Еллрой Джеймс : другие произведения.

Секрети Лос-Анджелеса

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
 Ваша оценка:
  
   ◦
  
  Еллрой Джеймс
  
  Секрети Лос-Анджелеса
  
  
  
  
  
  Анотація: Лос-Анджелес, 1953 рік. У кафе "Нічна сова" невідомими холоднокровно розстріляно шістьох людей. Розслідуванням їхньої загибелі займаються троє поліцейських: молодий честолюбець Ед Екслі, який прагне бути гідним слави свого знаменитого батька; безжальний месник Бад Уайт, що в дитинстві став свідком вбивства власної матері; та консультант популярних телесеріалів Джек Вінсеннс, який постачає інформацію скандальним журналам. Всі троє абсолютно несхожі, але їх об'єднує одне: у кожного є небезпечні секрети, які вони ретельно охороняють. Зберегти свої таємниці та знайти вбивць неймовірно складно: адже всі троє - учасники гри без правил та переможців...
  
  
  
  ---------------------------------------------
  
  
  
  Джеймс Еллрой
  СЕКРЕТИ ЛОС-АНДЖЕЛЕСА
  (Лос-анджелеський квартет - 3)
  
  
  
  Присвячується Мері Доуерті
  
  
  
  Слава, яка вартує всього і не означає нічого.
  
  
  Стів Еріксон
  
  
  
  
  ПРОЛОГ
  
  
  
  
  
  21 ЛЮТОГО 1950 РОКУ
  
  
  Базз Мікс з'явився в покинутому мотелі в пагорбах Сан-Берду з дев'яноста чотирма тисячами доларів, вісімнадцятьма фунтами високоякісного героїну, помповим дробовиком, револьвером тридцять восьмого калібру, автоматичним пістолетом сорок п'ятого і кнопарем [2] .
  Неподалік була припаркована машина. Вона могла належати поліції Лос-Анджелеса, а всередині могли виявитися громили Міккі Коена [3] . Якщо так, то частину видобутку урвуть тихуанські копи, що кружляють неподалік, а труп Мікса буде кинуто до річки Сан-Ісідро.
  Він був у бігах уже тиждень - і п'ятдесят шість тисяч погрожував на те, щоб залишитися живим. Машини, ночівлі вартістю чотири-п'ять штук за ніч - з надбавкою за ризик: господарі квартир знали, що Міккі Коен та поліція Лос-Анджелеса йдуть його слідом. Копи - тому що Базз Мікс пришив одного з їхніх людей. Міккі - тому що Базз Мікс повів у нього партію порошку, а заразом і бабу.
  Угода, яка була на мазі, зірвалася, як тільки пройшла чутка, що Коен його замовив. Тепер про те, щоб штовхнути порошок, і думати не було чого. Помста Коена боялася. Міксу нічого не залишалося, як віддати товар синам Дока Енгелклінга - Док його притримає, розфасує, продасть, коли все вляжеться, і Мікс отримає свій відсоток. Док із Коеном колись працював, йому вистачало розуму розуміти, що з цим відморозком жарти погані. За п'ятнадцять штук брати Енгелклінга організували Баззу зникнення. У порожньому мотелі "Ель Серрано" він перекантується до вечора - а на заході сонця двоє торговців людьми, з тих, що перевозять через кордон нелегалів, відвезуть його на підпільний аеродром і посадять на літак, що летить прямо до Гватемали. А двадцять із чимось фунтів білого кайфу залишаться в Штатах, і згодом Базз непогано на ньому наварит. Якщо, звичайно, "працівники" не кинуть синів Дока. А Док не кине його.
  Базз кинув машину в сосновий гай, витягнув свою валізу, оцінив обстановку.
  Мотель був побудований у формі підкови: усередині з десяток номерів. Ззаду впритул підступають скелясті уступи гір - не підберешся.
  Пустельний двір рясно всіяний гілками, шматками паперу, порожніми пляшками - дерево та скло затріщать під колесами, захрумтять під ногами.
  Залишається підхід з боку дороги, якою приїхав він сам. Щоб зайняти зручну для стрілянини позицію, переслідувачам доведеться продиратися через густі чагарники.
  Чи, може, непрохані гості вже чекають на нього всередині?
  Мікс скинув дробовик і почав стусанами відчиняти двері кімнат. Перша, друга, третя, четверта - клапті павутиння, щури, суміщені санвузли, запліснявілі недоїдки, мексиканські журнали... Мабуть, работоргівці влаштували тут перевалочний пункт для мокрих спинників [4] , які потім опиняться в потогінках в окрузі Керн. П'ята, шоста, сьома... Ось і сім'я мексикашок на матрацах, тиснуться один до одного, побачивши білого зі стовбуром напереваги.
  - Тихо, тихо, - промимрив він, щоб їх заспокоїти.
  Останні номери пусті. Мікс втяг свій багаж у Љ 12, плюхнув саквояж на підлогу: два двері, ліжко з пуховим матрацом, що розлізся по шву, - не так уже й погано для останнього причалу на американській території.
  На стіні - календар із дівчатами. Мікс знайшов квітень, пошукав свій день народження. Четвер. Зуби у моделі погані, але загалом нічого бабця. Згадала Одрі - колишня стриптизерка, колишня подруга Міккі. Через неї Мікс пристрелив копа, заради неї повів у Коена порошок, зірвав його угоду з Джеком Драгною [5] .
  Перегорнув календар до грудня. Чи доживе до кінця року? І раптом зрозумів, що йому страшно: бурчить у кишках, сильно б'ється, жила на лобі, і весь він обливається потім. А потім почався просто справжній колотун!
  Мікс розклав на підвіконні свій арсенал, набив кишені боєприпасами: патрони для револьвера, запасні обойми для пістолета. Ніж засунув за пояс. Вікно ззаду загородив матрацом. Переднє вікно відчинило, впускаючи в кімнату свіже повітря. Прохолодний вітерець охолодив розпалену шкіру.
  На подвір'ї купкувались мексиканці. Чорномазі дітлахи перекидалися м'ячем; дорослі зібралися віддалік і про щось перемовлялися, вказуючи на сонце, ніби визначали час. Чекають не дочекаються вантажівки. Каторжна праця за гроші та ліжко.
  Сонце хилилося до заходу сонця, латиноси залопотіли. Мікс побачив, як у двір входять двоє білих - один жирний, другий кістлявий. Привітно кивають чорномазим - ті махають у відповідь. На копів не схожі, на громил Коена - теж. Мікс ступив за поріг, ховаючи за спиною стовбур.
  Ті помахали йому руками. Посмішки на весь рот - мовляв, будь спокій, ми свої. Мікс кинув погляд на дорогу: упоперек припаркований зелений седан, а за ним блищить щось блакитне. Яскраво-блакитне, майже як клаптик неба між соснами. На блакитному металі блиснуло сонце. "Бейкерсфілд", - майнула у Мікса думка. Зустріч з хлопцями, які говорили, що для того, щоб дістати гроші, потрібен час. Той самий седан кольору яйця малиновки, звідки через хвилину його спробували притиснути.
  Мікс посміхнувся - також широко та нешкідливо. Палець ліг на спусковий гачок. Тепер він упізнав костлявого - Мел Лансфорд, легавий із Голлівудської ділянки. Вічно красується на кафешці "Скривенер", будує очі офіціанткам і випинає груди, показуючи медалі за влучну стрілянину.
  - Літак чекає, - оголосив товстун, підходячи.
  Мікс вихопив з-за спини дробовик і вистрілив. Товстун отримав заряд і відлетів назад, збивши з ніг Лансфорда. Мексикашки кинулися врозтіч. Мікс забіг у кімнату, почув дзвін скла в задньому вікні, рвонув убік матрац. Мішені - не бий лежачого: лише двоє. Три-чотири постріли зблизька.
  Двоє впали. Ще трьох, що обережно пробираються вздовж стіни, забризкало кров'ю та осколками скла. Мікс стрибнув через поріг, впав на землю, розстріляв патрони, що залишилися, по трьох парах ніг. Вільною рукою пошарив поруч із собою - намацав у мерця на поясі револьвер.
  З двору - крики, шум бігу по гравію ніг. Мікс кинув непотрібний ствол, привалився до стіни. Смак крові у роті. Три тіла, що корчаються в пилу - три постріли в голову, в упор.
  З кімнати долинули глухі удари. Поруч, варто лише руку простягнути, дві гвинтівки.
  - Ми його дістали! - крикнув Мікс.
  Почув у відповідь крики, почекав, поки у віконному отворі не з'явилися руки і ноги, схопивши найближчу до нього гвинтівку, відкрив стрілянину: по тілах, по головах, по брудно-білій штукатурці стін, по сухому дереву косяка, по якому тут же побігли язички полум'я. .
  Тепер - по тілах - до кімнати. Передні двері відчинені, його арсенал так і лежить на підвіконні. Щось дивно стукнуло: обернувшись, Мікс побачив, як з-за ліжка випрямляється людина з револьвером у руці.
  Мікс кинувся на підлогу, спробував штовхнути нападника ногою - не дістав. Куля просвистіла зовсім близько. Мікс вихопив кнопар, стрибнув, ударив - раз, другий, у шию, в обличчя. Незнайомець закричав, безладно натискаючи на спуск: кулі з вереском і скреготом рикошетували від стін. Мікс перерізав йому горло, перекотився через нього, ногою зачинив двері, схопив свої два стволи - і тільки тоді наважився зітхнути.
  Сухі соснові дошки зайнялися швидко; вогонь вже підсмажував мерців. Єдиний вихід - через передні двері. Скільки їх там ще - тримає двері на прицілі та чекає?
  Знову постріли.
  Град куль із двору вирвав шматки стін. Одна засіла у Мікса в нозі, ще одна цокнула по спині. Мікс упав. Постріли не припинялися. Вибили двері - тепер потрапив під перехресний вогонь.
  Постріли стихли.
  Мікс ліг на живіт, сунув обидва револьвери собі під груди і прикинувся мертвим. Тяглися секунди. Ось у дверях з'явилися четверо з гвинтівками. Обережні пошепки:
  - Відстрибався!
  - Тихо тихо...
  - Ну, вовчаря!
  Четверо входять усередину: Мела Лансфорда серед них немає. Декілька стусанів у бік. Тяжке дихання, смішки. Хтось піддягає його ногою. Голос:
  - Жирний, гад!
  Мікс схопив за ногу і смикнув. Людина впала навзнак. Мікс перекинувся на спину, розстрілюючи обойму - стріляв в упор, промахів не було. Полягли всі четверо. Закинувши голову, Мікс глянув у двір - і встиг засікти, як усміхається Мел Лансфорд.
  А потім за спиною у нього пролунало:
  - Ну, привіт, синку.
  З полум'я вийшов Дадлі Сміт у сірій шинелі пожежника. Мікс кинув погляд у куток, де біля матраца валялася його валіза: майже сто тисяч доларів, крім героїну.
  - Дад? Схоже, ти підготувався до справи на совість.
  - Я, як бойскаут, завжди готовий. А ось ти, синку, написав заповіт?
  Найнадійніший спосіб накласти на себе руки - зірвати угоду, яку доглядає Дадлі Сміт. Мікс схопився за зброю. Дадлі вистрілив першим. Остання думка Мікса була про те, що цей покинутий мотель чимось схожий на Аламо.
  
  
  
  
  
  ЧАСТИНА ПЕРША
  Криваве Різдво
  
  
  
  
  ГЛАВА ПЕРША
  
  
  Бад Уайт сидить у патрульній машині без розпізнавальних знаків навпроти Сіті-холу. На величезній ялинці блимають різнокольорові цифри: "1951".
  На задньому сидінні Бада - випивка для сьогоднішньої вечірки в ділянці. Весь день він збирав данину з торговців спиртним, наплювавши на вказівки Паркера: на святвечір і на Різдво одружені офіцери милуються з дружинами, так що холостяки повинні працювати за двох, а у бригади Центральної ділянки особливе завдання: загребти з вулиць усіх бомжів і до завтра потримати у в'язниці, щоб якийсь місцевий бичара не вдерся на благодійний ранок у саду у мера Баурона і не сховав усіх тістечок.
  Минулого року була історія - якийсь чокнутий нігер підвалив до святкового столу, розштовхав дітлахів, дістав зі штанів свій шланг і відлив у глечик лимонаду, призначений для сироток, а на господиню будинку гаркнув:
  - Закрий пащу, суко!
  З місіс Баурон - напад, до лікарні везти довелося. А Вільям X. Паркер тоді тільки-но очолив поліцію Лос-Анджелеса ... Неслабке Різдво у нього вийшло. Ось тепер і намагається.
  Скоріше б кінець зміни! Дістатися дільниці, розчавити пляшечку-другу... Бад подумав про те, яку пику скривить Ед Екслі, помічник командира бригади, коли почув запах спиртного. І ще про те, що Джонні Стомланато вже на двадцять хвилин запізнюється.
  Бад увімкнув рацію. Крізь гуркіт перешкод надходили повідомлення: крадіжки в магазинах, наліт на винний магазин у китайському кварталі... Пасажирські двері відчинилися, і в машину ковзнув Джонні Стомпанато.
  Бад увімкнув світло на приладовому щитку.
  - Зі святом вітаю! - Заговорив Джонні. - Я тут вам подарунки припас... А де Стенсланд?
  Бад зміряв його поглядом. Охоронець Міккі Коена вже місяць як сидів без роботи: його бос загримів за несплату податків. Від трьох до семи за федеральним кодексом у в'язниці Мак-Ніл. Тепер про те, щоб манікюрити нігті в салоні, Джонні Стомп і думати ні-ні, штани - і ті гладити самому доводиться.
  - Сержант Стенсланд пресує бомжів. А на жало кидати все одно стільки ж.
  - Шкода, шкода. З Діком спілкуватися приємніше. Сам знаєш, Венделле.
  Красень Джонні: гарненька італійська мордочка, пишні кучері. Кажуть, член у нього як у коня, і Джонні їм шалено пишається.
  - Викладай, що там у тебе.
  - Ось я і кажу, офіцер [7] Уайт, з Діком розмовляти одне задоволення - не те що з деякими!
  - Ти що, до мене нерівно дихаєш чи просто хочеться побалакати?
  - Я нерівно дихаю до Лани Тернер [8] . А ти - до хлопців, які б'ють дружин. Я чув, ти просто шизеєш, коли бачиш жінку в біді. А скільки їй років і яка вона собою, тобі начхати. Що ж, у всіх свої слабкості.
  Бад хруснув пальцями.
  - Ти закладаєш своїх і цим живеш. А твій Міккі - наркодилер і сутенер, і таким залишиться, хоч би скільки він відраховував на благодійність. Так що мої слабкості не вашим подружжя. Capisce [9] , говнюк?
  Стомпанато нервово посміхнувся. Бад визирнув у вікно: збирач милостині з Армії порятунку в костюмі Санта-Клауса прямував до винного магазину навпроти, на ходу вивуджуючи зі своєї благодійної суми жменю дрібниці.
  - Слухай, тобі потрібна інформація, а мені гроші. Міккі та Деві Голдман мотають термін. Поки їх немає, всіма справами заправляє Мо Ягелка - а в цього скнари взимку снігу не випросиш! Залагодив: немає роботи та немає роботи. До Джека Вейлена штовхатися марно - на хрону я йому потрібен. І від Міккі, чорт би його забрав, немає звісток.
  - Міккі тобі не платить? Дивно, адже він сів людиною не бідною. Мабуть, його обікрали - але я чув, він знайшов злодія і вкрадене повернув.
  - Чув, та не почув, - похитав головою Джонні. - Того цапа він знайшов, це точно, а ось товар - з кінцями! І порошок, і сто п'ятдесят штук зелених, як крізь землю. Такі ось справи, офіцере Уайт. Тож якщо за кап-кап у вас там ще платять, готовий здати серйозну масть.
  - Гаразд, Джонні, алмаз-людина. Ми не в міланській опері, тож закінчуй пісні співати і переходь до справи.
  Джонні натягнуто захихотів.
  - За двадцятку - кишеньковий злодій. За тридцятку - магазинник і аматор відмітити дружину. Не тягни - вирішуй, я п'ять хвилин тому бачив цього хлопця за роботою в "Орбасі".
  Бад простягнув йому двадцять доларів - і ще десять. Джонні схопив гроші.
  - Ральфі Кіннард. Щільний, білобрисий, років сорок. Замшевий жакет, сірі фланелеві штани. Кажуть, б'є дружину до напівсмерті та змушує працювати на панелі, щоб покривати свої карткові програші.
  Бад записав відомості.
  - Зі святом, Венделле! - посміхнувся Стомпанато.
  Бад узяв його за краватку і смикнув. Стомп приклався чолом про приладову дошку.
  - І тебе з Новим роком, мудочес.
  
  
  
  * * *
  
  
  В "Орбасі" то ще стовпотвор. І біля прилавків, і навколо вішалок народу безліч. Розсуваючи покупців ліктями, Бад мчить на третій поверх, до відділу ювелірних виробів - улюблене місце магазинних злодюжок.
  Ряди годинників на прилавках, довгі черги біля касових апаратів. Бад насилу протискується крізь гуркітливі натовпи домогосподарок з дітлахами, нишпорячи очима в пошуках блондинів. І раптом бачить у дверях сортира білобрису потилицю та замшеву спину.
  Бад розвертається - і за ним. Біля урильників - два старі пердуни. З-під дверей кабінки видно спущені штани із сірої фланелі. Бад пригинається, заглядає в щілинку: так і є, чоловік перебирає і розсовує по кишенях коштовності. На місці злочину!
  Двоє старих хричів застібають ширинки та виходять. Бад барабанить у дверцята:
  - Відкривай! Архангел з'явився за тобою.
  Двері відчиняються - назустріч йому вилітає кулак. Удар по повній програмі: Бад падає на раковину. Кіннард жбурляє йому в обличчя жменю запонок і кидається тікати. Бад - за ним.
  Покупці перегороджують дорогу. Кіннард спритно лавірує між людьми, вискакує через чорний хід. Бад злітає вниз пожежними сходами. На стоянці чисто: ні Кіннарда, ні машин, що поспішно від'їжджають. Бад біжить до патрульного автомобіля, включає рацію:
  - Чотири-А-три-один запитує диспетчера.
  Тріск перешкод. Потім:
  - Слухаю, чотири-А-три-один.
  - Остання відома адреса. Білий чоловік, ім'я Ральф, прізвище Кіннард. Швидше за все пишеться так: К-і-н-н-а-р-д. Глянь, гаразд?
  Диспетчер підтверджує запит та вимикається. В очікуванні відповіді Бад завдає серії коротких ударів уявному противнику: бам-бам-бам-бам-бам... Знову тріщить радіо:
  - Чотири-А-три-один, отримано відповідь на ваш запит.
  - Чотири-три-один слухає.
  - Відповідь позитивна. Кіннард, Ральф Томас, чоловік, білий, дата народження.
  - Чорт забирай, я ж сказав, мені потрібна тільки адреса!
  Диспетчер, пирхнувши:
  - Вважай це подарунком на свято. Адреса: Евергрін, 1486. Сподіваюся, ти...
  Бад вимикає передавач і рве на схід до Терасу. За сорок миль на годину і з сиреною дістанеться Евергрін за п'ять хвилин. Повз пролітають номери - 1200-ті, 1300-ті... Ось і 1400-ті - збірні будиночки, в яких селилися після війни демобілізовані.
  А ось і він, 1486: товстий шар штукатурки, на даху - сяючий неоновий Санта на санях з оленем. Біля ганку - довоєнний "форд". Усередині світиться світло. У освітленому вікні Ральфі Кіннард вправляє мізки жінці у лазневому халаті.
  Жінці років із тридцять п'ять. Обличчя червоне, набрякле. Вона відсахується від Кіннарда, халат розорюється - Бад бачить груди, багряно-чорні від синців, ребра в саднах.
  Бад повертається до машини за кайданками. Тут його зустрічає миготливий передавач.
  - Чотири-три-один слухає.
  - Чотири-А-три-один, термінове повідомлення. Напад на поліцейських за адресою Ріверсайд, 1990, біля бару. Підозрюваних шестеро затримати поки не вдалося. Впізнані за номерним знаком автомобіля. Повідомлено всіх поліцейських загонів міста.
  По спині у Бада пробігає холодок.
  - Погано з хлопцями?
  - Відповідь позитивна. Чотири-А-три-один, вирушайте за адресою 5314, 53-а авеню, Лінкольн-Хайтс. Затримайте Дінардо, Д-і-н-а-р-д-о, Санчеса. Чоловік, мексиканець, двадцять один рік.
  - Зрозумів. Направ патрульну машину на Евергрін, 1486. Підозрюваний - білий чоловік. Мене тут не буде, але хлопці його побачать. Нехай візьмуть його - затримання я сам потім оформлю.
  - Затримання реєструвати на ділянці Холленбек?
  Бад каже "так", вистачає кайданки - і знову до хати.
  Клацає рубильниками на розподільчому щитку біля ганку - будинок занурюється у темряву, тепер світяться лише сани Санта-Клауса. Бад вистачає шнур, що тягнеться на дах, і смикає. Неонова конструкція летить униз і вдаряється об землю, розсипаючи іскри.
  Вискакує Кіннард, спотикається об останки неонового оленя, падає. Бад прикладає його фізіономією про асфальт і надягає наручники. Ральфі виє і гризе землю, поки Бад зачитує йому звичний текст:
  - Відсидиш років півтора. А коли вийдеш, я знатиму про це. З'ясую, хто твій інспектор з нагляду, і поговорю з ним до душі. І тебе відвідуватиму час від часу. Ще раз пальцем її торкнешся - знову сядеш, і тепер уже за статтею за зґвалтування неповнолітньої. А знаєш, що у Квентіні роблять із тими, хто дітей ґвалтує? Знаєш, виродок? Підоров із них роблять!
  Дружина Кіннарда порається біля щитка - вмикається світло.
  - Чи можна мені поїхати до матері? - Запитує вона. Бад обмацує кишені Ральфі. Ключі згорнуті в трубочку долари.
  - Беріть машину та постарайтеся влаштуватися.
  Кіннард стогне, випльовуючи зуби. Місіс Ральфі бере ключі, витягає з трубочки десятку.
  - З Різдвом вас, - каже Бад.
  Місіс Ральфі посилає йому повітряний поцілунок і сідає до машини. З двору "форд" виїжджає заднім ходом, ламаючи колесами Санту з миготливим оленем.
  
  
  
  * * *
  
  
  П'ятдесят третя авеню. Код ситуації: 2 - без сирени. Бада трохи випередила чорно-білу патрульну машину. Звідти вилізли Дік Стенсланд та двоє патрульних у формі.
  Бад посигналив, і Стенс підійшов до його машини.
  - Що трапилося, напарник?
  Стенсланд тицьнув пальцем у одноповерхову халупу.
  - Ось тут засів один із тих, що стріляли. Принаймні один - може, й більше. Їх було шестеро: четверо латиносів, двоє білих - а наших лише двоє. Браунелл та Хеленовскі. У Браунелла начебто черепна травма, а Хеленовскі, мабуть, втратив очі.
  - Нічого собі "начебто"!
  Стенс дихнув на нього парами джину та лосьйону для освіження порожнини рота.
  - До слів чіплятимешся?
  Бад вийшов із машини.
  - Не буду. Скільки вже заарештовано?
  - Нуль. Нашим першим буде.
  - Тоді скажи патрульним, нехай тримаються осторонь.
  Стенс похитав головою.
  - Вони з Браунеллом приятели. Бажають взяти участь.
  - Ну ні, цей наш! Здамо, підпишемо всі папери - і гуляємо! У мене в машині три ящики: "Уокер Блек", "Джим Бім" та "Катті".
  - А Екслі? Сам знаєш, який він праведник. Сперечаюся на що хочеш, йому не до вподоби доведеться, що поліцейські п'ють на посту.
  - Ед Екслі - помічник командира. А командир - Фрілінг, і він випити не дурень, весь у тебе. Тож щодо Екслі не хвилюйся. Гаразд, ходімо, мені сьогодні ще один рапорт писати.
  Стенс реготав.
  - Та я вже чув. Напад на жінку за обтяжливих обставин. Стаття шістсот двадцять третя, пункт перший каліфорнійського КК, чи не так? Поки інші п'ють та гуляють, Бад Уайт рятує прекрасних дам?
  - Точно, кожному своє. Ну, що, пішли?
  Стенс підморгнув. З револьверами вони обережно, вздовж стіни, наблизилися до ґанку. У халупі було темно. Щільні штори не пропускали жодного променя світла. Приглушено працювало радіо - Бад почув уривок реклами "шевроле" "Кіт Фелікс". Дік відчинив двері ногою.
  Мексиканці - хлопець і дівчина - з криками кинулися навтьоки коридором. Стенс прицілився, але Бад не дав йому вистрілити. Вони кинулися навздогін: Бад попереду, Дік слідом, пихкаючи і натикаючись на меблі. Наздогнали латиносів у кухні, біля вікна: далі тікати не було куди.
  Мексиканці повернулися, підняли руки: він - звичайне шпаня, вуличний недоросль, вона - симпатична дівчина приблизно на шостому місяці.
  Хлопця пикою до стіни, руки за голову. Бад обшукав його: посвідчення особи на ім'я Санчеса Дінардо, трохи дрібниці. Дівча захлюпала, здалеку завили сирени. Бад розгорнув Санчеса, врізав по яйцях:
  - Це тобі за наших, Санчо. Вважай, що легко відбувся.
  Стенс обернувся до дівчини.
  - Вали звідси, люба, - порадив їй Бад, - поки моєму другу не надумалося перевірити в тебе реєстрацію.
  Тут дівчисько зовсім розклеїлося:
  - Madre mia! Madre mia! [10]
  Стенс підштовхнув її до дверей. Санчес стогнав, згорнувшись клубком на підлозі. За вікном невимушено стирчали салаги-патрульні.
  - Гаразд, чорт з ним, віддамо його дружкам Браунелла.
  - Хай хлопці радіють, - кивнув Стенс і помахав патрульним.
  - Надягніть на це наручники, - наказав Бад, коли новобранці увійшли на кухню, - і оформіть затримання. Напад на поліцейського, опір під час затримання.
  Салаги потягли Санчеса до виходу. Стенс посміхнувся:
  - Бад Уайт - захисник жінок. Що далі? Скоро перейдеш на собачок та діточок?
  Баду згадалася місіс Ральфі - понівечене обличчя, груди в синцях. Гарний подарунок припас їй чоловік на Різдво.
  - Подивимося. Гаразд, пішли нарешті, випивка чекає. Будеш добре поводитися - дивишся, тобі дістанеться ціла бульбашка!
  
  
  РОЗДІЛ ДРУГИЙ
  
  
  Престон Екслі зірвав покривало. Гості заохали і заохали, член міської ради заплескав у долоні, проливши свій яєчний коктейль [11] на одне зі світських левиць. Не типовий святвечір для копа, подумалося Еду Екслі.
  Ед глянув на годинник - 8:46. У ділянці треба бути опівночі. Престон Екслі широким жестом вказав на макет.
  Він займав півкімнати: парк розваг, повний гір із пап'є-маше, картонних ракет, ковбойських містечок Дикого Заходу. Біля воріт - мультяшні герої: Мучі-Маус, білченя Скутер, каченя Денні - все потомство Реймонда Дітерлінга, беззмінні герої "Години фантазій" і незліченної безлічі мультяшок.
  - Леді та джентльмени, представляю вам Фантазіленд - Країну фантазії! Фірма "Екслі Констракшн" зведе цей парк відпочинку та розваг у Помоні, штат Каліфорнія: дата відкриття - квітень 1953 року. За масштабом та винахідливістю проекту "Фантазіленд" немає рівних в історії: це цілий всесвіт, казкова країна Реймонда Дітерлінга, батька сучасної анімації, де будуть радіти і насолоджуватися життям діти різного віку. У Фантазіленді вони матимуть змогу познайомитися зі своїми улюбленими героями, створеними генієм Дітерлінга. Фантазіленд стане улюбленим місцем для всіх, хто молодий не лише тілом, а й душею!
  Ед дивився на батька. П'ятдесят сім років (виглядає на сорок п'ять): поліцейський бог знає в якомусь поколінні, господар особняка в Хенкок-парку. Людина, якій варто пальцем ворухнути - і всі міські гулі, забувши про свої плани на святвечір, побіжать до нього. Гості зааплодували. Престон вказав на високу, вкриту сніговою шапкою гору.
  - "Світ Пола", леді та джентльмени. Точна копія гори в Сьєрра-Невада. У "Світі Пола" на вас чекає захоплююче катання на санях та лижах, а також вистави для всієї родини за участю Мучі, Скутера та Денні. Ви запитаєте, чому "Світ Пола"? Хто такий Пол? Пол - це син Реймонда Дітерлінга, хлопчик, який трагічно загинув у 1936 році. Він потрапив під лавину під час турпоходу в гори - на тій горі, копію якої ви зараз бачите. Але досить про сумне: додам, леді та джентльмени, що десять центів з кожного долара, витраченого відвідувачами у "Світі Пола", піде у Фонд допомоги дітям, хворим на поліомієліт!
  Бурхливі оплески. Престон кивнув Тіммі Валберну - актору, який грає Мучі-Мауса в "Годинці фантазій": вєєрозубий Валберн, як завжди, жував сир. Валберн легенько підштовхнув чоловіка, що стояв поруч із ним, той не залишився в боргу.
  Поки Валберн пищав і кривлявся, зображуючи Мучі, погляд Еда вихопив із натовпу Арта Де Спейна. Ед зробив йому знак, і обидва вийшли до холу.
  - Чорт забирай, ось так сюрприз!
  - Дітерлінг про це оголосив у "Годинці фантазій". А що, тобі батько не казав?
  - Ні. Навіть не знав, що вони з Дітерлінгом знайомі. Цікаво, де зійшлися? Може, насправді Атертон? Той хлопчина, Крихітка Віллі Веннерхолм - адже він, здається, у Дітерлінга знімався?
  Де Спейн посміхається.
  - Я ж був при твоїм батькові. Ні, тоді шляхи двох великих людей не перетиналися. Просто Престон вміє налагоджувати зв'язки. До речі, про зв'язки: звернув увагу на цього Мучи-Мишака та його друга?
  Ед киває.
  - А хто це?
  З кімнати долинає вибух сміху. Де Спейн проводить Еда до кабінету.
  - Біллі Дітерлінг, син Рея. Оператор "Жетона Честі" - серіалу, який щотижня прославляє нашу доблесну поліцію на всю країну. От і я думаю: цікаво, коли Тіммі робить Біллі мінет, сирні крихти в зубах не заважають?
  Ед сміється.
  - Ну ти й женеш, Арте!
  Де Спейн вальяжно розкидається у кріслі.
  - Едді, скажу тобі, як колишній коп - копу нинішньому: у тебе навіть слово "женеш" звучить немов у професора з коледжу. І взагалі, чому ти досі Едді? Пора б Едмунд ставати.
  Ед поправляє окуляри.
  - Ясно. Зараз почую чергову добру пораду. Не йди з патруля, бо Паркер у ньому досидівся до начальника поліції. Так і просунешся вгору адміністративними сходами, оскільки природних даних Батька-командира в тебе немає.
  - З почуттям гумору в тебе не має значення. А ось моя порада. Позбудься цих скель. Якщо не брати до уваги Тада Гріна, ніхто в Бюро очок не носить.
  - Слухай, а ти нудьгуєш за поліцією. Якби у тебе була можливість, мені здається, кинув би "Екслі Констракшн" разом із п'ятьма десятками тисяч на рік і пішов би не озираючись.
  Де Спейн закурює.
  - Тільки разом із твоїм батьком.
  - Ось як?
  - Та так. У поліції я був лейтенантом, а Престон - інспектором. І зараз я за нього. Хотілося б у якісь повіки з ним зрівнятися.
  - Жодної "Екслі Констракшн" не було б, якби ти не розбирався у будматеріалах.
  - Дякую. І серйозно тобі кажу: позбався окулярів.
  Ед бере зі столу фотографію в кадрі. Старший брат Томас - у формі. За день до загибелі.
  - Якби ти був копом, я б тобі догану вліпив. За недотримання субординації.
  - Так, з тебе станеться! Ти яке місце зайняв на лейтенантському екзамені?
  - Перше. Із двадцяти трьох кандидатів. При тому, що я молодший за решту мінімум років на вісім, найменше пробув сержантом, і взагалі в поліції прослужив найменше.
  - І хочеш потрапити до Бюро розслідувань?
  Ед ставить фотографію на місце.
  - Так.
  - Ну що ж. Для початку тобі доведеться рік-другий почекати на вакансії. Потім виявиться, що ця вакансія - в патрулі. А потім ти дізнаєшся: щоб перевестися з патруля до Бюро, потрібно багато років лизати дупу начальству. Тобі зараз двадцять дев'ять, правда?
  - Правильно.
  - Значить, лейтенантом станеш о тридцять чи тридцять один. А молодих та ранніх у нас не люблять. Жарти убік, Ед. Це не для тебе, розумієш? Ті, хто служить у Бюро розслідувань - круті хлопці. А ти не такий. Так, Паркер відкрив патрульним офіцерам шлях до Бюро - але цей шлях не для тебе, Ед. Подумай про це.
  - Арт, - каже Ед, - я хочу розслідувати злочини. Я маю зв'язки. Я нагороджений хрестом "За видатні заслуги" [12] . Це не круто, як на твою думку? І в Бюро Я пройду.
  Де Спейн струшує з одягу попіл, що впав.
  - Будемо говорити відверто. Добре, Сонячний Джиммі?
  Дитяче прізвисько повисає у повітрі.
  - Звичайно.
  - Чи бачиш... коп ти непоганий. Згодом, можливо, станеш по-справжньому класним копом. І в тому, що ти можеш натиснути на спуск, я жодної секунди не сумніваюся. Але твій батько... Коли треба, він умів бути своїм у дошку, а коли треба - останнім сучим сином. Його любили та ненавиділи. Ненавиділи - але любили. Ти так не зможеш.
  Ед стискає кулаки.
  - Ти збирався дати мені пораду, дядьку Артуре. Порада копа, котрий кинув службу заради грошей, - копу, яка ніколи не піде з поліції.
  Де Спейн кривиться.
  - Хочеш моєї поради? Будь по твоєму. Інтригуй, навушничай, підспівуй начальству, лижи дупу Вільяму X. Паркеру. І моли Бога про те, щоб опинитись у потрібний час у потрібному місці.
  - Як ти і мій батько?
  - У крапку, Сонячний Джиммі.
  Ед переводить погляд на свою форму, що висить на вішалці. Вона пошита на замовлення: гострі стрілки на штанах, сержантські смужки, самотня нашивка на рукаві.
  - Бажаю тобі золотих смужок, Едді, - каже Де Спейн. - І тасьми на кашкеті. Якби ти не був мені дорогий, я б не капав тобі на мізки.
  - Знаю.
  - Але ж ти, чорт забирай, у нас герой!
  Ед відчуває, що настав час змінити тему.
  - Завтра Різдво, і ти думаєш про Томаса.
  Де Спейн киває.
  - Усе намагаюся зрозуміти, у чому я проколовся. Про що його не попередив. Адже він навіть не розстебнув кобуру.
  - Звідки йому було знати, що вуличний щипач піде на справу з пістолетом?
  Де Спейн гасить сигару.
  - Томас був природжений коп, все на льоту схоплював... Так мені тоді здавалося. Мабуть, тому я тепер набридає повчаннями тобі.
  - Його вже дванадцять років немає в живих. Я дістануся правди.
  - Знаєш, вважай, я забув, що ти сказав.
  - Ні, не забувай. Пам'ятай про це, коли я вступлю до Бюро. І коли батько питиме за Томаса і матір, не здумай каятися. Батько потім тиждень у себе не прийде.
  У дверях з'являється Престон Екслі з пляшкою та келихами. Де Спейн схоплюється.
  - З Різдвом, батьку, - каже Ед. - І мої вітання.
  Престон розливає віскі по келихах.
  - Дякую. Так, замовлення на королівство мультяшних гризунів дісталося "Екслі Констракшн". А до сиру я в житті більше не доторкнуся. Тост, джентльмени. За упокій душі мого сина Томаса та моєї дружини Маргарет - і за нас трьох.
  Усі троє п'ють, і Де Спейн знову наповнює келихи. Потім Ед вимовляє улюблений тост батька:
  - Нехай злочини, які волають до правосуддя, ніколи не залишаються нерозкритими!
  За третьою порцією він каже:
  - Батьку, я й не знав, що ти знайомий з Реймондом Дітерлінгом.
  Престон посміхається.
  - Ми вже багато років знаємо один одного щодо бізнесу. Цей контракт ми з Артом тримали в секреті на прохання Реймонда - він хотів сам про нього оголосити у цій своїй дитячій телепередачі.
  - Ти познайомився з ним, коли розслідував справу Атертона?
  - Ні. Та я тоді й не займався будівництвом. Артуре, у тебе є тост?
  Де Спейн розливає по келихах залишок віскі.
  - За блискучу кар'єру нашого майбутнього лейтенанта у Бюро розслідувань!
  Обидва сміються. Престон каже:
  - До речі, Едмунде, тут Джоан Морроу цікавилася, чи маєш наречену. Здається, вона до тебе небайдужа.
  - Думаєш, зі світської левиці вийде гарна дружина для копа?
  - Для простого копа - навряд, для копа в чинах - Дуже можливо.
  - Наприклад, для шефа Бюро розслідувань?
  - Скоріше, для командира патрульної служби, - підтискає губи, Престон.
  - Батьку, ти мріяв, що патрульну службу очолю я, а Бюро розслідувань - Томас. Але Томас мертвий. Не позбавляй мене цієї можливості! Не змушуй кроїти життя за твоєю міркою!
  Престон міряє сина довгим поглядом.
  - Ясно. Добре, що ти заговорив зі мною відкрито, синку. Ти маєш рацію: колись я справді про це мріяв. Але не в цьому річ. З тебе не вийде добрий детектив. Ти не відчуваєш людей, їхніх слабкостей.
  Еду згадується Томас: математичний склад розуму та пристрасть до гарненьких дівчат.
  - А Томас відчував?
  - Так.
  - Тату, я пристрелив би цього щипаля, щойно він у кишеню поліз!
  - Дідька лисого! - бурмотить Де Спейн, але Престон жестом змушує його замовкнути.
  - Не треба. Все нормально. Едмунде, кілька питань, перш ніж я повернуся до гостей. Питання перше: чи зможеш ти сфабрикувати доказ, щоб відправити винного за ґрати?
  - Якщо знадобиться...
  - Відповідай, так чи ні.
  - Я... ні.
  - Чи зможеш вистрілити бандиту в спину, якщо розумієш, що на суді спритний адвокат його відмаже?
  - Я...
  - Так чи ні, Едмунде.
  - Ні.
  - Чи зможеш вибити зі звинуваченого зізнання, якщо знаєш, що він винен?
  - Ні.
  - Чи зможеш підтасувати докази на місці злочину так, щоб підтримати версію обвинувача?
  - Ні.
  Престон зітхає.
  - Так не рвись на посаду, де тобі доведеться робити такий вибір. Бог дав тобі добрі мізки: користуйся ними.
  Ед кидає погляд на форму.
  - Я й хочу ними користуватись: розслідувати злочини.
  - Одне тобі можу сказати, - посміхається Престон, - у тебе є завзятість, якої Томасу бракувало. У Бюро у патрулі - ти ніде не пропадеш. Не дарма тобі дали Хрест.
  Телефонує телефон, і Де Спейн знімає слухавку. Еду згадуються японські траншеї, і він не зводить очей.
  - Лейтенант Фрілінг з дільниці, - каже Де Спейн. - Каже, в'язниця вже набита. І ще, що годину тому підстрелили двох патрульних. Двоє підозрюваних заарештовано, четверо ще на волі. Просить, щоб ти квапився.
  Ед повертається до батька - але Престон вже в холі, обіймається жартами з мером Бауроном у різдвяному капелюсі з вухами, як у Мучі-Мауса.
  
  
  Розділ третій
  
  
  До дошки на стіні прикріплено журнальні вирізки: "Борець з наркотиками поранений у перестрілці", "Актора Мітчума [13] застукали з марихуаною". На столі, у рамочках - статті зі "Строго секретно": "Наркодилери тремтять, коли Відділ боротьби з наркотиками виходить на стежку війни"; "Актори стверджують: своєю достовірністю серіал "Жетон Честі" завдячує консультанту". До статті про "Жетон Честі" додається фото - сержант Джек Вінсеннс із головним героєм, Бреттом Чейзом. Бретт Чейз - педофіл, тричі залучався за приставання до хлопчиків, щоразу справу заминали. У досьє, що зберігається у редактора, про це детально розказано. У журналі ви цього знайдете.
  Джек Вінсеннс озирнувся. Відділ боротьби з наркотиками спорожнів, затих - тільки в його кімнатці горить світло. Без десяти хвилин опівночі. Він обіцяв Дадлі Сміту надрукувати за нього звіт про організовану злочинність для Аналітичного відділу. А Фрілінгу обіцяв випивку для вечірки в дільниці - Сід Хадженс із "Строго секретно" має привезти ром, та ось щось не дзвонить. З Дадлі Джек домовився по-свійськи: надрукувати рапорт нескладно - друкує він сотню знаків за хвилину, - а за це Дадлі завтра влаштує йому обід у "Тихому океані" з Еллісом Лоу. Зайвий доробок Джеку зараз не завадить, як і зв'язки в офісі окружного прокурора. Він запалив і почав читати.
  Нічого собі рапорт - на одинадцяти сторінках! Довго, нудно, офіційно, з будь-якими словесними завитками, на які Дадлі художник. Головна тема: розгубленість у бандитських лавах після того, як загримів у в'язницю Міккі Коен. Джек дочитав до кінця, виправив пару описок і почав друкувати.
  Коен у федеральній в'язниці на острові Мак-Ніл. Ухиляння від сплати прибуткового податку - від трьох до семи років. Деві Голдман, його скарбник, - там же, теж від трьох до семи, звинувачення за шістьма пунктами: податкове шахрайство - несплата до федерального бюджету. Сміт передбачав можливі розбирання між фаворитами Коена - Моррісом Ягелкою та "Крутим" Джеком Вейленом: ватажка мафії Джека Драгна депортовано, і тепер, судячи з усього, саме комусь із цих двох належить взяти під контроль кримінальне лихварство, проституцію, букмекер. Сміт стверджував, що за Ягелкою нагляд не потрібен - організатор із нього нікудишній, і що Джон Стомпанато та Ейб Тайтелбаум, довірені "бики" Коена, стали на чесний шлях. А Лі Вакс, кілер Коена, зайнявся релігійним шахрайством - торгує якимись патентованими пігулками, які нібито дають злиття з Космосом.
  Джек друкував далі. Щодо Джонні Стомпа та Паркера Тайтелбаума. Дадлі маху дав: на чесному шляху їм нема чого робити. Ці хлопці - бандити від народження.
  Він заправив свіжий лист. Наступна тема: минулорічна лютнева справа. Зірвано угоду Коена і Драгни - двадцять п'ять фунтів героїну і приблизно сто п'ятдесят штук доларів вкрадені. Джек цю історію чув: колишній коп на ім'я Базз Мікс повів у Коена мішок порошку і купу грошей, відібрав його бабу і змився. Пристрелили його десь біля Сан-Бернардіно - і, кажуть, зробили це за завданням Міккі лос-анджелеські копи разом із громилами Коена. А крадене так і не знайшли. Версія Дадлі: товар і гроші Базз десь закопав, а сам загинув від руки "невідомої особи чи осіб". Джек усміхнувся: якщо ці "обличчя" і носять жетони, не така людина Дадлі, щоб сміття з хати виносити - хай навіть у внутрішньому рапорті.
  Ось нарешті і висновок: відколи Міккі за ґратами, організована злочинність перебуває у роздраті та збентеженні. Однак варто тримати вухо гостро: не сьогодні-завтра у Коена з'являться спадкоємці і розпочнеться переділ влади. Проституція - особливо ласий шматок. І Джек підписав останню сторінку: "З повагою, лейтенант Д. Л. Сміт".
  Задзвонив телефон.
  - Відділ наркотиків, Вінсеннс.
  - Це я. Їсти хочеш?
  Хадженс. Розлютити мене хоче, подумав Джек. Хрін йому.
  - Щось ти спізнився, Сід. П'янка вже у розпалі.
  - У мене для тебе дещо краще, ніж випивка. Готівка!
  - Говори.
  - Та й говорити особливо нема про що. Таммі Рейнолдс - та, що знімалася у "Урожаї надії". Завтра фільм починає йти у всіх кінотеатрах міста. Один хлопчина, якого я знаю, щойно загнав їй порцію трави - таку, що на кримінальну справу вистачить і ще залишиться. Глюки наша крихта ловить на адресу Голлівуд-Хіллс, Маравілья, 2245. Ти її пов'яжеш, а я про це напишу. А з нагоди Різдва поділюся інформацією з Морті Бендішем із "Мірор", тож твоє ім'я потрапить і до щоденних газет. Плюс п'ятдесят готівкою та твій ром. Ну що, схожий на Санта-Клауса?
  - Фотки будуть?
  - На всю смугу! Одягни синій піджак, він іде до твоїх очей.
  - Сотня, Сід. А ще - двоє патрульних, по двадцятці кожному, та десятку командиру бригади з Голлівудської дільниці. І організуєш усі ти.
  - Джеку! У нас же Різдво!
  - У когось Різдво, а у когось затримання за фактом незаконного володіння наркотиками.
  - Чорт! Дай мені півгодини, лади?
  - Двадцять п'ять хвилин.
  - Садист ти, Джеку!
  Джек повісив люльку, перекреслив у календарі ще один день. Черговий день без випивки та без дурниці. Чотири роки та два місяці.
  
  
  
  * * *
  
  
  Джек почувається як актор перед тим, як має піднятися завіса: Маравілья перегороджена, біля "паккарда" Сіда Хадженса тусуються двоє патрульних, їхній чорно-білий автомобіль припаркований посеред тротуару. Тихо, темно: Сід уже встановив прожектор. Звідси відкривається вид на Бульвар - прямо на китайський театр Граумана [14] . Кращого загального плану для зйомки не вигадаєш. Джек зупинив машину, вийшов.
  Сід засунув йому в долоню гроші.
  - Сидить у темряві - видно, кайфує під ялинкою. Двері на вигляд хисткі.
  Джек витяг револьвер.
  - Скажи своїм хлопцям, нехай вантажать випивку до мене в машину. Бажаєш зняти на тлі "Граумана"?
  - На тлі "Граумана"? Джекі, ти геній!
  Джек мовчки його роздивлявся. Худий, як городнє лякало, невизначеного віку - від тридцяти п'яти до п'ятдесяти. У багнюці копається і багнюкою живе. Чи знає про те, що сталося у жовтні сорок сьомого, двадцять четвертого числа? Якщо знає, їх із Джеком умовляння - на все життя.
  - Сід, скажи своєму фотографу: коли я витягну її на ганок, не хочу, щоб цей чортів прожектор бив мені в очі.
  - Вважай, я йому вже сказав.
  - Гаразд, а тепер рахуй до двадцяти.
  Хадженс почав відраховувати. Джек ступив на ґанок, вибив двері плечима. Спалахнув прожектор, яскраво висвітливши кімнату: ялинка, а під нею, на килимі притулилася одна до одної парочка в спідній білизні.
  - Поліція! - гаркнув Джек, і голубки застигли. Промінь світла вихопив на дивані пухку сумку, повну трави.
  Дівчина заверещала, хлопець потягнувся за штанами. Джек настав йому на груди.
  - Руки! Повільно.
  Хлопець звів зап'ястя, і Джек однією рукою заклацнув на ньому кайданки. Увірвалися патрульні та кинулися до доказу. Придивившись у хлопця, Джек його впізнав - Рок Рокуелл, що подає надії кінозірочка з компанії РКО. Дівча здуру кинулося тікати, Джек схопив її. І обох - на ганок, у світ прожектора.
  - Повернися, Джеку! - заволав Хадженс. - Спиною до "Граумана" повернися!
  Джек повернувся і притиснув до себе обох підозрюваних - гарненькі перелякані мордочки, напівголі тіла. Мигнули спалахи.
  - Знято! - крикнув Хадженс. - Забирайте!
  Кричучих закоханих потягли до себе в машину патрульні. У сусідніх будинках засвітилися вікна, зачинили двері. Джек повернувся і знову увійшов до хати.
  Запашок марихуани - чотири роки минуло, а йому все не забути, як солодко пахне ця погань. Хадженс уже тут: копається в ящиках, витягує на світ божий штучні члени, собачі нашийники з шипами. Джек знайшов телефон, перегорнув записник - раптом знайдеться телефон наркодилера? З книги випала на підлогу візитна картка: "Флер-де-Ліс" [15] . Двадцять чотири години на добу - все, що побажаєте ".
  Сід щось нерозбірливо забурмотів. Джек засунув картку назад.
  - Вголос давай.
  Хадженс, відкашлявшись:
  - Тихий різдвяний ранок у Місті Ангелів. Добропорядні громадяни сплять сном праведників - а наркомани нишпорять містом у пошуках марихуани, зловісної трави, коріння якої тягнеться прямо з Ада. Таммі Рейнолдс і Рок Рокуелл, що занурилися в вазі кінозірки, придбали порцію наркотику і тепер вдаються до розпусти в розкішному особняку Таммі на Голлівудських пагорбах. Вони не знають, що грають із вогнем без азбестових рукавичок! Не знають, що їхнім слідом уже йде людина, здатна роздмухати цей вогонь! Не знають, що до них поспішає гроза наркодилерів та беззмінний зберігач спокою чесних громадян - знаменитий детектив Джек Вінсеннс! А "Вінсеннс" означає "Вікторія" - Перемога з великої літери! Отримавши відомості з анонімного джерела, сержант Вінсеннс... та й таке інше. Як тобі, Джекі?
  - Гарно.
  - Точно! Такі ось краси і забезпечують мені тираж у дев'ятсот тисяч. І між іншим, продажі все зростають! Знаєш що? Додам я, мабуть, що ти двічі розлучався, бо на перше місце ставиш боротьбу з наркотиками, а жінки твої не могли цього пережити. І ще: що ти виріс у притулку міста Вінсеннс, штат Індіана, і прізвище отримав на честь цього містечка. Джек - Переможець із ба-а-альшої літери!
  А у відділі його звуть "Сміттярщик Джек" - з того часу, як, спіймавши Чарлі Паркера на прізвисько Баклан, сунув його головою в сміттєвий бак у клубу "Замбоанга".
  - Краще про "Жетон Честі" напиши. Як я з Міллером Стентоном пиво п'ю, як Бретта Чейза вчив грати копа. Що без консультанта та серіалу ніякого не було б. Щось таке.
  Хадженс пирхнув.
  - Бретт мабуть все малолітками бігає?
  - А негри все ще вміють танцювати?
  - Тільки на південь від бульвару Джефферсона. Дякую за статтю, Джеку.
  - Немає за що.
  - Я серйозно. Завжди радий тебе побачити.
  Ах ти тарган паршивий! Ось зараз підморгнеш - бо знаєш чудово: варто тобі слівце шепнути Вільяму X. Паркеру, моралісту недоробленому, і мені кранти. Знаєш ти, чудово знаєш, що трапилося в сорок сьомому році, мабуть і документи все при тобі, і нічого не варто підсунути їх комусь слід, так, щоб мене підставити, а самому залишитися чистеньким ...
  Хадженс підморгнув.
  Ні, подумав Джек. Може, й багато є у досьє у редактора "Строго секретно". Але не все.
  
  
  РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
  
  
  Вечірка в самому розпалі: ділянка набита битком.
  Безкоштовний бар: скотч, бурбон, ром, принесений Джеком Вінсеннсом Сміттярем. Дік Стенсленд написав яєчний коктейль під назвою "Стара ворона". Хтось поставив на патефон непристойні різдвяні пісеньки: Санта зі своїм оленем там витворяють - не перекажеш. У чергуванні яблуку нема куди впасти, і всі йдуть і йдуть патрульні з нічної зміни, стомлені виловом бродяг і спраглих випивок.
  Бад оглянув натовп. Фред Турентайн кидає стрілки у портрети розшукуваних, Майк Крагман та Уолт Дьюкширер грають у "назви негра" - на парі в четвірок вгадують імена кольорових в'язнів на знімках із поліцейської картотеки. Джек Вінсеннс потягує содову, лейтенант Фрілінг вирубався, впустивши голову на стіл. Ед Екслі намагався втихомирити товаришів по службі, а коли нічого не вийшло, втік у себе в кабінеті - реєструє там заарештованих, розкладає по папках рапорти про затримання.
  П'яні майже всі, а хто не п'яний, той посилено над цим працює.
  І майже всі говорять про Браунеллу і Хеленовськи - двох патрульних, що сьогодні потрапили в невідкладну допомогу, про затриманих нападників і про тих двох, які, як і раніше, бігли.
  Бад стояв біля вікна. Уривки чуток бігали по кімнаті, обростаючи мальовничими подробицями: Браунеллу розірвали губу до носа, Хеленовський один із нападників відкусив вухо. А Дік Стенсленд узяв стовбур і подався на вулицю мексикашок відстрілювати. Цьому Бад ладен був повірити: сам бачив, як Стенс преться до автостоянки з помповим напереваги.
  Голоси ставали голоснішими. Бад вийшов на стоянку, притулився до патрульної машини.
  За вікном мрячило. Біля дверей тюремного відсіку бійка - Дік Стенсленд впихає всередину двох. Чути крики. У Стенсленда скоро двадцять років вислуги, думає Бад. Ех, напарник ... З чергування Френк Доуерті сльозливим тенорком затягує "Срібні дзвіночки".
  Бад відійшов подалі: музика нагадала про матір. Закурив - не допомогло.
  Він не зміг її захистити. Адже йому було вже шістнадцять. Старий прийшов додому. Тільки торкни її ще раз, сказав Бад, - уб'ю. А потім ліг спати - і отямився скований по руках і ногах, притягнутий кайданками до ліжка. У нього на очах старий забив матір до смерті монтуванням. І пішов. А Бад залишився в порожній кімнаті поряд із трупом. Він кричав, доки не зірвав голос. Тиждень він провів там - без води, у маренні, дивлячись, як розкладається його мертва мати. Його знайшов шкільний інспектор, який відловлював прогульників, а старого люди з відомства шерифа Лос-Анджелеса. Потім суд, адвокат, прохання про зміну кваліфікації - з убивства першого ступеня на другий. Довічне. За дванадцять років старий вийшов на поруки. Тоді син - Венделл Уайт із поліцейського управління Лос-Анджелеса - вирішив його вбити.
  Але старий зник.
  Втік з-під нагляду і жодного разу не з'явився в жодному зі звичних місць. Бад не залишав пошуки. Ішов на жіночий крик. Найменший шум - і він був тут. Якось увірвався в будинок, де господиня обпекла руку біля плити. Інший раз злякав сімейну парочку, котра займалася любов'ю.
  Старий, як крізь землю, провалився.
  Бад вступив до Бюро розслідувань, став напарником Діка Стенса. Дік і навчив його всім ходам-виходам. А вислухавши його історію, сказав: знайти його ти не можеш, проте можеш зрівняти рахунок. Притисни до нігтя пару-трійку виродків, які б'ють дружин, - дивишся, і кошмарам твоїм кінець настане. Незабаром і випадок представився: в руки Баду потрапив бешкетник, любитель сімейно-побутового рукоприкладства, який уже три рази відсидів за карами. Дорогою в ділянку Бад зупинив машину і запропонував забіяку для різноманітності помахатися з чоловіком. Без наручників, голими руками, віч-на-віч. Переможе - вільний. Дебошир погодився. Бад зламав йому ніс, щелепу, ударом ноги розірвав селезінку. Дік мав рацію: кошмари припинилися.
  У поліції Бада почали поважати - і побоюватись.
  Він підтримував свою репутацію. Не забував про старих клієнтів: якщо адвокат допомагав їм виплутатися - дзвонив додому, якщо їх випускали на поруки - відвідував: Ласкаво просимо додому, хлопці, ще раз спробуєте розпустити руки - я з вами інакше поговорю. Деколи врятовані жертви намагалися йому віддячити. Бад не піддавався і знаходив собі жінок інших місцях. Він вів список процесів і відпусток на поруки, посилав своїм "підопічнім" листівки до в'язниці та стійко виносив дисциплінарні стягнення через скарги на надмірне насильство під час виконання законної процедури. Дік Стенс зробив з Бада гарного детектива. Скоро їхні ролі змінилися: тепер уже Бад, як нянька, доглядав свого вчителя, стежив, щоб той не напивався на чергуванні, дотримувався, коли Стенсу приходило полювання відкрити пальбу без серйозних підстав. Бад був постійно напоготові: Стенс з'їжджав з котушок - розкручував власників барів на безкоштовну випивку, за хабарі відпускав грабіжників.
  Баду здалося, що патефонний співак у чергуванні дивно зафальшивив, але одразу зрозумів, що музика тут ні до чого. З в'язниці почулися голосні голоси. Ні, не голоси - хриплі крики.
  Вони все посилювалися. Безладна говірка в коридорі, квапливий тупіт ніг - схоже, вечірка переміщається з чергування до мавпника. Здогад: п'яний Стенс зірвався з ланцюга. І інші, підігріті спиртним та злістю за товаришів, зараз до нього приєднаються. Бад рвонувся зі свого укриття, відчинив двері.
  Прохід між камерами битком набитий. Декілька гратчастих дверей відчинено. Заарештовані тиснуться до стін. Стиснутий у натовпі, надривається Ед Екслі, намагається навести лад - ніхто його не слухає. На підлозі Бад помітив зіпсований список затриманих. Шестеро відзначені галочками: Санчес, Дінардо; Карбігаль, Хуан; Гарсія, Езекіель; Часко, Рейєс; Райє, Денніс; Валупек, Клінтон. Ті, що напали на патрульних.
  Алкаші в "акваріумі" криками підливають олії у вогонь.
  Стенс вламується в камеру номер чотири. На руці в нього кастет.
  Віллі Тристано притис Екслі до стіни, Крам Крамлі зірвав у нього з пояса ключі.
  Копи переходять із камери в камеру. Елмер Ленц широко посміхається - одяг у крові. Джек Вінсеннс чергує біля кабінету командира бригади - лейтенант Фрілінг хропе, розкинувшись на столі.
  Бад кинувся вперед.
  Працювати ліктями не доводилося: хлопці бачили, хто йде, та поступалися дорогою. Стенс вже у третій камері - Бад за ним. Дік обробляє якогось худого хлопця: б'є по голові; мексиканець упав навколішки, тримається за щелепу. Бад схопив Діка за комір, відтяг. Латиніс сплюнув кров'ю.
  - О-о, містере Уайт! Я тебе знаю, puto [16] ! Ти мало не вбив Кальдо, кореша мого, за те, що той вирішив повчити свою повію-дружину! Ця тварюка від нього гуляла, а ти чого поліз? Теж захисник знайшовся, матір твою!
  Бад відпустив Стенса. Мексикашка показав йому палець: Бад ударив його ногою, через що той розтягнувся на підлозі, потім схопив за шию. Пригод шукаєш, мудило? Буде тобі зараз пригода! Підняв чорномазого в повітря і головою в стелю. Над натовпом - голос пай-хлопчика Еда Екслі:
  - Офіцере Уайт, припиніть! Це наказ!
  Мексикашка вимудрився і врізав йому по яйцях. Бад випустив його, відсахнувся до ґрат - чорномазий кинувся тікати, але натрапив на Вінсеннса. У Сміттяра очі на лоба полізли: дорогий кашеміровий піджак був вимазаний кров'ю мексиканця. Вінсеннс врізав йому раз, другий - уклав. Екслі рвонувся геть із мавпника.
  Крики, крики, рев - голосніше тисячі тривожних сирен.
  Стенс висмикнув із кишені фляжку джина. Усі п'яні в устілку. Один Ед Екслі тверезий як скельце - он він, завантажує в комору залишки спиртного.
  Голоси:
  - Молодчина, Великий Бад!
  До голосів - обличчя: перекошені, страшні. Екслі все порається в коморі, непитущий чортів, буде розгляд - головним свідком стане! Недовго думаючи, Бад кинувся коридором до комори, зачинив двері і замкнув на засув.
  
  
  РОЗДІЛ П'ЯТИЙ
  
  
  Зачинено в кімнатці два з половиною на два з половиною метри. Ні вікон, ні телефону, ні селекторного зв'язку. На полицях - щітки, ганчірки, цебра. Спиртне Ед виплеснув у раковину: але раковина засмічена, і тепер у ній стоїть каламутне пахуче озеро. Двері сталеві - не виб'єш. Від спиртового вони блювати тягне. Через вентиляційний отвір долинають крики та глухі удари.
  Ед б'є у двері - немає відповіді. Кричить у вентилятор, і гаряче повітря обпалює йому обличчя. Він у пастці! Замкнений, пов'язаний по руках та ногах. Хлопці з Бюро вважали, що він все одно не стукатиме. Що батько зробив би на його місці?
  Болісно тягнеться час. Крики то затихають, то здіймаються хвилею, знову затихають - і знову... Ед молотить кулаками у двері - безглуздо. У коморі все спекотніше. Від спиртного в повітрі мерзенний сморід: як на Гвадалканалі, коли він ховався від японців під трупами. Форма наскрізь мокра. Збити засув пострілом? Куля може зрикошетити від металу та вбити його.
  Навряд чи вдасться зам'яти справу: внутрішнє розслідування, цивільні позови, велике журі [17] . Поліцейські-садисти б'ють підозрюваних - у скільки кар'єра піде коту під хвіст! А у відповіді за все - сержант Едмунд Дж. Екслі, який не зумів забезпечити порядок у відділенні. І Ед приймає рішення: бог дав йому добрі мізки, і зараз саме час ними скористатися.
  Ед сідає навпочіпки і починає писати на звороті бланка. Версія перша: щоправда.
  Пролунала чутка, що Джон Хеленовскі втратив очі. Слух розпустив сержант Річард Стенсленд, який заарештував Раїса, Денніса та Валупека, Клінтона. З тим самим успіхом можна було кинути сірник у каністру з бензином. Лейтенант Фрілінг, командир бригади, міцно спав, оскільки з порушенням внутрішнього розпорядження за номером 4319 набився на робочому місці. Сержант Е. Дж. Екслі, що раптово опинився за старшого, виявив зникнення ключів від камер. Натовп поліцейських, які відзначали у чергуванні Різдво, рвонувся у мавпник. Камери, де утримувалися шестеро підозрюваних у нападі, були відкриті ключами - тими самими, яких не дорахував сержант Екслі. Сержант намагався знову замкнути камери, але побиття вже почалося. Сержант Вілліс Трістано схопив сержанта Екслі за руки, а сержант Уолтер Крамлі зняв у нього з пояса запасні ключі.
  Ні за допомогою умовлянь, ні за допомогою сили сержант Екслі повернути ключі не зміг.
  Додамо деталей.
  Поліцейські били беззахисних затриманих. Особливо звірював Стенсленд. Бад Уайт схопив одного із заарештованих за шию і підняв, ударивши головою об стелю. Сержант Екслі наказав офіцеру Уайту припинити: офіцер Уайт наказом не підкорився. Сержант Екслі не став повторювати наказ, оскільки заарештований звільнився, і необхідність подальшої конфронтації відпала.
  Ед скривився і продовжував писати. Поставив дату - 25 грудня 1951 року. Заголовок: побиття ув'язнених у в'язниці Центральної ділянки. Велике журі виносить обвинувальний акт, у департаменті починаються розбирання у департаменті, репутація шефа Паркера летить до біса... Ед узяв чистий аркуш. Почнуть опитувати свідків - і тут з'ясується, що всі офіцери в ділянці були, як то кажуть, устілка. П'яний свідок - не свідок. А ось сержант Екслі не пив, до того ж намагався навести лад - свідок з нього ідеальний. Йому треба скласти із себе відповідальність, начальству - зберегти особу. У департаменті будуть вдячні людині, яка допоможе їм вийти сухими з води та відвернутися від газетярів. Але для цього потрібний план. А план треба скласти наперед.
  І Ед розпочав другу версію.
  Спочатку покладемо провину на конкретних людей. Стенсленд, Джонні Браунелл - брат пораненого патрульного, Бад Уайт і ще кілька роботяг, які вже дослужилися або майже дослужилися до пенсії: Крагман, Такер, Хайнеке, Хафф, Дисброу, Доуерті. Якщо прокуратура серйозно зажадає крові - кинути їм людей похилого віку. Чому б не припустити, що підозрювані в нападі намагалися втекти і звільнити решту в'язнів? Алконавти з акваріума підтвердять. Ще кілька поворотів, і справді перетворюється на вправну брехню, яку жоден свідок не зможе спростувати. Ед підписав другу версію і приклав вухо до вентиляційної труби - дізнатися, чи не народилася третя.
  Третя версія народжується у муках. За стіною Стенса закликають прокинутися і подивитись, що він, мати його так, накоїв. Уайт бурмоче щось несхвальне і йде важкими повільними кроками. Крагман і Такер матерять мексиканців. У відповідь - стогін і схлип. Уайта та Джонні Браунелла більше не чути. Ленц, Хафф, Доуерті, зважаючи на все, теж змилися без шуму. Надривний плач, що знову і знову повторюється madre mia.
  6:14 ранку.
  Ед розпочав третю версію. Ні стогонів, ні madre mia. Заарештовані за напад буяли та підбурювали інших ув'язнених до бунту. Отримали за заслуги. Що сказав батько? Вічно стверджує про правосуддя. А цих шістьох побили за те, що вони скалічили двох поліцейських - що це, якщо не правосуддя?
  Шум затих - вже остаточно. Ед спробував заснути, але так і не зміг.
  У замку повернувся ключ. На порозі лейтенант Фрілінг - блідий, тремтить. Ед відсторонив його, рушив коридором.
  Двері шести камер відчинені навстіж. Підлога слизька від крові. Хуан Карбігаль лежить на ліжку, під голову підсунута складена сорочка - кілька годин тому біла, тепер червоно-бура. Клінтон Валупек змиває кров із обличчя. Рейес Часко - один величезний синець; Денніс Райс розправляє зламані пальці, що розпухли. Санчес Дінардо та Езекіель Гарсіа притулилися один до одного на брудній підлозі.
  Ед набрав номер швидкої допомоги. На словах "Центральна поліцейська ділянка" її ледь не вирвало.
  
  
  РОЗДІЛ ШОСТИЙ
  
  
  - Ти чому не їси, синку? - спитав Дадлі Сміт. - Апетиту немає після вчорашньої вечірки?
  Джек глянув на тарілку. М'ясо на кісточці, спаржа, варена картопля.
  - Коли за їжу платить офіс окружного, я завжди замовляю більше, ніж можу з'їсти. То де Лоу? Чи не хоче поглянути на свою покупку?
  Сміт соковитий, басовито засміявся. Такий собі комічний ірландець з мюзиклу: мішкуватий піджак надійно приховує і револьвер 45-го калібру, і справжню натуру.
  - А що в цього Лоу на думці?
  Дадлі глянув на годинник.
  - Що ж, вважатимемо, що Різдво Спасителя нашого ми відсвяткували, і перейдемо до діла. Лоу, синку, хоче стати прокурором нашого славного міста. А згодом і губернатором Каліфорнії. Він уже вісім років заступник окружного прокурора, сорок восьмого балотувався і програв, а на наступних виборах, у березні п'ятдесят третього, сподівається виграти. Так, принаймні Елліс вважає. Він хлопець цінний: із поліцією товаришує, криміналу - смертельний ворог. І мені подобається, хоч і син Сіону. На мою думку, хороший прокурор з нього вийде.
  А ти, синку, можеш йому стати в нагоді у передвиборчій кампанії. І стати його другом. Дуже цінним другом.
  Одного мексиканця Джек учора вирубав. Якщо справа вийде на світ... недобре вийде. Дуже погано.
  - Що ж, може статися, що скоро мені знадобиться його дружба.
  - Впливові друзі, синку, нікому ще не заважали.
  - Що йому треба? Гроші?
  - Навіщо ж така груба прямота, синку? Скажімо так: йому потрібні твої послуги. Послуги, які він, зрозуміло, готовий відплатити взаємністю. Особливо цікавлять його твої зв'язки в артистичному світі. Проте в основі прагнень містера Лоу дійсно лежать гроші, і я погрішу проти істини, якщо стверджуватиму протилежне.
  Джек відсунув тарілку.
  - Хоче, щоб я потряс хлопців із "Жетона Честі". Розкрутив їх на пожертвування до фонду кампанії.
  - Абсолютно вірно. І тримав від нього подалі шукача з цього чортового журналу "Строго секретно". А оскільки наш пароль - "взаємність", не сумнівайся, у відповідь він готовий багато на що.
  - Наприклад?
  Сміт клацнув запальничкою.
  - У Макса Пелтца, продюсера серіалу вже багато років проблеми з податками. Лоу простежить, щоб аудитори до нього не були. Бретт Чейз, який завдяки твоїм порадам так натурально грає поліцейського - збоченець, любитель хлопчиків. Лоу не залучатиме його до суду. А сценарист серіалу отримає у розпорядження реальні документи з прокурорського архіву. І сам ти, синку, без нагороди не залишишся. Лейтенант Боб Галлодет із слідчого відділу прокуратури вступає зараз до юридичної академії. Якщо добре її закінчить, стане прокурором, а ти отримаєш лейтенантське звання та займеш його місце. Ну як, вражає тебе така пропозиція?
  Джек узяв у нього з пачки цигарку.
  - Ти чудово знаєш, бос: з Відділу наркотиків я не піду. І ще чудово знаєш, що я відповім так. А тільки-но я скажу "так", як з'явиться Елліс Лоу, потисне мені руку, гаряче подякує і знову змиється. Так що я говорю: так.
  Тієї ж миті в кабінет прослизає Елліс Лоу.
  - Джентльмени, перепрошую за запізнення!
  - Я згоден, - каже Джек.
  - Ось як? Лейтенант Сміт вже виклав вам справи?
  - Деяким довгі пояснення не потрібні - всі на льоту схоплюють, - зауважує Дадлі.
  - Дякую вам, сержант, - каже Лоу, погладжуючи ланцюжок, що видає в ньому "фібетника" [18] . - Якщо зможу бути чимось вам корисним... ну, ви розумієте... не соромтеся, дзвоніть у будь-який час.
  - Соромитись не буду. Чи залишитеся на десерт?
  - Ох, і радий би, але стільки справ, стільки справ... Але ми з вами обов'язково маємо якось разом повечеряти!
  - Завжди до ваших послуг, містере Лоу.
  Лоу кидає на стіл двадцятидоларовий папірець.
  - Ще раз дякую вам, лейтенанте, сподіваюся скоро знову з вами побачитися. З Різдвом вас, джентльмени!
  Джек киває. Коли Лоу ховається, Дадлі каже:
  - Є ще щось, синку.
  - Ще робота?
  - На кшталт того. Якщо не помиляюся, сьогодні ввечері ти забезпечуєш охорону на різдвяній вечірці у Велтона Морроу?
  Щорічний обов'язок Джека, дуже щедро винагороджуваний. Сто доларів за нагляд за світською тусовкою.
  - Так. А що? Лоу мріє потрапити до числа запрошених?
  - Ні, не зовсім... Ти ж, здається, одного разу надав містеру Морроу велику послугу?
  Жовтень сорок сьомого. Велику послугу це точно.
  - Правильно.
  - І як і раніше з його родиною на дружній нозі?
  - Начебто - наскільки можуть багатії дружити з найманим охоронцем. А що?
  Дадлі розпливається в посмішці.
  - Бачиш, синку, Еллісу Лоу потрібна дружина. Переважно - не єврейка, світська леді із доброї родини. Він кілька разів зустрічав у товаристві Джоан Морроу, і вона, як то кажуть, запала йому в душу. Чи не хочеш зіграти Купідона і поцікавитися у прекрасної Джоан, як вона дивиться на це?
  - Господи, Дад! Хочеш, щоб я попрацював для майбутнього окружного прокурора свахою?
  - Саме. Як тобі здається, міс Морроу цю пропозицію зацікавить?
  - Спробувати варто. Вона цінує становище у суспільстві і завжди прагнула вдало вийти заміж. Тільки його національність... Це може перешкодити.
  - Так звичайно. Але ти з нею поговориш, синку?
  - Обіцяю.
  - Значить домовились. Так, до речі, вчорашня заваруха на ділянці - наскільки це серйозно?
  От і дійшли до суті.
  - Серйозніше нікуди.
  - Думаєш, справа вийде назовні?
  - Не знаю. А що там із Браунеллом та Хеленовськи? Як вони?
  - Легкі поранення, синку. Я б сказав, що покарання виявилося невідповідним до злочину. Ти брав у цьому участь?
  - Мене вдарили, я вдарив у відповідь і змився. Лоу боїться розслідувати справу?
  - Боїться посваритися із друзями.
  - Сьогодні в нього побільшало. Передай йому, тепер він може бути спокійним.
  
  
  
  * * *
  
  
  Доїхавши додому, Джек плюхнувся на кушетку і проспав до полудня. Прокинувся від шереху на сходах - на ганку лежала "Мірор". На четвертій сторінці: "Різдвяний сюрприз для зірок Урожаю надії".
  Фоток немає, але натяк щодо "В-Вікторії" Морті Бендіш уловив. "Отримавши відомості від одного зі своїх численних інформаторів..." - звучить так, ніби вулицями Лос-Анджелеса нишпорить ціла армія шпигунів Вінсеннса - Переможця з Великої Букви! І платить він їм зі своєї кишені. Нехай усі знають, що на боротьбу зі злом Джек Вінсеннс грошей не шкодує! Вирізав статтю, перегорнув решту в пошуках нотаток про Браунеллу та Хеленовськи, про вчорашній погром.
  Нічого.
  Воно й зрозуміло. Двоє поранених поліцейських - не велика сенсація, а зв'язатися з охочим до скандалів адвокатом мексиканська шпана просто не встигла.
  Джек витяг записник.
  Сторінки розділені на три стовпчики: дата, номер чека, сума. Суми - від сотенного папірця до двох тисяч. Усі чеки виписані на ім'я Дональда та Марші Скоггінс, Седар-Рапідс, штат Айова. Внизу третьої колонки підбито підсумок: 32 350 доларів. Джек дістав чекову книжку, швидко підрахував баланс. Мабуть, цього разу зможе надіслати п'ятсот. П'ять сотень - непоганий різдвяний подарунок дітлахам від дядечка Джека. Чи не перший і, звичайно, не останній.
  Це - аж до смерті. І то не розплатишся.
  Кожне Різдво прокидаються спогади, ниють, як хворий зуб. Для сироти паршивіше за Різдво часу не знайти. Кому й знати, як не Джеку: адже він виріс у притулку - а через багато років зробив сиротами двох незнайомих хлопців...
  Останні числа вересня, 1947 рік.
  Дивно згадати, що почалася ця історія з тієї ж родини Морроу. Йому зателефонував Уортон, колишній поліцейський шеф. Сказав, донька Уелтона Морроу Карен потрапила зі шкільною компанією на наркоті. Брали дурницю у саксофоніста на ім'я Ліс Вайскопф. Морроу - адвокат, грошей у нього кури не клюють, і допомогти поліції він ніколи не забуває. Він хоче, щоб Вайскопф отримав своє, але без зайвого шуму.
  Джек Вайскопфа знав: зачіска під лабуха, торгує дилаудидом, любить молоденьких. За роботу Уортон обіцяв Джеку сержантські нашивки.
  Саксофоніста він знайшов у ліжку з п'ятнадцятирічної дівчинкою. Дівча змилося, Вайскопфа Джек тріснув рукояттю револьвера по голові, перетрусив його сумку, знайшов там повний гаманець коліс і косяків. Дур приховав, вирішивши штовхнути Міккі Коену. Уелтон Морроу запропонував йому постійну роботу охоронця - Джек погодився. Карен Морроу запроторили до заокеанського інтернату, від гріха подалі. Підвищення Джек отримав, як і було обіцяно. Міккі К. дурню не зацікавився - виявилося, він нічого, крім героїну, не визнає. І Джек залишив добро невдалого джазмена у себе. Деколи ковтав таблетку-другу, щоб не померти з нудьги на нічному чергуванні. А потім Лінда, дружина номер два, втекла з одним з його стукотів - тромбоністом, який приторговував травою. І тоді Джек підсів серйозно - курив, жер бензедрін, заважав дурницю з віскі. Безстрашний борець із наркотиками, ворог богеми Љ1. І настало двадцять четверте жовтня.
  Тієї ночі він, скорчившись за кермом, стежив за торговцями героїном на стоянці у "Малібу Рандеву". Двоє "клієнтів" сиділи у "паккарді". Час наближався до півночі: Джек уже добре приклався до пляшки, викурив по дорозі косячок, проковтнув пару коліс бензедрину. Чверть першого - і нарешті до "паккарду" підвалює довгий кістлявий негритос.
  Угода не відбулася. Щойно пакунок перейшов із рук у руки, Джек відчинив дверцята своєї машини, почав вилазити, але спіткнувся. Негритос кинувся тікати, пушери вискочили з "паккарду" зі стовбурами напереваги. Джек витяг гармату. Нігер обернувся і вистрілив. Поруч замаячили дві темні постаті: дружки його, подумав Джек і натиснув на спуск, розстрілявши всю обойму. Дві тіні впали на землю, пушери відкрили пальбу по ньому та негритосу, і той упав у "студебеккера" випуску 1946-го.
  Джек гриз цемент, згадував бога та чорта. Одна куля вдарила йому в плече, інша пройшла по ногах. Він заповз під машину: якесь, а прикриття. Вереск гальм, чиїсь відчайдушні крики. Нарешті з'явилася швидка допомога та поліція: кобел - помшерифа занурила його на ноші. Сирени, лікарняне ліжко, кобел шепоче Джеку, що при аналізах у нього в крові виявлено наркотичні речовини. Операція, довгий тяжкий сон під наркозом. Коли прийшов до тями - на ковдрі газета: "У перестрілці у "Малібу" загинули троє - герой-поліцейський вижив".
  Пушери змилися, і всі вбивства повісили на них.
  Ніггера-покупця знайшли на стоянці мертвим.
  А ті тіні у темряві виявилися зовсім не його дружками, а містером і місіс Гарольд Дж. Скоггінс, туристами з Седар-Рапідс, штат Айова, щасливими батьками сімнадцятирічного Дональда та шістнадцятирічної Марші.
  Лікарі якось дивно на Джека поглядали. Та баба-кобел зі служби шерифа виявилася Дот Ротштейн, кузиною Пархача Тайтелбаума та сподвижницею легендарного Дадлі Сміта.
  Було розкриття трупів - і розтин з неминучістю показало б, що кулі, що перервали життя містера та місіс Скоггінс, були випущені з револьвера Джека Вінсеннса.
  Врятували його діти.
  Весь тиждень у лікарні він помирав від страху. Його порушували Тад Грін та шеф Уортон, заходили і хлопці з Відділу наркотиків. Дадлі Сміт пропонував свою допомогу: хотілося б Джеку знати, чи багато йому відомо. Сід Хадженс, головний редактор "Строго секретно", став цінною пропозицією: обмін інформацією, присутність журналістів при арештах знаменитостей в обмін на пристойні суми. Джек погодився - і запитав себе, чи багато відомо Хадженс.
  Діти не вимагали розтину. Виявилося, що вони адвентисти сьомого дня, для них розтин - наруга над мертвими. Коронер округу жодних сумнівів не висловив, і містер і місіс Скоггінс вирушили для кремації назад до Айова.
  Ім'я сержанта Джека Вінсеннса схилялося у всіх газетах. Зрозуміло, у самих хвалебних тонах.
  Рани його потихеньку затяглися.
  Він кинув пити. Зав'язав із наркотою. Викинув до біса свою заначку. Перекреслював у календарі дні, прожиті без спиртного та наркотиків. Співпрацював із Сідом Хадженсом, потроху створював собі ім'я. Надавав деякі послуги Дадлі Сміту. А ночами до нього були містер і місіс Гарольд Дж. Скоггінс. Мабуть, випивка та дурниця могли б убити їх ще раз - вже назавжди. Але разом із самим Джеком.
  Сід влаштував його консультантом у "Жетон Честі" - тоді ще радіошоу. Гроші полилися рікою. Джек намагався витрачатися на шмотки та жінок - але бари та "крапки" наркоторговців владно тягли його до себе. Він яро ганяв пушерів: це допомагало, але зовсім трохи. І тоді Джек вирішив виплатити дітям борг.
  До першого чеку - на дві сотні - доклав короткий лист, у якому висловлював співчуття сім'ї загиблих і підписав: "Невідомий друг". Через тиждень зателефонував до банку: гроші за чеком отримані. З того часу Джек робив виплати регулярно - і молився за одне: щоб не пронюхав Сід Хадженс.
  Джек відчинив гардероб, витягнув свою парадну амуніцію. Піджак із "Лондон Шоп" куплений на гонорар від Сіда за арешт Боба Мітчума. Мокасини з пензликами та сірі фланелеві штани - за матеріал про зв'язок джазменів із комуністами. Цю історію Джек витрусив з одного басиста, спійманого зі шприцом, а "Строго секретно" з цього зробила сенсацію на цілий розворот.
  Він одягнувся, сприйняв "Лакі Тайгером" і рушив у Беверлі-Хіллз.
  
  
  
  * * *
  
  
  Гулянка у розпалі. Задній двір площею цілий акр обставлений тентами. Діти з коледжу паркують машини. На величезних тарілках - яловича вирізка, шинка, індичка. Офіціанти обносять гостей закусками, посеред двору височіє величезна ялинка, падає дрібний дощ. Гості їдять із паперових тарілок. Газові ліхтарі висвітлюють галявину. Джек приїхав вчасно і тепер пробирається крізь натовп.
  А ось і перші слухачі: Велтон Морроу підводить його до групи юристів із окружного суду. Джек цькує байки: як Чарлі Паркер намагався купити його мовчання, підклавши під нього повію-мулатку, як він розколов Шапіро - педика з команди Міккі Коена, який штовхав амілнітрит стриптизерам-трансвеститам у барі для блакитних. Але Джек Вінсеннс, Переможець з Великої Букви, з'явився туди і поодинці заарештував цілу компанію гомиків, які з'явилися на конкурс двійників Рити Хейворт [19] .
  Оплески. Джек кланяється. Біля ялинки зауважує Джоан Морроу: вона одна, здається, нудьгує. Підходить до неї.
  - З Різдвом тебе, Джеку.
  Висока, струнка, тридцять один рік, може тридцять два. Ні чоловіка, ні роботи. На гарному обличчі - звична сумна гримаска.
  - Доброго дня, Джоан.
  - Вітання. Знаєш, про тебе сьогодні у газеті писали. Як ти заарештував двох акторів?
  - А, дрібниці.
  - Який скромник! - сміється Джоан. - І що з ними тепер буде? З цим Роком... як його там... і з дівчиною?
  - Дівчинці - дев'яносто днів, а от Рокуеллу може світити до року. Нехай наймуть твого тата, він їх витягне.
  - А тобі їх не шкода?
  - Мені шкода робочого дня, втраченого на свідчення у суді. Отже, сподіваюся, вони визнають свою провину і мені не доведеться туди тягнутися. І ще сподіваюся, цей випадок змусить їх задуматися.
  - Знаєш, а я одного разу курила марихуану. В коледжі. Потім страшенно захотілося їсти, і я злапала цілу коробку печива, а потім мене знудило. Скажи, ти б мене за це не заарештував?
  - Таку красуню? Нізащо!
  - А знаєш, що я тобі скажу? Зараз я готова спробувати ще раз - так усе набридло!
  Настав час закинути пробну кулю.
  - Джоан, як на особистому фронті?
  - Ніяк. До речі, чи знаєш поліцейського на ім'я Едмунд Екслі? Високий, у таких симпатичних окулярах. Син Престона Екслі.
  Як же! Очкарик Едді Екслі, герой із шилом у дупі.
  - Шапково знайомі.
  - Такий милий, правда? Я з ним познайомилася вчора на вечорі його батька.
  - Батькові синки - не моя спеціальність. Зате знаю я одну дуже пристойну людину, яка серйозно тобою цікавиться.
  - Ось як? І хто це?
  - Хтось Елліс Лоу. Заступник окружного прокурора
  Джоан усміхається, потім раптом хмуриться.
  - Я чула, він член Ротарі-клубу [20] . Єврей?
  - Так, але це - з одного боку. А з іншого - він республіканець... і взагалі далеко піде.
  - Отже, ти його рекомендуєш?
  - Запевняю тебе, не пошкодуєш.
  Джоан розсіяно торкається ялинової гілки, і пластівці штучного снігу валяться на землю.
  - Гаразд. Скажи йому, щоб подзвонив мені. Передай, що найближчими днями у мене всі зайняті - а далі побачимо.
  - Дякую, Джоані.
  - Вам дякую, пане Купідон. Ой, здається, тато махає мені рукою. Поки що, Джекі!
  І Джоан пурхнула. Джек дивився їй услід; мужньо-фатальна манера поведінки в стилі Боба Мітчума, ну, можливо, трохи пом'якше - це те, що потрібно. Раптом ззаду почувся м'який голос:
  - Доброго дня, містере Вінсеннс.
  Джек обернувся. Карен Морроу - у зеленій коктейльній сукні, плечі обсипані перлинами дощу. В останню їхню зустріч вона - нескладне, нерозмірно витягнуте дівчисько-підліток - спідлоба пробурчала "дякую" поліцейському, який уберіг її від великої біди. І через чотири роки Карен була високою, навіть, мабуть, занадто високою - але нескладною її вже ніхто б не назвав.
  - Карен! Бог ти мій, я вас і не одразу впізнав!
  Карен посміхається.
  - Сказав би, що ви стали справжньою красунею, - продовжує Джек, - тільки ви це, напевно, вже чули.
  - Від вас - ні.
  - Як вам коледж? - сміючись, питає він.
  - Довго розповідати. Зараз не буду - я зовсім задубіла. Говорила ж татові, щоб улаштував вечірку в хаті! Хоч я провела чотири роки в Англії, а до холодів так і не звикла. До речі, я приготувала вам подяку промову. Чи не хочете піти зі мною погодувати сусідських котів?
  - Я тут на службі.
  - То-то, я дивлюся, щосили бовтаєте з моєю сестрою!
  - Мене просив із нею поговорити один приятель. Він до неї небайдужий.
  - Бідолашний! Точніше, бідна Джоані. Але, чорт забирай, я взагалі-то хотіла ...
  - Гаразд, Карен. Ходімо погодуємо ваших котів.
  Карен усміхається і рушає з місця, спокусливо погойдуючись на високих підборах. Вони не проходять і півдороги, коли блискавка блискавка, гримить грім, з неба скидається потік води - Карен скидає туфлі і біжить по доріжці босоніж, а Джек, ледве стримуючи сміх, - за нею. Наганяє її вже біля порога.
  Карен відчиняє двері. У передпокої світиться світло. Джек дивиться на дівчину: вона зіщулюється, руки вкрилися "гусячою шкірою". Карен струшує головою - з волосся летять краплі.
  - Коти нагорі.
  Джек скидає піджак.
  - Ні, спочатку я хочу послухати промову.
  - Все, що я можу сказати, ви знаєте. Вам, мабуть, уже стільки людям дякували!
  - Але не ви.
  Карен здригається.
  - Вибачте, я... чорт, не думала я, що все так вийде...
  Джек накидає свій піджак їй на плечі.
  - Ви в Англії отримували лос-анджелеські газети?
  - Так.
  - І читали про мене?
  - Так. Ви...
  - Карене, газети часто перебільшують. З мухи слона роблять.
  - Що ж ви хочете сказати, це все неправда?
  - Та ні, не всі... Тобто ні... ну... Загалом, правда.
  Карен відвертається.
  - От і добре, я так і думала. А тепер - мова. Тільки не дивіться на мене, я страшенно конфужусь. Значить так... По-перше, ви врятували мене від великого нещастя. По-друге, порадили батькові відправити мене до Англії, де я здобула чудову освіту і познайомилася з цілою купою чудових людей. По-третє, заарештували того мерзотника, який тоді продав мені таблетки.
  Джек стосується її плеча - вона хитається.
  - Ні, дайте мені домовитись! По-четверте, тоді Я нікому про це не розповідала, та й зараз, чесно кажучи, не збиралася, але Ліс Вайскопф давав таблетки безкоштовно дівчатам, які погоджувалися з ним переспати. І якби не ви з татом, боюся, рано чи пізно дійшло б і до цього. Так що ви, Джеку, - тільки не смійтеся! - врятували мою честь.
  - І став вашим лицарем? - усміхається Джек.
  - Саме так. А мені вже двадцять два, і я не школярка, яка закохується у перших зустрічних.
  - І чудово. Тому що я збирався запросити вас якось на вечерю.
  Карен обертається. З покусаних губ стерлася помада, по щоках течуть чорні струмки туші.
  - Згодна. Правда, у тата з мамою буде серцевий напад... Але я згодна!
  - Значить, я зроблю дурість, - тихо каже Джек. - Вперше за багато років.
  
  
  РОЗДІЛ СЬОМИЙ
  
  
  Та й місяць видався!
  Бад відриває від календаря пачку січневих листків, підраховує арешти. З першого до одинадцятого - нуль: працював на охороні знімального майданчика, відганяв мисливців за автографами. Чотирнадцяте січня: з тих шістьох, що напали на поліцейських, знято звинувачення. Адвокат мексикашок представив справу так, ніби Браунелл і Хеленовські самі почали бійку. Тепер їм загрожують цивільні позови. На календарному листку написано: "Найняти адвоката?"
  Шістнадцяте, дев'ятнадцяте, двадцять друге: випущено під слово слово троє любителів помахати кулаками. Ласкаво просимо додому, хлопці. Не сподівайтесь, що Бад Уайт про вас забуде. Двадцять третє - двадцять п'яте: разом зі Стенсом за наведенням Джонні Стомпа беруть під нагляд зграю грабіжників. Джонні у кримінальному світі - людина своя, знає всіх і вся. Хоча останнім часом, треба сказати, оргзлочинність якось принишкла: Джонні все скаржиться на безробіття. Судячи з усього, Мо Ягелка, що захищає інтереси Міккі К., без боса побоюється показувати м'язи. Загалом сім арештів - непогано. Проте картину псує передріздвяне побоїще в ділянці: газетярі вже обізвали його "Кровавим Різдвом", ходять чутки, що з Паркером зв'язалися чини з прокуратури, що на всіх, хто був у ділянці того святвечора, чекають допити у відділі внутрішніх розслідувань і велике журі вже пускає слину. Нотатки на листках календаря: "Поговорити з Діком", "Алвокат", "Адвокат - коли???"
  Останній тиждень місяця - перепочинок. Дік узяв відпустку і просихає у "Двадцяти дев'яти пальмах" - санаторії для алкоголіків. Командир бригади впевнений, що він у Небрасці, ховає батька - хлопці навіть скинулися, щоби "послати квіти" на фальшиві похорони. Двадцять дев'яте - два арешти: двоє порушили правила умовно-дострокового звільнення, взяв їх за наведенням одного зі стукотив Джонні Стомпа. Щоправда, обидва - з передмість: довелося обробити їх до напівсмерті та вивезти до міста, щоби хлопці з шерифської служби не виникали. Тридцять перше: Чик Нейдел, бармен із бару "Місячне світло", за сумісництвом скупник краденого. Під час рейду в нього знайдено цілу схованку з краденими приймачами. Той, хто стукнув на хлопців, які взяли вантажівку з приймачами, окопався в Сан-Дієго, тамтешня поліція і зніматиме пінки. А Баду дістався бариг: приховування крадених речей плюс судимість за скоєння такого злочину в минулому. Десять арештів на місяць - непогано починається рік!
  І лютий, схоже, буде врожайним.
  Перші шість лютневих днів - Бад одягає форму та патрулює вулиці. Геніальна ідея шефа Паркера: Кожен із Бюро розслідувань має щотижня на рік відпрацювати в патрулі. Прізвище Уайт стоїть наприкінці списку, але хто рано встає, тому бог подає, а хто не встиг, той запізнився. Так воно й виявляється: усі шість днів ллє як із відра.
  На роботі - справжній потоп, а ось у особистому житті - повна посуха.
  Бад розсіяно перегортає записник. Лорін із "Срібної зірки", Джейн із "Зімби", Ненсі з бару "Орбіта". Всі схожі: розбиті бабінки далеко за тридцять, вдячні молодому хлопцеві, який поводиться з ними по-людськи і допомагає згадати, що все-таки не всі сволочі мужики. Лорін - дамочка габаритна, треба чути, як під нею риплять пружини. Джейн завжди ставить "для настрою" якісь оперні арії: на смак Бада - справжній котячий концерт. Ну а Ненсі - просто п'яний, з тих, що можуть завжди скласти компанію у барі. Такі всі бачили і скрізь бували, і стосунки вони рвуть раптово, ще швидше, ніж він.
  - Поглянь-но, Уайт!
  Бад піднімає очі. Елмер Ленц простягає йому новий номер "Геральд".
  Заголовок: "Поліцейські вибивають із затриманих зізнань".
  Підзаголовки: "Велике журі готове заслухати свідків", "Паркер обіцяє повну співпрацю поліції".
  Ленц каже:
  - Потрапили ми, Уайт. І щось мені підказує, що потрапили ми по-великому.
  - Не сси, Шерлок, - відповідає Бад.
  
  
  Розділ восьмий
  
  
  Престон Екслі відклав списані листки.
  - Едмунде, всі три версії чудові, але ти повинен був відразу ж вирушити до Паркера. Тепер, коли навколо справи здійнявся такий шум, твоє бажання оприлюднити правду може навести на думку, що це викликано панікою. Чи ти готовий стати свідком?
  Ед поправляє окуляри.
  - Готовий.
  - Готовий перетворитися на відщепенця-донощика, всіма зневажаного, всім ненависного?
  - Так. І ще готовий до подяки Паркера. Якою б формою вона не висловилася.
  Престон знову переглядає записи Еда.
  - Цікаво... Перекласти велику частину провини на хлопців, які вже дісталися пенсії, - гарна думка. А цей офіцер Уайт у твоєму викладі виглядає людиною небезпечною.
  У Едда мурашки по спині.
  - Він такий і є. Завтра в мене допит у Відділі внутрішніх розслідувань - і, щиро кажучи, мені не посміхається розповідати, як він бив мексиканця головою об стелю.
  - Боїшся розправи?
  - Та ні, не особливо.
  - Не заплющуй очі на свій страх, Едмунде. Страх - слабкість, яку ти маєш подолати. Уайт та його приятель Стенсленд виявили кричущу неповагу до статуту поліції Лос-Анджелеса. Схоже, обидва справжні головорізи. Ти готовий до завтрашнього допиту?
  - Так.
  - Люди з ОВР будуть до тебе безжальні.
  - Я знаю, батьку.
  - Наголошуватимуть, що ти не впорався із ситуацією. Що без опору віддав ключі.
  - Там чорт знає що діялося! Якби я почав чинити опір, вийшло б тільки гірше! - почервонівши, відповідає Ед.
  - Не підвищуй голосу і не виправдуйся. Ні зі мною, ні на допиті. Від цього ти виглядаєш...
  Здригнувшим голосом:
  - Не треба, батьку. Не кажи, що я виглядаю слабаком. Я з цією ситуацією впораюся. І вистачить нарешті порівнювати мене з Томасом!
  Престон знімає слухавку.
  - Знаю, в багнюку обличчям ти не вдариш. Але чи зумієш ти заслужити подяку Білла Паркера?
  - Батьку, ти сказав якось, що Томас успадкував від тебе силу, а я - вміння тримати ніс за вітром. То чому тепер у цьому сумніваєшся?
  Престон, усміхнувшись, набирає номер.
  - Білл? Привіт це Престон Екслі. Так, чудово, дякую... Ні, заради цього я не став би дзвонити за особистим номером... Ні, Білле. Я про свого сина, Едмунда. У різдвяну ніч він був на чергуванні у Центральній ділянці. Гадаю, він має для тебе важливу інформацію... Що? Сьогодні? Звичайно зможе ... Так, і передавай привіт Хелен ... Поки що, Білле.
  Гулко бухає об ребра серце. Престон кладе слухавку.
  - Ну ось. Сьогодні о восьмій зустрічаєшся з Паркером у "Тихому океані". Він замовить окремий кабінет, і ви можете спокійно поговорити.
  - Яку версію мені йому уявити?
  Престон простягає йому списані листки.
  - Такі випадки випадають не щодня. У мене була справа Атертона, у тебе Гвадалканал. Погортай сімейний альбом і згадай.
  - Так, але якусь версію...
  - Вирішуй сам. Запрошення на вечерю - добрий знак. І врахуй: Білл любить, коли його люди їдять з апетитом.
  
  
  
  * * *
  
  
  Ед послухався поради батька. Повернувся додому, дістав сімейний альбом. Читав, згадував. У хронологічному порядку - газетні вирізки. Не все є в газетах: але те, чого там немає, навіки випалено в його пам'яті.
  1934 - справа Атертона.
  Діти: троє хлопчиків, дві дівчинки. Усі кольорові: негри, мексиканці, китайці. Вони зникали, а потім понівечені тіла їх знаходили в стічних канавах Лос-Анджелеса. У одного не вистачало рук, у іншого - ніг, у інших вирізали внутрішні органи. Газети охрестили вбивцю Лікарем Франкенштейном. Розслідування було доручено інспектору Престону Екслі.
  Екслі вважав, що газетна кличка вбивці підходить: на всіх місцях злочину були виявлені струни від тенісних ракеток, у однієї жертви в пахвах сліди від кравецької голки. Екслі припустив, що, перекроюючи дитячі тіла, маніяк намагається створити нове життя. Почав перевіряти збоченців, психічнохворих, пацієнтів психіатричних клінік. Запитував себе, чия особа дасть своєму створенню новий Франкенштейн - і за тиждень отримав відповідь.
  Крихітка Віллі Веннерхолм, хлопчик-кінозірка з трупи Реймонда Дітерлінга, викрали зі школи при кіностудії. Наступного дня його виявили на залізничних коліях поблизу Глендейла. Обезголовленим.
  І нарешті - прорив: до поліції звертається адміністрація державної психіатричної лікарні Гленхейвен. Лорен Атертон - манія вампіризму, залучався за приставання до дітей - два місяці тому було звільнено умовно-достроково, але так і не з'явився до інспектора з нагляду.
  Виходячи з пристрастей Атертон, Екслі легко його знайшов: виявилося, працює в банку крові, промиває ампули. Стеження показало, що Атертон краде кров і п'є її, змішуючи з дешевим вином. Люди Екслі взяли Атертона у кіно - мастурбував на фільмі жахів. Сам Екслі подався до нього на квартиру. Знайшов зв'язок ключів, і серед них один - від занедбаного складу. А там його чекало пекло.
  Обкладений сухим льодом, на складі зберігалася "ідеальна дитина": руки хлопчика-негритенка, ноги хлопчика-мексиканця, до торса китайчонка пришиті жіночі геніталії та голова Крихітки Віллі Веннерхолма, до спини прикидані крила, відрізані біля якоїсь пташки. А довкола - ролики фільмів жахів, тенісні ракетки без струн, анатомічні креслення. Фото дітей на різних стадіях розчленування. Темна кімната з проявниками, кюветами та фотопапером.
  Справжнє пекло.
  Атертон у всьому зізнався, був засуджений та повішений у Сан-Квентіні. А Престон Екслі зняв з фотографій копії та показував їх синам, коли хотів пояснити, що це таке - злочин, який закликає до правосуддя.
  Ед гортає сторінки: смерть матері, смерть Томаса. Наче й не було в житті родини Екслі нічого, окрім детективних тріумфів та смертей. А ось і "Ікземінер": стаття про синів чудових людей, що борються на фронтах світової війни. Серед інших - історія Еда: якщо пошкрябати цю історію, у неї, як і в "Кривавого Різдва", виявиться друге дно.
  Версія "Ікземінера" - та, що забезпечила йому нагороду: капрал Едмунд Екслі, єдиний із взводу, що вижив у кровопролитному рукопашному бою, самотужки прорвався через три траншеї, набиті японською піхотою, знищивши двадцять дев'ять людей. Якби при цьому хоч один свідок, Еду світила б медаль Конгресу.
  Версія номер два: під час битви, бачачи, що рукопашна неминуча, капрал Едмунд Екслі викликається йти у розвідку. Декілька годин бовтається без діла в найближчому гаю, а повернувшись, бачить, що від його взводу нічого не залишилося. Наближається японський патруль: Ед ховається під трупами сержанта Пітерса та першого класу Вазницьки. Японці пускають чергу по трупах: Ед вчепляється зубами в руку Вазницькі, та так, що начисто скуштує у нього з руки годинник на шкіряному ремінці. Здавлений з усіх боків тілами своїх товаришів, він задихається від ридання, судорожно ковтає повітря і чекає сутінків. Щойно стемніло, вибирається з-під мерців і бігає до штабу - але зупиняється як укопаний, побачивши нову криваву сцену.
  Маленька синтоїстська капличка у гаю прикрита камуфляжною сіткою. Біля дверей на солом'яних килимках рядами - мертві японці, зелено-жовті, з вивороченими нутрощами. У кожного розпороть живіт - від паху до ребер. Біля тіл акуратно покладено мечі з різьбленням на ручках - на них запеклася кров. Полону або смерті від малярії ці солдати віддали перевагу самогубству.
  Позаду храму викопано три траншеї. Гвинтівки та пістолети іржавіють під тропічним дощем, але вогнемет, дбайливо укутаний брезентом, - у робочому стані.
  Ед бере його до рук, думаючи про одне: на Гвадалканалі він не виживе. Його зарахують до нового взводу. Іти в розвідку перед кожною битвою він не зможе. А якщо попроситься до штабу, батько розцінить це як боягузтво. І колеги з поліції Лос-Анджелеса - досить, що привоювали, прикрашені ранами та медалями - не подадуть йому руки...
  Так, ось що йому потрібне! Медаль! Нагорода, шум у газетах та почесна відставка. Шанс рідкісний...
  Ед узяв японський кулемет. Затяг мертвих японців у траншеї, розташував обличчям до гайка, вклав їм у руки марну зброю. Випустив у них три черги - все, що залишалося у патронній стрічці. Потім вогнеметом понівечив до повної невпізнання і людей, і храм. І, діставшись батальйонного штабу, розповів свою історію.
  Розвідгрупа, оглянувши місце, історію підтвердила: справді, капрал Екслі захопив зброю противника і підсмажив двадцять дев'ять косооких виродків.
  Хрест "За визначні заслуги" - друга за значенням державна нагорода. Почесна відставка, тур по країні та почесне повернення до поліції Лос-Анджелеса.
  І - обережна повага Престона Екслі.
  Погортай сімейний альбом і згадай.
  Ед відкладає альбом. Він ще не знає, з чим з'явиться до Паркера, але знає, про що попередив його батько.
  Щасливі випадки легко даються - та згодом за них доводиться платити.
  Знаю, тату. Ще з того часу, коли взяв до рук цей вогнемет.
  
  
  Розділ дев'ятий
  
  
  - Якщо справа дійде до великого журі, відвернутися від надання свідчень тобі не вдасться. Але ми з прокурором постараємося, щоби до цього не дійшло.
  Джек подумки прикидає, наскільки Елліс Лоу йому завдячує. За допомогою Міллера Стентона з команди "Жетона Честі" вдалося струсити шістнадцять штук на політкампанію. Бретта Чейза вламали шантажем - пригрозили, що "Строго секретно" оприлюднить його таємні уподобання. Макс Пелтц не поскупився - Лоу пообіцяв, що податківці його більше не зачеплять. А крім того Джек успішно зіграв роль Купідона - сьогодні Лоу вперше зустрічається з примхливою красунею Джоан Морроу.
  - Елісе, я взагалі не хочу з'являтися на суді. Навіть як свідок. Але завтра мене допитують до ОВР, і схоже, що до суду справа таки дійде. Так зроби щось.
  Лоу грає ланцюжком:
  - Джеку, ув'язнений напав на тебе, а ти захищався. Ти чистий. Але, бач, ти - людина відома, публічна, і, за попередніми свідченнями, отриманими від адвокатів позивачів, четверо з постраждалих тебе впізнали.
  Тож давати свідчення таки доведеться. Не хвилюйся, тобі нічого не загрожує.
  - Я просто хотів усе з тобою поговорити! Але якщо хочеш, щоб я стукав на своїх, - раптом у мене відкриється повна втрата пам'яті! Comprende [21] , пане заступнику окружного прокурора?
  Лоу нахиляється до нього.
  - Не сваритимемося, Джеку. Не варто. Адже нам так добре працюється разом! Тобі турбуватися нема про що: ось Уайт і Стенсленд - справа інша. Крім того, до мене дійшли чутки, що в тебе з'явилася жінка серця.
  - Джоан Морроу розповіла?
  - Так. Вона, чесно кажучи, це не схвалює та й її батьки теж. Ти на п'ятнадцять років старший за Карен, та й минуле в тебе не зовсім ідеальне.
  Хлопчик, що підносив м'ячі на поле для гольфу, лижний інструктор - притулок, віртуозно загострився обходжувати багатіїв.
  - І що ще тобі розповіла Джоан?
  - Так, загалом, нічого. Сказала тільки, що її сестра від тебе божеволіє і вірить усьому, що пишуть про тебе в газетах. Я запевнив її, що в газетах все правда. Карен казала сестрі, що поки ти поводиться як джентльмен - чому, зізнаюся, важко повірити.
  - Сподіваюся, сьогодні ввечері все буде інакше. Після нашої сьогоднішньої зустрічі з тобою та Джоан ми з Карен їдемо на вечірку "Жетона Честі", а потім...
  Лоу вертить у пальцях ланцюжок.
  - Послухай, Джеку, Джоан тільки розігрує з себе недоторкання або за нею і справді полюють натовпи чоловіків?
  Джек крутить ножем в пальцях.
  - Вона має успіх. Але всі ці вигадки про кінозірки, які нібито від неї без розуму, - брехня. Тож вище голову.
  - Що ще за кінозірки?
  - Та нісенітниця це, Елліс. Красиві байки, але не мають нічого спільного з реальністю.
  - Джеку, дякую, що погодився прийти. Впевнений, що ви з Карен допоможете нам з Джоан зрушити з мертвої точки.
  - Тоді за справу!
  
  
  
  * * *
  
  
  Жінки чекають у "Шукачі перлів", в окремому кабінеті.
  - Елліс Лоу, Карен Морроу, Джоан Морроу - репрезентує Джек. - Елліс і Джоан - прекрасна пара, мабуть, Карен?
  - Привіт, - каже Карен, не подаючи руки. Це вже шосте їхнє побачення, проте досі далі прощального поцілунку в щічку не йдеться.
  Лоу сідає поруч із Джоан, та уважно його розглядає - шукає у вигляді ознаки єврейства.
  - Хоч ми з Еллісом і бачимося вперше, але вже встигли потоваришувати. Передзвонюємося мало не щодня, мабуть, Елліс?
  - Цілком вірно, - гучним "судовим" баритоном відповідає Лоу.
  Джоан допиває свій келих.
  - Звідки ви з Еллісом один одного знаєте? Ніколи б не подумала, що поліція та прокуратура працюють у тісному контакті!
  "Все просто, дитинко, я у цього жида в скарбниках ходжу", - подумки відповідає Джек, пригнічуючи усмішку.
  - Ми разом розслідуємо злочини. Я знаходжу докази, Елліс висуває звинувачення.
  Підходить офіціант. Джоан замовляє пунш "Островітянин", Джек просить каву, Лоу каже: "Мартіні "Біфітер"", Карен мовчки накриває свій келих долонею.
  - Дивно, мені здавалося, що "Криваве Різдво" мало вас посварити! Хіба ні?
  - Звичайно, ні, - швидко відповідає Лоу. - Службовці поліції охоче співпрацюють із прокуратурою і не менше за нашого хочуть, щоб злочинці понесли суворе покарання. Справді, Джеку?
  - Звичайно. Такі люди ганьблять поліцію Лос-Анджелеса.
  З'являється офіціант із напоями. Джоан робить три великі ковтки.
  - А ти ж там був, правда, Джеку? Тато каже, відколи тебе кинула друга дружина, ти завжди ходиш на різдвяні вечірки в ділянку!
  Карен, гучним пошепком:
  - Джоанн!
  - Так, я там був, - відповів Джек.
  - І, мабуть, теж розбив в ім'я правосуддя пару-трійку фізіономій?
  - Справа того не вартувала.
  - Не варто, бо герой-поліцейський не потрапив би на перші шпальти газет?
  - Джоан, заспокойся. Ти п'яна.
  Лоу смикає краватку, Карен стискає попільничку. Джоан шумно допиває свій пунш.
  - Ох вже мені ці непитущі - і слова не скажи! А правда, сержанте, що й після того, як перша дружина вас покинула, ви теж ходили на вечірки в ділянку?
  - Ах ти стерво! - Карен міцніше стискає попільничку. Джоан дзвінко регоче.
  - Якщо тобі потрібний герой-поліцейський, рекомендую парубка на ім'я Екслі. Він принаймні кров за батьківщину проливав! Джек, звичайно, лапочка та душка, але невже ти не бачиш, що він за людина?
  Карен жбурляє попільничку. Та, зрикошетивши об стіну, падає навколішки Еллісу Лоу. Елліс заривається з головою в меню, стерво Джоані зло мружить очі. Джек хапає Карен за руку і витягує з кабінету.
  
  
  
  * * *
  
  
  Дорогою в "Верайєті Інтернешнл Пікчерз" Карен без перерви честить Джоан. Джек паркує машину біля знімального майданчика "Жетона Честі". Звідти гримить музика кантрі.
  - Нічого, батьки з цим змиряться, - зітхнувши Карен.
  Джек вмикає світло в машині, дивиться на неї. Блідий розсип ластовиння, темне волосся покладене кучерями. Мабуть, трохи неправильний прикус.
  - Із чим "з цим"?
  - Ну, що ми з тобою зустрічаємося.
  - Зустрічаємось - і тільки?
  - Вибач, Джеку. Це моя провина. Розумієш, ти розповідаєш такі дивовижні історії про свою роботу - а потім раптом замовкаєш, і я питаю себе, в чому річ? Чи є щось таке, про що ти не можеш розповісти? Це тому, що я надто молода для тебе?
  Джек відчиняє двері.
  - Впізнаєш мене краще, рік за два піде. І знаєш, мені набридло розповідати про себе. Тож тепер твоя черга.
  - Значить, сьогодні після вечірки моя черга виливатиме душу. Домовились?
  - Домовилися. До речі, що скажеш про свою сестру та Еліса Лоу?
  - Вона за нього вийде, - не моргнувши оком відповідає Карен. - З тим, що він єврей, батьки примиряться, бо він республіканець і робить кар'єру. Джоан влаштовуватиме йому сцени на публіці, а він - нишком її бити. Бідні їхні діти!
  Джек сміється.
  - А тепер ходімо танцювати! Тільки не треба пожирати зірок очима, а то тебе запрезирають!
  Рука об руку вони входять до зали. Очі Карен розширюються, і Джек розуміє: зараз у нього на руках козирний туз.
  На сцені - Спейд Кулі зі своїми хлопцями. Сам Спейд - біля мікрофона, поряд на ударних - Берт Артур Перкінс на прізвисько Собачник. Кличку отримав за те, що відмотав два роки на виправних роботах - за неприродні акти із собаками. Спейд курить опіум, Собачник надає перевагу героїну: просто подарунковий набір для "Строго секретно". Макс Пелтц розсипається перед знімальною групою. З ним поряд - Бретт Чейз, розмовляє з Біллі Дітерлінгом, головним оператором серіалу. Біллі не зводить очей зі свого коханця Тіммі Валберна, Мучі-Мауса з дитячої телепередачі "Година фантазій". Столи біля задньої стіни обставлені випивкою та холодними закусками. Там Джек зауважує Пархача Тайтелбаума - мабуть, для влаштування банкету Пелтц найняв людей із його ресторану. Поруч - Джонні Стомпанато, ще кілька хлопців із колишньої команди Міккі Коена. По всьому залу - актори, костюмери, асистенти, дрібний студійний персонал і просто завсідники богемних тусовок. Їдять, п'ють, танцюють.
  Джек виводить Карен на середину зали. Вертить її під швидкі попурі, притискає-обтискає, коли Спейд переходить на балади. Карен танцює, заплющивши очі. Джек тримає очі відкритими, віддаючись сентиментальній патоці мелодії. Раптом хтось кладе йому руку на плече.
  Це Міллер Стентон. Карен розплющує очі і ойкає: боже милостивий, її запрошує на танець телезірка!
  - Карен Морроу, Міллер Стентон, - знайомить їх Джек.
  - Вітання! - захоплено волає Карен, перекриваючи музику. - Я вас бачила у старих фільмах Реймонда Дітерлінга - це щось приголомшливе!
  Міллер бере Карен за руки і приймає позу для кадру.
  - У Реймонда я був жахливий! Джеку, підійди до Макса, він хоче з тобою переговорити.
  Джек йде вглиб знімального майданчика. Тут тихо, музики не чути. Макс Пелтц простягає йому два конверти.
  - Твоя премія та наш внесок у кампанію містера Лоу. А це - від Спейда Кулі.
  Пухкий конверт - Лоу не прорахувався.
  - Чого хоче Кулі?
  - Я б сказав, хоче підстрахуватися. Знаєш, у всіх є свої погані звички.
  Джек закурює.
  - Кулі мене не цікавить.
  - Що, недостатньо знаменитий для тебе?
  - Не наривайся, Максе.
  Пелтц нахиляється до нього і каже напівпошепки:
  - Ні, Джеку, нариваєшся якраз ти. Створюєш собі погану репутацію. В Індустрії вже подейкують, що ти як із ланцюга зірвався, граєш не за правилами. Ти притис Бретта і подружив містеру Лоу - добре, він - смердючий педріла і поділ йому. Але не треба кусати руку, яка тебе годує! Ти що, не знаєш, що половина людей в Індустрії іноді курять? Ганяй собі чорнушок із джазу - не прогадаєш!
  Джек обводить поглядом зал. Бретт Чейз веде бесіди з Біллі Дітерлінгом та Тіммі Валберном - голубник на виїзді. Пархач Т., Джонні Стомп - і ці чухають мовами. А ось до "перегонів" підключаються Собачник Перкінс і Лі Вакс.
  - Я серйозно, Джеку, - каже Пелтц. - Якщо вже граєш у ці ігри, краще грати за правилами.
  - Максе, у мене все життя - гра. Бачиш цих хлопців? - Джек вказує на крутих хлопців за сколом із закусками.
  - Звичайно, бачу. І що?
  - Максе, у нас в управлінні такі ось теплі компанії прийнято називати "злочинними спільнотами". Перкінс - карний злочинець-рецидивіст, плюс трахкає собак. Ейб Тайтелбаум звільнено умовно-достроково. Он той високий, з вусиками - Лі Вакс, працював на Міккі Коена - у нього за плечима щонайменше десяток "мокроків". Красень-макаронник - Джонні Стомпанато. Йому й тридцяти нема, а "послужний список" - звідси до післязавтра. Поліція Лос-Анджелеса наділила мене владою і зобов'язала мене вистачати цю наволоч за першою підозрою. А я порушую свій обов'язок і цього не роблю. Бо граю за правилами.
  - Отак і продовжуй, - відповідає Пелтц, змахуючи сигарою. - І не треба зображати із себе крутого хлопця. Гм, дивись, як Міллер Стентон обходжує твоє дівчисько! Що, Джеку, на молоденьких потягнуло?
  Джек згадує чутки про те, як Макса застукали зі школяркою.
  - Для тебе вона старенька.
  - Ха! Гаразд, йди, вовчара, йди! Он твоя красуня озирається - тебе шукає!
  Карен розглядає плакат на стіні: Бретт Чейз у ролі лейтенанта Венса Вінсента. Підходить Джек. Карен просто світиться:
  - Боже мій, це просто неймовірно! Розкажи мені, хто тут хто!
  Музика гримить на повну силу, Кулі переходить на фальцет, Собачник Перкінс б'є по барабану. Джек обіймає Карен і веде її в танці у дальній кут, забитий дуговими лампами. Краще місця не вигадаєш - тихо і все як на долоні. Джек називає гостей, вказуючи по черзі кожного:
  - Ти знаєш Бретта Чейза. Він блакитний, тож не танцює. Старий із сигарою - Макс Пелтц. Продюсер фільму та режисер майже всіх серій. З Міллером ти вже знайома. Двоє хлопців без піджаків - Оггі Люгер та Хенк Крафт, помічники освітлювача. Дівчина з планшет-блокнотом - Пенні Фулвейдер - ні хвилини відпочинку, хоч би що там було, навіть зараз - вона помічник режисера. Знаєш, хто забезпечує серіалу такі реалістичні прикраси? Он той блондин, навскіс від сцени, - Девід Мертенс, художник-постановник. Вигляд у нього такий, ніби завжди трохи напідпитку, але це не так - просто у нього рідкісна форма епілепсії, і він живе на таблетках. Кажуть, це з ним сталося після того, як потрапив до автокатастрофи і вдарився головою. Дуже може бути - я сам бачив здоровенний шрам у нього на шиї. Ліворуч від нього Філ Шенкел, помічник режисера, а ліворуч Філа - Джеррі Марсалас, медбрат Мертенса. Танцює з високою рудою дівчиною Террі Рігерт, який грає капітана Джеффріза. Біля водоохолоджувача - оператори: Біллі Дітерлінг, Чак Максвелл та Дік Харвелл. Решта тут - запрошені гості.
  Карен дивиться йому у вічі.
  - Це твій світ. Тобі тут подобається. І ці люди - твої друзі.
  - Так, вони мені подобаються. А Міллер і справді мій друг.
  - Ти кажеш правду, Джеку?
  - Карен, ми в Голлівуді, а в Голлівуді без обману не проживеш!
  - Не треба, Джеку. Сьогодні я хочу бути запеклою. Безрозсудний. Не повертай мене на землю.
  Виклик кинутий!
  Джек схиляє голову, і Карен тягнеться йому назустріч. Губи їх зливаються в поцілунку - але в ту ж мить вони усуваються один від одного. Джек струшує головою, проганяючи запаморочення.
  - Сусіди все ще у відпустці, - каже Карен. Руки її завмерли у Джека на плечах. - Ми могли б піти... відвідати котів.
  - Так звичайно!
  - Не хочеш перед відходом почастувати мене бренді?
  Джек йде до столу з випивкою.
  - Класну дівку відхопив, Вінсеннс, - кидає Собачник Перкінс. - У нас із тобою смаки сходяться.
  Костлявий хлопець під два метри з величезними ручищами, що стирчать із рукавів чорної з червоним кантом ковбойської сорочки.
  - Перкінс, від твоїх смаків несе як із вигрібної ями.
  - Спейду не сподобається, що ти так зі мною розмовляєш. Враховуючи, що в кишені в тебе пухкий конвертик.
  Лі Вакс та Ейб Тайтелбаум прислухаються до розмови.
  - Заткнися, Перкінс!
  Собачник, колупаючи в зубах зубочисткою:
  - Вінсеннс, а твій кадр знає про твої приробітки?
  - До стіни! Ноги розставити, рукави закатати!
  Перкінс випльовує зубочистку.
  - Гей, ти що, здурів?
  Джонні Стомп, Вакс, Тайтелбаум - всі звертаються до слуху.
  - До стіни, сволота!
  Перкінс нахиляється над столом, упершись долонями у стіну. Джек закочує йому рукави - свіжі сліди уколів. Вивертає кишені - знаходить шприц. Навколо збирається натовп, і Джек починає грати на публіку:
  - Уколи та "баян" - все разом тягне на три роки казенних харчів. Скажи, хто постачає тобі героїн, - і вільний.
  Собачник мовчить і виходить згодом.
  - Здай дилера, який продає тобі наркоту, - повторює Джек. - Зроби це зараз, на очах у всіх своїх друзів - та йди на всі чотири сторони.
  Перкінс облизує губи.
  - Барні Стінсон. Санітар із "Цариці Ангелів".
  Точним ударом Джек вибиває з-під нього ноги. Перкінс валиться обличчям у холодні закуски. Стіл перекидається, їжа та випивка з гуркотом летять на підлогу. Зал ахає.
  Джек мовчки виходить, і гості розступаються перед ним. Карен чекає біля машини, вона тремтить.
  - Це... це було неодмінно?
  Тільки тепер Джек відчуває, що сорочка його наскрізь мокра від поту.
  - Так.
  - Я хотіла б цього не бачити.
  - Я теж хотів би, щоб ти цього не бачила.
  - Читати про такі речі - одна справа, але бачити на власні очі ... Скажи, а тепер ти ...
  Джек обіймає її, приваблює до себе.
  - Тепер я хочу, щоб ти забула про те, що бачила. І ніколи більше не згадувала.
  - А як же твої історії? Більше не розповідатимеш мені?
  - Ні... чому ж, звичайно, буду.
  - Мені хотілося б, щоб сьогоднішній вечір тривав довго-довго!
  - Я теж. Хочеш, повечеряємо десь?
  - Ні. А ти все ще хочеш відвідати котів?
  
  
  
  * * *
  
  
  Котів виявилося троє: відгодовані і ласкаві, вони все норовили застрибнути на ліжко, де Джек і Карен кохали. Сірого кота Карен називала Асфальтом, смугастого - Тигром, а найгіршого - Еллісом Лоу. Джек підтримав її гру: йому подобалося, коли Карен сміється. Завжди подобалося, а особливо зараз - здавалося, кожна її посмішка розширює тимчасову прірву між ними та Собачником Перкінсом.
  Вони любили одне одного, балакали, гралися з котами. Карен уперше в житті спробувала закурити - і мало не загинула від кашлю. Потім почала випрошувати чергову "історію". Джек поділився з нею подвигами офіцера Венделла Уайта, а на закуску розповів про деякі власні справи. Версії для підлітків: ніякого мордобою, суцільні квіточки з бантиками та добрий татко Джек, який рятує малоліток від підступних розбещувачів зі шприцами в руках. Спочатку брехня давалася йому нелегко, але Карен слухала з таким захопленням, так явно вірила кожному слову, що незабаром справа пішла як по маслу.
  Перед світанком вона задрімала. Джек не спав, роздратовано прислухаючись до котячої метушні. Йому хотілося говорити ще й ще. Берегило смутне занепокоєння: він розумів, що трохи пізніше вже не зможе згадати все, що наговорив Карен, і, якщо доведеться повторювати розповідь, вона зловить його на брехні. Карен спала як немовля, рівно і спокійно дихаючи: Джек притис до себе її тепле тіло. Через хвилину спав і він, і в снах його, як у житті, правда спліталася в тугий клубок з брехнею.
  
  
  РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ
  
  
  Дванадцятиметровий коридор. Уздовж стін - лави, подряпані, запилені, наче щойно витягнуті з якогось занедбаного складу. Лави битком набиті людьми у формі та у цивільному. Більшість читає газети, а в більшості газетних заголовків так чи інакше згадується "Криваве Різдво". Бад згадує, як їх зі Стенсом вивалювали в багнюці на перших шпальтах газет, яку хай підняли мексикашки та їхні адвокати. Допит призначено на чотири ранки - звичайна для ОВР Тактика залякування. Навпроти на лаві - Дік, несподівано висмикнутий зі свого санаторію. Кажуть, допитали вже шістьох, доки ніхто не розколовся. На лавках - Центральна ділянка у повному складі: не вистачає лише Еда Екслі.
  Тяжко тягнеться час, пошепки розходяться чутки. Елмер Ленц підриває бомбу: по радіо оголосили, що на завтра призначено впізнання в суді - всі поліцейські, які були присутні в дільниці 25 грудня 1951 року, вишикуються в ряд, і постраждалі впізнають серед них різдвяних буянів. Нарешті двері кабінету Паркера відчиняються, з'являється Тад Грін.
  - Офіцер Уайт, будь ласка.
  Бад піднімається з лави, і Грін жестом запрошує його всередину. Кабінет невеликий: стіл Паркера, довкола - кілька стільців. Голі стіни. Тьмяне дзеркало - напевно, одностороннє дзеркальне скло, щоб за тим, що відбувається, можна було спостерігати з потаємної кімнати. Шеф за столом - у формі, із чотирма золотими зірками на плечах. Посередині Дадлі Сміт, поруч із Паркером - Грін. Баду вказують на "гарячий стілець" - звідси він добре видно всім присутнім.
  - Офіцер, - каже Паркер, - мого заступника Гріна ви знаєте і з лейтенантом Смітом, звичайно, теж знайомі. Тут лейтенант є консультантом, щоб допомогти вирішити проблему, через яку ви сюди запрошені.
  Грін закурює.
  - Ми хочемо надати вам останній шанс. З вами неодноразово проводилися бесіди в ОВР, і ви неодноразово відмовлялися співпрацювати. За звичайних обставин ви вже були відсторонені від служби. Але ви - чудовий детектив, і як шеф Паркер, так і я переконані, що ваші дії тієї ночі не заслуговують на осуд. Вас спровокували, офіцере. На відміну від більшості затриманих у цій справі, ви не відрізняється схильністю до безпричинного насильства.
  Бад відкриває рота, але Сміт не дає йому заговорити.
  - Послухай, синку, шеф Паркер пов'язаний посадовою етикою, але ми з тобою можемо говорити відверто. Скажу тобі як на духу: якби цих шістьох ублюдків, які напали на наших товаришів, пристрелили на місці, то всі ми зітхнули б з полегшенням. І те, що з ними трапилося на святвечір, я б назвав ще надто м'яким покаранням. Але зрозумій, синку, поліцейському, який не здатний контролювати себе, в поліції робити нічого. А мерзотники газетяра тільки того і чекають, щоб зробити з поліції Лос-Анджелеса посміховисько! І ми цього не зазнаємо. Полетять голови. Репутації поліції Лос-Анджелеса, яка під керівництвом шефа Паркера стала багато в чому бездоганною, - цієї репутації завдано важкого удару; і, щоб нейтралізувати наслідки цього удару, нам потрібна докладна і чесна розповідь про те, що сталося. Ми чекаємо на це від поліцейських. Заступник окружного прокурора Елліс Лоу обіцяв зробити все можливе, щоб не переслідувати співробітників поліції Лос-Анджелеса в судовому порядку - навіть якщо велике журі визнає звинувачення обґрунтованим - але потрібні свідчення. Одне свідчення в нас уже є, але цього мало. Просто розкажи нам, синку. Розкажи про все, що там було. Не для того, щоб когось покарати, - щоб допомогти поліції Лос-Анджелеса.
  Бад коситься на дзеркало. Напевно, з того боку воно прозоре. А за ним сидять із блокнотиками чини з ОВР.
  - Ні, сер. Я не дам свідчень.
  Паркер шарудить паперами.
  - Нам відомо, що ви схопили одного із затриманих за шию і ледь не вибили йому мізки. Як це виглядає самі розумієте. Так, потерпілий спровокував вас вербально - проте цей акт насильства виділяється навіть на загальному тлі. Це каже проти вас. Однак нам відомо, що, йдучи з місця дій, ви пробурмотали Собі під ніс: "Ну і позорище!" - І це говорить на вашу користь. Якщо ви погодитеся стати нашим добровільним свідком, ми зможемо заплющити очі на ваше... На те, що з боку виглядає як незаконне застосування сили.
  Хто ж чув, чорт забирай, хто міг це чути? Точно, Екслі! Сидів у коморі! Так ось хто...
  - Сер, я не дам свідчень.
  Паркер повільно наливається багрянцем. Поспішно встряє Дадлі:
  - Синку, говоритимемо відверто. Я поважаю твоє небажання зраджувати товаришів по управлінню і, прямо скажу, захоплююся твоєю відданістю напарнику. Так ось, шеф Паркер уповноважив мене запропонувати тобі угоду. Якщо ти даси свідчення на Діка Стенсленда та суд винесе йому обвинувальний вирок, Стенсленд жодного дня не проведе у в'язниці. Елліс Лоу дав слово. Щоправда, з поліції його доведеться звільнити, і без пенсії - але пенсію ми виплатимо йому неофіційно через Фонд допомоги вдовам та сиротам. Так що ж, синку, даватимеш свідчення?
  - Сер, я не дам свідчень, - відповідає Бад, звертаючись до дзеркала.
  Тад Грін вказує йому на двері.
  - Завтра о 9:00 прийдіть до сорока третього відділення суду. Пройдете упізнання, а потім вас приведуть до присяги. Якщо ви і тоді відмовитеся давати свідчення, отримаєте повістку і відсторонитеся від служби аж до рішення суду. А тепер викидайтеся, Уайт.
  Дадлі Сміт трохи помітно посміхається. На порозі Бад обертається та показує дзеркалу палець.
  
