Безлуння чавунного гуду
Залатаних в лати сердець,
Облуди кайданної будень,
Заюшений стогоном герць -
Кому б вiн, на кiнчику куни
Завислий цей заздростi зблиск,
Кому б вiн, цей мотлох марудний,
Придався й на нiгтя обрiз,
Якби не чекан опiвнiчний
Вкарбованих в мури чекань,
Якби не довiчностi в вiчi
Путивля розплетений плач
З долоней благальних княгинi ?
Кому б вiн, якби не Боян ?
З грудей, мов з могили, що - гине ! -
Зигзицею з неба в бур'ян,
Заломлене зойком, зiзнання,
Що нинi, як завжди,життя
Без Лада, як труп бездиханний,
Холодне, як безлад биття
Об лiд зачерствiлої схими
Без ладану губ, без плеча
В паломництвi лiт - ну, куди ми ? -
Опiвночi згасла свiча...