Che-Vignon : другие произведения.

Вiдкритий лист до обидвох екстремiстських таборiв

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    як вiдповiдь на перепалку мiж недонаукою та недорелiгiєю (зокрема щодо причин та наслiдкiв, цiлей та засобiв, СНIДу та раку сумлiння)


   Любi друзi! ))
  
   Можна обмежитись самою постмодерм"ю: все це єсть складно i непросто. Або можна знайти зерна рацiонального в усiх постах. А можна їх дещо доповнити, бо ж одна справа--логiчна хоч i неповна iсторiя, i iнша--суперечлива, втiм повнiша.
  
   Як у псевдорелiгiйних, так i у псевдонаукових тлумаченнях чимало неповноти або сурогатiв. Наприклад, тупе бачення неопозитивiзму твердить, наче гiпотеза береться знiвiдки та дискретно тестується. Але вiрогiднiше, що вона народжується з неперервного вивчення реальностi, i так само поступово-неперервно тестується (у широкому сенсi слова). Так само, iнодi спроба довести теорему чи rationalize'нути якийсь механiзм еволюцiї продається за вiдновлення логiки автора теореми/пропозицiї чи за пояснення отого механiзму.
  
   Гадаю, сурогати--це є bad. Будь-якi. В тому числi презервативи як оберiг--вiд кого/чого??--вiд рiдної людини чи вiд власного егоїзму. Фрi лав--це бед, адже чи не краще мати справжнє кохання на все життя. Втiм--бажано, але не завше то є реально. Людей можна лиш пожалiти: микаються все життя, через нетривалi ба й випадковi стосунки намагаючись вiдшукати щось справжнє. Повторюю--пожалiти, а не осудити: нерозбiрливi самi себе ошукують. I не гнiвається Бог на них, а лиш жалiє: навiщо то їм? Пощо їсти сурогат, коли iснує поживний харч?
  
   Пощо споживати псевдо-науку чи недонауку, яка осцiлює мiж ейфорично-героїновою вiрою в себе (епоха класицизму) та повним поневiрянням ув iснуваннi загальних теорiй, натомiсть пропонуючи "дребезги" спец теорiй (smithereens of adhockery), а заразом i скасовуючи iнститут творчостi, зводячи науку до смачного слова "research" чи її метод--до раннього/спецiального позитивiзму.
  
   Справдi, завше iснували вченi-титани, що не потребували "цiєї гiпотези" (про Бога)--як, власне, i палко вiруючi вченi, котрим вiра (або ж конфесiйна належнiсть) не ставали вадою у пошуку iстини. Бо фанатичну вiрнiсть вони зберiгали саме Iстинi, а не частинним випадкам, "сильним" припущенням чи спец теорiям. I будучи друзями Iстини (небайдужими її шукачами), вони вiдтак НЕ були ворогами мiж собою (хоч би на що скидалось аутсайдерам). Вони визнавали, що сфера/domain релiгiйного версус наукового (читай--трансцендентного версус вимiрюваного) є здебiльшого ортогональними множинами. Кожен має свою матерiю, своє коло питань, свої методи та очiкування. Наприклад, можна досягти чудових успiхiв у виявленнi законiв всесвiту (хоч вони досi не стiльки поясненi, скiльки змальованi); але хiба спроможнiсть прочитати Книгу означає сама по собi, що Автора її не iснує? А той факт, що розрiзненi закони, дякувати математицi, дедалi видають схожiсть та поєднанiсть--хiба не диво, хiба не примушує "холодний розум" в повному захопленнi замислюватись над красою якогось (гiпотетичного) Розуму? I хiба неодмiнно мiстять концепцiї про Бога (чи Абсолют чи Принцип) якiсь положення, якi заперечуют бодай гiпотетичну можливiсть iснування оного Об'єкта? (у кожному разi, такi вузькi мiсця можна "вiдредагувати"). А людей, що волiють вiрити в найкрасивiшу, найрозумнiшу, найбiльш вiрну та люблячу Iстоту--хто осмiює? Тi, хто схиляються перед недосконалою наукою та визнає її всесильнiсть навiть на ембрiональному етапi розвитку? Чи тi, хто падають на колiна перед iдолом закона--вважаючи, що дурнуватi та арбiтрарнi юридичнi норми (що змiнюються та є кипою adhockery) можуть бути альтернативою розуму та справедливостi? Чи тi, хто свято вiрять у гороскопи (не замислюючись--чому) i у всемогутнiсть народних цiлителiв, проте заперечують подiбнi здатностi у (гiпотетичного) Сина Божого? Screw non sequitur and partisanship!
  