  
  РОЗДІЛ ОДИННАДЦЯТИЙ
  
  
  Мутне, у плямах скло туманить і спотворює обличчя, не дає зазирнути у вічі. Тад Грін, як завжди, непроникний. Шефа Паркера розгадати легше легені - он як пішов багряними плямами! Дадлі Сміт незворушно-доброзичливий, таким же незворушно-доброзичливим ірландським струмком ллється його нескінченна мова. А ось з Бадом Уайтом все навіть занадто ясно: щойно шеф вимовив слова: "Ну і позорище!" - на обличчі його відбилася спершу напружена робота думки, а через секунду - таке собі осяяння: "Так от хто у нас стукачок - Ед Екслі!" Власне, прощальний жест уже й не був потрібний.
  Ед стукає пальцем по динаміку - тріск. У кімнатці спекотно. Але принаймні немає такої задухи, як у коморі Центральної ділянки. Кладовці, яка останні два тижні сниться йому ночами.
  З Паркером він грав відверто: виклав йому всі три версії і, не лагодившись, погодився стати головним свідком. Версії Паркер назвав блискучими, самого Еда - зразковим офіцером. Ту з версій, що пристойніше, підсунув Еллісу Лоу та його улюбленцю - Бобу Галлодету, молодому слідчому з прокуратури. Всю провину звалили на Річарда Стенсленда та Бада Уайта (цілком заслужено), і не так заслужено - ще на трьох старих служок, які так і так без пенсії не залишаться. А приблизний свідок не залишиться без нагороди: на нього чекає підвищення - перехід до Бюро розслідувань. Мине рік, він складе лейтенантські іспити і стане детективом лейтенантом Едмундом Дж. Екслі.
  Грін вийшов, Елліс Лоу та Галлодет увійшли. Лоу та Паркер про щось напівголосно перемовляються. Галлодет відчиняє двері, оголошує:
  - Сержант Вінсеннс, будь ласка! - Тріщить у динаміці.
  Сміттяр Джек - прилизаний, костюм у вузьку білу смужку. З начальством не церемониться: глянувши на годинник, впевнено сідає на стілець у центрі кабінету. Обмінюється поглядами з Лоу. Паркер пожирає очима нову жертву: почуття його прочитати нескладно - зневага та нічого більше. Галлодет стоїть біля дверей, палить.
  - Сержант, - каже Лоу, - давайте одразу до справи. Ви від початку охоче співпрацювали з ОВР - і це говорить на вашу користь. Однак дев'ять свідків показали, що бачили, як ви б'єте Хуана Карбігаля. А ще четверо із затриманих бачили, як ви вносите у ділянку ящик рому. Як бачите, слава - хай і скандальна - біжить попереду вас. Навіть алкоголіки читають бульварні листки.
  До нього схиляється Дадлі Сміт.
  - Слава... про неї й мова. Нам потрібна твоя слава, синку. Потрібен зоряний свідок, який скаже величезним журі: так, я вдарив затриманого - але він напав на мене, я захищався! І оскільки, швидше за все, так воно і є, все, що надалі скажуть про тебе свідки із затриманих, буде тобі лише на руку. Але нам потрібно, щоб ти зізнався: це ти приніс у ділянку випивку. І люди напились. Зізнайся в дрібному порушенні внутрішнього розпорядку - і все обмежиться стягненням. Містер Лоу гарантує, що звинувачення тобі не висунуть.
  Сміттяр роздумує. Ед за склом читає його думки: більшу частину випивки приніс Уайт, але доносити на нього Джек боїться.
  - Настають великі перетряски, - каже Паркер. - Багато голів полетить. Дай свідчення - і, обіцяю, ти легко відбудешся. Ні звільнення, ні усунення від служби. Тільки й усього, що посидиш з рік у Відділі вдач.
  І Вінсеннс відповідає - Лоу.
  - Елліс, - каже він, - може, є інший вийде? Адже ти знаєш, що для мене означає Відділ наркотиків.
  Лоу морщиться. Паркер:
  - Ні, і вистачить про це. Завтра ти підеш на виставу, і я хочу, щоб ти дав свідчення проти офіцера Крагмана, сержанта Такера та офіцера Пратта. Усі троє пенсію собі вже заробили. Щодо всього іншого, не турбуйся: наш головний свідок дасть вичерпні свідчення. Якщо питатимуть про інших, можеш спокійно відповідати, що нічого не бачив і нічого не знаєш. Публіка прагне крові, але, сподіваюся, три голови її задовольнять.
  - Досі ти, синку, не робив помилок, - це вкрадливий, з ірландським акцентом, Дадлі Сміт. - І мені здається, тепер починати пізно.
  - Я дам свідчення, - відповідає сміття Джек. Посмішки на обличчях. Галлодет:
  - Сержант, нам з вами треба буде обговорити ваші свідчення. Вечеря у "Тихому океані" за рахунок містера Лоу.
  Вінсеннс встає, Лоу проводжає його до дверей. З динаміка - шепіт:
  - ... А Кулі я пообіцяв, що більше такого не повториться...
  - Як скажете, бос.
  Паркер повертається до дзеркала, киває. Ед входить, сідає на "гарячий стілець".
  - Ну що, синку, - це Дадлі Сміт, - настав твій зоряний час?
  - Ед, - усміхається Паркер, - я дозволив тобі вислухати свідчення решти, бо чекаю від тебе максимально повного та точного розуміння ситуації. Що скажеш? Чи є якісь ідеї?
  - Сер, чи я розумію, що навіть якщо велике журі висуне будь-які кримінальні звинувачення, під час підготовки обвинувального акта для суду присяжних містер Лоу знайде спосіб скасувати їх або не дати їм ходу?
  Лоу скривився - мабуть, Ед потрапив у крапку.
  - Я правий, сер?
  Лоу, поблажливо:
  - Сержант, у вас юридична освіта?
  - Ні, сер.
  - Значить, ваш шановний батько дав вам гарну пораду.
  - Ні, сер, - тріумфуючи, відповідає Ед.
  - Припустимо, що ти маєш рацію, синку, - каже Сміт. - Припустимо, ми справді хочемо того ж, що й усі порядні поліцейські: не віддавати наших братів-офіцерів на ганьбу публічного суду. Припустимо, що до цього й хиляться всі наші зусилля. Що б ти нам порадив?
  Цю маленьку мову Ед повторював про себе стільки разів, що серед ночі розбуди - від зубів відскочить кожне слово:
  - Шуміха в газетах, яка закінчиться пшиком, слідство, відкладене в довгу скриньку, гучні звинувачення тишком-нишком відкликані, - все це публіку не задовольнить. Внутрішні розслідування, усунення від служби, кадрові перестановки - цього недостатньо. Ви самі сказали офіцеру Уайту: Полетіть голови. Я з цим згоден. Гадаю, задля збереження престижу поліції Лос-Анджелеса та її шефа нам потрібний публічний суд, потрібні кримінальні звинувачення та вироки до ув'язнення.
  - Знаєш, синку, вражає мене легкість, з якою ти вимовляєш такі слова...
  Ед звертається до Паркера:
  - Сер, після Хоррела та Уортона ваша поява стала для поліції Лос-Анджелеса щастям. Ви виправили помилки, здійснені вашими попередниками, і досягли нових висот. І ви не дозволите, щоб все звалилося через якийсь нещасний випадок.
  - Викладайте, Екслі, - не витримує Лоу. - Що ж молодший офіцер порадить начальникові поліції?
  Ед, не відриваючи очей від Паркера:
  - Не порушувати кримінальних справ стосовно тих, хто вже відслужив свої двадцять років. Оприлюднити кадрові перестановки, більше понижень на посаді та відсторонень від служби. Висуніть звинувачення Джонні Браунеллу, скажіть йому, щоб просив суду без присяжних і нехай суддя винесе йому умовний вирок: він - брат постраждалого офіцера. І ще - віддайте під суд Діка Стенсленда та Бада Уайта. І нехай вирушають до в'язниці. У поліції їм не місце. Стенсленд - пияка і бандит, Уайт ледь не вбив людину, а випивки приніс набагато більше Вінсеннса. Пожертвуйте ними. Щоб захистити себе. Щоб захистити поліцію Лос-Анджелеса.
  Напружене мовчання перервав Сміт:
  - Джентльмени, рада нашого юного друга видається мені необачною і надто суворою. Стенсленд має свої гострі кути, але Венделл Уайт - цінний співробітник.
  - Сер, якщо Уайт ще нікого не вбив, то цього не довго чекати.
  Сміт хотів заперечити, але підняв руку Паркер:
  - Думаю, порада Еда заслуговує на увагу. Завтра на великому журі, задай їм спеку, мій хлопчику. Одягнися порадніше і зроби їх.
  - Слухаюсь, сер, - відповів Ед, насилу пригнічуючи в собі бажання заволати і підстрибнути до стелі.
  
  
  РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
  
  
  Дампи б'ють у вічі. Вимірювання зростання: Джек Вінсеннс - метр сімдесят вісім, Френк Доуерті, Дік Стенс, Джонні Браунелл - коротуна, в Вілберті Хаффе і Баде Уайте - не менше метра вісімдесяти. За склом - колишні в'язні Центральної ділянки, сидячи пліч-о-пліч з копами з офісу окружного прокурора, вказують на погромників.
  - Лівий профіль! - хрипить динамік. Шестеро чоловіків повертаються. - Правий профіль! Обличчям до стіни! Обличчям до дзеркала! Процедура закінчена, джентльмени. - Мовчання, потім: - Чотирнадцять осіб окремо впізнали Доуерті, Стенсленда, Вінсеннса, Уайта та Браунелла, ще четверо - Хаффа. Чорт, мікрофон забули вимкнути!
  У Стенса очманілий вигляд.
  - Пішов на хрін, цап! - кидає Френк Доуерті динаміку.
  Бад мовчить із кам'яним обличчям - наче він уже у в'язниці та захищає Стенса від нігерів.
  - Сержант Вінсеннс у кімнату 114, - командує динамік, - офіцер Уайт у кабінет шефа Гріна. Інші вільні.
  114-та кімната - зал засідань великого журі.
  Джек підходить до дверей 114-ї. Тут багатолюдно: позивачі з адвокатами, Ед Екслі в піджаку з голочки, з нитками, що висять, по краю рукава. Латиноси щеряться. Джек підходить до Еду.
  - То це ти - головний свідок?
  - Правильно.
  - То я й знав! І що за кусок жбурнув тобі Паркер?
  - Кус?
  - Саме, Екслі. Скільки він заплатив тобі за роботу? Що пообіцяв? Чим купив? Думаєш, я даю свідчення безплатно?
  - Я просто виконую свій обов'язок, - відповідає Ед, старанно протираючи окуляри.
  - Під ідейного косиш, студентку? - посміхається Джек. - Не вірю. Став би ти даремно сваритися з братами-копами. Адже тепер тобі життя не буде. Не люблять у нас стукачів. Може, Паркер обіцяв тобі перехід до Бюро розслідувань? Так зваж: і звідти хлопці теж погорять, а працювати тобі доведеться з їхніми друзями.
  Ед дивиться убік.
  - А втім, угода вигідна, ти не помилився! - продовжує Джек.
  - Звідки мені знати? Фахівець із угод у нас ти, а не я.
  - Якщо так далі піде, скоро ти мене переплюнеш. Тож мені варто бути з тобою ввічливішим. До речі, знаєш, що наречена Елліс Лоу до тебе нерівно дихає?
  Двері відчиняються.
  - Едмунд Дж. Екслі, пройдіть в зал, - оголошує клерк.
  - Вперед, бойскаут, - підморгує Джек. - Тільки нитки з рукава обірви: вигляд у тебе, наче перший раз у житті костюм одягнув!
  Ідучи в кімнату 114, Ед Екслі квапливо й незручно обриває нитки з рукава новенького піджака.
  
  
  
  * * *
  
  
  Джек розважав себе думками про Карен. З того побачення минуло десять днів - і за великим рахунком, все начебто було не так уже й погано. Щоправда, перед Спейдом Кулі довелося вибачитись. Уелтон Морроу був, м'яко кажучи, не в захваті від їхніх з Карен стосунків, але те, що відбувалося в Елліс Лоу з Джоанн - справа в цієї парочки, кається, сяк-так злагодилося, - трохи його втішило. Квапливі, якісь злодійкуваті побачення в готелях: Карен живе вдома, Джек - у дешевій квартирці, куди пристойну дівчину не приведеш. Пропустив регулярний платіж Скоггінсам, щоб зняти для зустрічей номер в "Амбасадорі". Карен насолоджується забороненою любов'ю, а Джек щасливий тим, що вона щаслива. Але Сід Хадженс не дзвонить, і на героїновому ринку затишшя - залишається ловити крейду рибку. А попереду примарою страшнішою за газову камеру маячить рік у Відділі звичаїв...
  Позивачі перешіптуються, розглядають його спідлоба. Джек мимоволі стискає кулаки. У того, якому він врізав у різдвяну ніч, на носі фіксуюча наліпка. Напевно, фальшива - Джек йому ніс не ламав, точно пам'ятає. Якийсь жидюга адвокат порадив.
  Двері в кімнату 114 прочинені. Джек заглядає усередину. Шестеро членів журі сидять за столом, обличчям до місця свідка. Допит веде Елліс Лоу. У клітці для свідка - Ед Екслі.
  Тільки тепер він не смикає окуляри, не мямлить, не опускає очей. Голос його звучить твердо - і на октаву нижче за звичайний. Вузкоплечий, худорлявий, витончений, на поліцейського він не схожий, але в ньому відчувається сила та впевненість у собі. І говорить чудово. Лоу ставить "несподівані" питання: Екслі свою роль, зрозуміло, відрепетирував заздалегідь, - але так природно дивується, так щиро дивується і обурюється ... Чорт його знає, хто його натаскував, але попрацював цей тренер на совість.
  Джек дослухається. Так, перед ним уже не слюнтяй, не татусь синок, не пай-хлопчик з коледжу: тепер Джек розуміє, як Екслі зумів заробити Хрест. Лоу сипле питаннями, і відповіді Еда б'ють просто в ціль. Так, у нього відібрали ключі. Так, його замкнули у коморі. Ні, він не бачив ні можливості чинити опір, ні сенсу в опорі. Панове члени журі, дивіться уважно: перед вами - справжній чоловік. Йому немає потреби комусь щось доводити, він пройшов війну і дуже добре знає ціну показного героїзму.
  Так, і кого ж він топитиме? Браунелл, Хафф, Доуерті - дрібні сошки: основну провину Ед узяв на Діка Стенсленда, не пощадив і Уайта. Джек усміхнувся: до нього дійшло, як спритно розіграно цю партію. Крагмана, Такера, Пратта, яким не загрожує нічого, крім відходу на пенсію, віддали Джеку - знали, що підставляти своїх по-великому він не погодиться, а назвати цапів-відбувайлів довірили Еду Екслі.
  Лоу ставить останнє запитання - щось на кшталт:
  - Ну, і що ж ви про все це думаєте?
  Ед вимовляє слова про правосуддя. У журі ледь сльози не капають. Лоу оголошує, що питань до свідка більше немає, і Ед, накульгуючи, йде до дверей - тісна свідоцька клітушка! У коридорі його зустрічає Джек.
  - А ти молодець. Паркер сподобається.
  - Думаєш, він прочитає стенограму? - Запитує Ед, розтираючи затекле коліно.
  - І десяти хвилин не пройде, як усі папери будуть у нього. А ось Бад Уайт тепер не заспокоїться, поки тебе з гівном не з'їсть. Прямо з пізнання його викликали до Тада Гріна, і можу сперечатися, що від роботи Грін його вже відібрав. Моли бога, щоб Бад викрутився і залишився в поліції - він із тих хлопців, що на громадянці стають значно небезпечнішими.
  - Тож ти не сказав Лоу, що основну випивку приніс Уайт?
  - Джек Вінсеннс, готуйтеся! - Оголошує клерк.
  - Так, я теж заклав своїх, - неохоче каже Джек. - Тільки я заклав трьох старих пердунів, які так і так їдуть до Орегону ловити рибку. Так що, порівняно з тобою, я роблю і порядно і розумно.
  - Обидва ми робимо те, що маємо зробити. Тільки ти себе за це зневажаєш. А це вже не розумно.
  У коридорі з'являються Елліс Лоу та Карен. Елліс кидається до Джека.
  - Я випадково обмовився Джоан, що сьогодні ти свідчиш, а вона розповіла Карен. Вибач, я не думав, що так вийде. Адже я просив її нікому не говорити! Вибач, Джеку, справді не знаю, як так вийшло... Я благав Карен не приходити сюди, казав, що в зал засідань її все одно не пустять, і зрештою ми зійшлися на тому, що вона послухає у репродуктора в моєму кабінеті. ... Джеку, я дуже винен, заради бога вибач...
  - Знаєш ти, жидяра, чим гарантувати свідка!
  
  
  РОЗДІЛ ТРІНАДЦЯТИЙ
  
  
  Бад ковтнув зі склянки. Віскі з содовою та з льодом.
  Йому дісталося найгірше місце у барі - спиною до телефонів. Надворі гримів над вухом музичний автомат. Нили старі футбольні шрами - як ненависть до Еду Екслі. Жетон, зброю - все відібрали, попереду - суд, і руда фарбована телиця років сорока з гаком, що давно вже з пожадливістю коситься на його склянку, здається Баду майже красунею.
  Спіймавши його погляд, руда телиця посміхнулася. Фарбована, звичайно, але обличчя в неї добре. Бад усміхнувся у відповідь.
  - Дозвольте вас пригостити?
  - Дякую. Мене звуть Анджела.
  - А мене Бад.
  - Хіба таке ім'я?
  - Коли тебе охрестили Венделлом, доводиться винаходити псевдоніми.
  Анджела регоче.
  - Чим займаєшся, Бад?
  - Зараз? Ну, можна сказати, безробітний.
  - А-а... Що ж ти такого накоїв?
  Та що ти либишся, дура? Хочеш із чоловіком познайомитися чи запитання ставити? Та ти розумієш, що це таке - коли поліцейського усувають від роботи?
  - Не захотів підігравати босу. Послухай, Анджело, що скажеш, якщо...
  - У вас був правовий конфлікт? Знаєш, я в цьому розуміюся: сама перебуваю в Об'єднанні вчителів, а мій колишній чоловік - голова профспілки водіїв автобусів. Якщо ти розкажеш, що трапилося, можливо, я...
  Хтось кладе йому руку на плече.
  - Синку, можна з тобою перемовитися парою слів?
  Дадлі Сміт. Слідкував за ним. Якого біса йому потрібно?
  - Це терміново, лейтенанте?
  - Дуже терміново. Побажай своїй новій подружці добраніч і приєднуйся до мене за заднім столиком. Я попросив бармена зробити музику тихіше, поки ми розмовлятимемо з тобою.
  Справді, музика стала тихішою. Сміт рушив геть. Бад кинув погляд на Анджелу - її вже обходжує якийсь морячок. Він підвівся і пішов слідом.
  У задній частині бару - затишні ніші-напівкабінетики. Два стільці, стіл, накритий газетою, під газетою піднімається горбок незрозумілих обрисів. Бад сів.
  - Що, ОВР за мною стежить?
  - Так. Як і за іншими, комусь загрожує кримінальний суд. Ідея твого друга Екслі. Паркер тепер до нього прислужується - ось Ед і наговорив йому, що ви зі Стенслендом, мовляв, здатні втратити голову і наробити дурниць. Чув би ти, синку, як цей Екслі на свідковому кріслі чорнило і тебе, і багатьох інших гідних людей! Я, правда, теж не чув, але стенограму читав. Сущий дворушник цей Ед Екслі. Його виступ - ганьба для всіх гідних полісменів.
  Бад уявив, як Стенс піде в нескінченний запій.
  - Що в газеті? Нам уже висунуто звинувачення?
  - Не кликай біду, синку. І не поспішай записувати мене у вороги. Я ж твій друг, і певний вплив на Паркера у мене є. Не одному ж Екслі ходити у нього в улюбленцях!
  - Лейтенанте, чого ви хочете?
  - Клич мене Дадлі, - відповідає Сміт.
  - Дадлі, чого ти хочеш?
  - Хо-хо-хо! - звучний округлий тенор. - Ти, синку, справив на мене враження. Я захоплений тим, що ти відмовився зрадити товаришів, а твоя вірність напарникові взагалі вища за всякі похвали. Я захоплююсь тобою як поліцейським, мені подобається, що ти не боїшся виявляти насильство там, де без нього, на жаль, у нашій роботі не обійтися. А найбільше мені симпатична твоя боротьба з мерзотниками, що б'ють дружин. Ти їх ненавидиш, правда?
  Ненависть - бляке, заїжджене слово. У Бада застукало у скронях.
  - Так, ненавиджу.
  - І в тебе є на це причини, якщо правда те, що мені довелося чути про твою юність. Ненависть - що ще ти ненавидиш так само сильно?
  Бад міцно, до болю у пальцях, стискає кулаки.
  - Екслі. Цю наволоч Екслі. І Сміттяра Джека - він теж там відзначився. Дік Стенс тепер доп'ється до чортиків - через те, що ці двоє нас продали!
  Сміт хитає головою.
  - Вінсеннса не звинувачуй, синку. Він усе зробив як слід. Без звільнень справа не обійшлася, а він обмовив лише тих, хто вже відпрацював двадцять років і заслужив собі пенсію. І взяв він провину за ту випивку, що ти приніс у ділянку. Ні, синку, Джек не заслужив на твою ненависть.
  Бад нахиляється до нього:
  - Дадлі, чого ти хочеш від мене?
  - Хочу, щоб ти уникнув вироку і повернувся на службу. І знаю, як цього досягти.
  Бад кидає погляд на газету.
  - І як же?
  - Тобі треба працювати на мене.
  - І що я маю робити?
  - Не поспішай. Спершу ще кілька запитань. Скажи, синку, ти згоден, що наш обов'язок - утримувати злочинність у належних рамках, не давати їй розповзатися містом? Що, наприклад, чорним бандитам на північ від бульвару Джефферсона не місце?
  - Звичайно.
  - А як ти вважаєш, чи можна дозволяти існувати злочинним спільнотам, які діють лише серед своїх, мирним громадянам особливої шкоди не завдають, а поліції іноді бувають корисні?
  - Звичайно. Завжди так і робиться: на щось ми заплющуємо очі... Але яке це має...
  Сміт смикає зі столу газету. Револьвер 38 калібру, блискучий поліцейський жетон. По спині у Бада проходять мурашки.
  - Я знав, що ти - людина впливова. Ти домовився з Грін?
  - Не з Грін, синку. Із Паркером. Я ж казав, що не одному Екслі ходити в нього в радниках. Ось що він сказав: якщо велике журі не висуне проти тебе звинувачення, за відмову дати свідчення ти не будеш покараний. А тепер забирай свої дрібнички, поки господар цього закладу до поліції не зателефонував.
  Сяючий Бад ніяково розпихає по кишенях своє добро.
  - Отже, й звинувачення не буде?
  Знову соковите "хо-хо-хо" - цього разу насмішкувате.
  - То я й думав, що сьогоднішній "Геральд" ти ще не читав!
  - Але як? - Вигукує Бад, зовсім ошелешений.
  - Потім розповім, синку.
  - А з Діком що?
  - Дік пропав, синку. І не сперечайся - нічого тут не поробиш. Йому висунуто звинувачення, його буде визнано винним і отримає термін. Сам Паркер наказав зробити його цапом-відбувайлом. Це Екслі переконав його патронів не шкодувати. Тож... кримінальна стаття та в'язниця.
  Раптом стає страшенно жарко. Нестерпно жарко. Бад послаблює вузол краватки, прикриває очі.
  - З ним усе буде добре, синку, я тобі обіцяю. Є у мене приятелька у системі виправних закладів - попрошу її до Стенсленда доглянути. А коли вийде, вже я забезпечу йому можливість повчити цього Екслі розуму.
  Розплющивши очі, Бад бачить перед собою розгорнуту "Геральд". Заголовок: "Поліцейським, замішаним у "Кривавому Різдві", висунуто звинувачення". Далі - колонка, обведена олівцем. Сержанту Річарду Стенсленду висунуто звинувачення за чотирма статтями кримінального кодексу. Крім нього у списку троє пенсіонерів: Ленц, Браунелл та Хафф; по дві статті на брата. Підкреслено: "Офіцеру Венделлу Уайту, 33 роки, звинувачень не пред'явлено, хоча, за попередніми відомостями, отриманими з джерел у окружній прокуратурі, йому мало бути пред'явлено звинувачення у нападі першого ступеня. Голова журі заявив, що четверо з жертв нападу змінили свої первісні свідчення, згідно з якими офіцер Уайт душив Хуана Карбігаля, 19 років. Нові свідчення позивачів прямо суперечать твердженням офіцера поліції сержанта Едмунда Дж. Екслі, який заявив під присягою, що Уайт намагався завдати Карбігалю тяжких тілесних ушкоджень. Проте свідчення сержанта Екслі, мабуть, не піддаються сумніву: вони використані в обвинувальних актах проти інших семи офіцерів. Тим не менше, хоча члени журі і сумніваються в щирості нових свідчень позивачів, такі зміни у справі вони визнали достатньою причиною, щоб відкликати звинувачення, спочатку висунуті проти офіцера Уайта. Заступник окружного прокурора Елліс Лоу заявив репортерам: "Сталося щось підозрюване, але що - я не розумію. Однак чотири свідчення, безсумнівно, переважують одне - будь це навіть найвищою мірою заслуговує на довіру голос Едмунда Екслі, героя минулої війни"".
  - Чому? Навіщо ти це зробив? І як? - Запитує Бад. Рядки новин кружляють перед очима.
  Сміт змінює газету.
  - Ти мені потрібен, синку. Виконуватимемо нове завдання - вже отримано "добро" від Паркера. Створюється спеціальний підрозділ при Відділі вбивств. Воно буде виконувати своєрідну функцію стримування. Називатиметься "Підрозділ нагляду". Звучить досить розпливчасто, правда? Насправді йдеться про роботу, на яку придатні дуже небагато, - але ти, синку, для неї народився. Доведеться і битися, і стріляти, і не ставити зайвих питань. Синку, ти вловлюєш перебіг моїх думок?
  - Ще б.
  - Скоро Паркер почне обіцяне перетрясіння кадрів, і з Центральної ділянки тобі доведеться піти. Працюватимеш на мене?
  - Я ж не божевільний, щоби відмовитися. Але навіщо, Дадлі?
  - Що навіщо, синку?
  - Це ти вмовив Елліса Лоу мене витягти. Усі знають, що вас із ним водою не розіллєш. Навіщо?
  - Потім, синку, що мені подобається твій стиль роботи. Така відповідь тебе влаштовує?
  - Ні, але, зважаючи на все, іншого я не дочекаюся. Тоді таке запитання: як?
  - Що як, синку?
  - Як ти змусив мексикашок змінити свідчення?
  Сміт мовчки кладе на стіл відливаючий міддю, в металевих задирках і в засохлій крові кастет.
  
  
  КАЛЕНДАР
  
  
  
  
  1952
  
  
  
  Витримка:
  "Лос-Анджелес Мірор Ньюс", 19 березня
  
  
  
  Скандал у поліції: прокуратура готується до суду, а копи наводять лад у себе вдома
  
  
  
  Шеф поліції Лос-Анджелеса Вільям X. Паркер урочисто пообіцяв домогтися правди - "куди б не привели пошуки істини" - у скандальній і заплутаній історії, що набула широкого розголосу і з легкої руки газетярів, названої "Кровавим Різдвом".
  Семеро офіцерам поліції пред'явлено кримінальні звинувачення у зв'язку з їхніми діями на Центральній поліцейській дільниці у Різдвяну ніч минулого року. Ось їхні імена:
  сержант Уорд Такер - звинувачений у нападі другого ступеня,
  офіцер Майкл Крагман - звинувачений у нападі другого ступеня та нанесенні побоїв,
  офіцер Генрі Пратт - звинувачений у нападі другого ступеня,
  сержант Елмер Ленц - звинувачений у нападі першого ступеня та нанесенні побоїв,
  сержант Вілберт Хафф - звинувачений у нападі першого ступеня та нанесенні побоїв,
  офіцер Джон Браунелл - звинувачений у нападі першого ступеня за обтяжливих обставин,
  сержант Річард Стенсленд - звинувачений у нападі першого ступеня за обтяжливих обставин, нанесення побоїв першого ступеня та нанесення каліцтв.
  Паркер не став зупинятися ні на суті звинувачень, пред'явлених офіцерам, ні на цивільних позовах, які жертви насильства - Санчес Дінардо, Хуан Карбігаль, Денніс Райє, Езекіель Гарсія, Клінтон Валупек та Рейєс Часко - подали на адресу як окремих поліцейських, так і поліції Лос -Анджелеса загалом. Він заявив лише, що поліція провела власне внутрішнє розслідування і що, окрім перелічених, винними у серйозних дисциплінарних провинах і заслуговують на суворе покарання є такі офіцери:
  сержант Уолтер Крамлі, сержант Уолтер Дьюкширер, сержант Френсіс Доуерті, офіцер Чарльз Хайнц, офіцер Джозеф Ернандес, сержант Вілліс Трістано, офіцер Фредерік Турентін, лейтенант Джеймс Фрілінг, офіцер Венделл Уайн.
  На завершення прес-конференції Паркер приємно відгукнувся про сержанта Едмунда Дж. Екслі, офіцера Центральної бригади, який наважився дати свідчення перед великим журі.
  - Я захоплений вчинком Екслі, - зауважив шеф поліції. - Ця людина виявив справжню мужність.
  
  
  
  Витримка:
  "Лос-Анджелес Ікземінер", 11 квітня
  
  
  
  П'ятеро обвинувачених у справі "Кривавого Різдва" виправдані Паркер розповідає про дисциплінарні репресії в поліції
  
  
  
  Сьогодні окружна прокуратура оголосила, що п'ятеро обвинувачених у скандально відомій справі "Кривавого Різдва" не постануть перед судом. Офіцер Майкл Картман, офіцер Генрі Пратт і сержант Уорд Такер, усі змушені подати у відставку з поліції внаслідок того, що опинилися під судом, виправдані через брак доказів. Ось що заявив помічник окружного прокурора Елліс Лоу, який займається цією справою:
  - Багатьох другорядних свідків - затриманих, котрі перебували тієї ночі у в'язниці Центральної ділянки - тепер просто неможливо відшукати.
  І сьогодні ж голова поліції Лос-Анджелеса Вільям Х. Паркер розповів нам про результати горезвісної "великої чистки" у його відомстві. Наступні офіцери, як обвинувачені, так і не обвинувачені в кримінальних злочинах, були визнані винними в різних дисциплінарних провинах і зазнали таких стягнень:
  сержант Уолтер Крамлі: шість місяців відсторонення від служби без збереження платні, переведення в ділянку Холленбек;
  сержант Уолтер Дьюкширер: шість місяців відсторонений від служби без збереження платні, переведення в ділянку Ньютон-стріт;
  сержант Френсіс Доуерті: чотири місяці усунення від служби без збереження платні, переведення в ділянку Вілшир;
  офіцер Чарльз Хайнц: шість місяців відсторонення від служби без збереження платні, переведення до Відділу боротьби з бродяжництвом;
  офіцер Джозеф Ернандес: чотири місяці усунення від служби без збереження платні, переведення в ділянку 77-ї вулиці;
  сержант Вілберт Хафф: дев'ять місяців відсторонення від служби без збереження платні, переведення в ділянку Вілшир;
  сержант Вілліс Трістано: три місяці усунення від служби без збереження платні, переведення в ділянку Ньютон-стріт;
  офіцер Фредерік Турентін: три місяці усунення від служби без збереження платні, переведення в ділянку Іст-Веллі;
  лейтенант Джеймс Фрілінг: шість місяців відсторонення від служби без збереження платні, переведення до Бюро управління поліцейської академії;
  офіцер Джон Хайнеке: чотири місяці усунення від служби без збереження платні, переведення в ділянку Венеція;
  сержант Елмер Ленц: дев'ять місяців відсторонення від служби без збереження платні, переведення в ділянку Голлівуду;
  офіцер Венделл Уайт: без усунення від служби переведений до Підрозділу нагляду при Відділі вбивств;
  сержант Джон Вінсеннс: без усунення від служби переведений у Відділ вдач.
  
  
  
  Витримка:
  "Лос-Анджелес Таймс", 3 травня
  
  
  
  Перший вирок у справі "Кривавого Різдва" - поліцейського засуджено умовно
  
  
  
  Офіцер поліції Джон Браунелл, 38 років, перший із поліцейських, причетних до торішнього "різдвяного" скандалу, що став перед судом, сьогодні закликав себе винним за статтею, зазначеною в обвинувальному акті, - напад першого ступеня за обтяжливих обставин - і попросив суддю Артура Дж. Фіцх'ю негайно винести йому вирок.
  Браунелл - старший брат Френка Д. Браунелла, одного з двох патрульних поліцейських, поранених у Різдвяний святвечір минулого року у бійці із шістьма молодими людьми. Суддя Фіцх'ю, взявши до уваги, що Браунелл зазнав тяжкого психологічного стресу внаслідок поранення брата і що його вже звільнено з поліції без пенсії, прислухався до рапорту Відділу за випробувальним терміном, де рекомендувалося не засуджувати Браунелла до тюремного ув'язнення, а покарати умовно. Він засудив Браунелла до року ув'язнення умовно і відпустив його з-під варти, наказавши з'явитися за подальшими розпорядженнями до окружного інспектора за випробувальним терміном Рендаллу Мілтіру.
  
  
  
  Витримка:
  "Лос-Анджелес Ікземнер", 29 травня
  
  
  
  Вирок Стенсленду винесено: на поліцейського чекає в'язниця
  
  
  
  ... Журі присяжних, що складається з восьми чоловіків та чотирьох жінок, визнало Стенсленда винним за наступними пунктами обвинувального ув'язнення: напад першого ступеня за обтяжливих обставин, завдання побоїв першого ступеня, завдання каліцтв. Усі звинувачення пов'язані з активною участю поліцейського у скандально відомому побитті затриманих у Центральній поліцейській дільниці: у пресі ця історія давно отримала назву "Криваве Різдво". У своїх свідченнях сержант поліції Лос-Анджелеса Едмунд Дж. Екслі докладно описав "звірства Стенсленда щодо беззахисних людей". Адвокат Стенсленда Джейкоб Келлерман поставив під сумнів свідчення свідка, заявивши, що більшу частину ночі, коли мали місце ці події, Екслі просидів замкнений у коморі. Однак присяжні повірили сержанту Екслі, і у своїй заключній промові Келлерман, пославшись на рішення суду у справі Джона Браунелла (ще одного учасника різдвяного побоїща, якому винесли умовний вирок), просив суддю Артура Фіцх'ю виявити милосердя до його клієнта. Однак суддя не прислухався до прохань адвоката. Він засудив Стенсленда, колишнього офіцера поліції Лос-Анджелеса, до року ув'язнення в одній із в'язниць округу і передав його офіцерам шерифської служби, які мають супроводити Стенсленда до виправного закладу Вейсайд. Коли Стенсленда виводили із зали, він вигукував лайку та погрози на адресу сержанта Екслі. Сержант Екслі від коментарів із цього приводу відмовився.
  
  
  
  НАЧЕРК: "Кавалькейд Уїкенд Мегезін",
  недільний додаток
  до "Лос-Анджелес Мірор", 3 липня
  
  
  
  Два покоління сім'ї Екслі на службі Каліфорнії
  
  
  
  Перше, що вражає в Престоні Екслі та його сина Едмунда - вони зовсім не схожі на поліцейських, хоча Престон чотирнадцять років прослужив у поліції Лос-Анджелеса, а його син Ед вступив на службу рідному місту у 1943 році, незадовго до того, як вступив до діючу армію і в битві на Гвадалканалі заслужив хрест "3а визначні заслуги". І це ще не все: до того, як клан Екслі емігрував до Америки, багато його представників служили детективами в Скотланд-Ярді. Отже, повага до закону та правосуддя у сім'ї Екслі у крові. Але з ще більшою впевненістю можна сказати, що в крові у цих людей спрага справи.
  
  
  
  Престон Екслі отримав інженерну освіту в Університеті Південної Каліфорнії. Займався він ночами, а вдень ловив небезпечних злочинців.
  Спокійний Томас Екслі, старший син Престона, здобув освіту в Поліцейській академії Лос-Анджелеса і був визнаний найкращим курсантом за всю її історію. І сьогодні на стіні адміністративного корпусу Академії можна побачити пам'ятну табличку, встановлену на його честь. Трагічна загибель наздогнала Томаса невдовзі після випуску: його було вбито вуличним бандитом.
  Ще одна врізка: Срібну медаль та диплом Лос-Анджелеського університету з відзнакою Ед Екслі отримав у 1941 році - у дев'ятнадцять років! Тепер ми розуміємо, чому члени родини Екслі не схожі на "типові копи": перед нами передусім талановиті та широко освічені люди.
  
  
  
  І батько та син останнім часом часто згадувалися у новинах. Престон Екслі, 58 років, об'єднав зусилля зі Всесвітньо відомим аніматором, кінорежисером та ведучим дитячих телепередач Реймондом Дітерлінгом для будівництва Фантазіленду - колосального парку розваг. Перший камінь було закладено шість місяців тому, а закінчення будівництва заплановано на квітень наступного року. Екслі-старший розпочав кар'єру у будівельному бізнесі у 1936 році, коли звільнився з поліції разом зі своїм Другом та помічником лейтенантом Артуром Де Спейном.
  У своєму розкішному особняку у Хенкок-парку Престон відповідає на запитання нашого кореспондента Діка Сент-Джермена.
  - У мене був диплом інженера, а Арт чудово розбирався у будматеріалах, - розповідає він. - Ми об'єднали свої заощадження та взяли позику у незалежних інвесторів, які зуміли оцінити нашу сміливість та заповзятливість. Так виникла "Екслі Констракшн". Спочатку ми зводили дешеві будинки, але поступово почали підвищувати свій рівень, перейшли до офісних будівель. Важливою віхою для нас стало шосе Арройо Секо. П'ятнадцять років тому я про таке процвітання і мріяти не міг! І Фантазіленд - двісті акрів землі, де виконаються заповітні бажання мільйонів людей - стане гідною вершиною нашої кар'єри.
  Екслі посміхається.
  - Рей Дітерлінг - мрійник, - каже він. - Силою своєї уяви він створив безліч казкових світів, і відвідувачі Фантазіленду скоро зможуть поринути у ці світи. Наведу лише один приклад: гора, названа Реєм "Світ Пола". Пол Дітерлінг, син Рея, трагічно загинув у горах під час сходження лавини в середині тридцятих років. Гора "Світ Пола" стане пам'ятником юнакові і водночас приноситиме людям радість, а певний відсоток доходів від її комерційного використання відраховуватиметься до дитячих благодійних організацій. Тепер ви розумієте, що я не перебільшую, коли говорю, що Фантазіленд - вершина моєї кар'єри.
  Невже ж, завершивши цю працю, Престон Екслі має намір відійти від справ? Екслі знову посміхається.
  - Наступного тижня, - каже він, - я збираюся звернутися до Окружної ради з реконструкції та розвитку, а також до Лос-Анджелесської легіслатури. Йтиметься про вартість масових перевезень у Південній Каліфорнії та необхідність зв'язати південні міста штату новими шосе. Чесно кажучи, я хочу отримати замовлення на будівництво мережі шосейних доріг і маю намір запропонувати уряду штату вигідну угоду.
  А далі?
  Екслі посміхається і зітхає.
  - Знайомі постійно набридають мені проханнями піти у політику. Запевняють, що з мене вийде чудовий мер, губернатор, сенатор та бог знає хто ще. Хоча я на це завжди відповідаю, що у мене є друзі - Флетчер Баурон, Дік Ніксон та Ерл Уоррен [22] .
  Чи означає це, що містер Екслі виключає можливість політичної кар'єри?
  - Я нічого не виключаю, - відповідає Престон Екслі. - І не ставлю собі жодних обмежень. Це не в моїй натурі.
  І як з'ясували наші кореспонденти, його син Едмунд, віднедавна сержант Бюро розслідувань поліції Лос-Анджелеса (ділянка Голлівуд), відноситься до життя так само. Після недавньої скандальної історії, відомої як "Криваве Різдво", в якій Ед Екслі виявив себе справжнім героєм, перед ним відкрилися найпривабливіші можливості - хоча він і має намір робити кар'єру тільки в поліції. В інтерв'ю кореспондентові в літньому котеджі сім'ї на озері Ерроухед Екслі-молодший сказав:
  - Єдина моя мрія - стати добрим детективом і успішно розслідувати злочини, що загрожують суспільству. Мого батька прославила справа Лорена Атертона (маніяк-дітовбивця, в 1934 році страчений за вбивство шести дітей, у тому числі хлопчика-кінозірки Віллі Веннерхолма); мені хотілося б розкривати справи такого самого масштабу. Для цього дуже важливо опинятися в потрібний час у потрібному місці, але, крім цього, необхідна якась внутрішня потяг до розплутування заплутаних ситуацій та створення порядку з хаосу - тобто те, що мені здається, у мене є.
  Ед Екслі, безсумнівно, опинився у потрібний час у потрібному місці восени 1943 року, коли він, єдиний вижив у запеклій сутичці з противником, поодиноко прорвався через три японські траншеї. Він опинився в потрібний час у потрібному місці, коли, сміливо піднявши голос, порушив "змову мовчання" про сумний інцидент, що стався в Центральній поліцейській дільниці на Різдвяну ніч. Але сам Ед Екслі говорить про ці два переломні моменти свого життя:
  - Це у минулому, а зараз я дивлюся у майбутнє. Робота в Бюро розслідувань Голлівудської ділянки дає мені безцінний досвід, але ще цінніші уроки я отримую від батька та його старого друга Арта Де Спейна. Часто вечорами ми втрьох розігруємо сцени допитів: для батька та Арта це розвага, для мене - чудове тренування. Ми з батьком схожі і все-таки дуже різні: йому потрібен увесь світ, мені тільки те, що може запропонувати мені служба в поліції.
  Престон та Ед Екслі пережили Томаса, а Маргаріт Екслі (уроджена Тіббетс) померла від раку шість років тому. Що сьогодні говорять про свої втрати батько та син Екслі?
  - Не минає жодного дня, щоб я про них не згадав, - відповідає Престон. - Мені їх дуже не вистачає!
  Його син не такий лаконічний: він погоджується поділитися з нами своїми спогадами.
  - Томас - це Томас, - задумливо каже він. - Коли він загинув, мені було лише сімнадцять: я його, можна сказати, майже не знав. Мама - інша річ. Прекрасна жінка, сильна, великодушна і відважна, але з якимось постійним смутком в очах. Мені дуже її не вистачає, і, сподіваюся, моя майбутня дружина буде схожа на неї - тільки, мабуть, трохи життєрадісніша!
  Отже, у сьогоднішньому "Профілі" нашого журналу ви зустрілися з батьком та сином Екслі - справжніми чоловіками, шляхетними людьми, які знайшли своє місце в житті і, кожен по-своєму, вірно є процвітанням Каліфорнії.
  
  
  
  ЗАГОЛОВОК:
  "Лос-Анджелес Таймс", 9 липня
  
  
  
  Лоу висуває свою кандидатуру на посаду окружного прокурора
  
  
  
  РУБРИКА: Світська хроніка,
  "Лос-Анджелес Геральд Експрес", 12 вересня
  
  
  
  На весіллі Елліса Лоу та Джоан Морроу гуляв увесь Голлівуд
  
  
  
  Витримка:
  "Лос-Анджелес Таймс", 7 листопада
  
  
  
  Макферсон і Лоу схлюнуться у боротьбі за посаду окружного прокурора
  
  
  
  Вільям Макферсон, нинішній окружний прокурор Лос-Анджелеса, має намір виставити свою кандидатуру на четвертий термін. При цьому йому доведеться розпочати боротьбу з власним заступником Еллісом Лоу: обидва вони з великим відривом лідирують у списку із восьми кандидатів. Нагадаємо, читачам, що вибори окружного прокурора відбудуться у березні наступного року.
  За 56-річного Макферсона готові проголосувати 38% виборців, за 41-річного Лоу - 36%. Їхній найближчий суперник Дональд Чепмен, колишній голова управління міських парків, набрав лише 14% голосів. Інші 12% приблизно порівну розподілені між п'ятьма кандидатами, що залишилися - очевидно, що шанси будь-кого з них на перемогу дуже примарні.
  На своїй прес-конференції Макферсон припустив, що боротьба буде нелегкою, і підкреслив, що він насамперед є вірним слугою суспільства, а політик - вже в другу чергу. У Лоу ми взяли інтерв'ю у домашній обстановці, у товаристві його дружини Джоан. Він зробив схожі заяви, зауважив, що сподівається на перемогу, і подякував усім виборцям і особливо сили охорони порядку за підтримку, необхідну йому у передвиборній боротьбі.
  
  
  
  
  1953
  
  
  
  Поліція Лос-Анджелеса
  Щорічний рапорт про службову відповідність
  З позначкою "конфіденційно"
  3 січня 1953 року
  Автор: лейтенант Дадлі Сміт
  Копії: у Відділ кадрів та Адміністративний відділ
  
  
  
  2/1/1953
  ЩОРІЧНИЙ РАПОРТ
  ПРО СЛУЖБОВУ ВІДПОВІДНОСТІ
  ЗА ПЕРІОД: 4/4/1952-31/12/1952
  СПІВРОБІТНИК: офіцер Уайт, Венделл А.,
  жетон номер 916
  ПОСАДА: Офіцер поліції (детектив) (держ. служ. 4 розряд)
  МІСЦЕ СЛУЖБИ: Бюро розслідувань (підрозділ нагляду при Відділі з розслідування вбивств)
  КОМАНДИР: Лейтенант Дадлі Л. Сміт, жетон номер 410
  
  
  
  Панове!
  Цей меморандум є як рапортом про профпридатність офіцера Уайта, так і звітом за перші дев'ять місяців існування підрозділу нагляду. З шістнадцяти чоловік, які працюють під моїм початком, Уайт, на мою думку, найкращий. Він сумлінний, захоплений своєю роботою і службовий обов'язок ставить понад усе. Його відвідуваність - одна з найкращих у підрозділі: часом йому траплялося два тижні поспіль працювати по вісімнадцяту годину на добу, але жодного разу я не чув від нього жодного слова скарги. Ви пам'ятаєте, що при переході Уайта в мій підрозділ на ньому лежала тінь злощасної різдвяної події минулого року, і, зокрема, помічник начальника поліції Грін, посилаючись на висунуті проти нього звинувачення в невиправданому та жорстокому застосуванні сили, висловлював сумніви у доцільності він думав, що схильність Уайта до насильства разом із особливими завданнями нашого підрозділи можуть створити вибухонебезпечну комбінацію). Однак час показав, що він помилявся, і я без вагань виставляю офіцеру Уайту найвищу оцінку А за всіма параметрами службової відповідності. Неодноразово Уайт виявляв чудову мужність, що виходить за межі його професійних обов'язків. Щоб не бути голослівним, наведу кілька прикладів дій офіцера Уайта в екстремальних ситуаціях.
  1. 8 травня 1952 року. Пограбування винного магазину. Офіцер Уайт (страждає від старих футбольних травм) протягом півмилі гнався за озброєним підозрюваним. Підозрюваний кілька разів стріляв у офіцера Уайта; той не відкривав вогонь у відповідь, побоюючись поранити випадкових перехожих. Нарешті, підозрюваний схопив жінку і приставив до її голови револьвер. Побачивши, що злочинець узяв заручницю, офіцери, які прибули на допомогу Уайту, вступили з підозрюваним у переговори: тим часом Уайт непомітно вийшов зі сцени дії і, обійшовши злочинця, підкрався до нього ззаду. Коли злочинець відмовився відпустити жінку та здатися, Уайт вистрілив йому в потилицю та вбив на місці. Жінка не постраждала.
  2. Численні випадки. Одне з основних завдань нашого підрозділу - зустрічати у Лос-Анджелесі злочинців, які звільнилися умовно-достроково, і переконувати їх у нерозумності скоєння тяжких злочинів у нашому місті. Ця робота вимагає великої фізичної сили та сміливості: і, відверто кажучи, офіцер Уайт став ключовою фігурою у вирішенні цих питань. Йому легко вдається залякати навіть найзапекліших карних злочинців і змусити їх дотримуватися правил умовно-дострокового звільнення. Наглядом за звільненими умовно-достроково, особливо тими, хто засуджений за тяжкі злочини, він займається не лише на чергуваннях, а й з власної ініціативи у неробочий час. Так, саме він заарештував Джона (Великого Пса) Кассезе, який був двічі засуджений за зґвалтування та озброєний грабіж. 20 липня 1952 року Уайт, спостерігаючи за Кассезе в барі, почув, як той намагається залучити неповнолітню до проституції. Кассезе намагався чинити опір арешту, але офіцер Уайт змусив його підкоритися, застосувавши фізичну силу. Пізніше Уайт та ще двоє співробітників нашого підрозділу (сержант Майкл Брюнінг та офіцер Р. Дж. Карлайл) провели інтенсивний допит Кассезе щодо його діяльності після звільнення. Касезе зізнався у зґвалтуванні та вбивстві трьох жінок. (Див. рапорт Відділу з розслідування вбивств 168-А від 22/7/52.) Касезе був судимий, засуджений до вищої міри покарання і страчений у Сан-Квентіні.
  3. 18 жовтня 1952 року. Офіцер Уайт, спостерігаючи за звільненим умовно-достроково Персі Хаскінсом, помітив його у товаристві двох відомих порушників громадського порядку - Роберта Меккі та Карла Картера Гоффа. Всі троє були неодноразово засуджені за збройні грабежі, і офіцер Уайт запідозрив, що вони починають черговий злочин, і почав діяти. Він пішов за Хаскінсом, Меккі та Гоффом до овочевої крамниці за адресою: 1683, Сан-Берендо. Троє підозрюваних пограбували лавки і спробували втекти. Коли вони вийшли з лави, офіцер Уайт, який спостерігав за ними з вулиці, наказав їм кинути зброю та здатися. Грабіжники відмовилися. Уайт почав стріляти, вбив Гоффа і тяжко поранив Меккі. Хаскінс здався. Меккі пізніше помер від поранень, а Хаскінс був судимий за озброєний грабіж, зізнався ще в кількох злочинах і як рецидивіст був присуджений до довічного ув'язнення.
  Насамкінець хочу наголосити, що своїм безперечним успіхом у перший же рік свого існування підрозділ нагляду зобов'язаний, в дуже великій мірі, саме офіцеру Уайту. 15 березня 1953 року я знову приступаю до обов'язків співробітника Відділу вбивств - І хотів би бачити, щоб офіцер Уайт перейшов туди разом зі мною. На мою думку, він не тільки прекрасний поліцейський, але й має всі якості, необхідні справжньому детективу.
  
  
  
  З повагою
  Дадлі Л. Сміт,
  жетон номер 410 Лейтенант,
  Відділ з розслідування вбивств
  
  
  
  Поліція Лос-Анджелеса
  Щорічний рапорт про службову відповідність
  З позначкою "конфіденційно"
  6 січня 1953 року
  Автор: капітан Рассел Міллард,
  голова Адміністративного відділу
  Копії: у Відділ кадрів та Адміністративний відділ
  
  
  
  6 січня 1953 року
  ЩОРІЧНИЙ РАПОРТ ПРО Службову відповідність за період: 13/4/1952- 31/12/1952
  СПІВРОБІТНИК: Вінсеннс, Джон,
  жетон номер 2302
  ПОСАДА: Сержант поліції, детектив (держ. служ. 5 розряд)
  МІСЦЕ СЛУЖБИ: Бюро розслідувань (Відділ моралі)
  КОМАНДИР: капітан Рассел А. Міллард,
  жетон номер 5009
  
  
  
  Панове!
  Виставивши сержанту Вінсеннсу загальну оцінку D+, вважаю за необхідне супроводжувати її наступними коментарями.
  А. Оскільки Вінсеннс не п'є, він дуже корисний в операціях, пов'язаних із припиненням незаконної торгівлі алкоголем.
  Б. Вінсеннс схильний переступати межі своїх службових обов'язків, коли йдеться про наркотики. Так неодноразово траплялося, що, виявивши на місці злочину наркотики, він робив чи вимагав зробити арешт за зберігання наркотичних речовин.
  В. Вінсеннс часто допомагає у роботі свого наставника, лейтенанта Дадлі Л. Сміта з Відділу вбивств. Спочатку я побоювався, що це позначиться на його ставленні до своїх основних обов'язків у Відділі вдач, але цього не сталося, що, безумовно, говорить на користь сержанта Вінсеннса.
  Г. Свідчення Вінсеннса щодо торішніх різдвяних подій не викликають до нього неприязні з боку товаришів, оскільки він теж виявився "постраждалим" (втратив роботу у Відділі боротьби з наркотиками, яка, очевидно, для нього дуже важлива), а також тому, що жоден з офіцерів, проти яких він дав свідчення, не зазнав тюремного ув'язнення.
  Д. Вінсеннс постійно просить мене про зворотний переведення до Відділу боротьби з наркотиками. Однак я не збираюся санкціонувати його відхід, доки він не розкриє будь-яку велику справу - така звичайна практика нашого Відділу. Вінсеннс намагався натиснути на мене, використовуючи свої зв'язки із заступником окружного прокурора Елісом Лоу, але я, як і Лоу, відповів відмовою. І відмовлятиму і надалі, навіть якщо він стане прокурором.
  Є. У Відділі ходять чутки, що Вінсеннс є інформатором жовтого журналу "Строго секретно". Я його попередив: якщо хоч щось із наших внутрішніх справ вийде назовні, він за це відповість по всій суворості.
  Ж. На закінчення хочу відзначити, що загалом Вінсеннс як офіцер Відділу вдач цілком адекватний. У нього хороша відвідуваність, його рапорти завжди написані чітко та грамотно (хоча, мабуть, дещо прикрашені). Особливо добре він справляється зі справами, пов'язаними з букмекерством та проституцією. Відзначу також, що Вінсеннс не нехтує своїми обов'язками технічного консультанта у телесеріалі "Жетон Честі", що також говорить на його користь. Останнім часом нашим Відділом помічено незвичайний наплив порнографічних видань, з цього приводу ведеться розслідування: можливо, для Вінсеннса це розслідування стане шансом виявити свої здібності детектива та повернутися до Відділу боротьби з наркотиками. Отже, ще раз загальна оцінка його діяльності - D+.
  
  
  
  З повагою
  Рассел А. Міллард,
  жетон номер 5009
  Начальник Відділу звичаїв
  
  
  
  Поліція Лос-Анджелеса
  Щорічний рапорт про службову відповідність
  З позначкою "конфіденційно"
  Датовано 11 січня 1953 року
  Автор: лейтенант Арнольд Реддін,
  начальник Бюро розслідувань дільниці Голлівуд
  Копії: у Відділ кадрів та Адміністративний відділ
  
  
  
  11 січня 1953 року
  ЩОРІЧНИЙ РАПОРТ ПРО Службову відповідність
  ЗА ПЕРІОД: 1/3/1952 - 31/12/1952
  СПІВРОБІТНИК: Екслі, Едмунд Дж., жетон номер 1104
  ПОСАДА: Сержант поліції, детектив (держ. служ. 5 розряд)
  МІСЦЕ СЛУЖБИ: Бюро розслідувань ділянки Голівуд
  КОМАНДИР: лейтенант Арнольд Д. Реддін, жетон номер 556
  
  
  
  Панове!
  Щодо сержанта Екслі:
  У цієї людини безперечно талант до детективної роботи, він розумний, проникливий, працездатний і без залишку присвячує себе роботі. Йому лише тридцять років, і на детективній роботі він лише дев'ять місяців - але за цей час встиг зробити вже безліч арештів, з яких 95% (головним чином дрібні злочини проти власності) спричинили суд та обвинувальні вироки. Рапорти Екслі завжди грамотні, точні та відрізняються незмінно глибоким розумінням ситуації.
  Екслі погано працює з напарниками і набагато краще - самотужки, тому я дозволив йому проводити допити одному. Він чудово вибудовує допити і протягом цих дев'яти місяців отримав чимало, на мій погляд, справді дивовижних зізнань (все це - без застосування фізичної сили!). Одним словом, за всіма параметрами службової відповідності я ставлю йому тверде А.
  Однак своїми свідченнями у справі про події минулого Різдва Екслі заслужив загальну ворожість, а той факт, що завдяки цьому він просунувся по службі, змушує колег-офіцерів дивитися на нього з презирством. (Про те, що Екслі отримав посаду детектива завдяки своїм показанням, знають усі, і сам він не намагається це приховати.) Крім того, більшість моїх людей вважають Екслі боягузом, оскільки під час допитів він не вдається до фізичної сили.
  Екслі з відзнакою склав іспит на лейтенантське звання, і дорога нагору йому тепер відкрита. Однак я вважаю, що для лейтенанта в Бюро розслідувань він, по-перше, надто молодий і недосвідчений, а по-друге, такий поступ неминуче викличе ще більшу неприязнь до нього з боку товаришів по службі. Як начальник він викликатиме загальну ненависть.
  
  
  
  З повагою Лейтенант Арнольд Д. Реддін,
  жетон номер 556
  
  
  
  Витримка:
  "Лос-Анджелес Дейлі Ньюс", 9 лютого
  
  
  
  Офіційне повідомлення: Будівельний магнат Екслі отримує поспіль будівництво мережі шосе в Південній Каліфорнії.
  
  
  
  Сьогодні в комісії з дорожнього будівництва округу Лос-Анджелес оголошено, що поспіль на будівництво мережі сучасних шосейних доріг, які з'єднають центральний Лос-Анджелес, Голлівуд, Сан-Педро, Помону, Сан-Бернардіно, Південну затоку та долину Сан-Фернандо, отримує Престон Екслі, власник "Екслі Констракшн" та колишній співробітник поліції Лос-Анджелеса, який розпочинав свою кар'єру в Сан-Франциско рознощиком газет.
  - Про деталі ви скоро дізнаєтесь, - сказав Екслі телефоном нашому кореспонденту. - На завтра у мене намічено телевізійну прес-конференцію: крім мене, там будуть люди з комісії з дорожнього будівництва та легіслатури.
  
  
  
  СТАТТЯ:
  журнал "Строго секретно", лютий 1953 року
  
  
  
  Спекотна чорна Африка... або: Де відпочиває від праць праведних наш окружний прокурор?
  
  
  
  СІДНІ ХАДЖЕНС
  
  
  
  Білл Макферсон, окружний прокурор нашого славетного міста, любить молоденьких, довгоногих, грудастих, окутастих - і... чорних як чобіт. Від гарлемського Шугар-Хілла до негритянських кварталів Лос-Анджелеса наш 57-річний сім'янин, батько трьох дочок-підлітків, відомий з того боку, з якого навряд чи його знають виборці. Тут він - любитель солоденького, завжди готовий смітити зеленими папірцями в тих таємних куточках, де гримить джаз, стоїть густий дим із запахом трави і під надривні ридання саксофона зав'язуються пристрасні чорно-білі романи.
  Не вірите? А що тут неймовірного? У Макферсона і так турбот по горло, а тут ще виборча кампанія на носі і молодий і прудкий Елліс Лоу наступає йому на п'яти. Не дивно, що прокурора часом тягне розслабитися! Але розслаблятись можна по-різному. Поплавати у басейні клубу "Джонатан"? Ні, для Білла Макферсона це дуже просто. Зводити сім'ю на вечерю до Майка Лаймана чи "Тихого океану"? Ні, і такому часу не вистачає гостроти. Куди ж прямує стопи наш герой? Ви вже здогадалися: у негритянські квартали.
  На південь від бульвару Джефферсон все не так, як у нас. Це інший світ. Тут виконуються найтемніші бажання і заповітні фантазії багатьох добропорядних громадян. І стати частиною цього світу неважко - достатньо завити волосся, одягнути червоний шкіряний піджак і вирушити на пошуки пригод. І кожен божий четвер Білл Макферсон так і робить. Маріон Макферсон, багатостраждальна дружина нашого прокурора-шалунишки, уявляє, що по четвергах її чоловік ходить до Олімпійської зали подивитися, як мексиканські боксери у вазі пера вибивають один одному мізки, - о, як вона помиляється! Ні, ввечері в четвер Біллі-бій вважає за краще займатися не війною, а самою що не є любов'ю.
  Нехай факти говорять самі за себе. Факт номер разів: Білл Макферсон - регулярний клієнт "Салона Мінні Робертс", відомого веселого будинку для кольорових на півдні Лос-Анджелеса. З чуток - тільки з чуток, панове, але диму без вогню не буває! - Він обожнює какао з молоком - інакше кажучи, молочну ванну за тридцять п'ять доларів з двома пишними мулатками. Факт номер два: Макферсона бачили у закладі Томмі Такера - наш герой був на сьомому небі від звуків музики Чарлі Паркера [23] (так-так, Птахи Паркера, відомого любителя балдежа) та від фірмового десерту, яким славиться веселий дім Такера. Його остання пасія - Лінетт Браун, 18-річна діва кольору місячного затемнення, двічі приваблювалася за зберігання марихуани - погодилася дати інтерв'ю кореспондентові.
  - Білл чорних любить, - сказала вона. - Він каже: "Хто раз спробував чорненьку, той вже біленьку не полюбить". Він любить джаз і любить кочувати помаленьку ... Що? Він одружений? Як, він окружний прокурор?!
  Дитина, дійсно. Поки що прокурор - але чи довго це триватиме? До виборів ще багато тижнів, і щотижня по четверг - чи зуміє наш Біллі - любитель шоколадок - утримати в вузді свої темні бажання?
  І пам'ятайте, дорогий читачу, що про все це ви вперше почули від нас - без протоколу, конфіденційно, суворо секретно.
  
  
  
  Витримка:
  
  
  
  "Лос-Анджелес Геральд Експрес", 1 березня
  
  
  
  Поліцейський, який бив затриманих у Різдвяну ніч, виходить із в'язниці
  
  
  
  2 квітня Річард Алекс Стенсленд залишає виправний заклад Вейсайд. Засуджений минулого року за чотирма кримінальними статтями (всі звинувачення пов'язані з його поведінкою у пам'ятному скандалі "Кривавого Різдва"), тепер виходить на волю - колишній поліцейський із підмоченим минулим та туманним майбутнім.
  Колишній напарник Стенсленда офіцер Венделл Уайт погодився дати інтерв'ю кореспондентові:
  - Діку просто не пощастило, - каже він. - Я теж був там тієї ночі і міг опинитися на його місці. Дік зробив із мене гарного поліцейського. Усім, що маю, я зобов'язаний йому і не можу примиритися з тим, що з ним трапилося. Я, як і раніше, вважаю його своїм другом - і, гадаю, крім мене, у нього залишилося в поліції чимало друзів.
  І, мабуть, не лише в поліції. Стенсленд розповів кореспондентові, що після звільнення має намір працювати на Ейбрахама Тайтелбаума, власника "Кошерної кухні Ейба" - відомого ресторану в Західному Лос-Анджелесі. Ми запитали Стенсленда, в образі він на тих, завдяки кому опинився у в'язниці.
  - Тільки на одного, - відповів він. - Але нехай спить спокійно, мстити йому я не збираюся: я поважаю закон.
  
  
  
  СТАТТЯ:
  "Лос-Анджелес Дейлі Ньюс", 6 березня
  
  
  
  Передвиборчий скандал
  
  
  
  Усі чекали, що передвиборча боротьба між нинішнім окружним прокурором Вільямом Макферсоном та його молодим та честолюбним заступником Еллісом Лоу буде нелегкою. Переможець мав зайняти посаду головного захисника правосуддя в Південній Каліфорнії на наступні чотири роки. Обидва кандидати представили виборцям свої програми боротьби зі злочинністю та оптимальним витрачанням державного бюджету; обидва, як і слід було очікувати, присягаються покласти всі сили на захист закону та порядку. У поліції та серед юристів Лос-Анджелеса Макферсон користується репутацією надто ліберального та м'якосердного прокурора. У цілому нині вони віддають свої симпатії Лоу. Проте колишнього прокурора підтримувала федеральна влада. Крім того, Макферсон тонше вів свою передвиборчу партію; палкі заяви Лоу здавалися театральними і скоріше відштовхували, ніж залучали до нього публіку. До певного моменту кампанія велася хоч і досить жорстко, але джентльменськими методами; все змінила стаття у лютневому випуску журналу "Строго секретно".
  Більшість людей не надто довіряють подібним виданням, однак у період передвиборчої кампанії кожне слово про одного з кандидатів набуває особливої ваги. У статті стверджувалося, що окружний прокурор Макферсон, щасливо одружений вже двадцять шість років, роздається розпусті з юними негритянками. Прокурор не зробив жодних заяв із приводу статті, супроводженої фотографіями, на одній із яких було знято його самого в товаристві дівчини-негритянки в одному з нічних клубів Південного Лос-Анджелеса. Місіс Макферсон сприйняла статтю більш ніж серйозно - негайно подала на розлучення. Однак Елліс Лоу не згадував про цю статтю у своїй передвиборчій кампанії, і становище Макферсона залишалося досить міцним. Але за три дні до виборів у службу шерифа надійшла анонімна інформація про те, що в одному із номерів мотелю "Блакит" на Сансет-стрип відбувається незаконне любовне побачення. Під час рейду працівники служби шерифа затримали прокурора Макферсона, а також його подругу - 14-річну негритянку повію Марвелл Вілкінс, яка має два приводи до Відділу у справах неповнолітніх. Макферсона було затримано за звинуваченням у спокушенні неповнолітньої.
  Марвелл Вілкінс розповіла, що Макферсон посадив її до себе в машину на Південно-Західній авеню, запропонував двадцять доларів за годину її часу і привіз у мотель Бузок. Макферсон заявив про втрату пам'яті: він повідомив, що випив "кілька мартіні" на діловій вечері у виборцями у "Тихому океані", потім сів у машину... і далі нічого не пам'ятає. Все інше - вже історія: слідом за службою шерифа мотель Бузок наповнили репортери та фотокореспонденти, ім'я Макферсона потрапило на перші сторінки газет, і наступного вівторка Лоу майже без боротьби зайняв місце окружного прокурора.
  Однак ця історія залишає каламутний осад. Ми в "Дейлі Ньюс" (незважаючи на те, що під час виборчої кампанії підтримували Макферсона) не піддаємо сумніву право "Строго секретно" і подібних йому бульварних видань публікувати будь-який бруд, який їм вдасться відкопати, однак вважаємо порочною практику, коли хід виборчої кампанії визначають скандальні газетні публікації Крім того, сама історія виглядає загадковою. Нам не вдалося розшукати Марвелла Вілкінса: після звільнення з-під варти вона як крізь землю провалилася. Не бажаючи нікого звинувачувати голослівно, ми просимо знову обраного окружного прокурора Елліса Лоу провести ретельне розслідування цієї справи - хоча б для того, щоб його вступ на посаду не був затьмарений пересудами та підозрами.
  
  
  
  
  
  
  ЧАСТИНА ДРУГА
  БІЙНЯ В "НІЧНІЙ СОВІ"
  
  
  
  
  РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ
  
  
  Вся чергува у його розпорядженні.
  Внизу вирує вечірка - проводжають товариша на пенсію. Його, певна річ, не запросили. Треба ж комусь вичитати зведення, скласти щотижневий рапорт та прикнопити його до дошки оголошень - а в нього це виходить найкраще. Газети сурмлять про відкриття Фантазіленда, і інші копи не залишають Еда в спокої - від пискливих дражнилок у стилі Мучі-Мауса вже у вухах дзвенить. Внизу солов'ям розливається Спейд Кулі, рве струни збоченець Перкінс. Час підходить до півночі, але сну у Еда в жодному оці - він читає та друкує.
  9/4/53: злодій-трансвестит обчистив чотири магазини на Голлівуд-бульвар. Двох продавців, які застигли його на місці злочину, вирубав прийомами дзюдо. 10/4/53 - двоє білих чоловіків закололи ножами білетера у "Граумані". Причина: попросив їх не курити у залі. Постраждалий помер, підозрюваних не знайдено. Лейтенант Реддін заявив, що надто недосвідчений і з такою справою не впорається, і взяв самовідведення. 11/4/53 - ціла пачка зведення подій: за останні два тижні надійшло кілька повідомлень про молодих неграх, які стріляли в повітря з дробовиків у Гріффіт-парку. Особи не встановлені, їздять на пурпуровому дводверному "меркурі" 48-50 років випуску. 11/4/53 - 13/4/53: п'ять пограбувань, вдень, у приватних будинках на північ від Бульвара, викрадено коштовності. Розслідування поки що нікому не доручено. Ед зробив собі позначку: зайнятися цією справою, поки до неї ще ніхто не простягнув руки. Сьогодні чотирнадцяте - має ще шанс.
  Ед перестав друкувати, зітхнув з полегшенням. У порожньому чергуванні він майже щасливий - коли поряд нікого, не треба боятися удару у спину. Столи, шафи з папками, на стінах порожні бланки - зразки рапортів про затримання та допитливі листи. Затримати - це навіть не половина справи, і навіть змусити зізнатися - ще не головне. Визнання теж може виявитися брехнею. Але якщо правильно поведеш допит, якщо влізеш у шкуру супротивника, якщо зумієш ніжно його полюбити і пристрасно зненавидіти (і те й інше - в єдино вірній пропорції, варто трохи перегнути ціпок - і все втрачено) - то, можливо, він розповість тобі то , що ти хочеш почути. Подробиці. Дрібні деталі, завдяки яким ти раптом побачиш, як це було, та зрозумієш, на які кнопки тиснути у розмові з наступним підозрюваним. Цьому навчили його батько та Арт Де Спейн. Вдома у батька зберігалися коробки зі стенографіями допитів: викрадачі дітей, ґвалтівники, вбивці... Людське несправність. І всі вони зізнавалися у скоєному. Арт міг відлупцювати підозрюваного, але частіше погрожував фізичним насильством, ніж виконував погрози. Батько лише раз чи два в житті підняв руку на підозрюваного - і досі говорив про ці випадки як про свої поразки. Батько і Арт читали Еду ухильні відповіді і змушували вгадувати питання, ділилися словами, які використовує досвідчений детектив, щоб розмовляти співрозмовника. Показували, що кожна людина має кілька рівнів секретності: одними таємницями вона не особливо дорожить і готова їх викласти, варто трохи на неї натиснути, - інших соромиться, як ганебних слабкостей, і не визнається в них навіть самому собі. Але вмілому детективу визнається й у цьому. Вони пестували в Еді мисливський інстинкт, вчили бачити людину наскрізь і безпомилково бити у перехресті її слабкостей. І в цьому він досяг успіху - настільки, що часом відвертався від дзеркала, щоб не бачити свого обличчя.
  Вони засиджувалися допізна - двоє вдівців та молодий холостяк. Арт був зациклений на маніяках: знову і знову він просив Престона пожвавити в їх пам'яті історію Лорена Атертона - кошмарні докази, свідчення свідків. Престон підкорявся неохоче, немов боячись, що від частих спогадів потьмяніє глянець його давньої слави. Згадували й старі справи Арта. Навчання пішло Еду на користь - майже миттєві зізнання, 95-відсоткове розкриття злочинів. Його талант, який мовчазно визнавали всі товариші, служив ще однією причиною відчуження - і ненависті.
  Хитаючи від втоми, Ед спускається вниз, до автостоянки. І раптом ззаду:
  - Кря кря! - Його хапають за плечі та розвертають.
  Дитяча маска Каченя Денні. Удар лівою-правою збиває окуляри, ще один - за нирками - валить додолу. І - ногами по ребрах.
  Ед стиснувся в грудку. Удар в обличчя, спалах перед очима. Двоє йдуть: один сміється, другий все ще крякає. Дізнатися нескладно: неприємно-різкий голос Стенсленда, хода професійного футболіста Бада Уайта.
  Ед сплюнув кров, запізно вимочився їм услід.
  
  
  Розділ п'ятнадцятий
  
  
  Расс Міллард перед четвертою бригадою Відділу вдач штовхає про порнуху.
  - Фотоальбоми, джентльмени. Часто трапляються останнім часом місцях злочинів. Особливо це стосується справ про наркотики, букмекерство та проституцію. Зазвичай подібне лайно штампується в Мексиці, тож це не наша юрисдикція. Взагалі, порнографія - організований кримінальний бізнес, цим займаються великі шишки, які мають і гроші на друк, і зв'язки для поширення. Однак зараз таких великих шишок не бачу. Джека Драгна депортовано. Міккі Коен у в'язниці - та й не стане він порнушкою балуватися, не його стиль, Міккі у нас пуританин. Мо Ягелки проблем по горло - не до того, щоб відкривати новий бізнес. І на Джека Вейлена несхоже - цьому фантазії тільки на дрібний рекет і вистачає, і все, що заробив, він негайно спускає до лас-вегаських казино. Крім того, на відомі міські точки не схоже - надто висока якість фотографій. Відділ Ньютон-стріт перевірив приватні друкарні, каже все чисто - у них просто немає можливості друкувати альбоми такої якості. Однак ситуація на знімках вказує, що зйомки проводилися у нас: десь у вікнах видно щось дуже схоже на Голлівудські пагорби, та й меблювання типове для дешевих лос-анджелеських квартирок. Отже, наше завдання: знайти джерело цього бруду та заарештувати всіх, хто його виробляє, для нього позує та його поширює.
  Джек подумки застогнав. До чого дожив - за порнушкою полює! Інші дивилися з усмішками. Чулися пошепки і смішки - мужикам явно не терпиться подивитися "веселі картинки". А хтось може мріє додому принести і в ліжку з дружиною погортати.
  - Хлопці з Ньютон-стріт, - продовжує Міллард, клацаючи запальничкою, - опитали всіх підозрілих - результату нуль. Ніхто нічого не бачив, у руках не тримав і взагалі не знає, яка така порнографія. У друкарнях також нічого втішного нам не сказали. Показали журнали всім у Бюро та у міських ділянках - ніхто не впізнав натурників. Тож, джентльмени, вся надія на вас.
  Хендерсон і Кіфка простягають руки; у Стейтиса прямо слини течуть. Міллард роздає журнали.
  - У чому справа, Вінсеннс? Мрієш опинитися десь в іншому місці?
  - Так капітане. У відділі боротьби з наркотиками.
  - Ось як? Може, десь ще?
  - Мабуть, у другій бригаді робота цікавіша - там повія трясуть.
  - Все в твоїх руках, сержанте. Розкрий серйозну справу - і Я з найбільшим полюванням тебе позбудуся.
  По ряду проносяться зітхання, смішки, приглушені: "Ух ти!" Троє чоловіків хитають головами - нікого не впізнали. Журнали переходять до Джека.
  Сім номерів: першокласний глянсовий папір, прості чорно-білі обкладинки. Шістнадцять сторінок фотографій, кольорових та чорно-білих. Два номери розірвані навпіл.
  Відверті фотографії. Чоловіки з жінками, чоловіки з чоловіками, дівчат з дівчатами. Пенетрація крупним планом: натурали, педики, лесбіянки з фалоімітаторами. За вікнами - вид на Голлівуд. Спарювання на ліжках у убогих кімнатках, подібність ліпнини на стелі, джентльменський набір чи не всіх лос-анджелеських холостяцьких меблів. Для порнознімків ситуація звичайна. Тільки ось самі "герої" - не такі, як завжди. Не наркомани з заскленілими очима - здорові, гарні молоді хлопці, голі та одягнені, іноді в дуже химерних костюмах: єлизаветинська епоха, японські кімоно. Джек склав розірвану сторінку - в яблучко: той, що смокче у хлопця в корсеті з китового вуса, - його старий знайомець Боббі Індж, хлопець-повія, що одного разу попався на траві.
  - Вінсеннс, дізнався когось? - Запитує Міллард.
  То я тобі й сказав!
  - Ні, капітане. Дозвольте спитати, звідки ці, роздерті?
  - Знайдені у сміттєвому баку за багатоквартирним будинком у Беверлі-Хіллз. Знайшла їхня керуюча домівка, стара на ім'я Лоретта Дауні, і викликала місцеву поліцію. А хлопці з відділення Беверлі-Хіллз зателефонували нам.
  - Адреса дому у вас є?
  Міллард дивиться у свої папірці.
  - Шарлвіль, 9849. Навіщо тобі?
  - Просто подумав, що цю частину розслідування я можу взяти на себе. У мене в Беверлі-Хіллз непогані зв'язки.
  - Гаразд, не дарма ж тебе Сміттярем кличуть. Їдь у Беверлі-Хіллз. Хендерсоне, ви з Кіфкою займіться затриманими, на квартирах у яких виявили цю гидоту. Натисніть на них ще раз, нехай пояснять, звідки її взяли. Пообіцяйте, якщо зізнаються, не порушувати справу про зберігання порнографії... Зараз отримайте копії протоколів. Стейтис, ти вирушаєш у пункти прокату театральних та маскарадних костюмів. Можливо, вони впізнають на комусь із цих... артистів, щоб їх... свої шмотки. А якщо дуже пощастить, згадають, хто ці шмотки брав. Спробуємо спочатку піти таким шляхом - упізнання фотографіями всяко від нас не піде, а затягнеться мінімум на тиждень. Усі вільні, джентльмени. Ворушись, Вінсеннс. І май на увазі - це тобі не відділ наркотиків, тут крок праворуч, крок ліворуч - вважається втеча.
  
  
  
  * * *
  
  
  Джек заворушився. Для початку - в архів, забрати папку Боббі Інджа, яка починає порнозірки. Потім вирушити в Беверлі-Хіллз, до старої карги, витрусити з неї подробиці і сварити звинувачення, суть якого йому вже чудово відома: Боббі Індж - учасник злочинного угруповання, організованого з метою створення та розповсюдження непристойних матеріалів. Кримінальна стаття. Боббі за дві секунди видасть і режисера, і фотографа, і своїх зірунів-товарів - аби власну дупу врятувати. Такі справи і робляться.
  День холодний, вітряний. Джек котить Олімпіком прямо на захід. З приймача долинає ім'я Елліса Лоу: розповідають, що прокуратурі вкотре урізали Бюджет, щось бубонить сам Елліс... Згадавши Білла Макферсона, Джек повертає ручку налаштування, ловить веселеньку бродвейську мелодію. Але думки про Макферсон не йдуть.
  Адже він запропонував Еллісу зав'язати контакти зі "Строго секретно". Простіше простого: Макферсон любить чорненьких, Сід Хадженс обожнює полуничку, а Елліс Лоу хоче стати прокурором. Лоу ідею схвалив та послугу Джека оцінив. Дружина Макферсона подала на розлучення, а рейтинг Елліс різко підвищився. Але Дадлі Сміт вирішив, що цього мало. І захотів підстрахуватися.
  Хочете знати, як Дадлі провернув цей ділок?
  Було у Дот Ротштейн на прикметі кольорове дівчисько, знайоме по колонії для неповнолітніх. Там вони і зійшлися і з того часу частенько розважалися вдвох. Дот шепнула слівце своїй подружці, Дадлі Сміт і його вірний ад'ютант Майк Брюнінг заготували номер у мотелі "Блакит" - знаменитому сексодромі на Сансет-стрип, поза міською територією, де й окружний прокурор не прокурор, а лише один засранець, спійманий зі спущеними штанами. Макферсона запросили на вечерю у "Тихому океані". Дадлі і Марвелл Вілкінс - чорна красуня неповних п'ятнадцяти років - чекали зовні. Брюнінг заздалегідь попередив шерифа Західного Голлівуду і пресу, а Джек Вінсеннс - Переможець з Великої Літери - капнув Макферсону в останній мартіні трохи хлоралгідрату. З ресторану пан окружний прокурор вийшов похитуючись, простягся на своєму "кадилаку" милю чи дві, на перетині Вілшира та Алворадо звернув до тротуару і вирубався. Брюнінг із наживкою - Марвелл у сукні для коктейлю - їхав за ним. Він сів за кермо Макферсонова "кадді", привіз Білла - любителя шоколадок - і дівчину на обумовлене місце ... а чим це скінчилося, ви вже знаєте.
  Еллісу Лоу так нічого і не сказали - досі думає, що йому просто пощастило. Дот відіслала Марвелл до Тихуани, всі витрати сплатили з бюджету жіночої виправної системи. Макферсон втратив дружину, роботу, і нехай дякую скаже, що не вирушив до казенного будинку за спокушання малолітньої - Марвелл так і не знайшли.
  Джек не хотів вплутуватися в цю історію. Але Дот Ротштейн була у лікарні у жовтні сорок сьомого - якщо вона знає, цілком можливо, знає і Дадлі. А якщо знає Дадлі, Джек зробить для нього все, що завгодно. Аби зберегти цю таємницю від світу - і від Карен.
  Ось уже рік він був для неї героєм - часом навіть сам починав вірити своїм вигадкам. Перестав посилати гроші дітям Скоггінсов, закривши рахунок на сорока тисячах, - роман з Карен вимагав грошей, а щоночі з нею вела його все далі від "Малібу Рандеву". Джоан Морроу - Лоу все намагалася його куснути при кожній нагоді, Уелтон і матуся змирилися, а Карен любила Джека так, що часом йому не по собі ставало. І ще - він страшенно сумував за Відділом наркотиків. Щоразу, коли поверталася справа з наркотиками, він хапався за нього, наче це була остання справа в його житті. І Сід Хадженс зовсім втратив до нього інтерес - не дивно, адже колишній герой-коп пішов у тінь, і тепер з нього матеріалу не струсиш. Але після історії з Макферсоном Джек почав підозрювати, що це і на краще.
  Джек грав у героя, а Карен - у багату спадкоємку, випускницю престижної школи з будинком на узбережжі, за який заплатив тато. Довго це не триватиме: йому тридцять вісім, їй двадцять три, рано чи пізно вона про це замислиться. Вона вже натякала на весілля, Джек переводив розмову на інше - отримавши у свояки Елліса Доу, він до самої смерті не позбавиться своїх казначейських обов'язків. Карен стала для Джека ідеальною слухачкою, втіленням тієї самої публіки, яку їй завжди мріяв. Він інстинктивно відчував, що з його роботи вона здатна зрозуміти та прийняти, а що краще залишити при собі. Її любов так відточила його майстерність, що тепер йому навіть брехати не доводилося - достатньо було лише дещо промовчати.
  Корок на шосе. Джек повернув на північ, на Дохіні, потім на захід - на Шарлвіль. Будинок 9849 - двоповерховий тюдоріанський будинок у кварталі від Вілшира. Джек припаркувався, оглянув поштові скриньки.
  Усього шість. Один належить Лоретте Дауні: з-поміж інших - три сімейні пари, один чоловік, одна жінка. Джек переписав усі імена, дійшов пішки до Вілшира, знайшов телефон. Дзвінки до архіву та дорожньої поліції. У жодного з мешканців - ані попередніх судимостей, ані кримінального минулого. Лише Крістіна Бергерон, самотня пані, чотири рази приваблювалася за необережну їзду. Права не відбиралися. Задавши клерку кілька запитань, Джек отримав ще деяку інформацію: Христині тридцять сім років, рід занять - актриса/офіціантка, за даними на липень п'ятдесят другого, працює в драйв-ін "У Стена" в Голлівуді.
  Офіціантки зазвичай у Беверлі-Хіллз не живуть. Може, Крістіна Бергерон підробляє збоку? Джек повернувся до будинку 9849, постукав у двері з табличкою "Керуючий".
  Відчинила стара.
  - Так, молодий чоловік?
  Джек блиснув жетоном.
  - Поліція Лос-Анджелеса, Мем. Я з приводу тих журналів, які ви виявили.
  Стара жмурить водянисті очі за товстими скельцями окулярів.
  - Добре, що мій покійний чоловік, містер Гарольд Дауні, не дожив до такої ганьби. У нашому домі... Він би такої гидоти не зазнав.
  - Меме, ви самі знайшли ці журнали?
  - Ні, юначе, знайшла їх моя покоївка. Вона їх розірвала і викинула у відро для сміття, а там вже їх знайшла я. Зателефонувала до поліції Беверлі-Хіллз, а потім гарненько розпитала Юлу.
  - І де Юла їх виявила?
  - Ну... гм... не знаю, чи варто мені...
  Час змінити тему.
  - Розкажіть про Крістіну Бергерон.
  Стара обурено пирхає.
  - Ох ця Бергерон! І синок її - не знаю, хто з них гірший!
  - Неприємна жила?
  - І не кажіть! Безперервно водить до себе чоловіків! Розкочує по будинку на роликах - всі підлоги подряпала! Усюди розгулює в цій коротенькій офіціантській спідничці - сором дивитися! А за сином її просто в'язниця плаче! Він, по-моєму, і до школи ніколи не ходив! Сімнадцять років хлопцеві, ні вчитися, ні працювати не хоче, тільки вештається казна-де і компанію водить казна з ким!
  Джек витягає з кишені знімок Боббі Інджа, стара дивиться поверх окулярів.
  - Точно, один із друзів Деріла. Разів десять тут з'являвся, не менше. А хто він такий?
  - Скажіть, мем, Юла знайшла журнали у квартирі Берлеронов?
  - Ну...
  - Мем, Крістіна Бергерон чи її син зараз удома?
  - Ні. Кілька годин тому пішли, я чула. Зір мене підводить, доводиться покладатися на слух.
  - Мем, якщо ви проводите мене в їхню квартиру і я виявлю там інші такі ж журнали, на вас чекатиме винагорода.
  - Але...
  - Адже у вас є ключі, мем?
  - Зрозуміло, є, адже я управляюча. Ну, якщо ви пообіцяєте нічого там не чіпати... і якщо з моєї винагороди не візьмуть податок...
  Джек сує фотографію в кишеню.
  - Як скажете, мем.
  Стара тягнеться на другий поверх, Джек за нею. Вона відчиняє треті двері праворуч.
  - П'ять хвилин, молодий чоловік. І будь ласка, нічого не чіпайте. Цей будинок належить моєму зятю, і неприємності мені ні до чого.
  Джек заходить. Охайна житлова кімнатка. Підлога і справді подряпана - роликами, мабуть. Меблі непогані, але старі, пошарпані, видно, що про неї не дбають. Голі стіни. ТБ немає. На столі у кутку дві фотографії.
  Джек підійшов ближче, взяв знімки. Стара Дауні дивиться йому через плече. У однакових сріблястих рамках - гарна жінка і симпатичний хлопчина.
  У жінки світле волосся, стрижка "паж", навчений дешевий блиск в очах. Хлопець дуже на неї схожий: гарненький блондин з великими безглуздими глядачками.
  - Це Христина та її син?
  - Вони самі. Гарна парочка, правда? Так, цього у них не відібрати. Молода людина, а скільки мені належить?
  Не зважаючи на неї, Джек входить до спальні. Швидко переглядає полиці, ящики гардеробу, дивиться під матрацом. Ні наркоти, ні порнухи. Взагалі нічого цікавого, якщо не рахувати мереживної жіночої білизни.
  - Молодий чоловік, п'ять хвилин минуло. І дайте, будь ласка, розписку в тому, що виплатите мені винагороду.
  Джек з усмішкою обернувся до неї.
  - Поштою надішлю. І дайте мені ще хвилину - треба переглянути їхню телефонну книжку.
  - Ні ні! Ідіть негайно! Вони можуть у будь-який момент повернутися!
  - Ще хвилину, мем...
  - Ні секунди! Негайно!
  Вже в спину йому стара карга зауважує:
  - Ви дуже схожі на того поліцейського із серіалу, що по телевізору показують.
  Джек обертається:
  - Усьому, що вміє цей хлопець, навчив його я.
  
  
  
  * * *
  
  
  Підіб'ємо проміжні підсумки.
  Боббі Індж видає торговців порнухою, погоджується свідчити. Вішаємо аморалку на нього та Деріла Бергерона, щоправда, хлопець - неповнолітній. Натомість за Боббі - цілий список звинувачень у гомосексуальній проституції. Визнання, арешти підозрюваних, канцелярська рутина для Мілларда - і ось будь ласка: Джек Переможець розкопує велику смердючу купу лайна та повертається до Відділу наркотиків героєм.
  Дорогою до Голлівуду Джек робить гак, заїжджає в драйв-ін "У Стена". Тут, спритно жонглюючи підносами, розкочує на роликах Крістіна Бергерон: гарненька мордочка, пострілює очима. Чи стане така позувати з членом у роті? Будь ласка Ні.
  Джек припаркувався, щоб перегорнути папку Боббі Інджа. Два ордери на арешт: несплата штрафного талону неявка до суду. Остання відома адреса: 1824, Норт-Кемел у Західному Голлівуді - у самому серці Лавандової Ущелини. Три бари для блакитних: "Берлога Лео", "Лицар у обладунках" та "Ігровий зал Бі-Джея" - все на бульварі Санта-Моніка, зовсім неподалік. Джек приготував кайданки і поїхав на Норт-Хемел.
  Бунгало на задвірках Стріп. Дворик викладений дерном, на одній із поштових скриньок напис: "Індж - номер шість". Джек знаходить потрібні двері, стукає - немає відповіді.
  Зве фальцетом: "Боббі, сонечко!" - Ні, не клює. Двері зачинені, штори спущені - схоже, і справді нікого. Джек повертається до машини і повертає на південь.
  Подорож по підор-барах: всі вони розташовані на території у два квартали. "Берлога Лео" закрита до четвертої ранку. "Лицар у обладунках" порожній, бармен бурчить: "Який ще там Боббі?" - І дивиться так, ніби й справді не знає. Джек вирушає до "Ігрової зали Бі-Джея".
  Усередині стіни, стеля, кабінки, навіть крихітна сцена для музикантів - у штучній шкірі. Біля стійки купуються педики. Бармен копа обчислює одразу. Джек підходить та викладає на стійку фотографії.
  - Ось цей, - бармен тицяє пальцем у фотку, - Боббі, не знаю прізвища. Часто сюди навідується.
  - Як часто?
  - Ну, двічі-тричі на тиждень точно.
  - Вдень чи ввечері?
  - По різному.
  - Коли був тут востаннє?
  - Вчора. Так, учора, якраз у цей час. А ви...
  - Я сяду в кабінку і зачекаю. Якщо він з'явиться, про мене жодного слова. Все зрозумів?
  - Та будь ласка... Тільки, слухайте, ви й так мені всю клієнтуру налякали...
  - Збитки тобі з податків віднімуть.
  Бармен хихикає. Джек сідає у кабінці біля сцени. Хороша позиція: видно і парадні двері, і задні, а сам він захований у напівтемряві. Чекає, спостерігає ритуали залицяння у гоміків: обмінюються поглядами, перекидаються парою слів та ховаються за дверима. Над стійкою - дзеркало: гомосеки озираються, зустрічаються поглядами, будують один одному очі, обмирають. Дві години, півпачки цигарок - а Боббі Інджа так і нема.
  У Джека вже в животі бурчить і в горлі пересохло. Пляшки за стійкою нахабно йому підморгують. Подохнеш від нудьги. Гаразд, посидить до чотирьох - і в "Берлогу Лео".
  О 3:53 з'являється Боббі Індж.
  Залазить на табурет, бармен наливає йому випити. Джек підводиться.
  Бармен переляканий: руки тремтять, очі бігають. Боббі різко обертається.
  - Поліція, - каже Джек. - Руки за голову. Індж виплескує склянку йому в обличчя.
  Смак скотчу мовою; скотч палить очі, туманить зір. Джек відчайдушно моргає, спотикається, гримається на підлогу. Піднімається, кашляючи і протираючи очі, озирається навкруги - Боббі Інджа і слід застудив.
  Джек вибігає надвір. Боббі не видно - зате видно, як від'їжджає від бару седан. А машина Джека звідси у двох кварталах.
  Чорт би забрав цей скотч - під віками, у горлі, у носоглотці!
  Перебігши через вулицю, Джек знаходить бензоколонку, видається прямісінько в сортир. Зриває з себе пахучий піджак, кидає у відро для сміття. Змиває віскі з обличчя, треть милом плями на сорочці. Хоче пробиватися, щоб позбутися огидного смаку, - не йдеться. У раковині плескається мильна вода: Джек зачерпує її жменями, ковтає, і його нарешті вивертає навиворіт.
  Нарешті припиняється тремтіння в ногах, заспокоюється серце, що шалено б'ється. Джек знімає кобуру, обертає її паперовим рушником, повертається до машини. Побачивши дорогою телефон-автомат, інстинктивно зупиняється та набирає знайомий номер.
  - Сід Хадженс слухає. "Строго секретно", конфіденційно, без протоколу...
  - Сід, це Вінсеннс.
  - Джекі, як справи? Повернувся до нарковідділу?
  - Ні, нарив дещо цікаве у себе у Відділі вдач.
  - Наскільки цікаве? Знаменитості фігурують?
  - Наскільки це цікаво саме собою, поки не знаю, але не сумніваюся, що в тебе в руках заграє всіма фарбами.
  - А що ти так важко дихаєш, Джекі? Бігом біг?
  Джек кашляє, видуючи мильні бульбашки.
  - Сід, я зараз розслідую справу про порнографію. Непристойні фотографії. Причому хлопці на знімках дуже пристойно виглядають та вбрані у дорогі театральні костюми. Першокласна, професійна робота. Я подумав, може, ти щось знаєш про це?
  - Вперше чую, Джекі.
  Занадто швидко. Ні на мить не задумавшись.
  - А як щодо хлопця-повії на ім'я Боббі Індж? Чи жінки на ім'я Крістіна Бергерон? Працює офіціанткою, можливо, підробляє проституцією.
  - Ніколи про них не чув.
  - Чорт! Ну, а якихось незалежних порнодилерів ти знаєш, Сіде? Що...
  - Послухай, Джеку, я знаю одне: про такі справи краще вголос не балакати. Але я про них не знаю. Усі ми маємо свої секрети, Джеку. До речі, ти не є винятком. Поговоримо пізніше, Джеку. Подзвони мені з дільниці.
  Клацання - Сід вішає трубку.
  У ВСІХ НАС Є СВОЇ СЕКРЕТИ, ДЖЕК. ДО РЕЧІ, ТИ НЕ ВИКЛЮЧЕННЯ.
  Сід якось дивно з ним розмовляв. Не схоже на себе. І що означає його останні слова? Загроза? Попередження?
  ЩО, ЧОРТ ПОБЕРИ, ЙОМУ ВІДОМО?
  Відкривши всі вікна, щоб вивітрити запах мила, Джек, що тремтить, під'їжджає до драйв-ін "У Стена". Христини Фергерон не видно. Назад на Шарлвіль, в будинок 9849. Тук-тук біля дверей немає відповіді. Між дверима та одвірком - широка щілина. Джек навалюється плечем - двері піддалися, на підлозі у вітальні розкиданий одяг. Зникли фотографії.
  Крадеться до дверей спальні. Чорт, недобре - револьвер залишився у машині.
  Порожні полиці та ящики, голе ліжко. Тепер у ванну кімнату.
  На підлозі - розтоптаний тюбик зубної пасти та розсипані гігієнічні тампони. Скляна поличка розбита, уламки в раковині.
  Загалом, збиралися поспіхом.
  Джек жене машину назад у Західний Голлівуд. Двері квартири Боббі піддаються легше. Джек входить з револьвером напоготові.
  І тут нікого.
  На відміну від Бергеронов, Боббі виявився акуратистом. Чистенька вітальня, бездоганна ванна, розкритий гардероб зяє порожніми полицями. У холодильнику - банку сардин. Відро для сміття на кухні порожнє, в ньому - свіжий паперовий пакет.
  Джек перетрушує квартиру догори дном: вітальню, спальню, ванну, кухню; перевертає полиці, перетрушує килими, розчіплює туалет. Раптом його осяяє: переповнені сміттєві баки по обидва боки вулиці.
  Остання надія.
  З його зіткнення з Інджем минуло не менше години. А мабуть і більше. Навряд чи цей виродок поскакав додому. Мабуть, повертався кружним шляхом, провулками, плутаючи слід. Міркував, за що його мало не взяли. За те, що не з'явився на виклик - чи розкопали щодо порнушки? Так чи інакше, не можна, щоби його застукали з порнографією. І в машині її возити не можна - дуже великий ризик обшуку. А сміттєвий бак перед будинком - найкраще для неї місце.
  Що ж, Джеку не вперше ритися у відходах. Не дарма його сміттярем прозвали. Може, пощастить.
  Джек виходить на тротуар і до баків. Якісь дітлахи показують на нього пальцями, хихикають. Джек вважає баки: один, два, три, чотири, п'ять і ще два за рогом. На останньому немає кришки, і зі сміття стирчить, тремтячи на вітрі, край чорного глянсового листа.
  Джек рвонув туди.
  Три журнали, аж три гребаних журнали - на самому верху! Джек вистачає їх, мчить у машину - дітлахи розмалювали вітрове скло, - квапливо гортає. Ті самі голлівудські пейзажі на задньому плані, Боббі Індж з хлопцями та дівчатами, невідомі красуні - всі обличчя Джек бачить уперше.
  Чим далі, тим рознуздання стають знімки: до середини третього журналу починаються справжні оргії, гра в "ромашку", десятки натурників на килимі. Далі - гірше: розчленовані тіла, потоки крові із відрубаних рук та ніг. Джек вдивляється, морщачись, і помічає, що кров підмальована червоним чорнилом, а самі знімки явно підретушовані - судячи з усього, каліцтва фальшиві. Достатньо подивитись, якими витонченими червоними завитушками лягає на підлогу чорнильна кров.
  Шокуючі сцени змушують Джека на мить забути про свою мету: схаменувшись, він починає знову переглядати журнал, розшукуючи серед блідого людського м'яса і чорнильної крові знайомі обличчя. І знаходить їх на останній сторінці: Крістіна Бергерон та її син трахаються, стоячи на роликах на подряпаній дощатій підлозі.
  
  
  Розділ шістнадцятий
  
  
  Фотографія в поштовій скриньці: сержант Ед Екслі, тремтячий і жалюгідний, стирає кров із розбитих губ. Підпису на звороті немає - і не потрібно, і без того все ясно. Негатив залишився у Стенсленда та Уайта - страховка на випадок, якщо Ед надумає їх закласти.
  Ед один у чергуванні, на годиннику - шість ранку. Свербить на підборідді. Бурчить у шлунку - через розхитані зуби він не може їсти. Тридцять з чимось годин минуло, але все ще трясуться руки.
  Щасливі випадки легко даються... та за них доводиться платити.
  Батькові він не сказав жодного слова - не хотів ризикувати. Якщо історія дійде до вух Паркера або ОВР, Бад Уайт начтен мстити по-крупному - парою зуботичин справа не обійдеться. А з Бадом зараз зв'язуватися не варто: йому опікується Дадлі Сміт, перевів його до себе в Одтел з розслідування вбивств і, зважаючи на все, хоче зробити з нього свою праву руку. Ось Стенсленд куди вразливіший: звільнений умовно, працює на Ейба Тайтелбаума, колишнього дружка Міккі Коена. До того ж гіркий п'яниця. І рано чи пізно йому доведеться повернутися до в'язниці.
  Що ж, допоможемо йому.
  Ед найняв двох хлопців із служби шерифа. Гроші - із довірчого фонду матері. Ці двоє очей з Діка Стенсленда не спускають: нехай спробує порушити бодай найменше правило умовно-достроковиків.
  Він своє отримає.
  Ед шарудить паперами. Усередині все стискається від голоду, кобура шкода бовтається на обвислий ремені. Раптом з динаміка гримить голос:
  - Увага всім постам! Кафе "Нічна сова", один-вісім-два-чотири по Чероки! Масове вбивство! Код три!
  Ед схоплюється, відштовхнувши стілець. Він єдиний з детективів на посту - це його шанс.
  
  
  
  * * *
  
  
  На розі Голлівуд та Чероки скупчилися патрульні автомобілі, з усіх боків перегородивши дорогу до місця злочину. Група копів у формі. Цивільних немає - схоже, він і справді встиг першим.
  Ед вимикає сирену, виходить із машини. До нього одразу підбігає патрульний.
  - Перебили купу народу. Здається, є кілька жінок. Це я знайшов їх. Під'їхав випити чашку кави і бачу на дверях вивіску "Закрито через хворобу". Якого біса, думаю, "Нічна сова" ніколи не закривається! Усередині темно. Щось підозріло, гадаю я. Заходжу... Слухай, Екслі, взагалі дільниця не твоя, тож...
  Екслі мовчки відсуває його і штовхає двері. На ній і справді бовтається табличка: "Закрито через хворобу". Ед входить, оглядається круто, подумки фіксуючи всі деталі.
  Довгий прямокутний зал. Праворуч - столики, по чотири стільці навколо кожного. Стіни обклеєні веселенькими шпалерами: сови, що підморгують, на дорожніх знаках. На підлозі - картатий лінолеум. Зліва - стійка та дюжина табуретів. За стійкою прохід для бармена, далі кухня: на стінах блискучі сковорідки, столик на колесах для брудного посуду. Ліворуч від стійки - каса.
  Відкрита, порожня. На килимку на підлозі розсип дрібної монети.
  Три столики безладно: скатертини збилися, посуд перевернутий і побитий, їжа розкидана. Уламки на підлозі. Один стілець догори ніжками і поруч туфель-човник. Брудні сліди на підлозі - на кухню когось тягли.
  Ед входить. Недосмажена їжа, битий посуд, сковорідки розкидані по підлозі. Під обробним столом сейф, вмурований у стіну, відчинений, порожній, на підлозі розсип монет. Тут слідів стає більше, вони плутаються та перетинаються. Жирні чіткі смуги від підборів тягнуться до прикритих дверей у холодну підсобку.
  Провід висмикнуть з мережі, і в підсобку не надходить холодне повітря. Ед ривком відчиняє двері.
  Тіла тут - купою, у калюжах крові. На стінах бризки крові та мозку, чорні сліди пороху. У стічному жолобі - криваве озеро за півметра завглибшки. Десятки стріляних гільз плавають у крові.
  "За останні два тижні надійшло кілька повідомлень про молодих неграх, які стріляють у повітря з дробовиків у Гріффіт-парку. Особи не встановлені, їздять пурпурним "меркурі" 48 - 50 років випуску..."
  До горла підступає їдке блювання. Ед судорожно ковтає, намагається підрахувати тіла.
  Особ не розрізнити. Здається, п'ятеро. П'ятеро людей віддали життя за касу та сейф з кількома сотнями баксів, плюс власні гаманці.
  - Господи ти боже мій!!
  Ще один патрульний. Новачок. Блідий, аж із прозеленню. Ед запитує:
  - Скільки людей зовні?
  - Не... не знаю. Цілий натовп...
  - Проблюватись ще встигнеш. Збери всіх і починайте класти тіла в мішки. Мені треба знати, які машини тут зупинялися цієї ночі.
  - Сер, вас хоче бачити людина з Детективного бюро.
  Ед виходить надвір. Займається світанок, і ранкове сонце висвітлює натовп глядачів. Патрульні відтісняють репортерів, у задніх рядах штовхаються роззяви. Гудять сирени, ревуть, прориваючись крізь натовп, мотоцикли, розчищаючи під'їзди для труповозок. Ед озирається: чи не з'явився хтось із вищих чинів. До нього кидаються журналісти, на ходу вигукуючи питання.
  Його зіштовхують із тротуару, притискають до патрульної машини. Клацання-клацання-клацання - спалахи. Ед повертається так, щоб не було видно синців. Сильна рука Дадлі Сміта стискає його плече:
  - Їдь додому, синку. Тепер цим займусь я.
  
  
  РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ
  
  
  Перший історія загальний збір Бюро. Кабінет шефа набитий під зав'язку: тут зібралися всі детективи Лос-Анджелеса.
  Біля мікрофону - Тад Грін та Дадлі Сміт. Детективи дивляться на них, переступаючи з ноги на ногу. Бад оглядається пошуках Еда Екслі - як там його синці? Але не видно. Хоча, з чуток, у "Нічній сові" він виявився першим.
  Дадлі Сміт розгортає мікрофон до себе.
  - Діти, всі ви знаєте, навіщо ми зібрали вас тут. Журналісти вже охрестили те, що сталося "бойнею в "Нічній сові"". "Бійня" - мабуть, сильно сказано, але очевидно, що скоєно жахливий злочин, який ми повинні розкрити якнайшвидше. Цього вимагають публіка, цього вимагає преса. І ми це зробимо - Докази у нас є.
  У підсобці кафе знайдено шість трупів - троє чоловіків та троє жінок. Власник "Нічної сови" повідомив, троє з убитих, мабуть, Петті Чезімард і Донна Де Лука, білі жінки, офіціантка і касир із нічної зміни, і Гілберт Ескобар, чоловік, мексиканець, кухар і посудомийник. Три інші жертви - жінка та двоє чоловіків, - мабуть, відвідувачі. Каса і сейф порожні, кишені та сумочки жертв обчищено: це вказує на пограбування як на очевидний мотив. Криміналісти поки не виявили нічого, окрім слідів пальців у гумових рукавичках на касі та на дверях підсобки. Точного часу смерті жертв у нас теж поки немає, але невелика кількість відвідувачів вказує на глибоку ніч, приблизно близько трьох годин. На підлозі підсобки знайдено загалом сорок п'ять гільз від "ремінгтона" дванадцятого калібру. Таким чином, можна припустити, що нападників було троє, у кожного - п'ятизарядний дробовик, усі троє перезаряджали гармати двічі. Немає потреби говорити вам, хлопці, що але щонайменше тридцять п'ять пострілів було зроблено вже по трупах. Ми маємо справу зі звірами - скаженими, безжальними звірами.
  Бад знову озирається. Екслі, як і раніше, немає. Детективи пишуть у блокнотах. У кутку біля стіни, без блокнота Джек Вінсеннс. Сміта біля мікрофона змінює Тад Грін.
  - Слідів крові, які ведуть надвір, немає. Сліди підошв також відсутні, а ми на це дуже сподівалися. Рей Лінкер із відділу криміналістики каже, що перші результати зможе надати не раніше ніж через сорок вісім годин. За словами коронера [24] , упізнання жертв надзвичайно утруднене через стан тіл. Проте один гарячий слід уже маємо.
  За останні два тижні Голлівудська ділянка отримала чотири повідомлення про однотипні порушення громадського порядку. Слухайте уважно, джентльмени: чотири рази за останні п'ятнадцять днів троє молодих негрів їздили на автомобілі Гріффіт-парком і стріляли в повітря з дробовиків. Хулігани не впізнані, але ми маємо чіткий опис машини: Меркурі 1948 - 1950 року випуску, колір пурпурний. А годину тому один із людей лейтенанта Сміта знайшов свідка: продавець газет показав, що сьогодні вночі близько третьої години бачив на стоянці біля "Нічної сови" пурпуровий "меркурі" 48-50 років.
  Кімната гуде, і Тад піднімає руку, закликаючи до мовчання. Він ще не закінчив.
  - Слухайте далі, джентльмени. У списках викрадених машин пурпурові "меркурі" 48 - 50 роки не значаться, отже, ми, очевидно, маємо справу із законно придбаним автомобілем. Ми підняли реєстрацію автомобілів по всьому штату. Пурпуровий "Меркурі" 48-50 років - модель, серед негрів особливо популярна. У штаті Каліфорнія виявлено понад тисячу шістсот таких машин, зареєстрованих на негрів, і лише кілька десятків - на білих. Зокрема, в Лос-Анджелесі пурпурових "Меркурі", що знаходяться у володінні негрів, сто п'ятдесят шість. І вас тут трохи більше ста. Ми склали список: прізвища, місце роботи, домашні адреси. Зараз переглядаємо наші досьє щодо минулих залучень до суду. Я хочу, щоб ви (розділилися на п'ятдесят дві команди, по дві в кожній, і нехай кожна команда візьме на себе трьох. У ділянці Голлівуд встановлено гарячу телефонну лінію: якщо знадобиться інформація про минулі адреси, відомих спільників або про щось ще дзвоніть туди. Знайдете підозрюваних - везіть прямо сюди.
  - Сер, хто вестиме допит? - кричить хтось із Далекого ула.
  - Сержант Ед Екслі, ділянку Голлівуд, - відповідає Грін.
  Шум і незадоволені вигуки у натовпі. До мікрофону підходить Паркер.
  - Досить, джентльмени. Ідіть та візьміть тих, хто це зробив. Якщо потрібно, застосовуйте силу.
  Бад посміхається. Він розуміє, що це означає: якщо пристукнеш покидьків при затриманні, шеф на тебе не буде в образі.
  
  
  РОЗДІЛ ВОСІМНАДЦЯТИЙ
  
  
  Список Джека:
  Джордж (без середнього ініціалу) Йелбертон, чоловік, негр, 9781, Саут-Біч; Леонард Тімоті Бідвелл, чоловік, негр, 10062, Саут-Дюкен; Дейл Вільям Пітч-форд, чоловік, негр, 8211, Саут-Нормандія.
  Тимчасовий партнер Джека: сержант Кел Дентон, округ Банко, колишній наглядач у в'язниці штату Техас.
  На машині Дентона вони їдуть до Чорного міста. По радіо звуки джазу перемежовуються репортажами про "Нічну сову". Бормотання Дентона: цей Леонард Бідвелл виступав у другій напівсередній вазі. Дентон бачив його бій з Малим Гейвіланом - сильний мужик! Джек мовчить, похмуро розмірковуючи про втрачений шанс потрапити додому, до Відділу наркотиків. Боббі Індж та Крістіна Бергерон змилися. По гарячих слідах він ще міг би їх знайти, якби якимсь довбаним психам не захотілося несподівано пристрелити шість людей заради кількох сотень доларів... У роті у нього ще стоїть смак віскі, а у вухах звучать слова Сіда Хадженса: "У всіх у нас свої секрети, Джекі".
  Спочатку відправляються за інформаторами. І в нього, і в Дентона у Чорному Лос-Анджелесі є свої люди. Лотки та більярдні, перукарні, церкви - інформаторам дають на лапу, на них натискають, з ними розмовляють. Чотири години - жодного результату: так, кажуть, якісь хлопці на пурпуровому "меркурі" десь бешкетували - невиразні, перероблені, нічого не дають чутки. Доводиться повернутися до імен у списку.
  9781, Саут-Біч - халупа з дахом з толю, пурпуровий "меркурі" стоїть на галявині перед будинком. Стоїть без коліс, іржавий міст тоне у траві. Дентон зупиняє машину:
  - Дивись! Може, це прийом? Зробили справу у "Нічній сові", а потім зняли з тачки колеса, щоб їх ніхто не запідозрив.
  Джек хитає головою.
  - Бачиш, гальмівні накладки обплела трава? На цій розвалюсі вже років зо два ніхто не їздив.
  - Точно?
  - Точно.
  - Ти впевнений?
  - Впевнений.
  Саут-Дюкен - ще одна халупа з дахом. Біля будинку стоїть пурпуровий "меркурі" - мрія негритосу, блискучі поздовжні опуклості продовжують крила, модні бризковики, на капоті - декоративна табличка з написом: "Пурпурні язичники".
  - А це твій боксер, - каже Джек.
  Дентон посміхається. Джек піднімається на ганок, дзвонить у двері. Зсередини вибухає гавкіт собака - справжній монстр, судячи з голосу. Дентон тримається позаду, чіпким оком оглядає двір та підходи до будинку.
  Двері відчиняє м'язистий негр, за нашийник тримає здоровенного мастифа. Собака гарчить.
  - Поліція? - дивується господар. - Це що через те, що я аліменти не заплатив?
  - Ви Леонард Тімоті Бідвелл?
  - Ну так.
  - І машина у дворі ваша?
  - Ну так, моя. То ви що, на банк підробляєте? Бажаєте вилучити машину за несплату? Так я свою ластівку сплатив повністю - прямо з кишені, після бою з Джонні Секстоном.
  - Забери собаку і зачини двері, - каже Джек, - потім виходь сюди і повернись спиною, руки на стіну.
  Бідвелл все виконує без жодного слова - хіба що дуже повільно. Джек обмацує його кишені - нічого. Підходить Дентон.
  - Бій, дробовики дванадцятого калібру любиш?
  - Чого? - Викочує очі Бідвелл.
  - Де ти був сьогодні близько третьої ночі? - кидає свою репліку Джек.
  - Вдома, у ліжку.
  - Один? Якщо з подружкою, то тобі дуже пощастило. Не тягни, Бідвелл, викладай, поки мій друг не розлютився.
  - Цього тижня я забрав до себе дітей. Вночі вони були тут.
  - А зараз?
  - І зараз тут. Сплять уже.
  Дентон упирає Бідвеллу в ребра стовбур.
  - Бій, ти знаєш, що сталося минулої ночі? Крім жартів, сталася страшенно неприємна історія. І цілком можливо, що ти в ній замішаний. Тож як щодо дробовика?
  - Та немає в мене дробовика, на хрону він мені потрібен?!
  Дентон сильніше натискає стволом.
  - А ось матюкатися не треба, хлопче. Говори швидко, поки ми не витягли сюди твоїх спиногризів, кому ти минулої ночі позичав машину?
  - Нікому! Щас, я комусь даватиму свою тачку!
  - А кому позичив дробовик дванадцятого калібру? Викладай, бій, не тягни.
  - Та не маю ніякого дробовика!
  - Хто такі "Пурпурні язичники"? - Перехоплює ініціативу Джек. - Хлопці, яким подобаються пурпурові автомобілі?
  - Та просто наш клуб так називається. У мене пурпуровий "Меркурі", ще у кількох чуваків теж - ну, ми і влаштували клуб. Та в чому річ, скажете чи ні!
  Джек розгортає список з автотранспортного керування - усі чорні власники пурпурових "Меркурі".
  - Леонарде, ти сьогодні вранці газети читав?
  - Ні. Та що...
  - Тихо. ТБ дивився? Радіо слухав?
  - Та ні в мене ні радіо, ні телевізора! Що за...
  - Тихо. Леонарде, ми шукаємо трьох кольорових хлопців, які роз'їжджають машиною, дуже схожою на твою. На пурпуровому "мірку" сорок восьмого, сорок дев'ятого чи п'ятдесятого року. Люблять стріляти із дробовиків. Я знаю, ти не той, хто нам потрібний. Я бачив твій бій із Гейвіланом - ти класний боксер. А ми шукаємо трьох покидьків. Подонков, які їздять машиною, схожою на твою. І можуть бути членами цього клубу.
  - А з якої радості я вам допомагатиму? - знизує плечима Бідвелл.
  - Якщо не станеш, мій партнер дуже розгнівається. Ти цього хочеш?
  - Я стукачем у життя не бував - і не буду!
  - Та не станеш ти стукачем. Тобі навіть нічого казати не доведеться. Просто подивися список і покажи пальцем. Давай прочитай список.
  Бідвел трясе головою.
  - Гаразд, мужики, я вам і так скажу. Правильних людей не став би закладати - але ці троє справді підонки. Рей Коутс, Цукровий Рей. Водить "Меркурі" сорок дев'ятого року - класна тачка! І двоє його друзів, Лерой та Тайрон. Цукор Рей тягнеться від стрілянини. Кажуть, він любить стріляти собаками. Кайф від цього ловить. Хотів вступити до нашого клубу, але ми його завернули - нам такі відморозки ні до чого.
  Джек переглядає перелік: так і є! Коутс, Реймонд (середнього ініціалу немає), 9611, Південний Централ, номер 114. Дентон розгортає свою копію.
  - Дві хвилини звідси. Пішли, жваво!
  - Візьмемо їх за дупу! - Відповідає Джек. І почувається Переможцем із Великої Букви.
  
  
  
  * * *
  
  
  Мотель "Тевір" - закладниця на другому поверсі над пральнею. Дентон повільно в'їжджає на паркування. Джек "окидає поглядом сходи, широко відчинені двері, що ведуть до номерів.
  Вгору. Короткий коридор, хисткі двері. Джек дістає револьвер. У руках у Дентона табельна зброя та пістолет тридцять восьмого калібру, який він витяг з кобури на кісточці. Ось і номер 114. Обидва подаються назад - і наступної миті одночасно б'ють ногами у двері. Двері злітають з петель, з ліжка схоплюється кольоровий хлопчина.
  Кольорові піднімає руки вгору. Дентон, посміхаючись, бере його на мушку. Джек відсуває напарника, два постріли б'ють у стелю. Джек одним стрибком опиняється у кімнаті. Хлопець намагається бігти, але Джек б'є його ручкою револьвера по голові. Ніггер більше не смикається. Дентон заводить йому руки за спину і клацає наручники. Джек одягає кастет і, граючи ним, підступає до хлопця.
  - Лерой, Тайрон. Де вони?
  Крихаються зуби, закривавлений рот складає цифри "Один-два-один". Дентон вистачає його за волосся.
  - Тільки дивись, не вбий його ненароком, - говорив Джек.
  Дентон плює хлопцю в обличчя. За стіною вже лунають крики. Джек вибігає в коридор, повертає за ріг - зупиняється біля дверей під номером 121.
  Двері зачинені. Шум довкола стоїть уже такий, що зрозуміти, чи є хтось у сто двадцять першому, неможливо. Джек б'є в двері ногою: тріски летять на всі боки, двері, рипнувши, відчиняються. У номері - двоє кольорових: один спить на розкладачку, інший хропе на матраці.
  Джек заходить. Десь близько завивають сирени. Хлопець на матраці ворушиться, і Джек втихомирює його ударом палиці, потім б'є другого, поки той не прийшов до тями. Сирени за вікном, завивши, стихають. Джек озирається навколо, бачить на тумбочці коробку з патронами.
  Патрони для "Ремінгтон" дванадцятого калібру. Коробка на п'ятдесят осередків - і більшість із них порожня.
  
  
  Розділ дев'ятнадцятий
  
  
  Ед гортає рапорт Джека Вінсеннса. Тад Грін спостерігає за ним, не звертаючи уваги на телефон, що надривається за спиною.
  Коротко, чітко, ясно - писати рапорти Сміттяра вміє.
  Троє затриманих: Реймонд (Цукровий Рей) Коутс, Лерой Фонтейн, Тайрон Джонс. Усі троє - негри. Надали опір під час арешту, отримано легкі тілесні ушкодження, надано першу медичну допомогу. Взяті за наведенням ще одного негра: він описав Коутса як психопата, схибленого на зброї і обожнюючого стріляти в собак. Коутс значиться у списку власників "меркурі": інформатор повідомив, що він разом із двома дружками, Лероєм та Тайроном, проживає у мотелі "Тевір". Усіх троє взято в одній білизні. Затриманих сержант Вінсеннс передав патрульним, які, почувши пальбу, негайно прибули до мотелю "Тевір". Обшукавши номери затриманих у пошуках доказів, Вінсеннс виявив коробку для набоїв "ремінгтона" дванадцятого калібру - п'ятдесят осередків, сорока з чимось набоїв не вистачає. Однак ні самих дробовиків, ні гумових рукавичок, ні плям крові, ні великих сум грошей за підозрюваних не виявлено. З одягу в кімнатах підозрюваних виявлено брудні футболки, боксерські труси та акуратно складені речі у фірмовому целофані хімчистки. Вінсеннс перевірив сміттєспалювальник на задах мотелю: там щось горіло. Адміністратор мотелю повідомив, що бачив, як близько сьомої години ранку Сахарок Коутс викидав у смітник гори одягу. Далі Вінсеннс повідомляв, що Фонтейн і Джонс, мабуть, перебували під впливом алкоголю чи наркотиків - не прокинулися ні від стрілянини, ні від шуму під час арешту Коутса. Автомобіль Коутса на стоянці не виявлено: із запізненням патрульні за наказом Вінсеннса, які прибули на місце події, обшукали в пошуках пурпурового "меркурі" три сусідні квартали, але машину так і не знайшли. По радіозв'язку розіслано орієнтування з описом. І насамкінець: проведення парафінового гесту неможливе, оскільки руки у всіх трьох буквально смерділи духами. Дочитавши, Ед кладе рапорт на стіл Гріна.
  - Дивно, що він їх одразу не пристукнув.
  Знову телефонує телефон, але Грін не звертає на нього уваги.
  - Так більше шуму в газетах. Даремно, що Вінсеннс живе зі своякою Елліса Лоу. І за те, що чорномазі вилили на себе по три літри парфумів, щоб уникнути парафінового тесту, ми теж повинні дякувати Джеку: він розповів про цю маленьку хитрість сценаристам "Жетона Честі". Ед, ти готовий?
  - Так, сер, готовий, - відповідає Ед. Усередині щось стискається.
  - Шеф хотів, щоб разом з тобою працював Дадлі Сміт, але я його відмовив. Сміт першокласний поліцейський, але має упередження проти кольорових.
  - Сер, я знаю, наскільки важлива для нас ця справа.
  Грін закурює.
  - Ед, мені потрібне повне визнання. П'ятнадцять набоїв із знайдених у "Нічній сові" мають характерну мітку. Знайдемо зброю - у нас є готова справа. Мені потрібне визнання, треба знати, де вони сховали дробовики та машину. І все це потрібно знати до того, як ми звинуватимо їх. Через сімдесят одну годину вони стануть перед суддею. Я хочу, щоб до цього часу ми довідалися про все. Законними способами.
  Для початку - подробиці.
  - Діти вже притягувалися до відповідальності?
  - Так, - відповідає Грін. - Усі троє - викрадення автомашин із хуліганських спонукань та крадіжки із зломом. Коутс та Фонтейн - підглядання у вікна житлових будинків. І вони всі вже далеко не дітлахи: Коутсу двадцять два, решті по двадцять. За "Нічну сову" їм світить газова камера.
  - Є якийсь зв'язок із подіями у Гріффіт-парку? Порівняли гільзи? Що кажуть свідки?
  - Зразки гільз - гарний доказ, якщо кольорові не зізнаються. Тільки їх ще треба знайти. Доглядач парку, який подавав заяви, вже їде сюди, щоб їх упізнати. Ед, Арні Реддін казав мені, що ти майстерно ведеш допити, але з такою справою ти ще ніколи не стикався.
  Ед підводиться.
  - Я впораюсь.
  - Якщо впораєшся, синку, одного дня займеш моє місце.
  Ед посміхається, не звертаючи уваги на біль у щелепі.
  - Що в тебе з обличчям? - Запитує Тад.
  - Впав, коли переслідував магазинного злодія. Сер, з підозрюваними вже хтось розмовляв?
  - Окрім лікаря - ніхто. Дадлі хотів напустити на них Бада Уайта, але...
  - Сер, боюся, що...
  - НЕ перебивай. Я хотів сказати, що з тобою згоден. Мені потрібні добровільні зізнання, тож Бад відпадає. Ти зробиш перший хід. Ми будемо у сусідній кімнаті - спостерігати за тобою через дзеркальне скло. Якщо тобі знадобиться партнер, щоб зіграти в "доброго та злого поліцейського", - торкнися краватки. Ми слухатимемо і записуватимемо на магнітофон. Усі троє в різних кімнатах, але якщо захочеш, щоб вони один одного чули, ти знаєш, на які кнопки натискати.
  - Я їх розколю, - каже Ед.
  
