічні. Вони викрали вашого сина, тому що вважають його ґвалтівником».
  «Це обурливо, — почав Сендлер.
  «Досить». Рорк перервав його. « Ми знаємо, що в братстві було групове зґвалтування…»
  — Це неправда, — запротестував Стівенс.
  Рорк переміг його. — І якщо ви хоч скільки-небудь зацікавлені в порятунку свого сина, нам потрібно все знати. Будь-що, що справляло б на викрадачів таке враження».
  «Я не слухаю цю фігню. Ти можеш піти прямо в пекло». Стівенс злегка вимовив слова. Рорк був упевнений, що чоловік пив.
  Увійшов Сендлер, моторошно гладкий. «Це наклеп. Жодного разу про зґвалтування не повідомляли в поліцію Айла-Віста чи Санта-Барбари. Ми вже перевірили. Цього не сталося».
  Рорк мусив боротися з потягом до школи Стівенс і Сендлер через жахливий відсоток зґвалтувань, про які коли-небудь повідомляли поліції. Він озирнувся на них: родина Стівенсів, Сендлер.
  «А як щодо вандалізму в будинку KAT три ночі тому? Фарбування спреєм, манекен, що висить?»
  Це була лише найменша мить. Але на цю мить і Сендлер, і Стівенс завмерли.
  «Члени Tau таємно прибрали цей вандалізм і з певних причин не вважали за потрібне повідомляти про це владі. Ви знаєте про це з тих пір, як це сталося, і ви ніколи не сказали нам про це ні слова».
  Стівенс і Сендлер мовчали. Місіс Стівенс виглядала збентеженою.
  «Ми закінчили це розслідування». Рорк кивнув Еппсу, який випростався й підійшов до нього. «Ви приховували докази з самого початку. Це свідоме перешкоджання правосуддю. Я не збираюся прикидатися, що ми можемо виконувати свою роботу за такої гри».
  Коли агенти повернулися, щоб вийти з кімнати, Рорк замовк і поглянув на місіс Стівенс. «Сподіваюся, ви повернете свого сина, пані. Я чесно кажучи.
  «Гаразд. Гаразд, — викликав Сендлер позаду них.
  Рорк і Еппс повернулися, щоб поглянути на Сендлера.
  «Було завдано шкоди будинку-супутнику Тау», — сказав він. «Малювання балончиками. Манекен».
  «Ми це знаємо», — категорично сказав Рорк. «Нам потрібно знати, що ви знаєте про групове зґвалтування, яке нібито сталося там».
  «Зґвалтування не було», — сказав Сендлер. «Тієї ночі сотні кампусів по всій країні були так само осквернені. Звинувачувати може кожен. Це не доказ протиправних дій».
  Рорк зібрався й повернувся до Стівенса.
  «Хіба ви не розумієте? Ваш син наляканий. Йому загрожує смертельна небезпека. Якщо був обвинувач, нам потрібно знайти цю дівчину. І якщо ви щось приховуєте, це може закінчитися вбивством вашого сина. Ми повинні знати правду...
  «Яка правда?» — голосно сказав Стівенс. «Як тут правда? Ці тварини можуть. . .” На мить він затнувся. «Вони можуть змусити його сказати все, що їм заманеться».
  Рорк знав, що це була правда. І хоч би брехня, заперечення, таємна співпраця викликали у нього огиду, він ніколи не міг потурати тортурам.
  «Чи є щось... ще щось, про що ви нам не говорите? Щось із цього відео? Є вимоги?»
  — Було повідомлення, — нарешті сказав Стівенс. «Але це неправда», — сказав він голосніше. «Я можу вам прямо зараз сказати, що це мерзенна брехня».
  «Нам доведеться це побачити», — повторив Рорк. Наразі він мав досить добре уявлення про те, про що йдеться.
  Стівенс витяг з кишені телефон і простягнув його Рорку.
   Це було повідомлення електронною поштою, коротке та по суті.
  По одному на день, поки він не зізнається.
  Рорк і Еппс перезирнулися.
  «Передайте це Сінгху», — сказав Рорк. «Подивіться, чи зможе вона відстежити, звідки це взялося».
  Еппс кивнув і відійшов від нього з телефоном, а Рорк повернувся до Стівенса.
  «Нам потрібно переглянути це відео на великому екрані. І я не хочу витрачати час на повернення до нашого готелю».
  Після довгого тліючого погляду Стівенс кивнув.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ п'ятдесят восьмий
  Свін виїжджає з пустелі Індійською дорогою 15 і знову прямує на захід по I-40. За сто миль вона повертає на південь по 17 до Фенікса, не тільки тому, що це трохи швидше, але щоб не використовувати ту саму міждержавну дорогу, якою вона виїхала.
  Її маршрут пролягає через кілька передмість на околиці власне Фінікса. Скоттсдейл — це пустельна версія Саут-Біч із обробленим вестерном. Галереї, бутіки, бари та нічні клуби. Курортні готелі, які ідеально підходять для листівок, із пишним і ретельно доглянутим пустельним ландшафтом. Навколо неї тротуари заповнені жвавим туристичним бізнесом снігових птахів і гравців у гольф.
  Після первозданної, відокремленої, приголомшливої краси де Шеллі все в цьому місці занадто яскраве, занадто суворе, занадто багатолюдне. Її почуття кричать, і вона хоче втекти. Все в ній хоче відступити в каньйон.
  І все ж вона відчуває, що тут щось відбувається. Вона натискає кнопку, щоб опустити вікно, і відчуває, як у повітрі накопичується електрика.
   Вона проходить повз галерею з Катрінами у вікні, мексиканськими ляльками-скелетами, одягненими у святкові вбрання. Вона дивиться у вікно автомобіля на обличчя черепа.
  Порожні очні ямки, здається, слідкують за нею, коли вона проїжджає повз, і вона відчуває, що напоготові, щоб побачити все, що має статися.
  По мірі того, як вона їде далі до Фенікса, рух сповільнюється, а потім зупиняється. Вулиці заповнені людьми з плакатами та транспарантами, у масовій демонстрації.
  Сама кількість їх вражає, лякає.
  Хвилі людей, маси, більшість з них жінки. Вони йдуть вулицею з плакатами протесту, у футболках із гаслами.
  ЩО СПРАВЕДЛИВІСТЬ — НЕМАЄ МИРУ
  ДЖАСТИС АРМСТРОНГ
  НЕМАЄ СИЛЬНОЇ РУКИ ПРАВОСУДДЯ
  ТРИМИ СВОЇ ЗАКОНИ ОТ МОЄЇ КИЦІ
  ЦЕ НЕ НОРМАЛЬНО
  Серед в’язаних рожевих капелюхів, що всіяні натовпом, і райдужних знаків, учасників маршу в сорочках і футболках N ASTY W OMAN , вона бачить десятки демонстрантів у масках із зображенням черепа з халатами або мереживних весільних сукнях, символах Санта-Муерте.
  Поки Кара спостерігає за однією зі скелетів, вона повертається й дивиться просто на неї, а потім навмисне дивиться в бік вулиці.
  Раптом Кара повертає кермо, повільно маневрує вантажівкою повз групи людей, щоб попрямувати цією вулицею. Немає способу у будь-якому разі рухатися вперед у заторі, і вона впевнена, що ця затримка мається на увазі.
  Дивом є паркувальний майданчик розміром з вантажівку, відкритий за кілька кварталів від головної дороги.
  Вона повертає вантажівку на місце, вимикає двигун і оглядає вулицю. Незважаючи на величезну кількість людей за кілька кварталів попереду, цим кварталом ніхто не ходить.
  Вона знайшла хвилину, щоб набити кишені своєї парки необхідним спорядженням. Потім вона виходить з вантажівки і починає йти назад у бік вулиці разом з учасниками маршу. Попередження. Завжди напоготові.
  Майже відразу стає зрозумілим її призначення.
  Попереду неї з обдуреної вантажівки вилазять троє громіздких чоловіків середнього віку. Він надзвичайно схожий на той, який вона викрала.
  Ще один знак.
  Її тіло напружується, і вона відчуває смак металу в роті. Небезпека.
  Вона сповільнюється, зависаючи біля входу в провулок, спостерігаючи за ними. У їхній поставі, у войовничому чванстві є зарозумілість.
  Вона спостерігає, як чоловік на її боці тротуару простягає руку на заднє сидіння вантажівки й дістає гвинтівку.
  Він передає її чоловікові, який чекає на тротуарі поруч, а потім знову простягає руку на заднє сидіння, щоб дістати іншу гвинтівку. Обидва чоловіки перекидають джгути на плечі. Водій приєднується до них з іншого боку вантажівки, також із гвинтівкою.
  Відкритий перенос. Юридичний в Арізоні. Але це набуває іншого значення, коли чоловіки, які несуть, одягнені в футболки з написом « ХАПАЙ ЇХ ЗА ПИСКУ » та « ЗРОБИ МЕРИКУ ВЕЛИКОГО ВИГОТУ » .
  Сплановане залякування зрозуміле.
  І вона відчуває, як її наповнює холодна лють.
  Не сьогодні.
  Рухаючись безшумно, вона йде слідом за чоловіками в трикутнику до головної вулиці.
   Навіть з такої відстані вона відчуває запах віскі. Рідка мужність.
  «Збираю страх Божий у деяких ліберальних стерв».
  «Хлопці, давайте розтопимо сніжинки».
  Вона наздоганяє на розі наступної алеї, дивиться туди. Це згодиться.
  Вона кидається вперед до чоловіка, який йде позаду, хапає його за ремені рушниці і, перш ніж він встигає закричати, тягне його назад у провулок і штовхає електрошокер йому в живіт, стріляючи в упор, двадцять секунд, 500 -вольтовий постріл з подвійними колючими електродами.
  Його тіло вигинається назад, і з його горла виривається нерівний, здавлений крик.
  Вона дозволяє йому впасти, залишаючи його схопитися на землі. Їй доводиться вгамувати симпатичні болі в пам’яті про те, що вона нещодавно випробовувала. Вона надто добре знає, наскільки він нездатний рухатися. Але крик приведе його супутників.
  Вона повертається, прослизає за один із сміттєвих баків і присідає навпочіпки, притиснувшись до сталевого боку, прислухаючись. . . ледь дихає. . .
  Вона чує, як чоботи його супутників стукають по тротуару, повертаючись до провулка. Їхні крики: «Ліонел? Якого біса..."
  Кроки черевиків раптово зупиняються, коли вони бачать свого друга на землі, одного в алеї.
  «Ліонел!»
  Кара оглядається навколо смітника. Один із чоловіків падає на коліна біля чоловіка на землі.
  Вона прицілюється та стріляє з електрошокера в чоловіка, що стоїть.
  Він кричить і впадає в конвульсії. Чоловік, що стоїть на колінах, намагається підвестися, з очима жука — і отримує третій і останній постріл електрошокера. Цей видає дивний крик.
  Усі три вже внизу, останні два ще тремтять від електрики.
   Вона виходить із-за смітника, стоїть над тілами чоловіків, важко дихаючи. Голова паморочиться, серце калатає.
  Вона кидає погляд до входу в провулок. Пішоходів досі не видно.
  Один із чоловіків усе ще перевалюється з боку на бік, ледве в змозі говорити, задихаючись. «Сука. Ти сука».
  Швидко, до стогону, загиблі люди навіть можуть думати про відновлення, вона запихає електрошокер в одну з кишень свого піджака.
  І дістає свою бритву.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ п'ятдесят дев'ятий
  яДосліджуючи будинок Стівенсів, Рорк переглянув відео, а Еппс продовжував шукати списки, опубліковані Bitch. Він не зміг знайти ім’я Тофера Стівенса в списках, і досі не було жодної заяви Суки, ні в Інтернеті, ні в інших місцях, що вони беруть на себе відповідальність за його зникнення чи відео.
  Рорк почав фільм із сьомого чи восьмого разу. Він подолав інтуїтивну реакцію на тортури й перейшов до її вивчення.
  Це було в стилі кліпу Сучки. Але це було не те саме. Це було більш імпровізоване, імітаційне відчуття.
  Він мав намір дослідити рух фігури в чорному одязі. Він не міг позбутися відчуття знайомства. Звичайно, він порівняв те, що бачив, із базою даних зображень Кари в своїй голові, але малоймовірно, оскільки здавалося, що вона стоїть за нападом. Але людина на екрані не мала безжальної сили Кари чи тваринного усвідомлення.
  І це зовсім не її стиль. Кара вбиває, швидко, ефективно. Немає затримки на болі її жертв.
   Далі він витягнув для порівняння спогади про Рейчел і Ерін: повільне, навмисне, майже виснажене Рейчел і зосереджена нерухомість Ерін — і її роз’єднана різкість у стресі. Він міг би негайно усунути Ерін: вона стала б занадто худою, щоб бути людиною на відео.
  Жодна з трьох жінок насправді не відповідала тому, що він бачив. Він міг посперечатися, що це хтось молодший. Струнка, рухлива, гнучка, з високим центром ваги, і їй не вистачає сили тіла навіть трохи старшої жінки.
  Але гнів компенсував брак сил. О так, гнів був у лопатах...
  Телефон у кишені загудів, налякавши його. Він підхопив голос Сінгха.
  «Начальник, ви один?»
  Рорк почув нагальність у її тоні. Він глянув на двері бібліотеки. Він знав, що Стівенси та Сендлер були недалеко.
  «На даний момент ні, але міг би бути. чому?»
  «Мені здається, я знайшов Ліндстрома».
  Він відчув знайомий викид адреналіну. І було соромно, що він міг так наелектризуватися від слів. Кожного разу, коли він думав, що покінчив із цим, йому нагадували, що це не так. Аж ніяк.
  Він вийшов крізь французькі двері на великий бічний двір.
  Територія була ідеально озеленена, з центральним фонтаном і драматичними групами рослин, квітів, дерев. Альтанка, вкрита виноградними лозами, виходила на долину. Він увійшов у будівлю для додаткової приватності та подивився на долину. Хмарно, можливий дощ.
  «Давай, Сінгх».
  «Сьогодні в центрі Фінікса відбулася демонстрація протесту проти призначення судді Армстронга на вакантну посаду Верховного суду. Група протестувальників, які прибули, щоб приєднатися до маршу, знайшли тіла трьох чоловіків у провулку».
  Рорк відчув знайоме нудотне відчуття, що піднялося з підлозі його живота. — продовжував Сінгх.
  «Перед тим, як викликати поліцію, вони зробили фотографії та відео з тілами, які вони виклали в Інтернет і які широко розповсюджуються. Я надіслав фотографії».
  Рорк натиснув на свою електронну пошту на своєму iPad.
  Фотографії являли собою графічні знімки купи чоловічих тіл у закривавленому одязі. Їхні голови химерно звисали з глибоких порізів на шиях. Очевидно, що тіла були інсценовані — чоловіки ніяк не загинули в тому положенні, де вони були. Вони виглядали як людська купа сміття. Усі троє були озброєні рушницями; гвинтівки були акуратно поставлені на ремінцях на плечі, щоб виглядати безсильними, непотрібними.
  Але найпоказовіша ознака інсценізації: мертвий чоловік на вершині купи був у футболці з написом « ВЗХАПИ ЇХ ЗА ПИСКУ » .
  Як і передбачувано, деякі фотографії вже поширювалися в Інтернеті як меми з жахливим підписом «ПИСЬКА ХВАТАЄТЬСЯ НАЗАД».
  Було нудотно. Троє мертвих чоловіків. І все ж . . .
  «Вони принесли гвинтівки на демонстрацію?» запитав він.
  «Відкрите носіння — це закон в Арізоні», — відповів Сінгх.
  Рорк трохи посидів, охолов.
  По всій країні приймаються закони, щоб придушити мирні протести, але брати з собою гвинтівки на протест, щоб залякати протестувальників, є законним.
  Його кишки крутило з різних причин. Але за всім іншим ховався трепет піднесення.
  Це Кара. Вона жива.
  Були й інші випадки перерізання горла, які, на його думку, були копією вбивств. Але тут — ефективність убивства, чиста необачна воля, яка потрібна, щоб убити трьох озброєних чоловіків отак... . .
  Інші люди могли б сказати, що потрібна ціла група, щоб відправити їх, але гроші Рорка були на Карі.
  Сінгх увірвався в його думки. «Сука, звичайно, вже стверджує, що вбивства є частиною її кампанії».
   «Ні», — автоматично відповів Рорк.
  Але чи це дійсно важливо? У цьому і полягає вся суть дії вірусу. Він будує на собі. Одне вбивство надихає інше. . .
  «Як ви запропонували вчора ввечері, я шукав нещодавні випадки вбивства з начальником управління Ліндстрома в північній Арізоні. Я не міг знайти такого».
  Але Рорк відчув укол передчуття, відчуваючи, що це щось більше.
  «Однак я знайшов кілька зниклих білих чоловіків в Арізоні, в районі Чінле. Чінле — місто на кордоні регіону Каньйон де Челлі нації навахо».
  — Індіанські нації, — сказав Рорк.
  «Точно так, як ти думав», — погодився Сінгх. «Ці чоловіки, зокрема, мисливці-любителі. За останні шість тижнів троє чоловіків зникли в цьому районі після того, як сказали друзям та/або родині, що вирушили на полювання. Один із зниклих чоловіків відсидів на зарядці домашнього акумулятора. Інший мав звинувачення в сексуальному насильстві, яке було знято».
  Саме жертва Кари.
  «Ці чоловіки зникли протягом останніх кількох тижнів. Тепер у Феніксі вбито ще трьох мисливців, а точний режим Кари менш ніж за шість годин їзди. Це не доведений зв’язок, і все ж . . .”
  Та все ж щось резонансне в ньому було. Рорк теж це бачив.
  Вона жива. Живий і неушкоджений. Принаймні достатньо, щоб завдати такої шкоди трьом чоловікам одночасно.
  Наступна думка була непрофесійною та аморальною, але він все одно дозволив собі це подумати:
  Мені це звучить до біса добре.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ шістдесят
  Сйому холодно. . .
  Дірки в стелі над нею. . . зі снігом, що просівається. За покерним столом у сусідній кімнаті долинає чоловічий п'яний сміх.
  Вона більш ніж холодна. Вона не може рухатися.
  Руки тримають її на провислому ліжку. Тепер хтось рве на ній одяг, хапає її за груди, хапає між ніг. . .
  Сміх чоловіків наповнює її вуха. . . і її власний крик. . .
  Джейд налякано прокинулася, її серце калатало від жаху.
  Вона була на надувному матраці, Кріс поруч.
  Тільки мріяти.
  Мрія про цю пекельну діру. . . занедбаний будинок і чоловіки. . . чоловіки, яким її не-відчим продав її по черзі...
  Вона різко сіла, стримуючи крик.
  «Ти в порядку?» — сонно пробурмотів Кріс.
  Джейд впилася нігтями в долоні, доки від болю видіння не зникли. «Пічі», — сказала вона жорстким голосом. «Готовий затаврувати дупу хлопця з братства».
  Першого разу, коли вони затаврували його, вони не отримали нічого, крім криків. Він знепритомнів, перш ніж встиг назвати будь-яке ім’я.
  А потім Кріс майже втратив це. Вибігла зі стійла, зі стайні.
  Джейд знайшла її блювоту під одним із пошарпаних дубів. Джейд відкинула волосся назад, потерла плечі, схлипуючи. «Це було х-жахливо», — видихнула вона між здриганням.
  Вона ніколи раніше цього не бачила. Джейд мала.
  Де Шон таврував своїх дівчат. Одного разу Денні зробив їй годинник. Щоб вона знала, як їй пощастило . Тому що Денні ніколи б не зробив цього зі своїми дівчатами.
  Він сказав.
  Джейд вилікувала опік Тофера перекисом водню та антибіотиком, виготовленим для коней.
  І знеболюючі таблетки. Не забувайте про це.
  Вона продовжувала надягати речі цілий день, і опік виглядав настільки добре, наскільки можна було очікувати. Краще, ніж опіки деяких дівчат ДеШона. Це було до біса точно.
  «Я просто . . . Я не хочу бути такою людиною», — сказав Кріс пізніше, коли вони лежали в ліжку і курили джойнт, намагаючись заснути.
  — Ти ні, — категорично сказала Джейд. Вона ніколи не бачила, щоб Денні чи ДеШон плакали через те, що вони робили щодня, а тим більше, щоб їх блювало через це. Вони зійшлися на завданні болю. Кріс не зробив. І Джейд теж ні. Їй теж нудило це таврування. І це було так несправедливо. Їх було так багато, чоловіків, які просто робили це, ніби це було нічого.
  «Повір мені, ти ні», — знову сказала вона. «Я бачив, як хлопці це роблять і сміються з цього». І злість нахлинула. «Вони роблять це постійно . Їм байдуже. І вони ніколи не платять».
  Кріс мовчала, і Джейд було видно, що вона думає про це.
  «Нам не потрібно виходити з цього», — сказала Джейд. «Я не знаю, як хтось міг. Але це має припинитися. Вони повинні платити».
  Коли вони знову зайшли до кіоска Тофера з клеймом, він почав рикати, як немовля.
  «Сьогодні ми маємо букву А », — сказала Джейд. « А для мудака».
  Він назвав імена своїх друзів-ґвалтувальників так швидко, що це зіпсувало задоволення. Писк: «Я тобі скажу. Я тобі скажу. Ти не мене хочеш. Богом клянусь. Але я знаю хлопців, які це зробили».
  «Ми чекаємо», — сказала Джейд без жодних докорів сумління.
  Він ніколи не зрозумів, що вони просто знову тримають ту саму фірмову залізку.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ шістдесят перший
  ТВідео з Тофером Стівенсом було надіслано на приватні облікові записи електронної пошти містера та місіс Стівенс через власну електронну пошту Тофера.
  Однак Сінгх бачить, що вихідне місце заблоковано. Викрадачі мають принаймні базові знання про проксі-сервери.
  Поки вона працювала над відстеженням електронної пошти, Лем і Стотлмайр аналізували саме відео.
  Замість того, щоб подзвонити в лабораторію, щоб перевірити їхній прогрес, Сінгх відштовхується від свого столу та піднімається сходами, щоб особисто поговорити з техніками.
  Вона заходить до лабораторії та знаходить збільшені знімки екрана з відео, прикріплені на дошках навколо неї. Оголене тіло хлопця з братства. Тавро впікло йому в спину.
  Вона силою відводить очі, коли Лем схоплюється з табурета й вклоняється, приголомшливо вітаючи її. “ Elen síla lúmenn' omentielvo .”
  Позаду нього зітхає Стотлмайр. «Ігноруйте його. Він вирішив вивчити ельфійську».
   Лем, незважаючи на це, переходить на англійську. «Ми досягаємо певного прогресу. Ми думаємо, що Стівенса тримають у сараї чи стайні. Він лежить на старій соломі, і це недобудоване місце».
  Стотлмайр продовжує: «Ми всіляко грали зі звуком, але не змогли зачепитися за щось конкретно ідентифікаційне. Немає звуку вуличного руху чи промислового шуму. Це або тихий простір, або ізольований район, або напівдика місцевість, як ми припускаємо. Ми змогли виділити звуки птахів на вулиці, дуже слабкі, трохи вітру, але це все».
  Лам киває, погоджуючись. «Тепер фігура з капюшоном використовує клеймування. Ми зробили найчіткіший знімок опіку на шкірі Стівенса та очистили його, щоб створити образ бренду».
  Він рухається до дошки з жилавою природною грацією та вказує на збільшення покращених зображень.
  «В окрузі Санта-Барбара є тисячі ферм і ранчо. Долина Санта-Інес пронизана ними. Але ось де нам може пощастити. Ми можемо виявити, що бренд є специфічним для ранчо чи конюшні, і це може точно визначити, де його тримають. Ми щойно надіслали ці зображення в державне Бюро ідентифікації худоби, щоб перевірити, чи зможуть вони його ідентифікувати».
  Сінгх вражений. «Це дуже перспективно. Я доповім ASAC Roarke».
  «Не треба», — весело каже Лем. «Я можу йому подзвонити. Іди додому. Якщо ви не заперечуєте, що я сказав, ви виглядаєте трохи гостро. Cormamin niuve tenna' ta elea lle au', — додає він справді гарною ельфійською для початківця.
  «Lissenen ar' maska'lalaith tenna' lye omentuva », — відповідає вона, дивлячись прямо, і залишає лабораторію, із задоволенням чуючи, як техніки розчиняються у захопленому сміху позаду неї.
  Вона повертається до свого кабінету й сидить сама. Зараз порожньо. За вікнами хмарна темрява.
   І в офісі теж темно. Вона навмисне вимкнула світло. Розмиті відблиски люмінесцентних ламп завжди дратують її до відволікання. Удень вона вимикає світло, коли може, і покладається на природне світло з вікон. Коли вона одна вночі, як сьогодні ввечері, вона більше любить працювати при світлі свого екрану.
  Сідаючи за стіл, вона бачить у ньому своє відображення й на мить дивиться на себе.
  «На піку», — сказав Лем. Це слово їй не знайоме, але вона припускає, що це точна оцінка її почуттів.
  Вона трохи сидить, прислухаючись до тиші в кабінеті, щоб переконатися, що вона справді сама. Потім вона дістає свій особистий ноутбук і завантажується.
  Як вона підозрювала, форуми про права чоловіків продовжували вибухати. Поки що минуло півтори доби. Вона не змогла встигнути. Починаючи з учорашнього оголошення Джастиса Армстронга як кандидата SCOTUS, форуми були поза собою від радості.
  Зараз відкритий сезон на сук.
  Ліберальні пізди самі собі гадять.
  МАГА!!!!!
  Здебільшого сьогодні вона трималася осторонь заради власного здорового глузду. Їй доводиться боротися з власною огидою до наслідків кандидата. Республіканці, в більшості своїй, усунули можливість флібустьєра. Простою більшістю голосів цей апологет зґвалтування потрапить у найвищий суд країни.
  Але тепер, переглядаючи форуми, вона виявляє, що ситуація дещо змінилася.
  Зараз у цих чоловіків розлад через вбивства у Феніксі.
  звичайно.
  Повідомлення розміщуються швидко, в режимі реального часу. Вона вимикає звук, щоб заглушити постійне дзижчання.
  Але вона не може втриматися. Вона перевіряє один із знайомих їй форумів, які відвідує Ортіс.
  І миттєво атакують мерзенні повідомлення.
  Вони хочуть війни, вони отримали війну. Війна за зґвалтування.
  Вистежте цих сучок.
  Анальний для всіх.
  Волосся на потилиці встало вгору, а в животі бурчить.
  Вона стоїть, ходить, потягується, змушує себе дихати, намагаючись звільнитися від його отрути.
  Але зрештою цікавість бере верх над нею.
  Вона знову підходить до комп’ютера, сідає перед ним. Вона уважно розглядає, потім нахиляється над екраном і друкує неграматично:
  Хтось сказав мені, що це сука Ліндстрома. Є місця???
  Вона сидить, чекає. Незабаром прийдуть відповіді.
  Цю нагороду ще можна отримати?
  Я точно хотів би шматочок цього, лол
  І тут раптом з'явився пост великими літерами.
  Я ЧУЮ ПИСЬКУ.
   Сінгх миттєво стає напоготові. За цим постом майже миттєво з’явився інший, більш зловісний.
  Я ЧУЮ МУСУЛЬМАНСЬКУ ПИСЬКУ.
  ТУТ ЗЛОМИСНИК.
  Сінгх відчуває, як починає битися серце.
  Звичайно, вони неправильно визначили її духовну приналежність. Такі люди не можуть розрізнити нічого поза межами свого обмеженого розуміння. Але вони точно знають її колір шкіри та її стать. Її помітили. Хтось зламав її підроблені облікові записи, або, можливо, це адміністратор форуму, який визначив її особу. . .
  Не добре.
  Повідомлення, написані великими літерами, продовжують надходити з кількох різних плакатів.
  МИ ЗНАЄМО, ХТО ТИ, СУКА.
  ЧОРНА ПИДА.
  Сінгх швидко виходить із комп’ютера й сидить у темряві, лише від світіння екранної заставки та прискореного пульсу.
  Вона гралася з вогнем. Тепер вогонь повернувся до неї обличчям.
  Не довго дивіться в безодню. . .
  Вона різко встає, хапає пальто й сумку зі спинки крісла й поспішає з темної кімнати.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ шістдесят другий
  Роарке сидів в альтанці. У нього боліла поперек і запаморочилося. І, на його подив, уже майже стемніло.
  Він певною мірою усвідомлював, що сонце заходить. Звичайно, сутінки настали рано; була ще зима. Але якимось чином він був у домі Стівенів, приклеєний до відео з брендингом Тофера, цілий день. Минули години, як він поїв.
  Він кліпав очима, коли тіні рухалися.
  І якась постать вийшла з темряви, налякавши його.
  «Пані Стівенс. Я… не бачив вас там».
  Вона була дуже схвильована, він бачив. Не просто нервує, а злегка погойдується на ногах. П'яний, або кайф. Обидва не дивують. Такий чоловік. Такий син. Когнітивний дисонанс має бути постійною психологічною напругою.
  Вона простягла руку, і він побачив, що вона тримає щось темне в правій руці. На якусь паралізовану мить Рорк був упевнений, що це пістолет, що вона має намір застрелити його. . .
  Тоді він зрозумів, що вона тримає телефон.
   «Що це?»
  Коли вона не відповіла, він зробив крок вперед і взяв трубку з її рук. На екрані було відкрито відео. Рорк натиснув значок «Відтворити», подивився на хиткий фільм, знятий майже в темряві.
  Чулося ритмічне дихання і п'яний чоловічий хихик. Проблиски спини молодих чоловіків на ногах, які погойдуються, коли вони дивляться вниз, спостерігаючи за тим, що відбувається. . . і жіноче скигління. . .
  Рорк відчув, як у нього скрутило кишки, коли він зрозумів, на що дивиться.
  Чоловічі голоси були невиразними, але він міг розрізнити деякі п’яні коментарі.
  «Додаткові бали за анал».
  «Якщо він зможе це підняти».
  «Засунь їй це в рот, нехай вона зробить частину роботи».
  Рорк опустив трубку, йому стало погано. Він подивився на місіс Стівенс, що стояла в тіні.
  «Як давно ви про це знаєте?»
  Вона мовчала.
  «Ви взяли це з телефону Тофера?»
  «Його комп’ютер».
  Отже, місіс Стівенс стежила за тим, як її дорослий син користується комп’ютером. Чарівний. Але на даний момент корисний. Він подивився їй в обличчя. «Пані Стівенсе, що, на вашу думку, я з цим зроблю?»
  «Я думав. . . Я думав, якщо ти зможеш знайти дівчину. . .”
  Він не мав уявлення, як вона збирається закінчити речення, тому чекав.
  Вона схвильовано скрутила руками. «Вона повинна бути єдиною. Або вона комусь сказала. Отже, якщо ви знайдете її, ви можете . . . ти можеш знайти Тофера».
  Він відчув хвилю презирства.
  Вона озирнулася на будинок. «Будь ласка. Не кажи моєму чоловікові. Він не може знати мене. . .”
  Рорк витріщився на неї. Вона опустила очі. «Просто знайди його».
  «Так. Ми зробимо все можливе, щоб врятувати вашого сина-ґвалтівника».
  OceanofPDF.com
  