   Сфери цi -наука та релiгiя--здебiльшого просто не є пов'язанi--а войовничi атеїсти вiд науки, так само як i вороги науки вiд "фундаменталiстiв" просто страждають на мiопiю (екстремiзм як функцiя неповноти). Чому гiпотетично не припустити, що Бог не є примiтивним, а може бути джерелом натхнення i всякої краси? Чому не згадати, що Бог НЕ вимагає нi вiд кого слiпої вiри--хоч деякi люди вiд обох таборiв (котрi претендують на бачення очима божими) можуть так тлумачити речi, лiплячи Бога за власним образом та подобiєм. За Бiблiєю, Бог надав Йакову назвисько Iзраїль, що означає--"богоборець": Йому бо приємнi не рОботи (що бояться пiддати осмисленню пропозицiї), а тi, хто спромiгся зберегти вiдданiсть Iстинi попри всi випробування. (Критерiй робустностi, нє?) Не первiсна едемська "безневиннiсть", а святiсть опаленого життям "глечика". (Це стосується i сумнiвних iдеалiв моральностi та неморальностi--неспокушенiсть обставинами--що їх продавали пiдчас торiшнiх виборiв).
  
   Звiсно, деякi постулати важко перевiрити чи тестувати, вони приймаються як аксiоми--так само, як у науцi. Втiм, деякi глибокi та красивi iдеї квантової фiзики (атомна модель Бора) так само важко було осягнути, розпиляти на дедукцiї, довести строго--майже нi в кого не було навiть пiсля факту вiдчуття, що то могло спасти на думку й їм. Ну так, модель була рефутабельною i довго витримувала тести, хоч згодом виявилась спрощеною (десь як птолемеєва космогонiя чи ньютонова гравiтацiя). Але ж головне у тiм, що якщо деякi думки генiя важко збагнути чи поцiнувати--то "кольми паче" думки Бога! Волiємо потестувати його iснування напряму? Блiн, та ж спершу загальну релятивiстику б осилити, чи пак "темну матерiю" почати роздупляти. Деякi задачки важко розв'язати, але то не обов'язково в силу їх некоректностi: може бракує мiзкiв чи зусиль?
  
   Створивши людину за образом i подобiєм--чи буде обмежувати геть усi її творчi прагнення? (нехарчовий голод, iнакше кажучи). Це спекулятивний контрприклад, та й iз апологетики церковної нiде не видно, що забороняється тренувати розум. Релiгiя--то не слiпа вiра, не примусова любов, не вбивання ближнього за iнакомислiє. То пошук щодо возз'єднання. Але i тут, звiсно, рiзнi люди запропонують рiзнi тлумачення: деїзм, пантеїзм, iндуїзм...Рух думки до iстини--то вже форма молитви. А дехто запропонує, що--оскiльки буддизм зазвичай корелює з пiдвищеним Ай-Кю, то медитацiя з мантрами є чи не достатньою умовою до просвiтлення та досягнення своєї "стелi". На таку екстремiстську позицiю можна також одповiсти: агов! Розум тренується не недiянням, а саме вправами, пошуками. I концентруватись тре не на ранковiй зiрцi сидячи пiд деревом, а на предметi дослiдження--i тодi матимеш генiальне просвiтлення, ще й не одне. Мислення як моральне зусилля--от де позитивне спiвпадає з нормативним.
  
   Втiм, дослiджуючи релiгiйнi цiлi та засоби, слiд роздiляти абстрактне та моральне. Строго кажучи, докази iснування чи неiснування Бога чи абстрактних щаблiв не мають аж неодмiнно свiдчити на користь практичних моральних постулатiв чи робити останнi своїми необхiдними наслiдками. Отут лжевчителiв слiд особливо стерегтися. Ажде дехто може заявити, нiби православ'ю властивий лиш аскетичний iдеал ченця, а решта шляхiв є грiховними. Про таких ще Ап. Павло казав: "вони спаленi у власнiм сумлiннi". А ще ранiше про таких казав Єшуа (про тих, що накладають на iнших "бремена неудобоносимi"--себто, вимагають моралi, яка не є анi змотивованою, анi здiйсненною).
  
