Розповiдь про цю сутичку, яка вiдбулася бiля Радивилова бiльш як 140 рокiв тому, я зустрiчав у кiлькох виданнях. Але найбiльш докладно про неї розповiдає Францiшек Равiта-Гавронський у своїх випущених у 1914 роцi нотатках "Похiд волинський. Епiзод з року 1863". Недавно цi записи виявив в Iнтернетi радивилiвський краєзнавець Василь Кушинський i запропонував для використання менi.
Отже, все вiдбувалося так. Одним з важливих напрямкiв виступу повстанцi визначили Волинь - серед багатьох iз них цей край асоцiювався з iсторичною Польщею, отож у вiдродженнi її незалежностi, за задумом, мав би вiдiграти важливу роль. Було сформовано три вiддiли - на 2,5 тисячi чоловiк. Центральний очолив Юзеф Висоцький, лiве крило - Юзеф Мiневський, праве - Францiшек Городинський. Готувалися в рiзних мiсцях, згодом мали виробити план спiльних дiй.
Вiддiл Городинського вирушив до росiйського кордону бiля Радивилова першим - 30 червня 1863 року. Пiд вечiр почалася злива з буревiєм. Це виснажувало сили. "Втома була такою великою, що солдати, йдучи, спали", - зазначає Равiта-Гавронський, якому, ймовiрно, випало спiлкуватися з ветеранами цього походу.
Удосвiта 2 липня Городинський розiслав кiлькох вершникiв для з"ясування, де вiддiл Висоцького, але виявити його не вдалося.
I ось пiдроздiл побачив удалинi Радивилiв. Разом з тим помiтив прикордонну кiнну варту. Команда "до зброї!" привернула увагу повстанцiв до того, що вона, ця зброя, замокла й мало придатна для бою. До того ж розмокла рiлля стримувала просування. У командира навiть закралася думка: чи йти далi?
Однак розвiдка стверджувала: населення масово полишає мiсто, воно запевняє, що мiсцевий гарнiзон, деморалiзований появою польських воякiв, покинув Радивилiв.
А тим часом вiддiл Висоцького, йдучи до кордону, наткнувся в лiсi на австрiйський патруль - власне, тут були 8 угорських гусарiв i ще кiлька пiших жандармiв пiд командуванням офiцера-нiмця. Бобачивши озброєний пiдроздiл, тi кинулися геть, але навперейми їм поскакали 15 полякiв на чолi з Гарчинським. I все ж у сутичку нiхто вв"язуватися не бажав. Патруль зник з очей, а значить Висоцький зi своїми вояками мусили надалi остерiгатися викриття i якихось органiзованих проти них дiй. Вiдтак маневрування порушило наперед вироблений план. Уже не йшлося про приготування їжi - перебивалися хлiбом, сухарями.
Рухалися на Радивилiв вiд села Берлин, здебiльшого болотистими лугами. Як наслiдок, спiзнилися до мiста на 3 години - прибули щойно о 7-й ранку. Про iнших два вiддiли не знали нiчого. Розвiдка стрiльцiв привела захоплених росiйського майора фон Таубе i стражника. Вони дали свiдчення, що в Ради виловi є двi роти регулярної пiхоти, рота рекрутiв, рота iнвалiдiв (використовувалися для караульної служби), ескадрон Карго польського полку драгунiв i кiлька десяткiв стражникiв. Проте не сказали, що гарнiзоном мiста ще за три години до цього вщент знищено вiддiл Городинського.
Справа в тому, що введений в оману розповiдями про вiдхiд гарнiзону Городинський прийняв бiльш нiж сумнiвне рiшення: атакувати Радивилiв одним вiддiлом. Та вже за кiлька десяткiв крокiв вiд ринку на повстанцiв звiдусiль посипався град куль - карабiнна стрiльба велася з вiкон i дахiв. Командир намагався органiзувати своє вояцтво, охоплене замiшанням. Пробилися до ринку. Але тут обстрiл посилився - кожний будинок виявився мiнi-фортецею. Городинський пробує з найближчими спiльниками прориватися, i в цей час падає з коня, на смерть уражений кулями. За свiдченням очевидцiв, поряд опинився повстанський жандарм Гриневич i забрав з кишень убитого папери та грошi.
