Хто чи що надає американському Нацiональному бюро з економiчних дослiджень прерогативу осцилографа циклiв в нацiональнiй економiцi? На чому базуються iсторики, коли дiагностують раптовi змiни як революцiю? Чи можемо ми спекулювати щодо достатнього набору критерiїв чи бодай якось iдентифiкувати необхiднi умови sine qua non?
Звiсно, можна застигнути на сакраментальних апрiорних дефiнiцiях на кшталт "коли верхи вже не хочуть, а низiв вже давно не питає" (от ще б з'ясувати, наскiльки iнтерпретатори вiд iсторiї мають право на парафраз?) А можливо пiти шляхом продуктивнiшим. З одного боку, визначення будуть апостерiорними, а ще й багатоаспектними. Так, з огляду на iнституцiї, наявнiсть комплексного та системного (а не поступово-ситуативного) переходу до нового набору (а надто--до нового та якiснiшого дизайну, чи зв'язкiв) було б лакмусовим папiрцем. В перспективi маємо такi сподiвання. Але двоїсте питання постає: якого рiвня дiйшли ми? Чим захоплюється свiтова громада: абсолютними досягненнями чи самими лишень темпами? Вочевидь, власне Європейська спiльнота (та й неконтинентальнi демократiї) переймаються "викликами" не стiльки переходу до демократично-ринкового ладу, скiльки перебування в них. А рiст складностi iнституцiйного дизайну, що втiлює демократiю (в неолiберальному виконаннi) обiцяє, що спектр завдань та компромiсiв (tradeoffs) розширюватиметься принаймнi пропорцiйно росту можливостей (leverage).
Компромiс чи трейд-офф є ключовим словом у даному разi. Перехiд до демократiї позначається наближенням до обрiю ефективностi, де "золотих сценарiїв" полiпшення або росту вже зась, а залишаються самi компромiси--численнi й складнi. Одне слово, кислий лимон стає цiною солодкого помаранча.
Другий аспект номiнацiї на титул (Революцiї) є тривiально-полiтичним моментом перерозподiлу влади. Можливо, i вiн є зворотнiм боком попереднього (чому б не мiркувати в термiнах бухгалтерського балансу з активами та їх джерелами). Але наскiльки це розглядається як засiб, природу вiн може мати будь-яку, хоч би й перевороту. Iншими словами, революцiя може мати двоїсту концептуальну природу. Або ж не бути набором ортогональних аспектiв, а радше таких, що пов'язанi як засiб та наслiдки. Святе може поєднуватись iз грiшним, а принцип--з грiшми, i найсвiтлiшi прояви душi натовпу можуть бути продовженням його ницих низин (чи ж останнi--бути тiнню вiд нiмба: це аванс ентузiастам сектологiчних екзерсисiв та викриття нейролiнгвiстики як iнструменту полiтичних змагань).
Те, що я вiдчув у собi цими днями, було увiруванням в iсторiю як науку. Чи не вперше вiдчув я запах козацької демократiї--i хiба то була влада ченцiв янгольського чину? Компромiсний шлях людей, що для них (тiльки) свобода не пiдлягає трейд-оффам чи компромiсовi. Або я "згадав", як сюзерени йшли по владу через лояльних васалiв--i вiдповiднiсть кодексу агенцiї передбачала участь у ризиках та надбаннях. Включати останнє може досить широкий "компенсацiйний пакет": шляхетськi титули чи посвiдчення учасникiв, посади чи подальше полiтичне партнерство, iндульгенцiї чи лiцензiї...
Я вiдчув цей кисло-солодкий присмак революцiй, що в них може бути бiльше чи менше вiд путчу. Безвiдносно цiлей чи iдеологiчної наповненостi. Знаємо ми, що й у Старому заповiтi обране плем'я ("дiти") просувалося подекуди по-через затискання "псiв": подiбне санкцiонувалось. "Придбайте друзiв багатством неправедним"? Для мене ця таїна не розсiялась вщент, та деякою мiрою явила зв'язки з iншими тайнами. (З iншого боку, хоплюсь на тiм, що втратив упевненiсть щодо орфографiї таких слiв, як "оферта", "офiс", "преферанс"...)