  Розділ шістдесят третій
  ДжПройшовши крихітне містечко Еренберг в Арізоні, Кара перетинає кордон Каліфорнії на річці Колорадо.
  Вона зупиняється на станції сільськогосподарської інспекції, де підтверджує інспектору, що не везе свіжих продуктів, і їй махають рукою. Звичайно, вона є. Вона біла, білява, жіноча. Жодної ймовірної загрози нікому.
  Через річку вона проходить повз Рів’єра Марина, парк площею чотирнадцять акрів уздовж річки, у місті Блайт.
  Вона знає цей парк.
  Зрештою, Блайт — її рідне місто.
  Де в дитинстві вона вперше зустріла Його .
  Зараз вона лише за годину сорок п’ять хвилин від Палм-Дезерта. Але вона не думає, що Ортіс хоче, щоб її, «пакет», принесли до нього додому. У нього на думці якесь інше побачення.
  Вона уникає Рив’єри з її галасливими автофургонами, моторними човнами та галасливими особистими гідроциклами, а натомість їде до меншого бездоріжжя Waterman Park із його примітивними кемпінгами.
   По дорозі вона проходить повз старі будинки. Закладки швидкого харчування та кіоски з буріто. Пальми. Завжди пальми. Вона практично відчуває запах метамфетаміну. Її сім’я жила в набагато кращому районі.
  Не те щоб це їм допомогло.
  Вона ненадовго зупиняється біля іншої поштової скриньки, яку вона зберігає в Блайті, щоб забрати більше посвідчення особи, більше готівки та деякі аксесуари.
  У скриньці є ще щось: телефон, який вона взяла в Рорка тієї ночі на пляжі в Санта-Крус.
  Вона не носила з собою телефон. Він лежав у цій коробці на її виїзді з Каліфорнії з вилученою батареєю.
  Рорк стер усі дані з нього майже відразу після того, як вона його взяла. Але він ніколи не відключав лінію.
  Можливо, він зберігав його в Інтернеті, щоб зловити її, якщо вона колись виявиться настільки дурною, щоб скористатися ним. Це було б логічним поясненням. Але не кожна дія керується логікою.
  Вона кладе телефон у кишеню, повертається до вантажівки й їде далі до Waterman Park, зупиняючись біля міні-маркету, щоб купити води та провіанту в байдужого молодого клерка. Задля обережності вона зараз носить окуляри, перуку. Але маскування навряд чи має значення. Молодь рідко помічає старших.
  На повороті до кемпінгу вона кладе гроші в скриньку для путівки на кемпінг. У міжсезоння вхід платний за почесною системою. Вона заїжджає в парк і їздить по кільцю, оглядаючи кемпінги. Жителів мало. Коли вона знайшла ділянку без сусідів, вона припаркувала вантажівку.
  Вона спускається до річки, роздягається до майки й нижньої білизни й заходить убрід.
  У лютому вода холодна, але вітер тихий.
  Вона вмивається у воді і на вітрі. Змиваючи пам’ять про людей у Феніксі, пляму їхньої крові.
  Каліфорнійський вітер схожий на дотик закоханого до її шкіри. І вона рада, що не померла так далеко від дому.
   Повернувшись до свого кемпінгу, вона встановлює намет, маленький запасний, який вона знайшла серед безлічі спорядження в кузові вантажівки. Вантажівка укомплектована всім, що їй може знадобитися. Ліхтарі Coleman. Похідна піч. І є інші корисні речі. Наручники. Ланцюги. Праски для ніг. Предмети, які мисливці, без сумніву, мали намір використати на ній.
  Тепер вони врятують її від поїздки в будівельний магазин.
  Вона занадто виснажена потрійним вбивством, щоб зустрітися з Ортісом. Тому сьогодні вона спатиме тут.
  І почнеться вона вранці.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ шістдесят четвертий
  Дрозрив — це заспокоєння, її Lexus — це притулок, а Сінгх дещо спокійніша, коли тягне машину на ділянку під рівнем вулиці свого будинку на мансарді на півдні ринку. Вона використовує пульт, щоб відкрити сталеві ворота, а потім спускається крутим пандусом у темряву під землею. За нею грюкають ворота.
  Вона паркується на відведеному їй місці та вимикає двигун, просто сидить, відчуваючи присутність бетону та сталі навколо себе.
  Навіть зараз вона повинна змусити себе дихати, набрати кисню, зосередитися.
  Чоловіки на форумі навряд чи взагалі чоловіки. «Троль» - це точне слово для них. Маленький, деформований і сповнений ненависті та страху.
  Вони для неї ніщо.
  Вона візуалізує світло, чисте, постійне і тепле. Оточує себе цим. Вдихає його.
  Потім вона збирає свій ноутбук, пальто, портфель і відчиняє двері автомобіля, щоб почути слабкий, звичний запах парів нафти та газу. Вона має замкнула машину та попрямувала до внутрішніх дверей, які ведуть до ліфта, коли вона відчула присутність.
  Адреналін пронизує її, як блискавка.
  Вона не одна в гаражі.
  Повітря зміщується. Вона чує скрегітне дихання десь у двадцяти футах праворуч від неї.
  А потім тихий свист.
  Зліва.
  Її кров застигає. Їх більше одного.
  Раптом голоси оточують її в темряві. Кілька чоловіків, свистять, щебетають, як птахи. Вона бачить їхні тіні, що маячать на бетонних стінах. . .
  А потім починаються крики.
  «Мусульманська пизда. Чорна кицька».
  Швидше, ніж думалося, вона прослизає між двома автомобілями, низько опускається, притискається спиною до дверей вищого автомобіля.
  Її дихання швидке й поверхневе, очі широко розплющені, коли вона оглядає тіні в обох напрямках.
  Вона знає, що з нею в гаражі. Жахлива річ, від якої їй вдавалося втекти все життя. Звір. Це .
  Дзвінки тривають, розбиваючи її ступор.
  «Ось, кицька кицька кицька. . . У мене є для вас дещо».
  «Готуйся…»
  «Я буду трахатися, поки твоя дупа не потече кров’ю».
  Їх четверо. П'ять.
  Вона сказала Рорку, що ненавидить відчуття зброї. І вона робить. Але сьогодні ввечері вона озброєна. Її табельна зброя важка на стегні.
  Вона дістає Глок і називає попередження: «ФБР. Кидайте зброю і виходьте з руками над головою».
  Сміх миттєвий, насмішкуватий.
  «Як ти думаєш, з ким ти розмовляєш, суко?»
  «Мені б хотілося, щоб ти ніколи не покидав Dumbfuckistan. . .”
   Сінгх ігнорує глузування. Притиснувшись до узбіччя автомобіля, вона прислухається, напружуючи всі почуття, щоб почути, побачити, понюхати те, що там, у тіні.
  Коли вона відчуває рух, вона не вагається. Вона стріляє в темряву.
  Лунає крик, і тихий тупіт, і вибух, коли хтось стріляє у відповідь. Куля розбиває автомобіль, розбиваючи скло.
  Серце Сінгха б’ється так громово, що вона боїться, що це луною відбивається від бетонних стін і підлоги. Вона опускається нижче, спираючись однією рукою на холодну підлогу, прислухаючись до темряви.
  Лунають спотворені голоси.
  «Блядь. Він поранений».
  «Сука його дістала».
  Сінгх зосереджує свої почуття. І вона це чує. . . вологе деренчання сисної рани грудей.
  Вона ковзає по борту автомобіля, проривається до дверей до внутрішніх сходів, присівши. Вона б'ється плечем у двері, хапається за ручку, крутить її. . . і пішов.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ шістдесят п'ятий
  Тнамет занадто обмежений. Кара бере спальний мішок і лежить надворі.
  Повітря в пустелі холодне, середина сорока, але вона зробила собі неглибоку нору в піску, щоб утримувати тепло, а спальний мішок, який вона придбала в одному з повсюдних магазинів товарів для відпочинку на природі в Арізоні, призначений для арктичної погоди. Холод на її обличчі стимулює. Вона вдихає повітря пустелі й відчуває тепло власного тіла, що випромінюється від піску під нею.
  Вона лежить під пологом ночі й дивиться на вкрите зірками небо. І, як вона робила з дитинства, вона притискається спиною до вигину землі і уявляє, що дивиться вниз, вниз. . . у нескінченному полі галактик під нею.
  Вона всього за милі від дому свого дитинства. Але вона не підійде до Дому . Ні, з тієї ночі, коли спостерігала за Рорком. Занадто легко зафіксувати.
  Цієї ночі, як тієї ночі, Оріон ясний на небі. Мисливець Оріон і цариця Кассіопея.
  Зараз вона ніколи не бачить Оріона, не згадуючи про Рорка.
  Її полювання майже завершено, думає вона. Її відпочинок у каньйоні був лише тимчасовим.
  Але Рорк ніколи не зупиниться, доки він дихає. Вона стільки знає.
  Він буде полювати вічно, постійний, як Оріон у небі.
  Вона сідає й тягнеться до телефону. Його телефон. Вона деякий час сидить, тримаючи його.
  Включати його ризиковано. Вона навіть не впевнена, чому зберегла це, крім того, що це якийсь зв’язок із ним. До доброти. Для єдиної людини, яка коли-небудь її бачила.
  Вона знає, вона впевнена, що сам Рорк не прийде за нею. Більше ні.
  Вона вставляє нову батарею, ту, що була в телефоні мисливця, і дзвонить на його голосову пошту.
  Є повідомлення. Для неї.
  «Де б ти не був, тобі потрібно вийти. Є люди, які приходять за тобою».
  Настає пауза, яка, здається, триває вічно. Вона чує, як він дихає. «Будь ласка, дайте мені знати, що з вами все гаразд».
  Вона прослуховує кілька разів і відчуває, що почервоніла, дезорієнтована.
  Отже, Рорк знає про Ортіса.
  Він знає, що Ортіс переслідує її. І взяв на себе величезний професійний ризик, попередивши її.
  Було ще кілька повідомлень, не лише від Рорка, а й від її двоюрідної сестри Ерін. Здається, Рорк навіть завербував Ерін, щоб попередити її про Ортіза.
   І його голос.
  Його голос.
  Вона не звикла до того, щоб за нею хтось піклувався, і відчуття дивні. Вона не може розглянути це уважно, ні зараз. Не тоді, коли вона повинна зосередити всю свою істоту на усуненні Ортіса. Відволікання може виявитися фатальним.
  Але вона хотіла б щось зробити для Рорка.
  Можливо, цієї ночі їй розкажуть її сни.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ шістдесят шостий
  Сприймаю душ протягом години і все ще не відчуваю себе чистим.
  Потім вона йде до своєї кімнати для медитацій. З руками, які все ще тремтять від адреналіну, вона запалює свічки на своєму вівтарі й стає на коліна, торкаючись головою землі, благаючи себе перед своїми богинями та святими.
  Вона почула брязкіт. Вона майже впевнена, що вбила когось.
  І все ж коли вона приходить у себе і повертається в гараж, через кілька годин там нікого.
  Очевидно, чоловіки вирішили відвезти мертвого або вмираючого чоловіка геть, безсумнівно, щоб завадити правоохоронним органам дослідити їхні мотиви перебування в гаражі.
  Але поліцію вона не викликає. Ні Еппс. Ні хто інший.
  Вона повертається на своє горище, назад у свою кімнату для медитацій.
  Вона знову тремтить.
  І цього разу вона звертається до темного святого в заглибленому вівтарі.
  Ідол стоїть напівоголена, чотирирука, з намистом із черепів на шиї, з рота капає кров. Вона тримає відрізане голова в одній руці, мачете в іншій, а Господь Шива лежить ниць під її ногою.
  Калі Ма. Мати демонів. Вона Немислима. Та, Хто Виявляє Темряву. Жорстокий. Руйнівник.
  Сінгх стає на коліна, запалює пахощі в чаші та співає мантру Дакшина Калі Дхіан.
  Om karala-badanam ghoram mukta-kEshim chatur-bhuryam
  Жорстоке обличчя, вона темна, з розпущеним волоссям і чотирирука
  Калікам дакшинам діб'ям мунда-мала бібхушітам
  Божественна Дакшина Каліка, прикрашена гірляндою з голів
  Sadya-chinna shira kharga bama-dordha karambujam
  У її лотосових руках зліва відрубана голова і меч.
  Вона проводить ніч у компанії темної богині. А коли світає, вона знає, що має робити.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ шістдесят сьомий
  БНа віллі у Бакара Рорк і Еппс годинами переглядали відеозапис місіс Стівенс. Заморожування зображень. Поліпшення їх. Захоплення скріншотів.
  Той, хто це знімав, був достатньо тверезий, щоб не знімати обличчя злочинців. Тож агенти переглядали відео, зупиняючись і починаючи, роблячи екранні знімки молодих людей — знімки тіла, розпізнавальні знаки, як-от татуювання — і характерні риси кімнати — проблиск завіси, диванну подушку.
  Це було те, у чому Сінгх був блискучий, але її телефон постійно переходив просто на голосову пошту, і вона ще не передзвонила. Рорк подумав, що в неї повна тарілка, аналізуючи інше відео з Тофером. Було важко не думати про два відео як про відповідний набір. Дія і наслідок. Злочин і кара.
  «Як вона взагалі це знайшла?» — якось запитав Еппс, маючи на увазі місіс Стівенс.
  Рорк не знав — це, мабуть, було добре поховано в комп’ютері Тофера. Але у нього були підозри. «Вона виглядає такою жінка, яка може стежити за своїм чоловіком. Здається, він такий чоловік, за яким варто стежити. Після того, як ви відстежуєте онлайн-акаунти однієї особи, набагато легше почати стежити за іншими людьми. Особливо люди, до яких ви можете відчувати певну причетність».
  Еппс похитав головою.
  Рорк змушений був погодитися. Не було як жити.
  Агенти знову зосередилися на екрані.
  «Почекай... це». Еппс вказав, намір.
  Рорк збільшив знімок.
  Це була лампа з оголеною жінкою в якості основи, яка робила неможливий прогин назад, коли вона балансувала глобусом лампи на своїй нозі.
  Рорк сфотографував це. Якщо вони коли-небудь знайдуть кімнату, це буде надійним ідентифікатором.
  Відео відтворюється. Оголені сідниці рухаються на дівчині, обличчя якої вони не бачили, а інші чоловічі фігури стоять і спостерігають.
  Що таке з такими хлопцями, що вони роблять це в групі?
  Рорк раптом сів і вказав на відображення в скляній стільниці, найкоротший проблиск профілю одного з спостерігачів. «Той».
  Еппс перемотав, заморозив відео. Рорк витріщився на темне обличчя на екрані. «Це Фой. Віце-президент».
  «Гарний улов».
  «Давайте зробимо перерву».
  «Я чую це».
  Еппс підвівся, хляснув шиєю, а Рорк потягнувся до телефону й перевірив час. Неймовірно, але була майже четверта ранку
  «Іди звідси. Виспатися. Ми підемо поговорити з Фой вранці».
  «Викрути мені руку».
  Еппс схопив його за куртку. Виходячи з кімнати, він уже набирав свій телефон.
   На самоті Рорк відійшов від екрана, плюхнувся на ліжко й заплющив очі. Але, звісно, його думки мчали надто швидко, щоб він міг їх просто закрити.
  Відео згасло будь-яку симпатію до викраденого хлопця.
  Зґвалтування залишилося непоміченим, безкарним. Немає сумніву, що навіть якби справа дійшла до суду, шанси були однозначно на користь ґвалтівників. Не тільки статистично. У малоймовірному випадку, якщо Тофера Стівенса коли-небудь притягнуть до відповідальності, він матиме найкращий захист, який можна купити за гроші. Було б багато суддів, схильних до симпатії. І Тофер жив у суспільстві, яке вважало прийнятним для президента Сполучених Штатів хапати жінок за кицьку.
  Можливо, він отримав єдине покарання, яке він коли-небудь мав отримати. Лист, заклеймований на його шкірі.
  Або Тофера зараз клеймували другою літерою?
  Один на день. Шість днів, всього шість листів.
  Але він би жив.
  Один на день.
  Ця фраза постійно спливала в голові Рорка.
  На записі було четверо ґвалтівників. Четверо учасників.
  Один на день.
  І живіт перевернувся.
  Що, якби викрадачі мали на увазі не листи?
  Він скочив на ноги, щоб покликати Еппса. «Я помилявся», — сказав він у трубку. «Нам потрібно перейти до будинку Тау. Зараз».
  OceanofPDF.com
  