Командувати береться доктор Черкавський (пiзнiше став послом сейму вiд Львова). Вiддiл пробує вирватися з Радивилова через греблю, а коли це не вдається, пiд сильним натиском росiйських вiйськовикiв пробивається до пагорба коло ставу, утвореного рiчкою Слонiвкою. Бачачи безвихiднiсть ситуацiї, повстанцi починають складати зброю. Як пише Равiта-Гавронський, "полягло в тiй сутичцi близько 200 полякiв, багато втонуло, рятуючись уплав, а приблизно 90 потрапили в полон i були вiдправленi до в"язницi в Житомир". Мiж iншим, утiкачiв переслiдували не тiльки росiяни, а й мiсцевi жителi - вони не розумiли патрiотичних мотивiв виступу полякiв, тим паче, що у тих йшлося i про претензiї на iсторичнi українськi землi, а деякi не приховували зневаги до українського "бидла". "Тi, котрi ще кiлька годин перед цим стояли без шапок, з покiрною поставою, перед маршируючим польським вiддiлом, - дивується польський дослiдник, - тепер кинулися на безборонних з серпами та вилами i стали їх грабувати".
А тим часом вiддiл Висоцького, вiдпочиваючи бiля митного складу, пiдкрiплялися їжею i знайденою тут горiлкою. Серед паперiв натрапили на рапорт консула з Бродiв, який повiдомляв командуючого вiйськ у Радивиловi генерала Кретера, що польськi вiддiли готуються перейти кордон у кiлькох мiсцях. Виходить, це попередження вже могло бути вiдомим у мiстi i сюди могли пiдтягнути пiдкрiплення.
Висоцький ухвалює атакувати Радивилiв негайно. Та щойно повстанцi, зiрвавши прикордоннi дроти, наблизилися до передмiстя Лев"ятин, як вiдгукнулася росiйська сторона - щiльною стрiльбою. Першим звалився з коня поранений у ногу Мрочковський, поряд упали ще близько сорока бiйцiв.
Вiддiл вiдiйшов до лiсу. Нова атака стрiльцiв була бiльш ефективною - вдалося пiдпалити кiлька будинкiв, звiдки вели вогонь, вибитi звiдти солдати взяли пiд контроль мiст через болотисту Слонiвку, на межi передмiстя i мiста. Висоцький наказав атакувати їх двом групам стрiльцiв на чолi з Кшижановським, давши їм на пiдкрiплення 25 косин"єрiв - повстанцiв iз косами. Половина з них iз атаки не повернулася, але врештi-решт наступаючi взяли пiд свiй контроль увесь Лев"ятин.
Саме в цей час Висоцькому стає вiдомо, що Городинський уже атакував мiсто i заплатив за це життям i своїм, i своїх товаришiв. Що робити? Висоцький приймає рiшення продовжувати атаку. Групу стрiльцiв змiцнюють пiхотинцями майора Орденги - то були переважно молодi люди, котрi, що називається, нiколи й пороху не нюхали. Надивившись, як кулi стинають гiлки, вони втрачали самовладання, перетворюючись на некеровану юрбу, що схильна кинутися врозтiч. А тут ще почалася злива.
Висоцький був у розпачi. Вiн виїхав на узлiсся, де можна було стати легкою мiшенню, i, здавалося, шукав смертi.
Замiсть начальника штабу Домагальського поставлено керувати Струся. Той розпорядився вiдступити до митного поста; туди почали зносити поранених. Була 2-а година пополудню. Увесь простiр мiж мiж мiстом i лiском урили вбитi та пораненi. Багнети, карабiни, коси валялися скрiзь.