Боротьба з корупцiєю. Мало сумнiвiв в тому, що системна, латентна корупцiя (на рiвнi зв'язкiв та фаворитизму, що в захiднiй лiтературi подекуди позначається концепцiєю "cronyism" або "nepotism"--кумiвство) є набагато серйознiшим i концептуально повнiшим явищем, анiж хабарництво серед чиновникiв. (Хоч не йдеться про порiвняння зол). Олiгархiчний дизайн посилює системну корупцiю або майже її гарантує. Тож згадаймо, що Французькi революцiї не страхують своїх героїв вiд "псування" (лат. "corruption"), по-через мiднi труби чи властивiсть стосункiв встановлюватись вiд задовгого перебування на однiм кораблi. Якщо ж ми приймемо "наївнiше" визначення олiгархiї, то Республiканськi адмiнiстрацiї в Сполучених Штатах є просто таки хрещеними батьками олiгархiї, що подекуди народжують "небажаних дiтей", як-от нечастi та гучнi Енронгейти. Кисле та солодке...
Кисле чи солодке? Чи була моя революцiя цiлком безкревною, чи все ж таки втрата деяких ключових фiгур тепер (Кирпа) чи предтеч в минулому (Гонгадзе) були складовою кислого присмаку? Вино нове--смакуватиме дедалi краще, чи таки перетвориться на оцет? (що його пiкантний букет доведеться оцiнювати багатьом поколiнням сомельє пересiчних та вiд аналiтики). Для суспiльних наук завше знайдеться позитив в неосяжному матерiалi для осмислення: аж скiльки вчених ступенiв були б нiколи не захистили! (Вже не кажучи про чи не єдину Музу для лiрикiв постмодернової агонiї).
Втiм, тiшитись зможуть i математики: виявляється, (1) симетрiя властива i соцiальним структурофункцiям, та (2) нема меж математичнiй строгостi. Процедури дослiдження i механiзми попередження фальсифiкацiй упрозорили та полiпшили процес, що начебто врятувало наше демократичне реноме. Але, як виявляється, досконалiсть не знає меж--i рафiнувати почали з усiх бокiв та у всiх напрямках. Можна спекулювати про релятивiстику в демократiї, а можна--просто обирати рiвень (суспiльним консенсусом?) задовiльної апроксимацiї.
Революцiя духу вiдбулася. Може, вiдбулась вона й на рiвнi iнститутiв. Та головне--на мiкрорiвнi iндивiда, що пiзнав себе краще у складнiших проявах. Мiкросоцiологiя матиме матерiал для дослiдження "ядерних" процесiв та рушiїв (а професiя, до речi, матиме нагоду пересвiдчитись--для себе i всiх--що її цiннiсть i бiльшому перекриває критику в меншому: i досить про "екзит-полли" та "сюрвеї"). Але квантовий стрибок в атомах трапився--i може, саме адекватнiсть мiкро-орбiт є комплементарною вимогою для застосовностi макроiнститутiв демократiї.
Чи впорається iмператор з навалою мiцних та чисельних соратникiв, чи обмине його чаша "здорової опозицiї в пресi"? Можливо, в подiбнiй гнучкостi, а не в твердостi, сяє справжня сила (Лао Цзи мав право на думку, а ми--на парафраз). Ми можемо сто раз пошкодувати, що пустили до влади саме цього лiдера, а iсторики (в циклах моди) сперечатимуться про роль особистостi (та доцiльнiсть парламентсько-президентського устрою). Але ми нiколи не пошкодуємо про Революцiю. Про Мiкрореволюцiю. I вiддамо шану кожному її носiєвi. I в суперечках про солодке й кисле не ототожнюватимемо неiдеальне зi злим.