Аннотация: Ностальгiчний кiберпанк. 1992-го року, якщо не помиляюсь. :)
- Ну, так що там цiкавого?
Чоловiк, що сидiв за комп'ютером, здригнувся, й рiзко повернув голову.
- А, це ти...
- На когось чекав?
- Та нi, нi на кого. Просто замислився.
- Над чим же ж це?
- Розумiеш, - вiн кивнув на дисплей. - Тут вельми цiкава iдея... На дисплеї, як завжди, свiтились рядки якоiсь програми.
- Яка ж, цiкаво?
- З приводу вiрусiв.
Тема була болючою. Болючою для всiх, хто хоч раз на день стикався з компами. Останнiм часом iнститут, й не лише наш, до речi, переживав навалу за навалою. Троянiзованi пакети, вiруси й просто програми-вандали, а особливо цим вiдзначались iграшки, знiвечили вже з пару вiнчестерiв тобто зовсiм, переформатування в нас вже не вважаеться великою проблемою а скiльки людино/добо/матюкiв було втрачено на перенабивання дисертацiй, доповiдей та анонiмок... Не далi, як мiсяць тому невiдомий хакер за допомогою програми-вiдмички мало не позбавив нас половини валютних резервiв - директор тодi не змiг з'iздити на дурняк в Париж й страшенно розлютився, а тиждень тому я сам витратив багато часу на нейтралiзацiю "стрибунця".
Ох уже цей "стрибунець"! Злiплений, судячи з деяких ознак, десь поблизу, можливо навiть в iнститутi, цей негiдник вiдзначався особливою активнiстю по суботах, а займався тим, що перекидав слова в текстових файлах на кiлька рядкiв вгору або вниз. Вигляд це мало, звичайно, досить цiкавий, особливо, коли слова перестрибували прямо пiд час роботи над текстом. Програмiсти смiялись й особливо з ним не воювали... а потiм в мiсцевiй газетi у статтi, набранiй на iнститутському компi, з'явилось: "Дuректор iнституту нейрологii - макака-резус - заявив, що..." й далi за текстом - стало не до смiху. Спочатку тим, хто статтю набивав, потiм операторам, потiм й програмiстам... До нас хвиля дiйшла хоч I ослабленою, але вiдчутною, й зав особuсто форматував вiнчестери й перетрушував дiски в архивах.
Щоправда, кiнець кiнцем вийшло на краще - з того ж такi валютного резерву було видiлено кошти на Sheriff, а також на офiцiйну пiдписку AidsTest, й тепер жоден ящик не працював без "електронного сторожа".
- Так що там з приводу вiрусiв? - перепитав я.
- Поганi новини, - зiтхнув програмiст. - У вас в вiддiлi який ревiзор стоiть? Adinf?
- Так. А що? Його ж наче хвалять?
- Вже можна не хвалити. З'явилась штучка, що навчилась його обходити.
- Гм... А як?
- До кiнця ще не розiбрався, але iдея проста. Вiрус просто блокуе всю ОЗУ, вибирае вiльне мiсце - кiлобайт на сто, завантажуе себе туди - замiсть системи, ну i... i робить свою чорну справу.
- Таким чином, перший крок - блокувати взагали всi резиденти, в тому числi й саму систему...
- Точно! До речi, це майже те, що я тобi рiк тому пояснював.
- З невеликою рiзницею...
- Так, я мав на увазi блокування лише окремоi дiльницi пам'ятi, тобто вимкнення якоiсь конкретноi функцii. Пам'ятяєш?
- Так, приблизно. Малось на увазi, що резидентний сторож не повинен взнати, наприклад, про запис на диск до того, як запис буде закiнчено.
- Правильно. А що, може й менi якогось звiра злiпити та випустити?
Ми засмiялись. Справдi, Iгор був чудовим програмiстом, i написати якогось "хитрого" вiруса мiг якщо й незаiграшки, практично без особливих зусиль. Систему, всi ii ходи i вихiди, вiн знав чудово. Я, звичайно, в цей справi теж дурнем не був, але мiй вiрус навряд чи обiйшов би найпримiтивнiшу пастку.
Ладно. Jedem das seine. В галузi нейронiв я був, як вважав керуючий вiддiлом, "не генiй, звичайно, але не менш як талант."
- А що то в тебе? - зацiкавившись текстом на дiсплеi, я пiдсiв
ближче.
- SoftPanorama.
- Свiжа?
- Останнiй номер. Ти ще не бачив?