   Розділ шістдесят восьмий
  ТЕй, рухайтеся тротуаром у темряві, обличчя приховані толстовками. Тонкі тіньові фігури, одна несе щось громіздке — важку коробку, накриту ковдрою.
  На вулиці більше нікого немає, коли вони підходять до будинку на Дель-Плая. Жодного звуку, крім гуркоту океану позаду та під рядом будинків.
  Біля ґанку одна з фігур дістає з кишені аерозольний балончик із фарбою, швидко бризкає слово великими червоними літерами на передній стіні.
  Тепер постаті повертаються до ґанку.
  Увійти через вхідні двері легко — у них є ключі.
  Усередині вони залишають двері відчиненими на щілину й мовчки рухаються темним порожнім коридором, щоб прослизнути до їдальні.
  Один з них скидає ковдру з предмета, який вони несуть.
  Газовий балончик.
   Фігура скидає газ через скатертини на кількох столах. Інший іде слідом, клацаючи запальничкою на грилі та підпалюючи кожну скатертину.
  Потім портьєри на вікнах обливають і підпалюють.
  І вони кидають газовий балон і біжать, м’які ноги, швидкісні та смертоносні.
  Фігури в капюшонах вириваються з вхідних дверей і біжать тротуаром, стукаючи ногами, важко дихаючи, ухиляючись у бічну вулицю, щоб зникнути в темряві.
  На мить вулиця тиха, будинок-супутник нерухомий. . .
  Потім вибухає вікно їдальні.
  Димова сигналізація кричить, розриваючи тишу.
  Двері будинку знову відчиняються. Брати братства в білизні, шортах, халатах виходять, кашляють. Хтось загорнутий у рушники, хтось голий.
  Студенти вибігають з навколишніх будинків, кричать, витріщаються. . .
  Як горить будинок на Дель Плайя.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ шістдесят дев'ятий
  РОрк дивився крізь лобове скло орендованого позашляховика.
  Передсвітанкові вулиці ожили студентами. На дозволеній швидкості їздити було неможливо. Здавалося, що вся Айла-Віста вийшла, на різних стадіях роздягання. Напівсонний, напівп'яний, напівпритомний.
  «Що в біса?» — буркнув Еппс з водійського місця. Він сповільнив машину до повзучого.
  Рорк підняв слухавку, набрав пішохідний патруль Ісла-Віста, а Еппс кермував, уважно дивлячись у лобове скло, щоб не розчавити студентів під колесами.
  Рорк вислухав брифінг сержанта, лаконічно подякував йому та поклав трубку. «Хтось бомбив будинок-супутник Тау», — повідомив він Еппсу. Йому стало погано. Ми запізнилися?
  Еппс зупинився на першому місці для паркування, яке зміг знайти, і агенти залишили машину та пішки пішли в напрямку Дель-Плайя. Глядячі й плаксиві розступилися, як Червоне море, поспішно відійшовши вбік, поки агенти плечима пробиралися вулицею.
  На вулиці біля будинку Тау стояли пожежні та патрульні машини. Вишневі вогники купали глядачів у червоних і синіх смугах. Рорк бачив розбите вікно в передній частині будинку, клубочився дим.
  Агенти рухалися крізь цей щільніший натовп до передньої частини будинку, пробиваючись крізь дівчат із жіночих клубів, що скупчилися на вулиці в піжамах, нижній білизні та халатах, ридаючи й голосячи.
  І дивлячись і вказуючи на слово, намальоване фарбою на фасаді будинку:
  Гвалтівники
  Рорк помітив Ітана в натовпі й пройшов до нього крізь глядачів, схопивши його за руку. «Ітан. Що тут сталося?»
  Юнак ошелешено дивився на нього. «Я не знаю. Внизу щось вибухнуло. Був дим. . . сигналізація спрацьовувала».
  «Хтось постраждав?» — напружено запитав Рорк.
  «Я не знаю».
  Рорк обернувся на вулицю, дивлячись на хаос студентів. — Слухай, — наказав він Ітану. «Збирайте хлопців. Нікого нікуди не відпускай. Залишайтеся разом. І зробити перекличку. Схопіть усіх, хто був у домі сьогодні ввечері».
  Ітан кивнув, зосереджуючись.
  «У вас є мій номер…»
  «Так».
  «Іди. Зараз».
  Через півкварталу вниз по вулиці Джейд пробирається крізь натовп глядачів. Вона скинула свій чорний одяг і толстовку з капюшоном заради сексуального білого комі та розмальованих джинсів. Вона оглядає мінливу купу шутків і бачить свою ціль. Він розгубився, одягнений лише в піжами та шльопанці.
   Вона підступає до нього в натовпі й тихо говорить поруч, «випадково» торкаючись його руки. «Ісус Христос. Що сталося?»
  Хлопець із братства виглядає приголомшеним. «Я не знаю. Пролунав вибух. Вогонь . . .” Він розчиняється в кашлі.
  «Боже. тут Випийте трохи цього». Джейд простягає йому свою пляшку соку. Він робить ковток і починає повертати. Вона ніжно кладе свою руку на його руку. «У-у. Випийте все. Серйозно. Вам це потрібно».
  Він оглядає її, наче нарешті бачить її. І подобається те, що він бачить. Він нахиляє пляшку і п’є.
  Тут же біля неї з’являється Кріс. Дівчата на мить дивляться очима, а потім Джейд запитує тихо, але достатньо голосно, щоб хлопець із братства почув: «Чи зрозумів?»
  Кріс киває, плескає по кишені, говорить собі під ніс. «Машина вже за рогом».
  Джейд нахиляє голову до свого нового друга, бере Кріса за руку. «Це Кейсі. Це . . .” Вона вагається, посміхається йому.
  «Алекс», — каже він, проводячи її очі.
  «Алекс», — повторює Джейд із довгою усмішкою. «А я Мія». Потім вона нахиляється до нього, її щока торкається його щокою, коли вона шепоче йому на вухо. «Хочеш підійти за ріг і зробити рядок?»
  Рорк і Еппс відійшли від Ітана й пройшли крізь натовп на тротуарі. Вони знайшли детектива Уерте на галявині завбільшки з поштову марку, яка брала свідчення від студентів.
  Уерте помітив їх, кивнув дякуючи студенту, з яким розмовляв, і ввів агентів усередину.
  Обидва агенти закрили обличчя куртками, коли Уерте просував їх внутрішнім коридором крізь густий їдкий дим. «У нас працює підрозділ пожежогасіння. Це була єдина кімната, яка насправді згоріла».
   Рорк і Еппс вийшли в двері й примружили пекучими очима їдальню, меншу версію їдальні в будинку на Каміно Ембаркадеро.
  Дим був сильний, але збитки здавалися на диво мінімальними. Вибите вікно та кілька обгорілих столів, а також найближча до них почорніла стіна.
  «Це було єдине пошкодження?» — спитав Рорк Уерте.
  «Тільки ця кімната».
  Рорк і Еппс перезирнулися. Рорк не був фахівцем з бомб, але було досить ясно, що місцем займання було приміщення, яке завдало б найменшої шкоди.
  «Мені це не схоже на бомбу».
  «Це не було», — підтвердив Уерте. «Прискорювачем був бензин. Він був лише скинутий на ті столи, портьєри та ту стіну».
  «Хтось постраждав?»
  «Просто злякався».
  Рорк стояв і думав. Ніхто не постраждав. Звичайно, хлопці в будинку були б налякані до лайна. Але якби ви збиралися розбомбити місце, щоб завдати максимальної шкоди, ви б це зробили не так.
  «Це майже як…»
  Еппс закінчив за нього. «Відволікання». Агенти обмінялися похмурими поглядами.
  Рорк знову звернувся до Уерте. «Чи є у нас кількість членів відділення?»
  «У мене є офіцери, які працюють над цим».
  «Вам потрібно негайно зв’язатися з Алексом Фоєм», — сказав Рорк. «Цілком можливо, що він у небезпеці».
  Обличчя Уерте напружилося. Він не зупинився, щоб поставити запитання. Він підняв трубку, набрав номер і дав короткі вказівки.
  Еппс говорив тихо. «Ти думаєш, це все заради того, щоб схопити іншу дитину?»
  «Його. Або хтось із інших, — напружено сказав Рорк.
   Один на день. Це те, що вони обіцяли.
  Детектив повернувся до агентів. «Я ще не знайшов Фой».
  Це не було доказом, але Рорка це не здивувало. Він сказав детективу: «Є ще двоє членів KAT, які можуть бути під загрозою. У нас є відео — я надіслав його вам пару годин тому». Уерте насупився, дістав телефон, щоб перевірити пошту. «Тобі потрібно зв’язатися з усіма тими хлопцями і спертися на них, щоб упізнати всіх на цьому відео — дівчину, якщо вони зможуть, і хлопців. Стівенс і Фой — двоє з них, але ми також повинні розглядати двох інших як мішені».
  Уерте відкрив відео. Не знадобилося більше кількох секунд перегляду, щоб він сказав: «Ісус Христос».
  «Так».
  «Я доведу до цього своїх офіцерів», — сказав Уерте. Коли детектив повернувся, Рорк сказав: «Зачекай». Він жестом показав на кімнату. «Це вони називають будинком-супутником?»
  Уерте повернувся. «Правильно. Воно належить відділу KAT».
  Рорк глянув на Еппса. «Ми хотіли б оглянути решту будинку. Чи є ще кімната з вбудованою баром?»
  «Внизу». Уерте вказав на двері в кінці коридору.
  Внизу була широка кімната зі скляною стіною, що виходила на палубу з видом на океан.
  Були обвислі дивани та крісла, повністю укомплектована барна стійка, різдвяні вогники. І, звичайно, тхнуло застарілим димом.
  Партійний центр.
  Ніщо відразу не визначило це як кімнату на відео. Але агенти ходили по кімнаті, скануючи меблі та аксесуари кімнати, з однією метою.
  Еппс був тим, хто знайшов його. «Бос».
  Рорк підійшов до дивана. Еппс вказав на стіл.
   Це була лампа: оголена жінка балансувала світловою кулею на носках.
  Під припливом тріумфу Рорк відчув нудоту. Він дістав телефон і почав фотографувати. Еппс зробив те саме.
  «Гаразд. Що ще у нас тут є?»
  Агенти обходили кімнату. Рорк зупинився перед чорною шторою, завішеною на стіні, де не було вікна.
  Він узяв край матеріалу і відтягнув його назад.
  Позаду нього Еппс сказав: «Ти, мабуть, обдурюєш мене».
  Вони обоє дивилися на колаж. Голі та напівголі дівчата. Збільшене зображення частин тіла, позначених грецькими літерами.
  Об'єкти.
  За ними почувся рух. Агенти обернулися й побачили Уерте, що стояв у дверях.
  «Алекс Фой зник».
  OceanofPDF.com
  
