Коли ти сидиш в напiвтемнiй кафешцi,
А боги за тебе вирiшують долю,
Ти так хочешь взяти усе в свої руки, 
Тим самим сказавши: "У мене є воля!"

Вони обговорюють як тобi бути,
Майбутнє малюють на бiлих серветках,
А ти, наче зайва, заламуєш руки,
Й частки розкидаєш по рiзних кюветах.

Тебе не питають чого ти бажаєш, 
Чого тобi треба не можешь сказати.
А боги, й надалi римуючи цi строфи,
Тебе запроторят за золота грати. 

Де все так чудово i все так прекрасно,
Життя твоє буде таким iдеальним!
Вiд тебе що треба? - I далi писати,
I, може, не буде усе так банально...