Я заперечливо похитав головою. З милостi того ж таки керуючего, наш вiддiл не мав навiть локальної мережi, й електроннi журнали доходили до нас в останню чергу. А бувало, й зовсiм не доходили.
- Що там щe e?
- Та так, рiзнi новини. До речi, знаeш, що в Києвi теж з'явилися випадки нейрочуми?
- Оце тобi! I давно?
- Перший випадок трапився десь з пiвтори мiсяцi тому, якраз коли ти
повернувся.
- Слава Богу! - цiлком серйозно сказав я.
- Угу, - посмiхнувся Iгор. - Ти вчасно втiк. Але в нас те ж саме.
- Хто?..
- Директор авiазаводу й Роман Стахович...
- Це, здаeться, з телевiзii?
- Так, з мiського каналу. I щe там хтось, я вже не пам'ятаю.
- Й, мабудь, як завжди - саме керiвництво?
- Майже так.
- А виявили iх як?
- Та по старому, енцефалографом. Зараз йде вибiркова перевiрка, ти в курсi?
Я кивнув. Пiвроку тому й наш вiддiл пробував боротись з пошестю. На жаль, без жодного успiху. Киiв, а потiм Полтава нас обiйшли, й тему було згорнуто.
- А збудника виявили?
- Нi. Й навiть приблизно. Пишуть... - Iгор знову кивнув на дисплей. - ...що складаeться враження, наче ця штука передаeться поглядом, або... Стривай-но...
Вiн замовк.
- Ну-ну? - зацiкавився я.
- Послухай, виникла iдея.
- З приводу нейрочуми? В тебе?
Iгор кивнув.
- Можливо, вона трохи фантастична, - додав вiн по паузi. - А можливо,
й цiлком реальна. Тобi легше судити.
- Ну, то в чому ж суть?
Програмiст знову помовчав.
- Ось дивись, - почав вiн нарештi. - Ця пошесть маe вибiрковий
характер, так?
- Так, - погодився я. - Майже завжди хворiють "важливi персони".
- Отже, той вiрус, чи що воно таке, "знаe", до кого чиплятись, а до кого - нi, так?
- Так.
- Чи можливо це пояснювати природним походженням?
- Мабуть... нi.
- Далi. Поведiнка хвороi людини нiчим не вiдрiзняeться вiд нормальноi... поки не буде отримано сигнал...
- Якого й досi не розшифровано...
Iгор ображено пирхнув, замовк, потiм пiдозрiло поглянув на телефон.
- По секрету, - скакзав вiн, накривши прилад, де, цiлком ймовiрно був захований мiкрофон, товстим чохлом вiд принтеру. - Ми майже скiнчили цю справу. Сигнал - це якась невинна фраза, типу "Ну, що там нового?" або "Що чути?". Пiсля того хвора людина починаe виконувати накази... Стрибати з вежi, наприклад, або красти ботулiн з лабораторii.
- Чиi ж накази?
- Це щe не розшифровано. Здаeться, того, хто скаже кодову фразу. Але дуже про це не розпатякуй, це службова таeмниця.
- Звичайно, звичайно. Але... Слухай, що цей мiкроб маe штучне походження здогадувались i ранiше. Але де вiн е ? Нiхто його не бачив.
- I не побачить. Бо його нема.
Iгор зробив ефектну паузу i недбало кинув:
- Ця штука передаeться через iнформацiйнi канали. Ну, зiр, слух або щe там щось...
- Як комп'ютерний вiрус?
- Угу, - програмiст посмiхнувся. - Це така собi складена на рiвнi нейронних ядер програмка, що захоплюe керування над людським мозком i...
- Добре, - перебив я. - Але як ти ii введеш? Людина ж не захоче, щоб
ii сiломиць набивали невiдомо якою iнформацiею, так?
- От цього вже я не розумiю, - трохи знiтився Iгор. - Можливо, це маe бути щось на зразок тексту або малюнку. Або й того i iншого разом. Та що я буду розповiдати, це ж ваш вiддiл займався кодуванням i вводом мозковоi iнформацii?
- Так, так. Але до такого щe не дiйшли. Добре... Але ж людина, помiтивши щось не те, може припинити ввод iнформацii, так?
- А на цей випадок... Слухай, саме це робить той новий вiрусi Треба просто блокувати всi резидентни програми, себто... е-е-е... порушити работу нервовоi системи i...
- Ну, до такого ми точно щe не дiйшли.