   Глава сімдесята
  Ттут пролунав стукіт на сходах, і Сендлер увійшов позаду Уерта. Він зупинився посеред кімнати, зиркнув на агентів. «Як ви дізналися, що Алекс Фой у небезпеці?»
  Рорк відійшов від Еппса, щоб Уерт і Сендлер могли побачити колаж із частинами тіла на стіні. Він дав Сендлерові хвилину, щоб уважно й довго оглянути.
  Біля Сендлера Уерте похмуро похитав головою. «Ці чортові хлопці», — пробурмотів він. Рорк зазначив, що у Сендлера не було видимої реакції.
  Рорк різко глянув на стіну, а потім промовив рівно. «У цій кімнаті є відеозапис групового зґвалтування. Один із тих ґвалтівників чомусь подумав, що було б цікаво записати це. Тофер Стівенс і Алекс Фой були двома ґвалтівниками».
  Сендлер почав заперечувати, але Рорк заговорив замість нього. «Ви знали це весь час, чи не так? Або підозрюють. Ось чому ви запанікували через фарби та муляж, який висить перед цим будинком. Чому ви підійшли і запропонували свої послуги, коли почули Бюро надсилало нам. Ви, мабуть, тягнули за кожну ниточку, аж до директора, щоб випередити розслідування».
  Він глянув на стіну, на виставлені жіночі тіла. «Ось про що ваш будинок Тау. Це те, що вони найняли вас, щоб захистити та не потрапити в суди».
  Сендлер відкрив рота, але Рорк знову накинувся на нього.
  «Але зараз справа вийшла далеко за межі судового позову. Через вашу брехню та сприяння ще один із ваших чудових молодих людей зник безвісти. Батьки Алекса Фоя мають подякувати вам за те, що їхній син, імовірно, прикутий десь у сараї, чекаючи, коли його затаврують гарячою кочергою, як його приятеля-ґвалтувальника Стівенса. Тому що ви думали, що це нормально приховувати групове зґвалтування. Це на вас».
  «Ти не знаєш, з ким маєш справу», — гаркнув Сендлер.
  Рорк засміявся. «Будь ласка. Я точно знаю хто ти. Я ходив до середньої школи з такими хлопцями, як ти. Я навчався з тобою в коледжі. Я грав з тобою у футбол. Я гуляв з тобою. Я знаю, хто ти і що ти».
  Сендлер кинувся на нього, шалений вибух гніву. Рорк схопив його за руку, розвернув і штовхнув обличчям до стіни, загнувши руку за спину. Він тихо говорив позаду. «Справді? Просто спробуй мене. Я хотів би отримати шанс. . .”
  Сендлер промовив у бік Уерте: «Ти бачиш це. Заарештуйте цього чоловіка».
  Уерте з огидою похитав головою й глянув на Рорка. «Я йду брати показання щодо Фоя».
  Рорк кивнув і відпустив Сендлера. Сендлер відступив, коли обидва агенти нависли над ним.
  «Ви не можете розмовляти з цими хлопцями без адвоката», — гаркнув на них Сендлер, потім повернувся й пішов за Уерте сходами.
  Коли він зник, Рорк і Еппс зустрілися очима. «Боже, допоможи нам», — глухо сказав Еппс.
  Рорк змушений був погодитися. На даний момент він був би радий дозволити Суці спалити всю систему.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ сімдесят перший
  АЦілу ніч, у темряві стайні, він працював на своїх облігаціях.
  Сук не було годинами, що дало йому час. Він нічого не міг вдіяти з ланцюгами й кайданами. Навіть якби він зміг збагнути, як зламати замок, він обшукав кожен дюйм соломинки під собою, до якого міг дотягнутися, і не було жодної шматочки металу, яка б допомогла йому його відкрити. Кайдани були абсолютно нові, з оцинкованої сталі. Йому довелося б відірвати не просто великий палець, а цілий шматок руки, щоб вибратися лише з одного боку. До біса це.
  Але дерево — дерево було вразливим. І коли суки зникли, він мав години працювати на петлі. Тягати, крутити, натягувати ланцюги. . . послаблення дощок під ними.
  Це боліло від опіку на його спині — його розум не дозволяв йому сказати « тавро» — як у хреня. Кілька разів він думав, що втратить свідомість від болю. Але нарешті, нарешті, він відчув, як дерево розколюється, починає піддаватися.
  — Будь ласка, — пробурмотів він. «Будь ласка, будь ласка, будь ласка».
   Він уперся ногами в стіну і почав дуже сильно тягнути. . .
  Потім завмер, бо десь у стайні зі скрипом розчинилися двері.
  Фой був важким, мертвим вантажем. У Джейда були його руки, а у Кріса — ноги, але дівчатам доводилося зупинятися кожні кілька футів, щоб поставити його дупу на ґрунтову підлогу стайні, щоб вони могли відпочити, дихаючи, як собаки.
  Незважаючи на грубе поводження, Фой не показав жодних ознак приходу до тями.
  «Кока-кола, нарізана рушами, сука» , — подумала Джейд, важко дихаючи. Я повинен продати це лайно.
  Вона зустрілася очима з Крісом, і вони нахилилися, щоб підхопити його, щоб востаннє поштовхнути, затягнувши його в кіоск, найдальший від Тофера.
  Усередині стійла вони кинули його на купу соломи.
  Кріс сидів на ящику, а Джейд стояла над ним, дивлячись вниз. "Сука не підраховується", - сказала вона.
  Кріс сидів нерухомо, спостерігаючи, як Джейд схопила кайдани й ланцюги, які вони прикрутили до стіни, і затиснула їх навколо зап’ясть Фоя.
  Вона випросталася, потяглася до сумки, що висіла на плечі. . . і витягнув ніж.
  Вона якусь мить стояла над ним, дивлячись вниз. Тоді вона нахилилася до Фоя — і лезом відрізала йому низ піжами.
  Кріс напружується, дивлячись на тіло Фоя, раптом не в змозі дихати.
  Чорна білизна на засмаглій шкірі.
  Вона гола на ліжку. . .
  Не можу рухатися. Не бачу.
  Над нею глузування, п'яний сміх. Потім грубі руки на її грудях. Пальці промацують між її ніг.
  Хтось наказує: «Ей, повертайся. У Фоя день народження — він йде першим».
   Її очі швидко відкриваються.
  Чорна нижня білизна наближається до неї з цією опуклістю.
  Руки знімають нижню білизну, спалах пеніса.
  «Переверніть її, хлопці. Я йду в анал».
  Так багато рук на ній. . .
  Потім її пронизує біль. . .
  Вона стоїть, плаче.
  Почувши звук, Джейд відвернулася від Фоя й побачила, як Кріс, спотикаючись, виходить із кабіни.
  Вона вибігла за нею.
  У коридорі між стайнями Кріс перевернувся, задихаючись. «Я не можу. я не можу Будь ласка я не можу . .”
  «Легко. Спокійно, — заспокоїла Джейд. Але Кріс дихав так важко, що було боляче слухати.
  Джейд розвернулась і побігла до покоїв господаря стайні. У кімнаті вона поклала ніж на хиткий стіл і опустилася біля їхніх коробок із запасами, риючи, доки не знайшла паперовий пакет. Вона викинула пакунки чіпсів і цукерок і вибігла з кімнати.
  Кріс стояла на руках і колінах і хрипіла. Джейд підняла її, посадила до стіни стайні, піднесла сумку до обличчя.
  «Тссс. Вдихни це, — прошепотіла вона. «Просто дихай». Вона затиснула мішок навколо носа та рота Кріса, поки Кріс не обхопив його рукою й не задихався в нього.
  «Легко. Дихайте». Джейд стурбовано глянула на зачинені двері стайні.
  Нам не потрібні ці мудаки, щоб це чути.
  Як тільки дихання Кріс стабілізувалося, Джейд підняла її, повела назад до їхньої приватної кімнати та зачинила за ними двері.
  «Все гаразд», — заспокоїла вона Кріса, обережно штовхнувши її вниз, щоб вона сіла на матрац. Вона сіла біля неї, обійняла її рукою, злегка тримаючи.
   Кріс бурмотіла, але Джейд почула її, добре.
  «У мене немає сестри».
  Джейд якусь мить сиділа мовчки. «Я знаю».
  «Це був я…» Кріс зупинився, коли слова Джейд проникли в голову. «Знаєш... . . ?» Кріс відсахнувся, подивився на неї, приголомшений. «Відколи?»
  «З самого початку».
  Кріс, здавалося, втратив дар мови. Джейд знизала плечима. «Я розумію. Треба було щось робити. Їм це подобається, залиште все це лайно в собі. . .”
  Їй довелося зупинитися, взяти себе в руки. Вона зробила голос жорстким.
  «Ви повинні витягнути це з себе. Будь чимось іншим. Будь кимось іншим . Що завгодно». Вона знизала плечима. «Тож, привіт, все, що працює».
  Голос Кріса тремтів. «Сьогодні вранці. . . коли ми його взяли. . . Він мене навіть не впізнає. Я був лише шматком м’яса».
  «Так. Ось як вони роблять». Джейд нахилилася вперед і торкнулася коліна Кріса. «Він знає, хто ти зараз».
  Але тепер, коли вона почала говорити, Кріс не могла зупинитися.
  «Я пішов на вечірку на Хеллоуїн і пив. . . так багато. Через годину я нічого не пам’ятаю».
  Звичайно ні. Ви були зведені з розуму. Ось як вони нас дістають.
  «Я з ним танцював. T-Topher. Він мав . . . його руки на мені. Це останнє, що я пам’ятаю, поки не прокинувся в підвалі. Їх було четверо. Стоячи навколо. . .”
  Їх четверо, плюс Даррелл. Гра в карти в тому розбитому фермерському будинку, а вона сиділа в задній спальні, намагаючись заснути. Але вона не може спати. Десь усередині вона знає, чому Даррел запропонував поспостерігати за нею тих вихідних. І Елісон, цей жарт матері, просто дозволила йому. Вона дозволила йому. . .
  «Вони сміялися», — промовив Кріс.
  П'яний сміх.
  «І говорити речі. . .”
  Сніг сіє з щілин у стелі.
   «Я не міг рухатися. Хтось тримав мене».
  Руки на ній, щипають її груди, тримають її вниз.
  «І вони мене трахнули. Вони продовжували мене трахати. . .”
  Один за одним, знову і знову. . .
  До біса їх. Трахни їх до біса.
  Звук наповнює кімнату, дикий пронизливий звук, і Джейд не знає, чи це від неї, чи від Кріса.
  Але Кріс стоїть, похитуючись. Вона хапає ніж, який Джейд залишила на столі, і вибігає в чергу біля лавок.
  Вона відчиняє ворота кіоску Фоя. Хвіртка стукає об стіну.
  Звук приводить Фоя до тями. Він намагається сісти, і його обличчя змінюється, коли він бачить, що Кріс кидається на нього, піднімаючи ніж.
  «Що? Якого біса..."
  Це його останні слова, коли Кріс врізає йому горло ножем. Його крик розчиняється в жахливому мокрому полосканні.
  Джейд стоїть біля відкритих воріт і спостерігає, як Кріс завдає йому удару знову і знову. Бризкає кров, і він булькає, захлинаючись власною кров’ю.
  Через деякий час Джейд підходить до Кріс, кладе руку їй на спину, поки вона не повертається обличчям до неї. Кров летить. Джейд швидко простягає руку, хапає її за зап’ястя. . . і відкидає від неї ніж.
  Внизу, на іншому кінці стайні, Тофер кричить. «Що за біса? Що за біса? Що за біса?»
  Джейд розвертається, виходить із стійла й йде зовнішнім брудним коридором.
  Вона заходить до стійла Тофера.
  Він стоїть на колінах, напружується в кайдани. Один відірвався від стіни.
  Тофер різко обертається й бачить, що вона стоїть. Вона знає, як має виглядати: кров, забризкана у її волоссі, на білому майці. . . і закривавлений ніж у її руці.
  Але він пильно дивиться на її обличчя. «Ти», — вимовив він.
  «Куди ти збираєшся?» каже вона, категорично.
  Він відривається на солому, смикаючи ланцюги.
  Вона повільно крокує вперед, дивлячись на нього. «Ти справді не розумієш, чи не так?» Її голос беззвучний. «Ти все ще думаєш, що переживеш це. Будьте свого роду героєм, щоб втекти від своїх злих викрадачів. Ти не розумієш, що ти поганий хлопець . І тобі не можна жити . . . тому що ти навіть не розумієш, що зробив щось погане».
  Він стоїть на колінах, смикається та крутить ланцюги, лютує. «Ти не можеш мене вбити. Ти не можеш мене вбити ...
  Вона робить крок уперед, хапає його за волосся своїми пальцями й перетинає йому горло.
  Потім відступає назад і спостерігає, як він стікає кров’ю на соломинку.
  «Я щойно зробив, — тихо каже вона темряві.
  OceanofPDF.com
   ДЕНЬ ШОСТИЙ
  OceanofPDF.com
  
   Розділ сімдесят другий
  Тфігура в масці-черепі дивиться з кадру, порожні очні ямки, здається, прикуті до глядача. Цей шиплячий, примарний голос лунає з екрана.
  «І ось почалося. Перший день нового порядку».
  Відео переходить до кадру купи тіл на алеї Фенікса. Камера обертається над трупами, холодним, затягнутим поглядом на насильство, потім зосереджується на закривавленій сорочці з написом : СХАПІТЬ ЇХ ЗА ПИСКУ .
  Голос продовжує над зображенням. «Обережно, хижаки. Ваші слова більше не будуть терпіти. Ваші дії більше не будуть терпіти. Ми всюди. Ми спостерігаємо. Ми не будемо стояти осторонь. Вже зараз ми збираємо ваші імена та адреси. Один на день помре, а то й більше.
  «Ми покінчимо з ґвалтівниками, поки не покінчимо з зґвалтуваннями».
  Андреа Янові сиділа в інвалідному візку перед телевізором і дивилася останні випуски від Bitch. Кадри перерізали речника Білого дому, який уже вигукував у безсилій люті.
   Яновий усміхнувся холодною усмішкою. Потім у двері подзвонили.
  Вона заднім ходом підійшла до інвалідного візка, щоб пройти в коридор.
  Але перед тим, як повернутись до дверей, вона потяглася до бічної сумки крісла — і перевірила свій пістолет.
  Вона відчинила вхідні двері. На ґанку стояла жінка в темно-синьому брючному костюмі з довгим блискучим чорним волоссям. Вона стояла з дивовижною нерухомістю, чекаючи.
  "РС. Яновий?» — запитала вона з музичним англо-індійським акцентом.
  «Це вірно».
  «Я спеціальний агент Сінгх, ФБР».
  Був удар. І тоді Яновий повернувся назад, відкриваючи двері.
  Сінгх сидить на дивані у вітальні в будинку Джанові, навпроти Джанові в інвалідному візку, і прямо розповідає факти, які вона досліджувала.
  «Я знаю, що ви використовували свою сімейну спадщину для фінансування організації, широко відомої як Сука. Я знаю, що члени цієї організації зараз живуть на ранчо в долині Санта-Інес, яке належало вашій родині, а тепер вам, хоча ви доклали певних зусиль, щоб приховати своє право власності. Я знаю, що ви постійно контактуєте з організацією».
  Джанові не реагує, але Сінгх відчуває, як вона здригається.
  Насправді більшість з того, що говорить Сінгх, є здогадками з її боку. Поки що вона не могла б надати прокурору нічого, жодного фактичного паперу. Але крапки є. Скоріше, ніж пізно, вони будуть пов’язані.
  Вона продовжує, невблаганно. «Я знаю про зброю, яку ви купуєте. Я знаю, що ви також працюєте на підземній залізниці, щоб надати жінкам і дівчатам доступ до послуг з контролю за народжуваністю та абортів. Я ще не маю номерів банківських рахунків, але буду».
   Джанові незворушний, але Сінгх бачить насторожене мерехтіння в її очах. — І що — ви тут, щоб мене заарештувати? Бо якщо ні..."
  «Я тут, щоб попередити вас», — перебиває Сінгх. «Мій начальник ще не знає, що я роблю. Але він на вашому сліді. У вас залишилося небагато часу, перш ніж він теж з’єднає крапки».
  Сінгх повинен віддати належне Джанові: вона майже не реагує. Лише більша нерухомість на її обличчі свідчить про те, що вона взагалі помітила слова Сінгха.
  «Ви тут, щоб допомогти. Ви. Агент ФБР, — сухо каже Яновий.
  Сінгх зустрічає її погляд. «Я не хочу, щоб ця країна перетворилася на диктатуру третього світу для жінок і дівчат. Немає альтернативи, окрім як обрати сторону. Я вибрав своє».
  Вона дістає з кишені пам’ять.
  «Це файл про групу чоловіків, які регулярно розміщують плакати про зґвалтування в Даркнеті. імена. Адреси. Банківські рахунки. Для когось судимості. А в деяких випадках результати ДНК остаточно пов’язують певних злочинців з певними діями. . .”
  Яновий трохи нахиляється вперед у своєму кріслі. Вона перестає свій початковий скептицизм. «Тож я повинен тобі довіряти? Просто так?»
  Сінгх переводить подих і починає розповідь про чоловічі форуми, пропозицію винагороди за Кару Ліндстром і напад у гаражі.
  Коли вона закінчує, у кімнаті панує повна тиша. Десь ще в будинку цокає годинник. Яновий ковзає туди-сюди на кріслі, майже непомітний рух, схожий на гойдання.
  Сінгх знову говорить. «Сподіваюся, ти розумієш. Мене хвилює не напад на мене особисто. Небезпека — це частина роботи, на яку я вступив. Але немає сумніву, що якщо ці чоловіки напали на мене, вони підуть за іншими. Я бачив, що чекає на жінок. Що вже тут. І я не дозволю цьому статися».
  Вона знаходить очі Янового, тримає їх. «Зараз це уряд злочинців. Я хочу, щоб ви знали, що в мене немає ніяких сумнівів щодо того, що потрібно зробити».
   Панує глибока тиша, в якій Сінгх бачить усі можливості в голові Джанового, як заметіль образів. Ті самі образи, які бачила сама Сінгх.
  «Я припускаю, що для довіри мені знадобиться час. Я терплячий. Тим часом ніхто в Бюро не знає того, що знаю я. Більше ніхто не дізнається. Це тільки моя дія».
  Вона підводиться зі стільця, повертається, щоб піти.
  «Агент Сінгх», — каже Джанові позаду неї.
  Сінгх відчуває, що вона побачить, перед тим, як обернутися.
  Яновий тримає пістолет.
  А вона стоїть.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ сімдесят третій
  ТЖіночий центр на кампусі був відкритий, але коридори були тихими, безлюдними, кабінети все ще були замкнені й темні.
  Рорк і Еппс чекали в тихій залі. Був ранній ранок, ще не восьма ранку. Вони повернулися до «Бакара» лише на стільки, щоб вмитися від диму й переодягнутися.
  Вони знали, що працюють за цокаючим годинником. Якби Фой справді був захоплений і схема продовжувалася, тоді викрадачі вирушили б за іншим із двох ґвалтівників, що залишилися, сьогодні чи сьогодні ввечері.
  І Рорк не думав, що викрадачі були частиною Суки.
  Те, що він насправді думав, те, що він сказав Еппсу та Уерте, так це те, що викрадення Стівенса та Фоя були натхненні вірусним відео, а не прямими діями тих самих людей, які опублікували відео.
   «Це дуже специфічна дія тут. Це зґвалтування. Це особисте. Це означає, що ми маємо з’ясувати, хто така молода жінка на відео».
  Еппс уже був у CARE, офісі університету для надання конфіденційної підтримки та керівництва студентам, які мають справу з сексуальним насильством і домашнім насильством, тоді як Рорк був у Сан-Дієго. Офіс підтвердив, що скарги на будинок KAT не надходили.
  Але зараз у агентів було відео, і була ймовірність, що хтось у центрі міг упізнати дівчину або щось чув про напад. У цей момент усі вони шукали будь-яку підказку.
  Якщо ми ще не запізнилися.
  Рорк глянув на Еппса, але інший агент зосередився на його телефоні, тож він поплив коридором.
  Стіни біля замкнених вхідних дверей офісу CARE були прикрашені плакатами різних акцій: Міжнародний день боротьби з торгівлею людьми. Міжнародний тиждень боротьби з вуличним насильством. Мітинг протесту проти «гіпермаскулінної культури Ісла-Віста».
  Він зупинився перед скляною вітриною й подивився. Кілька черепів дивилися на нього з вівтаря, прикрашеного свічками, паперовими квітами та цукерками.
  Роздрукована листівка всередині виставки пояснювала, що вівтар був Día de los Muertos – стиль пам’яті про тих, хто втратив життя через міжособистісне насильство.
  Рорк зіщулився, неминуче думаючи про Санта Муерте. Але, можливо, це був знак того, що вони нарешті, нарешті на правильному шляху.
  Він знову перевірив екран телефону, як робив цілий ранок. Ніяких нових сповіщень від Ортіса чи мисливців.
  Потім він глянув у коридор на Еппса, який все ще був прикутий до власного телефону.
  Тіло Еппса було твердим, і навіть здалеку Рорку не сподобався вираз його обличчя. Він знову рушив коридором до іншого агента. «Що не так?» — запитав він неспокійно.
  Еппс поклав трубку, повернувся. На його обличчі була тривога. «Це був Лем. Тара не з'явилася на ранню зустріч. З учорашнього дня я не можу до неї дістатися».
  Тепер Рорк напружився. «Коли вчора?»
  «Ранній вечір».
  Рорк швидко перевірив свій телефон на наявність електронної пошти чи текстових повідомлень від Сінгха, а Еппс напружено чекав. «Нічого», — сказав йому Рорк. Якщо мої сповіщення раптом не працюють. . .
  І тоді його охопила страшна підозра.
  Він перейшов на фіктивний обліковий запис електронної пошти, боячись, що там знайде.
  Там також нічого.
  Але думки його мчали. Чи можливо Сінгх вирішила взяти справу в свої руки?
  Це було так несхоже на неї.
  І все ж . . .
  «Здається, я знаю, де вона може бути», — сказав він уголос.
  Еппс обернувся й витріщився на нього в темряві коридору.
  — Це Ортіс, — сказав Рорк.
  «Ортіс? Що ви маєте на увазі? Хто такий Ортіс?» — запитав Еппс.
  Запитання вдарило Рорка, як удар у живіт. Говорив обережно. «Детектив Ортіс. Департамент шерифа округу Ріверсайд». І він зрозумів це з виразу обличчя Еппса.
  — Вона тобі не казала, — сказав Рорк. Він обертався по колу, пригнічений. «Я думав, ти знаєш. Я припустив. . .”
  Еппсу було важко стримуватися. Емоційне хвилювання було настільки явним, що вперше відтоді, як Рорк його знав, він справді злякався за свого агента.
  «Еппс. . .”
  Інший агент підняв руку, доки не заспокоївся. — Не твоя вина, — сказав він напруженим голосом. «Це був її вибір». Він подивився навколо нього невиразно, важко сидів на лаві позаду них. «Скажи мені».
  Рорк перевів подих і розповів йому про все, що вони з Сінгхом зробили. все Моніторинг форумів про зґвалтування. Нагорода за Кару. Відстеження Сінгхом листування між мисливцями за головами та Ортісом.
  Шок, біль в обличчі Еппса, в усьому його тілі, був майже нестерпним.
  Коли Рорк закінчив, інший агент ще довго сидів. Але нарешті Рорк побачив, як він зосередився, зосередився на одній думці.
  «Але чому, на вашу думку, вона сама намагалася протистояти йому?»
  Рорк зрозумів його збентеження. Це зовсім не було схоже на Сінгха, і він знав, що міг абсолютно помилятися.
  «Вона деякий час спостерігала за Ортісом. Іноді здається, що . . .” Він замовк, намагаючись зрозуміти, що відчуває. «Вона змінилася. Для неї в цьому є щось більш особисте». Він похитав головою. «Чесно кажучи, я не знаю її настільки добре, щоб бути впевненим. Але всередині неї щось відбувається».
  Обличчя Еппса було зловісним. «Цей — Ортіс — знає, хто вона? Він знає, що вона стежила за ним?»
  Рорк знав, що мав на увазі. Справжнім питанням у них обох було: чи міг Ортіс прийти за нею ?
  Він намагався заспокоїти. «Ні. Наскільки я не знаю».
  «Але ти думаєш, що це не просто позерство. Ви думаєте, що він небезпечний».
  Рорк подумав про цього чоловіка, про його гнів. «Він небезпечний…» Він уже збирався продовжити, коли Еппс перебив його.
  «І вона думає, що ці хлопці, ці мисливці за головами, мають Ліндстрома».
  «Вона знає, що вони полюють на неї. Вона... — Він зупинився й зізнався: — Ми стежили за обміном електронною поштою. Не було жодної звістки про те, що вони її наздогнали».
   Лише те, що він сказав як можливість, змусив Рорка відчути себе погано. А потім він раптом подумав, чи був інший електронний лист. Подальші інструкції, які Сінгх видалив, перш ніж зміг їх побачити.
  Чи може це бути?
  Еппс піднявся на ноги, крокував, не в змозі втриматися. «Вона… говорить про Ліндстрома». Йому явно було важко сказати. «Я точно не знаю, що вона відчуває. Але я знаю, що тут є якийсь зв’язок».
  Обидва агенти мовчали. Рорк бачив таке ж неоднозначне, неоднозначне захоплення в Рейчел Елліотт.
  Вони жінки. Вони виняткові жінки в винятковий час. . .
  «Де цей хлопець?» — сказав Еппс жорстким голосом.
  «Він живе в Палм-Дезерті».
  «Це чотири години звідси».
  «Три з половиною. . .”
  Рорк відчув сильний страх Еппса. «Подзвони йому. Прямо зараз. Повідомте його. Скажіть . . . сказати, що ми приїдемо взяти в нього інтерв'ю. Змусити його боятися. . .”
  Він не закінчив, але Рорк знав, що каже. Вклади в нього страх Божий. Змусити його боятися робити що-небудь із Сінгхом.
  Рорк потягнувся до телефону, але замовк. Враховуючи глибину незаконної діяльності Ортіса, її зіпсованість, він, швидше за все, зникне з гри, якщо вони вступлять у контакт.
  Еппс почав говорити, але Рорк підняв руку. В його голові промайнули думки. Вони могли відстежувати активність електронної пошти Ортіса або його активність у публікаціях. Якби він усе ще писав із власної IP-адреси, це означало б, що він у Палм-Дезерті. . .
  Або вони можуть надіслати електронний лист через фіктивний обліковий запис із запитом на зустріч. . .
  Він міг зателефонувати Паркеру, спертися на нього, щоб він зв’язався з Ортісом. . .
  Потім це влучило в нього. Був набагато простіший спосіб перевірити його.
   «Почекай», — сказав він Еппсу. Він постукав у контакти свого телефону, набрав номер, перевів дзвінок на динамік, щоб Еппс почув.
  Клерк відповів: «Станція шерифа Палм-Дезерт, як я можу направити ваш дзвінок?»
  «Детектив Ортіс, будь ласка», — відповів Рорк.
  Епс пильно дивився на нього. Настала довга, напружена пауза. . . потім почувся голос, агресивний тон, який запам’ятався Рорку. «Ортіс».
  Рорк кивнув Еппсу й вимкнув трубку.
  «Він на роботі. За своїм столом».
  OceanofPDF.com
  