  
  
  * * *
  
  
  Сцена для його бенефісу - три кімнати для допитів у відділі вбивств. Крихітні кімнати, обладнані за всіма правилами: вікна спостереження, замасковані під дзеркала, вмонтовані мікрофони, перемикачі, щоб підозрювані в сусідніх камерах могли послухати, як їх закладають спільники. Два на два метри, приварені до підлоги столи, пригвинчені до підлоги стільці. Номери 1, 2, 3: Цукровий Рей Коутс, Лерой Фонтейн, Тайрон Джонс. На стіні коридору вивішено відомості про приводи до поліції: Ед читає уважно, запам'ятовує дати, місця, відомих спільників. Глибоке зітхання, щоб угамувати страх перед виступом - і вперед, у кімнату Љ 1.
  Цукровий Рей Коутс у мішкуватих джинсах пристебнутий наручниками до стільця. Високий, світлошкірий - скоріше мулат, ніж негр. Губи розбиті, ніс розквашений, одне око запливло.
  - Схоже, нам обом недавно дісталося, - усміхається Ед.
  Коутс похмуро коситься на нього одним оком. Ед знімає з нього наручники, викладає на стіл цигарки та сірники. Коутс розтирає зап'ястя.
  - Тебе Цукровим Реєм прозвали на честь Рея Робінсона [25] ? - Запитує Ед.
  Мовчання.
  Ед сідає навпроти.
  - Кажуть, Рей Робінсон може за секунду провести серію із чотирьох ударів. Але мені, щиро кажучи, не віриться.
  Коутс піднімає руки - видно, що вони не слухаються. Ед відкриває пачку цигарок.
  - Так, знаю, ці штуки порушують кровообіг. Тобі двадцять два роки, правда, Рею?
  - І що, коли так? - хрипко відповідає Коутс. На горлі в нього синці, сліди пальців.
  - Дивлюся, хтось із офіцерів трохи перекрив тобі кисень?
  Мовчання.
  - Сержант Вінсеннс? - Запитує Ед. - Чи любить одягатися за останньою модою?
  Мовчання.
  - Не він? Значить, Дентон? Жирдяй з техаським доганою, як у Спейда Кулі по телеку?
  У Коутса смикається здорове око.
  - Що ж, співчуваю, - каже Ед. - Цей Дентон справжній звірюга. Бачиш, які у мене синці? Це я з ним провів кілька раундів.
  Мовчання. Постріл у молоко.
  - Ну і пішов він до дідька, цей Дентон. Як вважаєш, Цукровий Рей, схожі ми з тобою на Робінсона та Ла Мотту після їхнього останнього бою?
  Знову мимо.
  - Значить, тобі двадцять два?
  - Ну, і чого?
  Ед знизує плечима.
  - Та нічого, просто розмірковую вголос. Лерой і Тайрон - неповнолітні, вищий захід їм не загрожує. Знаєш, Рею, треба було тобі провернути це діло два роки тому. Отримав би довічне, відсидів кілька років у колонії, у Фолсом перейшов би шановною людиною. Жив би у в'язниці як сир у маслі, "сестрінку" собі завів би...
  "Сестренка" потрапляє в ціль: Коутс квапливо запалює цигарку, підносить до губ, кашляє. Губи в нього тремтять.
  - Я з мужиками не пилюсь!
  - Знаю, синку, - усміхається Ед.
  - Який я тобі синку, ти, гнидо, коп ганебний! Сам ти "сестричка"!
  Ед сміється.
  - Ну звичайно! Ти людина досвідчена: у колонії вже бувала і знаєш, як ці справи робляться. Я - добрий поліцейський, говорю з тобою про те про це і намагаюся тебе розговорити. Ти крутий хлопець, Рею. Чорт забирай цього Тайрона - адже я зовсім йому повірив! Мабуть, Дентон мені всі мізки відбив. Як я міг на це купитися?
  - Чого це? На що купити?
  - Та ні на що, Рей. Давай змінимо тему. Що ти зробив зі стволами?
  Коутс потирає шию. Руки в нього тремтять.
  - З якими ще стволами?
  Ед нахиляється до нього.
  - Та тими самими, з яких ти з друзями стріляв у Гріффіт-парку.
  - Не знаю я ніяких стволів!
  - Правда? А звідки у Лероя та Тайрона в номері коробка з-під патронів?
  - Це їхні справи.
  Ед хитає головою.
  - Яка ж погань цей Тайрон! Ти з ним разом сидів у Казітасі, правда?
  - І що, коли так? - знизує плечима Коутс.
  - Та нічого, Рей. Просто міркую вголос.
  - Чого ти все про Тайрон базариш? Його справи - це справи.
  Під столом Ед кладе палеї кнопку гучного зв'язку. Натискання кнопки - і мешканець кімнати Љ3 почує все, що тут відбувається.
  - Знаєш, Сахарок, мені Тайрон сказав, ніби тебе в Казітасі опетушили. Неначе ти не зумів за себе постояти - ну і став "сестренькою" у якогось білого. Він сказав, тебе і Сахарком прозвали за те, що дуже солодко смокчеш.
  Коутс гуркоче кулаком по столу. Ед натискає кнопку.
  - Бреше, суко! Я у нас у камері паханом був! Це Тайрон у всіх смоктав! Тайрон дупу підставляв за цукерки! Він по життю підор, він від цього кайф ловить!
  Ед вимикає передавач.
  - Добре, Рей. Давай змінимо тему. Як ти гадаєш, за що ви потрапили під арешт?
  Коутс намацує на столі цигарки.
  - А хрін його знає. За фігню якусь. Може, за те, що стріляли в межах міста, або ще якась хрень. Що говорить Тайрон?
  - Рей, Тайрон багато чого мені наговорив, але давай перейдемо до справи. Де ти був минулої ночі, близько третьої години?
  Коутс закурює.
  - Удома був. Спав.
  - Під кайфом? Тайрон і Лерой, зважаючи на все, добре відтяглися - навіть не прокинулися, коли вас прийшли заарештовувати. Хороші спільники: Тайрон тебе педиком обзиває, і обидва вони сплять як немовлята, поки тебе якийсь чокнутий копітко б'є головою об стіну. Я думав, ви, кольорові, тримаєтеся один за одного. То ти кайф ловив, Рей? Не міг згадувати про те, що зробив, тож на дозу сів.
  - Чого я зробив? Ти про що? Яка доза! Це Тайрон із Лероєм колеса жеруть, а не я!
  Ед натискає кнопки два та три.
  - Рей у Казітасі ти захищав Тайрона та Лероя, правда?
  Коутс із надривом кашляє, вихаркує великий клуб диму.
  - Та вони б без мене там взагалі зітхнули! Тайрон усім дупу підставляв, Лерой взагалі сикун, саморобку жер не просихаючи, з даху хотів стрибнути. Мізери, пальцем роблені, в обох мозків, як у паршивого пса!
  Ед вимикає динаміки.
  - Рей, кажуть, тобі подобається вбивати бродячих собак.
  Коутс знизує плечима.
  - Їм все одно жити нема чого.
  - Ось як? А про людей ти так думаєш?
  - В сенсі? Про кого це?
  Динаміки включені.
  - Наприклад, про Лероя та Тайрона.
  - Ну так, іноді і про них також. Чого таким гальмам жити?
  Динаміки вимкнено.
  - Рей, де дробовики, з яких ви стріляли у Гріффіт-парку?
  - Вони... Та не знаю я про жодні дробовики!
  - А де "меркурі" сорок дев'ятого року?
  - Я його... У надійному місці.
  - Давай, Рей, викладай, не соромся. Де "меркурі"? Адже за такою класною тачкою потрібне око та око!
  - Я ж сказав, у надійному місці!
  Ед ляскає обома долонями по столу.
  - Ти його продав? Втопив? Рей, ця машина фігурує у кримінальній справі, не думаєш ти...
  - Яке ще діло? Я в криміналі не замішаний!
  - Чорта лисого! Де тачка?
  - Не скажу!
  - Де стволи?
  - Не... не знаю!
  - Де тачка?
  - Не скажу!
  Ед гримає кулаком по столу.
  - Чому, Рей? Чому ти позбавився машини? Сховав у багажнику стволи та гумові рукавички? Сумочки, гаманці? А на оббивці плями крові? Слухай мене, ти, тупий гівнюку, я твою шкуру рятую! Дружкам твоїм нічого не загрожує, вони неповнолітні, а ось тобі світить газова камера, бо когось у цій справі неодмінно примружать, і ти...
  - Та що за діло, не розумію!
  Ед шумно зітхає.
  - Добре, Рею, давай змінимо тему.
  Коутс закурює нову цигарку.
  - Не подобаються мені ці теми.
  - Рею, навіщо ти сьогодні о сьомій ранку палив одяг?
  - Чого? - Коутс виразно здригається.
  - Того. Тебе, Лероя та Тайрона заарештували сьогодні вранці. Вчорашніх шмоток при вас не знайшли. Менеджер мотеля бачив, як ти близько сьомої ранку палив одяг. Тачку, на якій ви з Лероєм та Тайроном роз'їжджали минулої ночі, ти кудись сховав. Картина хронова, Рей. Так що раджу розповісти мені щось таке, щоб я передав це окружному прокурору, і щоб він сказав (а я б підтвердив): "Так, Рей Коутс - хороший малий, не подружжя цим підонкам-підорам, дружкам його". Говори, Рей.
  - Та чого казати? Не знаю, що за хрень ви на мене вішаєте. Я нічого не робив.
  Ед включає обидва динаміки.
  - Ну от, ти вже багато наговорив про Лероя та Тайрона. Сказав, наприклад, що вони наркомани. Чи не хочеш розповісти, де вони беруть наркоту?
  Коутс дивиться на підлогу.
  - Новий окружний прокурор, - продовжує Ед, - наркодилерів ненавидить. А з Джеком Вінсеннсом, грозою наркоманів, ти вже сам зустрічався.
  - Псих стебанутий!
  - Це точно, у Джека не всі вдома, - сміється Ед. - На мій погляд, безглуздо садити за наркотики. Якщо якийсь ненормальний хоче себе вбити таким чином, то чому б і ні? Зрештою, ми маємо вільну країну. Але Джек думає інакше. І окружний прокурор також. Вони, до речі, друзі - водою не розіллєш. Розкажи мені щось, Рей. Щось таке, що сподобається прокурору.
  Коутс манить його пальцем ближче. Ед вимикає динаміки та підсувається до нього.
  - Роланд Наваретте, живе на Банкер-Хілл. Тримає блатхату для тих, хто гвинта з тюряги нарізав. Торгує "червоними дияволами" [26] . І клав я на прокурора, просто не хочу, щоб Тайрон, гівно, на мене свою смердючу пащу роззявляв.
  Ед включає динаміки.
  - Добре, Рей. Ти розповів, що барбітурати Лерою та Тайрону постачає Роланд Наваретте. Спочатку непогано. Але ще, Рею, я бачу, що ти до смерті переляканий. Я сказав, що тобі загрожує газова камера, а ти навіть не спитав, за що. Рей, у тебе на лобі великими літерами написано: "Винний".
  Коутс мовчить, хрускаючи пальцями, погляд його здорового ока неспокійно кидається по кімнаті. Ед вимикає передавач.
  - Гаразд, Рею, давай змінимо тему.
  - Ну, че, може, про бейсбол поговоримо, гребанний у рот?
  - Ні, краще про баб. Ти з ким спав минулої ночі? Чи вилив на себе цебро духів, щоб обійти парафіновий тест?
  Коутс мовчить. Його б'є велике тремтіння. Так зазвичай ламає наркоманів.
  - Де ти був учора о третій ночі? - Запитує Ед.
  Коутс тремтить все сильніше.
  - Нервишки пустують, Сахарок? То що там із духами та жінками? Навіть у такого говнюка, як ти, мають бути жінки, яких він любить. Маєш матір? Сестри?
  - Слово про мою матір скажеш - понівечу!
  - Рей, якби я тебе не знав, подумав би, що ти захищаєш честь якоїсь красуні. Ну, на кшталт вона - твоє алібі, і весь цей час ви провели разом. Але я тебе знаю, і мені важко повірити в це. Тим більше що від Тайрона і Лероя смердить тими самими духами. І пахне все це груповухою. І здається мені, що в колонії ви дізналися про те, що таке парафіновий тест і як його обійти, і здається також, що якісь залишки совісті в тебе ще збереглися, і тобі важко згадувати, як ти вбив трьох ні в чому. не винних жінок.
  - НІКОГО Я НЕ ВБИВАВ!
  Ед дістає ранковий "Геральд".
  - Петті Чезімард, Донна Де Лука і ще одна, невідома. Почитай, поки я перепочину. А потім я повернуся, і ти матимеш шанс укласти угоду, яка, можливо, врятує тобі життя.
  Коутс тремтить так, що ледве не падає зі стільця. Від нього вражає потім. Ед жбурляє газету йому в обличчя і виходить.
  У холі на нього чекають Тад Грін та Дадлі Сміт, осторонь стоїть Бад Уайт.
  - Доглядач парку їх упізнав, - каже Грін, - це ті самі. А ти був чудовий.
  Ед відчуває запах свого поту.
  - Сер, на згадці про жінок Коутс готовий був зламатися. Я це відчув.
  - Я теж. Продовжуй розробляти цю тему.
  - Знайшли машину чи зброю?
  - Ні. Але знайдемо. Хлопці з 77-ї ділянки зараз трясуть їхніх родичів та друзів.
  - Наступним я хотів би обробити Джонса. Можете дещо для мене зробити?
  - Що саме?
  - Підготуйте Фонтейна. Зніміть з нього наручники та дайте ранкову газету.
  Грін вказує на вікно в кімнату Љ3.
  - Цей незабаром розколеться. Вже у штани наклав.
  Тайрон Джонс схлипує, стиснувшись у грудку, на підлозі біля ніжок його стільця - калюжа сечі. Ед відвертається.
  - Сер, чи не міг би лейтенант Сміт голосно і виразно прочитати в його динамік статтю з ранкової газети? Особливо наголосити на абзаці про машину, яку бачили біля "Нічної сови". Я хочу, щоб цей хлопець дозрів.
  - Домовилися, - відповідає Грін.
  Ед знову дивиться на Тайрона. Той ридає: скований наручниками, скрючився на стільці - чорношкірий, пухкий, нескладний, обличчя в сірих мітках оспин.
  Сигнал. Дадлі Сміт підходить до динаміка, починає говорити у мікрофон. Беззвучно ворушаться губи. Ед стежить за Джонсом.
  Слухаючи статтю, хлопець тремтить і сіпається, неначе страчений на електричному стільці з навчального фільму, який їм показували в Академії: неполадки в механізмі - перш ніж засмажитись, злочинець отримав розрядів п'ятнадцять. Сміт закінчив. Джонс зовсім сповзає зі стільця, голова його опускається на груди.
  Ед входить у кімнату Љ3.
  - Тайрон, Рей Коутс дав на тебе свідчення. Сказав, що "Нічна сова" - твоя ідея. Що ти це вигадав, коли ви втрьох розважалися у Гріффіт-парку. Тайроне, розкажи мені, як було діло. Мені здається, призвідником таки був Коутс. Я гадаю, він тебе змусив. Розкажи, де тачка та стовбури, - і залишишся живим.
  Мовчить.
  - Тайрон, тобі світить вежа. Якщо не заговориш, не проживеш і півроку.
  Мовчить і не піднімає голови.
  - Синку, все, що від тебе вимагається, - сказати, де Цукровий Рей сховав тачку та дробовики.
  Мовчить.
  - Послухай, синку, це справа однієї хвилини. Ти кажеш, де стовбури та тачка, і тебе переводять до Відділу зашиті свідків. Ні Рей, ні Лерой до тебе не дістануться.
  Окружний прокурор забезпечить тобі охорону. І ти не потрапиш до газової камери.
  Нема відповіді.
  - Синку, вбито шістьох людей. Хтось має за це відповісти. Або ти, або Рей.
  Нема відповіді.
  - Тайрон, він назвав тебе підором. Сказав, що ти підставляєш дупу і тобі це подобається. Що ти береш у ро...
  - Я НІКОГО НЕ ВБИВАВ!
  Ед ледь не підстрибнув від цього несподіваного крику.
  - Сину, у нас є свідки. Є докази. Коутс вже у всьому зізнався. Сказав, що призвідником був ти. Врятуй своє життя, синку. Це дуже просто. Тачки, стовбури. Де вони?
  - Я нікого не вбивав!
  - Тихіше, Тайрон. Знаєш, що казав про тебе Рей Коутс?
  Джонс, піднявши голову:
  - Брехня все це!
  - Ось і я думаю, що брехня. Ні, ти не підор. Швидше вже це він підор - адже він жінок ненавидить. Мабуть, йому сподобалося вбивати тих жінок. А ось тобі ні, правда?
  - Не вбивали ми жодних жінок!
  - Тайрон, де ти був учора о третій ночі?
  Мовчить.
  - Тайрон. Чому Цукровий Рей сховав машину?
  Мовчить.
  - Тайроне, чому ви сховали стовбури, з яких стріляли у Гріффіт-парку? У нас є свідок, він упізнав вас.
  Мовчить, хитаючи головою, і з його заплющених очей течуть сльози.
  - Скажи, синку, навіщо Рей спалив одяг, у якому ви були минулої ночі?
  Джонс уже ридає в голос, по-собачому підвиваючи.
  - На ній була кров, правда? Чорт забирай, як не бути крові, ви ж застрелили шістьох! Рей сховав усе кінцем у воду. Це він позбувся стволів і машини, він придумав спалити одяг. Ватажком був він, правда? Він у вас завжди був головним, він говорив вам з Лероєм, що робити, завжди, з тих пір, як ти став підором у Казітасі, правда? Говори, сволота!
  - МИ НІКОГО НЕ ВБИВАЛИ! Я НЕ ПІДОР НІЯКИЙ!
  Ед оминає стіл, наближається до нього. Говорить повільно, роздумливо.
  - Знаєш, як на мене, все це було? Цукровий Рей у вашій компанії головний. Лідер. Лерой у нього на побігеньках. А ти - просто жирний клоун, з якого всі сміються. Ти до них прибився, щоб відчути себе людиною, правда? А Цукровий Рей тебе терпить, бо йому подобається над тобою приколюватись. Ви разом із ним сиділи в Казитасі, потім разом сеансу набиралися. Цукорку подобалося підглядати за дівками, тобі - за хлопцями. І вам обом подобалося дивитись на білих, бо білі для кольорового - заборонений плід. І тієї ночі ви сіли в шикарний "Меркурі" сорок дев'ятого року, захопили з собою помповики, нажерлися "червоних дияволів", які вам продає Роланд Наваретте, і поїхали до Голлівуду, до міста білих. Цукорок тебе все дражнив - казав, що ти блакитний. Ти відповідав: неправда, це тільки тому, що в колонії дів не було. А Сахарок каже: доведи. Ви їхали та заглядали у вікна. Але час був уже пізніший, білі засмикали фіранки і лягли спати, а ти накачався наркотою і тебе просто розпирало зсередини, хотілося зробити щось таке - ти сам не розумів що. А потім ви під'їхали до "Нічної сови". Заклад відкритий, усередині самі білі... І тут ти не витримав. Бідолашний Тайрон, бідний жирний педик Тайрон - він зірвався. Ти ведеш хлопців у "Нічну сову". Там шестеро: троє чоловіків та троє жінок. Ви замикаєте всіх у підсобці, зламуєте касу, змушуєте кухаря сказати вам код сейфа і все вигрібаєте звідти. Витрусюєте сумочки та гаманці, сприскує руки жіночими духами. І тут Сахарок каже: "Гей, Тайрон, трахни он ту бабу. Доведи, що ти не підор". Але цього ти не можеш зробити. І тоді ти починаєш стріляти, а слідом за тобою й інші, і тобі це подобається, тому що цієї миті ти перестаєш бути нещасним, жирним, чорномазим, дрісливим підором...
  - НІ! НІ! НІ! НІ! НІ!
  - Так! Де стволи, мерзота? Або ти зізнаєшся і почнеш давати свідчення, або відправишся в газову камеру!
  - Ні! Я нікого не вбивав!
  Ед гримає кулаком по столу.
  - Навіщо ви позбулися машини?
  Джонс мотає головою, розкидаючи навколо крапельки поту.
  - Навіщо спалили одяг?
  Мовчить.
  - Чому від вас несе духами?
  Мовчить.
  - Цукорок та Лерой зґвалтували тих жінок?
  - Ні!
  - Ось як! Отже, ви їх ґвалтували втрьох?
  - Ми нікого не чіпали! Нас там взагалі не було!
  - А де ж ви були?
  Мовчить.
  - Тайрон, де ти був минулої ночі?
  Джонс мовчки ридає. Ед кладе йому руки на плечі.
  - Синку, ти знаєш, що буде, якщо ти не заговориш? Якщо ти це зробив, зізнайся і врятуй свою шкуру.
  - Ми цього не робили! Ми нікого не вбивали! Нас узагалі там не було!
  - Ні, синку, це ви й були.
  - Ні!
  - Ви були там, синку, ви це зробили. Тож признавайся.
  - Це не ми!
  - А тепер заспокойся. Зітхни глибше. І викладай усе.
  Джонс белькоче щось невиразне. Ед опускається навколішки перед його стільцем і весь звертається у слух.
  Він розрізняє: "Господи, будь ласка, мені просто набридло цілком бути!" І ще: "Ми ж не хотіли її вбивати! Ми її не вбили, тож нас не страчують, правда?" І ще: "Якщо вона не помре, нас не відправлять до газової камери, правда? Господи, будь ласка, аби вона не померла! Тоді і я не помру, бо я не підор!
  Далі щось про Ісуса, Небесного Батька - але це Ед вже не слухає. Він кидається у кімнату Љ2.
  Запахи поту та сигаретного диму. Лерой Фонтейн - великий, м'язистий - сидить, закинувши ноги на стіл. Ед каже:
  - Сподіваюся, ти виявишся розумнішим за своїх друзів. Навіть якщо ви вбили ту жінку - це не те, що прикінчити шістьох.
  Фонтейн торкається розбитого носа - бинти закривають підлогу обличчя.
  - Те, що в газетах пишуть, - брехня.
  Він прикриває за собою двері.
  - Леро, якщо в момент їхньої смерті ти був з тією жінкою, це твій порятунок. Молись, щоби так і було.
  Мовчання.
  - Хто вона така? Повія?
  Мовчання.
  - Ви її вбили?
  Мовчання.
  - Хотіли допомогти Тайрону цілину зорати, потім захопилися ... Я правий?
  Мовчання.
  - Лерою, навіть якщо ви її вбили і вона кольорова, ти можеш просити помилування. Навіть якщо вона біла, у тебе залишається шанс. Але поки всі докази вказують, що ти був у "Нічній сові". І якщо не доведеш, що ти пакостив десь в іншому місці, тобі пришиють те, чим пишуть у газетах. Розумієш, що це означає?
  Фонтейн мовчить, повертаючи в руках сірникову коробку.
  - Якщо ви її викрали, але вона ще жива, вишака уникнете. Під закон Ліндберга це не підпадає [27]. - Це, звичайно, брехня.
  Мовчання.
  - Лерою, де стовбури та тачка?
  Мовчання.
  - Лерою, вона ще жива?
  Фонтейн посміхається, і від цієї усмішки по спині Еда проходить холодок.
  - Якщо вона жива, вона - твоє алібі. Не буду тебе обманювати, нічого особливого на тебе не чекає. Напад, викрадення, згвалтування - серйозні статті. Але якщо ти доведеш, що непричетний до справи "Нічної сови", то збережеш багато часу, і окружний прокурор буде тобі вдячний. Не треба замикатися, Лерою. Допоможи нам, допоможи собі.
  Мовчання.
  - Лерою, подумай сам. Ви викрали жінку, загрожуючи їй зброєю. Від машини довелося позбутися, що на оббивці була її кров. Мабуть, вона забруднила кров'ю і ваші шмотки, тож їх довелося спалити. Ви вилили на себе її духи. Навіщо сховали стволи, я не зовсім розумію, мабуть, боялися, що вона може їх упізнати. Синку, якщо ця жінка жива, вона - твій єдиний шанс.
  - Я так думаю, що жива, - каже Фонтейн.
  Ед сідає.
  - Ти думаєш?
  - Ну так.
  - Хто вона така? Де вона?
  Мовчить.
  - Кольорова?
  - Мексиканка.
  - Як її звати?
  - Не знаю. Чиста така сучка, начебто з коледжу.
  - Де ви на неї напали?
  - Не знаю... в Істсайді.
  - Куди ви її затягли?
  - Не знаю... покинутий будинок десь у Данкерку.
  - Де тачка та стовбури?
  - Не знаю... Цукор про них подбав.
  - Якщо ви її не вбивали, навіщо Коутс сховав стволи?
  Мовчить.
  - Навіщо, Лєрою?
  Мовчить.
  - Навіщо? Скажи мені, синку.
  Мовчить.
  Ед ударяє по столу:
  - Кажи, придурок!
  Фонтейн гуркоче по столу ще сильніше.
  - Це все Цукорок! Він стовбури їй у пизду пхав! А потім сказав, що тепер їх треба позбутися!
  Ед прикриває очі.
  - Де вона зараз?
  Мовчить.
  - Ви залишили її в тому будинку?
  Мовчить.
  Ед розплющує очі.
  - Залишили десь ще?
  Мовчить.
  Раптова думка. Коли їх взяли, готівки у них не знайшли. Може, вони приховали гроші, коли Сахарок палив одяг?
  - Леро, що ви з нею зробили? Комусь продали? Із друзями поділилися?
  - Ми... ну, ми її спочатку по колу пустили. А потім відвезли до знайомих хлопців.
  - До Голлівуду?
  - Ми не стріляли у тих білих!
  - Доведи, Лерой. Де ви були о третій годині ночі?
  - Не скажу!
  Ед ляскає долонею по столу.
  - Значить, поїдеш у газову камеру за справу "Нічної сови"!
  - Ми цього не робили!
  - Кому ви віддали дівчину?
  Мовчить.
  - Де вона зараз?
  Мовчить.
  - Ти що, боїшся? Де ти її залишив? З ким? Ти ж десь її залишив? Зрозумій, Лері, ця дівчина - твій єдиний шанс вижити! Інакше здохнеш на хрін!
  - Блін, мене Цукор уб'є, якщо скажу!
  - Леро, де вона?
  Мовчить.
  - Лерою, якщо даси свідчення, вийдеш на волю набагато раніше за Сахарку і Тайрона.
  Мовчить.
  - Лєрою, я тобі забезпечу окрему камеру. Ніхто до тебе не дістанеться.
  Мовчить.
  - Розкажи мені все як є, синку. Я тут твій єдиний друг.
  Мовчить.
  - Лерою, ти боїшся людини, у якої залишив дівчину?
  Мовчить.
  - Послухай, синку, може, він і страшний тип, але газова камера страшніша. Скажи де дівчина.
  Цієї миті з гуркотом відчиняються двері. У кімнату влітає Бад Уайт, вистачає Фонтейна, шваркає об стіну. Ед застигає дома.
  Уайт вихоплює свій 38-й, крутить барабан, висипає на підлогу патрони. Фонтейн тремтить великим тремтінням; Ед не може ворухнутися. Залишивши одну кулю, Уайт захлопує барабан і сує дуло револьвера Фонтейну між зубами.
  - Один із шести. Де жінці?
  Фонтейн тремтить і мовчить. Бад двічі клацає курком - пострілу немає. Фонтейн починає сповзати на підлогу. Бад прибирає револьвер, вистачає його за волосся:
  - Де жінка?
  Ед все не може рушити з місця. Бад знову вистачає револьвер, клацає ще раз - знову пусто. Фонтейн, з шаленими очима:
  - С-с-сільвестр Ф-Фітч, один-нуль-дев'ять, Авалон, сірий будинок на розі, тільки, будь ласка, не вбивайте мене, не треба, не ...
  Уайт вилітає за двері.
  Фонтейн осідає на підлогу. Він непритомний.
  У коридорі шум. Ед намагається встати - і розуміє, що ноги йому не коряться.
  
  
  РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ
  
  
  Містом мчить колона з чотирьох машин: дві чорно-білі, дві без розпізнавальних знаків. Надсадне виття сирен чути за милю. Вгору набережною - до сірого будинку на розі.
  За кермом у передньому автомобілі Дадлі Сміт, поряд - Бад із дробовиком. Перед будинком поділяються: чорно-білі - на алею, друга, без розпізнавальних знаків, із Майком Брюнінгом та Діком Карлайлом, зупиняється на вулиці. Майк та Дік розчехляють гвинтівки, беруть двері на приціл.
  - Бос, він мій, - каже Бад. Дадлі підморгує:
  - Дій, синку.
  Бад обходить будинок, перестрибує через паркан. Ганок, Двері з дротяною сіткою, замкнені на гачок. Бад піддягає гачок складаним ножем, входить навшпиньки.
  Темні контури: пральна машина, двері-жалюзі - крізь щілини протікають смужки слабкого світла.
  Бад штовхнув двері - не зачинені. Вихід у коридор, світло - з двох відкритих кімнат. Килим на підлозі та музика забезпечать йому прикриття. Навшпиньки Бад наближається до перших дверей, обережно заглядає всередину.
  На ліжку розкинута оголена жінка - прив'язана краватками за руки та за ноги, ще одна краватка у роті. Наступні двері Бад відчиняє ногою.
  Голий жирний мулат перед телевізором жере рисові пластівці "Келлог". Побачивши Бада, кидає ложку, піднімає руки:
  - Здаюся, сер, мені неприємності з поліцією ні до чого...
  Бад стріляє йому в обличчя, потім дістає запасний пістолет і робить кілька пострілів з того місця, де щойно стояв мулат.
  Мулат мішком валиться на підлогу. З дірки, залишеної кулею Бада, сочиться кров. Бад сує запасний пістолет в руку мерця. Вхідні двері вже тріскотять під ударами поліцейських. Бад перекидає на тіло мулата пластівці та набирає номер швидкої допомоги.
  
  
  РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ
  
  
  Карен заснула, стомлена сваркою. Джек не спить і дивиться на неї.
  Все почалося через знімок у газеті: Джек Переможець та Кел Дентон тягнуть за шкірки трьох кольорових ублюдків - підозрюваних у справі "Нічної сови". У нігерів розквашені фізіономії. Карен сказала, що все це нагадує справу хлопців зі Скоттсборо [28] . Не думала вона, що Джек здатний побити до напівсмерті людину, вина якої не встановлена. Джек відповів:
  - Чорт забирай, та він їм життя врятував. Знав би, що вони викрали і всю ніч ґвалтували мексиканську дівчину, - дозволив би Дентону прикінчити їх.
  Слово за слово - і вони посварилися.
  Тепер Карен спить до нього спиною, стиснувшись у грудочку, наче залякане звірятко, навіть уві сні чекає стусан. Джек одягається і дивиться на неї.
  Вистачить з нього "Нічної сови", настав час повертатися до своїх прямих обов'язків. Ед Екслі встановив, що у цій справі троє нігерів, найімовірніше, чисті. Підтвердити це чи спростувати мають свідчення жінки, яку вони мало не закінчили. Молодчина цей Бад - вигадав зіграти з Фонтейном у "російську рулетку", чим дуже допоміг справі. Можна, звичайно, припустити, що чорні кинули дівчину, поїхали в "Нічну сову", повеселилися там, потім повернулися, але якось не віриться. А може, Коутс і Фонтейн залишили за дівчини Джонса, а самі влаштували мочилово в "Нічній сові" з іншими спільниками? Дробовиків так і не знайшли, зник і меркурі Коутса. У кімнатах підозрюваних доказів не знайдено. Залишки одягу, знайдені в баку для сміття, так обгоріли, що зробити аналіз крові неможливо. Парфуми на руках у чорножопих не дозволяють провести парафіновий тест. А якщо справа повисне, преса поліцію Лос-Анджелеса просто на британський прапор порве.
  Коронер наразі намагається встановити особу вбитих: зняв зубні карти, досліджував фізичний стан, порівнює зі списками зниклих безвісти. Кухар, касирка, офіціантка встановлені стовідсотково, із трьома відвідувачами - поки що глухо. Розтин показав, що жінок не зґвалтовано. Ні, мабуть, не Коутс із Джонсом і Фонтейном - ці б свого не пропустили! Справу взяв на контроль Дадлі Сміт: тепер його хлопці прочісують засуджених за озброєні пограбування, відпущені на поруки з психлікарень - усіх відомих поліції небезпечних виродків. Допитали рознощика газет, який бачив на стоянці біля "Нічної сови" пурпуровий "Меркурі", - тепер він запевняє, що це міг бути і "форд" чи "шеви". Що ж - перевіряємо зареєстровані "форди" та "шеви". До речі, той доглядач із Гріффіт-парку, що впізнавав нігерів, тепер уже не такий певний. Ед Екс оголосив Грін і Паркер, що, на його думку, "меркурі" міг бути залишений у "Нічної сови" навмисне, щоб підставити чорних. Дадлі цю теорію висміяв - на його думку, це просто збіг. Версія, що здавалася ясною як день, розсипається на очах.
  Газетники збожеволіють. Вже дзвонив Сід Хадженс - ні слова про порнографію, нічого схожого на "у всіх свої декрети", ввічливий, навіть шанобливий. Помістив на розворот захоплений рапорт про Джекові подвиги в мотелі "Тенвір".
  "Нічна сова" коштувала йому дня розслідування з основної справи. Але Джек переглянув рапорти - нічого нового не виявлено. Якщо вірити братам-копам. Сам він приготував туфтове повідомлення - нічого про Боббі Індже і Крістіну Бергерон, ні слова про знайдені нові журнали. Жодного слова про те, що в мозку його постійно прокручуються найбрудніші сцени з глянсових сторінок. І у головних ролях - його мила, чиста Карен.
  Джек поцілував Карен у потилицю, сподіваючись, що вона прокинеться і посміхнеться йому.
  Не поталанило.
  
  
  
  * * *
  
  
  Для початку пробіжимося знайомими адресами.
  Шарлвіль-драйв: питання без відповідей Ніхто з мешканців не знає, куди переїхали Крістіна Бергерон та її син, ніхто нічого не може сказати про чоловіків, яких водила до себе. У сусідніх будинках - теж жодного результату. Зателефонувавши в середню школу в Беверлі-Хіллз, Джек з'ясував, що Деріл - хронічний прогульник, у школі не з'являється тижнями, але смирний, не хуліган (ще б пак - вчителі його просто не бачать). Джек не став уточнювати, що Дерілу не до хлоп'ячих витівок: трахатись з власною матір'ю перед камерою, та ще на роликах - мабуть, безліч енергії забирає.
  Наступний пункт - драйв-ін "У Стена". Менеджер розповідає, що два дні тому Кріс Бергерон хтось подзвонив на роботу, і вона одразу зірвалася як оголошена. З того часу не показувалася. Ні, не розуміє, хто б це міг бути. Так, неодмінно повідомить сержанта Вінсеннса, якщо вона раптом з'явиться. Ні, з клієнтами Кріс не загравала, і друзів серед постійних відвідувачів вона не мала.
  Тепер у Західний Голлівуд.
  Розмови із сусідами Боббі Інджа. Тихий пристойний молодик, квартплату не затримував. Ні, ніхто не бачив, як він виїхав. Гомік із сусідньої квартири: "Ні, постійних друзів у нього не було - він цим просто собі на життя заробляє". Джек кидає наживки: "порнуха", "Кріс Бергерон", "хлопчина на ім'я Деріл" - педик не реагує. Може, й справді нічого не знає.
  Екскурсія блакитними барами Західного Голлівуду. Безглузда, для проформи - ясна річ, після історії в "Ігровому залі Бі-Джі" Боббі і близько до підор-бару не підійде. Поспіхом жуючи гамбургер, Джек гортає папку Боббі - ніяких зачіпок. Знову переглядає свою особисту порноколекцію, замислюється над протиріччями у знімках.
  Привабливі натурники - і бідна, дешева атмосфера. Розкішні костюми притягують погляд до огидних гомосексуальних сцен. Ретельно зрежисовані сцени оргій: чорнильна кров, сплетені тіла на ковдрах, тонка недомовленість - найцікавіше завжди залишається прикритим. Брудні картинки, зварені заради наживи, - але робив їх справжній майстер.
  Треба подумати.
  Припарковавшись біля дріб'язкової крамниці, Джек купує ножиці, клейку стрічку, блокнот. Він працює в машині: вирізує обличчя "акторів", наклеює в блокнот - чоловіки окремо, жінки окремо, повтори разом, щоб легше було впізнати. Їде до Бюро, переглядає конфісковані останнім часом порножурнали із білими моделями. Чотири години за переглядом порнухи - очі сльозяться від напруги, результат нульовий. Архів Голлівудської ділянки - ні хрону. Ділянка шерифа Західного Голлівуду - знову ні хрону. Якщо не брати до уваги Боббі, всі натурники чисті як перший сніг - жодного приводу.
  16:30 - Джек сидить у машині та ламає голову, що робити далі. Може, подивитися, чи нема чого на Боббі в архівах дорожньої поліції? А заразом ще раз пробігтися документами Кріс Бергерон.
  Дзвонить із автомата. За дорожніми справами Боббі Індж чистий: ні штрафів, ні викликів до суду. Просить знову зачитати йому документи на Бергерон: дати дорожньо-транспортних порушень, імена поручителів. Повісивши трубку, з горя починає знову гортати папку Боббі. І раптом - Удача! Ось вона, перша зачіпка! Зв'язок між Боббі та Бергерон - вагомий, грубий, зримий.
  Рік тому Боббі заарештовано за проституцію. Відпущено під заставу. Поручителем виступила Шерон Костенця, 1649, Норт-Хейвенхерст. Та сама Шерон Костенця, що платила штраф за Христину Бергерон - створення аварійної ситуації на дорозі.
  Джек знову дзвонить до архіву, запитує дані на Шерон Костенця. Нічого. У штаті Каліфорнія приводів у поліцію немає. Просить клерка переглянути відомості по всіх сорока восьми штатах: на це йде повних десять хвилин.
  - Вибачте, сержанте, нічого немає.
  Ще один дзвінок до дорожньої поліції. І тут чекає сюрприз: автовласника на ім'я Шерон Костенця в Каліфорнії немає і ніколи не було. Джек мчить до Норт-Хейвенхерста - і виявляє, що вдома за номером 1649 там немає.
  Все в одну точку. Боббі залучався за проституцію, цим возом Костенця внесла за нього заставу, повії користуються фальшивими іменами, повії знімаються для порножурналів. До речі, чи немає у Норт-Хейвенхерсті борделів?
  І Джек іде додому.
  Десяток коротких інтерв'ю - і він отримує адреси двох місцевих кублів: 1611 та 1654.
  18:10.
  Господиня будинку 1611 року побачивши поліцейського робить морду ящиком. Шерон Костенця, Боббі Індж, Бергерони - ні, нікого не знає. Джек показує фотографії у блокноті - результат нульовий. Дівчата теж нічого сказати не можуть. Бандерша в будинку 1654 розсипається в люб'язностях і готова співпрацювати - але і для неї, і для її повія імена та особи підозрюваних що китайська грамота.
  Ще один бургер - і знову до Західного Голлівуду. Перевірка прізвиськ та прізвиськ у поліцейській картотеці теж нічого не дає. Ще один глухий кут.
  19:20. Перевіряти більше нема чого. Джек їде на Норт-Хемел і припарковується навскіс від входу в квартиру Боббі Інджа.
  Надворі тихо: перехожих немає, рідко проїде машина. Шумно і жваво тут стане ближче до ночі. Джек прокручує в голові порнокартинки, палить, чекає.
  О 20:46 повз проїжджає автомобіль - їде повільно, тиснеться до тротуару. Джек чекає. За двадцять хвилин незнайомець з'являється знову. Мабуть, чекає, коли у вікнах спалахне світло. Якщо йому потрібний Боббі, Джек йому допоможе.
  Він квапливо проходить через двір, озирається у пошуках свідків - слава богу, нікого. Зубчастим кінцем наручника підсовує двері: дерево кришиться і легко піддається. Джек намацує на стіні вимикач, вмикає світло.
  Та ж чистенька кімнатка, та ж неприбрана постіль. Джек сідає біля дверей і чекає.
  Тужливо тягнеться час: чверть години, півгодини, година. Нарешті - обережний стукіт у вікно.
  Пригнувшись, щоб відвідувач його не побачив, Джек відповідає манірним підорським голоском:
  - Заходьте, відкрито!
  На порозі з'являється елегантний красень.
  - Ось чорт! - Виривається у Джека.
  Тіммі Валберн, відомий також як Мучі-Маус, - улюблений чоловік Біллі Дітерлінга.
  - Тіммі! А ти якого хріну тут робиш?!
  Валберн тулиться до стіни, кокетливо висунувши стегно. Страху не відчувається.
  - Прийшов у гості до друга. Боббі не вживає наркотиків, так що ти турбувався даремно. І, до речі, хіба це територія міської поліції?
  Джек зачиняє двері.
  - Христина Бергерон. Деріл Бергерон. Шерон Костенця. Теж твої друзі?
  - Не знаю таких. У чому річ, Джеку?
  - Запитання тут ставлю я. Почнемо з найпростішого: де Боббі?
  - Не знаю. Невже я прийшов би сюди, якби знав, що...
  - Ти спиш із Боббі? У вас роман?
  - Ми просто друзі.
  - А Біллі про це знає?
  - Джеку, ти стаєш нетактовним. Ми з Боббі просто друзі. Не впевнений, що Біллі про це знає, але ми дружимо, і не більше.
  Джек дістає блокнот.
  - Що ж, тоді у вас мають бути спільні знайомі.
  - Помиляєшся. Боббі мене зі своїми друзями не знайомить.
  - Гаразд. Тоді де ви познайомилися?
  - В барі.
  - В якому?
  - "Берлога Лео".
  - А Біллі знає, що ти в нього за спиною бігаєш барами для блакитних?
  - Ти нетактовний, Джеку. Здається, ти забув, що я не якийсь бандит із тих, яких ти лупиш по фізіономіях на радість жовтій пресі. Я законослухняний громадянин, плачу податки та можу подати на тебе скаргу за незаконне проникнення у приватну квартиру.
  Час змінити тему.
  - Порнуха. Розкішні глянсовий альбоми з фотографіями. Є натурали. А є й гомосексуальна тема. Любиш такі штучки, Тіммі?
  У актора трохи сіпається повіка - ніби хоче і не наважується підморгнути.
  - Ти від цього кайф ловиш? Ви з Біллі берете такі журнали з собою в ліжко?
  Але Тіммі вже цілком опанував себе.
  - Не треба бути таким бридким, Джеку. Постарайся бути ввічливішим, хоч це й не в твоєму стилі. Згадай, що я значу для Біллі і що означає Біллі для серіалу, який дав тобі можливість прославитись. Згадай, з якими людьми знайомий Біллі і що він може зробити.
  Тим часом Джек неквапливо розкладає на столі журнали та папки підозрюваних. Повертає лампу, щоб краще було видно.
  - Поглянь на ці знімки. Якщо когось дізнаєшся, скажи. Більше мені від тебе нічого не потрібне.
  Валберн театрально закочує очі до стелі і береться до огляду. У фотографії вдивляється з цікавістю, костюмовані сцени вивчає піднявши брови, з виглядом знавця. Джек стоїть навпроти, вп'явшись очима йому в обличчя.
  Останньою йде книжка з оргіями. Погляд Тіммі відзначає чорнильну кров на фото, але його обличчя, як і раніше, спокійне, тільки на шиї здіймається і сіпається жила. Від Джека це не вислизає.
  Нарешті Валберн знизує плечима.
  - Вибач, Джеку. Нічого не можу сказати.
  Актор він і справді гарний. Не дарма його тримають на телебаченні.
  - Нікого не впізнав?
  - Нікого.
  - А Боббі?
  - Боббі дізнався, зрозуміло, адже він мій друг.
  - І більше нікого не знаєш?
  - Нікого, Джеку.
  - Можливо, якісь знайомі особи? Бачив їх у барах, де тусуються хлопці на кшталт тебе?
  - Хлопці на зразок мене? Джеку, ти не перший рік в Індустрії. Пора вже навчитися називати кішку кішкою і не паритися з цього приводу.
  Гаразд, пропустимо.
  - Тиммі, ти зі мною невідвертий, і мені це не подобається. Не треба зі мною гратись. Адже тут не Фантазіленд, і я тобі не Каченя Денні.
  - Джеку, я актор, а не телепат. Хоч би натякни, яких зізнань ти від мене чекаєш.
  - Не зізнайся, Тіммі. Реакція. Я п'ятнадцять років служу в поліції і такого лайна ще не бачив - а ти на нього дивишся оком не моргнувши. Наче оргії по десять чоловік, чорнильна кров та інші принади - це для тебе звичайна справа.
  Валберн елегантно знизує плечима.
  - Дорогий мій Джеку, я живу і працюю в Голлівуді. Я одягаюсь у костюм гризуна на втіху дітлахам. Не думаю, що щось у цьому місті здатне мене здивувати.
  - Не впевнений, що річ у цьому.
  - Я кажу правду. Ніколи раніше не бачив цих журналів та не знаю нікого з натурників.
  - Такі хлопці, як ти, мають великі зв'язки. Знайомий же ти з Боббі Інджем - а він явно цих хлопців знає. Я хочу подивитися твою записну книжку.
  - Ні, - швидко відповідає Тиммі.
  - Так, - відповідає Джек. - Інакше в "Строго секретно" з'являється стаття про твою серцеву дружбу з Біллі. "Педерасти в поліцейських серіалах та дитячих мультиках" - як тобі такий заголовок?
  Тіммі посміхається.
  - Тоді ти вилетиш із Індустрії. Макс Пелтц чекає від тебе такту та делікатності. Не варто його розчаровувати, Джеку.
  - То записник у тебе з собою?
  - Ні. Джеку, згадай, чий син Біллі. Згадай, скільки ти зможеш заробляти в Індустрії, коли підеш у відставку.
  - Давай сюди гаманець, - тихо й окремо каже Джек. Він ледве стримується. - Швидко. Поки я тобі личко не зіпсував.
  Знизавши плечима, Валберн дістає гаманець. У ньому Джек знаходить те, що шукав: візитки, імена та телефони, подряпані на клаптики паперу.
  - Хотілося б отримати все це назад.
  - Тримай, Тіммі. - Джек простягає йому спорожнілий гаманець.
  - Знаєш, Джеку, одного чудового дня ти крупно вляпаєшся. Дуже велико.
  - Я вже крупно вляпався - і не помилився. Згадай про це, якщо надумаєш стукнути на мене Максу.
  Тіммі посміхається і виходить витонченою, трохи розбалаканою ходою.
  
  
  
  * * *
  
  
  І знову на підор-барах: імена (без прізвищ), номери телефонів. Ніхто нічого не знає. Одна візитівка: "Флер-де-Ліс. 24 години на добу - все, що забажаєте. ГО - 01239" викликає у Джека невиразні спогади. Жодних приписок від руки на візитівці немає. І все ж таки... Джек намагається пригадати - ні, не згадується.
  Йому приходить нова ідея: обдзвонити всіх приятелів Тіммі під виглядом Боббі Інджа. Якщо пощастить, закинути вудку щодо порнографії та подивитися, хто на це клюне. Сумнівно, звісно...
  Тед, ДК - 6831 - зайнято. Джеф, СР - 9640. "Привіт, це Боббі Індж" - шепеляво, з придихом - промах. Бінг, АКС - 6005 - не відповідає. Знову до Теду. "Який Боббі? Вибачте, боюсь, ви помилилися". Джим, Нат, Отто не відповідають. Марна витівка. Гаразд, зайдемо з іншого Кінця. Джек набирає номер телефонної компанії "Пасіфік - Коуст Белл".
  Дзі-і-інь... Дзі-і-інь...
  - Міс Сазерленд слухає.
  - Це сержант Вінсеннс, поліція Лос-Анджелеса. Мені потрібно дізнатися ім'я та адресу за номером телефону.
  - Поліція зазвичай має в своєму розпорядженні подібні телефонні довідники, сержант.
  - Слухайте, я стою у телефонній будці, і в мене на руках - нічого, крім номера. Голівуд - 01239.
  - Добре, зачекайте, будь ласка.
  Джек чекає. Нарешті - знову голос телефонної панночки:
  - Такий номер не зареєстровано. Ми тільки недавно розпочали перехід на п'ятизначні номери, і такого точно ще немає. Можливо, й не буде. Зміна номерів - довга справа.
  - Ви впевнені?
  - Звичайно, впевнена.
  Джек вішає слухавку. Перша думка: нелегальний номер. Букмекери так роблять: дають на лапу хлопцям із телефонної компанії та отримують номер, який за всіма документами значиться неіснуючим. Можна не платити за телефон та не боятися прослуховування.
  Ось що: треба ще раз брязнути у дорожню поліцію.
  - Так? Хто робить запит?
  - Сержант Вінсеннс, поліція Лос-Анджелеса. Запит на адресу Тімоті Валберна, В-А-Л-Б-Е-Р-Н, чоловік, білий, 27 - 28 років. Живе десь у Вілширі.
  - Записую, не вішайте слухавку.
  Джек чекає. Зрештою клерк повертається.
  - Авжеж, у Вілширі. 432, Саут-Люцерн. Скажіть, а цей Валберн не той, що Мучі-Мауса грає в шоу Дітерлінга?
  - Той самий.
  - Гм... треба... за що це ви його, якщо не секрет?
  - За контрабанду сиру.
  
  
  
  * * *
  
  
  Старовинний особняк у французькому провінційному стилі, з прикметами нового багатства - фігурно підстрижені кущі, ліхтарі біля ганку. У таких затишних особнячках і живе паства Дітерлінга. Біля ганку дві машини: та, що Джек вже бачив біля будинку Боббі, і "Паккард-каріббеан" Біллі, який часто з'являється на екрані "Жетона Честі".
  Що робити, розмірковує Джек, заглушивши мотор. Що робити? Інформатора з такої справи хрін знайдеш: педики горою стоять один за одного. Побалакати начистоту з Тіммі і Біллі, натиснути на них, витрусити інформацію з їхніх друзів: раптом вони знають когось, хто знає Боббі Інджа, який знає, хто знімає це лайно... Тихо грає радіо, звуки ліричних балад допомагають мізкам працювати.
  Він має розкрити цю справу. Не тільки для того, щоб повернутися до Відділу наркотиків, - для себе. Тому що ці глянсові фотографії не дають йому спокою. Тому що він хоче зрозуміти, як може така мерзота бути справжнім мистецтвом. Або мистецтво - такою гидотою.
  І ще тому, що від цих картинок у нього встає.
  У машині раптом стає нестерпно задушливо. Хриплуватий чуттєвий сопрано співачки дражнить його і жене геть.
  Джек виходить з машини, крадеться до будинку, огинаючи ліхтарі. Вікна зачинені, але не завішані.
  Останнє вікно - спальня. Ага, от і вони - пташки в любовному гніздечку. Схвильовано шушукаються.
  Джек прикладає вухо до скла, але не чує нічого, окрім нерозбірливого бурмотіння. З іншого боку будинку ляскають двері машини, човгає дзвінок. Біллі встає і йде відчиняти.
  Джек, пригорнувшись до вікна, бачить, як Тиммі гордовито походжає по кімнаті, руки на стегнах. Входить Біллі з якимось накачаним хлопцем. Качок вивалює на стіл своє добро: флакони з пігулками, поліетиленовий пакет із травою... Джек кидається назад, надвір.
  Біля тротуару припарковано "Бьюїк-седан". Номери спереду та ззаду заляпані брудом. Двері замкнені - доведеться вибивати скло, іншого шляху немає.
  Джек б'є ногою у скло з боку водія. Сріблясті осколки падають на сидіння, обсипають пухкий пакунок у коричневому обгортковому папері.
  Джек вистачає пакунок, біжить до своєї машини.
  Позаду відчиняються двері.
  Джек схоплюється в машину, тисне на газ. На схід по П'ятій, зигзагами вниз по Західній - до сяючого парковки. Зупинившись, розриває коричневу обгортку.
  Абсент - в'язка зелена рідина. На шийці ярлик: 190.
  Гашиш.
  Чорно-білі глянсові сторінки: жінки в театральних масках смокчуть у жеребців. "Все, що забажаєте".
  
  
  Розділ двадцять другий
  
  
  - Ед, - каже Паркер, - ти виявив себе чудово. Витівкою офіцера Уайта я незадоволений, але на результати поскаржитися не можу. Мені потрібні башкові хлопці на кшталт тебе... і прямі хлопці на кшталт Бада. І мені хотілося б, щоб над справою "Нічної сови" працювали ви обоє.
  - Сер, боюся, ми з Уайтом не зможемо працювати разом.
  - Тобі не доведеться з ним працювати. Розслідування очолює Дадлі Сміт, і Бад звітуватиме безпосередньо перед ним. З ним працюватимуть ще двоє, теж із хлопців Дадлі - Майк Брюнінг та Дік Карлайл. Хлопці з Голлівудської ділянки, які ведуть цю справу, доповідають лейтенанту Реддіну, а той Дадлі. Ми використовуємо інші відділи, а також наявних інформаторів. Офіцер Грін каже, що Расс Міллард теж хоче брати участь у цій справі. Тож, як бачиш, на розкриття "Нічної сови" кинуто загалом двадцять чотири офіцери.
  - Що конкретно я маю робити?
  - По-перше, ми так і не знайшли ні дробовиків, ні Машини Коутса. Поки дівчина, з якої поглумилися ці виродки, не дала свідчень, вони залишаються підозрюваними номер один. Після втручання Уайта вони відмовляються говорити. Поки що їм пред'явлено звинувачення лише у викраденні та зґвалтуванні. Гадаю...
  - Сер, я хотів би провести ще один допит.
  - Дай мені закінчити. По-друге, трьох убитих так і не встановлено. Док Лейман працює вдень і вночі, щодня ми приймаємо по чотириста дзвінків від родичів зниклих безвісти. Чи бачиш, залишається шанс - хоч це й дуже малоймовірно, - що пограбування кафе було лише інсценуванням, а справжньою метою вбивць був хтось із цих трьох. Якщо це так, мені хотілося б, щоб ти дізнався про це першим. Як офіцер зв'язку взаємодії ти отримуватимеш усі рапорти у цій справі від криміналістів, офісу окружного прокурора та наших відділів. Я хочу, щоб ти їх прочитував і ділився зі мною своїми міркуваннями. Мені потрібні письмові повідомлення, з копією шефу Грін - щодня.
  Ед ледве стримує посмішку. У цьому допомагають шви на підборідді.
  - Сер, можна поставити вам кілька запитань?
  - Зрозуміло, - відкидається на стільці Паркер. Ед починає загинати пальці.
  - По-перше, чому б нам не пошукати у Гріффіт-парку стріляні гільзи? По-друге, якщо свідчення дівчини підтвердять, що пурпуровий автомобіль біля "Нічної сови" не належав Коутсу, перед нами постає питання, що це за автомобіль і звідки він там узявся? По-третє, наскільки можливо, що ми виявимо дробовики і "меркурі"? По-четверте, підозрювані стверджують, що відвезли дівчину до занедбаного будинку в Дюнкерку. Чи знайдені там докази?
  - Гарні питання. Відповідаю по порядку. Перший: пошукати гільзи можна, але можливість їх знайти невелика. Насамперед, гільзи могли відскакувати назад, у машину цих ублюдків. Далі відомості про те, де саме вони стріляли, дуже розпливчасті, а Гріффіт-парк - це суцільні ями та яри. Останні два тижні були дощовими, і тепер усе там розвезло. Зрештою, наш єдиний свідок уже не впевнений, що бачив саме підозрюваних. Друге запитання: продавець газет, який помітив машину, тепер стверджує, що це міг бути не "меркурі", а "форд" чи "шеви". Зараз ми перевіряємо реєстрації "фордів" та "шеви", але ти розумієш, що це за робітниця. Знаю, ти припускаєш, що машину могли залишити там спеціально, щоби підставити наших нігерів. Вибач, але, на мою думку, це нісенітниця собача. Кому б таке спало на думку? Далі: хлопці з 77-ї ділянки зараз переривають все Південне місто у пошуках машини та дробовиків. Якщо ці чортові докази не розтанули в повітрі, їх знайдуть. І останнє: у занедбаному будинку в Дюнкерці знайдено матрац, просочений кров'ю та спермою.
  - Отже, все впирається у дівчину, - каже Ед. Паркер бере зі столу якийсь папір.
  - Інес Сото, двадцять один рік. Студентка Нині вона у "Цариці ангелів". Її тримали на заспокійливих. Прокинулася лише сьогодні вранці.
  - З нею вже хтось розмовляв?
  - До лікарні її відвіз Бад Уайт. Ні, останні тридцять шість годин з нею ніхто не говорив. Це має бути тобі, і, за сумлінням, Ед, я тобі не заздрю.
  - Сер, можна мені поговорити з нею наодинці?
  - Ні. Елліс Лоу хоче пред'явити нашим неграм звинувачення у викраденні та зґвалтуванні. Хоче відправити їх у газову камеру - за це чи за "Нічну сову", чи за все разом. Він просив, щоб при розмові з потерпілою були присутніми слідчий із прокуратури та офіцер-жінка. За годину в "Цариці ангелів" ти зустрінешся з Бобом Галлодетом та помічницею шерифа. Думаю, не варто тобі нагадувати, що від свідчень міс Сото залежить перебіг подальшого розслідування.
  Ед підводиться.
  - А ти сам як думаєш, - раптом запитує Паркер, - вони це чи не вони?
  - Поки не знаю, сер.
  - Ти ускладнив наше завдання. Але невже ти думаєш, що я на тебе в образі?
  - Сер, обидва ми прагнемо абсолютної справедливості. Але ви про мене надто високої думки.
  Паркер посміхається.
  - Молодець. А про Уайт не думай. Ти вартий десятка таких, як він. На його рахунку, звичайно, три вбиті бандити, але це не йде ні в яке порівняння з тим, що ти зробив на війні. Пам'ятай про це, Едмунде. Пам'ятай.
  
  
  
  * * *
  
  
  Галлодета він бачить перед дверима палати. Все тут просякнуте дезінфектантами. Знайомий запах поверхом нижче померла його мати.
  - Здрастуйте, сержант.
  - Клич мене Боб. Елліс Лоу просив тебе подякувати. Він боявся, що підозрюваних заб'ють до смерті і не буде кого залучати до суду.
  Ед сміється.
  - Може виявитися, що у "Нічній сові" діяли не вони.
  - Лоу це не має значення, та й мені теж. Викрадення та згвалтування з особливою жорстокістю - це тягне на найвищу міру. Лоу хоче їх закопати, я теж зрозумієш чому, коли поговориш із дівчиною. А тепер питання на шістдесят чотири долари: як гадаєш, це вони?
  Ед хитає головою.
  - Судячи з їхніх реакцій - скоріше ні. Але Фонтейн сказав, що вони провели із дівчиною не всю ніч. За його словами, вони її комусь продали. Можливо, це був Коутс та ще двоє, кого ми не знаємо. Можливо, двоє з тих, кому він продав дівчину. Так чи інакше, грошей за них не виявлено. Можливо, гроші були забруднені кров'ю, і Коутс їх десь захований - так само, як спалив закривавлений одяг.
  - Значить, на додачу до перевірки алібі нам доведеться встановлювати особи ще двох ґвалтівників, - свиснувши, зауважує Галлодет.
  - Точно. Причому наші підозрювані мовчать, як убиті, а Уайт пристрелив єдиного свідка, який міг нам допомогти.
  - Уайт - ще той тип! Ти, схоже, його побоюєшся? І правильно робиш: не бояться Уайта лише божевільні. Гаразд, підемо поговоримо з юною леді.
  Вони входять до палати. Перед ліжком дівчини стоїть помічниця шерифа - здоровенна бабища з прилизаним чорним волоссям.
  - Ед Екслі, Дот Ротштейн, - знайомить їх Галлодет. Дот киває і відходить убік.
  Інес Сото.
  Чорні запливли очі на понівеченому обличчі. Голова поголена, видно шви. Крапельниця, під ковдру йде катетер. Розбиті кісточки пальців, зламані нігті - вона чинила опір. Еду згадується мати, якою вона була перед смертю: облисіла, худа як скелет, приєднана до апарату штучного дихання.
  - Міс Сото, - каже Галлодет, - це сержант Екслі.
  Ед підходить ближче, спирається на стінку ліжка.
  - Вибачте, що турбуємо вас у такий важкий час. Ми постараємося не затримуватись тут, довше, ніж потрібно.
  Інес Сото піднімає на нього чорні, налиті кров'ю очі. Хриплий, зірваний голос:
  - Не треба більше... фотографій.
  - Міс Сото ідентифікувала за фотографіями Коутса, Джонса і Фонтейна, - пояснює Галлодет. - Я сказав їй, що нам, можливо, знадобиться впізнати за знімками ще кількох підозрюваних.
  Ед хитає головою.
  - Ми прийшли не для цього. Міс Сото, я хочу, щоб ви пригадали хронологію подій - те, що сталося з вами два дні тому. Ми рухатимемося дуже повільно, не зупиняючись на деталях. Пізніше, коли ви одужаєте, знімемо з вас свідчення по всій формі. Але зараз нам потрібна лише загальна картина. Почнемо з того, коли ці три чоловіки схопили вас.
  - Вони не чоловіки! - Насилу підвівши голову, випльовує Інес.
  Ед міцніше стискає металевий поручень ліжка.
  - Знаю. Вони будуть покарані за те, що з вами зробили. Але зараз нам необхідно з'ясувати, чи винні вони в іншому злочині.
  - Я чула... по радіо... я хочу, щоб їх відправили до газової камери! Нехай вони здохнуть!
  - За те, що ці негідники зробили з вами, вони дадуть відповідь за всією суворістю закону, але ми не можемо карати їх за чужий злочин. Адже тоді на волі залишаться інші негідники, вбивці шести безневинних людей. Ми зробимо все згідно із законом.
  Хрипкий шепіт.
  - Просто шестеро білих для вас важливіші за якусь мексиканку! Ці звірі мочилися мені в рот, ґвалтували мене стовбурами дробовиків. На мені немає живого місця. А коли повернуся додому, батьки скажуть, що я сама у всьому винна - треба було у шістнадцять років вийти заміж за якогось ідіота-cholo [29] ! Нічого я тобі не скажу, cabron [30] !
  - Міс Сото, - каже Галлодет, - сержант Екслі врятував вам життя.
  - Яке життя! Офіцер Уайт сказав, що він довів, що ті negritos невинні у вбивстві! Офіцер Уайт убив того puto, який трахкав мене в дупу! Офіцер Уайт - ось хто справжній герой!
  Інес захлинається у риданнях. Галлодет непомітно киває у бік дверей: час йти. Ед спускається на перший поверх, у квіткову крамницю - сюди він приходив після чергування біля ліжка вмираючої матері. Квіти до палати 875 - великі яскраві букети, щодня.
  
  
  Розділ двадцять третій
  
  
  Прийшовши з ранку працювати, Бад виявляє в себе на столі записку.
  
  
  19/04/53
  Синку! Знаю, що робота з паперами - не найсильніша твоя сторона, але мені потрібно, щоб ти перевірив двох потерпілих. (Док Лейман впізнав усіх трьох.) Роби все по порядку, як я тебе вчив: спочатку переглянь бюлетень 11 на дошці в дільниці та з'ясуй, як просувається розслідування і що зроблено на сьогодні іншими офіцерами, щоб не брати на себе зайву та непотрібну роботу .
  1. Сьюзен Ненсі Леффертс, жінка, біла, дата народження 29/1/22, судимостей та приводів у поліцію не має. Уродженка Сан-Бернардіно, до Лос-Анджелеса переїхала нещодавно. Працювала продавщицею в універмазі "Баллок" у Вілширі (перевірка доручена сержанту Екслі).
  2. Делберт Мелвін Каткарт, прізвисько Дюк, чоловік, білий, дата народження 14/11/14. Дві судимості за спокушання неповнолітніх, три роки у Сан-Квентіні. Три арешти за сутенерство, звинувачення не висунуто. (Впізнали його дивом: допомогли мітки на білизні та тюремна медична карта.) Місце роботи невідоме, остання відома адреса - 9819, Вандом, округ Сілверлейк.
  3. Малколм Роберт Лансфорд, прізвисько Крейда, чоловік, білий, дата народження 02/6/12. Остання адреса невідома, працював охоронцем в агентстві "Справжній чоловік", адреса 1680, Норт-Кахуенга. Колишній офіцер поліції Лос-Анджелеса (патрульний), одинадцять років у Голлівудській ділянці. Звільнений за службову невідповідність у червні 1950-го. Відомо, що часто відвідував "Нічну сову". Судячи з його особистої справи, офіцер був нікудишній - у рапортах про службову відповідність рік у рік тверде D. Їдь у Голлівудську ділянку і переглянь там папери, що залишилися після нього: відомості про зроблені арешти, рапорти. Брюнінг та Карлайл теж під'їдуть туди і тобі допоможуть.
  Мої висновки: гадаю, вбивці все-таки негри, проте кримінальне минуле Каткарта та служба в поліції Лансфорда змушують нас підійти до перевірки потерпілих з усією відповідальністю. Хотілося б, щоб для тебе це завдання стало своєрідним бойовим хрещенням на посаді детектива у Відділі вбивств. Зустрінемось сьогодні ввечері (21:30) у "Тихому океані" і обговоримо цю справу та все з ним пов'язане.
  
  
  
  Д. З.
  
  
  Бад йде до дошки оголошень. Майже все тут - рапорти детективів, протоколи розтинів - присвячено "Нічній сові". А ось і бюлетень 11.
  Шістьох службовців з Архівного відділу кинуто на перевірку реєстрації автомобілів. Хлопці з 77-ї ділянки прочісують Південне місто у пошуках "меркурі" та дробовиків. Брюнінг та Карлайл перевіряють відомих грабіжників - безрезультатно. Околиці "Нічної сови" дев'ять разів прочісували у пошуках нових свідків - ніхто нічого не бачив та не чув. Підозрювані відмовляються говорити і з поліцією, і зі слідчими з прокуратури, і навіть із самим Елісом Лоу. Відмовилася від надання свідчень і Інес Сото. Можна було б натиснути на неї, але Ед Екслі чинив опір.
  Нижче на дошці наведено особисту справу Мела Лансфорда. Зважаючи на все, коп з нього і справді був гірший нікуди. Хапуга та халявщик. Роботу свою виконував абияк. Кілька разів, не розібравшись, заарештовував невинних - для квоти. Три догани за нехтування службовими обов'язками. Далі - відомості від чотирьох офіцерів, які працювали разом із Лансфордом: хабарник і нікчемник, виходив на роботу п'яним, примушував повій до орального сексу, а коли нею вигнали з квартири за несплату орендної плати, спробував "кришувати" дрібних голлівудських торговців. Нарешті у начальства урвався терпець, і в червні 1950-го після чергової скарги Лансфорда з поліції попросили. Усі четверо старих знайомих Лансфорда підтверджують, що він був завсідником нічних кафе - користуючись тим, що він поліцейський, харчувався за рахунок закладу. Його перебування в "Нічній сові" о 3 годині ночі цілком виправдане - там він міг випити та скоротати холодну ніч.
  Дорогою в ділянку Голлівуд Бад думав про Інес Сото. І ще про Дадлі та Діка Стенса. Про те, як, коли Інес на каталці провозили повз мертвого Сільвестра Фітча, вона спробувала зістрибнути і вчепитися йому в горло. Як кричала: "Нехай здохне! Нехай вони всі здохнуть! У лікарні Бад непомітно взяв зі столика шприц із морфієм і, поки ніхто не бачив, зробив їй укол. Медсестри довкола казали, що тепер для бідолахи найгірше позаду - але він знав: найгірше починається.
  Тепер її допитуватиме Екслі. Знову і знову показувати їй фотографії ґвалтівників, випитувати деталі. Елліс Лоу хоче, щоб у справі комар носа не підточив, - отже, чекають очні ставки, свідчення в суді. Кажуть, прокурор уже відвідував її в лікарні - ще б пак, адже вона головний свідок у справі, яка обіцяє стати процесом століття. Ед Екслі отримав по заслугах - молодець, дівчина, добре його поголи!
  Від Інес думки його перейшли до Стенсу. Здорово вони тоді вигадали з маскою Каченя Денні. А як Екслі вив і хникав, розмазуючи кров по обличчю! Добре, що здогадалися його натиснути - знімок послужить їм страховкою. Дік досі із захопленням про це згадує: подобається думати, що він знову на коні. Хоча насправді це неправда. Дік працює на Пархача Тайтелбаума, тусується з покидьками, грає та п'є без просипу. В'язниця його зіпсувала.
  Бад повертає на північ. Сонце золотить його відображення у дзеркалі заднього виду. На краватці вишитий щит - емблема поліції Лос-Анджелеса - і цифра 2. Це число злочинців, убитих під час затримання. Тепер до них додався Сільвестр Фітч - треба буде замовити краватку з цифрою 3. Цю штуку з краватками вигадав Дадлі Сміт - він на такі речі художник. Як він казав? "Втілення духу нашого відділу", щось таке. І потрапив у крапку: хлопці свої формені краватки навіть ночами не знімають. Баби від них просто окропом писають.
  Дадлі Сміту Бад завдячує навіть більше, ніж Діку Стенсу, - ця людина врятувала його від суду за "Криваве Різдво", взяла до себе у Відділ нагляду, потім перетягла за собою у Відділ з розслідування вбивств. Але хто працює із Дадлі Смітом, той йому належить. Він розумний. Дадлі Сміт, страшенно розумний і страшенно гарне балакає, і в хитросплетіннях його гладкої мови чорта з два розбереш, чого ж він від тебе хоче і як тебе використовує. Пальцем ткнути нема в що, але нутром чуєш: щось не так. І часом страшно стає дивитись на Майка Брюнінга та Діка Карлайла: вони вже продали йому душі - тепер твоя черга. Дадлі здатний тебе зігнути, зламати, скрутити, відібрати, розтоптати, стерти в порошок - а ти й не зрозумієш, що тебе вже немає. Тільки балдетимеш від свого геніального шефа, який тебе знає краще, ніж ти сам себе знаєш.
  Біля поліцейської дільниці не припаркуєшся - все забито. Бад залишає машину у трьох кварталах і йде пішки. Екслі у ділянці немає. Дим коромислом: всі столи зайняті, хто розмовляє телефоном, хто перебирає якісь папери чи щось гарячково строчить. На дошці висить величезний бюлетень у справі "Нічної сови" - дюймів шість завтовшки. За окремим столиком дві жінки, за ними - комутатор, перед ними табличка: "Запити до архіву та дорожньої поліції". Бад підходить до них, голос його легко перекриває гул голосів і брязкіт телефонів:
  - Я перевіряю Каткарта. Потрібно все, що про нього відомо - місця роботи, друзі, знайомі. Цей виродок двічі сидів за спокушання малолітніх. Мені потрібні подробиці злочинів, нинішні адреси потерпілих. Тричі залучався за сутенерство, справи до суду не передавалися. Запитайте всі ділянки, з'ясуйте, чи не збереглися рапорти про ці арешти. Якщо збереглися, мені потрібні імена повій. Якщо знайдете імена, уточніть дати народження та пошукайте цих дівчат у нашому архіві, архіві дорожньої поліції, архівах системи поруки та жіночої виправної системи. Мені потрібно все, що зможете знайти. Зрозуміло?
  Дівчата сідають за комутатор, а Бад іде до дошки оголошень, подивитися, чи нема чого нового. Додалося відомостей про Лансфорда - офіцер із дільниці Голлівуд поговорив із босом "справжнього чоловіка". Факти: Лансфорд відвідував "Нічну сову" майже щодня. О другій годині ночі, після закінчення своєї зміни в книгарні "Піквік", вирушав туди і сидів годині до шостої ранку. На відгук начальника агентства, Лансфорд - алкаш, типовий сек'юріті нижчого розряду, з тих, кому не дають дозволу на зброю. Ні ворогів, ні друзів, ні подруг. З товаришами з агентства близько не сходився. Після того, як його вигнали з дому за несплату, жив у наметі в Голлівудській долині. Намет вже знайшли та обшукали: чотири комплекти уніформи, спальний мішок, шість пляшок мускату "Олд-Монтеррей".
  Adios [31] , придурок, - злим вітром занесло тебе в самий пекло. Бад переглядає рапорти про арешти, зроблені Лансфордом. Дев'ятнадцять за одинадцять років служби - не густо. Причому за дрібні правопорушення. Чи можливо, щоб хтось із заарештованих причаїв на нього злість і прикінчив через багато років, та ще й п'ятьох невинних людей розстріляв за компанію? Все можливо, звичайно, але дуже малоймовірно.
  Екслі все ще немає, Карлайла та Брюнінга теж. Щось ще було в записці Дадлі: ах так, переглянути звіти Лансфорда.
  Звіти в архіві Голлівудської ділянки розставлені в алфавітному порядку на прізвища офіцерів. Добре Придумано. Ось тільки офіцера Малколма Лансфорда немає. Бад переглядає папки від А до Я, на це йде ціла година - немає Лансфорда. Дивно. Невже цей роздовб і алкаш і звітів не писав?
  Вже майже опівдні треба перекусити. За бутербродом Бад дзвонить Діку. Тим часом з'являються Карлайл і Брюнінг, поки вони ковтають каву і входять у роботу, Бад сідає телефоном і починає обдзвонювати своїх інформаторів.
  Змій Такер нічого не знає. Жирдяй Райс, Джонні Стомп - теж нуль. Джеррі Катценбах повідомляє, що всіх замовило подружжя Розенберг - прямо з камери смертників. І вони знову підсадили Джеррі на голку.
  Підходить архівна дівчина, простягає Баду аркуш паперу.
  - Дізнатися вдалося небагато. Про судимості Каткарта - лише те, що обом потерпілим було по чотирнадцять років, блондинки під час війни працювали у "Локхіді". Впевнена, що не місцеві. В Адміністративному відділі служби шерифа знайшлася справа Каткарта з іменами дев'яти повій, якою він був покровителем. Я перевірила всіх. Дві померли від сифілісу, три - неповнолітні, вислані зі штату за місцем проживання під нагляд, ще двох знайти не змогла, дані про двох - тут. Це допоможе вам?
  - Звичайно, дякую, - відповідає Бад і махає Брюнінгу та Карлайлу.
  Два імені у списку обведені олівцем: Джейн Ройко, прізвисько Пушинка, та Синтія Бенавідес, прізвисько Солодка Сінді. Останні відомі адреси - Пойнсеттія та Юкка. Часто відвідувані заклади - коктейль-бари у цих районах.
  Підходять підручні Дадлі Сміта.
  - Тут два імені, - каже Бад. - Треба знайти і допитати цих дівчаток.
  - Всі ці перевірки ймовірних підозрюваних - марна й мудянка, - каже Карлайл. - Це - чорножопі.
  - Дадлі сказав: треба, значить, треба, - відповідає Брюнінг.
  Бад дивиться на їхні краватки. На їхньому рахунку разом - п'ятеро вбитих. Товстун Брюнінг, худий Карлайл - іноді вони здаються схожими як близнюки.
  - Що ж, коли Дадлі сказав, значить, зробимо.
  
  
  
  * * *
  
  
  "Кошерна кухня Ейба" паркування немає. Бад робить коло. Біля ганку "Кухні" пошарпаний "шеви" Діка: салон захаращений порожніми пляшками. Для умовно-достроковика - порушення номер один.
  Бад знаходить вільне місце. Доходить до "Кухні", зазирає у вікно - Стенс тягне "Манішевиць" і тремтить із трьома братськими чувирлами: Лі Вакс, Собачник Перкінс, Джонні Стомп. За стійкою згорбився коп у цивільному, щось заковтує, а сам як заводний гляне очима на "злочинне співтовариство".
  Чорт, дістало Бада все це! Скільки ж можна зі Стенсом няньчитися?! Плюнув, поїхав у Голлівуд.
  У ділянці вже чекають на нього - у заскленій клітці для затриманих - Брюнінг та дві вуличні шмари, блондинка та руда. З клітки доноситься іржання. Бад постукав склом, Брюнінг вийшов.
  - Хто з них хто? - Запитує Бад.
  - Блондинка - Ройко. Слухай, ти, до речі, чув жарт про слона з великим членом?
  - Що ти їм сказав?
  - Сказав, що це проста формальність: перевіряємо особу загиблого Дюка Каткарта. Вони газети читають, тож не здивувалися. Бад, на мою думку, ми даремно втрачаємо часу. Точно тобі говорю: це нігери. Та їм так і так вишка світить за цю мексиканську повію. Просто цей мудак Екслі хоче вислужитися, от і нашіптує Паркеру, що справа тут нечиста, а Паркер тисне на Дадлі, а той ...
  Бад упирається твердими, як мармур, пальцями в груди Брюнінга.
  - Інес Сото - не повія. Нігери це чи не нігери - поки що невідомо. А тепер, може, ви з Карлайлом підете займетеся справою?
  Брюнінг випаровується, на ходу поправляючи краватку.
  Бад заходить у клітку. Виглядають дівчата хреново: перекисна блондинка і рижуха, фарбована хною, макіяж на виснажених фізіономіях.
  - Отже, газети ви сьогодні читали, - каже Бал.
  - Ага, - відповідає Пушинка Ройко. - Бідолашний Дюк.
  - По-моєму, ви не надто по ньому вбиваєтеся.
  - А чого вбиватися? Дюки - він і є Дюкі. Ну, був себто. Платив - з кучерявого носа, але хоч не бив. Ще любив бургери з чилі. Через них і помер, бідолаха: завжди казав, краще чилібургерів, ніж у "Нічній сові", не знайти. Не пощастило Дюку.
  - Ви вірите, що це було пограбування?
  Сінді Бенавідес киває.
  - Звісно, - відповідає Пушинка. - А що ж ще? Чи ви думаєте, це підстава?
  - Ми поки що нічого не думаємо. Вороги у Дюка були?
  - Вороги? У Дюки? Та ні, які там вороги!
  - Скільки дівчат у нього було?
  - Раніше багато, а тепер тільки ми дві і лишилися.
  - Я чув, що раніше у нього було дев'ять дівчат. Що трапилось? Конкуренти підгадали?
  - Містере, Дюкі сам собі підгадав. Розмазня він був, ось хто. Сам любив молоденьких, та й уявив, що зможе на них нажитися. А в молодих, звісно, вітер у голові. З ними треба суворіше. А Дюк суворіше не вмів. На мужика міг і крикнути, і кулаки в хід пустити, а ось з дівчатами танув. Та тепер уже чого...
  - На двох дівчат багато не заробиш. Він займався чимось?
  Пушинка колупає обшарпаний лак на нігтях.
  - Та нічим він не займався, балаканина одна! Носився тут із якимось планом... У нього завжди були якісь грандіозні плани, у нашого Дюка. Сам собі голову морочив різними фантазіями. Мабуть, щоб не було так прикро жити на ті малюки, що ми з Сінді йому добували.
  - Що за план? Він тобі щось розповідав?
  - Не-а.
  Сінді витягає помаду - її розмазалася.
  - А тобі, Сінді? - Повертається до неї Бад.
  - Ні, - пищить вона.
  - А про ворогів? Ніхто на нього не приховував?
  - Ні.
  - А дівчата? Чи були у нього останнім часом молоденькі подружки?
  - Н-ні. - Сінді вистачає носову хустку, промочує губи.
  - Пушинку, а ти що скажеш? Схоже на правду?
  - Слухайте, Дюкі ні про що таке не говорив. Може, ми підемо? А то...
  - Ідіть. Далі вулицею є стоянка таксі.
  Дівчин як вітром здуває, Бад біжить до своєї машини, мчить вгору Сансет і гальмує навпроти стоянки таксі. Дві хвилини очікування - ось і вони, Пушинка та Сінді.
  Сідають у різні машини та роз'їжджаються у різні боки. Бад - слідом за Сінді. Вона прямує до північного Вілкокса: мабуть, додому - адреса 5814, Юкка. Бад зрізає дорогу і опиняється на місці якраз вчасно. Біля дверей будинку Сінді відпускає таксиста, пересідає в зелений де сото і відправляється в західному напрямку. Подумки дорахувавши до десяти, Бад їде за нею.
  Вгору на Хайленд, по Кахуенга-пас до Долини, потім на захід бульваром Вентура. Їде швидко, центральною смугою. Бад тримається до неї впритул. Раптом Сінді звертає до непримітного мотелю - номери розташовані півколом навколо басейну з каламутною водою.
  Бад гальмує, розвертається, чекає, що буде далі.
  Сінді стукає 13 двері номера по ліву руку. Відкриває дівчина років п'ятнадцяти - худенька, білявка. Саме того типу, що подобалися Дюку.
  Через десять хвилин вилітає Сінді. Сідає в де сото, розвертається і їде в бік Голлівуду.
  Над виходить із машини, стукає у двері.
  Відкриває все те ж дівчисько - тільки тепер очі у неї червоні від сліз. З кімнати пронизливо кричить приймач: "Бійня в "Нічній сові"!", "Злочин століття!"
  - Ви з поліції?
  Бад киває.
  - Скільки тобі років, дитино?
  Дівчина шморгає носом, дивлячись убік.
  - Дитино, як тебе звати?
  - Кеті Джануей.
  Бад прикриває за собою двері.
  - Скільки тобі років?
  - Чотирнадцять. Цікаво, чому чоловіки завжди про це запитують?
  Догана у неї не місцева.
  - Звідки ти?
  - Із Північної Дакоти. Якщо відішле додому - все одно втечу!
  - Чому?
  - Вам у подробицях чи як? Дюк каже, багатьом подобаються такі історії. Вони від цього кайф ловлять.
  - Не крутись, дитино. Я на твоєму боці.
  - Ага, так і повірила!
  Швидким чіпким поглядом Бад оглядає кімнату. Звичайна дівоча кімнатка: всюди розкидані журнали з кіноакторами, у відкритому гардеробі - скромні дівчачі сукні, на дивані - кілька плюшевих ведмедиків з очима-ґудзиками. Ні випивки, ні шприців, ні пігулок. На барліг повії явно не тягне.
  - Дюк тебе не кривдив?
  - Він мене не змушував робити це з чоловіками, якщо ви про це.
  - Значить, ти "робила це" лише з ним?
  - Чого ви прив'язалися? Спочатку зі мною це робив мій тато, а потім був ще один, який мене змушував це робити з чоловіками за гроші. А Дюк мене у нього викупив.
  Можливо, це слід?
  - Як його звали?
  - Не скажу! І ви мене не змусите! І взагалі, я не пам'ятаю, як його звали!
  - Якого з них, дитино?
  - І нічого я вам не скажу!
  - Тихіше. Значить, Дюк не ображав тебе?
  - Дюк мені нічого поганого не робив! Зовсім нічого! Просто казав, що він мій плюшевий ведмедик і хоче спати зі мною в одному ліжечку. А ще навчив мене грати в безік. Ось і все і більше нічого не було! Що в цьому поганого?
  - Діточку...
  - Мій тато був гірший за Дюка! І дядько Артур - він був набагато гірший!
  - Ну, тихіше, тихіше, не треба...
  - І ви мене не змусите!
  Бад обережно бере її за руки.
  - Навіщо приїжджала Сінді?
  - Розповісти, що Дюка вбили. Я кажу: "Як убили?", а вона: "Ти зовсім дурна, чи що, вже все місто знає, увімкни радіо та послухай". А потім сказала, що Дюк просив її подбати про мене, якщо з ним щось трапиться. І дала мені десять доларів. Сказала, що вже в поліції мала розмову... Я кажу, це дуже мало, десять доларів, а вона розлютилася і давай на мене кричати. А звідки ви знаєте, що Сінді тут була?
  - Неважливо.
  - Я тільки за кімнату плачу дев'ять доларів на тиждень, та...
  - Послухай, я тобі позичу грошей, якщо ти...
  - А Дюк був не такий! Він ніколи не скупився!
  - Кеті, будь ласка, заспокойся і послухай мене. Я хочу поставити тобі кілька запитань. Якщо ти мені допоможеш, може, нам вдасться спіймати тих покидьків, що вбили Дюка. Добре?
  Кеті голосно хлюпає носом.
  - Гаразд. Запитуйте.
  - Значить, Сінді сказала, що Дюк просив її за тобою доглянути, якщо з ним щось трапиться, - м'яко починає Бад. - Як ти думаєш, чому він вважав, що щось може статися? Він чогось боявся?
  - Не знаю. Може бути.
  - Чому ти так думаєш?
  - Він останнім часом став якийсь нервовий.
  - А чому він нервувався?
  - Не знаю.
  - Ти його не питала?
  - Він казав: "Нічого страшного, просто справи". Можливо, той "новий грандіозний план", про який говорила Пушинка?
  - Кеті, ти не знаєш, що за нову справу затівав Дюк?
  - Не знаю. Він зі мною ніколи не говорив про справи. Завжди повторював, що з дівчатами справи не обговорює. І я знаю, він мені залишив більше якихось паршивих десяти доларів!
  Бад простягає їй свою візитку.
  - Тут мій робочий телефон. Подзвони мені, гаразд?
  - А ще Сінді сказана, він був розмазня і невдаха, - палко продовжує Кеті, сіпаючи з дивана ні в чому не винного плюшевого ведмедика. - Ну, невдаха, і що? Він все одно був класний! У нього був такий гарний шрам на грудях, і така добра посмішка, і сам він був веселий і добрий, і завжди розмовляв зі мною по-людськи, ніколи не бив і не кричав на мене, як тато чи дядько Артур! Він був найкращий!
  Бад мовчки стискає її руку і виходить. Услід йому з прочинених дверей чується тонкий, захлинаючись плач.
  
  
  
  * * *
  
  
  Повернувшись до машини, Бад обмірковує перспективи. "Грандіозний план" Дюка, можливий конфлікт із хлопцем, у якого він викупив Кеті, - зачіпки, звичайно, але дуже слабкі. Дев'яносто дев'ять із ста, що смертним вироком для сутенера-невдахи стала любов до чилібургерів. Ще менше Дюка підходить на роль жертви Мел Лансфорд, відставний коп. Але може, Сінді приховала про запас не тільки гроші Кеті? Що ж, Бад її відвідає, витрясе гроші та інформацію, закінчить перевірку Каткарта і попроситься у Дадлі назад до Чорного міста.
  До речі: адже в бюлетені розслідування, вивішеному в дільниці, був один недогляд. Здається, ніхто не оглянув квартиру Дюка. А це варто зробити. Там напевно знайдеться записник, а в ній, можливо, і ім'я колишнього господаря Кеті, і якісь натяки на цей горезвісний "план".
  Бад їде Кахуенгом. На півдорозі помічає за собою червоний седан - здається, бачив його біля мотеля. Він додає швидкість, проїжджає повз будинок Сінді, зазначивши, що зеленого "де сото" не бачити. Не видно й седана. Дорогою до Сілверлейк Бад раз у раз поглядає в дзеркало заднього виду, але хвоста немає. Значить, здалося.
  Будинок 9819, Вандом - квартирка над гаражем - чистий як перший сніг: ні журналістів, ні мотузок, що обгороджують місце злочину, ні роззяв. Бад акуратно висаджує двері та входить.
  Типовий холостяцький барліг: одна кімната - відразу і вітальня та спальня, ванна кімната, крихітна кухонька. Увімкнувши світло, Бад обшукує будинок - швидко та ретельно, як навчав його Дадлі.
  Розкладене складане ліжко. Дешеві морські краєвиди на стінах. Гардероб, стінна шафа. З одвірків ванної та кухні зняті двері. Скрізь стерильна чистота, усі речі на своїх місцях. Чи стане "розмазня та невдаха" підтримувати в квартирі такий порядок? Ледве. Звертати особливу увагу на дрібні невідповідності - цьому його також навчив Дадлі.
  На столі телефон, кілька олівців. Нотатки немає. Немає і звичайного зошита з нехитрою сутенерською бухгалтерією. Загалом нічого, окрім стопки жовтих сторінок - округ Лос-Анджелес, округ Ріверсайд, округ Сан-Бернардіно, округ Вентура. "Сан-Берду" виглядає пошарпаним: схоже, ним часто користувалися. Бад швидко його переглядає. Особливо захопленим виглядає розділ "Друкарні" - загнуті куточки, сліди пальців на полях. Жодних позначок. Інша жертва, Сьюзен Леффертс. родом із Сан-Берду - але це, швидше за все, нічого не означає.
  Бад продовжує огляд. Біла ванна кімната, бездоганна кухня, стопка чистих, акуратно складених сорочок у стінній шафі. Килим теж чистий, ну, може, трохи брудний по кутах. Не в'яжеться ця чистота та акуратність із образом Дюка Каткарта. Виразно не в'яжеться. Хтось тут побував - і, схоже, цей "хтось" знає свою справу.
  У шафі звисають із вішалок піджаки та штани. Ось тут - ніякої акуратності і близько, все розвішано абияк. Хтось копався в кишенях? Чи невідомий візитер просто не подбав упорядкувати шафу, і тут все залишилося, як було при господарі?
  Бад оглянув усі кишені: носові хустки, дрібниця, більше нічого. Ось що: відбитки пальців! Спускається в машину, приносить валізку з обладнанням, посипає ручки гардеробу та вішалки спеціальним порошком. Шафа - таке місце: якісь відбитки тут завжди залишаються.
  А ось хрін. Не залишилось. Відбитки старанно стерті - все до одного.
  Сидячи в машині, Бад розмірковує, що це означає. Спливає і відразу лопається версія конкурентів: нісенітниця, Дюк - сентиментальний педофіл, якому не вистачило духу відправити малолітню подружку на панель, - і справді справжній невдаха, колегам-сутенерам з ним ділити нічого. У квартирі Карткарта не було нічого, що могло б хоча б побічно натякнути на зв'язок із "Новою совою". Значить, негри.
  З іншого боку, якщо хтось обшукав квартиру Дюка - а схоже, що так воно і є - це може бути пов'язане лише з "грандіозним планом", про який говорила Пушинка Ройко.
  Сама вона, схоже, чиста - а ось Солодка Сінді точно знає більше, ніж каже. До того ж загоїла гроші Кеті. Настав час до неї навідатися.
  До будинку Сінді під'їхав уже в сутінках. Зелений "де сото" біля дверей, з прочиненого вікна з тріснутим склом долинають недвозначні стогін. Бад натиснув плечем на двері, ввалився всередину.
  Темна передпокій, з-за дверей: "О-о! О-о!" та ліжковий скрип. Бад зазирнув усередину. Сінді в ліжку запалює з якимсь товстуном: ліжко під ними ледь не тріщить. На товстуні - шкарпетки з веселими ромбами. Штани Товстуна висять на ручці дверей. Бад витяг з кишені гаманець, переклав його до себе в кишеню, потім з гуркотом відчинив двері.
  Сінді заверещала благим матом, мужик, нічого не помічаючи, продовжував свою справу.
  - А НУ ВІДВАЛИ ВІД МІЙ БАБИ, КОЗЕЛ! - страшним голосом закричав Бад.
  Жирдяй вискочив за двері як був, притримуючи рукою член, - ледве встиг штани підхопити. Сінді забилася під ковдру з головою. Бад узяв зі столу її сумочку, неквапливо розтрощив її. Сінді заволала як різана.
  Бад штовхнув ліжко ногою.
  - Вороги Дюка. Викладай, якщо не хочеш сісти за проституцію.
  Сінді виринула з-під ковдри.
  - Не... не знаю.
  - Хріна з два ти не знаєш! Гаразд, давай так: хтось обнишпорив хату Дюка. Хто це міг бути?
  - Н-не знаю.
  - Сінді, це твій останній шанс. В ділянці ви обидві сказали, що нічого не знаєте про подруг Каткарта. А потім Пушинка поїхала додому, а ти - до Кеті Джануей. засунути їй для відмазування папірець у десять баксів. Про що ти ще промовчала, Сінді?
  - Послухайте...
  - Розповідай.
  - Чого розповідати?
  - Що за план був у Дюка? Хто його вороги? Як звали того хлопця, у якого він викупив Кеті.
  - А я знаю!
  - Ну, хоч щось ти знаєш?
  Сінді витерла обличчя куточком ковдри. Вигляд у неї ще той: помада розмазалася, туш тече.
  - Ось що: тижнів зо два тому намалювався якийсь дивний тип. З дівчатами в барах розмовляв - і все під Дюка косив. Типу теж небагатослівний та діловий. Я чула, він хотів, щоб дівчата на нього почали працювати - на виклик. Але це все - новинки старовини, було вже тижнів зо два як... А до нас з Пушинкою він не підкочував...
  Може, цей "дивний тип" і копався в Дюковій шафі і приміряв його одяг?
  - Далі.
  - Та я більше нічого не знаю. Ось усе, що чула.
  - Опиши його.
  - Та я його в очі не бачила.
  - Хто тобі про нього розповів?
  - Та не пам'ятаю я. Дівчата в барі балакали.
  - Гаразд, із цим розібралися. Тепер розповідай про план Дюка.
  - Слухайте, містере, та який там план! Звичайна балаканина. Дюк був ще ще трепло.
  - Чому ж ти раніше мені не розповіла?
  - Знаєте приказку: "Про покійників чи добре, чи нічого"?
  - Ясно. А ти знаєш, які умови у жіночій в'язниці?
  Сінді, зітхнувши:
  - Ну добре Добре! Дюку спало на думку заробляти поширенням порнухи. Можете собі таке уявити? Пхати порнуху для збоченців! Гидота! Та ми й не говорили про це, а тільки Дюк сказав, що так, це серйозна справа, і все. А я більше цю тему не порушувала, тому що балаканина - вона і є балаканина. А тепер, може, ви звідси звалите?
  У Бюро щось говорили про порнографію, розуміє Бад. Начебто Відділ вдач над цим працює.
  - Яка саме порнуха?
  - Містере, я ж вам сказана: не знаю. Розмова була секунди на дві, не більше.
  - Ти віддаси Кеті гроші, які тобі залишив Дюк?
  - Ось ще добрий самаритянин знайшовся! Віддам, віддам. Якби я відразу їй усі гроші віддала, ця соплюшка відразу б все погрохала на журнали з кінозірками.
  - Врахуй, я до тебе ще загляну.
  - Ось потішили так потішили!
  
  
  
  * * *
  
  
  У першому ж поштовому відділенні Бад відправив всю готівку спеціальною посилкою в мотель "Орхідея", Кеті Джануей, разом із набором марок та дружньою запискою. Більше чотирьох сотень - для дівчинки цілий стан.
  Лише сім годин. Треба якось убити час, що залишився до зустрічі з Дадлі. Можна заглянути до Бюро, зайти до Відділу звичаїв, подивитися, чи не з'явилося чогось нового на дошці оголошень.
  Порнуха займається четвертий відділ. Кіфка, Хендерсон, Вінсеннс, Стейтіс. Усі повідомляють: жодних слідів. Детальний перегляд можна відкласти на завтра - все одно, швидше за все, тупикова ниточка. Бад зайшов до Відділу з розслідування вбивств, набрав номер "Кухні Ейба".
  - "Кошерна кухня Ейба", - голос Стенса.
  - Діку, це я.
  - А-а... Перевіряєте мене, офіцере?
  - Кончай блазнювати, Дік.
  - Ні, Бад, це ти кончай дурити! Ти більше не господар. Тепер ти людина Дадлі. Що йому від мене треба, га? Не подобається, з ким я керую компанію? Чи хоче з мене стукача зробити, сподівається, що я розм'якну і тобі проговорюся?
  - Ти знову напився, напарнику.
  - Винятково кошерна випивка! Чуєш, передай Екслі: Каченя Денні хоче стрибати з ним ще раз. Я читав у газетах про його старого, про цей його довбаний Фантазіленд. Скажи йому, я прийду на відкриття. Скажи, каченя Денні запрошує сержанта Еда Екслі, говнососа гребаного, на перший танець!
  - Діку, піди проспись!
  - Та йди ти! Скажи, Каченя Денні спершу зіб'є з нього окуляри, а потім згорне йому ше...
  - Діку, чорт тебе бери!
  - Та заткнися ти, Бад! Я читав газети, дивився списки - хто працює над справою Нічної сови. Ти, Дадлі Сміт, Екслі та вся Смітова гоп-компанія. Ти зараза працюєш разом з говнососом, який мене звідти викинув, робиш з ним одну справу і думаєш...
  Бад жбурнув телефон у вікно. Вийшов на вулицю великими кроками, зло штурхаючи стільці, що підвернулися.
  Після "Кривавого Різдва" його мали викинути з поліції разом із Діком.
  Його врятував Дадлі.
  А тепер Дадлі просуває у герої Еда Екслі. Вимагає, щоб той допитав Інес Сото та розкрив справу "Нічної сови". Для Інес допит - повернення до пекла; але кого це хвилює?
  Ти більше собі не господар, - так сказав Дік. - Ти більше не господар. Тепер ти людина Дадлі".
  З цим Каткарт явно щось нечисто. А значить, є Шанс - нехай лише один із ста, - що бійня у "Нічній сові" не просто справа рук відморожених грабіжників. Якщо Бад розкриє цю справу, то зможе відтіснити Екслі. І, можливо, допомогти Стенсу.
  А це означає: якщо щось дізнається про порнух - не ділитися цим з Отелом вдач; приховувати знайдені докази від Дадлі.
  ВИСТАЧИТЬ МАХАТИ КУЛАКАМИ. ПОРА ТЕБЕ, БАД УАЙТ, СТАТИ СПРАВЖНІМ ДЕТЕКТИВОМ. ПОЧИНАЙ ПРАЦЮВАТИ В ОДИНИНКУ.
  Страшна ця справа. І темне. Адже Дадлі він зобов'язаний багатьом.
  Дадлі людина небезпечна. Небезпечніший за самого Бада, хоч немає людини на землі, якої б Бад боявся. Страшенно небезпечний. Особливо для тих, хто встає на шляху.
  
  
  РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ
  
  
  Рей Лінкер веде Еда Екслі по "Нічній сові", реконструює перебіг подій.
  - Загалом, гадаю, було все так. Ці троє входять та показують стовбури. Одна людина бере на мушку офіціантку, кухарка та касирку. Б'є Донну Де Лука прикладом обрізу по голові - ось тут біля каси ми знайшли шматочок шкіри з її волоссям. Вона віддає йому гроші з каси та сумочки. Він заштовхує її і Петті Чезімард у комору, по дорозі захоплює з кухні Гілберта Ескобара. Гілберт без бою не здається - ось сліди, тут його тягли, плюс зверни увагу на розкидані по підлозі каструлі та сковорідки. Ось його б'ють прикладом по голові: бачиш, калюжка крові обведена крейдою? Сейф у них перебуває під стійкою. Одна з жертв його відкриває - поміч монети на підлозі. Гілберт продовжує чинити опір, його знову б'ють прикладом. Бачиш коло на підлозі, де написано 1-А? Тут ми знайшли три золоті зуби. Ідентифікували - все одно, зуби належали Гілберту Луїсу Ескобару. Тут починаються характерні сліди, ніби тягли тіло: старовина Гіл вирубався. Отже, підозрюваний номер один заганяє у підсобку жертви номер один, два та три.
  Вони повертаються до зали. Сьогодні, через три дні, ресторан досі опечатаний, і біля вікон, як і раніше, юрмляться цікаві. Пінкер не замовкає:
  - Тим часом начітники номер два та три обробляють жертв номер чотири, п'ять та шість. Сліди звідси теж ведуть у підсобку, а битий посуд та залишки їжі на підлозі говорять самі за себе. Неозброєним оком не видно - лінолеум дуже темний, але під двома столиками знайдені калюжі крові: Лансфорд і Каткарт теж одержали прикладами по голові. Хто є хто, ми з'ясували групу крові. Каткарт сидів за столом номер два, Лансфорд - за столом номер один. А зараз...
  - Відбитки пальців із посуду знімали? - вклинюється Ед.
  Пінкер киває.
  - В основному все змащене, тільки на тарілці Лансфорда залишилися два чіткі відбитки. За ним його й ідентифікували - порівняли з відбитками, що збереглися у картотеці поліції Лос-Анджелеса. У Каткарта та Сьюзен Леффертс від рук нічого не залишилося, за відбитками нічого не розібрати. Особу Каткарта встановили частково по зубах, частково на тюремній медичній карті, де описані його прикмети. Леффертс - тільки по зубах. А тепер дивись: бачиш туфлю на підлозі?
  - Бачу.
  - Судячи з усього, Леффертс рвонулася за допомогою до Каткарта, що сидів за сусіднім столиком. Не схоже, щоб вони були знайомі чи ще що - мабуть просто запанікувала. Почала кричати, і один із грабіжників заткнув їй рот пачкою серветок, які взяв ось із цього ящика. Док Лейман при розтині знайшов ці серветки в її горлі: каже, до того часу, як почалася стрілянина, вона, швидше за все, вже задихнулася. Отже, Каткарта та Леффертс тягнуть у ту саму комору. Лансфорд іде сам: бідолаха, мабуть, ще сподівався залишитися живим. У коморі всіх обшукують, відбирають сумочки та гаманці - ми знайшли в калюжі крові уривок прав водія Ескобара, а також шість використаних берушів. у грабіжників вистачило розуму захистити вуха.
  Ось це в картину не вкладається, думає Ед. Така передбачливість його кольоровим не по зубах.
  - І все це зробили лише три людини?
  - Як бачиш, - знизує плечима Пінкер. - А ти що, думаєш, хтось із жертв знав когось із убивць?
  - Розумію, це дуже малоймовірно.
  - Хочеш оглянути підсобку? Якщо хочеш, підемо зараз: я обіцяв власникові до завтрашнього дня звільнити приміщення.
  - Я тієї ночі все оглянув.
  - А я бачив фотографії. Господи Ісусе, ніколи не скажеш, що це були люди! Ти зараз перевіряєш Леффертс, правда?
  До скла з того боку припала молода мексиканочка, схожа на Інес Сото. Ед зустрівся з нею поглядом, і дівчина посміхнулася до нього.
  - Правильно.
  - Ну і як?
  - Ніяк. Цілий день проторчав у Сан-Бернардіно і нічого не досяг. Вона жила з матір'ю. Мати зараз на заспокійливих, допитувати її не можна. Розпитав сусідів - дізнався тільки, що Сьюзен страждала безсонням і ночами безперервно слухала радіо. Дружків її ніхто не пригадає, про ворогів теж ніхто не чув. Перевірив її квартиру в Лос-Анджелесі - звичайнісінька квартира найпростішої тридцятирічної продавщиці. Хтось із сусідів згадав, що вона, мовляв, була дівчина з вогником - Якось на парі виконала у грецькому ресторані танець живота. Але і в цьому немає нічого підозрілого.
  - Виходить, ми знову повертаємось до наших негрів.
  - Схоже, що так.
  - А що з машиною? Зі зброєю?
  - Поки нічого. Хлопці з 77-го обшукують сміттєві баки та стічні труби у пошуках сумочок та гаманців. Але й знаю, що може розсунути вперед.
  - Пошук стріляних гільз у Гріффіт-парку? - посміхається Пінкер.
  Ед повертається до вікна - але мексиканочки, схожої на Інес, вже не видно.
  - Якщо знайдемо гільзи, стане ясно, чи наші негри стріляли чи якісь інші.
  - Сержант, робітка буде ще та!
  - Знаю. Я вам допоможу.
  Пінкер дивиться на годинник.
  - Зараз половина одинадцятої. Я перегляну рапорти про стрілянину, намагатимуся зрозуміти, де саме це відбувалося. Зустрічаємось завтра на світанку. Захоплю із собою взвод саперів. Знаєш паркування біля Обсерваторії?
  - Домовилися.
  - Дозвол у лейтенанта Сміта запитувати?
  - Розпорядися від мого імені, гаразд? Я доповім прямо Паркеру.
  - Значить, у парку на світанку. І одягни щось гірше: робота має бути брудна.
  
  
  
  * * *
  
  
  Повечеряв Ед у китайському ресторані на Альварадо. Він знав, чому поїхав у цей бік: "Цариця ангелів" недалеко, а Інес Сото, швидше за все, ще не спить. Сьогодні він дзвонив до лікарні: Інес видужує, батьки її не відвідують. Дзвонила сестра, сказала, що батько і мати у всьому звинувачують її саму - мовляв, "напросилася": одягалася зухвало і поводилася занадто вільно. Дізнавшись, що Інес любить м'які іграшки, Ед вирушив у магазин і накурив їй плюшевих звірів. Почасти щоб полегшити своє сумління, частково з розрахунком: вона потрібна йому, страшенно потрібна - основна свідок у його першій серйозній справі.
  Але насправді це не головне. Він хоче їй сподобатися. Хоче стерти з її думок та зі своєї пам'яті ці шість слів, які не дають йому спокою: "Офіцер Уайт - ось хто справжній герой!"
  Останню чашку чаю Ед пив не поспішаючи. Шви швидко гоилися, і дантист свою роботу виконав на совість. Від хлопців зі служби шерифа він сьогодні отримав повідомлення: Дік Стенс спілкується з карними злочинцями, які відсиділи за озброєний грабіж, грає на стрибках через букмекерів, отримує зарплату готівкою і часто навідується у веселі будинки. Залишається застигнути його на місці порушення і брязнути в Управління покарань - і на Стенса чекає в'язниця.
  Це добре.
  І все ж таки Інес назвала героєм Бада Уайта. А коли дивилася йому, Еду, в обличчя, в її очах палала ненависть.
  Розплатившись. Ед попрямував до "Цариці ангелів".
  
  
  
  * * *
  
  
  Тут йому зустрівся Бад Уайт.
  Вони зіткнулися біля ліфта. Уайт заговорив першим.
  - Екслі, кар'єра твоя нікуди не втече. Дай їй поспати.
  - А ти що тут робиш?
  - Всяко не змушую її свідчити. Дай їй спокій, Екслі, ще встигнеш своє взяти.
  - Я просто зайшов її відвідати.
  - Вона тебе бачить наскрізь, Екслі. І плюшевими ведмедиками ти її не купиш.
  - Не розумію тебе, Уайт. Ти не хочеш, щоб справа розкрилася? Чи просто сердишся від того, що пристрелити більше нема кого?
  - У всякому разі, я ніколи своїх не продавав і начальству дупу не лизав!
  - Так, все-таки що ти тут робиш? Може, адресою помилився - бордель з іншого боку.
  - За інших обставин я б тебе по стіні розмазав.
  - Я до вас зі Стенслендом ще дістануся. Обидва ви отримаєте, що заслужили!
  - Спробуй! Засикло ти, а не герой війни! У війну він із японцями грав! "Падай, ти вбитий!"
  Ед здригнувся, а Бад насмішкувато йому підморгнув.
  Всю дорогу до палати Інес Еда трясло. Біля дверей зупинився, обережно зазирнув усередину, а потім уже постукав.
  Інес, лежачи в ліжку, читає журнал. Плюшеві звірятка розкидані по підлозі. У ліжку поряд з дівчиною лежить Більченя Скутер.
  Підвела голову, зустрілася з ним поглядом. Спокійно та твердо:
  - Ні.
  Ед помітив, що синці її зблідли, але вираз обличчя, як і раніше, суворий.
  - Що ні, міс Сото?
  - Ні, я не даватиму свідчень.
  - Навіть на кілька запитань не дайте відповіді?
  - Жодного.
  Ед висунув стілець і сів біля ліжка.
  - Ви, здається, не вражені моїм пізнім візитом?
  Насміхаючись:
  - Ні, сержант Екслі, ваш пізній візит мене анітрохи не здивував. - Кивнула у бік іграшок на підлозі: - Хто за це заплатив? Окружний прокурор?
  - Ні я. Еліс Лоу був у вас?
  - Так, і йому я теж відповіла "ні". Сказала: троє negritos putas схопили мене, пустили по колу, потім взяли гроші в інших putos і залишили з тим puto, якого застрелив офіцер Уайт. А жодних подробиць я не пам'ятаю, не хочу згадувати і не згадуватиму. От і все. Абсолютно.
  - Міс Сото, я просто зайшов вас провідати...
  Вона сміється йому в обличчя.
  - А хочете знати, що було далі? Через годину після того, як мене привезли, дзвонить мій братик Хуан і каже, що додому я можу не повертатися, бо зганьбила сім'ю. Потім з'являється puto містер Лоу і обіцяє влаштувати мене в готель, якщо я погоджуся співпрацювати з поліцією. А під кінець мені привозять із магазину цих puto звірів і кажуть, що це подарунок від такого симпатичного поліцейського в окулярах. Я в коледжі навчаюсь, сержант. Думали, я не зможу два помножити на два?
  - А цього ви не викинули, - зауважує Ед, вказавши на Більчонка Скутера.
  - Так, його не викинула.
  - Любите мультфільми Дітерлінг?
  - І що, коли так?
  - Просто запитую. А яке місце у вашій таблиці множення посідає Бад Уайт?
  Інес відвертається, починає збивати подушку.
  - Він убив цього підонка. Заради мене.
  - Не заради вас. Уайту просто подобається вбивати.
  - А мені начхати! Головне, що цей puto мертвий. Офіцер Уайт зайшов мене відвідати. Попередив, що ви з Лоу мене в спокої не дасте. Сказав, що краще було б свідчити, але не тиснув на мене. І ще знаєте що, пане тихоня? Він вас ненавидить!
  - А ви розумна дівчина, Інесе.
  - Для мексиканки, ви хочете сказати?
  - Ні. Просто розумна. І ще вам зараз дуже самотньо. Настільки, що ви раді будь-якому суспільству - навіть моєму. Інакше давно б попросили мене піти.
  - І що, коли так? - Запитує Інес, жбурнувши журнал на підлогу.
  Ед піднімає його. Загнуті сторінки зі статтею про будівництво Фантазіленду.
  - Я попрошу окружного прокурора, щоб він дав вам час одужати і прийти до тями. І ще порекомендую, щоб коли справа дійде до суду, вам дозволили обмежитися письмовими свідченнями. Якщо ми матимемо достатньо інших доказів у справі "Нічної сови", то, можливо, ваші свідчення взагалі не знадобляться. А якщо ви не хочете більше мене бачити, скажіть - я піду і ніколи не повернуся.
  Довге мовчання.
  - Все одно мені тепер йти нікуди, - каже нарешті Інес.
  - Ви читали статтю про Фантазіленд?
  - Так.
  - Чи бачили там ім'я: Престон Екслі?
  - Так.
  - Це мій батько.
  - І що? Я вже зрозуміла, що ви багатенький, раз стільки грошей кидаєте на іграшки. І що з того? Куди ж мені тепер іти?
  Ед підводиться, спершись на поручні лікарняного ліжка.
  - У мене є мисливський будиночок на озері Ерроухед. Можете прожити там. Обіцяю, я пальцем до вас не доторкнусь. І ще: я візьму вас із собою на відкриття Фантазіленду.
  - Як же я піду... з таким волоссям? - Інес проводить долонею по своїй обритій голові.
  - Я куплю вам найкрасивіший капелюшок.
  І тут Інес ламається: притиснувши до себе Бельчонка Скутера, починає плакати так, немов у неї розривається серце.
  
  
  
  * * *
  
  
  Всю ніч Еду снилася Інес: обличчя її зливалося з обличчями інших жінок, а часом - з образом матері. Сонний і втомлений, зустрівся він на світанку з Реєм Лінкером та його саперами. Рей усе забезпечив: ліхтарі, лопати, металошукачі. На його прохання Відділ зв'язків із громадськістю поширив звернення до всіх свідків стрілянини у Гріффіт-парку з проханням допомогти в упізнанні підозрюваних у хуліганських діях. Розділив на квадрати місцевість - усі круті схили пагорбів, покриті густим шаром бруду. Люди водили над землею металошукачами. Там, де прилад починав цокати, заходилися копати. Знаходили монети, банки з-під пива, одного разу відкопали револьвер тридцять другого калібру. Спливав годинник, сонце перевалило за полудень. Ед працював не жаліючи себе - з непокритою головою, ризикуючи отримати сонячний удар, дихаючи пилом. Думки його крутилися навколо жінок, яких він колись знав, і незмінно поверталися до Інеса.
  Енн зі школи Мальборо. З нею він познайомився на Шкільному балі, а потім кохайся в "доджі" тридцять восьмого року, упираючись ногами в дверцята при кожному поштовху. Пенні - однокурсниця: ромовий пунш у гуртожитку, квапливе сполучення на задньому дворі. Війна, турне країною: низка полум'яних патріоток, які тільки й мріють лягти в ліжко з героєм. Одна ніч з жінкою старшою за нього - диспетчером Центрального відділу. Він уже не пам'ятав їхніх облич: про кого б не подумав - перед очима вставало обличчя Інес. Він уявляв її без синців та без лікарняного одягу. Його хитало від втоми, спека і розпалена уява кружляли голову - але Ед був щасливий.
  Потім настав час, коли він уже не міг думати ні про Інеса, ні про щось інше - просто тупо, як автомат, виконував свою роботу. А потім почулися радісні вигуки, і хтось поклав руку йому на плече.
  Ед підняв очі. Перед ним стояв Рей Пінкер: в одній руці - дві стріляні гільзи, в іншій - збільшена фотографія гільзи, знайдена в "Нічній сові". Не потрібно експертизи, щоб помітити: сліди від бойка ударника на гільзах абсолютно збігаються.
  
  
  Розділ двадцять п'ятий
  
  
  Вже два дні Джек йде слідом "Флер-де-Ліс" - і багато часу витратив марно.
  За два дні - лише один підозрюваний: Ламар Хінтон, двадцять шість років, заарештований за збройний напад, відсидів два роки в Чино, випущений достроково 3/1/1951. Останнє місце роботи - установник телефонних апаратів у "Пасіфік - Коуст Беллз". Інспектор із нагляду підозрює, що Хінтон підробляє встановленням "жучків" на телефонних лініях букмекерів. По фотографії Джек дізнався того качка, що приїжджав до Тіммі Валберна.
  Два дні, і поки ситуація патова: справа про порнографію може стати для нього омріяним квитком назад до Відділу наркотиків - але в цій справі замішані Тіммі Валберн та Біллі Дітерлінг, гомики з великими зв'язками, здатні розтерти на порошок всю його голлівудську кар'єру.
  Два дні нудної кабінетної роботи, заходи з різних боків. Перегляд звітів про нещодавні арешти, бесіди із заарештованими. Ні, ніхто не купував порнуху - а якщо й купував, не зізнається. Перший день пройшов даремно. Одне втішає: суперники - Кіфка, Хендерсон,
  Стейтіс теж нічого не домоглися. А Расс Міллард прагне брати участь у розслідуванні "Нічної сови", тож до порнографії йому справи немає.
  Тільки в середині другого дня Джек потрапив у ціль - натрапив на Ламара Хінтона, качка-телефоніста.
  І всі два дні невтомно копався в пам'яті, намагаючись згадати, чому ж таким знайомим здається ця назва - Флер-де-Ліс.
  І раптом осяяло.
  Святвечір п'ятдесят перший, якраз перед "Кровавим Різдвом". Сіл Хадженс підкинув інформацію про двох акторів-наркоманів - і якраз у квартирі у закоханої парочки Джек знайшов візитку "Флер-де-Ліс". Подивився і забув.
  Голос Сила: "У всіх у нас свої секрети, Джек".
  І все-таки Джек опановано рвався вперед, ніби його тягло течією. Він має дізнатися, хто випускає цю порнуху. Повинен. Хоча б для того, щоб знов навчитися спокійно спати ночами.
  Вечір другого дня провів у компанії "П. К. Беллз". Переглядав списки службовців, порівнював із поліцейськими досьє. Так і вийшов на Ламара Хінтона.
  У чергуванні всі розмови - про "Нічну сову". Про порнуху всі забули. І тільки він, Переможець із Великої Букви...
  Перед очима - оргії з чорнильною кров'ю.
  Не думати. Чи не згадувати. Діяти.
  
  
  
  * * *
  
  
  Сьогоднішній маршрут Хінтона: Говер, Ла Брей. Франклін. Голлівуд Резервуар. Встановлення телефонів в Крестон-драйв та Норт-Івар. На автомобільній карті Джек знайшов Крестон: Голлівуд-Хіллз, крута, звивиста дорога вгору пагорбом, а там - глухий кут.
  У псевдофранцузького "шато" притулилася вантажівка з емблемою телефонної компанії. Навпаки, через вулицю, прикручує дроти до стовпа Ламар Хінтон. Величезний незграбний мужик на стовпі в яскравому світлі дня - щось абсурдне, що майже лякає в цій картині.
  Двері фургона відчинені. Джек зазирає всередину - інструменти, телефонні книги, пара альбомів Спейда Кулі. Жодних підозрілих коричневих пакетів. Ламар витріщається на нього зі стовпа - Джек демонструє йому поліцейський жетон.
  Хінтон зісковзує по стовпу вниз: зріст - близько шести з половиною футів, світле волосся, м'язи на м'язах.
  - Ви з Д-дострокового відділу?
  - Поліція Лос-Анджелеса.
  - Т-так ви не перевіряти мене прийшли?
  - Ні. Я прийшов допомогти тобі не загриміти назад у в'язницю.
  - А що...
  - Твій інспектор незадоволений твоєю роботою, Ламаре. Вважає, що ти використовуєш її як прикриття, щоб займатися незаконним прослуховуванням.
  Хінтон важко замислюється. М'язи ходять ходуном, на гладкому лобі позначаються тектонічні зрушення.
  - "Флер-де-Ліс", - каже Джек. - "Все, що забажаєте". Ти ж не бажаєш знову опинитися за ґратами? Викладай усе, що знаєш, чи повернешся до Чино.
  - Так це ви вломилися в мою машину! - розуміє Ламар.
  - Ну ти прямо Ейнштейн! А тепер використовуй свої геніальні мізки і подумай, що тобі вигідніше - дати інформацію чи промовчати та потрапити до в'язниці.
  Хінтон важко переступає з ноги на ногу, і Джек демонстративно кладе руку на ручку револьвера.
  - "Флер-де-Ліс". Хто власник, як влаштований бізнес, що ти продаєш? Дітерлінг та Валберн. Розповідаєш усе - і ми розлучаємось назавжди.
  Хінтон знову занурюється у роздуми. Думає він усім тілом: під футболкою наливаються і ходять хвилями могутні м'язові горби. Джек витягає порножурнал, тицяє йому в обличчя яскравою оргією.
  - Участь у злочинному співтоваристві, створеному з метою поширення порнографії, а також зберігання та розповсюдження наркотичних речовин. Якщо сядеш - сидітимеш, мати твою, до двохтисячного року! А тепер викладай: ти розвозиш це лайно для Флер-де-Ліс?
  Хінтон киває.
  - Ага.
  - Розумниця. Хто його випускає?
  - Н-не знаю. Правда, чес-слово, не знаю!
  - Хто для нього позує?
  - Н-не знаю, я т-тільки розводжу.
  - Біллі Дітерлінг і Тіммі Валберн. Що про них скажеш?
  - П-просто клієнти. Г-гоміки. Знаєте, вони люблять такі фотки з блакитними...
  - Гоміки люблять фотки з блакитними! Ламаре, я вражений твоїм інтелектом. А тепер, увага, питання на мільйон доларів: хто ...
  - Офіцер, будь ласка, не треба!
  Джек виразно струшує револьвером.
  - Хочеш вирушити до Чино наступним поїздом?
  - Н-ні.
  - Тоді відповідай.
  Хінтон хапається за стовп, немов потопаючий за соломинку.
  - П-пірс Петчетт. У нього начебто якийсь легальний б-бізнес. Ось він і заправляє.
  - Опис, номер телефону, адреса.
  - Років п'ятдесят з чимось. Живе начебто у Брентвуді. Т-телефону не знаю - він мені платить поштовими переказами.
  - Що ще знаєш? Давай-давай, не тиснися.
  - Ну він... це... п-поставляє дівок, котрі до-ко-сять під до-кінозірок. Багатий. Я сам його бачив лише один раз.
  - Хто тебе з ним звів?
  - Один п-хлопець, Честере. На "Берегу Мускулов" познайомилися [33] .
  - Як прізвище Честера?
  - Н-не знаю.
  - Хто ще працює на Петчетті?
  - Н-не знаю.
  - Що пропонує клієнтам "Флер-де-Ліс"?
  - Все, що побажаєте.
  - Рекламні слогани мене не цікавлять. Конкретніше.
  Страх у Хінтона потроху минає, на зміну йому наближається гнів.
  - Д-да все, що завгодно! Д-дівки, п-хлопці, випивка, наркоту, журнали з к-картинками, нашийники, хлисті всякі...
  - Добре, зрозуміло. Хто ще займається доставкою?
  - Т-тільки ми з Честером. Він працює вдень, а я вечорами. Але я Честера закладати не...
  - Де живе Честер?
  - Н-не знаю!
  - Добре-добре, вірю. Послугами "Флер-де-Ліс" користуються багаті та знамениті, чи не так?
  - Т-точно.
  Платівки у нього в багажнику.
  - Спейд Кулі - ваш клієнт?
  - Н-ні, це мені його басист подарував, Берт Перкінс. Ми з ним... ну, т-типу знайомі.
  - Зрозуміло, клієнт. Імена інших клієнтів. Колись.
  Потужні ручища Хінтона судомно стискають стовп. Джек розуміє: велетень готовий зірватись із ланцюга - і тоді навіть револьвер його не врятує.
  - Ти сьогодні працюєш?
  - Д-так.
  - Адреса, звідки забираєш товар?
  - Н-не треба... п-будь ласка!
  Джек швидко обшукує його кишені: гаманець, дрібниця, якась мазь для качків, щоб тіло блищало, ключ. Піднімає ключ, показує Хінтон. Той зненацька б'ється головою об стовп - бам-бам. Кров на стовпі.
  - Адреса, швидко. І я піду.
  Бам-бам - кров на лобі амбала.
  - Черамойя, п'ятдесят два шістдесят один б-бе.
  Джек жбурляє гаманець, дрібницю та мазь на землю.
  - Сьогодні ти там не з'явишся. Подзвониш своєму інспектору, передаси, що ти мені допоміг, але тепер тобі треба на якийсь час забратися з міста. Формально нехай візьмуть тебе за порушення умовно-дострокового режиму звільнення. У цій справі ти чистий. Коли дійде справа до Петчетта. я дам йому зрозуміти, що продав його хтось із натурників. І врахуй: спробуєш винести товар - решту життя проведеш у Чино.
  - Н-но в-ви ж обіцяли ...
  Джек стрибає у машину, тисне на газ. Хінтон б'є пудовими кулачищами по стовпу.
  
  
  
  * * *
  
  
  Пірс Петчетт, років п'ятдесят із чимось, "начебто в нього якийсь легальний бізнес".
  З автомата Джек дзвонить до архіву та дорожньої поліції. Ім'я: Пірс Морхаус Петчегг. Дата народження: 30/6/1902; місце народження: Гросс-Пойнт, Мічіган. Приводів у поліцію немає. Адреса: 1184, Гретна-Грін, Брентвуд. З 1931 року - три штрафи за дрібні порушення правил дорожнього руху.
  Не густо. Тепер спробуємо розговорити Сіда Хадженса - він явно щось знає, але мовчить. У Сіда зайнято. Джек дзвонить Морті Бендішу до "Мірору".
  - Відділ міського життя, Бендіш.
  - Морті, це Джек Вінсеннс.
  - О, Переможець із Великої Букви! Джеку, коли ж повернешся до команди борців із наркотою? Мої читачі за тобою скучили!
  Морті не терпиться отримати щось смажене.
  - Як тільки наш чистоплюй Міллард спроможеться мене відпустити. А це станеться, якщо я розкрию для нього якийсь цікавий ділок. І ти мені можеш допомогти.
  - Продовжуй. Я вся увага.
  - Пірс Петчетг. Тобі це ім'я про щось говорить?
  Бендіш свиснув.
  - І що в тебе на нього?
  - Поки не можу сказати. Але, якщо все підтвердиться, на тебе чекає ексклюзив.
  - Раніше, ніж Сіда?
  - Саме. А тепер я вся увага.
  Морті знову присвистує.
  - У мене про нього небагато інформації - але дещо цікаве знайдеться. Петчетт - чоловік видний, справжній красень. Років п'ятдесяти, але виглядає, ніби йому нема й сорока. Приїхав до Лос-Анджелеса років тридцять п'ять тому. Фахівець з дзюдо або джиу-джитсу - щось таке. За освітою начебто хімік, ніби займався фармацевтикою. Коштує купу доларів. Кажуть, тримає позичкову касу - позичає гроші бізнесменам під тридцять відсотків та запоруку частки у справі. Ще я знаю, що він голлівудський завсідник, з багатьма в Індустрії на короткій нозі, сам профінансував кілька фільмів. Цікаво, га? А тепер слухай далі: ходять чутки, що він нюхає порошок і час від часу відпочиває в клініці Террі Лакса. Щоправда чи ні, не знаю. Але, зважаючи на все, цей Петчетт - з тих ключових фігур, які намагаються триматися в тіні.
  Террі Лакс - пластичний хірург, який працює з кінозірками. Кажуть, у лікарні у нього відбувається багато цікавого: підпільні аборти, таємний висновок із запою, зняття героїнової ломки... за допомогою героїну. Втім, Террі безкоштовно користується лос-анджелеських політиканів, тож копи до нього в клініку і не заглядають.
  - Морті, це все, що маєш?
  - А тобі мало? Що ж, чого я не знаю, напевно знає Сід. Подзвони йому, тільки пам'ятай: ексклюзив ти обіцяв мені.
  Джек вішає слухавку та набирає номер Сіда Хадженса.
  - "Строго секретно", конфіденційно, без протоколу...
  - Це Вінсеннс.
  - Джекі! Що, хочеш розповісти старому Сідстеру. хто перестріляв відвідувачів у "Нічній сові"?
  - Поки що ні, але тримаю вухо гостро.
  - Тоді, може, щось про наркоту? Давно хочу написати велику оглядову статтю про наркоманів - чорні джазові музиканти, кінозірки... ще намагатимусь пов'язати цю справу з комуністами - сам розумієш, після справи Розенбергів публіка від одного слова "комуняка" п'ятою писає. Як гадаєш, цікаво вийде?
  - Звучить багатообіцяюче. Сід, ти чув про людину на ім'я Пірс Петчетт?
  Мовчання - на кілька секунд довше, ніж потрібно, а потім - надто вже бадьоро та енергійно, надто по-сидівськи:
  - Джекі, все, що я про нього знаю, - що цей хлопець дуже багатий. Він із тих, кого я називаю безбарвними: не червоний, не блакитний, навіть не пов'язаний ні з ким із персонажів, здатних забезпечити добрий смачний скандальчик. А від кого ти про нього почув?
  Бреше. Джек нутром відчував: бреше.
  - Від розповсюджувача порнушки.
  У трубці - тріск перешкод та важке дихання.
  - Джеку, порнухою цікавляться недоробки, яким не дають живі баби. Залиш ти ці справи. А коли щось намалюється, пов'язане з твоєю роботою, дзвони.
  Клацання та короткі гудки. Вам! Немов зачинилися двері, що назавжди відрізали Джека від світу. Не підібрати відмичку, не вибити плечем. І на дверях цих - вогняними літерами - "МАЛІБУ РАНДЄВУ".
  