- Й слава Богу! - буркнув Iгор. - А то б вже пiвмiста чекало б на вашi накази.
Ми засмiялися. Я поглянув на годинник - реакцiя в лабораторii вже мала скiнчитись, отже слiд йти.
- До речi, - я дiстав з кишенi конверт з диском. - Скинь-но менi "Panoram-у".
- Чистий? - пiдозрiло запитав Iгор.
- Наче чистий, - я знизав плечима. - А втiм, перевiр.
Програмiст завагався.
- Перевiр, перевiр! - наполiг я. - Бо вчора хлопцi притягли якусь iграшку, могли й вiрус зачепити.
Iгор увiмкнув Лозинського. Поки на дисплеї висiла заставка, та блимали назви вже перевiрених файлiв, ми встигли обмiнятись парою анекдотiв.
Дзижчання дисководу урвалось, на дисплеї з'явився напис "Не обольщайтесь результатами проверки устаревшей версией..."
- Добре, - пробурмотiв Iгор. - Тобi всю переписувати?
Я кивнув.
- Зараз, зараз... О, а це що таке?
Диск мав лише один файл пiд назвою "test123".
- А, то це ж та гейма i e. Хтось з хлопцiв отримав вчора чи то з Америки, чи з Германii. То якийсь тест, визначаe бiоритми, коефiцieнти iнтелекту, ще там щось...
- Можна вкрасти? - всi знали, що рiзнi тести - Iгорева слабкiсть.
- Звичайно.
Поки я пхав диск у конверт, а конверт до кишенi, Iгор вже набрав команду i натиснув пуск.
Що буде далi - я знав. Знав, хоч i нiколи не бачив. Та й, чесно кажучи, не приведи менi Боже таке побачити. Отже, я швидко розвернувся спиною до дисплею.
- Тю, що воно? - почулося ззаду. - А три зет сiм бе... Що за нiсенiтниця?
Я мовчав. Пастка спрацювала. Лишалось лише чекати.
- Слухай, цей твiй тест видаe якусь плутанину, текст вперемiшку з малюнками. Ти чуeш? Ось поглянь!
Поглянути? Нi, дякую. Кращe вже вистрибнути у вiкно!
- Та нi, це маячня якась! Хоча... Та це ж...
Тиша. Тепер Iгор не може вiдвести погляд вiд дисплею.
Сам винен. Рiк тому подав менi iдею блокувати резидентнi програми. Зараз його мозок маe лише одну мету - додивитись цю "маячню" до кiнця.
- Нннннннiiiiiiii!!!!!!!
Я здригнувся й мало не поглянув назад. Й вдруге здригнувся, уявивши, що сталося б, якби поглянув.
Вiрус нейрочуми не стане розбирати, хто перед ним - чи його творець, чи просто чергова жертва. Я й монтував його наослiп, блоками.
Запала тиша.
Я поглянув на годинник - за хвилину-двi процес маe скiнчитись.
Комп видав короткий писк. Я обернувся - й побачив чистий дисплей. Й Iгора, що поволi приходив до тями.
- То це ти! Он воно що!... - прохрипiв вiн, намагаючись встати.
- Ну, що там цiкавого? - кинув я кодову фразу.
Програмiст здригнувся i безсило впав у крiсло.
- Слу...ха...ю... - ледь вичавив вiн з себе.
- Розкажи про себе! - звелiв я.
- Народився...
- Нi, не те! Який з тебе спецiалiст?
- Непоганий, - байдуже вiдповiв вiн. Байдуже, начe зомбi. Власне, вiн i був тепер зомбi.
- Можеш написати "хитрий" вiрус?
- Можу, - таким самим тоном сказав Iгор.
- А... писав? - раптовий здогад сяйнув менi в голову.
Iгор привiтно кивнув й розвернувся до дисплею, а я швидко вийшов з кiмнати.
Отже, щe одна. Щe одна людина повнiстю належить менi. Тепер за допомогою Iгоревого вiрусу я захоплю щe бiльше мозкiв. А коли настане час - з'явлюсь на телестудiю, - чорт, погано, що Стаховича викрили! - зручно вмощуся перед камерою - й з екрану недбало кину народовi - своему народовi:
- Чудова робота!
I весь свiт буде мiй.
Але ж, чорт забирай, як все-таки хочеться поглянути, що дieться на дисплеї протягом тих чотирьох хвилин!
Коли я буду володiти свiтом, мабудь все-таки не втримаюсь...