   Розділ сімдесят четвертий
  Свін прокидається до того, як світанок починає мерехтіти на небі, делікатним мерехтливим коралом і срібним світлом над річкою.
  І в ці ранні години вона готується.
  Усередині намету вона не поспішає, обережно розрізаючи внутрішню частину руки, щоб взяти кров, потім розриває свій одяг, використовуючи бруд і кров, макіяж і трохи полуничного та шоколадного сиропів, які вона купила в міні-магазині, щоб збільшити справжні синці та подряпини на її шкірі від її боротьби та падіння зі скелі каньйону.
  Тепер вона користується спорядженням мисливців. Наручники. Ланцюги. Праски для ніг.
  Майже дві години, возитися з освітленням, з кутами нахилу телефону. Але коли вона закінчила, у неї є кілька фотографій, на яких вона зображена як полонена, яку мають доставити мисливці: у синцях, побитих, прикутих.
  спокуса.
  Вона безпристрасно дивиться на фотографії. Вони зроблять.
   Потім вона друкує електронний лист на телефоні мисливця, використовуючи ту саму лаконічну зашифровану мову, яку вони використовували у своїх електронних листах.
  ПАКЕТ ЗАХИЩЕНИЙ. КОРДОН ПЕРЕТАНИЙ. ПОТРІБНО МІСЦЕ ДЛЯ ДОСТАВКИ.
  Вона прикріплює свої фотографії до електронного листа.
  І натискає «Надіслати».
  OceanofPDF.com
  
   Розділ сімдесят п'ятий
  ТАгенти негайно вирушили на дорогу до Палм-Дезерта. Ймовірно, рух транспорту буде ускладненим.
  Еппс подзвонив, щоб повідомити Уерте, що вони йдуть. Поліція Ісла-Віста та заступники шерифа мали б взяти на себе розслідування викрадень братства. Не було ймовірності, що агенти не переслідують Сінгха.
  Доказів не було. Не знаю, де вона буде. Відсутність контакту була єдиним свідченням того, що щось не так. Але якби була хоч найменша ймовірність того, що їй потрібна допомога. . .
  І чим більше Рорк крутив це в своїй голові, тим більше він був упевнений, що вона вирішила щось зробити...
  «Божевільний» — це не те слово.
  Але щось поза блідим.
  Очевидно, що Еппс також відчував це. Насправді Рорк був за кермом, тому що Еппс був у такому стані. Рорк не був упевнений, наскільки він присутній. Він міг відчути, як киплять думки іншого агента, ніби якась фізична присутність у машині.
  — Ця жінка, — раптом сказав Еппс і зупинився, дивлячись на зимову траву пагорбів за шосе.
  Рорк знав, що він мав на увазі не Сінгха, а Кару. Він пригадав, що Еппс колись сам був із нею наодинці і був глибоко схвильований цією зустріччю.
  «Що вона ?» — запитав Еппс, звучачи майже привиденим.
  Рорк зрозумів, про що він питає. Як Кара могла мати таку неймовірну владу над двома людьми, яких Еппс вважав знайомими, людьми, яких він любив?
  Еппс знав Кару як єдину, хто вижив після розправи над її сім'єю. Він знав її психологічну історію, довгий список прийомних і групових сімей, які вона пережила, її ув’язнення.
  Але минулого місяця Рорк дізнався набагато більше про цю історію.
  Тож нарешті, коли вони виїхали за межі передмістя Лос-Анджелеса, через продуті вітром пагорби Корони, Рорк розповів Еппсу про свою мрійливу одіссею в пустелю. Його зустрічі з персонажами з минулого Кари: пані Шаронда, мама-лікар та Ортіс.
  І про Айві — чотирнадцятирічну покинуту прийомну дитину, викрадену, зґвалтовану, живцем спалену монстром.
  Як Кара, якій було всього чотирнадцять років, помстилася Айві, коли ніхто інший не зробив цього. Вистежив серійного ґвалтівника в ізольованій хатині біля сухого русла струмка, де він катував Айві в пустелі.
  І як Кара, ця відчайдушна дівчина-підліток, яка страждала від привидів, вимагала жахливого правосуддя — спалила ґвалтівника живцем у пісочниці. Та сама яма, де ледь не загинув сам Рорк від рук все ще активного партнера ґвалтівника.
  Еппс мовчки слухав. Його реакція на подробиці про Айві була тихо внутрішньою, напруженою й безпорадною люттю.
  Рорк закінчив: «Я знаю, що був непрофесіоналом. Я переступив деякі межі. Але мої почуття… — Він зупинився, шукаючи слова. «Речі змінився для мене, там. Тепер я знаю її іншою. Я знаю її як ту дитину. Я думаю, що вона все ще та дитина».
  Він на мить зустрівся очима з Еппсом. «Я можу думати про неї лише як про цю дитину».
  Це була не вся правда. Але це була правда.
  Через деякий час Еппс кивнув.
  І Рорк поїхав, прямуючи до пустелі.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ сімдесят шостий
  СІнгх крокує спальні на верхньому поверсі будинку Янового.
  Забравши табельну зброю та телефон Сінгха, Джанові провів її нагору під дулою зброї та замкнув у гостьовій спальні. Усі з неабиякою фізичною спритністю. Джанові помітно кульгає, але очевидно, що вона деякий час оговталася після аварії. Сінгх має визнати, що її інвалідність — це дуже вмілий камуфляж.
  Сінгх силою відчинив вікно, але кімната знаходиться на другому поверсі будинку, а будинок стоїть на пагорбі з різким падінням. Втеча через вікно – невигідний варіант. Не обійшлося без серйозних травм. Двері суттєві, зачинені на засув.
  Інші жінки прибували внизу, інші члени Bitch, вона припускає. Сінгх чує каденцію їхніх голосів зі своєї кімнати, хоча нічого з їхніх слів, оскільки вони розмовляють десь у будинку.
  Обговорюючи її долю, безперечно.
  Сінгх знає, що є шанс, що вона не переживе цього ув'язнення.
   Але вона бачила обличчя Янового. Вона побачила в цьому бажання, волю вірити, що Сінгх вибере бути жінкою, а не бути агентом. Яновий ще не переконаний. Але вона готова бути.
  Раптом кроки на сходах, кроки надворі в холі, наближаються до дверей.
  Сінгх відступає біля відчиненого вікна. Вона вміє стрибати. Але вона робить ставку на те, що вони її не вб'ють.
  Засув відкривається. . .
  Джанові заходить до кімнати, її рушниця націлена на Сінгха.
  Дві жінки зустрічаються очима.
  Потім іншою рукою Джанові простягає телефон Сінгха, вимагаючи: «Що, в біса, це означає?»
  Сінгх обережно робить крок вперед, бере телефон. На екрані сповіщення з написом Lindstrom .
  OceanofPDF.com
  
   Розділ сімдесят сьомий
  ТАгенти з'їхали з автостради, щоб заправитися в Баннінгу.
  Рорк вийшов з машини, щоб піти, тримаючись проти сухого вітру пустелі — і ще раз перевірив фіктивний обліковий запис електронної пошти. Але цього разу його пульс різко підскочив, коли він побачив повідомлення від мисливців, надіслане з електронної пошти Ортіса.
  Він натиснув на нього. . .
  І дивився на фотографії Кари. Закутий, побитий, закривавлений. Захоплений монстрами.
  Його тіло ослабло від жаху перед її болем.
  А потім з’явилася така приголомшлива лють, що він відчув, що вибухне з її силою.
  Раптом Еппс опинився перед ним. Інший агент глянув на його обличчя й узяв у нього телефон.
  Еппс дивився на фотографії. Через власне заціпеніння Рорк відчував гнів, що випромінювався від іншого агента, коли він відходив на кілька кроків і повертався назад.
   Рорк спробував зосередитися на своїх думках через почуття паніки.
  Якщо мисливці дотримувалися вказівок Ортіса чекати на кордоні I-10, то тепер вони були в Блайті, природному прикордонному пункті з Арізони на шляху до будинку Ортіса в Палм-Дезерті.
  Але Блайт також був домом дитинства Кари. Місце, де було вбито її сім’ю, де Кара пережила першу зустріч із людським злом, яке тепер вона сприймала як чудовисько, яке вона називала Воно .
  Чи Блайт має значення?
  Чому Ортіс хотів, щоб її відвезли туди?
  Він не міг зрозуміти своїх думок.
  Еппс швидко набрав у своєму телефоні й простягнув його Рорку. На екрані була показана карта Блайта та околиць.
  «Кордон на трасі I-10 знаходиться трохи менше двох годин від Палм-Дезерта. Але я сумніваюся, що він змусить їх привести її до нього додому. Або будь-де надто близько».
  Рорк змусив себе зосередитися на словах свого агента. Еппс мав рацію. Ще був час. . .
  Еппс крокував туди-сюди, рухаючись, міркуючи про це. За його спиною вітер коливав високу суху траву. «Ці електронні листи звучать так, ніби він змушує цих мисливців шукати хлібні крихти. Перемістіть їх в одне місце, дайте їм наступне місце звідти».
  «Мені потрібно йти», — сказав Рорк крізь товщу в горлі. «Я не можу це пояснити. Мені потрібно йти».
  «Я піду з тобою», — сказав Еппс.
  Рорк подивився на нього.
  — Не для неї, — сказав Еппс жорстким голосом. Він підняв трубку, набрав номер і відійшов убік, щоб поговорити.
  Рорк дав йому свій простір, але він чув, як говорить Еппс. «Тара. Ми бачили електронний лист — фотографії». Він зробив паузу. «Ми теж підемо туди». А потім, терміново... «Якщо ви це робите, ви можете зателефонувати нам. Ми можемо зробити це разом. . .” Рорк відчув гайковий ключ, коли голос іншого агента затріпотів. «Будь ласка. Подзвони мені».
  OceanofPDF.com
  
   Розділ сімдесят восьмий
  Свін пакує намет і підмітає кемпінг, знаходячи спокій у ритуалі. На полях навколо неї яскраво-жовті пустельні соняшники піднімають свої голівки з купок сіро-зеленого шавлії. Наближається весна.
  Вона сумнівається, що доживе до цього.
  Саме в той момент, коли вона закінчує прибирання, на телефон мисливця надходить відповідь від Ортіса, одна коротка фраза:
  Їдьте на захід по I-10 до наступного контакту.
  Вона опускає трубку, сідає на камінь під м’яким сухим вітром, обличчям до річки, щоб подумати.
  Отже, ось як він збирається зустрітися. Кидайте хлібні крихти, поки вони не стануть прямо одна на одну.
  Він дуже обережний. Але, звичайно, він готується до будь-якої кількості злочинів. Викрадення. зґвалтування. Тортури. вбивство.
  Зі свого теперішнього місцезнаходження вона знаходиться в одній годині сорока п’яти хвилинах їзди від Палм-Дезерт на 10.
   Вона ні на хвилину не думає, що Ортіс хоче, щоб її привезли до нього додому. Він захоче опинитися десь глибоко в пустелі для того, що запланував. І на цій ділянці дороги є так багато місць на вибір. Майже нескінченна пустеля.
  Натомість вона могла б здивувати його вдома у свій вільний час. Але куди б він не веде її чи мисливців, він ретельно обирає місце для усамітнення. Зрештою, він повинен бути таким же обережним, як і вона зараз. Він уже зробив для неї ту розвідувальну роботу. Він вибрав місце, де ніколи не зможе знайти її тіло.
  І це йде їй на користь.
  Це означає, що коли вона покінчить з ним, його тіло ніколи не буде знайдено.
  Вона не має наміру виконувати його надіслані вказівки. Це може бути лише пастка.
  Вона йде до вантажівки мисливців і витягує атлас доріг, який купила по дорозі, — вона ніколи не залишається без нього. Вона добре знає цю частину Південної Каліфорнії, але хоче чітко знати, які альтернативні маршрути їй доступні.
  Вона відкриває атлас, вивчає те, що лежить на заході вздовж I-10.
  І вона відразу знає маршрут, яким піде. Залежно від кінцевого пункту призначення ця дорога може зайняти більше часу, ніж I-10. Коли вона отримає наступний електронний лист, вона продовжить далі.
  Ортіс чекатиме. Його кров піднялася, і він зараз занадто близько, щоб вирватися. Він хоче, щоб її розчавили, принизили, знищили. Він ризикує всім, щоб збити її.
  Він буде чекати.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ сімдесят дев'ятий
  СІнґ дивиться крізь лобове скло на пустельні пагорби, їдучи по I-10 у напрямку Палм-Дезерт.
  Вона усвідомлює іронію того, що захоплення Кари Ліндстром дало їй можливість звільнитися. Вона поняття не має, що б Янові та інші жінки Bitch зробили з нею, якби не надійшов електронний лист із фотографіями Ліндстрома.
  Поки Джанові дивився, тримаючи на ній пістолет, Сінгх увійшов у фіктивний обліковий запис електронної пошти, щоб знайти гротескний електронний лист від мисливців за головами, автоматично пересланий з облікового запису Ортіса.
  Фотографії Ліндстрома — прикутого, побитого, закривавленого — сколихнули Янового до глибини душі. Так само, як у них був Сінгх.
  І Сінгх так швидко попросив її, що Джанові та інші відпустили її. Поки що.
  Вона дивиться у вікно автомобіля на узбіччя автостради. Поля озимої трави. Міста вже далі одне від одного. Цивілізація відпадає.
  Її план, як він є, слабкий. Електронна пошта мисливців вказувала, що Ліндстром знаходиться на кордоні з Каліфорнією, на міждержавній автомагістралі 10.
  Тож Сінгх їде в цьому напрямку, через Палм-Дезерт, доки не буде розкрито більше.
  Звичайно, Демієн телефонував, шалений. І це, звичайно, непростимо, що вона робить. Вирізаючи його. Але рішення, цей вчинок, тільки за нею. Вона не може дозволити Еппсу чи Рорку знати про свої плани. Рорк уже скомпрометував себе понад розуму, коли йдеться про Ліндстрома. Він не може мислити раціонально щодо неї.
  І Деміен. . . Деміену потрібна структура правил. Поза всіма доказами він чіпляється за свою віру в справедливість. Але світ був переписаний. Справедливість більше не має значення.
  Вона не може залучити до цього жодного з них.
  Вона дивиться в дзеркало заднього виду на дорогу позаду.
  Можливо, Сука слідує. І якщо так, можливо, це й добре. Вона не знає. Насправді вона дуже мало знає. Вона знає адресу Ортіса. Вона знає, що є хороші шанси, що він продовжить зв’язуватися з мисливцями електронною поштою, і вона зможе перевірити цей зв’язок через фіктивний обліковий запис Рорка. Вона перевірила будь-яку діяльність Ортіса на всіх форумах. З облікових записів, про які вона знає, нічого не було. Що зловісно.
  Але головне вона знає, що мусить втрутитися в те, що Ортіс запланував для Ліндстрома. Вона не залишиться осторонь і дозволить цьому статися. Вона не дозволить йому випустити своїх тролів на світ. Їм не можна дозволити досягти успіху.
  Вона не дозволить.
  Так вона веде.
  OceanofPDF.com
  