  
  
  * * *
  
  
  У Відділі вдач пусто, тільки в вбиральні перемовляються Расс Міллард і Тад Грін. Джек перевіряє Дошку оголошень - жодних новин. З гардеробної до нього долинають голоси: зрозуміло, йдеться про "Нічну сову".
  - Рас, я знаю, ти хочеш зайнятися цією справою. Але Паркер хоче, щоб ним займався Дадлі.
  - Шеф, Дадлі надто самовпевнений. Рано він заспокоївся на цих неграх. Ти сам розумієш, що зарано.
  - Ти, капітане, називаєш мене "шефом", коли тобі щось від мене треба.
  Міллард сміється.
  - Тад, сапери знайшли у Гріффіт-парку стріляні гільзи. А нещодавно я чув, що хлопці з 77-го виявили сумочки та гаманці. Це правда?
  - Так, годину тому, у каналізації. Все в запеклій крові, відбитки пальців стерті. Експертиза визначила, що кров на речових доках відповідає групі крові жертв. Це кольорові, рос. Точно.
  - Може, й кольорові. Але не ті, що сидять у нас. Подумай сам: викрадають дівчину, гвалтують, продають друзям, а після цього тягнуться через все місто до Голлівуду та влаштовують стрілянину у "Нічній сові". При тому, що двоє з них нажралися барбітуратів. Як ти собі це уявляєш?
  - Згоден, таке уявити важко. Очевидно, Інес Сото зґвалтували не вони. І нам треба з'ясувати, хто. На жаль, вона не хоче говорити, але над нею працює Ед Екслі, а Ед у своїй справі майстер.
  - Тад, я не вламуватимуся в амбіцію. Я капітан, Дад - лейтенант. Ми можемо працювати над ділом разом.
  - Мене турбує твоє серце.
  - По-твоєму, через нісенітний інфаркт п'ятирічної давності я став інвалідом!
  - Так і бути, - сміється Грін, - поговорю з Паркером. Господи Ісусе, ти та Дадлі - ну і парочка!
  Тим часом Джек знаходить у коморі те, що хотів: магнітофон для запису з телефону та навушники. Не бажаючи привертати до себе увагу, виходить крадучись, через бічні двері.
  
  
  
  * * *
  
  
  На Черамойя-авеню - Голівуд, у кварталі від Франклін, - Джек під'їжджає вже у сутінках. Двоповерховий тюдорівський будинок за номером 5261: дві квартири внизу, дві вгорі. Світло не горить, мабуть, Честер свою зміну вже відпрацював. Джек натискає дзвінок У немає відповіді. Прикладає вухо до дверей, чекає - жодного звуку. Обережно відчиняє двері ключем.
  В яблучко! З першого погляду ясно, що Хінтон його не підвів. Справжня мрія збоченця: від підлоги до стелі - полиці, забиті специфічним добром.
  Першосортна марихуана. Таблетки - бензедрін, амфетаміни, "червоні дияволи", "жовті піджаки", "сині небеса". Цивільні препарати: лауданум, кодеїн. Звукові назви: "Дорога до мрії", "Голлівудський схід", "Марсіанський місяць". Абсент, чистий спирт - пінтами, квартами, напівгалонами. Ефір, розфасований кокаїн та героїн. Котушки та котушки фільмів з виразними назвами: "Містер Великий Член", "Анальне кохання", "Зламана цілка", "Груповуха", "Гвалт у жіночій школі", "Клуб ґвалтівників", "Мінетниця-дівина", "Гаряче негритянське кохання" ", "Трахни мене сьогодні вночі", "Гаряча попка Сьюзі", "Чоловіча пристрасть", "Кохання в роздягальні", "Виси насухо", "Ісус натягує Папу", "Міне в раю", "У Роттердам через Поппенгаген", "Розпусний ротвейлер Рекс". Альбоми з картинками - не такі, за якими полює Джек, найбанальніші: всі у всіх смокчуть члени, що стирчать, розкривні щілини, піднесені дупи. То тут-то там на полицях видніються порожнечі. Може, тут і лежала його порнуха? Може, Ламар порушив умовляння і дещо приховав? Але який сенс? І іншого лайна вистачить, щоб запроторити його за ґрати років на п'ятдесят. Дивимося далі. Реальні фото голих кінозірок зроблені прихованою камерою: Лупе Велес. Гері Купер, Джонні Вайсмюллер, Керол Лендіс, Кларк Гейбл, Таллула Банкхед. Трупи в морзі, покладені в позу 69. Кольорове фото: Джоан Кроуфорд трахкає зі статистом-самоанцем на прізвисько Окей Фредді, широко відомим значними розмірами його члена. Фалоімітатори, собачі нашийники, ланцюги, хлисті, трусики з прорізами, мереживні панчохи, кільця на член, катетери, клізми, високі чоботи з чорної шкіри з шестидюймовими підборами. Лялька-манекен з гумовими губами та справжнім волоссям, наклеєним на пластмасовий лобок, шахна з садового шланга.
  Джек вийшов у туалет, щоб відлити. Власне обличчя в дзеркалі здалося йому чужим: старе, виснажене, з нездоровим блиском в очах. Час за роботу: встановити, магнітофон, переглянути порнуху у пошуках знайомих осіб.
  Порнуха дешева, мабуть, мексиканського виробництва: виснажені натурники з ідіотичними фізіономіями та "доріжками" на руках. У Джека паморочиться в голові, ніби він прийняв на груди. Раз у раз погляд його звертається у бік полиць з наркотою, але Джек подумки дає собі стусан і продовжує роботу. Про кайф він думати не стане. І намагатиметься не представляти на місці порнонатурниць Карен.
  Відклавши журнали, Джек підводиться, походжає по кімнаті, прислухаючись до звуку своїх кроків. Так і є - в одному місці особливий звук. Порожнеча під підлогою. Відкидає килим - точно: у підлогу вставлено металеве кільце. Під ним - невеликий порожній підвал.
  Телефонує телефон.
  Джек включає магнітофон, вистачає трубку. - Алло! Флер-де-Ліс - все, що побажаєте! - косить під Ламара.
  Клацання та короткі гудки. Відповідь неправильна. Через півгодини - новий дзвінок.
  - Алло, це Ламар.
  Клацання, гудки.
  Чекає, палить. Від цигарок уже п'є в горлі. Ще один дзвінок. Спробуємо навмання:
  - Д-так?
  - Привіт, це Сет із Бел-Ейр. Ну що, Ламаре, привезеш мені щось сьогодні?
  - Звичайно, п-привезу.
  - Візьму пляшечку абсенту. Поспішаєш - отримаєш дуже пристойні чайові.
  - Е-е... м-може, адресу нагадайте?
  - Дірява ж у тебе пам'ять! 941, Роскомир, і дивись не спізнюйся!
  Джек вішає слухавку. Майже відразу - новий дзвінок:
  - Д-так?
  - Ламаре, скажи Пірсу, мені потрібно... Ламаре, це ти?
  СІД ХАДЖЕНС.
  - Д-да, хто це? - Тепер він заїкається, майже не вдаючи.
  Клацання, гудки.
  Джек натискає перемотування. Немає сумнівів: голос Хадженса.
  СІД ЗНАЄ ПЕТЧЕТТА. СІД ЗНАЄ ЛАМАРУ. СІД ЗНАЄ, ЩО ТАКЕ "ФЛЕР-ДЕ-ЛИС".
  Телефон дзвонить знову, але тепер Джек не бере слухавку. Поспішно відключає магнітофон, розкладає місцями порножурнали. Виходить за двері - свіже нічне повітря лоскоче йому нерви.
  Ревіння автомобільного мотора.
  Перший постріл розбиває скло, ще дві кулі врізаються у двері.
  Джек пригинається, стріляє машиною.
  Автомобіль з гасіння фари. Ще два постріли - кулі потрапляють у дерево, на землю летять тріски. Ще три - усі промахи. Височать гальма, машину заносить, вона розвертається і зникає.
  Чуються голоси, у сусідів відчиняються двері - свідки. Джек стрибає до себе в машину, не запалюючи фар, петляючи і помиляючись, мчить на Франклін і вливається в потік машин. Ворога вже не наздогнати - та й як його дізнаєшся? У темряві всі автомобілі однаково чорні та зловісні. Джек закурює. Цигарка допомагає зібратися з думками. Тепер - у Бел-Ейр.
  Ось і Роскомир-роуд - звивиста стрічка, що піднімається вгору пагорбом. По сторонах - розкішні особняки з пальмами біля дверей. Джек під'їжджає до будинку 941 року.
  Будова в псевдоіспанському стилі: одноповерхова, напівкругла, з черепичним дахом. Біля дверей вишикувалися в ряд машини: "ягуар", "паккард", два "кадилаки", "роллс-ройс". Джек виходить: ніхто не підбігає до нього і не питає, що він тут робить - добре. Пригнувшись, листує номери автомобілів.
  Усі п'ять - новенькі дорогі машини. Знайомих коричневих пакетів у жодному салоні не видно. Вікна в будинку яскраво освітлені, колишуться шовкові фіранки. Джек підходить, обережно заглядає усередину.
  Те, що з'являється його очам, він ніколи вже не забуде.
  Одна з жінок - вилита Ріта Хейворт у "Гільді". Друга, у смарагдово-зеленій сукні, - ні дати ні взяти Ава Гарднер [34] . У купальнику з блискітками і панчохах в сіточку дуже схожа на Бетті Грейбл [35] . Навіть не віриться, що вони всі двійники.
  Чоловіки у смокінгах розпливаються, відходять на задній план. Джек не може відвести очей від жінок.
  Приголомшливо. Хінтон про Петчетта: "Поставляє дівчат, які косять під кінозірок". "Косять"? Ні, природа не могла створити таку подібність. І одними зачісками та макіяжем його не підробиш. Ці жінки - створення майстра. Геніального майстра.
  У смугу світла виходить ще одна - Вероніка Лейк [36] . Ця не так схожа на свій прототип: подібність не стільки в особі, скільки в плавній котячій грації рухів. Але вона прекрасніша за всіх, і чоловіки в смокінгах прямують до неї.
  Джек притискається до шибки. У нього паморочиться в голові.
  Як дістався додому - Джек не пам'ятає. А вдома, на дверях, чекає його візитна картка "Строго секретно", і на зворотному боці - два слова:
  "МАЛІБУ РАНДЄВУ".
  У мозку - кричущі заголовки газет:
  
  
  БОРЕЦЬ З НАРКОТИКАМИ ПІД КАЙФОМ РОЗСТРІЛЯВ ВИПАДКОВІ ПРОХОЖІ!
  Знаменитий поліцейський звинувачується в убивстві!
  ПЕРЕМОЖЕЦЬ З ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ ЗАКІНЧИТЬ ЖИТТЯ У ГАЗОВІЙ КАМЕРІ! СТАННИЙ ДРУГ ВІНСЕННСА ПРОЩАЄТЬСЯ З НИМ У КАМЕРІ СМЕРТНИКІВ!
  
  
  
  Розділ двадцять шостий
  
  
  На територію Фантазіленду вони входять пліч-о-пліч. На Інес - вихідна сукня, капелюшок з вуаллю, що приховує синці. Служителі вибудовують відвідувачів лавами, але поліцейський жетон Еда допомагає їм пройти без черги.
  Вуаль Інес здіймається від частого, схвильованого дихання. Ед з цікавістю дивиться на всі боки: кожен атракціон - новий штрих до портрета батька.
  Центральна алея - США, 1920 рік: патефони-автомати, фонтанчики з содовою. Костюмовані фігури: хлопчик - рознощик газет жонглює яблуками, поліцейський обходить квартал, красуні з хлопчачою стрижкою танцюють чарльстон. Ліворуч - Амазонка: механічні крокодили, екскурсії на каное. Праворуч - снігові шапки мініатюрних гір. Продавці солодощів у шапочках з мишачими вухами. Монорейкова дорога, тропічні острови - кілька сотень квадратних акрів фантазії та безтурботних веселощів.
  Спочатку прокотилися на монорейці - перший вагон, перший рейс. Вгору-вниз, вгору-вниз. На найкрутіших віражах Інес мимоволі верещала. Потім - катання на санях у "Світі Пола". Перекусили: хот-доги, морозиво та фірмові сирні кульки від Мучі-Мауса.
  Після ланчу - "Пустеля Ідилія", "Будинок розваг Денні", виставка, присвячена міжпланетним подорожам. На виставці Інес почала помітно нудьгувати: захоплення теж втомлює. Та й сам Ед після безсонної ночі клював носом.
  Пізно ввечері в дільницю надійшло повідомлення: перестрілка на Черамойя-авеню, всі підозрювані зникли. Їхати на місце довелося Еду. Стріляли першим поверхом чотириквартирного будинку. Біля ганку - кинуті револьвери, тридцять восьмого та сорок п'ятого калібру. Квартира виглядає дивно: щось на зразок складу, всі полиці порожні, лише в кутку валяється нашийник із шипами. Садо-Мазо. Телефону немає. Особу орендаря з'ясувати не вдалося: господар будинку розповів, що платили йому поштою, щомісячними чеками на суму сто доларів у конвертах. Він був задоволений і не ставив запитань - тож навіть імені наймача назвати не може. Судячи з стану квартирки, очищали її поспіхом - але ніхто із сусідів нічого не бачив. Разом - чотири години, якими довелося пожертвувати на шкоду справі "Нічної сови".
  Після міжпланетної виставки (пафосної та тужної); Інес попрямувала до жіночої кімнати. Ед вийшов у повітря.
  Мимо пройшла група важливих шишок під проводом Тіммі Валберна. Ще б пак: відкриття Фантазіленду - найголовніша подія місяця, що підтверджує стаття на першій сторінці сьогоднішньої "Геральд". І немає нічого важливішого.
  На другому допиті Коутс, Джонс та Фонтейн не сказали жодного слова. Впізнання трійці як хуліганів, які стріляли в повітря у Гріффіт-парку, провалилося - свідки в один голос твердять: "Ніби схожі, але вони чи ні, точно не скажемо". Машину так і не знайшли - що не дивно, бо тепер список розширився до "фордів" та "ворушки" 48 - 50 років. Йде підкилимна боротьба за керівництво розслідуванням: шеф Паркер підтримує Дадлі Сміта, Тад Грін просуває Расса Мілларда. Стовбури не знайдені. Гаманці та сумочки жертв виявлені в колекторі за кілька кварталів від готелю "Тевір". Разом зі стріляними гільзами з Гріффіт-парку - доказ вагомий. Але, на жаль, всі ці непрямі докази. Ось чому Елліс Лоу не дає спокою Паркера, вимагаючи, щоб Паркер не давав спокою Еда:
  - Скажи йому, нам потрібні свідчення, нехай натисне на це дівчисько, він ніби з нею зійшовся, нехай вмовить її пройти допит під пентоталом, нам потрібні подробиці - соковиті подробиці, як у справі Крихітки Ліндберга, нам потрібно, чорт забирай, розкрити це річ так, щоб усе було як на долоні!
  Підійшла Інес, присіла поряд. Перед ними відкривався вигляд: ліворуч - Амазонка, праворуч - гіпсові гори.
  - Як ти? - Запитав Ед. - Додому поки що не хочеш?
  - Хочу цигарку. Хоча взагалі не курю.
  - І не починай. Інес...
  - Так, я переїду до тебе в мисливський будиночок.
  - І що ж допомогло тобі наважитися? - Усміхається Ед. Інес піднімає вуаль, заправляє її під поля капелюха.
  - Побачила у туалеті газету. Елліс Лоу розпинається перед журналістами про мої нелюдські страждання. От і хочу втекти кудись від нього подалі. Так, я ж ще не подякувала тобі за капелюшок.
  - Не варто.
  - Стоїть. Я взагалі дівчина вихована. Просто з підозрою ставлюся до anglos [37] , які виявляють мені люб'язності.
  - Думаєш, я і зараз намагаюся натиснути на тебе? Ні.
  - Намагаєшся, Екслі. І ще раз, для протоколу: я нічого не скажу, я не дивитимуся на фотографії, я не дам свідчень.
  - Я підписав рекомендацію, щоб поки тебе дали спокій.
  - Ах, "поки"! І це, на твою думку, не тиск? А те, що ти за мною ухльостуєш? Втім, мені це навіть подобається. Сам розумієш, жоден мексиканський мачо на вулиці не з'явиться поряд із дівчиною, яка пройшла через банду negritos putos. Втім, я мексиканських мачо завжди ненавиділа. І знаєш, що найстрашніше, Екслі?
  - Ед, я ж казав.
  Інес зводить очі до неба.
  - У мене є молодший брат на ім'я Едуардо - рідкісний гаденя. Так що тебе я зватиму Екслі. Так ось, знаєш, що найстрашніше? Що мені зараз добре. Так добре - як у казці. Але казки рано чи пізно закінчуються. Це - казка, а те, що зі мною сталося - реальність. Розумієш?
  - Розумію. Інесе, спробувала б ти все-таки мені повірити.
  - Не можу, Екслі. "Поки не можу. Можливо, не зможу ніколи.
  - Я єдиний, кому ти можеш довіряти.
  Інес різко опускає вуаль.
  - Ні. Тобі - не можу. Ти не ненавидиш їх за те, що вони зробили зі мною. Тобі здається, що ненавидиш, але насправді тобі це просто нагода просунутися по службі. А ось офіцер Уайт - він їх ненавидить. Він убив мерзотника, який наді мною знущався. І йому я вірю. Він не такий розумний, як ти, не вміє гарно говорити та дарувати дорогі подарунки, але йому - вірю.
  Ед простягає до неї руку, але вона різко усувається.
  - Я хочу, щоб вони здохли. Absolutamento muerte. Comprende? [38]
  - Я comprende. А ти comprende, що твій ненаглядний офіцер Уайт - громила і садист?
  - Тільки якщо ти comprende, що до нього ревнуєш... Ой! Боже мій, ти тільки глянь!
  Рей Дітерлінг та його батько. Ед підводиться. Встає і Інес, очі її округляються від захоплення.
  - Реймонд Дітерлінг, мій син Едмунд, - представляє Престон. - Едмунд, познайом нас з юною дамою.
  - Сер, я така рада з вами познайомитися! - випалює Інес Дітерлінгу. - Люблю ваші мультфільми!
  Дітерлінг тисне їй руку.
  - Дякую вам, люба. Дозвольте дізнатися про ваше ім'я?
  - Інес Сото. Я... я ваша найбільша шанувальниця!
  Дитерлінг посміхається. Сумно посміхається - її ім'я обійшло всі газети. Повертається до Еду.
  - Дуже приємно, сержант.
  Міцно тиснуть один одному руки.
  - Сер, для мене велика честь. Вітаю вас.
  - Дякую вам, але вітання мені краще поділити з вашим батьком. Престон, а у твого сина чудовий смак, тобі не здається?
  Престон сміється у відповідь.
  - Міс Сото, маю вам помітити, мій син рідко виявляє такий чудовий смак, як сьогодні. - Протягує Еду якийсь папірець. - Дзвонив офіцер зі служби шерифа, шукав тебе. Я прийняв повідомлення. Вам сподобався Фантазіленд, міс Сото?
  - Ой, звісно! Ще як сподобався!
  - Дуже радий. Якщо забажаєте, можу запропонувати вам хорошу роботу. Надумаєте - скажіть.
  - Дякую, дякую, сер! - белькоче Інес. Ед, підтримуючи її під руку, розгортає записку:
  Стенсленд нюхає кокс у барі "Візит", 3871, Вест-Гейдж, у суспільстві злочинних елементів. Порушення умов дострокового визволення. Чекаю. Кіфер.
  Престон та Дітерлінг відкланюються і йдуть далі. Інес махає їм рукою на прощання.
  - Я відвезу тебе назад до лікарні, - каже Ед Інес, - тільки дорогою заїдемо на п'ять хвилин в одне місце.
  
  
  
  * * *
  
  
  Вони їдуть до Лос-Анджелеса. Увімкнено радіо. Інес барабанить пальцями по приладовій дошці. Ед упивається мріями про помсту Стенсу. За годину добираються до "Візиту". Через вулицю навпроти - машина без розпізнавальних знаків. Ед паркується за нею.
  - Повернуся за кілька хвилин. Посидь тут, гаразд?
  Інес киває. З бару виходить Пет Кіфер: Ед свистить йому. Кіфер підходить, і Ед відводить його убік.
  - Ну що? Він тут?
  - Тут. Під кайфом і п'яний, як свиня. Я вже думав - не дочекаюся вас.
  За будинком бару є темна алея.
  - Де інспектор з нагляду?
  - Я йому зателефонував, він наказав мені зробити арешт самому. Адже це наша територія. Дружки його змилися, він один.
  Ед свідчить про алею.
  - Тягни його туди. У кайданках.
  Кіфер повертається до бару. Ед чекає на нього біля виходу на алею. З бару чути крики, звуки ударів. Нарешті Кіфер витягає через задні двері Стенсленда - у роздертому вигляді, що пахне випивкою. Кіфер тримає його за волосся, відтягнувши голову назад, а Ед б'є - по зубах, під дих, б'є, доки не відмовляють руки. Дік падає додолу, зі стогонами викидаючи із себе спиртне. Ед штурхає його ногою в обличчя і хитаючись відходить геть.
  На тротуарі він бачить Інес. Вона дивиться на нього, і в очах у неї питання: "То значить, офіцер Уайт - громила і садист?"
  
  
  Розділ двадцять сьомий
  
  
  Вранці Бад напоїв жінку кави. Хотілося якнайшвидше її виставити і поїхати до Стенса.
  Керолін-як-її-там. В "Орбіті" виглядала нічого: денне світло додало їй років десять. Бад підібрав її, коли почув про Діка, і зрозумів, що, якщо зараз не знайде собі жінку, піде й уб'є Екслі. У ліжку вона була непогана, але, щоб розігрітися, він думав про Інеса - і від цього відчував себе останнім покидьком. Один шанс з мільйона на те, що Інес коли-небудь захоче зайнятися цим з любові. Бад кинув про неї думати, і решту ночі вони з Керолін провели за бренді та вимученими розмовами.
  - Гаразд, - сказала нарешті Керолін, - напевно, мені час.
  - Я тобі подзвоню.
  І цієї хвилини пролунав дзвінок у двері.
  Бад відкрив. Керолін виглядала в нього з-за плеча. На порозі - Дадлі Сміт та Джо Ді Ченцо з ділянки Вест-Веллі.
  Дадлі посміхнувся. Ді Ченцо кивнув головою. Керолін, видно, зрозуміла, що їй тут робити нічого - бочком прослизнула повз Бада і розчинилася. Бад мовчки пропустив гостей до кімнати: неприбране складне ліжко, пляшка з-під бренді, дві склянки.
  - А ось і алібі, - зауважив Ді Ченцо, вказавши на зім'яте ліжко. - Та я й не думав, що то він.
  Бад зачинив двері.
  - Бос, що трапилося?
  - Сину, - зітхнувши Дадлі, - боюся, я приніс погану звістку. Минулої ночі дівчину на ім'я Кеті Джануей знайшли в її номері в мертвому мотелі. Її зґвалтували та забили до смерті. У сумочці у неї виявлено твою візитку. Справу розслідує сержант Ді Ченцо: він знав, що ти мій протеже, тож повідомив мені. Я побував на місці злочину, знайшов там конверт, адресований міс Джануей, і негайно дізнається про твій не дуже витончений почерк. Поясни, будь ласка, синку. Сержанту Ді Ченцо треба виключити тебе зі списку підозрюваних.
  Кеті Джануей...
  Бад глибоко зітхнув, приготувавшись брехати.
  - Я перевіряв зв'язки Каткарта. Одна з тих повія, що на нього роботами, розповіла, що мала молоденьку подружку. Я поговорив із дівчиною, але нічого важливого вона не повідомила. Сказала лише, що ця повія привласнила гроші, які залишив їй Каткарт. Я її вразив трохи, отримав гроші і надісланий їх дівчинці поштою.
  Ді Ченцо похитав головою.
  - І часто ти трясеш повію?
  Дадлі знову зітхає.
  - Незважаючи на свою зловісну зовнішність, Бад у душі сентиментальний. Має слабкість до жінок у біді. Тож мені його пояснення видається цілком задовільним. До речі, синку, як звуть цю повію?
  - Синтія Бенавідес, кличка Солодка Сінді.
  - Синку, це ім'я у твоїх рапортах не зустрічаюся. І мушу зауважити, це велике недогляд з твого боку.
  Правильно. У рапортах не було цього. Про те, що Каткарт збирався зайнятися порнографією, Бад також не повідомив. І про те, що хтось побував у нього вдома - теж.
  - Ну, я подумав, що це неважливо.
  - Синку, невже ти не розумів, що вона може виявитися свідком? Хіба я тебе не вчив звертати увагу на кожну дрібницю?
  Кеті Джануей гола, на холодному столі в морзі. Погляд застилає червона пелена.
  - Так, вчив.
  - Тоді будь ласкавий пояснити, чим ти займався з часу нашої зустрічі за вечерею - тієї самої зустрічі, на якій ти повинен був повідомити мене і про міс Джануей, і про міс Бенавідес?
  - Поки що перевіряю зв'язки Лансфорда і Каткарта.
  - Синку, невже ти ще не зрозумів, що зв'язки Лансфорда ніякого відношення до справи не мають? Що нового тобі вдалося дізнатися про Каткарт?
  - Нічого.
  Дадлі, обернувшись до Ді Ченцо:
  - Ну що, синку, тепер бачиш, що Бад не той, хто тобі потрібний?
  Ді Ченцо витягає сигару.
  - Бачу. І бачу, що він - не розуму палата. Ну так що, Уайт, сам ти як думаєш, хто пришив дівчисько?
  Червоний седан, що він бачив біля мотеля, і потім, на Кахуенгу.
  - Не знаю.
  - Коротко та ясно. Джо, я з твого дозволу переговорю зі своїм другом наодинці, добре?
  Ді Ченцо виходить, на ходу закурюючи сигару. Дадлі тулиться до дверей.
  - Вибач мені, синку, але вимагати гроші у повії, щоб забезпечити чиюсь неповнолітню коханку. - це вже занадто. Я розумію та поважаю твої лицарські почуття, і в поліцейській роботі - це великий плюс, але ти переступаєш межі професійних обов'язків, а це неприпустимо. Так що з цього моменту ти усуваєшся від перевірки Каткарта та Лансфорда і знову починаєш опрацьовувати Чорне місто. Ми з шефом Паркером тепер уже абсолютно впевнені, що бійня у "Нічній сові" - справа рук наших затриманих або, в крайньому разі, якоїсь іншої кольорової банди. Однак у нас ще немає ні зброї, ні машини підозрюваних, а Елліс Лоу необхідний повний набір доказів, щоб у присяжних не виникло жодних сумнівів. А наша дорога міс Сото говорити відмовляється, і, боюсь, справа закінчиться тим, що доведеться влаштувати їй допит із застосуванням пентоталу. Твоє завдання - перевірити та допитати негрів, раніше засуджених за злочини на сексуальному ґрунті. Потрібно знайти людей, яким наша несвята трійця продала міс Сото, і, гадаю, ця робота тобі під силу. Чи зробиш це для мене?
  Кожне його слово - наче удар ножем.
  - Звичайно, Дад.
  - От і молодець. Навідуйся іноді в 77-у ділянку. А писатимеш рапорти - пиши якнайдокладніше.
  - Звичайно, бос.
  Сміт відчиняє двері.
  - Не ображайся на мене, синку. Адже я добра тобі бажаю. Ти це розумієш?
  - Звичайно.
  - Ось і добре. Я постійно про тебе думаю, синку. Шеф Паркер запропонував мені назвати кандидатури для підвищення: я вже назвав Брюнінга та Карлайла, і, як тільки закриємо справу "Нічної сови", гадаю, до них приєднаєшся і ти.
  - Дякую, бос.
  - Добре. Так, синку, ось ще що. Ти, звичайно, вже чув, що Діка Стенсленда заарештовано і що сталося це за участю Еда Екслі. Так от: мстити ти не будеш. Сподіваюся, ти мене добре зрозумів.
  
  
  
  * * *
  
  
  Червоний седан - чи не те?
  Хтось побував у квартирі Каткарта, обшукав, рився у нього в кишенях - ???
  Солодка Сінді: "Дюк мріяв торгувати порнухою".
  Пушинка Ройко: "Носився з якимось грандіозним планом"
  Якийсь хлопець, схожий на Дюка, вербував дівчат на виклик. Справа про порнографію у Відділі вдач застопорилася. Сміттяр Джек, віртуоз у справі писання звітів, махнув рукою на цю справу і проситься до команди "Нічної сови". І сам Расс Міллард вважає, що справа висяка.
  А Бад обдурив Дадлі. Людину, якій завдячує майже всім. І ні краплі про це не шкодує.
  Якби він повідомив про Кеті кому слід - зараз вона була б жива. У приймачі-розподільнику, перелякана, нещасна, зла на весь світ і на нього, Бада, особливо. Але жива. Читала б журнали про життя кінозірок.
  Той сутенер, що продав її Дюку. "Він змушував мене робити це з мужиками ..."
  ЕКСЛІ, ЕКСЛІ, ЕКСЛІ, ЕКСЛІ, ЕКСЛІ, ЕКСЛІ, ЕКСЛІ ...
  
  
  
  * * *
  
  
  У досьє Солодкої Сінді перераховано чотири бари, де зазвичай тусуються повії. Спершу до неї додому - там Сінді нема. "Гніздечко Хела", "Місячний туман", "Світлячок", "Кіновар" на Рузвельт-авеню - немає Сінді. Хлопці з Відділу вдач якось казали, що повії збираються в драйв-ін "Хлопчик з пальчик" - тамтешні офіціанти підшукують їм клієнтів. Їде туди. Біля віконця роздачі - зелений "де сото" Сінді, до вікна приторочено підносик.
  Бад паркується поряд. Помітивши його, Сінді перекидає тацю і зачиняє вікно. "Де сото" зривається з місця заднім ходом. Вискочивши з машини, Бад відкидає капот "де сото", висмикує розподільник - автомобіль завмирає як укопаний.
  - Спочатку ти в мене бабці спер, - відчинивши вікно, починає скандалити Сінді, - а тепер і пообідати не даєш!
  Бад кидає їй на коліна п'ятірку.
  - За мій рахунок пообідаєш.
  - Ой, які ми щедрі та шляхетні!
  - Кеті Джануей зґвалтували та забили до смерті. Мені потрібно знати її сутенера та клієнтів.
  Сінді кидає голову на кермо - лунає пронизливий крик гудку. Через кілька секунд вона піднімає голову. Обличчя бліде, але сліз немає.
  - Дуайт Жілетт. Хлопець із негритянською домішкою. Щодо клієнтів нічого не знаю.
  - Машина у Жилетта червона?
  - Не знаю.
  - Адреса?
  - Десь у Гол-Рок. Це біле місто, так що воно поводиться як біле. Тільки це не він.
  - Чому ти так думаєш?
  - Він педик. І ніколи не б'є жінок - береже руки.
  - Ще що про нього знаєш?
  - Носить із собою ніж. Дівчата його прозвали Бритвою - через прізвище.
  - Ти, мабуть, не здивована, що Кеті так скінчила.
  Сінді торкається пальцем сухих століть. Сліз так і нема.
  - А чим вона могла закінчити? Дюк її розпестив, привчив не боятися мужиків. Бідолашний дурнів Дюк. Чорт, а я на неї накричала якраз перед... Тепер шкодую.
  - Я теж тепер багато про що шкодую.
  
  
  
  * * *
  
  
  Перш ніж їхати до Ігл-Рок, дзвонить до архіву. Дуайт Жилетт, відомий так само, як Бритва або Лезо, 3245, Гібіскус, селище Орлине гніздо. Шість арештів, жодного вироку. У досьє значиться як білий чоловік - виходить, якщо і є чорна домішка, він її не виставляє. Бад знаходить потрібну вулицю: ряди акуратних вибілених будиночків, чудовий вид з пагорба на оповите смогом місто.
  3245: стіни ніжно-персикового забарвлення, сталеві фламінго на лужку, біля ганку - блакитний седан. Бад натискає на кнопку дзвінка, і дзвіночки в глибині будинку відгукуються мелодійними переливами.
  Людині, що відчинила двері, на вигляд років тридцять: коротенька, пухка, у штанах і сорочці з відкладним комірцем. Про негритянську кров говорить лише кучерявість та легка жовтизна шкіри.
  - Я чув новини по радіо і чекав на вас. Радіо говорили, що нещастя сталося опівночі. Так ось, у мене алібі. Ця людина живе у кварталі звідси, і вчора вночі ми були разом. Він може під'їхати та підтвердити. Кеті була дуже мила дівчинка, гадки не маю, хто міг таке з нею створити. До речі, я думав, що поліцейські завжди ходять парами.
  - Закінчив?
  - Немає ще. Людина, з якою я провів минулої ночі, - мій адвокат. І займає важливе становище у Американській лізі громадянських свобод.
  Відсунувши її плечем, Бад увійшов до будинку. Присвиснув.
  Справжній рай для педерастів: килими, в яких тонуть ноги, статуї грецьких богів, на стінах - полотна з оголеною чоловічою натурою, наче по оксамиту розписано.
  - Мило, - промовив Бад.
  Жилет, вказуючи на телефон:
  - У вас дві секунди. Після цього я дзвоню адвокату. Не любить ходити навколо та навколо?
  Що ж, і Бад зайвих слів не витрачатиме.
  - Дюк Каткарт. Ти йому продав Кеті, правда?
  - Кеті була вперта дівчинка, я не шкодував, що її позбувся. А Дюка вбили під час цієї жахливої історії у "Нічній сові", і сподіваюся, що в цьому ви мене підозрювати не станете.
  Промах.
  - Я чув, Дюк намагався штовхати порнуху. Що це знаєш?
  - Порнографія - доля примітивних та позбавлених смаку людей. Ні, я про це нічого не знаю.
  Черговий промах.
  - Що скажеш про справи Дюка?
  Жилет притуляється до стіни, кокетливо випнувши стегно.
  - Останнім часом ним цікавився якийсь хлопець, на вигляд на нього дуже схожий. Можливо, хотів перебити в нього дівчат - хоча дівчат у Дюка залишилося всього нічого. А тепер, офіцере, може, ви мене залишите? Не змушуйте мене дзвонити до мого друга.
  Задзвонив телефон: Жилет вийшов на кухню взяти відвідну трубку. Бад неквапливо попрямував за ним. Кухня у Жилетта розкішна: величезний холодильник, на електричній плиті булькає вода, що закипає, варяться яйця, тушкується м'ясо.
  Жилет прощається, цмокає трубку. Обертається.
  - Ви ще тут?
  - Симпатична у тебе квартирка, Дуайт. Напевно, бізнес іде успішно.
  - Чудово йде, дякую за турботу.
  - Радий за тебе. А тепер викладай свою бухгалтерію. Мені потрібний список клієнтів Кеті.
  Жилет повертається до раковини, натискає кнопку на стіні. З ревом включається подрібнювач сміття. Бад вимикає машину.
  - Твій записник.
  - Ви що, англійською не розумієте? Non, nein, nyet. Дійшло?
  Бад б'є його в живіт. Жилет, спритно вивернувшись, вихоплює ніж і замахується. Бад уникає удару вбік, б'є його ногою по яйцях. Жилет згинається вдвічі: Бад включає подрібнювач - реве мотор, вистачає педика за руку, що стискає ніж, і суєт в жолоб.
  Мотор шалено вирує. З ринви летять бризки крові, білі уламки кістки. Бад висмикує руку - кількох пальців на ній не вистачає. Ревіння мотора переходить у вереск. Бад хапає Жилетта за руку і тицяє обрубками пальців у розпечену спіраль плити, а потім у льодовик.
  - ДЕ КНИЖКА, УРОД? - волає Бад, перекриваючи істеричне виття машини.
  Жилетт, закочувавши очі:
  - У ящику... під телевізором... швидку допомогу... скоріше...
  Бад кидається у вітальню. Ящики тумбочки під телевізором пусті. Біжить назад - і вчасно: Жілетт, скорчившись на підлозі, квапливо жує папір.
  Бал вистачає його за горло. Сутенер давиться, випльовує зжований лист. Схопивши папірець, Бад біжить до виходу, задихаючись від сморід горілої плоті. У машині розвертає, намагається прочитати. Більшість імен і телефонів розпливлася до нечитаності, але два імені видно чітко: Лінн Брекен, Пірс Петчетт.
  
  
  Розділ двадцять восьмий
  
  
  Джек за столом в ділянці підраховує, скільки разів сьогодні збрехав.
  Вперше - на роботі. Підсунув Мілларду ще одну фальшивку. Втім, старовина Расс тільки радий: він уже не знає, як відвернутися від цієї безнадійної справи. Цілий день Джек провів у безрезультатних пошуках: побував у модельному агентстві, що спеціалізується на двійниках кінозірок - даремно, тамтешні дівчата з його красунями й поряд не стояли. Але Джек не має наміру кидати пошуки. Не заради повернення до Відділу наркотиків - про це він уже й не думає. Не зупиняють його і погрози Сіда. Йому просто треба побачити цих жінок ще раз.
  Ось і ще один обман - зрада Карен.
  Сьогодні вранці вони зустрілися на приватному пляжі Морроу. Карен хотіла зайнятися любов'ю, Джек відмовився якоюсь нісенітницею - мовляв, не до того зараз, голова забита думками про "Нічну сову". Коли вона спробувала розстебнути на ньому сорочку, сказав, що розтяг спину. Промовчав, що боїться спати з нею. Боїться себе, своїх бажань. Йому хочеться побачити Карен з іншими жінками, хочеться принизити її, використати, розіграти з нею кожен сценарій із цих гребаних журналів. І ще одного він їй не сказав - найголовнішого. Що вляпався в історію, з якої йому, схоже, не вибратися. Що загрався у ігри, здатні довести до газової камери. Що Відділ наркотиків йому точно не світить. Тому що 24 жовтня 1947 року він, її герой, її Переможець із Великої Букви, застрелив двох ні в чому не винних людей.
  І про те, що наляканий до смерті, він теж не сказав. Сама вона поки що нічого не помічала: з чим-чим, а з самоконтролем у Джека все гаразд.
  Жаль, не можна з тією ж легкістю контролювати все інше.
  Сід більше не дзвонив. Черговий номер "Строго секретно" вийшов у термін: нічого тривожного - звичайні скандальні репортажі з життя знаменитостей, грайливі натяки на Макса Пелтца з його школярками - все як раніше. Джек переглянув рапорт про перестрілку на складі Флер-де-Ліс, написаний вундеркіндом Едом Екслі. Екслі ламає голову: на слід винаймачів квартири вийти не вдалося, нічого не виявлено, порожні полиці, лише в кутку знайдено забутий нашийник із шипами. Очевидно, весь товар запроторили в підпілля. Ламар Хінтон, поганець, попередив господарів. Що ж, із Ламаром він ще розбереться. Але не зараз. Зараз на нього чекає нове завдання - якраз для Переможця з Великої Букви.
  Сід Хадженс знає Пірса Петчетта та "Флер-де-Ліс". Сід Хадженс знає про "Малібу Рандеву". Сід десь ховає свій архів - архів, у якому серед інших зберігається і досьє на Джека. Завдання: знайти та знищити.
  Джек переглянув архів дорожньої поліції, порівнюючи імена своїх фігурантів із фотографіями.
  Сет Девід Кругляк, власник особняка в Бел-Ейр, юрист, який працює з кіноакторами, - жирні, маслянисті очі. Пірс Морхаус Петчетт, господар "Флер-де-Ліс", - гарне карбоване обличчя, виглядає набагато молодшим за свої роки. Чарльз Вокер Чемплен, банкір, - голена голова і козляча борідка. Лінн Маргарет Брекен, двадцять дев'ять років, - Вероніка Лейк. Приводів у поліцію немає ні в кого.
  - Доброго дня, синку.
  Джек різко обернувся.
  - Привіт, Дал. Навіщо до нас завітав?
  - Хочу перекинутися слівцем-другим з Рассом Міллардом - адже ми з ним тепер разом працюємо по "Нічній сові". До речі, про "Нічну сову": я чув, ти хотів би до нас приєднатися.
  - Мабуть, хотів би. Можеш це зробити?
  Сміт простяг йому складену карту.
  - Вже влаштував, синку. Ти займешся пошуками машини Коутса. Перевіриш усі гаражі у кварталах, відмічених олівцем. Зі згоди або без згоди власників - байдуже. Починай негайно.
  Джек розгортає карту, заглиблюється в плутанину вуличок та провулків Південного міста.
  - Послухай, синку, хочу попросити тебе про особисту позику.
  - Слухаю.
  - Придивися за Бадом Уайтом. На неї, бач, сильно подіяло одне недавнє нещастя - звіряче вбивство малолітньої повії. Прийняв близько до серця. Боюся, як би він не зірвався і не накоїв дурниць. А стежити ти вмієш як ніхто, я знаю. Подивися, чим він займається у неробочий час.
  Гроза Бад, громила з пудовими кулаками та добрим серцем.
  - Звичайно, Дав. Де він зараз працює?
  - У 77-й ділянці. Я його відправив перевіряти чорномазих ґвалтівників. Чергування у нього денні. То що ти за ним там поглядай, добре?
  - Дад, ти мені просто життя рятуєш!
  - Ось як? Не хочеш розвинути цю тему, синку?
  - Не хочу.
  
  
  Розділ двадцять дев'ятий
  
  
  Службова записка від шефа Паркера:
  
  
  До уваги зам. поч. ПУ Гріна, кап. Р. Мілларда, лт. Д. Сміта, серж. Екслі. Місце та час наради: кабінет Паркера, 16:00 24/4/1953. Тема: питання про свідчення Інес Сото.
  
  
  Записка від батька:
  
  
  Дуже симпатична дівчина. Рей Дітерлінг від неї просто у захваті. Але не забувай, що вона мексиканка та основна свідка у кримінальній справі. Дуже тобі раджу не надто до неї прив'язуватися, і, зрозуміло, за жодних обставин не лягай з нею в ліжко. Зв'язок із свідком - порушення статуту, а зв'язок із мексиканкою може серйозно пошкодити твоїй кар'єрі.
  
  
  Паркер починає без передмов:
  - Ед, коло підозрюваних у справі "Нічної сови" визначилося: чи то наші негри, чи якась інша банда кольорових. Говорять, ти близько зійшовся з міс Сото. Лейтенант Сміт і я вважаємо за необхідне допитати її, щоб прояснити нарешті питання про алібі трьох затриманих і точно встановити особи тих, хто на неї напав. На нашу думку, найкраще провести допит із пентоталом. Але відомо, що пентотал дає оптимальні результати, коли людина спокійна і не пручається її впливу. Ми хочемо, щоб ти переконав міс Сото співпрацювати зі слідством. Тобі вона, мабуть, довіряє, так що в тебе це вийде краще, ніж у будь-кого з нас.
  Після історії зі Стенслендом Інес замкнулася. Наполягла на тому, щоб якнайшвидше поїхати на Ерроухед.
  - Сер, мені здається, зібрані на сьогодні докази недостатні. Всі вони опосередковані: перш ніж вимагати співпраці від міс Сото, мені хотілося б ще раз допитати Коутса, Фонтейна та Джонса.
  Гучний сміх Дадлі.
  - Послухай, синку, вони вже вчора ясно дали підняти, що жодного слова більше не скажуть. А тепер, коли гуманіст адвокат радить їм мовчати, зовсім будуть німи як риби. Елліс Лоу хоче провести показовий процес у дусі "Крихітки Ліндберга", і від тебе потрібно полегшити завдання. Як бачиш, лагідне поводження з нашою дорогою міс Сото ні до чого не веде. Може, вистачить ходити навколо неї навшпиньки?
  Расс Міллард:
  - Лейтенант, я згоден із сержантом Екслі. Потрібно продовжувати пошуки в Південному місті: можливо, нам вдасться виявити машину Коутса, знаряддя вбивства, а також свідків зґвалтування. Чуття мені підказує, що спогади дівчини тієї ночі навряд чи нам допоможуть - швидше за все, вони будуть плутаними та уривчастими. Змусивши її згадувати про цей жах, ми тільки нашкодимо їй і нічого не досягнемо. І що далі? Їй доведеться повторювати свою розповідь у суді, перед повною залою цікавих? А Елліс Лоу витягатиме з неї подробиці? За що так карати дівчину, яка і без того жорстоко постраждала?
  Сміт регоче йому в обличчя:
  - Капітане, чи для того ви всіма правдами і неправдами пробивалися до мене в напарники, щоб тепер зображати сестру милосердя? У нас на руках жорстоке масове вбивство: воно потребує швидкого, чіткого, жорсткого рішення, а не сентиментальних розмов. Що ж до Елліс Лоу - він прекрасний юрист і великодушна людина. Не сумніваюся, він не завдаватиме міс Сото зайвих страждань.
  Міллард порився в кишенях, проковтнув пігулку, запив водою з графина на столі.
  - Елліс Лоу - бездушний і безсовісний кар'єрист. Він не поліцейський, і в нашому розслідуванні йому робити нічого, не кажучи вже про те, щоб впливати на його перебіг.
  - Дорогий мій капітане, ваше зауваження видається мені зухвалим, оскільки...
  Паркер підняв руку:
  - Досить, джентльмени. Тад, будь ласка, спустись униз разом з капітаном Міллардом і лейтенантом Смітом і почастуй їх кави. А ми з сержантом поки що поговоримо тут.
  Грін виводить обох супротивників із кабінету.
  - Ед, - каже Паркер, коли вони залишаються удвох, - Дадлі правий.
  Ед мовчить. Паркер, вказуючи на стопку свіжих газет:
  - Преса та публіка вимагають справедливості. Якщо ми не розкриємо цю справу і не розкриємо її швидко, то довго не відмиємось.
  - Знаю, сер.
  - Тобі справді подобається ця дівчина?
  - Так.
  - Але ти розумієш, що рано чи пізно їй доведеться дати свідчення?
  - Сер, ви її недооцінюєте. Має сталеву волю.
  Паркер, посміхнувшись:
  - Ну що ж, настав час перевірити, скільки в тебе стали. Переконай її співпрацювати з нами. Якщо її свідчення задовольнять Елліса Лоу, то обіцяю тобі підвищення. Ти негайно станеш лейтенантом-детективом.
  - У якій ділянці?
  - Арні Реддін наступного місяця йде на спокій. Я віддам під твій початок команду детективів дільниці Голлівуду.
  Ед відчуває, як по спині пробігає холодок.
  - Ед, тобі тридцять один рік. Твій батько став лейтенантом лише у тридцять три.
  - Я вас не підведу.
  
  
  РОЗДІЛ ТРИДЦЯТИЙ
  
  
  Перевірка статевих терористів:
  Клеотис Джонсон залучався за злочини сексуального характеру. Пастор Методистської єпископальної церкви Сіонської "Новий Бетір". У ніч, коли викрали Інес Сото, він мав алібі: був у витверезнику на 77-й вулиці. Девіс Уолтер Буш, залучався за злочини сексуального характеру - алібі підтверджують півдюжини свідків: ніч безперервно здавав карти в кімнаті відпочинку при Методистській єпископальній церкві Сіонській "Новий Вефіль". Флемінг Пітер Хенлі, який залучався за злочини сексуального характеру, провів цю ніч на центральній станції швидкої допомоги - трансвестит, перестаравшись, ледь не відкусив йому члена. Лікарі врятували дорогоцінний орган лише для того, щоб Флемінг разом зі своєю чоловічою гідністю вкотре вирушив у в'язницю за звинуваченням у содомії - тепер разом із нанесенням каліцтва.
  У перерві між двома збоченцями Бад вибрав хвилинку, брязнув у лікарню Ігл-Рок. Дуайт Жілетт вижив, йому надано допомогу. Зітхнув із полегшенням: ще однієї смерті на його совісті не буде.
  Ще четверо секс-злочинців, ще чотири алібі. Зазирнув до в'язниці попереднього ув'язнення - до Стенса. Дик поганий, зовсім поганий: охоронець проніс йому сулію самогону. Болтає сам не знаючи що: тільки й чути імена Еда Екслі, Елліса Лоу, Каченя Денні та семиповерховий мат.
  Додому. Душ. Запит досьє на Пірса Петчетта та Лінн Брекен. Дзвінок знайомому з Відділу внутрішніх розслідувань Вест-Веллі. Все гаразд: від Дуайта Жілетта скарг не надходило, вбивство Кеті розслідують троє.
  Знову в душ - змити сморід минулого дня.
  
  
  
  * * *
  
  
  Бад їде до Брентвуда - помацати Пірса Петчетга. Жодного приводу в поліцію - незвичайно для людини, чиє ім'я значиться у записнику сутенера. 1184, Гретна-Грін: особняк в іспанському стилі, суцільний рожевий камінь та черепиця.
  Бад паркується, заходить у ворота. На ганку вмикається світло, що м'яко освітлює чоловіка в кріслі. Виглядає Петчет ще молодше, ніж на фотографії, - неприродно молодо для людини п'ятдесяти з лишком років.
  - Ви з поліції?
  Зрозуміло, на поясі в нього кайданки.
  - Так. А ви Пірс Петчетт?
  - Він самий. Збираєте благодійні внески? Минулого разу ваші колеги дзвонили мені до офісу.
  Зіниці як шпилькові головки - наркоман? Сорочка, що облягає, підкреслює рельєфні м'язи. Голос глибокий і звучний, інтонації невимушені - наче Петчетт, сидячи в темряві, чекав, що до нього зазирне коп.
  - Я детектив із Відділу вбивств.
  - Ось як? Кого ж убили і чому ви вважаєте, що я зможу вам допомогти?
  - Дівчину на ім'я Кеті Джануей.
  - Це тільки половина відповіді, містере...
  - Офіцер Уайт.
  - Дуже приємно, містере Уайт. То чому ви вважаєте, що я зможу вам допомогти?
  Бад підсуває собі крісло.
  - Ви знали Кеті Джануей?
  - Не мав задоволення. А що вона стверджувала, що мене знає?
  - Ні. Де ви були вчора опівночі?
  - Тут, приймав гостей. Якщо справа дійде до висунення звинувачень - чого, сподіваюся, не станеться, - я представлю вам список. Але чому...
  - Делберт Каткарт на прізвисько Дюк, - перериває його Бад.
  Петчетт, зітхнувши:
  - І його не знаю. Містер Уайт...
  - Дуайт Жілетт. Лінн Брекен.
  Широка посмішка:
  - Цих, певна річ, знаю.
  - Ось як? Ну, продовжуйте.
  - Дозвольте, я вас переб'ю. Ви впізнали моє ім'я від когось із них?
  - Я забрав у Жилетта його записник. Сторінку, на якій були ваш телефон та телефон цієї Брекен, він вирвав і спробував з'їсти. Петчетт, звідки у дрібного сутенера ваш телефон?
  Петчетт, нахиляючись до нього:
  - Вас цікавить лише вбивство Джануей?
  - Так.
  - Чи випливає з цього, що про інші злочини, які випливають під час розслідування, ви повідомляти не зобов'язані?
  А цей сучий син безперечно вміє дивитися в корінь.
  - Правильно.
  - Тоді слухайте уважно, бо двічі я повторювати не стану, а якщо ви спробуєте послатися на мене, все заперечуватиму. Я керую невеликим підприємством. Сфера моїх інтересів - проституція на виклик. Лінн Брекен - одна з моїх дівчат. Кілька років тому я викупив її у Жілетта. Він спробував проковтнути мої координати, бо знає, як я ненавиджу поліцію, і припускає - цілком справедливо, - що я його роздавлю як таргана, якщо він мене продасть. Тепер додам ще дещо. Я зі своїми дівчатами поводжуся гідно. У мене найдоросліші дочки, і ще одна дочка померла зовсім малюткою. Мені не подобаються люди, які кривдять жінок, а грошей у мене достатньо, щоб витрачати їх на свої забаганки. Як померла ця Кеті Джануей?
  Забита на смерть. Сперма у піхву, у роті, у задньому проході.
  - Страшно померла.
  - Так знайдіть її вбивцю, містере Уайт. Знайдіть його і отримайте гідну винагороду. Якщо отримання грошей від підозрюваних порушує ваші принципи, я можу перерахувати ту саму суму до благодійного фонду поліції Лос-Анджелеса.
  - Дякую не потрібно.
  - Це проти ваших правил?
  - У мене немає правил. Розкажіть про Лінн Брекен. Вона працює на вулиці?
  - Ні, на виклик. Жилет ледь її не занапастив, змушував сходитися з ким попало. До речі, сам я ретельно підбираю дівчатам клієнтів.
  - Ви викупили її у Жилетта.
  - Абсолютно вірно.
  - Навіщо?
  Петчетт, з посмішкою:
  - Лін дуже схожа на актрису Вероніку Лейк. Вона мені була потрібна для колекції, щоб поповнити мою студію.
  - Що за студія?
  Петчетт хитає головою:
  - Мені подобається ваш натиск, я бачу, що ви стримуєте свої почуття, і ціную це - але більше ви від мене нічого не впізнаєте. Все, що може допомогти вам у розслідуванні, я сказав. Якщо наполягатимете, мені доведеться зателефонувати своєму адвокату. Тепер ви, можливо, хочете дізнатися адресу Лінн Брекен? Сумніваюсь, що їй щось відомо про покійну міс Джануей, проте, якщо бажаєте, я подзвоню їй і попрошу відповісти на всі ваші запитання.
  - Її адреса у мене є. А на цей будиночок ви теж заробили сутенерством?
  - Я фінансист. Маю вчений ступінь хіміка, кілька років працював фармацевтом. Робив розумні вкладення. Думаю, слово "підприємець" найкраще описує коло моїх інтересів. І будь ласка, містере Уайт, не намагайтеся збентежити або залякати мене грубістю. Не примушуйте мене шкодувати, що я розмовляв з вами, як з рівним.
  "Розмовляв як із рівним..." Люди на зразок Петчетта так і дивляться на поліцейських: як на докучних комах, з якими, втім, іноді, на користь справи доводиться "розмовляти як з рівними".
  - Гаразд, давайте підсумуємо.
  - Будь ласка.
  Бад. діставаючи блокнот:
  - Ви кажете, Дуайт Жілетт був сутенером Лінн Брекен?
  - Мені не подобається слово "сутенер", але так, так і було.
  - Інші ваші дівчата раніше працювали на сутенерів - на вулиці чи на виклик?
  - Ні. Усі мої дівчата - моделі чи невдалі актриси, яких я врятував від краху всіх надій.
  Змінимо тему.
  - Ви не часто читаєте газети, правда?
  - Правильно. Намагаюся уникати поганих новин.
  - Але про бійню у "Нічній сові" чули.
  - Зрозуміло, адже я не в пустелі живу.
  - Однією із жертв став цей хлопець, Дюк Каткарт. Він був сутенером, і відомо, що останнім часом якась людина, яка шукала дівчат для роботи за викликом, про неї розпитувала. Жилетта, який працював із вуличними повіями, ви знаєте. Можливо, стикалися з іншими людьми того ж сорту, які могли б дати мені наведення на цього типу?
  Петчетт, витягнувши і схрестивши довгі ноги:
  - Ви вважаєте, "цей тип" міг убити Кеті Джануей?
  - Навряд чи.
  - Чи вважаєте, що він стоїть за справою "Нічної сови"? Мені здавалося, у вбивстві звинувачують якусь негритянську зграю. То який злочин ви розслідуєте, містере Уайт?
  Бад впивається нігтями в підлокітники так, що тріщить матерія. Петчетт, розвівши руками:
  - А відповідь на ваше запитання - ні. З людей цієї породи я не знайомий ні з ким, окрім Дуайта Жілетта. Вулична проституція до кола моїх інтересів не входить.
  - А що скажете щодо двох В?
  - Двох В?
  - Вторгнення зі зломом. Хтось побував у квартирі Каткарта і стер усі відбитки пальців.
  Петчетт знизує плечима.
  - Містере Уайт, просто не розумію, про що ви говорите. Для мене все це - китайська грамота.
  - Правда? А як щодо порнухи? Ви знаєте Жілетта. Жілет продав вам Лінн Брекен. Той же Жілет продав Кеті Джануей Каткарту. Кажуть, що Каткарт намагався розпочати нову справу - торгувати порнографією.
  При слові "порнографія" в очах у Петчетта щось блиснуло - і тут же згасло.
  - Це для вас уже не китайська грамота, га?
  Петчетт підняв келих, неквапливо завадив соломинкою кубики льоду.
  - Як і раніше, не розумію, про що ви. Крім того, ваші питання все більше відхиляються від початкової теми. Я терплю вас, тому що ваша манера розмови для мене в новинку: проте терпіння моє закінчується, а головне, мене бентежить заплутаність ваших мотивів.
  Чорт би його забрав - слизький, як вугор! Бад підвівся, киплячи від гніву.
  - Чи я розумію, що хтось із фігурантів цієї справи вам небайдужий? - Запитав Петчетт.
  - Правильно.
  - Якщо це та дівчина, Джануей, - майте на увазі, що моя пропозиція залишається в силі. Можливо, я й залучаю жінок до незаконної діяльності, але вони отримують гідну компенсацію за свою працю, я добре з ними поводжусь і стежу, щоб чоловіки, з якими вони мають справу, ставилися до них з належною повагою. Усього доброго, містере Уайт.
  
  
  
  * * *
  
  
  Дорогою Бад розмірковує у тому, що приховав від нього Петчетт. Потім думки переходять на Дадлі - чи скоро він запідозрить, що Бад ховає докази? Він уже коситься на Бада, але поки що з іншої причини - боїться, що той понівечить Екслі.
  Лінн Брекен живе в Ноттінгемі, неподалік Лос-Феліс: будинок він знайшов легко - химерна сучасна будівля. З вікон протікають різнобарвні промені світла: перш ніж дзвонити, Бад туди зазирнув.
  У багатобарвному тумані - червоному, жовтому, блакитному - розгортаюся перед ним еротичне шоу для одного.
  Гола жінка, як дві краплі води схожа на Веронику Лейк - тонка, гнучка, біляві локони, ідеальна стрижка "паж", - стоїть, підвівшись навшпиньки. Позаду неї прилаштувався чоловік, і повні груди красуні погойдуються в такт рухам.
  Вуличний шум поплив кудись у далеку далечінь. Чоловіка Бад не бачив, не помічав - дивився тільки на жінку, і кожен вигин її тіла, підсвіченого чарівним різнобарвним сяйвом, навіки врізався йому в пам'ять.
  Додому їхав, як у тумані, не думаючи ні про що, окрім неї.
  На порозі на нього чекала Інес Сото.
  - Я була біля Екслі на озері Ерроухед, - заговорила вона. - Він обіцяв, що не тиснутиме на мене, що взагалі там не з'явиться. А тепер приїжджає і каже, що я маю пройти допит під цими ліками, які змусять мене все згадати. Я відмовилася. Я тебе легко знайшла - інших Венделлов Уайтів у телефонному довіднику немає.
  Бад поправляє на ній капелюшок, заправляє під поля вуаль.
  - Як ти сюди дісталася?
  - На таксі. У мене залишилася ще сотня доларів із грошей Екслі - деяка користь від нього все-таки є. Бад, я не хочу про це згадувати!
  - І не треба, люба. А тепер давай знайдемо тобі якийсь нічліг.
  - Я хочу залишитись з тобою!
  - Але в мене ліжко всього одне, та й те складне.
  - Ну і добре! Нехай буде начебто знову вперше!
  - Не треба, Інесе. Почекай трохи. Прийде час, знайдеш собі якогось хлопця з коледжу.
  - А я вже почала йому довіряти! - Не слухаючи його, вигукує Інес.
  Бад відчиняє двері. Перше, що впадає у вічі, - ліжко з неприбраними зім'ятими простирадлами, сліди Керолін якось там. Інес падає на ліжко і миттєво провалюється у сон. Бад укриває її ковдрою, а сам влаштовується у передпокої, підклавши під голову піджак. Сон приходить не відразу: у голові прокручуються події сьогоднішнього довгого дня. Нарешті він засинає з думками про Лінн Брекен - а на світанку, прокинувшись, виявляє, що поряд з ним згорнулася клубочком Інес.
  І Бад не жене її геть.
  
  
  РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ
  
  
  Ед розуміє, що це сон, але не може прокинутися і тільки здригається.
  Уві сні знову і знову повторюється те, що весь вчорашній день мучило його наяву. Слова Інес: "Боягуз! Зрадник! Використовуєш мене заради своєї дорогоцінної кар'єри! І останнє, вже у дверях: "Може, офіцер Уайт і не такий розумний, і не такий талановитий, і багатого папочки у нього немає - але він у десять разів більший за чоловіка, ніж ти!".
  Тепер він звинувачує себе, що дав їй піти. Опам'ятавшись, кинувся до міста, до хатини сімейства Сото. Троє братів Інес - бандитського вигляду латиноси - дивилися на нього вовками. Старий Сото підсумував: "У мене більше немає дочки".
  Задзвонив телефон. Ед, вирваний із важкого сну, перекинувся на бік, зняв слухавку:
  - Екслі слухає.
  - Це Боб Галлодет. Можеш мене привітати.
  - З чим? - бурмотить Ед, струшуючи залишки сну.
  - Склав усі іспити. Тепер я повноправний юрист та слідчий Бюро окружного прокурора. Вражає?
  - Вітаю. Ти тільки заради цього зателефонував о восьмій ранку?
  - Ні не тільки. Слухай уважно. Вчора ввечері Еллісу Лоу зателефонував адвокат на ім'я Джейк Келлерман. Він представляє двох свідків, рідних братів, які заявляють, що можуть вказати зв'язок між Каткартом та Міккі Коеном і тим допомогти розкриттю справи "Нічної сови". Їм висунуто звинувачення у торгівлі бензедріном, але Елліс обіцяє їм звільнення від кримінальної відповідальності і з цього, і з будь-яких інших справ, які можуть спливти під час розслідування. Зустріч призначена за годину в готелі "Мірімар" - самі брати, Келлерман, ти, я, Лоу та Рас Міллард. Дадлі Сміта не буде. Розпорядження Тада Гріна: він вважає, що Міллард більше підходить для такої роботи.
  Ед зістрибує з ліжка.
  - Хто вони такі, ці брати?
  - Пітер та Бакстер Енгелклінги. Чув про таких?
  - Ні. Допит буде?
  - А що, хочеться? - сміється Галлодет. - Ні, Келлерман зачитає підготовлену заяву, і ми з Лоу вирішимо, чи варто тягти їхні свідчення на процес. Я тебе зустріну. Стоянка при готелі "Мірімар", за сорок п'ять хвилин - йде?
  - Домовилися.
  
  
  
  * * *
  
  
  Рівно за сорок п'ять хвилин Галлодет вводить його в хол готелю. Ні привітань, ні потисків рук - переходить прямо до справи.
  - Хочеш знати, що нам відомо?
  - Викладай.
  Галлодет розповідає на ходу.
  - Усі в зборі, чекають лише на нас. Елліс захопив стенографістку. Наші брати - Піт та Бакс Енгелклінги, тридцяти шести та тридцяти двох років, із Сан-Бернардіно. Такі, я сказав би, гангстери невисокого польоту, приблатнені. Обидва ще на початку сорокових відсиділи в колонії за торгівлю травою, відтоді в поле зору прокуратури не потрапляли, якщо не брати до уваги кількох арештів за таблетки. Є у них і легальний бізнес - друкарня у Сан-Берді. Хлопці собі на думці, але поряд зі своїм покійним татком - цуценята. Ось старий Енгелклінг - це було щось! Прикинь: викладач хімії у коледжі, фармацевт-винахідник, розробляв засоби для лікування психозів. Вражає, га? І при цьому той самий старий Енгелклінг, який відкинув копита влітку п'ятдесятого, створював нові наркотики і продавав свій марафет старої мафіозної гвардії. Та що там - сам Міккі Коен у дні своєї охоронної служби прикривав спину Доку Енгелклінгу!
  - Бачу, нудьгувати нам не доведеться. Але як ти зв'яжеш Коена з "Нічної совою"? Почати із того, що він сидить.
  - Екслі, "Нічну сову" я маю намір пов'язувати виключно з нашими кольоровими. Гангстери ніколи не вбивають безневинних громадян. Просто Лоу спалахнув ідеєю надати справі нового повороту. Гаразд, пішли, всі чекають.
  Зустріч призначена у вітальні номера 309. За довгим столом сидять Лоу та Міллард, навпроти них - троє: літній адвокат та брати в комбінезонах, схожі на близнюки, - лисіючі, з гнилими зубами та блискучими очками-намистинками. Біля дверей спальні розташувалася стенографістка зі своєю машинкою.
  Галлодет висуває два стільці. Ед киває всім, сідає поряд із Міллардом. Адвокат шарудить паперами, брати закурюють.
  - Для протоколу, - починає Лоу, - зараз 8 годин 53 хвилини 24 квітня 1953 року. Є: Еліс Лоу, окружний прокурор міста Лос-Анджелеса, сержант
  Боб Галлодет із Бюро окружного прокурора, капітан Расс Міллард та сержант Ед Екслі з поліції Лос-Анджелеса. Джейкоб Келлерман представляє інтереси Пітера Енгелклінга і Бакстера Енгелклінга, потенційних свідків у справі про масове вбивство в кафе "Нічна сова", скоєного 14 квітня цього року. Містер Келлерман зачитає заяву, підготовлену його клієнтами, потім підпишуть стенографічну транскрипцію. В обмін на цю добровільну заяву прокуратура знімає звинувачення проти Пітера та Бакстера Енгелклінгів, номер 16114, датоване 8 червня 1951 року. Якщо ця заява призведе до затримання злочинців, які вчинили згадане масове вбивство, Пітеру та Бакстеру Енгелклінгам гарантується судовий імунітет у всіх питаннях, що належать до зазначеної заяви, включаючи звинувачення у скоєнні кримінальних злочинів, співучасті у кримінальних злочинах та в інших злочинах. чинного законодавства. Містере Келлерман, чи розуміють ваші клієнти все вищесказане?
  - Так, містере Лоу, розуміють.
  - Чи розуміють вони, що після того, як буде зачитана заява, нам, можливо, доведеться поставити їм деякі питання?
  - Розуміють.
  - Попрошу вас зачитати заяву, раднику.
  Келлерман, неквапливо чіпляючи на ніс окуляри:
  - Я дозволив собі дещо поправити стилістику та синтаксис моїх клієнтів, а також виключити найбільш... гм... барвисті вирази.
  Лоу, смикаючи жилет:
  - У цьому ми розберемося. Читайте, будь ласка.
  Келлерман починає:
  - Ми. Пітер Енгелклінг і Бакстер Енгелклінг, клянемося, що все, що ми повідомляємо в цій заяві - абсолютна правда. Наприкінці березня цього року, приблизно за три тижні до вбивств у "Нічній сові", до нашої легальної та зареєстрованої друкарні "Швидка печатка", розташованої в Сан-Бернардіно, звернувся клієнт. Ця людина назвалася Делбертом (Дюком) Каткартом і повідомила, що дізналася про наші імена від містера XV, нашого знайомого по колонії для неповнолітніх. Містер XV повідомив Каткарту, що ми володіємо друкарнею, обладнаною друкарським верстатом нашого власного винаходу, що відрізняється високою швидкістю та якістю друку, - що є правдою. Крім цього, містер XV повідомив Каткарту, що нас завжди цікавили - лапки відкриваються - швидкі бакси - лапки закриваються, - що також є правдою.
  По кімнаті пробігають смішки. Ед, на аркуші паперу: "Убита Сьюзен Леффертс із Сан-Берду - зв'язок?"
  - Продовжуйте, містере Келлерман, - просить Лоу. - Ми цілком здатні сміятися та слухати одночасно.
  Келлерман продовжує:
  - Каткарт продемонстрував нам фото людей у химерних костюмах, що віддаються різноманітним та відвертим сексуальним діям, у тому числі гомосексуального характеру. Деякі з фотографій були - лапки відкриваються - підмальовані - лапки закриваються. А саме: на деяких фотографіях персонажам примальовані від руки поранення та кров. Каткарт сказав, що чув, що ми можемо оперативно випускати високоякісні брошури журнального типу, ми сказали, що це правда. Каткарт заявив також, що ознайомився зі звичайною вартістю випуску журналів, у яких використовуються непристойні знімки, і назвав цю вартість. Ми відповіли, що могли б працювати за одну восьму цієї ціни.
  Ед передає Мілларду записку: "Справа про порнуху у Відділі вдач?" Лоу перешіптується з Галлодетом, брати посміхаються однаковими дурними усмішками. Міллард пише у відповідь: "Так - працюють четверо, жодних слідів. "Химерні костюми" - це воно. Але справа висяка, ми її майже закинули. І жодних зв'язків Каткарта із порнографією".
  Келлерман наливає собі води з графина і, промочивши горло, продовжує:
  - Потім Каткарт заявив, що чув, ніби наш покійний батько, Франц (Док) Енгелклінг, був другом Мейєра Харріса Коена, більш відомого як Міккі, лос-анджелеського гангстера, який зараз відбуває ув'язнення на острові Мак-Ніл. Ми відповіли, що це правда. Тоді Каткарт висунув свою пропозицію. Для початку він зауважив, що поширення порнографії має проводитися - лапки відкриваються - тишком-нишком - лапки закриваються, - оскільки ті - лапки відкриваються - чокнуті - лапки закриваються, - які створюють ці фотографії, справляють враження людей, яким є що приховувати. Про цей предмет він далі не говорив. Потім він сказав, що має доступ до списку - лапки відкриваються - багатих збоченців - лапки закриваються, - які згодні платити за подібну продукцію значні суми, і запропонував нам зайнятися виробництвом - лапки відкриваються - всієї цієї еблі з танцем - лапки закриваються - у значних обсягах . Каткарт заявив також, що не тільки має доступ до - лапки відкриваються - списку збоченців - лапки закриваються, - але й знає чимало - лапки відкриваються - наркошів і повія - лапки закриваються, - які готові служити для цих знімків моделями, а також кількох - лапки відкриваються - першосортних дівчаток на виклик - лапки закриваються, - які, можливо, теж погодяться зніматися в порнографічних сценах, якщо їм дозволить їх - лапки відкриваються - солодкий папик - лапки закриваються. Про всіх цих тем Каткарт далі не поширювався, не називав імен і не давав жодних інших вказівок, що дозволяють встановити особистості.
  Келлерман перегорнув сторінку.
  - Далі Каткарт сказав нам, що хоче взяти на себе роль організатора підприємства, вербувальника та посередника. Ми маємо лише випускати журнали. Крім того, він запропонував нам відвідати Міккі Коена на острові Мак-Ніл та попросити у нього кредит для забезпечення підприємства на початковому етапі роботи. Крім цього, ми повинні були попросити у нього рекомендації щодо поширення товару. В обмін на вищезазначене Коену пропонувалися - лапки відкриваються - охрененные - лапки закриваються - відсотки.
  Ед пише нову записку: "Жодних імен, не зачепишся - дуже зручно". Міллард шепоче у відповідь: "Нічна сова" - не Міккі, не його стиль. Бакс Енгелклінг посміхається, Піт Енгелклінг колупає у вусі олівцем.
  Келлерман читає далі:
  - Приблизно за два тижні до вбивств у "Нічній сові" ми завітали до Міккі Коена у в'язниці Мак-Ніл і виклали йому цю ідею. Він відмовився брати участь у цій справі і прийшов у крайнє роздратування, дізнавшись, що ідея походить від Каткарта, цього, за його словами, - лапки відкриваються - педофіла поганого, яких стріляти треба - лапки закриваються. Насамкінець заявляємо: ми вважаємо, що вбивства в "Нічній Сові" скоєні бойовиками Міккі Коена. Метою вбивць був Дюк Каткарт, якого Коен, очевидно, живить особисту ворожість, інші п'ятеро вбитих було усунуто як небажані свідки. Є й інше припущення: можливо, Коен розповів про план Каткарта комусь із ув'язнених, і звістка про це дійшла його суперника, Джека Вейлена, відомого також як Крутий Джек. Вейлен міг убити Каткарта, побачивши в ньому можливого конкурента своєму бізнесу, а решту п'ятьох - із зазначеної вище причини. Ми вважаємо, що якщо вбивства пов'язані з планом Каткарта щодо поширення порнографії, наступними жертвами можемо стати ми. Ми клянемося, що все вищевикладене - абсолютна правда і що ця заява була зроблена нами вільно, без будь-якого фізичного чи психічного тиску.
  Брати дружно плескають у долоні.
  - А тепер, панове, мої клієнти готові відповісти на ваші запитання, - каже Келлерман.
  Лоу, вказуючи у бік спальні:
  - Спершу я хотів би поговорити з колегами. Усі виходять до спальні; Лоу прикриває двері.
  - Ваші висновки. Бобе, ти перший.
  Галлодет закурює.
  - Міккі Коен при всіх своїх гріхах згаряча людей не вбиває, а Джек Вейлен нічим, крім грального бізнесу, не цікавиться. Думаю, брати кажуть правду. Однак усе, що нам відомо про Каткарт, характеризує його як дурня і невдаху. Такої справи він просто не потягнув би. Ні, не думаю, що його вбили через порнуху. Я, як і раніше, схиляюся до того, що це справа рук негрів.
  - Згоден. Ваша думка, капітане.
  Міллард:
  - Мені здається ймовірним наступний розклад, хоч і тут не все гладко. Якщо Міккі Коен справді проговорився комусь у в'язниці, інформація могла вийти назовні, і хтось міг нею скористатися. Однак є одне "але": якби вбивство Каткарта було пов'язане з порнухою, братів Енгелклінгів теж давно в живих не було б. Або, принаймні, хтось би їх потривожив. Справу про цю порнографію ми у Відділі вдач розслідуємо вже два тижні і поки що ні до чого не дійшли. За всіма напрямками - глухий кут. Думаю, Еду та Бобу слід поговорити з Вейленом, потім злітати в Мак-Ніл і поговорити з Міккі. Я допитаю це потріб у сусідній кімнаті і поговорю з хлопцями зі свого відділу. До речі, я читав усі рапорти про "Нічну сову" - порнографія ніде навіть не згадується. Тож я згоден із Бобом. Ця історія до нашої справи не має відношення.
  - Згоден. Боб, ви з Екслі розмовляєте з Вейленом та Коеном. Капітане, хто у вас розслідує справу про порнографію? Здібні люди?
  - Троє - хлопці, що стоять, четвертий - Сміттяр Джек Вінсеннс, - посміхається Міллард. - Вибачте, Елліс. Я знаю, він вам ніби родичем доводиться.
  Лоу рожевіє.
  - Екслі, хочете щось додати?
  - По суті, я згоден з Бобом і капітаном, проте хотів би відзначити ще два моменти. Перший: Сьюзен Леффертс теж родом із Сан-Берду. І другий: якщо вбивці - не затримані негри чи якась інша негритянська банда, значить, машину біля кафе було залишено спеціально, щоб кинути підозру на негрів, і, отже, ми маємо справу з грандіозною і добре продуманою змовою.
  - Думаю, все ж таки вбивці - ті, що вже сидять. Так, до речі, як просуваються відносини з міс Сото?
  - Я над цим працюю.
  - Подвайте зусилля. Це школярам достатньо старань, а від вас мені потрібний результат. Дякую вам, джентльмени.
  
  
  
  * * *
  
  
  Ед заїжджає додому, щоб переодягнутися. На дверях знаходить записку.
  
  
  Екслі!
  Не сподівайся, я тебе не вибачила. Просто зателефонувала додому, і сестра розповіла мені, що ти заїжджав туди і, здається, справді турбувався про мене. Мене це зворушило. І ще я подумала: адже я сама, коли зв'язалася з тобою, зрадила себе. І теж користуюся тобою для своїх цілей (адже жити мені поки ніде і нема на що, а ти ні в чому мені не відмовляєш, і взагалі ти дуже милий, коли не давиш на мене і нікого не б'єш до напівсмерті, і я чекаю, коли я одужаю і зможу прийняти пропозицію містера Дітерлінга). Як то кажуть, не смійся, братику, чужій сестриці - своя в дівчатах. Можеш вважати, що це вибачення, бо інших вибачень не дочекаєшся. І співпрацювати з поліцією я не буду. Все ясно? Як ти гадаєш, містер Дітерлінг говорив серйозно, коли обіцяв мені роботу у Фантазіленді? Я сьогодні хочу відволіктися - пройдуся магазинами на ті гроші, що в мене ще залишилися. Прийду ввечері. Не вимикай світло.
  Інес
  
  
  Ед переодягся. Клейкою стрічкою приклеїв до дверної ручки запасний ключ. І не вимкнув світло.
  
  
  РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДРУГА
  
  
  Джек у машині чекає Бада Уайта, за яким має стежити.
  Голова в нього гуде: кровоточиві руки, спецодяг - бригади зламують двері гаражів, розбурхані нігери підстерігають пошукові групи в засідці, нападають тишком-нишком і відразу змиваються. А меркурі Коутса так і не знайшли.
  Але не в цьому річ. Справа в тому, що сказав йому телефоном Міллард. Добре, що по телефону, - не помітив, що Джек ледь штани не намочив від страху.
  - Вінсеннс, з Еллісом Лоу зв'язалися двоє свідків. Повідомили, що Дюк Каткарт будував плани з продажу тієї самої порнухи, на яку ми полюють. Не думаю, що це пов'язано з "Нічною совою", але про всяк випадок: є в тебе щось новеньке?
  - Нічого, - відповів Джек.
  У свою чергу запитав, чи не розкопали чогось інші троє.
  - Нічого, - відповів Міллард.
  Міллард не знає, що всі останні рапорти Джека - фальшивка. І тим більше не знає, що вже три дні Джеку начхати і на порнуху, і на "Нічну сову", що він не заспокоїться, доки досьє Сіда Хадженса не перейде до його рук, а нігери не вирушать до газової камери. І начхати, винні вони чи ні.
  Двері камери: копи тягнуть шістьох статевих терористів. Бад Уайт усередині - обробляє затриманих шматком гумового шланга, щоб не залишалося слідів на тілі. Учора ввечері Джек упустив Уайта. Дадлі був дуже незадоволений. Сьогодні Джек не проколеться, а потім здійснить візит Сіду Хадженсу.
  Зрештою виходить Уайт. Вулиця яскраво освітлена, і Джек добре бачить, що на сорочці у нього кров.
  Джек заводить машину.
  
  
  Розділ тридцять третій
  
  
  Цього разу немає кольорових вогнів: через задернуті штори ллється рівне біле світло. Бад натискає кнопку дзвінка.
  Відчиняються двері. На порозі, у променях світла - темний силует Лінн Брекен.
  - Ви - той поліцейський, про якого попереджав Пірс?
  - Він самий. Петчет пояснив, що мені потрібно?
  Вона відчиняє двері.
  - Пірс сказав, що ви, здається, і самі цього до пуття не знаєте. Однак я маю бути з вами чесною і відповісти на всі ваші запитання.
  - А ви завжди робите те, що він вам каже?
  - Завжди.
  Бад входить до будинку.
  - Передбачаючи ваші питання: так, я повія, і так, всі картини на стінах - першотвори. Ні, ніколи не чула про Кеті ... як там її прізвище. Ні, Дуайт Жілет ніколи не б'є і не гвалтує жінок. Якби він захотів когось убити, швидше за все, скористався ножем. Ні, Дюка Каткарта я особисто не знала, а чула про нього дуже мало - тільки те, що він невдаха і шкодує своїх дівчат. Ось і всі новини для друку.
  - Закінчили?
  - Немає ще. Про інших дівчат Дуайта мені нічого не відомо, а про "Нічну сову" знаю лише те, що читала в газетах. Задоволені?
  Бад ледь не засміявся.
  - Бачу, ви з Петчеттом усе обговорили. Він учора вам дзвонив?
  - Ні, сьогодні вранці. А що?
  - Да нічого.
  - Ви офіцер Уайт, правда?
  - Бад.
  Лін сміється.
  - Добре, Бад: ви вірите тому, що говоримо ми з Пірсом?
  - Так, загалом вірю.
  - І знаєте, чому ми виявляємо вам люб'язність.
  - Чи любите ви? Обережніше, я від таких слів і розсердитися можу.
  - Так звичайно. Але ж ви розумієте, в чому справа.
  - Розумію. Петчетт - сутенер, може, і ще щось за ним є. Ні він, ні ви не хочете, щоб про це довідалися в поліції.
  - Саме так. Наші мотиви егоїстичні, тому нам можна довіряти.
  - Хочете пораду, міс Брекен?
  - Кличте мене Лінн.
  - Так ось вам, міс Брекен, моя порада. Будьте зі мною чесною, відповідайте на всі мої запитання і не намагайтеся, чорт забирай, мене підкупити чи залякати - інакше разом із Петчеттом опинитеся по вуха у лайні!
  У відповідь Лін посміхається. Посмішка Вероніки Лейк. Бад навіть пам'ятає, з якого фільму: де Алан Ледд повертається з війни і дізнається, що сука-дружина зраджувала йому праворуч і ліворуч.
  - Бад, хочете випити?
  - Хочу. Скотч без содової.
  Лін зникає на кухні, повертається з двома келихами.
  - Як із убивством тієї дівчини? Щось прояснилося?
  Бад тулиться до стіни.
  - Справою займаються троє. Злочин на сексуальному ґрунті, так що перевіряють усіх відомих ґвалтівників. Тижнів два побігають, потім покинуть.
  - Але ж ви не кинете?
  - Може, кину. А може й ні.
  - Чому ви прийняли цю історію так близько до серця?
  - Довга історія.
  - Щось особисте?
  - Так.
  Лінн підносить келих у губах.
  - Я просто спитала. А що зі справою "Нічної сови"?
  - Зважаючи на все, ніг... тобто кольорові. Загалом так усе заплутано, що хер розберешся.
  - Вам подобається вживати такі слова, Бад?
  - А вам не подобається? Адже ви трахкаєте за гроші.
  - У вас на сорочці кров. Частина вашої роботи?
  - Так.
  - І вам це також подобається?
  - Так, коли вони на те заслуговують.
  - Вони - це чоловіки, які кривдять жінок?
  - Розумниця!
  - А сьогоднішній - він на це заслужив?
  - Ні.
  - Але ви все одно це зробили?
  - Зробив. Ну а вас сьогодні, наприклад, перетрахало півдесятка мужиків.
  - Усього двоє, - усміхається Лінн. - А тепер питання не для протоколу: ви побили Дуайта Жілетта?
  - Відповідь не для протоколу. Я його не бив. Просто засунув його руку в подрібнювач сміття.
  Лін не ахає, не перепитує. Спокійно:
  - І вам це сподобалося?
  - Ну... загалом, ні.
  - Я зовсім забула про ввічливість, - схоплюється Лін. - Сідайте будь ласка.
  Бад сідає на диван, Лін - поруч, на відстані витягнутої руки.
  - Схоже, детективи з Відділу вбивств дуже відрізняються від інших людей. Ви перший чоловік за п'ять років, який не розповів мені в першу ж хвилину знайомства, що я вражає схожа на Вероніку Лейк.
  - Ви красивіша.
  Лін закурює.
  - Дякую. Обіцяю не передавати це вашій подружці.
  - З чого ви взяли, що маю подружку?
  - У вас піджак зім'ятий і пахне духами.
  - Вона мені не подружка. Вона... ну... щиро кажучи, вона просто мені підвернулась.
  - Думаю, таке з вами не часто трапляється.
  - Так, чорт забирай, не часто. А тепер, може, повернемось до справи? Міс Брекен, розкажіть мені про Пірса Петчетта та його бізнес.
  Лінн випускає клуб диму, відпиває скотч.
  - Що ж, навіть якщо не торкатися того, що Пірс для мене зробив, він - людина незвичайна. Такі люди жили в епоху Відродження. Дипломований хімік, фахівець із дзюдо, справжній спортсмен. Любить оточувати себе гарними жінками. Шлюб його розпався, кохана дочка померла зовсім маленькою. Зі своїми дівчатами він завжди чесний, чудово з нами поводиться і дозволяє зустрічатися тільки з пристойними та заможними людьми. Можна сказати, що має комплекс рятівника. Пірс любить своїх жінок. Так, він нас використовує і на нас наживається - але, крім цього, у ньому є щире почуття. При першій нашій зустрічі я розповіла Пірсу, що мою молодшу сестричку задавив п'яний водій, - отож він, слухаючи мене, заплакав. По-справжньому заплакав. У бізнесі Пірс Петчетт - людина жорстка. Так, він сутенер. І все ж таки хороша людина.
  Схоже, не бреше.
  - Чим ще займається Петчетт?
  - Решта його бізнесу цілком легальна. Організовує фінансування фільмів, надає ділові консультації своїм колишнім дівчатам.
  - А порнуха?
  - Що ви! Пірс та порнографія... Він любить цим займатися, а не милуватися.
  - А торгувати?
  - І торгувати не любить.
  А ось тут, здається, бреше. Інакше чому так блиснули очі у Петчетта, коли Бад заговорив про порнографію?
  - На мою думку, ви мені пудрите мізки. Гарне поводження сутенера з дівчатами - ну припустимо, але вас послухати, то Петчетт - просто Ісус Христос із дванадцятьма апостолами. Здається мені не все так гладко. Розкажіть, що там у нього за студію.
  Лінн гасить сигарету.
  - Припустимо, я не хочу про це говорити.
  - Припустимо, я здам вас обох у Відділ вдач.
  Лінн задумливо хитає головою.
  - Пірс вважає, що ви зводите якісь особисті рахунки, тож у ваших інтересах викреслити його зі списку підозрюваних, а про інші його справи мовчати. Він думає, ви не станете про нього повідомляти. Це було б безглуздо з вашого боку.
  - А я взагалі часто роблю дурниці. А що ще думає Петчетт?
  - Чекає, коли ви заговорите про гроші.
  - Я здирництвом не займаюся.
  - Навіщо тоді...
  - Може, мені просто цікаво!
  - Ну, що ж... Знаєте, хто такий Террі Лакс?
  - Помийний тип. Малібу має санаторій для наркоманів.
  - І те, й інше абсолютно вірно. А ще він - пластичний хірург.
  - То це він Петчетту фізіономію розгладив? Я й подумав, чи не може п'ятдесятирічний мужик так молодо виглядати!
  - Про це я нічого не знаю. Але Террі Лакс створює дівчат для студії Пірса. У нас є Ава та Кейт, Рита та Бетті. Гарднер, Хепберн, Хейворт та Грейбл, зрозуміло. Пірс підбирає дівчат, схожих на кінозірок, а Террі за допомогою пластичної хірургії досягає ідеальної подібності. Цих дівчат можна назвати наложницями Пірса. Вони сплять із ним та з обраними клієнтами - партнерами, які допомагають йому фінансувати фільми. Перекручення? Бути може. Але Пірс про своїх дівчат дбає. Відраховує від заробітку кожної певний відсоток та вкладає у різні підприємства. Усі працюють лише до тридцяти років - без винятків. Пірс не дозволяє дівчатам вживати наркотики, ніколи жодного пальця не торкнувся. Я йому багато чим зобов'язана. Ну що, чи здатний ваш поліцейський розум сприйняти таку суперечливу картину?
  - Ось чорт! - каже Бад.
  - Ні, містере Уайт. Пірс Морхаус Петчетт.
  - І ти теж лягла під ніж Лакса?
  - Ні. Я відмовилася, і Пірс поважає мене за це. Від природи я брюнетка, - вона стосується свого золотистого волосся, - але все інше - моє, справжнє.
  - І скільки тобі років?
  - За місяць виповниться тридцять. Я збираюся відкрити магазин одягу. Бачите, як міняє людей час? Якби нам познайомилися через місяць - я була б вже не повією, а добропорядною громадянкою. І брюнеткою. Так що ніхто не твердив би мені: "Лх, як ви схожі на Вероніка Лейк!"
  - Ось чорт!
  - Ні. Лінн Маргарет Брекен.
  - Я хочу ще раз зустрітися з тобою. - не роздумуючи, випалює він.
  - Запрошуєш мене на побачення?
  - Так, заплатити я не зможу.
  - Тоді почекай місяць. Лише один місяць.
  - Я не можу чекати!
  - Добре. Але з однією умовою: більше жодних допитів. Не хочу ходити в тебе до підозрюваних.
  Бад малює у повітрі хрест, перекреслюючи свої підозри щодо Петчетта.
  - Домовилися.
  
  
  РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ
  
  
  Камера Міккі Коена.
  Проте камерою її назвати складно. Комфортабельна, розкішно обставлена кімната: ліжко, стілець, полиці все обтягнуте оксамитом. З вентиляційного отвору у стіні струмує тепле повітря - у штаті Вашингтон у квітні ще стоять холоди. Ед пригнічує позіхання: сьогодні вони кілька годин розмовляли з Крутим Джеком Вейленом, виключили його зі списку підозрюваних, пролетіли тисячу миль - і тепер, о першій ночі, сидять і чекають, коли цей ненормальний гангстер закінчить пізню партію в безік. Біля ніг Галлодета влаштувався Міккі Коен-молодший - жирний бульдог у оксамитовому жилеті. Галлодет тремтить його по голові. Ед переглядає записи під час розмови з Вейленом.
  Витягувати з Вейлена свідчення не довелося - він заговорив сам, та так розбовтався, що вони вже не знали, як його зупинити. Теорію Енгелклінгів він просто висміяв, а потім почав скаржитися на занепад організованої злочинності в рідному Лос-Анджелесі.
  З того часу, як Міккі потрапив за ґрати, старі порядки, можна сказати, зовсім зійшли нанівець. Влада Міккі вже не та. Гроші зі швейцарських банків приховані - для відродження у майбутньому кримінальної імперії потрібна готівка. Розміщення капіталу було доручено заступнику Міккі Моррісу Ягелке, він вкладав гроші абияк і в результаті спустив всю готівку. Нема чим стало платити людям. А справи Вейлена йдуть зовсім непогано. Втім, як і справи Міккі: Вейлен виклав поліцейським свою теорію.
  Коен не такий простий: дурню Ягелке він залишив крихти, а основні свої заощадження розтрощив між кількома надійними людьми і дрібними частинами вклав у надійні підприємства - букмекерство, позички під людоїдські відсотки, наркоту, проституцію. Вийшовши з в'язниці, він поверне собі гроші з прибутком та відновить свою імперію. Назвав Вейлен і тих, хто, на його думку, продовжує нишком працювати на Міккі: Лі Вакс, його колишній кілер, який тепер начебто перейшов на легальне становище, і нерозлучна парочка - Ейб Тайтелбаум і Джонні Стомпанато, не здатні прожити чесно жодного дня. Усі троє, як і раніше, займаються старим бізнесом - і, цілком можливо, охороняють інтереси Міккі. І шеф Паркер дивиться на це крізь пальці: по-справжньому він боїться тільки появи в місті італійської мафії. Тому, коли якісь чужинці є в Лос-Анджелесі і намагаються встановити в місті свої порядки, Дадлі Сміт зі своїми хлопцями влаштовує їм засідку в мотелі неподалік Гардени: чужинцям дають гарну прочуханку, все, що у них із собою, відбирають і передають до поліцейського благодійного фонду, а самих садять на автобус, на поїзд, на літак - на чому вони там з'явилися - і відправляють додому. І все - без зайвого галасу.
  І висновок Вейлена:
  Йому самому дозволяють діяти тільки тому, що ігровий бізнес у Лос-Анджелесі потребує нагляду. Якщо зовсім обезголовити організовану злочинність у місті почнеться свавілля. Однак він грає за правилами - або, якщо висловлюватись стилем Дадлі Сміта, тримається в рамках. Щоб він або той же Міккі перестріляли п'ятьох ні в чому не винних людей через якісь погані журнали ... Такого і уявити собі не можна.
  Однак те, що відбувається зараз у місті, йому не подобається. Точніше, не подобається те, що нічого не відбувається. Надто вже тихо. Таке буває коли готується якийсь великий хипіж.
  Міккі Коен-молодший радісно верещить: піднявши очі, Ед бачить, як у камеру входить Міккі Коен-старший із коробкою собачого печива.
  - Ніколи у своєму житті, - урочисто, наспіваючи починає Коен прямо від дверей, - ніколи у своєму житті Міккі Коен не вбивав людину, яка, за нашими поняттями, не заслужила б смерті. Ніколи у своєму житті Міккі Коен не торгував брудними журналами для онаністів. Піта і Бакса Енгелклінгів я прийняв тільки з поваги до їхнього покійного батька, упокій Господь його душу, хоч і був він паршивий фриц. Я взагалі не вбиваю невинних: це грішно, а я людина віруюча і суворо виконую юдейські закони та заповіді Божі, якщо вони не шкодять бізнесу. Наглядач Хопкінс розповів мені, навіщо ви приїхали, і я навмисне змусив вас чекати. Чому, спитаєте ви? Та тому, що тільки люди, яких Господь у несповідній мудрості своїй начисто позбавив мізків, могли хоч на мить мене, Міккі Коена! - Запідозрити в цьому підлом та ідіотському нальоті на кафе, напевно справі рук тупиць-шварцес [39] . Але, я бачу, Міккі-молодшому ви сподобалися, тож я приділю вам п'ять хвилин свого часу. Іди до тата, бубеля [40] !
  Галлодет зводить очі до неба. Коен опускається навколішки біля дверей, сує в рот собаче печиво. Пес підбігає, виляючи хвостом, бере печиво, обслинивши господаря товстими мокрими брилями. Міккі обіймає собаку, і Міккі-молодший скиглить від захоплення. За вікном камери, на подвір'ї, Ед помічає самотню постать і впізнає в ній Деві Голдмана - скарбника Міккі, котрий потрапив до в'язниці за власні махінації з податками. Голдман коситься на вікно і проходить повз.
  - Міккі, - починає Галлодет, - брати Енгелклінги кажуть, що ви дуже розлютилися, почувши, що їхня ідея походить від Дюка Каткарта.
  Коен спльовує крихти собачого печива.
  - Знаєте вираз "випустити пару"?
  - Знаємо, - вступає Ед. - Енгелклінги називали якісь імена, крім Каткарта?
  - Жодного. Та й цього Каткарта я не знаю - чув тільки, що він сидів за спокушання малолітніх, тому й суджу. У Писанні сказано: "Не судіть, та не судимі будете", але я ніякого суду не боюся, так що кажу собі: "Суди на здоров'я, Мікстере!"
  - Ви не давали братам порад щодо створення мережі розповсюдження товару?
  - Звичайно, ні! Господь Бог і любий моєму серцю Міккі-молодший мені свідки!
  Знов Галлодет:
  - Мік, а тепер головне питання. Кому ви розповідали про цей проект? Може, комусь у в'язниці?
  - Жодної живої душі! Ще чого не вистачало - балакати про брудні книжечки, які я й до рук не візьму! Деві - мої очі та вуха, але я навіть Деві виставив за двері, коли до мене з'явилися ці двоє мешугенів [41] . Чому, спитаєте ви? А тому, що високо ціную таку чесноту, як уміння зберігати секрети!
  Галлодет:
  - Ед, поки ти розмовляв з охоронцем, я подзвонив Рассу Мілларду. Він сказав, що розпитав своїх хлопців - вони нічого не знайшли. Жодних слідів, жодних зв'язків з Каткартом. Расс переглянув усі рапорти по "Нічній сові" і теж не помітив нічого, що було б хоч якось пов'язане з порнографією. Бад Уайт перевіряв зв'язки Каткарта теж нічого не знайшов. Ед, схоже, те, що Сьюзі Леффертс родом із Сан-Берду, - чистий збіг. А Каткарт просто тріпався. Він ні для кого не становив небезпеки - нічого б у нього не вийшло і не могло вийти. Схоже, Енгелклінги просто купилися на його барвисту балаканину і на згадку старого приятеля.
  Ед киває.
  - Вічна тема - батьки та діти, - каже Міккі Коен-старший, гладячи Міккі Коена-молодшого. - Бачок духу. Є над чим подумати, чи не так? Погляньте хоч на мене та на Міккі-молодшого. А що сказати про старовину Францу та його диких бовдурів-нащадків? Адже Франц був людиною геніальною, ви це знаєте? Якісь такі ліки винаходив, що тепер божевільні молитися повинні. Коли кілька років тому у мене відвели велику партію білого - скажу вам по совести, насамперед я подумав про Дока. "Міккі, - сказав я собі, - уяви себе на його місці. Уяви, що дар слова тобі замінили його незрівнянні мізки. Де ти сховаєш героїн, Мікстере, і, головне, кому і як постараєшся його загнати?" Їдьте додому, хлопчики. Ви взяли хибний слід. Порнографія вас ні до чого не спричинить. Тих шістьох убили шварцес - Богом прокляті психопати шварцес.
  
  
  РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ П'ЯТИЙ
  
  
  Пляшки: віскі, джин, бренді. Миготливі вивіски: "Шлиц", "Блакитна стрічка". Морячки перекидають у рот холодне пиво, люди поринають у щасливе забуття. Берлог Хадженс у кварталі звідси: Джек тягне час, сподіваючись, що вид спиртного надасть йому хоробрості.
  - Останній дзвоник! - кричить бармен. Джек осушує свою склянку содовою, прикладає холодне скло до шиї. На серці лежить важкий камінь, і знову і знову пропливають у мозку події сьогодення.
  Міллард сказав, що Дюк Каткарт перед смертю намагався продавати порнуху. Його порнуху.
  Бад Уайт ходить в гості до Лінн Брекен, однієї з тих повія, що виглядають точнісінько як кінозірки. Сьогодні він провів у неї дві години, а потім повія проводила його до машини. Джек "довів" його додому, складаючи в голові деталі головоломки: Уайт знає Брекен, Брекен знає Пірса Петчетта, Пірс Петчетт знає Хадженса. Сід знає про "Малібу Рандеву", можливо, знає і Дадлі Сміт. Навіщо Даду стежити за Уайтом? Тільки тому, що той рознервувався через вбивство тієї повії?
  Пульсують кухлі пива в руках неонових чудовиськ. У машині у Джека кастет. Обробити Сідстера - злегка, щоб віддав досьє ...
  Ось і хата Хадженса: темні вікна, біля дверей - Сідів "паккард". Джек стукає у двері масивним бронзовим молотком.
  Чекає з півхвилини - немає відповіді. Пробує двері - не піддається. Налягає плечем - двері, затріщавши, відчиняються.
  Темно, як у льоху. І запах...
  Джек дістає носову хустку та револьвер. Повільно, дуже повільно, ліктем намацуючи вимикач. Рука з носовою хусткою включає світло - щоб не залишити відбитків.
  Сід Хадженс поширить на підлозі. Килим навколо нього до чорноти просочився кров'ю, підлога слизька від крові.
  Руки та ноги відпиляні від тулуба, переламані, вигнуті під дивними кутами.
  Тіло розпорото від горла до паху: крізь червоне біліють кістки.
  За ним кілька канцелярських шаф: усі ящики відкриті, папки звалені купою на килимі - там, де немає крові.
  Джек кусає собі руки, щоби не закричати.
  Кривавих слідів на підлозі не видно - отже, вбивця вийшов через задні двері. Хадженс оголений, чорно-червоне тіло. Відірвані, немов у ляльки, руки та ноги, рани, що сяють, калюжі крові...
  Все - як на тих гребаних порнознімках.
  Джек кинувся тікати.
  Геть звідси. Навколо будинку до задніх дверей. Двері відчинені навстіж, видно світло. Волого блищить нещодавно вимита підлога: ні крові, ні відбитків. Джек входить, знаходить під раковиною в кухні кілька паперових пакетів, нетвердими кроками прямує до вітальні. Папки, папки, папки з компроматом: один, два, три, чотири, п'ять пакетів, два забіги до машини та назад.
  2:20, на вулиці нікого.
  - Спокійно, спокійно, - твердить Джек як заклинання.
  Ворогів у Сіда - весь Лос-Анджелес. Хто мав мотиви? Легше спитати, у кого їх не було. І посмертні каліцтва, скоріш за все, нічого не означають. Адже ніхто не знає, що той журнал - у Джека. Просто працював якийсь псих-садист.
  А в тебе одне завдання знайти своє досьє.
  Джек вимкнув світло, подряпав двері знятими з пояса кайданками - нехай думають, що тут побував грабіжник. Натиснув на газ і кинувся геть - сам не знаючи куди.
  
  
  
  * * *
  
  
  Безцільно кружляючи містом, натрапив на дешевий мотельчик під назвою "Притулок Оскара".
  Заплатив за тиждень, втягнув у номер свій багаж, прийняв душ, натягнув на себе пахучий костюм. Номер - тарган рай: жирна пляма над ліжком, у щілинах - ворушіння вусів. У ніс б'є їдкий запах власного поту, не поту смороду. Бруд - на ньому, бруд - навколо нього, але найбрудніший - той бруд, що він привіз із собою.
  Зачинивши двері, Джек почав розкопки в багнюці.
  Старі статті "Строго секретно", вирізки з інших газет, документи, стягнуті з поліції. Досьє: у Монтгомері Кліфта [42] найменший член у Голлівуді, Еррол Флінн [43] - нацистський агент. Свіжа тема: Еррол Флінн та якийсь письменник-гомік, Трумен Капоте [44] . Червоний, рожевий, синій. Постільні таємниці знаменитостей - від Джоан Кроуфорд [45] до колишнього окружного прокурора Білла Макферсона. Галерея наркоманів: компромат на Чарлі Паркера, Аніту О'Дей, Арта Пеппера, Тома Ніла, Барбару Пейтон. Гейл Рассел. Статті для наступного номера: "Зв'язки мафії ведуть до Ватикан?!", "Незвичайні пристрасті Рока Хадсона" [46], "Небезпечна трава: чаювання по-голлівудськи". І досьє, досьє, досьє. Комуністи, гомосеки, лесбушки, наркоші, педофіли, німфоманки, женоненависники, корумповані політикани.
  Про сержанта Джека Вінсенса - нічого.
  Як і про "Жетон Честі" - адже Сід дуже цікавився цим серіалом і всім з ним пов'язаним. Досьє на Бретта Чейза в нього точно було.
  Дивно.
  Ще дивніше - нічого на Макса Пелтца. При тому, що його "Строго секретно" мачає в багнюку чи не в кожному номері.
  Нічого - про Пірса Петчетта, про Лінн Брекен, про Ламара Хінтонс, про "Флер-де-Ліс".
  Але тек багато. Висока стопка лайна. У канцелярські шафи Сіда стільки ледь залізе. Якщо вбивця щось вкрав, то дві-три папки, не більше.
  Алібі.
  Джек склав папки в шафу, повісив на двері табличку "НЕ турбувати" і, вийшовши через задні двері, полетів додому.
  5:10.
  За дверний молоток заткнуто записки: "Джеку, любий, ти не забув про четвер?" "Джеку, ти що, в сплячку впав? Цілу цілу цілу. К." Джек входить, знімає трубку, набирає 888.
  - Поліція, черговий містом слухає.
  - Гей, - гугненно говорить Джек, - коротше, тут чувака пришили. Приїжджайте.
  - Сер, ви хочете повідомити про вбивство?
  - Ще якомусь вбивстві, гадом бу...
  - Ваша адреса, сер.
  - Адреса моя вам ні до чого. Я тільки висадив двері до цієї хати, дивлюся - а на підлозі трупак лежить...
  - Сер...
  - 421, Південна Олександрія, зрозумів?
  - Сер, де ви...
  Джек повісив трубку, роздягнувся, кинувся в ліжко. Двадцять хвилин на приїзд патрульних, десять - упізнання Хадженса. Патрульні дзвонять до Відділу з розслідування вбивств. Черговий розуміє, що справа серйозна, і витягає з ліжка начальство. Тад Грін, Расс Міллард, Дадлі Сміт - всі вони негайно згадають про Переможця з Великої Літери. І через якусь годину його телефон почне розриватися від дзвінків.
  Джек повертається в ліжку, просочуючи потім свіжі простирадла. Телефон дзвонить о 6:58.
  Джек, позіхаючи:
  - Алло!
  - Вінсеннс, це Расс Міллард.
  - Так, кеп. Скільки часу? Що слу...
  - Неважливо. Знаєш, де живе Сід Хадженс?
  - Так, десь у Чепмен-парку. Кеп, що за...
  - 421, Південна Олександрія. Негайно, Вінсеннс.
  
  
  
  * * *
  
  
  Гоління, душ, свіжа білизна. Сорок хвилин на дорогу. На лужку перед будинком Сіда Хадженса - чортова прорва поліцейських машин. Бігають із заклопотаними обличчями та пластиковими мішками хлопці з моргу.
  Джек припаркувався на галявині. З будинку викочують каталку, прикриту закривавленим простирадлом. Біля дверей Расс Міллард, подалі від будинку - двоє новачків, Дон Клекнер та Дуейн Фіск. Патрульні відганяють роззяв, на тротуарі юрмляться репортери. Джек виходить із машини, йде до Мілларда.
  - Хадженс? - Спокійно, тоном професіонала.
  - Так, твій приятель. Щоправда, впізнати його тепер важко. Повідомив грабіжник: вдерся в будинок і побачив тіло. Схоже, так і було: на одвірку позначки. Якщо ти снідав, краще всередину не ходи.
  Джек, зрозуміло, увійшов. Підсохла кров, крейдяні позначки на підлозі - тут лежав тулуб, тут рука, нога... Міллард, ззаду:
  - Мабуть, хтось дуже не злюбив покійника. Бачиш пусті шафи? Схоже, Хадженса вбили через архів. Клекнер уже дзвонив видавцеві "Строго секретно", зажадав відкрити офіс та видати нам копії матеріалів, над якими працював Хадженс останнім часом.
  Старина Расс чекає на відповідь. Джек перехрестився - вперше з часів притулку. Чудеса, та й годі!
  - Вінсеннс, ти ніби у нього в друзях ходив. Що скажеш?
  - Він був справжня мерзота! Ненавиділи його всі! І ворогів у нього - цілий Лос-Анджелес!
  - Легше, Вінсеннс, легше. Мені добре відомо, що ви з Хадженсом уклали угоду, що ти зливав інформацію. Якщо не розкриємо справу за кілька днів, я вимагатиму від тебе заяви.
  Дуейн Фіск щось упарює Морті Бендішу: смажені подробиці для "Мірор".
  - Мені нема чого приховувати, - відповідає Джек. - Зроблю все, що в моїх силах, щоби допомогти слідству.
  - Я вражений твоїм почуттям обов'язку. Що ж, поговоримо про Хадженса. Що він любив - дівчаток, хлопчиків?
  Джек закурює.
  - Хадженс любив бруд. І лише бруд. Дегенерат чортів. Не здивуюся, якщо дізнаюся, що він кінчав від своїх статей.
  Підходить Дон Клекнер. У руках - новий номер "Строго секретно" з величезним заголовком: "ТВ-магнат любить дивитися на дівчаток-підлітків - І НЕ ТІЛЬКИ ДИВИТИСЯ!"
  - Капітане, це я купив у кіоску на розі. Видавець сказав, що Хадженс був схиблений на "Жетоні Честі".
  - Добре, Дон, молодець. Починай опитування свідків. Вінсеннс, іди сюди.
  Вони йдуть до газону. Міллард:
  - Як бачиш, ниточки ведуть до людей, яких знаєш.
  - Я коп і працюю у Голлівуді. Знаю безліч людей. Знаю і те, що Макс Пелтц небайдужий до молоденьких. Ну і що? Йому шістдесят років, і він не вбивця.
  - Про це пізніше поговоримо. Ти зараз працюєш над "Нічною совою", правда? Шукаєш "меркурі" Коутса?
  - Так.
  - Тоді повертайся до роботи, а о 14:00 прийдеш до Бюро для рапорту. Я запрошу кількох ключових персон із "Жетона Честі" прийти до Бюро та відповісти на кілька запитань. Ти допоможеш мені розмовляти.
  "Люди, яких він знає". Біллі Дітерлінг, Тіммі Валберн.
  - Добре, прийду.
  Підбігає Морті Бендіш:
  - Джекі, повірити не можу! Невже тепер усі ексклюзиви діставатимуться мені?!
  
  
  
  * * *
  
  
  І знову гаражі та кричущі нігери... А справжня робота чекає не дочекається його в мотелі.
  Дорогою з Чорного міста на Джека накотило - вперше за п'ять років.
  Він звернув на схід, припаркувався біля "Королівського флешу". Поруч стоїть "б'юїк" Клода Дайніна - а сам він напевно накачується гревом у сортирі.
  Джек увійшов. Усі завмерли - знають: від Переможця з Великої Букви чекай на лихо. Бармен налив подвійного "олд-форрестера": Джек осушив склянку одним ковтком - до біса п'ятирічна стриманість! Від випивки по жилах розлилося приємне тепло. Джек зайшов у сортир, ногою вибив двері єдиної кабінки.
  Так і є: Клод Дайнін заправляється марафетом.
  Джек укладає його на підлогу, вириває з руки шприц. Швидко обшукує. Клод не чинить опір - він уже на сьомому небі. Ось і він - бензедрін у фользі. Джек ковтає пігулки всуху, спускає шприц в унітаз.
  - Я повернувся.
  
  
  
  * * *
  
  
  У мотель він повертається під кайфом. Бензедрін прискорює думки, допомагає побачити зв'язки там, де зв'язків, здавалося, немає.
  Інстинкт підказує йому, що важливих досьє Хадженс вдома не тримав. Якби вбивця шукав якусь конкретну папку, то спочатку почав би катувати Сіда, щоб з'ясувати, де схованка. Якщо він щось забрав, то небагато. Припустимо, серед викрадених була папка Джека Переможця: вбивця міг її викинути, а залишити в себе.
  Нова думка: зв'язок - Хадженс/Петчетт, порнографія/шантаж. Каткарт/"Нічна сова" - ні, це поки що відкладаємо. Міллард/Екслі запевняють, що їхні розмови з Вейленом та Міккі нічого не дали. Каткарт просто тріпався: не зміг би він організувати таку справу. Звіт Мілларда: брати Енгелклінги не знають, хто виготовляв фотографії, очевидно, Каткарт натрапив на них випадково, решта - плід його фантазії. Значить, Каткарта відставимо. Що лишається?
  Боббі Індж, Крістіна та Деріл Бергерони - з кінцями. Ламар Хінтон (можливо, стріляв у нього на складі "Флер-де-Ліс") - теж з кінцями, можна і не шукати. Тиммі Валберн, клієнт "Флер-де-Ліс", якого допитував Джек, - зв'язок із Біллі Дітерлінгом, оператором "Жетона Честі". З ними обома сьогодні доведеться зустрітися на очах у Мілларда... Спокійно, Джеку, головне - спокійно. Припустимо, Тіммі розповів Біллі про допит; припустимо, Біллі зрозумів, хто заліз у машину Хінтона... спокійніше, Джек... цим підорам є що втрачати, вони на все підуть, щоб не визнавати свого зв'язку з Флер-де-Ліс - фірмою, про існування якої Расс Міллард і не підозрює ...
  Думай, думай, думай... У попільничці росте гора недопалків.
  Каліцтво Хадженса - як у журналах, які він знайшов у смітнику біля будинку Боббі Інджа. Більше ніхто з копів цих журналів не бачив. Ніхто, окрім нього, не бачить зв'язку. У тому числі й сам Міллард.
  Хадженс попередив його триматися подалі від "Флер-де-Ліс". Лін Брекен, повія Петчетта, може, вона знала Сіда?
  А ось і несподіваний джокер у колоді: Дад Сміт попросив його "доглянути" Бада Уайта. Причина: Бад переживає через вбивство якоїсь повії, може зірватися. Брекен теж повія, Петчетт - сутенер. Але: Дадлі не згадував про жодні зв'язки з "Нічною совою" або з порнографією - можливо, поняття не має про все це (Петчетт/Брэкен/порнуха/"Флер-де-Ліс")? Братів Енгелклінг/Каткарта убік. Порнуха/Петчетт/Брэкен/"Флер-де-Ліс"/Хадженс - ця зв'язка точно не потрапила в тонни паперів, списаних поліцією Лос-Анджелеса у зв'язку з вбивствами в "Нічній сові".
  Голова працює як годинник: ще б пак, бензедрін, помножений на поліцейський досвід і чуття. На годиннику 11:20. Як убити час до зустрічі із шефом? Реально козирних карт має дві: Пірс Петчетт і Лінн Брекен.
  Брекен ближче.
  
  
  
  * * *
  
  
  Джек зупинився біля її будинку, зручніше влаштувався в машині. Зачекає її година - якщо вона пішла, діятиме за обставинами.
  Минав час, бензедрін вивітрювався з крові, будинок залишався глухим і німим. 12:33 - з'явився рознощик, шпурнув на ґанок газету. Якщо це "Мірор" і якщо Морті Бендіш встиг вставити в сьогоднішній номер цю історію.
  Двері відчинилися: Лінн Брекен підібрала газету і, позіхнувши, зникла. Газетник велосипедом проїхав назад: цього разу Джек розглянув заголовок - "Лос-Анджелес Мірор Ньюс". Ну, Морті, не підведи.
  Бам! Відчинилися двері. Брекен вилетіла надвір, бігом до машини. На захід, у бік Лос-Феліса. Чекаючи дві секунди, Джек пішов за нею.
  Шлях на південний захід: Лос-Феліс, Вестерн, Сансет. Пролітає Сансет: перевищення швидкості миль на десять. Очевидно, запанікувала і мчить до Петчетта - дзвонити боїться.
  Джек звернув на південь, зрізавши дорогу, з'явився в 1184 році по Гретна-Грін раніше за неї. Величезний особняк в іспанському стилі, просторий лужок перед будинком. Лінн Брекен не бачити.
  Серце б'ється, як божевільне: він уже й забув, який відходняк буває від бензедрину. Припаркувався, перевірив будинок назовні - нікого. Пригнувшись, обігнув будинок, скоріше до вікон.
  Все закрите. На задньому дворі працює садівник - не прослизнеш, неодмінно помітить. Дверцята машини грюкнули: Джек кинувся до найближчого вікна - закрито, але крізь щілину в шторах дещо можна роздивитися.
  Дзвонив дверний дзвінок. Джек припав до вікна. Петчет відкрив двері. Увірвалася Лінн Брекен, шпурнула йому газету. Розмова на підвищених тонах - заокруглені очі, швидкі рухи губ, неприхований страх на обох обличчях. Джек притулився вухом до скла, але не почув нічого, окрім стукоту власного серця. Але й так зрозуміло: вони не знали про смерть Сіда і тепер дуже налякані. Вбили його не вони.
  Петчетт і Брекен вийшли до сусідньої кімнати із щільно завішеним вікном - нічого не почути і не побачити. Джек кинувся до машини.
  
  
  
  * * *
  
  
  У Бюро він запізнився хвилин на десять. Приймальна Відділу Вбивств забита народом із "Жетона Честі": Бретт Чейз, Міллер Стентон, декоратор Девід Мертенс, його "доглядальниця" Джеррі Марсалас сидять упритул на довгій лаві. Коштують: Біллі Дітерлінг, оператори та з півдесятка людей із портфелями - не інакше, адвокати. Всі явно нервують. Дон Клекнер і Дуейн Фіск походять із планшет-блокнотами. Макса Пелтца не видно, Расса Мілларда теж.
  Джеку голлівудці махають і посміхаються, як доброму приятелеві, - все, крім Біллі Дітерлінга. Джек махає у відповідь. Його кличе Клекнер:
  - З вами хоче поговорити Елліс Лоу. Шостий номер.
  Джек спускається вниз. У кабінеті номер шість Лоу завмер біля таємного віконця: з іншого боку дзеркального скла встановлено детектор брехні. У кріслі - Макс Пелтц, питання ставить Расс Міллард, Рей Пінкер стежить за показаннями машини.
  Лоу обертається до Джека.
  - Як неприємно, що Максу доводиться проходити через таке. Джеку, може, ти можеш щось зробити?
  Захищає свого спонсора.
  - Навряд, Елліс. Ми з Міллардом не ладнаємо. Якщо адвокат Макса згоден, то доведеться через це пройти.
  - А Дадлі? Що, коли він...
  - Дадлі теж не ладнає з Міллардом. Цей праведник із усім департаментом на ножах. Так, передбачаючи твоє запитання: не знаю, хто вбив Сіда, і чесно кажучи, знати не хочу. Алібі Макс має?
  - Є, але таке, що ним краще не користуватися.
  - І скільки їй років?
  - Мало. Скажи, якщо він...
  - Так, Рас заведе справу.
  - Господи боже! Скільки проблем через це смердючки Хадженса!
  - Раднику, якби не цей смердючка, не бути вам окружним прокурором, - сміється Джек.
  - Що вдієш - політика взагалі справа брудна. Але дуже сумніваюся, що за Хадженсом хтось заплаче. Поки що у нас нічого. Я вже поговорив із адвокатами - у всіх їхніх клієнтів міцні алібі. Вони зроблять заяви та розійдуться додому. Після цього доведеться перевіряти весь Голлівуд.
  Джек, довірливо:
  - Елісе, хочеш пораду?
  - Звичайно. Мені подобається цинічний погляд на віші, такий властивий тобі, Джеку.
  - Спусти цю справу на гальмах. Публіку зараз цікавить "Нічна сова" і саме від "Нічної сови" залежить твоя кар'єра. А вбивця Хадженса нікому на хрін не потрібний. Небіжчик колекціонував лайно, і якщо ти почнеш серйозно розслідувати справу, спливе така купа лайна, що ти в житті не відмиєшся. А вбивцю так і не знайдемо. Тому спусти на гальмах.
  Відчиняються двері - на порозі стоїть Дуейн Фіск. Фізіономія в нього розчарована.
  - Нічого, містере Лоу. У всіх алібі і, схоже, міцні. Коронер оцінює час смерті Хадженса між опівночі та годиною ночі, і всі ці люди в цей час були десь ще, де їх бачили. Звичайно, можна перевірити, але, зважаючи на все, це буде марна трата часу.
  Лоу киває, і Фіск зникає за дверима.
  - Повір мені, - каже Джек, - краще кинути цю справу.
  - А як у тебе з алібі? - Усміхається Лоу. - Спав із моєю свояченицею?
  - Спав. Один.
  - Мене це не дивує - Карен розповідала, що ти останнім часом став похмурим і дратівливим. І бачить вона тебе не часто. Та й зараз, правду сказати, вигляд у тебе не найкращий. Що сталося, Джеку? Боїшся, Що випливе твій договір з Хадженсом?
  - Міллард вимагає свідчень під присягою. Що ж, він їх отримає. А ти повіриш, що я ділився інформацією з Сідом просто дружньо?
  - Звичайно. Всі ми один одному просто друзі - і ти, і я, і Дадлі Сміт. А щодо Хадженса ти маєш рацію, Джеку. Озвучу твою пропозицію Паркеру.
  Джек пригнічує позіхання - навалюється втома, відходняк від бензедрину.
  - Дермове це діло, Елліс. Не діло, а вигрібна яма. І найкраще, що ми можемо зробити, - засипати цю яму.
  - Саме так. Тепер ось що, Джеку: оскільки Хадженс допоміг мені виграти вибори і оскільки в його паперах можуть знайтися вказівки на те, що саме ти шепнув йому про так звані африканські пристрасті містера Макферсона.
  - Так, триматиму ніс за вітром. Якщо десь випливе твоє ім'я - негайно знищу документ.
  - Домовилися. І якщо...
  - І до тебе прохання, Еллісе: переглядай звіти про розслідування. У Сіда десь була схованка з найгарячішими матеріалами, твоє ім'я, швидше за все, там. Як тільки з'ясую, де ці папери, побіжу туди зі сірниками.
  Обличчя Лоу бліде.
  - Дякую, Джеку. І сьогодні ж поговорю із Паркером.
  З того боку по дзеркалу стукає Рей Пінкер, притискає до скла результати перевірки - дві тонкі рівні лінії, жодних гострих піків. Говорить у мікрофон:
  - Невинний, але не хоче називати своє алібі. Залишити на підозрі?
  Лоу посміхається. У динаміці - голос Расса Мілларда:
  - Продовжуй роботу, Вінсеннс. Якщо пам'ятаєш, твоє завдання знайти машину Коутса. Від твоїх друзів з телебачення ми нічого не досягли, а від тебе я чекаю письмової заяви про твої стосунки з Хадженсом. Завтра, о восьмій ранку.
  Знову до Чорного міста.
  
  
  
  * * *
  
  
  Від 77-ї ділянки - на південь. Джек кидає до рота ще пігулку, розгортає карту. Черговий у ділянці сказав йому, що нігери хвилюються: червоні агітатори морочать їм голову балаканею про громадянські права, було вже кілька випадків опору обшуку. Тепер поліцейські ходять по троє: детектив і двоє патрульних, по дві команди надвір, щоб тримати один одного у полі зору. В одній команді людини не вистачає - туди, на 116-ту, і направили Джека.
  Бензедрін діє, і жити стає трохи веселіше. Джек їде на кут 116-й і Уіллс: шлакоблокові халупи, вікна заткнуті картоном. Брудні вулички, велосипеди: кольорові дітлахи вантажать фрукти в коробки. Зліва тротуаром - двоє патрульних, праворуч - патрульні у формі та детектив у цивільному. Озброєні ножиці по металу, гвинтівки за плечима. Джек паркує машину, приєднується до тих, що ліворуч.
  Погана робітниця.
  Будинок за будинком, двері за дверима. Стук у двері: дозвольте оглянути ваш гараж. Три чверті місцевих прикидаються шлангами. Знову в гараж, ріжеш замок та всередину. Та команда, що справа, не церемониться: без зайвих слів зрізають замки, поводять гвинтівками у бік чорномастих пацанят. Хтось із хлопчаків запускає в них помідором - патрульні випускають чергу поверх його голови: зносять голубник, верхівку пальми як ножем зрізає. Гаражі, гаражі, гаражі - ніяких слідів "мірка" 1949 року, ліцензія DG114.
  Вже в сутінках підходять до кварталу кинутих халуп - розбиті вікна, зарослі галявини. У Джека ниють зуби, поколює в грудях - чортів бензедрін. Раптом з іншого боку тротуару лунають радісні крики та стрілянина у повітря. Джек прозирає з напарниками - і всі троє кидаються туди.
  Ось він, їхній святий Грааль: у брудному, загаженому щурами гаражі - пурпуровий "меркурі" сорок дев'ятого року. Наша тачка! Ліцензія DG114, видана в Каліфорнії, зареєстрована на ім'я Реймонда Коутса, він же Цукровий Рей.
  Оглушливий крик: чоловіки обіймаються, дзвінко ляскають один одного по спинах. Хтось відкорковує пляшечку. Пара чорних дітлахів несміливо підходить ближче. Хтось із патрульних на радощах дає сьорбнути і їм. Негритята базікають, що машину фарбував справжній профі з місцевих.
  Джек заглядає у вікно машини. На підлозі між сидіннями - три дробовики. Великі, зважаючи на все, дванадцятизарядні.
  Джек робить великий ковток з пляшки. Розряджає табельну зброю, останньою кулею розбиває вуличний ліхтар. Дає потримати свою гармату чорним пацаням. Ще ковток. Думки про Сіда Хадженса залишають Джека у спокої - хоча б ненадовго.
  
  
  Розділ тридцять шостий
  
  
  Окремий кабінет у "Тихому океані". За столом Дадлі Сміт, Елліс Лоу, навпроти - Бад, очманілий від триденного марафону: ниють кісточки пальців, у голові крутяться імена та перелякані обличчя статевих злочинців.
  - Синку, - каже Дадлі, - годину тому ми виявили машину та дробовики. Відбитків пальців немає, але експерти встановили, що бойок на одному зі стовбурів повністю збігається з позначкою на гільзах, знайдених у "Нічній сові". Сумочки та гаманці жертв знайдені у колекторі неподалік мотелю "Тевір". Як бачиш, доказів у нас достатньо, і, начебто, справу можна передавати до суду. Однак ми з містером Лоу вважаємо, що цього мало. Нам потрібна цілковита очевидність. Потрібні зізнання.
  Бад відсуває тарілку - у нього зник апетит. Все вказує на трьох чорних покидьків - значить, не вийде у нього відтерти Екслі і врятувати Стенса.
  - І що? Знову напустіть на нігерів нашого розумника?
  Лоу хитає головою.
  - Ні, для такої роботи Екслі надто м'який. Я хочу, щоб ви з Дадлі допитали їх завтра вранці, просто у в'язниці. Рей Коутс лежав у шпиталі з вушною інфекцією, але сьогодні вранці його перевели назад у камеру. Я хочу, щоб ви з Дадлі під'їхали туди якомога раніше. Скажімо, до сьомої години.
  - Може, візьмете краще за Карлайла чи Брюнінга?
  Дадлі, сміючись:
  - Синку, ти будеш страшніший за Карлайла і Брюнінга, разом узятих! Ця робота просто створена для Венделла Уайта! До речі, виключно для тебе маю ще одне завдання. Впевнений, це тебе зацікавить.
  Лоу:
  - Офіцере, досі цю справу вів Ед Екслі, але тепер йому доведеться розділити славу з вами. А в обмін на цю послугу я готовий зробити щось для вас.
  - Ось як?
  - Так. Дік Стенсленд звинувачений у порушенні правил умовного звільнення за шістьма пунктами. Досягніть визнання - і я зніму з нього чотири пункти і доручу розгляд справи поблажливому судді. Понад три місяці він не отримає.
  Бад підводиться.
  - Домовилися, містере Лоу. Дякую за вечерю.
  - До завтра, синку, - сяє усмішкою Дад. - Куди квапишся - на побачення?
  - Так, з Веронікою Лейк.
  