   Мораль? Iсус прийшов та й розтлумачив закон: все зводиться до любовi, а не до лiтер у словi. Далi розрiзнив мiж праведнiстю (аскетичнiстю зокрема) та блаженством: добре вам, коли маєте вже любов (але то не означає, що хто не має--засудженi). Добре, коли двi половинки знайшли одне одного--i їм вже не треба спокушатись тривiальним перелюбом чи блудом. Тi, ж хто пiддає себе ризикам (зокрема СНIДу)--хiба це не страшно, що тепер то вже стосується не лиш до маргiналiзованих категорiй, а направду до будь-кого? Ну, припустимо, Бог не втручається, не насилає заразу, а вона еволюцiоную, i люди самi на себе опрокидують наслiдки власних рiшень; то хiба не жалко людей? Хiба Бог гребуватиме людьми, що припускаються помилок? Нi: камiнням побивати ближнього полюбляють ближнi ж. Вони ж (чєловєкi) створюють кумедний iмiдж Боговi та науцi, а себе i свою убогiсть возвеличують. Вони--друзi Бога чи науки? Ая: вони суть вовки в овечих шкурах (як приклад--даруйте за вiдступ--псевдовiддане оточення нашого "Друзi мої").
  
   Втiм, людська психiка має схильнiсть мало не зводити моральнiсть до цнотливостi--хоч це доволi окремiшнi щаблi. (Десь мабуть так само, як Зиґмунд Батькович урiзав всi канали сублiмацiї до одного--хоч i найпотужнiшого та найочевиднiшого). Окрiм того, кожен має приклади людей моральних, якi не подобаються як люди, або якi не є добрими та люблячими, або симпатичних втiм опортунiстичних. (Се я просто iлюструю небезпеку хибної синонiмiї та агрегування. )
  
   Щодо "половинок" може дехто заперечити: а як не половинки--ну то нехай мучаться, най здобувають собi венець, бо шлюб--то передусiм є хрест. Велль, велль, велль. Справа у тiм, що зазвичай лицемiрно одружуються на красунях саме тi (тлумачники закону), хто наголошують, же "головне--внутрiшнiй свiт". Цi поборники максими "що гiрше--то краще" також забувають, що "бажано"--ще не тотожнє "обовязково", а "неiдеально"--не означає "зле та грiховне". Звiсно, є речi, якi легше чи важче дiагностувати як радше грiховнi, але 95% життя ("темна матерiя"?) залишається складним павутинням компромiсiв та конфлiктiв, де немає мiсця абетковим готовим предписанням, що розроблялись для простих та однозначних ситуацiй. Зокрема таке трапляється у питаннях стосункiв. Одна справа--засуджувати перелюб, вiд якого можна було б i утриматись; iнша справа--судити таким масовим правилом конкретнi складнi випадки--як от нещасне кохання (чи спогади про нього вже у шлюбi) i т iн. Якщо в рiзнi часи люди чинили суїцид на цьому грунтi--значить, питання не є порожнiм. Втiм, як недохристияни, так i недобуддисти солiдарнi у своєму небажаннi вивчати понад очевидних аспектiв: секс, пристрастi, страждання плотi--так нiби душа на землi не може мучитись наче у пеклi.
  
   Тож нi "атеїсти", анi "фундаменталiсти" не повиннi пiдходити анi до релiгiйних, анi до наукових питань урiзано: бо тут забагато штучної ворожнечi. Ну прям як на виборах, коли "вiдтiнки сiрого" нам продають як "стопудово чорне" та "достеменно бiле". Повнота ж робить речi i елегантнiшими, i iнтегрованiшими.
  
   Зi. Гадали, же помрем вiд ядрьоної бомби, як люде--а тут...вiд якоїсь курячої зарази. Наразi Апокалiпс не спростовано--much to our surprise. Ги.
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"