   Глава вісімдесята
  АОскільки позашляховик агентів спалив пустельні милі, Еппс хвилювався дедалі більше. Його довга статура завжди щільно сиділа в автомобілях. Тепер здавалося, що він будь-якої миті вирветься з машини.
  І Рорк думав. Він ненавидів потрапляти в ситуацію без переваги. Ненавидів це. І вони нічого не знали, куди йшли. Не добре.
  Він дивився на пальми, які мчали повз оазис Палм-Спрінгс. І нарешті відповідь прийшла до нього.
  «Ми збираємося зробити піт-стоп».
  Еппс перевернувся на сидінні, щоб стати йому обличчям, недовірливо. «Ми не маємо часу втрачати…»
  «Нам потрібна перевага. Я знаю когось, хто, можливо, зможе нам це дати».
  У Рорка була адреса Паркера, а Паркер жив у Ранчо Міраж, яке все одно було прямо на їхньому маршруті.
  Адресою був невеликий безглуздий будиночок на ще більш безглуздій приміській вулиці. Рорк припаркував позашляховик далі. Коли агенти підійшли пішки, Рорк швидко оглянув вхідні двері та вікна.
  Він підняв телефон і знадвору набрав номер Паркера. «Це спеціальний агент Рорк».
  Його зустріли мовчанням. Перш ніж розвідувач встиг розглянути його варіанти, Рорк пояснив це для нього. «Ми з напарником за вашими дверима. Відкрийте його, або ми пройдемо це».
  Минуло мить, але двері відчинилися. Паркер стояв у дверях, все ще в халаті, сердито дивлячись назовні. Обличчя його розпухло, і від нього тхнуло ранком після запою.
  Обидва агенти проштовхнулися в двері, оточивши його.
  «Де Ортіс?» — запитав Рорк. «І навіть не намагайтеся вдавати, що не знаєте, що відбувається».
  Еппс рушив уперед на PI, височіючи над ним — лякаючи, навіть коли він не був у праведному гніві.
  — Я знаю що, — випалив Паркер. «Я не знаю, де. Він не сказав би мені. Клянусь».
  «Почніть говорити», — наказав Рорк.
  І Паркер розлився.
  Говорячи, Рорк відчув, як повітря в маленькій темній кімнаті накриває його. Це було гірше, ніж він міг уявити. Ортіс мав набагато більші плани, ніж те, що він збирався зробити з самою Карою. Він продавав її з аукціону. Чоловіки на форумах про зґвалтування вишикувалися в чергу, сплачуючи найвищі гроші, щоб отримати чергу з нею.
  «Десять тисяч за кожні п’ятнадцять хвилин, щоб робити все, що хочеш. Крім того, щоб убити її. Ви повинні заплатити подвійний депозит — ви втратите його весь, якщо вона помре під час вашого сеансу. Це означало б убити золотого гусака...
  Паркер зупинився, задихнувшись останнім словом, бо Рорк стиснув руку на горлі.
   Рорк відчув, як Еппс підійшов позаду нього. . . і зумів не стиснути руку той фатальний дюйм.
  «Що ще?» — вимовив він, дивлячись на темно-червоне обличчя Паркера.
  «У нього все це теж налаштовано на запис», — видихнув розвідник.
  «Щоб продати відео», — сказав Еппс із відразою в голосі.
  «Оплата за перегляд».
  Рорк різко відступив від Паркера, похитнувшись від нудоти. Еппс так само обурено ходив маленькою вітальнею позаду нього. Потім крізь міазми думок Рорка йому спадав ще один жах. Він звернувся до Паркера.
  «Ось наш агент прямує до нього. Хто спілкується з Ортісом. Агент Сінгх. Жінка. . .”
  Рорк відчув, як Еппс застиг біля нього.
  Паркер похитав головою. «Я нічого про це не знаю. Але якщо вона покаже…» Щось зблиснуло на обличчі поліцейського, і він замовк, очевидно, подумавши, що краще говорити.
  Тепер це був Еппс, який схопив PI і вдарив його об стіну. «Скажи це, піздюк».
  Паркер промовив: «Я сподіваюся, що він також міг би заробити на цьому гроші».
  Рорк мав відтягнути Еппса від хлопця. Він міцно тримав його, стримуючи, але й заспокоюючи.
  Паркер згорнувся вдвоє, захрипівши. Рорк відтягнув Еппса вбік.
  «Ми збираємося дістати цих хлопців. послухай мене. Послухай мене». Еппс подивився на нього, намагаючись зосередитися. І Рорк сказав це повільно. «Кара не дозволить нікому заподіяти їй біль».
  Еппс подивився на нього. Болото збентеження, гніву. . . і надія.
  Паркер кашлянув і нарешті промовив: «Я не знаю, де. я ні. Але я думаю? Це недалеко від Палм-Десерт».
  Рорк змусив себе все обміркувати й зрозумів, що Паркер мав рацію. Палм-Дезерт знаходився за кілька хвилин від величезних пустельних пустель. Більше конфіденційності, ніж комусь може знадобитися. Нескінченні місця для поховання тіла.
  Він перехопив погляд Еппса й подивився на двері. Тоді він звернувся до Паркера.
  «Ти щаслива людина. У вас є день, щоб зібратися, перш ніж ми повернемося з ордером».
  Біля будинку Паркера агенти мчали за машиною. Рорк говорив ще до того, як вони зійшли з ґанку. «Ми продовжуємо їхати в напрямку Блайта. І чекай на знак».
  «Знак?» — кинуто запитав Еппс.
  «Повідомлення», — виправив себе Рорк.
  Але коли вони прямували до машини, він задумався, чи не мав він рації з першого разу.
  OceanofPDF.com
  
   Глава вісімдесят перша
  СTate Route 78 від Блайта — це шосе старовинної золотої лихоманки, що тягнеться до Тихоокеанського узбережжя та закінчується в Оушенсайд. За межами Блайта він проходить через вражаючі Імперські піщані дюни, найбільшу масу дюн у Каліфорнії, відому завдяки своїй появі в Зоряних війнах та інших фільмах.
  Для Кари незаймана пустота Сахари, мінливе сонце й тіні на золотих пірамідальних пагорбах, постійне зривання зерна — усе це заколисує, глибоко втішає, ніби її розум віддають у хімчистку.
  Це заспокоює її за те, що чекає.
  Після дюн дорога перетворюється на сорока-мильну ділянку повз фініків і цитрусових гаїв, слідуючи старим південним тихоокеанським маршрутом заходу сонця в бік моря Солтон.
  У крихітному містечку Ніленд курне шосе 111 повертає на північ, огинаючи Солтон-Сі в бік I-10, де вона може вибрати ту автомагістраль між штатами та продовжити далі, як вказано. Але далі від Ортіса нічого не було. Тож у Ніленді вона чекатиме подальших інструкцій.
   Вона повертає в Buckshot Deli and Diner, виїжджаючи з міста до сквотерської громади під назвою Слейб-Сіті, яку місцеві жителі називають «останнім вільним місцем в Америці».
  Табір складається з розмальованих фургонів, далекомагістральних вантажівок, старих шкільних автобусів, жерстяних халуп і вуличних мистецьких інсталяцій, розташованих на бетонних плитах і навколо них — реліквій давно демонтованої бази морської піхоти Другої світової війни.
  Тут пенсіонери займають землю з бродягами, анархістами, прихильниками виживання та злочинцями, які живуть поза мережею, не маючи елементарних комунікацій — але без втручання закону чи уряду. Вона провела певний час у таких таборах.
  Сам вхід до Слейб-Сіті — це галюцинаторне видіння: триповерховий курган цукеркового кольору з саману. Гора порятунку: тюки соломи, запчастини до автомобілів, перероблений мотлох і десять тисяч галонів фарби. Художник пройшов кілька років тому, щоб повернутися до свого творця. Але його калейдоскопічна спадщина залишилася.
  Кара багато разів зупинялася тут під час своїх подорожей. Її тягне до цього. Масовий вилив думки однієї людини, конкретний прояв одного послання: Бог є любов. Вона захоплюється цілеспрямованістю цього. Креативність і химерність. Незмінний драйв цього. Це людське серце і душа, зроблені з бетону. Він привернув тисячі інших художників, загублених душ і туристів.
  Це нагадує їй, що не все темрява. Що є речі, за які варто боротися.
  Вона припаркувала вантажівку мисливців на піску. Її єдиний автомобіль тут, а вітер такий сильний, що їй доводиться боротися з ним, щоб відчинити двері.
  Вона ходить навколо гори, повз окремо стоячі арт-інсталяції. Кабалістичне дерево життя. Дерев'яна акула в натуральну величину з закривавленими щелепами. Вінтажний білий універсал Falcon, розписаний надихаючими цитатами.
  Гора порожниста, буквально лабіринт, виліплений із тюків соломи, побудований із саману та оброблений океаном фарби. Вітер пустелі свистить у коридорах, поки Кара блукає арками, зробленими з вигнутих гілок дерев, округлими кімнатами, розмальованими гігантськими квітами, ангелами та демонами.
  Це мир, який деякі люди повинні знайти в церкві.
  Вона йде сходами до вершини гори: пофарбована жовтим кольором доріжка, яка вказує на безпечний підйом зі знаком : БУДЬ ЛАСКА , ЗАЛИШАЙТЕСЯ НА ДОРОГІ ЖОВТОГО ЦЕХЛИ .
  З вершини відкривається вид на рівну, пласку пустелю. Вона дивиться на маленькі піщані бурі та сріблясте відблиск моря вдалині. . .
  Зараз вона може зникнути. Ніхто не примушує до конфронтації. Вона не повинна боротися.
  Потім її пульс прискорюється, коли телефон мисливця вібрує в її кишені.
  Електронне повідомлення містить лише цифри. GPS координати. Розташування з Ортіса.
  І, як вона підозрювала, далеко ходити їй зовсім не доведеться.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ вісімдесят другий
  Epps щойно взяв кермо, коли телефон Рорка загудів із сповіщенням із фіктивного облікового запису електронної пошти.
  Рорк увійшов, щоб знайти лист від Ортіса.
  Він дивився вниз на дивний ряд чисел.
  @33.3560671,-115.7414864
  Йому знадобилася мить, щоб зрозуміти, що інструкції від Ортіса були координатами GPS.
  Його руки тремтіли, коли він вводив номери в Google Maps на своєму телефоні. На карті було показано місце на східному березі моря Солтон, місто, якщо його можна так назвати, під назвою Бомбей-Біч.
  «Що це?» — запитав Еппс.
  — Солтон-Сі, — сказав Рорк.
  Море було менше години їзди від Палм-Дезерта. Було цілком зрозуміло, що Ортіс мав там якусь схованку, а може, він просто заволодів покинутою будівлею для своїх цілей. Рорк знав, що в цьому районі їх можна вибрати будь-яку кількість.
  Він торкнувся місця та вибрав «Що тут?» зі списку опцій, щоб викликати перегляд вулиці. Усе, що він отримав, — це абсолютно рівна, курна дорога. Але, трохи поманеврувавши, він виявив неподалік ряди старих, покинутих будівель.
  — Бомбей-Біч, — сказав він уголос.
  Еппс нахмурився з водійського місця. «Ніколи про це не чув».
  Рорк похитав головою. «Тебе чекає задоволення». Він сміявся, без гумору. «Це не схоже ніде на землі».
  OceanofPDF.com
  
