Даремно не мине для мене осiнь:
Як в коси уплiтають роки сивину,
Так руки листопаду в зимнi роси
Колосся дум покосами кладуть.
Я йду туди, куди йде й дощ, поему
Розбитих слiз шепочучи шибкам, -
I хто ж повiрить в те, що не даремно
В святковiм вальсi вересень кружляв.
Зiв"ялi в"язи крутить вiтер в"язам,
Завивши зойк їх трауром гiлля,
Так реквiємом в"яже грати в"язень,
Зав"язши в даль, що долею була.
Посеред жовтого потопу сосни
Голосять:"С О С"! Рятуйте зелень душ! -
Задушно. Досить. Золота вже досить.
Пiд товщею печалi не дихнуть...
Нi, не мине мене даремно осiнь...