Але росiйськi вiйськовi чомусь не наважилися, вийшовши за мiсто, закрiпити успiх бою. Струсь, оговтавшись, вивiв порiдiлий вiддiл з лiсу i зайняв придорожнi будинки - усе-таки росiяни могли перейти в наступ. У повстанцiв харчовi припаси скiнчилися - на возах залишалося тiльки трохи хлiба, довелося послати людей у Броди, не тiльки за хлiбом, але й за горiлкою.
У вiддiлi Висоцького нiчого не знали про третю групу повстанцiв, на чолi з Мiневським.
Опiв на четверту стало вiдомо, що на допомогу радивилiвському гарнiзоновi направлено вiйська з Дубна i Кременця.
О 4-й на околицi Радивилова з"явився росiйський пiкет. Вступати в бiй iз ним, маючи всього-на-всього по десятку набоїв, поляки не наважилися, тим паче, що в їхньому вiддiлi лишалося до п"яти сотень бiйцiв. Було вирiшено в спiшному порядку вiдступити до Гаїв-Радивилiвських (?), умовленого пункту збору на випадок невдачi походу, - жеврiла надiя саме там з"єднатися з вiддiлом Мiневського.
Надвечiр, бiля восьмої, повстанцi розташувалися в лiсi, на горi. Учасник походу згадував: "Солдати були настiльки змученi, що неможливим виявилося зрушити їх з мiсця: де хто впав, там i спав. Анi просьби, нi погрози не допомагали. Спав вiддiл, спали аванпости, спала варта, i якби напав неприятель, мiг би викосити всiх до ноги, без будь-якого опору".
А тим часом, як згодом з"ясувалося, сили з росiйського боку зростали - тут уже було до 4 тисяч бiйцiв i 8 вiддiлiв.
Висоцький усе ще не полишав намiру вiдновити наступ на Радивилiв. З цiєю iдеєю послав гiнця до Мiневського - той зi своїм вiддiлом виявився бiля Клекотова. До визначеної цiлi вiн так i не дiйшов.
Розчарований невдачами Висоцький поїхав на Пiдкамiнь, а звiдти вiдправився на Львiв. Сутички в районi Радивилова 2 липня (за новим стилем) 1863 року обернулися для польських повстанцiв цiлковитою поразкою.
На кладовищi в Радивиловi збереглися могили учасникiв Польських повстань 1831-32 i 1863 рокiв, а також захоронення росiйських солдатiв, якi брали участь у придушеннi другого з нацiонально-визвольних виступiв полякiв.
На однiй з могил - металевий хрест iз щитом, на якому погано прочитується напис, що загинули повстанцi пiд Хрупанню i Млавою - цифра "49", очевидно, вказує на кiлькiсть похованих. Сутички вiдбулися в 1832 роцi на пiвднi Рiвненщини. Друга могила, метрiв за сто, майже втратила ознаки братського захоронення - низенька металева загорожа напiвзруйнована, пагорб осiв, зникла сiра плита, яка тут лежала з 1938 року, з часiв Польщi, i на якiй я ранiше мiг прочитати, що була встановлена на могилi повстанцям 1863 року i що саме там передбачалося спорудити пам"ятник. До пам"ятника, мiж iншим, так i не дiйшло - наш край опинився у складi СРСР, польська iсторiя стала тут неактуальною. А ось могила росiйських солдатiв, за двi сотнi метрiв вiд польської, досi привертає увагу високим, на два людських зрости обелiском, який колись, мабуть, був увiнчаний металевим гербом iмперiї - двоголовим орлом. Ще два десятилiття тому на бiчних гранях пам"ятника прочитувалися виписанi мною прiзвища загиблих, вказувалося, що протистояли "iнсургентам пiд проводом Юзефа Висоцького".