   Розділ вісімдесят третій
  ТСолтон-Сі лежить в центрі каліфорнійських пустощів, на другій найнижчій висоті в Сполучених Штатах. Найбільша водойма в Каліфорнії, друге за величиною внутрішнє море в країні — 350 квадратних миль солоної води в пустелі Сонора.
  Здалеку це ідилічно. Зграї перелітних птахів ковзають уздовж хвилястої блакитної поверхні води, повз величезні берегові лінії безлюдних білих пляжів під незайманим зимовим сонцем.
  Все ілюзія.
  Це пустка апокаліптичних масштабів.
  Море, якого ніколи не мало бути, утворене інженерною катастрофою, через яку річка Колорадо влилася в дно стародавнього озера. Минуло два роки, перш ніж пролом вдалося усунути. І народилося Солтон Сі.
  Цей район колись був процвітаючим курортом, розробленим у 1950-х роках як «Рів’єра Солтон». Розкішні міста виникали вздовж берегової лінії під час золотої лихоманки інвестицій у землю. Світські левиці та знаменитості збиралися покататися на човні, поплавати та покататися на водних лижах у популярних пристанях і клубах. Потім серія Екологічні катастрофи наносяться одна за одною, як чума від Бога, спустошуючи регіон.
  Спершу відбулися регулярні повені, які завдали величезної шкоди майну та вигнали мешканців із новобудов. Інвестори пішли з готелів і підприємств, залишивши низку міст-привидів уздовж узбережжя. Розлив сільськогосподарської продукції з сусідніх сільськогосподарських угідь забруднив море, вбивши мільйони риб і сотні тисяч птахів. Цвітіння водоростей отруїло ще мільйони.
  Зараз увесь регіон здебільшого безлюдний, цікаве місце для безстрашних туристів.
  Зблизька всі ілюзії зникають. Блакитна вода каламутно-коричнева. Білі пляжі утворені з подрібнених кісток і луски мільйонів птахів і риб; берегова лінія всіяна скелетами та сухим білим лушпинням. Глобальне потепління невблаганно скоротило берегову лінію, оголивши милі й милі забрудненого мулу. Грязь печеться на сонці і перетворюється на пилові бурі на вітрі й пустельній жарі; пил, змішаний з миш'яком, селеном, свинцем і ртуттю, робить повітря неможливим для дихання.
  І запах. У прохолодні зимові місяці відчувається лише легкий запах сірки, але незабаром настане паралізуюча спека, а запах мертвих і вмираючих тварин притягуватиме зграї мух і створюватиме нестерпний сморід усе літо.
  Є кілька форпостів заселених будинків. Між ними є лише пустеля. Величезні чужі простори. Суворе запустіння.
  Страшне попередження про наслідки поганого поводження із землею.
  Кара їде потрісканою головною дорогою вздовж берега в напрямку GPS-координат, які надіслав Ортіс.
  Вони ведуть до міста-привида Бомбей-Біч.
  Вона дивиться крізь лобове скло на скелети будинків, наполовину завалені в отруйні зелені басейни. Телефонні стовпи без проводів, тягнуться до горизонту, як нерівні лінії гігантських розп’яття. Іржаві купи машин і техніки, всі вкриті сіллю.
  Далі від блідої бруду берегової лінії розташовані покинуті будівлі, багато з яких все ще заповнені речами, навіть консервними банками та коробками з їжею, наче жителі втекли за ніч, не зібравши речі. Моторошність ускладнюється загадковими графіті, намальованими фарбою стіни за стіною.
  Поза сіткою міста десять кварталів на десять кварталів є асфальтовані вулиці з дорожніми знаками — і жодних будинків. У фантомних блоках живуть лише пилові дияволи та перекати. Крім того, потріскані дороги просто зупиняються на піску.
  Це токсично. Воно мертве. Це її кошмари, які оживають, постапокаліптичне бачення життя після ядерної бомби. Це виявилося.
  У центрі міста деякі будинки та фургони заселені. Населення трохи менше трьохсот — деякі власники, деякі самовільні особи. Вперті попередні мешканці. Невдахи, злочинці та іконоборці.
  На околицях покинуті будинки стоять відкриті для стихії, пісок нагромаджується у кутах. І вітер. Постійний вітер.
  І все-таки в цьому місці є жахлива, грізна краса, яка приваблює фотографів-аматорів і художників. Деякі з будинків перетворено на арт-інсталяції — шедеври графіті, з моторошними фільмами: У ХІЛЛСІ НАЦЯРЯНІ ОЧІ на зовнішній стороні одного будинку, і ВІН ВТИРАЄ СВОЮ ШКІРУ ЛОСЬОНОМ. . . на іншому.
  GPS-координати приводять її до кварталу на краю міста, перехрестя, де немає нічого, окрім корпусів маленьких будинків. Вікна давно повибивані, а будинки вітер заметає.
  Посеред кварталу стоїть побілена однокімнатна хата. Кара зупиняє вантажівку на деякій відстані від будинку, щоб спостерігати.
  На одній стіні будинку акуратними рядами прибиті до штукатурки десятки коробок з молоком. На піщаній ділянці подвір’я стирчить грубий намальований вручну знак:
   БУДИНОК ЗВІКЛИХ ЗВІСТИХ
  Вітер котить переколи повз вантажівку курною дорогою. Більше нічого не заважає.
  Після довгих хвилин спостереження вона приймає рішення. Вона вимикає двигун і виходить з вантажівки.
  Вона одяглася в мисливський одяг. Дві пари штанів кольору хакі, светр і обидві парки, щоб збільшити обсяг і створити чоловічий силует. І, звичайно, мисливська шапка, натягнута на волосся, закриваючи обличчя.
  У численних кишенях зовнішньої парки зручно розмістити зброю. Ніж. З електрошокера вона не стріляла. Сигнальний пістолет. І справжня, Беретта. За використання зброї доведеться платити. Завжди є. Але тут у неї немає справжнього вибору. Вона повинна бути готова до всіх непередбачуваних випадків.
  Тягар у всіх кишенях робить її тіло важким, як у чоловіка, і вона невитонченим мисливським кроком мчить до дверей котеджу. А точніше, дверний отвір, адже справжні двері давно вирвано.
  Вона якусь мить ширяє перед темним отвором, прислухаючись.
  Настає тиша. . . нічого, крім виру вітру.
  Вона заходить всередину.
  Маленький квадратний простір абсолютно порожній, за винятком столу в центрі кімнати та стін, де на штукатурці прибиті кілька рядів чітко вишикуваних коробок з молоком, на кожній — фото людини, розповідь, і слово ВІДСУТИЙ.
  Галерея загублених душ.
  На столі лежить велика відкрита книга.
  Вона підходить до столу й дивиться вниз.
  Книга є гостьовою. Зі сторінок стирчить манільський конверт.
  Вона дістає конверт і відкриває його. . . щоб знайти остаточні інструкції.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ вісімдесят четвертий
  Сingh якраз проминула Палм-Спрінгс, менш ніж за двадцять миль від Палм-Дезерта, коли її телефон задзвонив з електронною поштою Ортіза.
  Це найкоротша інструкція, що наказує мисливцям їхати на захід по 10.
  Так вона веде.
  Другий електронний лист надійшов, коли вона була на довгій безлюдній ділянці автостради, що огинає південний край національного парку Джошуа-Трі на півночі та верхню частину моря Солтон на півдні. Цього разу набір GPS-координат, які дозволять їй повернути на південь і проїхати східним краєм Моря.
  Вона з’їжджає з 10 на шосе 111, проїжджаючи коридором масивних фінікових пальмових гаїв, через місто Мекка та на Північний берег.
  Вона проходить через державну рекреаційну зону Солтон-Сі, де старий яхт-клуб у формі бойового корабля переобладнали під громадський центр. Ніжний фіолетово-помаранчевий захід розфарбовує небо, приголомшливо відбиваючись у сріблястій воді величезного озера. Пелікани ковзають повз відображення пальм. Відблиск колишньої слави місця.
  Але старий яхт-клуб – єдина ознака нового життя. Крім того, над водою виходять лише корпуси покинутих концесійних магазинів, наглухо забитих дошками та вкритих графіті.
  Далі є просто пустельне шосе та довгі вкриті соляною кіркою смуги піску аж до краю води. Вітер постійний, штовхає машину. Тіні заходу сонця повзуть над полями, усіяними пустельними польовими квітами, сіро-зеленими кущами шавлії, скелястими невисокими пагорбами.
  Вона проїжджає через самотнє перехрестя, де є лише дві будівлі: занедбана авторемонтна майстерня з металевим навісом від сонця та магазин алкогольних напоїв/прокат відео. Обидва широко відкриті стихіям. Висока пальма невпевнено гойдається на вітрі.
  Настільки покинута, вона тремтить.
  А потім темно.
  Позаду вона бачить фари, які швидко наближаються. Ліхтарі, які встановлюються з траси, вище, ніж у стандартного автомобіля. Великий транспортний засіб.
  Вона спостерігає у бічному дзеркалі, як автомобіль несеться на неї, вилітає на зустрічну смугу, щоб її обігнати.
  Вантажівка, із закритою оболонкою над ліжком.
  Вона дивиться у бокове вікно, щоб побачити двох чоловіків на передньому сидінні. Чоловік з червоною мисливською кепкою за кермом.
  Вона завмирає. Це все, що вона може зробити, щоб дивитися вперед і тримати руки на кермі.
  Чи це могли бути мисливці?
  Вона більше нікого не бачила за милі. Ні машин, ні людей. І ці чоловіки знаходяться на прямому шляху до GPS-координат. Два з них.
  На мить її паралізує нерішучість.
  Вона поступово прискорюється, тому може тримати темп, не наближаючись надто близько. На темній пустельній трасі їх видно попереду. Вони прийшли ззаду, тому не запідозряти, що вона слідкує за ними.
  Тож вона слідує.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ вісімдесят п'ятий
  РОарк і Еппс виїхали з похмурих арройосів Анза-Боррего-Бедлендс і виїхали на шосе, що огинало Солтон-Сі, якраз коли сонце сідало. І Еппс вперше побачив це.
  Вираз його обличчя був чистим жахом, коли він дивився крізь лобове скло в ступорі. «Що це за біса?»
  Рорк був тут і раніше, багато років тому, на одній із нескінченних літніх канікул, куди його та його брата тягнули його та його брата в молодості. Пам’ять згасла, мабуть, через те, що неможливо було втримати всю дивовижність цього в пам’яті. Це було наче щось із «Божевільного Макса» .
  Еппс не міг не дивитися, поки агенти проїжджали повз сцени з Апокаліпсису.
  Автобус Volkswagen напівзатонув у слизовій калюжі білого. Яскраві корчі в мозаїці потрісканого мулу. Токсичні хімічні озера, що виривають бульбашки нудотно-зеленого та оранжевого кольору. Уламки іржавої техніки, розвалені доки для човнів, артефакти часів бумтауна — тепер примарно бліді, вкриті сіллю. З того, що виглядало, стирчало гниле крісло як пісок, але те, що знав Рорк, було подрібненими кістками риб і птахів. За ним у воді плавав каркас ліжка.
  Тривога Рорка різко зросла, коли він поглянув на свої найтемніші страхи щодо майбутнього.
  Це те, до чого ми прямуємо? З нестабільним нарцисом у керма нації, скільки часу залишилося до неминучого?
  Еппс кинув на нього суворий, тверезий погляд, і Рорк міг посперечатися, що його агент думав про те саме. Це було неможливо не зробити.
  GPS-координати Ортіса привели їх через околиці міста до кварталу покинутих будинків із зяючими віконними рамами без скла, випадковими кріслами та обладнанням для газонів, розкиданим на піщаних ділянках.
  Найближчим за координатами був білий корпус однокімнатного будинку з намальованою табличкою, встромленою в піщану ділянку двору:
  БУДИНОК ЗВІКЛИХ ЗВІСТИХ
  На бічній стінці акуратними рядами були прибиті десятки коробок з молоком. Навіть з автомобіля агенти могли бачити обличчя на кожній коробці.
  «На біса?» – сказав Еппс.
  «Ідея Ортіза про жарт», — похмуро відповів Рорк. Крім того, будь-хто, хто зупиниться біля будинку, виглядатиме як черговий пустельний турист, який оглядає місцеве мистецтво.
  Рорк потягнувся до бардачка, дістав Maglite і посунув його в кишеню свого пальта.
  Обидва агенти дістали зброю та вийшли з позашляховика. Вони розгорнулися віялом, а потім зайшли з обох боків дверного отвору, не втрачаючи дверей.
  Вони зайняли позиції по обидва боки від входу, і Рорк покликав: «ФБР. Кидайте зброю і виходьте з піднятими руками».
  Настала тиша. . . нічого, крім гул вітру. . .
   Рорк схопив свій Maglite і посвітив його всередині. Маленький квадратний простір був порожній, за винятком столу з великою відкритою книгою. Внутрішніх дверей не було — це була єдина кімната.
  Рорк поклав свій «Глок» у кобуру, підійшов до столу, а Еппс залишився стерегти двері.
  Книга була реєстром відвідувачів. Зі сторінок стирчав манільський конверт.
  Рорк схопив його, засунув руку всередину. . . потім перевернув його, марно струшуючи ним.
  Воно було порожнє.
  Він повернувся до Еппса, промовив через пересохле горло. «Мисливці. . . вони, мабуть, уже сюди прийшли. Вони взяли з собою дорогу».
  Вони стояли всередині порожнього будинку. . . в оточенні облич загублених.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ вісімдесят шостий
  ТЗараз небо повністю темне, дорога освітлена лише яскравим світлом місяця, і Сінгх легко може стежити за вантажівкою з півмилі позаду. Вона почувається оголеною на порожньому шосе. Їй залишається тільки сподіватися, що вона достатньо відстала від мисливців, щоб їм ніколи не спало на думку запідозрити хвіст.
  Слабкі червоні задні ліхтарі сповільнюються, і вантажівка раптово повертає праворуч у темну ділянку того, що, мабуть, ще один пальмовий гай.
  Серце Сінгха починає битися.
  Судячи з GPS, координати, які дав Ортіс, усе ще знаходяться на відстані понад п’ять миль.
  Вона стежила за місцевим жителем весь цей час?
  Чи варто їй продовжувати шлях до Бомбей-Біч?
  Вона сповільнює Lexus, наближаючись до повороту. Крізь коридори пальм вона бачить темні силуети будівель.
  Це покинутий мотель, розташований на березі піщаного моря. Кілька низьких білих споруд у рядах, усі двері та вікна забиті дошками. Алеї між будинками обсаджені ще пальмами. лушпиння човна лежить посеред моря перекати-полотня, який займає ландшафтний дизайн.
  Сінгх дивиться на нього, наближаючись до дороги. І тоді вона різко робить поворот.
  Вона обережно кермує, в'їжджаючи на під'їзд збоку. Немає жодних слідів вантажівки, за якою вона слідувала. Величезна вивіска M OTEL у старовинному стилі височіє в кінці комплексу, за три ряди невисоких будинків, де має бути колишній вестибюль. Вона зараз ледве повзає по машині...
  У світлі її фар вимальовується постать. Вона тисне на гальмо. Машина здригається, коли двигун глухне. Чоловік стоїть посеред темної дороги. Одягнений у камуфляж та кепку мисливця.
  І цілився в неї з гвинтівки прямо через лобове скло.
  На частку секунди вона завмерла в його прицілі.
  Потім за його спиною у світлі фар рухається тінь. . . і чоловік підстрибує на ногу в повітрі, конвульсиваючи, перш ніж впасти на землю.
  Фігура позаду нього кидається вперед, нахиляється над ним. . . Сінгх бачить відблиск срібного леза. . . і темний гейзер відкривається на блідій плоті його шиї.
  Сінгх задихається. Її серце б'ється так швидко, що на мить вона не може дихати.
  Вбивця стоїть і дивиться на неї крізь лобове скло, його очі блиснуть, блищать у темряві, як котячі очі.
  Ліндстрем.
  Вона знову нахиляється й стоїть, тримаючи тепер рушницю мертвого. Вона перекидає його через плече, крокує до водійської сторони Lexus і смикає дверну ручку.
  Заблоковано.
  Ліндстром дивиться крізь скло, чекаючи. І після такту Сінгх натискає кнопку, щоб відімкнути двері.
  Ліндстром тягнеться до Сінгха, щоб вимкнути фари.
  «Їх більше», — каже вона. Потім вона хапає Сінгха за руку й висмикує її з машини, тягнучи в темряву до лабіринту пальм.
  Цілком інстинктивно Сінгх рухається разом з нею.
  У затіненому коридорі пальмового гаю Ліндстром зупиняється на піску. Яскраве місячне світло просочується крізь полог пальмового листя.
  Жінки дивляться одна на одну в місячному світлі. І раптом, всупереч розуму, Сінгха охоплює сильне полегшення, майже ейфорія. «Ти в безпеці. Ти втік». Вона не може повірити в щире щастя.
  А потім полегшення зникає, оскільки первісний страх виривається з глибин її єства.
  Обличчя Ліндстром вкрите кров'ю чоловіка, якого вона щойно вбила. З її волосся стікає темний багрянець. Але це набагато більше, ніж це. Є в ній щось не зовсім людське. Вона тварина. Вона аватар. Вбивця сотень людей. Це енергія богині, архетипна енергія, і бути в її присутності страшно.
  Сінгх відчуває, як її серце піднімається до горла.
  Ліндстром відвертається від неї, дивлячись крізь дерева на ґрунтову алею в темряві. «У нього є інший охоронець на протилежному шляху».
  Вона тягнеться до шиї, розстібає блискавку та знімає парку, яку вона носить. Під ним є інший. Вона простягає перший шар до Сінгха. Сінгх приймає це автоматично.
  «Заїжджають машини, — продовжує Ліндстром. Її голос хрипкий, майже еротичний, але дивно бездушний. «Є сигнал. Поморгніть двічі, потім ще раз двічі. Потім охоронець підходить до машини, проводжає їх».
  «За що?» Сінгх справляється, розгублено. «Ви втекли».
  «Від кого втік?» Ліндстром каже.
  Сінгх дивиться в бік мотелю. «Мисливці. Ортіс».
  Ліндстром нахиляє голову, хмурячись. «У них мене ніколи не було».
   «Але . . .”
  Ліндстром дивиться на неї. «Ортіс там», — каже вона тим дивним беззвучним голосом. «Ти знаєш Ортіса?»
  «Я знаю, що він монстр».
  «Так», — категорично погоджується Ліндстром. Її очі торкаються обличчя Сінгха. «Чоловіки, які приходять. Я думаю, що він продає повороти».
  Спочатку Сінгх не в змозі продумати свою огиду. «Але він не може. Як він може? У них ніколи не було тебе, — каже Сінгх. Але в її розумі зростає темне розуміння, почуття страху в животі.
  «Ні», — каже Ліндстром. «Він прийшов підготовлений. У нього є дублер. Він зробить це зі мною чи без мене».
  Сінгх пильно дивиться на Ліндстрома, коли розкривається повна, жахлива правда.
  Якщо мисливці не доставлять, всередині є інша жінка, яку Ортіс має намір використати замість Ліндстрома.
  Колишній вестибюль мотелю тепер просто рама — вікна й двері забиті дошками, стійка реєстрації все ще моторошно ширяє посеред стіни, якої більше не існує.
  Сінгх стоїть із Ліндстромом у темній бетонній кабінці, де колись була маленька пральня, її обличчя притиснуте до грубої фанери забитого дошками вікна.
  Тріщина у фанері дає їй вид на хол мотелю. Довга кімната була досить чисто підметена, у різних місцях на стендах встановлено світильники та відеообладнання. Ожирілий молодий чоловік горбиться в кріслі за столом за обладнанням, курить. Смаглявий чоловік, якого Сінгх впізнає, коли Ортіс стоїть над ним, вказуючи на екран і віддаючи накази, показуючи позаду нього. . .
  Де білява жінка на платформі розміром із королівське ліжко. Голий, із зав'язаними очима. Скутий в собачий нашийник і ланцюги. Сінгх перехоплює подих і відступає від щілини у вікні. Її ноги хитаються; вона ледве думає крізь цей жах.
  Ліндстром робить крок вперед, дивиться їй прямо в обличчя. «Тобі потрібно зосередитися», — категорично каже вона.
  Сінгх розуміє, що вона тремтить від люті, і знає, що Ліндстром правий. Вона змушує себе дихати, щоб заспокоїтися.
  «Так», — тихо відповідає Сінгх. «Я з тобою. Ми повинні..."
  Ліндстром замовкає, піднімає попереджувальну руку.
  Сінгх чує хрускіт повільних кроків на піску поза кабінкою, в якій вони знаходяться.
  Ліндстром зустрічається поглядом із Сінгхом, ступає до стіни біля дверної рами, щоб вона була прихована від дверей.
  Сінгх тягнеться до своєї зброї, але Ліндстром швидко хитає головою та показує їй електрошокер.
  Сінгх киває, видихає і дивиться обличчям до дверей.
  У отворі маячить тінь людини.
  «Ну, добре. Що ми тут маємо?» — каже він і заходить до кімнати, слабко стиснувши зброю.
  У Сінгха є дві секунди, щоб зрозуміти, що він не Ортіс.
  Потім він здригається, конвульсивно здригаючись, коли Ліндстрем б’є його ззаду.
  Він вириває спотворений крик і падає на землю, схопившись від болю. Перш ніж Сінгх встигає відреагувати, Ліндстрем підходить до його тіла, що ривається, наступає йому на груди, нахиляється, щоб схопити його волосся своїми пальцями, і перерізає йому горло мисливським ножем.
  Вона повертається до Сінгха, з рук, з яких капає кров.
  Сінгх дивиться на мертвого чоловіка, її серце безконтрольно калатає в грудях. Він молодий, одягнений у оливкові туфлі хакі та футболку.
  Троль. Ґвалтівник.
  І вона не відчуває жалю.
  — Охоронець, — каже Ліндстром. «Один із них».
  Думка нервує.
   Скільки ще є Ортіс, які йому допомагають? Скільки ми протистоїмо?
  «Я бачив лише цих двох», — відповідає Ліндстром так, наче Сінгх промовив вголос. Вона присідає біля охоронця, починає знімати з нього капелюх і куртку. «Ось як ми входимо».
  «Це повинен бути я», — каже Сінгх.
  Ліндстрем відводить погляд від тіла.
  «Колір шкіри. Його волосся», — каже Сінгх. «Це повинен бути я». Її думки мчать, розраховують. Вона зіграє охоронця, привівши одного з клієнтів. Оскільки обидва охоронці мертві, залишилися лише Ортіс і огрядний молодий чоловік за камерою в холі. . .
  Вона знімає куртку, яку одягає, щоб обміняти її на одяг охоронця.
  Ліндстром повільно встає. Вона якось дивиться на неї. Ні, не на неї. На її одязі, її парадному костюмі.
  «Ти», — каже вона.
  Вона простягає руку й торкається лацкана Сінгха. Від дотику Сінгха тремтить.
  «Це ти», — каже Ліндстром, і в її голосі чується щось схоже на подив. «Ти єдиний». Її очі дуже далеко. «Я маю тобі сказати», — каже вона.
  Потім вона нахиляється, і Сінгх відчуває її дихання біля своєї щоки, коли вона шепоче щось, від чого в неї холоне кров.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ вісімдесят сьомий
  яУ темному бетонному кубі пральні Сінгх і Кара знімають рацію з мертвого охоронця. Рухаючись в тандемі, вони стоять біля дверей з обох боків і оглядають темну територію готелю.
  Пісок. Вітер. Перекоти. І місяць.
  Ледве чутно говорить Ліндстром. «Біля дверей вестибюля стоять двоє клієнтів. Охоронець сказав їм чекати».
  «Дві? Це все?»
  «Дві. Поки що».
  Так швидко, тихо, вони складають план. Огрядний молодий чоловік, ймовірно, озброєний, але великої загрози не становить. Саме Ортіса вони повинні нейтралізувати. Пошепки вони розповідають про це з точки зору мисливців.
  Потім дві жінки залишають бетонну площу пральні. Милі й милі від будь-якого міста, будь-яке електричне освітлення далекий спогад, ніч непроглядна, територія освітлена лише місячним світлом. Вітер пустелі здіймається й відступає, шелестячи пальмовими листями.
   Жінки кружляють навколо мотелю, прямуючи до пальмового гаю, де Ліндстром сховав вантажівку мисливців.
  Вони разом мчать по залитому місяцем піску до пікапа. Коли вони біжать, Сінгх відчуває первинний приплив адреналіну, і в цьому почутті більше ніж страх. Біля автомобіля вони займають позиції з обох боків вантажівки та розривають кришку ліжка. Ліндстром знімає свою мисливську парку і кидає її Сінгху, який одягає її поверх тієї, що на ній уже одягнена.
  Ліндстром залазить на кузов вантажівки, сідає спиною до кабіни. Сінгх використовує власні наручники, щоб прив'язати Ліндстром до поруччя, її руки над головою, і коли Ліндстром заплющує очі і провисає, наче втратила свідомість, Сінгх використовує телефон мисливця, щоб сфотографувати «заручницю», нахиляючи знімок, щоб показати її руки надійно сковані наручниками.
  Потім Сінг відмикає Ліндстрома, і Ліндстром повертає руки на поручні, ніби вона все ще в наручниках.
  Сінгх сідає в кабіну, заводить вантажівку, виїжджає з пальмового гаю на головну смугу біля мотелю — але не до самого вестибюля. Вона паркується на деякій відстані, поза полем зору двох клієнтів, які чекають біля головної будівлі. Вона оглядає територію навколо себе через лобове скло.
  Немає нових машин. Ніяких людських фігур не ворушиться.
  Вона повертається до заднього вікна, бачить Ліндстрома на місці ззаду.
  Вона вимикає двигун і швидко набирає електронний лист для Ортіса на телефоні мисливця.
  Пакунок у нас на вулиці.
  Вона прикріплює фотографію Ліндстрома до повідомлення і відправляє.
  За мить з’явиться відповідь.
  Вас приведе охоронець.
   Типи Сінгха:
  Яка охорона?
  І вона чекає, дивлячись у заднє вікно вантажівки. Тіло Ліндстрома — це тінь, що звисла над нею.
  Вона видихає, відвертається й дивиться на телефон. Жоден електронний лист не повернувся.
  Вона ковзає через сидіння, виходить із кабіни з боку пасажира та стає так, щоб її тіло захищало вантажівка, але її силует у парку та мисливський кашкет видно з вестибюлю.
  Картина завершена: Ліндстрем у кузові вантажівки, зі світлим волоссям, що сяє в місячному світлі, очевидно прикутий до поручнів вантажівки. Мисливець у парку та кепці, стоїть біля вантажівки.
  Серце Сінгх б’ється, коли вона уявляє, що Ортіс виходить з вестибюлю, крокує до краю будівлі, визираючи з-за рогу, щоб зробити знімок. . .
  І тоді вона чує його голос, який кличе в темряві, різкий, владний. «Дай мені побачити твої руки».
  Сінгх повільно піднімає руки вгору, щоб він бачив.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ вісімдесят восьмий
  яТемної ночі, за багато миль від цивілізації, небо було засіяне зірками.
  Рорк і Еппс стояли на вітрі біля своєї машини на пустельному перехресті біля Будинку зниклих безвісти.
  Що вони могли зробити? Милі посеред нічого. Не знаю, куди йти далі.
  Голос Еппса був сухий, розпачливий. «На все море тільки одна дорога, чи не так? Це має бути близько».
  Але в якому напрямку?
  Два шляхи.
  Оскільки на карту поставлено життя Сінгха та Кари, вони повинні були кинути монету та вирішити?
  Кара, безпорадно подумав Рорк.
  Його телефон у кишені вібрував.
  Він на мить завмер, приголомшений. Тоді він схопився за нього, не сподіваючись, що це Сінгх.
  Він дивився на номер, і його живіт перевернувся.
   Це був його власний номер.
  Його старий номер.
  Телефон, який Кара вкрала у нього на пляжі.
  «Що?» — запитав Еппс. «Що це?»
  Рорк підхопив хрипкий беземоційний голос Кари. «Ваш агент тут. Ортіс має її».
  За частку секунди його захоплення змінилося холодним страхом за Сінгха.
  Еппс дивився на нього, наляканий.
  «Де ти?» він впорався. Пролунав пінг текстового повідомлення, і він перевірив екран, щоб побачити GPS-координати.
  Кара знову заговорила. «Покинутий мотель на 111. Під’їжджають чоловіки і мигають фарами на код. Два блимання, пауза, потім ще два. Підійде вартовий».
  «Я розумію...»
  «Поспішайте».
  «Ми зробимо», — сказав він, а потім швидко… «Кара. Дякую».
  OceanofPDF.com
  
   Розділ вісімдесят дев'ятий
  Рoarke гнав як вітер.
  Координати були в десяти хвилинах їзди від Бомбей-Біч. Занедбаний комплекс мотелів у гаю пошарпаних пальм, двері та вікна забиті дошками, сполучні дороги перетворені на пісок і перекати.
  Територія була настільки темною, що агенти не бачили комплексу, поки не опинилися прямо на його вершині.
  Еппс був сирий від напруги, коли Рорк повернув на під’їзд. Агенти дивилися на старовинну вивіску M OTEL ліворуч, над дахом довгої низької будівлі. Вестибюль.
  Рорк уповільнив машину, щоб зупинитися на ґрунтовій дорозі, і потягнувся до фар, щоб подати сигнал.
  «Два моргання, пауза, потім ще два».
  Агенти чекали в темній машині, гуркочучи двигуном, дихаючи уривчасто від тривоги. Навколо й над ними хвилювалося пальмове листя.
  У темряві попереду не було жодного руху. Ніхто не йде назустріч.
   Чоловіки перезирнулися, дістали зброю, вийшли з позашляховика й пішли назустріч вітру. Рорк залишив увімкненими фари.
  — Рорк, — хрипко сказав Еппс, дивлячись перед собою на край світла. Рорк обернувся, піднімаючи свій глок...
  На піщаній дорозі лежало тіло, чоловіче, в мисливській шапці. Його горло перерізане, чорне роззявлення.
  — Кара, — сказав Рорк.
  Агенти розвернулися як один і побігли крізь вітер у вестибюль, стукаючи ногами по піску.
  Біля рогу будинку Рорк зупинився й підняв руку. Еппс зупинився позаду нього.
  По той бік стіни почулися голоси.
  Агенти брязкали зброєю, ходили вниз і вгору, забігли за ріг будівлі.
  Дві чоловічі тіні стояли біля бетонної стіни й курили.
  Рорк і Еппс зупинилися, тримаючи їх у прицілі. Чоловіки випрямилися, ошелешені. «Що за біса…» почав один.
  «Федеральні агенти. Підніміть руки вгору, — наказав Рорк.
  Найдальший від них розвернувся, щоб тікати. Еппс кинувся за ним, схопив його, а Рорк схопив іншого, розвернув його, штовхнув обличчям до стіни, щоб надіти наручники.
  «Скільки всередині?» — сказав він до шиї чоловіка.
  — Не знаю, — пробурмотів чоловік. Рорк ударив його коліном у задню частину колін, щоб повалити на землю, штовхнув його головою в пісок.
  « Скільки ?»
  «Я не був там», — скиглив чоловік. «Хлопець сказав чекати надворі».
  Рорк повернувся, щоб глянути вгору та навколо. Двері вестибюля були під бетонним навісом. Зсередини не було світла.
  За п’ятнадцять футів від нього Еппс спустив іншого чоловіка на пісок і надів йому наручники.
  Рорк торкнувся дулом свого «Глока» щоки чоловіка під собою. «Ні слова. Ні звуку».
  Рорк і Еппс увірвалися крізь вхідні двері у вестибюль мотелю, приціливши перед собою зброю, прикриваючи один одного, коли вони оберталися й гарячково оглядали обстановку.
  Рорк швидко сприйняв це.
  Відеотехніка. Молодий чоловік із зайвою вагою впав і все ще сидів у кріслі за моніторами, біля його ніг темна калюжа.
  І платформа в центрі klieg вогні. Поверхня червона, залита кров'ю.
  На даху платформи розкинулося оголене тіло, закривавлене до невпізнання.
  Рорк бачив один жахливий проблиск бронзової шкіри та чорного волосся. . . Еппс вигукнув біля нього. . .
  Сінгх. Боже мій, ні.
  Але потім обидва чоловіки зосередилися й подалися вперед, як один, щоб витріщитися на труп на платформі: чоловік, випотрошений, розрізаний від шиї до тазу, шкіра відкрита до понівечених органів.
  «Це Ортіс», — сказав Рорк і відчув приплив полегшення, навіть коли його живіт скрутило від бійні.
  Але де. . . що за біса . . .
  Він обернувся, щоб оглянути навколо себе бетонний простір.
  — пролунав тремтячий голос із-за прилавка. «Демієн».
  Еппс обернувся й побіг. Рорк був одразу за ним. Вони пробилися крізь відкритий каркас стіни.
  Тіло звивалося на підлозі, силкуючись сісти. Струнка фігура в темному офіційному костюмі. Переплетений. З капюшоном.
  Живий.
  Рорк похитнувся, полегшено підігнувши ноги.
  Еппс упав перед нею на коліна, потягнувся до неї, знімаючи капюшон. Темне волосся Сінгха розсипалося. . . і Еппс обійняв її руками, тримав.
  «Я тут. Я тут».
  Рорк відвернувся з пекучими очима, залишивши їх.
  У головній кімнаті він ходив по периметру вестибюля, перевіряючи кожен куток. Хлопець за відеомоніторами був мертвий, у нього було перерізане горло. Рорк був ще більше занепокоєний, коли побачив, що камери увімкнені в прямому ефірі й досі транслюють кадри платформи та потрощеного тіла Ортіса.
  Це було б шоком для чоловіків, які заплатили, щоб побачити зґвалтування Кари вживу.
  Можливо, урок.
  Але коли Рорк ходив по кімнаті, сповільнюючи своє несамовите дихання, його охопило неприємне відчуття. Кара подзвонила йому. Викликав їх на порятунок Сінгха.
  Вона б не залишила Сінгха таким чином. Не переплетений. Не в цих обставинах.
  Він обернувся на цементній підлозі й вийшов за двері в темряву.
  Він пробіг підтюпцем повз вивіску M OTEL , зупинився на піску між пальмами, оглядаючись.
  Перекоти тремтіли від вітру. На небі мерехтіли зірки. Місяць світив так яскраво, ніби жар на піску.
  І він промовив до темряви.
  «Кара. Я знаю, що ти тут».
  Він обернувся під хитучими тінями пальм, повним місяцем і сотнею мільйонів зірок.
   «Я відчуваю тебе».
  І він міг. Він відчував її в деревах, у вітрі, у землі, у місячному світлі. У його крові. В його серці.
  Він чекав, прислухався, чув лише гострий порив вітру.
  Він зробив паузу. . . а потім сказав це. «Я завжди тебе відчуваю».
  Навколо нього закрутився вітер і заніс його слова в ніч.
  OceanofPDF.com
   ЧЕРЕЗ ДВА ДНІ
  OceanofPDF.com
  