  
  
  * * *
  
  
  Вероніка Лейк відчиняє йому двері: довга сукня в блискітках, пухнасті біляві локони заплющують одне око.
  - Вибач за це безглузде вбрання. Якби ти зателефонував, я переодяглася б.
  Вигляд у неї втомлений, відросле волосся почорніло біля коріння.
  - Що, клієнт попався поганий?
  - На кшталт того. Банкір, з яким Пірс налагоджує стосунки.
  - А ти вдавала, що без розуму від нього?
  - Він був так захоплений собою, що мені і прикидатися не довелося.
  Бад сміється.
  - Нічого, ще місяць - і ти почнеш кохатися тільки для власного задоволення.
  Лін сміється у відповідь, але в сміхі відчувається напруга. Здається, вона не знає, куди подіти руки. Торкни мене, думає Бад.
  - Якщо не грати в Алана Ледда, тоді і Вероніка Лейк перетвориться на Лінн Маргарет.
  - А перетворення того варте?
  - Звичайно. Та ти й сам знаєш. І ще - ти думаєш, мабуть, чи не Пірс звелів мені бути з тобою лагіднішим.
  Бад не знає, що відповісти. Лінн бере його за руку.
  - Мені подобається, що ти про це подумав. І ти мені подобаєшся. Чекаєш мене трохи в спальні? Мені треба змити з себе і Вероніку, і банкіра.
  
  
  
  * * *
  
  
  Вона входить у спальню оголеною, у волоссі блищить волога. Бад змушує себе не поспішати, гладити і цілувати її повільно, як єдине до труни любов, але поцілунки у відповідь і торкання Лінн відчувають його терпіння.
  Спочатку його не залишають сумніву: що, якщо вона і зараз відіграє роль? Але ось Лінн бере його за руки, кладе його величезні долоні собі на груди, задає ритм його пальцям: слідуючи її мовчазним вказівкам, Бад бачить, як розширюються її зіниці, чує уривчасті напівзітхання-напіввсхлипи, відчуває, як здригається її тіло ... ні, грати не можна! Їхня любов реальна - настільки реальна, що він забуває про себе, забуває про все.
  - Візьми мене, - шепоче вона. - Будь ласка, візьми мене.
  Він перекидає її на ліжко і входить у Лін, не перестаючи пестити її груди так, як вона його навчила. Лін обвиває його ногами, здіймає стегна. Вони кінчають разом, тісно сплетячись в обіймах, ніби злившись в єдине ціле, він втикається обличчям у її мокре волосся.
  Потім вони розмовляють у ліжку. Лінн розповідає про свою юність у містечку Бісбі, в Аризоні. Бад у відповідь - про "Нічну сову", про те, як три дні поспіль вибивав алібі з ґвалтівників. Каже, що набридла йому така робота.
  - Так кинь її, - відповідає Лінн.
  Бад не знає, що відповісти, тож просто продовжує говорити. Розповідає про Дадлі, про зґвалтовану дівчину, яка, схоже, закохалася в нього, про те, як мріяв розкрити справу "Нічної сови", щоб втерти носа одному своєму ворогові. Лінн відповідає не словами - лагідними дотиками. Ще Бад каже, що вирішив залишити справу Кеті. Якщо не назовсім, то хоч на якийсь час. Він боїться себе - почав боятися після того, що зробив із Дуайтом Жилеттом. Лінн запитує про його сім'ю, він коротко відповідає: "У мене немає сім'ї".
  Поступово Бад вибовтує їй усе, що приховав від Дадлі: Каткарт, обшук у його квартирі, його грандіозні плани, телефонний довідник Сан-Берду, захоплені сторінки розділу "Друкарні". Заява братів Енгелклінгів. Великі надії Бада - і розчарування, коли з'ясувалося, що всі докази вказують на негрів.
  Бад знав, що Лінн розуміє його з півслова - розуміє, як йому набридло бути "громилою Бадом", пугалом для підозрюваних, як хочеться стати справжнім детективом.
  Якийсь час через теми для розмови вичерпуються, і Бад починає злитися на себе - з чого це він так розвертався? Мабуть, Лін це відчуває: вона мовчки схиляється над ним і губами підносить його на сьоме небо. Бад гладить її волосся, ще трохи вологе після душу. Він знає: з ним вона справжня.
  
  
  Розділ тридцять сьомий
  
  
  Докази: особисті віші жертв, виявлені в колекторі поблизу готелю "Тевір", знайдений "меркурі" Коутса, зброя, експертиза, яка встановила відповідність стовбура та стріляних гільз із "Нічної сови". Жоден найприскіпливіший присяжний не сумнівається, що троє кольорових винні у вбивстві першого ступеня. Справа "Нічної сови" закінчена.
  Ед за столом на кухні пише для Паркера останній звіт у справі. Інес - у спальні: тепер це її спальня. Мабуть, він міг би сказати: "Не загадуватимемо на майбутнє, дозволь мені просто спати з тобою", але духу не вистачає. Інес обклалася книжками про Реймонда Дітерлінга - набирається хоробрості, щоб попроситися до нього на роботу. Останнім часом вона похмура і задумлива, навіть звістка про знайдену зброю її не втішила - адже це означає, що її показання не знадобляться. Рани її загоїлися, волосся відростає, від синців не залишилося і сліду. Душевні рани затягуються значно повільніше.
  Телефонує телефон, і Ед бере слухавку. Чути клацання - це у спальні зняла другу трубку Інес.
  - Алло!
  - Доброго дня, Ед, це Расс Міллард.
  - Як ся маєте, капітане?
  - Хлопчику мій, для сержантів і вище я Расс.
  - Расс, чули про машину і стовбури? Справа "Нічної сови" закінчена.
  - Не зовсім: тому я й дзвоню. Мені щойно зателефонував знайомий зі служби шерифа, він працює у Відділі в'язниць. Сказав, що до нього дійшла чутка: Дадлі Сміт із Бадом Уайтом хочуть вибити з наших хлопців зізнання. Завтра рано, рано. Я розпорядився перевести їх в інший корпус, щоб Сміт з Уайтом до них не дісталися.
  - Господи!
  - Саме так. У мене є план, синку. Приїдемо туди якомога раніше, представимо їм нові докази та спробуємо домогтися визнання законним шляхом. Ти будеш "злим" поліцейським, я - "добрим".
  Ед поправляє окуляри.
  - Коли?
  - Давай до семи.
  - Гаразд.
  - Але врахуй, синку, цим ти наживеш ворога в особі Дадлі.
  Клацання - Інес повісила трубку.
  - Ну і чорт з ним. Побачимося завтра, Расс.
  - Випис гарненько, синку. Відпочинь і наберися сил перед завтрашнім.
  Ед кладе трубку. У дверях Інес: підлоги халата Еда волочаться по підлозі.
  - Як ти смієш... як смієш так зі мною чинити?!
  - Тебе ніхто не просив підслуховувати.
  - Я чекаю на дзвінок від сестри. Екслі, як ти можеш?
  - Ти хотіла, щоб вони потрапили до газової камери? Туди вони й вирушать. Чи не хотіла давати свідчення? Тепер і не доведеться.
  - Я хочу, щоб вони страждали, чорт забирай! Щоб їм було боляче! Так само боляче, як мені!
  - Не треба, Інесе. Так не можна. Ця справа потребує абсолютної справедливості.
  Вона сміється йому в обличчя:
  - Розмови про справедливість тобі підходять, як мені - твій халат, pendejo [47].
  - Інесе, ти отримала те, що хотіла. Заспокойся. Забудь про це. У тебе своє життя.
  - Яке життя? З тобою? Ти ніколи на мені не одружишся. Звертаєшся зі мною, наче я скляна, але щоразу, коли я вже готова тобі повірити, що-небудь таке викидаєш, що я кажу собі: "Marde mia, та як же можна бути такою дурницею?" А тепер відмовляєш мені навіть у цьому? У такій дрібниці?
  - Інес. - Ед указує на свій звіт, - над цією справою працюй і кілька десятків людей. І справа розкрита. На Різдво ці тварини будуть вже мертві. Todos [48] , Інес. Absolutomende. Тобі цього мало?
  - Звичайно мало! А ти як думаєш? Шість годин вони били мене, гвалтували, тицяли в мене стволи - і що за це отримають? Якісь десять секунд і вічний сон? Так, мені цього замало!
  Ед підводиться.
  - І тому ти дозволиш Баду Уайту розвалити справу. Інес, я впевнений, що все це справа рук Елліса Лоу. Він хоче перетворити суд на спектакль, у власне шоу і заради цього готовий підставити під удар усе, чого ми досягли! Подумай головою, Інесе!
  - Ні, це ти подумай головою. І зрозумій: все давно вирішено. Мене шкодували, мною цікавилися, поки я була важливою свідкою, - зараз мої свідчення не потрібні, і я сама нікому не потрібна. Так, negritos помруть - але не через те, що вони зробили зі мною. Я теж хочу справедливості, Ед, але справедливість у нас із тобою різна. Якщо правосуддя не може помститися за мене, то нехай це зробить офіцер Уайт.
  Ед стискає кулаки.
  - Твій Уайт - тупий садист і мерзотник, який тільки і знає, що бігати за спідницями! Такі, як він, ганьблять поліцію!
  - Ні. Уайт - людина, яка говорить, що думає, робить, що вважає за потрібне, і начхати йому на те, як це позначиться на його дорогоцінній кар'єрі.
  - Він - лайно! Мієрда!
  - Значить, я віддаю перевагу лайну. Екслі, я тебе знаю. На справедливість тобі начхати, ти думаєш тільки про себе. І завтра на світ ти поскачеш у в'язницю не для того, щоб захищати закон, а тільки для того, щоб підкласти свиню офіцеру Уайту. Ти його ненавидиш - і знаєш, за що? За те, що він бачить тебе наскрізь. І через те, що таким, як він, ти ніколи не станеш. Ти боїшся ризикувати, Екслі. Поводишся так, ніби любиш мене, можливо, і сам у це віриш - але навіть заради мене ризикувати не станеш. Ти обсипаєш мене грошима, знайомиш із чудовими людьми - тільки все це тобі нічого не варте. Коли я одужаю, ти постараєшся затягнути мене в ліжко, але жити зі мною не будеш. Боже борони, як можна - жити з мексиканкою! З'являтися у товаристві з мексиканкою! Якби ти знав, як мені все це бридко!... А офіцер Уайт заради мене ризикував життям. І не думав про наслідки. Тупий, кажеш? Estupido. Але цей estupido офіцер Уайт мені дорожчий за тебе - хоча б тому, що він давно тебе розкусив. Зрозумів, хто ти такий.
  Ед підходить до неї впритул.
  - І хто ж я, на твою думку?
  - Звичайний боягуз.
  Ед піднімає кулак; Інес відсахується, халат падає на підлогу. Ед, схаменувшись, оглядається навколо. На стіні - його армійські медалі у рамці. Удар - нагороди розлітаються кімнатою. Але цього замало. Кулак летить у шибку: проте в останню мить Ед відсмикує руку, і товсті м'які штори гасять удар.
  
  
  Розділ тридцять восьмий
  
  
  Джек заснув за кермом біля будинку Лінн Брекен.
  Йому снилася Карен у ліжку з Веронікою Лейк. Кров і сперма, мерці в розпусних позах, прекрасні жінки, що спливають червоним чорнилом. Сонце змусило його розліпити повіки, і перше, що він побачив, була машина Бада біля під'їзду Лін.
  Губи пересохли і потріскалися, все тіло ломить. Джек проковтнув останні дві таблетки і в очікуванні приходу перебрав у пам'яті події минулого дня.
  У папках Сіда нічого. Отже, єдині його ниточки до Хадженса - Петчетт та Брекен. У Петчетта у домі ночують слуги; Брекен живе сама. Як тільки Уайт вилізе з її ліжка, Джек з цією повією поговорить по-свійськи.
  Джек уже складав у думці туфтовий звіт для Дадлі Сміта, коли грюкнули двері - звук прогримів у вухах рушничним пострілом. Вийшов Бад Уайт, попрямував до свого автомобіля.
  Джек скорчився на сидінні. Віддаляється рев мотора. Секунди дві-три - і знову оглушливо грюкають двері. Лінн Брекен. тепер - брюнетка, сідає в машину, зривається з місця.
  На схід, у бік Лос-Феліса. Джек - за нею: правою смугою, на пристойній відстані. У цей ранній час машин на вулиці майже немає, але жінка за кермом його не помічає - мабуть, занадто зайнята своїми думками.
  На схід, у Глендейлі. На північ Бренд. Зупинка перед зачиненими дверима банку. Джек завертає за кут, відшукує зручний спостережний пункт - через порожні коробки, складені перед дверима бакалії на розі, все добре видно.
  Присівши за коробками, Джек спостерігає за сценою біля дверей банку. Лінн Б. розмовляє з якимось коротуном. Той явно нервує, аж трясеться весь. Нарешті відкриває банк і майже вштовхує її усередину. Трохи далі вулицею припарковані "форд" та "додж": Джек вдивляється в номери - марно, звідси не розібрати. Двері банку відчиняються: з ганку сходить старий знайомий - Ламар Хінтон із величезною коробкою у могутніх ручищах.
  Що там? Десять до одного - папки.
  З'являються Брекен і банківський службовець, теж із коробками, квапливо завантажують їх у "додж" та "паккард" Лінн. Нервова людина замикає двері банку, сідає у "форд" і, розвернувшись, прямує на південь. Хінтон і Брекен теж сідають у машини і їдуть на північ - не одразу один за одним, витримавши паузу.
  Тік-так, тик-так - тягнуться секунди. Джек відраховує десять секунд і кидається в погоню.
  Після завзятого переслідування він наздоганяє їхню милю, в центрі Глендейла. Його пташки летять північ, до підніжжя пагорбів. Машин на дорозі стає все менше: Джек знаходить місце, звідки добре видно дорогу, що зміяється по пагорбі вгору, паркується біля узбіччя, чекає. Ось і його голубки - все ближче до вершини, зникають за поворотом, знову з'являються...
  Джек мчить за ними. Дорога виводить його на доглянуту галявину, обладнану для пікніків: дерев'яні столи, вугільні ями для смаження барбекю. Обидві машини стоять поряд за соснами. Брекен і Хінтон вивантажують із багажника коробки. Хінтон недбало чіпляє мізинцем каністру з бензином.
  Залишивши автомобіль віддалік, Джек підкрадається ближче. Брекен і Хінтон складають коробки у найбільшу яму, повну деревного вугілля. Спиною до нього його не бачать. Джек пригинається, ховається за низькорослими сосонками, пересувається короткими перебіжками - від дерева до іншого.
  Парочка повертається до машин: Брекен бере легше коробку, Хінтон схопив відразу дві. На півдорозі нею перехоплює Джек. Ногою по яйцях, рукояттю револьвера по морді - раз, раз, раз! Хінтон падає, гублячи свою ношу, Джек схиляється над ним, точними ударами револьверної рукояті дробить колінні філіжанки, плющить зап'ястя.
  Хінтон біліє і закочує очі - шок.
  Брекен вже стоїть над ямою з каністрою бензину та запальничкою в руці.
  Одним стрибком Джек виявляється з іншого боку ями, вихоплює револьвер.
  Стоп-кадр.
  Каністра відкрита, сочиться їдкий запах бензину. Лінн клацає запальничкою. Джек спрямовує револьвер їй в обличчя. Стоп-кадр.
  Ззаду стогне і повертається Хінтон. Револьвер у руці у Джека починає тремтіти.
  - Сід Хадженс, Петчетт, "Флер-де-Ліс". Або я, або Бад Уайт. Мене купити можна, його не можна.
  Лін опускає запальничку, ставить на землю каністру.
  - Що з Ламаром?
  Хінтон корчиться в пилюці, плюється кров'ю. Джек опускає револьвер.
  - Жити буде. Він у мене стріляв, тож тепер ми квити.
  - Він не стріляв у вас. Пірс... загалом Ламар цього не робив.
  - Тоді хто?
  - Не знаю. Щоправда, не знаю. І хто вбив Хадженса, ми з Пірсом теж не уявляємо. Дізналися про це вчора із газет.
  Одна з коробок у ямі розкрита - видно стопку папок.
  - Секретні матеріали Хадженса?
  - Вони самі.
  - Продовжуйте, я слухаю.
  - Давайте краще обговоримо ціну. Ламар розповів про вас Пірсу, і Пірс зрозумів, що ви - той самий поліцейський, ім'я якого постійно з'являється в бульварних листках. Ви самі сказали, що можна купити. Яка ціна?
  - Те, що мені потрібне, у цих папках.
  - І що ви можете...
  - Я знаю про те, що Петчетт - сутенер. І про вас, і про інших дівчат. Знаю все про "Флер де Ліс" і про те, чим торгує Петчетт, включаючи і порнографію.
  Ці новини Лінн Брекен прийняла не моргнувши оком.
  - У кількох ваших журналах зображуються покалічені люди: каліцтва та кров підмальовані червоним чорнилом. Я бачив фотографії тіла Хадженса: він понівечений точнісінько як на цих знімках.
  Лінн як і раніше з кам'яним обличчям:
  - І тепер ви хочете розпитати мене про Пірса і Хадженса?
  - Так, і про те, хто малював кров на фотках.
  Лін хитає головою.
  - Не знаю, хто робить ці фотографії. І Пірс теж не знає. Він купує їх партіями в одного багатого мексиканця.
  - Щось мені не віриться.
  - Мені байдуже, вірите ви мені чи ні. Хочете щось, окрім цього? Гроші?
  - Ні. Тримаю парі, Хадженса вбив той, хто зробив знімки.
  - А може, той, кого ці знімки порушують. Але вам яка різниця? Я теж готова тримати парі: весь цей шум через те, що у Хадженса щось було і на вас.
  - Розумниця. А я закладаю, що Хадженс і Петчетт не за грою в гольф познайомилися, і ...
  - Пірс і Сід збиралися працювати разом, - перериває його Лінн. - А більше я вам нічого не скажу.
  Очевидно, шантаж.
  - І ці папки призначалися для вашої спільної справи?
  - Без коментарів. Я в них не заглядала і не збираюсь.
  - Тоді поясніть, що сталося у банку.
  Лінн кидає погляд на Хінтона - велетень корчиться на землі, наче розчавлена жаба.
  - Пірс знав, що свої секретні досьє Сід зберігає на депозиті в сейфі банку. Коли ми прочитали в газеті, що Сід убитий, Пірс зрозумів, що рано чи пізно поліція дістанеться до папок. Чи бачите, у Сила були матеріали і на Пірса - документальні свідчення про такі його способи заробітку, які поліція не схвалює. Пірс підкупив менеджера банку, той упустив нас і дозволив забрати документи. Решту ви бачили.
  З ями піднімається густий запах деревного вугілля.
  - Що у вас із Бадом Уайтом?
  Обличчя Лін залишається безтурботним, але він помічає, що руки її, притиснуті до боків, стискаються в кулаки.
  - Він до цього не має жодного стосунку.
  - І все ж дайте відповідь.
  - Навіщо?
  - Ніколи не повірю, що ви просто зустрілися на вулиці та закохалися з першого погляду.
  Лінн раптом усміхається - так відкрито і заразливо, що Джек насилу утримується від посмішки у відповідь.
  - Ми з вами укладаємо угоду, правда? Перемир'я?
  - Точно. Пакт про ненапад.
  - Тоді поясню. Бад вийшов на Пірса, розслідуючи вбивство молодої дівчини на ім'я Кеті Джануей. Ім'я Пірса і моє він отримав від людини, яка знала цю Кеті. Зрозуміло, ми її не вбивали, і Пірсу зовсім не хотілося, щоб довкола шнирав поліцейський. Він попросив мене бути з Балом лагіднішим... А тепер він, здається, справді починає мені подобатися. І я дуже прошу вас не розповідати йому про все це. Будь ласка.
  Що за жінка - навіть благаючи, примудряється не втрачати гідності!
  - Домовилися. Можете передати Петчетту: окружний прокурор має намір відкласти справу Хадженса у довгий ящик. А тепер я знайду те, що мені потрібно, ми попрощаємось і забудемо про сьогоднішній день.
  Лінн знову обдаровує його усмішкою, і цього разу Джек усміхається у відповідь.
  - Подивіться, що там із Хінтоном.
  Лінн відходить. Джек зістрибує в яму, друкує верхню коробку, починає копатися в папках. Папки складені за абеткою: А, А, Б, Б, Б... А ось і В: "Вінсеннс, Джон".
  Свідчення свідків, які опинилися поряд тієї ночі. Якісь добропорядні громадяни Міста Ангелів бачили, як кулі з револьвера Джека прошили наскрізь містера та місіс Гарольд Дж. Скоггінс. Ці добропорядні громадяни нічого не повідомили владі, побоюючись, "хоч би чого не вийшло", зате вирушили прямісінько до Сіда і всі йому виклали - зрозуміло, не безкоштовно. А ось і результати аналізу крові: Переможець з Великої Букви накачаний марихуаною, бензедріном та випивкою. За солідну винагороду від Сіда лікар погодився продати йому цей аналіз, а натомість приготувати фальшивий. Запис його власної балаканини в лікарні, в напівмавці - визнання, яких вистачило б на двадцять років за ґратами. Переконливий доказ того, що 24 жовтня 1947 року біля готелю "Матибу Рандеву" Джек В. пристрелив двох ні в чому не винних громадян.
  - Я допомогла Ламар забратися в машину. Відвезу його до лікарні.
  Джек обертається.
  - Надто вже все гладко, щоб бути схожим на правду. У Петчетта є копії, правда?
  Знову та сама підкуплива усмішка.
  - Звичайно. Сід надав йому копії всіх документів, крім досьє на Петчетта. Ці копії він зберіг як страховку. Пірс не довіряв Сіду. Тут все досьє Хадженса, отже, і досьє на Пірса теж тут.
  - Отже копія моєї досьє у вас теж є.
  - Є, містере Вінсеннс.
  Джек спробував повторити її посмішку. Не вийшло.
  - Все, що я знаю про вас, про Петчетта, про його справи і про Сіда Хадженса, негайно вирушить на депозит. Декількома копіями, у кількох сейфах кількох різних банків. Якщо зі мною чи з кимось із моїх близьких щось трапиться, мої зізнання потраплять до поліції Лос-Анджелеса, до офісу окружного прокурора та до "Лос-Анджелес Мірор".
  - У шахах це називається пат. Що ж, домовились. Бажаєте розпалити вогонь?
  Джек схилив голову. Лінн простягла йому каністру. Джек хлюпнув на папки бензином, кинув сірник - папери запалали відразу, вгору полетіли чорно-вогняні лахміття. Джек дивився на багаття, поки не заслізли очі.
  - Їдьте додому, сержант. Вам потрібно виспатись. Ви дивіться просто жахливо.
  
  
  
  * * *
  
  
  Він поїхав додому. Тільки не до себе - Карен.
  Ця думка прийшла до нього раптово. Накотило - точнісінько як учора з Клодом Дайніном та його колесами. Він не знав, що скаже, не хотів вигадувати слова. Щоб відволіктися, увімкнув радіо.
  По-військовому суворий голос диктора:
  - ... Уся поліція піднята по тривозі: південна частина Лос-Анджелеса перетворилася на поле полювання на людей. Повторюємо: півтори години тому Реймонд Коутс, Тайрон Джонс і Лерой Фонтейн, звинувачені у масовому вбивстві, відомому як бійня в "Нічній сові", втекли з в'язниці в центрі Лос-Анджелеса. Напередодні втечі всі троє були переведені для допиту в інший, не так суворо охоронюваний корпус в'язниці. Втеча була здійснена за допомогою пов'язаних простирадлом: обвинувачені спустилися на висоту другого поверху, після чого стрибнули на землю. Подаємо вам коментар Рассела Мілларда, капітана поліції Лос-Анджелеса, одного з керівників розслідування, зроблений негайно після виявлення втечі.
  - Я... я повністю беру відповідальність на себе. Це я наказав перевести підозрюваних до іншого відділення. Я... буде вжито всіх заходів до якнайшвидшого затримання. Я...
  Джек клацнув тумблером. Ось і кінець кар'єрі Мілларда зі всіма його старорежимними принципами. Карен відчинила йому двері.
  - Боже мій, любий, де ти був?!
  - Карен, ти вийдеш за мене заміж?
  - Так, - відповідає вона.
  
  
  Розділ тридцять дев'ятий
  
  
  Ед у машині на перехресті Першої та Олів. Поруч лежить батьківський дробовик. Знову й знову Ед прокручує у мозку план дій, прислухається до своєї інтуїції.
  Цукровий Рей Коутс: Роланд Наваретте, живе на Банкер-Хілл. Тримає блатхату для тих, хто гвинта з тюряги нарізав".
  Визнання, зроблене пошепки: мікрофони його не вловили, і сам Рей, мабуть, уже про нього не пам'ятає. Досьє Наваретте в архіві - фотографія, адреса: меблірашка на Олів, за півмилі від в'язниці, з якої він утік. Вже ясно - вдень вони причаяться, почекають ночі, щоб пробратися до Чорного міста. Можливо, усі четверо озброєні.
  Чорт забирай, як його трясе! Зовсім як у сорок третьому, на Гвадалканалі.
  Порушив правила - нікому не сказавши, подався сюди поодинці.
  Ось він. Будинок у вікторіанському стилі: чотири поверхи, фарба, що облупилася. Ед вибігає на ганок, перевіряє прізвища на поштових скриньках: Р. Наваретте, 408.
  Входить, ховаючи дробовик під плащем. Просторий зал, скляні двері ліфта, сходи. Вгору сходами, не відчуваючи під собою ніг. Четвертий поверх - нікого. Скидає плащ, уперед, до дверей квартири 408. Біля дверей зупиняється, відчуваючи, що не зможе зробити більше ні кроку: згадує, як, почувши новини, плакала Інес - це надає йому сил. Ед вибиває двері ногою.
  За дверима - четверо їдять бутерброди.
  Джонс та Наваретте - за столом, Фонтейн - на підлозі. Цукор Коутс біля вікна колупає сірником у зубах.
  Зброї не видно. З появою Еда все завмирають.
  - Ви заарештовані! - Він намагається вимовити ці слова, але з горла виривається якесь сипіння.
  Джонс здригається руки вгору. Піднімає руки і Наваретте. Фонтейн закладає руки за голову. Цукровий Рей - нахабно, не рухаючись з місця:
  - Чого хрипиш, гнида лягава? Обіссався зі страху?
  І тоді Ед натискає на спуск. Раз, другий - Коутс падає на підлогу. Віддача відкидає Еда до дверей. Фонтейн і Наваретте схоплюються, волаючи, як різані. Ед знову тисне на спусковий гачок, тисне, прошиває обох одним пострілом. Кров хльосне фонтаном. Ед, хитаючись, протирає очі - і зауважує, що Джонса немає.
  Джонс примудрився проскочити повз нього і біжить до ліфта. Ед кидається за ним. Джонс уже в ліфті: відчайдушно тисне на всі кнопки поспіль, що зривається голосом: "Господи Ісусе, будь ласка... Господи Ісусе..." Скляні двері зсуваються: Ед стріляє в упор, не цілячись, і скло обсипається, на льоту забарвлюючись кров'ю - заряд карті голову.
  Кричать благим матюком за спиною якісь цивільні. Але Еду начхати. У нього більше не тремтять коліна: твердим кроком він сходить униз.
  Внизу вже зібрався натовп: патрульні у формі, детективи у цивільному. Хтось плескає його по спині, хтось вигукує його ім'я. Чийсь голос над вухом:
  - Міллард помер. Сердечний приступ. Прямо до Бюро.
  
  
  РОЗДІЛ СОРОКОВА
  
  
  Дощ поливає відкриту могилу. Після промовленої промови Дадлі Сміта бере слово священик.
  За розпорядженням Тада Гріна на похорон зібралося все Бюро. Паркер запросив пресу: після того, як Расса Мілларда зрадять землі, чекає невелика церемонія, щось на кшталт поминок. Поруч із вдовою стоїть Ед Екслі, і фотографи ловлять в об'єктив його красивий тонкий профіль. Бад Уайт не зводить з нього очей.
  Цілий тиждень надриваються заголовки газет: Ед Екслі, "найбільший герой Лос-Анджелеса", перший свій подвиг здійснив на війні, другий - коли пристрелив трьох небезпечних убивць та їхнього спільника. Елліс Лоу заявив пресі, що перед втечею всі троє обвинувачених зізналися. Про те, що нігери були беззбройні, ніхто не згадував.
  Ед Екслі досяг свого.
  - Прах до праху, - вимовляє священик.
  Вдова починає плакати, і Екслі обіймає її за плечі. Бад розвертається і йде геть.
  Виблискує блискавка, дощ посилюється, і Бад ховається у каплиці. Тут все готове для вечірки: до аналою та стільців додався довгий стіл та тарілки з бутербродами. Знову блискавка, оглушливо гримить грім. Бад підходить до вікна і дивиться, як труну опускають у землю.
  Прах до праху.
  Стенс отримав півроку. А Екслі отримав Інес - за вбивство чотирьох покидьків вона йому все вибачила.
  Могильники приймаються за роботу, а скорботні гуськом тягнуться до каплиці. Елліс Лоу послизається і ляскає на дупу.
  Бад жене від себе погані думки. Думай про щось хороше, наказує він собі. Наприклад, про Лінн. Або про те, що вбивцю Кеті Джануей він рано чи пізно знайде. Обов'язково знайде. Нехай навіть за двадцять років.
  Скорботні входять до каплиці, розставляють по кутах парасольки, знімають плащі, розсаджуються хто куди. Бад теж сідає в далекий кінець столу. Паркер та Екслі стають за аналою.
  Репортери, блокноти. На чолі столу Лоу, вдова Мілларда, Престон Екслі, уславлений будівельник Фантазіленду.
  Паркер, в мікрофон:
  - Пані та панове, нас зібрала тут сумна подія. Сьогодні ми проводили в останній шлях чудову людину і відданого служителя закону. Всі ми глибоко сумуємо про його тимчасову смерть. Смерть капітана Рассела А. Мілларда стала величезною втратою як для місіс Міллард, як для сім'ї Міллардів, але й усіх нас. Мені згадується фраза, яку багато років тому прочитала в якійсь книзі, зараз уже не пригадаю в якій. Фраза така: "Якщо Бога немає, який я після цього капітан?" Так ось: є Бог, що веде нас крізь скорботи та біди, і капітан Расс Міллард був капітаном у Нього на службі.
  Паркер дістає з кишені коробочку, обтягнуту оксамитом.
  Однак, незважаючи на нашу скорботу, життя продовжується. Одночасно зі втратою одного блискучого поліцейського ми стали свідками подвигу іншого. Едмунд Дж. Екслі, сержант-детектив, бездоганно служить у поліції Лос-Анджелеса вже протягом десяти років, з яких три роки віддав захисту батьківщини в армії Сполучених Штатів. За мужність, виявлену у бою на тихоокеанському театрі воєнних дій, сержанта Екслі нагороджено хрестом "За видатні заслуги". А кілька днів тому він знову виявив разючу відвагу: цього разу у боротьбі не із зовнішнім, а, якщо можна так висловитися, із внутрішнім ворогом. Тому я вважаю за честь для себе вручити сержанту Екслі нашу найвищу нагороду - медаль "За доблесть".
  Екслі виходить уперед, і Паркер одягає йому на шию медаль на блакитній стрічці. Чоловіки тиснуть один одному руки; у Екслі сльози на очах. Виблискують спалахи, скриплять пір'я репортерів. Ніхто не аплодує.
  - Однак, - продовжує Паркер у мікрофон, - яке б не було високе значення цієї нагороди, це заохочення моральної, а не практичної якості. Тому сьогодні я хочу скористатися правом начальника міської поліції, що рідко використовується, і нагородити Еда Екслі підвищенням по службі. Я підвищую його в званні на два ранги, тобто роблю капітаном, і призначаю на посаду командира-контролера з широкими повноваженнями, який у міру потреби виконуватиме обов'язки начальника різних відділів, тобто ту посаду, яку раніше обіймав наш дорогий колега Рас Міллард.
  Престон Екслі підводиться. Встають усі цивільні; за знаком Тада Гріна встають і копи. Недружні, рідкі оплески. Ед Екслі стоїть прямо, наче аршин проковтнув.
  Бад сидить розваляючись. Він демонстративно дістає свій револьвер, цілує його і вдає, що здуває з дула пороховий дим.
  
  
  РОЗДІЛ СОРОК ПЕРШИЙ
  
  
  Пресвітеріанський священик повінчав їх у саду перед будинком Морроу. Старий Велтон розіслав запрошення та сплатив банкет. Шафером був Міллер Стентон, подружкою нареченої Джоан Лоу-Морроу (ще до початку церемонії вона неабияк пригостилася шампанським і тепер нетвердо стояла на ногах). Дадлі Сміт потішав публіку анекдотами та звучним тенором співав ірландські пісні. На прохання Елліса Лоу прийшли Паркер і Грін, а з ними капітан-вундеркінд Ед Екслі, один без своєї мексиканки. Інші гості - друзі родини Морроу, багаті та знамениті. На величезному задньому дворі величного особняка Морроу яблуку не було де впасти.
  Вперше за багато років Джек без страху дивився у майбутнє. Хадженс мертвий і похований; розслідування вбивства припинено "за браком доказів". Копії "страхування" Джека розкидані за депозитними сейфами чотирнадцяти банків. Петчетт і Брекен будуть мовчати.
  Дадлі проковтнув його брехливі звіти про Уайте (ні слова про Лінн, Уайт ночі безперервно вештався по барах). Про всяк випадок Джек ще кілька днів стежив за будинком Лін, але нічого цікавого не побачив. Хіба тільки те, що Бад приїжджає до неї щовечора і, схоже, у них все ладнається. Що ж, він завжди підозрював, що страшний Громила Бад у глибині душі слюнтяй, який мріє про сімейний затишок і готовий розтанути від жіночої ласки. Як і Джек.
  Священик поставив запитання, вони з Карен вимовили відповіді. "А тепер поцілуйте наречену". Обійми, поцілунки, бавовни по спині - вітальні відтіснили молодих один від одного. Навіть Паркер усміхався так, ніби все життя мріяв побувати на їхньому весіллі.
  Навколо Еда Екслі вже зібрався натовп шанувальників. Здається, їм гості цікавляться більше, ніж нареченим із нареченою. Ще б пак: якими тільки прізвиськами не нагороджують його газети! "Герой Лос-Анджелеса", "Храбрець Ед", "Едді - влучний стрілець"... Що ж, він це заслужив: зумів скористатися нагодою, прикрив справу, що загрожувала зайти в глухий кут, допоміг поліції Лос-Анджелеса зберегти обличчя. Сам Джек, мабуть, так би не зміг. Духу не дістало б.
  Екслі. Уайт. Він сам.
  Всі ми маємо свої секрети.
  Секрети Джека там, у каламутній глибині: порнографія, мертвий торговець плітками та "Нічна сова".
  До Бога Джек не звертався вже років із тридцять; але зараз на нього раптом знайшлося бажання помолитися. Про те, щоб усі секрети залишилися позаду. Щоб Бад знайшов щастя з Лін, Екслі зі своєю мексиканочкою, він сам - з Карен. Щоб майбутнє було до них прихильніше за минуле.
  
  
  КАЛЕНДАР
  
  
  
  
  1954
  
  
  
  Витримка:
  "Лос-Анджелес Геральд Експрес", 16 червня
  
  
  
  Колишнього поліцейського заарештовано за грабежі та вбивства
  
  
  
  Річарда Алекса Стенсленда, 40 років, колишнього детектива поліції Лос-Анджелеса, звільненого в 1951 році після гучного скандалу, відомого як "Криваве Різдво", заарештовано сьогодні вранці. Йому пред'явлено звинувачення у шести озброєних пограбуваннях та двох вбивствах першого ступеня. Разом з ним на квартирі в Пакоймі, де ховався Стенсленд, заарештовані Денніс Бернс, прізвисько Тхір, 43 роки, та Лестер Джон Мішак, 37 років. Бернс і Мішак звинувачуються у чотирьох озброєних пограбуваннях та двох вбивствах першого ступеня.
  Арешт здійснено капітаном Едмундом Дж. Екслі, командиром-контролером поліції Лос-Анджелеса (нині Екслі виконує обов'язки керівника Відділу боротьби з пограбуваннями), а також сержантами Дуейном Фіском і Дональдом Клекнером. Екслі, чиї свідчення у справі "Кривавого Різдва" у 1952 році призвели до звільнення та ув'язнення Стенсленда, повідомив репортерів: "Свідки впізнали всіх трьох за фотографіями. У нас достатньо фактів, що доводять, що саме ці люди несуть відповідальність за пограбування шести винних магазинів у центрі Лос-Анджелеса, у тому числі й пограбування "Винної крамниці Сола" в районі Сілверлейк 9 червня цього року, під час якого було застрелено господаря магазину та його син. Свідки підтверджують, що бачили Стенсленда та Бернса на місці злочину. Ми збираємося негайно розпочати інтенсивні допити підозрюваних та сподіваємося, що зможемо розкрити й інші випадки аналогічних пограбувань".
  Стенсленд, Бернс і Мішак не чинили опору під час арешту. Пізніше, після прибуття до будівлі в'язниці, Стенсленд спробував напасти на капітана Екслі, але охоронці в'язниці запобігли нападу.
  
  
  
  ЗАГОЛОВОК: "Лос-Анджелес Мірор Ньюс",
  21 червня
  
  
  
  Стенсленд зізнається в пограбуваннях та вбивствах
  
  
  
  ЗАГОЛОВОК:
  "Лос-Анджелес Геральд Експрес", 23 вересня
  
  
  
  Вирок грабіжникам винних магазинів: Колишнього поліцейського засуджено до смерті
  
  
  
  Витримка: "Лос-Анджелес Таймс".
  11 листопада
  
  
  
  Стенсленд, колишній поліцейський, який став бандитом, помирає у газовій камері
  О 10:03 вчора у в'язниці Сан-Квентін виконано смертний вирок Річарду Стенсленду, 41 рік, засудженому до вищої міри покарання за вбивство Соломона і Давида Абрамовичів, скоєне 9 червня цього року. Вбивство сталося під час пограбування винного магазину. Вирок було винесено 11 вересня; Стенсленд відмовився подавати апеляцію.
  Виконання вироку пройшло без пригод, хоч свідки зазначили, що Стенсленд виглядав нетверезим. Крім офіційних осіб та преси, були присутні двоє детективів з поліції Лос-Анджелеса: капітан Едмунд Дж. Екслі, який заарештував Стенсленда, та офіцер Венделл Уайт, колишній напарник засудженого. Напередодні страти офіцер Уайт відвідав Стенсленд у камері смертників і провів з ним всю ніч. Помічник начальника в'язниці Б.Д. Стенсленд відмовився від сповіді і словесно образив тюремного капелана; останніми його словами була непристойна лайка за адресою капітана Екслі.
  
  
  
  
  1955
  
  
  
  Журнал "Строго секретно", травень 1955 року
  
  
  
  Хто вбив Сила Хадженса?
  
  
  
  Правосуддя в Місті Занепалих Ангелів нагадує нам цитату з мюзиклу "Порги і Бесс", що пролунав на всю країну. Пам'ятаєте: "Чоловік, він непостійний"? Так от: якщо вб'ють когось із нерозлучних друзів (і, можливо, спонсорів) нашого доблесного окружного прокурора - бережіться, вбивці! - шеф поліції Вільям X. Паркер небо і землю переверне, але знайде мерзотника, який наважився відправити добропорядного громадянина до праотців. Коли ж убивають (і не просто вбивають - шаткують у капусту у власній квартирі!) самотнього журналіста, який присвятив життя викриттю пороку на сторінках нашої газети, - радійте, вбивці! - шеф Паркер та його підручні з мозолистими дупами спокійнісінько попиватимуть чайок і насвистуватимуть на мотив із "Порги і Бес": "Правосуддя, воно непостійне!"
  Два роки минуло з тієї ночі, коли Сід Хадженс помер страшною смертю у своїй вітальні в Чепмен-парку. У ті дні вся поліція Лос-Анджелеса буквально на вухах стояла через "Нічну сову" - сенсацію, що пролунала на всю країну: на жаль, поліцейським було не до бідолахи Сіда. Справа "Нічної сови", як ви пам'ятаєте, закінчилася тим, що один із поліцейських взяв правосуддя у свої руки (за мотивами, дуже далекими від захисту справедливості - честолюбство та безпринципність цієї людини добре нам відомі) і кількома точними пострілами відправив бандитів у пекло, де їх, безперечно, з нетерпінням чекали. А що ж Сід Хадженс? Його справу доручили двом детективам-новачкам, які не розкрили ще жодного (жодного!) вбивства. Ми добре пам'ятаємо, як ці хлопці цілими днями стирчали у нас в офісі, гортали старі випуски нашого журналу, у неймовірних кількостях поглинали каву з тістечками, з пожадливістю поглядали на наших секретарок... і, звісно, нічого не знайшли.
  Ми, журналісти "Строго секретно", знаємо життя Міста Занепалих Ангелів не лише з парадного боку; тому ми розпочали самостійне розслідування смерті нашого Сідстера. Але наші пошуки ні до чого не привели. Ось чому сьогодні ми хочемо поставити поліції Лос-Анджелеса кілька запитань.
  Відомо, що будинок Сіда пограбували. Що трапилося з надконфіденційними та найсуворіше секретними матеріалами, які навіть ми вважали надто скандальними для публікації матеріалами, які Сід зберігав у себе вдома?
  Чому окружний прокурор Елліс Лоу, зобов'язаний своєю нинішньою посадою насамперед сміливістю "Строго секретно", що викрила порочні постільні уподобання його суперника, забув про елементарну подяку і не бажає вжити свого впливу для того, щоб нагадати поліції Лос-Анджелеса про її обов'язки?
  Коп Джон (він же Джек) Вінсеннс, Переможець з Великої Букви, знаменитий борець із наркотиками, був близьким другом Сіда. Наш Сідстер надав йому чимало послуг. Чому ж Джек (тісно пов'язаний з Еллісом Лоу не тільки спорідненими, а й діловими відносинами, хоча, зауважте, у нашій статті ви не знайдете слова "скарбник"), так ось, чому ж Джек не почав власного розслідування, як вчинив би на нього місці будь-яка порядна людина?
  Ми не вперше ставимо ці питання, але, на жаль, вони й досі залишаються без відповіді. Чекайте на продовження теми в наступних випусках і пам'ятайте, все це ви дізналися першими: конфіденційно, без протоколу, суворо секретно.
  
  
  
  Журнал "Строго секретно", грудень 1955 року
  
  
  
  Лоу та Вінсеннс - ми вимагаємо правосуддя!
  
  
  
  Досить ми, дорогий читачу, ходили навкруги: настав час заговорити на повний голос. У травневому випуску ми відзначили дворічну річницю звірячого вбивства нашого провідного автора Сіда Хадженса. Ми з гіркотою зауважили, що вбивство так і залишилося нерозкритим, закликали поліцію Лос-Анджелеса, окружного прокурора Елліса Лоу та його свояка сержанта поліції Джека Вінсеннса виявити ініціативу у розслідуванні, поставили кілька очевидних питань, але так і не отримали відповіді. Сім місяців ми чекали на правосуддя, і чекали даремно. Так що сьогодні нам доведеться поставити нові питання, і не наша вина, що вони можуть декому припасти не до смаку.
  Де сенсаційні "таємні матеріали" Сіда Хадженса, матеріали настільки скандальні, що Сід не наважувався опублікувати їх навіть у нашому журналі?
  Чи правда, що окружний прокурор Лоу зам'яв розслідування вбивства, оскільки в останньому номері "Строго секретно" наш відважний Сідстер опублікував незаперечні докази збочених схильностей Макса Пелтца, продюсера та режисера серіалу "Жетон Честі", того самого Пелтца, того самого Пелтца фінансував виборчу кампанію Лоу?
  Чи не тому Лоу ігнорує наші благання про справедливість, що надто зайнятий підготовкою до наступних виборів? Чи правду кажуть, ніби Джек Вінсеннс (зауважте, у цій статті ви не знайдете слова "скарбник") вимагає у голлівудських знаменитостей "добровільні" внески на підтримку свого впливового родича?
  І ще трохи про Переможця з Великої Букви.
  До нас доходять чутки, що в сім'ї у уславленого борця з наркомафією теж не все гаразд. Його дружина (донька багатих батьків, до того ж молодша за Джека майже на двадцять років), яка свого часу переконала його залишити небезпечний Відділ наркотиків, тепер незадоволена тим, що він служить у не менш небезпечному підрозділі нагляду. Наші джерела повідомляють, що Джек і чарівна Карен скандалять чи не кожен божий день. Цікаво, чи це правда і чи вся це правда?
  Є над чим подумати, чи не так, дорогий читачу? Але ми не залишаємо надії на те, що правосуддя нарешті переможе, і продовжуємо свій хрестовий похід на згадку і в ім'я покійного Сіда Хадженса. Пам'ятай, читачу: про все це ти дізнався першим без протоколу, конфіденційно, суворо таємно.
  
  
  
  
  1956
  
  
  
  Журнал "Строго секретно",
  рубрика "Вікно у злочинний світ", жовтень 1956 року
  
  
  
  Наближається термін звільнення Коена: Що чекає на Мікстера в рідному місті?
  
  
  
  Від вас, дорогі наші читачі, зрозуміло, дивно чекати поінформованості в хитросплетіннях лос-анджелеського кримінального бізнесу. Не сумніваємося, що більшість із вас - законослухняні громадяни, які знайомі з темною стороною життя виключно за публікаціями нашого журналу. Нас не раз звинувачували у цинізмі; однак, як кажуть, хто попереджений, той озброєний, і наша єдина мета - тримати вас у курсі всього, що відбувається поряд з нами. Ось чому ми відкрили рубрику "Вікно у злочинний світ", присвячену організованій злочинності у нашому рідному Лос-Анджелесі. І нинішня наша публікація буде присвячена фігурі у всіх відношеннях видатної - Мейеру Харрісу Коену, 43 років, відомому також як Мізантроп Мікстер або Страшний Міккі До.
  Був час, коли Мік тримав у страху весь кримінальний Лос-Анджелес! Тепер він за ґратами: сів у листопаді 1951 року за звинуваченням у несплаті податків. Однак ходять чутки, що досить скоро, можливо, наприкінці 1957 року, він вийде на волю достроково.
  Репутація Міккі добре відома: з 1945 по 1951 рік, поки Дядя Сем не взяв його за зябра, не було в нашому місті людини могутнішою і страшнішою за нього. Про нього розповідали в новинах, йому присвячувалися цілі газетні смуги; словом, Міккі заслужено користувався загальною увагою. Але скільки мотузочку не виться, а кінець буде; ось і главі лос-анджелеських гангстерів довелося піти у тривалу відпустку не за власним бажанням. І ось, поки він насолоджується відпочинком у комфортабельній одномісній камері, чухає за вушком улюбленого бульдога Міккі-молодшою і веде благочестиві бесіди зі своїм помічником Деві Голдманом (теж сидить у Мак-Нілі за аналогічним звинуваченням), кримінальна активність у Лос-Анді зійшла нанівець. У нашого журналу чимало добровільних кореспондентів у різних верствах суспільства: отримавши деяку ексклюзивну інформацію, ми розробили теорію про те, що відбувається в місті, і цю теорію, дорогі читачі, представляємо вам. Слухайте уважно та пам'ятайте: все це ви дізнаєтеся першими, без протоколу, конфіденційно, суворо таємно.
  Листопад п'ятдесят першого: до побачення, Міккі, не журись, не сумуй, не забудь зубну щітку, пиши частіше. Перед тим як вирушити в далекі холодні краї, Міккі повідомляє свого заступника Морріса Ягелке, що він (Мо) тепер стає главою імперії Коена; і ще повідомляє, що передбачав таку неприємність і тому вклав більшу частину свого казкового стану у легальний бізнес, що належить людям, яким він довіряє. Як бачимо, гангстер Міккі К. може викидати будь-які антраші, але синок єврейської матусі добре знає, з якого боку у бутерброду олія.
  Ви ще на нашій хвилі, любий читачу? Чудово. Тепер слухайте ще уважніше.
  Поки Міккі прохолоджується у своєму загратованому палаці, час іде. Від власників своїх вкладів Мік отримує відсотки та переводить їх прямо до швейцарського банку. Вийшовши на волю, він отримає свою Імперію Зла назад на тарілочці з блакитною облямівкою. І настануть тоді щастя райські дні, принаймні для Міккі та його прісних.
  Отже, царство Коена впало в летаргічний сон. І така влада всюдисущого Міккі К., що, хоча він уже п'ять років як у казенному будинку, жоден, навіть нахабний, гангстер не намагається перехопити кермо влади його імперією. Навіть Крутий Джек Вейлен, відомий громила і гравець, про якого кажуть, що він нікого і нічого на світі не боїться, займається своїм гральним бізнесом, а у справи Міккі не лізе.
  А що ж, запитаєте ви, чи сталося з наближеними нашого Мікстера? Таке враження, що майже всі вони стали на чесний шлях. Мо Ягелка грає на біржі, і здається, не надто вдало. Деві Голдман, заарештований разом із босом, вигулює на тюремному дворі Міккі Коена-молодшого. Ейб Тайтелбаум, один із бойовиків Коена, відкрив делікатесний ресторанчик "Кошерна кухня Ейба": ах, які там бутерброди! Інший бойовик, Лі Вакс, торгує ліками, причому, зауважте, за офіційною ліцензією. Що ж до улюбленця Міккі, красеня італійця Джонні Стомпанато (прозваного Оскаром за гідний першого місця на конкурсі Кіноакадемії розмір... не будемо уточнювати, якого органу), - отож, Джоні, зважаючи на все, повернувся до своєї колишньої професії, освоєної ще до знайомства з Коеном, - шантажу і дрібному здирству, а у вільний від цих милих занять час зітхає по Лані Тернер.
  Що це виходить? Ніхто ні в кого не палить, у місті тиша та благодать, між гангстерами суцільний мир та благовоління? Сумне видовище, навіть жалюгідне якесь вам не здається, дорогі читачі?
  Але, можливо, не все так уже безхмарно.
  Випадок номер разів: серпень 1954 року. Джон Фішер Дискант, ймовірно, один з "акціонерів" Коена, знайдений застреленим у мотелі в Калвер-сіті. Ні підозрюваних, ні арештів; справа так і не розкрита.
  Випадок номер два: травень 1955 року. Натан Янклов і Джордж Палевскі, наближені Коена, які займалися проституцією, і ймовірно також "акціонери", знайдені застреленими в мотелі "Мелодія кохання" в Ріверсайді. Ні підозрюваних, ні арештів; шериф округу Ріверсайд оголосив, що закриває справу за відсутністю доказів.
  Випадок номер три: липень 1956 року. Уокер Тед Туроу, відомий наркоторговець, який останнім часом неодноразово висловлював бажання "прибрати до рук лос-анджелеський бізнес", знайдений застреленим у власному будинку в Сан-Педро. Вже здогадалися, правда? Ані ключів до розгадки, ані підозрюваних, ані арештів. Справу веде лос-анджелеська поліція, дільниця Харбор; вона ще не закрита, але, чесно кажучи, ми не сподіваємося на результати.
  А тепер увага, дітки: усі четверо гангстерів (або принаймні людей, пов'язаних із гангстерами) прийняли смерть від команди кілерів, що складається з трьох людей. Жодне вбивство не розслідувалося як слід; мабуть, наші шановні служителі правопорядку вважали жертв несправедливістю, яка не заслуговує на справедливість. Отже, ми при всьому бажанні не можемо сказати, чи ідентичні гільзи у всіх трьох випадках. - Відомо лише, що всі вбивства відбувалися зі зброї одного калібру. Наскільки ми знаємо, ми перші додумалися зіставити ці вбивства між собою. Що ж далі? Нам відомо, що у Джека Вейлена та його підручних у всіх трьох випадках безумовне алібі. Міккі К. і Деві Г. сидять за ґратами і гадки не мають, хто розстрілює їхніх ділових партнерів поодинці. Цікаво, чи не так, дорогий читачу? Отже, не вірте очам своїм: хоч на поверхні все тихо, у глибині зароджується шторм і ми вже маємо відомості з найдостовірніших джерел, що улюбленець Міккі Морріс Ягелка зібрав пожитки і поїхав у Флориду, наляканий до смерті.
  А незабаром виходить на волю сам Мікстер. Що ж тут почнеться?
  Пам'ятай, дорогий читачу, про все це ти дізнався першим. Без протоколу, конфіденційно, суворо таємно.
  
  
  
  
  1957
  
  
  
  Поліція Лос-Анджелеса
  Конфіденційний звіт
  Дата: 10/2/57
  Складено: Відділ внутрішніх розслідувань,
  серж. Д-У. Фіск
  жетон 6129, ОВР
  На запит: заступника начальника поліції Лос-Анджелеса, шефа-детектива Тада Гріна
  Тема: Уайт, Венделл А.,
  Відділ з розслідування вбивств
  
  
  
  Сер!
  Доручаючи мені це розслідування, ви помітили, що успіх офіцера Уайта в складання іспитів на звання сержанта після двох невдалих спроб і дев'яти років служби в Бюро здивував вас, особливо у світлі недавнього підвищення в званні лейтенанта (нині капітана) Дадлі Сміта. Наводячи довідки про офіцера Уайті, я встановив кілька цікавих і неоднозначних фактів, які, гадаю, повинні вас зацікавити. Оскільки доступ до досьє офіцера Уайта і записів про здійснені ним арешти у вас є, перейду відразу до того, що не відображено в досьє.
  1. Протягом кількох років Уайт, неодружений і має близьких родичів, підтримує інтимні стосунки з такою собі Лінн Маргарет Брекен, 33 років, власницею магазину одягу "Вероніка" у Санта-Монике. Є інформація (не підтверджена документально), що у минулому згадана Брекен займалася проституцією.
  2. Уайт, наведений у Відділ з розслідування вбивств лейтенантом Смітом 1953 року, далеко ще не відразу зарекомендував себе високим професіоналом, яким він представлявся капітану (б. лейтенанту) Сміту. ще 1952 - 1953 рр., працюючи під керівництвом лейтенанта Сміта у підрозділі нагляду, він використовував не так інтелект, як фізичну силу і, зокрема, під час виконання службових обов'язків убив трьох підозрюваних. Однак після вбивства підозрюваного Сільвестра Фітча, який стався у квітні 1953 року під час розслідування справи "Нічної сови", поведінка Уайта різко змінилася. На нього перестали надходити скарги, пов'язані із застосуванням фізичного насильства (це вражає, якщо переглянути особисту справу Уайта за 1948 - 1951 рр.. і подивитися, скільки скарг надходило на нього тоді). Зокрема, відомо, що аж до весни 1953 року Уайт регулярно відвідував громадян, засуджених за насильство в сім'ї та звільнених умовно-достроково, залякував їх, ображав словесно та в деяких випадках бив. Проте все вказує на те, що у квітні 1953-го ця незаконна діяльність припинилася і відтоді не поновлювалася. За характером Уайт так само запальний і схильний до насильства (можливо, ви пам'ятаєте, що при звістці про смертний вирок своєму колишньому напарнику, сержанту Р.-А. Стенсленду, він вибив кілька шибок у приміщенні Відділу вбивств, за що отримав догану з занесенням); однак, починаючи з 1953 року, він кілька разів відмовлявся від спільної роботи з лейтенантом/капітаном Смітом у Відділі організованої злочинності, незважаючи навіть на те, що ці відмови могли ускладнити його відносини зі Смітом, якого Уайт вважає своїм наставником. Мені передавали, зокрема, що під час однієї з таких розмов Уайт, вказуючи на те, що пропоноване доручення пов'язане із застосуванням насильства, сказав буквально таке: "Засмертіла мені така робота, що вже відвертає від неї". Що дуже цікаво, враховуючи його минуле і репутацію, що встановилася за ним.
  3. Весною 1956 року, коли капітан Еге. Дж. Екслі обійняв посаду в. о. керівника Відділу вбивств, Уайт вперше за час служби взяв відпустку за всі минулі роки загалом дев'ять місяців. (Відомо, що між Уайтом і капітаном Екслі існує сильна обопільна ворожість, що сягає відомої справи "Кривавого Різдва" в 1951 році.) Під час відпустки Уайт (чиї бали в Академії вказували на середній інтелект і рівень освіти нижче середнього) та судовій медицині в інституті підвищення кваліфікації поліцейських, а також пройшов (за власний рахунок) курс ФБР "Теорія та практика розслідування злочинів" у Квантіко, Вірджинія. До відвідування цих занять Уайт двічі намагався скласти іспит на звання сержанта і обидва рази провалювався; з третьої спроби він склав іспит із загальним балом 89 і тепер має отримати звання сержанта до кінця 1957 року календарного року.
  4. У листопаді 1954 року у в'язниці Сан-Квентін був виконаний смертний вирок Р.-А. Стенсленд.
  Уайт попросив дозволу бути присутнім під час страти і отримав його. Ніч перед стратою він провів у камері Стенсленда; вони пили разом і розмовляли. (Помічник начальника в'язниці повідомив мені, що заплющив очі на таке порушення правил з поваги до поліцейського минулого Стенсленда.) Капітан Екслі також був присутній під час розправи; чи відбулася при цьому між ним та Уайтом якась розмова, невідомо.
  5. Найцікавіше я приберіг насамкінець. Цікаво це насамперед тому, що вказує на стійкий (можливо, навіть посилюється) інтерес Уайта до справ, пов'язаних із побиттям та (останнім часом) убивствами жінок. А саме: Уайт виявляє великий інтерес до кількох однотипних вбивств повій, скоєних останні кілька років у Каліфорнії та Аризоні, розслідування яких не входить до кола його службових обов'язків. Він вважає, що ці вбивства пов'язані між собою. Наведу імена жертв, дати та місця вбивств:
  Джейн Мілдред Хемшер, 8/3/51. Сан-Дієго,
  Кеті (другого імені немає) Джануей, 19/4/53, Лос-Анджелес,
  Шерон Сьюзен Пелвік, 29/8/53, Бейкерсфілд, Каліфорнія,
  Саллі (другого імені немає) Де Уейн, 2/11/55, Нідлз, Арізона,
  Кріссі Вірджинія Ренфро, 16/7/56, Сан-Франциско.
  Уайт неодноразово говорив своїм колегам з Відділу вбивств, що всі докази вказують на одного вбивцю, і навіть відвідував (за власний рахунок) міста, де відбувалися злочини. Детективи, з якими розмовляв Уайт, природно, вважають, що він лізе не у свою справу і неохоче діляться з ним інформацією. Невідомо, чи досяг він будь-якого прогресу у розкритті цих справ. Лейтенант Дж. С. Ді Ченцо, начальник ділянки Вест-Веллі, висловлює припущення, що інтерес Уайта до вбивств повій пов'язаний з другою з жертв у списку, неповнолітньої Кеті Джануей, з якою Уайт був знайомий і важко переживав її загибель.
  6. Як бачите, з'ясувалося багато цікавих фактів. Додам, що особисто я захоплююся завзятістю та наполегливістю, з якою Уайт працює над собою протягом останніх років, а його інтерес до вищезгаданої серії нерозкритих вбивств видається мені перспективним. Список своїх інформаторів додаю на окремому аркуші.
  З повагою сержант Д-У. Фіск, 6129, ОВР
  
  
  
  Поліція Лос-Анджелеса Конфіденційний звіт
  Дата: 11/3/57
  Складено: Відділ внутрішніх розслідувань,
  серж. Дональд Клекнер
  жетон 688, ОВР
  За запитом: шефа полиции Уильяма X. Паркера
  Тема: Вінсеннс, Джон, сержант, Підрозділ нагляду
  
  
  
  Сер!
  
  
  
  У зв'язку із погіршенням якості службової діяльності серж. Вінсеннса ви доручили мені провести перевірку його діяльності та розглянути питання про дострокове звільнення його на пенсію. Маю зауважити, що такий захід здається мені несвоєчасним. Безумовно, Вінсеннс - явний алкоголік; вірно й те, що алкоголізм коштував йому роботи у "Жетоні Честі", що погано позначилося на іміджі поліції Лос-Анджелеса. Правильно й те, що йому 42 роки, і для такої напруженої та ризикованої роботи, як служба у Підрозділі нагляду, він просто старуватий. Однак я дійшов висновку, що погіршення, про яке йдеться, не є критичним, оскільки помітно насамперед у порівнянні зі службою Вінсеннса у Відділі наркотиків, де він заслужено користувався репутацією відважного та ініціативного поліцейського. У ході розслідування у мене склалося чітке враження, що у службовий час Вінсеннс не п'є; що ж до виконання ним своїх службових обов'язків, то перші слова, які спадають на думку, - "млявість" і "уповільненість реакції". Крім того, якщо Вінсеннс відмовиться від дострокового звільнення, боюсь, що пенсійний фонд його підтримає.
  Сер, я знаю, що ви вважаєте Вінсенса нікчемним поліцейським, і, чесно кажучи, я з вами цілком згоден. Однак хотілося б нагадати вам про тісний зв'язок Вінсеннса з окружним прокурором Лоу, людиною, хороші робочі стосунки з якою нам абсолютно необхідні, що підтвердить ваш перший заступник капітан Сміт. Вінсеннс, як і раніше, збирає внески до фонду Лоу і виконує для нього різноманітні доручення, і якщо Лоу, як очікується, наступного тижня буде обраний на другий термін, він, швидше за все, використовує свій вплив, щоб перешкодити вам звільнити Вінсеннса. Тому мої рекомендації такі: залишити Вінсеннса у підрозділі нагляду до березня 1958 року, коли за розкладом командування підрозділом прийме новий керівник зі своїми офіцерам, а потім надати Вінсеннсі будь-якій бригаді патрульних аж до офіційної дати його звільнення на пенсію (15/5/58) ). Таке очевидне зниження статусу Винсеннс сприйме як приниження і, швидше за все, добровільно піде сам.
  З повагою Дональд Дж. Клекнер, ОВР
  
  
  
  ЗАГОЛОВОК: "Лос-Анджелес Таймс", 15 травня
  
  
  
  Лоу обрано наступного терміну
  
  
  
  Витримка: "Лос-Анджелес Таймс", 8 липня
  
  
  
  Міккі Коен поранений внаслідок нападу
  
  
  
  Керівництво федеральної в'язниці Мак-Ніл заявило, що вчора внаслідок зухвалого нападу були поранені відомі гангстери Мейєр Харріс (Міккі) Коен та Девід (Деві) Голдман.
  Коен і Голдман, які чекають на дострокове звільнення у вересні, спостерігали за грою в софтбол на тюремному дворі, коли на них накинулися троє ув'язнених у саморобних масках, з обрізками труб і саморобними заточеннями в руках. Голдман отримав два удари заточенням у плече та сильну травму голови; Коен відбувся поверхневими пораненнями. Тюремні лікарі стверджують, що травма Голдмана є дуже серйозною і, можливо, призведе до незворотного пошкодження мозку. Нападники втекли; нині ведеться посилене розслідування з метою встановлення їх особистостей. Адміністратор в'язниці Мак-Ніл Р. Дж. Вулф заявив: "Ми вважаємо, що йдеться про так зване замовне вбивство. Хтось із ув'язнених отримав з волі "замовлення" на Коена та Голдмана. Ми зробимо все, щоб докопатися правди".
  
  
  
  Журнал "Строго секретно", жовтень 1957 року
  
  
  
  Міккі Коен повертається: Чи повернуться старі добрі часи?
  
  
  
  Серед занепалих ангелів нашого доброго міста він, безперечно, був найколоритнішим. Весь Лос-Анджелес збігався подивитися, як Міккі Коен гуляє в "Мокамбо" або "Трокадеро": видовище це захоплювало не менше, ніж якби ви на власні очі побачили, як тато Страдіварі вирізає з колоди скрипку. Пам'ятаєте, як Міккі відпускав жарти, придумані його спічрайтером та правою рукою Деві Голдманом? Як вручав своїм скарбникам зі служби шерифа пухкі конверти? Як стискався за столиком з Одрі Андерс та іншими камеліями, які перебувають у нього на утриманні? Варто було йому ввійти в ресторан, всі погляди зверталися в його бік: втім, жінки здебільшого не зводили очей з його охоронця, красеня Джонні Стомпанато, і пошепки запитували один одного: "Цікаво, у нього справді такий великий?" Кишенькові злодії, грабіжники, шантажисти, сутенери, наймані стрілки - весь цей зброд роївся біля столика Міккі в надії, що він заохочить їх жартом, рукостисканням або дружньою бавовною по плечу. Мік шкодував хворих дітей та бездомних собак, був членом Єврейської ліги і робив щедрі внески до Армії порятунку. А ще він курирував гральний бізнес, букмекерство, наркоторгівлю, проституцію, давав гроші на зріст під шалені відсотки та вбивав у середньому по дюжині людей на рік. У всіх нас є свої недоліки, чи не так, дорогий читачу? Хтось залишає обрізки нігтів на підлозі у ванній, а хтось регулярно відправляє своїх ворогів у найкращий зі світів.
  Але що ви думаєте, дорогі наші читачі? Знайшлися люди, котрим немає нічого святого! Хтось спробував відправити до праотців самого Міккі!! "Неможливо!" - Скажете ви? На жаль, ще як це можливо! Однак у Міккі життів явно більше, ніж у кота з прислів'я: його не беруть ні кулі, ні бомби, ні динаміт. Його не зламали шість років у Мак-Нілі; його не закінчили невідомі вбивці, озброєні заточками та обрізками труб. І ось він знову з нами! Кравець із "Сай Девор" [49] . закуповуйте матеріал на нові піджаки; офіціантки з "Мокамбо" та "Троку", готуйтеся приймати щедрі чайові. Скоро Міккі у всій своїй славі знову ступить на асфальт Сансет-стрип. Але, любі пані, ви даремно ахкаєте і притискаєте руку до серця, сподіваючись знову побачити його красеня-охоронця! Шепнем вам суворо секретно: так, у Джонні справді такий великий, але, на жаль, уже багато років Джонні навіть не дивиться на жодну жінку, крім божественної Лани Тернер, і, кажуть, це почуття взаємно.
  Однак повернемося до Міккі К. Наші уважні читачі, звичайно, пам'ятають статтю річної давності, в якій ми викладали деякі свої міркування щодо перспектив злочинного світу в нашому улюбленому місті? Декілька відомих гангстерів убито, і вбивства ці гак і залишилися нерозкритими. На самого Міккі напали у в'язниці; сам він майже не постраждав, але його вірний помічник Деві Голдман, отримавши залізною трубою по голові, перетворився на овоч. І знов-таки вбивць так і не знайшли...
  Що ж, діти, почекаємо і подивимося, що буде далі. В одному сумніву немає: тепер, коли Міккі, великий і жахливий, повернувся до міста, що багато років був свідком його подвигів і злодіянь, нудьгувати нам не доведеться. І ви, дорогий читачу, коли сидите в ресторані або просто прогулюєтеся Сансет-стрипом, не забувайте одягати бронежилет на випадок, якщо Мейєр Харріс Коен десь поблизу.
  
  
  
  Витримка:
  "Лос-Анджелес Геральд Експрес", 10 листопада
  
  
  
  Новий замах на гангстера Коена
  
  
  
  Сьогодні рано-вранці в будинку відомого гангстера Міккі Коена, нещодавно звільненого з в'язниці Мак-Ніл, стався вибух. Сам Коен та його дружина Лавонн не постраждали. Вибухом зовсім знищено вбиральню, в якій зберігалися більш гріх сотень костюмів Коена; крім того, легке поранення отримав улюблений пес гангстера, який спав у сусідній кімнаті. Собаці надано допомогу у ветеринарній клініці Вестсайд. Коментарів від Коена нам отримати не вдалося.
  
  
  Конфіденційний лист, вкладений у папку з результатами перевірок усіх офіцерів, які готуються обійняти посаду начальника Відділу внутрішніх розслідувань поліції Лос-Анджелеса.
  
  
  29/11/1957
  
  
  
  Дорогий Білле!
  Бог ти мій, скільки років минуло з того часу, як ми з тобою разом служили сержантами! І вірно, коли ти запропонував мені згадати минуле і трохи пограти в детектива, я не міг упустити такий шанс. Маю зізнатися, мені було ніяково розпитувати офіцерів за спиною у Еда та Престона; однак, гадаю, і сама твоя ідея, і вибір людини, яка впорається з таким завданням, була вірною. Ми з тобою обоє любимо Еда, тож я з особливим задоволенням повідомляю, що результат мого "розслідування" стовідсотково позитивний.
  Я розмовляв з безліччю офіцерів поліції, як патрульних, так і детективів, і всі вони ставляться до Еду Екслі з повагою. Щоправда, дехто вважає, що у справі "Нічної сови" залишилися деякі неясності; але всі згодні в тому, що Ед виявив відвагу та мужність, а деякі навіть називають його вчинок "подвигом". Здається, ця історія в очах наших братів-копів затьмарила всі попередні враження і зовсім згладила ту ворожість, яку багато хто мав до Еду після його свідчень у справі "Кривого Різдва". Спочатку деяких обурювало стрімке підвищення Еда по службі з сержантів у капітани та ще й з посадою командира-контролера; однак, на загальну думку, він чудово виявив себе на новому місці служби. За неповні п'ять років служби Ед очолював сім відділів, зав'язав безліч корисних знайомств і, загалом, заслужив на повагу всіх, хто працював під його керівництвом. Твоє головне побоювання, те, що Ед, будучи поодинці за вдачею, не зможе стати для інших офіцерів "своїм", мабуть, не виправдалося. У поліції вже пролунала чутка, що на початку 1958 року Ед повинен зайняти місце керівника ОВР, і загальна думка свідчить, що це місце йому цілком підходить. Думаю, сама репутація Еда Екслі здатна багатьох відвернути від порушень статуту.
  Відомо також, що Ед склав іспити на звання інспектора та отримав найвищий бал з усіх предметів. Однак тут розпочинаються деякі розбіжності. Відомо, що Тад Грін найближчими кількома роками має намір піти у відставку: передбачається, що місце шефа детективів займе або Ед, або капітан Дадлі Сміт. Так от, більшість офіцерів, з якими мені довелося розмовляти, вважають, що Дадлі старший, набагато досвідченіший, наділений більш вираженими задатками лідера і тому гідний цієї посади.
  На закінчення додам кілька особистих зауважень.
  1. Вже кілька років Ед перебуває в дуже близьких стосунках з Інесом Сото, однак, пам'ятаючи про статут і про свою репутацію, не живе з нею разом і жити не збирається. До речі, Інес чудова дівчина. Вона дуже потоваришувала з Престоном, з Реєм Дітерлінгом, та й ми з нею стали друзями. Працює вона у Дітерлінга у Відділі зв'язків із пресою, і працює блискуче. Так, вона мексиканка, та й що з того?
  2. Я розмовляв про Еду з сержантами Фіском та Клекнером з ОВР. Обидва вони прийшли в поліцію нещодавно, працювали під керівництвом Еда у Відділі пограбувань; обидва його просто люблять і в захваті від того, що знову зможуть працювати разом зі своїм героєм.
  3. Як колишній поліцейський і як людина, яка знає Еда Екслі з дитинства, відповідально заявляю: вона нічим не поступається своєму батькові. Якщо ти даси йому шанс, готовий тримати парі, він розкриє більше справ, аніж будь-який детектив за всю історію поліції Лос-Анджелеса. І ще тримаю закладу, що про наше "розслідування" йому чудово відомо; у добрих копів скрізь свої люди.
  На закінчення хочу попросити тебе про одну послугу. Я думаю написати мемуари про свою службу в поліції. Чи не позичиш мені матеріали у справі Лорена Атертона? Тільки, будь ласка, ні Престону, ні Еду нічого не говори, а то ще, мабуть, уявять, що я на старості років став пихатим.
  Сподіваюся, мої дослідження співслужать тобі добру службу. Передавай Хелен мої найкращі побажання. Дякую, що дав мені "пограти в поліцейського" і тим дозволив воскресити у пам'яті старі добрі часи.
  Щиро твій Арт Де Спейн.
  
  
  Бюлетень службових переміщень поліції Лос-Анджелеса
  
  
  1. Офіцер Венделл А. Уайт, з Відділу вбивств у Бюро розслідувань дільниці Голлівуду (після отримання звання сержанта). Набирає чинності 2/1/58.
  2. Сержант Джек Вінсеннс, із підрозділу нагляду до патрульного загону Вілшир. Набирає чинності після звільнення відповідної вакансії, але не пізніше 15/3/58.
  3. Капітан Едмунд Дж. Екслі на постійну посаду керівника відділу внутрішніх розслідувань. Набирає чинності 2/1/58.
  
  
  
  
  
  
  ЧАСТИНА ТРЕТЯ
  ВНУТРІШНІ РОЗСЛІДУВАННЯ
  
  
  
  
  РОЗДІЛ СОРОК ДРУГА
  
  
  У "Тихому океані" звичайна новорічна метушня: звідусіль звисає серпантин, із величезних цифр "1958" на стінах обсипаються блискітки. Ед у своїй улюбленій відкритій кабінці, з видом на зал, навпроти великого дзеркала, щоб бачити своє обличчя. Погляд на годинник - 15:24, дата 2 січня 1958 року. Боб Галлодет щось затримується. Що ж, хай не поспішає, зараз Ед готовий сказати: "Зупинися, мить!"
  За годину розпочнеться церемонія: капітан Е. Дж. Екслі отримує постійне призначення: керівник Відділу внутрішніх розслідувань. Галлодет уже повідомив результати перевірки: Бюро окружного прокурора розглянуло його особисте життя під мікроскопом і нічого не знайшло. І не могло знайти: Ед чистий, як скло. І колеги його поважають: блиск "Нічної сови" затьмарив для них бруд "Кривавого Різдва".
  Ед потягує каву, не відриваючи очей від дзеркала. У дзеркалі тридцятишестирічний чоловік, котрий виглядає на всі сорок п'ять. Світле волосся посмикнулося сивиною, на лобі прорізалися зморшки. Інес якось сказала, що погляд у нього став холоднішим, а очі наче менше; і ще що окуляри в сталевій оправі надають його особі жорсткості. Жорсткість саме те, що потрібно сопляку, що зробився капітаном у тридцять один рік, відповів Ед, і Інес засміялася. Тоді вони ще сміялися у суспільстві одне одного.
  Коли ж була ця розмова? Ах так, наприкінці п'ятдесят четвертого. Тоді Інес спитала, навіщо він був на страті Стенсленда: "Хотів помилуватися, як помре твій ворог"? Розумниця Інес. Тоді, п'ять років тому, він вірив чи, може, просто хотів вірити, що в них щось вийде.
  Його "подвиг" змусив її забути Бада Уайта: чотири трупи переважили один. Ед довів, що її гідний, і перші місяці пролетіли, як уві сні. Він купив їй будиночок у кварталі від свого будинку, кохався з нею неквапливо і ніжно, так, як їй подобалося. Подобалася їй і робота у Рея Дітерлінга. Дітерлінг прийняв Інес як дочку, її нелегка доля знайшла в ньому відгук - його і саме життя чимало пошмагала: одна дружина померла, друга його покинула, син Пол загинув у горах, син Біллі виявився гомосексуалістом. Престон Екслі та Арт Де Спейн теж полюбили Інес; спілкування з нею нагадувало цим суворим, безжальним людям, що у світі є місце радості та ніжності, і за це вони були їй вдячні.
  Потоваришувала Інес і з багатьма з королівства фантазій. Як не дивно, легко порозумілася з Біллі Дітерлінгом і Тиммі Валберном. Двоє гомосексуалістів ділилися з нею останніми голлівудськими плітками і разом потішалися з "цих чоловіків": одне слово "чоловік" викликало у всіх трьох напади сміху. Вони сміялися з поліції і грали в шаради в будинку, який купив для Інес капітан Ед Екслі...
  Про що б він не думав, все зводиться до Інеса.
  Вбиті негри були йому ночами: що, коли вони невинні? Безсила лють, що його рукою натискала на спусковий гачок, у поліцейських звітах і газетних статтях обернулася мужністю; небезпечного слова "беззбройні" не говорив ніхто. Інес заспокоїла його страхи, зробивши заяву: близько півночі ґвалтівники привезли її до будинку до Сільвестра Фітча і залишили там. Вона відмовлялася дати свідчення, тому що не хотіла згадувати, що робив з нею Фітч. Ед зітхнув з полегшенням: правосуддя відбулося, його кулі наздогнали винних. Інес.
  Ішов час, розсіювався рожевий туман і все ясніше ставало, що ні на її захопленні, ні на його співчутті стосунків не збудуєш. Інес знала, що Ед ніколи з нею не одружується: дружина-мексиканка для копа з амбіціями - кінець кар'єри. Ед відчував, що вона дедалі більше віддаляється від нього; єдине, що їх ще пов'язувало - спільні спогади, річ "Нічної сови".
  У "зеленій кімнаті", де ковтав газ Дік Стенсленд, вони з Бадом Уайтом зустрілися поглядами. Лише один погляд - слів не потрібно. А коли Еда Екслі призначили головою Відділу вбивств, Бад уперше за одинадцять років взяв відпустку - теж не потрібні коментарі.
  Але якщо не рахувати Інес і Бата, у Еда все чудово. Він перевершив брата - це визнав навіть батько. Кількість розкритих ним справ вражає; у травні він стане інспектором, а за кілька років кине виклик Дадлі Сміту у боротьбі за місце шефа детективів. Сміт, найстрашніша людина в поліції Лос-Анджелеса, вже дивиться на нього з обережною повагою, під якою ясно відчувається неприязнь. Чи знає його суперник, що єдиний страх Еда - страх перед копом-громилою з пташиними мізками, не здатним на витончену помсту, і тому непередбачуваним і небезпечним?
  Бар поступово наповнюється: народ із Бюро прокурора, кілька жінок. Востаннє з Інес було зовсім недобре: лежала нерухомо, дивлячись у стелю, наче повія, куплена на ніч. Ед усміхається високій жінці, та відвертається.
  - Вітаю, кеп. Ти у нас справжній бойскаут.
  Галлодет сідає за його столик. Дивиться убік.
  - Бобе, що трапилося? Викладай, ми ж із тобою партнери.
  - Два тижні тому наша служба нагляду спостерігала за Інесом - нічого особливого, рутинна перевірка... Чорт, Ед, вона спить з Бадом Уайтом.
  
  
  
  * * *
  
  
  Церемонія, як у тумані.
  Паркер штовхає промову: поліцейські схильні до тих самих спокус, що й цивільні, проте зобов'язані куди суворіше стежити за власними низинними інстинктами, бо повинні служити моральним прикладом суспільству, що все глибше занурюється в комунізмі, злочинності, лібералізму і загальної моральної. На чолі Відділу, який відповідає за моральність поліцейських, має стояти людина бездоганна за своїми моральними якостями, і ця людина перед нами: капітан Е. Дж. Екслі, наш славнозвісний герой!
  Ед у промові у відповідь теж щось балакає про мораль. Дуейн Фіск і Дон Клекнер підходять побажати йому удачі; крізь туман, що огортає розум, Ед читає їхні думки - мріють потрапити до нього в помічники. Дадлі Сміт підморгує, в його очах читається: "А все-таки наступним шефом детективів буду я!" Нескінченні вибачення за ранній догляд - і до Інеса.
  Дорогою туман розсіюється: настає безжальна ясність.
  Шоста година. Інес приходить із роботи близько семи. Ед входить, не запалюючи світла, сідає чекати.
  Тягнеться час. Без десяти сім - у дверях повертається ключ.
  - Екслі! Ти що там ховаєшся? Я бачила твою машину біля будинку.
  - Не запалюй світло. Я тебе не хочу бачити.
  Дзвінять ключі, падає на підлогу сумочка.
  - І не хочу бачити ці підорські плакати з Мучі-Маусом на стінах.
  - На стінах будинку, за який ти заплатив? Це ти хочеш сказати?
  - Ти сказала, не я.
  По звуку він здогадується, що Інес притулилася до дверей.
  - Хто тобі сказав?
  - Неважливо.
  - Мститимеш йому?
  - Йому? Якщо спробую, виглядатиму ще більшим ідіотом, ніж зараз. І не соромся називати його на ім'я.
  Мовчання.
  - Це ти допомогла йому скласти іспит? У нього самого мізків би не вистачило.
  Мовчання.
  - І довго ви гуляю у мене за спиною? Мовчання.
  - Довго? Відповідай, puta [50]!
  Інес, зітхнувши:
  - Почалося це роки чотири тому. Час від часу. Не часто. Коли нам обом потрібний був друг.
  - Хочеш сказати, коли тобі не потрібний був я?
  - Коли я втомлювалася від того, що в мені бачать жертву зґвалтування. Коли жахала від думок про те, на що ти ще здатний, щоб справити на мене враження.
  - Я витяг тебе з пекла! - каже Ед. - Я дав тобі нове життя!
  - Ти почав мене лякати, Екслі, - відповідає Інес. - І коли мені хотілося відчути себе звичайною дівчиною, яка зустрічається із звичайним хлопцем, - я йшла до Бада.
  - Не смій вимовляти його ім'я у цьому домі!
  - У будинку, який ти купив мені?
  - Я тобі дав гідне життя! Де б ти зараз була без мене? На панелі?
  - Як легко ти перетворюєшся на мерзотника, querido [51] .
  - У чому ще ти мені брехала? Говори!
  - Екслі може вистачить на сьогодні?
  - Ні, кажи!
  Мовчання.
  - Скільки ще в тебе було коханців? У чому ще ти мене дурила?
  Мовчання.
  - Кажи, повія чортова! Після всього, що я для тебе зробив... Говори, твою матір!
  Мовчання.
  - Я тебе познайомив із своїм батьком. Розумієш, що це означає? Сам Престон Екслі став твоїм другом завдяки мені. З ким ще ти гуляю у мене за спиною? У чому ще збрехала після всього, що я тобі зробив?
  Інес, дуже тихо:
  - Не треба тобі цього знати.
  - А це не тобі вирішувати! Говори, тварюка!
  Інес робить крок уперед.
  - Я збрехала ще тільки один раз. Заради тебе. Про це ніхто не знає - навіть мій милий Бад. І зараз дізнаєшся ти. Сподіваюся, ти задоволений?
  Ед, схоплюючись на ноги:
  - Досить балакати, викладай! Я не боюся твоєї брехні!
  Інес сміється йому в обличчя:
  - Та ти всього на світі боїшся, Екслі.
  Мовчання.
  Інес, спокійно:
  - Ті negritos, які наді мною змивалися, не вбивали людей у "Нічній сові". Цієї ночі до ранку вони були зі мною. Я збрехала заради тебе, щоб ти не мучився совістю через те, що вбив їх заради мене. А тепер хочеш знати, що таке справжня брехня? Ти, Екслі, і твоя дорога справедливість. Абсолютне правосуддя.
  Затиснувши вуха долонями, Екслі вибігає з дому. Холод і морок, і в темряві перед ним спотворене мертве обличчя Діка Стенса.
  
  
  Розділ сорок третій
  
  
  На місці багаторічного жетону "Поліцейський" красується новенький жетон сержанта. Бад у кріслі, закинувши ноги на стіл, прощається з Відділом убивств.
  У кабінеті має справжній бардак: п'ять років паперової роботи. Дадлі каже, переведення в Голлівудську ділянку справа тимчасова, на кілька місяців. Мовляв, Тад Грін вирішив провчити нового сержанта - все ще злиться за те розбите вікно: "зелена кімната", Дік Стенс, хук справа, хук ліворуч по склу. Що ж, це слушно. Шерлока Холмса, що клацала серйозні справи як горішки, з нього не вийшло. Можливо тому, що серйозні справи завжди діставалися іншим.
  Одне погано: тепер він не матиме доступу до рапортів про мертві тіла. Значить, важче буде триматися в курсі справ маніяка, який прикінчив Кеті Джануей і її одну.
  Що взяти із собою?
  Зі столу: іменну табличку "Сержант Венделл Уайт". Фотографію Лінн - тут вона брюнетка, вже зовсім не схожа на Вероніка Лейк; ще один знімок: вони з Дадом у мотелі Вікторія. Кастет і палицю, якими він за завданням Дада вибивав зізнання з гангстерських шісток, Бад залишить тут.
  Зі столу: дипломи з криміналістики. Спадщина Діка Стенса: шість штук зелених, зароблених грабунком винних крамниць. Його останній лист: цю записку передав Баду охоронець.
  
  
  Привіт, напарнику.
  Я зараз жалкую про все, що зробив. Про те, як часом заздалегідь мочалив людей, коли був поліцейським. Про тих хлопців у ділянці під Різдво. Про те, що пристрелив цих двох у винній крамниці. Але що користі шкодувати, все одно вже нічого не виправиш. І кому тут потрібні мої вибачення?
  Намагатимуся прийняти покарання як чоловік. Знаєш, про що я думаю, Бад? Адже на моєму місці міг опинитись ти. Тобі просто пощастило - інакше ти пройшов би той самий шлях, що і я. Мабуть, ти сам іноді про це замислюєшся.
  І ще я думаю про Екслі. Звичайно, я свій шлях вибрав сам, але, якби не він, можливо, мені вдалося б вчасно згорнути з кривої доріжки. Тож ось тобі моє останнє бажання: нехай він отримає, що заслужив. Тільки, Бад, не поспішай і не роби дурниць, на зразок тих, які неодмінно зробив би я сам. Використовуй мозок і ті гроші, які я тобі залишив, ти знаєш, де їх знайти. І покажи цьому виродку, де раки зимують, - нехай пам'ятає сержанта Діка Стенса!
  Успіху тобі, напарник. Самому не віриться, але коли ти це прочитаєш, мене вже не буде.
  
  
  
  Дік
  
  
  З нижньої, завжди замкненої, ящика столу: дві папки його особистих досьє: у вбивствах повій і у справі "Нічної сови". Записував усе по порядку, розбірливо, не упускаючи жодної дрібниці, як його вчили на курсах; справжній детектив. Бачив би його зараз Дік Стенс, був би задоволений. А Ед Екслі, сволота, позеленів би від злості. Бад витяг папки, вирішив перечитати наостанок;
  справа Джануей.
  Перші кілька місяців з Лін пройшли як у тумані; але всьому приходить кінець, і згодом Бад занудьгував. З іншими жінками він не зустрічався, якщо не брати до уваги рідкісних випадкових побачень з Інес. Намагався скласти сержантський іспит і двічі його провалив; на гроші Діка пройшов курси з криміналістики. Підробляв у Дада у Відділі організованої злочинності: зустрічав в аеропортах та на вокзалах підозрілих осіб, привозив у відокремлений мотель "Вікторія", вибивав із них лайно і відправляв назад до аеропорту чи вокзалу. Дад такі заходи називав "утримання організованої злочинності в належних рамках"; а Баду після цього нудно виглядаю в дзеркало. Цікаві справи у Відділі вбивств оминали його: Тад Грін завжди знаходив, кому доручити розслідування. На курсах Бад дізнався чимало цікавого про психологію злочинців та методи розслідування і вирішив застосувати отримані знання до старої справи, яка досі не давала йому спокою - справі Кеті Джануей.
  Спочатку перечитав звіти Джо Ді Ченцо: ні доказів, ні підозрюваних, випадковий злочин на сексуальному ґрунті. Закрито та списано н архів. Перечитав протокол розтину: Кеті Джануей забита до смерті, замість обличчя криваве місиво; у вбивці персні на обох руках. У піхву, у роті, у задньому проході сперма групи В+; три окремі еякуляції - ублюдок розважився на славу. Курси психології злочинців підтвердили здогад Бада: це маніяк, такі на одному злочині не зупиняються, він вбиватиме знову і знову.
  І, забувши про колишню ненависть до паперової роботи, він почав копатися в архівах.
  У поліції Лос-Анджелеса та в департаменті шерифа подібних справ, розкритих чи нерозкритих, не зареєстровано, на перевірку пішло вісім місяців. Спадщина Стенса допомогла розпочати пошуки по сусідству. Округ Орандж, округ Сан-Бернардіно - нічого; чотири місяці безплідних пошуків - нарешті успіх у Сан-Дієго: Джейн Мілдред Хемшер, 19 років, повія, дата смерті 8/3/51. Той самий почерк; так само ні доказів, ні слідів.
  Матеріали лос-анджелеської поліції та поліції Сан-Дієго ні до чого не вели. Бад пам'ятав, як Дад умовляв його забути про Кеті Джануей, як тішилися інші над його "слюнтяйством", але не хотів кидати справу. Незабаром виявився і третій випадок: Шерон Сьюзен Пелвік, 20 років, повія, дата смерті 29/8/53, Бейкерсфілд, Каліфорнія. Все те саме: ні доказів, ні підозрюваних справа закрита. Дад, якщо про щось і знав, не говорив жодного слова.
  Він з'їздив у Дієго і в Бейкерсфілд: читав матеріали, набрид розпитуваннями слідчим, які ведуть справу. Намагався реконструювати картину часу та місця: хто був у тому та іншому місті під час убивств. Перевіряв архіви аерокомпаній, залізниці, автовокзалів, шукав збіги імен - нічого. З роками спливли ще три покійниці: Саллі (другого імені немає) Де Уейн, 17 років, повія, Нідлз, Арізона, 2/11/55; Кріссі Вірджинія Ренфро, 21 рік, повія, Сан-Франциско, 14/7/56; і два місяці тому Марія (другого імені немає) Уолдо, 20 років, повія, Сіетл, 28/11/57. Жодних слідів. Бад зіставляв справи і так і так, застосовував різні хитрі прийоми, про які розповідали на курсах, - марно. Кеті Джануей і ще п'ятьох дівчат зґвалтовані і забиті до смерті - і вбивця невловимий, як привид.
  Сто шістнадцять сторінок, що ведуть у глухий кут, вирушать з ним до Голлівудської ділянки.
  А ось і інша справа - справа його життя, сторінки, які він не втомлюється перечитувати знову і знову. Спи спокійно, Дік Стенс: кожна сторінка у цій папці - цвях у труну Еда Екслі. Два слова, від яких у нього досі мурашки по шкірі.
  "Нічна Сова".
  Ці дві справи у його свідомості тісно переплелися: Кеті Джануей, Каткарт, порнографія. Побічна лінія розслідування, слід, який Лоу поспішно вважав ведучим у нікуди. А потім Екслі розстріляв нігерів, що втекли, справу закрили, і все, що в ньому було дивного і неясного, забулося. Для всіх, окрім Бада. "Нічна сова" нагадувала йому про Кеті Джануей, Кеті Джануей - про "Нічну сову".
  Воруши мозками, Бад.
  Тоді, в п'ятдесят третьому, двоє знайомих Кеті Джануей, Дуайт Жилетт і Сінді Бенавідес, розповіли йому, що якийсь хлопець, схожий на Дюка Каткарта, розпитував про Дюка та його звички. Обидва зробили природний висновок: хоче перебити його бізнес. Але який, до біса, бізнес? На Дюка на той час орали лише дві заїжджені шкапи. Може, йшлося не про сутенерство? А про те, що всі друзі-приятелі Дюка вважали порожньою балаканею, - про його "грандіозний план"? Не така вже порожня балаканина, як видно, якщо братам Енгелклінгам Дюк приніс повністю розроблений план, з усіма деталями, навіть про те, де взяти стартовий капітал, подумав.
  Повернімося до фактів.
  Після "Нічної сови" Бад побував у Дюка вдома. У квартирі було прибрано, всі відбитки пальців зникли. У шафі у Дюка хтось покопався. Телефонний довідник Сан-Бернардіно виснажений, особливо в розділі "Друкарні". Піт та Бакс Енгелклінги володіли друкарнею в Сан-Берду; звідти ж і ще одна жертва, Сьюзен Ненсі Леффертс. Тепер до рапорту коронера.
  Ідентифікація тіла Каткарта була зроблена за двома ознаками: 1) порівняння фрагментів зубних протезів із тюремною картою стоматолога; 2) спортивна куртка із монограмою "Д.К.". Протези стандартні: такі може отримати будь-який каліфорнійський зек із поганими зубами.
  Суперечності.
  Кеті Джануей згадувала, що у Дюка на грудях "гарний шрам". У протоколі розтину, підписаному доком Лейманом, про шрами немає жодного слова, при тому що груди Каткарта залишилися не понівеченими пострілами. І останній штрих: зростання вбитого в "Нічній сові" п'ять футів вісім дюймів, зростання Каткарта. згідно з тюремною картою, п'ять футів і дев'ять з чвертю дюймів.
  Висновок.
  У "Нічній сові" вбили не Каткарта, а його двійника.
  Причина?
  Порнографія.
  Бад прочитав рапорти всіх чотирьох з Відділу вдач, які працювали по порнусі. Жодних слідів. А потім помер Расс Міллард, і про брудні книжечки зовсім забули. Забули, незважаючи навіть на історію братів Енгелклінгів, історію, якщо вдуматись, дуже цікаву. Особливо в тій частині, коли вони виклали свій план Міккі Коену, а той відмовився фінансувати справу. Наче з огиди до порнографії. Так ми й повірили... а що, коли Міккі якимось боком причетний до справи? Екслі та Боб Галлодет почали перевірку цієї версії; але тут троє кольорових утекли, і всі повісили на них.
  Куди ж тепер?
  До теорії Бада.
  Що, якщо Коен або його помічник Деві Голдман проговорили про план Каткарта/Енгелклінгів комусь із ув'язнених? Що, якщо цей ув'язнений, звільнившись, під виглядом конкурента-сутенера зібрав про Дюка достатньо відомостей? Що, коли він убив Дюка, вкрав його одяг, почав видавати себе за нього, а в "Нічній сові" загинув випадково, бо знав, що Дюк там часто буває? Чи, може, не випадково? Може, в нього була призначена там зустріч: щось пішло не так, убивці поїхали, повернулися з дробовиками і пристрелили самозванця, а заразом і п'ятьох ні в чому не винних людей, щоб замаскувати вбивство під пограбування?
  Шукаємо проколи.
  Бад перевірив списки звільнених з в'язниці Мак-Ніл: у період між зустріччю Енгелклінгів з Козном і стріляниною в "Нічній сові" жодного білого, що підходить за зростанням та комплекцією. Але, можливо, двійник Каткарта і не сидів у в'язниці? Може, про план Каткарта він дізнався через другі, треті, четверті руки?
  Бад думав далі, напружуючи всі сили, думав так, що трохи пар з вух не валив: чорт забирай, він доведе, що він справжній детектив!
  Припустимо, вбивства в "Нічній сові" пов'язані з порнухою. Тоді виходить, що нігери тут ні до чого. Отже, справжні вбивці підкинули дробовики до машини Рея Коутса. А це означає, що пурпуровий "мерк", що з'явився у "Нічної сови" в ніч вбивства, збіг: убивці не могли знати, що насамперед підозра впаде на хуліганів, що розряджають стовбури у Гріффіт-парку. Отже, вбивці якимось чином знайшли автомобіль раніше за поліцейських і підкинули туди дробовики, стерши відбитки пальців. Як їм це вдалося? Та мало способів.
  1. Коутс, уже сидячи у в'язниці, міг розповісти про те, де сховав машину, свого адвоката. Вбивці могли прийти до адвоката (або надіслати свою людину), підкупити його та отримати потрібну інформацію. Або змовитися з ним заздалегідь, щоб він "розговорив" Коутса.
  2. Бандити могли проговоритися комусь із співкамерників, можливо " квочка ".
  3. Найсимпатичніша версія - тому що найпростіша: вбивці просто виявилися розумнішими за поліцію, почали розшуки першими і, поки копи собачилися з нігерами, швиденько обшукали кинуті гаражі.
  На жаль, перевірити це неможливо, архіви в'язниці за 1935 - 1955 гг. знищено.
  Є ще одна версія: що, якщо вбили дійсно негри?
  Чи не обов'язково ці. Можливо, і якась інша трійця, яка вирішила перейти від стрілянини в повітря до стрілянини по живих цілях. Зрештою, горезвісний "Меркурі" не обов'язково зійшов з конвеєра пурпурним, пофарбувати його можна і вручну.
  Думай, Бад, думай.
  У середині п'ятдесят четвертого брати Енгелклінг продали друкарню і зникли з лиця землі. Два роки тому він спробував їх розшукати, надсилав запити - ні сліду. Як не шукав, не знайшов і тіло справжнього Дюка Каткарта. Але півроку тому з'явилася ниточка.
  Один хлопець із Сан-Берду за два тижні до "Нічної сови" бачив Сьюзен Ненсі Леффертс у компанії людини, за описом дуже схожої на Дюка Каткарта. Бад показав йому знімки Дюка; хлопець відповів: "Схожий, це точно, але не він". У звітах по "Нічній сові" йдеться про те, що Сьюзен Ненсі "в паніці" кинулася до чоловіка, що сидів за сусіднім столом, двійника Дюка, нібито їй незнайомого. Чому вони сіли за різні столики? Бад кинувся за відповіддю до матері Сью Леффертс - даремно: та навіть не відчинила йому двері. Чому?
  Бад зібрав сумку, звалив на плече. Десять фунтів паперу, і всі дороги ведуть у глухий кут. Геть із кабінету, до ліфта - прощавай. Відділ убивств.
  У коридорі він зіткнувся з Едом Екслі.
  І з його очей зрозумів: "Він знає про нас з Інес".
  
  
  РОЗДІЛ СОРОК ЧЕТВЕРТИЙ
  
  
  Засідка біля крамниці "Ранчо Хенко" на розі 52-ї та Центральної. Над дверима вивіска: "Готують готівку чеки соціального забезпечення". Третє січня: день отримання допомоги - любителі обналички б'ють груші на тротуарі. Підрозділ нагляду отримав наведення: якась анонімна чува вдарила, що її хлопець зі своїм приятелем хочуть грабнути лаву. Хлопець, мовляв, виявився покидьком, затяг у ліжко її сестру, то хай тепер потанцює! Джек у машині з іншого боку вулиці стежить за дверима. Сержант Джон Петєвіч припаркувався на 52-й: спостерігає за тротуаром, скорчивши таку пику, ніби страшенно хоче когось убити.
  За обідом Джек запивав фрітос нерозбавленою горілкою. Тепер Джек позіхає і потягується. Судова справа, Арагон проти Піментеля, все, як хотів Елліс Лоу. Попереду вечеря з Еллісом на якійсь політичній тусовці. Горілка палить шлунок, і по-звірячому хочеться ссати.
  Довгий гудок - сигнал. Петєвіч вказує на тротуар. До магазину входять двоє білих.
  Джек вискакує з машини, біжить через вулицю. Підбігає і Петєвіч. Разом заглядають усередину. Двоє грабіжників біля каси, спиною до дверей, набивають кишені зеленню; стовбури у них напоготові.
  Хазяїна не видно. Відвідувачів також. Погляд убік: біля далекого кінця прилавка розбризкано по підлозі щось червоне та сіре. ЩЕ ОДИН ГРАБИТЕЛЬ У ЗАДНІЙ ДВЕРІ, І У НЬОГО РЕВОЛЬВЕР З ГЛУШНИКОМ. Джек відчинив двері, двічі вистрілив ублюдкам у спину.
  "Бережись!" - репетує Петєвіч. Кроки з боку задніх дверей: Джек пригинається, стріляє не дивлячись, навмання. Над його головою з брязкотом розлітаються пляшки. Правильно, глушник: замість грому пострілів - глухе чвакання. Джек біжить уздовж прилавка, перестрибує через двох мерців. Задні двері зачиняються перед його носом; Пітьєвич, що наспів, стріляє у двері і виносить її плечем. Грабіжник біжить від магазину; Джек розстрілює патрони, що залишилися. Втікач перестрибує через паркан. З тротуару чується базлання роззяв. Перезаряджаючи револьвер на ходу, Джек біжить за бандитом, перестрибує через паркан, опиняється на чиємусь задньому дворі. Тут на нього кидається доберман, гарчить, цілячи зубами в обличчя, - Джек стріляє впритул, і пес падає, фарбуючи траву своєю кров'ю.
  Чуються постріли; від паркану на всі боки летять тріски. Надвір бігом вриваються двоє патрульних у формі. Джек кидає зброю. Патрульні палять як очманілі, зносячи верхівки парканних поперечин. Джек піднімає руки.
  - Офіцер поліції! Офіцер поліції! Гей, я поліцейський!
  Сосунки обережно підходять, обшукують його. Той, що вище, дивиться на його жетон:
  - Вінсеннс? То це ти той самий Вінсеннс, що років десять тому був крутішим за всіх?
  Джек мовчки б'є його коліном по яйцях. Сосунок падає; його товариш дивиться на Джека, роззявивши рота.
  Джек відвертається від них і йде. Йому треба випити.
  
  
  
  * * *
  
  
  Знайшовши кафешку, сідає за стойку, замовляє порцію за порцією. Після двох перших чарок припиняється тремтіння в руках; ще дві - і на думку починають лізти тости.
  За тих, кого я щойно вбив. Вибачайте, хлопці, у невинних Джек Вінсеннс стріляє влучніше. У травні закінчується двадцятирічний термін моєї служби, і щось мені підказує, що Паркер не захоче тримати мене в поліції жодного зайвого дня.
  За мою дружину. Дитино, ти думала, що вийшла заміж за героя, а потім подорослішала і зрозуміла, що помилилась. Тепер хочеш закінчити юридичний коледж та працювати адвокатом, як тато та Елліс. Про гроші не турбуйся: татко організував тобі весілля, татко купив тобі будинок, татко заплатить і за навчання. Дізнавшись із вечірньої газети, що твій чоловік застрелив двох озброєних грабіжників, ти вирішиш, що це перші зарубки на стволі мого револьвера. І помилишся. Сорок сьомого року, дитино, твій герой пристрелив двох ні в чому не винних людей. Не віриш? Це правда, мій ангел, і, якби я був проклятий, часом мені хочеться шпурнути цю правду тобі в обличчя. Можливо, тоді в нашому шлюбі з'явиться більше життя.
  Джек перекидає ще три чарки, і думки його пливуть туди, куди вони завжди повертаються після того, як помітні груди: у п'ятдесят третій рік, до проклятої порнухи.
  Шантажа Джек не боїться: він надійно застрахувався. Вбивство Хадженса поховано; журналюги із "Строго секретно" намагалися щось розкопати самі, та нічого не досягли. Петчетт і Брекен мають копію папки Сіда, але за минулі роки вони не потурбували Джека жодного разу - чесно дотримувалися договору. Кажуть, Лінн та Бад Уайт досі разом; що ж, побажаємо їм удачі. Для нього самого і Петчетт, і ця повія з повадками королеви давно стали історією. І не це позбавляє Джека сну та спокою, зовсім не це...
  Чортова порнуха.
  Рік чи два вона спокійно пролежала на депозиті у сейфі. Джек намагався про неї не думати, не згадувати, відчуваючи, що ця штука може занапастити його шлюб. У сімейне життя він кинувся стрімголов, сподіваючись, що Карен і домашнє тепло допоможуть йому забути про ту шалену весну. І спочатку це допомагало. Сім'я, будинок, обітниця тверезості. А потім ... ні, він не змінився - змінилася Карен.
  Вона бачила, як Джек б'є Собачника Перкінса; чула, як вимовляє за її батьків слово "нігер". Бачила його п'яним, злим, виснаженим до напівсмерті. Поступово почала розуміти, що газетні розповіді про його подвиги - брехня. Її друзів та подруг Джек терпіти не міг, а його єдиний друг Міллер Стентон зник з горизонту, коли Джека виперли з "Жетона Честі". І коли з Карен йому стало важко і нудно, Джек повернувся до того єдиного, що в нього залишаюся, - до порнухи.
  Знову спробував упізнати натурників - не вийшло. Їздив до Тихуани, купував там порножурнали пачками - не те. Шукав Христину Бергерон, не знайшов навіть через телетайп. Реальність не давалася йому до рук, і Джек вирішив створити підробку.
  Купував повія, і дешевих, вуличних, і висококласних дівчат на виклик. Розкладав їх на килимі, наче дівчат з журналів, по три, по чотири, у найхимерніших позах. Вбирав у театральні костюми, змушував повторювати всі рухи зі знімків, робив власні фотографії. Часом замислювався про кров і каліцтва, але гнав від себе ці думки.
  Жодна реальна жінка не збуджувала його, як ці картинки. Лише дві речі не розумів Джек. Перша: що за страх заважає йому звернутися безпосередньо до їхнього джерела, у "Флер-де-Ліс". І друге: чому Карен досі його не покинула.
  Остання чарка - погані думки геть.
  Джек відповів, пішов до машини. У "Ранчо Хенко" - огорожі, виставлені поліцейські. Ковпаків на колесах немає, "двірники" зламані. Немає навіть штрафної квитанції на вітровому склі - мабуть, і вона стала здобиччю вандалів.
  
  
  
  * * *
  
  
  Вечірка у розпалі. Тузи-республіканці. Жінки у сукнях для коктейлів, чоловіки у темних костюмах. А ось і Елліс Лоу. Переможець із Великої Букви у жуваних штанах та спортивній сорочці, забризканій собачою кров'ю, виглядає тут не те щоб своїм.
  Джек махає офіціантові, бере з тацю мартіні. Погляд його зупиняється на фотографіях у межах на стіні.
  Політичне сходження Елліс Лоу: "Гарвардський юридичний огляд", вибори 1953-го. А ось і прокол: виступ після вбивства нігерів із "Нічної сови", Елліс заявляє, що перед втечею підозрювані у всьому зізналися. Джек пирхнув у мартіні, закашлявся, поперхнувшись оливкою.
  За спиною в нього:
  - Раніше ти одягався набагато краще.
  Джек обертається.
  - Раніше я був у ціні.
  - Можеш пояснити свою екстравагантну появу?
  - Так. Я сьогодні вбив двох.
  - Ясно. Ще що-небудь?
  - Обох завалив пострілами в спину. Потім собаку. А потім звалив, доки начальство не підійшло. Так, ось тобі свіжа новина: я п'яний як свиня. Гаразд, Елліс, не томи, переходь до справи. Кого мені доторкнутися до вим'я цього разу?
  - Джеку, говори тихіше.
  - Що в тебе сьогодні в планах, Елісе? Сенат? Білий дім?
  - Джеку, зараз не час це обговорювати.
  - Чому ж не час? Викладай. Куди підеш у шістдесятому?
  Лоу, страшним пошепком:
  - Добре, у сенат. Так, Джеку, я хотів попросити тебе про ласку, але не тепер, коли ти в такому стані. Поговоримо пізніше, коли тобі стане краще.
  До розмови прислухається вся зала. Чудово.
  - Та гаразд тобі, друже! Вмираю від бажання допомогти тобі матеріально. Ну, кажи, кого потрясти?
  - Сержант, говоріть тихіше!
  Хрін тобі! Джек підвищує голос:
  - А тепер слухай мене уважно, мудодзвін. Якби не я, то не бути тобі прокурором. Це я Білла Макферсона підставив, ясна річ? Напував його мартіні зі снодійним і підклав йому в ліжко кольорове дівчисько! То що коли я питаю, ти відповідаєш, ясно тобі?
  Лоу, хрипким пошепки:
  - Вінсеннс, ти звільнений!
  - Сподіваюся, ти не передумаєш, мати твою так, - відповідає Джек і виплескує мартіні йому в обличчя.
  
  
  Розділ сорок п'ятий
  
  
  - Ми маємо бути не просто зразками високої моралі, як сказав у своїй вчорашній промові шеф Паркер. Ми - кордон, що розділяє стару та нову поліцію, стару систему, засновану на кумівстві, насильстві та залякуванні, - і нову, що тільки народжується. Ми - елітний корпус, саме ім'я якого служить втіленням суворої та незламної справедливості, чиє завдання - переслідувати та карати тих, хто своєю негідною поведінкою ганьбить високе звання офіцера поліції. Ну і, нарешті, від нас залежить, яким стане образ поліції Лос-Анджелеса в очах широкої публіки. Пам'ятайте про це, коли розбиратимете скарги на своїх товаришів-офіцерів. Пам'ятайте та не давайте волі почуттям. Пам'ятайте про це, коли вам доведеться розслідувати справи людей, з якими ви працювали раніше, які, можливо, вам подобалися. Пам'ятайте: наша місія - абсолютна справедливість, справедливість за всяку ціну.
  Ед зробив паузу, оглянув своїх людей: двадцять два сержанти, двоє лейтенантів.
  - А тепер технічні запитання, джентльмени. За мого попередника лейтенант Філліпс і лейтенант Стінсон працювали незалежно один від одного в різних областях розслідування. Тепер безпосередній нагляд за всіма справами Відділу лягає на мене, а лейтенант Філліпс та лейтенант Стінсон працюють як мої заступники на альтернативній основі. Сержанта Клекнера та сержанта Фіска я призначаю своїми особистими помічниками: вони зустрічаються зі мною щоранку о 7:30. Лейтенант Стінсон і лейтенант Філліпс, прошу вас за годину підійти до мене в кабінет: обговоримо поточні справи. Джентльмени, усі вільні.
  Підлеглі мовчки розходяться. У спорожнілій кімнаті для зборів Ед прокручує в думці свою промову. Слова "абсолютна справедливість" звучать голосом Інес Сото.
  Треба б прибратися - розвели тут бардак. Попільнички переповнені, стільці розставлені абияк, прапори біля кафедри напевно вкриті шаром пилу. "Хто своєю негідною поведінкою ганьбить високе звання офіцера поліції" - це батьковий голос. Ще два дні тому мова Еда була б щирою. Але тепер те, що він сказав, - брехня.
  Золота облямівка прапори. Брехня, що забезпечила йому славу на блюдечку із золотою облямівкою. Яка там, до біса, справедливість! Досить брехати хоча б самому собі: тих чотирьох він убив із злості - безсилої злості боягуза, якому кинули в обличчя звинувачення у боягузті. Всі ці роки побоювався помсти Бада Уайта - і не здогадувався, навіть уявити не міг, звідки прийде справжній удар...
  Кімната прибрана, можна попрацювати. На столі - папки зі скаргами. Ед відкриває першу.
  Схоже, цього разу Джек Вінсеннс вляпався по вуха.
  Під час операції підрозділу нагляду 3 січня цього року Джек Вінсеннс стріляв у двох озброєних грабіжників, які вбили трьох людей у магазинчику на півдні міста, і вбив наповал їх обох. Погнавшись за третім грабіжником, втратив нею на увазі і був зупинений двома патрульними, які не знали, що перед ними офіцер поліції. Патрульні відкрили вогонь, взявши Вінсеннса за одного з бандитів. Він кинув зброю, дозволив себе обшукати, потім ударив одного з патрульних і втік до прибуття коронера та детективів з Відділу вбивств. Третій підозрюваний залишився не знайденим. Вінсеннс же вирушив прямо на банкет на честь окружного прокурора Елліса Лоу, який доводиться йому свояком. Там у п'яному вигляді він на очах у гостей образив Лоу словесно і виплеснув йому в обличчя келих.
  Ед переглядає особисту справу Вінсеннса. У травні він виходить на пенсію - прощавай, Сміттярщику Джеку. Звіти часів Відділу наркотиків - чіткі, детальні, акуратні, хоч на стіну вішай. Між рядками: з особливою запопадливістю Вінсеннс переслідував не торгуючих, а тих, хто вживає, особливо джазменів і голлівудських знаменитостей. Що підтверджує старі чутки - ніби він зливав інформацію у "Строго секретно". Під час загальної перетряски, що послідувала за "Кровавим Різдвом", Джека перевели до Відділу звичаїв. Нова пачка звітів - букмекерство, незаконна торгівля алкоголем. Рапорти, як і раніше, докладні, але без вогника. Відчувається, що на новій роботі Джек відчайдушно нудьгував. Весна п'ятдесят третього: одночасно з "Нічною совою" глава Відділу, Рас Міллард, починає розслідування справи про порнографічні альбоми. І ось що дивно: звіти Джека рішуче змінюються. Пише коротко, без подробиць, начебто через силу. Рефрен один - жодних слідів. Постійно нагадує, що й інші детективи нічого не знайшли, двічі пропонує закрити справу.
  Зовсім не схоже на Сміттяра з Великої Букви.
  І це - у ті ж дні, коли розслідувалась "Нічна сова"...
  Є про що подумати.
  Брати Енгелклінги, Дюк Каткарт, Міккі Коен. Зв'язок із "Совою"? Цю версію відкинули: троє мертвих негрів закрили справу.
  Ед знову береться за теку. У липні п'ятдесят третього Джек повертається до Відділу наркотиків - і далі все йде по-старому, аж до переведення до підрозділу нагляду.
  Що ж сталося із Джеком п'ять років тому?
  Одночасно з "Нічною совою".
  Що ще сталося тими днями? Ось що: вбито Сіда Хадженса, вбивство залишилося нерозкритим. Ед натискає кнопку селекторного зв'язку.
  - Так капітане?
  - Сьюзен, з'ясуйте, хто, окрім сержанта Джона Вінсеннса, працював у четвертій бригаді Відділу звичаїв у квітні 1953 року. І де ці люди зараз?
  
  
  
  * * *
  
  
  Результати надходять за півгодини. Сержант Джон Хендерсон та офіцер Томас Кіфка звільнилися, сержант Льюїс Стейтіс служить в окрузі Банко. Ед викликає його до себе, і через десять хвилин Стейтис входить до нього в кабінет.
  Вантажний, краснолиця. На обличчі неприховане занепокоєння - ще б не турбуватися, коли тебе ні з того ні з сього викликають до ОВР! Ед вказує йому на стілець.
  - Сер, якщо це через... - починає Стейтіс.
  - Сержант, особисто до вас це не має жодного стосунку. Я хочу розпитати вас про офіцера, який служив разом з вами у Відділі звичаїв.
  - Капітане, та це ж коли було!
  - Знаю, давно. З кінця п'ятдесят першого року до літа п'ятдесят третього. Сержанте, наскільки близько ви знали Джека Вінсеннса?
  Стейтіс посміхається.
  - Чому посміхаєтесь? - Запитує Ед.
  - Та зрозумів, у чому річ. Прочитав сьогодні в газеті, що Вінсеннс пристукнув тих двох бандюг. А у Бюро кажуть. що він змився до приходу начальства. Тепер ясно, чому ви про нього розпитуєте.
  - Розумію. То як ви були з ним близькі?
  Стейтіс, хитаючи головою:
  - Взагалі-то Джек був одинак. Ні з ким близько не сходився. Навіть якщо ми працювали над однією справою, він тримався від інших.
  - Навесні п'ятдесят третього ви розслідували справу про порнографію. Пригадуєте?
  - А як же, непристойні журнали. Дохла була справа. Лише час даремно витратили.
  - Судячи з ваших звітів, ви не виявили жодних зачіпок.
  - Точно. Ні я, ні сміття Джек, ні інші хлопці. А потім Расса Мілларда кинули на "Нічну сову", і справа сама розсипалася.
  - Не пригадайте, чи не помічали ви в цей час якихось дивацтв у поведінці Вінсеннса?
  - Та ні. Хіба що в Бюро він майже не з'являвся, то намагався заглядати, коли Мілларда там не буде. Ну в цьому нічого дивного немає, вони з Рассом один одного терпіти не могли. Я ж говорю, Вінсеннс був одинаком. Із нами дружбу не водив.
  - Скажіть, чи не ставив Міллард вашій бригаді запитань щодо показів власників друкарні?
  Стейтіс киває.
  - Так, була там якась історія з друкарнею, начебто припускали, що це якось пов'язано з "Новою совою". Але ми всі Рассу сказали: справа - висяк, простіше вдавитися, ніж знайти тих. хто ці книжки випускає.
  Тут пусто.
  - Сержант, ви, мабуть, пам'ятаєте, що діялося в департаменті через "Нову сову". Пригадайте будь ласка. як реагував Вінсеннс? Чи не помічали нічого незвичайного?
  - Сер, можна начистоту? - каже Стейтіс.
  - Звичайно.
  - Так ось, мені з самого початку здавалося, що у Відділі вдач Вінсеннс не на своєму місці. Він у нас працював через силу, тільки й чекав, коли повернеться до Відділу наркотиків. Але з цією порнухою було ще щось... Пам'ятаю, у мене було таке відчуття, ніби він чогось боїться. А щодо "Нічної сови" - я б сказав, його ця справа не цікавила. Він був одним із тих, хто заарештував тих трьох кольорових, потім він разом з іншими шукав машину та зброю, але, на мою думку, йому було начхати, чим усе це скінчиться.
  Знову жодних фактів - лише "відчуття".
  - Подумайте, сержанте. Поведінка Вінсеннса під час "Нічної сови" та справи про порнографію. Все, що якось виходило зі звичайної колії. Мені важлива будь-яка дрібниця. Подумайте.
  Стейтіс знизує плечима.
  - Ну хіба тільки... але не знаю, чи це має відношення...
  - Кажіть.
  - Кабінет Вінсеннса був поруч із моїм, і іноді до мене долітало те, що там відбувалося. І ось одного разу, сидячи у себе, я почув уривок розмови між ним і Дадлі Смітом.
  - Про що?
  - Сміт просив Вінсеннса встановити стеження за Балом Уайтом. Сказав, що вбили якусь повію, а Бал, мовляв, через це переживає і може викинути якийсь номер.
  По спині пробігає холодок.
  - Що ще?
  - Вінсеннс погодився. А більше нічого не розібрати.
  - Це було під час розслідування "Нічної сови"?
  - Так сер. У ті дні.
  - Сержант, пам'ятаєте, у ті ж самі дні вбили Сіда Хадженса, журналіста з бульварного листка?
  - Пам'ятаю. Справу не розкрили.
  - Не пригадуєте, Вінсеннс про це нічого не казав?
  - Ні. Хоча ходили чутки, що вони з Хадженсом друзі.
  Ед, з посмішкою:
  - Дякую вам, сержант. Ми розмовляли без протоколу, але я попросив би вас про зміст нашої розмови не поширюватися. Домовились?
  Стейтіс, піднімаючись:
  - Добре. Тільки от щодо Вінсеннса я хотів сказати... Адже йому через два місяці на пенсію. І чому він зірвався, зрозуміло - не щодня людині трапляється вбити двох. Може, не смикали б ви його, дали б дослужити спокійно, га?
  - Усього доброго, сержант, - відповідає Ед.
  
  
  
  * * *
  
  
  Щось не так. Щось тут не так.
  Ед сидить відкинувшись на стільці, так і так приміряє різні варіанти.
  Вінсеннс стежив за Бадом Уайтом - отже, може мати на нього компромат.
  Навесні п'ятдесят третього Смітник чогось боявся.
  Зв'язок "непристойних книжечок" із "Нічною совою"?
  Вирок Інес Сото - Ед убив трьох невинних.
  А Вінсеннс зараз залежить від нього, від його вирішення.
  Ед натискає кнопку селекторного зв'язку:
  - Сьюзен, з'єднайте мене з окружним прокурором Лоу.
  
  
  Розділ сорок шостий
  
  
  - Ви, юначе, мабуть, думаєте, що мені турбуватися нема про що, крім ферштункенер [52] "Нічної сови" та ферштункенер брудних книжечок? - цікавиться Міккі Коен. - То ви думаєте, у мене без них турбот мало? Щоб ви знали: я не відкриваю ні брудні книжки, ні Святе Письмо. Мені від усього цього вилиці почало зводити ще п'ять років тому, а тепер я зовсім про це думати забув. У мене є серйозніші проблеми - я повинен дбати про свого бідного хлопчика.
  Бідолашний хлопчик - старий бульдог тяжко сопе. Куцій хвіст забинтований. Міккі чухає його за вухом.
  - Це Міккі Коен-молодший, мій спадкоємець, - уявляє його Міккі. - На жаль, такий наш собачий світ, що навіть собакам у ньому немає життя, і скільки протягне мій хлопчик, можна тільки гадати. У листопаді мені в будинок підклали бомбу: сам я не постраждав, чого про мої костюми від "Сай Девор" сказати не можна, а хвіст у Міккі тепер регулярно гноїться, та й апетит зовсім нікуди. Нерви в нього, у бідолахи, у повному розладі, і я не впевнений, що йому піде на користь спілкування з поліцейським.
  - Містер Коен ...
  - Ось як? Мені подобається, коли до мене звертаються з належною повагою. То як, ви сказали, вас звуть?
  - Сержант Уайт.
  - Ах, сержант Уайт. Так ось, сержант, скорботи мої безмежні, і немає їм кінця. Я, немов ваш гойський рятівник Ісус, несу на плечах своїх тягаря всього світу. Спочатку у в'язниці ці ферштункенери бандити нападають на мене і мого помічника Деві Голдмана. Бідний Деві після цього пошкодився з глузду і, коли його випустили, заходився ходити вулицями з розстебнутою ширинкою і шлангом напереваги. Я його не засуджую, зрештою без самореклами не проживеш, і до чого приховувати від людей те, чим нагородила природа? Однак копи в Беверлі-Хіллз не поділяють моїх передових поглядів: вони схопили бідолаху Деві і в два рахунки запхали в психлікарню Камарільо, звідки він, боюся, вийде дуже нескоро. І начебто цього мало - вийшовши з в'язниці, я дізнаюся, що моїх вірних сподвижників відстрілюють одного за одним! А інші мої люди, ті, хто пройшов зі мною вогонь та воду, - Пархач Тайтелбаум, Лі Вакс, Джонні Стомпанато...
  Час перервати цей монолог.
  - Джонні Стомпа я знаю.
  - Ферштункенер Джонні, - люто гаркає Міккі, - Юда, брудний Юдо, ось він хто! А Лана Тернер для нього - не Магдалина, а блудниця Єзавель! Він думає не головою, а головкою члена, і це рано чи пізно доведе його до біди. Хто сперечається, оснащений він навіть краще, ніж бідолаха Деві; але я витяг його з бруду, я взяв цього дрібного здирника і зробив своїм охоронцем - а тепер він відмовляється повернутися до мене, воліє жерти сендвічі в жерлі Пархача Тайтелбаума і якшатися з Собачником Перкінсом, брудним типом, який, як я чув з найдостовірніших , не соромиться злягатися з одноплемінницями мого Міккі ... Так ви сказали, вас звати Уайт?
  - Правильно, містере Коен.
  - Венделл Уайт? Бад Уайт?
  - Так це я.
  - Ма-альчик мій, що ж ти одразу не сказав!
  Коен-молодший задирає ногу над каміном.
  - Не думав, що ви про мене чули, - відповів Бад.
  - Хлопчику мій, та про що я міг не чути в цьому місті! Ти - один із "синків" Дадлі Сміта, правда? Кажуть, ви з Дадстером та ще парою крутих хлопців охороняєте демократію у нашому благословенному місті: тільки завдяки вам Лос-Анджелес ще не став здобиччю чужинців. Скромний мотель у Гардені, переконлива розмова, пара ударів по нирках - і справа зроблена. Що ж, якщо мені вдасться відірвати своїх хлопців від кошерних бутербродів і дружби з зоофілами, можливо, моя імперія набуде другого дихання. Ви з Дадстером надали мені велику послугу, хлопчику, і я у вас у боргу. То що ти хотів дізнатися про "Нічну сову"?
  Настала мить вирішального кидка.
  - Я чув, брати Енгелклінги були у вас у в'язниці і розповіли вам про план Дюка Каткарта. Чи не могли ви чи Деві Голдман розповісти про це комусь із ув'язнених?
  - Неможливо, - енергійно мотає головою Міккі Коен. - Я не говорив нікому, навіть Деві. Мабуть, я не соромився обговорювати свої стосунки з товаришами по нещастю, але про це не говорив жодної живої душі. І те саме сказав цьому хлопцеві, Екслі, коли він мене допитував. А тепер, синку, хочеш здогад від старого Мікстера? Думається мені, вбивати п'ятьох невинних людей через якихось брудних книжок логічно в одному-єдиному випадку - якщо торгівля цими книжками вже налагоджена та приносить великий дохід. Тож кинь цю гребану "Нічну сову".
  Нічого ти тут не розкопаєш: швидше за все, вбивці - шварцес, яких перестріляв ваш герой-молокосос.
  - Не думаю, що у "Нічній сові" вбили Дюка Каткарта, - каже Бад. - Я думаю, це був двійник - людина, яка видавала себе за нього. Цей хлопець убив Каткарта, забрав його одяг та під виглядом Каткарта з'явився у "Нічній сові". І ще мені здається, що ниточка веде до в'язниці Мак-Ніл.
  Коен закочує очі.
  - У всякому разі, не до мене, хлопче мій. Я нікому нічого не казав. І не можу собі уявити, щоб Піт і Бакс говорили про це з кимось ще. А де мешкав цей комік Каткарт?
  - У Сілверлейк.
  - Що ж, покопай у тамтешніх пагорбах - може, знайдеш його кістки.
  За цих слів Баду раптом згадується мати Сью Леффертс у Сан-Берду - двері на ланцюжку, уважний і недовірливий погляд темних очей. Що якщо...
  - Дякую вам, містере Коен.
  - І забудь про цю ферштункенер "Нічної сові", - кидає Коен на прощання.
  Коен-молодший поглядає на Бада, ніби має намір вчепитися в пах.
  
