Вiдпустка
Наш всесвiт - наче скло в колейдоскопi,
Щодень, щорух - все змiнюється вмить.
Лiтак несе нас в сонце, рай i спокiй,
Допоки мiсто сiре в хмарах спить.
I кожен рух - мiльйон мiльярдiв шансiв
Змiнити все, або лишити так.
А Всесвiт все складає варiанти,
I в небо пiднiмається лiтак...
Я вiрила, що я не втрачу вiру,
Шо всi мої кошмари- тiльки сни.
Але менi немов здирає шкiру,
Як чую: "Вiдпочити вiд вiйни".
Що подруга моя, зiбрав валiзи,
Пришле квитки, що буде за три дня.
Але у ротi присмаком залiза:
"Везу дiтей, втомилася вже я".
Не вiд урокiв так змарнiли дiти,
Що виглядають як напiвживцем.
Вони не сплять щоночi, бо ракети
Як метеори падають з вогнем.
Бо навiть тут, дурна, не дам їм ради,
Вночi скрiзь сон заплачуть все одно:
Почується то пострiл вiд петарди,
А то мопед пiд"їде пiд вiкно...
Одної ночi я почула галас:
"Пробач, забула вимкнути смартфон,
Тривога у Одесi розпочалась,
Ти спи". Серйозно, люба, що за сон???
I я лежу у лiжку, як в кошмарi,
I бачу крiзь замруження повiк,
Як тi ракети пронизають хмари,
I гуркiт їх переростає в крик.
Як мiсто, де на пляж ходила боса,
Замiшується в кашу на кровi.
I дiти швидко так стають дорослi,
Що розумiють навiть все без слiв.
Чекаю ранку подзвонити мамi,
I панiку сигналами несе,
Вони не їдуть ... " Вже старi, ми самi,
Вже якось тут, нормально в нас усе".
В який момент спотворився малюнок?
Спостерiгає свiт iз-за стiни,
Як дiти просять їх про порятунок.
I iдуть "вiдпочити вiд вiйни".