   Глава дев'яноста
  яПро долю Тофера Стівенса та Алекса Фоя дізналися лише агенти, які повернулися в Сан-Франциско.
  Розслідування, проведене Лемом і Стотлмайром щодо реєстрації фірмового праска, призвело до створення стайні в долині Санта-Інез, яка роками не використовувалася.
  Усередині Уерте та поліція Ісла-Віста знайшли тіла. Двоє молодих братів із братства, оголені, з перерізаними горлами, і тіло Фоя, нанесене неодноразовими ножовими пораненнями, складені купою перед вівтарем Санта-Муерте з відео. Червоною помадою на кожному тілі було написано великим словом «ГВАЛТОВИК».
  Були фотографії, опубліковані в Інтернеті — звичайно, були фотографії. З усіх боків. Моторошний, смертельний. Настільки грубе попередження.
  Сука вимагала кредиту.
  «Один на день».
  «Ми покінчимо з ґвалтівниками, доки не припиниться зґвалтування».
   У Рорка не було часу гадати, хто вбивці. У нього була набагато, набагато гостріша проблема.
  Сінгх провела підведення підсумків в офісі, як завжди зосереджена і спокійна, розповідаючи свою історію.
  Стрендж не став це описувати.
  Напередодні ввечері в гаражі її мансарди до неї підійшла жінка, яка стверджувала, що вона колишня учасниця Bitch. Ні Андреа Джанові, ні будь-кого, з ким Сінгх коли-небудь спілкувався раніше.
  Сінгх дістала зброю, вжила всіх запобіжних заходів. . . але поки жінка говорила, Сінгх переконався, що вона говорить правду.
  Лише з кількох хвилин розмови Сінгх побачив, що жінка добре обізнана з доксинговими кампаніями та кіберсистемами. Жінка розповіла, що пішла з групи після того, як вони почали обговорювати вбивство. Коли вона почала детально описувати, як Бітч організувала напади на кампус, Сінгх запропонував їм піти кудись поговорити, і жінка погодилася.
  Тоді в тіні навпроти гаража з’явилася чоловіча постать. Відбувся обмін пострілами. Лобове скло розбилося. Сінгх почув сисну рану в грудях і був упевнений, що вона когось вдарила.
  Потім її вдарили ззаду.
  Прийшовши до тями, вона опинилася зв’язаною в капюшоні в багажнику власного автомобіля. Ця жахлива подорож закінчилася в покинутому мотелі біля Бомбей-Біч.
  Ортіс та ще один чоловік забрали її до мотелю, все ще зв’язану та з капюшоном. Вони її не били. Вони її не чіпали. Ортіс нав’язав їй якісь таблетки, від яких вона заснула.
  Вона прокинулася через кілька годин у кімнаті, де Рорк і Еппс знайшли її, за стійкою у вестибюлі. Вона чула звуки сварка надворі, хтось заходить у вестибюль. З подальшої бійки вона дійшла висновку, що хтось убив Ортіса та ще якогось чоловіка в кімнаті. Можливо, вбивцею був Ліндстром, але вона не могла сказати. Вона не бачила. Це було дуже швидко.
  Потім вона почула, як щось тягнуть навколо, і тепер вона зрозуміла, що тіло Ортіса стоїть на платформі.
  А потім почувся стукіт дверей, коли вбивця пішов, і тиша. . . доки Рорк і Еппс не ввірвалися приблизно через п’ятнадцять-двадцять хвилин.
  Все чудово, розумно сказано. Коли її допитували, вона ніколи не вагалася щодо деталей.
  Рорк не повірив.
  Це правда, що вона була під дією наркотиків. Її згрубіли. Вони з Еппсом знайшли її зв’язаною з капюшоном. І в гаражі її будинку була якась перестрілка. З неї стріляли з табельної зброї. Лем і Стотлмайр оглянули місце події, виявили, що лобове скло автомобіля було розбито кулею, а на бетонній підлозі дещо віддалік були сліди крові.
  Але все інше, що вона сказала, Рорк сумнівався.
  Вона сиділа в конференц-залі, спокійна й нерухома, і він був упевнений, що вона бреше.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ дев'яносто перший
  РОурк відчував, просто відчував, що Сінгх і Кара зробили це разом.
  Сінгх отримав те саме повідомлення, що й він, із переплетеними фотографіями закривавленої Кари. І вона сама пішла до координат. Вона потрапила до Будинку зниклих раніше за Рорка та Еппса. Вона дотримувалася вказівок, взяла їх із собою, пішла рятувати Кару.
  За винятком того, що Кара не потребувала порятунку.
  У мотелі не було мисливців. У двох мертвих охоронців, на яких натрапили Рорк і Еппс, не було документів, але агенти впізнали їх за відбитками пальців. Це були не ті люди, які спілкувалися з Ортісом з північної Арізони. Ті мисливці та їхня вантажівка все ще були відсутні.
  Рорк припускав, що мисливці взагалі ніколи не ловили Кару. Він попросив Лема та Стотлмайра проаналізувати фотографії Кари з його телефону, і техніки погодилися, що хоча у Кара були справжні ознаки сильних синців, «кров» не була кольору справжньої крові. Рорк вважала, що мисливці давно померли, і сама влаштувала фотографії. Вантажівка — ну, її зрештою знайдуть. Або ні.
  Двоє живих чоловіків, яких зняли Рорк і Еппс, були клієнтами, які стояли в черзі. Федеральні прокурори мали намір запропонувати їм пом’якшені звинувачення у змові з метою вчинення зґвалтування та змові з метою розповсюдження порнографії в обмін на детальний розклад усіх планів Ортіса та доступ до всіх форумів, на яких була сфабрикована змова.
  Крім двох мертвих охоронців, у вестибюлі були лише Ортіс і його молодий оператор.
  Неважко подумати, що Сінгх і Кара прибули в занедбаний мотель приблизно одночасно.
  Що Кара вже розігнала охоронців у своїй фірмовій манері.
  Залишилися двоє клієнтів, Ортіс і оператор.
  Раніше Кара самостійно вбивала більше чоловіків. А клієнти були беззбройні, ймовірно, роззброєні охороною. Під час тривалого опитування клієнти клялися, що не бачили жодної з жінок.
  Юнак, який стояв за обладнанням, був би абсолютно марним у бійці. Ортіс був єдиною справжньою проблемою.
  І Кара та Сінгх вирішили знищити його разом — чому?
  Тому що Сінгх досяг точки неповернення. . . бачила достатньо від Ортіса на форумах про зґвалтування, у створенні його гротескного плану, щоб вона була готова допомогти Карі знищити його, якщо не вбити його сама?
  Можливо.
  Але, можливо, на кону було щось більше. Точніше, хтось.
  Були докази присутності іншої жінки на місці події: світле волосся, яке не збігалося з волоссям Кари, було знайдено на платформі в лобі, змішане з кров'ю та нутрощами Ортіса. Звісно, Ортіс міг нанести це волосся на своє тіло.
  Але враховуючи те, що потенційно багато грошей було пов’язано з його маленькою затією порно з зґвалтуванням, можливо, він привів дублера. Про всяк випадок. І, можливо, це додало додаткової терміновості необхідності закрити Ортіса та його операцію. Рорк бачив, як Сінгх миттєво прийняв це рішення.
  То навіщо ця складна історія? Чому б просто не сказати, що був заручник і що об’єднання зусиль з Ліндстромом було найвірогіднішим способом порятунку?
  Тому що в реальному світі Кара була масовою вбивцею, розшукуваною втікачкою. Мандат Сінгха як агента полягав би в тому, щоб заарештувати її. Довіряти їй було б божевіллям. Об’єднатися з нею було не тільки неможливо пояснити, але й мови не було.
  Але потім — що? Кара зв’язала Сінгха й покинула її, а Сінгх збрехав про це — щоб врятуватися? Щоб захистити Кару?
  Або щоб уникнути свідчення проти Кари пізніше?
  можливо.
  Але думки Рорка дедалі більше тривожили.
  Що, якби в цьому було щось більше? Ще один крок, який Сінгх запланував?
  Він не знав, у що вірить Еппс, і не знав, чому Сінгх бреше.
  Але вони не встигли з'ясувати, тому що як тільки Рейнольдс почув подробиці розмови Сінгха з жінкою з "Стерки", SAC миттєво подзвонив директору, який наполягав на зустрічі з Сінгхом особисто.
  Її випробування відкрили їй вікно в біч, і, що стосується Бюро, це було єдиним пріоритетом.
  Вона вже була в літаку до Вашингтона на зустріч.
  OceanofPDF.com
  
   Розділ дев'яносто другий
  Свін чекає на жорсткому дивані в сяючому холі штаб-квартири ФБР, біля кабінету директора. Вона носить свій гладкий і офіційний діловий костюм. Її спина пряма. Її табельна зброя важка на стегні.
  Її очі відкриті, але вона зосереджена всередині, на диханні. Повільний, ритмічний вдих і видих. Заземлення її. Готуючи її.
  Помічник директора щойно повідомив їй, що на нараді буде присутній головний стратег.
  У її пам’яті слова, які Ліндстром прошепотів їй біля занедбаного мотелю.
  «Жінка може зупинити Великого Самозванця.
  «Жінка, яка носить шкіру білого чоловіка.
  «Хто може ходити коридорами влади. . .
  «Вони сплели павутину. Переріжте одну нитку, і все розплутається».
  Вона поправляє пальто через руку, поверх глока на стегні.
  Тоді вона стрибає. . . як хтось сідає на лавку поруч з нею.
   Рорк.
  «Сінгх», — тихо каже він, і вона змушена дивитися на нього. Стабільна, чоловіча, чесна присутність — така знайома, така довіра. . .
  «Не роби цього», — каже він. Не вимога. Вірніше, благання.
  "Що робити?" — питає вона крізь безглузде калатання серця.
  «Не робіть цього. Ми повинні вірити, що надія є».
  "Є?" — ледь чутно відповідає вона.
  «Ми будемо боротися. Ми всі будемо боротися». Він зустрічає її очі своїми темними. «Я благаю вас. Дайте йому один місяць. Якщо речі . . . якщо стане гірше, клянусь, я буду з тобою».
  Він чекає. Вона ковтає через сухий рот. У своїй голові вона чує пульсацію власної крові.
  «Не сьогодні. Не так, — тихо каже він.
  Він дивиться їй в обличчя. І вона відчуває, як між ними врівноважується вага світу.
  Молодий охайний агент, помічник режисера, виходить із подвійних дверей у кінці коридору й жваво підходить до лавки для відвідувачів.
  «Спеціальний агент Сінгх, директор прийме вас зараз…»
  Він зупиняється, коли Рорк встає з лави, простягає свої повноваження.
  «Агента Сінгха викликали. Я ASAC Меттью Рорк. Натомість я можу проінформувати директора».
  Асистент хмуриться, вагається. . . потім киває. «Я повідомлю директора, агента Рорка». Він повертається, йде назад коридором.
  Рорк знову сідає на лаву, тремтячи від полегшення.
  Він спирається головою на спинку лави. І всією душею сподівається, що він мав рацію.
  Я повинен зробити це правильно.
  Ми всі повинні зробити це правильно.
  OceanofPDF.com
   Подяки
  Амільйон спасибі завжди:
  Мої чудові редактори, Мега Парех, Ліз Пірсонс і Шарлотта Гершер, а також решта команди Thomas & Mercer, які продовжували підтримувати та збагачувати цю серію: Грейс Дойл, Сара Шоу, Жак Бен-Зекрі, Ан Шлюп.
  Мої агенти Скотт Міллер, Френк Вулігер і Лі Кіл.
  Мої безцінні перші читачі: Даян Коутс Піплз, Джоан Трегартен Х’юстон, Ерік Г’юстон і Венді Мец.
  Моя команда продюсерів: Такер Тулі, Джейсон Баргідт, Аль Мунтяну, Клаудія Шорр, Інгрід Піттана, Девід Шарфенберг, Ханна Гроссманн, Крістіан Парент і Грегуар Генсоллен.
  Лі Лофланд і тренери/інструктори його поліцейської академії Writers — Дейв Полі, Кетрін Рамсленд, капрал Ді Джексон, Енді Рассел, Марко Конеллі, лейтенант Ренді Шепард і Роберт Скіфф — за криміналістику, розслідування та тактичну допомогу.
  Р. С. Брей за його чудові наративні інтерпретації книг.
  Тімоні Корбар, Аманда Вілсон, Адам Круз і команда WriterSpace за блискучу рекламну підтримку.
  Роберт Грегорі Браун за концепцію обкладинки серіалу.
  Початкове натхнення для Мисливиці від Вела МакДерміда, Деніз Міни та Лі Чайлда в Сан-Франциско Бучеркон.
  Моя письменницька група, Weymouth Seven: Маргарет Марон, Мері Кей Ендрюс, Даян Чемберлен, Сара Шабер, Бренда Відчгер і Кеті Мангер.
  Веб-майстри Мадейра Джеймс і Джен Форбус на Xuni.com .
  Трейсі Фентон, Хелен Бойс, Тереза Ніколіч та адміністратори та читачі Книжкового клубу THE Book Club, які так підтримували по той бік ставка.
  Крейг Робертсон, за мільйон речей, у тому числі за те, щоб пройти ще одну подвійну книгу, не вбиваючи один одного.
  Я люблю чути від читачів! Відвідайте мій веб-сайт за адресою http://alexandrasokoloff.com , щоб зв’язатися зі мною, приєднатися до мого списку розсилки, знайти мене в соціальних мережах і виграти цікаві речі.
  OceanofPDF.com
   Післямова
  Дне пишіть про політику» — це застереження, яке кожен романіст чує на письменницьких конференціях.
  Я не можу не погодитися. Насправді мені не цікаво читати чи писати книги, які не про політику.
  Я написав «Голодний місяць» у поворотний момент історії США та світової історії. Мало того, для всіх, хто стежить за хронологією серіалу «Мисливниця», події «Голодного місяця» припадають саме на поворотний момент в історії США.
  Тож у мене як у автора було два варіанти. Я міг би або вигадати світ, у якому вибори 2016 року ніколи не відбулися, і не мав би вулканічних наслідків для ФБР і американської демократії, або я міг би писати про реальний світ.
  Мій серіал завжди існував у вигаданому світі, який є його відображенням. І я ніколи не цурався політики у своєму реальному житті. Я не збирався це робити в розпал національної та міжнародної кризи.
  У Книзі 4, Гіркий Місяць , Рорк і Кара обидва виходять з гри в січні, тобто пропускають інавгурацію 2017 року. Вони обидва повертаються у світ у лютому, щоб побачити, що американська демократія перевернута. Дія «Голодного місяця» розгортається у надзвичайно темний час американської історії. Усі герої книжки реагують на ті часи й обставини. Вони мають справу з ситуацією, якою вона є/була тоді. У мене є надія на майбутнє, але я не можу передбачити, що станеться, і книга не робить цього.
  Але ми повинні пам’ятати цей час таким, яким він був, щоб нічого подібного тут ніколи не повторилося.
  Моє прохання з попередніх книжок залишається незмінним. Я ні в якому разі не перебільшував жахливий і неприйнятний набір національних наборів для зґвалтувань, бюрократичний провал Програми затримання насильницьких злочинців, кримінальне неправильне розглядання скарг на зґвалтування в університетських містечках коледжів (і середніх шкіл) і недостатність ресурсів для судового переслідування торговців людьми. дітей і підлітків. Зараз, як ніколи, ми всі маємо взяти на себе обов’язок ознайомитися з тим, що насправді відбувається в наших громадах і на федеральному рівні, а також знайти способи допомогти та притягнути владу до відповідальності, від поширення інформації через соціальні мережі до волонтерства з , адвокація та пожертвування організаціям, які підхоплюють слабину.
  Щомісяця я роблю пожертву для Дітей ночі, MISSSEY, Thorn і Covenant House, які рятують і працюють з бездомними, жертвами торгівлі та сексуальної експлуатації підлітками; EROC, End Rape on Campus, який підтримує жертви зґвалтування в коледжі, які зазнали невдачі через недостатні та часто навмисно обструкціоністські розслідування місцевих відділів поліції та адміністрацій власного студентського містечка; і Планованого батьківства, яке невпинно працює над тим, щоб кожна дитина була запланована, бажана та піклувалась про неї. Якщо ви хочете дізнатися більше про ці та інші організації у вашій країні, штаті та громаді, у мене є посилання на місця, які ви можете відкрити на моєму веб-сайті http://alexandrasokoloff.com .
  OceanofPDF.com
   Про автора
  
  Фото No Israel David Groveman
  ТПереможець премії hriller Олександра Соколофф була названа «дочкою Мері Шеллі» в New York Times Book Review , яка також похвалила її книги як «одні з найоригінальніших і нещодавно тривожних творів у жанрі». Вона була номінована на премії Брема Стокера, Ентоні та Блек Квілл за свої надприродні трилери The Harrowing , The Price , The Unseen і Book of Shadows . Її трилери Мисливиця/ФБР ( Мисливиця Місяць , Кривавий Місяць , Холодний Місяць , Гіркий Місяць і Голодний Місяць ) отримали другу номінацію на премію Thriller Award і розробляються як телесеріал.
  Алекс пише оригінальні сценарії та адаптації романів для численних голлівудських студій, вона є автором трьох письменницьких зошитів — Stealing Hollywood , Screenwriting Tricks for Authors і Writing Love — і відомого блогу ScreenwritingTricks.com. Вона також написала еротичну паранормальну фантастику для трилогії The Keepers і квартету The Keepers LA . Вона живе в Лос-Анджелесі та Шотландії з кримінальним автором Крейгом Робертсоном. OceanofPDF.com
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"