Iнодi здається, що серце заре розiрветься на величеньку кiлькiсть скляних холодних брязкалець дзеркала, яке колись ловило своїми кольорами сонячних зайчикiв iз-за потертої червонуватої туфти, яка зоветься шторою. Уламки думок утворюють вiтраж тонкої роботи мастерiв Середньовiччя - нiчого цiкавого i оригiнального. Можливо колись ми будемо спiвати з тобою драм энд бейсис пiд проливним дощем iз коли зi скибками шоколаду. Будемо танцювати пiд сльози друзiв Майкла Джексона. Будемо робити пластику носiв та щелеп перетворюючи їх на Губку Боба - такi ж розтягнутi i жовтi мочалки. Поцiлунки - фЕЕЕЕЕЕЕЕЕ, це дурно, це негiгiєнiчно вiдносно власних мiкробiв. Вони теж люди. Угу. Круто. Просто пiздєц як. Мухи в головi не виводться - ток дохнуть од нестачи кислорода i хавчика. Особливо когда ти студєнт. Така мурня в головi, що, чесно, хочеться пiти i здатися в Пентагон Чебурашцi i Пандi По.
Пробач менi за мою дурiсть. Пробач за те, що зрадила тебе. Пробач менi - ти не мiй. Ти - ковток повiтря для мене i капля йаду пiд носом - не хочу, але дихаю. Колись плакала вiд твого голосу ночами - бажала побачити i обiйняти. Гадала - дим врятує мою душу - це не так. Лише ставало легше в думках - не таким скопом вiшалися на вiях. Бажала тебе вiд зрання до ночi - тепер все iнакше. Менi набридло буди слабкою - це тяжко. Хочу бути собою - смiятися вiд несмiшних анекдотiв, лiтати над хмарами, нехай i сама, ходити по брукiвцi посеред двох паралельних бiлих лiнiй i чути сигнали до сну вiд сонячного промiння.
Я врятувала свою душу, я вирвала i з"їла своє серце. Я посипала попелом голову i очi - бiльше не бачу тебе. Ти - нiхто тепер. Ти - щось середнє, щось минуле. Таке пряне i ароматне. Твої парфуми- ой ,мамо - бiльше не користуйся ними! - вiддай їх менi - i до тебе нiхто бiльше не пiдiйде - це буде моя мстя. Така страшна i благородна. Очi твої не трону - живи, дивись на цей свiт i плач - мене не буде поруч ,я буду смiятися вiд твого безсилля. Темна нiч - це круто - перезагруз емоцiй, понять i вражень. Бачачи себе зi сторони - краще не бачити =)