Листя злiтає у танцi,
Падає, жовкне в ногах.
Пiсню спiває останню,
Про Осiнь спiває, кохання,
Та знов повертається в прах.
Воно за-для Осенi в'яне,
Щоб золотом вкрити стежи,
Коли лише сонце прогляне,
Коли угасати вже стане
Крiзь в'ялого листя межи.
Хмари набiгли на небо.
А листя й без сонця горить!
Для Осенi! Красо! Для тебе!
Палає цей килим пiд небом,
Бо в'яне все золото вмить...
Людство повз диво проходить.
Людству видовищ кортить.
Але - це ж справжнiсенькi сходи!
Небаченi сходи до вроди -
Вроди людсько§ души!