  
  
  * * *
  
  
  Сан-Бернардіно, Хільда Леффертс. Минулого разу вона швидко виставила його за поріг. Сьогодні він з'явився з новою інформацією - приятель Сьюзен Ненсі, хлопець, схожий на Дюка Каткарта. Натиснути, якщо знадобиться - залякати.
  Дві години на дорогу. Незабаром відкриється фрівей, і шлях до Сан-Берду стане вдвічі коротшим. Від старшого Екслі - до молодшого: цей слимаків знає про нас з Інес. Точно знає - того дня Бад прочитав це на його обличчі. А це означає, що Екслі треба побоюватися. Обидва вони чекають зручного випадку, але у Бада є перевага - Екслі, як і раніше, бачить у ньому тупого громила, здатного лише махати кулаками.
  Хільда Леффертс живе в одноповерховій халупі з дощаною прибудовою. Бад піднімається на ганок, перевіряє поштову скриньку. Три чеки - пенсійний фонд Локхіт, соціальне страхування, благодійна служба округу. Відмінно - є чим її налякати. Бад натискає кнопку дзвінка.
  Двері прочиняються - вузька щілина, перекреслена ланцюжком. Хільда, скрипуче:
  - Я вам уже сказала і ще раз повторю: начхати мені на вас і на те, що вам потрібно, дайте спокій моїй нещасній дочці!
  Бад віялом розкриває перед нею чеки.
  - Я отримав від влади округу дозвіл притримати ці чеки, доки ви не погодитеся співпрацювати. Немає свідчень - немає грошей.
  Хільда спускає пронизливий крик. Бад штовхає двері, вирвавши ланцюжок із гнізда, заходить усередину. Хільда, задкуючи:
  - Благаю вас, я бідна жінка...
  З усіх чотирьох стін обшарпаної кімнатки загадково посміхається Баду Сьюзен Ненсі: жінка-вамп із нічного клубу.
  - Будьте розумницею, гаразд? - каже Бад. - Пам'ятаєте, про що я питав вас минулого разу? Незадовго до того, як Сью переїхала до Лос-Анджелеса, у неї тут з'явився дружок. Минулого разу, коли я вас про нього спитав, ви злякалися. І зараз ви чогось боїтеся. Розповідайте. П'ять хвилин - і я піду. І ніхто про це не дізнається.
  Хільда, злякано обертаючи очима:
  - Зовсім ніхто?
  Бал простягає їй чек із "Локхіда".
  - Зовсім ніхто. Починайте. Інші два отримаєте, коли закінчите.
  Хільда повертається, починає говорити, звертаючись до фотографії дочки над дверима:
  - Сьюзі, ти мені сказала, що познайомилася з цією людиною в коктейль-барі. Мене одразу щось насторожило. Ти запевняла, що він добра людина, що свій обов'язок суспільству він заплатив, але нізащо не хотіла називати його імені. Потім я бачила тебе разом з ним, ти названа його якось, не пригадаю - чи Дік, чи Дін, чи Ді, чи Дон, - а він відповів: "Ні, Дюк. Звикай". А ще одного разу, коли я повернулася додому, стара місіс Дженсен розповіла, що ти була в нас удома разом із цією людиною, до вас прийшов ще хтось, а потім місіс Дженсен почула якийсь галас...
  "Заплатив борг суспільству" ... Бад не відразу розуміє, що це означає просто "відсидів".
  - І ви так і не впізнали, як його звуть?
  - Так і не впізнала. Я...
  - Сьюзен не знала двох братів на прізвище Енгелклінг? Вони жили тут, у Сан-Бернардіно.
  Хільда, не відриваючи очей від фотографії:
  - Бідолашна моя Сьюзі! Ні, здається, ні. Я про них нічого не чула.
  - Друг Сьюзен не згадував імені Дюка Каткарта? Чи не говорив про торгівлю порнографією?
  - Ні! Сьюзі була хороша дівчинка, вона не стала б займатися таким брудом! А Каткарт - це людина, яку разом із нею вбили? Ні, його імені я ніколи до того не чути.
  Бад сує їй чек від округу.
  - А тепер розкажіть, що було після того, як місіс Дженсен почула галас.
  Хільда, зі сльозами на очах:
  - Наступного дня, прийшовши додому, я побачила на підлозі в прибудові плями, дуже схожі на засохлу кров. Адже прибудова була зовсім нова, ми її вибудували на страховку мого покійного чоловіка! Незабаром з'явилися Сьюзен і ця людина, і я помітила, що вони обоє нервують. Той чоловік пройшовся по дому, заліз у підпіллю, потім зателефонував якимсь лос-анджелеським номером, і вони зі Сьюзі поїхали. А через тиждень її вбили, і я... ну, знаєте... я тоді вирішила, може, вона вже тоді побоювалася чогось, тому й поводилася так... І я теж злякалася. І коли до мене прийшов той милий молодий поліцейський, який потім застрелив трьох бандитів, я нічого йому не сказала.
  Мурашки по спині: сходиться, все сходиться. Приятель Сьюзі - двійник Каткарта. "Шум у будинку" - можливо, саме тут двійник убив Каткарта? Сьюзі була із самозванцем у "Нічній сові", сидячи за сусіднім столиком, непомітно спостерігала за переговорами... Отже, вбивці ніколи не зустрічалися зі справжнім Каткартом віч-на-віч.
  Пройшовся будинком, ЗАЛІЗ У ПІДПІДЛОГ.
  Бад кинувся до телефону, набрав номер компанії "П. К. Беллз". Поліція запит.
  - Хто запитує?
  - Сержант В. Уайт, поліція Лос-Анджелеса. Я в Сан-Бернардіно, на Ранчв'ю, 04617. Потрібен список всіх дзвінків до Лос-Анджелеса з цього номера в період з 20 березня по 12 квітня 1953 року. Записали?
  - Хвилинку, - каже клерк. Через дві хвилини: - Три дзвінки, сержант. 2 і 8 квітня - той самий номер. АЛЕ-21118. Це телефон-автомат на розі Сансет та Лас-Пальмас.
  Бад вішає слухавку. Автомат за півмилі від "Нічної сови". Той, хто дзвонив обережно: боявся зірвати зустріч - або угоду.
  Хільда смикає в руках паперову хустку. Помітивши на столі ліхтарик, Бад хапає його і вибігає надвір.
  У нижній частині прибудови - лаз під підлогу. Бад насилу протискується - і ось він унизу.
  Бруд, штабелі гнилих дощок. Прямо посеред підпілля, стіймя - довгий сумку. Несе гниллю та нафталіном. Бад зачіпає мішок ліктем - сморід стає нестерпним. Пхає сильніше - з-під мішка вискакують і кидаються врозтіч засліплені ліхтариком щури.
  Бад рве мішок, спрямовує промінь світла всередину. В обличчя йому скеляться череп із залишками шкіри. Бад кидає ліхтарик, рве далі, двома руками: каламутить від вони, дзвенить у вухах пронизливий щурячий писк. Ще ривок - і Бад бачить, що в черепі зяє кульовий отвір, трохи вище кісток, що гірчать з фланелевого рукава, помітна мітка "Д. К.".
  Бад виповзає назовні, жадібно ковтає повітря. Хільда Леффертс вже тут. Очі її благають: "Господи, будь ласка, тільки не це!"
  Чисте повітря, сліпуче світло дня. Світло, пролити світло... ось це думка! Екслі мало не здасться.
  Є у нього знайомий у "Версії" - скандальному "червоному" журналі. Там співчувають комуністам та неграм, ненавидять копів. Хлопець із "Версії" Балу чимось зобов'язаний.
  Хільда, тремтячи від жаху:
  - Там... там... щось є?
  - Нічого, крім щурів. Однак я вас попрошу найближчим часом нікуди не їхати. Можливо, я привезу знімки для впізнання.
  - А чек?
  Бад простягає їй конверт, змучений щурячим послідом.
  - Тримайте. І дякуйте капітану Екслі.
  
  
  РОЗДІЛ СОРОК СЬОМИЙ
  
  
  У кабінеті, де ОВРівці допитують своїх, панує відносний затишок - ні стільців, пригвинчених до підлоги, ні запаху сечі.
  Джек піднімає очі на Еда Екслі.
  - Я знав, що я в лайні, але не думав, що загруз за саму маківку.
  Екслі:
  - Здивований, що тебе не усунули?
  Джек крутиться на стільці. Форма йому тісна, сидить ніяково - він не одягав її з 1945-го. Від Еда Екслі - виснажене обличчя, сивина у волоссі, пильний недобрий погляд з-під сталевих окулярів - у нього холодок біжить по спині.
  - Так, дивно. Можливо, Елліс передумав і забрав свою скаргу? Знаєш, скандал, натяки в пресі і таке інше.
  Екслі хитає головою:
  - Лоу вважає, що ти - загроза його кар'єрі та його шлюбу. Та одного нападу на патрульного та наступного зникнення достатньо, щоб усунути тебе від роботи і навіть звільнити.
  - Ось як? Чому ж мене не усунули?
  - Тому що я заступився за тебе перед Лоу та Паркером. Є ще питання?
  - Так. Де магнітофон та стенографістка?
  - Як бачиш, їх нема.
  Джек підсуває стілець.
  - Чого ти хочеш, капітане?
  - Спершу з'ясуємо, чого хочеш ти. Спустити свою кар'єру в унітаз - чи спокійно дослужити чотири місяці, що залишилися, і отримати свою пенсію?
  Перед очима Джека постає обличчя Карен.
  - Гаразд, вважай, що я в грі. Що тобі потрібно?
  Екслі, нахилившись до нього:
  - Навесні п'ятдесят третього був убитий твій добрий знайомий і діловий партнер Сід Хадженс. Двоє детективів, які розслідували вбивство під керівництвом Расса Мілларда, повідомили мені, що того ранку, коли виявили тіло, ти на весь голос називав покійного "мерзотою" і взагалі був надзвичайно схвильований. Приблизно тоді Дадлі Сміт попросив тебе встановити стеження за Бадом Уайтом, і ти погодився. Приблизно водночас розслідувалася справа "Нічної сови", а ти у Відділі вдач працював над справою про порнографічні журнали і регулярно подавав рапорти - дивні, треба сказати, рапорти, вельми короткі та беззмістовні, зовсім не в твоїй звичайній манері. Приблизно водночас дві людини, Пітер і Бакстер Енгелклінги, виступили із заявою про передбачуваний зв'язок порножурналів зі справою "Нічної сови". Коли Расс Міллард запитав тебе, ти відповів, що нічого не знаєш. Під час розслідування ти неодноразово заявляв, що ця справа є безперспективною і її треба припинити. Далі: ті самі два детективи, сержанти Фіск і Клекнер, чули, як ти переконував Елліса Лоу спустити вбивство Хадженса на гальмах. А один з офіцерів, які служили разом з тобою у Відділі вдач, згадав, що в ті дні ти явно нервував і намагався рідше з'являтися в офісі. А тепер, Джеку, мені хотілося б знати, що все це означає.
  Уславлений самоконтроль випарувався як не бувало. Джек відчував, що рот у нього сам розплющився, а очі вилізли з орбіт - відчував і нічого не міг з цим зробити.
  - Як... як, матір твою... як ти?
  - Неважливо. Я тебе слухаю.
  Джек перевів дух.
  - Гаразд. Мабуть, я стежив за Бадом Уайтом. Він тоді зовсім розклеївся через вбивство якоїсь малолітньої повії - адже Бад завжди шкодував баб і діточок, - і Дад боявся, що він наробить дурниць. На його прохання я кілька днів стежив за Бадом, але нічого вартого не виявив. Усі знають, що ви з Уайтом на ножах. Ти боїшся, що рано чи пізно він спробує помститися тобі за Діка Стенсленда, от і вигороджуєш мене перед Лоу та Паркером, щоб в обмін я вивалив тобі все, що про нього знаю. Так?
  - У тому числі, хоч і не тільки. Розкажи мені, що ти дізнався про Уайт.
  - Наприклад?
  - Наприклад, жінки.
  - Уайт жінок кохає, але це не новина.
  - Після того, як Уайт склав сержантський іспит, ОВР провело по ньому персональну перевірку. У звіті сказано, що він зустрічається з жінкою на ім'я Лінн Брекен. У п'ятдесят третій вони вже були знайомі?
  Джек, знизавши плечима:
  - Не знаю. Ніколи не чув цього імені.
  - Вінсеннс, по очах бачу, що брешеш. Гаразд, дамо цю Брекен спокій - вона мене не цікавить. Коли ти за ним стежив, Уайт зустрічався з Інес Сото?
  Джек, ледь не розсміявшись:
  - Ні, на той час - точно ні! Так ось ти про що? Думаєш, він і твоя...
  Екслі піднімає руку:
  - Я не питаю, чи ти вбив Хадженса. Не питаю, що відбувалося з тобою навесні п'ятдесят третього. Поки що не питаю - і, можливо, не спитаю ніколи. Просто хочу знати твою думку. Тоді, п'ять років тому, ти працював над обома справами одночасно - і над "Нічною совою", і над порножурналами. Як гадаєш: убили ті троє негрів?
  Джек подається назад, ерзаючи під пильним поглядом Екслі.
  - Ну... справді, там не всі кінці з кінцями сходились. Можливо, і не вони. Може, якась інша чорнота - такі ж бандити, які знали, де Коутс сховав машину, та підкинули туди зброю. Але тобі що? Ці нігери зґвалтували твою жінку - отже, ти вчинив як слід. Що сталося, капітане?
  Екслі посміхається - криво, однією стороною рота. Джеку здається, що на нього дивиться мрець.
  - Капітане, що...
  - Мої мотиви, Вінсеннс, - це моя справа. А тепер висловлю свою думку. Думаю, Хадженс був якось пов'язаний із тими журналами. І ще гадаю, у Хадженса був на тебе компромат. Його ти й боявся.
  Ось мрець і схопив його за горло.
  - Так правильно. Я... одного разу я... багато років тому я нарубав дров по-великому... чорт забирай, іноді мені вже хочеться, щоб усе нарешті відкрилося!
  Екслі, піднімаючись:
  - Я не дав ходу скарг проти тебе. Не буде ні розгляду справи, ні покарань. З шефом Паркером уклав угоду: він дає тобі спокійно дослужити ці місяці, а ти негайно після закінчення двадцятирічного терміну виходиш на пенсію. Я запевнив його, що ти погодишся, і переконав, що ти гідний повної пенсії. Він не питав, навіщо мені це. Сподіваюся, і ти про це не питатимеш.
  Джек підводиться:
  - А ціна?
  - Якщо справа "Нічної сови" колись спливе знову, ти - весь, з тельбухом, мій. Викласти мені все, що тобі відомо.
  Джек простягає Екслі руку, бурмоче напівголосно:
  - Господи, Ед, на якого ж сучого сина ти перетворився!
  
  
  КАЛЕНДАР
  
  
  
  
  Лютий - березень 1958
  
  
  
  Журнал "Версія", лютий 1958
  
  
  
  Таємниця "Нічної сови": загинули безневинні?
  
  
  
  Минуло п'ять років, але, здається, кривава історія "Нічної сови" пам'ятна всім. Такі події не скоро згладжуються з пам'яті. 14 квітня 1953 року троє грабіжників, озброєних дробовиками, вломилися в цілодобове кафе "Нічна сова" неподалік Голлівудського бульвару, розстріляли трьох відвідувачів і трьох працівників кафе і зникли приблизно з трьома сотнями доларів - розділимо цю суму на кількість жертв. кожне людське життя приблизно п'ятдесят зелених. Поліція Лос-Анджелеса взялася за розслідування з особливою запопадливістю: майже негайно було заарештовано трьох молодих негрів, звинувачених також у викраденні та зґвалтуванні мексиканської дівчини. У тому, що ці троє - Реймонд Коутс на прізвисько Цукровий Рей, Тайрон Джонс та Лерой Фонтейн - винні у вбивствах, повної впевненості не було, проте ніхто не сумнівався, що саме вони жорстоко зґвалтували Інес Сото, студентку коледжу 21 року. Розслідування тривало: хід його широко висвітлювався в пресі, і громадськість вимагала, щоб цей жахливий злочин було розкрито якнайшвидше.
  Два тижні розслідування відбувалося без особливого успіху. Нарешті поліція виявила автомобіль Рея Коутса, захований у покинутому гаражі в Південному Лос-Анджелесі, а в ньому зброю. А невдовзі після цього Коутс, Джон та Фонтейн втекли з в'язниці.
  І тут сюжет ускладнюється. На сцену виходить новий персонаж - сержант поліції Едмунд Дж. Екслі, герой Другої світової війни, випускник Лос-Анджелеського університету, поліцейський, який дав свідчення проти своїх товаришів у відомому скандалі 1951 року, який отримав назву "Криваве Різдво", син магната Престона Екслі, будівельника Фантазіленд - знаменитого дітища Реймонда Дітерлінга, - а також мережі суперсучасних шосейних доріг у Південній Каліфорнії.
  А тепер - кілька фактів.
  Факт Љ1: сержант Ед Екслі був закоханий в Інес Сото - жертву зґвалтування.
  Факт Љ 2: сержант Ед Екслі вистежив і вбив Реймонда Коутса, Тайрона Джонса та Лероя Фонтейна (символічно, що смерть вони прийняли від тієї ж зброї - дробовика).
  Факт Љ 3: через тиждень після цих подій у нагороду за такий швидкий і драматичний вирішення справи "Нічної сови" сержант Екслі, перестрибнувши через два звання, став капітаном. Не дивно - його рішучий вчинок врятував репутацію поліції Лос-Анджелеса і допоміг шефу Паркеру відновити свою (можливо, надто роздуту?) славу.
  Факт Љ 4: капітан Ед Екслі (до речі, син багатих батьків, що має чималий власний капітал - довірчий фонд покійної матері) скоро став близьким з Інес Сото - настільки близький, що купив їй будинок всього за квартал від своєї квартири.
  Факт Љ 5: нам відомо з достовірного джерела, що Реймонд Коутс, Тайрон Джонс і Лерой Фонтейн, а також людина, яка їх укривала, на той момент, коли "герой" Екслі розстріляв їх впритул, були беззбройні.
  І ось тепер, через п'ять років, справа приймає новий оборот.
  Зрозуміло, не нам належать перші місця на бенкеті гостросюжетної журналістики. Ми, скромна філія нью-йоркського видання, і в думках не тримаємо порівнювати себе із уславленими лос-анджелеськими колосами - наприклад, зі "Строго секретно". Однак і ми маємо в цьому місті свої джерела. Один із них, який побажав залишитися невідомим, впродовж багатьох років вів власне розслідування справи "Нічної сови" - і прийшов до приголомшливих висновків. Ця людина, яку ми назвемо просто "Детектив", зв'язалася з авторами цієї статті та повідомила їм такі факти.
  Факт перший. Під час розслідування справи "Нічної сови" брати Пітер та Бакстер Енгелклінги, власники друкарні у Сан-Бернардіно, Каліфорнія, звернулися до влади із заявою, де стверджували, що незадовго до вбивств одна з майбутніх жертв - Делберт "Дюк" Каткарт - звернувся до них. із пропозицією друкувати порнографічні матеріали. Енгелклінги припускали, що бійня в "Нічній сові" стала результатом гангстерських розбірок. Але поліція, яка поспішала повісити злочин на негрів, висміяла цю теорію - а невдовзі брати Енгелклінги зникли. Про їхнє місцезнаходження досі нічого не відомо.
  Факт другий. Місіс Хільда Леффертс, мати ще однієї жертви - Сьюзен Ненсі Леффертс, яка народилася і виросла в Сан-Бернардіно, - розповіла нашому Детективу, що незадовго до своєї загибелі Сьюзен Ненсі познайомилася з якимсь таємничим чоловіком, якого нізащо не хотіла називати. Мати сама чула слова цієї загадкової людини, звернені до її дочки: "Називай мене Дюком. Звикай до цього" (!!!). На пред'явлених їй фотографіях місіс Леффертс цю людину впізнати не змогла.
  Ґрунтуючись на цих фактах, Детектив висунув разючу і шокуючу теорію.
  А саме: таємничий містер X, вирішивши перехопити порнографічний бізнес Дюка Каткарта, убив його, привласнив одяг і почав видавати себе за нього. У "Нічній сові" у нього була призначена ділова зустріч із трьома людьми, які згодом і стали вбивцями. Сьюзен Ненсі сиділа за сусіднім столиком, спостерігаючи за переговорами свого приятеля.
  Детектив наводить такі докази своєї версії.
  Побачивши фотографію Каткарта, місіс Леффертс заявила, що приятель її дочки був дуже схожий на цю людину.
  Тіло "Каткарта" було зрізане кулями, що надзвичайно утруднило проведення впізнання. Висновок коронера ґрунтувався на частковому збігу зубної карти мерця зі стоматологічною картою Каткарта, зробленою у в'язниці. Однак зростання небіжчика - 5 футів 9 1/4 дюйма, в той час як, згідно з тією ж тюремною медичною карткою Каткарта, його зростання становило всього 5 футів 8 дюймів. Перед нами незаперечний доказ, що у "Нічній сові" загинув не Дюк Каткарт, а його двійник!
  Дивовижний висновок, який, як ми підозрюємо, призведе до ще більш разючих викриттів.
  Невже "герой-поліцейський" убив трьох невинних? Невже справжнім убивцям вдалося вислизнути від відплати? І хто ж вони - ця зловісна трійця?
  Ми закликаємо окружного прокурора Лос-Анджелеса провести ексгумацію та повторне дослідження тіл убитих. Ми звинувачуємо капітана Еда Екслі у холоднокровному вбивстві чотирьох жертв соціальної нерівності. Ми вимагаємо, щоб поліція Лос-Анджелеса виправила свою помилку. В ім'я справедливості - перегляньте справу "Нічної сови"!
  
  
  
  Витримка: "Сан-Франциско Кронікл", 27 лютого
  
  
  
  Подвійне вбивство в Гейтсвіллі ставить поліцію в глухий кут
  
  
  
  Гейтсвіл, Каліфорнія, 27 лютого 1958. - Жорстоке подвійне вбивство привело в жах жителів Гейтсвілла, маленького містечка за шістдесят миль на північ від Сан-Франциско, і поставило в безвихідь службу шерифа округу Марін.
  Два дні тому тіла Пітера та Бакстера Енгелклінгов, 41 та 37 років, були виявлені в їхній квартирі по сусідству з друкарнею, де вони працювали наборщиками. Брати, за словами лейтенанта Юджина Хетчера зі служби шерифа округу Марін, були "людьми із сумнівною репутацією та зв'язками у злочинному світі". Ось що повідомив лейтенант репортеру "Кронікл" Джорджу Вудсу:
  "Обидва Енгелклінги мали судимості за торгівлю наркотиками, - розповідає лейтенант Хетчер. - Хоча протягом уже багатьох років за ними нічого не значилося, репутація їх, як і раніше, не вселяла довіри. Так, у друкарні вони працювали під вигаданими іменами.
  Ключів до розгадки ми поки що не маємо, проте, судячи з усього, перед смертю їх катували, щоб отримати від них якусь інформацію".
  Брати Енгелклінги працювали в друкарні "Швидкий Боб" на Іст-Вердуго-роуд у Гейтсвіллі і жили в орендованій квартирі по сусідству. Їхній наймач, Роберт Данквіст, 53 років, знав їх як Піта та Бакса Джірардов. Саме він у вівторок вранці виявив їхні тіла. "Піт і Бакс працювали на мене вже рік і завжди були точними як годинник, - розповідає він. - Тому, коли у вівторок вони не з'явилися на роботу, я запідозрив недобре. Крім того, тієї ночі мою друкарню пограбували, і я хотів, щоб вони допомогли мені знайти винних".
  Брати Енгелклінги, чиї справжні імена встановлені за надісланими телетайпом відбитками пальців, були застрелені, як стверджує лейтенант Хетчер, з револьвера 38 калібру, забезпеченого глушником. "Наші експерти виявили у тканинах тіл убитих частинки металу. Це вказує на використання глушника та пояснює, чому пострілів не чули сусіди".
  Лейтенант Хетчер не став розповідати про перебіг розслідування, заявивши лише, що все йде у звичайному порядку. Він повідомив також, що перед смертю жертви зазнали тортур, проте відмовився повідомити деталі. "Такі відомості краще поки що зберегти в таємниці, - зауважив він. - Часом трапляється, що психопати, які прагнуть слави, зізнаються у злочинах, яких вони не робили. Ми не хочемо, щоб нам заважали розслідувати справу, і тим більше не хочемо, щоби постраждали невинні".
  Пітер і Бакстер Енгелклінгів, мабуть, не мають родичів. Їхні тіла знаходяться зараз у міському морзі Гейтсвілла. Лейтенант Хетчер просить усіх, хто має будь-яку інформацію про вбивство, звертатися в службу шерифа округу Марін.
  
  
  
  Витримка: "Сан-Франциско Ікземінер", 1 березня
  Жертви вбивства пов'язані зі знаменитим злочином у Лос-Анджелесі
  
  
  
  Пітер і Бакстер Енгелклінги, вбиті 25 лютого в Гейтсвіллі, Каліфорнія, проходили свідками у знаменитій справі про масове вбивство в кафе "Нічна сова", що сталося у квітні 1953 року. Про це заявив сьогодні лейтенант служби шерифа округу Марін Юджін Хетчер.
  "Вчора ми отримали анонімне наведення, - повідомив "Ікземінеру" лейтенант Хетчер. - Якийсь чоловік просто виклав цю інформацію та повісив слухавку. Ми зв'язалися з Бюро лос-анджелеського окружного прокурора, і там цю інформацію підтвердили. Не думаю, що це як -то пов'язано з нашою справою, проте про всяк випадок я зробив запит у поліцію Лос-Анджелеса. Там мені заявили, що у них і без мого запиту справ вистачає.
  
  
  
  Витримка: "Лос-Анджелес Дейлі Ньюс", 6 березня
  
  
  
  Повернення "Нічної сови" - шокуюче зізнання вказує на вбивство безневинних
  
  
  
  Ця історія сповнена крові та бруду. Але "Дейлі Ньюс" - єдина газета в Лос-Анджелесі, чиї автори з гордістю носять ім'я "розгрібників бруду", газета, девіз якої: "Правда, тільки правда і нічого, крім правди", - не відвертається від таких історій. Нам належить поставити під сумнів героїчний образ людини, яку багато хто вважає бездоганним зразком служителя закону. Однак, якщо кумир публіки забруднив своє добре ім'я таємною ганьбою чи злочином, ми в "Дейлі Ньюс" вважаємо своїм обов'язком відкрити суспільству очі на того, кому воно поклоняється. Наші звинувачення дуже серйозні - як серйозний злочин, який їх викликав. Ми розуміємо, на що йдемо, розуміємо, яку бурю викличе наша заява, але не вагаємось ні секунди. Отже: знамените масове вбивство у кафе "Нічна сова" у квітні 1953 року, ця кривава бійня, в якій загинули страшною смертю шестеро чесних громадян, залишилося нерозкритим. У вбивстві звинуватили безневинних. Справедливість зневажена - і ми вимагаємо перегляду справи.
  Реймонд Коутс, Лерой Фонтейн та Тайрон Джонс - чи пам'ятаєте ви ці імена? Троє молодих негрів, заарештованих поліцією Лос-Анджелеса невдовзі після вбивства. Підозрювані пред'явили воістину пекельне алібі: вони не могли розстріляти відвідувачів "Нічної сови", бо в цей час ґвалтували викрадену дівчину на ім'я Інес Сото. Спершу вони поглумилися над нею в занедбаному будинку на околиці Південного Лос-Анджелеса, а потім "продали" комусь із своїх друзів для нових принижень та знущань. Ті у свою чергу залишили міс Сото з людиною на ім'я Сільвестр Фітч, застреленою поліцією під час арешту.
  Міс Сото відмовилася співпрацювати з поліцією, якій потрібно було точно встановити, де були Коутс, Джонс і Фонтейн у момент вбивства. Чи були вони з нею та іншими ґвалтівниками (з яких встановлено лише Фітч)? Чи був у них час приїхати з Південного Лос-Анджелеса до Голлівуду, вчинити вбивство, а потім повернутися до своєї жертви і продовжити знущання на неї? Чи перебувала вона у свідомості протягом усієї цієї страшної ночі?
  До цих пір ці питання залишалися без відповіді.
  Розслідування йшло двома шляхами: по-перше, поліція шукала докази, що дають змогу точно вказати на Джонса. Коутса та Фонтейна як на вбивць, по-друге, проводилася звичайна процедура збору інформації про жертв. Але й та, й інша лінії обірвалися, коли троє негрів втекли з в'язниці та були застрелені вже згаданим "героєм" - сержантом поліції Едмундом Екслі.
  Син уславленого Престона Екслі, випускник Лос-Анджелеського університету, герой війни, Ед Екслі використав справу "Нічної сови" як стартовий поштовх для задоволення своїх безмірних амбіцій. У тридцять один рік він одержав звання капітана. Тепер йому 36, і незабаром, як стверджують, він стане інспектором - наймолодшим інспектором в історії поліції Лос-Анджелеса. Подейкують, що він, як і його батько - будівельний магнат-мільйонер, - має намір серйозно зайнятися політикою. Проте недобрі чутки оточують цю блискучу постать: кажуть, що вбиті були беззбройні, що їхнє "визнання" у вбивстві, зроблене нібито перед втечею, просто вигадане окружним прокурором Еллісом Лоу. Не всім відомо, що Ед Екслі заохочував небажання Інес Сото співпрацювати з поліцією, що пізніше він купив їй будинок і ось уже незабаром п'ять років складається з нею в дуже близьких стосунках.
  І ось кілька днів тому відбулися дві події, що пролили світло на справу "Нічної сови".
  У 1953 році двоє людей, брати Пітер і Бакстер Енгелклінги, звернулися до влади із заявою, яка безпосередньо стосується бійні в "Нічній сові". Вони стверджували, що масове вбивство пов'язане з планом розповсюдження порнографічних журналів, розробленим одним із убитих - Делбертом (Дюком) Каткартом. Поліція Лос-Анджелеса воліла пропустити цю інформацію повз вуха. І ось тепер, майже через п'ять років, Пітер і Бакстер Енгелклінги по-звірячому вбиті в маленькому містечку Гейтсвілл на півночі штату. Це вбивство, скоєне 25 лютого цього року, не розкрито і, швидше за все, не буде розкрито через повну відсутність слідів. Однак на наші запитання, здається, знайдено відповідь.
  Темношкірий ув'язнений Сан-Квентін на ім'я Отіс Джон Шортелл прочитав у газеті повідомлення про вбивство братів Енгелклінгів - вбивство, яке ясно вказує на їхній зв'язок з "Новою совою". Ця стаття змусила Отіса Джона Шортелла замислитись. Він попросив зустрічі з помічником начальника в'язниці та зробив йому вражаюче визнання.
  Отіс Джон Шортелл, засуджений до ув'язнення за численні випадки викрадення автомашин і чесно зізнається, що в обмін на співпрацю розраховує на скорочення терміну, повідомив, що він і був одним із людей, яким продали Інес Сото Коутс, Джонс і Фонтейн. У ніч вбивств у "Нічній сові" він був разом із міс Сото та цими трьома з 2:30 до 5:00 - тобто саме в той час, коли було скоєно вбивство. Шортелл додав, що раніше мовчав про це через побоювання отримати новий термін за зґвалтування. Крім того, він заявив, що у себе в машині Коутс зберігав велику кількість наркотиків і саме тому не хотів повідомляти поліцію про її місцезнаходження. Своє визнання Шортелл пояснив недавнім зверненням до релігії - у чому, втім, висловили сумнів тюремна влада. Для підтвердження своїх свідчень Шортелл подав прохання про допит на детекторі брехні і пройшов у цілому чотири перевірки на поліграфі. Усі перевірки дали позитивний результат. Адвокат Шортелла Морріс Вексман надіслав нотаріально завірені копії допитів до поліції Лос-Анджелеса, а також до "Дейлі Ньюс".
  Ми публікуємо цю статтю. Що зробить поліція Лос-Анджелеса?
  Ми не віримо в суд Лінча, правосуддя плаша, кинджала або дробовика. Ми не віримо в чистоту мотивів "влучного стрільця" - Еда Екслі. Ми вимагаємо, щоб поліція Лос-Анджелеса переглянула справу про бійню у "Нічній сові".
  
  
  
  Витримка: "Лос-Анджелес Таймс", 11 березня
  
  
  
  Скандал навколо "Нічної сови"
  
  
  
  У недавній серії статей Лос-Анджелес Дейлі Ньюс, посилаючись на кілька не пов'язаних між собою фактів, вимагає від поліції Лос-Анджелеса переглянути справу Нічної сови.
  Глава поліції шеф Вільям X. Паркер назвав увесь цей галас "мухою, з якої зробили слона". "Багато галасу з нічого, - заявив він. - Показання якогось дегенерату-рецидивіста та вбивство, яке не має до цієї справи жодного відношення, - не причина переглядати справу, успішно розкриту п'ять років тому. У 1953 році я повністю схвалював дії капітана Еда Екслі - схвалюю їх і зараз".
  Слова шефа Паркера відносяться до вбивства Пітера і Бакстера Енгелклінгів, свідків у справі "Нічної сови", що сталося 25 лютого цього року, і до недавніх свідчень ув'язненого в'язниці Сан-Квентін Отіса Джона Шортелла, який заявив, що під час бійні в "Нічній сові" перебував з трьома імовірними вбивцями і може засвідчити їх алібі. Говорячи про результати перевірки Шортелла на детекторі брехні, його адвокат Морріс Ваксман зауважив: "Поліграф не бреше. Отіс - релігійна людина. П'ять років тягар провини обтяжував його совість, і тепер він нарешті зважився відновити справедливість, знявши страшне звинувачення з невинних людей. Він хоче, щоб справжні вбивці були знайдені та отримали по заслугах. Я не відступлю, поки поліція Лос-Анджелеса не усвідомить свого обов'язку і не перегляне справу".
  Річард Танстелл, редактор "Лос-Анджелес Дейлі Ньюс", повторює цю заяву: "Те, що ми виявили, є надзвичайно важливим, і ми не здамося, поки не докопаємося до правди".
  
  
  Заголовки
  
  
  "Лос-Анджелес Дейлі Ньюс", 14 березня
  Вбивче звинувачення: Поліція Лос-Анджелеса підтасовує докази у справі "Нічної сови"
  
  
  
  "Лос-Анджелес Дейлі Ньюс", 15 березня
  Відкритий лист "Влучному стрілку" Екслі
  
  
  
  "Лос-Анджелес Таймс", 16 березня
  Адвокат ув'язненого просить генерального прокурора штату переглянути справу "Нічної сови"
  
  
  
  "Лос-Анджелес Геральд Експрес", 17 березня
  Паркер - журналістам: Справа "Нічної сови" закрита
  
  
  
  "Лос-Анджелес Дейлі Ньюс". 19 березня
  Пікети біля поліції - громадяни вимагають справедливості
  
  
  
  "Лос-Анджелес Геральд Експрес 20 березня
  Паркер і Лоу викликані "на килим" до губернатора Найту
  
  
  
  "Лос-Анджелес Мірор Ньюс", 20 березня
  Ціна смерті: Ексклюзивні фото любовного гніздечка Екслі та Сото
  
  
  
  "Лос-Анджелес Ікземінер", 20 березня
  Поліція засипана листами та дзвінками: Думки громадян щодо справи "Нічної сови"
  
  
  
  "Лос-Анджелес Таймс", 20 березня
  Паркер непохитний: Перегляду справи "Нічної сови" не буде
  
  
  
  "Лос-Анджелес Дейлі Ньюс", 20 березня
  
  
  
  Правосуддя має перемогти!
  Хай поліція відповість за помилку!
  Вимагаємо перегляду справи "Нічної сови"!
  
  
  
  
  
  
  ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
  ПУНКТ ПРИЗНАЧЕННЯ: МОРГ
  
  
  
  
  Розділ сорок восьма
  
  
  Телефонний дзвінок: дев'ять із десяти - репортери. Але Ед знімає слухавку.
  - Так?
  - Ед, це Білл Паркер.
  - Здрастуйте, сер. Дякую за вашу заяву до "Таймсу".
  - Нема за що, синку. Так і триматимемося - твердо стояти на своєму, і через кілька місяців все саме розсмокчеться. Як Інес? Чи сильно все це на неї подіяло?
  - Не знаю. Батько мені казав, що вона живе у Рея Дітерлінга у Лагуні. Ми розлучилися кілька місяців тому.
  - Шкода, шкода. Ну що ж, Інес - хоробрий дівчина. І в порівнянні з тим, через що їй уже довелося пройти, це дрібниці.
  Ед, протираючи очі:
  - Не впевнений, що все розсмокчеться само собою.
  - А я певен. Свідчення цього негра з Квентіна нічого не варті. Звичайно, свідчення на поліграфі - річ досить серйозна, але достатньо одного погляду на його адвоката, аби зрозуміти...
  - Сер, я не про це. Справа в тому, що ті троє, яких я вбив, схоже, справді були невинними.
  - Не перебивай мене, синку. І не кажи, що ми маємо переглянути справу. Ось уже від тебе я не чекав такої самогубної наївності! Ні, наше завдання - спокійно чекати, поки стихне галас. І генеральний прокурор у Сакраменто чекає зараз на те саме. Скандали в пресі, вимоги справедливості, демонстрації - весь цей шум рано чи пізно завжди затихає.
  - А якщо цього разу не вщухне?
  Паркер зі зітханням:
  - Якщо генеральний прокурор призначить розслідування, ми подамо на нього скаргу до федерального суду і розпочнемо власне розслідування, щоб його випередити. Я розмовляв з Еллісом Лоу, він мене повністю підтримує. Але побачиш, цього не знадобиться. Все саме вляжеться.
  - Не впевнений, що я цього хочу, - тихо каже Ед.
  
  
  Розділ сорок дев'ятий
  
  
  Група з відділу організованої злочинності. Мотель "Вікторія", номер 6. Бад, Майк Брюнінг, хлопець із Фріско, прикутий наручниками до стільця, - Джо Сіфакіс, три судимості за кримінальне лихварство, знято з поїзда на Юніон-стейшн. Брюнінг обробляє Сіфакіса шматком шланга, Бад тільки дивиться.
  На тумбочці чотирнадцять сотень підуть у благодійний фонд. Майк переконує Джо забиратися з Лос-Анджелеса подобру-поздорову. Аргументи вагомі - кількох зубів Сіфакіс уже втратив. Бад дивиться на годинник: 16:20. Дадлі щось запізнюється.
  Сифакіс видає ще один крик. Бад повертається і виходить у ванну кімнату. Усі стіни списані непристойностями: імена дівчат, деякі з телефонами. Бад думає про те, що й завжди, про те, що останніми днями займає весь департамент, - про справу "Нічної сови".
  У кімнаті репетує Сіфакіс. Щоб заглушити крики, Бад вмикає воду. Про що хотів поговорити з ним Дадлі? Мабуть, все про ту саму "Нічну сову". Бад знову і знову перевіряє свою версію - і не знаходить у ній слабких місць.
  Ніхто не підозрює, що витік до "Версії" - від нього. Якби до когось дійшло, Бад би про це вже дізнався. Ніхто не знає про скелет Каткарта у підвалі. Ніхто не знає, що це він дзвонив гейтсвілському шерифу. І все ж пишатися поки що нічим: смерть братів, визнання карного злочинця в Квентіні - чисте везіння. Якби не це, можливо, Бад так нічого б і не досяг.
  Про те, що у п'ятдесят третьому він дещо приховав від начальства, також ніхто не підозрює. Хіба що, можливо, Дадлі. Та й той, швидше за все, пов'язує це з тим, як Бад тоді психанув через вбивство Кеті. Дад був одним із керівників розслідування у справі "Нічної сови", тож, звичайно, мріє зам'яти справу - адже під ударом разом із Едом Екслі виявляється і він. Паркер теж намагається спустити справу на гальмах: його шанси - п'ять до одного, п'ять до одного на те, що Екслі вийде з цієї колотнечі чистеньким, наче...
  Від крику Сифакісу здригаються двері.
  Бад опускає обличчя під струмінь води. На дзеркалі подряпано: "Мег Грюнвіц класна давалка - АХ-74022". На стінах - інші імена. Повія. Минулого тижня до його списку додалася ще одна: Лінетт Еллен Кендрік, 21 рік, дата смерті: 17/3/58, місце смерті Лос-Анджелес. Забита до смерті, сліди кілець, зґвалтована на всі дірки. Копи з місцевої ділянки не стали...
  Сифакіс щось бурмоче крізь сльози. У ванній раптом стає жарко, нестерпно жарко. Бад повертається до кімнати.
  Сифакіс зламався - продає всіх і вся:
  - ... І я багато чого знаю, багато чого чув. Ось, наприклад, що тут діялося, доки не було Міка. Як його посадили, так якісь троє вчинили свавілля, почали відстрілювати його людей, тих, хто його справами заправляв. Потім на каси його почали наїжджати. І знаєте, що? Дала Сміта всі кличуть миротворцем, а тут він і пальцем не ворухнув! Що вам ще розповісти? Про повію? Я багато чого знаю! Можу дати гарне наведення на...
  Брюнінг дивиться з нудним виглядом. Бад виходить у двір: жухла трава, паркан, обплетений колючим дротом. Чотирнадцять порожніх номерів - мотель дістався поліції дешево.
  - Доброго дня, синку.
  Дадлі. Бад закурює, йде йому назустріч.
  - Вибач, що запізнився, синку.
  - Неважливо. Адже ти казав, у тебе якась серйозна справа.
  - Так, все те саме. Як тобі Голлівудська ділянка, синку? Подобається?
  - Відділ убивств подобався більше.
  - Прекрасно. Обіцяю, ти скоро туди повернешся. Бачив, яку виставу розіграла четверта влада за участю твого приятеля Екслі?
  Бад, поперхнувшись димом і закашлявшись:
  - Звичайно. Шкода, не можна справді переглянути справу - то б він пострибав! Тільки мені не хотілося б, щоб через це ти постраждав.
  Дадлі зі сміхом:
  - Внутрішній конфлікт - розумію, розумію, синку. Знаєш, я й сам відчуваю суперечливі почуття, особливо з того часу, як одна пташка в Сакраменто нам цвіркнула, що на генерального прокурора чиниться великий тиск і рано чи пізно він погодиться на перегляд справи. На такий випадок Елліс Лоу підготував скаргу. Проте, гадаю, найрозумніше нам сподіватися на краще, а готуватися до гіршого. Політичні чвари, синку. Генеральний прокурор - республіканець, історію про безневинно вбитих активно розкручують демократи, і, якщо він нічого не зробить, це може пошкодити йому на наступних виборах. До речі, ти, синку, нічим не хочеш поділитися зі мною? Може, тобі відомо про "Нічну сову" щось таке, чого я не знаю?
  До цього питання Бад готовий:
  - Ні.
  - Що ж, добре. Та й вистачить про це. Синку, у мене тобі завдання. Сьогодні ввечері тут же у "Вікторії". Треба побалакати з одним бугаєм. Щиро кажучи, боюся, що Майк і Дік навіть удвох не справлять на нього належного враження. До речі, синку, світ тісний - наскільки я розумію, цей хлопець у п'ятдесят третьому році знав нашого друга Дюка Каткарта. Можливо, і про Кеті Джануей зможе тобі щось розповісти. Ти ж так і не зміг забути бідолаху Кеті, мабуть, синку?
  Бад судомно ковтає - у горлі в нього пересохло.
  - Гаразд, синку, забудь, що я про це запитав. Кажуть, з повією що не роби, а розпусти з неї не витруєш - ось та сама історія і з такими спогадами. Сьогодні ввечері, синку, о десятій годині. І не сумуй. Незабаром я доручу тобі одне екстремальне завдання - завдання, яке нагадає тобі добрі старі дні.
  Бад моргає.
  Дад усміхається йому і зникає в будиночку Љ6.
  З повією що не роби, а розпусти з неї не витруєш.
  Лінн. Кеті Джануей. Що знає Дад?
  Бад стоїть біля дверей, мружиться, вдивляючись у далечінь, а за спиною в нього всі чотири стіни здригаються від криків Сифакіса.
  
  
  РОЗДІЛ П'ЯТИДЕСЯТИЙ
  
  
  Новини від Боба Галлодета: не сьогодні завтра генеральний прокурор оголосить про перегляд справи. Елліс Лоу: єдиний вихід - перехопити ініціативу.
  Ед в кафе на Ла Брея чекає на Джека Вінсеннса. На столі розкладено папери: "Нічна сова", нотатки у справі Хадженса.
  Питання: чи правду говорить людина із Сан-Квентіна? Зважаючи на все, так - які б не були його мотиви.
  Друге питання: чи пов'язане з "Нічною совою" вбивство Енгелклінгів? Неможливо відповісти, доки не отримаємо інформацію з округу Марін.
  Третє питання: пурпуровий автомобіль біля дверей "Нічної сови". Збіг? Тоді виходить, що справжні вбивці стежили за пресою, виявили машину Рея Коутса раніше за поліцію і підкинули туди обрізи. А це означає, що підкинуті і стріляні гільзи в Гріффіт-парку - що зовсім малоймовірно. Архіви в'язниці за 1935 - 1955 роки знищено - простежити тюремні контакти трьох негрів неможливо. Думковий вузлик на згадку: завдання Клекнеру та Фіску - розробити та перевірити всі логічні версії, пов'язані з машиною та підкинутими стволами.
  Ще питання: третя жертва. Малколм Лансфорд, колишній поліцейський, потім охоронець у магазині. Чи не могла стати причиною вбивства його зв'язок із якимось злочинним угрупованням? Відповідь: вкрай малоймовірно - Лансфорд "Нічну сову" відвідував постійно, проводив там чи не щовечора і засиджувався допізна.
  Прихлинаючи каву, Ед розмірковує про владу. В ОВР влада величезна - і в Департаменті, і поза його стінами. Фіск і Клекнер за його наказом зроблять усе, що завгодно. Вінсеннс зізнався, що стежив за Бадом Уайтом, проте про Лінн Брекен промовчав. Ед це наголосив і наказав Фіску провести перевірку цієї жінки. Кілька годин тому одержав від нього рапорт.
  Лінн Брекен володіє на паях магазином одягу в Сайт-Моніці. Ходять чутки, що колись була повією. Партнер - Пірс Морхаус Петчетт, 56 років. Перевірку Петчетта провів Клекнер: багатий фінансист, відомий тим, що зводить своїх ділових партнерів із дівчатами на виклик. Цікава деталь: Петчетт - власник багатоквартирного будинку у Голлівуді. Під час розслідування "Нічної сови" біля цього будинку сталася стрілянина, що залишилася нерозкритою. Ед сам був на місці стрілянини - і в порожній квартирі на першому поверсі, по вікнах якої стріляли, знайшов шкіряний нашийник із шипами. Менеджер заявив, що власника будинку не знає, платню отримує чеками поштою. У квартиру на першому поверсі іноді навідується хлопець, якого він знає лише на ім'я - Ламар, "здоровий накачаний блондин". Рапорт Голлівудської ділянки: після інциденту Ламар у полі зору поліції не з'являвся. Справа закрита.
  Щось Смітник запізнюється. Перейдемо до нотаток про Хадженса.
  Тіло страшенно понівечене - наче попрацював м'ясник. Підозрюваних немає - точніше, їх забагато:
  Хадженса ненавиділи усі. Мляве розслідування розпочалося з Макса Пелтца та його колег по "Жетону Честі" - в останньому номері "Строго секретно" Хадженс влаштував гучне "викриття" Макса та його школярок. Пелтц пройшов перевірку на детекторі брехні. інші представили алібі. Між рядками Паркер вважав, що вбитий цілком заслужив свою долю, тому й убивцю шукати не став.
  Сміттяра все немає. Ед гортає список алібі.
  Макс Пелтц проводив час із неповнолітньою - звинувачення не висунуто. Сценаристка Пенні Фулвейдер - вдома із чоловіком. Алібі Біллі Дітерлінга - Тіммі Валберн. Декоратор Девід Мертенс - важкий епілептик - був із Джеррі Марсаласом, медбратом, який супроводжував його всюди. Зірка серіалу Бретт Чейз - на вечірці. Там же його напарник за сценарієм Міллер Стентон. Жодних слідів, справа закрита. І все-таки саме вбивство Хадженса не давало спокою Вінсеннсу тієї страшної весни 53-го.
  Підходить Смітник, сідає навпроти. Без передмов:
  - Ну що?
  - Завтра зустрічаюся із Паркером. Не маю сумніву, він оголосить про перегляд справи.
  Вінсеннс, з посмішкою:
  - Ну і чого ти морду криєш? Сам цього хотів - так тепер хоч би вдай, що задоволений.
  Ед викладає на стіл шість стріляних гільз.
  - Три з них - з твоїх останніх тренувальних стрільб. Інші три я отримав зі сховища речових доказів у Голлівудській ділянці. Сліди на всіх шістьох абсолютно ідентичні. Квітень п'ятдесят третій, Джек. Пам'ятаєш стрілянину на Черамойя?
  Смітник, схопившись обома руками за край столу:
  - Продовжуй.
  - Тим будинком на Черамойя володіє Пірс Петчетт, хоч і ретельно це приховує. У цьому будинку було знайдено садомазохістські іграшки. Петчетт - добрий знайомий Лінн Брекен, подруги Бада Уайта, імені якої ти - нібито - ніколи не чув. Ти на той час розслідував справу про порнуху, а порнуха та секс-іграшки - один бізнес. В останній нашій розмові ти зізнався, що у Хадженса був на тебе компромат, тому ти й не знаходив собі місця під час розслідування. А тепер виправи мене, якщо я помиляюся: Брекен і Петчетт знали Хадженса?
  Смітник, впиваючись нігтями в стільницю:
  - А ти здогадливий... с-сукін син! І що далі?
  - Бад Уайт знав Хадженса?
  - Ні, навряд.
  - Що має Уайт на Петчетта і Брекен?
  - Не знаю. Послухай, Екслі...
  - Ні, це ти послухай. А потім дай відповідь. Ти отримав те, що тримав на тебе Хадженс?
  Смітник, закінчуючи потім:
  - Так.
  - Від кого?
  - Від цієї жінки, Брекен.
  - Як?
  - Пригрозив викриттям. Виклав на папері все, що знаю про неї та про Петчетта, все, що на них накопав. Зробив кілька копій та розклав по сейфах у кількох банках.
  - І вони досі...
  - Так, вони все ще у моєму розпорядженні. А в розпорядженні Петчетта та Брекен - копія компромату на мене.
  Так і думав.
  - Ту порнуху, на яку ти полював, поширював Петчетт?
  - Так. Послухай, Екслі...
  - Ні, Вінсеннс, слухатимеш ти. Порножурнали в тебе збереглися?
  - Так, все на депозиті. Давай домовимося, Екслі. Я працюю на тебе - ти знімаєш з мене звинувачення у приховуванні доказів. І роботу з "Нічної сови" ділимо надвоє.
  - Натрій. Нам не обійтись без Уайта.
  
  
  РОЗДІЛ П'ЯТЬДЕСЯТ ПЕРШИЙ
  
  
  Мотель "Вікторія", номер 6. Дадлі. Дот Ротштейн - величезна чоловікоподібна баба у комбінезоні - гортає "Плейбой". Здоров'яний качок прикутий наручниками до стільця.
  Дадлі розгортає досьє.
  - Ламаре Хінтон, тридцяти одного року. Одне звинувачення у збройному нападі звільнено достроково. Працював у телефонній компанії, підозрювався у встановленні "чорних" телефонних ліній для Джека Уейлена. У квітні 1953 року втік із міста. Думаю, синку, цілком логічно буде назвати тебе материм бандитом - і, отже, людиною, яка, щоб знову стати членом цивілізованого суспільства, потребує енергійного перевиховання.
  Хінтон нервово облизує губи, Дадлі, з батьківською посмішкою:
  - Ти добровільно погодився піти з нами - це, безумовно, каже на твою користь. Ти не став верещати про свої громадянські права - це говорить на користь твого інтелекту, бо, як розумний хлопчик, ти, синку, чудово розумієш, що жодних прав у тебе немає. Моя робота - стежити за організованою злочинністю в Лос-Анджелесі та в міру сил утримувати її в належних рамках. Маю сказати, синку, я виявив, що чудовим засобом переконання в цій делікатній справі є фізичне насильство. А тепер я ставитиму питання, а ти - відповідати. Якщо твої відповіді задовольнять мене, участь сержанта Венделла Уайта нам не знадобиться. Отже, чому в квітні 53-го ти покинув місто?
  Хінтон починає заїкатися, вибиваючи зубами дріб. Бад підводиться, підходить до нього. Тильною стороною долоні по обличчю - раз, раз, раз. Дивиться у стіну - щоб не бачити, що робить. Дот подає знак: достатньо.
  Відбій. Дадлі:
  - Маленьке попередження, синку, щоб ти зрозумів, на що здатний сержант Уайт. Я бачу, що говорити тобі нелегко, і я готовий піти тобі назустріч. Легку затримку у відповідях я готовий віднести на рахунок твого заїкуватості. Запитання пам'ятаєш? Чому ти втік із міста у квітні п'ятдесят третього?
  Хінтон, заплющивши очі: "М... м... м..."
  - Ми чекаємо, синку. Хінтон:
  - М-м-м-не н-н-н-треба було б см-м-м-митися.
  - Чудово. І чому ж?
  - П-п-просто н-н-н-неприємності. Через ж-ж-жінки.
  - Вибач, синку, щось не віриться.
  - Це п-п-п-правда.
  Дадлі киває Баду. Той вдає, що збирається бити на повну силу, але в останній момент не доводить удару. Дот каже:
  - Золотко, якщо не розговоришся, на тебе чекають куди великі неприємності. Давай, полегши собі життя. Квітень п'ятдесят третього. Чому ти змився?
  За дверима перемовляються Брюнінг та Карлайл. Бад раптом розуміє: квітень п'ятдесят третього - це "Нічна сова"!
  - Бачу, синку, я переоцінив твою пам'ять. Що ж, давай поможу. Пірс Петчетт. Ти ж був з ним знайомий?
  Бада пробирає холодне тремтіння. Звідки, чорт забирай, він знає про Петчетт?
  Хінтон мовчки рветься зі стільця.
  - Ага, бачу, ми зачепили хворе місце.
  Дот, зітхнувши:
  - Господи, що за м'язи! Мені б такі!
  Дадлі регота.
  Спокійно. Якби Дадлі знав, що Бад приховав докази - Бада тут не було б.
  Дот б'є Хінтона палицею: біцепси, коліна. Той навіть не кривиться.
  Дадлі зі сміхом:
  - Бачу, синку, больовий поріг у тебе високий. Прокоментуй, будь ласка, таке: Пірс Петчетт, Дюк Каткарт, порнографія. І не змушуй сержанта Уайта перевіряти, чи справді ти вмієш стоїчно терпіти біль.
  Хінтон - раптом, зовсім не заїкаючись:
  - Іди ти в дупу, хуесос ірландський!
  У відповідь - хмарке "хо-хо-хо".
  - Ну ти і комік, синку, просто Джек Бенні! Венделл, будь ласкавий, покажи нашому другу, як ми тут цінуємо його комічне обдарування.
  Бад вистачає кийок Дот:
  - Босе, а що саме тобі потрібно?
  - Повна та добровільна співпраця.
  - По "Нічній сові"? Ти згадав Дюка Каткарта.
  - Повна та добровільна співпраця з усіх питань. У тебе є заперечення?
  - Уайт, просто роби те, що тобі кажуть, - нудним тоном каже Дот. - Чорт, мені б такі м'язи!
  Бад підходить до них ближче:
  - Дайте мені поговорити з ним наодинці. Усього кілька хвилин.
  - Повертаєшся до старих методів, синку? Давненько ти не виявляв ентузіазму на такій роботі.
  Бад, пошепки:
  - Дам йому повірити, що він мене обдурив, а потім притисну до стіни. А ви з Дот зачекайте зовні, гаразд?
  Дадлі киває і виводить Дот надвір. Бад включає радіо: реклама уживаних автомобілів у "Ікел-Олдс". Хінтон, відчайдушно гримаючи кайданками:
  - Іди на хуй, виродок! І ти, і цей говноєд ірландський, і ця сука-лесбіянка - ідіть на хуй!
  Бад підсуває стілець.
  - Мені самому все це не до вподоби. Давай домовимося: даси відповідь на кілька запитань - і я скажу Дадлі, щоб тебе відпустив. Зазначимо і факт твого порушення умов дострокового звільнення.
  - Пішов ти!
  - Хінтон, я думаю, ти знаєш Пірса Петчетта і, можливо, знав Дюка Каткарта. Розкажи про них, і я...
  - Мати твою в три дірки!
  Бад жбурляє Хінтона разом із стільцем через усю кімнату. Стілець з тріском ударяється об стіну, падає набік, здіймаючи хмару пилу та тріски. Падають полиці, розбите вщент радіо хрипить.
  Бад випрямляє стілець однією рукою. Темна пляма на штанах Хінтона, різкий запах сечі. Бад, не впізнає свого голосу. Ірландським говорком:
  - Розкажи мені дещо про сутенери, синку. Каткарт. Ще один, чорножопий педик на ім'я Дуайт Жілет. Дівчина на ім'я Кеті Джануей - вона працювала на них обох. Її вбили, і в мене це викликає почуття печії. Що ти про них знаєш, синку?
  Очі в очі - Хінтон дивиться на нього, витріщивши зенки. Заїкатися перестав геть-чисто - щоб гусей не дражнити.
  - Сер, я у містера Петчетта водієм працював, я і ще один хлопець, Честер Йоркін. Ми розвозили йому... ну, різний нелегальний товар. Каткарта взагалі не знаю. Про Жилетта чув - це педик, який постачав дівчаток на вечірки Спейда Кулі. Хочете, про Спейда розповім? Він закінчений наркош, жити не може без опіуму. Зараз виступає в "Ель-Ранчо", можете його там і примружити. А жодної Кеті Джануей я не знаю, і хто її вбив теж.
  Бад береться за стілець, і Хінтон, задихаючись від жаху, поспішає далі:
  - Сер, містере Пегчетт теж сутенер. У нього були дорогі дівчата на виклик, двійники кінозірок. Була в нього одна улюблениця - Лін, шикарна блядь, косила під Віро ...
  Бад із гарчанням кидається на нього. Чиїсь сильні руки його відтягують; стеля руйнується на голову, і розтріскані стіни з брудно-білих стають чорними.
  
  
  
  * * *
  
  
  З темряви випливають запитання та відповіді, з дзвону у вухах - крики та схлипи. Порножурнали, Каткарт, Пірс П. - деталі мозаїки, що не бажає складатися в єдине ціле. Навіть ім'я Лінн Брекен здається дивним і чужим. Міккі Коен, п'ятдесят третій рік, чому ти втік... Бад знову занурюється у темряву. У безпам'ятстві йому мерехтить Лін.
  Лінн: блондинка - продажна, брюнетка - справжня. Лінн, дізнавшись про його зв'язок з Інес: "Будь з нею добрішим і розповідай мені про все". Лін веде щоденник. Бад змушує себе туди не заглядати, хоч відчуває - вона не все йому розповідає. Лінн розумна така розумна: вона завжди випереджає його на два кроки, вона не намагається прив'язати його до себе - чекає, коли він прийде до неї сам, і він завжди приходить. З дальньої дали долинають питання та відповіді. Пульсуючий головний біль, дзвін у вухах, потім тиша і стіни починають світлішати.
  Мотель "Вікторія", номер 7. Ліжка для поліцейських. Двері в номер 6 відчинені навстіж.
  Бад скочується з ліжка, встає. Голова розколюється, ниє щелепу. Подушка, на якій він лежав, розірвана. У номері 6: пусто, кров на стінах. Ні Хінтона, ні Дот, ні Дадлі та його хлопців. 1:10 ночі. Бад намагається згадати, про що питали Хінтона і що він відповідав, - не виходить.
  Додому їде немов у тумані, надто виснажений, щоб думати. Позіхаючи, відчиняє двері - над головою вмикається світло. Хтось вистачає його за лікті.
  Наручники на зап'ястях. Перед ним - Ед Екслі, Джек Вінсеннс. За руки тримають Фіск та Клекнер - виродки з ОВР.
  Фіск вистачає нею за шию, упирається пальцем у сонну артерію. Екслі з розмаху б'є по обличчю. В обличчя йому летить папка. Екслі:
  - Коли ти став сержантом, ОВР провів по тобі персональне розслідування, тож ми вже знаємо про Лінн Брекен. Вінсеннс стежив за тобою в п'ятдесят третьому: у цій папці - все, що має на тебе, Брекен і Петчетта. Ти допитував Петчетта вбивство Кеті Джануей і працював у справі "Нічної сови". Мені потрібне все, що тобі відомо. Не захочеш співпрацювати - я негайно починаю внутрішнє розслідування у справі про приховування доказів. Департаменту потрібен цап-відбувайло, і дуже схоже, що цим цапом повинен стати я. Не допоможеш мені вибратися з лайна - зроблю все, що в моїх силах, щоб знищити тебе. І повір, сил у мене вистачить.
  Фіск трохи послаблює хватку. Бад рветься до Еду - але Фіск і Клекнер бультер'єрами висять у нього на плечах.
  - Ти сволота! Я тебе прикінчу!
  Екслі сміється йому в обличчя.
  - Це навряд чи. Допоможи мені, Бад. Отримаєш відпущення гріхів, свою частку слави і маленький бонус - дещо щодо вбивства тієї повії, яка тобі спокою не дає.
  Перед очима знову згущується морок.
  - А Лінн?
  - Її ми допитаємо першою. Із пентоталом. Якщо вона чиста, то їй нічого не загрожує.
  Він нічого не знає про "Версію". І про скелет у підвалі.
  - Добре домовились. Я тобі допоможу. Але пам'ятай: наша розмова ще не закінчена.
  
  
  РОЗДІЛ П'ЯТЬДЕСЯТЬ ДРУГА
  
  
  Він так і не заснув - як заснеш після визнання Вінсеннса! О шостій ранку зателефонував перший репортер. Повісивши трубку, Ед включає радіо: міркування про перегляд справи, новини про батька та сина: Екслі-старший закінчує будівництво мережі фрівеїв, Екслі-молодший із героя перетворився на негідника. Пікети біля поліції - червоні вимагають справедливості.
  Сьогодні вранці - збори, які вирішать долю його кар'єри.
  Конференц-зал Паркера підготовлений до зборів на столах блокноти. Ед бере блокнот, пише: "Петчетт", "Брэкен", "угода Печетта з Хадженсом - шантаж?", наголошує: "Каліцтва Хадженса, як у порножурналі, - взяти журнал у Вінсеннса". Внесок Уайта: "у п'ятдесят третьому Петчетт явно щось знав про порнографію", "перевірити зв'язок Петчетт/брати Енгелклінги", "обшук у квартирі Дюка Каткарта, телефонний довідник Сан-Берду (друкарні)". Він відчуває: Уайт розповів не все.
  Висновок - підкреслено: "Петчетт (через "Флер-де-Ліс") було залучено до продажу порнографії, яку розслідував Відділ вдач у 53-му. Каткарт хотів розповсюджувати порнографію самостійно. Каліцтво Хадженса пов'язані з порнографією".
  Висновок:
  Серія злочинних змов, що спричинила щонайменше кілька вбивств за останні п'ять років.
  Входять решта - Паркер, Дадлі Сміт, Елліс Лоу. Кивають один одному, квапливо розсаджуються.
  Паркер:
  - Отже, ми переглядаємо справу. Офіс генерального прокурора спробував узяти на себе розслідування, але Елліс подав на них скаргу до федерального суду, що дало нам два тижні фори. Отже, ми маємо два тижні, щоб розкрити справу і відновити повагу публіки, яку ми втратили. Два тижні до того, як сюди прийдуть хлопці з Сакраменто і виставлять нас на посміховисько. Я хочу, щоб цю справу було розкрито - законними методами, без насильства - і передано до рук великого журі протягом дванадцяти днів. Все зрозуміло, джентльмени?
  Усі кивають. Лоу:
  - Особисто я опинився у складному становищі: проблема в тому, що безпосередньо перед втечею Коутс, Джонс і Фонтейн зізналися мені в усьому. Звичайно, я припускаю, що ці прості наївні хлопці, схильні піддаватися навіюванню, могли...
  - Елліс, - обриває його Сміт, - усе це було, та й спливло. Ми просто взяли не тих кольорових - не тих, що палили з дробовиків у Гріффіт-парку. Справжні вбивці - якісь хитромудрі тварюки з Чорного міста. Вони знали, де Коутс сховав машину, і підкинули туди стволи. А пурпуровий автомобіль біля "Нічної сови" - просто збіг, який зіграв на руку вбивцям. Гадаю, машину з Гріффіт-парку було викрадено або зареєстровано в іншому штаті. Потрібно почати з того, що знову перетрусити все Південне місто.
  Ед усміхається - Сміт грає йому на руку.
  - По суті, я погоджуюсь і вже наказав одному зі своїх людей перевірити старі реєстрації автомашин. Але, можливо, нам варто вести справу по порядку? Давайте спочатку призначимо керівника розслідування.
  Лоу, відкашлявшись:
  - Ед, я безумовно схвалюю ваші дії щодо цих трьох бандитів, які б не були ваші мотиви. Однак, мені здається, якщо ми призначимо керівником вас, це погано позначиться щодо публіки та преси. Можливо, краще буде, якщо це розслідування очоліть не ви.
  Гнів Еда виривається назовні:
  - Мені набридло, чорт забирай, що моє ім'я та моє особисте життя тріплють у всіх газетах! Я досі кращий детектив у...
  Його перебиває Паркер:
  - Так, ти найкращий детектив, і я чудово розумію твої почуття. Але Елліс має рацію, тобі це занадто особиста справа. Тому керівником розслідування я призначаю Дадлі. Він набере собі команду з Відділу вбивств та інших відділів та візьметься за справу.
  - А я? Що я отримаю?
  - Все, що захочеш, - звичайно, в межах розумного.
  Ед, підібравшись:
  - Я хочу вести власне незалежне розслідування. Використовуючи моїх особистих помічників із ОВР та ще двох офіцерів на свій вибір.
  - Згоден. Як ти, Дадлі?
  - Що ж, гадаю, це справедливо. І хто ж ці двоє, синку?
  - Джек Вінсеннс і Бад Уайт.
  Сміт відкриває рота. Паркер:
  - Дивний заміс, нема чого сказати, - але й справа у нас дивна. Що ж, джентльмени, дванадцять днів. І не хвилиною більше.
  
  
  Розділ п'ятдесят третій
  
  
  Джек прокидається на кушетці у вітальні. Встає, сідає писати записку Карен.
  
  
  Мила, з цим час кінчати. Так, я винен, що влаштував скандал на вечірці у Елліса, але, на мою думку, вже досить покараний. Два місяці на цій чортовій кушетці - забагато, тобі не здається? Коли начальство мені пробачило, чому не прощаєш ти? Я вже півтора місяці не п'ю - можеш перевірити за календарем на дверях мого гардеробу. Розумію, що одного цього мало: але, будь ласка, дай мені шанс. Хочеш стати юристом? Добре, сперечатися не буду, хоча, гадаю, тобі самій це не сподобається. У травні виходжу на пенсію; можливо, влаштуюся шефом поліції в якесь маленьке містечко поблизу гарного юридичного коледжу. Я на все готовий, тільки, будь ласка, дай мені шанс, тому що твоє крижане мовчання мене просто зводить. А мені зараз не можна божеволіти - я веду справу, яка для мене дуже важлива. Наступного тижня чи днів десять, напевно, доведеться повертатися додому пізно. Але обіцяю дзвонити.
  
  
  
  Дж.
  
  
  Одягається, прислухаючись, чекаючи телефонного дзвінка. На столі на кухні - кава та записка від Карен.
  
  
  Дж.!
  
  
  
  Я останнім часом поводжуся як справжня стерва. Прости мене. Думаю, нам час помиритися. Коли я повернулася додому, ти вже спав - а то б я неодмінно покликала тебе до спальні.
  
  
  
  Ц.
  До.
  PS Одна дівчина на роботі показала цей журнал. Мені здалося, що тобі буде цікаво. Там згадується та справа, про яку зараз кричать усі газети, і та людина, Екслі, яку ти знаєш.
  
  
  На столі журнал "Версія" - "тільки в нас - останні новини з життя тих, хто порушує закон!". Широко посміхаючись, Джек починає гортати журнал, знаходить розворот про "Нічну сову".
  "Назвемо його просто Детектив ...", двійник Дюка Каткарта, порнуха. Стаття сочиться ненавистю до Екслі. Випуск лютневий - отже, готувався номер у січні, незадовго до вбивства Енгелклінгів та визнання негра у Квентіні. Журнал в основному поширюється на Східному узбережжі - очевидно, Екслі та інші його не бачили, інакше Джек би про це знав.
  І раптом його як ударяє: Детектив - це ж Бад Уайт! Більше нема кому!
  Телефонує телефон, і Джек вистачає слухавку.
  - Екслі?
  - Так. Ти офіційно розслідуєш справу. Уайт поговорив з Лінн Брекен, вона погодилася пройти допит під пентоталом. Чекатиме тебе через годину в китайському ресторані навпроти Бюро. Зустріти її там і приведи до мене в ГВР. Якщо з нею буде адвокат - позбудься його.
  - Послухай, я знайшов дещо. Тобі варто глянути.
  - Спочатку приведи мені її.
  
  
  
  * * *
  
  
  П'ять років після того лісового багаття. Лінн Брекен п'є чай у ресторані Ела Вонга, Джек спостерігає за нею у вікно.
  Вона, як і раніше, прекрасна - зрілою красою тридцятип'ятирічної жінки. На неї заглядаються. Ось вона піднімає голову, дивиться прямо на нього - і Джека охоплює тремтіння. Його досьє.
  Лінн виходить надвір.
  - Мені шкода, що так сталося, - каже Джек.
  - Але ви дозволили цьому статися. Чи не боїтеся того, що я про вас знаю?
  Щось не так. Занадто вона спокійна. Неприродний спокій - за п'ять хвилин до допиту.
  - Капітан Екслі на моїй стороні. Якщо щось випливе, тримаю парі, він не дасть справі ходу.
  - Не тримайте парі, якщо можете програти. Я роблю це тільки заради Бада: він сказав, якщо відмовлюся, постраждає він.
  - А що ще сказав вам Бад?
  - розповів дещо про вашого капітана Екслі. Може, підемо? Хочу якнайшвидше з цим розправитися.
  Вони переходять через вулицю, входять до Бюро, піднімаються чорними сходами. Біля дверей ОВР зустрічає їхній сержант Фіск, веде до кабінету Екслі. Тут сам Екслі, Рей Пінкер біля столу, заставленого медичним обладнанням - шприци, бульбашки. Поліграф - у разі, якщо сироватка правди не спрацює.
  Пінкер заповнює шприц. Екслі вказує Лінн на стілець.
  - Прошу вас, міс Брекен.
  Лінн сідає. Пінкер закочує їй лівий рукав, накладає джгут. Екслі, діловим тоном:
  - Не знаю, що саме сказав вам Бад Уайт, тож поясню сам: ми розслідуємо кілька злочинів, пов'язаних між собою. Якщо ви забезпечите нас корисною інформацією, ми готові надати вам імунітет за будь-якими кримінальними звинуваченнями, які можуть бути висунуті проти вас.
  - Стисніть кулак? - каже Пінкер.
  Лін, стиснувши кулак:
  - Брехня з мене нікчемна. І хочу я одного - щоб усе це якнайшвидше закінчилося.
  Пінкер робить їй укол. Екслі включає магнітофон. Очі у Лін затьмарюються, але якось дивно, не зовсім так, як буває від пентотала. Екслі берег ручний мікрофон:
  - Свідок Лінн Брекен, 22 березня 1958 року. Міс Брекен, будь ласка, рахуйте від ста у зворотному порядку.
  Мова у неї починає заплітатися майже одразу.
  - Сто, дев'яносто дев'ять, дев'яносто вісім, дев'яносто сім, дев'яносто шість...
  Пінкер зазирає їй у вічі, киває. Джек підсуває стілець. Щось із нею не так - надто вже спокійна, він це відчуває.
  Екслі, відкашлявшись:
  - 22 березня 1958 року, при допиті свідка присутні: я сам, сержант Дуейн Фіск, сержант Джон Вінсеннс та судовий фармацевт Рей Пінкер. Дуейн, ведіть стенографічний запис.
  Фіск вистачає блокнот. Екслі:
  - Міс Брекен, скільки вам років?
  Мова сповільнена, трохи змащена:
  - Тридцять чотири.
  - Чим ви займаєтесь?
  - У мене своя справа.
  - Ви власниця магазину одягу "Вероніка" у Санта-Моніці?
  - Так.
  - Чому ви обрали назву "Вероніка"?
  - Жарт, зрозумілий тільки мені.
  - Докладніше, будь ласка.
  - Ім'я з мого минулого життя.
  - А конкретніше?
  Мрійлива посмішка.
  - Раніше я була повією, працювала як двійник Вероніки Лейк.
  - Хто вмовив вас займатися цим?
  - Пірс Петчетт.
  - Зрозуміло. Чи правда, що Пірс Петчетт у квітні п'ятдесят третього року вбив людину на ім'я Сід Хадженс?
  - Ні. Точніше, я про це нічого не знаю. Навіщо?
  - Ви знаєте, хто такий був Сід Хадженс?
  - Так. Скандальний журналіст.
  - Петчетт знав Хадженса?
  - Ні. Якби знав, мабуть, сказав би мені. Як не похвалитися знайомством із такою відомою людиною?
  Бреше. Схоже, що сироватка не подіяла. Знає, що Джек знає про її брехню, і сподівається, що він її прикриє, щоб захистити себе.
  Екслі:
  - Міс Брекен, ви знаєте, хто навесні п'ятдесят третього року вбив дівчину на ім'я Кеті Джануей?
  - Ні.
  - Ви знаєте людину на ім'я Ламар Хінтон?
  - Так.
  - Докладніше, будь ласка.
  - Він працював на Пірса.
  - Ким працював?
  - Водієм.
  - Коли?
  - Декілька років тому.
  - Ви знаєте, де зараз Хінтон?
  - Ні.
  - Докладніше, будь ласка.
  - Він поїхав. Куди - я не знаю.
  - Це Хінтон намагався вбити сержанта Джека Вінсеннса у квітні п'ятдесят третього року?
  - Ні.
  Тоді вона теж відповіла "ні".
  - Хто ж намагався його вбити?
  - Не знаю.
  - Хто ще працював у Петчетта водієм?
  - Честер Йоркін.
  - Докладніше, будь ласка.
  - Чет, Честер Йоркин, живе десь у Лонг-Біч.
  - Пірс Петчетт втягує жінок у проституцію?
  - Так.
  - Хто вбив шістьох людей у кафе "Нічна сова" у квітні п'ятдесят третього року?
  - Не знаю.
  - Чи правильно, що Пірс Петчетт володіє нелегальною фірмою під назвою "Флер-де-Ліс", якою поширює різні незаконні товари?
  - Не знаю.
  Бреше. І по обличчю помітно, що бреше - на скроні пульсує вена. Екслі:
  - Чи правда, що доктор Террі Лакс робить повіям Петчетта пластичні операції, щоб збільшити їх схожість з кінозірками?
  Відень на скроні більше не пульсує.
  - Так.
  - Чи правда, що Петчетт уже багато років є сутенером дорогих дівчат на виклик?
  - Так.
  - Чи правильно, що навесні п'ятдесят третього року Петчетт займався поширенням високоякісної та дорогої порнографії?
  - Не знаю.
  Костяшки пальців побіліли. Джек вириває листок із блокнота, пише: "Л. Б. бреше. Петчет проф. фармацевт. Якийсь засіб пр. пентотала? Візьміть кров на аналіз".
  - Міс Брекен, правда...
  Джек передає записку. Екслі переглядає її, віддає Пінкер. Пінкер готує голку.
  - Міс Брекен, чи вірно, що у Петчетта зберігаються секретні досьє, вкрадені у Сіда Хадженса?
  - Не зна...
  Пінкер хапає Лінн за руку, встромляє голку. Лін схоплюється з стільця, Екслі вистачає її, притискає до столу. Пінкер висмикує голку. Лінн відбивається руками та ногами. Фіск заходить ззаду, вистачає її за руки, одягає кайданки. Вона плює Екслі в обличчя. Фіск витягає її з кабінету.
  Екслі, червоний і злий, витирає обличчя хусткою.
  - Мені й самому здалося, що з нею щось не так. Але думав, що це від пентоталу.
  - Я просто знаю, що вона мала відповідати. - Джек простягає йому "Версію". - Поглянь на це, капітане.
  Екслі переглядає статтю, мовчки розриває журнал надвоє. Нині він по-справжньому страшний.
  - Це Уайт! Вирушай у Сан-Бернардіно, поговори з матір'ю Сью Леффертс. А я розколю цю повію.
  
  
  
  * * *
  
  
  Цікаво, як Екслі збирається "розколоти цю повію"? Але Джек цього не побачить: він на повній швидкості жене до Сан-Берди. "Хільда Леффертс" в телефонному довіднику, дорожня карта, будинок: халупа з покрівлею з дранки, дерев'яна прибудова.
  Стара - на вигляд така добра бабуся - поливає галявину. Джек паркується біля хвіртки, виходить із розірваним журналом у руках. Побачивши його, старенька підтюпцем кидається до будинку.
  Джек перехоплює її біля ганку.
  - Дайте спокій мою Сьюзі! - волає стара. Джек сує їй в обличчя "Версію".
  - До вас приходив лос-анджелеський полісмен, так? Великий, років сорока? Ви йому розповіли, що незадовго до "Нічної сови" у вашої дочки з'явився приятель, дуже схожий на Дюка Каткарта? Що ви чули, як він казав їй: "Звикай називати мене Дюком". Поліцейський показував вам знімки, але ви цю людину не впізнали. Це правда? Прочитайте та дайте відповідь.
  Жмурячись від сонця, жінка пробігає очима статтю.
  - Але він сказав, що не приватний детектив, а поліцейський. І фотографії, які він показував мені, були з поліції. Я не винна, що там не було друга Сьюзі. І ось що я вам скажу: моя Сьюзі померла незаймана, запишіть це в протокол!
  - Мем, я не сумніваюся, що вона...
  - І ще запишіть у протокол: цей полісмен, або детектив, або хто він там, був у мене в підполі під прибудовою і нічого там не знайшов! Ви ж поліцейський, молодий чоловік?
  Джек затряс головою:
  - Зачекайте, леді, зачекайте. Про що ви?
  - Я вам кажу, що цей детектив, або хто він там, два місяці тому заглядав до мене в підпілля, тому що я йому розповіла, що друг Сьюзен Ненсі спускався в підпілля після того, як перед самим убивством був тут і посварився з якимсь. то іншим молодим чоловіком, - так от, він був у підполі і не знайшов там нічого, крім щурів, взагалі нічого підозрілого, так що припиніть нарешті мене мучити, і нехай Сьюзі та всі інші, кого там убили, спочивають у світі! Нічого він там не знайшов, зрозуміло вам? Ось так!
  І стара карга вказує на лаз, присипаний землею. Туди!
  Чорт забирай! Бути не може! Баду Уайту просто мізків не вистачило б приховати такого козирного туза.
  Джек із ліхтариком лізе в підпіллю. Хільда Леффертс стоїть зверху і дивиться. Пил, бруд, запах гнилі та нафталіну. Пацюки пирскають убік, світло ліхтаря відбивається в їхніх очах. Драний мішок, кістки з залишками шкіри і хрящів, череп, що посміхається, з діркою у лобі.
  Ось так.
  
  
  РОЗДІЛ П'ЯТЬДЕСЯТ ЧЕТВЕРТИЙ
  
  
  Ед через дзеркальне скло спостерігає за Лінн Брекен.
  Її допитує Клекнер: від природи люб'язний і м'якосердий, зараз він прийняв на себе роль "злого поліцейського". Лін ввели подвійну дозу пентоталу, Рей Пінкер перевіряє її кров. Три години в камері її не зламали - як і раніше бреше, і бреше спокійно і з гідністю.
  Ед включає динамік. Клекнер:
  - Я не стверджую, що вам не вірю, але досвід поліцейського підказує мені, що сутенери зазвичай ненавидять жінок. Ось чому мені важко повірити у філантропічні нахили Петчетта.
  - Загляньте в його досьє і дізнаєтесь, що він втратив маленьку дочку. Думаю, досвід поліцейського підказує вам, що життя складне і не завжди вкладається в наші схеми.
  - Добре, поговоримо про його минуле. Ви сказали, що Петчетт проживає в Лос-Анджелесі вже близько тридцяти років і займається посередницьким бізнесом. Яким саме?
  Втомлений зітхання:
  - Організує фінансування кінозйомок, угоди з нерухомістю, посередничає під час укладання контрактів.
  Але переважно займається кіно. Пірс казав мені, що йому траплялося навіть фінансувати ранні короткометражки Реймонда Дітерлінга.
  Виявляється, світ тісний: сутенер подружки Бада Уайта колись знав найкращого друга Престона Екслі.
  Поки Клекнер змінює бобіну в магнітофоні, Ед розглядає повію.
  Дуже красива. Не досконала, ні - ніс остріватий, на лобі вже з'явилися зморшки - але, мабуть, це в ній і полонить. Широкі плечі, великі руки - розмір підкреслює їхню класичну форму. Сині очі - зараз вони холодні та безпристрасні. Одягнена дорого і витончено, але відчувається, що сама вона не цікавиться ганчірками - одягається так лише для того, щоб справити враження на тих, кому це важливо. Мабуть, вважає Ед, Бада вона вважає дикуном, але поважає за те, що він не намагається вразити її неіснуючими талантами. Мабуть, чоловіків здебільшого зневажає і в житті покладається лише на свій розум. Складемо її мізки із засобом, що пригнічує дію пентоталу, - отримаємо невразливого свідка.
  - Капітане, вас до телефону. Це Вінсеннс.
  Фіск простягає йому трубку.
  - Вінсеннс?
  - Так, слухай уважно. Вся історія в цьому жовтому журналі - чиста правда, причому це ще не вся правда.
  - Уайт?
  - Він самий. Це він Детектив, він близько двох місяців тому допитував стару Леффертс. Вона розповіла йому цю історію - про приятеля Сьюзі. схоже на Дюка Каткарта, - і розповіла дещо ще.
  - Що?
  - Слухай. За пару тижнів до "Нічної сови" Сьюзі та її приятель були в будинку одні. Сусідка бачила, що до них прийшов якийсь хлопець і чула звуки сварки. Мати Сьюзі, повернувшись, помітила, що Сьюзі та її друг дуже нервують. Крім того, у неї на очах друг Сьюзі спускався в підпіллю, а потім дзвонив до Лос-Анджелеса. Допитавши стару, Уайт зателефонував до "П. К. Беллз" і запросив записи про всі дзвінки до Лос-Анджелеса з цього номера з середини березня до середини квітня 1953 року. Я зробив те саме і отримав три дзвінки, все на телефон-автомат у Голлівуді, неподалік "Нічної сови". Цікаво, чи не так? Почекай, це ще не найгарячіша новина!
  - Чорт забирай...
  - Слухай уважно, капітане. Уайт заглянув у підвал і сказав бабусі, що там нічого не знайшов. Я теж туди спустився - і знайшов скелет, загорнутий у паску, посипаний нафталіном, щоб відбити запах, і з величезною діркою в черепі. Я викликав у Сан-Берду дока Леймана. Він привіз із собою тюремну зубну карту Дюка Каткарта та звіт із Бюро коронера. Все збігається. Розумієш? Ми неправильно впізнали одного із убитих! Чорт, повірити не можу, що Уайт сам до цього додумався і нікому не сказав про скелет! Капітане, ти слухаєш?
  Ед вистачає Фіска за комір.
  - Де Бад Уайт?
  Фіск, тремтячим голосом:
  - Я чув, що він разом із Дадлі Смітом поїхав на північ. Кажуть, шериф округу Марін нарешті вирішив поділитися відомостями щодо Енгелклінгів.
  Сміттяреві, в трубку:
  - У статті йдеться, що вона бачила фотографії.
  - Так, Уайт приніс їй кілька знімків із позначками Бюро штату. Очевидно, не хотів везти її до ділянки та показувати наші архіви. Принаймні, приятеля Сьюзі вона не впізнала. Якщо його справді вбили у "Нічній сові", ми його знайдемо - я вже доручив доку Лейману знайти зубну картку покійника. То що привезти її сюди? Дати їй подивитися наші фотоальбоми?
  - Так.
  Він віддає слухавку Фіску. Підходить Рей Пінкер із розграфленим папірцем у руці.
  - Престилфіопін, капітане. Дуже рідкісний експериментальний антипсихотичний засіб, що використовується для заспокоєння буйних божевільних. Нашій подружці його запровадив фахівець - точно знав необхідну дозу. Послухай, старий, ти б краще присів, вигляд у тебе такий, наче тобі самому ось-ось знадобиться розтин!
  Професіонал. Петчетт - хімік за освітою, займався фармацевтикою. Батько братів Енгелклінгів - талановитий фармацевт, який розробляв антипсихотичні засоби... За склом - повія Бада Уайта, одна, бобіни магнітофона крутяться марно.
  Ед входить до неї.
  - Знову ви? - каже Лінн.
  - Абсолютно вірно.
  - Чи збираєтеся пред'явити мені звинувачення чи відпустити?
  - Ні те ні інше. У нас із вами ще шістдесят вісім годин.
  - А ви не порушуєте моїх конституційних прав?
  - Заради такого випадку їх можна і порушити.
  - Якого "такого випадку"?
  - Не прикидайтеся дурницею. Пірс Петчетт розповсюджує порнографію. Каліцтво на тілі його вбитого "партнера" Сіда Хадженса відповідають композиціям із порнографічних фотографій. Один із убитих у "Нічній сові", мабуть, брав участь у змові з метою поширення цієї порнографії, а ваш приятель Бад Уайт приховав докази, що вказують на справжню особистість жертви. Він попросив вас дати свідчення, і ви з'явилися сюди, накачана засобом, що нейтралізує дію пентоталу. Це не на вашу користь, але якщо ви погодитеся з нами співпрацювати, врятуєте від великих неприємностей не тільки себе, але і Уайта.
  - Бад може сам про себе подбати. А ви жахливо виглядаєте. Яке у вас червоне обличчя!
  Ед сідає, вимикає магнітофон.
  - Ви навіть не відчуваєте пентотала, правда?
  - Почуваюся так, ніби випила чотири порції мартіні. А від чотирьох мартіні в голові у мене лише прояснюється.
  - Петчетт надіслав вас сюди без адвоката, щоб виграти час. Він знає, що ви повинні дати свідчення у справі "Нічної сови", і знає, що він у цій справі щонайменше важливий свідок. Особисто я не думаю, що він убивця. Але про різноманітні справи і справи Петчетта мені теж багато відомо. Тож сподіваюся на вашу співпрацю - цим ви допоможете не лише собі, а й йому.
  Лінн, з посмішкою:
  - Бад мені казав, що ви дуже розумні.
  - А що він ще казав?
  - Що ви людина слабка і не прощаєте тим, хто здогадується про вашу слабкість. Що все життя прагнете перевершити свого батька.
  Гаразд, пропустимо.
  - Повернемося до мого розуму і до моїх здогадів. Петчетт - фармацевт. Це ще необхідно перевірити, але я повністю впевнений, що він працював під керівництвом Франца Енгелклінга, фармаколога, який розробляв антипсихотичні засоби - наприклад, подібне до того, що ввів вам Петчетт, щоб ви могли чинити опір дії пентотала. Енгелклінг мав двох синів: кілька тижнів тому вони обоє були вбиті в Північній Каліфорнії. Під час розслідування "Нічної сови" ці двоє зробили заяву, в якій згадувався, зокрема, цитую: "солодкий папик", під керівництвом якого перебувають, цитую: "висококласні дівчата за викликом". Очевидно, це Петчетт, і очевидний зв'язок Петчетта з торговцем порнографією на ім'я Дюк Каткарт, ймовірно, вбитим у "Нічній сові". Очевидно, Петчетт замішаний у цій справі, а ви допомагаєте йому уникнути неприємностей.
  Лінн, запалюючи:
  - Ви й справді дуже розумні.
  - Так. А ще я добрий детектив - навіть якщо доводиться мати справу з доказами п'ятирічної давності. Я знаю, що Петчет планував зайнятися шантажем разом з Хадженсом, знаю, як ви спалювали досьє в лісі. Я читав зізнання Вінсеннса і знаю все про справи Петчетта, в тому числі і про Флер-де-Ліс.
  - Отже, ви знаєте, що Петчетт має інформацію, яка може занапастити Вінсеннса?
  - Так. Але ми з окружним прокурором готові приховати цю інформацію на користь збереження репутації поліції Лос-Анджелеса.
  Лінн помітно нервує: кидає сигарету, смикає в руках запальничку. Ед продовжує:
  - Цю гру вам із Петчеттом не виграти. У мене дванадцять днів, щоб вибратися з цієї колотнечі. Якщо мені це не вдасться, я надолужу своє на побічних звинуваченнях. А Петчетту їх можна пред'явити щонайменше дюжину. Повірте, якщо я не розкрию цієї справи, то зроблю все, абсолютно все, щоб залишитися на коні!
  Лінн дивиться на нього, широко розплющивши очі. Ед відповідає їй злим поглядом.
  - Петчетт вас зробив, правда? Ким Ви були до зустрічі з ним? Вуличне дівчисько з провінційної глухомані.
  Петчетт навчив вас одягатися, навчив говорити, навчив думати. Не сперечаюся, результати вражаючі. Але я маю дванадцять днів, щоб витягти своє життя з лайна, і, якщо мені це не вдасться, я відіграюся на Петчетті і на вас!
  Лін натискає кнопку магнітофона.
  - Повія Пірса Петчетта дає свідчення. Вас я не боюся, а Бада Уайта люблю - зараз люблю більше, ніж будь-коли. Я щаслива, що він зумів приховати докази і перехитрити вас, і рада, що ви виявилися дурнем і не змогли гідно оцінити його. Раніше я ревнувала його до Інеса Сото, але тепер рада, що ця бідна дівчина зуміла вибрати з вас двох справжнього чоловіка!
  Ед натискає кнопки "стерти", "стоп", "старт":
  - У нас ще шістдесят сім годин, і наступного разу я не буду з вами люб'язничати!
  У дверях з'являється Клекнер із папкою:
  - Капітане, Вінсеннс привіз цю жінку, Леффертс. Нині вони переглядають фотографії. Вінсеннс хотів, щоб ви глянули на це.
  Ед виходить. У товстій папці - глянсові порножурнали.
  Верхні номери - гарні хлопці та дівчата у барвистих костюмах віддаються витонченому розпусті. У деяких голови вирізані, а потім вклеєні на місце Джек намагався впізнати натурників. Фотографії - справжні витвори мистецтва, вони й приваблюють, і відштовхують - усе, як розповідав Сміттєрщик.
  Нижні журнали - із строгими чорними обкладинками. Понівечені тіла, потоки чорнильної крові. Правильно: ось цей розпростертий на килимі хлопець з відірваними руками і ногами - точнісінько Хадженс.
  Хадженс убив той, хто робив ці фотографії.
  Ед відкриває останній випуск - і застигає як укопаний.
  Гарненький хлопчик, оголений, з відірваними руками - з ран двома струмками струмує чорнильна кров. Знайоме видовище, надто знайоме - але не у справі Хадженса. Ед квапливо гортає журнал - натикається на сфальцовану наклейку: розчленовані діти, хлопчики та дівчатка, химерні криваві завитки на білому тлі.
  ВІН ЗНАЄ, ЩО ЦЕ.
  Ед кидається вниз, до архіву Відділу вбивств, знаходить ящик: "1934". "Атертон, Лорен, множинні судимості". Три товсті папки: знімки, зроблені самим професором Франкенштейном.
  Діти одразу після розчленування.
  Руки та ноги відокремлені від тел.
  Понівечені трупи на білому ващеному папері.
  Потоки крові - червоне на білому. Химерні криваві візерунки - палець мачали в кров і обводили по контуру. Усі як у Хадженса. Все як на порнографічних картинках.
  Ед захлопує ящик, поспіхом притиснувши собі пальці. Вибігає з будівлі, сідає в машину і, увімкнувши мигалку, мчить у Хенкок-парк.
  
  
  
  * * *
  
  
  В особняку у Престона Екслі вечірка: на стоянці повно машин, з рожевого саду позаду будинку долинає музика. Ед входить у вітальню - і зупиняється, вражений.
  Книжкові шафи матері зникли. На їхньому місці - величезний макет: вся Південна Каліфорнія з пап'є-маше. Міста, що пов'язують їх дороги, стрілки по периметру - вказівки на те, де пройдуть надсучасні шосе Престона Екслі.
  Макет прекрасний - вигляд його змушує Еда на мить забути про глянцевий бруд. Кораблі в порту Сан-Педро, гори Сан-Габріель, навіть крихітні автомобілі на асфальті... Зримий тріумф Престона Екслі.
  Ед бере крихітну машинку, веде її від океану до пагорбів. За спиною - голос батька:
  - Я думав, ти зараз працюєш у Південному Централі.
  Ед обертається:
  - Що?
  Престон, з посмішкою:
  - Хіба тобі не треба виправдатись перед журналістами?
  Чарівність розвіяна - перед очима знову постають знімки Атертон.
  - Вибач, батьку, не розумію, про що ти.
  Престон сміється:
  - Ми останнім часом так рідко бачимося, що забуваємо про ввічливість.
  - Батьку, я...
  - Вибач. Я мав на увазі сьогоднішнє інтерв'ю Дадлі Сміта в Геральд. Він каже, що нове розслідування буде зосереджено на Південному місті, що ви шукаєте іншу банду грабіжників-негрів.
  - Ні не зовсім.
  Престон кладе йому руку на плече.
  - Едмунд, мені не подобається, як ти виглядаєш. Вигляд у тебе зляканий. Ти зараз зовсім не схожий на полісмена. І сюди прийшов явно не для того, щоб привітати мене із закінченням будівництва.
  Тепла, надійна рука на плечі.
  - Батьку, хто, крім поліцейських, які працювали над справою Атертона, бачив фотографії його жертв?
  - Тепер моя черга вигукнути: Що? Ти про ті фотографії, що підшиті до справи? Що я багато років тому показував тобі та Томасу?
  - Так.
  - Про що ти говориш, синку?
  - Це докази, та докази закриті, їх ніколи не демонстрували ні публіці, ні пресі. А тепер поясни...
  - Батьку, ми з'ясували, що "Нічна сова" пов'язана з ще кількома серйозними злочинами, і негри до цього жодного стосунку не мають. Один із цих злочинів...
  - Едмунд, ти мене дивуєш. Поясни докази так, як я тебе вчив! У мене теж були такі справи...
  - Таких справ ні в кого ще не було! Я найкращий детектив у поліції Лос-Анджелеса, батьку, я кращий за тебе, і в мене ніколи ще не було такої справи!
  Престон опускає на плечі обидві руки. Тепер Ед не відчуває ні тепла, ні надійності - лише вага. Плечі німіють.
  - Вибач, але це правда. Я виявив, що одне вбивство п'ятирічної давності безпосередньо пов'язане з "нічною совою". Убитий був понівечений так само, як жертви Лорена Атертона. І такі самі каліцтва, тільки фальшиві - підмальовані червоним чорнилом, - я виявив на порнографічних знімках, також пов'язаних зі справою "Нічної сови". А це може означати одне з двох: або хтось бачив фотографії Атертона і запозичив у нього ідею, або в тридцять четвертому ти відправив у газову камеру не ту людину.
  Престон, абсолютно спокійно:
  - У винності Лорена Атертона сумніватися неможливо. Він у всьому зізнався, його викрили свідки. Фотографії ви бачили з Томасом, більше ніхто. Не думаю, що вони взагалі колись залишали архів Відділу вбивств. Якщо припустити, що вбивця - поліцейський (що мені здається нісенітницею), залишається припустити, що Атертон показував комусь фотографії до арешту. Ти, Едмунде, прославився вбивством трьох невинних, але я такої помилки не робив. І думай, перш ніж підвищувати голос на батька.
  Ед відступає, зачіпає модель - секція фрівею падає на підлогу.
  - Вибач, батько. Я втомився змагатися з тобою, втомився доводити тобі, що я не гірший за Томаса. Тепер я хочу попросити тебе допомоги. Батьку, чи все я знаю про справу Атертона?
  - Вибачення приймаються. Так, Едмунде, ти знаєш усе, що треба знати. Ми з Артом стільки разів розповідали тобі про цю справу на наших "семінарах", що, думаю, ти вивчив її не гірше за мене.
  - Атертон мав друзів? Знайомі?
  Престон хитає головою.
  - Ні ні та ні. Типовий психопат-одинак.
  Глибоко зітхнувши:
  - Мені треба поговорити з Реєм Дітерлінгом.
  - Навіщо? Тому що від рук Атертона загинула дитина, яка знімалася в ній фільмах?
  - Ні. Тому що один із свідків у справі "Нічної сови", як з'ясувалося, знайомий із Дітерлінгом.
  - І давно вони познайомились?
  - Близько тридцяти років тому.
  - Як звати цю людину?
  - Пірс Петчетт.
  Престон, знизавши плечима:
  - Ніколи про нього не чув. І мені не хотілося б, щоб ти турбував Реймонда розпитуваннями. Знайомство тридцятирічної давності - не причина турбувати людину, яка займає таке становище, як Рей Дітерлінг. Якщо хочеш, я запитаю Рея про цю людину і передам тобі його відповідь. Цього достатньо?
  Ед дивиться на макет. Величезний Лос-Анджелес, немов павутинням обплутаний з усіх боків дорогами Престону
  Екслі, - ця картина зачаровує. Руки батька на плечах знову стають м'якими, лагідними.
  - Сину, ти давно і повністю заслужив мою повагу. Зараз тобі добряче дістається, але тримаєшся гідно. Однак подумай ось про що. Саме справа "Нічної сови" дала стартовий поштовх твоїй кар'єрі, саме перегляд справи "Нічної сови" допоможе тобі не скотитися вниз. Побічні злочини, якими б цікавими вони не були самі по собі, можуть відволікти тебе від твого головного завдання і, отже, зруйнувати твою кар'єру. Будь ласка, пам'ятай про це.
  Ед накриває руки батька своїми.
  - Пам'ятаю, тату. Але ще пам'ятаю про абсолютну справедливість.
  
  
  РОЗДІЛ П'ЯТЬДЕСЯТ П'ЯТИЙ
  
  
  Обидва місця злочину - друкарня та квартира по сусідству - опечатані. Шериф округу Марін, товстун на прізвище Хетчер, мовчить. Місцевий експерт тріщить без угаву.
  Місце злочину Љ1: задня кімната у друкарні "Швидкий Боб". Слухаючи експерта, Бад не зводить очей із Дада. Згадує його розповідь: Ти його мало не вбив, і нам довелося тебе відтягувати. Вибач, що били по голові - інакше з тобою було не впоратися. А Хінтон, як з'ясувалося, пов'язаний із дуже серйозними людьми... Але я тобі про все розповім свого часу".
  Наполягати Бад не став - адже він не знає, що про нього відомо Даду.
  Лінн зараз на допиті.
  Екслі дав йому ляпас, і Бад не зміг відповісти. Експерт вказує на перекинуті полиці: - Як ви бачили, у передній кімнаті все гаразд, там злочинець нічого не торкнувся. Тут ми знайшли сигаретні недопалки двох марок - мабуть, брати Енгелклінг заробилися допізна. Припустимо, що злочинець відчинив відмичкою вхідні двері, прокрався сюди і застав Енгелклінгів зненацька. Наше припущення підтверджують сліди на ручці дверей - відбитки пальців у рукавичці. Він входить, змушує наших двох братиків відкрити ці шафи, але не знаходить те, що шукав. Розлютившись, скидає полиці на підлогу. Відбитки пальців у рукавичках на четвертій полиці вказують, що вбивця - середнього зросту та правша. На його вимогу брати відкривають усі ящики: відбитки пальців змащені, мабуть, у Піта і Бакса на той момент уже від страху тремтіли руки. Але й тут злочинець, мабуть, не знайшов шуканого і змусив братів відвести його до себе на квартиру. Це через дорогу - слідуйте за мною, джентльмени.
  Усі четверо виходять, переходять через дорогу. Експерт несе із собою ліхтарик. Бад тримається позаду.
  Лінн запевняла його, що зможе протистояти сироватці правди. Що для цього достатньо включити мозок.
  Дад, як і раніше, твердить, що вбивці - негритянська банда, але щось підказує Баду, що сам він у це не вірить.
  Експерт каже:
  - Як бачите, доріжка, що веде до будинку, вкрита брудом. Того ранку, коли були виявлені тіла, наші хлопці виявили та сфотографували три ланцюжки слідів, на жаль надто неглибокі та змащені, щоб зняти зліпки. Двоє людей йшли поруч, третя - позаду них. Очевидно, вів їх під дулом револьвера.
  Підходять до бунгало. Дадлі незвичайно мовчазний - він і в літаку майже не розкривав рота.
  Як розіграти свої карти? - думає Бад. - Скелет у підвалі - як звернути його проти Екслі?"
  Двері заклеєні жовтою стрічкою. Хетчер її знімає. Експерт відчиняє двері своїм ключем. Усередині світиться світло. Бад входить першим.
  У квартирі - безлад, ретельно зафіксований і збережений поліцією.
  На килимі від стіни до стіни - плями крові, кожна обведена крейдою. Скляні бульбашки, безладно розкидані по підлозі, також обведені, упаковані в прозорі пакети. Фотонегативи - десятки фотонегативів, потрісканих, з'їдених чи то вогнем, чи якоюсь кислотою. Стільці перевернуті, шафа відчинена, оббивка на дивані розірвана, з-під неї стирчить найцікавіше - порожній поліетиленовий пакет з ярликом "героїн".
  Експерт продовжує розповідь:
  - У бульбашках - хімікати, упізнані як антипсихотичні препарати. Негативи здебільшого цілком зіпсовані, проте нам вдалося встановити, що принаймні більшість із них - порнографічні знімки. Вони знищувалися за допомогою хімікалій, взятих з холодильника на кухні: брати зберігали цілий набір хімічних розчинників. Моя гіпотеза така: ми знаємо, що перед смертю Пітера та Бакстера Енгелклінгів катували. Можливо, вбивця показував їм кожен негатив окремо, ставив запитання, потім знищував негатив. Що він шукав? Цього ми не знаємо. Можливо, намагався впізнати натурників. До речі, під кушеткою ми знайшли збільшувальне скло. Тепер зверніть увагу на пакет із написом "героїн": вміст його, зрозуміло, замкнений у надійному місці. У диванній подушці зберігалося в цілому чотири таких пакети. Цілий стан - який убивця чомусь не забрав.
  У кухні бардак ще гірший: холодильник відчинять, розкидані бульбашки та пляшечки з хімічними символами. У раковині складено гіркою щось на кшталт друкованих форм.
  Експерт обводить розгром рукою:
  - Ще одна гіпотеза, джентльмени. У моєму звіті про стан місця злочину я перерахував щонайменше двадцять шість хімічних препаратів, знайдених у приміщенні.
  Злочинець катував Піта та Бакса Енгелклінгів незвичайним способом - наносячи на шкіру різні хімікалії. Він повинен був знати, які саме препарати мають обпалюючу дію. А оскільки йому випадало вибирати з того, що було під рукою, я б припустив у цієї людини медичну, хімічну або, принаймні, інженерну освіту. Тепер - до спальні.
  ПЕТЧЕТТ, миготить у голові у Бада.
  Краплі крові на підлозі вказують шлях до спальні. Маленька кімнатка - дванадцять на дванадцять футів - перетворилася на м'ясницьку.
  Крейдяні контури двох тіл: одне - на ліжку, інше - на підлозі. Плями засохлої крові. На стовпчиках ліжка зав'язана мотузка для білизни. Ще кілька зіпсованих негативів. На підлозі та на ліжку - кілька крейдяних гуртків. У стіні дірка від кулі.
  Експерт:
  - Усі негативи ми перевірили на відбитки пальців: лише брати Енгелклінги та руки у рукавичках. Після перевірки розташували їх усі на вихідних місцях. Очевидно, тортури та подальші вбивства сталися саме у спальні. Ось ці маленькі кола на підлозі та на ліжку відзначають розташування шкіри та м'язової тканини Енгелклінгів, що відокремилася від тіла внаслідок дії хімікатів. Якщо ви придивитеся до підлоги, то помітите подекуди на паркеті плями - теж дія розчинників. У кожного з братів вистрілили двічі з револьвера тридцять восьмого калібру з глушником. Про використання глушника свідчать як сліди на гільзах, і те, що сусіди не чули пострілів. Отвір від кулі на стіні - по суті єдине, що вказує на вбивцю. Картина події така. Бакс Енгелклінг якимось чином звільнився від пут, заволодів зброєю, вистрілив у вбивцю і поранив її. Потім убивця відібрав у нього револьвер і застрелив Бакса. На пулі, витягнутій зі стіни, знайдено мікроскопічні частинки крові та м'язової тканини, а також волосся з руки. Тканина належить білому чоловікові, кров групи 0+, волосся сиве. В обох Енгелклінгів кров групи АВ - так що, очевидно, вбивця був поранений. Однак, судячи з того, що, застреливши братів, він знайшов у собі сили знищити негативи, що залишилися (зверніть увагу на кривавий слід, що веде у вітальню) і піти своїм ходом, поранення було легке. У колекторі трохи далі вулицею бригада лейтенанта Хетчера виявила рушник, вимазаний кров'ю групи 0+: очевидно, ним він перетяг рану. А ось моя остання гіпотеза: не знаю, хто такий цей виродок, але вбивство явно вчинено через негативи.
  - Загалом результат нульовий, - подає голос Хетчер. - Десять разів усе перевірили та перевіряли ще раз - жодних свідків. У братів - жодного друга чи знайомого, який мав би щось з'ясувати. Ми зателефонували до поліклініки, приватних лікарів, станції невідкладної допомоги, аеропорти, вокзали, питали, чи не з'являвся десь поранений - нічого. Якщо у братів і була записна книжка, вбивця забрав її з собою. Ніхто нічого не бачив, ніхто нічого не чув. Як вірно помітив мій учений друг, судячи з усього, вбивство скоєно через негативи - а це може (наголошую - лише "може") означати, що наша справа пов'язана з цією вашою "нічною совою". Адже там був якийсь порнографічний слід, правда?
  Дадлі:
  - Мабуть, була така гіпотеза, але потім вона не підтвердилася.
  - Але зараз у газетах пишуть, що ви переглядаєте справу.
  - Абсолютно вірно.
  - Капітане, я перепрошую за те, що не відразу поділився з вами інформацією. Давайте про це забудемо. Скажіть, чи є у вас щось, що могло допомогти нам у розслідуванні?
  Дадлі, з посмішкою:
  - Шеф Паркер доручив мені отримати копію ваших матеріалів для вивчення. Він сказано також, що якщо ми знайдемо зв'язок з нашими вбивствами, то надамо у ваше розпорядження стенографічний запис показань братів Енгелклінгів у квітні 53-го.
  - Що означає "якщо знайдемо зв'язок"? Їхні свідчення стосувалися порнографії, а наше вбивство явно пов'язане з нею!
  Дадлі, клацаючи запальничкою:
  - Не обов'язково. Можливо, і з героїном.
  Хетчер пирхає:
  - Капітане, якби братів прикінчили через героїна, то, мабуть, убивця забрав би його з собою!
  - Ми нічого не знаємо про вбивцю. Можливо, він просто психопат і через невідомі причини негативи викликали в ньому психопатичну реакцію. А ось героїнова тема, правду кажучи, мене зацікавила. Чи є якісь свідчення про те, що брати його виробляли чи ним торгували?
  Хетчер мотає головою.
  - Жодного. Так чи інакше, гадаю, для нашої справи це не має значення. Під час перегляду "Нічної сови" відкрилося щось пов'язане з порнографією?
  - Немає поки немає. Я зв'яжусь з вами після того, як вивчу ваші матеріали.
  Хетчер - він готовий вибухнути:
  - Капітане, ви приїхали до нас, ми надали у ваше розпорядження важливу інформацію - і нічого за це не отримаємо?
  - Я приїхав сюди на прохання шефа Паркера. Він запевнив мене, що ваша готовність співпрацювати буде належним чином винагороджена.
  - Дуже дякую вам за таку милість!
  Ситуація загострюється. Дадлі розтягує губи в найширшій посмішці. Бад виходить на тротуар, до взятого напрокат автомобіля - наближається скандал, і йому хочеться бути подалі від цього.
  Дадлі спускається з ганку, Хетчер та експерт замикають двері. Бад тихо каже Дадлі:
  - Босс, останніми днями я тебе не розумію.
  - Що саме тебе бентежить, синку?
  - Наприклад, учорашній вечір. Хінтон.
  Дадлі сміється:
  - Синку, вчора ввечері ти перевершив самого себе! Ніби помолодшав років на десять! Твоя старанність мене надзвичайно порадувала, синку, і остаточно переконала, що ти годишся для того завдання, яке я маю намір доручити тобі днями.
  - Що за завдання?
  - Про все дізнаєшся свого часу.
  - А що з Хінтон?
  - Ми його відпустили. Ти його міцно налякав. Він пообіцяв поводитися пристойно, і, знаєш, я йому повірив.
  - А про що ви його допитували?
  - Сину, у тебе - свої секрети, у мене - свої. Не турбуйся, свого часу ти все дізнаєшся.
  По спині у Бада проходить холодне тремтіння.
  - Щось мені треба знати зараз. Чого ми хочемо від справи "Нічної сови"? Дай мені відповідь, бос.
  - Едмунд Екслі, синку. Ось хто нам потрібний - і тобі, і мені.
  - Що?! - Тепер він по-справжньому наляканий.
  - Едмунд Дженнінгс Екслі. З самого "Кривавого Різдва" маєш одну мету - помститися Еду Екслі. Заради цього ти живеш та дихаєш. Заради цього ти приховуєш дещо від мене, свого вчителя. Я люблю і поважаю тебе, синку, і не вимагаю, щоби ти розкривав мені свої секрети. Але й не вимагай від мене повної відвертості. Потерпи дванадцять днів - і, обіцяю, ти побачиш, як Екслі полетить у прірву.
  - Що ти... - голосом маленького хлопчика.
  - Ти завжди його ненавидів, синку, і тому не міг неупереджено його оцінити. Як людина Екслі трохи стоїть, але як детектив йому немає рівних. Господь мені свідок, я глибоко зневажаю цю людину - але зараз вона нам потрібна. Потрібний, щоб розкрити справу "Нічної сови". Тепер ти розумієш, чому я не хочу ділитися з тобою всім, що я знаю?
  Тремтіння вгамовується.
  - Поясни мені, чорт забирай, що я повинен робити, - і справа з кінцем!
  Дадлі сміється. Потім, посміхаючись:
  - Поки що - тільки слухати, синку. Я дізнався, що у травні цього року Тад Грін має намір вийти у відставку та перейти на службу до прикордонного патруля. Новим шефом детективів стану або я, або Едмунд Екслі. Екслі ось-ось отримає інспектора - це надає йому перевагу. Крім того, він улюбленець Паркера. Я збираюся використовувати наші секрети, щоб розкрити справу "Нічної сови", затвердити свої лідерські позиції, а заразом знищити Екслі. Помер свою цікавість ще на кілька днів, синку, - і я обіцяю тобі розкішну помсту.
  Що вибрати? Разом з Екслі чи разом із Дадлі проти Екслі?
  Краще бути над сутичкою.
  Але Екслі йому щось обіцяв. Наведення, яке допоможе знайти вбивцю повій...
  - Бос, що ви можете мені запропонувати?
  - Як, одного падіння Екслі тобі мало?
  - Мало.
  - Але ти обіцяєш мені повну відвертість? Я отримаю все - не тільки те, що ти розповів Екслі, а й те, що від нього приховав?
  Господи, що йому відомо?!
  - Згоден.
  Розкотисте "хо-хо-хо".
  - Бачу, синку, торгуватись ти вмієш! Добре, ось тобі моє слово: ставши шефом детективів, я почну розслідування з багатьох аналогічних випадків убивств повій у різних юрисдикціях. Задоволений?
  Бад простягає йому руку:
  - Домовилися.
  Дадлі:
  - А поки тримайся подалі від Екслі та готуйся до наступного рейду до мотелю "Вікторія". Через день-два я з тобою зв'яжусь.
  - Візьми машину. У мене є ще одна справа у Фріско.
  
  
  
  * * *
  
  
  Викинувши сорок баксів на таксі, Бад мчить до Золотих Воріт. Його переповнює радість: угода з Екслі дозволила йому вижити - угода з Дадом дозволить перемогти! У Екслі інформація і Смітник Джек у кишені, у Дадлі - інтуїція та дар прораховувати ситуацію на сто ходів. Він збрехав Дадлі, щоб знищити Екслі - через п'ять років треба платити за боргами: брехня прощена, Два поліцейські - одна мета. За вікном сяє вогнями Сан-Франциско; у вухах звучить голос Дадлі: "Едмунд Дженнінгс Екслі". Мурашки по шкірі від того, як він сказав ім'я їхнього спільного ворога.
  Проїхавши міст, зупиняється біля телефону-автомата, набирає номер Лінн. Десять дзвінків - немає відповіді. Десять хвилин на десяту. Дивно - вона вже мала повернутися з Бюро.
  Через все місто в бюро поліції Сан-Франциско. Біля дверей Бюро Бад начеплює жетон, заходить.
  Відділ з розслідування вбивств на третьому поверсі - Бад кориться стрільцям-покажчикам на стінах. Скрипучі сходи, простора чергува. Двоє з нічної зміни заправляються кавою.
  Помітивши чужинця, встають, підходять до нього. Той, що молодший, розглядає жетон:
  - Із Лос-Анджелеса? Чим допомогти?
  Бад простягає посвідчення.
  - Мене цікавить нерозкрите вбивство повії, п'ятдесят шостий рік. У нас сталося аналогічне вбивство - хотілося б подивитись на ваші матеріали.
  - Капітана зараз немає, може, вранці зайдеш?
  Той, що старший, дивиться на його посвідчення:
  - Це не ти той хлопець, що шукає маніяка? Капітан нам про тебе розповідав: каже, ти справжня скалка в дупі. Що, кажеш, ще одне вбивство?
  - Так. У Лос-Анджелесі минулого тижня. Лінетт Еллен Кендрік. Хлопці, дайте мені глянути на справу. Десять хвилин - і ви мене більше не побачите.
  Молодий:
  - А капітанові ми що скажемо? Якби він хотів, щоб ти читав наші справи, то надіслав би тобі запрошення!
  Той, що старший:
  - Капітан наш, правду кажучи, мудак яких мало. Як звали жертву, коли загинула?
  - Кріссі Вірджинія Ренфро, 16 липня 1956 року.
  - Ось що я тобі скажу, друже. На цьому ж поверсі, за рогом - архів. Ідеш туди. Знаходиш шафу "Нерозкриті, 1956 рік", дивишся букву Р. Нічого з собою не береш. За десять хвилин звідси зникаєш. Все зрозумів?
  - Зрозумів. Дякую.
  
  
  
  * * *
  
  
  Звіт про розтин, фотографії: рвані рани, місиво замість обличчя, на вилицях - відбитки перснів. Тіло знайдено у квартирі Кріссі, навпроти готелю "Сент-Френсіс".
  Стандартні звіти про перевірку звичайних підозрюваних: місцевих збоченців беруть в обіг, допитують, відпускають за відсутністю доказів. Фетишисти, садисти, нюхачі, ґвалтівники. Сутенер Кріссі - дохлий номер: під час вбивства сидів у місцевій в'язниці. Постійні клієнти - у всіх алібі. Жодних збігів з іншими справами.
  Шість сторінок марної інформації - і раптом просвіт:
  16 липня 1956 року: коридорний із "Сент-Френсіс" відвідав концерт Спейда Кулі у готелі "Лассо". Виходячи з готелю після концерту, бачив, як Кріссі, хитаючись - "ніби під кайфом", - брела до себе в номер.
  Бад замислюється.
  Минулого тижня в Лос-Анджелесі вбито Лінетта Еллена Кендріка. Ламар Хінтон розповів, що Дуайт Жілетт, екс-сутенер Кеті Джануей. постачав дівчат на вечірки Спейда Кулі. Спейд - "закінчений наркош, жити не може без опіуму". Під час останнього вбивства Спейд був у Лос-Анджелесі, грав у клубі "Ель-Ранчо" на Стріп - всього за милю від квартири Лінетт.
  Арештів у Спейда немає. Він член добровільної дружини шерифа Біскейлуза, туди із судимістю не беруть. Зрозуміло, що все це чистої води піар... А коли Спейда не заарештовували, групу його крові взяти нема звідки. Хіба що якщо...
  Бад повертається до звіту коронера, гортає сторінки, знаходить графу "Вміст шлунка". "Недопереварені залишки їжі, сперма, велика кількість опіуму, прийнятого всередину, - результат підтверджується залишками опіумної смоли на зубах".
  Бад готовий стрибати від захоплення. Нарешті слід! Але таку справу поодинці не перевернеш. Від Екслі він зараз ховається Дадлі це просто не цікаво. І раптом приходить ідея: Елліс Лоу обожнює злочини на сексуальному ґрунті.
  Ось хто стане його напарником! Бад кидається до телефону.
  
  
  Розділ п'ятдесят шостий
  
  
  Хільда Леффертс тицяє пальцем у фотографію.
  - Ось він! Ось це друг Сьюзен Ненсі. А тепер ви відвезете мене додому?
  В яблучко! Невисокий, щільний, і справді дуже нагадує Дюка Каткарта. Дін (другого імені немає) Ван Гельдер, чоловік, білий, дата народження: 4/3/1921, зріст: 5 футів 8 дюймів, вага: 178 фунтів, очі блакитні, волосся каштанове. Одна судимість: збройне пограбування, від десяти до дванадцятої, червень сорок другого. Вийшов із Фолсома у червні п'ятдесят другого - мінімальний термін відсидів повністю. Більше арештів не було. Схоже, Бад Уайт має рацію: саме цей хлопець загинув у "Нічній сові".
  Хільда:
  - Так-так, точно, Дін. Сьюзен Ненсі назвала його "Дін", а він відповів: "Ні, звикай називати мене Дюком".
  - Ви впевнені? - Запитує Джек.
  - Впевнена? Господи боже мій, зрозуміло, певна! Я тут битих шість годин просиділа, розглядаючи фотографії якихось бандитів, і ви мене ще питаєте, чи я впевнена! Якби я хотіла збрехати, збрехала б давним-давно! Прошу вас, офіцере: спочатку ви знаходите у мене в підполі труп, тепер ці фотографії... Може, ви нарешті відпустите мене додому?
  Джек мовчки хитає головою. Звідки Ван Гельдер дізнався про проект Каткарта? Енгелклінги - Міккі Коен - в'язниця ... Знімає трубку, набирає 0.
  - Оператор слухає.
  - Оператор, це поліція, терміново. Мені необхідно поговорити з кимось із адміністрації федеральної в'язниці Мак-Ніл, Паджет-Саунд, Вашингтон.
  - Зрозуміло. Ваше ім'я?
  - Сержант Вінсеннс, поліція Лос-Анджелеса. Скажіть, що йдеться про вбивство.
  - Зрозуміло. Знаєте, зв'язок із Вашингтоном зараз не дуже...
  - Чорт забирай! Мій номер Медісон - 60042. Чекаю.
  - Добре, сер, постараюсь туди додзвонитися.
  Джек вішає слухавку. Дивиться на годинник, вважає секунди. Минає сорок секунд: дзззинь, дзззинь!
  - Вінсеннс!
  - З вами говорить Кейхілл, помічник начальника в'язниці Мак-Ніл. Кажете, це пов'язано із вбивством?
  Хільда Леффертс скривджено надує губи. Джек відвертається.
  - Так. Мені потрібна відповідь на одне питання. Олівець та папір у вас є?
  - Звичайно.
  - Так ось. Я хочу знати, чи в списку відвідувачів в'язниці в період з лютого по квітень 1953 року білий чоловік на ім'я Дін Ван Гельдер - прізвище пишеться у два слова. Все, що мені потрібно, - так чи ні і прізвище людини, яку він навішав.
  Зітхання.
  - Гаразд, зачекайте. Це може зайняти чимало часу.
  Джек чекає, рахуючи хвилини, - минає дванадцять з половиною хвилин.
  - Відповідь позитивна. Дін Ван Гельдер, дата народження 4/3/1921, відвідував ув'язненого Девіда Голдмана тричі: 27 березня, 1 квітня та 3 квітня п'ятдесят третього року. Голдман перебував у в'язниці за звинуваченням у приховуванні доходів. Ви, можливо, чули...
  Деві Г. - помічник Міккі Коена. Останній візит Ван Гельдера - за два тижні до "Нічної сови", саме в той час, коли брати Енгелклінги повідомили про свій план Міккі Коену. Тюремник каже ще щось, але Джек вішає слухавку. Схоже, справа "Нічної сови" нарешті зрушила з мертвої точки.
  
  
  Розділ п'ятдесят сьомий
  
  
  Ед везе Лінн Брекен додому. Спочатку вона відмовлялася, але він швидко наполяг на своєму: цілий день допитів, пентотал, засіб проти пентоталу - все це вимотало її до краю. Однак Лінн не зламалася: так і не розповіла про Пірса Петчетта нічого, крім найочевиднішого і найбезпечнішого. Так, він сутенер, вона працювала на нього, але він чудова людина, до своїх дівчат ставиться по-батьківському, а якщо поліція висуне проти нього звинувачення (цього вона вже не говорила - Ед додумав сам), адвокати від цього звинувачення каменю на камені не залишать. Перший день відновленої "Нічної сови" - чисте божевілля: Дадлі Сміт у Гейтсвіллі, його гончаки трясуть Південне місто, Вінсеннс знайшов у підвалі тіло, впізнав Ван Гельдера, встановив його зв'язок із Деві Голдманом. Статейка у "Версії" - справа рук Бада Уайта, а сам він змився - яким же дурнем треба було бути, щоб хоч на мить йому повірити! Що ж, Ед упорається. Він професіонал - а робота детектива в тому й полягає, щоб отримувати з хаосу логіку та порядок.
  І все-таки йому не дає спокою справа Атертона. І відчуття - відчуття поки що тільки інтуїтивне, але дуже сильне - що "Нічна сова" - лише піна на поверхні, що в глибині цієї справи криється щось куди страшніше...
  Але поки що про це думати не варто. Його завдання зараз - розколоти Брекен та Петчетта.
  Лінн курить, випускаючи кільця диму у вікно.
  - За два квартали ліворуч. Там можете зупинитися, я живу прямо за рогом.
  Ед пригальмовує.
  - Останнє запитання. За вашими словами в Бюро, ви знали про те, що Петчетт і Сід Хадженс мали намір спільно займатися шантажем.
  - Не пригадаю, щоб я робила таку заяву.
  - Про це сказав я, і ви не сперечалися.
  - Мабуть, просто пропустила повз вуха. Я втомилася і була роздратована.
  - У всякому разі, заперечувати ви не стали. Джек Вінсеннс, який дав письмові свідчення під присягою, стверджує те саме.
  - Можливо, він бреше. Адже йому подобається драматизувати події. Вам не здається, що в ньому є щось від актора?
  - Мабуть, - відповідає Ед.
  - І ви вважаєте, чи йому варто довіряти?
  Екслі, удавано-сумно:
  - Не знаю. Джек - слабке місце у моїх розрахунках.
  - Розумію. Містере Екслі, ви мене заарештуєте?
  - Починаю підозрювати, що це буде марно. Що сказав вам Уайт, коли просив вас пройти допит?
  - Просто попросив, щоб я розповіла все як є. Ви показали йому свідчення Вінсенса?
  Варто сказати правду - нехай відчує йому подяку.
  - Ні.
  - От і добре, бо там напевно одна брехня. Чому ж ви не показали?
  - Бад як детектив трохи стоїть. Що менше він знає, то краще. Крім того, його патронує мій суперник, і мені не хотілося б витоку інформації.
  - Ви говорите про Дадлі Сміта?
  - Так. А ви знаєте його?
  - Особисто - ні, але Бад багато про нього розповідає. У мене таке враження, що він його боїться, а це означає, що цей Дадлі справді небезпечна людина.
  - Дадлі дуже хитрий - справжній диявол. Але як професіонал я кращий за нього. Послухайте вже пізно.
  - Хочете зайти до мене, випити?
  - Спочатку плювали в обличчя, а тепер запрошуєте до себе додому?
  - Ну, з огляду на обставини...
  Він мимоволі усміхається у відповідь.
  - Гаразд, з огляду на обставини - згоден.
  Лінн виходить із машини. Іде на високих підборах легко, ніби пливе над землею, ніби й не було цього жахливого дня. Вводить його до себе до хати, запалює світло.
  Ед оглядається. Витончена, зі смаком обставлена вітальня, картини на стінах. Лінн скидає туфлі і розливає бренді двома келихами. Ед сідає на обтягнутий оксамитом диван.
  Лінн сідає поряд. Ед відпиває бренді, Лінн зволікає, зігріваючи келих у долонях.
  - Знаєте, чому я запросила вас зайти?
  - Навряд чи сподіваєтесь мене спокусити - ви надто розумні. Думаю, вам просто цікаво, що я за людину.
  - Бад ненавидить вас найсильніше на світі. Сильніше, ніж мене любить. І тепер я починаю розуміти, чому.
  - Мені не хочеться знати вашу думку.
  - Я збиралася сказати комплімент.
  - Іншим разом, добре?
  - Гаразд, тоді змінимо тему. Як Інес Сото переживає скандал із "Нічною совою"? Її ім'я зараз тріплють у всіх газетах.
  - Тяжко переживає... Не хочу про неї говорити.
  - Вас бентежить, що я стільки про вас знаю, а ви про мене - нічого.
  Клин клином.
  - У мене є свідчення Вінсенса.
  - Підозрюю, що ви не надто йому вірите.
  А тепер Ед змінить тему.
  - Ви згадували, що Петчетт фінансував ранні фільми Реймонда Дітерлінга. Чи не розповісте про це детальніше?
  - Навіщо? Тому що Дітерлінг - друг вашого батька? Здогадуюсь, як нелегко часом бути сином знаменитості.
  Удар під дих, нанесений твердою та впевненою рукою.
  - Просто запитую.
  Лінн знизує плечима:
  - Пірс якось мимохіть згадував про це кілька років тому.
  Телефонує телефон, але Лінн не знімає слухавку.
  - Ви, схоже, не хочете говорити про Джека Вінсенса.
  - А ви, мабуть, хочете.
  - Останнім часом він зовсім не з'являється у новинах.
  - Тому що він спустив в унітаз усе, що мав. І "Жетон Честі", і дружбу з Міллером Стентоном. І вбивство Сіда Хадженса не надто допомогло його кар'єрі - адже в основному своєю популярністю Вінсеннс був завдячує саме репортажам у "Строго секретно".
  Лінн, відпиваючи бренді:
  - Ви його недолюблюєте.
  - Мабуть, недолюблюю. Але в його свідченнях вірю беззастережно. Як і тому, що у Петчетта збереглися копії всіх секретних матеріалів Сіда Хадженса, у тому числі копія досьє на самого Вінсеннса. Визнайте це та полегшіть собі життя.
  Якщо вона розколеться, то зараз.
  - Визнати це я не можу, і наступного разу ми розмовлятимемо у присутності мого адвоката. Але можу розповісти вам, що, на мою думку, може міститися в цьому досьє.
  Нарешті!
  - І що ж?
  - Гадаю, ця історія сталася 1947 року. Вінсеннс брав участь у перестрілці на пляжі. Перебуваючи під дією наркотиків, він застрелив двох безневинних громадян, чоловіка та дружину. У мого джерела є підтвердження: свідчення санітара у лікарні, куди привезли пораненого Вінсеннса, і свідчення лікаря, який опрацював його рани. Аналіз крові, що свідчить про наявність наркотиків в організмі. Показання свідків злочину, які не заявили про це до поліції. Капітане, ви готові приховати цю інформацію, щоб захистити свого колегу-поліцейського?
  "Малібу Рандеву" - славний подвиг Сміттяра Джека ... Знову телефонує телефон, і знову Лінн не знімає слухавку.
  - Господи! - шепоче Ед, перед цією жінкою немає потреби вдавати.
  - Так. Знаєте, читаючи про подвиги Вінсеннса, я завжди підозрювала, що він з таким прагненням полює на наркоманів з якихось особистих причин. І коли про все це дізналася, зовсім не здивувалася. Але знаєте що, капітане? Якщо Петчетт і мав копії досьє, він напевно їх знищив.
  А ось тепер - очевидна брехня.
  - Про те, що Джек наркоман, я здогадувався - у Бюро вже багато років ходять про це чутки. Я знаю, що ви брешете про досьє, і знаю, що Вінсеннс готовий на все, аби його отримати. Боюся, Петчет його недооцінює.
  - Як ви недооцінили Бада Уайта?
  Знову ця посмішка - немов удар під ложечку. На якусь мить Еду здається, що він зараз її вдарить. Але вона встигає розсміятися, і він стирає усмішку з її обличчя не ляпасом - поцілунком. У першу мить Лінн усувається, але потім відповідає на поцілунок. Зриваючи один з одного одяг, вони скочуються на підлогу. Знову дзвонить телефон. Ед скидає трубку і тисне на важіль. Лін впускає його в себе, і вони катаються по килиму, зчепившись і стрясаючи меблі. Все триває не довше кількох секунд, Ед відчуває, що Лінн дійшла до вершини екстазу, а за мить кінчає і сам. Вони лежать, збираючись із силами. Немов позбавляючись важкої ноші, Ед починає говорити.
  Крутий поліцейський Джек Вінсеннс: наркотики і слава. Щоб опанувати своє досьє, він готовий на все. Капітану Е. Дж. Екслі потрібно було вичавити з Джека все - але Віннсенс, накачаний наркотиками та алкоголем, ставав некерованим...
  
