У романi "Вiйна i мир" Льва
Толстого читаємо: "Незабаром пiсля вечора Анни Павлiвни Анна
Михайлiвна повернулася до Москви, просто до своїх багатьох родичiв
Ростових, у яких вона перебувала в Москвi i в яких iз дитинства
виховувався i роками жив її улюблений Боренька, щойно призначений в
армiйськi й зразу ж переведений у гвардiйськi прапорщики. Гвардiя
вже вийшла з Петербурга 10-го серпня, i син, який залишився для
обмундирування у Москвi, повинен був наздогнати її дорогою в
Радзивилiв". Йдеться про 1805 рiк.
Армiя
в 50 тисяч чоловiк рухалася виступити в союзi з Австрiєю проти
Наполеона. Командувати Олександр
I
призначив найбiльш досвiдченого генерала Михайла
Голенищева-Кутузова, який тодi вже перебував у вiдставцi i проживав
у своєму родинному селi.
Але
наказ є наказ - i генерал вирушив навздогiн вiйську, яке встигло
пiдiйти до державного кордону в Радивиловi (колишня назва
Радзивилiв) i готувалось рухатися далi. За планом союзного
командування, Подiльська армiя подiлялася на
6 колон,
якi повиннi були, прибувши до Радзивилова, виступати на Броди через
кожних два днi.
12
серпня
1805
року перша колона росiйських вiйськ пiд командуванням генерал-майора
П. Багратiона прибула в Радивилiв. Того ж дня видано наказ, згiдно з
яким гусари i єгерi повиннi були розташовуватись по квартирах мiста
та ближнiх сiл, пiхотi ж слiд було займати решту будинкiв, а якщо б
їх не вистачило, - розбивати табори поблизу
дороги.
Опiвднi
наступного дня
передова колона на чолi з Багратiоном виpyшил
з Радивилова
до Бродiв. Про настрої вiйськ розповiв у своїх нотатках офiцер
Федiр Глинка, майбутнiй письменник. Iз запису, зробленого в
Крупцi
15
серпня 1805
року: "Сього
дня прийшли ми в Крупчицi, мiстечко, пожалуване разом iз багатьма
iншими маєтками блаженної пам"ятi iмператрицею Єкатериною II. Ти
знаєш, друже, прив"язанiсть росiян до своєї батькiвщини, i тому
можеш судити, з яким почуттям ступали вони за межi своєї iмперiї. В
усiх полках спiвали пiсень, але вони були протяглi й тужливi,
здавалося, що в них виливався сердечний смуток героїв: це остання
данина батькiвському краю. Незабаром запалають вони духом мужностi,
i томнi, прощальнi пiснi замiняться радiсними покликами перемоги.
Iстинний герой вiдзначається простотою вдачi i нiжнiстю почуттiв у
мирний час, мужнiстю i хоробрiстю в боротьбi i полум"яною любов"ю до
вiтчизни. Росiяни мiстять у собi всi тi якостi. Ми йдемо на допомогу
до австрiйцiв (...) Туди стогони пригноблених народiв закликають
захисникiв. Чути, що генерал Голенищев-Кутузов буде начальствувати
над нашою армiєю" ("Письма русского офицера...").
Щоб пiднести бойовий дух воїнства, за
розпорядженням
австрiйського цiсаря на першому ж привалi, в
Бродах, росiйським
солдатам видавали "по чарцi вина i горнятку круп". Тут же
зачитувалася обiцянка
росiйського царя видавати щоденно порцiю м'яса i
виплачувати
2
копiйки на крупи.
Передовi
полки вже перейшли росiйсько-австрiйський кордон, а 60-рiчний
генерал Кутузов ще перебував у дорозi. Лише 31
серпня 1805 року, тобто через пiвмiсяця пiсля запису Глинки про
початок походу за кордон, вiн прибув у Радивилiв. У листi до своєї
дружини Михайло Кутузов писав: "Насилу, друже мiй, доїхав
сьогоднi тiльки
до кордону. Препогана дорога була вiд самого
Петербурга... Сьогоднi
в нiч пускаюсь у дорогу за кордон i скоро надiюсь наздогнати вiйська" ("Русская
старина", 1871, т.
III, c.
54).
Однак
обставини змусили генерала затриматися у Радивиловi. Лиш наступного
дня, вiддавши розпорядження вiйськам, якi ще зосереджувалися бiля
кордону, вiн вирушає на Львiв i далi територiєю тодiшньої Австрiї.
У
битвi з Наполеоном Кутузову доводилося дiяти за несприятливих умов.
Олександр I, малообiзнаний у вiйськових справах, постiйно втручався
у керiвництво операцiями. До того ж росiйський командуючий
пiдпорядковувався австрiйському штабу, який не вiдзначався
стратегiчним мисленням.
Восени
1805 року бiля австрiйського мiстечка Аустерлiц союзники зазнали
поразки. Кутузову дивом вдалося врятувати свою армiю вiд розгрому i
вiдвести її до кордону.
Як вказує енциклопедiя Блокгауза i Єфрона, Олександр I
наказав розташовувати вiйська в околицях Радивилова, а Кутузову
велiв знаходитись неподалiк вiд кордону.
За
даними архiвiв, якi оприлюднив iсторик Дмитро Чобiт,
Кутузов
14
сiчня
1806
року прибув у Броди. 19
сiчня вiн пише генералу Мiхельсону, що найближчим часом переїде в
Дубно. "Там помiстити повинен всю гауптквартиру, якiй у
Радзивиловi залишатися неможливо". Причина? Ось вона: "...помiстити
всю гаунтквартиру в Радзивиловi, якщо б я хотiв i бажав, то по
тiснотi його нiяким
чином цього зробити неможливо".
20
сiчня 1806 року Kyтузов
був ще у Бродах, а 22 сiчня - в Радивиловi. Цього дня вiн вiддає
кiлька розпоряджень i наказiв по армiї, зокрема, щодо забезпечення
солдатiв обмундируванням, харчами i грiшми. А вже 23 сiчня залишає
Радивилiв i їде в Дубно, щоб саме там розмiстити
штаб.
Вiдтодi
минуло 200 рокiв. Про перебування Михайла Iларiоновича Кутузова в
нашому краї нагадує його бюст бiля педагогiчного коледжу в Бродах.