  
  РОЗДІЛ П'ЯТЬДЕСЯТЬ ВОСЬМА
  
  
  У Лос-Анджелес Бад повертається на світанку - нічним автобусом із Фріско. Місто здається незнайомим, ніби Бад бачить його вперше - як і все інше у своєму житті.
  Він дрімає у таксі, а у вухах звучать слова Елліса Лоу: "Дуже цікава справа, але доказів у вас обмаль, а Спейд Кулі - особистість дуже відома. Тому я доручу розслідування своїм людям, а вас попрошу поки що триматися від цієї справи подалі". Від Лоу до Лінн: спершу не відповідала на дзвінки, потім вимкнула телефон. Дивно, але на неї схоже - коли їй потрібно виспатися, решта відступає на задній план.
  Баду хочеться співати від радості. До чого все добре - просто краще не буває!
  Таксі висаджує його біля ганку. На дверях записка: на конверті напис - "Сержант Дуейн У. Фіск".
  
  
  Срж. Уайт!
  
  
  
  Капітан Екслі хоче бачити вас якнайшвидше (з питання про витік інформації в журнал "Версія" та трупа в підвалі). Негайно після повернення до Лос-Анджелеса з'явитеся в ОВР.
  
  
  Бад голосно регоче. Збирає сумку з речами - одяг, досьє по невловимому маніяку та "Нічній сові". Записку жбурляє в унітаз і обдає її струменем.
  
  
  
  * * *
  
  
  Спочатку їде в Гардену, заглядає в мотель "Вікторія". Чисті простирадла, жодної крові на стінах. Поспати? На хрін сон - працювати треба. Зваривши собі каву, Бад перебирає в умі все, що знає про Спейда Кулі.
  Усі його відомості вмістяться на четвертинці аркуша. Кулі, скрипаль та джазовий співак з Оклахоми, невисокий жилавий чоловічок років сорока восьми. Знаменитий - записав кілька популярних платівок, кілька років тому виблискував у ТВ-шоу. Його басист Барт Артур Перкінс, прізвисько Собачник, залучався за неприродні зносини з собаками, за чутками, знайомий чи не з усіма лос-анджелеськими гангстерами.
  У ході розслідування:
  Ламар Хінтон повідомив, що Спейд палить опіум. У день загибелі Кріссі Ренфро Спейд грав у "Лассо" - через вулицю від готелю, де її вбили. У шлунку Кріссі виявлено опіум. Останнім часом Спейд виступає у лос-анджелеському клубі "Ель-Ранчо", поблизу квартири Лінетт Еллен Кендрік. Ламар Хінтон сказав, що Дуайт Жілетт, колишній сутенер Кеті Джануей, постачав повій групі Кулі.
  Усі докази непрямі. Але переконливі.
  На стіні телефон: Бад знімає слухавку, набирає номер бюро коронера служби шерифа.
  - Дженсен, відділ судмедекспертизи.
  - Сержант Уайт. Покличте доктора Харріса. Знаю, що він зайнятий: у мене лише одне запитання.
  - Зачекайте, будь ласка... - Кілька клацань, а потім: - Ну що цього разу, сержант?
  - Треба дещо уточнити щодо останнього розтину.
  - Сержант, ви ж не з нашої юрисдикції.
  - Вміст шлунка та крові Лінетт Кендрік. Будь ласка.
  - Ну, це простіше простого. Вміст шлунка Кендрік нам надовго запам'ятався. Записуєте? Франкфуртські сосиски з кислою капустою, смажена картопля, кока-кола, опіум та сперма. Ось так остання вечеря, правда?
  Бад вішає слухавку. "Тримайтеся подалі від цієї справи", - сказав йому Елліс Лоу. Але Кеті Джануей каже: ІДІ.
  
  
  
  * * *
  
  
  Дорогою на Стрип знову і знову перебирає в умі все, що дізнався.
  Спершу - у клуб "Ель-Ранчо". Клуб закритий, на дверях афіша: "Щоночі в нашому клубі - Спейд Кулі та його "Ковбойські ритми"!" Величезний рекламний плакат: Спейд, Собачник Перкінс, ще троє музикантів - на вигляд справжні босяки. Перстнів на пальцях немає ні в кого. Внизу плаката відтиснуто: Представники: "Асоціація Ната Пенцлера". 653, Норт Ла Сьєнега, Лос-Анджелес".
  Через вулицю - забігайлівка з хот-догами. У меню франкфуртські сосиски, кисла капуста, картопля. Трохи подалі - Кресент-Хайтс, відоме місце "роботи" вуличних повій. За милю на південь звідси - квартира Лінетт Еллен Кендрік.
  Висновок:
  Спейд підібрав її після концерту - пізно свідків не було. Нагодував, пригостив опіумом, поїхав до неї додому. Опіумний кайф обернувся кошмаром - Спейд забив її до смерті і тричі зґвалтував мертву.
  Бад звертає на бульвар Ла Сьєнега, 653: солідна будівля червоного дерева, на поштовій скриньці: "Ассоц. Ната Пенцлера". Двері не зачинені, у приймальні дівчина готує каву.
  Бад заходить. Дівчина:
  - Чим можу допомогти?
  - Де бос?
  - Містер Пенцлер говорить телефоном. Чим я можу вам допомогти?
  Двері з мідною гравірованою табличкою: "Н. П.". Бад штовхає двері: товстий дід, відірвавшись від телефону, репетує:
  - Гей, я зайнятий, ви що, не бачите? Гейле, дай цьому клоуну наш буклет і виведи його звідси!
  Бад показує жетон. Старий кидає люльку, встає з-за столу.
  - Ви Нат Пенцлер? - Запитує Бад.
  - Можете кликати мене Натськи. Роботу шукаєте? Можу запропонувати вас до Голлівуду, там такий неандертальський типаж зараз модний.
  Гаразд, пропустимо.
  - Ви агент Спейда Кулі, правда?
  - Абсолютно вірно. Бажаєте приєднатися до групи? Високий заробіток гарантую: гроші Спейд приносить неабиякі, хоча, щиро кажучи, моя шварце прибиральниця співає куди краще за нього. Відразу можу запропонувати роботу вибивали в "Ель-Ранчо", а там побачимо. Від дівчат відбою не буде. А ще одягнешся, то всі будуть твої.
  - Закінчив, тату?
  - Для вас, містере Натськи, хамеючий молодий чоловік! - З гідністю відповідає Пенцлер.
  Бад зачиняє двері.
  - Мені потрібні відомості про концерти Кулі з п'ятдесят першого року й досі. Добром віддасте чи як?
  Пенцлер підводиться, загороджуючи шафи з папками своїм об'ємним тілом.
  - Гаразд, Годзілло, повеселилися і вистачить. Інформацію про клієнтів я не видаю навіть під загрозою повістки до суду. Отже, всього доброго, приємно було познайомитися. Зазирайте якось на вогник.
  Бад мовчки вириває зі стіни телефонний шнур. Пенцлер, відкривши верхній ящик:
  - Добре, добре, тільки благаю вас, без рук! Моє обличчя - мій дохід, і воно мені дороге! Просто печерні звичаї якісь!
  Бад риється в папках, витягає на стіл ту, що має назву: "Кулі, Доннелл Клайд". На першій сторінці - знімок. Бада ніби вдаряє: у Спейда по два персні на кожній руці. Різнокольорові: рожеві, білі, сині - бланки. Записи про гастролі, акуратно розсортовані за роками: квитки на літак, квитанції з готелів.
  Пенцлер щось бурчить у нього за плечем. Бад порівнює дати.
  Джейн Мілдред Хемшер, 8 березня 1951 року, Сан-Дієго - Спейд виступав в "Ель-Кортес Скайрум". Квітень п'ятдесят третього, Кеті Джануей - Ковбойські ритми в Бідо-Літо, Південний Лос-Анджелес. Шерон, Саллі, Кріссі Вірджинія, Марія, Лінетт, Бейкерсфілд, Нідлз, Фріско, Сіетл і знову Лос-Анджелес. Бад переглядає склад групи: Собачник Перкінс грає постійно, ударники та саксофоністи приходять і йдуть. Спейд Кулі завжди у групі: він - лідер і робить касу. Місця, дати - все збігається.
  На блакитному папері залишаються темні плями поту - його поту.
  - Де живе гурт?
  Пенцлер:
  - "Білтмор", але я вам про це не говорив.
  - Гаразд. Люб'язність у відповідь: мене тут не було. Майте на увазі, справа серйозна; кілька вбивств.
  - Клянуся вам, мовчатиму, як сфінкс! Господи боже, подумати тільки! Спейд та його несправність! Господи - знаєте скільки він заробив минулого року?
  
  
  
  * * *
  
  
  З вулиці Бад дзвонить Еллісу Лоу. Той починає кричати:
  - Я ж вам велів триматися подалі від цієї справи! Я відрядив трьох людей - трьох цивілізованих людей, обіцяю повідомити вам усе, що вони знайдуть, тільки не плутайтеся у них під ногами, займайтеся нічною совою, зрозуміло вам?
  Так-так, зрозуміло. Але він чує голос Кеті Джануей, і Кеті каже: ІДІ. "Білтмор".
  Бад змушує себе під'їхати повільно. Припаркуватись біля чорного ходу. Чемно запитати клерка, де знайти групу містера Кулі.
  - Президентський номер, дев'ятий поверх, - каже клерк.
  - Дякую, - дуже спокійно відповідає Бад і навіть, здається, посміхається.
  Від конторки він відходить повільно, так повільно, наче пливе, розсовуючи товщу води. Вгору сходами - бігом, немов підхоплений течією. УБИЙ ЙОГО, - каже мала Кеті. Ось і президентський номер: подвійні двері, на дверях - позолочені орли та американські прапори. Бад смикає ручку, і двері відчиняються.
  Троє босяків прямо на підлозі - все у висівці. Навколо порожні пляшки та повні попільнички - повеселилися на славу. Спейду нема.
  За одним із сусідніх дверей - якийсь шум. Бад відчиняє двері ногою.
  Собачник Перкінс в ліжку дивлячись мультфільми по телевізору. Бад вихоплює револьвер.
  - Де Кулі?
  Перкінс, колупаючи в зубах зубочисткою:
  - На вечірці, куди і я збираюся. Хочеш його побачити - приходь сьогодні ввечері до "Ель-Ранчо". Є шанс, що він з'явиться там.
  - Що означає "є шанс"? Він же велика фігура в групі!
  - Раніше - так, але останнім часом Спейд щось здав, тож я все частіше його заміняю. Співаю я не гірше за нього, а виглядаю навіть краще, так що глядачі задоволені. А тепер, може, ти звідси заберешся і даси мені доглянути телевізор?
  - Де він зараз?
  - Забери гармату, бойскаут. Спейд тобі не до зубів, максимум, що у вас на нього є, - несплата аліментів.
  - Помиляєшся. Я звинувачую Спейда у вбивстві першого ступеня. І у вживанні опіуму, якщо тобі цього мало.
  Перкінс випльовує зубочистку:
  - Що ти сказав?
  - Вбивства повій. Спейд любить молоденьких?
  - Він не вбивати їх любить, а на болт садити. Як і ми з тобою.
  - Де він?
  - Стукачів пошукай в іншому місці.
  Бад б'є його рукояттю револьвера в щелепу. Перкінс волає, випльовує зуби. По телевізору починається реклама: діти голосно вимагають добавки кукурудзяних пластівців "Келлог". Бад стріляє в екран, і телевізор замовкає.
  Собачник шепелить:
  - Прочеш кайф-базари [53] в Чайнатауні. І дай мені спокій, чорт би тебе забрав!
  УБИЙ ЙОГО, - каже Кеті, і вперше за багато років Бад згадує свою матір.
  
  
  Розділ п'ятдесят дев'ятий
  
  
  - Я вже пояснював капітанові Екслі, - каже психіатр, - але, коли він наполягає, доведеться пояснити і вам. Допитувати містера Голдмана абсолютно марно. Більшість його розум безнадійно похмурий.
  Джек оглядається: тіні в піжамах, що безшумно блукають коридором, божевільні малюнки на стінах. Моторошне це місце - дурдом.
  - Чи не могли б ви пояснити детальніше, що з ним? Нам необхідно одержати від нього заяву.
  - Що ж, якщо він зуміє зв'язати два слова, гадайте, вам дуже пощастило. У липні минулого року містер Голдман і його колега Міккі Коен, які на той час перебували у в'язниці Мак-Ніл, зазнали нападу. Невстановлені обличчя накинулися на них із ножами та обрізками металевих труб. Коен майже не постраждав, але містер Голдман отримав серйозну травму черепа, що згубно позначилася на роботі мозку. Наприкінці минулого року обох було звільнено достроково. Відразу після звільнення містер Голдман почав поводитися неадекватно: наприкінці грудня поліція Беверлі-Хіллз заарештувала його за сечовипускання у громадському місці. Суд визнав містера Голдмана неосудним і виніс ухвалу про його зміст у психіатричній лікарні протягом дев'яноста днів. До нас він потрапив одразу після Різдва. Дев'яносто днів нещодавно минув, але ми вже оформили документи на наступний термін. До самостійного життя він не здатний, а допомогти йому ми, щиро кажучи, не можемо нічим. Втім, можу повідомити те, що, можливо, вас зацікавить: містер Коен відвідував містера Голдмана в лікарні і висловив бажання перевести його до приватної лікарні власним коштом, але містер Голдман відмовився, причому поводився так, ніби дуже боїться містера Коена. Дивно, чи не так?
  - Можливо, не так уже й дивно. Де він?
  - Ось за цими дверима. Тільки будь ласка, будьте з ним пом'якше. Мабуть, колись цей чоловік був гангстером, але тепер він просто нещасний хворий.
  Джек відчиняє двері. Маленька кімнатка, стіни оббиті повстю. На повстяній лаві Деві Голдман - неголений, з відвислою щелепою та порожніми очима - розглядає картинки у "Нешнл Джіографік". Від Деві смердить лізолом.
  Джек сідає поруч. Голдман відсувається, не дивлячись на нього.
  - Ну і клоповник, - каже Джек. - Чому ти не хочеш, щоб Міккі тебе звідси забрав?
  Голдман витягає з носа козявку і суне собі до рота.
  - Деві, ти посварився з Мікі?
  Голдман мовчки простягає Джеку журнал. На малюнку вражають списами голі негри.
  - Мило. Були б це білі дівчата - мабуть, я теж підписався б. Деві, ти пам'ятаєш мене? Я Джек Вінсенс. Служив у поліції, у відділі наркотиків. Ми часто зустрічалися з тобою на Стріпі.
  Голдман шкребе у себе в паху, безглуздо посміхається.
  - Деві, чому ти боїшся Міка? Ви ж з ним друзі. Він про тебе подбав.
  Голдман, плескаючи невидимого жучка:
  - Більше не друзі.
  Інтонація в нього... Таке не опишеш і не підробиш. Такий голос Джек чує вперше - і бог свідок, не хотів би почути ще раз.
  - Деві, розкажи, що трапилося з Діном Ван Гельдером? Ти його пам'ятаєш? Він відвідував тебе в Мак-Нілі.
  Голдман знову запускає палець у ніс. Витирає руку об штанину.
  - Дін Ван Гельдер. Він був у тебе в Мак-Нілі навесні п'ятдесят третього. Тоді ж, коли до Міккі приїжджали брати Енгелклінги, Піт та Бакс. Тепер ти боїшся Міккі, а цей Ван Гельдер пристукнув хлопця на ім'я Дюк Каткарт, а його самого пристукнули в "Нічній сові", і мені, чорт забирай, ТРЕБА знати, як все це пов'язано! Деві, напружуй мізки - якщо вони в тебе залишилися!
  Нема відповіді.
  - Ну, Деві! Розкажи все дядечкові Джеку. Тобі одразу стане легше.
  - Голландець довбаний голландець Міккі не знає якщо знає буде боляче хаб рашмонес [54] Мейєр хаб рашмонес Мейєр Харріс Коен te absolvo [55] мої гріхи...
  Обличчя мертве, погляд безглуздий - живуть лише губи. Джек перекладає подумки: голландець - Ван Гельдер. Ідиш, латину... Схоже, Деві за щось просить у Міккі прохання.
  - Ну кажи, Деві. Говори. Що ти зробив Мікі? Полегшити душу. Сповідайся батькові Джеку, і тобі одразу стане добре.
  Голдман знову лізе пальцем у ніс. Джек підштовхує його ліктем:
  - Говори ж!
  - Голландець усе просрав.
  ??? Можливо, план із "двійником" розробив Деві?
  - Що просрав? Говори! Монотонним, мертвим голосом:
  - Три стрілки хлопців Міккі бум-бум-бум Міккі думав усьому а ні Чеширський кіт все забрав у Міккі нічого не залишилося. Хаб рашмонес Мейєр я їм повірив, а тобі не повірив te absolbo...
  ???
  - Про кого ти кажеш, Деві? Що це за стрілки? Що за Чеширський кіт?
  Голдман починає фальшиво мукати якусь мелодію. Прислухавшись, Джек дізнається "Потяг-експрес".
  - Деві, поговори зі мною!
  - Бам-бам-бам, - співає Деві, - бам-бам-бам мій поїзд-експрес. Бам-бам-бам-бам-бам-бам мій поїзд-експрес.
  Мати-перемати, я з цим ідіотом сам збожеволію!
  - Бззз бззз каже жучок, - повідомляє Деві. - Жучок каже я слухаю. Хаб рашмонес Мейєр любий мій друг.
  Господи Ісусе! Джек, здається, починає розуміти, про що йдеться.
  Енгелклінги розмовляли з Козном у камері. Міккі клянеться, що не переказував розмову жодній живій душі. Але Голдман якимось чином дізнався про це і вирішив перехопити угоду, від якої відмовився Міккі. Відправив Діна Ван Гельдера замочити Каткарта - чи, можливо, наказав лише перекупити справу, а решту Ван Гельдер зробив із власної ініціативи. Але як він дізнався?
  ЖУЧОК! Голдман встановив жучок у камері Коена???!
  - Деві, розкажи мені про жучок!
  Голдман починає мукати "Настрій". До палати заглядає лікар.
  - Офіцер, я вважаю, достатньо. Дайте цьому бідолаху в спокої.
  
  
  
  * * *
  
  
  Свою ідею Джек виклав телефоном, і Екслі її схвалив: тепер - у Мак-Ніл, на пошуки жучка в камері Міккі Коена. Аеропорт Вентура за кілька миль від Камарільо, літаком у Паджет-Саунд, звідти на таксі до в'язниці. Боб Галлодет вже зателефонував до Бюро управління покараннями: тюремники з Мак-Ніла, швидше за все, охоче співпрацювати не стануть: Міккі Коена вони балували, створили йому королівські умови (зрозуміло, не безкоштовно) і тепер побоюються покарання за хабарництво. Екслі розповів, що Бад Уайт зник - Фіск та Клекнер зараз його шукають. Мабуть, втік, гад, коли зрозумів, що Еду все відомо про його фокуси з "Версією" і з трупом у підвалі, - Фіск згадував про це у записці, яку йому залишив. Паркер каже, Дадлі Сміт зараз вивчає матеріали у справі Енгелклінгів, незабаром представить рапорт. Лінн Брекен, як і раніше, замикається.
  - Що ж далі? - Запитує Джек.
  Екслі:
  - Опівночі у "Тихому океані". Зустрінемось і все обговоримо.
  І голос його при цьому звучить досить зловісно.
  В аеропорту Вентура Джек сідає на літак - квиток йому замовив капітан Екслі. Стюардеса пропонує газети: він бере "Таймс" та "Дейлі Ньюс", шукає новини про "Нічну сову".
  Хлопці Дадлі рвуть на частини Чорне місто, перетрушують відомих кольорових бандитів - шукають тих, хто насправді палив із дробовиків у Гріффіт-парку. Безнадійна справа: якщо вже дробовики в автомобіль підкинули, швидше за все, підкинули й гільзи, вирахувавши по газетних репортажах, де вони мають знайтися. А на таке здатні лише професіонали. Майк Брюнінг та Дік Карлайл прийняли командування над 77-ю ділянкою: усі місцеві та ще двадцять осіб з Відділу вбивств у їхньому розпорядженні. Чорні відморозки в цьому випадку були ні до чого - стовідсотково. Схоже, все як у п'ятдесят третьому: Дадлі не шукає винних - шукає, на кого звалити провину. Фотографії у "Дейлі Ньюс": демонстрація з плакатами на Сентрал-авеню, будинок, який Екслі купив Інес Сото. У "Таймс" знімок Інес на порозі будинку Рея Дітерлінга в Лагуні: сліпучо-біле полум'я фотоспалахів, вона прикриває очі рукою.
  Джек читає далі.
  Бюро генерального прокурора в Сакраменто оголосило про намір переглянути справу. Елліс Лоу їх перехитрив - подав скаргу. Однак хлопці з Сакраменто дуже цікавляться цією справою і мають намір розпочати розслідування, як тільки закінчиться термін розгляду скарги, що покладений за законом, - два тижні. Якщо, зрозуміло, за цей час поліція Лос-Анджелеса не зуміє розібратися у справі самостійно та подати його великому журі. Поліція випустила прес-реліз - докладну і сентиментальну історію про зґвалтування Інес Сото у п'ятдесят третьому, доповнену зовсім сльозогінним епілогом про те, як капітан Ед Екслі допоміг бідній дівчині розпочати нове життя. Від Екслі-молодшого "Дейлі Ньюс" переходить до Екслі-старшого: будівництво системи шосейних доріг у Південній Каліфорнії закінчено, і ходять чутки, що на найближчих виборах Великий Престон має намір виставити свою кандидатуру в губернатори від республіканців - але чи не зашкодить йому скандал навколо імені сина?
  Джек зважує свої шанси. З Карен вони помирилися - вона оцінила його старання. Тепер єдине його завдання - спокійно дослужити свої два місяці, отримати пенсію та зробити ручкою поліції Лос-Анджелеса. Однак ці два місяці йому доведеться, як то кажуть, бігти попереду паровоза. А для спринтерських забігів він уже, по правді, застарий. Перегляд "Нічної сови", компромат, який зберігають на нього Петчетт та Брекен... Щось скаже йому сьогодні Екслі? Нічні зустрічі у ресторанах не в його стилі. Що, якщо Брекен та Петчетт викладуть усе, що про нього знають? Можливо, Паркер погодиться його прикрити, щоби зберегти репутацію поліції? Але дізнається Карен - і жалюгідні залишки їхнього колишнього кохання вилетять у трубу. Чоловіка-п'яницю, чоловіка - скарбника Елліса Лоу, вона ще якось терпить. Чоловіка-вбивцю терпіти не стане.
  Три години в повітрі, три години, щоб упорядкувати думки. Літак приземляється в Паджет-Саунд, Джек ловить таксі та їде до Мак-Нілу.
  Потворна будівля - сірий моноліт на сірих скелях острова. Сірі стіни, сірий туман, колючий дріт над сірою водою. Біля воріт Джек показує посвідчення - охоронець киває, залізні ворота роз'їжджаються, зникаючи в сірому камені.
  За воротами зустрічає Джека невисокий жилистий чоловічок.
  - Сержант Вінсеннс? Я агент Годдард, Бюро управління покараннями.
  Міцний рукостискання.
  - Екслі пояснив, навіщо я тут?
  - Все пояснив Боб Галлодет. Ви розслідуєте справу "Нічної сови" і кілька пов'язаних із цим злочинів і хочете перевірити, чи не знаходиться в колишній камері Коена пристрій, що підслуховує. Якщо хочете знати мою думку, це цілком можливо.
  - Чому?
  Вони крокують до будівлі, лютий вітер хлюпає їх по обличчях.
  - Бо у в'язниці бардак! - Перекрикуючи вітер, пояснює Годдард. - Коен та Голдман тут жили як у п'ятизірковому готелі: всі зручності, необмежені відвідування, передачі взагалі не перевірялися. Пронести можна було все, що завгодно, зокрема й жучок. А ви думаєте, що Голдман грав проти свого боса?
  - На кшталт того.
  - Що ж, може бути. Його камера була на одному ярусі з Міккі, за два двері від нього, і, крім них, на ярусі майже нікого не було. Зараз самі побачите - не тюрма, а санаторій!
  Вони входять у будівлю, піднімаються нескінченними вузькими сходами. Шість ярусів. Вперед коридором - вісім порожніх камер.
  - Пентхаус, - пояснює Годдард. - Тихий, малонаселений, із затишною спільною кімнатою, де можна зіграти у карти. Знаєте, що повідомив наш інформатор? Що Коен особисто давав добро на розміщення тут тих чи інших в'язнів. Уявляєте, як треба зарватися? А тепер подивіться, що я приготував для вас.
  Вони входять у загальну "вітальню": на столі розкладено ломи, зубила, молотки, довгу жердину з гаком на кінці. На розстеленій ковдрі - магнітофон, плутанина дротів.
  - Ось це організація, - присвистує Джек.
  - Екслі та Галлодет мають у цих стінах серйозну вагу, - пояснює Годдард. І додає: - Почнемо з цього ярусу. Якщо знайдемо плівку, зможемо одразу й прослухати. Хоча чи знайдемо...
  - Думаю, це цілком можливо. Голдман і Коен вийшли на волю минулої осені. Напад на них було скоєно в липні, тоді ж Деві відбили мізки. Якщо він і встановив жучок, то забрати його з собою при виході йому вже, мабуть, не вистачило розуму.
  - Що ж, приступимо.
  
  
  
  * * *
  
  
  Годдард розмічає ділянку каналу теплотраси від камери Коена до камери Голдмана через дві інші, бере молоток і зубило і акуратно довбає. Джек відламує захисну пластину з теплопроводу в камері Міккі, шурує палицею з гаком. Нічого - одні порожні жерстяні стіни. На Джека накочує роздратування: було б логічно встановити жучок саме тут. З теплопроводу з шумом виривається гаряче повітря. Ні, думає Джек. Тут холодно, і тепло подається більшу частину часу. За такого шуму розмову на плівку не запишеш. Він уважно оглядає стіни та стелю, і погляд його упирається у вентиляційний отвір. Поруч із ним, біля запобіжної пластини, - недбало зашпакльована ділянка стіни з дрібними дірочками. Джек б'є молотком, і нарешті з розбитої стіни вивалюється маленький, заляпаний шпаклівкою мікрофон. Провід від нього йдуть углиб стіни. Через п'ять секунд з'являється Годдард: у руках він тримає мініатюрний магнітофон у пластиковому чохлі.
  - Рівно на півдорозі між камерами. Звуки долинають через вентиляцію - непогано придумано! Що ж, послухаймо.
  
  
  
  * * *
  
  
  Повернувшись до загальної кімнати, Годдард включає свою машину, ставить плівку, витягнуту з магнітофона Деві, натискає на кнопки.
  Спочатку - нічого, окрім тріску перешкод. Собачий вереск. "Тихо, тихо, бубеле", - голос Міккі Коена.
  - З глузду з'їхати! - каже Годдард. - Вони дозволили йому тримати в камері собаку. Таке можливе лише в Америці!
  Голос Коена: "Скарб мій, припини лизати свій шнитцель!" Знову собаче скиглення. Довге мовчання. Клацніть - запис припиняється.
  - Мікрофон активується від звуку голосу, - пояснює Ґоддард. - Я засік час: автоматично вимикається через п'ять хвилин бездіяльності.
  Джек, зчищаючи з рукава побілку:
  - Як же Голдман змінював плівку?
  - Очевидно, у нього була якась палиця з гаком, на зразок тієї, що я приніс. Цікаво, скільки часу пролежала в шахті ця штука? І Голдман один не міг її встановити, хтось йому допомагав. То чуєте? Клацніть.
  Нове клацання - мікрофон вмикається. Незнайомий голос:
  - То на кого та скільки?
  Коен:
  - Постав тисячу на Базиліо. Базиліо - справжній боєць, Робінсона він зробить як немовля. І ще, перш ніж підеш, зазирни до лікарні до бідного Деві. Господи боже, що з ним зробили ці негідники - перетворили його на якийсь поганий овоч! Ну не жити мені на цьому світі, якщо я з них не зроблю овочеве пюре!
  Далі - суцільне нерозбірливе бурмотіння, скиглення пса, ласкаве воркування Міккі.
  Джек прикидає час: вже після нападу. Бій Базиліо з Робінсоном був наприкінці вересня. Міккі поставив на них заздалегідь, а на момент самого матчу вже вийшов на волю.
  Клацання, клацання. Сорок шість хвилин порожньої балаканини: Міккі грає в карти з іншими в'язнями - їх щонайменше двоє, воркує з собакою, спускає воду в туалеті. Плівка вже добігає кінця: клацання, клацання, скиглення проклятого пса. Міккі:
  - Шість років і десять місяців провести в цьому будинку скорботи - і навіщо, я питаю? Для того, щоб перед самим визволенням позбутися незрівнянних мозків мого друга Деві! Міккі-молодший, фейгеле [56] , припини лизати свій путц [57] !
  Інший голос:
  - Суку хоче.
  Коен:
  - Боже мій, звідки ж я візьму суку своєму бідному хлопчику? Але, я тобі скажу, зі своїм шлангом Міккі-молодший - справжній віртуоз, як Хейфец зі скрипкою, а оснащений так, що й сам Джонні Стомпанато йому позаздрить. Але як несправедливо влаштований світ: мій хлопчик страждає від самотності, а ось у Джонні в сучках браку немає, тільки минулого тижня я читав у колонці Хедди Хоппер [58] , що він знову з'являвся у світлі з Ланою Тернер. Що він знайшов у цій зірочці, я не розумію, пизда в неї, чи що, соболями вистелена, що він уже десять років за нею бігає?
  Співрозмовник Міккі хрипко регоче. Коен:
  - Досить іржати, шлімазл [59] , прибережи сили для шоу Джека Бенні. Я тобі про серйозні речі говорю. Знав би ти, як мені зараз не вистачає Джонні! Хтось прибирає моїх людей одного за одним, і я хочу знати, хто, чорт забирай, це робить, я хочу взяти цих говнюків за яйця, хочу, щоб ті підонки, що проломили череп бідолахи Деві, перестали ходити по землі! А Джонні, чортовий макаронник з великою салямі, знай дрючить акторок і в усі собі не дме, ніби йому все одно, що творять якісь мерзотники з його старим другом і благодійником.
  Міккі заходить кашлем. Його співрозмовник:
  - А що Лі Вакс чи Ейб Тайтелбаум? Доручи це їм.
  Коен:
  - Наперсник з тебе, любий мій, як зі смаженого порося - вечеря в Шабат. Сам не розумію, як я терплю такого шмендрика [60] , як ти, - мабуть, тому, що добре граєш у кріббідж [61] . Ні, я не можу покластися ні на Ейба, ні на Лі. Ейб розлінився, розжер у себе на кошерних делікатесах, розучився працювати руками. А з Ваксом проблема прямо протилежна: надто вже він любить вбивати, причому, на жаль, абсолютно кого не потрапивши, адже в цій справі, як і в будь-якій іншій, важливо знати міру! Ні, мені потрібний Джонні. Ах, Джонні, Джонні, що ти знайшов у цій Лані - ну невже в неї справді манда шовком підбита?
  Кінець плівки. Годдард, хитаючи головою:
  - Ну і краснобай цей Міккі! Соболями вистелена, треба ж!.. Я тільки одного не зрозумів: яке відношення все це має до "Нічної сови"?
  - Сильно розчаруєтесь, якщо я відповім: "ніякого"? - Відповідає Джек.
  
  
  РОЗДІЛ ШЕСТИДЕСЯТИЙ
  
  
  На одній зі стін його кабінету - величезна діаграма: персонажі справи "Нічної сови" з'єднані горизонтальними лініями, вертикальні лінії з'єднують їх із таблицею, розділеною на квадратики: кожен квадратик - факт зі зізнань Вінсеннса. На полях Ед записує свої думки. У вухах у нього ще дзвенять слова батька, сказані по телефону кілька хвилин тому:
  - Едмунде, я збираюся виставити свою кандидатуру на виборах губернатора. Скандал довкола твого імені може мені зашкодити, але про це не думай. Хочу попередити тебе про інше: я не хочу, щоб у пресі з'являлося ім'я Атертона, особливо у зв'язку з твоїм розслідуванням, і не хочу, щоб ти докучав Рею Дітерлінг. Всі питання, які у тебе виникнуть, ставте безпосередньо мені, і я намагатимусь допомогти тобі всім, чим зможу.
  І Ед погодився. Після цієї розмови він почувається хлопчиськом - бридким хлопчиськом, коли згадує про Лінн Брекен. І ще: йому не подобається, що в його діаграмі так часто спливає прізвище "Дітерлінг".
  Ед переглядає схему. Лінії зміяться, перетинаються, кружляють голову.
  Сід Хадженс - зв'язок із порнухою, яку виявив Вінсеннс у п'ятдесят третьому. Порнуха - зв'язок із Пірсом Петчеттом. Ще одна лінія: Крістіна Бергерон, її син Деріл та Боббі Індж, натурники, які брали участь у порнозйомках. Дати завдання Фіску та Клекнеру - відновити їх пошуки, спробувати заново впізнати інших натурників. Ще одна лінія веде у дальній кут схеми: порнуха/Хадженс - Атертон. Лінія, якої на схемі немає: Атертон - колишній інспектор Престон Екслі.
  Теоретичний зв'язок: Пірс Петчетт - Дюк Каткарт. Лінн Брекен її заперечує: брехня, Петчетт торгував порнографією, Каткарт намагався нею торгувати, вони не могли не знати один одного. Але хто, чорт забирай, її виготовляв? Від Хадженса - горизонтальна лінія до Петчетта і Брекен: скандальний журналіст жахнувся, дізнавшись, що Джек рознюхує підґрунтя "Флер-де-Ліс"; Лінн сказала Джеку, що Хадженс і Петчетт починали разом якусь справу, тепер це заперечує - знову брехня. Щоб нанести на схему всю брехню, зібрану в цій справі, знадобиться новий аркуш паперу - і, найімовірніше, не вистачить місця на стіні.
  Ще зв'язки:
  Деві Голдман - Дін Ван Гельдер - Дюк Каткарт - Сьюзен Ненсі Леффертс. Поки що нічого не зрозуміло: треба дочекатися звіту Джека Вінсеннса і з'ясувати, що приховує Бад Уайт. Можливі зв'язки: Петчетт, брати Енгелклінги та їхній батько - хімічна освіта. Петчетт та доктор Террі Лакс - два зв'язки: пластична хірургія та наркотики. У Террі Лакса підпільна наркологічна клініка, про Петчетта відомо, що він нюхає героїн. У звіті Дадлі Сміта для Паркера говориться, що Піта та Бакса Енгелклінгів перед смертю катували за допомогою якихось хімікатів - подробиць у звіті немає. Висновок: все сходиться на Петчетті - його повії, його порнографія. Петчетт - ключ до людини, яка робила знімки з чорнильною кров'ю, яка вбила Хадженса, до людини, через яку ганебна справа "Нічної сови" пов'язана зі славною справою Атертона - вічною гордістю його батька. Занадто багато Дітерлінгу.
  Петчетт фінансував ранні мультфільми Дітерлінг. Син Дітерлінга Біллі та його дружок Тіммі Валберн - клієнти "Флер-де-Ліс". Валберн знає Боббі Інджа. Біллі працював у "Жетоні Честі" - на творців серіалу впала перша підозра у вбивстві Хадженса. Зірка "Жетона Честі" Міллер Стентон у дитинстві знімався у Дітерлінга. Одночасно з Крихіткою Віллі Веннерхолмом, якого вбив... Лорен Атертон? Пунктирні лінії: Атертон - порнуха - Хадженс. Якщо це збіги, то надто неймовірні, якщо ні - ці пунктири можуть занапастити його батька. Занапастити на порозі його власного Фантазіленда.
  Престон Екслі, губернатор. Едмунд Екслі, шеф детективів.
  Лін: смак її губ, запах її шкіри. З Лінн переключається на Інес. Ось що йому потрібне!
  Ед сідає в машину і їде до Лагуни-Біч.
  
  
  
  * * *
  
  
  Біля будинку Рея Дітерлінга юрмляться журналісти: загороджують машинами під'їзд до ганку, грають у карти на галявині перед будинком. Ед залишає автомобіль за квартал від будинку, бігцем біжить до ґанку.
  Помітивши його, репортери кидаються в погоню. Ед вибігає на ганок, з розмаху б'є у дверний молоточок. Двері відчиняються - перед ним Інес.
  Вона впускає його і швидко зачиняє двері. Клацає замок. Ед проходить у вітальню, де з усіх стін усміхається йому Фантазіленд.
  Плакати, порцелянові фігурки: Мучі, Денні, Скутер. Фотографії на стінах - Дітерлінг із дітьми-інвалідами. Чеки в пластикових рамках свідчать про те, скільки грошей перераховує Реймонд щороку на боротьбу з дитячими хворобами.
  - Бачиш, я тут не одна. Ед повертається до неї.
  - Дякую, що відчинила мені двері.
  - Тобі зараз гірше, ніж мені, тож я перед тобою в боргу. - Бліда, втомлена.
  - Дякую. Треба перетерпіти, Інесе. Все це минеться.
  - Може бути. Екслі, ти дуже виглядаєш.
  - Мені останнім часом усі це кажуть.
  - Напевно, тому, що це так і є. Послухай, якщо хочеш поговорити - будь ласка, тільки, прошу тебе, не про Баду і не про те мерда, що твориться довкола.
  - Ми з тобою ніколи не вміли вести світські розмови.
  Інес підходить ближче. Ед хоче її обійняти, але вона усуває його руки. Ед намагається посміхнутися:
  - У тебе сиве волосся. Доживеш до моїх років - станеш зовсім сивою, як я. Ну, як хороша тема для світської бесіди?
  - У мене є краще. Престон обирається в губернатори - і переможе, якщо тільки скандальна популярність сина йому не завадить. А я стану координатором його кампанії.
  - Тату-губернаторе... Це він тобі сказав, що я можу йому перешкодити?
  - Ні, про тебе він ніколи не говорить нічого поганого. Просто постарайся не зашкодити йому.
  З-за дверей чується сміх репортерів.
  - Я зовсім не хочу завдавати шкоди батькові. Не хочу, щоби щось завадило його планам. І ти можеш допомогти мені.
  - Як?
  - Надай мені одну послугу. Але пам'ятай: про це ніхто не повинен знати.
  - Що я маю зробити? Скажи.
  - Це дуже складно і стосується Рея Дітерлінга. Чи чула колись ім'я Пірс Петчетт?
  Інес хитає головою:
  - Ні. Хто це?
  - Фінансист. Поки що нічого більше не можу сказати. Я хочу, щоб ти, використовуючи своє становище у Фантазіленді, з'ясувала все, що зможеш, про фінансові відносини Петчетта та Дітерлінга. Починаючи з кінця 20-х років. Так, щоб ніхто не впізнав. Чи зробиш це для мене?
  - Екслі, на мою думку, це робота для поліцейського. І до чого тут твій батько?
  До горла підходить нудота: він сумнівається в людині, яка з дитинства була для нього всім.
  - Батько може мати неприємності з податками. Перевір бухгалтерські книги Дітерлінга, подивися, чи немає там згадок про батька.
  - Серйозні неприємності?
  - Так.
  - На початку п'ятдесятих? Коли вони з Реєм разом будували Фантазіленд?
  - Ні, починаючи з 1932 року. Я знаю, ти маєш доступ до бухгалтерії. Зроби це. Будь ласка. Ти зможеш.
  - А ти потім поясниш мені, в чому річ?
  Внутрішньо морщачись:
  - Після виборів. Наважуйся. Інес. Адже ти любиш його майже так само, як я.
  - Добре. Заради батька твого.
  - І тільки?
  - І з вдячності тобі. За все, що ти зробив для мене, за всіх чудових людей, з якими я познайомилася завдяки тобі. Вибач, але це все, що я можу сказати.
  Годинник із Мучі-Маусом на циферблаті пробив десять.
  - Мені час, - каже Ед, - у мене зустріч у Лос-Анджелесі.
  - Виходь через чорний хід. Біля парадного ганку чатують стерв'ятники.
  
  
  
  * * *
  
  
  По дорозі назад нудота трохи відступає.
  Стандартна процедура - виключення підозрюваних.
  Якщо батько справді був знайомий з Дітерлінгом під час розслідування справи Атертона - очевидно, він має вагому причину це приховувати. Можливо, йому неприємно згадувати, що людина, яка проходила як важливий свідок у справі про жорстоке вбивство - справу, яка принесла Престону заслужену славу, - була його діловим партнером. Престон Екслі часто повторював, що поліцейські не повинні вступати в дружбу з впливовими цивільними особами, що робить їх вразливими і часом заважає виконувати свій обов'язок - нести у світ абсолютну справедливість. Якщо Престон у молодості порушував власні правила, зрозуміло, тепер йому не хочеться визнаватись.
  Ед любить свого батька. Любить та поважає. Тому що Престон Екслі - прекрасна людина, гідна кохання та поваги.
  До "Тихого океану" Ед приїжджає задовго до півночі. Метрдотель із поклоном повідомляє, що його гість уже тут. Ед йде до своєї улюбленої окремої кабінки за стійкою - Вінсеннс вже там, перед ним на столі лежить магнітофонна бобіна.
  - Плівка з жучка? - Запитує Ед, сідаючи. Вінсеннс:
  - Точно. Міккі Коен базікає, не закриваючи рота. На жаль, його балаканина не має жодного відношення до "Нічної сови". Проте можна вважати встановленим: Деві встановив жучок і підслухав розмову Міккі з братами Енгелклінгами про план Каткарта. Йому ця ідея сподобалася, і він відправив Діна Ван Гельдера вирішити проблему з Дюком. Ось поки що й усе, що нам відомо.
  - Чудова робота, Джеку, - похитавши головою, каже Ед. - Серйозно, чудова.
  - Дякую. Давненько ти не звертався до мене на ім'я.
  Ед щось дістає з кишень, кладе собі на коліна - він прикривається меню, і Джек не бачить, що це.
  - Вже опівночі, тож давай відставимо люб'язності та перейдемо прямо до діла.
  - Давай. Що ти дістав від Брекен?
  - Нічого, крім чергової порції брехні. Лінія в'язниці Мак-Ніл закінчена, так що на тебе чекає новий напрямок.
  - А саме?
  - Завтра ми серйозно візьмемося за Петчетта. Дадлі та його людей до ОВР не пускаємо. Допитуємо Террі Лакса. Честера Йоркіна та інших знайомих Петчетта, яких тільки вдасться розшукати Фіску і Клекнеру.
  - А що ж Брекен і сам Петчетт?
  Перед очима Еда постає оголена Лін.
  - Брекен намагалася мене переконати, що твоїм зізнанням вірити не можна. Вона розповіла про твою пригоду до "Маліби", і я вирішив цим скористатися, щоб переграти їх обох.
  Сміттяр кидає голову на стислі кулаки. Ед продовжує:
  - Я сказав їй, що ти на все готовий, аби отримати своє досьє. Що ти закінчений наркоман, що тобі загрожує службовий розгляд. Що твоя кар'єра під загрозою, і заради досьє ти підеш на будь-що.
  Вінсеннс піднімає голову. Він блідий, на лобі - вм'ятини від кісточок пальців.
  - Чого ти від мене хочеш, Екслі?
  Ед піднімає меню. Під ним - героїн, бензедрін, ніж із викидним лезом, пістолет калібру 9 міліметрів.
  - Хочу, щоб ти як слід потряс Петчетта. Він нюхає героїн, цей порошок для нього. Якщо тобі самому потрібний допінг, ти його отримаєш. У тебе є два завдання: отримати своє досьє і з'ясувати, хто виготовляв порнуху і хто вбив Хадженса. Сценарій я зараз обмірковую: ти його дізнаєшся завтра ввечері. Я хочу, щоб ти налякав Петчетта до напівсмерті і вибив з нього те, що ми хочемо. Я знаю, ти зможеш це зробити, тож не змушуй мене тобі загрожувати.
  Вінсеннс усміхається - цієї миті він знову почувається Переможцем з Великої Букви.
  - А якщо щось піде не так?
  - Тоді убий його.
  
  
  РОЗДІЛ ШІСТЬДЕСЯТ ПЕРШИЙ
  
  
  У голові гуде від опіумної пари та щебетучої китайської мови: "Спейда тут немає, у мене є дозвіл, я плачу, я плачу!" Дядечко Ейс Кван відсилає його до Жирного Дьюї Сіна, той - до дядечка Міну, Мін - до Чину, Чін - до Чена. Божевільний спринт по опіумних кублах на Аламеда. Спейд тут був, Спейд пішов. "Я плачу! Я плачу!" Від підвалу до підвалу, від ворога до ворога. Дядечко Денні Тао пригрозив йому дробовиком: Бад вирвав у нього ствол, цим же стволом і з'їздив по зубах, але відповіді - де Спейд - не досяг. Так, він тут був, уже пішов де він, не знаємо. Господи, ще один вдих опіуму - і він впаде і здохне на місці або візьме курити в усіх навколо. Що за іронія долі - шукати в Чайнатауні людину на прізвище Кулі! І так і не знайти.
  Бад зателефонував до Бюро окружного прокурора, розповів усе, що вдалося з'ясувати. Клерк на тому кінці дроту, позіхаючи, прийняв його повідомлення, позіхаючи, записав. На Стріп: "Ковбойські ритми" на сцені, Спейда немає, його вже кілька днів ніхто не бачив. Джаз-клуби, нічні бари, ресторани - ніяких слідів Доннела Клайда Кулі. Година ночі - чорт, годі, пора додому. Ні, додому не можна - до Лін. Запитати, де ж вона була вчора вночі, потім звалитися в ліжко і спати, спати, спати.
  На зворотному шляху починається гроза: злива барабанить по даху машини, лупить у шибки. Щоб не заснути за кермом, Бад вважає машини, що проїжджають повз. Червоні вогники вводять у транс. До Ноттінгем-драйву добирається майже безпам'ятно; перед очима все пливе, кожен рух дається важко.
  Лін стоїть на порозі, дивиться на дощ. Бад кидається до неї, вона простягає до нього руки, він обіймає її і відчуває, як її близькість надає йому сили.
  Потім вона усувається.
  - Я за тебе хвилювався, - каже Бад. - Дзвонив тобі минулої ночі - потім таке почалося, що було вже не до дзвінків.
  - Що почалося?
  - Довга історія. Розкажу вранці. Як ти...
  Лін, торкнувшись його губ:
  - розповіла дещо про Пірса. Нічого особливого - це ти знаєш. А тепер дивлюся на дощ і думаю: може, варто було розповісти більше?
  - Що більше"?
  - Вранці, любий. За сніданком ти розповіси мені свою історію, а я тобі - свою.
  Бад кладе руку на перила ганку. Блискавка висвітлює обличчя Лін, і він бачить, що на щоках її холонуть сльози.
  - Що трапилося, рідна? Екслі? Цей ублюдок тебе...
  - Так, це Екслі мене засмутив. Але не так, як ти гадаєш. Знаєш, я зрозуміла, чому ти його так ненавидиш.
  - Про що ти?
  - Він - повна протилежність всьому хорошому, що є в тобі. І цим він дуже схожий на мене.
  - Не розумію.
  - Спершу я його ненавиділа, бо він твій ворог. Але тепер... Він допоміг мені багато чого зрозуміти про себе. І про Пірса. Не тим, що говорив - тим, як говорив. Я дивилася на нього - і впізнавала себе, дізнавалася те, на що перетворив мене Пірс ... Він сказав мені ще дещо, і я раптом зрозуміла, що це мене не хвилює.
  Знову виблискує блискавка. На обличчі Лінн - смуток, від якого у нього стискається серце.
  - Що він сказав?
  - Що Джек Вінсеннс на все готовий, щоб отримати своє досьє. Навіть на вбивство. І знаєш що, Бад? Я не хочу більше захищати Пірса. Мені байдуже, що з ним стане.
  - Що це Екслі так з тобою розкривався?
  Лін сміється.
  - In vino veritas [62] . Знаєш, любий, тобі вже тридцять дев'ять, а я все чекаю, коли ж ти втомишся бути тим, хто ти є.
  - Сьогодні я втомився як собака.
  - Ні, я не про це.
  Бад включає світло на ганку.
  - Поясни, що сталося у вас з Екслі?
  - Просто поговорили.
  Макіяж її розплився, туш потекла від сліз - вперше вона здається Баду негарною.
  - Про що?
  - Вранці розповім.
  - Розкажи зараз!
  - Любий, я втомилася не менше, ніж ти.
  Легка напівусмішка, що ледве ковзнула по губах, - по цій усмішці він розуміє все.
  - Ти з ним переспала?
  Лін відводить погляд. Бад б'є її - раз, другий, третій. Вона не кричить, не прикривається руками, мовчки дивиться на нього - і він опускає руку, переможений.
  
  
  РОЗДІЛ ШІСТЬДЕСЯТЬ ДРУГА
  
  
  Відділ внутрішніх розслідувань набито.
  Честер Йоркін, доставник товару "Флер-де-Ліс" - у камері Љ 1. У другій та третій - Пола Браун та Лоррейн Мальвазі, повії Петчетта: Ава Гарднер та Ріта Хейворт. Ламар Хінтон, Боббі Індж, Кріс Бергерон із сином так і не знайдені. Не ідентифіковано і ніхто з натурників - Клекнер і Фіск всю ніч працювали над фотоальбомами з поліцейських архівів. У камері Љ 4 - Шерон Костенця, справжнє ім'я Мері Еліс Мерц, фігура зі свідчень Вінсеннса - жінка, яка заплатила штраф за Крістіну Бергерон та звільнила з в'язниці Боббі Інджа. У п'ятому номері доктор Террі Лакс і його адвокат, знаменитий Джеррі Гейслер.
  Рей Пінкер вже перевірив усіх щодо антипентоталового допінгу - нічого не виявив.
  Двоє офіцерів охороняють вхід до Відділу - коли ведеться внутрішнє розслідування, стороннім тут робити нічого.
  Клекнер та Фіск, озброєні копіями Вінсеннсових одкровень та порножурналами, насідають на Мерц та псевдо-Аву. Йоркін, Лакс і фальшива Рита чекають своєї черги.
  Ед у себе в кабінеті - складає сценарій для Вінсеннса. Не дає спокою одна думка: якби Лінн Брекен усе розповіла Петчетту, він сховав би своїх людей так, як сховав Інджа і Бергеронов, - так, щоб поліція їх у житті не знайшла. Значить, Лін промовчала. Чому? Чи не зрозуміла, що загрожує Пірсу, чи веде якусь свою гру?
  Зважаючи на все, друге. Неможливо повірити, щоб ця жінка чогось не зрозуміла.
  Чорт, варто заплющити очі - і він бачить її обличчя, відчуває її запах.
  Ед вириває листок із блокнота, розкреслює його лініями. Інес перевіряє фінансові зв'язки Петчетта з Дітерлінгом та його батьком - при думці про це Ед морщиться. Двоє з ОВР шукають Уайта - головне, затримати та зламати цього мерзотника. Допитати Біллі Дітерлінга та Тіммі Валберна - обережно та ввічливо: обидва - знаменитості, може вийти скандал. Зв'язок із вбивством Хадженса та петчетт/хадженсівськими планами шантажу: у квартирі вбитого не знайшли досьє на "Жетон Честі", що дуже дивно - відомо, що Хадженс дуже цікавився серіалом та його творцями. У всієї команди "Жетона Честі" алібі: позначка - перевірити ще раз.
  Нові лінії - прямі, гнуті, зламані. Цілий лабіринт на папері. І добра половина стежок веде до слова "шантаж".
  За межами лабіринту Дадлі Сміт намагається повісити справу на чорних. Чутки: Тад Грін іде у травні. Новим шефом детективів стане той, хто розкриє справу "Нічної сови" - він чи Сміт. Якщо Уайт повернеться, то, швидше за все, за наказом Дадлі, як його шпигун.
  Входить Клекнер:
  - Сер, ця Мерц не хоче співпрацювати. Повідомила лише, що справді живе під ім'ям Шерон Костенця та сплачує штрафи та застави за людей Петчетта, заарештованих за сторонніми звинуваченнями. За справи Петчетта нікого ніколи не заарештовували - це ми й самі знаємо. Нікого з журналів не впізнала, про здирство мовчить. Про "Нічну сову" нічого не знає - і тут я їй вірю.
  - Відпусти її. Нехай біжить до Петчетта і вжене його в паніку. А як справи у Дуейна з Авою Гарднер?
  Клекнер простягає йому аркуш паперу.
  - Чудово. Ось основні пункти, а весь допит педиком записано на плівку.
  - Добре. Тепер підготуй мені Йоркіна. Почастуй його пивком і поговори до душі.
  Клекнер посміхається і виходить. Ед читає записку Фіска.
  
  
  Свідок Пола Браун, 25/3/58.
  1. Свідок повідомила імена багатьох осіб чоловічої та жіночої статі, які працювали на П. П. як повій за викликом (список представлю окремим документом, також у магнітофонному записі).
  2. Натурників на фото впізнати не може (здається, каже правду).
  3. Щодо здирства заявила таке:
  П. П. пропонував своїм повіям випитувати у клієнтів деталі їхнього особистого життя і за це заохочував матеріально.
  При викликі повій додому до клієнта П. П. вимагав, щоб вони залишали відчиненими двері/вікна для подальшого створення компрометуючих фотографій. Крім того, час повій повіям знімати воскові зліпки із замків у будинках деяких багатих клієнтів.
  Повії-чоловіки шантажували одружених клієнтів-гомосексуалістів, П. П. отримував частку прибутку.
  4. Якийсь знаменитий пластичний хірург (очевидно, доктор Т. Лакс) за дорученням П. П. і за його рахунок робив повій пластичні операції, щоб збільшити їхню подібність із кінозірками.
  5. Усі повії припиняли роботу після 30 років - тверде правило П. П.
  6. Про "Нічну сову" нічого не повідомила, реакції на запитання не було - зважаючи на все, нічого не знає.
  
  
  Нічого собі! Ціле підприємство з шантажу клієнтів.
  Ед включає мікрофони, що перевіряє односторонні дзеркала. Фіск розмовляє з фальшивою Авою. Клекнер пригощає Йоркина пивом. Террі Лакс гортає журнал, Джеррі Гейслер пахне сигарою. Лоррейн Мальвазі одна, камера в клубах диму. Вражаюче - справді одна особа з Ритою Хейворт, та ще й зачіска з "Гільди"!
  Ед входить у камеру. Рита - Лоррейн схоплюється, але сідає, витягує нову сигарету. Ед простягає їй записку Фіска.
  - Міс Мальвазі, будь ласка, прочитайте це.
  Читає зосереджено, зжовуючи з губ яскраву помаду.
  - Ну і що?
  - Ви це підтверджуєте чи ні?
  - Я без адвоката жодного слова не скажу.
  - У найближчі сімдесят дві години адвокат вам не належить.
  - Ви не маєте права так довго мене тут тримати!
  "Пра-а-ава не маєте" - догана нью-йоркських низів.
  - Тут - не маємо. А у жіночій в'язниці - чому б і ні?
  Лоррейн сильно, до крові, обкушує ніготь.
  - Ви такого не маєте!
  - Ще як маю, люба. Шерон Костенця тут, у нас, і внести за тебе заставу нема кому. Пірс Петчетт під наглядом, а твоя подружка Ава розкололася і розповіла нам усе, що тут написано. Вона заговорила першою і все, що від тебе вимагається, - пролити світло на деякі деталі.
  - Нічого я вам не скажу! - Схлипнувши, заявляє Ріта Хейворт.
  - Чому?
  - Ну, Пірс такий добрий, а я...
  Ед перебиває:
  - З Пірсом покінчено. Лінн Брекен подала на нього заяву. Нині вона під нашим захистом. Я можу піти по відповіді до неї, а можу, щоб не ходити далеко, розпитати тебе.
  - Але я не можу...
  - Зможеш, люба.
  - Ну я не знаю...
  - Подумай гарненько про те, що на тебе чекає. Тільки за заявою Поли Браун тобі можна пред'явити десяток кримінальних звинувачень. Чи чула про лесбіянок у в'язниці? Не боїшся?
  Мовчить.
  - Боїшся? І правильно робиш. Але знаєш, найстрашніше наглядачки. Така робота не для нормальної жінки: йдуть туди потвори, природою скривджені садистки, які всіх жінок ненавидять, а молодих та красивих - особливо. Уявляєш, яке доведеться у в'язниці такій красуні, як ти, та ще й схожій на кінозірку?
  - Гаразд, гаразд, я все розповім!
  Ед дістає блокнот, пише: "Хронологія". Лоррейн:
  - Тільки Пірс не винен, той чоловік його змусив!
  - Яка людина?
  - Не знаю. Щоправда, слово честі, не знаю!
  Наголошує на "хронології".
  - Коли ти почала працювати у Петчетта?
  - У двадцять один рік.
  - В якому році?
  - У п'ятдесят першому.
  - Террі Лакс зроблено тобі пластичну операцію?
  - Так, щоб я стану ще красивішим!
  - Так зрозуміло. А що це за людина, про яку ти зараз говорила?
  - Та не зна-а-аю я! Як же я можу сказати, якщо не знаю!
  - Добре-добре, заспокойся. Отже, ти підтверджуєш заяву Поли Браун і стверджуєш, що в заняття здирництвом Пірса Петчетта втягнув якийсь чоловік, ім'я якого тобі невідоме. Так?
  Лоррейн закурює чергову цигарку.
  - "Здирство" - це типу шантаж? Так, так.
  - Коли, Лоррейне? Коли це почалося?
  Вона починає рахувати на пальцях.
  - П'ять років тому. В травні.
  "Хронологія" підкреслена вже двома жирними лініями.
  - У травні п'ятдесят третього року?
  - Ну так. Я добре пам'ятаю, у мене тоді батько помер. Пірс нас усіх зібрав і пояснив, що ми маємо робити. Ще сказав, що йому самому це не до вподоби, але та людина взяла його... ну, ви розумієте за що. А що за людина він не сказав. Я думаю, ніхто з наших також не знає.
  Хронологія - за місяць після "Нічної сови".
  - А тепер подумай, Лоррейне. Пам'ятаєш бійню у "Нічній сові"?
  - Чого? А це коли когось застрелили?
  - Гаразд, не важливо. Що ще тоді сказав вам Петчетт?
  - Нічого не сказав.
  - А що ти ще про це знаєш? Про Петчетта і шантаж? Зауваж, Лоррейне, я не питаю, займалася ти цим сама чи ні. Мене цікавить лише те, що ти знаєш.
  - Ну от... Знаєте, десь за три місяці до того чи, може, трохи менше я чула, як Петчетт сказав Вероніці - ну тобто Лінн, - що уклав угоду з тим скандальним журналістом, якого потім убили. Що він буде розпитувати нас про... Ну, знаєте, про те, які наші клієнти мають різні дивацтва і передаватиму цьому журналісту, а той цим людям загрожуватиме. Типу женіть долари, а то у себе в журналі все про вас продрукую.
  Підтвердження теорії шантажу. І підтвердження того, що Лінн - з якихось однієї їй ведених причин - на боці Еда. Вона не пішла до Петчетта, нічого йому не сказала: інакше він не дозволив би своїм дівчатам прийти на допит.
  - Лоррейн, сержант Клекнер показував тобі порнографічні знімки?
  Киває:
  - Я і йому вже сказала, і вам можу сказати - там нікого не знаю. А від цих картинок із покійниками у мене мороз по шкірі.
  Ед виходить. У холі чекає на нього Дуейн Фіск.
  - Чудова робота, сер. Коли вона заговорила про "ту людину", я тут же пішов до Ави і звірив свідчення. Вона все підтвердила та заявила, що теж не знає його імені.
  Ед киває:
  - Скажи їй, що Рита та Йоркін затримані, а її саму відпусти. Нехай біжить до татка. Як у Клекнера стосунки з Йоркином?
  Фіск хитає головою:
  - Цей хлопець міцний горішок. Дону з ним не впоратися. Шкода, Бада Уайта немає - ось хто б нам зараз став у нагоді!
  - Без нього обійдемося. Тепер ось чого я від тебе хочу: відведи Лакса та Гейслера пообідати. Лакс прийшов добровільно, тож тримайся з ними ввічливо. Скажи Гейслеру, що йдеться про численні вбивства, що ми готові гарантувати Лаксу повний імунітет і письмове зобов'язання не допитувати його в суді. Скажи, що всі папери вже підписано. Якщо попросить підтвердження, дай йому телефон Елліса Лоу.
  Фіск киває, зникає в камері Љ5. Ед заглядає у перший номер.
  Честер Йоркин один, перед дзеркалом розглядає себе, будує гримаси, складає постаті з пальців - мовляв, накосячи і хрін вам... Костлявий хлопець із набріолінною чубчиком, на руках шрами - сліди уколів?
  Ед входить у камеру. Честер:
  - Ух ти, а я ж тебе знаю! У газеті бачив твою фотографію.
  Ед придивляється до його рук. Правильно - типові наркоманські доріжки.
  - Так, останнім часом я часто з'являюсь у новинах.
  Честер, нахабно хихикаючи:
  - Потужно ти їм завернув: "Я ніколи не б'ю підозрюваних, бо поліцейські тим і відрізняються від злочинців, що не ставлять себе з ними на одну дошку". А хочеш знати, чим я відрізняюся від різних там мудаків? Тим, що корінців не продаю. А всі копи - хуесоси, прямо закінчують, коли їм корінців закладають.
  Бад Уайт. Як поводився б Бад Уайт?
  - Закінчив?
  - Немає ще. Знаєш що? Мучі-Маус твого тата в дупу...
  Головне - не боятися. Як Бад Уайт.
  Локтем - у кадик. Честер задихається, хапається за горло, Ед миттєво виявляється у нього за спиною, заводить руки назад, клацає наручники.
  Не боятися? Чорт забирай, та він обробитись готовий від страху! Але руки не тремтять, рухи різкі та впевнені. Дивись, тату: твій син - більше не боягуз.
  Йоркін забивається в кут.
  Ще один фірмовий прийом Бада Уайта: схопивши однією рукою стілець, запустити його у стіну над головою Честера. Йоркін намагається заповзти, Ед стусаном заганяє його назад у кут. Тепер можна поговорити. Спокійно, Ед: стеж, щоб не затремтів голос, не пом'якшав погляд за склом окулярів.
  - А тепер розповідай усе. Про порнуха, про інше лайно, яке штовхав Петчетт через "Флер-де-Ліс". Все що знаєш. Почни з доріжок на руках і з того, чому така розумна людина, як Петчетт, довіряє такому нікчемному торчку, як ти. І пам'ятай: з Петчеттом покінчено, твоя доля тепер залежить від однієї людини. Від мене. Усвідомив?
  Йоркін трясе головою вгору-вниз, наче заводна лялька.
  - Він на мені досліди ставив!
  Ед знімає з нього наручники:
  - Що що? Ще раз.
  Йоркин, потираючи горло:
  - Ну я в нього начебто піддослідним кроликом працював.
  - Що?
  - Він на мені випробовував свій порошок. Не часто - так, іноді ...
  - Почни з самого початку. Повільно, виразно, по порядку.
  Йоркін кашляє.
  - До Пірсу потрапив той героїн, що відвели у Коена ще багато років тому. Той хлопець, що його спер, Базз Мікс, залишив зразок Піту та Бакс Енгелклінг. У них тато був учений-хімік, Пірс у нього навчався у коледжі. Так от, тато помер - ніби від серцевого нападу чи чогось такого, - а білий залишив Пірсу. Але це був лише зразок. А основна порція дісталася тому, хто прийшов Микса. Тільки не питайте, хто це, - я сам не знаю.
  Загалом було там десь фунтів вісімнадцять. Цей чоловік потім прийшов до Пірсу і запропонував продавати цей порошок через нього. А Пірс багато років ламав голову, як зробити білий кращим, дешевшим і безпечнішим, додавав у нього різну фігню... ну і відчував на мені, що вийшло.
  Все цікавіше та цікавіше.
  - П'ять років тому ти розвозив товар "Флер-де-Ліс", правда?
  - Ну так.
  - Разом із Ламаром Хінтоном.
  - Ламара я п'ять років не бачив, його справи не вішайте на мене!
  Ед, піднімаючи перекинутий стілець:
  - А я й не збираюся. Тепер поставлю тобі одне запитання: від того, як ти на нього відповиш, залежить, чи я тобі віритиму. Вважай, що це також експеримент. Хто у п'ятдесят третьому у вас на складі стріляв у Джека Вінсеннса?
  Йоркин, скривившись:
  - Я це був. Мені Пірс звелів його пришити. Тільки я не подумав, що не можна влаштовувати стрілянину біля складу. Нічого не вийшло, та ще й склад засвітив. Пірс після цього здорово на мене розлютився.
  Ось Петчетт і попався: спроба вбивства поліцейського.
  - І що він зробив з тобою?
  - Перестав мене берегти, ось що. Коло мені всяку погань, яку хотів прибрати з порошку. Блін, як мені було фігово!
  - І ти його за це ненавидиш, правда? Хочеш йому відплатити?
  Йоркін замислюється.
  - Ну напевно. Тільки Пірс... Він не такий, Як усі. Він класний чоловік. Навіть коли його вбити хочеться - все одно розумієш, що таких людей більше нема.
  Ед відставляє стілець.
  - Пам'ятаєш стрілянину у "Нічній сові"?
  - Так, давно це було. А до чого гут це?
  - Неважливо. Тепер я поставлю дуже важливе питання. Якщо зумієш на неї відповісти, отримаєш гарантію імунітету та захист поліції на той час, поки ми не посадимо Петчетта. Порнографія, Честер. Пам'ятаєш ті секс-журнали, що ти розвозив для Флер-де-Ліс п'ять років тому?
  Йоркін смикає головою вгору-вниз: пам'ятає.
  - Пам'ятаєш картинки з підмальованою кров'ю?
  Йоркин усміхається - рубіж зради пройдено, йому зграю легше.
  - Звичайно пам'ятаю. А Пірса справді посадять?
  До них із Джеком сценарію - десять годин.
  - Можливо, вже сьогодні ввечері.
  - А, чорт! Гаразд, відплачу йому за його погані досліди!
  - Розповідай, Честере. Тільки повільно та по порядку.
  Честер піднімається, розминає ноги.
  - Тільки Пірс - хитра сволота. Він мені це все розповідав, коли я був під кайфом. Щоб я потім нічого до ладу не пам'ятав, січеш?
  Ед дістає блокнот.
  - Розкажи все, що пам'ятаєш.
  Йоркін відкашлюється, потирає горло:
  - Ну, загалом, справа була така. Спочатку Пірс займався лише дівчатками. Якось якийсь хлопець, не знаю, як його звали, умовив пару дівчаток та їхніх клієнтів знятися для порножурналу. Зробив кілька таких журналів, приніс їх Пірсу і запропонував торгувати порнухою: типу він знімає та продає, а Пірс надає дівчаток і отримує свою частку. Пірсу ідея сподобалася, тільки він не хотів, щоб будь-хто поглянув на його дівчат та їхніх клієнтів. Він викупив у цього хлопця журнали і почав продавати їх сам через "Флер-де-Ліс" - тільки для обраних, то він казав. Це був як пробний маркетинг - Пірс вважав, так легше контролювати, що куди йде. Називав це замкнутим розподілом.
  Як видно, не таке вже замкнуте і не лише "для обраних", раз кілька порножурналів потрапили до сміттєвої скриньки, а звідти - у Відділ вдач.
  - Продовжуй, Честере.
  - Ну цей хлопець від Пірса дізнався про братів Енгелклінгів - що у них своя друкарня і що від легенів грошенят ці хлопці ніколи не відмовляються. Знайшов посередника, щоб самому не світитися, цей посередник пішов до Енгелклінг і запропонував друкувати порнуху, а гроші навпіл.
  Посередник - Дюк Каткарт. Лінії-зигзагі: від Коена - до братів, від братів - до Петчетта, бічна гілка: Міккі у в'язниці Мак-Ніл - Голдман - Ван Гельдер, ще один зигзаг: порнуха - героїн.
  - Честере, а чому він тобі все це розповідав?
  Честер, посміхнувшись:
  - Так він сам торчок ще той. Тільки не колеться, а нюхає. Відомо, коли нюхнеш білого, тягне побалакати. Ось він про все це і говорив зі мною, начебто з собакою розмовляють.
  - Отже, зараз Петчетт більше порнухою не торгує? Займається лише героїном?
  - Не-а. Пам'ятаєш, я говорив про того мужика, який Базза Мікса пришив і спер вісімнадцять фунтів білого? У нього на порнуху нюх і вона його коронний номер. У нього цілі списки багатеньких збоченців, на таке ласих плюс зв'язку в Південній Америці. З цими картинками вони з Пірсом мільйон років тому починали, потім нові журнали здобули. Хто їх робить - не знаю. Зараз усе це добро лежить десь на складі, не знаю де, а пускати його в хід Пірс, мабуть, поки що побоюється. Хоче, мабуть, щоб усе вляглося.
  Мільйонна справа, думає Ед. Сама собі торгівля порнографією не завжди передбачувана, а двадцять фунтів чистого героїну - це цілий статки... Багатомільйонний статки. Ось і мотив - зиск.
  - Я тобі ще дещо скажу, - продовжує Йоркін. - Пірс у будинку має сейф замінований. Він там усе тримає - і гроші та порошок.
  ГРОШІ, думає Ед. Йоркін:
  - Гей, ти взагалі мене слухаєш? Хочеш адресу нового складу? 8819, Лінден, Лонг-Біч. Екслі, та ти мене слухаєш?
  - Філе міньйон у камеру, Честер. Ти це заслужив.
  
  
  
  * * *
  
  
  Нові лінії в блокноті: Ед читає звіти Фіска та Клекнера, додає до того, що сам дізнався від Мальвазі та Йоркіна.
  Героїн та порнографія з'єднані жирною лінією. Вбивця Сіда Хадженса набуває реальних обрисів - це той безіменний "хлопець", що робив порножурнали для "Флер-де-Ліс". Дюк Каткарт - підставна постать, його представник. Дін Ван Гельдер вбиває Каткарта за наказом Деві Голдмана, той дізнається про вигідну справу, підслухавши розмову братів Енгелклінгів із Міккі Коеном. Всюдисущий Коен - раз у раз спливає його ім'я. Якою є його реальна участь у всьому цьому? Коен - притча у язицех, і повісити на нього всіх собак було б спритним маневром. Щоправда, у Коена вкрадено ті вісімнадцять фунтів героїну, що передав Петчетту для обробки ще один безіменний персонаж - загадковий "мужик", вбивця Базза Мікса. Цей "мужик" цікавиться порнографією: це він запропонував Пірсу відновити виробництво та розповсюдження журналів на зразок 1953 року. Висновок: вбивці з "Нічної сови" - професіонали (або принаймні напівпрофесіонали), їхня мета - перехопити у Петчетта порнографічний і, можливо, героїновий бізнес. Мета вбивць - Дюк Каткарт. Чому саме він? Перебільшив свою важливість, похвалився в якійсь розмові, що торгує порнухою від себе? Чи вбивці знали, що його місце зайняв Ван Гельдер, і цілили саме у самозванця? Зрештою, головне питання: хто за всім цим вартував? Йдеться про професіоналів, про організовану злочинність - проте всі мафіозні ватажки зараз мертві чи не при справах: Франц Енгелклінг давно в могилі. Деві Голдман перетворився на рослину, Міккі Коен заліг на дно, не розуміючи, що відбувається. Ще питання: хто вбив Піта та Бакса Енгелклінгів?
  І ще одна лінія - страшний кривавий пунктир. Лорен Атертон, 1934 рік. Але як може бути?
  У двері стукає Фіск.
  - Сер, я привів Лакса та Гейслера.
  - І?...
  - Гейслер подав заздалегідь підготовлену заяву.
  - Читай.
  Фіск розгортає складений вчетверо паперовий лист.
  - "Щодо моїх стосунків із Пірсом Морхауом Петчеттом я, Теренс Лакс, доктор медицини, роблю таку нотаріально завірену заяву. Мої стосунки з Пірсом Петчеттом носять суто професійний характер, а саме: на його прохання я виконував складні пластичні операції на особах деяких його знайомих, як чоловічої, так і жіночої статі, з метою збільшити вже подібність цих людей з відомими акторами і актрисами. Чутки про те, що ці молоді люди та дівчата під керівництвом Петчетта займаються проституцією, ні підтвердити, ні спростувати не можу. Під присягою підтверджую, що..." - ну і таке інше.
  Ед:
  - Цього замало. Дуейн, оформи протокол на Йоркіна та Ріту Хейворт. Допомогу та підбурювання - дату затримання поки не став. Дозволь їм зробити по одному дзвінку. Потім вирушай на Лонг-Біч і наклади арешт на будинок 8819 Лінден. Це склад "Флер де Ліс": швидше за все, Петчетт там уже все вичистив, але це неважливо. Якщо склад порожній, насліди там сильніше і залиш двері відкритими.
  Фіск, проковтнувши слину:
  - Спадкоємець, сер? І чи не ставити дату затримання?
  - Саме. І коли я наказую, виконувати наказ не ставлячи запитань.
  - Е-е... слухаюсь, сер, - відповідає Фіск.
  Ед зачиняє за ним двері, натискає кнопку селекторного зв'язку.
  - Дон, прийшли сюди Лакса та Гейслера.
  У динаміці, голосно:
  - Так сер. - І пошепки: - Сер, хочу вас попередити: вони обидва просто киплять від люті.
  Ед відчиняє двері. Твердим кроком входять Лакс та Гейслер.
  Жодних рукостискань. Гейслер:
  - Щиро кажучи, той обід, який ми з'їли, чекаючи, поки ви нас приймете, і приблизно не співвідноситься з тією сумою, яку докторові Лаксу доведеться виплатити мені за витрачений тут час. Тим більше обурливо, що він прийшов сюди з доброї волі, а ви змусили його чекати кілька годин!
  Ед, з посмішкою:
  - Прийміть мої вибачення. Я отримав підготовлену вами заяву та питань по суті до доктора Лакса не маю. Хочу попросити вас тільки про одну послугу - за яку ви, зрозуміло, гідно винагороджені. А що стосується витраченого вами часу, містере Гейслер, то надішліть мені рахунок. Ви знаєте, я можу собі дозволити сплатити за ваші послуги.
  - Знаю, що ваш тато може. Що ж, продовжуйте. Мій клієнт і я уважно слухаємо вас.
  Ед - Лаксу:
  - Лікарю, думаю, ми з вами зрозуміємо один одного. Я багато чого знаю про ваші справи, а ви знаєте - або хоча б здогадуєтеся - що мені відомо. Допоможіть мені і я обіцяю вам свою дружбу.
  Лакс, чистячи нігті скальпелем:
  - "Дейлі Ньюс" запевняє, що ваші дні вважаються.
  - Не варто вірити у те, що пишуть у "Дейлі Ньюс". Петчетт та героїн, доктор. Я не питатиму, звідки ви знаєте: з мене досить чуток.
  Гейслер і Лакс переглядаються, відходять до дверей, починають шепотіти. Нарешті Лакс каже:
  - Я чув, що Петчетт пов'язаний із дуже серйозними людьми, які прагнуть встановити контроль над торгівлею героїном у Лос-Анджелесі. Хімік він від бога, і, кажуть, уже протягом багатьох років він розробляє новий наркотик, з виходом якого на ринок героїн піде в історію. Гормональні, антипсихотичні засоби - незвичайна суміш. Кажуть, після багатьох років його розробки нарешті увінчалися успіхом: новий наркотик готовий, залишилося лише його виробляти та продавати. Я дотримався свого слова, капітане, - сподіваюся, і ви дотримаєтеся свого. Джеррі, зловіть цю людину на слові і надішліть їй рахунок.
  
  
  
  * * *
  
  
  Усі нові лінії ведуть до однієї точки - до героїну. Ед дзвонить до Боба Галлодета, залишає через секретарку повідомлення: у справі "Нічної сови" прорив - подзвони мені.
  Фото на столі: Інес з його батьком в Ерроухед. Ед замислюється, дивлячись на знімок, потім набирає номер Лін.
  - Алло?
  - Лінн, це Екслі.
  - Боже мій! Привіт.
  - Ти так і не пішла до Петчетта, правда?
  - А ти гадав, що піду? На це й розраховував?
  Ед перевертає знімок обличчям униз.
  - Лінн, я хочу, щоб ти поїхала з Лос-Анджелеса. На тиждень чи близько того. У мене є будиночок на озері Ерроухед, їдь туди. Їдь зараз же.
  - Пірс ...
  - Потім усе поясню.
  - Ти приїдеш туди?
  Ед переглядає свій сценарій.
  - Так, як тільки підготую дещо тут. Ти бачила Уайта?
  - Він прийшов і пішов, де зараз - не знаю. З ним все гаразд?
  - Так... Ні... Чорт, гадки не маю. Зустрінемось на озері, у кафе "Фернандо". Це неподалік мого будиночка. Наприклад, о шостій.
  - Добре буду.
  - Думав, переконати тебе буде важче.
  - Я вже сама себе багато в чому переконала. Від'їзд із міста все спростить.
  - Що це означає, Лін?
  - Усьому рано чи пізно приходить кінець. Іноді промовчати означає зробити геройство. Чи ні? Як думаєш?
  
  
  РОЗДІЛ ШІСТЬДЕСЯТ ТРЕТЯ
  
  
  Бад прокидається у мотелі "Вікторія". Сонце за вікном опускається за обрій - він проспав півночі та весь день. Бад сідає на ліжку, протирає очі, проганяючи образ Спейда Кулі. Сигаретний димок. Біля дверей сидить і дивиться на нього Дадлі Сміт.
  - Кошмари мучать, синку? Ти кидався уві сні.
  Мабуть, йому снилися кошмари: Спейд Кулі, Інесе, за нею гналися репортери, вона кричать: "Це ти винен! Ти зганьбив мене, щоб відплатити Екслі!"
  - Знаєш, синку, зараз, уві сні, ти мені нагадав моїх діточок. Ти знаєш, я люблю тебе як сина.
  Бад відкидає пропотіле простирадло.
  - Що тепер, бос? Що мені робити?
  - Спершу - просто слухати. Ти знаєш, що вже багато років я з кількома колегами не покладаючи рук, працюю над тим, щоб утримувати організовану злочинність у Лос-Анджелесі в належних рамках. Рано чи пізно настане день, коли ми зможемо скористатися плодами своєї праці, - і, гадаю, цей день вже недалекий. І ти, синку, як один із нас, отримаєш належну винагороду. У наших руках буде величезна сила і величезна влада, якою, без сумніву, кожен з нас зможе розпорядитися гідно. Тільки уяви, які зусилля знадобляться, щоб позбавити місто чорних покидьків. Однак для початку нам доведеться поговорити до душі з одним італійцем - неспокійним малим, від якого одні неприємності. Ти вже мав з ним справу в минулому, і, думаю, твоя участь у розмові буде нам особливо корисною.
  Бад потягується, хрускаючи кісточками пальців.
  - Я взагалі питав про "Нічну сову". І говори навпростець, гаразд?
  - Куди вже пряміше, синку. Едмунд Дженнінгс Екслі - ось наша ціль. Знаєш, чим він зараз займається, синку? Збирає докази проти Лін, щоб посипати сіль на твої старі рани.
  Бада як струмом б'є.
  - То ти знав... увесь цей час знав... як я не здогадався!
  - Зрозуміло, знав, синку. Такого, чого б я не знав, взагалі небагато. А того, чого б я для тебе не зробив, і зовсім немає. Але який же слимаків цей Екслі: ти в житті любив двох жінок: одну він повів, а тепер замахується і на другу! Таке не можна залишати безкарним, мабуть, синку? Нехай сповна отримає те, що заслужив.
  
  
  РОЗДІЛ ШІСТЬДЕСЯТ ЧЕТВЕРТИЙ
  
  
  Вони потяглися один до одного одразу, щойно увійшли до будинку. Ед розумів: якщо не зайнятися коханням, доведеться заговорити - мабуть, те саме відчувала і Лінн. У мисливському будиночку запорошено: неприбране ліжко, несвіжа білизна - на цій білизні він востаннє спав з Інес. Вимикати світло Ед не став: що більше бачиш, то менше думаєш. Яскраве світло допомогло йому не закінчити відразу. Щоб відволіктися, він вважав ластовиння Лін. Повільні, неквапливі рухи - наче обидва прагнули загладити шалений поспіх минулого разу. На тілі Лінн Ед помітив кілька подряпин і зрозумів: це Бад Уайт. Вони любили один одного повільно і ніжно, а коли все скінчилося, ще довго лежали мовчки, сплетячись тілами, наче сподіваючись ніжністю загладити брехню. А почавши розмову, вже не могли зупинитись. Пізніше Ед так і не згадав, хто з них першим виголосив ім'я Уайт.
  Це була Лін. Заради Бада вона збрехала Петчетту - сказала, що йому нічого не загрожує, що розслідування зайшло в глухий кут, і поліцейські чіпляються за соломинку. Збрехала, бо боялася: якщо Пірс почне боротися за себе, для Бада це може обернутися бідою. Він дещо знає про справи Петчетта: Пірс неодмінно спробує його підкупити - він упевнений, що все на світі має свою ціну, і не розуміє, що її Венделл не продається. Це ти змусив мене замислитись, говорила вона Еду, це ти відкрив мені очі на те, чого я досі намагалася не помічати. Так, Пірс витяг мене з бруду, навчив одягатися, говорити і думати, але я помилялася, коли вважала, що він зробив із мене людину. Він зробив з мене повію - холодну, розважливу, не здатну ні до справжньої вірності, ні до справжньої любові. Якби не Бад, я жила б спокійно, не підозрюючи, що мені чогось бракує. Але він привабив мене тим, чого мені не вистачає - а в нього є надміру. Ед слухав, збентежений і пригнічений її плутаними одкровеннями, відчуваючи що повинен бути відвертим у відповідь, але не міг розповісти про те, що займало його думки, - про їх з Джеком "сценарії". А Лінн все не замовкала, ніби нарешті отримавши можливість виговоритися: розповідала про Баду Уайте та Інес - він зустрічався з нею час від часу, але її гнів, її образа на світ була сильніша за його гнів і ненависть, з нею йому скоро ставало важко , і він повертався до Лінн. У голосі її не чулося ревнощів - а Еду ревнощі стискали горло, і він кусав губи, щоб не закричати або, переключившись на звичну роль поліцейського, не засипати її питаннями: героїн, шантаж, порнографія - що, чорт забирай, ти про все це знаєш ? Але її відвертість - і м'які руки, що гладили йому груди, - владно вимагала не брехні, не допиту, навіть не мовчання - відвертості у відповідь.
  І він заговорив про свою сім'ю - від минулого до сьогодення. Мамин синок Едді, татовий улюбленець Томас. Розповів про те, про що нікому ніколи не розповідав - як танцював від радості, почувши, що шість куль перервали блискучу кар'єру брата. Говорив про те, як бути поліцейським блакитної крові - з династії, що сходить до Скотленд-Ярду шерлок-холмсівських часів. Про Інес. Про те, як застрелив чотирьох, бо Коутс назвав його боягузом. Про те, що Дадлі Сміт завзято шукає цапа-відбувайла - і, якщо знайде, Елліс Лоу та шеф Паркер, мабуть, вважатимуть таке рішення панацеєю. І під кінець, забувши про обережність, - про Престона Екслі у всій славі його і про журнали з чорнильною кров'ю, журнали, таємниче пов'язані з убивством скандального репортера, з розчленованими дітьми, які двадцять чотири роки тому зв'язали батька і Рея Дітерлінга. Він говорив і говорив, а коли його розповідь добігла кінця, Лінн запечатала його губи поцілунком, і він заснув, міцно обійнявши її вкрите садна тіло.
  
  
  РОЗДІЛ ШІСТЬДЕСЯТ П'ЯТИЙ
  
  
  Переможець з Великої Літери, коп-вбивця. Віддамо належне Екслі - актора для свого сценарію він підібрав на славу. Джек попередив свою появу дзвінком: "Добре, - відповів Петчетт, - я поговорю з вами. Сьогодні об одинадцятій вечора. І приходьте один".
  Під сорочку Джек одягнув куленепробивний жилет, під жилетом сховав мікрофон.
  Із собою: пакет героїну, ніж із викидним лезом, пістолет. Бензедрін спустив в унітаз - допінг йому зараз ні до чого.
  Легке, майже приємне внутрішнє тремтіння - мабуть, це в акторів називається страхом сцени. Піднімається на ґанок, натискає кнопку дзвінка.
  Петчет відкриває двері. Зіниці крихітні, як шпилькові головки, - Джеку добре знайомий такий погляд.
  Джек - за сценарієм:
  - Привіт, Пірсе! - таким собі розв'язно-зневажливим тоном.
  Петчетт впускає його, зачиняє двері. Джек кидає пакет із наркотою йому в обличчя. Пакет, розкрившись, падає на підлогу.
  - Це тобі. Пірс. Здається, під час укладання перемир'я належить підносити дари. Звичайно, це не те, що ти колеш бідолашну Йоркину, але, думаю, тобі все одно сподобається. До речі, знаєш, що окружний прокурор - мій свояк? Якщо ми з тобою домовимось, отримаєш у подарунок та його дружбу.
  Петчетт:
  - Звідки це у тебе? - дуже спокійно, навіть ніздрі не роздмухуються. Прекрасно володіє собою.
  Джек дістає ніж, шкребе шию вістрям. Чіпає шию пальцем, злизує з пальця кров - чистий псих, хоч зараз Оскара давай!
  - Так, потряс парочку нігерів. Ти знаєш, як я це вмію. Про мене часто писали в "Строго секретно", а у вас із Сідом були спільні справи, тож ти повинен про мене все знати.
  Спокійно, без страху:
  - Все не все, але дещо мені відомо. У мене зберігається копія твого досьє. Пам'ятається, п'ять років тому ми уклали договір і, як я розумію, ти свою частину договору порушив. Думаю, протокол твоїх свідчень уже у твого начальства.
  Джек грає ножем, упирає вістря в долоню. Знову виступає кров. А тепер як вони програвали це з Екслі:
  - І все ж я про тебе знаю набагато більше, ніж ти про мене. Знаю, що сталося з героїном, вкраденим у Міккі Коена, як він потрапив до тебе і що ти з ним робиш. Знаю, що ти торгував порнухою у п'ятдесят третьому. Знаю, що ти використовував свої повії для шантажу. Все, що мені потрібно, - моє досьє та ще деяка інформація. Віддаси мені те, що я хочу, і капітан Екслі дасть тобі спокій.
  - Що за інформація?
  Слово в слово за сценарієм:
  - У нас із Хадженсом був договір. Я зливаю йому компру на найвищих поліцейських чинів - він віддає моє досьє і платить десять штук чистими. Сід сказав, що ви з ним партнери, так що я не слав докопуватися до правди у справі Флер-де-Ліс - ти знаєш, що так і було. Але Сіда вбили, а гроші та досьє я так і не отримав - гадаю, їх забрав убивця. Ці гроші мені зараз потрібні позаріз, бо мене вибивають із поліції без пенсії, а тому мені потрібен той виродок, який мене пограбував. Я знаю, що ти не виготовляв порнознімки у п'ятдесят третьому - тільки продавав. Той, хто робив знімки, і вбив Сіда. Назви ім'я - і я твій.
  Петчетт посміхається. Джек усміхається у відповідь: остання репліка - далі доведеться пустити в хід ручку пістолета.
  - Пірс, вбивство в "Нічній сові" пов'язане з порнухою і, можливо, з героїном. І порнуха, і героїн твій бізнес. Хочеш у газову камеру, Пірсе?
  Петчетт вихоплює пістолет, стріляє тричі. Пістолет із глушником - чуються лише приглушені бавовни. Джека відкидає до дверей: кулі розколюють захований диктофон, відскакують від бронежилета.
  Ще три постріли - два у бронежилет, один повз.
  Джек з гуркотом падає на стіл, схоплюється з пістолетом напоготові. Затвор заїдає. Петчетт притискає Джека до столу, спрямовує пістолет йому в обличчя, клацання - осічка. Джеку вдається вихопити ножа, вдарити, не дивлячись. Крик. Лезо входить у щось тверде.
  Ліва рука Петчетта прибита до столу. Права описує дугу - у ній шприц. Шприц встромляється в руку Джека - по венах розливається приємне тепло, перед очима постає різнобарвний туман. Звідкись здалеку - грім пострілів, крик: "Ейб, Лі, не треба!" Мови полум'я, дим. Джек скочується зі столу. Він ще встигає помітити, як корчиться людина, пришпилена до столу, і встигає подумати, що знову сісти на голку - не так уже й погано.
  
  
  Розділ шістдесят шостий
  
  
  Щось трапилося з його внутрішнім годинником - навіть не знає, середа сьогодні чи вже четвер. Цілий вечір погрожував на викладки по "Нічній сові" - але Дадлі навіть записувати нічого не став: усе це давно відомо. Дадлі просидів з ним до півночі, багато говорив і поїхав, так нічого до ладу і не пояснивши, - зустрічатися з Екслі. Дадлі хоче зруйнувати його кар'єру, але Баду він сказав: "Нехай сповна отримає те, що заслужив", а після історії з Лінн смерть - щонайменше, на що заслуговує цей подонок. Вбити капітана поліції... Один поворот коліщатка, і пружина лусне...
  З цією думкою він заснув - і прокинувся за кілька годин: снилася йому Кеті Джануей.
  Перед очима знову встав Спейд Кулі.
  Знову в "Білтмор", знову розпитує музикантів - Спейд не з'являвся, Собачник Перкінс змився з якихось своїх справ. Нічний черговий у Бюро окружного прокурора дав йому від воріт поворот - схоже, вони там цією справою зовсім не займаються. Прокинувся Чайнатауном - нічого. Обережно проїхав повз свій будинок - біля дверей чергують у машині двоє з ОВР. Проковтнув на ходу гамбургер у цілодобовій забігайлівці.
  Зайнявся світанок. У газетних кіосках товсті стоси "Геральд" - п'ятниця! Заголовки кричать про "Нічну сову": негритоси скаржаться на свавілля, шеф Паркер обіцяє відновити справедливість.
  Наручний годинник зупинився. Бад хоче їх завести, звірившись з радіо, але пальці тремтять, ніяк не вдається підкрутити коліщатко, і він викидає стобаксові "Груєни" у вікно. Приступи втоми змінюються новими припливами сил, і тоді замість Кеті він думає про Екслі та Лін. Їде на Ноттінгем-драйв - перевірити машини біля будинку.
  Білого "паккарда" немає - адже Лінн завжди залишає автомобіль на тому самому місці.
  Бад обходить будинок навколо - ніяких слідів синього "плімуту" Екслі. Сусідка забирає з ганку пляшку молока.
  - Доброго ранку, - каже вона. - Ви друг міс Брекен, правда?
  Гидка стара - Лінн казала, що вона підглядає до сусідів у вікна.
  - Правильно.
  - Що ж, як бачите, її нема вдома.
  - А ви не знаєте, куди вона поїхала?
  - Ну...
  - Що НУ"? Ви бачили її із чоловіком? Високим, у окулярах?
  - Ні, не бачила. Нічого я не бачила, і, будь ласка, не кричіть на мене, юначе.
  Бад показує їй жетон.
  - Ви щось знаєте? Ви ж хотіли щось сказати - кажіть!
  - Я збиралася сказати, що знаю, куди вона поїхала. Я чула, як вона розмовляла з керуючим, питала в нього дорогу. Але ви такі нелюбові, юначе...
  - Дорогу куди?
  - На озеро Ерроухед. І нема чого так кричати, я б і без того вам все розповіла.
  
  
  
  * * *
  
  
  Мисливський будиночок Екслі - про нього оповідання ваза Інес. Казала, на даху має три прапори: американський, каліфорнійський і прапор поліції Лос-Анджелеса. Бад їде на Ерроухед, кружляє навколо озера, нарешті знаходить будинок: усі три прапори майорять на вітрі. Біля ганку стоїть білий "паккард" Лінн. Синього "плімуту" не видно.
  Одним стрибком Бад злітає на ґанок. Двері закриті зовні на засув. Бад входить - звичайна кімната, пилюка, тиша.
  Впадає в спальню. Зім'ята постіль, запах поту, сліди губної помади на простирадлах. Бад зриває простирадла, вибиває пух із подушок, перевертає матрац - під матрацом книжечка у шкіряній обкладинці. Щоденник Лінн - той щоденник, про який він багато чують, але жодного разу в нього не заглядав.
  Бад вистачає його, хоче розірвати надвоє по корінці - так він у молодості на суперечку рвав телефонні книги. Але зупиняється: він має заглянути туди. Страшно боїться того, що може там прочитати, - і саме тому винен.
  Остання списана сторінка. Чіткий, впевнений рукописний почерк Лінн. Чорне чорнило - золота ручка, що він їй подарував.
  
  
  26 березня 1958
  Ще трохи про Е.Е. Він щойно поїхав. Здається, збентежений тим, що вчора так зі мною відвертався. У ранковому світлі та без окулярів він виглядає молодим і дуже вразливим.
  Але це видимість: Е.Е. дуже небезпечний, і Пірса, який зіткнувся з цією людиною на вузькій доріжці, можна лише пошкодувати. Любов'ю Е.Е. займається зовсім як мій Венделл - повільно, ніби хоче, щоб це ніколи не закінчувалося, щоб йому не доводилося знову повертатися до реальності. Вперше я зустріла людину, таку схожу на мене: її розум, обережність, скритність, постійна готовність до подвійної гри - все це настільки мені знайоме, що я дивлюся на нього як у дзеркало і боюся того, що бачу. Поряд з ним В. У. здається дитиною: чесною, чистою і мужньою, так, але дитиною. А порівняно з тим вибором, що стоїть перед ним зараз, моя зрада Петчетта - це просто дитяча гра. Парадоксально: цей холодний, цинічний егоїст досі по-дитячому захоплюється своїм батьком і дивиться на світ його очима - тим жахливіше те, що він має, тим більше вражає і захоплює мене те, що, незважаючи ні на що, він ютів діятиме. е.е. не надто вдавався у подробиці, але суть справи така: на деяких порнографічних фотографіях, які продавав Пірс п'ять років тому, є намальовані від руки червоним чорнилом рани та каліцтва - і ці малюнки повністю збігаються з каліцтвами на тілі Сіда Хадженса, а також із ранами жертв вбивці-маніяка на ім'я Лорен Атертон, якого заарештував у тридцятих роках Престон Екслі. П.Е. має намір виставити свою кандидатуру в губернатори, а Е.Е. вважає, що його батько невірно розслідував справу Атертона і, крім того, підозрює, що тим часом П.Е. перебував у ділових відносинах з Реймондом Дітерлінгом (одною з жертв Атертона став хлопчик-кінозірка, що знімався у Дітерлінга). Ось і ще один парадокс: мій Е.Е., такий тверезий і прагматичний, уявляє свого батька якимось ідеальним героєм, лицарем без страху і докору і жахається від однієї думки про те, що П.Е. може виявляти якісь людські слабкості. Він боїться, що розслідування "Нічної сови" розкриє помилку П.Е. і завадить його обранню в губернатори, і, зважаючи на все, ще більше боїться, що його батько виявиться звичайним смертним. І все-таки він має намір розслідувати справу, поки не докопається до суті. Як я не люблю Венделла, але доводиться визнати: він у такій ситуації, швидше за все, взявся б стріляти праворуч і ліворуч, а потім сів би чекати, поки прийде хтось розумніший - ну хоча б той солодкий ірландець Дадлі Сміт, про якого він стільки розповідає, і все виправить. Поки що все: решту запишу після прогулянки, сніданку та трьох міцних чашок кави.
  
  
  Тепер він рве щоденник - спершу вздовж корінця, потім на дрібні шматочки, перетворюючи шкіру та папір на потерть.
  Підходить до телефону, набирає номер ОВР. Дзінь, дззінь.
  - Відділ внутрішніх розслідувань, Клекнер.
  - Це Уайт. Поклич Екслі.
  - Уайт, май на увазі, у тебе будуть великі не...
  Новий голос.
  - Це Екслі. Уайт, де ти?
  - В Ерроухед. Щойно прочитав щоденник Лін. Тепер я знаю все про твого старого, Дітерлінга та Атертона. Все знаю, зрозуміло, твою матір? Зараз мені потрібно знайти одну людину. Коли я з цим впораюся, ім'я твого папочки з'явиться в шестигодинних новинах.
  - Уайт, почекай! Ми можемо домовитись!
  - Іди до біса, Екслі.
  
  
  
  * * *
  
  
  Назад до Лос-Анджелеса. По третьому колу: Чайнатаун, Стріп, Білтмор. Перед очима плавають червоні кола, китаєзи здаються схожими на музикантів із гурту Спейда, у "Ковбойських ритмів" - жовті фізіономії, очі-лужки. Усі нори, всі укриття перевірено по три рази. Окрім однієї: у агента Кулі він був лише одного разу.
  Бад їде до "Асоціації Ната Пенцлера". Двері до кабінету відчинені - містер Натськи у себе за столом їсть сендвіч. Помітивши Бада, мало не давиться:
  - О чорт!
  - Спейд учора не з'явився на концерті. Мабуть, він тобі коштує купу грошей.
  Пенцлер сує руку під стіл:
  - Ех, Тарзане, знав би ти, скільки неприємностей доставляють мені клієнти!
  - Щось ти не дуже цим засмучуєшся.
  - Тому що зрештою завжди залишаюся у прибутку.
  - Знаєш, де він?
  Пенцлер, щось заштовхуючи під стіл:
  - Швидше за все, десь на Марсі обійнявши зі старим приятелем "Джеком Деніелсом" [63] .
  - Що ти там, під столом, робиш?
  - Яйця собі чешу. Тож хочеш на мене працювати? П'ять сотень на тиждень та десять відсотків агенту.
  - Де Спейд?
  - Десь вештається, а де - не знаю. А ти зайди наступного тижня і дай знати, якщо з тобою хтось мізками поділиться.
  - Значить так?
  - Слухай, Тарзане, навіщо мені від тебе щось ховати. Мені життя дороге...
  Бад різко б'є ногою по стільці. Пенцлер летить на підлогу. Бад лізе під стіл: товстий пакунок, загорнутий у коричневий папір і перев'язаний мотузкою. Бад ставить ногу на пакунок і смикає вузол: усередині стос чистих чорних ковбойських сорочок.
  - Лінкольн-Хайтс, - каже Пенцлер, підводячись. - Підвал у закладі Семмі Ліня. Тільки пам'ятай: ти про це дізнався не від Натськи.
  
  
  
  * * *
  
  
  Китайський ресторан Ліня: вгору Бродвеєм від Чайнатауна. За рестораном - автостоянка, чорний хід на кухню. Зовні у підвал ходу немає. Знизу з вентиляційної труби виривається пара, долинають голоси. З відкритих задніх дверей долинають пряні запахи. Вхід до підвалу має бути з кухні.
  Бад знаходить у дворі палицю, входить із чорного ходу. На крихітній кухоньці двоє вузькооких ріжуть м'ясо, ще один, старий хрич, свіжує качку. Де вхід до підвалу? Бад розуміє відразу: під солом'яною циновкою біля плити.
  Його помітили. Молоді починають щось клопотати китайською, тато-сан помахом руки їх заспокоює. Бад показує жетон.
  Старий робить рух пальцями, наче звиває невидиму нитку:
  - Я плачу! Я плачу! Ідіть!
  - Спейд Кулі, тату. Спустися вниз і скажи йому, що Натскі прислав зміну білизни.
  Старий не вгамовується:
  - Спейд заплатив! Ідіть! Я плачу!
  Тато-сан стискає м'ясницький ніж; молоді стають поруч півколом.
  - Ідіть! Ідіть! Я плачу!
  Бад чекає, коли старий підійде ближче, і зустрічає його палицею по корпусу. Батько-сан падає на плиту - обличчям у вогонь. Волосся миттєво спалахує. Молоді кидаються на Бала - одним ударом палиця він збиває їх з ніг - вони горою валяться на підлогу, Бад додає їм ногами по ребрах. Старий, волаючи від болю, гасить волосся в раковині, обличчя в нього обпалене до чорноти.
  Бад б'є його під коліна - китаєза падає, не випускаючи з руки ножа. Бад наступає йому на руку, пальці хрумтять, старий пронизливо кричить. Бад відтягує його до плити, стусаном відкидає циновку - під нею люк, що веде до підвалу.
  Нудотний солодкий сморід опіуму. Бад стягує китайця вниз, б'є ногою, той замовкає. Іде вузьким проходом серед матраців, вдивляючись у обличчя курців.
  Бад стусанами розштовхує їх. Суцільні вузькоокі - щось невдоволено бурчать, а потім знову поринають у забуття, кожен у своєму Фантазіленді. Дим - хоч сокиру вішай. Їдкий запах, що дурманить, огортає обличчя, проникає в ніздрі: Бад важко дихає і з кожним зітханням отруйні пари розтікаються по легенях.
  Наприкінці підвалу - двері. Бад розорює її стусаном. Крізь опіумний туман: голий Спейд Кулі, з ним три оголені дівчата. П'яне хихикання, переплетення рук та ніг - оргія на слизькій, покритій кахлем лаві. Бад не стріляє - боїться потрапити до когось із жінок.
  Натомість нашарує вимикач на стіні, включає світло. Туман розсіюється, Спейд піднімає голову. Бад наводить на нього револьвер.
  Убий.
  Кулі виходить із заціпеніння першим: вистачає двох дівчат, притискає себе, як щит. Бад підходить ближче. Миготять руки, ноги, нігті ціляться йому в обличчя. Вислизнувши з рук Спейда, дівки, спотикаючись, поспішно зникають за дверима. Спейд:
  - Ісус. Марія, Йосипе...
  Бад наковтався опіуму: у голові туман. Надгробне слово - щоб розтягнути лот мить:
  - Кеті Джануей, Джейн Мілдред Хемшер, Лінетт Еллен Кендрік, Шерон...
  - ЦЕ Ж ПЕРКІНС, МАТИ ТВОЮ, ЦЕ ВСЕ ПЕРКІНС! - волає Кулі.
  Бад застигає: палець до половини натиснув на спусковий гачок. Перед очима плавають кольорові плями. Кулі тараторить як кулемет:
  - Я бачив Собачника з цим останнім дівчиськом, з Кендрік. Я знав, що він любить бити повій, і, коли про неї розповіли по телику, запитав, чи не він це. А Собачник... Господи, він мене налякав до усрачки, бо я тут і ховаюся. Повірте мені, містере, це правда!
  У кольорових плямах - мерзенна пика Собачника Перкінса. З калейдоскопа випливає бірюзова пляма - одна з перснів на пальцях Спейда.
  - Звідки в тебе ці персні?
  Кулі, тремтячими руками обмотуючи стегна рушником:
  - Та все ж від нього, від Собачника! У нього хобі таке, скрізь возить із собою верстат і виточує персні. Він завжди щодо цих перснів відпускав якісь дивні жарти, на кшталт того, що вони йому допомагають у делікатній роботі, захищають руки - тепер я розумію, про що він!
  - Опіум. Він знає, де його дістати?
  - Цей козел тягає мою дурницю! Містере, ви повинні мені повірити!
  І Бад вирішує йому вірити.
  - Я перевіряв місця та дати. Щоразу на місці вбивства опинявся ти. Інші музиканти з твого сраного гурту приходять і йдуть - залишаєшся тільки ти.
  - Собачник зі мною їздить із сорок дев'ятого року! Він наш менеджер, він завжди їздить зі мною! Містере, будь ласка, повірте!
  - Де він?
  - Не знаю!
  - Друзі, друзі, подружки. Інші збоченці. Викладай!
  - Та які у цього сучого сина друзі! Хіба цей макаронник, Джонні Стомпанато! Містере, ви повинні мені по...
  - Я тобі вірю. А ти віриш, що я тебе вб'ю, якщо його злякаєш?
  - Господи Ісусе, ще як вірю!
  Бад ховається в диму. Китайці, як і раніше, у відключенні. З ковтки старого виривається трохи чутний хрип.
  
  
  
  * * *
  
  
  Поліцейське досьє на Перкінса:
  У Каліфорнії не було арештів. 1944 - 1946 роки - тюремне ув'язнення в Алабамі, звинувачення в протиприродних зносинах з тваринами. Гастролюючий музикант, постійної адреси немає. Знайомий з Джонні Стомпанато, можливо, знайомий з Ейбом Тайтелбаумом і Лі Ваксом: усі троє - відомі гангстери. Повісивши трубку, Бад згадує давню розповідь про те, як Джек Вінсеннс тряс Собачника на вечірці "Жетона Честі" - Джонні, Тайтелбаум та Вакс тоді були з ним.
  Джонні - його колишній інформатор. У той час, багато років тому, Джоні боявся його. І ненавидів.
  Бад знову дзвонить до архіву, з'ясовує номер телефону Стомпа. Десять дзвінків - немає відповіді. Ще два дзвінки: у номер "Ковбойських ритмів" у Білтморі, до клубу "Ель-Ранчо" - і там і там ніхто не відповідає. Наступна зупинка - ресторанчик Пархача Тайтелбаума: Джонні та Пархача водою не розіллєш.
  Бад мчить по Піко, розганяючи залишки опіумного дурману. План простий і чіткий: знайти Перкінса, дочекатися, доки він залишиться сам, убити. Потім - Екслі.
  Паркується, заглядає у вікно ресторанчика. Відвідувачів немає, за столом - Пархач Т. та Джонні Стомп.
  Бад заходить. Помітивши його, вони починають перешіптуватись. Бад кілька років їх не бачив: Ейб помітно обтяжів, Джонні гарний все тією ж солодко-нахабною італійською красою.
  Пархач махає йому рукою. Бад бере стілець, сідає. Стомп каже:
  - О, Венделл Уайт! Як справи, paesano [64] ?
  - Нічого. А як у тебе з Ланою Тернер?
  - Все відмінно. Хто це тобі розповів?
  - Міккі Коен.
  Тайтелбаум голосно регоче:
  - А що манда в неї соболями вистелена, він тобі не казав? Вони з Джонні сьогодні забираються в Акапулько, а мені, на жаль, тільки й залишається, що втішатися грою в кишеньковий більярд. Що привело тебе до нас, Уайте? Ми, здається, не бачилися з того часу, як твій приятель Дік Стенс тут працював.
  - Я шукаю Собачника Перкінса.
  Джонні, барабанячи пальцями по столу:
  - Запитай у Спейда Кулі.
  - Спейд не знає, де він.
  - Ну а я тим більше! То Міккі тобі сказав, що ми з Собачником кореша?
  Нема ритуального питання: а навіщо він тобі знадобився? І жирний Пархач щось мовчить.
  - Спейд сказав, що ти з ним знайомий.
  - Знаком, це правильно. А він тобі не сказав, paesano, що ми з Собачником уже кілька років не бачилися?
  Пора додати спеку.
  - Я тобі не paesano, мудила італійська.
  Джонні посміхається - мабуть, старе згадує. У жирної Пархача погляд зляканий.
  - Ейб, а ти з Перкінсом не товаришуєш?
  - Ще чого! Собачник для мене занадто мешуген. Привіт, поки що - ось і все наше знайомство.
  Бреше.
  - Напевно, я щось плутаю. Ви, хлопці, дружите з Лі Ваксом, я чув, вони з Собачником - не розлий вода.
  Пархач театрально регоче.
  - Джонні, ти чув? Наш Венделл все на світі переплутав, це точно!
  Стомп:
  - Як же, корешачи вони! Як кішка із собакою!
  Не хочуть, щоб він розмовляв із Ваксом. Чому?
  - Ось що мене дивує, хлопці. Невже вам зовсім не цікаво, за яким бісом він мені знадобився?
  Пархач, відставляючи тарілку:
  - А тобі не спадало на думку, що нам просто начхати?
  - Щось не віриться. Адже ви чутки любите.
  - Ось і давай свої чутки.
  Ходять чутки, Пархач на смерть забив якогось хлопця, який обізвав його жидом. Варто спробувати.
  - А чутка така, що з брудними макаронниками і жирними жидами я своїми чутками не поділяюся.
  Ейб добродушно регоче і злегка плескає Бада по руці, як дитині, що наказала.
  - Ну ти і комік, Бад! Що ж ти хочеш від старовини Собачника?
  - Не твоя собача справа, жидяра, - облягає його Бад і повертається до Джонні: - А ти чим займаєшся, поки Мікі немає?
  - Та нічим особливим. - Кільцем на мізинці Джонні вистукує по пляшці ритм. - Тебе це не зацікавить. Тримаюся, як кажуть, у рамках. А ти чим зараз зайнятий, Венделле?
  - Справою "Нічної сови".
  Джонні посилено барабанить по пляшці - ще трохи, і переверне. Пархач, блідий:
  - Ти ж не думаєш, що Собачник Перкінс...
  Стомпанато:
  - Та гаразд тобі, Ейб! Щоб Собачник уклав цих фраєрів у "Нічній сові" - та таке й уві сні не насниться!
  - Піду поссу, - каже Бад і виходить у туалет. Зачиняє двері, рахує до десяти, прочиняє на вузьку лужок. Мізери, жваво жестикулюючи, про щось радиться. Ейб витирає жирну пику хусткою. Все сходиться.
  Собачник та "Нічна сова" - якийсь зв'язок?
  Приблизно за рік до "Нічної сови" Джек Вінсеннс бачив усіх чотирьох: Вакса, Стомпа, Пархача та Перкінса - за одним столом на вечірці.
  Джо Сіфакіс казав: хтось відстрілює людей Міккі одного за одним, і кілерів троє.
  Є щось ще - щось, чого Бад не розуміє, що крутиться в нього в голові і не дається в руки.
  Тримаюсь у рамках.
  "Утримання організованої злочинності у належних рамках".
  Ось чим займається у мотелі "Вікторія" Дадлі Сміт. Його улюблене слівце: "утримання в рамках". Утримати в рамках... тримати... "Час скористатися плодами наших праць..." Допит Ламара Хінтона - чому його запитували про "Нічну сову"? І що там робила Дот Ротштейн, кузина Пархача Тайтелбаума?
  Бад включає воду, бризкає собі на обличчя. Спокійно виходить. Стомп:
  - З полегшенням тебе.
  - Дякую. Загалом, ти маєш рацію: Собачника я шукаю за старі гріхи. А "Нічна сова" - там, схоже, інша річ...
  Джонні, дуже спокійно:
  - Ага?
  Пархач ще спокійніше:
  - А хто ж убив? Якісь чергові швугіс [65] ? Я про це знаю тільки те, що в газетах читав.
  Бад:
  - Може бути. Але, якщо це не інші нігери, виходить, що пурпурна машина у Нічної сови - підстава. Гаразд, хлопці, я піду. Зустріть Собачника, скажіть, щоб брязнув мені в Бюро.
  Спокійний Джонні барабанить пальцями по пляшці.
  Спокійний Пархач натужно кашляє і виходить згодом.
  Спокійний Бад спокійно виходить на вулицю, спокійно сідає в машину, спокійно заїжджає за ріг, несамовито вискакує з автомобіля і стрибками мчить до телефону-автомата. Компанія "П. К. Беллз". Один гудок, другий - твою матір, скільки ж можна чекати?!
  - Кхм ... так, хто запитує?
  - Сержант Уайт, поліція Лос-Анджелеса. Потрібно простежити дзвінки.
  - За який період, сержант?
  - Найближчі кілька хвилин. Усі приватні телефони та телефони-автомати в ресторані "Кошерна кухня Ейба". Швидше! Йдеться про вбивство!
  - Зачекайте секунду, будь ласка.
  Клацніть-клацніть-клацання - і нова телефонна панночка:
  - Сержанте, що саме вам потрібно?
  - "Кошерна кухня Ейба", ресторан на розі Піко та Ветеран. Усі дзвінки з усіх телефонів у найближчі п'ятнадцять хвилин. І не тягніть!
  - Офіцере, ми не можемо прослуховувати поточні дзвінки.
  - Не треба прослуховувати, чорт забирай! Просто скажіть мені, куди телефонували!
  - Ну що ж, якщо йдеться про вбивство... Куди вам передзвонити?
  Бад читає номер телефону-автомата:
  - Граніт - 48112.
  - Передзвоню за п'ятнадцять хвилин. І наступного разу попрошу вас попереджати заздалегідь, - невдоволено каже панночка і вішає слухавку.
  Бад, стоячи в будці, рахує секунди. У кожній секунді - дві мови: Дадлі, Дадлі, Дадлі, Дадлі... Нарешті дзвінок. Він хапає трубку, кидає, ловить на льоту, підносить до вуха.
  - Так?!
  - Два дзвінки. Один - Дюнкерк - 32758, зареєстрований на ім'я міс Дот Ротштейн. Другий - Ексмінстер - 46811, зареєстрований на ім'я містера Дадлі Л. Сміта.
  Бад випускає трубку із рук. Вона повисає на дроті: балаканина телефонної панночки доноситься звідкись із далекого далекого - з тихого, безпечного місця, куди йому тепер вхід заборонено.
  Він вірив у Лінн. Вірив у свій поліцейський жетон.
  Лін його зрадила. А "Нічна сова" - справа рук капітана поліції Лос-Анджелеса Дадлі Ліама Сміта.
  
  
  РОЗДІЛ ШІСТЬДЕСЯТИЙ СЬОМИЙ
  
  
  Джек Вінсеннс на лікарняному ліжку кається у гріхах.
  У тому, що за п'ятнадцять років від нього завагітніло дівчисько з притулку Святого Анатолія. У вбивстві містера та місіс Скоггінс. У тому, що обпив Білла Макферсона і підклав йому в ліжко красуню негритяночку. У тому, що підкинув наркоту Чарлі Паркеру, трусив любителів трави і зливав інформацію в "Строго секретно". Намагається підвестися з ліжка, складаючи руки, немов у молитві, бурмотить: хаб рашмонес, Мейєр, бам-бам-бам мій потяг-експрес. Кається в тому, що часом розпускав руки з торчками, що був скарбником Елліса Лоу. Вибачається у дружини - за повію, за картинки в тих поганих журналах. І у пана Ісуса - за те, що випивку та наркоту любив значно більше, ніж Бога.
  Карен сидить біля його ліжка, і по щоках її течуть сльози. Хочеться втекти, хочеться заткнути вуха - не може. Ед намагався її відвести - вона не послухалася. Він зателефонував до Бюро з Ерроухед: Фіск розповів йому, що Пірса Петчетта вбито - застрелено невідомими, особняк його був підпалений і згорів дотла. Вінсеннса виявили на задньому дворі непритомний: надихався димом, на бронежилеті - сліди куль. На Центральній станції швидкої допомоги лікар узяв кров на аналіз. Результат: у крові Сміттяра виявлено невідомий наркотик, що є удосконаленим героїном з додаванням антипсихотичних компонентів. Житиме. І скоро прийде до тями. Потрібно лише почекати, поки припиниться дія наркотику.
  Медсестра витирає вінсенсу обличчя. Карен паперовою серветкою скидається сльози. Ед перечитує записку Фіска: "Дзвонила Інес Сото. Жодної інформації про $ справи Р. Д. Р. Д. щось підозрює??? - говорила коротко і натяками. Д. Ф."
  Ед комкає записку, сує в кишеню. Поки він гуляю з Лінн, Вінсеннс ледь не загинув. Хтось розстріляв Петчетта, підпалив будинок і залишив їх гинути у вогні.
  А в руках у Бада Уайта - смолоскип для багаття, на якому незабаром запалають обоє Екслі, батько та син.
  Він не може підняти очей на Карен.
  - Капітане!
  Фіск із холу, напівпошепки.
  - Капітане, у мене дещо є.
  Ед виходить, відводить Фіска від дверей палати.
  - Що таке?
  - Норт Лейман закінчив розтин. Причина смерті Петчетта - п'ять куль, випущені з двох гвинтівок калібру .30". Рей Пінкер провів балістичну експертизу і виявив ідентичність з одним старим вбивством. Округ Ріверсайд, травень п'ятдесят п'ятого. Ніяких слідів, висяк. , гангстерські розбирання.
  Все до одного - до героїну.
  - Це все?
  - Ні. Бад Уайт розгромив опіумне кубло в Чайнатауні, до напівсмерті побив трьох китайців. Один із них упізнав його за фото. Тад Грін хоче розпочати внутрішнє розслідування. Виписати ордер на затримання, сер? Я знаю, ви це хочете, і шеф Грін каже, що це ваша справа.
  Ед ледь не сміється у відповідь.
  - Жодного ордера.
  - Сер?
  - Я сказав "ні", і вистачить про це. Тепер ви з Клекнером щось для мене зробите. Зв'яжіться з Міллером Сгентоном, Максом Пелтієм, Тіммі Валберном та Біллі Дітерлінгом. Попросіть їх усіх прийти в мій офіс сьогодні о восьмій годині, щоб відповісти на кілька питань. Скажіть, що розслідування справи я веду. Скажете: якщо вони не хочуть, щоб про нашу розмову довідалися газетяри, жодних адвокатів. І ще: дістань мені з Відділу вбивств матеріали у старій справі Лорена Атертона. Папку Атертона принесеш мені запечатаною. Не хочу, щоб ти заглядав туди.
  - Сер...
  Ед відвертається. У дверях - Карен, із сухими очима:
  - Скажіть... Як ви думаєте... Невже Джек справді все це зробив?
  - Так.
  - Він не повинен знати, що я про це знаю. Обіцяйте йому не казати.
  Ед киває, не зводячи очей з прочинених дверей, за якими Переможець з Великої Букви молить про відпущення гріхів.
  
  
  РОЗДІЛ ШІСТЬДЕСЯТ ВОСЬМА
  
  
  Архівна кімната - шафи по плече заввишки, набиті панками. Бад квапливо переглядає папки, шукаючи підтверджень свого здогаду: у голові у нього крутяться уривки думок, складаються в струнку версію:
  "Нічна сова" - справа Стомпа, Тайтелбаума та Лі Вакса. Вони ж прибирали людей Коена, його акціонерів. Перкінс - з їхньої банди, але про те, що він вбиває повій, вони не знають, не можуть знати. Гангстери таких речей не терплять, вбивця-"аматор" може занапастити всю зграю. Голова банди - Дадлі Сміт, більше нема кому. Усі його розмови про "особливе завдання" - спроба завербувати Бада. Хінтона Дадлі, швидше за все, прикінчив, щоб не балакав зайвого про Петчетта та його справи. Дадлі з Петчеттом - спільники? Брюнінг і Карлайл - теж у банді... "Утримувати в рамках"... "у гідних рамках"... "гідна винагорода"... Висновок: Дадлі намагається взяти контроль над організованою злочинністю в Лос-Анджелесі.
  Бад переглядає реєстрацію автомашин за квітень п'ятдесят третього. Його початкова версія на перевірку виявилася хибною. Спритно підкинуті докази - "меркурі" біля "Нічної сови", дробовики та гільзи у Гріффіт-парку, насамперед він вважав: убивцям просто пощастило. Але якщо план народився в надрах самої поліції, справа приймає інший оборот: ті, хто спланував вбивства в "Нічній сові", мали доступ до поліцейських рапортів, вибрали трійцю чорномазих хуліганів, забави заради тих, що втоплювали машини і дробовики, що розряджали в біле світло, вирішили звалити провину на них у надії, що бешкетників прикінчать при арешті, і на тому річ і закінчиться.
  Отже, вони мали роздобути машину, відповідну опису з рапортів. У потрібну мить пригнати її до "Нічної сови". Виганяти машину небезпечно - великий ризик, що її виявлять. Купувати пурпурову теж небезпечно: залишалося купити автомобіль іншого кольору та перефарбувати.
  Бад продовжує роботу. Папки складені безладно: "мірки", "шеві", "кадді", Лос-Анджелес, Сакраменто, Фріско. На прізвище шукати безглуздо - машину, напевно, купували на чуже ім'я. В одному пощастило: на картках, пришпилених до документів, вказані раси, дати народження та прикмети автовласників. Згадавши курси, Бад чітко формулює в умі, що хоче знайти: "Меркурі" 1948 - 1950 рр., власник проживає в Південній Каліфорнії, прикмети відповідають Дадлі, Стомпу, Ваксу, Тайтельбауму, Карлайлу чи Брюнінгу. Проходить кілька годин, перш ніж одна папка зупиняє на собі Бада.
  "Меркурі" 1948 року, колір сірий, куплений 10 квітня 1953 року. Покупець: Маргарет Луїза Марч, біла жінка, дата народження 23/7/1918, волосся темне, очі карі, зріст п'ять футів дев'ять дюймів, вага 215 фунтів. Реєстрація за адресою: 1804, Східний Оксфорд, Лос-Анджелес. Телефон: Нормандія - 32758.
  Тепло? Та ні, палко! Вулиця Оксфорд йде з півночі на південь, а не із заходу на схід. Прикмети - точнісінько Дот Ротштейн, здоровенна і жирна. Із "Кухні Ейба" їй дзвонили за номером ДЮ - 32758 - так і є, тупа лісбуха дала свій власний номер, тільки поміняла район!
  А потім купила пурпурову фарбу та...
  - Є! - волає Бад, від надміру почуттів б'є кулаками по повітрю, піддягає ногою коробки на підлозі. А потім при задумується.
  Що далі? Так, він розкрив дві справи на один день - але хто йому повірить? Прямих доказів немає - лише непрямі. Дадлі - надто велика шишка, і навряд чи знайдеться людина, готова ризикувати, щоб покласти край його блискучій кар'єрі.
  Чи ні. Одна така людина знайдеться.
  Екслі.
  
  
  Розділ шістдесят дев'ятий
  
  
  Ед у машині навпроти будинку, де народився та виріс. Йому не вистачає духу зійти на ґанок.
  Увійти в дім. Поставити батькові питання, які вже кілька днів не дають йому спокою. Попросити допомоги. Зізнатися, що виговорив його таємницю жінці, - і дав зброю проти Престона до рук смертельного ворога. З собою в нього справа Атертона: там немає нічого, чого б Ед не знав. Той, що робив порнознімки і закінчив Сіда Хадженса, - людина, замішана у справі Атертона. Можливо, він і є справжнім убивцем. Якщо це випливе назовні, Престон Екслі впаде з п'єдесталу, на який звів його син.
  Еду не вистачає духу увійти, не вистачає волі кинути про це думати. Щоб відволіктися, він перебирає в думці спогади.
  Батько купив цей будинок для матері. Особняк став для нього знаком прощання із середнім класом. Ніколи родина Екслі не ставила перед будинком прикрашену вогнями ялинку - батько казав, що це несмачно. Маленький Томас одного разу впав із балкона, але не заплакав, бо чоловіки з роду Екслі не плачуть. Коли Ед повернувся з війни, батько влаштував йому урочисту зустріч - банкет, куди запросив лише мера, членів Міської ради та поліцейських чинів, від яких залежало просування Еда по службі.
  З ганку сходить Арт Де Спейн - блідий, змарнілий, з рукою на перев'язі. Сідає у машину, ховається за поворотом. Друг та соратник Престона, наставник Еда. Пам'ятається, якось він сказав, що не був створений для роботи в поліції.
  Величезний холодний будинок нависає над Едом, здається, ось-ось проковтне. Ед заводить мотор, їде назад до лікарні.
  
  
  
  * * *
  
  
  Сміттяр уже прийшов до тями: сидячи в ліжку, робить заяву Фіску.
  - ... Я діяв за сценарієм Екслі. Що саме казав - не пам'ятаю, пам'ятаю тільки, як Петчетт вихопив пістолет і почав палити в мене. Гармата, яку мені дав Екслі, виявилося повним говном - її заклинило. Потім Петчетт встромив мені в руку шприц. Далі пам'ятаю постріли та крик: "Ейб, Лі, не треба!" Про решту знаю стільки ж, скільки ви.
  Ед слухає, стоячи у дверях. Раптом з-за спини в нього надто знайомий голос:
  - Ейб Тайтелбаум, Джонні Стомпанато, Лі Вакс. У "Нічній сові" вони стріляли. Собачник Перкінс теж із їхньої зграї. Плюс ще дехто - тільки не наклади у штани!
  Ед ривком обертається. Бад кладе ручищі йому на плечі. З силою, але не грубо вштовхує до палати.
  - Забудь поки що про все, що між нами було. Чув, що я сказав?
  Від Уайта несе потім: волосся у нього скуйовджене, ліпо божевільне.
  - Сер. - обережно каже Фіск, - можливо, мені...
  Ед зводить плечима, і Бад відразу ж прибирає руки.
  - Дві хвилини, капітане.
  "Я капітан, - повторює Ед. - Я його не боюсь. Капітан Екслі нічого не боїться".
  - Дуейн, піди випий чашку кави. Уайт, сподіваюся, ти зумієш розповісти щось таке, що змусить мене забути про покалічених китайців.
  Фіск вислизає за двері.
  - А ти залишись, Джеку, - каже Ед. - Уайт, я тебе слухаю.
  Уайт прикриває двері. Костюм на ньому зім'ятий і брудний, руки перемазані чорнилом.
  - Привіт, Сміттярнику, я про тебе по радіо чув. Не знав, що ти туди підеш, бо спробував би все зробити сам.
  - Що зробити? - тривожно питає Вінсеннс. - Стривай. Ейб, Лі... Виходить, Петчетта пристрелили Вакс із Тайтелбаумом?
  Ед:
  - Ось що, Уайт, давай з самого початку і по порядку.
  Уайт повільно посміхається, і від цієї усмішки Еда пробирає тремтіння.
  - Вже кілька років я шукаю маніяка, який вбиває повій. Почалося все з Кеті Джануей, подружки Дюка Каткарта. Її закінчили у п'ятдесят третьому, якраз під час "Нічної сови".
  Ед киває.
  - Цю історію я знаю. ОВР проводив по тобі перевірку, коли ти склав сержантський іспит.
  - Ось як? Що ж, ти не все знаєш. Кілька годин тому я цю справу розколов. Спершу я думав, що вбивця Спейд Кулі - його гурт виступав у всіх містах, де відбувалися вбивства, і всі дати збігалися. Але я помилився. Спейд видав мені справжнього вбивцю - Барта Артура Перкінса.
  - Собачник цілком на таке здатний, - подає голос Джек. - Справжній відморозок.
  - Тобі видніше, - відповідає Уайт. - Кулі мені сказав, що Перкінс коріниться з Джонні Стомпанато, і мені згадалося, як ти ще року в п'ятдесят другому розповідав, що бачив його на вечірці з Джонні Стомпом, Пархач Т. і Лі Ваксом. Але Кулі мені назвав одного Джонні, тож я почав його шукати.
  - Ну, значить, ти пішов до Стомпанато, - нетерпляче резюмує Ед.
  Уайт, запалюючи:
  - Стривай, не поспішай. Вже кілька років. Іноді я виконую деяку курну роботу для Дадлі Сміта та Відділу оргзлочинності. Знаєш, як він це називає? "Утримувати злочинців у належних рамках". Тримати в рамках, утримувати в рамках - улюблене його слівце. Останнім часом він раз у раз заговорював про те, щоб доручити мені якесь особливе завдання, а минулої ночі прямо сказав, що треба провчити одного "неспокійного італійця", який мене особливо боїться. Це, напевно, Джонні Стомп - свого часу він був у мене інформатором і зі мною добре знайомий. Як працює Дадлі, знаєш? Знаєш, за що його "миротворцем" кличуть? Так ось: минулої ночі в мотелі "Вікторія" він разом із Карлайлом та Брюнінгом відварював хлопця на ім'я Ламар Хінтон на предмет інформації. Начебто для Відділу оргзлочинності. Але це туфта. Знаєш, про що його питав Дадлі? Тільки про Пірса Петчетта, про порнуха та про "Нічну сову"!
  У Еда очі лізуть на лоба.
  - Продовжуй. Ти пішов шукати Стомпанато, щоб з'ясувати, де Перкінс.
  - Правильно. Посунувся прямо в ресторан Пархача, там і застав обох - Пархача і Джонні. Запитав про Собачника - обидва задерлися і давай вішати мені локшину: вони, мовляв, з ним ледве знайомі, а Лі Вакс взагалі його не перетравлює. А я ж точно знаю: брехня. Мало того: Джонні сказано, мовляв, зараз він "тримається в рамках". Я тільки не відразу зрозумів, що мені ці слова нагадали. Потім я говорю: мовляв, працюю над справою "Нічної сови". Тут вони обидва: та ти збожеволів, невже уявляєш, що це Собачник їх усіх вирішив - а самі мало не обосрались зі страху. Я виходжу звідти, біжу до телефону, дзвоню до "П. К. Беллз" і прошу простежити всі дзвінки з ресторану в найближчі п'ятнадцять хвилин. Два дзвінки: один - Дот Ротштейн, кузині Пархача та давній подружці Дадлі Сміта, інший - додому самому Дадлі.
  - Е моє! - тихо каже Вінсеннс.
  Ед інстинктивно хапається за пістолет, але тут же смикає руку.
  - Мені потрібні докази.
  Уайт, випускаючи дим у вікно:
  - Якщо нігери ні до чого, значить, машина на стоянці у "Нічної сови" - підстава. Я пішов до архіву і перевірив реєстрацію автомобілів за квітень п'ятдесят третього, тільки тепер дивився білих. 10 квітня Дот Ротштейн купила сірий "меркурі". Ім'я фальшиве, адреса фальшива, а ось телефон ця дура дала справжній.
  Вінсеннс слухає, широко розплющивши очі. Ед кусає губи, щоби не закричати. ДАДЛІ.
  - Перед "Нічної совою", - каже він повільно, - я працював у ділянці Голлівуд. Якось засидівся на роботі допізна. Внизу була вечірка - когось із копів проводжали на пенсію. Грав Спейд Кулі зі своїм гуртом. Ошивався там і Барт Перкінс. Припустимо, справа була така. Крейда Лансфорд, колишній поліцейський. Назвемо його забутою жертвою "Нічної сови" та згадаємо, що більшу частину своєї служби він провів у Голлівудській ділянці. Припустимо, у когось із убивць був зуб на Лансфорда. Припустимо, того вечора Перкінс вилучив рапорт Лансфорда, який міг би вивести нас на слід. Припустимо, вбивці спеціально призначили Каткарту - або двійникові Каткарта - зустріч у "Нічній сові", знаючи, що Лансфорд щоночі там буває і сподіваючись одним махом усунути обох.
  - У п'ятдесят третьому Дадлі доручив мені перевірку Лансфорда і Каткарта, - відповідає Уайт. - Мабуть, вважав, мене боятися нічого - один чорт нічого не знайду. Отож: виявилося, що в нашому архіві немає звітів Лансфорда. Взагалі. Жодного папірця від нього не залишилося. Так що, думаю, ти маєш рацію.
  Вінсеннс порушує мовчання:
  - Фіск розповів мені про Петчетта: як йому дістався вкрадений героїн Коена, як він разом із якимсь невідомим - тепер, думаю, можна сказати, що це Дадлі, - збирався цей героїн штовхати. Я точно знаю, що Дадлі доглядав угоду Коена з Драгною, і вже багато років ходять чутки, що того хлопця, який зірвав угоду, Базза Мікса, пришили наші, лос-анджелеські копи з самим Дадлі на чолі. Фіск мені казав, що більша частина героїну дісталася Петчетту - частково від Енгелклінга та його синів, частиною від цього невідомого, тобто, мабуть, від Дадлі. І ось що я думаю: може, Мел Лансфорд був у той час у команді Дадлі? Коли Дадлі наклав лапу на героїн?
  Уайт хитає головою - це для нього новина.
  - Ну, ну. Постійні балачки Дадлі про те, щоб утримувати організовану злочинність у Лос-Анджелесі в належних рамках і які зусилля знадобляться, щоб позбавити місто від чорних покидьків... Героїновий переділ сфер впливу - що ж, дуже може бути.
  - Так, з цим начебто ясно, - каже Ед. - Джеку, твоя черга. Ти займався лінією Голдман / Ван Гельдер: постарайся пов'язати з тим, що ми з'ясували.
  Смітник встає, тримаючись за поручні лікарняного ліжка.
  - Ну що ж... Припустимо, Деві був у змові з Дадлі, Стомпанато, Пархачом, Ваксом та Дот. Як хтось із них міг довіритися такому отоморозку, як Собачник Перкінс, не збагну - ну і хрін з ним. Так чи інакше, всі вони були у змові проти Міккі. Уайт, ти про це не знаєш, але Голдман підклав жучок у камеру Міккі в Мак-Нілі. Тримаю парі, Дадлі та його приятелі з самого початку були з ними заодно. Ну та чорт із ними. Загалом, Деві підслухав розмову Міккі з братами Енгелклінгами про Дюка Каткарта та його ідею.
  Ед, піднявши руку:
  - Честер Йоркін повідомив, що людина, яка передала Петчетту героїн, припустимо, це Дадлі, - хотів торгувати порнографією і що в нього були - цитую - "цілі списки багатеньких збоченців, на таке ласих плюс зв'язку в Південній Америці". Наскільки це відповідає тому, що відомо про Дадлі?
  - Цілком відповідає, - відповідає Вінсеннс. - Після війни Дадлі кілька років провів у Парагваї, розшукував наці, що бігли, а до війни, року в тридцять дев'ятому, працював у Відділі звичаїв. Тож і зв'язки на півдні, і списки збоченців у нього є точно. Продовжимо. Отже, Голдман розповідає Сміту та Стомпанато те, що дізнався про порнух. Усім, особливо Даду, ця ідея подобається, і вони вирішують цією справою зайнятися. У той же час Деві Голдман - не знаю, чи з власної ініціативи чи як - відправляє Ван Гельдера, який відвідував його у в'язниці, поговорити з Каткартом. Ван Гельдер вирішує перехопити обидві справи Каткарта - і повій, і порнуху. Деві знає його в обличчя, але ті, що на волі ніколи його не бачили. Він розуміє, що дуже схожий на Каткарта, так що зможе видати себе за нього і укласти свою угоду. Коли обман відкриється, він буде вже дуже тісно пов'язаний з Дадом та іншими, і Деві нічого не зможе вдіяти. Так що Ван Гельдер їде до Сан-Берди, ближче до братів Енгелклінгів. Там зав'язує роман зі Сью Леффертс та пришиває Дюка. Йому відоме ім'я принаймні одного з цієї компанії: цій людині він дзвонить на телефон з будинку Хільди Леффертс і домовляється про зустріч. Пропонує зустрітися у публічному місці - думає, що там він буде у безпеці. Сью повинна сісти за сусідній столик і підняти на сполох, якщо щось піде не так. Хтось із цієї компанії згадує, що Лансфорд щоночі стукає в "Нічній сові", і каже: давай там. Дад чи хтось із його людей перед "Нічної совою" є до Петчетта і попереджають, щоб він підчистив кінці. Петчетт не знає, що саме має статися, але прибирає з міста Кріс Бергерон із сином та Боббі Інджа. Відбувається це саме тоді, коли я починаю розслідувати справу порнуха.
  Незважаючи на кондиціонер, з кожним словом у палаті стає спекотніше. Ед:
  - Підсумуємо результати. Ван Гельдер під виглядом Каткарта виходить на контакт із Дадлі та його людьми. Ми знаємо, що Дадлі мріє займатися порнографією, знаємо, що з угоди Коен - Драгна, що зірвалася, він сидить на вісімнадцяти фунтах героїну. Думаю, справа була така: він проникає в квартиру Каткарта і знаходить там щось, що вказує на Петчетта, на його хімічну освіту і зв'язок з доком Енгелклінгом. Він йде до Петчетту, і вони укладають угоду - угоду, що включає і героїн, і порнуху. Тепер Дадлі хоче позбутися Каткарта, змусити замовкнути (з якихось своїх причин) Мела Лансфорда, а заразом залякати і підкорити собі Петчетта. Він - поліцейський і читав рапорти про негра, які стріляли з дробовиків у Гріффіт-парку. На цих негрів і вирішує звалити справу. Призначає псевдо-Каткарту зустріч у "Нічній сові", знаючи, що там буде й Лансфорд. І - ти маєш рацію, Джеку, - лякає Петчетта багатозначними натяками і радить "заховати кінці". Однак очікування Дадлі не виправдовуються: негрів не вбили під час арешту, вони не зізналися, розпочато серйозне розслідування. На перевірку Каткарта Дадлі кидає Уайта - він, на його думку, безпечний, до того ж його легко тримати під контролем. Про те, що Перкінс убив цю дівчину, Джануей, Дадлі, можливо, не знав, але загалом хотів усунути будь-яку можливість отримання Уайтом зайвої інформації, пов'язаної з "Новою совою".
  Тепер усі погляди звертаються до Бада Уайта.
  - Отже, так, - каже він. - Дадлі сподівався, що я запорю розслідування. Але я перевірив квартиру Дюка і побачив, що в шафі хтось копався, а всі відбитки пальців стерті. Там побували хлопці Дадлі, але телефонні книги вони не зачепили, і в довіднику Сан-Берду сторінки розділу "Друкарні" були захоплені. Тепер про Перкінса. З Кеті Джануей я познайомився тоді, коли перевіряв зв'язки Каткарта. А через два дні її зґвалтували і вбили. Коли їхав з її мотеля, мені здалося, що хтось їде за мною слідом, але я не надав цьому значення. А тепер думаю ось що: Дадлі приставив своїх хлопців стежити за знайомими Каткарта - про всяк випадок. Ось звідки йому відомо багато того, що я від нього приховував.
  Собачника він приставив до Кеті, і цей відморозок вирішив розважитися. Знав про це Дадлі чи не знав - мені начхати. Він за це відповідає, і він за це заплатить.
  Вінсеннс клацає запальничкою, затягується, заходиться кашлем:
  - Доказів у нас, як і раніше, замало, але можу дещо додати. По-перше, док Лейман витяг з Петчетта п'ять куль .30", тип і калібр відповідає нерозкритому замовному вбивству в долині Ріверсайд кілька років тому. По-друге, Деві Голдман у Камарільйо щось говорив про три стрілки. Він ще дещо говорив, але решти я поки не розумію. Екслі, ти прослухав плівку, яку я знайшов у Мак-Нілі?
  Екслі, кивнувши:
  - Ти маєш рацію, нічого істотного - тільки згадки побіжно про якісь вбивства.
  Уайт:
  - Цих вбивств на замовлення було кілька, і всі залишилися нерозкритими. Про це розповідав один із підозрюваних, яких ми обробляли у "Вікторії". Якісь троє кілерів відстрілювали одного за іншим "акціонерів" Коена та гангстерів, які хотіли до них приєднатися. Тепер можна вважати доведеним, що це Стомп, Вакс та Тайтелбаум. Коли Міккі сів, то троє знайшли собі нового господаря. Не знаю, що вони збиралися робити з Міккі, коли він вийде, - використати чи прикінчити. Скоріше прикінчити. Думаю, замах на Міккі у в'язниці та бомба у нього в будинку - їхніх рук справа. Схоже, вони не заспокояться, доки не відправлять його на той світ. І тоді Дадлі стане у місті повновладним господарем. Він - голова Відділу оргзлочинності та сподівається стати шефом детективів, другою людиною після Паркера. І він має від Паркера - як це називається, мандат? - На силові розбирання з чужинцями. Ну, схоже на правду?
  Смітник, з ірландським акцентом:
  - Чудово, синку, чудово! Усунення конкурентів розчищало Дадлі шлях торгівлі героїном Петчетта. А тепер, коли перегляду справи уникнути не вдалося, Дадлі взяв на себе керівництво розслідуванням та шукає нових цапів-відбувайлів. Порнуху він сховав, а Петчетта ні про що не попередив, бо вже планував його вбити. А Лінн Брекен не зачепив, припускаючи, що про найбрудніші справи Петчетта їй нічого не відомо. І дозволив їй пройти допит, розраховуючи, що своїми свідченнями вона заведе розслідування Екслі у глухий кут.
  Лінн Брекен.
  Ед морщиться, обережно посувається до дверей - про всяк випадок.
  - Але ми, як і раніше, не знаємо, хто виробляв порнуху і вбив Хадженса. І братів Енгелклінгів - на роботу професіоналів це не схоже. Уайт, ти був у Гейтсвіллі разом з Дадлі. Він представляв досить невиразний звіт.
  - Братів пришив якийсь психопат. У квартирі зберігалося кілька фунтів героїну, і вбивця їх навіть не зачепив. Він катував братів - капав їм на шкіру хімікатами і показував їм негативи порнознімків, які потім витрав кислотою. За словами місцевого експерта, швидше за все, змушував їх упізнати натурників. Спершу я подумав на Петчетта - адже він хімік, - але потім зрозумів, що йому впізнавати натурників не було потреби - він, швидше за все, й так знав. Щодо героїну - на мою думку, це не наш. Брати приторговували наркотою, вони могли мати свої запаси. Якби там був Петчетт чи хтось ще з банди, вони б забрали порошок. Тож не знаю, хто вбив, але цей хлопець явно збоку.
  Смітник, зітхнувши:
  - І все ж таки доказів у нас нуль. Петчетт мертвий, все сімейство Енгелклінгів у могилі, Ламар Хінтон, швидше за все, теж. За "Флер-де-Ліс" у тебе нулі, а завдяки імпровізації Уайта в "Кошерній кухні" Дадлі знає, що йому загрожує, і, швидше за все, зараз спішно сам ховає кінці. На цьому річ не вишикуєш.
  Ед, подумавши:
  - Честер Йоркин казав мені, що Петчетт десь біля брухту має замінований сейф. Нині будинок під охороною, там чергує команда патрульних із місцевої ділянки. Завтра-післязавтра постараюся охорону зняти. У сейфі може бути щось таке, що допоможе нам притиснути Дадлі до стіни.
  - А поки що? - Запитує Уайт. - Доказів немає, а Стомп сьогодні відлітає в Акапулько з Ланою Тернер. Що ж нам зараз робити?
  Ед відчиняє двері. У холі - Фіск із чашкою кави.
  - Дуейн, зв'яжися ще раз з Валберном, Стентоном, Біллі Дітерлінгом і Пелтцем. Перенеси зустріч у готель "Стетлер". Сьогодні о восьмій вечора. Подзвони в готель, замов три номери. Потім зв'яжися з Бобом Галлодетом. Попроси, щоб негайно передзвонив мені сюди. Скажи це терміново.
  Фіск риссю кидається до телефону. Вінсеннс:
  - Алібі за Хадженсом? Сподіваєшся розколоти справу з цього кінця?
  Ед, відвернувшись від Уайта:
  - Зараз головне - переграти Дадлі. Нам потрібні докази. Будь-які.
  - Хочеш, візьму на себе Стентона? Ми з ним свого часу були друзями.
  Стентон ще хлопчиськом знімався у Рей Дітерлінга.
  - Ні!... Тобто... я хочу сказати, ти готовий до цього?
  - Капітане, це ж і моя справа теж. Я вже досить далеко зайшов. За твоїм планом затіяв небезпечну гру з Петчеттом - і він мене, якщо пам'ятаєш, мало не закінчив.
  Ед мовчить, зважуючи ризик:
  - Гаразд, Стентон - твій.
  Смітник потирає неголену щоку. Він блідий, погляд зацькований.
  - Скажи, коли я... ну... Карен тут була, правда? Коли я був непритомний... я не...
  - Карен не знає нічого такого, чого їй не треба знати. А тепер їдь додому. Я залишусь - хочу перекинутися парою слів із Уайтом.
  Вінсеннс виходить тягнучи ноги - за день він постарів на десять років.
  - Лінія з Хадженсом не спрацює, - каже Уайт. - Краще займися Дадлі.
  - Ні. Спочатку нам треба виграти час.
  - Батька захищаєш? Чорт, я думав, мене легко обвести навколо пальця - але ти...
  - Облишмо це, Вайт. Ворухнули мізками. Подумай, хто такий Дадлі. Подумай, чи легко його звалити. Я пропоную тобі угоду.
  - Я вже сказав, Екслі - жодних угод.
  - Ця тобі припаде до смаку. Ти мовчиш про справу Атертона та мого батька - і отримуєш Дадлі та Перкінса.
  Уайт сміється йому в обличчя:
  - Даси мені їх заарештувати? Вони й так мої.
  - Ні. Дам тобі їх вбити.
  
  
  РОЗДІЛ СЕМИДЕСЯТИЙ
  
  
  Екслі розмовляє з Біллі та Тиммі: поводиться з ними як з принцами крові. Екслі - "добрий" коп, Бад стане "злим". У другому номері Боб Галлодет займається Максом Пелтцем, у третьому - Сміттярник базікає з Міллером Стентоном. Галлодету Екслі коротко розповів про все - крім Атертона, звичайно. Пояснив, що підозрює Дадлі Сміта, але, звичайно, промовчав про те, що його життя разом з життям Перкінса послужить розмінною монетою в їхній угоді з Бадом. Чорт би взяв цього Екслі! Ні на секунду не випускає його з поля зору, веде за собою крок за кроком - немов вони дійсно партнери і можуть довіряти один одному. Мозки у нього офігенні, що вірно, то вірно. Тільки всі його мізки нічого не варті, коли він досі не зрозумів, що за Дадлі і Собачником настане черга Престона Е. У цьому Бад присягнув Діку Стенсу - і клятву стримає.
  Крізь клацання у двері ванної кімнати Бад стежить за допитом.
  Гоміки сидять на дивані пліч-о-пліч: містер Добрий Коп ходить навколо них на оксамитових лапках. Так, вони купували наркотичні речовини через "Флер-де-Ліс": так, знали Пірса Петчетта - зустрічалися з ним на тусовках.
  Так, кажуть, небіжчик нюхав героїн, так, ходили чутки, що він торгує порнографією, - "але нас це не цікавило, ми, знаєте, подібними речами не захоплюємося". Здається, педики уявляють, що їх потурбували через вбивство Петчетта, - і Екслі не поспішає виводити їх з помилки: Престон Екслі рветься в губернатори, і грошову підтримку йому забезпечує батько Біллі Дітерлінг.
  Екслі, голосно:
  - Джентльмени, залишилося ще одне питання. Давнє нерозкрите вбивство, яке, як нам здається, може бути пов'язане із вбивством Петчетта.
  Бад з'являється зі свого укриття. Екслі:
  - Це сержант Уайт. Він поставить вам кілька запитань, і після цього ми з вами розлучимося.
  Тіммі Валберн, зітхнувши:
  - Що ж, це мене не дивує. У холі я бачив Міллера Стентона і Макса Пелтца, а востаннє поліція допитувала нас усіх разом, коли вбили того гидкого чоловічка, Сіда Хадженса. Тож я ні краплі не здивований.
  Бад підсуває собі стілець.
  - Бридкий чоловіче, значить? Може, ти нею й закінчив?
  - Та що ви таке кажете, сержанте! Невже я, на вашу думку, схожий на вбивцю?
  - А чому ні? Людина, яка заробляє собі на життя, зображуючи мишу, на все, що завгодно здатна.
  - Та що ви справді сержант!
  - І потім тебе з приводу Хадженса не допитували. Звідки ж тобі знати хто там був, а хто ні? Біллі у ліжку розповів?
  Біллі Дітерлінг - Екслі:
  - Капітане, мені не подобається тон цієї людини.
  Екслі:
  - Стежте за своїм тоном, сержант.
  Бад, з усмішкою:
  - Гаразд проїхали. Ви, хлопці, підтвердили алібі один одного п'ять років тому - і ви ж підтверджуєте алібі один одного і зараз. На мою думку, підозріло. Зважаючи на те, що я знаю про педиків, вони й п'ять хвилин разом протриматися не можуть - а вас водою не розіллєш уже п'ять років!
  Валберн, рожевий:
  - Ах ти... тварина!
  Бад бере в руки товсту папку:
  - Алібі у справі Хадженса. Ви з Біллі - один з одним у ліжку. Макс Пелтц обходив якусь малолітку. Міллер Стентон тусувався на вечірці, там же відтягувався ще один із вашої підорської братії - Бретт Чейз. Нема чого сказати, гарна команда уславленого "Жетона Честі": з чотирьох добре, якщо один нормальний! Декоратор Девід Мертенс - будинки з медбратом. Цікаво, вони теж трахаються?
  - Сержант, стежте за своєю мовою і тримайтеся ближче до справи, - подає свою репліку Екслі.
  Валберн тихо закипає. Біллі зображує нудьгу смертну, але Бад відчуває - щось у його промові Дітерлінга зачепило. Погляд його тривожно кидається від "доброго" копа до "зламу".
  - Гаразд, переходжу до справи. Сід Хадженс перед смертю дуже цікавився "Жетоном Честі". Його вбили - а через п'ять років вбивають Петчетта. Нам відомо, що Петчетт із Хадженсом були партнерами. А обидва ці гоміка пов'язані з "Жетоном Честі" і, можливо, присвячені інтимні деталі темних справ Петчетта. Капітан, якщо щось виглядає як качка, плаває як качка та крякає як качка - тримаю парі, це не Мучі-Маус.
  - Ідіот! - Шипить крізь зуби Валберн. - Капітане, можливо, ви поясните цій людині, з ким вона розмовляє?
  Екслі, суворо:
  - Сержанте, ці джентльмени - не підозрювані. Вони з'явилися для розмови з доброї волі.
  - Чорт мене подери, сер, якщо я бачу різницю! - бурчить Бад.
  Екслі, мученицьки заплющуючи очі:
  - Джентльмени, щоб покінчити з цим раз і назавжди, будь ласка, дайте відповідь на одне запитання: ви знали Сіда Хадженса?
  Обидва разом хитають головами - не знали. Бад набирає повітря в груди і одним духом випалює текст, вигаданий для нього Екслі:
  - Якщо щось крякає як качка - це качка, якщо пищить як миша - це миша, а якщо ще й дупою виляє, значить, це Мучі-підор. Коротше, капітан: ці хлопці купували наркоту через "Флер де Ліс", знали, що Петчетт нюхає порошок і торгує порнухою, - а про його справи з Хадженсом не знали? Щось не віриться. Може, проженемо їх по всіх справах Петчетта і перевіримо, що їм відомо, а що ні?
  Екслі з театральною безпорадністю розводить руками.
  - Ну добре, якщо ви наполягаєте... Джентльмени, ще кілька запитань. Повторюю, жодне ваше зізнання не буде використане проти вас, ніщо зі сказаного вами не вийде за межі цієї кімнати. Сержанте, ви мене зрозуміли?
  Чорт, а таки молодчина цей Екслі! Все як за нотами розписав. І треба віддати йому належне: тримається він гідно. При тому, що кожна репліка у цій виставі наближає його до справи Атертона - і його старого.
  - Зрозумів, сер.
  Тиммі та Біллі обмінюються мученицькими поглядами: трепетні душі у владі хамів. Екслі, наче тільки цього й чекав:
  - Сержант, ставити питання буду я.
  - Гаразд, сер. А ви, голубки, не надумайте брехати. Я вас швидко розкушу.
  Екслі, зітхнувши:
  - Усього кілька питань. По-перше: чи знали ви, що Петчетт постачає своїм діловим партнерам дівчат на виклик?
  Обидва кивають. Бад:
  - Він і хлопчиків постачав. Нікому з вас, хлопці, не трапляюся часом розважитися на боці?
  - Замовчіть, сержант, - суворо зупиняє його Екслі.
  Тіммі, присунувшись до Біллі:
  - Подібних питань відповіді не заслуговують.
  Бад підморгує йому:
  - А ти - сюська. Якщо раптом доведеться мотати термін, сподіваюся, ти в мене будеш сусідом по камері.
  Біллі вдає, що плює на підлогу. Екслі закочує очі - мовляв, йому і самому від цього нудно.
  - Добре, рухаємось далі. Чи відомо вам, що Петчетт організовував для своїх повій пластичні операції, які збільшують їхню подібність із кінозірками?
  - Так, - відповідає Тіммі.
  - Так, - відповідає Біллі.
  Екслі, світськи посміхаючись:
  - Чи знаєте ви, що ці повії, як чоловіки, так і жінки, за завданням Петчетта займалися іншою протизаконною діяльністю?
  Акуратно підводить до здирства. Про зізнання Лоррейн - Рити Бад уже знає - Екслі все розповів.
  Якийсь таємничий "тип" змусив Петчетта займатися шантажем - саме тоді, коли той збирався розпочати спільну справу з Хадженсом. Відразу після "Нічної сови". Можливо, це - ниточка до Дадлі?
  - Чого замислилися, виродки? Відповідайте капітанові!
  - Ед, змуси його замовкнути! - обурено вимагає Біллі. - Право, це надто далеко заходить.
  Бад регоче:
  - Ед? Ох, бос, я й забув, що ваші батьки друзі!
  Ед багряніє - тепер він розлютився по-справжньому:
  - Заткнися, Уайт!
  Підори з усмішечками переглядаються. Екслі:
  - Джентльмени, відповідайте на запитання.
  Тиммі, знизавши плечима:
  - Давайте точніше. Про яку "протизаконну діяльність" йдеться?
  - Якщо точніше - про шантаж.
  Гоміки, що весь час час від часу легко торкалися один одного колінами, тепер відсуваються: цей рух не вислизає від Бада. Екслі поправляє краватку - умовний знак: ПОВНИЙ ВПЕРЕД.
  Бад розуміє: можливо, шантажист - Джонні Стомп? Для нього це справа звична, можна сказати професія. На які шиші живе останніми роками - невідомо. Лоррейн Мальвазі показала, що здирства почалися у травні п'ятдесят третього - банда Дадлі вже поєдналася з Петчеттом.
  - Так, про шантаж. Знаєте як це буває? Одружений мужик бігає по повіях і смертельно боїться, як би про це не дізналася дружина. Або, скажімо, якийсь високопоставлений збоченець, якому зовсім не в кайф, щоб про його пригоди пронюхали журналісти... А для повій шантаж - непоганий приробіток. Невже вас, хлопці, ніколи ніхто не шантажував?
  - Ми не спілкуємося з повіями, - гідно відповідає Біллі. - Ні з чоловіками, ні з жінками.
  Бад присувається ближче до дивана.
  - Та що ти? А нам ось відомо, що твій чарівник Тіммі п'ять років тому ходив у гості до хлопця-повії на ім'я Боббі Індж. Вибачайте, хлопці: коли крякає як качка, значить, качка і є. Так що коліться. Викрякуйте все, що вам відомо.
  Екслі, суворо:
  - Джентльмени, чи відомі вам імена когось із повій, які працювали на Петчетта?
  Біллі войовничо:
  - Ми не зобов'язані відповідати цьому... Цьому безпардонному громилі!
  - Чорта з два не зобов'язані! Біжитесь по смітниках - так не дивуйтеся, що натикаєтеся на щурів! Хлопця на ім'я Деріл Бергерон знаєте? А його матусю? Апетитна дамочка, чорт забирай, - власний син перед нею не встояв, у Сміттяра Джека Вінсеннса є порножурнал, в якому вони трахаються стоячи на роликах! І ви, підори гнійні, уявляєте, що можете борсатися в багнюці і залишитися чистенькими...
  Валберн:
  - Ед, накажи йому замовкнути!
  Екслі:
  - Досить, сержант!
  У Бада голова йде кругом, і, здається, хтось усередині підказує потрібні слова:
  - Чорта з два, капітане! Сам подивися цих двох дегенератів: один - телезірка, в іншого багатий і знаменитий татко. Двоє педиків із купою бабок - кого ще шантажувати, як не їх?
  Екслі поправляє комір - умовний знак: ДОВОЛЬНО.
  - У висновках сержанта Уайта, безумовно, є сенс, хоча я повинен вибачитися за ті висловлювання, в які він вдягнув свої висновки. Джентльмени, спитаю навпростець: чи відомо вам щось про здирство, в яке був залучений Петчетт та/або його повії?
  - Ні, - відповідає Тіммі Валберн.
  - Ні, - відповідає і Біллі Дітерлінг. Бад готується до вирішального удару. Екслі нахиляється до них.
  - Комусь із вас колись погрожували шантажем?
  Обидва мотають головами. У номері прохолодно, але педики обливаються згодом.
  - Джонні Стомпанато, - тихо, майже пошепки каже Бад.
  Педики застигають.
  - Компромат на "Жетон Честі", - каже Бад. - Він цього хотів?
  Тіммі хоче відповісти, але Біллі його зупиняє. "НЕ ТРЕБА!" - Читає Бад в очах Екслі. Але внутрішній голос каже йому: "ДАВАЙ!"
  - У нього є компра на твого батька? На нашого великого Реймонда Дітерлінга?
  Екслі робить йому відчайдушні знаки. Бад дивиться на нього - і бачить Діка Стенса у газовій камері.
  - Компромат. Крихітка Віллі Веннерхолм, Лорен Атертон, вбивства дітей. Твій батько. Викладай.
  - Це його батько! - Випалює Біллі і тицяє в Екслі тремтячим пальцем.
  Мовчання переривається судорожними схлипуваннями - Валберн вдарився у сльози. Біллі обіймає його за плечі.
  - Забирайтеся звідси, - каже Екслі. - Швидко. Ви вільні.
  Біллі виводить Тиммі за двері. Бад підходить до вікна. Поруч - Екслі, в мікрофон:
  - Дуейн, Дітерлінг та Валберн йдуть. Прослідкуйте за ними.
  Бад повертається, дивиться на нього. Екслі високий - трохи вищий за нього, але наполовину вже в плечах. Сам не розуміючи чому, Бад каже:
  - Даремно я це зробив.
  - Скоро все скінчиться, - тихо каже Екслі, не відриваючи погляду від вікна. - Все це скоро скінчиться.
  Внизу, під вікном, стоять на ганку готелю Фіск та Клекнер. Гоміки виходять, пускаються через вулицю бігцем. Поліцейські - за ними, але автобус, що зупинився, відрізає їх від видобутку. Автобус проїхав - Біллі та Тіммі не бачити. Фіск і Клекнер завмерли на тротуарі, приголомшено оглядаючись по сторонах: вигляд у них напрочуд дурний.
  Екслі починає сміятися.
  І... чорт його знає, як це виходить, але Бад сміється разом із ним.
  
  
  РОЗДІЛ СІМДЕСЯТ ПЕРШИЙ
  
  
  Замовили випивку у номер. Добре посиділи, згадали старі часи. Джек нічого не приховував, виклав усе, що відомо: Петчетт/Хадженс, героїн, порнуха. Він відчував: Міллер щось знає - знає та вмирає від бажання про це розповісти.
  Але поки що - дружня балаканина. Пам'ятаєш, коли ти вперше мене побачив, сказав, що на роль копа я не придатний - вигляд надто інтелігентний? Ага, як же! А як водив мене на Сентрал-авеню до повій, а скінчилося тим, що заарештував Арта Пеппера? У номер заглядає Галлодет - перевірив Макса Пелтца, він чистий. Ще з годину часу говорять про Макса і про серіал. Нинішній сезон останній, сумно каже Міллер. Жаль, що з тобою тоді так вийшло - але що ж робити, сам розумієш... Розумію, каже Джек. Але нам-то з тобою ділити нічого, ми як були друзями, так і залишилися, правда? Правильно, каже Джек.
  З-за стіни долинають голоси: про щось сперечаються Уайт та Екслі. Джек вирішує: настав час перейти до справи.
  - Міллер, здається мені, ти хочеш про щось розповісти.
  - Навіть не знаю, Джеку. Це стара історія.
  - Та й ця справа не вчора почалася. Ти знав Петчетта, правда?
  - Як ти здогадався?
  - Інтуїція. Плюс відомості про те, що Петчетт фінансував ранні короткометражки Дітерлінга.
  Стентон підносить до губ келих - але келих порожній.
  - Так, я тоді знав Петчетта. Тільки не знаю, яким кінцем це стосується твоєї справи.
  За дверима, що з'єднує цей номер із сусіднім, чується шурхіт.
  - Одне я знаю точно: щойно ти почув прізвище "Петчетт", як усередині в тебе щось засвербіло. Ти хочеш про це розповісти. Ти відчуваєш, що це важливе. Валяй, розказуй.
  - Чорт, добре, що тут немає глядачів! Вони б одразу зрозуміли, хто з нас - справжній поліцейський, а хто - старіючий актор, який за великим рахунком так нічого й не досяг.
  Джек мовчить, дивлячись убік. Міллер починає розповідь:
  - Ти знаєш, що я ще хлопчиськом знімався у дитячих серіалах Дітерлінга. Зіркою у нас був Віллі Веннерхолм, Крихітка Віллі, а я, як і зараз, залишався на другому плані. Жили ми у Голлівуді та навчалися у студійній школі для дітей-акторів. Петчетт іноді до нас заглядав: я знав, що він діловий партнер Дітерлінга, тому що наша класна дама була від нього без розуму і використовувала будь-який випадок, щоб про нього поговорити - хоч би з хлопцями.
  - А далі?
  - Далі Крихітка Віллі викрав і нарізав на скибочки Доктор Франкенштейн. Гучна була історія, ти, звісно, про неї чув. Заарештували хлопця на ім'я Лорен Атертон. Поліція заявила, що він убив Віллі і ще десяток дітлахів... Знаєш, Джеку, не так легко про це розповідати...
  - Так не тягни. Швидше почнеш - швидше скінчиш.
  - І то правда. - І Міллер, глибоко зітхнувши, починає скоромовкою: - Якось містер Дітерлінг викликав мене до себе в кабінет. Там був і Петчетт. Вони дали мені заспокійливі пігулки і сказали, що я разом із ще одним хлопцем, старшим, повинен піти в поліцію і дещо розповісти. Мені було чотирнадцять, а тому іншому, напевно, років сімнадцять. Петчетт і містер Дітерлінг пояснили нам, що говорити, і ми пішли до поліції. Розмовляли ми з Престоном Екслі - він розслідував цю справу. Ми обидва сказали йому, як навчили нас Петчетт і містер Дітерлінг, що бачили, як Атертон тинявся навколо нашої школи. І впізнали Атертона. Екслі нам повірив.
  Драматична пауза.
  - Далі, чорт забирай! - видихає Джек.
  - Того, іншого хлопця, я ніколи більше не бачив, - веде далі Міллер. - І його імені не пам'ятаю. Атертона судили та засудили до смерті. Мені не довелося свідчити на суді. Минуло кілька років... Так, у тридцять дев'ятому це було. Я, як і раніше, знімався у Дітерлінга, грав переважно романтичних героїв. Містер Дітерлінг приїхав на відкриття шосе Арройо Секо, яке побудував Престон Екслі - він тоді вже пішов із поліції та зайнявся бізнесом, - і нас, кількох акторів, заради реклами привіз із собою. І тоді я випадково підслухав розмову - розмову між містером Дітерлінгом, Петчеттом і Террі Лаксом... Ти знаєш Террі Лакса?
  - Знаю, знаю - далі!
  - Джеку, цю розмову я ніколи не забуду. Петчетт сказав Лаксу: "Завдяки моїм лікам він нікого більше не вб'є. А завдяки твоєму скальпелю його ніхто ніколи не впізнає". "Я приставлю до нього медбрата", - сказав Лакс. А містер Дітерлінг... Боже, ніколи не забуду, як він це казав! Він сказав: "Престон Екслі дізнався, що Лорен Атертон - не єдиний убивця, але я знайшов йому цапа-відбувайла, і він повірив. Мені нема чого побоюватися Престона. Він тепер мені надто багатьом зобов'язаний".
  У Джека перехоплює подих. Але хтось дихає за ним - часто, важко. Джек обертається - і бачить у дверному отворі нерухомо застиглих Екслі та Уайта.
  
  
  РОЗДІЛ СІМДЕСЯТ ДРУГИЙ
  
  
  Тепер усі лінії на його схемі підкреслені різними кольорами.
  Каліцтва, нанесені червоним чорнилом. З фальшивих ран плескає чорнильна кров. Червоний - кров, зелений - гроші, чорний - смерть: частина тих, хто виконував ролі другого плану, вже мертві. Мультяшні персонажі обіймаються з Реймондом Дітерлінгом, Престоном Екслі, зірково-кримінальний склад.
  Уайт та Вінсеннс усі знають. Мабуть, розкажуть Галлодету. Він має попередити батька. А можна й не попереджати - яка різниця? Все вирішено, і метушитися безглуздо: все, що йому залишаюся, - сидіти в номері і дивитися, як його життя стане телевізійним шоу з кривавим фіналом.
  Протікав годинник. Ед так і не наважився зняти трубку. Увімкнув телевізор - батько на церемонії відкриття нового шосе. Коли батько почав сипати побитими фразами, Ед сунув собі в рот стовбур револьвера. Натиснув на спуск до половини, але тут почалася реклама. Ні, не так. Виклав на стіл чотири патрони, крутнув барабан, приставив до голови. Двічі натиснув на спуск. Револьвер відгукувався сухими клацаннями. Повільно, мов уві сні.
  Ед відчинив вікно, кинув револьвер униз. З тротуару його підібрав якийсь алкаш, випалив у небо. Ед засміявся, сміх його перейшов у плач. Він замолотив кулаками по меблях.
  Протікав годинник. Ед сидів, тупо дивлячись у стіну. Задзвонив телефон, і Ед наосліп намацав трубку.
  - Так?
  - Капітане, це ти?
  Це Вінсеннс.
  - Да я. Що?
  - Ми з Уайтом у Бюро. Щойно прийнятий виклик. 2206, Норт-Нью-Хемпшир. Біллі Дітерлінг у себе вдома разом із невідомим чоловіком, обидва мертві. Фіск уже їде туди. Капітане, ти слухаєш?
  Ні... ні... ні... так.
  - Слухаю. Їду.
  - Чудово. Так, ми з Уайтом нічого не сказали Галлодет про визнання Стентона. Думав, тобі це буде цікаво.
  - Дякую, сержант.
  - Не мені дякуй - Уайта.
  
  
  
  * * *
  
  
  Фіск зустрів його на порозі тюдорівського особняка, освітленого мигалками. На галявині вишикувалися в ряд чорно-білі поліцейські автомобілі, пересувні лабораторії судової експертизи.
  Ед вибігає на ганок. Фіск коротко розповідає йому, що сталося.
  - Сусідка почула крики, почекала півгодини і зателефонувала до поліції. Вона бачила, як з дому вибіг чоловік, сів у машину Біллі Дітерлінга та поїхав. У кварталі звідси врізався в дерево, вискочив із машини та втік. Я отримав її свідчення: чоловік, білий, на вигляд років сорока, статура звичайна. Сер... там усередині видовище не з приємних...
  З брухту долинає тріск спалахів.
  - Все тут замкнути та опечатати, - командує Ед. - Жодного Відділу вбивств, жодних місцевих копів, жодної преси. Дитерлінг-старший про це не повинен знати. Скажи Клекнеру, хай опечатає машину. А ти знайди та привези сюди Тіммі Валберна. Він мені потрібний негайно.
  - Сер, їм удалося відірватися від хвоста. Я все себе лаю - наче це наша вина...
  - Нині це не має значення. Роби, як я сказав.
  Фіск мчить до машини. Ед входить у вітальню. Кушетка, на якій лежить Біллі Дітерлінг, раніше була білою. Тепер вона червона. У горлі у Біллі - ніж, ще два ножі стирчать із живота. Здертий скальп - на підлозі, приколотий до килима ножем для колки льоду. За кілька футів - друга жертва: білий, років сорока. Вспорот від горла до паху, кишки на підлозі, у щоках - два ножі, в очах - кухонні вилки. У калюжах крові на підлозі плавають якісь пігулки.
  Жодного вправного розчленування - цього вбивцю краса більше не цікавить.
  Ед виходить на кухню. Петчетт Лаксу в тридцять дев'ятому: "Завдяки моїм лікам він нікого більше не вб'є. А завдяки твоєму скальпелю його ніхто ніколи не впізнає". Кухонна шафа витріщена, уламки на підлозі. Рей Дітерлінг, там же, тоді ж: "Я знайшов йому цапа-відбувайла, і він повірив". Криваві сліди - вбивця здійснив кілька походів на кухню. Лакс: "Я приставлю до нього медбрата". У раковині - шматок скальпу з волоссям. "Престон Екслі - він тоді вже пішов з поліції і зайнявся бізнесом". Кривавий відбиток долоні на шпалерах.
  Ед придивляється - відбиток чіткий, ясно видно папілярні лінії, завитки пальцевих візерунків. Класична недбалість психопата: наче спеціально дає поліції ключі до розгадки.
  Назад у вітальню. Тут - Смітник Джек в оточенні півдюжини експертів. Бада Уайта не видно.
  - Цей, інший - Джеррі Марсалас, - каже сміттяра. - Медбрат і щось на зразок охоронця Девіда Мертенса, декоратора "Жетона Честі". У Мертенса епілепсія або щось таке. Тихий, непомітний.
  - Шрами від пластичних операцій?
  - Вся шия та спина у шрамах. Я бачив його без сорочки.
  Команда експертів береться за роботу, і Ед виводить Вінсеннса на ґанок. Тут свіжо; від мигалок у нього починають сльозитись очі.
  - Мертенс цілком може бути тим хлопцем, про якого розповідав Стентон, - каже Смітник. - Вік збігається. Лакс перекроїв йому фізіономію, щоб Міллер його не впізнав. Зважаючи на кількість шрамів, йому не одну операцію робили. Господи, Екслі, бачив би ти себе зараз із боку!
  - Мені потрібний ще один день, - каже Ед. - Тільки один день. Щоб дістатися до Дадлі.
  - Що ж, молись на Уайта. Він міг би розповісти Галлодету, але промовчав.
  - Уайт теж хоче дістатися Дадлі.
  Смітник сміється.
  - Правильно. Такий самий одержимий, як ти. Знаєш, бос, якщо ви з Галлодетом хочете довести справу до суду, цього хлопця краще замкнути. Він твердо вирішив прикінчити і Дадлі і Собачника - і я не буду, якщо він свого не доб'ється.
  - Я пообіцяв, що не заважатиму йому в цьому, - посміхається Ед.
  - Що? Ти йому дозволиш...
  Вистачить балаканини.
  - Джеку, займися справою. Їдь до Мертенса, обшукай його квартиру. І знайди Уайта.
  - Уайт зараз за Перкінсом ганяється. Де я...
  - І все ж таки спробуй його розшукати. І - з ним чи без нього - зустрічаємось завтра о дев'ятій у будинку у Міккі Коена. Подивимося, чи не дасть нам матеріалу на Дадлі.
  - Щось я не бачу тут нікого з Відділу вбивств, - зауважує Джек, озираючись навкруги.
  - Виклик прийняли ви з Фіском, так що у Відділі вбивств про це нічого не знають. І в найближчі двадцять чотири години не впізнають. Поки що цією справою опікується ОВР.
  - Орієнтування з описом Мертенса надіслано?
  - Цим уже займається половина ОВР - я подбав. Не хвилюйся, ми цього психа знайдемо.
  - Припустимо, я його знайду. Адже ти не захочеш, щоб він заговорив про старі часи. Особливо про твого батька.
  - Візьми живцем. Я хочу з ним поговорити.
  - Знаєш, - каже Вінсеннс на прощання, - що стосується психов, Бад і поряд з тобою не стояв.
  
  
  
  * * *
  
  
  Ед опечатав будинок.
  Зателефонував до шефа Паркера. Пояснив: скоєно подвійне вбивство, пов'язане із внутрішнім розслідуванням, що проводиться ОВР, імена вбитих необхідно зберегти в таємниці. Розбудив п'ятьох зі свого Відділу, відправив їх слідом Девіда Мертенса. Зазирнув до сусідки, яка зателефонувала до поліції: узяв з неї слово, що ім'я Біллі Дітерлінга не потрапить до газет, вмовив прийняти заспокійливе і лягти в ліжко. З'явилися перші журналісти - Ед запевнив їх, що особи вбитих не встановлені, і відправив додому. Пройшов пішки до кінця кварталу, оглянув машину, яку пильно чатував Клекнер. "Паккард-каріббеан" стоїть передніми колесами на тротуарі, упираючись бампером у дерево. Переднє сидіння, приладова дошка, важіль перемикання передач - у крові. Чіткі відбитки закривавлених пальців на вітровому склі. Клекнер зняв із автомобіля номери. Ед наказав йому відігнати машину назад до будинку, поставити в гараж і вирушати шукати Мертенса. Дзвінки з телефону-автомата: до поліцейської дільниці Рам-парт - старшого зміни та до міського моргу - чергового судмедексперта. Брехня: за наказом Паркера вбивство має залишитися в таємниці - найближчої доби жодних розмов із пресою, жодних звітів про розтин. 3:40 ночі. Відділ з розслідування вбивств на місці злочину не з'являється - значить Паркер дав йому карт-бланш. Все опечатано.
  Ед повернувся до хати. Незвична тиша - ні репортерів, ні роззяв. Тіла вже забрали - лише плями крові та крейдяні контури вказують, де вони були. Експерти знімають відбитки, упаковують речові докази. З кухні виглядає Фіск.
  - Сер, я привіз Валберна. З ним Інес Сото. Ви казали, що вони з міс Сото у дружніх стосунках, і я поїхав до Лагуни.
  - Що розповів Валберн?
  - Нічого. Сказав, що говоритиме лише з вами. Я пояснив йому, що сталося. Він проплакав усю дорогу і тепер каже, що хоче зробити заяву.
  Входить Інес. Обличчя її - застигла маска горя, нігті обкусані до м'яса.
  - Це ти у всьому винен, - каже вона. - Ти вбив Біллі.
  - Мені шкода Біллі, але я не розумію, про що ти говориш.
  - Спочатку ти змусив мене шпигувати за Реймонд. А тепер це...
  Ед робить крок до неї. Вона з розмаху б'є його по обличчю:
  - Дай нам спокій, чорт тебе візьми!
  Фіск обіймає її за плечі, бурмочучи щось заспокійливе, делікатно виводить у сусідню кімнату. Ед виходить у хол.
  Валберн у ніші знімає зі стін фотографії.
  - Мені треба щось робити, - пояснює він. Очі в нього блищать, голос звучить неприродно дзвінко. - Розумієш? Якщо я буду чимось зайнятий, то все буде нормально.
  Одна із фотографій падає з його рук, опускається до ніг Еда. Груповий знімок.
  - Мені потрібна вичерпна заява.
  - Добре.
  - Мертенс убив Хадженса, Біллі та Марсаласа. І ще - Крихітку Віллі та інших дітей. Мені треба знати, чому. Тиммі, глянь на мене.
  Тіммі, знімаючи зі стіни ще один знімок:
  - Ми були разом із сорок дев'ятого року. Будь-яке бувало, звичайно, але ми залишалися разом і любили одне одного. Ед, тільки не кажи, що обов'язково зловиш убивцю. Будь-ласка не треба. Я розповім усе, що хочеш знати, але поліцейських штампів я зараз не винесу.
  - Тіммі...
  Тіммі жбурляє фотографією в стіну. Фігурна рамка розколюється.
  - Будь ти проклятий, Девід Мертенс!
  На знімку за тріснутим склом - Реймонд Дітерлінг за письмовим столом, з чорнильницею в руках.
  - Почни з порнографії. Джек Вінсеннс питав тебе про це п'ять років тому. Він каже, що тоді ти щось ховав.
  Тіммі опускається на коліна, підбирає уламки скла.
  - Джеррі Марсалас змушував Девіда Мертенса робити цей... цей бруд. Мерзотник Джеррі! Багато років він доглядав Девіда, давав йому ліки, які підтримували його... у відносно нормальному стані. Іноді збільшував або знижував дози і змушував Девіда робити комерційні порнознімки. Наживався з його таланті. За турботу про Девіда йому платив Реймонд. І Реймонд влаштував Девіда в "Жетон Честі", щоб Біллі теж його доглядав.
  - Почекай, - каже Ед. - Давай все по порядку. Звідки Мертенс та Марсалас брали натурників?
  Тиммі, притискаючи до себе стопку фотографій:
  - З "Флер-де-Ліс". Марсалас багато років працював на цю фірму, та й сам, коли в нього водилися гроші, користувався послугами дівчат на виклик. Він знав багатьох колишніх дівчат Пірса і знав багатьох сексуально розкутих людей, про яких розповідали йому дівчата. Він з'ясував, що багато клієнтів "Флер-де-Ліс" люблять специфічну порнографію, і вмовив кількох дівчат, які раніше працювали на Пірса, щоб йому дозволили бути присутніми на їхніх секс-вечірках. Знімки робив і він, і Девід, а потім Джеррі знизив дози ліків і змусив Девіда малювати фотографії. Рани та каліцтва - це ідея Девіда. Альбоми Джеррі допоміг зробити професійний художник зі студії. І з ними Джеррі подався до Пірса. Тобі все зрозуміло, Ед? Адже я не знаю, про що тобі відомо.
  Ед, дістаючи блокнот:
  - Міллер Стентон допоміг нам заповнити деякі прогалини. Виявляється, Петчетт та Дітерлінг під час вбивств Атертона були партнерами. А в цих убивствах, як ти знаєш, я звинувачую Мертенса. Продовжуй, Тіммі. Якщо мені щось буде незрозуміло, то я тобі скажу.
  - Так от, - каже Тіммі. - Фальшиві каліцтва на фотографіях - якщо ти ще цього не знаєш - повністю відповідали справжнім каліцтвам, які завдавав своїм жертвам Атертон. Але Петчетг про це не знав. Думаю, знімки тіл бачили лише поліцейські. Не знав він і про те, що Девід Мертенс - вбивця Веннерхолма, однак, коли Марсалас з'явився до нього зі своїм планом торгівлі порнографією, Петчетт вирішив, що подібні знімки можуть скомпрометувати його повій та клієнтів. Тому він відкинув пропозицію Марсаласа, проте купив у нього частину фотоальбомів і почав продавати їх через "Флер-де-Ліс". Тоді Марсалас вирішив зайнятися цим бізнесом самостійно: знайшов посередника Дюка Каткарта і послав його переговорити з братами Енгелклінгами. Ед, цей твій містер Фіск казав, що це пов'язано з "Нічною совою", але я не розумію...
  - Потім все поясню. Продовжуй, Тіммі. Ти зупинився весною п'ятдесят третього. Що далі? Тільки все по порядку.
  Тиммі, відклавши фотографії:
  - Петчетт вирушив до Сила Хадженса. Начебто вони збиралися разом займатися здирством, але про це я майже нічого не знаю. Так чи інакше, Пірс розповів йому про пропозицію Марсаласа. Він навів про нього довідки і з'ясував, що ця людина має пряме відношення до "Жетона Честі" - серіалу, який дуже цікавив Хадженса: той давно мріяв опублікувати у себе в журналі досьє на всіх основних членів команди, але для цього потрібно було розкопати якусь. лихо для кожного. Пірс дав Хадженсу кілька журналів, які викупив у Марсаласа, і Хадженс подався до Марсаласа: пригрозив йому викриттям і зажадав компромат на всіх зірок серіалу. Джеррі виклав йому якусь нісенітницю про Макса Пелтца та його школярок - ця інформація з'явилася в наступному номері "Строго секретно". А потім Хадженса вбили. Вбив, звичайно, Девід, а змусив убити, звісно, Джеррі. Зменшив дозу ліків настільки, що Девід став небезпечним. Став таким самим, як у ті часи, коли вбивав дітей. Джеррі це зробив, бо боявся, що Хадженс тепер від нього не відстане. Він пішов туди разом із Девідом і забрав усе досьє на "Жетон Честі", у тому числі й незакінчену папку, яку Хадженс завів на нього і на Девіда. Навряд чи він знав, що Петчетт має копії найважливіших досьє і доступ до банку, де Хадженс зберігав свої "секретні матеріали".
  Тепер уточнити дрібниці - а потім поставити три ключові питання.
  - Тиммі, п'ять років тому, коли тебе допитував Вінсеннс, ти поводився підозріло. На той час ти вже знав, що порножурнали виготовив Мертенс?
  - Так. Але тоді ще не знав, хто такий Девід. Все, що знав, що він якось пов'язаний з Біллі, що Біллі за ним наглядає. Ось чому я нічого не сказав Джеку.
  Запитання номер один.
  - Звідки ти це все знаєш? Те, що я розповів.
  На очах у Тиммі знову проступають сльози.
  - Дізнався сьогодні ввечері. Після допиту у готелі. Біллі хотів з'ясувати, що означали натяки цього страшного поліцейського з приводу Джонні Стомпанато. Більшість історії він знав уже давно, але хотів з'ясувати все інше. Ми поїхали до Лагуни, додому до Реймонду. Реймонд і розповів нам із Біллі все - з початку до кінця. А ми просто сиділи та слухали.
  - Інес теж була там?
  - Так, вона теж все чула. Вона у всьому звинувачує тебе, Ед. Каже, що ти відкрив скриньку Пандори...
  Вона все знає. Можливо тепер знає і батько.
  - Отже, Петчетт увесь цей час постачав Мертенса ліками, які не дозволяли йому вийти з-під контролю.
  - Так. Мертенс хворий психічно. Іноді у нього бувають загострення - тоді він особливо небезпечний.
  - А Дітерлінг влаштував його на роботу в "Жетон Честі", щоб Біллі доглядав за ним.
  - Так. Після вбивства Хадженса Реймонд прочитав у газетах про каліцтво на тілі покійного і помітив, що вони дуже схожі на рани жертв у тій довоєнній справі. Він зв'язався з Петчеттом - Реймонд знав, що він дружив з Хадженсом, - і розповів йому, хто такий Мертенс. Пірс жахнувся. Реймонд теж був з жахом: він боявся усувати Джері від Девіда і платив йому шалені гроші, щоб той тримав Девіда на таблетках.
  Запитання номер два.
  - Питання, на яке ти чекаєш, Тіммі. Чому Рей Дітерлінг так дбав про Девіда?
  Тіммі перевертає обличчям догори одну з фотографій. На знімку - Біллі Дітерлінг, а поряд з ним - людина з невиразно-тупуватим обличчям.
  - Девід - незаконний син Реймонда. Зведений брат Біллі. Якщо придивишся, помітиш подібність. Тільки Девід після всіх цих пластичних операцій стаз справжнім виродком, а Біллі... мій милий Біллі...
  Голос у нього починає тремтіти, і Ед поспішно перериває його:
  - Що було далі?
  - Реймонд розповів нам все, починаючи з Сіда Хадженса, - про це Біллі нічого не знав. Потім Біллі попросив мене залишитися в Лагуні з Інесом, а сам поїхав сюди. Сказав, що більше цього терпіти не можна, що хоче забрати брата в Джеррі і піклуватися про нього сам. Очевидно, йому це вдалося. Потім, мабуть, Марсалас прийшов до нього і спробував забрати Девіда назад. Можливо, почалася бійка - ти бачив пігулки на підлозі? А Девід... боже, мабуть, у Девіда від цього трапився напад. Він уже не розумів, хто з них йому друг, а хто ворог, і...
  Третє питання.
  - У готелі ви обидва занервували при згадці Джонні Стомпанато. Чому?
  - Стомпанато багато років шантажував клієнтів Пірса. Він застав мене з іншим чоловіком і змусив мене розповісти про Мертенс. Зовсім небагато - лише те, що Реймонд платить його медбрату. Я на той час і сам майже нічого більше не знав. І Стомпанато почав збирати досьє, щоб видоїти Реймонда насухо. Він надсилав Біллі записки з погрозами, хоча навряд чи знав, хто такий Девід насправді. Біллі вмовляв батька вбити його.
  У перших сонячних променях, що просочилися у вікно, на щоках Тіммі блищать сльози. Він притискає до грудей фотографію - Біллі поряд зі своїм братом.
  Поруч із убивцею.
  
  
  РОЗДІЛ СІМДЕСЯТ ТРЕТЯ
  
  
  Служака з ОВР змінив його о сьомій ранку. Роздратувався, виявивши, що Джек спить посеред вітальні, кинувши поруч револьвер. Все чисто: Девід Мертенс, вбивця-психопат, так і не з'явився. Наказ капітана Екслі: о дев'ятій бути біля будинку Міккі Коена. Там же буде і він сам із Бадом Уайтом. Джек доїхав до телефону, набрав перший номер.
  Дзвінок у Бюро - Дадлі Сміт взяв відгул "за невідкладними сімейними обставинами". Брюнінг та Карлайл - у службових відрядженнях "за межами штату". Наступним номером - головна жіноча в'язниця: Дот Ротштейн немає на місці, теж невідкладні сімейні обставини. Доказів, як і раніше, немає, а Дадлі стрімко ховає кінці.
  Джек їде додому повільно, клює носом і струшує головою, щоб не заснути. У мізках ще не розвіявся туман від Петчеттової дурниці. Лізе в голову якась погань, невід'язно звучить у вухах бурмотіння Деві Голдмана. "Голландець" - це Дін Ван Гельдер, "Чеширський кіт" - ясно, Дадлі зі своєю вічною посмішкою, "три стрілки" - судячи з усього, Стомпанато, Вакс і Тайтелбаум. Але є ще "бам-бам-бам мій поїзд-експрес"... Поїзд тут до чого? Чи ні до чого?
  Машини Карен у будинку немає. У вітальні на кавовому столику - два квитки на літак та записка.
  
  
  Дж.!
  
  
  
  Летимо на Гаваї. Подивися на дату - 15 травня, день, коли ти офіційно виходиш на пенсію. Влаштуємо другий медовий місяць - десять днів і десять ночей разом. А сьогодні йдемо до ресторану. Я замовила столик у "Періно". Якщо ти ще на роботі - подзвони мені, я все скасую.
  
  
  
  Цілу До.
  
  
  
  PS Знаю, про що ти зараз думаєш. Так, у лікарні ти розмовляв у маренні. Джеку, тепер я все знаю. І знаєш - мені начхати! Ось і все, і говорити про це ми не будемо. Капітан Екслі теж тебе чув, і, на мою думку, йому теж начхати. (І мені здалося, він не такий байдужий худобу, як ти розповідав.)
  
  
  
  Ще раз цілу До.
  
  
  Джек читає зло листа, і в нього щось починає тремтіти всередині. Але сліз немає. Голившись і прийнявши душ, він одягає штани і найкращий спортивний піджак поверх гавайської сорочки. І веде машину в Брентвуд, безглуздо посміхаючись і дивлячись на всі боки так, ніби все навколо бачить уперше.
  
  
  
  * * *
  
  
  Біля будинку на тротуарі чекають його Екслі та Бад Уайт. Екслі магнітофон. Вайт підходить ближче.
  - Я щойно розмовляв з Галлодетом, - каже Екслі. - Він каже, без прямих доказів нам до Лоу йти немає сенсу. Мертенс і Перкінс все ще на волі.
  Стомпанато - з Ланою Тернер у Мехіко. Якщо від Міккі ми не дізнаємося нічого, я піду прямо до Паркера. І викладу все, що маємо на Дадлі.
  У цей час із дверей чується:
  - Ну що ж, може, ви таки увійдете? Я вже відчуваю, що ви не з добром прийшли: так заходьте, не слід погані вести повідомляти посеред вулиці.
  На порозі - Міккі Коен у халаті та в ярмолці.
  - Ну заходите чи ні? Я готовий до всього, у мене це горе не перше.
  Входять до будинку. Серед вітальні - невелика позолочена труна.
  - Міккі Коен-молодший, мій покійний спадкоємець. І ви, дупи гойські, думаєте, що горе мені принесли? Ось воно - справжнє моє горе. Похоронна служба сьогодні, цвинтар "Маунт Сінай". Я заплатив рабину, щоб він відспівав мого синочка по-людськи. А цвинтарним шмендрикам скажемо, що ховаємо ліліпута. Ну, викладайте, навіщо прийшли.
  Екслі:
  - Ми знаємо, хто вбиває твоїх акціонерів.
  - Яких ще "акціонерів"? Продовжуйте так само - і мені доведеться згадати про П'яту поправку! І що то за хреновина в тебе в руках?
  - Джонні Стомпанато, Лі Вакс та Ейб Тайтелбаум. Їм дістався героїн, який ти втратив у п'ятдесятому, коли накрилася угода з Джеком Драгною. Вони вбивали твоїх акціонерів. Вони підіслали вбивць до тебе і Деві Голдмана до Мак-Ніл. Вони підклали тобі в будинок бомбу. Поки вони тебе не дістали - але рано чи пізно свого досягнуть.
  Коен голосно регоче.
  - Мабуть, з цими хлопцями я давно розпрощався - у моїй справі від них ніякого толку. Але щоб їм вистачило розуму затіяти гру зі старим Мікстером і виграти?
  Уайт:
  - Деві Голдман був з ними заразом. А в Мак-Нілі вони вирішили прибрати його.
  Міккі Коен, блідий:
  - Та що ви таке несете? Ні за які пряники мій Деві не пішов би проти мене! Ніколи! Скоріше повірю, що генерал Макартур став комуністом!
  - У нас є докази, - це Джек. - Деві підклав до тебе в камеру жучок і підслухав твою розмову з братами Енгелклінгами. Звідти ниточка потяглася.
  - Брехня! Нахабна брехня! Навіть разом із Деві - у них гайка слабка тягатись із Міккі Коеном!
  Екслі натискає кнопку - і Міккі чує свій голос:
  - ... зі своїм шлангом Міккі-молодший справжній віртуоз, як Хейфец зі скрипкою...
  - Ні! Ні! - Коена ось-ось вистачить удару. - Жодна людина на світі не змогла б так мене обдурити!
  Екслі натискає перемотування, потім знову відтворення:
  - ... пизда у неї, чи що, соболями вистелена, що він уже десять років за нею бігає?
  Стоп знову старт. Гра в карти, шум води у бачку. Міккі штовхає труну:
  - Добре Добре! Вірю!
  Джек:
  - Тепер розумієш, чому Деві в лікарні тебе боявся?
  Коен витирає лоб ярмолкою:
  - Господи, ну і негідник! Подумати тільки! На таке лиходійство і Гітлер би не пішов! Але хто?.. Хто за всім цим стоїть? Богом клянуся, хто б не був цей хлопець, мізки у нього варять що треба, а от совісті ні на гріш! Хто він?
  - Дадлі Сміт, - відповідає Уайт.
  - О Господи Ісусе! Так, у таке можна повірити... Але ні... прошу вас, труною бідного мого хлопчика заклинаю, скажіть, що все це жарт!
  - Про капітана поліції Лос-Анджелеса? Ні, Мік, правда.
  - Не вірю! Мені потрібні докази, докази!
  - Міккі, - каже Екслі, - за доказами ми й прийшли до тебе.
  Міккі втомлюю сідає на труну:
  - Я вам скажу, що за хлопці намагалися пришити нас із Деві. Коулмен Стейн, Джордж Магдалено та Сел Бонвенгре. Саме сьогодні їх у Сан-Квентін перекидають. Я наводив довідки: хотів розібратися з ними по-своєму, та не знайшов нікого, хто за таку справу взявся б. Як приїдуть на місце, поговоріть з ними, запитайте, хто замовив мене та Деві.
  Екслі, прибираючи магнітофон:
  - Дякую. Зустрінемо автобус у Сан-Квентіні.
  Коен охає, він дуже розбитий. Уайт:
  - Клекнер залишив мені записку. Сьогодні вранці Пархач у ресторані зустрічається з Лі Ваксом. Ідемо туди і візьмемо їх.
  - Їдемо, - відповідає Екслі.
  
  
  РОЗДІЛ СІМДЕСЯТ ЧЕТВЕРТИЙ
  
  
  "Кошерна кухня Ейба": народу повно, сам Пархач за касою. Уайт притискається обличчям до шибки. - Чи Вакс за столиком праворуч.
  Ед машинально кладе руку на кобуру і згадує, що револьвера немає: викинув в істериці. Сміттяр відчиняє двері.
  Дзвін вилок об тарілки, гомін голосів. Пархач, помітивши копів, пригинається, шукає щось під касовим апаратом. Вакс розорює піджак, ніби розгладжує стрілки на штанах: на поясі в нього блищить метал.
  Люди за столиками нічого не помічають. Їдять, базікають. Бойко курсують між столами офіціантки. Смітник йде до каси. Уайт не зводить очей із Вакса. Краєм ока Ед зауважує з-під ближнього столу знайомий металевий блиск.
  Ткнувши Уайта в спину, валиться разом із ним на підлогу.
  Пархач та Вінсеннс стріляють одночасно.
  Гуркіт пострілів, брязкіт вибитого скла, ще гуркіт - Пархач потрапив у гору консервних банок. Крики, жіночий вереск. Хтось схоплюється, хтось у паніці кидається тікати. Вакс палить, не дивлячись, у бік дверей. Якийсь старий падає, захлинаючись кров'ю. Уайт схоплюється, відкриває вогонь по Ваксу, той, пригнувшись, зигзагом біжить до дверей кухні. На поясі у Уайта Ед зауважує другий револьвер, вихоплює його.
  Тепер по Ваксу стріляють двоє. Бад маже. Від пострілу Еда Вакс, крутнувшись на місці, хапається за плече. Падає, повзе, піднімається, згрібає офіціантку, приставляє пістолет до її скроні.
  Уайт іде до нього. Вінсеннс обходить ліворуч, Ед - справа. Наступним пострілом Вакс вибиває офіціантці мізки.
  Стріляють усі троє. Даремно - Вакс прикривається мертвою жінкою, як щитом, всі кулі летять у неї. Повільно, дюйм за дюймом він задкує назад. Ось на мить зупиняється, щоб витерти з лиця мізки вбитої, - Уайт стрибає вперед, випускає йому в голову всю обойму.
  Крики, тиснява біля дверей. Хтось лізе у вікно, не помічаючи осколків скла, що стирчать у рамі. Ед кидається до каси.
  Пархач поширить на підлозі, з ран на грудях витікає кров. Ед опускається перед ним на коліна.
  - Розкажи про Дадлі. Дадлі та "Нічна сова".
  Вдалині - пронизливе виття сирен. Пархач ворушить губами. Ед нахиляється, підставляє вухо:
  - Ірландець... Дадлі...
  Схилившись ще нижче:
  - Хто був у "Нічній сові"?
  Надірваний шепіт зливається з бульканням крові:
  - Я. Лі. Джонні Стомп. Собачник - за кермом.
  - Ейб, розкажи мені про Дадлі!
  - Дадлі... тримай себе в рамках, синку...
  Сирени вже зовсім близько. Над головою - крики, тупіт ніг.
  - "Нічна Сова". Навіщо Ейб?
  Пархач кашляє кров'ю.
  - Наркота ... Альбоми з порнню. Каткарта... прибрати треба було. Лансфорд... він знав, хто має порошок. Він там був і бачив... І в "Нічній сові" ошивався. Стомпа перевіряли, а Собачник спер. Петчетта наказали налякати. Двох одним ударом... Дюка та Мела. Дюка - за порнуху. А Лансфорд... грошей почав вимагати. Він знав, хто порошок.
  - Мені потрібний Дадлі. Дадлі Сміт. Адже він твій партнер був? Ну говори...
  Поряд опускається навпочіпки Вінсеннс. Ресторан гуде: калюжі крові на підлозі нагадують Еду про Девіда Мертенса.
  - Ейб, тепер він тобі нічого не зробить.
  Пархач починає давитись кров'ю.
  - Ейб...
  - Зробить...
  Він закочує очі, і Джек б'є його кулаком у груди:
  - Та кажи ж, сволота!
  Рука Пархача безсило чіпляється за золоту зірку Давида на шиї.
  - Це міцва [66] ... - бурмоче він. - Джонні хоче влаштувати втечу... Експрес до Сан-Квентіна... Дот передала стволи...
  У Вінсеннса очі лізуть на лоба:
  - Так от воно що! Потяг-експрес! Чи не автобус, а поїзд! Експрес до Сан-Квентіна! Коен казав, тих трьох зараз перевозять у Сан-Квентін! Чорт забирай, Деві все знав! Він же говорив про поїзд!
  - Дзвони, швидко! - Наказує Ед.
  Смітник кидається до телефону. Ед піднімається на ноги, вдихає повітря, напоєне мідною кривавою смородом. Навколо - уламки битого скла, санітари метушаться навколо поранених. Вигукує якісь розпорядження. Бад Уайт. Дівчина в сукні, залитій кров'ю, повільно підносить до рота пончик.
  Підбігає Смітник - очі в нього зовсім божевільні.
  - Поїзд вийшов із Лос-Анджелеського вокзалу десять хвилин тому. Товарний експрес, ті троє ув'язнених у третьому вагоні - всього там тридцять дві особи. Машиніст радіо не відповідає. Я подзвонив Клекнеру, велів знайти Дот Ротштейн. Це підстава, капітане. Клекнер не писав записку Уайту - це зробив Дадлі.
  Ед заплющує очі.
  - Екслі!
  - Гаразд. Ви з Уайтом - за поїздом. Я дзвоню шерифу і в дорожній патруль.
  Підходить Уайт.
  - Дивись, я тепер твій боржник, - каже він, - і підморгує Еду.
  Потім настає своєю величезною ножицею на обличчя Пархача і чекає, поки той не перестане дихати.
  
  
  РОЗДІЛ СІМДЕСЯТ П'ЯТИЙ
  
  
  Мотоциклетний ескорт зустрічає їх на перехресті. Повертають на шосе Помона. Півшляху дорога йде в гору, а потім з пагорба відкривається вид на переплетення залізничних колій біля каліфорнійського центрального вокзалу - і на самотній потяг, що біжить на північ. Товарняк, ув'язнені у третьому вагоні. Грати на вікнах та важкі сталеві двері.
  Біля Фонтани, в пагорбах, що височіють уздовж колії, чекає поїзд маленька армія. Дев'ять поліцейських машин, шістнадцять чоловік у протигазах із п'ятизарядними короткоствольними помповиками. Двоє автоматників, троє гранатометників із димовими гранатами. Там, де рейки різко йдуть ліворуч, на коліях лежить туша величезного оленя.
  Помічник шерифа видає Джеку та Баду зброю та протигази.
  - На командну посаду дзвонив ваш приятель Клекнер. Каже, цю жінку, Ротштейн, знайдено у власній квартирі мертвою. Чи сама повісилася, чи хтось їй допоміг. Так чи інакше вона могла пронести у вагон стволи. У поїзді бригада із шести осіб плюс четверо охоронців. Запросимо у них пароль - кожен поїзд, що перевозить ув'язнених, має свій пароль. Назвуть - попереджаємо їх та чекаємо. Не назвуть - стрілятимемо.
  Чується пронизливий гудок паровоза, а слідом - чийсь крик:
  - Готуйся!
  Снайпери та люди в протигазах лягають, зливаючись із землею. Стрілки біжать займати позиції до ближнього соснового гайка. Бад ховається в тіні старої кострубатої сосни. За ним влаштовується сміття Джек.
  Потяг вилітає через крутий поворот і різко гальмує, помітивши перешкоду, - іскри летять з-під коліс. Зрештою паровоз зупиняється.
  Голос у мегафон: - Служба шерифа! Назвіть пароль!
  Добрих десять секунд - тиша. Бад не зводить очей з кабіни машиніста. У вікні з'являється синя джинсова тканина.
  - Служба шерифа! Назвіть пароль!
  Мовчання. Потім - фальшивий пташиний свист.
  Гранатометники випускають свої заряди. Гранати розносять шибки, летять крізь грати. Автоматчики біжать до вагона Љ3, розстрілюють двері.
  Дим, гуркіт, крики.
  - Давай! - репетує хтось.
  З хмари диму біля дверей вилітають люди у формі кольору хакі. Снайпер знімає одного.
  - Не стріляти, - кричить хтось, - це наші!
  Копи в протигазах, зі зброєю напоготові розтікаються третьим вагоном. Джек хапає Бада за плече.
  - Вони в іншому вагоні!
  Бад добігає до четвертого вагона, застрибує на підніжку. Відчиняє двері: на порозі мертвий охоронець, зеки пирскають на всі боки.
  Бад випускає всю обойму, перезаряджає, знову стріляє. Зняв трьох, ще один наводить на нього пістолет.
  Бад знову перезаряджає. Постріл, промах - куля розколює ящик позаду зека. На підніжку схоплюється Джек, зек стріляє. Джек ловить кулю в обличчя, падає під колеса.
  Зек кидається навтьоки. Бад натискає на спуск - магазин порожній. Він відкидає помповик, вихоплює револьвер - шість пострілів у спину втікача, з них п'ять у мерця. Зовні - гуркіт пострілів, крики. На полотні біля тіла Сміттяра кидаються зеки. Люди шерифа розстрілюють їх майже впритул.
  Картеч та кров, повітря стад червоно-чорним. Поруч вибухає димова граната. Задихаючись, Бад заскакує у вагон номер п'ять. Щільний вогонь: білі хлопці у джинсі палять у чорних хлопців у джинсі, а охоронці у хакі стріляють по тих та інших. Бад вистрибує з вагона, біжить до дерев.
  Полотно усіяне тілами.
  Снайпери, що залишилися живими, снайпери методично знімають по одному.
  Бігом - у сосновий гай, до своєї машини. Повний газ - залізничними коліями, мости шкребуть об рейки. Рве кермо вбік і, пригальмовуючи, з'їжджає під укіс. З-під коліс зі скреготом бризкає гравій. Внизу - машина, поруч із нею - висока людина. Бад його дізнається - і кидає машину прямо на нього.
  Той кидається убік. Бад врізається у бік чужої машини. Гукий удар - Бада жбурляє вперед, на приладовий щиток. Машина, здригнувшись, зупиняється. Бад вилазить, хитаючись, по обличчю струменить кров.
  І бачить, як на нього йде Собачник Перкінс.
  Собачник стріляє. Раз, інший. Щось смикає Бада за ногу, м'яко штовхає убік. Наступні два постріли - повз. Третій - у плече. Ще один промах. Собачник кидає револьвер, вихоплює ніж. Руки у нього унизані перснями - перснями, сліди від яких залишилися на тілі Кеті Джануей.
  Собачник б'є його ножем у груди. Бад відчуває удар, але болю немає. Він намагається стиснути кулаки - і вперше у житті руки йому відмовляють. Собачник присувається до нього впритул, гидко посміхається - і тоді Бад б'є його коліном по яйцях, а зубами чіпляється в ніс. Перкінс дико репетує, Бад кусає його за руку, навалюючись на нього всією своєю вагою.
  Зчепившись, вони котяться по землі. Перкінс тонко, по-поросячому верещать. Бад молотить його головою об землю, відчуває, як вибиває із суглоба руку.
  У бійці Собачник упустив ніж. Але Баду зброя не знадобилася: він забив Перкінса голими руками.
  
  
  РОЗДІЛ СІМДЕСЯТ ШОСТИЙ
  
  
  Особняк Петчетта в руїнах - два акри сміття та попелу. По галявині розкидана черепиця, у басейні - покручена вогнем пальма. Сам будинок перетворився на купу каміння, покритого товстим шаром гару. І десь тут, на площі шість мільярдів квадратних дюймів, ховається замінований сейф.
  Пробираючись через руїни, Ед думає про Девіда Мертенса. Він мав тут побувати.
  Підлога провалилася, оголивши фундамент. Скеляться уламки паркетин. Ед вдивляється до болю в очах у купи дерев'яного сміття, купи мокрою ганчір'я, шукаючи зрадницький проблиск металу - і не знаходить. Чорт забирай, та тут роботи на десять чоловік - і на тиждень. Якщо сейф і знайдеться - як його розкрити без фахівця з розмінування?
  Ед оминає будинок. Задній ганок - почорнілий бетон з залишками меблів, що вигоріли. У бетонному фундаменті - ні тріщин, ні вибоїн.
  Басейн. Настили перетворилися на купу обгорілої деревини. Обвуглені пляжні крісла, платформа для пірнальників... А що це там у воді? Схоже на чеку від ручної гранати.
  Ед штурхає дрейфуючий пальмовий стовбур - у листі застрягли шматочки порцеляни, в стовбур глибоко вп'ялася шрапнель, - лягає на борт, вдивляється у воду. На дні - капсули, чорні квадратики, схожі на капсуль-детонатори, якісь пігулки. У дальньому кінці басейну, де дрібніші, на сходах лопнула штукатурка - там теж розкидані пігулки, проглядають металеві грати. Ед обертається - по лужку від басейну до будинку чорніє доріжка випаленої трави.
  Підходи до сейфа. Засоби забезпечення безпеки: гранати та динаміт. Гігантська пожежа знешкодила боєприпас - а може, й не всю...
  Ед оббігає басейн навколо, стрибає у воду, ламає штукатурку на сходах. На поверхню спливають пігулки та бульбашки повітря. Ось і сейф - покручена металева дверцята зірвана з петель. Тепер пігулки спливають сотнями. Усередині сейфа - папки у пластику, запаковані у поліетилен купюри, білий порошок.
  З Еда тече вода: він перетягує вміст сейфа в машину. Останній захід - одяг уже майже сухий. Ед вигрібає залишки таблеток. Сейф зяє чорною пусткою.
  
  
  
  * * *
  
  
  Обігрівач у машині допоміг Еду не змерзнути.
  Ось і школа Дітерлінгу. Ед перемахує через огорожу. Порожньо - субота, занять немає. Типовий спортивний майданчик: розмітка, баскетбольні корзини. Усі спортивні снаряди - у яскравих Мучі-Маусах.
  Ед йде до південної сторони огорожі - найближчої до будинку Біллі Дітерлінга. Чіпляється стертими у кров руками за сітку, підтягується, перелазить. На сірому запорошеному асфальті свіжі темні плями - краплі крові складаються в ланцюжок, вказують слід.
  Слід веде до бойлерної. Всередині світло, на ручці дверей кров. Ед дістає револьвер Бала Уайта, відчиняє двері.
  Девід Мертенс скорчився в кутку. Одяг просякнутий кров'ю і потім. Він тремтить і по-звірячому скеля зуби. Ед жбурляє йому жменю пігулок.
  Мертенс вистачає пігулки, квапливо і жадібно запихає до рота. Ед прицілюється йому в розкритий рота - і раптом розуміє, що не може натиснути на спуск.
  Мертенс дивиться на неї. Щось трапилося з часом: воно раптом неймовірно розтягується, кожна секунда перетворюється на тисячоліття. Мертенс обм'якає на підлозі, починає сопати, як немовля: він заснув. Ед дивиться на нього, намагаючись викликати в собі лють.
  Час раптом пришвидшується. Перед думкою Еда проносяться судові засідання, психіатрична експертиза, ганьба Престона Екслі, який випустив чудовисько на свободу ... Палець застиг на узвозі.
  Ні, не виходить.
  Ед піднімає Мертенса під пахви і тягне до машини.
  
  
  
  * * *
  
  
  Санаторій в Каньйоні Малібу, на березі океану. Ед просить охоронця викликати лікаря Лакса. Скажіть, капітан Екслі хоче відплатити йому за послугу.
  Охоронець вказує йому на місце для паркування. Поставивши машину, Ед розриває на Мертенсі сорочку. Груди, плечі, спина - один суцільний шрам.
  У машину зазирає Лакс. Ед дістає два пакети порошку, дві пачки тисячодоларових банкнот. Опускає задні шибки, кладе героїн та гроші на капот.
  Лакс переводить погляд на заднє сидіння.
  - Як же, дізнаюся про роботу. Дуглас Дітерлінг.
  - То одразу й дізналися?
  Лакс задумливо барабанить пальцями по пакету із порошком.
  - А це звідки - від покійного Пірса Петчетта? Не варто палати праведним гнівом, капітане. Як я знаю, ви реаліст і позбавлені сентиментів. То чого ж ви від мене хочете?
  - Хочу, щоб про цю людину дбали та надійно охороняли. До кінця життя.
  - Що ж, можна влаштувати. Але що це з вашого боку, капітане? Співчуття - чи страх за репутацію нашого майбутнього губернатора?
  - Не знаю.
  - Нетипова відповідь для вас, капітане. Прошу вас, пройдіть на терасу. Я зараз про все розпоряджуся.
  Ед виходить на терасу, спершись ліктем, дивиться на океан. Сонце, хвилі - а внизу, у безмірних глибинах, творять криваве бенкет акули... За спиною в нього хтось включає радіо:
  - ... і знову про невдалу спробу втечі з тюремного поїзда. Капітан дорожнього патруля повідомив пресі, що на даний момент кількість жертв - двадцять вісім ув'язнених, семеро охоронців та членів паровозної бригади. Поранення отримали четверо співробітників служби шерифа. Був убитий пострілом сержант Джон Вінсеннс, знаменитий лос-анджелеський поліцейський, колишній консультант серіалу "Жетон Честі". Партнер сержанта Вінсеннса, сержант поліції Лос-Анджелеса Венделл Уайт, у критичному стані перебуває у центральній лікарні округу Фонтану. Уайт переслідував людину, яка мала забрати втікачів - Барта Артура Перкінса на прізвисько Собачник, клубного музиканта зі зв'язками в кримінальному світі, - наздогнав його і вбив. Наразі найкращі хірурги округу борються за життя відважного поліцейського, хоча на краще сподівання мало. Капітан Джордж Речліс із дорожнього патруля назвав цю трагедію...
  "Дивися, я тепер твій боржник..." Океан розпливається перед очима, і Ед раптом з подивом розуміє, що по щоках його сльози течуть. Чудовисько, наркотики, гроші - все позаду.
  
  
  РОЗДІЛ СІМДЕСЯТЬ СЬОМИЙ
  
  
  Знайдено в басейні: 21 фунт героїну, 871 400 доларів готівкою, копії "секретних матеріалів" Сіда Хадженса, включаючи компрометуючі фотографії та докладні відомості про злочинну діяльність Пірса Петчетта. Ім'я "Дадлі Сміт" у матеріалах не зустрічається - як і імена Джона Стомпанато, Барта Артура Перкінса, Ейба Тайтелбаума, Лі Вакса, Дот Ротштейн, сержанта Майка Брюнінга, офіцера Діка Карлайла. Коулмен Стейн, Джордж Магдалено, Сел Бонвентре вбито під час втечі. Деві Голдмана в клініці Камарільйо допитували повторно, але нічого від нього не добилися. Смерть Дот Ротштейна визнана самогубством. Девід Мертенс надійно замкнений у санаторії "Тихий океан". Родичі трьох безневинних жертв "Нічної сови" подали до суду на поліцію Лос-Анджелеса, звинувативши її керівництво у тому, що воно безвідповідально створило загрозу безпеці людей. Невдала втеча потрапила у національні новини, отримавши ім'я "Джинсова бійня". Ув'язнені, що залишилися живими, розповіли детективам зі служби шерифа, що в результаті сварки між озброєними ув'язненими "зброя перейшла в інші руки", і між ув'язненими білими і неграми почалося криваве розбирання. Таким чином, втеча була приречена на невдачу ще до появи влади.
  Джек Вінсеннс отримав медаль "За доблесть" - посмертно. Вдова не запросила на його похорон нікого з офіцерів поліції та відмовилася зустрітися з капітаном Едом Екслі.
  У відділенні інтенсивної терапії центральної лікарні Фонтани Бад Уайт уперто боровся за життя. Він отримав безліч ран, великі неврологічні ушкодження, страждав від шоку та величезної втрати крові. Лінн Брекен майже не виходила з його палати. Розмовляти він не міг, але був свідомий і все розумів. У лікарні Бада відвідав шеф Паркер - хотів особисто нагородити його медаллю "За доблесть": вивільнивши з "косинки" на плечі праву руку, Уайт жбурнув медаль йому в обличчя.
  Минуло десять днів.
  Склад у Сан-Педро згорів ущент: на згарищі були виявлені залишки порнографічних журналів. Детективи встановили підпал, проте не виявили жодних слідів. Належав склад Пірсу Петчетгу. Честера Йоркіна та Лоррейн Мальвазі допитали повторно, проте вони не повідомили жодної суттєвої інформації та були звільнені з-під варти.
  Героїн Ед Екслі спалив, гроші та документи надійно сховав. У рапортах його не згадувалося ні ім'я Дадлі Сміта, ні той факт, що Девід Мертенс, визнаний убивцею Сіда Хадженса, Біллі Дітерлінга та Джеррі Марсаласа, причетний і до страшної смерті Крихітки Віллі Веннерхолма та п'ятьох інших дітей у далекому тридцять четвертому. Ім'я Престона Екслі ні в рапортах, ні в газетних репортажах не згадувалося.
  Шеф Паркер скликав прес-конференцію. Справа "Нічної сови", оголосив він, розкрито - і цього разу знайдено справжніх винуватців. Вбивці - Барт Артур (Собачник) Перкінс, Лі Вакс та Ейбрахам (Пархач) Тайтелбаум. Мотив - прагнення покінчити з Діном Ван Гельдером, колишнім ув'язненим, який видавав себе за Делберта (Дюка) Каткарта, за якого його і прийняли при пізнанні. Мета - захопити порноімперію Пірса Морхауса Петчетта, що нещодавно став жертвою вбивства. Вивчивши 114-сторінковий рапорт Еда Екслі, генеральний прокурор штату заявив, що задоволений та закриває справу. Ед Екслі знову став героєм: урочиста церемонія надання йому звання інспектора транслювалася по телебаченню.
  Наступного дня Престон Екслі оголосив про намір балотуватися в губернатори від Республіканської партії.
  Джонні Стомпанато, повернувшись із Акапулько, переселився до Лани Тернер на Беверлі-Хіллз. З будинку він майже не виходив, на превелике розчарування сержантів Дона Клекнера і Дуейна Фіска, що стежили за всіма його пересуваннями. Шеф Паркер та Ед Екслі покладали на нього великі надії як на єдиного живого винуватця бійні у "Нічній сові": його арешт мав поставити останню крапку в цій справі. Однак для цього арешт слід зробити за всіма правилами, дочекавшись, поки Джонні з'явиться в Лос-Анджелесі. Що ж, вони були готові зачекати.
  Справа "Нічної сови", як і вбивства Біллі Дітерлінга та Джеррі Марсаласа, як і раніше, займали перші рядки новин. Проте ніхто не пов'язував ці злочини між собою. Тіммі Валберн від коментарів відмовлявся. Реймонд Дітерлінг випустив прес-реліз, в якому висловив скорботу за сином, який тимчасово пішов, і на знак жалоби на місяць закрив Фантазіленд. Він жив пустельником у себе в Лагуна-Біч, і лише турбота його друга та помічниці Інес Сото полегшували його горе.
  Сержант Майк Брюнінг та офіцер Дік Карлайл на службі так і не з'явилися.
  Капітан Дадлі Сміт став зіркою прес-конференцій, присвячених справі "Нічної сови". На прощальній вечірці на честь Тада Сміта він підняв тост за Еда Екслі - нового інспектора поліції Лос-Анджелеса. Те, що Джонні Стомпанато перебуває у розшуку і ось-ось опиниться за ґратами, його, здавалося, зовсім не турбувало.
  Ні Престон Екслі, ні Реймонд Дітерлінг, ні Інес Сото не привітали Еда Екслі з успіхом та просуванням по службі.
  Ед розумів: вони всі знають. Можливо знає і Дадлі. Вінсеннс мертвий, Уайт на краю могили. Є ще Боб Галлодет - але Галлодет не знає нічого ні про Престона Екслі, ні про справу Атертона.
  - Я б його власноруч убив! - сказав Ед Галлодету, маючи на увазі Дадлі Сміта.
  - Ну ні, - відповів Галлодет. - Більшої дурості зробити не можна. Не поспішатимемо. Рано чи пізно він проколеться. Почекаємо та зробимо все як треба.
  Проти очікування Ед не заперечував... Не заперечував би. Якби не Бад Уайт.
  Бад Уайт. Внутрішньовенні катетери на обох руках, шини на пальцях. Три сотні швів на грудях. Сталеві пластини в черепі. Зламані кістки, розірвані артерії. Лінн Брекен доглядала його. Коли приходив Ед, вона мовчала і не зводила на нього очей. Говорити Бад не міг - і лікарі не знали, чи заговорить він колись. Але в його очах Ед читав запитання. Дадлі Сміт. Твій батько. Що будеш робити? Зламаними пальцями Бад наполегливо намагався зобразити V - знак перемоги, але лише у третє відвідання Ед здогадався, що це означає "мотель "Вікторія"".
  Він поїхав туди. Але спочатку переглянув матеріали з розслідування вбивств повій, яке Бад багато років вів наодинці. І тільки тепер зрозумів, хто такий - вірніше, що таке - Бад Уайт.
  Темний, неосвічений хлопець, який досяг майже всього, чого хотів. З тупого громили став першокласним детективом. Сам розкрив найскладніший злочин. На зло системі, всупереч сильним світу цього. Не тому, що до нього вподобала доля. - Ні, все було проти нього. А на ній стороні - тільки воля і лють, що опалює.
  І до чого це все? Чи не заради чинів, не заради слави. Лише заради Абсолютної Справедливості.
  Усього за одним рядком записів Бада Ед зрозумів, що вбивця Енгелклінгів все ще на волі.
  Кімната 11 у мотелі "Вікторія" - Ед зрозумів, навіщо Бад послав нею туди...
  Один телефонний дзвінок підтвердив його підозру.
  Абсолютна справедливість.
  Теленовини: убитий горем Рей Дітерлінг день у день ходить своїм спорожнілим казковим королівством.
  Що ж, те, що може зробити Ед для Бада, він зробить.
  
  
  
  * * *
  
  
  Страсна п'ятниця 1958 року. У ранкових новинах - Престон Екслі йде на службу до єпископальної церкви святого Якова. Ед Екслі їде до мерії, входить до офісу Елліса Лоу.
  Секретаря ще немає - час ранній. Лоу у себе за столом, читає. Ед стукає у двері. Лоу, піднявши голову:
  - Інспектор Ед? Доброго ранку, сідайте.
  - Я постою.
  - Ось як? Діловий візит?
  - Свого роду. Близько місяця тому Бад Уайт зателефонував вам із Сан-Франциско і повідомив, що підозрює Спейда Кулі у серійних вбивствах на сексуальному ґрунті. Ви пообіцяли йому, що кинете на цю справу слідчих із прокуратури, але цього не злазили. Не зробили, бо Кулі справно сплачував внески до вашого неофіційного фонду. Близько п'ятнадцяти тисяч загалом, правда? Ви зателефонували з Ньюпорта до готелю "Білтмор" і поговорили з кимось із групи Кулі. Попередили його, що в одного чокнутого копа є зуб на Спейда, тож йому краще поберегтися. Уайт упіймав Собачника Перкінса - справжню вбивцю, але той звалив провину на Спейда. Сподівався, мабуть, що Уайт уб'є Спейда при арешті і тим річ і скінчиться. А сам Перкінс, вчасно попереджений вами, ліг на дно. Через кілька днів виринув - і перетворив Уайта на каліку.
  Лоу, спокійно:
  - У вас немає доказів. І відколи вас так хвилює доля Уайта?
  Ед кладе на стіл папку.
  - Це досьє Сіда Хадженса. На вас. Тут усе: здирство, припинення кримінальних переслідувань за хабарі. Історія падіння Білла Макферсона - у всіх подробицях. І фото від Пірса Петчетта, на якому ви детаєте мінет хлопцю-повії. Або ви подаєте у відставку - або все це з'являється на перших шпальтах газет.
  Лоу - біліша за простирадло:
  - Я піду - але ти підеш зі мною!
  - Я зовсім не проти.
  
  
  
  * * *
  
  
  Муляж космічного корабля з Космоленду та засніжені вершини "Світу Пола" він побачив ще з шосе. Під'їхав до входу, показав охоронцеві жетон. Охоронець кивнув і відчинив ворота.
  По центральній алеї бредуть дві постаті. Ед прискорює крок, щоб їх наздогнати. У Фантазіленді така тиша, що, здається, шпилька впаде - і го чути буде.
  Інес зауважує його першою. Застерігаючи жестом кладе руку Дітерлінгу на плече. Тихо перемовившись з ним кількома словами, відходить убік.
  - Інспектор? - Повертається до нього Дітерлінг.
  - Доброго дня, містере Дітерлінг.
  - Для вас я - Рей. Не приховую, я здивований, що ви з'явилися тут тільки зараз.
  - Ви знали, що я хочу поговорити з вами?
  - Звичайно. Ваш батько впевнений, що ви не ворушите минуле - тому й не відмовляється від своїх планів. Але я знав, що це закінчиться. І, мабуть, вдячний долі за те, що все закінчиться саме тут.
  Через дорогу сяє сліпучим фальшивим снігом вершина "Світу Пола". Дітерлінг починає розповідь:
  - Чи бачиш, ми всі були мрійниками - твій батько, Пірс і я. Але мріяли по-різному. Твій батько мріяв про владу, славу, піднесення - думаю, як і ти. Фантазії Пірса були похмурими та збоченими, як і він сам. Але я... я завжди мріяв лише про добро і красу. Пам'ятай про це, коли судитимеш мене.
  Ед тулиться до огорожі - і Дітерлінг, не зводячи очей з гори, починає розповідь.
  
  
  
  * * *
  
  
  Рік 1920 року.
  Його перша дружина Маргарет, мама Пола, загинула в автокатастрофі. Дітерлінг одружився вдруге: друга дружина, Дженіс, стала матір'ю Біллі. Ще під час першого шлюбу Дітерлінг завів роман із жінкою на ім'я Фей Борчард. 1917 року вона народила йому сина Дугласа. Дітерлінг платив їй, щоб зберегти народження хлопчика в секреті, - він був молодим процвітаючим кінорежисером, мріяв про кар'єру, і складності в особистому житті могли йому тільки перешкодити. Про те. хто батько Дугласа, знали тільки він та Фей. Навіть сам Дуглас вважав Рея Дітерлінга "добрим дядьком", другом сім'ї.
  Дуглас ріс із матір'ю: Дітерлінг відвідував їх часто, фактично жив на дві родини. У "законній" сім'ї життя не ладналося: сини Біллі та Пол не хотіли жити у світі, скандалили між собою і з Дженіс - нещасною затюканою жінкою, яка зрештою попросила розлучення.
  Фей Борчард почала приймати настоянку опію. Під кайфом показувала Дугласу порномультфільми, які малював Дітерлінг за сценаріями Пірса Петчетта. Це була ідея Петчетта, тому він запропонував добувати гроші для фінансування легальних проектів. Порнографія у фільмах спліталася з жахами - монстри, що літають, ґвалтували і вбивали людей. Пірс Петчетт записував фантазії, що відвідували його в наркотичному маренні, Рей Дітерлінг втілював ці фантазії у мультфільмах. І жоден з них не припускав, що в юному Дугласі вони посіють пристрасні та нав'язливі мрії про польоти - і вбивства.
  Зовні Дуглас і Пол дуже скидалися один на одного. Але Дугласа Дітерлінг любив - любив незважаючи на дива у поведінці та часті спалахи люті. А до свого законного сина - тупого, скандального, примхливого - не відчував нічого, окрім зневаги.
  Рей Дітерлінг семимильними кроками йшов до слави, Дуглас Борчард - до божевілля. Знову і знову переглядав він мальовничі кошмари батька, в яких гігантські птахи викрадали дітей зі шкільних дворів. Дорослим він почав мучити тварин, красти гроші в матері і потай бігати на стриптиз. В одному дешевому стрип-барі він і познайомився з Лорен Атертон.
  Так двоє психопатів знайшли одне одного. Атертон був схиблений на розчленуванні, Дуглас - на польотах. Обидва захоплювалися фотографією, обох порушували діти. І вони вирішили створити ідеальну дитину собі під стать.
  Вони вбивали та розчленовували дітей, прагнучи створити з них "дитину Франкенштейна", і фотографували свою роботу. Дуглас вбивав птахів та підбирав своєму "ідеалу" крила. Потрібно було чудове обличчя - і маніяки зупинили свій вибір на Крихітці Віллі Веннерхолм. Це була ідея Дугласа - знак поваги "дядечку Рею", ранні роботи якого зробили Дугласа тим, хто він був. Крихітка Віллі був викрадений зі шкільного двору. Подальше відомо.
  Газети називали дітовбивцю Доктором Франкенштейном - нікому й на думку не спадало, що маніяків може бути двоє. Розслідування очолив інспектор Престон Екслі. Незабаром у поле його зору потрапив Лорен Атертон, спокусник дітей, випущений на поруки. Екслі заарештував Атертона і під час обшуку виявив у гаражі таємне сховище з колекцією фотографій. Атертон у всьому зізнався, але заявив, що діяв один - йому не хотілося ні з ким ділити свою славу. Преса на всі лади вихваляла інспектора Екслі та закликала всіх громадян, які можуть щось повідомити про злочини, з'явитися до поліції та дати свідчення.
  А Рей Дітерлінг, як і раніше, ходив до Фей. І одного разу, залишившись один у кімнаті Дугласа, знайшов у затишному куточку ящик, а в ньому - пташині трупики та дитячі пальці, обкладені сухим льодом.
  Зрозумів він одразу. І так само зрозуміло, що вина лежить на ньому. Його порнофільми зробили Дугласа вбивцею.
  Рей заговорив з Дугласом і вирвав у нього визнання - втім, той особливо не відпирався. Поставивши кілька запитань, з'ясував, що Дугласа могли бачити на шкільному дворі того дня, коли зник Крихітка Віллі.
  Захисні заходи:
  Для початку - психіатричне обстеження. Підкуплений психіатр дав слово мовчати про діагноз та ім'я пацієнта. Діагноз був невтішний, хоча, почувши його, Рей зітхнув трохи вільніше: важка психопатія як наслідок хімічного дисбалансу в мозку. Повне лікування неможливе, але психотропні препарати, що приймаються протягом усього життя, можуть запобігти спалахам буйства і придушити потяг до вбивства.
  Пірс Петчетт, старий друг Рея Дітерлінга, був фармацевтом і в ліках розбирався. Він подбав про душу Дугласа, а доктор Лакс - про його тіло.
  Лакс створив Дуглас нове обличчя. Однак цього було мало: назрівав гучний судовий процес, адвокат Атертона мав намір боротися до останнього. Престон Екслі шукав свідків - і було ясно, що рано чи пізно свідки знайдуться. І тоді Рей Дітерлінг розробив запеклий план.
  Він викликав до себе Дугласа та юного Міллера Стентона, одного з учнів своєї школи. Дав їм заспокійливих пігулок і наказав іти в поліцію і розповісти, що вони бачили біля школи Лорена Атертона одного. Раніше, мовляв, не прийшли, бо боялися, що Доктор Франкенштейн і до них дістанеться. Хлопчики розповіли Престону Екслі свою історію, упізнали Атертона, і він їм повірив. Після пластичної операції зовнішність Дугласа зовсім змінилася, і Атертон його не впізнав.
  Минуло два роки. Лорена Атертона було засуджено, засуджено до смерті і страчено. Террі Лакс зробив Дугласу ще одну операцію - щоб знищити його схожість із хлопчиком-свідком. Жив Дуглас у приватній лікарні, під надійною охороною чоловіків-доглядальниць, Пірс Петчетт справно хрумтів його своїми препаратами. Рей Дітерлінг впевнено рухався до вершин слави і вважав, що з цією історією покінчено - поки одного разу в двері до нього не постукав Престон Екслі.
  І розповів, що в поліцію з'явилася юна дівчина, яка під час вбивства Віллі Веннерхолма вчилася в школі Дітерлінга. Того самого дня, коли його викрали Віллі, вона бачила біля школи Лорена Атертона і з ним - сина Реймонда, Пола.
  Дітерлінг зрозумів: це був Дуглас - у той час вони з Полом дуже були схожі один на одного. Він запропонував Екслі велику суму грошей. Той спершу прийняв гроші, але невдовзі передумав і вирішив повернути їх, заявивши: "Має перемогти справедливість. Я заарештую хлопця".
  Дитерлінг жахнувся. Небезпека загрожувала не лише нелюбому синові - під загрозою опинилася вся його кіноімперія. А якщо Екслі якимось чином дізнається про Дугласа? Дітерлінг наполіг, щоб інспектор залишив гроші в себе і запитав, чи не можна вирішити питання без розголосу.
  - Він винний? - Запитав Екслі.
  - Так, - відповів Реймонд Дітерлінг.
  - Тоді - страта, - сказав Престон Екслі. І Реймонд Дітерлінг погодився.
  Він вирушив із Полом у похід у гори Сьєрра-Невада. Престон Екслі чекав їх на місці. Вони підсипали хлопцю в їжу снодійне: Екслі застрелив його уві сні та закопав. Було оголошено, що Підлога загинула під час сходу лавини - і всі повірили цій брехні.
  Дітерлінг думав, що зненавидить Екслі, але сталося інакше. На його обличчі він прочитав ціну справедливості і зрозумів: ця людина - не безжальний вбивця, а ще одна жертва невблаганного правосуддя. Страшна таємниця пов'язала їх міцніше, ніж могли б пов'язати будь-які інші узи. Престон Екслі пішов із поліції та зайнявся будівельним бізнесом: кошти для початкового капіталу позичив йому Дітерлінг. Коли вбили Томаса Екслі, першим, кому зателефонував батько, був Рей Дітерлінг. Разом вони боролися із привидами минулого, разом продовжували жити.
  
  
  
  * * *
  
  
  - І жили вони довго, хоч і не надто щасливо, - так закінчив свою історію Дітерлінг.
  Ед озирається навколо. Все кружляє перед очима: гори, річки, ракети - все сміється з нього.
  - Отже, батько так і не дізнався про Дугласа? Він думає, що винен Пол?
  - Так. Ти пробачиш мене? Заради батька твого.
  Пальці Еда стискають реліквію - золоте дубове листя, інспекторський знак Престона Екслі. Спочатку він дістався Томасу, тепер йому.
  - Ні. Я направляю у велике журі округу рапорт із проханням видати ордер на ваш арешт за синовбивство.
  - Дай мені тиждень, упорядкувати справи. Не турбуйся, ховатися не стану. Та й де ховатися всесвітньої знаменитості?
  - Добре, - відповідає Ед і йде до машини.
  
  
  
  * * *
  
  
  Макет шосе зник, його місце тепер займає стопка рекламних плакатів. Арт Де Спейн розпаковує брошури: перев'язок на руці зник, видно свіжий кульовий шрам - чіткий, як у підручнику.
  - Доброго дня, Едді.
  - Де батько?
  - Скоро повернеться. Так, вітаю із підвищенням. Вибач, що не подзвонив, - я тут зовсім забігався.
  - Батько мені теж не подзвонив. Всі ви робите вигляд, що все гаразд.
  - Едді...
  Піджак у Арта стовбурчиться на стегні - навіть зараз він не розлучається зі зброєю.
  - Я щойно поговорив з Реєм Дітерлінгом.
  - Не думали ми, що ти на це зважишся.
  - Дай мені револьвер, Арт.
  Де Спейн простягає йому револьвер, тримаючи за дуло. "Сміт-Вессон", тридцять восьмий калібр, нарізка для глушника.
  - Навіщо?
  - Едді...
  Ед витрушує патрони.
  - Дітерлінг все мені розповів. Всі. А ти - ти завжди був найближчим помічником батька!
  - І найвірнішою йому людиною, Сонячний Джиммі, - гордо випроставшись, відповідає Арт. - Все, що я зробив, я робив для Престона.
  - Ти знав правду про Поля Дітерлінга?
  Арт бере в нього з рук револьвер.
  - Так, я вже давно знаю, що вбивця - не він. Зрозумів це випадково, здається, року в сорок восьмому чи близько того. Випадково дізнався, що у нього алібі - під час викрадення Веннерхолма він був у іншому місці. Не знаю, чи багато було відомо Рею, і не можу зрозуміти, чому він це припустився. Але я не міг сказати про це Престону. Не міг сказати, що він убив ні в чому не винного хлопця. Не міг зруйнувати його дружбу з Реєм. Ти знаєш, мені завжди не давало спокою справа Атертон. Хотілося зрозуміти, хто ж таки вбив дітей.
  - Але ти так і не впізнав.
  - Не впізнав, - хитає головою Де Спейн.
  - Розкажи мені про братів Енгелклінгів, - наказує Ед.
  Арт піднімає верхній плакат Престон на тлі бетонних блоків.
  - Якось я зайшов до Бюро. У п'ятдесят третьому році, коли почалися всі ці справи. Побачив на дошці бюлетенів ці знімки. Гарненькі натурники, "ромашка" - але від звичайної порнухи далеко, як небо від землі. Сюжети цих фотографій одразу змусили мене згадати про Атертон. Адже ті знімки, що були знайдені у нього під час обшуку, бачили лише ми з Престоном та ще кілька офіцерів. Я спробував з'ясувати, звідки взялися ці порноальбоми, але нічого не досяг. Через деякий час дізнався, що брати Енгелклінги дали свідчення про "Нічну сову", що вони пов'язували ці вбивства з порнобізнесом, але ти не прийняв цю версію. Став шукати Енгелклінгів - вони наче крізь землю провалилися. Лише минулого року я дізнався, що вони працюють у друкарні неподалік Фріско. Поїхав туди, щоби з ними поговорити. Мені всього й треба було - з'ясувати, звідки бралася ця непристойність.
  У пам'яті Еда пропливають фрази з рапорту Уайта. Кислотні опіки, шматки слізлої шкіри на підлозі.
  - Просто поговорити? Арте, я знаю, що там сталося.
  Де Спейн, не опускаючи очей.
  - Ситуація вийшла з-під контролю. Вони прийняли мене чи то за грабіжника, чи то за шантажиста. Я знайшов у них старі порнонегативи і хотів, щоб вони назвали імена натурників. Ще знайшов героїн та психотропні пігулки. Вони сказали, що знають одного багатого старого з грошима, який надумав здивувати весь світ особливою суперсумішшю білого кайфу, але йому до них далеко. Не знаю чому, але я був певен, що вони знали, хто виготовляв ці брудні картинки. Вони сміялися з мене... Не знаю, Ед, мабуть, на мене знайшло затемнення. Я уявив, що це вони вбивали дітей... що вони можуть зашкодити Престону... Наркоторговці, яким і жити не варто, а вже в порівнянні з мізинцем Престона все їхнє життя і ламаного гроша не варте... Чорт забирай, Едді, вони сміялися з мене. - Розумієш? Називали "дідом", казали, що мені час на цвинтарі! Так от: цей "дід" упорався з ними обома!
  Уривки плаката падають на підлогу.
  - Ти вбив двох людей - просто так.
  - Ні, Едді, не просто так. Заради Престону. Прошу тебе, не кажи йому нічого.
  - Чи не він навчав мене абсолютної справедливості?
  - Едді, він цього не переживе! Він не повинен знати, що Пол Дітерлінг невинний! Едді, прошу тебе!
  Відштовхнувши його, Ед кидається обшукувати хату. Гобелени в материнській спальні нагадують йому про Лін. Власна кімната - про Баду та Джека. Весь будинок просякнутий брудом, від сморід брудних грошей нема чим дихати - як він міг жити тут стільки років? Внизу, у дверях, його зустрічає батько:
  - Едмунд!
  - Я заарештую тебе за вбивство Пола Дітерлінга. Даю тобі кілька днів, щоб упорядкувати справу.
  Престон, з кам'яним обличчям:
  - Пол Дітерлінг був маніяком-дітовбивцею. Він заслужив на смерть.
  - Він був невинний. А ти його вбив. Це - навмисне вбивство.
  Престон - як камінь, непохитний, непохитний. На обличчі - ні тіні каяття:
  - Едмунд, зараз тобі треба заспокоїтися. У тебе розхиталися нерви.
  - Розхиталися нерви?! - Ед проходить повз. Кидає на ходу: - Будь ти проклятий за все, що зі мною зробив!
  
  
  
  * * *
  
  
  У центр міста, в "Тихому океані" - тихе містечко, приємні обличчя. Біля стійки потягує мартіні Галлодет:
  - У мене погані новини про Дадлі. Вони тебе засмутять.
  - Засмучити мене більше, ніж мене вже засмутили сьогодні, неможливо.
  - Ось так, так? Дадлі знову вийшов сухим із води. Ми втратили єдиного свідка. Джонні Стомпанато мертвий. Зарізало дівчисько, донька Лани Тернер. Випадок чистий: Фіск чергував через вулицю, бачив труповозку та поліцейських із Беверлі-Хіллз. Тепер у нас - ні свідків, ні доказів. Правда чудово, синку?
  Ед закінчує мартіні одним ковтком.
  - Нічого. Гроші маю - спадок Петчетта, цілий стан. І, клянусь Богом, рано чи пізно я візьму за зябра цього ірландською виблядкою. Нехай навіть на це піде все моє гребане життя... синку.
  - Зауважу, інспекторе, - усміхається Галлодет, - що ти з кожним днем стаєш все більше схожий на Бада Уайта. Вибач.
  
  
  КАЛЕНДАР
  
  
  
  
  Квітень 1958
  
  
  
  Витримка: "Лос-Анджелес Таймс", 12 квітня
  
  
  
  Велике журі оголошує справу "Нічної сови" закритою
  
  
  
  Майже через п'ять років після дня вбивства місто та округ Лос-Анджелес офіційно прощаються з "каліфорнійським злочином століття" - сумно відомою справою "Нічної сови".
  16 квітня 1953 року троє озброєних бандитів увірвалися до цілодобового кафе "Нічна сова" на бульварі Голлівуд та розстріляли трьох відвідувачів та трьох працівників закладу. Поліція припустила, що мотивом вбивства стало пограбування, і невдовзі підозра впала на трьох молодих негрів. Реймонд Коутс, Тайрон Джонс і Лерой Фонтейн були заарештовані, потім бігли і загинули під час опору повторному арешту. Окружний прокурор Елліс Лоу заявив, що перед втечею вони зізналися йому в скоєному, і справа була закрита.
  Проте через чотири роки і десять місяців Отіс Джон Шортелл, ув'язнений в'язниці Сан-Квентін, виступив із сенсаційним визнанням: виявляється, в той самий час, коли в кафе відбувалося масове вбивство, він разом із трьома підозрюваними брав участь у груповому зґвалтуванні дівчини на ім'я Інес Сото . Ця заява, підтверджена перевіркою на детекторі брехні, викликала скандал та змусила суспільство вимагати перегляду справи.
  Масла у вогонь підлило вбивство братів Пітера та Бакстера Енгелклінгів, що сталося 25 лютого. Брати, підозрювані у торгівлі наркотиками, давали свідчення у справі "Нічної сови": вони заявляли, що вбивства стали результатом кримінальної інтриги, пов'язаної з боротьбою за підпільну порноімперію. Вбивство Енгелклінгів так і залишилося нерозкритим. Шериф округу Марін, лейтенант Юджін Хетчер заявив: "У нас немає жодної зачіпки. Але зброю складати зарано".
  Почалося нове розслідування справи "Нічної сови", цього разу - з урахуванням "порнографічного сліду". 27 березня багатий бізнесмен Пірс Морхаус Петчетт був застрелений у своєму особняку в Брентвуді, а через два дні офіцери поліції застрелили при арешті його передбачуваних убивць, Ейбрахама Тайтелбаума, 49 років, і Лі Пітера Вакса, 44 років. Того ж дня відбулася сумнозвісна "Джинсова бійня". Серед інших злочинців було вбито Барта Артура Перкінса на прізвисько Собачник, клубний музикант зі зв'язками в кримінальному світі. Згідно з даними розслідування, Тайтелбаум, Вакс і Перкінс були виконавцями кривавої розправи в "Нічній сові". Докладніше про це розповідає капітан поліції Лос-Анджелеса Дадлі Сміт:
  - Вбивства в "Нічній сові" - плід витонченого задуму, пов'язаного з підпільною боротьбою за мерзенне право наживатися на поширенні порнографічного бруду, що калечить душі людей. Тайтелбаум, Вакс і Перкінс прагнули вбити розповсюджувача порнографії Делберта (Дюка) Каткарта та перехопити нею бізнес. Проте їхньою жертвою став Дін Ван Гельдер, злочинець, який зовні дуже схожий на Каткарта і видавав себе за нею. Взагалі, справа "Нічної сови" увійде до анналів судочинства як надзвичайно складна, заплутана і сповнена химерних і жорстоких поворотів долі. Всі ми з глибоким задоволенням усвідомлюємо, що ця справа нарешті розкрита.
  Капітан (нині інспектор) Едмунд Екслі, який очолив друге розслідування, спростував чутки про те, що в злочині брав участь і четвертий убивця, який загинув у той самий момент, коли поліція готувала його арешт.
  - Ці чутки абсолютно безпідставні, - сказав Екслі. - Справа закрита. Я передав детальний рапорт великому журі округу, дав докладні свідчення, і всі мої висновки були прийняті.
  Отже, із "проклятою справою" покінчено - але якою ціною? Тад Грін, голова Бюро розслідувань поліції Лос-Анджелеса (цього року він виходить на пенсію і переходить на службу до прикордонного патруля), каже:
  - Справі "Нічної сови" немає рівних як за витратами, так і за кількістю задіяних людино-годин. Такі справи трапляються раз у житті. Ми здобули перемогу - але заплатили за це високу ціну.
  
  
  
  Витримка;
  "Лос-Анджелес Мірор Ньюс", 15 квітня
  
  
  
  Раптова відставка Лоу шокує Лос-Анджелес
  
  
  
  Юридичний світ Каліфорнії з подивом запитує себе, що змусило Елліс Лоу, окружною прокурора Лос-Анджелеса, раптово подати у відставку, обірвавши блискучу політичну кар'єру? Лоу, 49 років, оголосив про свою відставку на регулярній щотижневій прес-конференції, пояснивши своє рішення нервовим виснаженням та бажанням повернутися до приватної адвокатської практики. Службовці прокуратури вражені рішенням боса. Ті, хто працював з ним пліч-о-пліч, стверджують, що ніщо не віщувало такої розв'язки - в останні дні Лоу був, як завжди, здоровий, бадьорий і сповнений сил.
  Роберт Галлодет, старший слідчий прокуратури, сказав кореспондентові:
  - Знаєте, я просто в шоці. А мене шокувати не так легко. Мотиви Елліса? Поняття не маю: спитайте в нього самого. Сподіваюся тільки, що коли міська рада призначить виконувача обов'язків окружного прокурора, ним опиниться я.
  Після того, як хвилювання, викликане новинами про відставку Лоу, трохи вщухло, на адресу колишнього окружного прокурора почулися хвалебні відгуки. Шеф поліції Лос-Анджелеса Вільям X. Паркер назвав Лоу "чесним і непохитним ворогом злочинності", а помічник Паркера капітан Дадлі Сміт сказав: "Усім нам не вистачатиме Елліса. Правосуддя ще не було більш вірного слуги". Губернатор Найт та мер Норріс Поулсон відправили Лоу телеграми, в яких просять його переглянути своє рішення. Сам Лоу відмовляється від зустрічей із журналістами та коментарів не дає.
  
  
  
  Витримка:
  "Лос-Анджелес Геральд Експрес". 19 квітня
  
  
  
  Потрійне самогубство у Фантазіленді: Скорбота та потрясіння охопили країну
  
  
  
  Їх знайшли разом у Фантазіленді, тимчасово закритому з нагоди трагічної загибелі сина великої людини. Престон Екслі, 64 років, колишній офіцер поліції Лос-Анджелеса, будівельний магнат і політик-початківець. Інес Сото, 28 років, директор зі зв'язків з громадськістю найзнаменитішого у світі комплексу розваг і ключова свідок у кошмарній справі "Нічної сови", і Реймонд Дітерлінг, 66 років, батько сучасної анімації, геній, який поодинці створив новий світ, людина, яка спроектувала Фантазіленд як данина пам'яті синові, що тимчасово загинув. Лос-Анджелес занурений у жалобу, вся країна вражена та охоплена скорботою.
  Їх знайшли разом на центральній алеї Фантазіленду. Передсмертних записок не було, проте коронер округу Фредерік Ньюбарр рішуче відкинув припущення про вбивство та підтвердив версію добровільного відходу з життя. Усі троє прийняли смертельні дози рідкісного антипсихотичного засобу. Висловлювання скорботи заповнили випуски новин: свої глибокі співчуття рідним та близьким покійних висловили президент Ейзенхауер, губернатор Найт та сенатор Вільям Ноуленд.
  Екслі та Дітерлінг встигли розпорядитися своїм величезним станом. Будівельний магнат заповів свою імперію давньому другові та помічнику Артуру Де Спейну, а 17-мільйонний статки - сину Едмунду, офіцеру поліції Лос-Анджелеса. Дітерлінг залишив своє величезне багатство довірчому фонду, розпорядившись про те, як нинішній його стан, так і майбутні доходи від Фантазіленду були розділені між кількома благодійними організаціями, які допомагають дітям.
  Горе і потрясіння змушують нас усіх ставити питання: чим викликана ця трагедія? Однак на це природне питання навряд чи вдасться знайти відповідь.
  Міс Сото перебувала у близьких стосунках із сином Престона Екслі Едмундом і останнім часом страждала від нав'язливої уваги преси, викликаної поновленням справи "Нічної сови". Реймонд Дітерлінг був приголомшений нещодавньою трагічною загибеллю сина Вільяма. Однак Престону Екслі супроводжували успіх і успіх: він щойно завершив найграндіозніший зі своїх проектів - будівництво в Південній Каліфорнії мережі шосе - і висунув свою кандидатуру на виборах губернатора. Соціологічне опитування, проведене незадовго до його загибелі, показало, що у списку Республіканської партії Екслі впевнено лідирує. З яких причин ця людина раптом вирішила звести рахунки з життям - залишається лише гадати. Близькі йому люди - Артур Де Спейн та син Едмунд - від коментарів відмовилися.
  Листи зі співчуттями та жалобні вінки затопили як Фантазіленд, так і будинок Престону Екслі у Хенкок-парку. Прапори штату Каліфорнія наполовину приспущені. Голлівуд оплакує втрату гітана кінематографії Запитання: "Чому?" не залишає вуста скорботних.
  Престон Екслі та Рей Дітерлінг були гігантами. Інес Сото - проста дівчина з нелегкою долею, яка зуміла завоювати довіру великої людини, стати їй найближчою помічницею та відданим другом. Перед смертю всі троє зробили доповнення до своїх заповітів, просячи кремувати їхні тіла та розвіяти порох над морем. Похорон пройшов учора - у камерній обстановці, без відвідувачів та без жодних релігійних обрядів. Начальник служби безпеки Фантазіленду, який організував церемонію, відмовився вказати точне місце, де спочив прах загиблих.
  "Чому?" - Запитуємо ми - і не знаходимо відвела. Не знає відповіді на це запитання й мер Норріс Поулсон. Однак його прощальні слова на згадку про загиблих залишаться в наших серцях. "Просто кажучи, - каже мер Поулсон, - ці двоє символізували дві зовнішності Лос-Анджелеса. З одного боку - казка, мрія, виконання найсміливіших фантазій, з іншого - найвищі стандарти повсякденного життя. Більш, ніж будь-хто, Реймонд Дітерлінг і Престон Екслі втілювали в собі силу мрії, що зробила Лос-Анджелес таким, яким він є".
  
  
  
  
  
  
  ЧАСТИНА П'ЯТА
  ПІСЛЯ ВСЬОГО
  
  
  
  
  РОЗДІЛ СІМДЕСЯТЬ ВОСЬМА
  
  
  Ед у синій уніформі. Паркер, посміхаючись, приколює до плечей золоті зірки.
  - Едмунд Екслі, шеф Бюро розслідувань поліції Лос-Анджелеса!
  Оплески, виблискування спалахів. Ед тисне Паркерові руку, оглядає натовп. Політикани, Тад Грін, Дадлі Сміт. На задньому плані біля дверей зауважує Лінн.
  Грім оплесків, рукостискання: мер Поулсон, Галлодет, Дадлі.
  - Я захоплююся тобою, синку. Захоплююсь і з нетерпінням чекаю на можливість попрацювати під твоїм початком.
  - Дякую, капітане. Не сумніваюся, ми спрацюємось.
  Дадлі підморгує у відповідь.
  Покінчивши з офіційною частиною, Паркер веде натовп до столу із закусками та прохолодними напоями. Лін не рухається з місця.
  Ед підходить до неї.
  - Самої не віриться, - каже Лінн. - проміняла красеня мільйонера на каліку пенсіонера. Їдемо в Арізону, кохання моє. Свіже повітря - для пенсіонерів корисно та й місця знайомі.
  За останній місяць вона помітно постаріла, але краса її від цього не зблікла - тільки стала шляхетніше і суворіше.
  - Коли їдете?
  - Прямо зараз. Заїхали попрощатися.
  - Відкрий сумку.
  - Що?
  - Просто відкрий.
  Лінн відкриває сумку, і Ед упускає в неї поліетиленовий пакет, перетягнутий скотчем.
  - Це брудні гроші, витратити їх швидше.
  - Скільки там?
  - Досить купити всю Арізону. А де Уайт?
  - В машині.
  - Я тебе проведу.
  Вони вислизають із зали, спускаються чорними сходами. Біля ганку припарковано "паккард" Лінн, на вікнах шторки. Ед відчиняє двері, заглядає на заднє сидіння.
  Бад Уайт. Загіпсовані ноги, шви на голеній голові. Сильні м'язові руки спокійно лежать навколішки. Дротові фіксатори на щелепі надають йому досить безглуздого вигляду.
  Лін стоїть трохи віддалік. Уайт намагається посміхнутися - виходить гримаса.
  - Я дістану Дадлі, - каже Ед. - Я його дістану. Даю слово.
  Уайт стискає його руки у своїх - стискає сильно, так що обидва морщаться.
  - Тепер я - твій боржник. - Ед стосується щоки Уайта. На цей раз Баду майже вдається посміхнутися.
  Зверху доноситься шум бенкету. Гудять голоси гостей, гучно регоче Дадлі Сміт.
  Лінн:
  - Нам вже час.
  - Цікаво, які шанси були у мене, - тихо каже Ед.
  Вона підходить до нього, дивиться у вічі:
  - Одним дістається весь світ, іншим - колишня повія та ферма в Аризоні. Ти серед перших, але, Бог свідок, я тобі не заздрю.
  Ед цілує її в щоку. Лінн сідає за кермо, піднімає шибки. Бад притискає руку до скла.
  Ед притискає руку зі свого боку - у нього долоня майже наполовину менша. Іде поряд із машиною, поступово прискорюючи крок. Потім "паккард" набирає швидкість і, погудівши на прощання, вливається в потік машин. Ед залишається один. Один - зі своїми мертвими.
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"